Судова практика ВСУ: корпоративні спори

Практика розгляду судами корпоративних спорів

Господарські товариства — універсальна і найбільш оптимальна в стабільному майновому обороті організаційно-правова форма суб’єктів господарювання. Необхідною умовою для їх діяльності є забезпечення ефективного та своєчасного захисту прав та охоронюваних законом інтересів учасників корпоративних відносин, які пов’язані зі створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності господарських товариств.

Ця сфера правового регулювання є пріоритетною як у законодавствах зарубіжних країн, так і на міждержавному рівні. Зокрема, на думку Європейської Комісії, право товариств “можна вважати фундаментом усієї ринкової економіки” 1. У зв’язку з цим законодавство України про компанії також віднесено до пріоритетної сфери першого етапу виконання Загальнодержавної програми адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу, затверджену відповідним Законом від 18 березня 2004 р. № 1629- IV.

Проте, аналізуючи стан нормативного забезпечення корпоративних відносин в Україні, доводиться констатувати, що вітчизняне законодавство занадто фрагментарно регулює питання створення та діяльності цих суб’єктів на відміну від законодавства провідних країн світу.

Законодавча неврегульованість, недосконалість формулювань положень нормативно-правових актів, наявність колізій у зазначеній сфері призводять до неоднакового тлумачення та застосування судами корпоративного законодавства. Названі фактори призводять є причиною численних помилок при розгляді судами корпоративних спорів, високої питомої ваги скасованих та змінених судових рішень, що викликає потребу у напрацюванні єдиної судової практики.

Окрім того, вітчизняний корпоративний сектор характеризується зростанням кількості корпоративних конфліктів, які завдають шкоди не лише їх учасникам, а й інвестиційному іміджу держави в цілому. Чинне законодавство дозволяє на сьогодні формально законними засобами здійснювати корпоративні захоплення шляхом зловживання правом, використання прогалин та колізій в законодавстві тощо. Такі дії стають можливими в тому числі у зв’язку з неефективністю судового контролю в аналізованій сфері.

Таким чином, дотримання господарськими судами матеріального та процесуального законодавства при вирішенні корпоративних спорів є визначальним для виконання мети правосуддя щодо захисту прав та охоронюваних законом інтересів осіб, а не використання недобросовісними учасниками обороту з метою захоплення корпоративного контролю.

Законом від 15 грудня 2006 р. № 483-V “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо визначення підсудності справ з питань приватизації та з корпоративних спорів” (далі — Закон № 483-V) розширено юрисдикцію господарських судів шляхом віднесення до їх підвідомчості (підсудності) справ, що виникають з корпоративних відносин, а це призвело до зростання кількості господарських спорів цієї категорії.

Актуальність проведення цього узагальнення визначається також запланованим запровадженням спеціалізації суддів господарських судів України щодо розгляду спорів з корпоративних відносин, а також створенням відповідної судової палати у Вищому господарському суді України, що передбачено постановою Пленуму Вищого господарського суду України та Ради суддів господарських судів України від 26 липня 2007 р. “Про підсумки роботи господарських судів України у I півріччі 2007 року та їх завдання на поточний рік”.

За таких умов формування єдиної судової практики та надання роз’яснень Верховним Судом України з питань застосування законодавства сприятиме впорядкуванню корпортивних відносин, та, в цілому, розвитку підприємництва і заохоченню до інвестиційної діяльності.

Метою узагальнення є аналіз застосування господарськими судами норм законодавства при вирішенні корпоративних спорів, виявлення складних і спірних питань у судовій практиці та законодавстві, розробка пропозицій щодо забезпечення однакового застосування господарськими судами норм права, а також заповнення прогалин у законодавстві.

В узагальненні проаналізовано практику розгляду господарськими судами корпоративних спорів за 2005 р.—І півріччя 2007 р. При цьому як корпоративні в узагальненні розглядалися спори, що виникають між учасниками корпоративних відносин з приводу захисту їх прав та охоронюваних законом інтересів.


Аналіз даних щодо розгляду господарськими судами корпоративних спорів у 2005 р.—I півріччі 2007 р.

Згідно з даними апеляційних господарських судів, у 2005—2006 рр. та I півріччі 2007 р. місцеві господарські суди з прийняттям рішення розглянули майже 2,5 тис. корпоративних спорів або 86,2 % від тих, які перебували у провадженні. Аналіз цих даних свідчить про зменшення як кількості, так і питомої ваги справ, у яких судами задоволено позовні вимоги. Так, з прийняттям рішення місцеві господарські суди розглянули: 1038 корпоративних спорів у 2005 р., позовні вимоги задоволено у 917 або 88,3 % від числа розглянутих із прийняттям рішення; у 2006 р. — 818 корпоративних спорів, позовні вимоги задоволено у 681 або 83,3 %; у I півріччі 2007 р. — 636 корпоративних спорів, позовні вимоги задоволено у 428 або 67,3 %.

У структурі корпоративних спорів, розглянутих з прийняттям рішення в 2006 р., спори, пов’язані зі створенням господарських товариств: скасування державної реєстрації товариства, спори між засновниками товариства, спори щодо зобов’язань, які виникли до державної реєстрації товариства, становили 68,1 % [77,8 %] 2; спори про визнання рішень загальних зборів недійсними — 7 % [4,7 %]; спори, пов’язані з виходом, виключенням учасника з товариства, переходом частки учасника в статутному (складеному) капіталі товариства — 3,2 % [1,3 %]; спори щодо компетенції, порядку обрання та відкликання наглядової ради товариства, визнання рішень наглядової ради недійсними — 0,6 % [0,6 %]; спори щодо компетенції, порядку обрання та відкликання виконавчого органу товариства — 0,2 % [0,4 %]; інші корпоративні спори — 20,9 % [15,2 %]. У I півріччі 2007 р. питома вага розглянутих з прийняттям рішення корпоративних спорів, пов’язаних зі створенням господарських товариств: скасування державної реєстрації товариства, спори між засновниками товариства, спори щодо зобов’язань, які виникли до державної реєстрації товариства становила 34,9 %; спорів про визнання рішень загальних зборів недійсними — 19,5 %; спорів, пов’язаних з виходом, виключенням учасника з товариства, переходом частки учасника в статутному (складеному) капіталі товариства — 8,8 %; спорів щодо компетенції, порядку обрання та відкликання наглядової ради товариства, визнання рішень наглядової ради недійсними — 1,6 %; спорів щодо компетенції, порядку обрання та відкликання виконавчого органу товариства — 0,8 %; інших корпоративних спорів — 34,4 %.

До апеляційних господарських судів у 2006 р. надійшло 166 апеляційних скарг, апеляційних подань про перегляд судових рішень місцевих судів, прийнятих за результатами розгляду корпоративних спорів, з яких розглянуто 141. Задоволено 60 апеляційних скарг, подань або 42,6 % [49,3 %] від розглянутих в апеляційному порядку, у тому числі скасовано — 52, або 36,9 % [37 %]. Найбільший відсоток задоволених апеляційних скарг, подань на судові рішення місцевих господарських судів областей: Сумської та Харківської — по 75 % [25 %]; Миколаївської та Одеської — по 71,4 % [66,7 %]; Дніпропетровської та Кіровоградської — по 56,3 % [47,8 %]; а також Чернігівської області та м. Києва — по 54,5 % [60 %].

За касаційними скаргами, поданнями на рішення місцевих та апеляційних судів, постановлених у корпоративних спорах у 2006 р., Вищий господарський суд України розглянув 51 справу. У касаційному порядку цей суд задовольнив 21 касаційну скаргу, подання або 41,2 % [47,4 %] від розглянутих у касаційному порядку.

Судова палата у господарських справах Верховного Суду України за касаційними скаргами, поданнями на судові рішення Вищого господарського суду України у корпоративних спорах розглянула 14 справ. За результатами перегляду у касаційному порядку скасовано 13 [4 із 5 розглянутих] справ.

У I півріччі 2007 р. за апеляційними скаргами, поданнями про перегляд судових рішень з корпоративних спорів як місцевих господарських, так і місцевих загальних судів у провадженні апеляційних господарських судів перебувало 500 справ. Зокрема, в провадженні Київського апеляційного господарського суду перебувало 145 справ і всі за апеляційними скаргами на судові рішення місцевих загальних судів; Донецького апеляційного господарського суду на судові рішення місцевих загальних судів — 18, або 52,9 % від тих, що перебували в провадженні.

За результатами апеляційного розгляду задоволено 188 апеляційних скарг або 37,1% від розглянутих, із них скасовано — 101 або 31,8 %.

У касаційному порядку Вищий господарський суд України задовольнив 14 касаційних скарг або 41,2 % від розглянутих у касаційному порядку.

За касаційними скаргами, поданнями на судові рішення Вищого господарського суду України з корпоративних спорів Судова палата у господарських справах Верховного Суду України у I півріччі 2007 р. розглянула 83 справи, скасувала 2 судових рішення. У тому числі за спорами: про визнання рішень загальних зборів недійсними — 50 справ, скасовано 1 судове рішення; пов’язаними з виходом, виключенням учасника з товариства, переходом частки учасника в статутному (складеному) капіталі товариства — 5 справ, скасовано 1 судове рішення.


Підвідомчість (підсудність) корпоративних спорів господарським судам

Законом № 483-V до підвідомчості (підсудності) господарських судів віднесено справи, що виникають з корпоративних відносин у спорах між господарським товариством та його учасником (засновником, акціонером), у тому числі учасником, який вибув, а також між учасниками (засновниками, акціонерами) господарських товариств, що пов’язані зі створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності цього товариства, крім трудових спорів. Зазначеним Законом також визначено поняття “корпоративні відносини” як відносини, що виникають, змінюються та припиняються щодо корпоративних прав. Відповідно до ч. 1 ст. 167 Господарського кодексу України (далі — ГК) корпоративними є права особи, частка якої визначається у статутному фонді (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами.

Матеріали узагальнення засвідчили, що на практиці виникають труднощі з розмежуванням підвідомчості (підсудності) зазначеної категорії спорів між господарськими судами і загальними судами, а також адміністративними судами. Це пов’язано, передусім, з відсутністю уніфікованих критеріїв для розмежування корпоративних спорів від інших категорій спорів.

