Сімейний кодекс України: коментар ч. 9

ч. 1  ч. 2   ч. 3   ч. 4   ч. 5   ч. 6   ч. 7   ч. 8   ч. 9

Стаття 271. Обов’язок особи утримувати тих, з ким вона проживала однією сім’єю до досягнення повно­ліття

  1. Якщо особа до досягнення повноліття проживала з родича­ми або іншими особами однією сім’єю, вона зобов’язана утримува­ти непрацездатних родичів та інших осіб, з якими проживала не менш як п’ять років, за умови, що ця особа може надавати мате­ріальну допомогу.

Цей обов’язок виникає, якщо у того, хто потребує матеріаль­ної допомоги, немає дружини, чоловіка, повнолітніх дочки, сина,

401

 

 

 

братів та сестер або ці особи з поважних причин не можуть нада­вати їм належного утримання.

Сімейним законодавством передбачені взаємні права та обов’язки щодо утримання фактичних вихователів і фактичних вихованців (статті 269 і 271 СК).

У статті, що коментується, містяться умови, необхідні для виникнення у непрацездатних фактичних вихователів права на одержання аліментів від повнолітніх фактичних вихованців.

Право на одержання аліментів від повнолітнього фактично­го вихованця у фактичного вихователя виникає, якщо:

  • фактичний вихованець до досягнення повноліття не менш як п’ять років проживав із фактичним вихователем однією сім’єю;
  • фактичний вихователь є непрацездатним за віком, тобто досяг пенсійного віку, встановленого законом, або за станом здоров’я, тобто є інвалідом І, II або III групи;
  • фактичний вихователь потребує матеріальної допомоги, тобто його заробітна плата, пенсія, доходи від використання на­лежного йому майна, інші доходи не забезпечують цій особі прожиткового мінімуму, встановленого законом;
  • у фактичного вихователя немає дружини, чоловіка, пов­нолітніх дітей, братів та сестер, тобто осіб, які згідно з прави­лами, встановленими нормами глав 9, 16 і 17 СК, зобов’язані утримувати своїх дружину, чоловіка, батьків, братів і сестер;
  • ці особи з поважних причин не можуть надавати йому на­лежного утримання;
  • фактичний вихованець може надавати матеріальну допо­могу.

Зазначені умови утворюють юридичний склад, необхідний для виникнення у непрацездатного фактичного вихователя, який потребує матеріальної допомоги, суб’єктивного права на одержання аліментів від повнолітнього фактичного вихованця.

Отже, якщо суд встановить відсутність хоча б однієї з зазна­чених у коментованій статті умов, необхідних для виникнення у непрацездатного фактичного вихователя, який потребує мате­ріальної допомоги, суб’єктивного права на одержання аліментів від повнолітнього фактичного вихованця, аліментний обов’язок останнього не має виникнути. А якщо він виник, то за рішен­ням суду має бути припинений.

Стаття 272. Розмір аліментів, що стягуються з інших членів сім’ї та родичів, і строки їх стягнення

  1. Розмір аліментів, що стягуються з інших членів сім’ї та ро­дичів на дітей і непрацездатних повнолітніх осіб, які потребують матеріальної допомоги, визначається у частці від заробітку (дохо­ду) або у твердій грошовій сумі.

При визначенні розміру аліментів суд бере до уваги матеріаль­ний та сімейний стан платника та одержувача аліментів.

  1. Якщо позов пред’явлений не до всіх зобов’язаних осіб, а ли­ше до деяких з них, розмір аліментів визначається з урахуванням обов’язку всіх зобов’язаних осіб надавати утримання. При цьому сукупний розмір аліментів, що підлягає стягненню, не може бути меншим за неоподатковуваний мінімум доходів громадян.
  2. Суд може визначити строк, протягом якого будуть стягува­тися аліменти.

У ч. 1 статті, що коментується, міститься правило, відповід­но до якого розмір аліментів, що стягуються з інших членів сім’ї та родичів на дітей і непрацездатних повнолітніх осіб, які пот­ребують матеріальної допомоги, визначається у частці від заро­бітку (доходу) або у твердій грошовій сумі.

Закріплення такого правила у законі пояснюється тим, що в умовах формування в Україні ринкової економіки, коли рі­вень інфляції є досить високим, навіть індексація грошових доходів не завжди може забезпечити інтереси одержувача алі­ментів.

Сімейне законодавство України не передбачає солідарної відповідальності в аліментних зобов’язаннях. Тому у разі пред’явлення заінтересованою особою позову не до всіх осіб, зобов’язаних сплачувати аліменти, а лише до деяких із них, суд визначає розмір аліментів, що мають стягуватися з осіб, до яких пред’явлено позов, з урахуванням необхідності ви­конання обов’язку, пов’язаного з наданням матеріального утримання, й іншими особами, до яких позов не було пре­д’явлено.

Однак при цьому сукупний розмір аліментів, що мають стя­гуватись із зобов’язаних до їх сплати осіб, не може бути мен­шим за неоподатковуваний мінімум доходів громадян.

Визначення проміжку часу, протягом якого стягуватимуться аліменти з інших членів сім’ї та родичів на малолітніх, непов­нолітніх дітей і непрацездатних повнолітніх осіб, які потребу­ють матеріальної допомоги, закон відносить до компетенції су­ду. Тому суд у рішенні, постановленому за відповідним позо­вом, може визначати строк, протягом якого стягуватимуться аліменти із зобов’язаних до їх сплати осіб.

Стаття 273. Зміна розміру аліментів та звільнення від їх сплати

  1. Якщо матеріальний або сімейний стан особи, яка сплачує аліменти, чи особи, яка їх одержує, змінився, суд може за позо­вом будь-кого з них змінити встановлений розмір аліментів або звільнити від їх сплати.

 

 

 

402

403

 

 

 

Суд може звільнити від сплати аліментів осіб, зазначених у статтях 267—271 цього Кодексу, за наявності інших обставин, що мають істотне значення.

Матеріальне становище і сімейний стан особи, зобов’язаної надавати утримання, та особи, яка одержує аліменти, не є нез­мінними чинниками, оскільки аліментні правовідносини, як правило, існують тривалий час.

Внаслідок того, що матеріальне становище і сімейний стан осіб, зобов’язаних до сплати аліментів, і осіб, на користь яких вони стягуються, можуть протягом часу існування аліментного зобов’язання змінюватися, закон передбачає, що за позовом кожної з зазначених осіб суд має право змінювати встановле­ний розмір аліментів або звільняти певних осіб від їх сплати.

Особа, яка одержує аліменти, може звернутися до суду з по­зовом про збільшення їх розміру у разі погіршення її матеріаль­ного становища чи сімейного стану або покращення матеріаль­ного становища або сімейного стану платника аліментів.

У свою чергу, особа, яка сплачує аліменти, може звернутися до суду з позовною вимогою про зменшення їх розміру або про звільнення її від їх сплати у тих випадках, коли істотно погірши­лись її матеріальне становище чи сімейний стан або покращились матеріальне становище або сімейний стан стягувача аліментів.

Позови про зміну розміру стягуваних аліментів або про звільнення від їх сплати розглядаються судом за місцем прожи­вання стягувача аліментів.

У коментованій статті міститься правило, згідно з яким суд може звільнити від сплати аліментів осіб, зазначених у статтях 267—271 СК, за наявності інших обставин, що мають істотне значення.

Такою обставиною судом може бути визнана тяжка хвороба платника аліментів, внаслідок якої він визнаний МСЕК або за висновком судової експертизи інвалідом І, II чи III групи.

Крім того, суд має право звільнити повнолітніх падчерку, пасинка від обов’язку утримувати непрацездатних мачуху, віт­чима, які потребують матеріальної допомоги, якщо встановить, що останні неналежним чином виконували свої обов’язки що­до виховання неповнолітніх падчерки, пасинка або виховували їх протягом нетривалого часу.

Суд може також звільнити повнолітнього фактичного вихо­ванця від обов’язку, пов’язаного з утриманням його непрацез­датного фактичного вихователя, який потребує матеріальної до­помоги, якщо він проживав і виховувався у сім’ї фактичного вихователя протягом нетривалого часу.

Якщо такий строк виявиться меншим за п’ять років, суд вправі, з урахуванням конкретних обставин справи звільнити

від сплати аліментів як повнолітніх падчерку, пасинка, так і повнолітнього фактичного вихованця.

Суд може визнати й інші обставини такими, що мають істот­не значення, і звільнити від сплати аліментів осіб, зазначених v статтях 267-271 СК.

Стаття 274. Визначення заборгованості за аліментами, що стягуються  з  інших  членів  сім’ї  та  родичів. Повне або часткове звільнення від заборгова­ності за аліментами 1. Визначення заборгованості за аліментами, що стягуються з інших членів сім’ї та родичів, а також повне або часткове звіль­нення їх від сплати заборгованості провадяться відповідно до по­ложень, встановлених статтями 194—197 цього Кодексу.

Стаття, що коментується, не встановлює нових правил визна­чення заборгованості за аліментами, що стягуються з інших чле­нів сім’ї та родичів, а також повного або часткового звільнення їх від її сплати. Вона має відсильний характер. Адже у ній зазна­чено, що ці питання вирішуються судом відповідно до положень, встановлених статтями 194—197 СК (див. коментарі до цих ста­тей). Це, зокрема, означає, що аліменти за виконавчим листом за минулий час можуть стягуватись не більш як за трирічний строк, що передував пред’явленню виконавчого листа до вико­нання. У тих випадках, коли за виконавчим листом, пред’явле­ним до виконання, утримання аліментів не провадилось у зв’яз­ку з розшуком відповідача або через його перебування за кордо­ном, аліменти мають стягуватись за весь минулий строк.

Заборгованість за аліментами, що стягуються з ініціативи їх платника (див. коментар до ст. 187), погашується за заявою ос­таннього шляхом відрахувань з його заробітної плати, пенсії, стипендії за місцем їх одержання або виплати чи стягується за рішенням суду.

Заборгованість за аліментами, присудженими у частці від заробітку (доходу), визначається за правилами, встановленими ст. 195 СК і ч. З ст. 74 Закону України “Про виконавче провад­ження”.

Сімейним законодавством України встановлена відповідаль­ність за прострочення сплати аліментів, що стягуються з інших членів сім’ї та родичів на малолітніх, неповнолітніх дітей і пов­нолітніх непрацездатних осіб, які потребують матеріальної до­помоги.

Так, при виникненні заборгованості з вини особи, зобов’яза­ної сплачувати аліменти за рішенням суду, їх одержувач має право на стягнення неустойки (пені) у розмірі одного відсотка від суми несплачених аліментів за кожний день прострочення.

 

 

 

404

405

 

Водночас розмір неустойки може бути зменшений судом з ура­хуванням матеріального становища і сімейного стану платника аліментів (див. коментар до ст. 196).

Визначення строку сплати заборгованості за аліментами на­лежить до компетенції суду, який, враховуючи матеріальне ста­новище і сімейний стан платника аліментів, може відстрочити або розстрочити цю сплату.

Крім того, суд має право за позовом особи, яка сплачує алі­менти, звільнити її повністю або частково від сплати заборгова­ності за ними, якщо вона виникла у зв’язку з тяжкою хворобою цієї особи або іншою обставиною, що має істотне значення.

Якщо суд встановить, що заборгованість платника аліментів виникла внаслідок непред’явлення без поважної причини вико­навчого листа до виконання особою, на користь якої присудже­ні аліменти, він може звільнити платника аліментів від сплати заборгованості (див. коментар до ст. 197).

406

Розділ VI

ЗАСТОСУВАННЯ СІМЕЙНОГО

КОДЕКСУ УКРАЇНИ ДО ІНОЗЕМЦІВ

ТА ОСІБ БЕЗ ГРОМАДЯНСТВА.

ЗАСТОСУВАННЯ ЗАКОНІВ

ІНОЗЕМНИХ ДЕРЖАВ

ТА МІЖНАРОДНИХ ДОГОВОРІВ

В УКРАЇНІ

Стаття 275. Права та обов’язки іноземців та осіб без грома­дянства у сімейних відносинах

  1. Іноземці мають в Україні такі ж права і обов’язки у сімей­них відносинах, як і громадяни України, якщо інше не встановле­но законом.
  2. Особи без громадянства, які постійно проживають в Украї­ні, мають в Україні такі ж права і обов’язки у сімейних відноси­нах, як і громадяни України.

Правила коментованої статті відповідають правилам, закріп­леним у ч. 1 ст. 26 Конституції, відповідно до яких іноземці та особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов’язки, як і громадяни України, за ви­нятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнарод­ними договорами України.

У ч. 1 статті, що коментується, відтворено положення про те, що у сімейних відносинах іноземці мають рівні з громадянами України права та обов’язки, яке міститься у ч. 2 ст. 18 Закону України від 4 лютого 1994 р. “Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства”.

При визначенні поняття “іноземці” треба виходити з того, що згідно з законодавством України іноземцями визнаються особи, які не мають громадянства України і є громадянами (підданими) іншої держави або держав, а особами без громадянства — осо­би, яких жодна держава відповідно до її законодавства не вва­жає своїми громадянами (ст. 1 зазначеного Закону).

Таким чином, іноземці користуються в Україні такими ж право- і дієздатністю в галузі сімейних відносин, як і громадя­ни нашої держави, тобто так званим національним режимом. Деякі винятки з цього можуть бути встановлені лише законами або міжнародними договорами України. Водночас іноземці не

407

 

можуть вимагати визнання за ними прав, не наданих законами України громадянам нашої держави.

Якщо іноземною державою встановлені обмеження щодо ре­алізації прав і свобод громадянами нашої країни, Кабінет Мі­ністрів України може прийняти рішення про встановлення від­повідного порядку реалізації прав і свобод громадянами цієї держави на території нашої держави. Таке рішення набирає чинності після його опублікування і може бути скасоване, як­що відпадуть підстави, на яких воно було прийняте (ч. З ст. 2 зазначеного Закону).

Як вже зазначалось, особи, які не є громадянами України і яких жодна держава згідно з її законодавством не визнає свої­ми громадянами, вважаються особами без громадянства. Вони користуються в Україні тими ж правами й обов’язками у сімей­них відносинах, що й громадяни України, за умови, що ці осо­би постійно проживають на території нашої держави.

Оскільки особи без громадянства, які постійно проживають в Україні, прирівнюються у правах і обов’язках до громадян на­шої держави і щодо них законом не передбачені якісь особливі правила або винятки зі встановлених загальних положень, в ін­ших статтях цього розділу про них більше не згадуватиметься. Усі сімейні відносини, шо виникають за участю осіб без грома­дянства, регулюються нормами сімейного законодавства, які містяться в інших розділах СК, як і сімейні відносини, що ви­никають за участю громадян України.

Стаття 276. Реєстрація шлюбу громадянина України з іно­земцем та шлюбу між іноземцями в Україні

  1. Шлюб між громадянином України та іноземцем, а також шлюб між іноземцями реєструються в Україні відповідно до цього Кодексу.
  2. Шлюб між іноземцями, зареєстрований в Україні у посоль­стві або консульстві іноземної держави в Україні, є дійсним в Ук­раїні на умовах взаємності, якщо жінка і (або) чоловік у момент реєстрації шлюбу були громадянами держави, яка призначила пос­ла або консула.

Оскільки іноземці мають в Україні такі ж права і обов’язки у сімейних відносинах, як і громадяни нашої держави, вони ма­ють право реєструвати шлюб в органах РАЦСу.

Реєстрація шлюбу громадянина України з іноземцем та шлюбу між іноземцями регулюється сімейним законодавством України. Отже, як умови вступу у шлюб, так і порядок його ре­єстрації визначаються статтями 23—36 СК. Так, іноземець, який не досяг шлюбного віку, встановленого ст. 22 СК, не мо­же зареєструвати шлюб в органі РАЦСу навіть тоді, якщо за за-

коном країни його громадянства вступ у шлюб допускався б й у більш ранньому віці. Іноземець не вправі вимагати реєстрації шлюбу за наявності передбачених статтями 24—26 СК переш­код, наприклад, за наявності іншого нерозірваного шлюбу, нез­важаючи на те, що закон країни, громадянином якої він є, до­пускає, наприклад, полігамні шлюби.

Таким чином, законодавство України не містить жодних об­межень і винятків щодо реєстрації шлюбу громадян України з іноземцями та іноземців між собою.

Це також означає, що жодних додаткових умов укладання шлюбу між іноземцями та між іноземцями і громадянами Укра­їни законодавством нашої держави не встановлено.

