Судова практика ВСУ: справи про хуліганство

Розгляд судами кримінальних справ про хуліганство

Хуліганство є одним із найпоширеніших правопорушень, спрямованих проти громадського порядку. Особа, яка вчинила хуліганство, посягає на суспільні відносини, що забезпечують нормальні умови життя людей у різних сферах суспільно корисної діяльності, спокійний відпочинок і дотримання правил поведінки в суспільному житті та побуті, часто завдає шкоди особистим інтересам людей, їхньому здоров’ю, власності, навколишньому середовищу тощо.

Чинним законодавством країни кримінальну відповідальність за хуліганство встановлено ст. 296 Кримінального кодексу України (далі – КК).

Статистичні дані з розгляду кримінальних справ про хуліганство

У 2005 р. в провадженні судів перебувало 10175 кримінальних справ про хуліганство, що на 9,8 % менше, ніж у 2004 р. Закінчено провадження у 8414 кримінальних справах цієї категорії, що становить 82,7 % від тих, що перебували у провадженні. Із постановленням вироку суди розглянули 5808 справ.

Із порушенням строків, передбачених статтями 241 і 256 Кримінально-процесуального кодексу України (далі — КПК), у 2005 р. було призначено до розгляду 507 справ, що на 37,6 % менше порівняно з попереднім роком. З порушенням строків суди призначили до попереднього розгляду 131 (201) справу, а до судового розгляду — 376 (612) справ.

У 2005 р. за вироками, що набрали законної сили, засуджено 7343 (8617) особи за хуліганство, що на 14,8 % менше, ніж у попередньому році. За відповідними частинами ст. 296 КК засуджено осіб: ч. 1 — 2770, ч. 2 — 2933, ч. 3 — 927, ч. 4 — 681.

Звільнено від відбування покарання 5417 осіб, або 73,8 % від числа всіх засуджених, у тому числі з випробуванням — 5037, або 68,6 %.

Якість досудового слідства

На додаткове розслідування судами було повернено 427 справ, що на 14,1 % менше, ніж у 2004 р. Крім того, в порядку, передбаченому ст. 2491 КПК, суди повернули прокурору для усунення істотних порушень вимог статей 228–232 цього Кодексу ще 102 справи (у 2004 р. — 148). Виправдано було 17 (12) осіб, які обвинувачувалися за ст. 296 КК.

За матеріалами узагальнення виявлено факти надходження до судів справ про хуліганство, що були розслідувані однобічно й неповно, а іноді й необ’єктивно. У справах, повернених судами на додаткове розслідування, найчастіше не були встановлені час, місце, спосіб, мотиви вчинення злочинних дій, не було притягнуто до відповідальності всіх осіб, які брали участь у вчиненні злочину, й не був з’ясований розмір завданої шкоди.

Мали місце випадки, коли суд, повертаючи справу на додаткове розслідування з мотивів неповноти досудового слідства, не вказував при цьому, в чому саме полягала ця неповнота і чому її не можна було усунути в судовому слідстві.

Наприклад, Жовтневий районний суд м. Харкова постановою від 2 липня 2004 р. направив на додаткове розслідування кримінальну справу за обвинуваченням Ш.В. і П.Р. у вчиненні ними злочину, відповідальність за який передбачено ч. 3 ст. 206 та ч. 2 ст. 296 КК. У постанові районний суд зазначив, що органу досудового слідства необхідно було відтворити обстановку та обставини події за участю допитаних у суді свідків, потерпілих та підсудних, оскільки в їхніх свідченнях були суперечності. Судова палата з кримінальних справ Апеляційного суду Харківської області ухвалою від 26 жовтня 2004 р. цю постанову скасувала через порушення вимог ст. 281 КПК, а справу повернула на новий судовий розгляд.

Під час аналізу й узагальнення справ виявлено випадки неправильної кваліфікації органами досудового слідства дій осіб, що обвинувачувались у вчиненні хуліганства.

Так, Шевченківський районний суд м. Львова, розглядаючи справу щодо обвинуваченої К.Т. за ч. 4 ст. 296 і ч. 2 ст. 263 КК за кваліфікуючою ознакою вчинення хуліганства із застосуванням холодної зброї, встановив, що вилучені в підсудної нунчаку вона взяла для самозахисту і тримала при собі в поліетиленовому пакеті. При вчиненні хуліганських дій вона їх не застосовувала. Тому суд її дії з ч. 4 ст. 296 КК перекваліфікував на ч. 1 ст. 296 КК.

Судовий розгляд справ


Кримінально караним хуліганством визнається 
таке умисне грубе порушення громадського порядку, яке вчинене з мотивів явної неповаги до суспільства і супроводжувалось особливою зухвалістю чи винятковим цинізмом. Основним безпосереднім об’єктом хуліганства є громадський порядок. Його додатковим факультативним об’єктом можуть бути здоров’я особи, авторитет органів державної влади, громадська безпека2.