Підвідомчість (підсудність) справ загальним і господарським судам визначається законодавством. У разі відсутності прямої вказівки у законі застосовується принцип розмежування підвідомчості (підсудності) за суб’єктним складом. Зокрема, на підставі ст. 1 Господарського процесуального кодексу України (далі — ГПК) господарським судам підвідомчі спори щодо захисту порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів підприємств, установ, організацій, інших юридичних осіб (у тому числі іноземних), громадян, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи. При цьому справи, що виникають з корпоративних відносин, на підставі п. 4 ч. 1 ст. 12 ГПК підвідомчі (підсудні) господарським судам незалежно від того, які особи — юридичні чи фізичні — є учасниками корпоративних відносин, з яких виник спір. Тому, якщо стороною у справі є фізична особа, вирішального значення при розмежуванні юрисдикцій набуває питання, чи є ця справа такою, що виникає з корпоративних відносин.

Зокрема, складним є питання, чи підлягають розгляду господарським судом справи, що пов’язані зі створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності інших суб’єктів господарювання, які не є господарськими товариствами (кооперативи, приватні підприємства, колективні підприємства тощо), якщо стороною у справі є фізична особа?

У судів склалася неоднакова практика щодо вирішення питання про підвідомчість (підсудність) вказаної категорії спорів. Деякі суди за аналогією застосовують п. 4 ч. 1 ст. 12 ГПК і щодо спорів, пов’язаних з діяльністю інших суб’єктів господарювання.

Так, рішенням Господарського суду Чернігівської області від 14 травня 2007 р. у справі за позовом Ш., І. до сільськогосподарського виробничого кооперативу “Зоря” задоволено позов та визнано недійсним рішення загальних зборів членів цього кооперативу, незважаючи на те, що позивачі є фізичними особами.

Господарський суд м. Києва 16 травня 2007 р. також прийняв рішення у справі за позовом Т. до колективного підприємства “Тала” про визнання незаконними рішень загальних зборів цього підприємства.

І навпаки, ухвалою Севастопольського апеляційного господарського суду у справі за позовом М. до споживчого товариства “Речовий ринок”, Ф.Л., П., Г., Ф.І., Ф.Ю., К. про визнання недійсним рішення зборів засновників цього товариства, засновницького договору товариства та скасування державної реєстрації засновницького договору суд припинив провадження у справі у зв’язку з тим, що товариство не є господарським товариством, а тому дія п. 4 ч. 1 ст. 12 ГПК на нього не поширюється.

У зв’язку з цим виникла необхідність роз’яснити судам, що при вирішенні питання про підвідомчість (підсудність) аналогічних категорій справ до врегулювання на законодавчому рівні у судів відсутні підстави виходити за межі підвідомчості (підсудності) господарських судів, визначених ст. 12 ГПК. Тому, незважаючи на те, що спори, пов’язані з діяльністю інших юридичних осіб, є за своїм змістом близькими до спорів, що виникають з корпоративних відносин, проте, якщо хоча б однією зі сторін спору є фізична особа, непідвідомчі (непідсудні) господарським судам.

Не підлягає розширеному тлумаченню п. 4 ч. 1 ст. 12 ГПК також щодо справ, пов’язаних зі створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності господарського товариства, якщо стороною у справі не є ні господарське товариство, ні його учасник (засновник, акціонер), у тому числі такий, що вибув.

Зокрема, у судів виникають труднощі щодо визначення підвідомчості (підсудності) спорів за участю спадкоємців учасників господарського товариства, які ще не стали учасниками господарського товариства.

Так, Донецький апеляційний господарський суд постановою від 12 червня 2007 р. у справі за позовом ТОВ “Зодіак” до Л.С., Л.О. про визначення їх часток у статутному капіталі товариства, успадкованих після смерті учасника товариства, обґрунтовано припинив провадження у справі на підставі п. 1 ст. 80 ГПК (спір не підлягає вирішенню в господарських судах). Судова колегія апеляційної інстанції дійшла висновку про те, що цей спір не є корпоративним з огляду на те, що відносини між юридичною особою-позивачем та спадкоємцем померлого учасника не є корпоративними.

Проте є випадки помилкового розгляду господарськими судами справ за позовами спадкоємців учасників товариства–фізичних осіб.

Наприклад, Київський апеляційний господарський суд рішенням від 23 квітня 2007 р. змінив рішення Господарського суду м. Києва від 28 лютого2007 р. у справі за позовом М. до ТОВ “Статус”, ТОВ “Торгівельні мережі 2000” щодо визнання частково недійсним протоколу загальних зборів, визнання учасником товариства та стягнення моральної шкоди. Судова колегія вказаного суду прийняла рішення про відмову у задоволенні позову у зв’язку з тим, що загальні збори відмовили позивачу (спадкоємцю) у прийнятті до складу учасників товариства. З таким висновком погодився також Вищий господарський суд України у постанові від 19 липня 2007 р.

У результаті аналізу судової практики встановлено, що досить складним є також питання чіткого розмежування корпоративних та трудових відносин, оскільки правовідносини, що виникають між одноособовим виконавчим органом та господарським товариством, регулюються і нормами трудового права, і нормами цивільного та господарського права. Відповідно у господарських судів та загальних судів склалася неоднакова практика щодо підвідомчості (підсудності) цієї категорії справ.

Так, рішенням Господарського суду м. Севастополя від 22 березня 2007 р. задоволено позов К. до ТОВ “Альфа і Ко” про визнання недійсним рішення зборів учасників про обрання Л. директором товариства та визнання недійсним наказу голови товариства про призначення Л. на цю посаду. Постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 24 квітня 2007 р. рішення місцевого господарського суду скасовано у частині задоволення позовних вимог про визнання недійсним наказу голови товариства, в цій частині провадження у справі припинено у зв’язку з тим, що внутрішні відносини між працівником, у тому числі особою, яка є одноособовим виконавчим органом підприємства, які стосуються трудових обов’язків та обов’язків підприємства щодо створення сприятливих умов праці, визначаються нормами трудового права. Отже, накази про прийняття на роботу та звільнення з посади є актами волевиявлення підприємства, спрямованими на встановлення або припинення трудових відносин між підприємством та конкретним працівником. Тому спори, пов’язані із скасуванням (визнанням недійсними) наказів про прийняття на роботу, звільнення з посади, належать до трудових спорів і непідвідомчі господарським судам.

Інший приклад. Господарський суд Сумської області 23 квітня 2007 р. прийняв рішення у справі за позовом П. до ТОВ “Сумський регіональний маркетинговий центр”, К.Г., К.Ю. про визнання недійсним протоколу зборів учасників товариства, на яких було прийнято рішення про звільнення з посади директора товариства та призначення іншого. Харківський апеляційний господарський суд постановою від 7 червня 2007 р. рішення залишив без змін.

Аналогічний висновок зробила колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України. Ухвалою від 25 квітня 2007 р. у справі за позовом П. до ЗАТТ “Поріччя”, Г. про визнання недійсним рішення загальних зборів акціонерів ЗАТТ “Поріччя” та зобов’язання усунути перешкоди у виконанні П. обов’язків голови правління скасовано рішення Хустського районного суду Закарпатської області від 18 липня 2006 р. та рішення Апеляційного суду Закарпатської області від 30 жовтня 2006 р. у зв’язку з незаконністю та необґрунтованістю, а справу направлено до суду першої інстанції для вирішення питання про розгляд справи в порядку господарського судочинства у відповідності до Закону № 483-V.

При вирішенні питання про підвідомчість (підсудність) аналогічних категорій спорів судам необхідно керуватися тим, що справи у трудових спорах між учасником (засновником, акціонером) господарського товариства–фізичною особою і господарським товариством є підвідомчими (підсудними) загальним судам.

Як випливає зі змісту ст. 3 Кодексу законів про працю України (далі — КЗпП), до трудових відносин належать відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Також відповідно до ч. 4 ст. 65 ГК у разі найму керівника підприємства з ним укладається договір (контракт), в якому визначається строк найму, права, обов’язки і відповідальність керівника, умови його матеріального забезпечення, умови звільнення його з посади, інші умови найму за погодженням сторін. А згідно з ч. 6 вказаної статті керівника підприємства може бути звільнено з посади достроково на підставах, передбачених договором (контрактом), відповідно до закону.

При вирішенні питання про те, чи є спір, який виник між вказаними особами, трудовим, судам необхідно керуватися положеннями гл. XV КЗпП “Індивідуальні трудові спори”. У зв’язку з цим спори, пов’язані з оскарженням членами виконавчих органів товариства, а також тими членами наглядової ради товариства, які уклали з товариствами трудові договори, рішень відповідних органів товариства про звільнення (усунення, відсторонення, відкликання) їх з посади, розглядаються в порядку позовного провадження загальними судами як трудові спори.

Так, ухвалою колегії суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 11 липня 2007 р. у справі за позовом М. до ТОВ “Національний центр медичних технологій” про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди скасовано рішення Святошинського районного суду м. Києва від 26 липня 2006 р. та рішення Апеляційного суду м. Києва від 30 листопада 2006 р. і передано справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Апеляційний суд, зокрема, вказав, що позивач брав участь у засіданні зборів учасників ТОВ, на яких було переобрано генерального директора ТОВ, а тому порушення порядку його повідомлення про скликання зборів немає правового значення. Так само не має правового значення видання наказу про звільнення позивача з роботи в період його тимчасової непрацездатності, оскільки наказ є лише фактичним оформленням відповідного рішення зборів учасників ТОВ.

Колегія суддів Верховного Суду України з таким висновком не погодилася, вказавши, що судами, зокрема, не з’ясовано дотримання порядку звільнення, передбаченого КЗпП.

Зважаючи на це, необхідно звернути увагу судів, що у цьому разі відповідна посадова особа товариства, навіть якщо вона є учасником (акціонером) господарського товариства, звертається до суду за захистом своїх трудових, а не корпоративних прав.

Потрібно також роз’яснити судам, що способом захисту порушених або оспорюваних прав у таких категоріях спорів є подання позову про поновлення на посаді, зобов’язання усунути перешкоди у виконанні посадових обов’язків тощо відповідної посадової особи господарського товариства, а не позову про визнання недійсним відповідного рішення загальних зборів акціонерів (учасників) товариства чи наглядової ради товариства.

Підвідомчими (підсудними) загальним судам є також спори між учасником (засновником, акціонером) господарського товариства та товариством, що виникають не з корпоративних відносин, а щодо трудових відносин посадових осіб товариства, якщо однією зі сторін, які беруть участь у справі, є фізична особа.

Таким чином, на сьогодні чинне законодавство частину фактично корпоративних спорів чи пов’язаних з ними спорів залишило у підвідомчості (підсудності) загальних судів. У зв’язку з цим наявні розбіжності у практиці загальних і господарських судів, а також прийняття взаємовиключних рішень, що потребує негайного врегулювання на законодавчому рівні.