Не беруться до уваги й перешкоди до укладання шлюбу, пе­редбачені законом країни, громадянином якої є іноземець, який звернувся до органу РАЦСу із заявою про реєстрацію шлюбу (якщо додержані умови, закріплені у статтях 23—26 СК), а саме: національні, релігійні або расові обмеження, згода бать­ків на вступ у шлюб тощо.

Такі шлюби визнавалися б дійсними в Україні й тоді, коли вони порушували б національний закон подружжя. Водночас це не означає, що ці шлюби діставали б визнання в інших країнах. Тому в тих випадках, коли обоє з осіб, які бажають вступити у шлюб, або одна з них є відповідно іноземцями, іноземцем і за законом країни їх громадянства шлюб між ними не може бути укладено, орган РАЦСу має роз’яснювати їм, що їх шлюб може бути визнано недійсним у країні їх громадянства, що призведе до порушення прав одного з подружжя і народжених у цьому шлюбі дітей.

Частина 2 коментованої статті передбачає право іноземців ре­єструвати за їх бажанням шлюб не в органах РАЦСу, а у посольс­тві або консульстві конкретної держави. Відповідно до цієї час­тини такий шлюб визнається дійсним в Україні “на умовах вза­ємності”. Це означає, що якщо за законами держави, яка приз­начила посла або консула, визнаються дійсними шлюби, укладе­ні в консульській установі або дипломатичному представництві України, то у нашій державі мають визнаватися дійсними шлю­би, зареєстровані у посольстві чи консульстві цієї держави.

Такі шлюби між іноземцями реєструються згідно з законами держави, яка призначила посла або консула. Отже, зазначені шлюби можуть бути укладені як у світській, так і у церковній формі, з додержанням умов, прийнятих у державі, яка призна­чила посла або консула.

У ч. 2 статті, що коментується, передбачена можливість ре­єстрації шлюбу в посольстві чи консульстві іноземної держави, якщо жінка і (або) чоловік у момент реєстрації шлюбу були гро­мадянами держави, яка призначила посла або консула.

 

 

 

408

409

 

Стаття 277. Реєстрація шлюбу громадян України у консуль­ській установі або дипломатичному представ­ництві України

  1. Шлюб між громадянами України, які проживають за межа­ми України, реєструється в консульській установі або дипломатич­ному представництві України.
  2. Шлюб між громадянами України, а також шлюб громадяни­на України з іноземцем, зареєстровані за межами України з додер­жанням форми шлюбу, встановленої законом держави — місця йо­го реєстрації, є дійсними в Україні, якщо немає перешкод, вста­новлених статтями 24—26 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 коментованої статті шлюб між громадяна­ми України, які проживають за межами нашої держави, реєс­трується в консульській установі або дипломатичному пред­ставництві України.

Згідно зі ст. 29 Консульського статуту України, затверджено­го Указом Президента України від 2 квітня 1994 р. № 127/94 (далі — Консульський статут України), консул має право реєс­трувати і розривати шлюб відповідно до законодавства України.

Таким чином, при реєстрації шлюбу між громадянами Укра­їни, які проживають за межами нашої держави, у консульській установі або дипломатичному представництві України застосо­вується сімейне законодавство України.

Водночас закон враховує ту обставину, що у деяких випад­ках зазначена реєстрація може виявитися утрудненою або не­можливою (наприклад, якщо особи, які вступають у шлюб, проживають у місцевості, розташованій на значній відстані від найближчої консульської установи і їх виїзд до неї неможливий тощо).

Треба враховувати також і те, що у країні перебування гро­мадян України, які бажають зареєструвати шлюб, можуть не визнаватися дійсними шлюби, зареєстровані у консульській ус­танові або дипломатичному представництві іншої країни.

Звісно, недоцільно для визнання в Україні такого шлюбу дійсним вимагати від громадян нашої країни його реєстрації як у компетентному органі за законом країни перебування, так і в консульській або дипломатичній установі України.

Очевидно також, що якщо одна з осіб, які вступають у шлюб, не є громадянином нашої держави, його реєстрація в консульській установі або дипломатичному представництві Ук­раїни неможлива. Тому ч. 2 статті, що коментується, передба­чає реєстрацію шлюбу між громадянами України, а також гро­мадян України з іноземцями, які проживають за межами нашої держави, у відповідних органах іноземних держав. Такі шлюби визнаються дійсними в Україні. У визнанні їх дійсності може

бути відмовлено лише за наявності перешкод, передбачених статтями 24—26 СК (див. коментарі до цих статей).

Зокрема, це може мати місце при недодержанні положення про добровільність укладання шлюбу (ст. 24 СК), одношлюб­ність (ст. 25 СК), а також при ігноруванні передбачених зако­ном перешкод до вступу у шлюб (ст. 26 СК).

У визнанні шлюбу, укладеного між громадянами України, і шлюбу, в якому одним із подружжя є громадянин нашої держа­ви, зареєстрованого за межами України, може бути відмовлено й тоді, коли він є фіктивним, тобто укладеним без наміру ство­рення сім’ї (див. коментар до ч. 2 ст. 40), а також якщо шлюб було зареєстровано з особою, яка приховала свою тяжку хворо­бу або хворобу, небезпечну для другого з подружжя і (або) їх на­щадків (див. коментарі до ч. 5 ст. 30 і ч. 1 ст. 41 СК).

Отже, громадяни України незалежно від порядку, передбаче­ного законодавством іноземних держав, зобов’язані додержува­ти усіх умов вступу у шлюб, закріплених у законодавстві нашої держави.

Форма шлюбу визначається виключно законом місця його реєстрації. Отже, якщо, наприклад, у країні, де зареєстровано шлюб, допускається його релігійна форма або визнається дій­сним фактичний шлюб, ці обставини мають визнаватися й в Україні. Неприпустимою є відмова у визнанні дійсності зазна­чених шлюбів, навіть якщо обоє або один з подружжя були гро­мадянами України.

Стаття 278. Визнання шлюбу, зареєстрованого за межами

України 1. Шлюб між іноземцями, зареєстрований за межами України за законом держави — місця його реєстрації, є дійсним в Україні.

У коментованій статті міститься правило про визнання в Ук­раїні шлюбу між іноземцями, зареєстрованого за межами нашої держави. Такий шлюб визнається дійсним незалежно від про­цедури його оформлення. Якщо закон держави, в якій реєстру­ється шлюб, допускає його релігійну форму або визнає дійсним фактичний шлюб, немає підстав для визнання такого шлюбу недійсним і в Україні.

Шлюб між іноземцями, зареєстрований за межами нашої держави за законом держави — місця його реєстрації, визнаєть­ся дійсним в Україні й у тих випадках, коли шлюбний вік, сту­пінь споріднення осіб, які не можуть перебувати у шлюбі між собою, стан здоров’я та інші умови вступу у шлюб не збігають­ся з умовами укладання шлюбу та обставинами, що перешкод­жають його укладанню, передбаченими нормами сімейного за­конодавства України.

 

 

 

410

411

 

Стаття 279. Розірвання шлюбу між громадянином України та іноземцем і шлюбу іноземців між собою в Україні 1. Розірвання шлюбу між громадянином України та іноземцем, а також шлюбу іноземців між собою в Україні здійснюється за за­коном України.

Як вже зазначалось, іноземці мають в Україні такі ж пра­ва та обов’язки у сімейних відносинах, як і громадяни нашої держави (ст. 275 СК). Тому розірвання шлюбу між громадя­нином України та іноземцем і шлюбу іноземців між собою провадиться у тому ж порядку (в суді або органом РАЦСу), на тих же підставах і з тими ж правовими наслідками, шо й ро­зірвання шлюбу між громадянами України (див. коментарі до статей 105—115).

При розірванні шлюбу в Україні іноземці не мають права посилатись на закони своєї держави, наприклад, на ті, які за­бороняють розлучення, обмежують його певними умовами або примушують до розлучення за расовими, релігійними чи інши­ми, невластивими нашому законодавству мотивами.

Таким чином, при розгляді в Україні справ про розірвання шлюбу громадян нашої держави з іноземцями, а також шлюбу іноземців між собою і спорів, що виникають у зв’язку з цим, застосовуються норми сімейного і цивільного процесуального законодавства України.

Сімейне законодавство іноземних держав може застосовува­тись у тому разі, якщо воно не суперечить закріпленим у ст. 7 СК основним принципам регулювання сімейних відносин (див. коментар до зазначеної статті).

Стаття 280. Визнання розірвання шлюбу, здійсненого за ме­жами України

  1. Розірвання шлюбу між громадянином України та іноземцем, здійснене за межами України за законом відповідної держави, є дійсним в Україні, якщо в момент розірвання шлюбу хоча б один із подружжя проживав за межами України.
  2. Розірвання шлюбу між громадянами України, здійснене за межами України за законом відповідної держави, є дійсним в Ук­раїні, якщо обоє з подружжя в момент розірвання шлюбу прожи­вали за межами України.
  3. Розірвання шлюбу між іноземцями, здійснене за межами Ук­раїни за законом відповідної держави, є дійсним в Україні.
  4. Громадянин України, який проживає за межами України, має право звернутися з позовом про розірвання шлюбу до суду Ук­раїни, якщо другий з подружжя, незалежно від його громадянства, проживає за межами України.

412

У ч. 1 статті, яка коментується, міститься правило про те, що якщо на момент розірвання шлюбу компетентним орга­ном іноземної держави хоча б один із подружжя (незалежно від того, хто з них є іноземцем або громадянином України) проживав за межами нашої держави, розірвання шлюбу виз­нається дійсним в Україні навіть у тих випадках, коли проце­дура, підстави та правові наслідки цього акту не збігаються з процедурою, підставами та правовими наслідками розірвання шлюбу, передбаченими сімейним законодавством нашої дер­жави.

Це правило встановлене законом через те, що у тих випад­ках, коли один із подружжя проживає за межами України, ро­зірвання шлюбу в суді або органом РАЦСу, які знаходяться на території нашої держави, може виявитися для подружжя утруд­неним. Тому, незважаючи на те, що у такому разі розірвання шлюбу в принципі можливе й в Україні, якщо подружжю чи одному з них з якихось міркувань зручніше зробити це за міс­цем перебування того з подружжя, хто проживає за кордоном, закон не перешкоджає цьому.

Подружжя вважається розлученим при поданні документа, що підтверджує наявність рішення суду або іншого компетен­тного органу іноземної держави про розірвання шлюбу. Цей до­кумент має бути легалізований консульською установою Укра­їни (див. коментар до ст. 290).

Частина 2 коментованої статті визнає також дійсним розір­вання шлюбу між громадянами України, здійснене за її межа­ми за законом відповідної держави, якшо обоє з подружжя на цей момент проживали за кордоном. Дане положення пов’яза­не з тим, що у тому разі, коли обоє з подружжя є громадянами України, але проживають за її межами, розірвання шлюбу в су­ді або органом РАЦСу на території нашої держави може бути для них непереборною трудністю.

Частина 3 статті, яка коментується, закріплює положення про те, що у тих випадках, коли обоє з подружжя є іноземця­ми, незалежно від місця їх проживання розірвання шлюбу між ними, здійснене за межами України за законом відповідної дер­жави, визнається дійсним і в нашій державі.

Це пояснюється тим, що закон, надаючи громадянам Укра­їни, які проживають за її межами, право звертатися з вимогою про розірвання шлюбу до державних органів нашої країни, не може позбавити й іноземців права звертатися до суду або ін­шого компетентного органу своєї держави з аналогічною ви­могою.

Водночас, як вже зазначалося (див. коментар до ст. 279), іноземці, які постійно проживають в Україні, мають право ро­зірвати шлюб у відповідних державних органах України.

413

 

У ч. 4 коментованої статті передбачене право громадянина Ук­раїни, який проживає за її межами, звертатися з позовом про ро­зірвання шлюбу до суду нашої держави, якшо другий з подружжя, незалежно від його громадянства, проживає за межами України.

У випадках, передбачених статтями 106 і 107 СК (див. ко­ментарі до цих статей), подружжя, а за певних умов — один з них має право розривати шлюб безпосередньо в органі РАЦСу, без попереднього звернення до суду.

Водночас, уявляється, що громадянин України, який прожи­ває за її межами, у випадках, передбачених статтями 106 і 107 СК, вправі звертатися з заявою про розірвання шлюбу з другим із подружжя, який також проживає за межами нашої держави, незалежно від його громадянства, до консульської установи або дипломатичного представництва України. Адже згідно зі ст. 29 Консульського статуту України консул має право не тільки ре­єструвати шлюб, а й розривати його відповідно до законодав­ства нашої держави.

Стаття 281. Визнання   батьківства   в   Україні.   Визнання батьківства, встановленого за межами України

  1. Визнання батьківства в Україні незалежно від громадянства батьків і дитини та місця їхнього проживання провадиться за за­коном України.
  2. Батьки дитини, які проживають за межами України, можуть подати заяву про визнання батьківства до консульської установи або дипломатичного представництва України.

Частина 1 статті, яка коментується, закріплює положення про те, що при визнанні батьківства в Україні застосовуються правила, встановлені у статтях 122—130 СК (див. коментарі до цих статей), незалежно від громадянства батьків і дитини та місця їх проживання.

Сімейне законодавство України передбачає можливість виз­начення походження дитини від батька як за спільною заявою жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою (див. коментар до ст. 126), так і за заявою чоловіка, який вважає се­бе батьком дитини (див. коментар до ст. 127 СК), з якими заз­начені особи можуть звертатися до органу РАЦСу, а також за рішенням суду (див. коментар до ст. 128 СК).

Водночас якщо обоє з батьків дитини постійно проживають за межами України, то у відповідних випадках вони мають пра­во визначати походження дитини шляхом подання заяви до консульської установи або дипломатичного представництва на­шої держави. Відповідно до ст. 30 Консульського статуту Укра­їни це можливо у тому разі, коли хоча б один із батьків дитини є громадянином України.

414

Стаття 282. Усиновлення дитини, яка є громадянином Ук­раїни, але проживає за межами України

  1. Усиновлення громадянином України дитини, яка є грома­дянином України, але проживає за межами України, здійснюєть­ся в консульській установі або дипломатичному представництві України.

Якшо усиновлювач не є громадянином України, для усиновлен­ня дитини, яка є громадянином України, потрібен дозвіл Центру з усиновлення дітей.

Усиновлення іноземцем дитини, яка є громадянином України, здійснене у відповідних органах держави, на території якої прожи­ває дитина, є дійсним за умови попереднього одержання дозволу Центру з усиновлення дітей.

Правила коментованої статті спрямовані на захист прав та інтересів малолітніх і неповнолітніх дітей, які є громадянами України, але в силу різних обставин залишилися за межами на­шої держави без опікування батьків.

Ця стаття передбачає три правила.

Перше правило полягає у тому, що якщо усиновлювачем ди­тини є громадянин України, усиновлення провадиться в кон­сульській установі або дипломатичному представництві нашої держави згідно з правилами, встановленими главою 18 СК.

Відповідно до другого правила якщо усиновлювачем дитини є іноземець, для її усиновлення потрібен дозвіл Центру з уси­новлення дітей. За наявності такого дозволу усиновлення також провадиться консульською установою України у тій державі, де проживає дитина, яка залишилася без опікування батьків.

Компетенція консульської установи нашої держави щодо усиновлення дітей, які є її громадянами, визначена ч. 1 ст. 31 Консульського статуту України.

Згідно з п. 50 Порядку передачі дітей на усиновлення для одержання дозволу Центру з усиновлення дітей іноземці, котрі бажають усиновити дитину, яка є громадянином України, але проживає за її межами, мають надсилати йому (через відповід­ну консульську установу або дипломатичне представництво на­шої держави чи безпосередньо) відповідні документи, зокрема Свідоцтво про народження дитини, свідоцтва про смерть її батьків та інші зазначені у пунктах 33 і 41 Порядку передачі ді­тей на усиновлення документи, що підтверджують правову під­ставу усиновлення, а також висновок консульської установи України про доцільність усиновлення та відповідність його ін­тересам дитини.

У разі неможливості оформлення усиновлення у консуль­ській установі чи дипломатичному представництві України, во­но може бути проведене у компетентному органі іноземної дер-

415

 

жави, на території якої проживає дитина. У деяких випадках необхідне й тому, що зазначена держава може не визнавати ді” сним усиновлення,  проведене у консульській установі  інш держави.

