Судова практика ВСУ: окремі ухвали (постанови) у кримінальних справах

Практика винесення судами окремих ухвал (постанов) у кримінальних справах

Визначаючи повноваження суду як носія судової влади, кримінально-процесуальний закон встановлює, що суд окрім виконання функцій, пов’язаних із безпосереднім вирішенням судових справ, уповноважений виносити окремі ухвали (постанови), які мають бути ефективним засобом дотримання законності, забезпечення судом захисту прав і свобод людини.

Винесення окремих ухвал (постанов) судами при розгляді кримінальних справ регламентується статтями 232 (Окрема ухвала (постанова) суду), 340 (Окрема ухвала суду першої інстанції), 380 (Окрема ухвала апеляційного суду), 4002 (Ухвала касаційного суду) Кримінально-процесуального кодексу України (далі — КПК). Крім того, у проектах нового КПК, які надходили до Верховної Ради України також було передбачено право суду на винесення окремих ухвал (постанов). Тобто, законодавець приділяє увагу винесенню судами окремих ухвал (постанов), оскільки вони є засобом зміцнення законності та правопорядку, сприяють усуненню недоліків у діяльності державних органів, громадських організацій і посадових осіб, запобігають вчиненню злочинів та інших правопорушень, впливають на формування у громадян поваги до права та становлять важливу частину діяльності судів.

Винесення судами окремих ухвал передбачено також у кримінально-процесуальних кодексах Республіки Білорусь (ст. 33), Російської Федерації (ст. 29); Республіки Казахстан (ст. 59).

Підстави винесення окремих ухвал (постанов) зазначені у ст. 232 і ст. 346 КПК, але їх перелік не вичерпний. Зокрема, відповідно до зазначених норм закону підставами винесення окремих ухвал (постанов) є:

– установлені у справі факти порушення закону;

– виявлені причини і умови, що сприяли вчиненню злочину;

– встановлені порушення прав громадян та інші порушення закону, допущені під час провадження дізнання, досудового слідства або при розгляді справи судом нижчого рівня;

 виявлені у справі прояви громадянином високої свідомості, мужності під час виконання громадського обов’язку, що сприяло припиненню чи розкриттю злочину;

 наявні у засудженого до позбавлення волі неповнолітні діти, які залишилися без нагляду і потребують влаштування або встановлення над ними опіки чи піклування;

 інші випадки, якщо суд визнає це необхідним (ч. 5 ст. 232 КПК). Наприклад, реагування суду окремими ухвалами на факти зриву судових процесів, прояви неповаги до суду, порушення строків досудового слідства органами дізнання і судами.

Роз’яснення судам щодо питань винесення окремих ухвал (постанов) дано Верховним Судом України у постановах Пленуму «Про діяльність судів України по запобіганню злочинам та іншим правопорушенням при розгляді кримінальних та цивільних справ» від 22 серпня 1980 р. № 5 (із змінами і доповненнями, внесеними постановами Пленуму Верховного Суду України від 23 грудня 1983 р. № 8, від 25 грудня 1992 р. № 13, від 13 січня 1995 р. № 3, від 3 грудя 1997 р. № 12; далі — постанова Пленуму Верховного Суду України від 22 серпня 1980 р. № 5); «Про виконання судами України постанов Пленуму Верховного Суду України з питань запобігання злочинам та іншим правопорушенням» від 29 червня 1984 р. № 4 (із змінами та доповненнями, внесеними постановами Пленуму Верховного Суду України від 25 грудня 1995 р. № 13, від 3 грудня 1997 р. № 12; далі — постанова Пленуму Верховного Суду України від 29 червня 1984 р. № 4).

Деякі положення зазначених постанов Пленуму Верховного Суду України вже застаріли, оскільки з часу їх прийняття та внесення до них змін і доповнень законодавство та сутність суду змінилися. Тому рекомендації судам із питань винесення окремих ухвал у кримінальних справах необхідно викласти в новій постанові.

Аналіз статистичних даних

Для усунення причин та умов, що сприяли вчиненню злочинів, а також з інших підстав, передбачених КПК, місцевими та апеляційними судами України за результатами розгляду кримінальних справ у 2001 р. було винесено 6 тис. 320 окремих ухвал (постанов), у 2002 р. — 4 тис. 661, у 2003 р. — 5 тис. 753, у 2004 р. — 7 тис. 339, у 2005 р. — 7 тис. 265, у 2006 р. — 6 тис. 613. На порушення законності при проведені дізнання чи досудового слідства у 2006 р. суди винесли 2,3 тис. окремих ухвал, що становить 38,5 % від загальної кількості та у зв’язку зі зривами судових засідань — майже 2 тис., або 30,2 % від усіх винесених (6 тис. 613). У 2006 р. питома вага винесених окремих ухвал із різних питань становила 3,5 % (у 2005 р. — 3,5 %) від кількості закінчених провадженням кримінальних справ. Найменше винесено окремих ухвал у судах Черкаської (1 % , або 47 окремих ухвал), Харківської (1,3 %, або 164), Рівненської (1,5 %, або 47) областей, м. Севастополя (1,6 %, або 24).