Господарським судам необхідно також звернути увагу на підвідомчість (підсудність) ще однієї категорії спорів, пов’язаних з корпоративними відносинами. Зокрема, у правовідносинах щодо реалізації корпоративних прав відповідно до ст. 9 Закону від 10 грудня 1997 р. № 710/97-ВР “Про Національну депозитарну систему та особливості елктронного документообігу цінних паперів в Україні” (далі — Закон № 710/97-ВР ) бере участь реєстратор, який веде реєстр власників іменних цінних паперів.

При вирішенні справ за позовами акціонерів щодо внесення змін до системи реєстру власників іменних цінних паперів судам необхідно враховувати таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону № 710/97-ВР діяльність щодо ведення реєстру власників іменних цінних паперів здійснює емітент або реєстратор. Якщо кількість власників іменних цінних паперів емітента перевищує кількість, визначену Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку (далі — ДКЦПФР) як максимальну для організації самостійного ведення реєстру емітентом, емітент зобов’язаний доручити ведення реєстру реєстратору шляхом укладення відповідного договору.

Обов’язок емітента забезпечити ведення реєстру реєстратором власників іменних цінних паперів встановлений у п. 9 розд. VІІ Положення про порядок ведення реєстрів власників іменних цінних паперів (затверджений рішенням ДКЦПФР від 17 жовтня 2006 р. № 1000; зареєстрованого у Міністерстві юстиції України 22 січня 2007 р. за № 49/13316).

У зв’язку з цим у випадку, якщо ведення реєстру власників іменних цінних паперів здійснюється реєстратором, то як відповідач у справі за позовами щодо внесення змін до системи реєстру повинні залучатися відповідне акціонерне товариство та реєстратор.

Судам потрібно мати на увазі, що ця категорія спорів є підвідомчою (підсудною) господарським судам і в разі, якщо однією з осіб, які беруть участь у справі, є фізична особа, як справи, що виникають з корпоративних відносин у спорах між господарським товариством та його учасником відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 12 ГПК.

Так, у справі за позовом В. до ТОВ “Кримреєстр” про визнання недійсною коригуючої операції в системі реєстру власників іменних акцій ВАТ “Лакський завод будівельних матеріалів” Київський районний суд м. Симферополя у вересні 2006 р. порушив провадження. Проте після вирішення спору судом першої інстанції справа разом з апеляційною скаргою у березні 2007 р. обґрунтовано надіслана Апеляційним судом АР Крим до Севастопольського апеляційного господарського суду.

Матеріали узагальнення засвідчили, що у практиці господарських судів виникали труднощі, пов’язані із застосуванням Прикінцевих положень Закону № 483-V. Зокрема, суди не завжди звертають увагу на вимогу п. 2, відповідно до якого господарським судам підвідомчі (підсудні) справи зі спорів, пов’язаних з корпоративними відносинами, провадження щодо яких не порушено (не відкрито).

Наприклад, помилку допустив Ковпаківський районний суд м. Сум при винесенні ухвали від 12 лютого 2007 р. у справі за позовом К. до ТОВ “Весна”, Виконавчого комітету Сумської міської ради про закриття провадження у справі. Районний суд повинен був розглянути цю справу по суті у своєму провадженні, оскільки провадження у справі було відкрито у 2004 р., тобто до набрання чинності Законом № 483-V.

Судам слід враховувати, що зі спорами, що виникають з корпоративних відносин, можуть бути пов’язані спори, які за своїм змістом є публічно-правовими, у зв’язку з чим підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства за правилами Кодексу адміністративного судочинства України (далі — КАС) на підставі п. 4 ч. 1 ст. 17 КАС.

Наприклад, у судів склалась неоднакова практика щодо розгляду спорів про стягнення із учасників фондового ринку штрафів, накладених уповноваженими особами ДКЦПФР.

Так, ухвалами Господарського суду м. Києва від 9 лютого 2007 р. у справі № 45/143-А та від 12.03.07 р. у справі № 45/203-А обґрунтовано відкрито провадження в адміністративних справах за позовом прокурора Дніпровського району м. Києва в інтересах ДКЦПФР про стягнення штрафів відповідно до вимог КАС.

У той же час Господарський суд Донецької області ухвалою від 28 липня 2006 р. у справі за адміністративним позовом прокурора Ворошиловського району м. Донецька в інтересах держави в особі Донецького територіального управління ДКЦПФР до ВАТ Донецької фінансово-промислової компанії „Донецькоблагробуд” помилково закрив провадження у справі у зв’язку з тим, що між сторонами виник господарський спір про стягнення штрафних санкцій за правопорушення на ринку цінних паперів, розгляд якого не належить до компетенції адміністративних судів.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 17 КАС до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб із суб’єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності. Проте, суди повинні враховувати, що у разі, якщо предметом спору є визнання недійсним рішення загальних зборів учасників (акціонерів) господарського товариства, а вимога до суб’єкта владних повноважень є похідною (наприклад, про державну реєстрацію припинення юридичної особи), то такий спір підвідомчий (підсудний) господарським судам. У цьому разі відповідна вимога про державну реєстрацію припинення юридичної особи є похідною.

Наприклад, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України (постанова від 12 червня 2007 р.) у справі за позовом заступника прокурора Івано-Франківської області в інтересах держави в особі Фонду державного майна України до ТОВ “Лукойл-Нафтохім”, ЗАТ “Лукор”, Виконавчого комітету Калуської міської ради та ВАТ “Оріана” про визнання частково недійсним установчого договору ЗАТ “Лукор” та зобов’язання вчинити дії розглянула справу за правилами ГПК.

У той же час Господарський суд Івано-Франківської області необґрунтовано розглянув справу за правилами КАС (постанова від 12 квітня 2006 р.) та задовольнив позов приватної фірми “Камертон” до Виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради про визнання недійсними протоколу загальних зборів ТзПВ “Інтерком-Зуб” про реорганізацію та рішення виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради про реєстрацію реорганізації. Окрім того, господарський суд не врахував, що відповідачем у справах за позовами про визнання недійсними рішень органів управління товариства є товариство.

У зв’язку з цим суди повинні суворо дотримуватися вимог процесуального закону при вирішенні питання щодо юрисдикцій судів, щоб не позбавляти осіб їх конституційного права на правосуддя через відомчі розбіжності.


Застосування господарськими судами способів захисту прав,
не передбачених законом

Як засвідчив аналіз судових рішень, що надійшли для узагальнення, деякі господарські суди, задовольняючи позовні вимоги, застосовують такі способи захисту прав та законних інтересів осіб, які не передбачені чинним законодавством.

Зокрема, ст. 16 Цивільного кодексу України (далі — ЦК) визначено такі способи захисту цивільних прав та інтересів судом: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов’язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Аналогічний перелік способів захисту цивільних прав встановлено ст. 20 ГК.

Однак, наприклад, набула поширення практика розгляду судами позовів про визнання рішень загальних зборів правомочними. Проте господарським судам необхідно враховувати, що рішення загальних зборів та інших органів управління господарського товариства, які є за своєю правовою природою актами, є дійсними, якщо у судовому порядку не буде встановлено інше, тобто існує презумпція легітимності рішень відповідних органів управління.

Так, Господарський суд Дніпропетровської області у рішенні від 6 квітня 2007 р. у справі за позовом ЗАТ “Трубний завод ВСМПО-АВІСМА” до ВАТ “Нікопольський південно-трубний завод”, Г. про визнання дійсними загальних зборів акціонерів обґрунтовано зробив висновок про те, що у суду відсутні підстави для задоволення такого позову, оскільки заявлені вимоги про визнання дійсними загальних зборів та їх рішення не відповідають можливим способам захисту прав та інтересів, встановлених господарським (цивільним) законодавством.

У постанові Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 19 червня 2007 р., якою апеляційну скаргу ЗАТ “Трубний завод ВСМПО-АВІСМА” залишено без задоволення, а також підкреслюється, що вимога про визнання дійсним рішення загальних зборів акціонерів не є спором про наявність чи відсутність цивільного права, тобто не є позовом про визнання. Зазначена вимога не може бути предметом спору та розглядатися самостійно.

З аналогічних підстав не підлягають задоволенню вимоги про визнання загальних зборів учасників (акціонерів) товариства такими, що відбулися, визнання реорганізації такою, що відбулась. У деяких випадках суди при цьому допускають помилки.

Наприклад, Господарський суд Одеської області рішенням від 21 грудня 2006 р. необґрунтовано задовольнив позов ТОВ “Інститут аналізу права” до виробничо-комерційної фірми “Алеа” про визнання реорганізації такою, що відбулася.

Не підлягають задоволенню і вимоги щодо зміни судом місця проведення загальних зборів господарського товариства.

Наприклад, Харківський апеляційний господарський суд у постанові від 3 жовтня 2006 р. у справі за позовом ТОВ “Надія-Інвест” до ВАТ “Лебединське хлібоприймальне підприємство”, ТОВ “Севен Хілз Інвестментс Груп” про зміну місця проведення загальних зборів акціонерів, скасувавши рішення Господарського суду Сумської області від 27 липня 2006 р., вказав, що чинне законодавство не передбачає можливості подання до господарського суду позову із зазначеною вимогою.

Встановивши, що предмет позову не співвідноситься із встановленими законом способами захисту прав, господарський суд повинен відмовити в позові. Деякі суди помилково припиняють провадження у справі в зв’язку з її непідвідомчістю (непідсудністю) суду.

Так, Житомирський апеляційний господарський суд постановою від 9 грудня 2005 р. скасував рішення Господарського суду Вінницької області від 23 червня 2005 р. у справі за позовом Державної акціонерної компанії “Укрмедпром” до ВАТ “Фермент”, ДКЦПФР про скасування рішення загальних зборів у зв’язку з тим, що предмет позову не відповідає встановленим законом способам захисту прав (рішення загальних зборів може бути визнано судом недійсними, а не скасовано), тому господарський суд повинен був відмовити в позові, а не припинити провадження у справі.

Господарським судам слід враховувати, що акціонери (учасники) господарського товариства не вправі також звертатися до суду за захистом прав та інтересів інших акціонерів (учасників) господарського товариства та самого товариства, а також обґрунтовувати свої вимоги порушенням прав інших акціонерів (учасників) товариства.