Тому третє правило, закріплене у ч. 1 статті, яка коментуєть­ся, полягає в тому, що якщо усиновлювачем дитини, яка є гро­мадянином України, але проживає за її межами, є іноземець і усиновлення провадиться у компетентному органі іноземної держави, на території якої проживає дитина, неодмінною умо­вою його дійсності є одержання іноземцем — кандидатом в уси-новлювачі дозволу Центру з усиновлення дітей.

Не викликає сумнівів, що компетентний орган іноземно’ держави, який провадить усиновлення дитини, не можна зо­бов’язати додержувати законодавство нашої держави. Тому Центр з усиновлення дітей, даючи іноземцю дозвіл на усинов­лення дитини, не тільки розглядає питання про відповідність цього акту її інтересам, а й перевіряє додержання встановлених законодавством України умов усиновлення. Необхідність цього випливає з п. 5 Положення про Центр з усиновлення дітей.

Стаття 283. Усиновлення іноземцем дитини, яка є громадя­нином України

  1. Усиновлення іноземцем в Україні дитини, яка є громадяни­ном України, здійснюється на загальних підставах, встановлених главою 18 цього Кодексу.
  2. Дитина, яка є громадянином України, може бути усиновле­на іноземцем, якщо вона перебуває не менш як один рік на обліку у Центрі з усиновлення дітей.

Якщо усиновлювач є родичем дитини або дитина страждає на хворобу, що внесена до спеціального переліку, затвердженого Мі­ністерством охорони здоров’я України, усиновлення може бути здійснене до спливу цього строку.

  1. Дитина може бути усиновлена іноземцем, якщо протягом од­
    ного року з моменту взяття її на облік у Центрі з усиновлення ді­
    тей не виявилося громадянина України, який бажав би її усинови­
    ти або взяти під опіку чи піклування до себе в сім’ю.

Переважне право на усиновлення дитини — громадянина Укра­їни мають іноземці, які є:

  • родичами дитини;
  • громадянами держав, з якими Україна уклала договір про надання правової допомоги.

 

  1. На усиновлення дитини іноземцем потрібна згода Центру з усиновлення дітей.
  2. Усиновлення іноземцями провадиться за умови забезпечення дитині прав в обсязі не меншому, ніж це встановлено законами України.
  1. За усиновленою дитиною зберігається громадянство України до досягнення нею вісімнадцяти років.

Усиновлена дитина має право на збереження своєї національ­ної ідентичності відповідно до Конвенції про права дитини, інших міжнародних договорів.

Частина 1 коментованої статті закріплює положення про те, що усиновлення іноземцем на території нашої держави дитини, яка є громадянином України, здійснюється на загальних підста­вах, встановлених главою 18 СК, незалежно від місця його про­живання.

Однак при цьому сімейним законодавством України вста­новлені такі додаткові умови:

  • зазначене усиновлення можливе, якщо дитина перебуває не менш як один рік на обліку у Центрі з усиновлення дітей (про облік дітей, які залишилися без батьківського піклування і можуть бути усиновлені, та облік осіб, які бажають бути уси-новлювачами, див. коментарі до статей 214 і 215);
  • дитина може бути усиновлена іноземцем за умови, якщо протягом зазначеного строку не виявилося громадянина Украї­ни, який бажав би її усиновити або взяти під опіку чи піклуван­ня до себе в сім’ю.

Водночас у другому абзаці ч. 1 статті, яка коментується, міс­титься вказівка на те, що якщо усиновлювач є родичем дитини, її усиновлення може бути здійснене до спливу одного року. Це пояснюється тим, що згідно з п. 4 ч. 1 ст. 213 СК за наявності кількох осіб, які виявили бажання усиновити одну й ту ж дити­ну, незалежно від їх громадянства та місця проживання родичі дитини мають переважне право на її усиновлення.

Крім того, усиновлення дитини здійснюється без додержан­ня строку її перебування на обліку у Центрі з усиновлення ді­тей у разі захворювання дитини на хворобу, що внесена до спе­ціального переліку, затвердженого МОЗ України.

Усиновлення іноземцями дитини, яка є громадянином Укра­їни, на території нашої держави дозволяється за умови одержан­ня ним дозволу на проведення пов’язаних з цим дій Центру з усиновлення дітей. Порядок одержання цього дозволу визначе­ний пунктами 45 і 46 Порядку передачі дітей на усиновлення.

На підставі звернення іноземців, які перебувають на обліку у Центрі з усиновлення дітей як кандидати в усиновлювачі, про надання їм дозволу на усиновлення конкретної дитини та вис­новку органу опіки та піклування щодо доцільності усиновлен­ня та відповідності його інтересам дитини Центр з усиновлен­ня дітей протягом трьох днів розглядає необхідні матеріали і дає письмовий дозвіл на усиновлення, а у разі відмови — аргумен­товану відповідь у письмовій формі.

 

 

 

416

142421

417

 

Усиновлення іноземцями дітей, які є громадянами України, на території нашої держави провадиться у судовому порядку за заявою зазначених осіб з додержанням правил, встановлених главою 35-А ЦПК.

Як вже зазначалось, переважне право на усиновлення має громадянин України, який є родичем дитини. Однак згідно з ч. З коментованої статті переважне право перед іншими інозем­цями, які бажають усиновити одну й ту ж дитину, котра є гро­мадянином України, мають також іноземці, які є її родичами. Причому усиновлення ними дитини відповідно до ч. 2 статті, що коментується, може бути здійснене до спливу річного стро­ку її перебування на обліку у Центрі з усиновлення дітей. При цьому ступінь споріднення (близькі або інші родичі дитини) між дитиною, яка усиновлюється, та усиновлювачем за загаль­ним правилом значення не має.

Переважне право на усиновлення дитини мають також гро­мадяни держав, з якими Україна уклала договір про надання правової допомоги.

Нині наша держава уклала з іншими державами низку дво­сторонніх і багатосторонніх договорів про правові відносини і надання правової допомоги у цивільних, сімейних і криміналь­них справах.

Обов’язковою складовою цих договорів є правові норми, що регулюють підстави, умови й порядок усиновлення дітей, які з тих або інших причин залишилися без батьківського піклуван­ня. Зокрема ці питання урегульовані в ст. 37 Конвенції про пра­вову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах (між країнами СНД), у договорах, укла­дених Україною з Литовською Республікою (ст. 29). Республі­кою Польща (ст. ЗО), Республікою Грузія (ст. 29), Латвійською Республікою (ст. 28), Республікою Молдова (ст. ЗО), Естон­ською Республікою (ст. 29) тощо.

Звичайно, громадяни держав, що уклали відповідні догово­ри з Україною, мають переважне право на усиновлення дітей, які є громадянами України і проживають на її території, перед громадянами держав, які не уклали з нашою державою таких договорів.

Законодавство (як вітчизняне, так і міжнародне) виходить з того, що усиновлення дитини громадянами іншої країни мен­шою мірою відповідає її інтересам, ніж усиновлення дитини у власній країні. Тому з метою якнайкращого забезпечення інте­ресів дитини, яка є громадянином України, при її усиновленні громадянами інших держав у ч. 5 коментованої статті закріпле­но положення про те, що усиновлення такої дитини іноземцем можливе за умови забезпечення їй прав в обсязі не меншому, ніж це встановлено законами України.

Положення ч. 5 статті, що коментується, загалом відповідає Конвенції про права дитини, у п. “Ь” ст. 21 якої зазначено, що усиновлення в іншій країні може розглядатися як альтернатив­ний варіант і допускається, якщо дитина не може бути переда­на на виховання або в сім’ю, яка могла б забезпечити її вихо­вання чи усиновлення, і якщо забезпечення якогось нормаль­ного догляду і виховання в країні, де дитина народилася, не­можливе. Крім того, згідно з п. “с” ст. 21 зазначеної Конвенції держави-учасниці, які визнають і (або) допускають усиновлен­ня, можуть забезпечувати, щоб у разі усиновлення дитини в ін­шій країні застосовувалися б такі ж гарантії та норми, які зас­тосовуються щодо усиновлення всередині країни.

За загальним правилом усиновлення дитини, яка є громадя­нином України, іноземцем не тягне зміну її громадянства до до­сягнення нею 18-річного віку. Таке правило встановлене зако­ном (ч. 6 коментованої статті), незважаючи на те, що усинов-лювачі повністю прирівнюються у своїх правах та обов’язках до батьків дитини (див. коментар до ст. 232). Водночас усиновле­на іноземцем дитина, яка є громадянином України, має бути поставлена усиновлювачем на облік у консульській установі на­шої держави в країні її проживання. Усиновлювач зобов’язаний періодично надавати інформацію про умови утримання та ви­ховання дитини, а також можливість представнику консуль­ської установи України спілкуватися з дитиною до досягнення нею повноліття.

Відповідно до Конвенції про права дитини та інших міжна­родних договорів усиновлена дитина має право на збереження своєї національної ідентичності.

Так, згідно зі ст. 8 Конвенції про права дитини держави-учасниці повинні поважати право дитини на збереження інди­відуальності, включаючи її громадянство, ім’я, сімейні зв’язки, як це передбачено законом, не допускаючи протизаконного втручання.

Якщо дитину протизаконно позбавляють частини або усіх елементів індивідуальності, держави-учасниці мають надава­ти їй необхідну допомогу з метою якнайшвидшого її віднов­лення.

Стаття 284. Усиновлення дитини, яка є іноземцем і прожи­ває в Україні

  1. Усиновлення дитини, яка є іноземцем і проживає в Україні, здійснюється громадянами України або іноземцями, які прожива­ють в Україні, на загальних підставах.

Усиновлення дитини, яка є іноземцем і проживає в Україні, здійснюється громадянами України та іноземцями, котрі про-

 

 

 

418

! Г

419

 

живають в Україні, з додержанням підстав, умов і порядку уси­новлення, передбачених главою 18 СК, Порядком передачі ді­тей на усиновлення та іншими нормативно-правовими актами України.

Правові наслідки такого усиновлення визначаються сімей­ним законодавством України (див. коментар до ст. 232).

Стаття 285. Обмеження права іноземця на таємницю уси­новлення дитини, яка є громадянином України

  1. Усиновлення дитини, яка є громадянином України, особою, яка є громадянином держави, з якою Україна не має договору про надання правової допомоги, не є таємним, якщо у державі, в якій усиновлювач постійно проживає і в яку має переїхати дитина, уси­новлення не є таємним.
  2. Усиновлення дитини, яка є громадянином України, особою, яка є громадянином держави, з якою Україна не має договору про надання правової допомоги, і якщо ця особа в Україні постійно не проживає, не є таємним.

Право на таємницю усиновлення, а також заходи щодо її за­безпечення передбачені сімейним законодавством України на­самперед в інтересах усиновлювача й усиновленої дитини (див. коментарі до статей 226—231).

У ч. 1 статті, що коментується, передбачені винятки з зак­ріплених у сімейному законодавстві загальних правил про пра­во на таємницю усиновлення як усиновлювача, так і усиновле­ної дитини (див. коментарі до статей 226—227), а також про її забезпечення (див. коментарі до статей 228—231).

Проте зазначені правила не поширюються на випадки уси­новлення дитини, яка є громадянином нашої держави, грома­дянином держави, з якою Україна не має договору про надан­ня правової допомоги у цивільних, сімейних і кримінальних справах. У такому разі усиновлення не є таємним лише за од­нієї умови, а саме: якщо у державі, в якій усиновлювач постій­но проживає і до якої має переїхати дитина, усиновлення не є таємним.

У ч. 2 коментованої статті закріплене обмеження права на таємницю зазначеного усиновлення. Відповідно до неї не є та­ємним лише усиновлення дитини, яка є громадянином Украї­ни, особою, яка є громадянином держави, з якою наша держа­ва не має договору про надання правової допомоги, і котра в Україні постійно не проживає.

Отже, якщо усиновлювач, який є громадянином держави, з якою Україна не має договору про надання правової допомоги, постійно проживає на території нашої держави, він має право на таємницю усиновлення, як й усиновлена ним дитина.

Стаття 286. Усиновлення в Україні іноземцем дитини, яка є іноземцем або особою без громадянства

  1. Усиновлення іноземцем або особою без громадянства дити­ни, яка є іноземцем або особою без громадянства, здійснюється в Україні відповідно до законів України, якщо інше не встановлено міжнародними договорами України.

Стаття, що коментується, передбачає порядок усиновлення в Україні іноземцями або особами без громадянства дітей, які є іноземними громадянами чи особами без громадянства.

Таке усиновлення здійснюється з додержанням загальних правил усиновлення, передбачених главою 18 СК і пунктами 40—52 Порядку передачі дітей на усиновлення, а також інши­ми нормативно-правовими актами України.

Водночас міжнародними договорами України можуть бути встановлені інші підстави, умови і порядок усиновлення зазна­чених дітей. А його правові наслідки визначаються ст. 232 СК (див. коментар до цієї статті).

Підсудність справ про усиновлення дітей, які є іноземцями або особами без громадянства, громадянами інших держав чи особами без громадянства, визначається місцем проживання цих дітей, якщо іноземці-усиновлювачі не проживають постій­но в Україні. У тих випадках, коли вони проживають на тери­торії нашої держави, підсудність таких справ визначається від­повідно до ст. 265-1 ЦПК.

Стаття 287. Нагляд за дотриманням прав дітей, які усинов­лені іноземцями

  1. Якщо діти усиновлені іноземцями і проживають за межами України, відповідна консульська установа за дорученням Мініс­терства закордонних справ України веде облік цих дітей і здійснює нагляд за дотриманням їхніх прав до досягнення ними вісімнадця­ти років.

Порядок здійснення нагляду за дотриманням прав дітей, які усиновлені іноземцями і проживають за межами України, встанов­люється Кабінетом Міністрів України.

Коментована стаття має відсильний характер, оскільки облік дітей, які усиновлені іноземцями і проживають за межами на­шої держави, та нагляд за додержанням їх прав до досягнення ними 18 років за дорученням МЗС України здійснює відповід­на консульська установа згідно з правилами, встановленими у пунктах 51 і 52 Порядку передачі дітей на усиновлення і пун­ктах 4.1—4.6 Правил ведення обліку громадян України, які пос­тійно проживають або тимчасово перебувають за кордоном, та дітей — громадян України, які всиновлені іноземцями, затвер-

 

 

 

420

421

 

джених наказом Міністра закордонних справ України від 29 листопада 1999 p. № 207-а.

За загальним правилом усиновлення виникає з часу набран­ня чинності відповідним рішенням суду (ч. 5 ст. 265-5 ЦПК). Після цього якшо усиновлення здійснювалось іноземними гро­мадянами на території України, копія рішення надсилається до Центру з усиновлення дітей.

Відповідно до п. 51 Порядку передачі дітей на усиновлення для здійснення нагляду за станом утримання і виховання дітей, уси­новлених громадянами інших держав, Центр з усиновлення дітей у десятиденний строк після одержання копії рішення суду про усиновлення дитини надсилає до МЗС України такі документи:

  • офіційне повідомлення про усиновлення дитини із зазна­ченням її прізвища, імені, по батькові й дати народження (у ра­зі їх зміни зазначаються нові), громадянства, прізвища, імені, по батькові і повної адреси усиновлювача (відомості про уси-новлювача наводяться мовою країни його проживання);
  • копію рішення суду про усиновлення;
  • копію зобов’язання усиновлювача у місячний строк після усиновлення дитини звернутися до консульської установи Ук­раїни у країні його проживання з проханням взяти її на кон­сульський облік, надавати цій установі періодичну інформацію про умови проживання та виховання дитини, давати можли­вість її представнику спілкуватися з нею, а також зберегти за усиновленою дитиною громадянство України до досягнення нею 18 років.

Міністерство закордонних справ у десятиденний строк після одержання зазначеної інформації надсилає до відповідної кон­сульської установи України у країні проживання усиновленої дитини доручення про взяття останньої на консульський облік та організацію нагляду за умовами її проживання та виховання.

Консульська установа бере на консульський облік дитину і негайно інформує про це МЗС України.

Для взяття на консульський облік дитини, усиновленої іно­земцями, усиновлювач подає до дипломатичного представниц­тва або консульської установи України документ, що підтвер­джує факт її усиновлення іноземцями, проїзний документ ди­тини, заповнену заяву-анкету на неї тощо.

Якщо усиновлювач не звернувся до консульської установи України з заявою про взяття усиновленої дитини на консуль­ський облік і не подав зазначені документи, консульська уста­нова бере дитину на консульський облік на підставі документів, наданих Центром з усиновлення дітей.