Повідомлення про вжиті заходи надійшли в 2006 р. до судів лише на 4,4 тис. окремих ухвал (постанов), що становить 66,7 % від їх загальної кількості. За невжиття заходів до усунення зазначених в окремих ухвалах (постановах) судів, поданнях органів дізнання або протестах, приписах чи поданнях прокурора порушень закону до адміністративної відповідальності відповідно до ст. 1856 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі — КпАП) суди в 2006 р. притягнули 185 осіб.

Апеляційні суди згідно зі ст. 380 КПК у 2006 р. винесли 1,4 тис. окремих ухвал, із них на порушення закону допущенні судами першої інстанції — 731.

Практика винесення судами окремих ухвал (постанов)

Стаття 232 КПК зобов’язує суд за наявності підстав винести окрему ухвалу (постанову), щоб звернути увагу державних органів, громадських організацій або посадових осіб на встановлені у справі факти порушення закону, причини і умови, що сприяли вчиненню злочину та вимагають вжиття відповідних заходів, а також на деякі інші обставини2.

Вивчення кримінальних справ показало, що суди переважно виконують вимоги процесуального закону. Так, Ніжинський міськрайонний суд Чернігівської області під час розгляду справи за обвинуваченням Б. за ст. 310 Кримінального кодексу України (далі — КК) встановив, що Б. не знав про заборону посіву та вирощування снодійного маку і вирощував його для своїх кулінарних потреб. На думку суду умовою, яка сприяла вчиненню Б. злочину, було те, що сільська рада не проводила роз’яснювальну роботу серед населення про недопустимість посіву та вирощування цієї рослини. Відповідно до статей 232, 340 КПК суд виніс на адресу голови сільської ради окрему постанову.

У багатьох випадках суди не достатньо глибоко і всебічно виявляли причини та умови, що сприяли вчиненню злочинів, факти порушення закону і не виносили окремі ухвали з метою вжиття необхідних заходів для їх усунення та недопущення надалі.

Наприклад, Шевченківський раонний суд м. Чернівців вироком від 23 вересня 2004 р. визнав винною неповнолітню К. за вчинення крадіжки та звільнив її від відбування покарання з випробуванням. Однак, суд не приділив увагу причинам та умовам, які сприяли вчиненню неповнолітньою цього злочину. Зокрема, К. проживала зі своїми батьками, що вели аморальний спосіб життя, систематично вживали алкогольні напої, вчиняли бійки та негативно впливали на свою дочку. Але перед органами опіки та піклування не ставилося питання щодо можливості позбавлення їх батьківських прав або притягнення до відповідальності за невиконання обов’язків щодо виховання дитини. З цих підстав Апеляційний суд Чернівецької області виніс окрему ухвалу від 30 листопада 2004 р. на адресу Кабанівської сільської ради.

Суди виносили окремі ухвали (постанови) при виявленні порушень закону, допущених при провадженні дізнання, досудового слідства або при розгляді справ нижчестоящими судами.

Сокирянський районний суд Чернівецької області у справі за обвинуваченням Р. за статтями 15, 153 КК виніс на адресу начальника Сокирянського РВ УМВС України в Чернівецькій області та прокурора Сокирянського району окрему постанову від 12 серпня 2005 р. Підставою для цього були неправомірні дії працівників відділення карного розшуку Сокирянського РВ УМВС, які в порушення вимог ст. 106 КПК протягом трьох днів з моменту затримання Р. за підозрою у вчиненні злочину, без складення протоколу та повідомлення прокурора утримували його в РВ УМВС, де він і ночував.

Судам необхідно також реагувати окремими ухвалами (постановами) на факти незаконного притягнення громадян до кримінальної відповідальності чи порушення інших їхніх прав і законних інтересів, які допущені під час дізнання чи досудового слідства.

Окремі ухвали (постанови) суди виносили у зв’язку зі зривами судових засідань, через недоставку конвойною службою до суду підсудних, які знаходились під вартою, а також порушення строків досудового слідства, строків розгляду справи, невиконання органами досудового слідства судових доручень та постанов про привід підсудних, потерпілих, свідків тощо. Згідно зі звітом форми № 1-ОП Державної судової адміністрації України суди у 2006 р. відклали розгляд справ через неявку прокурорів майже 5 тис. разів, адвокатів — 17,8 тис., нездійснення доставки до суду підсудних, які знаходились під вартою — 13,7 тис., невиконання органами внутрішніх справ постанов судів про привід свідків, потерпілих — 16,8 тис. Із зазначених підстав, що призвели до зриву судових засідань судами було винесено в 2006 р. 1996 окремих ухвал (постанов).