Так, у постанові Судової палати у господарських справах Верховного Суду України від 9 серпня 2005 р. у справі за позовом ТОВ “Транс-Агро-Сервіс” до ТОВ “Агропромислова компанія “Хронос”, ВАТ “Український кредитно-торговий банк”, ВАТ “Благовіщенське хлібоприймальне підприємство” про визнання недійсним договору встановлено, що ТОВ “Транс-Агро-Сервіс” (акціонер ВАТ “Благовіщенське хлібоприймальне підприємство”) звернулося до господарського суду з позовом про визнання недійсним договору застави, укладеного між ВАТ “Благовіщенське хлібоприймальне підприємство” та ВАТ “Український кредитно-торговий банк”, у зв’язку з порушенням цим договором прав позивача як акціонера.

Рішенням Господарського суду м. Києва від 10 листопада 2004 р., залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 23 грудня 2004 р., позов задоволено.

Залишаючи без змін постанову Вищого господарського суду України від 7 квітня 2005 р., якою зазначені рішення скасовано, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України в задоволенні позову відмовила, вказавши, що Вищий господарський суд України обґрунтовано виходив з того, що не можна вважати такою, що ґрунтується на законі, прийняту судами позицію про ототожнення власних прав та інтересів акціонера з правами та інтересами самого товариства.

В іншому випадку Господарський суд Дніпропетровської області у справі за позовом П. до українсько-чеського ЗАТ “Іскра-Ланіо” про визнання недійсним рішення загальних зборів обґрунтовано зробив висновок, що посилання позивача на те, що інший акціонер відповідача — Б. також не брав участі в загальних зборах акціонерів, рішення якого оскаржується, є безпідставними, оскільки позивачем не надано доказів щодо надання останнім повноважень позивачеві на захист його прав та інтересів у судовому засіданні. Позивач повинен довести, що певними діями (бездіяльністю) було безпосередньо порушено його права та інтереси, бо інакше суд повинен відмовити у позові.

Вирішуючи спір по суті, господарський суд повинен встановити наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб’єктивного матеріального права або законного інтересу, на захист якого подано позов, а також з’ясувати наявність чи відсутність факту їх порушення або оспорювання. Зокрема, не можуть бути також задоволені позовні вимоги щодо захисту права, яке може бути порушено у майбутньому і щодо якого невідомо, чи буде воно порушено, наприклад, вимоги про припинення дій шляхом заборони чинити перешкоди позивачу щодо участі у загальних зборах тощо.

Такий висновок зробив Виший господарський суд України у постанові від 6 лютого 2007 р. у справі за позовом ТОВ “Виробничо-комерційне товариство ”Укртрансгаз-Сервіс” до ТОВ “Юніс реєстр консалтинг”, ВАТ по газопостачанню та газифікації “Черкасигаз”, третя особа — Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України” про визнання недійсними рішень загальних зборів, припинення дій. Звертаючись до суду, позивач просив здійснити захист його права шляхом заборони відповідачам чинити перешкоди щодо його участі у загальних зборах.

Виший господарський суд України вказав, що оскільки правовою підставою для звернення до господарського суду є захист порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів (ст. 1 ГПК), право на позов у особи виникає після порушення відповідачем її права, тобто захисту підлягає вже порушене право, а не те, яке може бути порушено у майбутньому і щодо якого невідомо, буде воно порушено чи ні.


Спори щодо визнання недійсними установчих документів господарського товариства, а також щодо внесення змін до установчих документів господарського товариства

Наведені вище статистичні дані свідчать, що зазначена категорія спорів є однією з найчисельніших серед корпоративних спорів, які розглядалися господарськими судами. При цьому основна частина спорів вказаної категорії була пов’язана з припиненням юридичної особи. Відповідно до ст. 110 ЦК, ст. 38 Закону від 15 травня 2003 р. № 755-IV “Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб–підприємців” підставою для припинення юридичної особи є визнання недійсним запису про проведення державної реєстрації через порушення закону, допущені при створенні юридичної особи, які не можна усунути, а відповідний позов може бути пред’явлено до суду, зокрема органом, що здійснює державну реєстрацію, а також учасником юридичної особи.

Господарським судам необхідно звернути увагу на те, що не всі спори, пов’язані з вимогою про припинення господарського товариства, є корпоративними спорами, та відповідно до цього вирішувати питання про підвідомчість (підсудність) спору господарським судам.

До категорії корпоративних не належать спори про визнання недійсними установчих документів господарського товариства та припинення юридичної особи, які порушуються за позовами органів Державної податкової служби України та інших суб’єктів владних повноважень, що здійснюють контроль за діяльністю товариства, а також органів, що здійснюють державну реєстрацію юридичних осіб. Ці спори як публічно-правові за зверненням суб’єкта владних повноважень на підставі п. 4 ч. 1 ст. 17 КАС віднесено до юрисдикції адміністративних судів.

Такий висновок, наприклад, зроблено колегією суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України в ухвалі від 14 березня 2007 р. у справі за позовом Державної податкової інспекції у Святошинському районі м. Києва до Я., Ц., ТОВ “Укртехінтелпроект”, третя особа — Святошинська районна в м. Києві державна адміністрація — про визнання установчих документів господарського товариства недійсними.

Також Господарський суд м. Києва ухвалою від 26 квітня 2007 р. обґрунтовано відмовив у прийнятті позовної заяви у справі за позовом Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва до В., ТОВ “Технологія К” про визнання недійсними установчих документів.

Господарський суд вказав, що інспекція не є учасником корпоративних правовідносин по відношенню до відповідачів. Зважаючи на те, що позивачем у справі виступає суб’єкт владних повноважень, а також з огляду на підстави і предмет позову, спір не підлягає вирішенню в господарському суді. Висновок місцевого суду був підтриманий Київським апеляційним господарським судом у постанові від 18 липня 2007 р.

З вказаної категорії спорів до корпоративних належать лише спори за позовами учасників (засновників, акціонерів) господарського товариства, пов’язані з вимогами про визнання недійсними установчих документів господарського товариства та припинення юридичної особи у зв’язку з порушеннями вимог законодавства щодо порядку їх прийняття і затвердження.

Вимоги до змісту установчих документів передбачені статтями 88, 143, 154 ЦК, ч. 2 ст. 57, ст. 82 ГК, статтями 4, 37, 51, 65, 67, 76 Закону від 19 вересня 1991 р. № 1576-XII “Про господарські товариства” (далі — Закон № 1576-ХІІ). За змістом ч. 4 ст. 4 зазначеного Закону відсутність в установчих документах відомостей, обов’язковість яких визначена законом, є підставою для відмови у державній реєстрації товариства та змін, внесених до установчих документів товариства. Ця норма кореспондується із ч. 1 ст. 27, ст. 30 Закону № 755-IV.

Як свідчать аналізовані справи, недоліком чинного законодавства є невизначеність підстав та наслідків визнання недійсними установих документів господарських товариств з урахуванням правової природи цих документів.

Суд може визнати недійсними установчі документи за наявності одночасно таких умов:

– на момент розгляду справи вони не відповідають вимогам законодавства;

– допущені при їх прийнятті та затвердженні порушення не можуть бути усунуті;

– відповідні положення установчих документів порушують права та законні інтереси позивачів.

Так, наприклад, з підстав відсутності передбачених законом положень у статуті Господарський суд Львівської області прийняв рішення про визнання недійсним статуту у справі № 3/166-9/439.

У ч. 2 ст. 87 ЦК передбачено, що установчим документом товариства є затверджений учасниками статут або засновницький договір між учасниками, якщо інше не встановлено законом. Відповідно до ч. 1 ст. 82 ГК засновницький договір є установчим документом повного товариства і командитного товариства, а статут — установчим документом акціонерного товариства (далі — АТ), товариства з обмеженою відповідальністю (далі — ТОВ) і товариства з додатковою відповідальністю (далі — ТДВ).

При вирішенні спорів про визнання установчих документів господарського товариства недійсними господарським судам необхідно розмежовувати правову природу статуту та установчого (засновницького) договору товариства.

Так, статут юридичної особи за своєю правовою природою є актом, який визначає правовий статус юридичної особи, оскільки він містить норми, обов’язкові для учасників товариства, посадових осіб товариства та інших працівників, враховуючи порядок затвердження та внесення змін до статуту.

Підставами для визнання актів, в тому числі статуту, недійсними, є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав (затвердив) цей акт. Крім того, обов’язковою умовою визнання акта недійсним є порушення у зв’язку з прийняттям відповідного акта прав та законних інтересів позивача.

Проте деякі суди помилково визначають правову природу статуту як правочину, і, відповідно, застосовують щодо статуту норми, які регламентують підстави недійсності правочинів.

Так, у постанові Львівського апеляційного господарського суду від 14 травня 2007 р. у справі за позовом Н. до ТОВ “Компанія “Терланд-Агро”, С. про визнання частково недійсним статуту ТОВ та зобов’язання внести зміни до статуту суд зробив висновок про те, що статут є правочином, оскільки він є дією учасників товариства, спрямованою на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків, пов’язаних із участю в товаристві.

А Господарський суд Дніпропетровської області у рішенні від 28 грудня 2005 р. у справі за позовом ТОВ “Депозитарно-фондова компанія “Славутич-Капітал” до ВАТ “Дніпроводбуд” помилково визначив природу статуту як одностороннього правочину та застосував щодо статуту норму про правочин, що порушує публічний порядок (ст. 228 ЦК). Це рішення скасував Дніпропетровський апеляційний господарський суд постановою від 20 березня 2006 р.

У зв’язку з цим господарським судам необхідно враховувати, що статут не є одностороннім правочином, оскільки відповідно до статей 36, 41, 59 Закону № 1576-XII статут затверджується (змінюється) загальними зборами учасників (засновників, акціонерів) господарського товариства. А загальні збори не є ні суб’єктом права, ні органом, який здійснює представництво товариства, оскільки відповідно до статей 48, 62 вказаного Закону виконавчий орган здійснює дії від імені товариства. Не є статут і договором, оскільки відповідно до ст. 626 ЦК договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків. А статут затверджується (змінюється) не за домовленістю всіх учасників (засновників, акціонерів) товариства, а більшістю у 3/4 чи простою більшістю голосів акціонерів (учасників) товариства (статті 42, 59 Закону № 1576-XII).

При вирішенні господарськими судами спорів про визнання недійсним статуту необхідно звернути увагу на те, що підставами для цього можуть бути лише випадки, прямо передбачені законом.