Про взяття на консульський облік усиновленої іноземцями дитини консульська установа письмово сповіщає усиновлюва­ча. На дитину заводиться облікова картка.

Консульська установа на підставі доручення МЗС і міжна­родних договорів України, а також загальновизнаних принци­пів і норм міжнародного права вживає заходів для встановлен­ня нагляду за умовами проживання і виховання усиновленої дитини і протягом перших трьох років один раз на рік, а потім через кожні три роки надсилає відповідну інформацію МЗС Ук­раїни для наступної передачі Центру з усиновлення дітей (п. 52 Порядку передачі дітей на усиновлення).

Якщо внаслідок усиновлення порушуються права дитини, передбачені законодавством нашої держави і міжнародними до­говорами України, або усиновлення не відповідає інтересам ди­тини, воно може бути визнане недійсним або скасоване у судо­вому порядку згідно з законодавством України (див. коментарі до статей 236—240).

За наявності підстав, передбачених ст. 164 СК, усиновлю­вач може бути позбавлений батьківських прав (див. коментар до ст. 242).

Стаття 288. Встановлення опіки, піклування над дитиною, яка є громадянином України, але проживає за межами України, а також над дитиною, яка с іноземцем, але проживає в Україні. Визнання опіки, піклування, встановлених за межами України

  1. Опіка, піклування над дитиною, яка є громадянином України, але проживає за її межами, а також над дитиною, яка є іноземцем, але проживає в Україні, встановлюється за законом України.
  2. Опіка, піклування, встановлені за законом іноземної держа­ви над дитиною, яка є громадянином України, але проживає за її межами, є дійсними в Україні у разі відсутності заперечень кон­сульської установи або дипломатичного представництва України.
  3. Опіка, піклування, встановлені над дитиною, яка є інозем­цем, за межами України за законами іншої держави, є дійсними в Україні.

Відповідно до ч. 1 статті, що коментується, органи опіки та піклування України мають право у випадках, передбачених за­коном (див. коментар до ст. 243), встановлювати опіку, піклу­вання над дитиною, яка є громадянином України, але прожи­ває за її межами, згідно з правилами, закріпленими у главі 19 СК, і Правилами опіки та піклування.

Положення ч. 1 коментованої статті про встановлення опі­ки, піклування над дитиною, яка є іноземцем, але проживає в Україні, відповідає ст. 275 СК.

У зазначеній статті встановлені правила, згідно з якими іно­земці та особи без громадянства мають в Україні такі ж права й

 

 

 

422

423

 

обов’язки у сімейних відносинах, як і громадяни України, якщо

інше не передбачене законом. Тому встановлення опіки, піклу-

вання над дитиною, яка є іноземцем, але проживає в Україні,

здійснюється за правилами, викладеними у ч. 1 цієї статті.

Наявність закріпленого у ч. 2 статті, що коментується, правила

обумовлена тим, шо у деяких випадках компетентні орга­ни іноземних держав можуть не визнавати опіку та піклування,

встановлені органами опіки та піклування України, а отже,

призначений цими органами опікун, піклувальник може бути позбавлений можливості захищати за межами України права й інгереси свого підопічного. Консульським установам і дипло­матичним представництвам України закон не надає права са­мостійно встановлювати опіку, піклування над громадянами нашої держави, які проживають за її межами. Згідно з ч. 1 ст.

32;

Консульського статуту України обов’язком консула є лише

в>киття заходів щодо встановлення опіки, піклування над не­повнолітніми, недієздатними або обмеженими у дієздатності громадянами України, які проживають на території відповідно­го консульського округу.

У зв’язку з цим ч. 2 коментованої статті визнає дійсними

опіку і піклування, встановлені за законами іноземної держави над дітьми, які є громадянами України, але проживають за її межами. Охорона інтересів дітей — громадян України, які про­живають за межами нашої держави, покладена на консульські Установи або дипломатичні представництва України, які зо­бов’язані вживати заходів для встановлення над дітьми опіки, піклування. Вони мають право заперечувати як проти встанов­лення опіки, піклування над конкретною дитиною, так і проти Призначення певної особи опікуном, піклувальником.

Внаслідок цього відповідно до ч. 2 статті, що коментується, Обов’язковою умовою визнання в Україні дійсними опіки та піклування, встановлених за законом іноземної держави над Дитиною — громадянином України, є відсутність заперечень п роти цього з боку консульської установи або дипломатичного Представництва нашої держави.

Відповідно опікун, піклувальник, проти призначення якого Заперечували консульська установа або дипломатичне пред­ставництво України, не буде правомочний вчиняти на її тери­торії будь-які дії, спрямовані на захист прав та інтересів підо­пічних.

Якщо опіка або піклування встановлюється над дитиною, яка є іноземним громадянином, за межами України за зако­ном іншої держави, вони визнаються дійсними в Україні. За Гдих умов опікун, піклувальник вправі вчиняти на території на­глої держави усі необхідні для захисту прав та інтересів підо-Гіічних дії.

Стаття 289. Реєстрація шлюбу, народження дитини, виз­нання батьківства, розірвання шлюбу громадян України, які проживають за межами України

  1. Реєстрація шлюбу, народження дитини, визнання батьків­ства, розірвання шлюбу громадян України, які проживають за ме­жами України, провадиться в консульських установах або дипло­матичних представництвах України за законами України.

При реєстрації цих актів цивільного стану в консульських ус­тановах або дипломатичних представництвах України застосову­ється законодавство України, якшо заінтересовані особи є грома­дянами України.

Згідно з ч. 1 ст. 33 Консульського статуту України на кон­сульські установи нашої держави покладено обов’язок реєстру­вати акти цивільного стану громадян України, які проживають за кордоном.

Ці громадяни, як правило, звертаються до консульських ус­танов України для реєстрації народження, смерті, укладення або розірвання шлюбу, встановлення батьківства та інших об­ставин.

У ч. 2 ст. 33 Консульського статуту України особлива увага приділена регулюванню відносин, шо виникають у зв’язку з внесенням змін, виправлень і доповнень до актових записів ци­вільного стану, з поновленням втрачених записів, а також зі зміною прізвища, імені та по батькові.

Консульська установа України уповноважена лише прийма­ти клопотання громадян нашої держави, які постійно прожива­ють на території відповідного консульського округу, про вне­сення змін, виправлень і доповнень до актових записів цивіль­ного стану, поновлення втрачених записів, а також про зміну прізвища, імені та по батькові і надсилати їх на розгляд компе­тентним органам України.

У коментованій статті встановлене загальне правило, відпо­відно до якого при реєстрації зазначених актів цивільного ста­ну в консульських установах або дипломатичних представниц­твах України застосовується законодавство нашої держави, як­що заінтересовані особи є громадянами України.

Положення про порядок реєстрації консулом актів цивіль­ного стану затверджується Мін’юстом і МЗС України (ст. 35 Консульського статуту України).

Стаття 290. Визнання документів, виданих органами іно­земних держав на посвідчення актів цивільного стану

  1. Документи, видані компетентними органами іноземних дер­жав на посвідчення актів цивільного стану, здійснених за межами

 

 

 

-424

425

 

України за законами відповідних держав щодо громадян України, іноземців і осіб без громадянства, є дійсними в Україні за умови їх консульської легалізації.

Громадяни України, які проживають за її межами, мають право реєструвати акти цивільного стану не тільки у консуль­ських установах або дипломатичних представництвах нашої держави, а й у компетентних органах іноземних держав за міс­цем свого постійного проживання.

Зрозуміло, що іноземці та особи без громадянства провадять реєстрацію актів цивільного стану у компетентних органах тих іноземних держав, громадянами яких вони є або на території яких вони постійно проживають.

Документи, видані компетентними органами іноземних дер­жав на посвідчення актів цивільного стану, здійснених за межа­ми нашої держави, визнаються дійсними в Україні.

Водночас для визнання цих документів дійсними у нашій державі необхідна їх консульська легалізація. Вона підтверджує, що документ, виданий компетентним органом іноземної держа­ви з додержанням її законів, визнається дійсним (міжнародни­ми договорами України, як виняток із загального правила, мо­же передбачатися взаємне визнання документів без легалізації).

За умови легалізації документів, виданих на посвідчення ак­тів цивільного стану компетентними органами іноземних дер­жав, немає правових підстав для відмови у визнанні їх дійсни­ми і в Україні.

Зазначені документи визнаються дійсними у тих випадках, коли вони стосуються не тільки іноземних громадян, а й грома­дян України та осіб без громадянства.

Легалізовані відповідною консульською установою або дип­ломатичним представництвом України документи, видані ком­петентними органами іноземних держав на посвідчення актів цивільного стану, здійснених за межами України з додержан­ням законів відповідних держав незалежно від громадянства осіб, щодо яких було здійснено реєстрацію актів цивільного стану, визнаються дійсними в Україні. Тому вони прирівню­ються до документів, виданих органами РАЦСу. Повторна ре­єстрація цієї обставини в органах РАЦСу не потрібна.

Стаття 291. Застосування законів іноземних держав

  1. Сімейне законодавство іноземних держав застосовується в Україні, якщо воно не суперечить основним засадам регулювання сімейних відносин, що встановлені у статті 7 цього Кодексу.

Як вже зазначалось, в Україні визнаються акти цивільного стану, здійснені за межами нашої держави з додержанням зако-

426

нів інших держав, і документи, видані їх компетентними орга­нами на посвідчення цих актів. Однак треба звернути увагу на те, шо в окремих випадках допускається застосування законів іноземних держав.

Водночас у статті, яка коментується, закріплено правило про те, шо сімейне законодавство іноземних держав застосовується в Україні лише у тих випадках, якщо воно не суперечить основ­ним принципам регулювання сімейних відносин, встановленим

ст. 7 СК.

Так, згідно з ч. 2 коментованої статті сімейні відносини мо­жуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками (наприклад, про врегулювання майнових відносин між особами, які подали заяву про реєстрацію шлюбу). Шлюб­ний договір може бути укладено і подружжям (див. коментар до ст. 92).

Дружина і чоловік мають право укласти договір про надан­ня утримання одному з них, у якому визначити умови, розмір і строки виплати аліментів (див. коментар до ч. 1 ст. 78).

За загальним правилом способи виконання обов’язку утри­мувати дитину визначаються за домовленістю батьків. Відповід­но до неї той з них, хто проживає окремо від дитини, може бра­ти участь у її утриманні (див. коментар до ст. 181). Такі догово­ри укладаються у письмовій формі і мають посвідчуватись но­таріально.

Згідно зі ст. 275 СК іноземці та особи без громадянства ма­ють в Україні такі ж права та обов’язки у сімейних відносинах, як і громадяни України, якщо інше не встановлене законами України та міжнародними договорами нашої держави. Тому зазначені особи мають також право на врегулювання сімейних відносин на підставі договору.

Регулювання сімейних відносин здійснюється з урахуванням права на таємницю особистого життя їх учасників, їх права на особисту свободу та недопустимості свавільного втручання у сі­мейне життя.

Відповідно до ч. 5 ст. 7 СК учасник сімейних відносин не може мати привілеїв або обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, статі, політичних, релігійних та інших переконань, ет­нічного і соціального походження, матеріального становиша, місця проживання, за мовними та іншими ознаками.

Найважливішим принципом є принцип рівності прав та обов’язків жінки і чоловіка у сімейних відносинах, шлюбі, сім’ї (ст. 51 Конституції України).

Згідно з сімейним законодавством України дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, закріплених у Кон­ституції, Конвенції про права дитини, інших міжнародних пра­вових актах, визнаних у нашій державі.

427

 

Регулювання сімейних відносин в Україні має здійснюватис з максимально можливим врахуванням інтересів дитини, не працездатних членів сім’ї.

Сімейні відносини в Україні регулюються законами та інши­ми нормативно-правовими актами на засадах справедливості, добросовісності та розумності відповідно до моральних засад суспільства.

Кожному учаснику сімейних відносин надане право на судо­вий захист.

Отже, положення, що міститься у статті, яка коментується, треба розуміти таким чином, що у кожному конкретному ви­падку питання про можливість застосування закону іноземної держави має вирішувати компетентний державний орган. Нап­риклад, визнання законом іноземної держави полігамного шлюбу, яке суперечить основним принципам сімейного зако­нодавства України, шо визнає лише моногамний шлюб, не вик­лючає можливості застосування цього закону в окремих випад­ках. Так, якщо шлюб було укладено у країні, де допускається полігамний шлюб, а після цього чоловік разом із двома дружи­нами й дітьми прибув до України на постійне проживання ком­петентні органи нашої держави не мають права визнати такий шлюб недійсним чи відмовити у захисті прав кожній з дружин (наприклад, при стягненні на її користь аліментів на утриман­ня дітей або присудженні їй частини майна). Незважаючи на те, що зазначений закон суперечить законодавству України, його застосування у даному випадку відповідатиме основним прин­ципам цього законодавства, що передбачають всебічну охорону прав жінок і дітей.

Згідно з ч. 1 ст. 9 Конституції чинні міжнародні договори, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства нашої держави.

Зазначеному конституційному положенню повністю відпові­дає й положення, закріплене у ч. 1 ст. 17 Закону України від 22 грудня 1993 р. “Про міжнародні договори України”.

Нині Україною укладено низку двосторонніх і багатосто­ронніх договорів з іноземними державами про правові відноси­ни і надання допомоги у цивільних, сімейних і кримінальних справах.

У цих договорах окремі колізійні питання можуть бути вирі­шені інакше, ніж у СК. Тому при застосуванні сімейного зако­нодавства України до іноземців та осіб без громадянства або при застосуванні сімейного законодавства іноземної держави у нашій країні треба насамперед з’ясовувати, чи не укладено Ук­раїною з відповідною іноземною державою, громадянином якої є заінтересована особа, такий договір. За наявності договору питання про застосування законодавства України або іноземно-

428

го законодавства має вирішуватись відповідно до його поло­жень. А норми розділу VI СК у такому разі повинні застосову­ватись лише щодо відносин, не врегульованих відповідним між­народним договором.

Стаття 292. Визнання в Україні актів цивільного стану, за­реєстрованих за законами іноземних держав 1. В Україні визнаються акти цивільного стану, зареєстровані за законами іноземних держав.

У коментованій статті міститься положення про те, що в Ук­раїні визнаються акти цивільного стану, зареєстровані за зако­нами іноземних держав.

Встановлення такого правила пояснюється тим, що зазначе­ні акти — це юридичні факти (дії або події), з якими закон пов’язує виникнення, зміну, припинення сімейних, цивільних та інших правовідносин.

Акти цивільного стану підлягають реєстрації в компетентних органах іноземних держав за їх законами. Такими актами є фак­ти народження, смерті, укладення та розірвання шлюбу, виз­нання батьківства тощо.

Таким чином, якщо акти цивільного стану, зареєстровані компетентними органами за законами відповідної іноземної держави, є юридичними фактами, що породжують певні право­ві наслідки у конкретній іноземній державі, вони мають визна­ватись і в Україні.

 

 

429

 

Розділ VII ПРИКІНЦЕВІ ПОЛОЖЕННЯ

  1. Цей Кодекс набирас чинності одночасно з набранням чин­ності Цивільним кодексом України.
  2. Визнати такими, що втрачають чинність з набранням чин­ності Сімейним кодексом України:

1)  Кодекс про шлюб та сім’ю України (Відомості Верховної
Ради УРСР, 1969
p., додаток до № 26, ст. 204; 1971 p., № 20,
ст. 141; 1973 p., № 21, ст. 181; 1980 p., № 38, ст. 754; 1984 p.,
№ 7,
ст. 136; 1985 p., № 11, ст. 205, ст. 206; 1987 р., № 8, ст.
149, № 35,
ст. 674; 1991 р., № 9, ст. 89; Відомості Верховної Ра­
ди України, 1992
p., № 4, ст. 25, № 36, ст. 528; 1996 р., № 7,
ст. 26; 2000 р., № 9, ст. 67, № 50, ст. 436).

Розділ V “Акти громадянського стану” зберігає свою чинність у частині, що не суперечить цьому Кодексу, до прийняття спеціаль­ного закону;

  • Закон Української РСР від 20 червня 1969 року “Про зат­вердження Кодексу про шлюб та сім’ю Української РСР” (Відо­мості Верховної Ради УРСР, 1969 , № 26, ст. 204);
  • Указ Президії Верховної Ради Української РСР від 29 груд­ня 1969 року “Про порядок введення в дію Кодексу про шлюб та сім’ю Української РСР” (Відомості Верховної Ради УРСР, 1970 , № 2, ст. 16; 1980 p., № 38, ст. 754).
  1. Кабінету Міністрів України:

подати до Верховної Ради України протягом трьох місяців з дня опублікування цього Кодексу пропозиції щодо внесення змін до законів України, які випливають з цього Кодексу;

привести у відповідність із ним Кодексом свої нормативно-пра­вові акти;

забезпечити приведення міністерствами та іншими центральни­ми органами виконавчої влади їх нормативно-правових актів у від­повідність із цим Кодексом.