Деякі суди за фактами неявки прокурора в судове засідання виносили окремі ухвали.

Зарічним районним судом м. Суми у справі за обвинуваченням Ю. за ст. 122 КК тричі переносилися судові засідання через неявку прокурора в судові засідання. У зв’язку з черговим зривом прокурором судового засідання суд виніс окрему постанову на адресу прокурора області для відповідного реагування.

Не може бути винесено окрему ухвалу (постанову) суду щодо правової позиції адвоката у справі (ч. 3 ст. 10 Закону від 19 грудня 1992 р. № 2887-ХІІ «Про адвокатуру») та прокурора.

У випадках прояву громадянами високої свідомості або мужності при виконанні громадського обов’язку, які сприяли припиненню чи розкриттю злочину, про ці факти суди доводили до відома окремими ухвалами (постановами) відповідних посадових осіб для заохочення цих громадян.

Ковельський міськрайонний суд Волинської області під час розгляду справи за обвинуваченням М. за статтями 15, 185 КК встановив, що підсудний намагався з корисливих спонукань проникнути у складське приміщення продовольчого магазину, однак злочин не довів до кінця, оскільки його дії були виявлені громадянкою М., яка своєчасно повідомила про це працівників міліції, що сприяло затриманню зловмисника. З цих підстав суд на адресу Ковельської міської ради виніс окрему постанову для вирішення питання про заохочення громадянки М.

Відповідно до ст. 346 КПК при наявності у засудженого до позбавлення волі неповнолітніх дітей, які залишилися без нагляду, суд зобов’язаний одночасно з постановленням вироку порушити окремою ухвалою (постановою) питання перед службою в справах неповнолітніх або відповідним органом опіки та піклування про необхідність влаштування цих дітей або встановлення над ними опіки чи піклування. Якщо у засудженого до позбавлення волі залишились без нагляду майно і житло, суд зобов’язаний вжити через відповідні органи заходів для їх збереження. Про вжиті заходи повинен бути повідомлений засуджений.

Проте трапляються випадки невиконання зазначених вимог закону, про що свідчить судова практика.

Наприклад, Заводський районний суд м. Миколаєва вироком від 16 березня 2004 р. засудив П. за ст. 307 КК та призначив йому покарання у виді чотирьох років позбавлення волі. З матеріалів справи очевидно, що на утриманні засудженого були неповнолітні діти, які залишилися без нагляду. Ця обставина при винесенні вироку судом була залишена поза увагою та без належного реагування. Виходячи з цих підстав, Апеляційний суд Миколаївської області на адресу органу опіки та піклування виніс окрему ухвалу про вирішення питання встановлення піклування щодо дітей засудженого.

Відповідно до ст. 273 КПК окремі ухвали (постанови) виносяться судом у нарадчій кімнаті і викладаються у вигляді окремого документа, який підписується всім складом суду.

Законом не передбачено обов’язкове проголошення окремої ухвали (постанови) у залі судового засідання. Питання про те, чи слід зачитувати окрему ухвалу (постанову), суд вирішує в нарадчій кімнаті, виходячи з обставин, що стали підставою для її винесення. У випадку, коли окрема ухвала (постанова) не була проголошена, головуючий має повідомити учасників судового розгляду про її постановлення. Учасники розгляду справи мають право з нею ознайомитись 3. Проте відомі непоодинокі випадки, коли винесені окремі ухвали (постанови) не були проголошені судом та про їх існування не знали учасники процесу.

Садгірський районний суд м. Чернівців у справі за обвинуваченням Ч. за ст. 185 КК на адресу директора ПТУ № 9 м. Чернівців 25 серпня 2004 р. виніс окрему постанову щодо усунення причин та умов, які сприяли викраденню верхнього одягу із гардеробу цього навчального закладу. З протоколу судового засідання вбачається, що зазначена окрема постанова не була проголошена в судовому засіданні та в матеріалах справи відсутні відомості про повідомлення учасників процесу щодо її винесення.

Відповідно до ст. 380 КПК апеляційний суд за наявності підстав, передбачених ст. 232 цього Кодексу може винести окрему ухвалу. Крім того, він може окремою ухвалою звернути увагу відповідних посадових осіб на факти порушення закону при розслідуванні і розгляді справи судом першої інстанції. Якщо суд першої інстанції не відреагував на факти порушення закону, на причини й умови, що сприяли вчиненню злочину і вимагають прийняття відповідних заходів, апеляційний суд повинен винести окрему ухвалу, в якій звертає увагу державних органів, громадських організацій або посадових осіб на ці обставини.

Окрема ухвала може бути винесена при виявленні порушень прав учасників процесу, а також інших порушень закону, допущених при проведенні дізнання, досудового слідства або при розгляді справи судом першої інстанції.

