Судова практика ВСУ: корупційні правопорушення, умисне вбивство з кваліфікуючими ознаками

У Верховному Суді України проаналізовано судову практику розгляду справ про корупційні правопорушення, умисне вбивство з кваліфікуючими ознаками, а також застосування виборчого законодавства у розгляді кримінальних справ та справ про адміністративні правопорушення.

Судовою палатою у кримінальних справах Верховного Суду України проведено аналізи судової практики «Судова практика застосування антикорупційного законодавства при розгляді справ про корупційні правопорушення», «Судова практика розгляду кримінальних справ про умисне вбивство з кваліфікуючими ознаками» та «Застосування судами законодавства у розгляді кримінальних справ про злочини проти виборчих прав і свобод людини та громадянина, передбачені статтями 157-160 КК України, та справ про адміністративні правопорушення, що посягають на здійснення народного волевиявлення та встановлений порядок його забезпечення, передбачені статтями 2127 – 21220 КУпАП», обговорено та схвалено на засіданні палати.

Закон України «Про засади запобігання і протидії корупції» в дії

 

Проведене вивчення судової практики показало, що судді в основному правильно застосовують норми чинного законодавства з цього питання.

Водночас мало місце різне розуміння нормативних понять, що призводило до неоднакового їх застосування. Наприклад, неоднозначно тлумачилися положення про відповідальність за порушення обмежень щодо сумісництва та суміщення з іншими видами діяльності, відповідальність за порушення вимог фінансового контролю, що негативно впливає на якість правозастосовної діяльності.

До кримінальної відповідальності за вчинення корупційного діяння нерідко притягаються особи, які не є його суб’єктом, або в їх діях відсутня корупційна складова і вони підлягають притягненню до кримінальної відповідальності на загальних підставах за вчинення службових злочинів.

Аналіз судової практики висвітлив проблему правильності розмежування кримінально караного та адміністративного правопорушення, що мають подібні кваліфікуючі ознаки.

У деяких випадках судді не досліджують належним чином обставини справи та наявні докази або дають їм неправильну правову оцінку, що зумовлює як безпідставне притягнення осіб до відповідальності, так і закриття провадження у справі. Викликає зауваження і якість окремих судових вироків та постанов у цих справах, їх обґрунтованість та визначеність корупційної складової в діях особи тощо.

Аналіз судової практики також засвідчив, що корупційні правопорушення вчинялися переважно в сферах діяльності органів місцевого самоврядування та державної влади, юридичних осіб публічного права. До відповідальності притягалися переважно керівники і спеціалісти державних структур середньої та нижчої ланки (сільські голови, секретарі сільських рад, викладачі навчальних закладів, медичні працівники і под.). Серед суб’єктів переважали особи, які вчинили так звану «соціальну» корупцію, тобто отримували неправомірну вигоду за незаконне надання довідки, лікарняного листка, успішне складання іспитів студентами, виділення земельної ділянки, надання приміщення в оренду та ін.

Загалом аналіз показав, що застосування судами антикорупційного законодавства у розгляді справ про корупційні правопорушення, зважаючи на незначний строк дії Закону «Про засади запобігання і протидії корупції» № 3206- VI від 7 квітня 2011 р. та інших пов’язаних з цим Законом законодавчих та нормативних актів, знаходиться на стадії формування.

Якість судового розгляду справ про особливо тяжкі злочини проти життя та здоров’я людини у полі зору Верховного Суду України

На тій же нараді Судова палата у кримінальних справах Верховного Суду України обговорила результати аналізу судової практики розгляду кримінальних справ про умисне вбивство з кваліфікуючими ознаками.

Проведений аналіз судової практики розгляду кримінальних справ про умисне вбивство з кваліфікуючими ознаками засвідчив, що суди України забезпечують в цілому правильне вирішення справ цієї категорії.

Разом з тим в ході аналізу виявлені недоліки у роботі органів досудового розслідування, які негативно впливають на якісний розгляд судами справ цієї категорії, зокрема пов’язаних із неправильною кваліфікацією дій винних осіб.

У судовій практиці також мали місце випадки неправильного застосування кримінального закону як під час кваліфікації дій засуджених, так і у призначенні їм покарання за вчинення умисного вбивства з кваліфікуючими ознаками.