Так, рішенням Господарського суду Чернігівської області від 5 травня 2006 р. у справі за позовом ТОВ “Сіверщина-Інвест” до ВАТ “Чернігівський річковий порт” про визнання недійсною нової редакції статуту встановлено, що оскільки чинним законодавством не передбачено, що порушення строку, встановленого для повідомлення органу державної реєстрації про зміни в установчих документах, тягне визнання змін до установчих документів недійсними, позов є безпідставним, необґрунтованим, а тому задоволенню не підлягає. Рішення залишене без змін постановою Вищого господарського суду України від 3 жовтня 2006 р., а Верховний Суд України ухвалою від 7 грудня 2006 р. відмовив в порушенні провадження з перегляду постанови у касаційному порядку зазначеної постанови Вищого господарського суду України.

Обов’язковою умовою визнання акта недійсним є порушення у зв’язку з його прийняттям прав та охоронюваних законом інтересів позивача. Якщо за результатами розгляду справи факту такого порушення не встановлено, у господарського суду відсутні підстави для задоволення позову.

При вирішенні спорів про визнання недійсним установчого договору господарського товариства господарським судам необхідно враховувати, що з набранням чинності ЦК (статті 142, 153) договір про створення (заснування) АТ, ТОВ та ТДВ не регулює відносини між учасниками (акціонерами) товариства при здійсненні ним діяльності та припиняє свою дію після досягнення мети — створення і державної реєстрації товариства. Ці договори повинні відповідати загальним вимогам, що пред’являються до правочинів, і при розгляді спорів про визнання їх недійсними суди повинні керуватися відповідними нормами про недійсність правочинів.

При аналізі судових рішень виявилося, що у господарських судів відсутній єдиний підхід до формування суб’єктного складу справ цієї категорії.

У зв’язку з цим виникає необхідність роз’яснити господарським судам, що у зв’язку з різною правовою природою статуту та установчого договору господарського товариства у справах про визнання недійсним статуту відповідачем є товариство, відсутня необхідність залучати до участі у справі всіх учасників (акціонерів) товариства, а в справах щодо визнання недійсним установчого (засновницького) договору мають залучатися всі учасники (акціонери) товариства як сторони договору.

Господарські суди протягом періоду, що аналізується, розглядали також спори щодо внесення змін і доповнень до установчих документів господарських товариств. Внесення змін до статуту АТ, ТОВ та ТДВ відповідно до статей 41, 42, 59 Закону № 1576-XII належить до виключної компетенції загальних зборів товариства.

Господарські суди також повинні враховувати, що суди не вправі своїм рішенням вносити зміни до установчих документів товариства — вирішення цього питання не належить до компетенції суду й означало б втручання у внутрішню діяльність товариства. Підвідомчими (підсудними) судам є лише справи у спорах про спонукання товариства внести зміни до установчих документів товариства у випадку, якщо невнесенням таких змін порушуються права чи охоронювані законом інтереси осіб.

Господарським судам також підвідомчі (підсудні) спори щодо недійсності внесених змін до установчих документів товариства або визнання недійсними рішень загальних зборів щодо внесення змін до установчих документів.


Спори щодо визнання рішень загальних зборів учасників (акціонерів) господарського товариства недійсними

Чинне законодавство не визначає підстав для визнання недійсними актів органів юридичної особи на відміну від підстав визнання недійсними правочинів. Так, ч. 5 ст. 98 ЦК передбачено право учасника товариства на оскарження рішення загальних зборів до суду, проте не встановлено підстав для визнання рішення загальних зборів недійсними.

У зв’язку з цим господарським судам необхідно керуватися такими міркуваннями.

Не всі спори, пов’язані з визнанням недійсними рішень загальних зборів товариства, можуть бути віднесені до спорів, передбачених п. 4 ч. 1 ст. 12 ГПК. Критеріями є, по-перше, склад учасників спору, по-друге, підстава, якою обґрунтовується вимога про визнання рішення загальних зборів недійсними. На підставі змісту ч. 3 ст. 167 ГК, яка визначає поняття «корпоративні відносини», обов’язковим учасником корпоративного спору повинен бути суб’єкт корпоративних прав, тобто акціонер або учасник господарського товариства. Тому справи у спорах про визнання недійсним рішень органів управління господарського товариства за позовом особи, яка не є акціонером або учасником товариства, в тому числі таким, що вибув, не належать до спорів, що виникають з корпоративних відносин.

Судам необхідно враховувати, що рішення загальних зборів учасників (акціонерів) та інших органів господарського товариства є актами, оскільки ці рішення зумовлюють певні правові наслідки, спрямовані на регулювання господарських відносин, і мають обов’язковий характер для суб’єктів цих відносин.

У зв’язку з цим господарським судам необхідно керуватися тим, що підставами для визнання недійсними рішень загальних зборів акціонерів (учасників) господарського товариства можуть бути:

– порушення вимог закону та/або установчих документів під час скликання та проведення загальних зборів товариства;

– акціонер (учасник) товариства був позбавлений можливості взяти участь у загальних зборах;

– рішення загальних зборів порушує права чи законні інтереси акціонера (учасника) товариства.

Роз’яснити господарським судам, що не всі порушення законодавства, допущені під час скликання та проведення загальних зборів господарського товариства, є підставою для визнання недійсними прийнятих на них рішень.

Зокрема, безумовною підставою для визнання недійсними рішень загальних зборів в силу прямої вказівки закону є:

– прийняття загальними зборами рішення за відсутності кворуму для проведення загальних зборів чи прийняття рішення (статті 41, 42, 59, 60 Закону № 1576-XII);

– прийняття загальними зборами рішень з питань, не включених до порядку денного загальних зборів товариства (ч. 4 ст. 43 Закону № 1576-XII);

– прийняття загальними зборами рішення про зміну статутного капіталу товариства, якщо не дотримана процедура надання акціонерам (учасникам) відповідної інформації (статті 40, 45 Закону № 1576-XII).

При вирішенні питання про недійсність рішень загальних зборів у зв’язку з іншими порушеннями, допущеними під час скликання та проведення загальних зборів, господарський суд повинен оцінити, наскільки ці порушення могли вплинути на прийняття загальними зборами відповідного рішення.

Господарські суди також мають враховувати, що для визнання недійсним рішення загальних зборів товариства обов’язково необхідно встановити факт порушення цим рішенням прав та законних інтересів учасника (акціонера) товариства. Якщо за результатами розгляду справи такого порушення не встановлено, у господарського суду відсутні підстави для задоволення позову.

Такий висновок, наприклад, зробив Вищий господарський суд України у постанові від 23 січня 2007 р. у справі за позовом ДП “Авіаційний науково-технічний комплекс ім. О.К. Антонова” до спільного українсько-російського підприємства з іноземними інвестиціями у формі ЗАТ “Укрсибтрансавіа” про визнання недійсними рішень загальних зборів акціонерів цього ЗАТ. Вищий господарський суд України вказав, що суд апеляційної інстанції, встановивши, що позивач не є власником акцій ЗАТ “Укрсибтрансавіа” та не має правових підстав на участь у загальних зборах акціонерів ЗАТ, дійшов правильного висновку про те, що рішення загальних зборів не порушують права і охоронювані законом інтереси позивача, у зв’язку з чим позов задоволенню не підлягає.

Як засвідчили матеріали узагальнення, суди не завжди встановлювали факт порушення прав та охоронюваних законом інтересів позивача в зв’язку з ухваленням спірного рішення загальних зборів товариства.

Так, Дніпропетровський апеляційний господарський суд скасував рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 28 грудня 2005 р. у справі за позовом ТОВ “Депозитарно-фондова компанія “Славутич-Капітал” до ВАТ “Дніпроводобуд” про визнання недійсними рішення загальних зборів акціонерів. Апеляційний господарський суд вказав, що суд при розгляді справи не встановив факту порушення прав та охоронюваних законом інтересів позивача.

Спірним питанням у судовій практиці є визначення кола осіб, які беруть участь у справі в спорах про визнання недійсним рішення загальних зборів учасників товариства.

Наприклад, в ухвалі Господарського суду Миколаївської області від 22 листопада 2004 р., залишеною без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 25 січня 2005 р., у справі за позовом ТОВ “Миколаївагропроектбуд” до ВАТ “Проектно-вишукувальний інститут “Миколаївагропроект” про визнання недійсним рішення загальних зборів ВАТ “ПВІ “Миколаївагропроект” суд помилково встановив, що спір стосується прав та обов’язків фізичних осіб, які є акціонерами ВАТ “Проектно-вишукувальний інститут “Миколаївагропроект”. Скасовуючи зазначені ухвалу та постанову, Вищий господарський суд України дійшов правильного висновку про те, що акціонер не наділений суб’єктивним правом щодо здійснення повноважень АТ, як учасник товариства він може брати участь в управлінні справами товариства в порядку, визначеному в установчих документах, а безпосереднє управління товариством здійснюють його органи, які й представляють АТ у відносинах з третіми особами, а тому висновок суду першої інстанції та апеляційного суду про необхідність розгляду справи за участі акціонерів, зкрема фізичних осіб, безпідставний.

У зв’язку з цим господарським судам необхідно враховувати, що оскільки загальні збори є органом товариства, то їх рішення мають розцінюватися як рішення самого товариства, а не окремих учасників (акціонерів) товариства. Тому відповідачем у спорах про визнання недійсним рішення загальних зборів є товариство.

Потрібно також мати на увазі, що у судовому порядку недійсним може бути визнано рішення загальних зборів учасників товариства, а не протокол загальних зборів.

Так, постановою Вищого господарського суду України від 30 травня 2006 р. у справі за позовом ТОВ “Всеукраїнський промисловий союз”, корпорації “Український мазут” до ТОВ “ДСЛК”, третя особа — ТОВ “О.К. та партнери” — про визнання недійсним акта вищого органу управління товариства встановлено, що протокол є технічним документом, який фіксує у цьому конкретному випадку факт прийняття рішення загальними зборами і не є актом.

Навпаки, в іншій постанові цього ж суду від 14 лютого 2007 р. за касаційною скаргою ТОВ “Енерго-МИГ” на постанову від 2 жовтня 2006 р. Дніпропетровського апеляційного господарського суду у справі № 8/192, яку розглядав Господарський суд Дніпропетровської області за позовом ВАТ “Крюківський вагонобудівний завод” до ТОВ “Енерго-МИГ” про визнання недійсним протоколу зборів учасників, Вищий господарський суд України зробив висновок про правомірність оскарження протоколу загальних зборів товариства як акта органу юридичної особи.

Деякі загальні суди в порядку цивільного судочинства також визнавали недійсними протоколи загальних зборів.