Підставами винесення апеляційними судами окремих ухвал щодо роботи місцевих судів переважно були такі недоліки, як неповнота в досліджені доказів, суперечливість висновків у їх оцінці, істотні порушення вимог кримінально-процесуального закону, тяганина під час розгляду кримінальних справ тощо.

Допущені під час розгляду справи судами першої інстанції істотні порушення кримінально-процесуального закону, які виключали можливість постановлення вироку чи постанови, можуть бути підставами як для скасування вироків, так і винесення апеляційними судами окремих ухвал.

Так, Апеляційний суд Чернівецької області ухвалою від 30 березня 2004 р. скасував вирок Глибоцького районного суду, яким було засуджено Г. за статтями 201, 358 КК. Причиною скасування вироку були істотні порушення вимог кримінально-процесуального закону, які виявилися в порушенні права обвинуваченого на користування рідною мовою чи мовою, якою він володіє. Одночасно, з метою недопущення подібних випадків у подальшому, апеляційний суд виніс окрему ухвалу на адресу місцевого суду.

Слід зауважити, що не завжди доцільно виносити окрему ухвалу, в якій вказані ті ж самі порушення закону, що стали підставою для скасування чи зміни вироку. Наявність такого рішення може бути достатнім аргументом для припущення щодо допущеної помилки.

У деяких випадках суди апеляційної та касаційної інстанції для вирішення питання про порушення дисциплінарного провадження щодо суддів, окремими ухвалами доводили до відома кваліфікаційні комісії суддів про допущені порушення закону при розгляді справ.

Колегією суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України під час розгляду в касаційному порядку справи за обвинуваченням К. та інших за статтями 189, 185 КК було встановлено, що суддя Уманського міськрайонного суду Черкаської області й судді апеляційного суду цієї області під час розгляду цієї справи допустили істотні порушення кримінального та кримінально-процесуального законодавства. Зокрема, суд першої інстанції неправомірно застосував до винних осіб Закон «Про амністію». Розглядаючи справу в апеляційному порядку, суд визнав неправомірним застосування до засуджених цього Закону, однак неправильно застосував кримінальний закон при призначені їм виду покарання. Порушивши вимоги ст. 358 КПК апеляційний суд розглянув цю справу без участі засуджених, не дивлячись на те, що в апеляції ставилося питання про погіршення їх становища. З цього приводу колегія суддів винесла окрему ухвалу від 14 квітня 2005 р. на адресу голови Київської кваліфікаційної комісії суддів для вирішення питання про порушення дисциплінарного провадження щодо судді міськрайонного суду та суддів апеляційного суду, які допустили вказані порушення.

Розглядаючи одну кримінальну справу, суд може винести декілька окремих ухвал (постанов), якщо вони стосуються різних недоліків. Коли суд встановив порушення закону, які стосуються декількох підприємств (установ, організацій) чи їх керівників, то копії окремих ухвал (постанов) направляються на адресу кожного керівника такого підприємства, установи, організації.

Окрема ухвала (постанова) набирає законної сили після закінчення строку на апеляційне оскарження або після залишення її без зміни апеляційною інстанцією, після чого направляється адресату. Правильне вирішення питання про адресата окремої ухвали (постанови) має велике значення для її виконання. Помилки при його вирішенні у більшості випадків призводять до того, що окремі ухвали (постанови) залишаються без розгляду.

Відповідно до вимог ст. 279 КПК суд одночасно з постановленням вироку своєю ухвалою, а суддя постановою вправі поставити перед прокурором питання про притягнення до відповідальності свідка, потерпілого, експерта або перекладача за завідомо неправдиві показання, висновок чи неправильний переклад. Але у цих випадках деякі суди помилково виносили прокурорам окремі ухвали (постанови).

Центральний районний суд м. Сімферополя Автономної Республіки Крим неправильно виніс окрему постанову від 23 січня 2004 р., якою рекомендував прокурору вирішити питання про притягнення до відповідальності свідків за дачу ними завідомо неправдивих показань.

У випадку, коли в справі є подання слідчого про причини, що сприяли злочину, або щодо інших підстав, передбачених ст. 231 КПК, суд, розглядаючи справу, з’ясовує, що конкретно зроблено для виконання подання. Якщо необхідних заходів не вжито, суд повинен винести окрему ухвалу (постанову)4. Проте під час розгляду багатьох кримінальних справ суди не з’ясовували, чи вносилося на стадії досудового слідства справи подання про вжиття заходів щодо усунення причин та умов, що сприяли вчиненню злочину, чи вживалися відповідні заходи і які саме.