Громадський порядок
 визначається в юридичній літературі як зумовлена закономірностями соціального розвитку система правил та інститутів, що забезпечує упорядкованість суспільних відносин і надає їм певної організаційної форми3. Хуліганство є суспільно небезпечною дією, що грубо порушує громадський порядок. Зазначений у ч. 1 ст. 296 КК термін «грубе порушення» є оціночною категорією. Його предметний зміст залежить від конкретних обставин вчинення винним діяння. Такими закон визначає лише дії, якими спричинено істотну шкоду громадському порядку. Грубість порушення громадського порядку слід визначати з урахуванням характеру вчинених хуліганських дій, їх наслідків, місця й тривалості їх вчинення, кількості потерпілих від зазначених дій, їхнього віку, стану здоров’я, істотності порушення їхніх інтересів або інтересів підприємств, установ, організацій. Особа, яка вчиняє хуліганські дії, грубо нехтує правилами поведінки в суспільстві.

Суди при доведенні факту вчинення хуліганства не завжди визначають зміст та ознаки «грубого порушення» громадського порядку, іноді лише цитують наведене визначення, не розкриваючи ознак хуліганства. Такий підхід зумовлений тим, що поняття «грубе» є оціночною категорією, тобто не конкретизованою в законі. Але слід мати на увазі, що саме порушення громадського порядку ще не свідчить про вчинення кримінально караного хуліганства.

Хуліганські дії можуть бути вчинені в будь-якому місці. Найчастіше це відбувається на вулицях, у парках, у місцях проведення публічних заходів й інших громадських місцях. Але наявність у діях особи ознаки хуліганства законом не пов’язано з його вчиненням лише в громадських місцях. Вважається, що громадський порядок може бути порушений в окремій квартирі чи кімнаті, в безлюдному місці, у будь-який час доби, за відсутності сторонніх осіб, тобто в присутності лише потерпілого.

Мотивом грубого порушення громадського порядку є явна неповага до суспільства. При цьому явною (очевидною як для винної особи, так і для потерпілих чи оточуючих) неповагою до суспільства вважається прагнення показати свою зневагу до існуючих правил і норм поведінки в суспільстві, самоутвердитися за рахунок приниження інших осіб, протиставити себе іншим громадянам, суспільству, державі. Відсутність у діях винної особи прояву явної неповаги до суспільства виключає визнання злочину хуліганством.

Обов’язковою ознакою хуліганства є вчинення таких умисних дій, що супроводжувались особливою зухвалістю чи винятковим цинізмом. За ознакоюособливої зухвалості хуліганством може бути визнано таке грубе порушення громадського порядку, яке супроводжувалося, наприклад, насильством із завданням потерпілій особі побоїв або заподіянням тілесних ушкоджень, знущанням над нею, знищенням чи пошкодженням майна, зривом масового заходу, тимчасовим припиненням нормальної діяльності установи, підприємства чи організації, руху громадського транспорту тощо, або таке, яке особа тривалий час уперто не припиняла.

Хуліганством, яке супроводжувалося винятковим цинізмом, можуть бути визнані дії, поєднані з демонстративною зневагою до загальноприйнятих норм моралі, наприклад проявом безсоромності чи грубої непристойності, знущанням над хворим, дитиною, особою похилого віку або такою, яка перебувала у безпорадному стані, та ін.

Наприклад, Малиновський районний суд Одеської області 29 жовтня 2004 р. засудив З.О. за ч. 1 ст. 296 КК за те, що той, перебуваючи на автобусній зупинці у стані алкогольного сп’яніння, у присутності громадян пошкодив рекламний щит, супроводжуючи свої дії нецензурною лайкою. На зауваження присутніх не звертав уваги. Крім того, з винятковим цинізмом біля зупинки на проїжджій частині вулиці прилюдно справив природні потреби, чим зупинив рух транспорту, а потім продовжував чіплятися до перехожих та водіїв. 

Оскільки особлива зухвалість чи винятковий цинізм дій винного є ознаками хуліганства, то в мотивувальній частині вироку суд має вказати, в яких діях винної особи чи їх наслідках виразилися зазначені ознаки злочину.

Так, Здолбунівський районний суд Рівненської області вироком від 27 січня 2004 р. засудив Н.В. за ч. 1 ст. 296 КК за те, що той, перебуваючи в кафе у стані алкогольного сп’яніння, грубо порушив громадський порядок, виявляючи при цьому особливу зухвалість, яка полягала в тому, що під час вчинення хуліганських дій було знищене і пошкоджене майно власника кафе. Суд послався у вироку на наявність двох ознак хуліганства (особлива зухвалість і винятковий цинізм), але при цьому не зазначив, які дії винного супроводжувалися проявами виняткового цинізму.