Наприклад, таке рішення 17 березня 2006 р. виніс Києво-Святошинський районний суд Київської області, яке ухвалою від 6 червня 2006 р. залишив без змін Апеляційний суд Київської області. Ухвалою колегії суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 28 лютого 2007 р. вказані рішення та ухвала залишено без змін.


Спори, пов’язані з порушенням порядку скликання загальних зборів акціонерів (учасників) господарського товариства

Як засвідчив аналіз матеріалів узагальнення, спори про визнання недійсними рішень загальних зборів господарського товариства з підстав недотримання порядку їх скликання виникають при порушенні порядку повідомлення акціонерів (учасників) про проведення загальних зборів у друкованих засобах масової інформації; порядку персонального повідомлення акціонерів (учасників) способом, передбаченим статутом; невчасного повідомлення товариством про проведення загальних зборів; неврахування пропозицій щодо порядку денного, внесених акціонерами; неврахування пропозицій акціонерів, які володіють 10 % голосів щодо порядку денного загальних зборів; ненадання можливості акціонерам (учасникам) ознайомитись із документами, пов’язаними з порядком денним загальних зборів; порушення процедури реєстрації на загальних зборах (статті 43, 61 Закону № 1576-XII) тощо.

Складність вирішення спорів про визнання рішень загальних зборів недійсними з підстав порушення порядку їх скликання і проведення та суперечливість позицій господарських судів зумовлена, передусім, тим, що законодавством не визначено, які саме порушення цих процедур є достатніми підставами для задоволення позовних вимог.

У зв’язку з цим є необхідність роз’яснити господарським судам, що права учасника (акціонера) господарського товариства внаслідок недотримання вимо закону про скликання і проведення загальних зборів необхідно вважати порушеними, якщо він не зміг взяти участь у загальних зборах, належним чином підготуватися до розгляду питань порядку денного, внести пропозиції до порядку денного, зареєструватися для участі у загальних зборах тощо.

При вирішенні спорів про визнання недійсними рішень загальних зборів господарського товариства з підстав недопущення до участі в них усіх акціонерів (учасників) товариства судам необхідно з’ясувати, чи могла їх відсутність (або наявність) істотно вплинути на прийняття оспорюваних рішень.

Так, у постанові Судової палати у господарських справах Верховного Суду України від 27 лютого 2007 р., задовольняючи касаційну скаргу ТОВ “Гарантія”, ВАТ “Азот” на постанову Вищого господарського суду України від 1 серпня 2006 р. у справі за позовом Перлман Ентерпрайзіс Корп. до ВАТ “Азот”, ДКЦПФР, ТОВ “Гарантія” про визнання недійсним рішення загальних зборів, вказано, що розглядаючи справи про визнання недійсними рішень загальних зборів акціонерів товариства з підстав недопущення до участі в них всіх акціонерів, судам слід з’ясувати, чи могла їх відсутність (або наявність) істотно вплинути на прийняття оспорюваних рішень.

Аналогічний висновок зробив Вищий господарський суд України щодо порушення строку повідомлення про проведення загальних зборів.

Так, його постановою від 29 червня 2006 р. у справі за позовом Регіонального відділення ФДМУ у м. Києві до ВАТ “Алгоритм центр” про визнання недійсними рішень загальних зборів акціонерів встановлено, що вимоги закону щодо порядку скликання загальних зборів акціонерів та строку їх повідомлення дає можливість власникам акцій реалізувати своє право на участь у загальних зборах та внести свої пропозиції щодо порядку денного. Тому недодержання вказаних вимог може бути підставою для визнання прийнятих на зборах рішень недійсними, якщо це істотно вплинуло на реалізацію акціонерами своїх прав і прийняття зборами рішень. За таких обставин Вищий господарський суд України вважає, що повідомлення про загальні збори за 43, а не за 45 днів не зумовлює недійсність загальних зборів за умови участі представника позивача у загальних зборах, а також за відсутності посилання позивача про відхилення його пропозицій щодо порядку денного загальними зборами через порушення 30-денного терміну їх подання до дня скликання. Таким чином, відсутні підстави вважати, що зазначене порушення призвело до порушення права позивача як акціонера товариства.

Цей висновок стосується і порушення порядку персонального повідомлення акціонерів (учасників) товариства про проведення загальних зборів.

Так, постановою Харківського апеляційного господарського суду від 21 лютого 2005 р. у справі за позовом АТЗТ “Завод залізобетонних конструкцій № 5” до ВАТ “Харківська муніципальна страхова компанія” про визнання загальних зборів акціонерів недійсними скасовано рішення Господарського суду Харківської області від 15 листопада 2004 р., яким позов задоволено у зв’язку з тим, що персональне повідомлення про скликання загальних зборів акціонерів позивачем отримано з триденною затримкою. Натомість апеляційний господарський суд зробив висновок про те, що оскільки відповідач своєчасно за 45 днів опублікував повідомлення про збори у засобах масової інформації, та не доведено позивачем, що невелика затримка з персональним повідомленням вплинула на можливість позивача взяти участь у загальних зборах акціонерів товариства, таким чином, права позивача як акціонера не були обмежені, й підстави для визнання недійсними рішень загальних зборів відсутні.

Судам необхідно враховувати, що редакційні помилки в оголошеннях про скликання загальних зборів щодо дати їх проведення також можуть бути підставою для визнання рішень загальних зборів недійсними.

Господарським судам необхідно звернути увагу, що у випадку, якщо на порушення вимог ст. 43 Закону № 1576-XII питання не було включено до опублікованого порядку денного загальних зборів товариства, рішення загальних зборів із зазначеного питання повинні визнаватися недійсними в силу прямої вказівки закону.

З цих же підстав повинні визнаватися недійсними рішення загальних зборів, розглянутих в питаннях “Різне”, “Організаційні питання” тощо.Вказаної позиції дотримується також ДКЦПФР у роз’ясненні від 10 листопада 1999 р. № 24, згідно з яким не допускається включення до порядку денного загальних зборів питань “Різне”, “Організаційні питання” у зв’язку з тим, що такі дії порушують права акціонера на попереднє ознайомлення з порядком денним загальних зборів акціонерів, передбачені ч. 1 ст. 43 Закону № 1576-XII.

Однак деякі суди не дотримуються зазначених приписів. Так, рішенням Господарського суду Одеської області від 5 червня 2007 р. необґрунтовано припинено провадження у справі за позовом Н. до ЗАТ “Одеське виробничо-торгівельне суконне об’єднання “Лазур”, ТОВ “Регіональний реєстроутримувач” про визнання недійсним рішення загальних зборів акціонерів з питання № 7 “Різне”.

При вирішенні цієї категорії спорів господарським судам необхідно також звернути увагу, що є непідвідомчими (непідсудними) судам і не підлягають задоволенню вимоги про скликання загальних зборів товариства.

Так, постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 9 серпня 2005 р. скасовано рішення Господарського суду АР Крим від 17 червня 2005 р. у справі за позовом Паливно-енергетичного комплексу “Современник” до підприємства “Вітек”, ЗАТ “Авіатермінал” про спонукання до виконання дій (скликання загальних зборів). Суд вказав, що ні законодавством, ні статутом товариства не передбачено право акціонера вимагати в судовому порядку від правління товариства скликання позачергових зборів. Оскільки одним із загальних принципів господарювання, закріплених у ст. 6 ГК, є свобода підприємницької діяльності у межах, визначених законом, спонукання в судовому порядку до скликання загальних зборів та внесення змін до статуту є втручанням у внутрішньогосподарську діяльність суб’єкта господарювання.

Суди також повинні враховувати, що судовим рішенням не можуть включатися питання до порядку денного загальних зборів товариства.

Так, ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 19 жовтня 2006 р. скасовано рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 12 травня 2006 р. у цивільній справі за позовом К.О. до К.І., П., треті особи — ТОВ “Емітент-сервіс”, ВАТ “Ковельсільмаш” — про усунення порушень прав акціонера. Судом першої інстанції, зокрема, було прийнято рішення, яким зобов’язано голову правління ВАТ “Ковельсільмаш” включити до порядку денного чергових загальних зборів акціонерів питання про передачу реєстру власників іменних цінних паперів. Апеляційний суд встановив, що рішення суду в цій частині є незаконним у зв’язку з тим, що суд, фактично, втрутився у внутрішні справи товариства. Пропозиції щодо включення питань до порядку денного загальних зборів акціонерів товариства не можуть бути предметом судового розгляду.


Спори, пов’язані з визначенням кворуму на загальних зборах учасників (акціонерів) господарського товариства

Існує необхідність роз’яснити господарським судам, що збори, проведені за відсутності кворуму, є неправомочними в силу імперативної норми закону (статті 41, 60 Закону № 1576-XII). Відсутність кворуму на загальних зборах є безумовною підставою для визнання прийнятих загальними зборами рішень недійсними.

Наприклад, у постанові Вищого господарського суду України від 23 березня 2005 р. у справі за позовом компанії “Craftex Ltd” до ВАТ “Сумиобленерго”, треті особи — АТ “Група Енергетичний Стандарт”, компанія “Technolux Ltd”, компанія “Trade-Invest Group Ltd” — про визнання недійсним рішення загальних зборів вказаний суд зазначив, що оскільки в загальних зборах брали участь акціонери, які володіють менше 60 % голосів, прийняті рішення є недійсними.

Цей висновок стосується і випадку неможливості визначення кворуму на загальних зборах у зв’язку з тим, що реєстрація акціонерів у день проведення загальних зборів не здійснювалася. Такі збори також є неправомочними в силу положень ст. 159 ЦК, ст. 41 Закону № 1576-ХІІ, а рішення, прийняті на таких загальних зборах, є недійсними.

Так, рішенням Господарського суду м. Києва від 16 квітня 2007 р. задоволено позов ТОВ “Приват-Сток Сервіс” до ЗАТ “Трудовий колектив “Київський науково-дослідний та проектно-конструкторський інститут “Енергопроект” про визнання недійсним протоколу в зв’язку з тим, що реєстрація із зазначенням кількості голосів, що їх має кожний акціонер, який бере участь у зборах, не проводилась, реєстр акціонерів в порядку, передбаченому законом, не складався, тому легітимність загальних зборів не доведена. Колегія суддів Київського апеляційного господарського суду залишила це рішення без змін.

На практиці виникають питання щодо визначення правомочності загальних зборів — на підставі реєстру акціонерів у день проведення загальних зборів чи фактичної участі акціонерів у прийнятті загальними зборами рішень.