Наприклад, у справі, розглянутій 27 червня 2005 р. Лохвицьким районним судом Полтавської області за обвинуваченням І. за ст. 240 КК, з приводу бездіяльності службових осіб районної екологічної інспекції, яка сприяла вчиненню незаконного видобування артезіанської води, прокуратурою району було направлено подання в порядку ст. 23КПК на адресу начальника цієї інспекції із вимогою вжиття відповідних заходів. Із матеріалів справи очевидно, що це подання було залишено без розгляду та виконання. Суд під час розгляду справи також не з’ясовував питання про вжиття заходів стосовно виконання цього подання.

У деяких судах існує практика реагування на встановлені у справі факти порушення закону листами, які за змістом мало чим відрізняються від окремих ухвал. Листи переважно направлялися судами з приводу допущених порушень кримінального закону, неналежної якості судових документів, несвоєчасної доставки підсудних у судове засідання та неналежного виконання постанов суду про привід підсудних та свідків.

Апеляційний суд Полтавської області у справі за обвинуваченням О. та К. за ст. 187 КК на адресу голови Октябрського районного суду м. Полтави направив лист від 14 грудня 2004 р. із приводу допущеної районним судом під час розгляду цієї справи тяганини.

В іншому випадку за таких же обставин Апеляційний суд Черкаської області виніс окрему ухвалу від 7 вересня 2004 р. з приводу допущеної тяганини під час розгляду Тальнівським районним судом Черкаської області справи за обвинуваченням Н. за ст. 367 КК.

Під час розгляду деяких кримінальних справ суд мав би реагувати на виявлені істотні порушення вимог закону не листами, а окремими ухвалами (постановами), оскільки вони є більш ефективним засобом впливу на їх усунення. Так, окрема ухвала (постанова) — це процесуальна форма реагування. Вона обов’язкова для виконання тими особами, яким адресована, у визначені строки та порядку, передбаченому КПК, і невиконання якої тягне певні правові наслідки.

Істотні порушення вимог кримінально-процесуального закону були підставами винесення Верховним Судом України окремих ухвал. Так, Верховний Суд України в 2007 р. скасовував судові рішення, а справи направляв на новий судовий розгляд з одночасним винесенням окремих ухвал у зв’язку з: порушенням права обвинуваченого на захист; не наданням йому останнього слова; кваліфікуванням дій підсудного за ознакою, за якою йому обвинувачення не пред’являлося; не встановленням особи потерпілого; постановленням апеляційним судом ухвали, в якій відсутні відповіді на доводи апеляції та ін.

29 березня 2007 р. Верховний Суд України розглянув кримінальну справу за касаційними скаргами засудженого С. та ін. на вирок Бершадського районного суду Вінницької області від 2 червня 2005 р. та апеляційного суду від 11 січня 2006 р. Зазначені судові рішення скасовані, а справу направлено на новий судовий розгляд у зв’язку з порушенням права засудженого на захист, оскільки суд залишив без розгляду про допуск як захисника клопотання матері засудженого С., який вчинив злочин у неповнолітньому віці. Про наведене порушення вимог кримінально-процесуального закону засуджений С. посилався в поданих апеляціях, однак колегія суддів апеляційного суду зазначене твердження взагалі не перевіряла. Відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 370 КПК порушення права на захист є істотним порушенням вимог кримінально-процесуального закону, що є безумовною підставою для скасування вироку. Беручи до уваги, що судді районного та апеляційного судів під час розгляду цієї справи зазначених вимог закону не дотримувалися, до виконання обов’язків судді віднеслися недобросовісно, та враховуючи, що подібні факти неприпустимі, Верховний Суд України вніс окрему ухвалу, в якій про зазначене довів до відома голову Апеляційного суду Вінницької області та голову ради суддів цієї області для відповідного реагування.

Відповідно до статей 347 і 348 КПК окрема ухвала може бути оскаржена особою, щодо якої вона винесена. Наприклад, Апеляційний суд Чернігівської області за апеляцією голови Новозаводської районної ради м. Чернігова ухвалою від 20 грудня 2004. р. скасував окрему постанову Куликівського районного суду Чернігівської області від 27 жовтня 2004 р. Зазначена окрема постанова була винесена з приводу неявки в судове засідання співробітників служби у справах неповнолітніх, які були залучені до участі в розгляді кримінальної справи щодо неповнолітніх. Апеляційний суд встановив, що зазначені співробітники не були належним чином повідомлені про слухання справи.

Апеляційні суди в 2006 р. скасували 29 окремих ухвал (постанов), винесених місцевими судами, що складає 0,5 % від постановлених. У більшості випадків окремі ухвали (постанови) були скасовані в апеляційному порядку у зв’язку зі скасуванням вироків у цих справах.

Скасування в апеляційному порядку окремих ухвал (постанов) разом із вироком місцевого суду мало місце у разі, коли судом першої інстанції були допущені істотні порушення вимог кримінально-процесуального закону, що вплинули на винесення окремої ухвали (постанови).