Прикінцевими положеннями СК було передбачено, що ній набирає чинності з 1 січня 2003 р. Однак Законом України від 26 грудня 2002 р. “Про внесення змін до Сімейного кодексу Ук­раїни” було змінено редакцію частини 1 і другого абзацу п. 1 ч. 2 розділу VII СК “Прикінцеві положення”, а саме: що він на­бирає чинності одночасно з набуттям законної сили Цивільним кодексом України. ЦК набирає чинності з 1 січня 2004 р. (ч. 1 Прикінцевих та перехідних положень ЦК). Тому Сімейний ко­декс також набирає чинності з 1 січня 2004 р.

У зв’язку з цим з 1 січня 2004 р. визнається таким, що втра­тив чинність, Кодекс про шлюб та сім’ю України.

Сімейний кодекс не містить розділу про акти цивільного стану. Тому розділ V “Акти громадянського стану” КпШС збе­рігає свою чинність у частині, яка не суперечить СК, до прий­няття спеціального закону.

У Заключних положеннях СК також передбачений обов’язок Кабінету Міністрів України подати до Верховної Ради України протягом трьох місяців з дня опублікування цього Кодексу про­позиції щодо внесення змін до законів України, які випливають з цього Кодексу; привести у відповідність з ним свої норматив­но-правові акти; забезпечити приведення міністерствами та ін­шими центральними органами виконавчої влади їх норматив­но-правових актів у відповідність із цим Кодексом.

 

 

 

430

431

 

Кодекс про шлюб та сім’ю України

Розділ V АКТИ ГРОМАДЯНСЬКОГО СТАНУ

(Розділ V зберігає свою чинність у частині,

яка не суперечить Сімейному кодексу,

до прийняття спеціального закону)

Глава 19 Загальні положення

Стаття 158. Реєстрація актів громадянського стану

Народження, смерть, одруження, розірвання шлюбу, встановлен­ня батьківства, переміна прізвища, імені, по батькові підлягають ре­єстрації в державних органах реєстрації актів громадянського стану

Про зроблений запис акта громадянського стану видається від повідне свідоцтво.

Актові записи, вчинені в органах реєстрації актів громадян­ського стану, до спростування їх по суду є безспірними доказами посвідчуваиих ними актів.

Акти громадянського (цивільного)* стану — це засвідчені державою факти народження, смерті, одруження, розірвання шлюбу, встановлення батьківства, переміни прізвища, імені та по батькові, запису усиновлювачів як батьків дитини. Це — юридичні факти, з якими закон пов’язує виникнення, зміну або припинення цивільних правовідносин. Усі акти цивільного ста­ну підлягають обов’язковій реєстрації в органах РАЦСу.

Загальні правила реєстрації актів цивільного стану закріпле­ні в Правилах реєстрації актів цивільного стану в Україні.

Реєстрація актів цивільного стану провадиться в присутнос­ті заявника.

При реєстрації актів цивільного стану подаються документи. які підтверджують факти, що підлягають реєстрації в органах

* Незважаючи на відсутність спеціального закону, який регламентував би діяльність державних органів реєстрації актів цивільного стану, тут і надалі для зручності користу­вання книгою вживаються поняття “акти цивільного стану” і “органи РАЦСу”, а не “ак­ти громадянського стану” і не “органи РАГСу”.

РАЦСу (перелік таких документів визначається правилами ре­єстрації відповідних актів цивільного стану), а також докумен­ти, які посвідчують особу заявника: паспорт, документ, що йо­го замінює, або військовий квиток військовослужбовця. Особи, які не досягли 16-річного віку, пред’являють свідоцтво про на­родження та довідку з місця проживання. Документи, складені іноземною мовою, подаються разом з їх українським перекла­дом, засвідченим у встановленому порядку.

Реєстрація актів цивільного стану щодо іноземців та осіб без громадянства здійснюється за законодавством України.

Реєстрацію народження, смерті, одруження, розірвання шлюбу, переміни прізвища, імені, по батькові громадян Украї­ни, які проживають за кордоном, провадять консульські уста­нови та дипломатичні представництва України. Зазначені уста­нови й представництва також приймають і розглядають заяви громадян про внесення змін, доповнень, виправлень, понов­лення та анулювання записів актів цивільного стану, зареєстро­ваних в Україні. Документи, видані компетентними органами іноземних держав на посвідчення актів цивільного стану, здій­снених за межами України за законами відповідних держав шодо громадян України, іноземців та осіб без громадянства, визнаються дійсними в Україні за наявності консульської лега­лізації, якщо інше не передбачен міжнародним договором Ук­раїни, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України.

За реєстрацію актів цивільного стану, а також видачу грома­дянам повторних свідоцтв про реєстрацію актів цивільного ста­ну та свідоцтв, виданих у зв’язку зі зміною, доповненням, вип­равленням і поновленням записів актів цивільного стану справ­ляється державне мито у розмірах та в порядку, встановлених чинним законодавством.

За надання працівниками органів РАЦСу додаткових послуг правового і технічного характеру, не передбачених Законом Ук­раїни “Про органи реєстрації актів громадянського стану”, справляється окрема плата, яка встановлюється Головним уп­равлінням юстиції Мін’юсту України в Автономній Республіці Крим, обласними, Київським та Севастопольським міськими управліннями юстиції.

Працівники органів РАЦСу не мають права реєструвати ак­ти цивільного стану, а також вносити зміни, доповнення, вип­равлення в записи актів цивільного стану, поновлювати, ану­лювати записи актів цивільного стану щодо себе, другого з под­ружжя, своїх дітей і близьких родичів. У цих випадках реєстра­ція може бути проведена іншим працівником відділу.

Заявник має бути ознайомлений з даними, внесеними до за­пису акта, який засвідчується печаткою і підписом керівника

 

 

 

432

152423

433

 

15″

органу РАЦСу та посадової особи, яка провела реєстрацію акта цивільного стану. Інформація, шо міститься в актовому записі, є конфіденційною, мас обмежений доступ і розголошенню не підлягає.

Частина 2 коментованої статті закріплює необхідність вида­чі органами РАЦСу свідоцтва про проведену реєстрацію актів цивільного стану на бланках, виготовлених друкарським спосо­бом за єдиним для всієї держави зразком, затвердженим Вер­ховною Радою України. Повторні свідоцтва про реєстрацію ак­тів цивільного стану видаються на таких самих бланках. Вико­ристання бланків свідоцтв інших зразків забороняється. Основ­ні правила використання бланків свідоцтв про реєстрацію актів цивільного стану закріплені в Інструкції з обліку, зберігання та витрачання бланків свідоцтв про реєстрацію актів громадян­ського стану в Україні, затвердженій наказом Мін’юсту Украї­ни від 3 березня 2000 р. № 9/5.

Свідоцтво має повністю відповідати актовому запису. За бажанням усиновлювача державний орган РАЦСу на під­ставі рішення суду видає свідоцтво про усиновлення.

Система органів РАЦСу закріплена в ст. 2 Закону України “Про органи реєстрації актів громадянського стану”. Згідно з цим Законом цю систему складають відділи реєстрації актів ци­вільного стану Головного управління юстиції Мін’юсту України в Автономній Республіці Крим, обласних, Київського та Севас­топольського міських, районних, районних у містах, міських (міст обласного значення) управлінь юстиції, а також виконав­чі органи сільських, селищних, міських (крім міст обласного значення) рад.

Стаття 159. Реєстрація актів громадянського стану Акти громадянського стану реєструються у відділах реєстрації актів громадянського стану районних, районних у містах, міських (міст обласного значення) управлінь юстиції, у виконавчих орга­нах сільських, селищних, міських (крім міст обласного значення) рад, у консульських установах та дипломатичних представництвах України.

В результаті прийняття Закону України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України з питань реєстрації актів громадянського стану” було змінено назву та зміст коментова­ної статті. Це призвело до того, що дві статті КпШС — 158 і 159 — мають однакову назву, але при цьому відрізняються за змістом (див. ст. 158 і коментар до неї). Так, якшо ст. 158 прис­вячена безпосередньо реєстрації актів цивільного стану, то ко­ментована стаття є логічним продовженням попередньої і вста­новлює систему органів, які мають право реєструвати акти ци-

434

вільного стану. Тому правильніше було б залишити її колишню назву “Органи реєстрації актів громадянського стану”.

Система органів реєстрації актів цивільного стану закріпле­на в ст. 2 Закону України “Про органи реєстрації актів грома­дянського стану” (див. коментар до ст. 158 КпШС).

Реєстрацію актів цивільного стану громадян України, які проживають за кордоном, проводять консульські установи і дипломатичні представництва України.

Керівництво відділами РАЦСу здійснюють Мін’юст Украї­ни, Головне управління юстиції Мін’юсту України в Автоном­ній Республіці Крим, обласні, Київське і Севастопольське місь­кі, районні, районні в містах, міські (міст обласного значення) управління юстиції (ст. 6 Закону України “Про органи реєстра­ції актів громадянського стану”).

Фінансування відділів реєстрації актів цивільного стану здій­снюється за рахунок коштів державного бюджету.

Стаття 160. Компетенція органів реєстрації актів громадян­ського стану

Відділи реєстрації актів громадянського стану районних, ра­йонних у містах, міських (міст обласного значення) управлінь юс­тиції проводять реєстрацію народження, смерті, одруження, розір­вання шлюбу, встановлення батьківства, переміни прізвища, імені, по батькові, приймають і розглядають заяви громадян про внесен­ня змін, доповнень, поновлення, а також анулювання записів ак­тів громадянського стану та у встановленому порядку зберігають актові книги.

Виконавчі органи сільських, селищних, міських (крім міст об­ласного значення) рад проводять реєстрацію народження, смерті, одруження та встановлення батьківства.

Реєстрацію народження, смерті, одруження, розірвання шлюбу, встановлення батьківства, переміни прізвища, імені, по батькові громадян України, які проживають за кордоном, проводять кон­сульські установи і дипломатичні представництва України. Зазна­чені установи та представництва також приймають і розглядають заяви громадян про внесення змін, доповнень, поновлення та ану­лювання записів актів громадянського стану.

Коментована стаття визначає вичерпний перелік тих дій і функцій, що належать до компетенції органів РАЦСу. При цьо­му слід зазначити, що діяльність органів РАЦСу грунтується на принципах додержання законності, захисту прав і законних ін­тересів окремих громадян і держави, додержання таємниці ре­єстрації актів цивільного стану, своєчасного і належного доку­ментального оформлення проведеної реєстрації (ст. 4 Закону України “Про органи реєстрації актів громадянського стану”).

435

 

Завданнями органів РАЦСу є забезпечення повної, своєчас­ної і правильної реєстрації актів цивільного стану, внесення до актових записів необхідних змін, доповнень і виправлень, по­новлення втрачених і анулювання повторно здійснених актових записів, видача громадянам свідоцтв про реєстрацію, збережен­ня архівного фонду.

Здійснюючи дії, шо належать до їх компетенції, органи РАЦСу мають право безоплатно одержувати від місцевих орга­нів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, під­приємств, установ та організацій необхідні документи і відо­мості, пов’язані з реєстрацією актів цивільного стану.

Коментована стаття закріплює лише перелік дій, що належать до компетенції органів РАЦСу. Докладніша характеристика цих дій буде дана в наступних статтях КлШС та коментарях до них. За надання працівниками органів РАЦСу додаткових послуг правового і технічного характеру, не передбачених безпосеред­ньо Законом “Про органи реєстрації актів громадянського ста­ну”, справляється окрема плата в розмірах, шо встановлюються Головним управлінням юстиції Мін’юсту України в Автономній Республіці Крим, обласними, Київським і Севастопольським міськими управліннями юстиції.

Керівник та спеціалісти відділів РАЦСу не можуть перебува­ти в штаті інших підприємств будь-якої форми власності та об’єднань громадян, а також безпосередньо займатися підпри­ємницькою та іншою діяльністю, крім викладацької та науко­вої, у вільний від роботи час (ч. 2 ст. 11 Закону України “Про органи реєстрації актів громадянського стану”).

Стаття 161. Порядок виправлення помилок і внесення змін в записи актів громадянського стану

Виправлення помилок і внесення змін у записи актів громадян­ського стану при наявності достатніх підстав і при відсутності спо­ру між заінтересованими особами провадяться органами реєстрації актів громадянського стану. Відмова органів реєстрації актів гро­мадянського стану виправити або змінити запис може бути оскар­жена до суду.

При наявності спору між заінтересованими особами виправлен­ня запису провадиться на підставі судового рішення.

Частина 1 коментованої статті передбачає можливість вип­равлення помилок і внесення змін у записи актів цивільного стану в так званому спрощеному порядку — в органах РАЦСу. Основні правила виправлення помилок і внесення змін у запи­си актів цивільного стану закріплені в Положенні про порядок зміни, доповнення, поновлення та анулювання актових записів цивільного стану.

436

Це Положення передбачає приблизний перелік ситуацій, за яких можуть мати місце виправлення помилок або внесення змін і доповнень у записи актів цивільного стану. До таких си­туацій належать:

зміна прізвища, імені та по батькові, місця і часу народжен­ня в зв’язку з усиновленням (удочерінням) дитини, а також в разі запису усиновителів батьками усиновленого;

зміна прізвища одного з подружжя у разі розірвання шлюбу або визнання його недійсним;

зміна прізвища дитини;

зміна прізвища, імені та по батькові;

зміна прізвища та по батькові неповнолітнього в зв’язку зі зміною прізвища та імені батька;

зміна прізвища, імені та по батькові, якщо вони записані без урахування національних традицій;

якщо в записі акта цивільного стану не зазначені прізвище, ім’я та по батькові або національність батьків;

якщо в записі акта про народження було зазначено неповне ім’я дитини;

зміна імені, прізвища та по батькові в зв’язку зі зміною ста­ті тощо (див. п. 2 зазначеного Положення).

Заява про внесення змін, доповнень і виправлень в акти цивіль­ного стану за затвердженим зразком подається до відділу РАЦСу за місцем проживання заявника (на підставі ст. 53 СК вона може по­даватися до органу РАЦСу за місцем реєстрації шлюбу).

В разі виправлення прізвища, імені та по батькові в зв’язку зі зміною статі заява може подаватися до органу РАЦСу за міс­цем знаходження закладу охорони здоров’я, яке видало висно­вок про остаточну корекцію статі.

Заява має бути написана розбірливо, в ній мають міститися вичерпні відповіді на всі запитання. Відділ РАЦСу не має пра­ва відмовити громадянину в прийомі та розгляді заяви про вне­сення змін, доповнень і виправлень у записи актів цивільного стану. Така відмова може бути оскаржена в суді за місцем про­живання заявника.

Заяви про внесення змін, доповнень і виправлень у записи актів цивільного стану можуть подаватися особами, щодо яких були зроблені ці записи, або ж їх представниками за нотаріаль­но посвідченим дорученням.

До заяви про внесення змін, доповнень і виправлень у запи­си актів цивільного стану додаються свідоцтво про реєстрацію акта цивільного стану, яке необхідно змінити, і документи, що підтверджують необхідність внесення змін, доповнень або вип­равлень у записи актів цивільного стану.

Факти, зазначені в заяві, а також записи в документах, шо викликають сумнів щодо їх вірогідності, перевіряються відділом

437

 

РАЦСу шляхом запитів, які надсилаються до відповідних уста­нов та організацій.

На підставі поданих документів і фактів перевірки відділ РАЦСу за місцем проживання заявника складає висновок про внесення змін, доповнень і виправлень у записи актів цивіль­ного стану. В разі відмови у зміні, виправленні або доповнен­ні записів актів у висновку мають зазначатися причини від­мови.

Розгляд питань, пов’язаних з виправленням, зміною або до­повненням запису акта цивільного стану має завершитися не пізніше двомісячного строку від дня надходження заяви. Якщо виникає необхідність у поновленні втраченого запису акта ци­вільного стану, то плин зазначеного строку припиняється.