Деякі суди часто не розрізняють поняття «особлива зухвалість» та «винятковий цинізм».

Наприклад, Апеляційний суд Львівської області змінив вирок Галицького районного суду м. Львова від 28 вересня 2004 р., яким Ж.В. було засуджено за ч. 1 ст. 296 КК, і виключив вказівку суду про те, що дії засудженого крім особливої зухвалості супроводжувалися ще й винятковим цинізмом, оскільки такий у діях засудженого був відсутній. Нахабне поводження, буйство, бешкетування винного, поєднане з насильством, були помилково розцінені судом як винятковий цинізм.

У судовій практиці виникають труднощі при розмежуванні хуліганства та злочинів проти життя і здоров’я особи. Критеріями, які можуть бути покладені в основу відмежування хуліганства від інших злочинів, є спрямованість умислу, мотиви, цілі винного та обставини вчинення ним кримінально караних дій. Дії, що супроводжувалися погрозами вбивством, завданням побоїв, заподіянням тілесних ушкоджень, вчинені винним щодо членів сім’ї, родичів, знайомих і викликані особистими неприязними стосунками, неправильними діями потерпілих тощо, слід кваліфікувати за статтями КК, якими передбачено відповідальність за злочини проти особи. Як хуліганство зазначені дії кваліфікують лише в тих випадках, коли вони були поєднані з очевидним для винного грубим порушенням громадського порядку з мотивів явної неповаги до суспільства та супроводжувались особливою зухвалістю чи винятковим цинізмом.

Так, Ленінський районний суд м. Севастополя 8 квітня 2004 р. визнав винним і засудив Б.С. за ч. 1 ст. 121, ч. 4 ст. 296 КК. Маючи при собі газовий балончик «Терен-1» і складаний ніж, Б.С. 30 вересня 2003 р. увійшов до кімнати готелю «Україна» і декілька разів випустив струмінь газу з газового балончика в обличчя З.О. Після цього заздалегідь заготовленим для заподіяння тілесних ушкоджень складаним ножем став завдавати З.О. удари у піднижньощелепову ділянку шиї. Внаслідок таких дій потерпілій було заподіяно тяжкі тілесні ушкодження, що спричинили непоправне знівечення обличчя.


Апеляційний суд м. Севастополя погодився з кваліфікацією дій Б.С. за ч. 1 ст. 121 КК, але скасував вирок у частині його засудження за ч. 4 ст. 296 КК на підставі п. 2 ст. 6 КПК. При цьому колегія суддів дійшла обґрунтованого висновку, що місцевий суд, оцінюючи зібрані у справі докази обвинувачення Б.С. в хуліганстві, не врахував таких важливих обставин, як те, що суб’єктивна сторона хуліганства характеризується навмисною формою вини і мотивом явної неповаги до суспільства. Із матеріалів справи вбачається, що Б.С. прийшов до З.О. у робочий офіс, що розташований у кімнаті готелю, з метою з’ясування особистих стосунків. Сам факт навмисного заподіяння тілесних ушкоджень З.О. у приміщенні за місцем її роботи не свідчить про наявність у Б.С. наміру вчинити хуліганство.

При вирішенні питання про кваліфікацію дій винних осіб, які під час вчинення грубого порушення громадського порядку з мотиву явної неповаги до суспільства вчинили й інші злочини, склад яких передбачений різними статтями Особливої частини КК, судам належить виходити з положень ст. 33 цього Кодексу.

Наприклад, вироком Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська від 2 червня 2006 р. Ф.Я. засуджено за сукупністю злочинів, відповідальність за які передбачена ч. 1 ст. 121 і ч. 4 ст. 296 КК. Так, Ф.Я., перебуваючи у стані алкогольного сп’яніння біля кафе у м. Дніпродзержинску, грубо порушуючи громадський порядок з мотивів явної неповаги до суспільства, використовуючи малозначний привід, виявляючи особливу зухвалість, умисно завдав потерпілому Д.В. удар у голову, а потім заздалегідь заготовленим для заподіяння тілесних ушкоджень ножем завдав також один удар у живіт, тобто тяжке тілесне ушкодження, небезпечне для життя в момент заподіяння. Ухвалою Верховного Суду України від 28 листопада 2006 р. вирок залишено без зміни, оскільки суд правильно кваліфікував дії засудженого відповідно до установлених фактичних обставин справи.

Хуліганство, яке супроводжується побоями (ч. 1 ст. 126 КК) або спричиненням легкого тілесного ушкодження (ст. 125 КК), не потребує додаткової кваліфікації, оскільки такі дії характеризують його особливу зухвалість. Однак якщо в такій ситуації були вчинені злочини, які за своїми ознаками і ступенем тяжкості істотно відрізняються від хуліганства, має місце сукупність злочинів, що потребує кваліфікації дій за ст. 296 і відповідними статтями КК (наприклад, статтями 121, 122, ч. 2 ст. 126, статтями 127, 194, 352)4.