У постанові Вищого господарського суду України від 10 серпня 2005 р. у справі за позовом приватного підприємства “СТАТИР” до АТ “Машинобудівне виробниче об’єднання “ОРІОН”, третя особа — ТОВ “Одеський реєстраторський центр “ДЮК” — про визнання недійсними рішень загальних зборів суд вказав, що для участі в зборах акціонери проходять реєстрацію, яка завершується до початку роботи зборів і результати якої є єдиною підставою визначити їх правомочність.

Таким чином, правомочність загальних зборів акціонерів визначається виключно за результатами реєстрації, якою встановлюється кількість акціонерів, які беруть участь у зборах, належні їм голоси (ч. 1 ст. 41 Закону № 1576-ХІІ). За приписом ст. 42 вказаного Закону рішення загальних зборів приймаються простою більшістю голосів акціонерів, які беруть участь у зборах, а з окремих питань — більшістю у 3/4 голосів. При цьому закон не встановлює обов’язкової присутності при прийнятті рішення акціонерів понад вказану більшість з числа тих, що беруть участь у зборах, тобто таких, що зареєстровані. Отже, фактична присутність акціонера на загальних зборах, його участь в обговоренні питань порядку денного і в прийнятті рішень не мають юридичного значення для правомочності загальних зборів.


Спори, пов’язані з виходом, виключенням учасника з господарського товариства, вступом правонаступника учасника до господарського товариства

Порядок виходу учасника з господарського товариства регламентовано статтями 126, 148 ЦК, статтями 54, 71 Закону № 1576-ХІІ.

При цьому, вирішуючи корпоративні спори, господарські суди правильно керувалися тим, що процедура виходу з ТОВ, ТДВ, ПТ і КТ не може бути застосована до АТ.

Так, у справі № 20-7/397 рішенням Господарського суду м. Севастополя відмовлено у задоволенні позову ЗАТ “Морбуд” до ЗАТ “Відкритий інвестиційний фонд “Південна зірка” про зобов’язання відповідача сприяти виходу позивача зі складу акціонерів шляхом виплати номінальної вартості простих іменних акцій, які належать ЗАТ, у зв’язку з тим, що чинним законодавством не встановлено процедури виходу зі складу АТ, це суперечить природі цієї організаційно-правової форми господарського товариства, а Законом про господарські товариства встановлено право, а не обов’язок товариства на викуп власних акцій. Постановою Севастопольського апеляційного господарського суду рішення місцевого господарського суду залишено без змін. Постановою Вищого господарського суду України від 18 липня 2006 р. зазначені постанова та рішення також залишено без змін.

Вихід учасника з товариства зумовлює припинення корпоративних відносин між учасником і товариством. Правовим наслідком виходу учасника є виникнення у товариства обов’язків щодо здійснення з ним розрахунків на його вимогу.

Зокрема, ст. 54 Закону № 1576-ХІІ передбачає, що при виході учасника з ТОВ йому виплачується вартість частини майна товариства, пропорційна його частці у статутному капіталі. Така виплата провадиться після затвердження звіту за рік, в якому він вийшов з товариства, і в строк до 12 місяців з дня виходу. Учаснику, який вибув, виплачується також належна йому частка прибутку, одержаного товариством в даному році до моменту його виходу.

При цьому у зв’язку із законодавчою неврегульованістю у судів склалась неоднакова практика з питання, яку дату вважити днем виходу учасника з ТОВ:

дату подання учасником заяви (рішення) про вихід з господарського товариства;

дату прийняття загальними зборами учасників рішення про вихід учасника з господарського товариства;

дату реєстрації змін до установчих документів товариства, пов’язаних з виходом учасника з товариства.

Окремі суди датою виходу учасника з товариства встановлювали день реєстрації змін до установчих документах товариства.

Наприклад, у постанові Львівського апеляційного господарського суду від 7 грудня 2006 р. у справі за позовом Відділу державної служби охорони УМВС України в Тернопільській області до ТОВ “Технічна охорона” про стягнення вартості частини майна товариства, що пропорційна частці позивача у статутному фонді товариства. Суд керувався ч. 1 ст. 210 ЦК, якою встановлено, що правочин, який підлягає державній реєстрації, є вчиненим з моменту його державної реєстрації.

Навпаки, Господарський суд Сумської області у рішенні від 1 лютого 2006 р. у справі за позовом ВАТ “Племзавод Михайлівка” до ТОВ “Юго-Восток” про визнання недійсним протоколу зборів суд зробив висновок про те, що оскільки учаснику товариства надається право виходу із товариства, повідомивши товариство про свій вихід не пізніше ніж за 3 місяці до виходу (ст. 148 ЦК), то моментом припинення прав та обов’язків учасника товариства необхідно вважати день спливу трьохмісячного строку після подання заяви про вихід.

Господарські суди повинні керуватися тим, що відповідно до зазначених нормативних актів, учасник ТОВ чи ТДВ вправі у будь-який час вийти з товариства незалежно від згоди інших учасників. Вихід зі складу учасників товариства не пов’язується ні з рішенням зборів учасників, ні з внесенням змін до установчих документів товариства, у зв’язку з чим моментом виходу учасника з товариства є дата подачі ним заяви про вихід відповідній посадовій особі товариства або вручення заяви цим особам органами зв’язку.

Такий висновок зроблено у рішенні Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 28 лютого 2007 р. у справі за позовом Б. до ТОВ “Магістраль-Агро”, треті особи: Л., Р., К. про визнання недійсним та скасування наказів генерального директора ТОВ “Магістраль-Агро”, визнання недійсними та скасування рішень загальних зборів учасників ТОВ “Магістраль-Агро”, стягнення вартості частини майна, пропорційної частці у статутному фонді, збитків та витрат на проведення судово-економічної експертизи.

Скасовуючи рішення Мелітопольського міськрайонного суду від 6 червня 2006 р. і ухвалу Апеляційного суду Запорізької області від 1 серпня 2006 р. в частині стягнення вартості частки в статутному фонді товариства і ухвалюючи нове рішення, колегія суддів вказала.

Висновок зазначених судів про те, що днем виходу позивача з товариства, на який проводиться розрахунок вартості частки позивача, є дата прийняття зборами рішення про його вихід, а не день подачі ним заяви про вихід з товариства суперечить нормам матеріального права.

Зокрема, ст. 10 Закону № 1576-ХІІ передбачає право учасника у встановленому порядку в будь-який час вийти з товариства, незалежно від згоди інших учасників чи самого товариства. Положення статутних документів, які обмежують чи забороняють право на вихід учасника з товариства, є незаконними. Аналіз зазначених правових норм дає підстави дійти висновку про те, що на вихід учасника з товариства не вимагається згода інших учасників чи прийняття відповідного рішення зборами учасників товариства, а днем виходу учасника з товариства є день подачі ним заяви про вихід з товариства у встановленому порядку. Днем подачі такої заяви слід розглядати день передачі її учасником будь-якому виконавчому органу товариства або уповноваженому на це учаснику чи працівнику товариства, а не тільки зборам товариства, підставою скликання яких була заява позивача про вихід з товариства.

Одним з найбільш поширених видів корпоративних спорів є спори, пов’язані з виключенням учасника з товариства, зокрема, за позовами з вимогою про визнання недійсними рішень зборів ТОВ (ТДВ) про таке виключення.

Стаття 64 Закону № 1576-ХІІ передбачає можливість виключення з ТОВ учасника, який систематично не виконує або неналежним чином виконує обов’язки, або перешкоджає своїми діями досягненню цілей товариства на основі рішення, за яке проголосували учасники, що володіють у сукупності більш як 50 відсотками загальної кількості голосів учасників товариства. При цьому цей учасник (його представник) у голосуванні участі не бере.

При вирішенні даної категорії спорів суди повинні з’ясувати всі обставини, пов’язані з виключенням учасника з товариства, дати оцінку його поведінці, встановити наявність негативних для товариства наслідків у зв’язку з діями (бездіяльністю) учасника. Якщо негативні наслідки ще не настали, потрібно правильно визначити вірогідність їх настання. Необхідно визначити причинний зв’язок між діями (бездіяльністю) учасника товариства та негативними наслідками для товариства, а також з’ясувати мотиви поведінки учасника, форму вини тощо.

Так, у постанові Вищого господарського суду України від 21 березня 2006 р. у справі за позовом ВАТ “Луганськдрук” до ТОВ “Редакція газети “Земля кормилица” про визнання недійсним рішення загальних зборів учасників ТОВ “Редакція газети “Земля кормилица” від 20 квітня 2005 р. в частині виключення ВАТ “Луганськдрук” зі складу учасників, якою постанову Луганського апеляційного господарського суду від 15 листопада 2005 р. у справі № 15/364пн Господарського суду Луганської області залишено без змін, вказано таке.

Приписи ст. 64 Закону № 1576-ХІІ чітко визначають підстави виключення учасника зі складу товариства, а саме: систематичне невиконання або неналежне виконання обов’язків та перешкоджання своїми діями досягненню цілей товариства. Разом з тим, як встановлено господарським судом апеляційної інстанції та вбачається зі змісту оскаржуваного рішення, у ньому не зазначено, невиконання яких конкретно обов’язків зумовило рішення про виключення ВАТ “Луганськдрук” зі складу учасників товариства, в чому полягала систематичність їх невиконання, якими саме діями ВАТ “Луганськдрук” перешкоджало досягненню цілей товариства.

При вирішенні спорів, пов’язаних з виключенням учасника з товариства, вирішуючи питання про наявність факту перешкоджання учасником своїми діями досягненню цілей товариства, суд повинен встановити, що поведінка учасника суттєво ускладнює діяльність товариства чи робить її практично неможливою.

Так, Господарський суд Харківської області у рішенні від 3 травня 2007 р. у справі за позовом Л. до СП “Торговий будинок “Олександра” в формі ТОВ, В. про поновлення корпоративних прав обґрунтовано зробив висновок про те, що, оскільки відповідачі не надали доказів в обґрунтування того, що позивач систематично не виконувала або неналежним чином виконувала обов’язки, або перешкоджала своїми діями досягненню цілей товариства, позовні вимоги визнати недійсним рішення загальних зборів засновників СП “Торговий будинок “Олександра” в формі ТОВ, про виключення позивача зі складу засновників товариства обґрунтовані та підлягають задоволенню.

При вирішенні даної категорії корпоративних спорів господарські суди повинні враховувати як фактичні обставини, що були підставою для виключення учасника з товариства, так і дотримання вимог законодавства та установчих документів при скликанні та проведенні відповідних загальних зборів.

Господарським судам також необхідно звернути увагу на те, що вирішення питання про виключення учасника з товариства належить до компетенції загальних зборів товариства і не може здійснюватися за рішенням суду.