Частина 2 коментованої статті передбачає судовий порядок виправлення помилок і зміни записів актів цивільного стану, що може здійснюватися лише за наявності спору між заінтере­сованими особами. Суди розглядають такі справи в порядку ок­ремого провадження згідно зі статтями 266—270 ЦПК України. В заяві, що подається в цій ситуації до суду, обов’язково має зазначатися, в чому саме полягає неправильність запису акта цивільного стану, а також коли і яким органом РАЦСу було відмовлено у виправленні запису. Суд розглядає справу про виправлення актового запису з викликом заявника. Рішення су­ду, яким встановлено неправильність запису в актах цивільно­го стану, після того, як воно набере законної сили, є підставою для виправлення такого запису органами РАЦСу.

Стаття 161-1. Анулювання записів актів громадянського стану

Анулювання первинних записів актів громадянського стану про­вадиться органами реєстрації актів громадянського стану на під­ставі рішення суду.

У випадку, передбаченому частиною другою статті 44-1 цього Кодексу, анулювання запису про розірвання шлюбу провадиться органами реєстрації актів громадянського стану, в якому шлюб був

розірваний.

Поновлені чи повторно складені записи актів громадянського стану в разі виявлення первинних записів можуть бути анульовані на підставі рішення суду або висновку відділу реєстрації актів гро­мадянського стану Головного управління юстиції Міністерства юс­тиції України в Автономній Республіці Крим, обласних, Київсько­го чи Севастопольського міських управлінь юстиції за місцем зна­ходження, поновленого чи повторно складеного запису.

Основні правила анулювання записів актів цивільного стану, крім коментованої статті, передбачені також у Положенні про

438

порядок зміни, доповнення, поновлення та анулювання акто­вих записів цивільного стану.

Згідно з цим Положенням анулювання поновлених або пов­торно складених записів актів цивільного стану в разі виявлен­ня первинного запису і за відсутності спору між заінтересова­ними особами здійснюється органами РАЦСу.

За наявності спору між заінтересованими особами питання анулювання поновлених чи повторно складених записів актів цивільного стану вирішуються в судовому порядку.

Первинний запис акта цивільного стану анулюється на під­ставі рішення суду, за винятком випадків, коли шлюб був ро­зірваний у зв’язку з визнанням у встановленому законом поряд­ку одного з подружжя безвісно відсутнім. В разі скасування рі­шення суду про визнання громадянина безвісно відсутнім і по­новлення шлюбу запис акта про розірвання шлюбу анулюється органом РАЦСу, в якому знаходиться цей запис.

Запис акта цивільного стану може бути анульований при надходженні до органу РАЦСу копії відповідного рішення суду і за заявою заінтересованих осіб, а поновлений чи повторно складений — також з ініціативи органів РАЦСу, які віднайшли первинний запис.

Про анулювання актового запису сповіщаються особи, за за­явою яких був зареєстрований акт цивільного стану.

Стаття 162. Актові книги. Порядок реєстрації актів грома­дянського стану

Зразки книг реєстрації актів громадянського стану та свідоцтв про реєстрацію актів громадянського стану, а також Положення про порядок розгляду клопотань про переміну громадянами Укра­їни прізвищ, імен, по батькові затверджуються Кабінетом Мініс­трів України.

Правила реєстрації актів громадянського стану, Положення про порядок зміни, доповнення, поновлення та анулювання запи­сів актів громадянського стану, порядок і строки зберігання акто­вих книг затверджуються Міністерством юстиції України.

Нова редакція коментованої статті встановлює новий поря­док затвердження зразків книг реєстрації актів цивільного ста­ну, свідоцтв про реєстрацію актів цивільного стану і Положен­ня про порядок розгляду клопотань про переміну громадянами України прізвищ, імені, по батькові.

Так, згідно з ч. 1 статті, що коментується, всі ці документи відтепер мають затверджуватися Кабінетом Міністрів України. У старій редакції ці повноваження належали до компетенції Верховної Ради, яка 23 квітня 1993 р. прийняла постанову “Про затвердження зразків книг реєстрації актів громадянського ста-

439

 

ну та свідоцтв, що видаються на підставі записів у цих книгах”. У зв’язку з тим, що ця постанова не була скасована і нової, зат­вердженої Кабінетом Міністрів, з цього питання прийнято не було, зазначена постанова є чинною. В додатку до цієї постано­ви наводяться зразки книг реєстрації актів народження, смерті, одруження, розірвання шлюбу, встановлення батьківства, пере­міни прізвища, імені та по батькові, а також свідоцтв, що вида­ються на підставі записів у цих книгах. Тут також ідеться про те, що, починаючи з 1 січня 1994 p., громадянам України вида­ються свідоцтва про реєстрацію акта цивільного стану нового зразка. При цьому видані раніше свідоцтва й надалі діють на те­риторії держави та обміну не підлягають.

Частина 2 коментованої статті передбачає загальний перелік повноважень Міністерства юстиції з основних питань діяльнос­ті органів РАЦСу і реєстрації актів цивільного стану. Так, Мі­ністерство юстиції затвердило основні нормативні акти з пи­тань реєстрації актів цивільного стану. До них належать: Пра­вила реєстрації актів цивільного стану в Україні, Положення про порядок зміни, доповнення, поновлення та анулювання ак­тових записів цивільного стану та ін.

Глава 20 Реєстрація народження

Стаття 163. Місце і порядок реєстрації народження Реєстрація народження провадиться за місцем народження ди­тини або за місцем проживання її батьків чи одного з них за пись­мовою або усною заявою батьків чи одного з них, а в разі смерті батьків або неможливості для них з інших причин зареєструвати народження — за заявою родичів, інших осіб або адміністрації лі­кувального закладу, в якому перебувала мати під час народження дитини.

Коментована стаття встановлює, що реєстрація народження дитини провадиться як за місцем народження дитини, так і за місцем проживання її батьків чи одного з них. У разі, якщо батьки дитини не перебувають у шлюбі, народження дитини може бути зареєстроване за місцем проживання особи, яка виз­нає себе батьком дитини, якщо одночасно із заявою про реєс­трацію народження дитини вона подасть заяву про визнання

батьківства.

Орган РАЦСу не має права відмовити в реєстрації народ­ження дитини, мотивуючи відмову доцільністю проведення та­кої реєстрації в іншому органі РАЦСу.

440

Якщо реєстрація народження дитини провадиться за місцем проживання батьків або одного з них, місцем народження ди­тини в запису акта про народження вказується місце проживан­ня батьків або одного з них, а при реєстрації народження дити­ни за місцем народження — фактичне місце народження. Якщо батьки чи один з них не досягли 18-річного віку, народження дитини реєструється в звичайному порядку. Згода батьків або піклувальників неповнолітнього батька чи матері дитини в цьо­му разі не потрібна.

Реєстрація народження провадиться при пред’явленні: медичного свідоцтва про народження. У виняткових випад­ках при народженні дитини вдома без надання медичної допо­моги факт і час народження мають бути підтверджені в письмо­вому вигляді двома свідками;

паспортних документів, що посвідчують особу батьків (чи одного з них);

документів, що є підставою для внесення відомостей про батька дитини (свідоцтво про одруження, заява матері, спільна заява матері та батька, заява батька або рішення суду про виз­нання батьківства).

За відсутності свідоцтва про одруження підтвердженням за­реєстрованого шлюбу може бути відмітка в паспортах матері й батька дитини.

Якщо дитина народилася під час перебування матері на мор­ському, річковому чи повітряному судні, в потязі або в іншому транспортному засобі, реєстрація народження провадиться за місцем проживання батьків (одного з них). Місце народження зазначається як місце проживання батьків. В такому разі підста­вою для реєстрації народження може бути акт, складений поса­довими особами (капітан, командир судна, начальник потягу) транспортного засобу за участю двох свідків і лікаря чи фель­дшера (якщо такі є). Цей акт подається до органу РАЦСу, який реєструє народження, замість медичної довідки.

При народженні дитини жінкою, якій був імплантований за­
родок, зачатий подружжям, реєстрація народження провадить­
ся за заявою подружжя, яке дало згоду на імплантацію. В цьо­
му разі водночас із документом, що підтверджує факт народ­
ження дитини цією жінкою, подається засвідчена нотаріусом її
письмова згода на запис подружжя батьками дитини. При цьо­
му в графі “Для відміток” робиться відповідний запис: матір’ю
дитини згідно з медичним свідоцтвом про народження є грома­
дянка _____________________ (прізвище, ім’я, по батькові).

У разі народження дитини жінкою, яка тримається у виправ­но-трудовій установі чи слідчому ізоляторі, реєстрація народ­ження провадиться органом РАЦСу за місцем знаходження ці­єї установи на підставі заяви матері і медичного свідоцтва про

441

 

народження. Паспорт або паспортний документ матері подаєть­ся лише у випадку, якщо він зберігається в її особовій справі. Документи подаються уповноваженим представником адмініс­трації установи, який після реєстрації одержує свідоцтво про народження. Це свідоцтво надалі зберігається в особовій спра­ві засудженої.

При реєстрації народження близнят про кожного з них скла­дається окремий запис акта про народження і видається окре­ме свідоцтво про народження.

Реєстрація народження знайденої дитини, батьки якої неві­домі, провадиться за письмовою заявою представника органів опіки та піклування, адміністрації дитячого лікувального закла­ду, куди влаштована дитина, органів внутрішніх справ чи осо­би, в якої перебуває дитина, не пізніше трьох діб з часу вияв­лення дитини. Водночас із заявою про реєстрацію народження дитини до органу PAUCy подається рішення органів опіки та піклування, а також довідка медичного закладу про вік дитини.

Після реєстрації народження батькам дитини видається до­відка для одержання допомоги, про що робиться відповідна від­мітка і ставиться підпис заявника. В тих випадках, коли мати відмовилася від дитини і передала її на утримання і виховання повністю за рахунок держави, довідка для одержання допомоги не видається.

За бажанням батьків відомості про дитину (прізвище, ім’я, по батькові, день, місяць, рік народження) можуть бути внесе­ні в паспорт або паспортні документи.

Стаття 164. Строк подачі заяви про реєстрацію народження

Заява про реєстрацію народження дитини повинна бути подана не пізніше трьох місяців з дня народження дитини, а при народ­женні мертвої дитини — не пізніше трьох діб.

Ця стаття суперечить новому Сімейному кодексу в частині встановлення строку для реєстрації народження дитини. Так, ст. 144 СК встановлює місячний строк для такої реєстрації, а також певні санкції за пропуск строку для реєстрації народжен­ня дитини. Таким чином, нова редакція цієї статті повинна виг­лядати так: “Заява про реєстрацію народження дитини має бу­ти подана не пізніше одного місяця від дня народження дити­ни, а при народженні мертвої дитини — не пізніше трьох діб”.

Якщо заява про народження дитини надійшла після закін­чення року від дня її народження і до досягнення нею 16 років, реєстрація народження провадиться органом РАЦСу за місцем проживання дитини в книзі реєстрації поновлених актових за­писів про народження на загальних підставах як первинна. В таких випадках для реєстрації народження дитини подаються

медичне свідоцтво про народження, медична довідка про пере­бування дитини під наглядом лікувального закладу та довідка з місця проживання дитини.

Реєстрація народження дітей, які народилися в експедиції, на судні, на полярній станції та в інших віддалених місцевос­тях, де немає органів РАЦСу, провадиться за місцем проживан­ня батьків або одного з них не пізніше одного місяця від дня їх повернення. Аналогічні правила застосовуються також, якщо дитина була народжена громадянкою України за кордоном і її народження не було зареєстроване в консульській установі або іншому компетентному органі.

Дитина, яка народилася мертвою, записується в книзі реєс­трації актів про народження на підставі лікарського свідоцтва про перинатальну смерть. Така реєстрація має здійснюватися не пізніше трьох діб від дня народження мертвої дитини. Свідоц­тво про народження в цьому разі не видається.

У випадках, коли смерть дитини настала незабаром після її народження (навіть якшо вона прожила хоч кілька хвилин), складаються два актових записи: про народження і про смерть. Однак видається тільки свідоцтво про смерть.

У разі, якщо батькам необхідно одержати документ, що під­тверджує народження дитини (мертвої чи живої, але померлої на першому тижні життя), орган РАЦСу видає довідку про на­родження із вказівкою про мертвонародження або про те, що дитина померла.

Стаття 165. Урочистість реєстрації народження

Реєстрація народження дитини за бажанням батьків провадить­ся в урочистій обстановці.

Як правило, поява дитини в родині — довгоочікувана, радіс­на та святкова подія. У зв’язку з цим орган РАЦСу за бажанням батьків може здійснювати реєстрацію народження в урочистій обстановці. В радянський період така реєстрація дуже часто за­міняла церковний обряд водохрещення дитини, а свідки уро­чистої реєстрації народження асоціювалися з хрещеними бать­ками.

Стаття 166. Запис імені, по батькові і прізвища дитини

Ім’я, по батькові і прізвище дитини при реєстрації її народжен­ня і відомості про батьків записуються відповідно до правил, пе­редбачених статтями 54, 55, 62, 63 цього Кодексу.

Ця стаття має відсильний характер і, в принципі, не містить будь-яких особливостей у питаннях запису імені, по батькові та прізвища дитини. У зв’язку з цим запис імені, по батькові та

 

 

 

442

443

 

прізвища дитини провадиться відповідно до загальних правил, передбачених у зазначених статтях (див. коментарі до цих ста­тей).

Так, за загальним правилом, якщо батьки мають спільне прізвище, то таке саме прізвище присвоюється і їх дитині. Як­що ж батьки мають різні прізвища, дитині присвоюється пріз­вище одного з них за їх взаємною згодою, а за відсутності такої згоди — на підставі рішення органів опіки та піклування або су­ду. Батьки, які мають різні прізвища, можуть присвоїти дитині подвійне прізвище, утворене шляхом з’єднання їхніх прізвищ. При цьому вони самі визначають, чиє прізвище (батька чи ма­тері) стоятиме першим.

Ім’я дитини також визначається за взаємною згодою батьків. За відсутності згоди спір вирішується також органами опіки та піклування або судом. Якщо батьки наполягають на присвоєн­ні дитині зменшувального, пестливого чи скороченого імені, то в графі актового запису “Для відміток” робиться відповідний за­пис, що підтверджується підписами батьків.

По батькові дитині присвоюється за іменем батька. Якщо в батька подвійне ім’я, то по батькові дитині присвоюється за од­ним із них на вибір батьків. У разі реєстрації народження дити­ни у громадян, в національних традиціях яких немає звичаю зазначати по батькові дитині, у свідоцтві про її народження мо­жуть бути записані тільки прізвище та ім’я дитини.

Згідно з Положенням про паспорт громадянина України на прохання громадян до їх паспортів вносяться відомості про ді­тей, які в них народилися: прізвище, ім’я, по батькові дитини й дата народження.

Докладніше про присвоєння прізвища, імені та по батькові дитині див. у коментарях до статей 145—147 цього Кодексу, а також у Правилах реєстрації актів цивільного стану.

Стаття 167. Запис батька, який помер до народження ди­тини

Якщо дитина народилась після смерті особи, яка перебувала з матір’ю новонародженого в шлюбі, у актовий запис і свідоцтво про народження померлий може бути записаний батьком дитини при умові, коли з дня його смерті до народження дитини минуло не більше 10 місяців.

При народженні дитини жінкою, яка перебуває в зареєстро­ваному шлюбі, відомо, хто є батьком такої дитини. Факт наяв­ності такого шлюбу передбачає презумпцію, відповідно до якої батьком дитини є чоловік її матері. Однак можливі ситуації, ко­ли на момент народження дитини чоловіка її матері немає в живих. Тоді згідно з коментованою статтею батьком дитини бу-

де записаний померлий чоловік її матері, але тільки при дотри­манні конкретної умови — з моменту смерті чоловіка матері до моменту народження дитини має пройти не більше десяти мі­сяців. Строк у десять місяців встановлюється в цій ситуації на підставі медичних даних і вважається максимально необхідним і достатнім для виношування та народження дитини.

Стаття 168. Реєстрація народження дітей, які народились після розірвання шлюбу або визнання шлюбу недійсним Реєстрація народження дитини, зачатої в шлюбі, але народже­ної після розірвання шлюбу або визнання шлюбу недійсним, якщо з дня розірвання шлюбу чи визнання його недійсним до дня народ­ження дитини минуло не більше 10 місяців, провадиться в тому ж порядку, що й реєстрація народження дитини, батьки якої перебу­вають у шлюбі.