Так, поєднана з грубим порушенням громадського порядку з хуліганських мотивів погроза вбивством, насильством або знищенням чи пошкодженням майна щодо судді, народного засідателя чи присяжного (а також їхніх близьких родичів) у зв’язку з їх діяльністю, пов’язаною зі здійсненням правосуддя, має кваліфікуватися за сукупністю злочинів, відповідальність за які передбачено ч. 1 ст. 377 КК і відповідною частиною ст. 296 КК.

У разі коли хуліганські дії містять ознаки злочинів, склад яких передбачений різними частинами ст. 296 КК, одночасна кваліфікація дій за цими частинами може мати місце лише за наявності реальної сукупності злочинів.

Так, дії особи, яка вчинила кілька епізодів хуліганства, перший з яких характеризувався особливою зухвалістю, другий — застосуванням зброї, а третій — опором представникові влади, належить кваліфікувати за сукупністю злочинів, відповідальність за які передбачено відповідно частинами 1, 3, 4 ст. 296 КК.

Хуліганські дії, поєднані з наругою над могилою, нищенням, руйнуванням чи псуванням пам’яток історії або культури, необхідно кваліфікувати за сукупністю вказаних злочинів.

Наприклад, Новоодеський районний суд Миколаївської області вироком від 19 листопада 2004 р. засудив С.І. за ч. 2 ст. 296 КК за те, що він у групі з іншою особою на огородженій території братської могили загиблих воїнів відламав від історико-архітектурного пам’ятника Воїну-визволителю голову. Після цього умисно розбив два кам’яних стовпчики та секцію огорожі братської могили. Зазначені хуліганські дії підлягали додатковій кваліфікації ще й за ст. 297 КК (наруга над могилою).

Дії, пов’язані з публічною наругою над Державним Прапором України, Державним Гербом України або Державним Гімном України чи офіційно встановленим або піднятим прапором або ж гербом іноземної держави, підлягають кваліфікації за сукупністю злочинів, якими передбачено відповідальність за хуліганство та наругу над державними символами.

Іншою є судова практика при кваліфікації дій винних осіб у вчиненні умисного вбивства з хуліганських мотивів. Оскільки п. 7 ч. 2 ст. 115 КК спеціально передбачено відповідальність за зазначений злочин, вчинене в такому випадку необхідно кваліфікувати лише за цією нормою.

Пленум Верховного Суду України у п. 11 постанови від 7 лютого 2003 р. № 2 «Про судову практику в справах про злочини проти життя та здоров’я особи» роз’яснив судам, що як умисне вбивство з хуліганських мотивів за п. 7 ч. 2 ст. 115 КК дії винного кваліфікуються, коли він позбавляє іншу особу життя внаслідок явної неповаги до суспільства, нехтування загальнолюдськими правилами співжиття і нормами моралі, а так само без будь-якої причини чи з використанням малозначного приводу.

Якщо крім убивства з хуліганських мотивів винний вчинив ще й інші хуліганські дії, що супроводжувались особливою зухвалістю чи винятковим цинізмом, вчинене належить кваліфіквати за п. 7 ч. 2 ст. 115 і за відповідною частиною ст. 296 КК.

Не можна кваліфікувати як вчинене з хуліганських мотивів умисне вбивство під час сварки чи бійки, яку розпочав сам потерпілий, а так само з ревнощів, помсти чи з інших мотивів, що виникли на ґрунті особистих неприязних стосунків, навіть якщо при цьому було порушено громадський порядок.

Дії, що становлять об’єктивну сторону складу умисного вбивства, вчиненого з хуліганських мотивів, не повинні враховуватись як кваліфікуюча ознака при вирішенні питання про вид вчиненого при цьому хуліганства. Зокрема, використання за таких обставин фінського ножа лише для вбивства не перетворює просте хуліганство в особливо кваліфіковане, відповідальність за яке передбачено ч. 4 ст. 296 КК5.

У ч. 2 ст. 296 КК передбачено нову кваліфікуючу ознаку — вчинення хуліганства групою осіб, тоді як у ст. 206 КК 1960 р. такої кваліфікуючої ознаки не було. Деякі дослідники хуліганства називають «природною» ознакою вчинення його групою осіб6. Так, за статистичними даними, у 2005 р. було засуджено за ч. 2 ст. 296 КК майже 3000 осіб, що становить 40,2 % від загальної кількості засуджених за цей вид злочину.

Хуліганство визнається вчиненим групою осіб і кваліфікується за ч. 2 ст. 296 КК, якщо у вчиненні злочинних дій брали участь декілька (два і більше) виконавців — незалежно від того, яка форма співучасті (ст. 28 КК) мала місце. Кваліфікація за цією ознакою дій осіб, які вчинили злочин за попередньою змовою або організованою групою, не виключає визнання цих обставин такими, що обтяжують покарання (п. 2 ч. 1 ст. 67 КК).