Апеляційний суд м. Києва ухвалою від 21 січня 2006 р. скасував вирок Голосіївського районного суду м. Києва, яким було засуджено Л. та С. за статтями 187, 121 КК до дев’яти років позбавлення волі кожного. Одночасно апеляційний суд скасував і окрему постанову, винесену у цій справі. Підставою для скасування вироку та окремої постанови була невідповідність висновків місцевого суду фактичним обставинам справи, які могли вплинути на вирішення питання про винність засуджених та ставили під сумнів обґрунтованість висновків і пропозицій, що містилися в окремій постанові.

При розгляді справ у апеляційному порядку необхідно звертати увагу на те, чи не виявилось постановлення помилкового вироку судом першої інстанції результатом неуважного чи недбалого ставлення суддів або осіб, які проводили досудове слідство, до виконання своїх обов’язків, і реагувати на подібні випадки винесенням окремих ухвал.

Суди апеляційної та касаційної інстанції у разі залишення вироку без змін також можуть звернути увагу окремою ухвалою посадових осіб, органів досудового слідства, прокуратури та суддів на допущені у справі порушення, які не тягнули за собою скасування чи зміни вироку.

Якість винесених окремих ухвал (постанов)

Ефективність окремих ухвал (постанов), досягнення поставлених у них цілей залежать від якості складання цих процесуальних документів, своєчасності їх направлення адресатам, а також від того, яких заходів вжито для усунення встановлених порушень закону.

Окрема ухвала має бути законною і обґрунтованою (відповідати найважливішим правовим вимогам будь-якого судового рішення). Ці загальні властивості процесуальних рішень випливають із принципу законності у судочинстві і природи процесуальних рішень як актів застосування права 5. Крім того, окрема ухвала (постанова) повинна бути належно мотивованою і може бути винесена тільки на підставі перевірених у суді матеріалів.

Відповідно до роз’яснень, що містяться у п. 6. постанови Пленуму Верховного Суду України від 29 червня 1984 р. № 4, окрема ухвала (постанова) повинна складатися із вступної, мотивувальної і резолютивної частин, у яких мають зазначатися місце й час її винесення, найменування суду, учасники процесу, короткий зміст розглянутої срави, висновки суду про причини і умови, що сприяли вчиненню злочину, підстави цих висновків, а також, при можливості, необхідні рекомендації щодо усунення цих причин і умов та рішення про направлення ухвали (постанови) відповідному компетентному органу, посадовій або службовій особі для вжиття відповідних заходів реагування.

Матеріали узагальнення показали, що у деяких випадках винесенні судами окремі ухвали (постанови) не відповідають вимогам закону щодо їх форми та змісту. Зокрема, деякі з них мали помилки при зазначенні статей нормативно-правових актів, на які робилися посилання, не містили найменування суду, який їх виніс, учасників процесу, змісту розглянутої справи, інколи в них взагалі не вказувалось, яких саме посадових осіб зверталася увага.

Віньковецький районний суд Хмельницької області виніс окрему постанову від 27 жовтня 2004 р. у якій помилково зазначив, що вона винесена судом у порядку ст. 25 КПК, а не 23КПК. У цій окремій постанові не було зазначено ні найменування суду, який її виніс, ні учасників процесу, не вказано й змісту розглянутої справи. Вона не містила резолютивної частини про направлення цього документа для вжиття заходів відповідній посадовій особі.

Нерідко в окремих ухвалах (постановах) не наводяться факти, з приводу яких вони постановлені, та докази на їх підтвердження. Також в основу кожної окремої ухвали (постанови) можуть бути покладені лише достовірно встановлені при розгляді справи судом факти. Суд не вправі в окремій ухвалі посилатися на обставини, які він не дослідив.

Загальною вимогою до окремих ухвал (постанов) суду є те, що вони повинні бути конкретними і обґрунтованими. Це означає, що суд у них має вказати, в чому конкретно полягають встановлені порушення закону, які конкретно права громадян порушені, у чому це виявляється, а також вказати причини та умови, що сприяли вчиненню злочину. Встановлені судом факти повинні бути чітко викладені в окремій ухвалі (постанові), щоб кожному з адресатів було зрозуміло, що саме встановив суд і який причинний зв’язок цих фактів із вчиненим злочином чи особою винного. Нерідко такі процесуальні документи містять лише загальні визначення і вислови, в яких вказується на факт якогось порушення або неналежного ставлення особи до своїх обов’язків, без аналізу причин і умов такого явища. Інколи такі окремі ухвали взагалі не містять підстав, зазначених у ст. 232 КПК, щодо їх винесення, а є інформацією про вчинення злочину.