Зміст коментованої статті спрямований насамперед на за­хист прав дитини, яка народилася після розірвання шлюбу її батьками або після визнання такого шлюбу недійсним. У жит­ті трапляються ситуації, коли навіть майбутнє народження ди­тини не може зберегти сім’ю, що перестає існувати з різних причин (є підстави для визнання шлюбу недійсним або под­ружжя вирішує розірвати шлюб). У цьому разі якщо з моменту визнання шлюбу недійсним або його розірвання до народжен­ня дитини минуло не більше десяти місяців, вона вважається зачатою в шлюбі і її народження реєструється за загальними правилами, передбаченими статтями 163—166 КпШС.

Однак із цього загального правила передбачені винятки. Так, якщо дитина народилася до спливу десяти місяців від дня припинення шлюбу чи визнання його недійсним, але після ре­єстрації повторного шлюбу матері з іншою особою, батьком ди­тини записується чоловік її матері в повторному шлюбі. В та­ких випадках батьківство попереднього чоловіка може визнава­тися на підставі його спільної заяви з чоловіком у повторному шлюбі або за рішенням суду.

Глава 21 Реєстрація смерті

Стаття 169. Місце реєстрації смерті

Реєстрація смерті провадиться за останнім місцем проживання померлого або за місцем настання смерті чи виявлення трупа або за місцем поховання.

 

 

 

444

445

 

Реєстрація смерті особи, оголошеної судом померлою, а також реєстрація факту смерті, встановленого в судовому порядку, про­вадиться за місцем проживання заявника.

Частина 1 коментованої статті передбачає місце реєстрації смерті фізичної особи у випадках, коли повернення людини до життя за медичними показаннями неможливе. Так, реєстрація смерті може здійснюватися за останнім місцем проживання по­мерлого. Згідно зі ст. 29 ЦК місцем проживання особи визна­ється місце, де громадянин постійно, переважно або тимчасово проживає. Отже, для того, щоб зареєструвати смерть за місцем проживання померлого громадянина, треба звернутися до орга­ну РАЦСу, який знаходиться в цьому районі.

У житті трапляються ситуації, коли смерть настає не за міс­цем проживання, а в якомусь іншому місці: у лікувальному зак­ладі, де померлий перебував останнім часом, в іншому населе­ному пункті тощо. В такому разі смерть реєструється за місцем її настання чи виявлення трупа.

Окрім того, Інструкція про порядок реєстрації актів цивіль­ного стану встановлює додаткові правила реєстрації смерті в тих випадках, коли смерть настала не за місцем проживання померлого. Так, згідно з зазначеним актом смерть особи, що померла в дорозі (у потягу, літаку, на судні тощо) може бути за­реєстрована в найближчому органі РАЦСу на підставі відповід­них документів.

Реєстрація смерті осіб, які померли в місцях позбавлення волі, провадиться відділами РАЦСу районних, районних у міс­тах Києві та Севастополі держадміністрацій, а також відділами РАЦСу міських (міст обласного значення) та районних у містах рад за останнім місцем проживання цих осіб до їх арешту або за місцезнаходженням місця позбавлення волі. До актового за­пису про смерть вноситься причина смерті, зазначена в пові­домленні.

За місцем поховання реєстрація смерті здійснюється, як правило, при виявленні могили невідомого солдата або інших поховань. У цьому разі смерть реєструється за місцем знаход­ження могили.

Особа оголошується померлою в судовому порядку на підста­ві ст. 46 ЦК, якщо в місці її постійного проживання немає відо­мостей про місце її перебування протягом трьох років, а якщо вона пропала безвісти за обставин, що загрожували смертю або дають підставу припускати її загибель від певного нещасного ви­падку — протягом шести місяців. Військовослужбовець чи інший громадянин, який пропав безвісти в зв’язку з воєнними діями, може в судовому порядку оголошуватися померлим не раніше, ніж після спливу двох років від дня закінчення воєнних дій.

Днем смерті особи, оголошеної померлою судом, вважаєть­ся день набрання чинності відповідним рішенням суду, а в ок­ремих випадках — день загибелі особи, що припускається. У цих випадках смерть реєструється в органах РАЦСу за місцем проживання заявника.

Реєстрація смерті військовослужбовців і військових буді­вельників, які загинули під час проходження військової служби в мирний час, провадиться відділами РАЦСу із зазначенням в актовому записі про смерть і свідоцтві про те, що смерть нас­тала в період проходження військової служби.

Від оголошення громадянина померлим треба відрізняти встановлення в судовому порядку факту смерті (п. 7 ч. 1 ст. 273 ЦПК). Необхідність у цьому виникає, коли існують докази, що підтверджують смерть особи у певний час і за певних обставин, а органи РАЦСу відмовляють у реєстрації смерті. В цьому разі факт смерті особи встановлюється в судовому порядку. І на під­ставі такого судового рішення орган РАЦСу за місцем прожи­вання заявника реєструє смерть.

Стаття 170. Документи, необхідні для реєстрації смерті

Реєстрація смерті провадиться при наявності документів ме­дичного закладу із зазначенням причин смерті.

У випадках, вказаних у частині другій статті 169 цього Ко­дексу, реєстрація смерті провадиться на підставі судового рі­шення.

Підставою для реєстрації смерті в органах РАЦСу є лікар­ське свідоцтво або фельдшерська довідка про смерть, видані лі­кувальним закладом.

У випадках, коли смерть настала під час перебування особи в місцях позбавлення волі, підставою для реєстрації смерті є повідомлення з місця позбавлення волі, в якому зазначається причина смерті.

При реєстрації смерті невпізнаних осіб в актовий запис про смерть заносяться лише відомості, що містяться у вис­новку про смерть, виданому судово-медичною експертною установою.

У разі реєстрації смерті особи, оголошеної померлою, а та­кож реєстрації факту смерті обов’язково має надаватися відпо­відне рішення суду, що набрало законної сили.

Стаття 171. Заява про реєстрацію смерті

Реєстрація смерті провадиться за заявою родичів померлого, його сусідів, працівників житлово-експлуатаційних організацій та інших осіб, а також за повідомленням адміністрації лікувального закладу, де сталася смерть.

 

 

 

446

447

 

Ця стаття встановлює коло осіб, за заявою яких може бути зареєстрована смерть у відповідних органах РАЦСу. Зазначені особи звертаються до органів РАЦСу, які за їх заявою та за на­явності вказаних у попередній статті документів реєструють смерть і видають відповідне свідоцтво.

Якщо померлий мав паспорт або військовий квиток, орган РАЦСу, який реєструє смерть, забирає його. Однак нездача паспорта або військового квитка не може бути перешкодою для реєстрації смерті.

На підставі запису акта про смерть орган РАЦСу видає до­відку про смерть для одержання матеріальної допомоги на по­ховання.

Якщо при реєстрації смерті стане відомо про неповнолітніх дітей, які залишилися без піклування, орган РАЦСу зобов’яза­ний повідомити про таких дітей органам опіки та піклування за місцем проживання дітей.

Стаття 172. Строк подачі заяви про реєстрацію смерті

Заява про реєстрацію смерті повинна бути зроблена не пізніше трьох діб з дня настання смерті або виявлення трупа, а в разі не­можливості одержання довідки медичної установи або висновку судово-медичної експертизи чи прокурора — не пізніше п’яти діб.

Ця стаття встановлює строк подачі заяви до органів РАЦСу: за загальним правилом — не пізніше трьох діб, а в разі немож­ливості одержання лікарського свідоцтва чи фельдшерської до­відки про смерть або висновку судово-медичної експертизи або прокурора — не пізніше п’яти діб. Як правило, особи, які пода­ють заяву про реєстрацію смерті, дотримуються зазначених строків. Хоча, знову ж таки, коментована стаття не встановлює якихось наслідків їх недотримання, у зв’язку з чим можна при­пустити, що реєстрація смерті особи можлива й в інший час.

Крім того, в статті говориться, що строк для реєстрації смер­ті може бути продовжений до п’яти діб у разі неможливості одержання висновку прокурора. Однак у жодній з попередніх статей не йдеться про те, що для реєстрації смерті необхідний висновок прокурора (див. ст. 170 КпШС та коментар до неї).

Глава 22 Реєстрація шлюбу

Стаття 173. Подача заяви про реєстрацію шлюбу

Особи, які бажають зареєструвати шлюб, подають заяву до ор­гану реєстрації актів громадянського стану за місцем проживання

однієї з осіб, які вступають у шлюб, або за місцем проживання їх батьків.

Зміст цієї статті КпШС суперечить змісту ст. 28 нового СК (див. коментар до зазначеної статті), тому вона не є чинною на підставі ч. 2 розділу VII СК “Прикінцеві положення”.

Стаття 174. Документи, необхідні для реєстрації шлюбу Особи, які бажають зареєструвати шлюб, повинні пред’явити для посвідчення їх особи і віку паспорти або паспортні документи.

Коментована стаття встановлює, які основні документи, крім заяви, мають бути пред’явлені особами, які бажають зареєструва­ти шлюб (або їх представниками на підставі ч. З ст. 28 СК) до ор­гану РАЦСу для реєстрації шлюбу. Як правило, для посвідчення особи та її віку мають пред’являтися загальногромадянські, закор­донні чи службові паспорти (або документи, що їх заміняють), але при цьому в останніх двох випадках також має надаватися довід­ка про сімейний стан, видана компетентним органом. Це пов’яза­не з тим, що за вищезазначеними документами орган РАЦСу пе­ревіряє не лише особу та її вік, а й сімейний стан. Хоча це пря­мо і не закріплено в коментованій статті, однак випливає зі зміс­ту розділу 4 Правил реєстрації актів цивільного стану в Україні.

Особи, які раніше перебували у шлюбі, можуть зареєструвати новий шлюб лише при пред’явленні документів, що підтверджу­ють припинення попереднього шлюбу (свідоцтво про розірвання шлюбу, свідоцтво про смерть одного з подружжя, судове рішення або висновок відділу РАЦСу про визнання шлюбу недійсним).

Якщо особи, які збираються зареєструвати шлюб (чи одна з них) не досягли 16-річного віку і відповідно до ст. 23 СК їм на­дане право на шлюб, реєстрація шлюбу може бути проведена на підставі свідоцтва про народження, в якому робиться відмітка про реєстрацію шлюбу.

Особи, які відправляються у закордонне плавання і мають пос­відчення особи моряка, при поданні заяви про реєстрацію шлюбу мають пред’явити органу РАЦСу свій паспорт громадянина Укра­їни з відміткою уповноваженого органу про місце проживання.

Перелік документів, що подаються іноземними громадяна­ми, особами без громадянства, а також громадянами України, що проживають на території іншої держави, закріплений у роз­ділі 4 Правил реєстрації актів цивільного стану в Україні.

Стаття 175. Реєстрація шлюбу осіб, які раніше перебували в шлюбі

Особи, які раніше перебували в шлюбі, можуть зареєструвати новий шлюб тільки при пред’явленні документів, що підтверджу-

 

 

 

448

449

 

ють припинення попереднього шлюбу (свідоцтво про розірвання шлюбу, свідоцтво про смерть одного з подружжя, судове рішення про визнання шлюбу недійсним).

Однією з умов дійсності шлюбу є його моногамія — наяв­ність одночасно лише одного шлюбу, укладеного в установле­ному порядку. У зв’язку з цим органи РАЦСу мають особливу увагу приділяти перевірці документів, що підтверджують факт припинення попереднього шлюбу (у тих випадках, коли шлюб укладається не вперше).

Коментована стаття визначає перелік документів, що під­тверджують припинення попереднього шлюбу. До них напежать свідоцтво про розірвання шлюбу, свідоцтво про смерть другого з подружжя, рішення суду про визнання шлюбу недійсним, за­реєстроване в органі РАЦСу. Крім того, при поданні заяви про реєстрацію шлюбу сімейний стан перевіряється також по пас­портах осіб, які бажають зареєструвати шлюб, у яких мають бу­ти зроблені відповідні відмітки про припинення попереднього шлюбу.

Для громадян України, шлюб яких припинено за кордоном, а також іноземців та осіб без громадянства документом, що під­тверджує припинення попереднього шлюбу, може бути рішен­ня суду про розірвання шлюбу, якщо за законодавством цієї іноземної держави воно є остаточним; свідоцтво про розірван­ня шлюбу або про смерть другого з подружжя або інші доку­менти, які підтверджують припинення попереднього шлюбу і передбачені законодавством іноземної держави, видані компе­тентним органом і належним чином легалізовані.

Стаття 176. Ознайомлення осіб, які вступають у шлюб, з їх правами та обов’язками

Орган реєстрації актів громадянського стану, що прийняв зая­ву, зобов’язаний ознайомити тих, які вступають у шлюб, з умова­ми і порядком реєстрації шлюбу, переконатися, що ці особи вза­ємно обізнані про стан здоров’я і сімейний стан, а також роз’ясни­ти їм права і обов’язки як майбутнього подружжя і батьків і попе решти про відповідальність за приховання перешкод до вступу шлюб.

Ця стаття за змістом тотожна статтям 29—30 нового СК (див коментар до зазначених статей).

Стаття 177. Особиста   присутність   осіб,   що   укладают шлюб, при реєстрації шлюбу

Реєстрація шлюбу провадиться в органах реєстрації актів гро­мадянського стану в присутності осіб, які укладають шлюб. Якщо

ш особи не можуть прибути до органів реєстрації актів громадян­ського стану внаслідок тяжкої хвороби або з іншої поважної при­чини, реєстрація шлюбу може бути проведена вдома, в лікарні або в іншому місці в присутності осіб, що укладають шлюб.

Оскільки шлюб — це особисто-правовий союз чоловіка та жінки, він може укладатися лише за особистої присутності осіб, які бажають зареєструвати шлюб. Це означає, що укладення шлюбу через представника чинним законодавством не допуска­ється (див. коментар до ст. 34 СК). Реєстрація шлюбу здійсню­ється в органах РАЦСу, якщо немає причин, за яких особи, які беруть шлюб, не можуть з’явитися до цих органів. Якщо ж внас­лідок тяжкої хвороби або з інших поважних причин особи, які бажають зареєструвати шлюб, не можуть прибути до органів РАЦСу, шлюб може бути зареєстрований вдома, в лікувально­му закладі або в якомусь іншому місці, але обов’язково за осо­бистої присутності осіб, які його укладають. У цьому разі наяв­ність в особи, яка бере шлюб, тяжкого захворювання, що пе­решкоджає прибуттю до органу РАЦСу, має бути підтверджена медичною довідкою, що додається до заяви.

Стаття 178. Запис у документах подружжя про реєстрацію шлюбу

У паспортах осіб, які уклали шлюб, або в паспортних докумен­тах робиться запис про реєстрацію шлюбу із зазначенням прізви­ща, імені, по батькові і року народження другого з подружжя та місця і часу реєстрації шлюбу.

Після реєстрації шлюбу в паспортах осіб, що уклали шлюб, або в інших документах (посвідчення особи офіцера тощо) проставляється штамп загального зразка про реєстрацію шлю­бу, в якому зазначаються прізвище, ім’я, по батькові та рік на­родження другого з подружжя, місце і час реєстрації шлюбу.

Якщо особа, у паспорті якої проставляється штамп про реєс­трацію шлюбу, взяла прізвище другого з подружжя, то на першій сторінці паспорта зазначається, що паспорт підлягає обміну в мі­сячний строк у зв’язку зі зміною прізвища при вступі в шлюб.

Глава 23 Реєстрація розірвання шлюбу

Стаття 179. Місце реєстрації розірвання шлюбу

Реєстрація розірвання шлюбу провадиться за місцем проживан­ня подружжя або одного з них.

 

 

 

450

451

 

Якщо на момент реєстрації розірвання шлюбу подружжя проживає спільно в одному місці проживання, то заява про ре­єстрацію розірвання шлюбу подається до органу РАЦСу, що знаходиться в цій місцевості.

Якщо подружжя проживає окремо, розірвання шлюбу може бути зареєстроване за місцем проживання кожного з них. При цьому орган РАЦСу не має права відмовити у реєстрації розір­вання шлюбу, якщо один із подружжя звернувся з заявою до органу РАЦСу не за своім місцем проживання, а за місцем про­живання другого з подружжя. У такому разі місце проживання другого з подружжя підтверджується його паспортом або пас­портним документом з відміткою про його проживання або від повідною довідкою, виданою компетентним органом.