Хуліганство, вчинене групою осіб, необхідно відрізняти від групового порушення громадського порядку (ст. 293 КК) і від масових заворушень.

Для групового порушення громадського порядку (ст. 293 КК) характерне порушення значною кількістю людей порядку проведення мітингів, пікетувань, демонстрацій, що полягає в їх відмові звільнити певну територію чи приміщення та в ігноруванні розпоряджень представників влади чи адміністрації цього приміщення. Але групове порушення громадського порядку (ст. 293 КК) відрізняється від хуліганства, вчиненого групою осіб (ч. 2 ст. 296 КК), відсутністю хуліганських мотивів. Тому в разі, коли групове порушення громадського порядку вчиняється з мотивів явної неповаги до суспільства, відповідальність має наставати за ч. 2 ст. 296 КК.

При масових заворушеннях дії завжди вчиняються натовпом, причому ці дії супроводжуються погромами, підпалами, руйнуванням чого-небудь, насильницьким виселенням громадян, нерідко озброєним опором представникам влади. При вчиненні групового хуліганства ці ознаки відсутні, а його виконавці грубо порушують громадський порядок винятково з мотивів явної неповаги до суспільства. Відповідальність за масові заворушення несуть організатори та активні його учасники, тоді як за групові хуліганські дії — усі учасники.

У ч. 3 ст. 296 КК передбачено відповідальність за хуліганство, визначене в перших двох частинах цієї статті, якщо воно було вчинене особою, раніше судимою за хуліганство. За ознакою вчинення хуліганства особою, раніше судимою за нього, дії винного кваліфікуються за ч. 3 ст. 296 КК тоді, коли він на час учинення злочину мав не зняту чи непогашену судимість хоча б за однією з частин зазначеної статті або за ч. 2 чи ч. 3 ст. 206 КК 1960 р. Хуліганські дії, вчинені повторно без наявності судимості за одну з них, не є підставою для кваліфікації вчиненого за ч. 3 ст. 296 КК, але це може бути враховано при призначенні покарання як обтяжуюча обставина. Судимість за вбивство з хуліганських мотивів не є кваліфікуючою ознакою ч. 3 ст. 296 КК.

Кваліфікований вид хуліганства утворюють також хуліганські дії, пов’язані з опором представникові влади або представникові громадськості, який виконує обов’язки з охорони громадського порядку, чи іншому громадянинові, який припиняв хуліганські дії (ч. 3 ст. 296 КК). Саме при кваліфікації цього виду хуліганства органи досудового слідства та суди допускають найбільше помилок.

Опір як кваліфікуюча ознака хуліганства виявляється в активній протидії представникові влади чи громадськості або іншим громадянам, які припиняли хуліганські дії, з метою позбавити зазначених осіб можливості виконати службовий чи громадський обов’язок з охорони громадського порядку. Опором можна вважати такі дії винного, як відштовхування, завдання побоїв, заподіяння тілесних ушкоджень тощо. При цьому опір має бути складовою частиною хуліганства, мати місце у період його вчинення. Такий опір охоплюється ч. 3 ст. 296 КК як кваліфікуюча ознака передбаченого нею злочину, а тому не потребує додаткової кваліфікації за частинами 2, 3 ст. 342 цього Кодексу. Винятком із цього є опір, поєднаний з таким насильством, що містить ознаки ще й іншого, більш тяжкого злочину (наприклад, ст. 121, ч. 3 ст. 345 КК та ін.).

У тих випадках, коли опір мав місце після припинення хуліганських дій, — як протидія затриманню, він не може бути кваліфікуючою ознакою хуліганства, і відповідальність за такі дії має наставати за сукупністю злочинів, склад яких передбачений відповідними частинами статей 296 і 342 КК.

Наприклад, Сихівський районний суд м. Львова вироком від 5 квітня 2004 р. засудив З.Є. за ч. 1 ст. 296 КК та ч. 2 ст. 342 КК за те, що той, перебуваючи у стані алкогольного сп’яніння, у приміщенні комунального підприємства грубо порушив громадський порядок з мотивів явної неповаги до суспільства, що супроводжувалось особливою зухвалістю, завдав декілька ударів руками в голову головному інженеру К.Б., при цьому нецензурно висловлювався на його адресу, а на вимогу працівника міліції припинити такі дії не реагував. З метою уникнути затримання З.Є. вчинив опір працівникові правоохоронного органу. Суд правильно кваліфікував дії засудженого З.Є. за сукупністю вказаних злочинів у зв’язку з тим, що опір працівникові міліції було вчинено винним після припинення ним хуліганських дій, з метою протидії його затриманню.