Наприклад, Володимир-Волинський міський суд Волинської області у кримінальній справі за обвинуваченням К. за ст. 185 КК на адресу директора загальноосвітньої школи виніс окрему постанову, в якій вказав лише на те, що підсудний К. вчинив злочин і є учнем 9 класу цієї школи. Зазначена окрема постанова не містила посилань на причини та умови, що, на думку суду, сприяли вчиненню К. злочину.

Трапляються випадки, коли суди в окремих ухвалах (постановах) неточно чи неправильно вказували посадових осіб або організації, до яких направляли ці процесуальні документи.

Попільнянський районний суд Житомирської області у кримінальній справі за обвинуваченням Г. за ст. 263 КК окремою постановою звернув увагу «начальника МВС України» на грубе порушення норм кримінально-процесуального закону посадовими особами Фастівського РВ УМВС України.

Відповідно до вимог, зазначених у п. 2 ч. 2 ст. 347 КПК та ч. 3 ст. 349 КПК, на окремі ухвали (постанови), винесені місцевим судом, можуть бути подані апеляції протягом п’ятнадцяти діб із моменту їх проголошення. Проте в окремих ухвалах (постановах) суди часто вказували інші, ніж у законі, строки їх оскарження або те, що вони взагалі не підлягають оскарженню.

Наприклад, Нахімовський районний суд м. Севастополя у кримінальній справі за обвинуваченням С. за статтями 309, 310 КК виніс окрему постанову, в якій зазначив, що вона може бути оскаржена до Апеляційного суду м. Севастополя протягом семи діб.

В іншому випадку, Шевченківський районний суд м. Чернівців у кримінальній справі за обвинуваченням П. за ст. 185 КК виніс окрему постанову, в якій вказав, що вона оскарженню не підлягає.

Також поширені випадки коли суди в окремих ухвалах (постановах) взагалі не вказували про можливість їх оскарження у апеляційному порядку.

Окремі ухвали не повинні ставити під сумнів законність і обґрунтованість вироку. Іноді суди в окремих ухвалах (постановах) звертають увагу органів досудового слідства на допущені ними істотні порушення кримінально-процесуального закону, які за своїм змістом повинні тягти повернення справ на додаткове розслідування. Разом з тим суди, не усунувши зазначені порушення, постановляли у цих справах обвинувальні вироки. Такі окремі ухвали (постанови) за своїм змістом ставлять під сумнів законність і обґрунтованість постановлених у справах судових рішень.

Підгаєцький районний суд Тернопільської області у справі за обвинуваченням неповнолітнього Ф. за ст. 286 КК виніс окрему постанову, якою звернув увагу прокурора району на допущені органами досудового слідства під час розслідування цієї справи істотні порушення норм КПК. Зокрема, в окремій постанові суд вказав, що в порушення вимог ст. 143 КПК неповнолітній обвинувачений не був допитаний по суті пред’явленого обвинувачення; обвинувальний висновок не відповідає фактичним обставинам справи; в порушення ст. 433 КПК слідчим не встановлені всі обставини, які підлягають встановленню у справах щодо неповнолітніх. Разом з тим, за наявності таких недоліків досудового слідства, не усунувши їх, суд постановив обвинувальний вирок.

Згідно з ч. 5 ст. 124 Конституції та ч. 1 ст. 11 Закону від 7 лютого 2002 р. № 3018 «Про судоустрій України» судові рішення ухвалюються судами іменем України. Це стосується також і окремих ухвал (постанов). Однак, всупереч цим вимогам у більшості винесених окремих ухвал (постанов) суди не вказували, що вони винесені від імені України. Наприклад, такі недоліки мали місце при винесенні окремих ухвал у 2005 р. Сосницьким районним судом Чернігівської області.

Відповідно до ст. 340 КПК суд, що розглядає справу по першій інстанції, при наявності підстав, передбачених ст. 232 цього Кодексу, виносить окрему ухвалу, а суддя — окрему постанову. Однак деякі судді місцевих судів, виносячи зазначений процесуальний документ, одноособово називали його окремою ухвалою, замість окремої постанови. Так, окрема ухвала від 21 квітня 2004 р. була винесена суддею Ямпільського районного суду Сумської області у кримінальній справі за обвинуваченням К. за ст. 309 КК.

Виконання окремих ухвал (постанов)

Окремі ухвали (постанови) слід направляти тим посадовим особам, які в силу свого службового становища можуть вжити заходів до усунення недоліків і порушень, вказаних у цих ухвалах.

Відповідно до вимог ст. 232 КПК службові особи відповідних підприємств, установ, організацій у місячний строк зобов’язані вжити по окремій ухвалі (постанові) необхідних заходів і про їх результати повідомити суд, який її виніс. У зв’язку з цим суди повинні контролювати своєчасність і повноту виконання окремих ухвал (постанов) й реагувати на випадки невиконання або формального ставлення до їх розгляду. У разі залишення посадовою особою окремої ухвали (постанови) суду без розгляду повинно бути вжито заходів, передбачених статтями 254—257 КпАП.