Так, за відсутності достатніх доказів про наявність умислу саме на вбивство двох або більше осіб помилково кваліфікуються дії обвинувачених або засуджених за пунктом 1 частиною 2 статті 115 КК. Виникають труднощі у відмежуванні умисного вбивства малолітньої дитини (пункт 2 частина 2 статті 115 КК) від умисного вбивства матір’ю своєї новонародженої дитини (стаття 117 КК).

Аналіз також засвідчив, що характерним недоліком у розгляді справ цієї категорії є застосування закону про більш тяжкий злочин, а саме частини другої статті 115 КК під час кваліфікації дій винного за відсутності для цього належних доказів.

Вивчення судової практики у справах, розглянутих Верховним Судом України, показало, що припускаються помилок під час кваліфікації умисного вбивства, вчиненого способом, небезпечним для життя багатьох осіб (пункт 5 частини 2 статті 115 КК).

Багато питань виникає у суддів під час кваліфікації дій замовника умисного вбивства.

Як показує судова практика, актуальними є питання про докази у кримінальному судочинстві, визнання їх належними та допустимими.

Слід зауважити, що усунення зазначених в аналізі недоліків сприятиме правильному і однаковому застосуванню закону у розгляді справ зазначеної категорії.

Захист виборчих прав і свобод громадян крізь призму судової практики

 

Проведене вивчення судової практики засвідчило, що суди в основному забезпечують правильне й однакове застосування виборчого законодавства у розгляді справ такої категорії.

Проте, у вирішенні справ цієї категорії не завжди враховувалися вимоги спеціальних законів, якими регулюються правовідносини у сфері реалізації виборчого права, організації та проведення виборів, зокрема законів України: «Про вибори народних депутатів України» від 17 листопада 2011 р. № 4061-VI; «Про доступ до публічної інформації» від 13 січня 2011 р. № 2939-VI; «Про вибори депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад та сільських, селищних, міських голів» від 10 липня 2010 р. № 2487-VI; «Про Державний реєстр виборців» від 22 лютого 2007 р. № 698-V; «Про Центральну виборчу комісію» від 30 червня 2004 р. № 1932-IV; «Про вибори Президента України» від 5 березня 1999 р. № 474-XIV; «Про місцеве самоврядування в Україні» від 21 травня 1997 р. № 280/97-ВР; «Про порядок висвітлення діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування в Україні засобами масової інформації» 23 вересня 1997 р. № 539/97-ВР; «Про звернення громадян» від 2 жовтня 1996 р. № 393/96-ВР; «Про всеукраїнський та місцеві референдуми» від 3 липня 1991 р. № 1286-XII, що призводить до помилок під час кваліфікації незаконних дій, розмежуванні кримінальної та адміністративної відповідальності.

Виникають труднощі, зокрема, у відмежуванні перешкоджання здійсненню виборчого права від порушення порядку ведення передвиборчої агітації; фальсифікації виборчих документів від порушення порядку виготовлення виборчих бюлетенів, ненадання копій виборчого протоколу, невиконання рішення виборчої комісії, порушення порядку опублікування документів, пов’язаних з підготовкою і проведенням виборів тощо.

Аналізом встановлено, що виникали проблеми застосування норми матеріального права у встановленні наявності складу злочину, передбаченого частинами 1-3 статті 157 КК України, щодо перешкоджання вільному здійсненню громадянами свого виборчого права, перешкоджання діяльності іншого суб’єкта виборчого процесу, зокрема у встановленні способу створення перепон виборцям, що заважало їм здійснювати чи унеможливлювало здійснення такого права. Це деяким чином обумовлено неконкретністю самої норми закону, де немає визначення таких понять, як підкуп, обман, примушування, насильство і под.

Серед осіб, притягнутих до кримінальної відповідальності, були особи, наділені владними повноваженнями, які працювали, зокрема, у регіональних відділеннях органів внутрішніх справ, податковій адміністрації, або такі, що безпосередньо були задіяні в організації та проведенні виборчого процесу; особи, зареєстровані виборчою комісією кандидатами в депутати.

Обираючи винним покарання, суди не завжди призначали обов’язкове додаткове покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю.

Зазначені недоліки неправильного застосовування положень статей Кримінального кодексу України та спеціальних законів за наявності скарг виправлялися під час перегляду справ вищими судами.