Деякі суди при кваліфікації дій винного за ч. 3 ст. 296 КК у вироку не формулюють свого висновку із конкретним зазначенням, у чому саме полягав опір представникові влади або представникові громадськості, який виконував обов’язки з охорони громадського порядку, чи іншим громадянам, які припиняли хуліганські дії.

Наприклад, Березнівський районний суд Рівненської області вироком від 5 квітня 2004 р. визнав винним Г.М. за ч. 3 ст. 296 КК. У вироку зазначено, що Г.М., грубо порушуючи громадський порядок і виявляючи явну неповагу до суспільства, спричинив дружині тілесні ушкодження середньої тяжкості, а доньці — легкі. Також суд визнав, що хуліганські дії Г.М. супроводжувались опором громадянам, які їх припиняли. Але у вироку не вказано, хто із громадян припиняв хуліганські дії винного і які заходи для цього вживалися.

До поняття «припинення хуліганських дій» належать активні дії, наприклад затримання, зв’язування тощо. Водночас умовляння, прохання, вимоги припинити злочин не є його припиненням, оскільки в подібному випадку припинення хуліганства залежить від прийнятого самим винним рішення, а не всупереч йому. Тому заподіяння хуліганом удару громадянину, який вимагав припинити хуліганство, але не вживав для цього активних дій, саме по собі не свідчить про наявність розглядуваної кваліфікуючої ознаки, тоді як завдання за таких же обставин удару працівнику міліції або члену добровільної народної дружини (члену громадського формування з охорони громадського порядку) має кваліфікуватися за ч. 3 ст. 296 КК за ознакою здійснення під час хуліганства опору представникові влади чи громадськості, які виконували обов’язки з охорони громадського порядку.

Від опору як активної протидії треба відрізняти злісну непокору. Злісною непокорою, відповідальність за яку передбачено ст. 185 Кодексу про адміністративні правопорушення (далі — КпАП), є відмова від виконання наполегливих, неодноразово повторених законних вимог чи розпоряджень працівника міліції при виконанні ним службових обов’язків, члена громадського формування з охорони громадського порядку чи військовослужбовця у зв’язку з їх участю в охороні громадського порядку або виражена у зухвалій формі, що свідчить про явну зневагу до осіб, які охороняють громадський порядок. Відмінність опору від злісної непокори полягає в тому, що опір — це активна фізична протидія законній діяльності потерпілих, а злісна непокора — це пасивна поведінка.

У разі коли опір представникові владі чи громадськості мав місце під час учинення дрібного хуліганства, тобто нецензурна лайка в громадських місцях, образливе чіпляння до громадян та інші подібні дії, що порушують громадський порядок і спокій громадян, винна особа підлягає відповідно кримінальній (за ч. 2 чи ч. 3 ст. 342 КК) та адміністративній (за ст. 173 КпАП) відповідальності.

Кваліфікуюча ознака хуліганства

Кваліфікуючою ознакою хуліганства, що передбачена ч. 4 ст. 296 КК, є застосування вогнепальної або холодної зброї чи іншого предмета, спеціально пристосованого або заздалегідь заготовленого для заподіяння тілесних ушкоджень. Таке застосування вогнепальної або холодної зброї чи іншого предмета полягає у фактичному їх використанні для спричинення шкоди здоров’ю та заподіяння тілесних ушкоджень, використанні бойових властивостей вогнепальної зброї, направленні такої зброї на особу, здійсненні пострілу в сторону потерпілого, намаганні завдати ударів ножем потерпілому, киданні ножа з метою ураження потерпілого, приставлянні ножа (його колото-ріжучої частини) до тіла потерпілого. Ця ознака має місце лише в тих випадках, коли винний за допомогою названих предметів заподіяв чи намагався заподіяти тілесні ушкодження або коли використання цих предметів під час учинення хуліганських дій створювало реальну загрозу для життя чи здоров’я громадян.

Потрібно мати на увазі, що диспозиція ч. 4 ст. 296 КК (в редакції 2001 р.) на відміну від диспозиції ч. 3 ст. 206 КК (в редакції 1960 р.) не містить такої кваліфікуючої ознаки хуліганства, як спроба застосування вогнепальної або холодної зброї чи іншого предмета, спеціально пристосованого або заздалегідь заготовленого для заподіяння тілесних ушкоджень. Тому однієї погрози застосування зброї або іншого предмета, спеціально пристосованого або заздалегідь заготовленого для зазначеної мети, навіть підкріпленої їх демонстрацією, недостатньо для кваліфікації дій за ч. 4 ст. 296 КК.