У 2006 р. на 6,6 тис. винесених окремих ухвал (постанов) надійшло повідомлень про вжиті заходи щодо 4,4 тис. таких ухвал або 66,7 % (у 2005 р. — 59,3 %). Найменша кількість повідомлень про результат розгляду окремих ухвал (постанов) надійшло до судів областей: Одеської — 48 або 18,5 %, Рівненської — 22 (46,8 %), Харківської — 47 (77 %).

Проведене узагальнення показало, що суди ще недостатньо слідкують за виконанням поставлених в окремих ухвалах (постановах) вимог, та своєчасним надходженням повідомлень про їх виконання. Значна частина окремих ухвал та постанов залишалися без розгляду, а суди на такі факти не вживали ніяких передбачених законом заходів.

У судовій практиці поширені випадки неналежного або формального виконання вимог зазначених в окремих ухвалах та окремих постановах. Інколи посадові особи, на адресу яких виносилися окремі ухвали (постанови), надсилали до суду повідомлення про їх розгляд, в яких не було зазначено які саме заходи вживалися для усунення недоліків або порушень закону. Зі змісту таких повідомлень можна зробити висновок, що вони містять формальні відписки.

Баранівський районний суд Житомирської області у кримінальній справі за обвинуваченням Ц. та інших за ст. 307 КК окремою постановою від 29 листопада 2005 р. звернув увагу керівництва УМВС України в Житомирській області на порушення кримінально-процесуального закону, допущені під час розслідування цієї справи. У повідомленні, яке надійшло до суду, було зазначено, що слідчий, який допустив порушення закону заслуговує на покарання, але беручи до уваги, що йому вже було оголошено догану з іншого приводу, цим і обмежилися при розгляді зазначеної окремої постанови суду.

Інколи до судів надходили повідомлення про виконання окремих ухвал чи окремих постанов, які містили інформацію про проведення заходів, які не мали ніякого відношення до вимог, поставлених у цих процесуальних документах. Із таких повідомлень неможливо зрозуміти, чи досягла своєї мети окрема ухвала (постанова).

Камінь-Каширський районний суд Волинської області у кримінальній справі за обвинуваченням К. за ст. 121 КК виніс окрему постанову на адресу Черченської сільської ради для вирішення питання про встановлення над неповнолітніми дітьми засудженого опіки. У повідомленні, яке надійшло до суду, голова сільської ради поінформував, що поведінку засудженого К. було обговорено на зборах селян та вжито відповідних заходів. Проте в повідомленні не вказано, чи було встановлено опіку над дітьми засудженого, з приводу чого й було винесено цю окрему постанову. Суд обмежився цією відпискою.

Відповідно до ст. 1856 КпАП залишення посадовою особою без розгляду окремої ухвали суду чи окремої постанови судді або невжиття заходів до усунення зазначених у них порушень закону, а також несвоєчасна відповідь на окрему ухвалу суду чи окрему постанову судді тягнуть за собою накладення адміністративного стягнення. Порядок накладення стягнення у цьому випадку регламентується статтями 254—257 КпАП. Проте суди у більшості випадків ненадходження у встановлений законом строк повідомлень про вжиті заходи щодо окремих ухвал (постанов) обмежувалися лише направленням нагадувань відповідним посадовим особам про необхідність їх виконання та інформування суду про вжиті заходи. Але такі нагадування у багатьох випадках також залишалися без виконання.

Так ,Чорнобаївський районний суд Черкаської області виніс окрему постанову на адресу виконавчого комітету Крупківської сільської ради. Суд тричі направляв письмові нагадування про необхідність виконання окремої постанови (22 травня 2004 р., 2 грудня 2004 р. та 15 січня 2005 р.), але повідомлення про виконання цієї окремої постанови до суду так і не надійшло.

Таким чином, суди в достатній мірі не користуються наданим їм законом правом на притягнення до відповідальності осіб, які залишають без розгляду окремі ухвали (постанови). Відповідно до вимог ст. 403 КПК вирок, ухвала і постанова суду, що набрали законної сили, є обов’язковими для виконання. Але найчастіше окремі ухвали (постанови) залишали без належного реагування посадові особи органів прокуратури та МВС. У таких випадках суди мають вживати відповідних заходів щодо виконання окремих ухвал (постанов) у кримінальних справах, які вступили у закону силу.

Проведене узагальнення, на нашу думку, сприятиме вдосконаленню роботи судів щодо винесення окремих ухвал (постанов), поліпшенню їх якості з тим, щоб кожна окрема ухвала була ефективним засобом зміцнення законності та правопорядку, усунення встановлених по справі фактів порушень закону, причин і умов, які сприяли вчиненню злочину.