При одержанні заяви про розірвання шлюбу та її реєстраці’ у спеціальному журналі відділ РАЦСу з’ясовує, чи не було ро зірвання шлюбу зареєстроване в іншому відділі РАЦСу за зая вою другого з подружжя. Тому з подружжя, хто подав заяву роз’яснюється, що розірвання шлюбу буде зареєстроване після одержання відповіді з відділу РАЦСу за місцем зберігання ак­тового запису про шлюб.

Відділ РАЦСу, який одержав такий запит, має не пізніше тижневого строку повідомити, коли і яким органом РАЦСу бу­ло зареєстроване розірвання шлюбу другим з подружжя або про відсутність відмітки про розірвання шлюбу в актовому записі про одруження.

Після цього відділ РАЦСу у десятиденний термін запрошує заявника і в його присутності реєструє розірвання шлюбу.

Стаття 180. Реєстрація розірвання шлюбу на підставі рі­шення суду

Реєстрація розірвання шлюбу на підставі рішення суду прова­диться по пред’явленні подружжям або одним з них копії судово­го рішення, що набрало законної сили, а також квитанції про сплату встановленої судом суми.

У цій статті передбачені загальні вимоги до реєстрації розір­вання шлюбу на підставі рішення суду. Для такої реєстрації не­обхідне надання копії судового рішення про розірвання шлюбу, що набрало законної сили, а також квитанції про сплату вста­новленої судом суми державного мита.

У випадках, коли один з подружжя, що розриває шлюб, звільнений судом від сплати державного мита, реєстрація розір­вання шлюбу і видача йому свідоцтва здійснюється незалежно від сплати державного мита другим з подружжя.

Реєстрація розірвання шлюбу може провадитись незалежно від строку, що минув після винесення судом рішення про це,

оскільки відповідно до ч. 2 ст. 114 СК шлюб припиняється в день набрання чинності рішенням суду, а реєстрація цього фак­ту в органах РАЦСу має похідне значення (див. коментар до ст 114 СК).

Стаття 181. Реєстрація розірвання шлюбу за взаємною зго­дою подружжя

Реєстрація розірвання шлюбу за взаємною згодою подружжя у випадках, передбачених статтею 41 цього Кодексу, провадиться на підставі їх заяви, в якій повинно бути зазначено про відсутність у подружжя неповнолітніх дітей.

У цих випадках оформлення розлучення і видача подружжю свідоцтва про розірвання шлюбу провадиться після закінчення од­ного місяця з дня подачі подружжям заяви про розлучення.

Ця стаття не діє, оскільки аналогічні правила передбачені в ст. 106 нового СК (див. коментар до зазначеної статті).

Стаття 182. Реєстрація розірвання шлюбу за заявою одного з подружжя

Реєстрація розірвання шлюбу з підстав, передбачених статтею 42 цього Кодексу, провадиться за заявою одного з подружжя на основі копії судового рішення про визнання другого з подружжя безвісно відсутнім або недієздатним внаслідок душевної хвороби чи недоумства або копії вироку суду (виписки з вироку) про засуд­ження його до позбавлення волі на строк не менше трьох років.

Відділ реєстрації актів громадянського стану повідомляє про по­дану заяву другого з подружжя, який перебуває у місцях позбавлен­ня волі, або опікуна недієздатного і встановлює у повідомленні строк, у який слід сповістити, чи є спір про дітей, про поділ май­на, що є спільною сумісною власністю подружжя, або сплату алі­ментів одному з подружжя, який потребує матеріальної допомоги.

При одержанні повідомлення про відсутність спору або неодер­жанні відповіді в установлений строк відділ реєстрації актів грома­дянського стану реєструє розірвання шлюбу.

Ця стаття не діє, оскільки аналогічні правила передбачені в ст. 107 нового СК (див. коментар до зазначеної статті).

Стаття 183. Присвоєння одному з подружжя дошлюбного прізвища

Один з подружжя, який бажає, щоб йому було присвоєне дош­любне прізвище, повинен заявити про це в органи реєстрації актів громадянського стану при реєстрації розірвання шлюбу. Про прис­воєння одному з подружжя дошлюбного прізвища органи реєстра­ції актів громадянського стану провадять відповідний запис.

 

 

 

452

453

 

Право на вибір прізвища після розірвання шлюбу передба­чене в ст. 113 нового СК (див. коментар до цієї статті). Тому зазначену статтю слід вважати такою, шо втратила силу.

Стаття 184. Відмітка в документах про розірвання шлюбу

У паспортах або паспортних документах осіб, які припинили шлюбні відносини, робиться відмітка про розірвання шлюбу.

У документах, що посвідчують особу розлученого чоловіка або дружини, органом РАЦСу проставляється штамп про реєс­трацію розірвання шлюбу, в якому зазначаються прізвище, ім’я та по батькові особи, з якою припинено шлюб, місце і час ре­єстрації його розірвання.

Якщо той з подружжя, в паспорті якого робиться відмітка про розірвання шлюбу, змінив прізвище на дошлюбне, на пер­шій сторінці паспорта зазначається, що в зв’язку зі зміною пріз­вища паспорт підлягає обміну в місячний термін.

Глава 24. Виключена.

Глава 25 Реєстрація встановлення батьківства

Стаття 188. Місце реєстрації встановлення батьківства Реєстрація встановлення батьківства провадиться в органах ре­єстрації актів громадянського стану за місцем проживання одного з батьків, або за місцем реєстрації народження дитини, або за міс­цем постановления рішення суду про встановлення батьківства.

Коментована стаття визначає місце реєстрації встановлення батьківства. Так, реєстрація встановлення батьківства може провадитися за місцем проживання одного з батьків, або за місцем реєстрації народження дитини (що трапляється рідше), або за місцем винесення рішення суду про встановлення бать­ківства.

Стаття 189.   Порядок реєстрації встановлення батьківства

Реєстрація встановлення батьківства провадиться на підставі спільної заяви батьків або судового рішення, а в разі смерті мате­рі, визнання матері недієздатною, позбавлення її батьківських прав чи неможливості встановити місце її проживання — за зая­вою батька.

454

Реєстрація встановлення батьківства щодо дітей, які досягли повноліття, допускається лише за їх згодою.

Реєстрація встановлення батьківства провадиться на підста­ві спільної заяви батьків, заяви чоловіка, якиіі вважає себе бать­ком, або рішення суду про встановлення факту батьківства і факту визнання батьківства; в разі смерті матері дитини, виз­нання матері недієздатною, позбавлення її батьківських прав або неможливості встановити її місце проживання — за заявою батька (див. статті 125, 127 СК та коментарі до них).

Реєстрація встановлення батьківства за дорученням або че­рез представника не допускається.

Якщо один з батьків з поважних причин не може особисто з’явитися до органу РАЦСу для реєстрації встановлення бать­ківства, його підпис на заяві має бути засвідчений нотаріусом або прирівняним до нього органом у встановленому законом порядку.

До заяви про реєстрацію встановлення батьківства додаєть­ся свідоцтво про народження дитини. У тих випадках, коли ре­єстрація встановлення батьківства провадиться одночасно з ре­єстрацією народження дитини, свідоцтво про народження ди­тини не додається.

Якщо запис акта про народження знаходиться в іншому ор­гані РАЦСу, його копія має бути витребувана в триденний строк для уточнення зазначених відомостей і додана до заяви.

Реєстрація встановлення батьківства провадиться незалеж­но від того, чи перебуває батько дитини в шлюбі, тому згода його дружини на реєстрацію встановлення батьківства не пот­рібна.

Не допускається встановлення батьківства за заявою особи, визнаної недієздатною внаслідок душевної хвороби або слабо­умства, а також за заявою опікуна цієї особи.

Згідно з ч. 2 коментованої статті реєстрація встановлення батьківства щодо осіб, які досягли повноліття, допускається ли­ше за їх згодою. В такому разі до заяви батьків обов’язково до­дається письмова згода повнолітнього на встановлення бать­ківства. Ця згода може діставати вияв як в окремій заяві повно­літнього, так і в його підписі під спільною заявою батьків (бать­ка). Водночас повнолітній зазначає, хоче він взяти прізвище батька або ж залишитися під прізвищем матері.

Стаття 190. Внесення відомостей про батька в актовий за­пис про народження дитини

На підставі акта про встановлення батьківства органи реєстра­ції актів громадянського стану вносять відомості про батька в ак­товий запис і видають нове свідоцтво про народження дитини.

455

 

На підставі актового запису про встановлення батьківства орган РАЦСу вносить у встановленому порядку в запис акта про народження дитини відомості про батька і пов’язані з цим відповідні зміни і видає нове свідоцтво про народження.

В разі встановлення батьківства, коли батьки уклали шлюб після народження дитини і при реєстрації шлюбу мати взяла прізвище чоловіка, у записі акта про народження дитини про­вадиться виправлення прізвища матері. Свідоцтво про народ­ження, видане раніше, анулюється.

При встановленні батьківства і внесенні відомостей про бать­ка в запис акта про народження дитини, в якому раніше було зазначено про видачу матері довідки для органів соціального за­безпечення населення для одержання допомоги, відділ РАЦСу, який вносить зміни, зобов’язаний повідомити про це органам соціального забезпечення за місцем проживання матері дитини. Це робиться в тих випадках, коли дитина не досягла 16-річного віку (учні, які не одержують стипендію, — 18 років).

На підставі реєстрації встановлення батьківства за бажанням особи, яка визнає себе батьком дитини, у документ, що посвід­чує особу заявника, орган РАЦСу вносить відомості про дитину.

Якщо при реєстрації встановлення батьківства змінені пріз­вище та по батькові призовника чи військовозобов’язаного, від­діл РАЦСу, який вносить відповідні зміни в запис акта про на­родження, має надіслати повідомлення про це до районного (міського) військкомату, в якому призовник або військовозо­бов’язаний перебуває на обліку.

Порядок внесення відомостей про батька в актовий запис про народження дитини детальніше врегульований Правилами реєстрації актів цивільного стану в Україні, а також Положен­ням про порядок зміни, доповнення, поновлення та анулюван­ня актових записів цивільного стану.

Глава 26

Реєстрація переміни прізвища, імені,

по батькові

Стаття 191. Місце і порядок реєстрації переміни прізвища, імені, по батькові

Реєстрація переміни прізвища, імені, по батькові громадян Ук­раїни проводиться відділом реєстрації актів громадянського стану за місцем їх постійного проживання.

Про проведену реєстрацію переміни прізвища, імені, по батько­ві повідомляється відділ реєстрації актів громадянського стану Ук-

раїни, в якому знаходяться на зберіганні записи актів про народ­ження, одруження та розірвання шлюбу, особою, що перемінила прізвище, ім’я, по батькові.

Реєстрація переміни прізвища, імені та по батькові громадян України провадиться на підставі дозволу, виданого в порядку, передбаченому Положенням про порядок розгляду клопотань про переміну громадянами України прізвищ, імен, по батькові.

Відповідно до зазначеного положення переміна прізвищ, імен і по батькові громадянами України дозволяється після до­сягнення ними 16-річного віку. Заява про переміну прізвища, імені та по батькові подається до органу РАЦСу за місцем пос­тійного проживання заявника. До заяви додаються:

свідоцтво про народження заявника;

свідоцтво про шлюб (якщо заявник одружений), свідоцтво про розірвання шлюбу (якщо шлюб розірваний);

свідоцтво про народження дітей (якщо заявник має непов­нолітніх дітей);

фотографія.

При пред’явленні клопотань про переміну прізвища, імені та по батькові заявник також пред’являє паспорт або інший доку­мент, що посвідчує особу, а особи, які недавно досягли 16-річ­ного віку, — паспорт або свідоцтво про народження.

Слід звернути увагу на той факт, що чинне законодавство не закріплює якихось конкретних підстав для переміни прізвища, імені та по батькові. Встановлюються лише випадки, коли пе­реміна прізвища, імені та по батькові не допускається. До них належать:

перебування заявника під слідством, судом або наявність у нього в минулому судимості;

наявність заборони на переміну прізвища, імені та по бать­кові, виданої органами внутрішніх справ.

Після надання всіх необхідних документів відділ РАЦСу надсилає необхідні матеріали до органів внутрішніх справ за місцем проживання заявника для встановлення його особи і за­побігання можливості використати переміну прізвища, імені та по батькові з метою ухилення від слідства, суду, сплати алімен­тів або з іншою корисливою метою.

Органи внутрішніх справ здійснюють відповідну перевірку й у місячний строк повертають до органу РАЦСу всі надіслані їм матеріали з висновком про можливість переміни прізвища, іме­ні та по батькові заявника.

В разі відмови у переміні прізвища, імені та по батькові ор­ган РАЦСу складає висновок, копію якого видає заявнику. Та­ка відмова може бути оскаржена в судовому порядку. В разі за­доволення клопотання заявнику пояснюється, що він має у три-

 

 

 

456

457

 

місячний строк зареєструвати переміну прізвища, імені та по батькові. При недотриманні цього строку без поважних причин дозвіл на переміну прізвища, імені та по батькові втрачає свою силу. Повторне клопотання може розглядатися лише через рік.

У разі порушення тримісячного строку реєстрації переміни прізвища, імені, по батькові з поважної причини (хвороба, від­рядження, перебування за кордоном тошо), підтвердженої до­кументально, строк реєстрації може бути продовжений керівни­ком відділу РАІІСу до кінця поточного року.

Реєстрація переміни прізвища, імені та по батькові прова­диться відділом РАЦСу, який прийняв клопотання, при пред’явленні квитанції про сплату державного мита.

Після реєстрації переміни прізвища, імені та по батькові ор­ган РАЦСу на першій сторінці паспорта заявника мас постави­ти штамп з відміткою про те, що паспорт підлягає обміну в мі­сячний термін.

Стаття 192. Внесення змін у записи про народження діте осіб, які перемінили прізвища, імена, по бать­кові

Прізвище неповнолітніх дітей змінюється у разі переміни пріз вища обома батьками. Якщо прізвище перемінив один з батьків питання про зміну прізвища його неповнолітніх дітей може бл вирішено за погодженням між батьками, а за відсутності згоди органом опіки і піклування.

Під час реєстрації переміни імені батьком змінюється по бать кові його неповнолітніх дітей. По батькові повнолітніх дітей змі­нюється лише у випадках, коли заяви про переміну по батькові по­дають до органів реєстрації актів громадянського стану самі пов­нолітні діти.

Ця стаття передбачає певні наслідки, що можуть мати місце в результаті переміни прізвища та імені особою, яка має дітей.

В результаті переміни прізвища батьками, як правило, змі­нюється і прізвище їх дітей, оскільки згідно зі ст. 145 СК пріз­вище дитини визначається за прізвищем батьків. Якщо ж пріз­вище перемінює тільки один з батьків, питання про переміну прізвиша їх дітей вирішується за їх взаємною згодою. При не-досягненні батьками такої згоди питання про переміну прізви­ща дитини вирішується органами опіки та піклування.

Якщо батько неповнолітньої дитини перемінює ім’я, то від­повідно на цій підставі міняється й по батькові дитини, про шо вносяться зміни в актовий запис про народження дитини. По батькові повнолітніх дітей у таких випадках може бути змінене лише за їх згодою (докладніше про переміну прізвиша та по батькові дитини див. статті 148, 149 СК та коментарі до них).

 

Стаття 193. Видача нових свідоцтв про реєстрацію актів громадянського стану у зв’язку з реєстрацією переміни прізвища, імені, по батькові

Якщо у зв’язку з реєстрацією переміни прізвища, імені, по батькові були внесені зміни у записи актів громадянського стану, органи реєстрації актів громадянського стану України, з урахуван­ням внесених змін, видають нові свідоцтва.

Після реєстрації переміни прізвища, імені та по батькові ор­ган РАЦСу у встановленому порядку вносить необхідні зміни у записи актів цивільного стану заявника. До органів РАЦСу за місцем перебування записів актів про народження надсилають повідомлення для внесення аналогічних змін в інші екземпля­ри цих записів і видачі нових свідоцтв відповідно до змін, вне­сених в актові записи. Свідоцтва, видані раніше, відбираються і знищуються органом РАЦСу.

Про проведену реєстрацію переміни прізвища, імені та по батькові призовника і військовозобов’язаного орган РАЦСу сповіщає районний (міський) військкомат, у якому призовник або військовослужбовець перебуває на обліку, а також відділ внутрішніх справ за місцем проживання заявника.

Науково-практичний коментар Сімейного кодексу України

За ред. проф. Ю. С. Червоного

Редактори: Рожанська Н. О., Рожанський В. П., Старцев О. В.

Комп’ютерна верстка — Каблак А. I.