Наприклад, Апеляційний суд Чернігівської області новим вироком від 20 жовтня 2005 р., постановленим після скасування вироку Бахмацького районного суду цієї ж області, засудив І.В. за ч. 2 ст. 121 і ч. 4 ст. 296 КК та І.П. — за ч. 4 ст. 296 КК. Згідно з вироком апеляційного суду, І.В. визнано винним у тому, що він, перебуваючи у стані алкогольного сп’яніння та діючи спільно з батьком І.П. на літньому майданчику кафе-бару у м. Бахмачі, безпідставно й грубо порушуючи громадський порядок, з мотивів явної неповаги до суспільства, з особливою зухвалістю вчинив хуліганські дії, які полягали в тому, що ігноруючи існуючі в суспільстві правила поведінки, разом із батьком вони витягнули заздалегідь заготовлені для заподіяння тілесних ушкоджень ножі, стали ними розмахувати і кидатися на громадян, які перебували на літньому майданчику. Під час вчинення хуліганських дій І.П. ножем завдав один удар в ногу громадянину М., внаслідок чого останній отримав тяжкі тілесні ушкодження, що спричинило смерть потерпілого.


Верховний Суд України ухвалою від 7 лютого 2006 р. вирок щодо засудженого І.П. змінив: перекваліфікував його дії з ч. 4 на ч. 2 ст. 296 КК, оскільки засуджений І.П. жодним чином не допомагав сину в заподіянні потерпілому тілесних ушкоджень, а лише в процесі здійснення хуліганства в групі зі своїм сином демонстрував взятий із собою ніж.


Вогнепальною зброєю 
вважаються пристрої заводського чи кустарного виробництва, призначені для ураження живої цілі за допомогою снаряда, що приводиться в рух енергією порохових газів чи інших спеціальних горючих сумішей. Це всі види бойової та іншої стрілецької зброї військового зразка, спортивні малокаліберні пістолети, гвинтівки, самопали, пристосовані для стрільби пороховими зарядами, газові пістолети, нарізна мисливська зброя, а також перероблена зброя, в тому числі обрізи із гладкоствольної мисливської зброї.

Холодною зброєю
 вважаються предмети, які відповідають стндартним зразкам або історично виробленим її типам зброї, чи інші предмети, що справляють колючий, колото-ріжучий, рубаючий, роздроблюваний або ударний ефект (багнет, стилет, ніж, кинджал, арбалет, нунчаку, кастет тощо), конструктивно призначені для ураження живої цілі за допомогою м’язової сили людини або механічного пристрою.

Гагарінський районний суд м. Севастополя 28 січня 2004 р. засудив за ч. 2 ст. 263 та ч. 4 ст. 296 КК М.Н., який, перебуваючи у стані алкогольного сп’яніння й грубо порушуючи громадський порядок з мотивів явної неповаги до суспільства, діючи з хуліганських спонукань, злякав малолітнього Ф., за якого заступився дідусь Б.В. Але М.Н., продовжуючи хуліганські дії з особливою зухвалістю, кастетом завдав удар у голову Ф.О., матері малолітнього потерпілого, заподіявши їй рубану рану лівої вушної раковини з ушкодженням хрящової частини. 


Суд правильно визнав вчинене М.Н. хуліганством із застосуванням холодної зброї ударно-роздроблюваної дії.

Іншими предметами, спеціально пристосованими для заподіяння тілесних ушкоджень, слід вважати предмети, які пристосовані винною особою для цієї мети заздалегідь або під час учинення хуліганських дій.

Використання при вчиненні хуліганства ножів, які не належать до холодної зброї, інших предметів господарсько-побутового призначення, спеціальних засобів (гумового кийка, газових пістолета, балончика, гранати, а також пневматичної зброї, сигнальних, стартових, будівельних пістолетів, пристроїв вітчизняного виробництва для відстрілу патронів, споряджених гумовими чи аналогічними за своїми властивостями метальними снарядами несмертельної дії), пневматичної зброї, сигнальних, стартових, будівельних пістолетів, ракетниць, вибухових пакетів, імітаційно-піротехнічних та освітлюваних засобів, що не містять у собі вибухових речовин і сумішей, а також інших спеціально пристосованих для заподіяння тілесних ушкоджень знарядь злочину є підставою для кваліфікації дій винної особи за ч. 4 ст. 296 КК не лише в тих випадках, коли вона заподіює ними тілесні ушкодження, а й тоді, коли ця особа за допомогою зазначених предметів створює реальну загрозу для життя чи здоров’я громадян.

Наприклад, Гагарінський районний суд м. Севастополя 26 травня 2004 р. засудив за ч. 4 ст. 296 КК Ш.Д
., який, перебуваючи у приміщенні ігрових автоматів ПП «Акрос», порушуючи при цьому нормальну діяльність зазначеного підприємства, застосував газовий пістолет, зробивши з нього п’ять пострілів у потерпілого Ч.А., заподіявши йому легкі тілесні ушкодження, що спричинили короткочасний розлад здоров’я.

Застосування або спроба застосування предметів, підібраних на місці злочину (цеглина, палиця), які не були спеціально пристосовані для заподіяння тілесних ушкоджень, не дає підстав для кваліфікації дій винного за ч. 4 ст. 296 КК.

До заздалегідь заготовлених предметів, які хоч і не зазнали попереднього оброблення, але ще до початку хуліганства були заготовлені винним для заподіяння тілесних ушкоджень, можна віднести будь-які предмети (господарський, садовий або складаний ніж, молоток, шило, ножиці, гумовий кийок тощо), якими реально можна заподіяти тілесні ушкодження і які умисно й цілеспрямовано приховані чи принесені на місце вчинення злочину і були застосовані при вчиненні хуліганства. Предмети, заздалегідь заготовлені для заподіяння тілесних ушкоджень, — це такі, які за своїми об’єктивними фізичними властивостями не піддавалися будь-якому попередньому обробленню і залишаються у первісному вигляді, придатні для заподіяння шкоди здоров’ю потерпілого.

Спеціально пристосованими для заподіяння тілесних ушкоджень належать такі предмети, які можуть бути знаряддям цього злочину і були для таких цілей пристосовані як завчасно, так і в ході хуліганських дій (розбиті спеціально пляшка, віконне або дверне скло, зламаний більярдний кий тощо); за їх допомогою було заподіяно тілесне ушкодження потерпілому або мало місце реальне намагання його заподіяти. Предмети, спеціально пристосовані для заподіяння тілесних ушкоджень, набувають такої специфічної якості в разі їх виготовлення, повної або часткової зміни форми (заточене лезо викрутки), тобто предмет виготовляється чи пристосовується для зазначеної мети як у цілому, так і в будь-якій його частині. Головне, що після таких дій предмет набуває реальних властивостей, зручності та придатності для заподіяння потерпілому тілесних ушкоджень.

Шевченківський районний суд м. Львова вироком від 22 червня 2004 р. засудив Я.С. за ч. 3 ст. 296 КК із перекваліфікацією дій з ч. 4 цієї ж статті з підстав, що ніж, яким підсудний завдавав удари, вчиняючи хуліганство, не був заздалегідь заготовлений для заподіяння тілесних ушкоджень. Апеляційний суд Львівської області скасував вказаний вирок і, визнавши ніж предметом, спеціально пристосованим для заподіяння тілесних ушкоджень, засудив Я.С. за ч. 4 ст. 296 КК.

Практика судів, відповідно до якої необхідною умовою для кваліфікації дій за ч. 4 ст. 296 КК є доведеність наявності у винного мети носіння ножа для заподіяння тілесних ушкоджень, не є правильною. По-перше, ніж має колото-ріжучі властивості і за своїм призначенням може бути використаний з будь-якою метою, у тому числі для заподіяння шкоди здоров’ю громадян шляхом завдання ударів, порізів тощо, а по-друге — встановлення наявності такої мети (виходячи з різноплановості застосування ножа) на практиці є майже неможливим, що призводить до того, що хуліганські дії із завданням потерпілим ножових поранень не одержують у суді належної правової оцінки, що дає можливість винній особі й за вчинення тяжкого злочину уникнути більш суворої відповідальності.
Зважаючи на те, що суб’єктивна сторона хуліганства характеризується умисною формою вини і мотивом явної неповаги до суспільства, правильною є практика тих судів, які хуліганські дії із застосуванням ножа для заподіяння тілесних ушкоджень кваліфікують за ч. 4 ст. 296 КК незалежно від мети, з якою його носила винна особа, оскільки умисел на застосування цього знаряддя злочину може виникнути як на стадії підготовки до хуліганства, так і безпосередньо в процесі його вчинення.

При вчиненні хуліганства групою осіб за ч. 4 ст. 296 КК можуть бути кваліфіковані дії тих його учасників, які особисто застосували зброю або інший спеціально пристосований чи заздалегідь заготовлений предмет для заподіяння тілесних ушкоджень, а також тих, які хоча самі й не застосували, але дали згоду чи в інший спосіб сприяли застосуванню зазначених знарядь іншими виконавцями такого хуліганства. Якщо під час вчинення хуліганських дій одним із учасників злочину були застосовані знаряддя вчинення особливо кваліфікованого хуліганства без відома інших учасників злочину, то відповідальність за ч. 4 ст. 296 КК має нести лише особа, яка застосувала зазначені знаряддя.

Вирішуючи питання про наявність у діях винної особи такої кваліфікуючої ознаки, як застосування при вчиненні хуліганських дій вогнепальної або холодної зброї чи іншого предмета, спеціально пристосованого або заздалегідь заготовленого для заподіяння тілесних ушкоджень, слід враховувати, що ця ознака має місце лише в тих випадках, коли винний за допомогою названих предметів заподіяв або намагався заподіяти тілесні ушкодження або коли їх використання у процесі хуліганських дій створювало реальну загрозу для життя чи здоров’я громадян.