Так, у постанові Вищого господарського суду України від 11 липня 2006 р. у справі за позовом ПП “Даско” до ТОВ “Місто слави” та Приватної компанії з обмеженою відповідальністю “Хімаліта Лімітед” про виключення зі складу учасників, внесення змін до установчих документів цей суд встановив, що виключення учасника з ТОВ відповідно до ст. 59 Закону № 1576-ХІІ належить до компетенції зборів ТОВ, а не суду. Відповідно до ст. 147 ЦК, ст. 53 Закону № 1576-ХІІ частка у статутному фонді товариства є власністю учасника товариства, якою він може розпоряджатись за власним розсудом, а вихід учасника з товариства в силу ч. 1 ст. 148 ЦК є його правом. Ухвалою Верховного Суду України від 8 лютого 2007 р. відмовлено у порушенні касаційного провадження з перегляду зазначеної постанови Вищого господарського суду України.

При вирішенні спорів, пов’язаних зі вступом спадкоємців (правонаступників) учасників до ТОВ (ТДВ), судам необхідно керуватися нормами ч. 5 ст. 47 ЦК, а також ст. 55 Закону № 1576-ХІІ, зокрема, прийняття рішення про вступ спадкоємця (правонаступника) учасника до ТОВ (ТДВ) належить до компетенції загальних зборів учасників товариства, а не суду.


Спори, пов’язані зі зміною статутного капіталу товариства

Порядок збільшення (зменшення) розміру статутного капіталу АТ, ТОВ та ТДВ визначено статтями 38, 52 Закону № 1576-ХІІ, а ст. 40 встановлено перелік обов’язкових даних, які повинно містити повідомлення про загальні збори щодо зміни статутного капіталу АТ. Дані правовідносини регулюються також Положенням про порядок збільшення (зменшення) розміру статутного капіталу акціонерного товариства, (затверджений рішенням ДКЦПФР № 387 від 22 лютого 2007 р.; зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 28 березня 2007 р. за № 280/13547).

Господарським судам необхідно керуватися тим, що недотримання у повідомлені про скликання загальних зборів АТ щодо зміни розміру статутного капіталу товариства встановлених законодавством вимог зумовлює недійсність рішень, прийнятих на таких зборах.

Так, у постанові Судової палати у господарських справах Верховного Суду України від 27 лютого 2007 р. у справі за позовом ФДМУ до ЗАТ “Туристичний центр “Аян-Дере” про визнання незаконними загальних зборів акціонерів та недійсними прийнятих на них рішень задоволено касаційну скаргу ФДМУ та скасовано постанову Вищого господарського суду України від 19 жовтня 2006 р. та рішення Господарського суду АР Крим від 6 червня 2006 р., справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції. Постанова мотивована тим, що повідомлення про скликання загальних зборів акціонерів ЗАТ не містили: проекту змін до статуту АТ, пов’язаних із збільшенням статутного фонду; дати початку і закінчення підписки на акції, що додатково випускаються; порядку відшкодування власникам акцій збитків, пов’язаних зі зміною статутного фонду.

Разом з тим, окремі господарські суди допускають помилки при вирішенні даної категорії спорів, роблячи висновок про те, що такі порушення порядку скликання загальних зборів не є значними.

Так, у справі за позовом Української державної акціонерної холдингової компанії “Укрпапірпром” до ВАТ “Дніпропетровська паперова фабрика” про визнання недійсним рішення загальних зборів акціонерів ВАТ “Дніпропетровська паперова фабрика” у рішенні Господарського суду Дніпропетровської області від 11 липня 2005 р., залишеному без змін постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 1 вересня 2005 р., вказано, що дані порушення не є суттєвими. Зокрема, надруковані загальні повідомлення не містили: проекту змін до статуту товариства, пов’язаних зі збільшенням статутного фонду, та дати початку і закінчення підписки на акції, що додатково випускаються.

У постанові від 24 листопада 2005 р. Вищий господарський суд України, скасовуючи зазначені рішення та постанову, зробив висновок про те, що законодавець у ст. 40 Закону № 1576-ХІІ зазначив чіткі вимоги до повідомлення про загальні збори з питання змін статутного фонду АТ, які не можуть бути визначені як незначні, тому висновки судів про те, що порушення не були значними, не приймаються до уваги та не вважаються обґрунтованими і законними.

Можуть бути визнані недійсними також рішення загальних зборів щодо зміни статутного капіталу товариства і у випадку надання товариством недостовірної інформації у зазначеному повідомленні.

Так, рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 8 червня 2007 р. задоволено позов Б. до ВАТ “Дніпропетровський електромеханічний завод” про визнання недійсним рішення загальних зборів акціонерів з питань збільшення статутного фонду товариства шляхом додаткової емісії акцій. Суд вказав, що права позивача були порушені невідповідністю оприлюднення інформації щодо термінів підписки на акції. Товариством було порушено вимоги абз. 3 ч. 1 ст. 11 Закону від 30 жовтня 1996 р. № 448/96-ВР “Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні” — надання завідомо недостовірної інформації.

Таким чином, вирішуючи спори за позовами акціонерів (учасників) товариства про визнання недійсним рішення загальних зборів товариства щодо збільшення (зменшення) статутного капіталу товариства, господарські суди повинні з’ясовувати, чи були загальні підстави для визнання загальних зборів недійсними (порушення порядку скликання та проведенні загальних зборів), а також спеціальні підстави, зокрема, дотримання правил повідомлення про загальні збори з питань змін статутного капіталу товариства.

При цьому господарськими судами при розгляді справ про визнання рішення про зміну розміру статутного капіталу господарського товариства не повинні братися до уваги доводи позивачів (акціонерів) щодо господарської доцільності прийняття таких рішень, зокрема, про те, що відповідним рішенням порушуються їх права, пов’язані з інвестуванням коштів до статутного капіталу товариства. Протилежне означало б втручання суду у господарську діяльність товариства.

Так, Господарський суд м. Києва у рішенні від 11 квітня 2006 р. у справі за позовом компанії “Воллері Холдінг ЛТД” до ВАТ “Алчевський металургійний комбінат”, ДКЦПФР про визнання недійсним рішення загальних зборів акціонерів про збільшення статутного капіталу товариства за рахунок додаткового випуску акцій, відмовивши у задоволенні позову, встановив, що права позивача порушені не були. Суд обґрунтовано не прийняв до уваги, що реалізація товариством акцій додаткового випуску призводить до зниження ринкової вартості акцій та завдає шкоди акціонерам.


Спори щодо порядку нарахування та виплати дивідендів учасникам (акціонерам) господарського товариства

Право брати участь у розподілі прибутку товариства і одержувати його частину (дивіденди) є основним майновим правом учасників (акціонерів) господарського товариства. Порядок нарахування та виплати дивідендів регламентується статтями 10, 41, 59 Закону № 1576-ХІІ, ст. 158 ЦК.

Аналіз матеріалів узагальнення дає підставу зробити висновок про те, що господарські суди, в основному, правильно вирішували дану категорію корпоративних спорів, приймаючи законні та обґрунтовані рішення у справі.

При вирішенні спорів, пов’язаних з виплатою дивідендів, господарські суди повинні керуватися тим, що суд вправі прийняти рішення лише щодо виплати акціонеру (учаснику) дивідендів відповідно до рішення загальних зборів акціонерів (учасників) товариства. Якщо загальні збори прийняли рішення не розподіляти прибуток товариства, господарський суд не може підміняти вищий орган управління товариства і втручатися у господарську діяльність товариства. Законодавством не передбачено можливість виплати акціонеру (учаснику) дивідендів на підставі рішення суду.


Спори щодо надання інформації про діяльність господарського товариства

Право учасника господарського товариства на отримання інформації про діяльність товариства регламентовано п. “г” ч. 1 ст. 10 Закону № 1576-ХІІ, а також ст. 116 ЦК та ч. 1 ст. 88 ГК.

Зокрема ст. 116 ЦК передбачає, що учасники господарського товариства мають право у порядку, встановленому установчим документом товариства, одержувати інформацію про діяльність товариства. Відповідно до ст. 88 ГК на вимогу учасника товариство зобов’язане надати йому для ознайомлення річні баланси, звіти про фінансово-господарську діяльність товариства, протоколи ревізійної комісії, протоколи зборів органів управління товариства. Аналогічні приписи передбачені п. “г” ст. 10 зазначеного закону.

При цьому законодавчо не визначено відповідальність за ненадання або надання товариством недостовірної інформації. Способом захисту права учасника господарського товариства на отримання інформації про діяльність товариства є спонукання в судовому порядку до виконання товариством дій — надання відповідної інформації.

Аналіз судових рішень за позовами учасників (акціонерів) до господарських товариств про спонукання надати інформацію про діяльність товариства дозволяє констатувати незадовільність правової регламентації даних відносин. Зокрема, законодавством не врегульовано питання:

– відсутність чітко визначеного обсягу інформації, яка може бути надана учаснику (акціонеру) товариства;

– невизначеність процедури подання запиту та отримання інформації;

– не визначено співвідношення інформації, що може бути надана учаснику (акціонеру), та інформації, яка складає комерційну таємницю;

– не визначено обмежень щодо періоду часу, за який учасник (акціонер) може вимагати надання інформації про діяльність товариства.

У зв’язку з цим при вирішенні питання про надання господарським товариством інформації про діяльність товариства господарським судам необхідно керуватися наступним.

Господарське товариство зобов’язане надавати учаснику (акціонеру) на його вимогу лише документи звітного характеру (річні баланси, звіти про фінансово-господарську діяльність товариства, протоколи ревізійної комісії, протоколи зборів органів управління товариства) та інформацію, що міститься в установчих документах товариства, а не будь-яку інформацію щодо господарської діяльності товариства.

Так, постановою від 19 січня 2006 р. у справі за позовом ТОВ “Укрплита” до ЗАТ “Фанери та плити” про зобов’язання вчинити дії Вищий господарський суд України встановив. Позивач звернувся до відповідача з вимогою надати йому, як акціонеру ЗАТ “Фанери та плити”, засвідчені копії договорів на придбання акцій ЗАТ у акціонерів за період з 27 липня 2004 р. по 29 березня 2005 р., а також у разі їх укладення, засвідчені копії договорів щодо відчуження акцій, придбаних ЗАТ за період з 1 січня 2004 р. по 29 березня 2005 р., або відповідну інформацію у разі їх анулювання.

Вищий господарський суд України на підставі ч. 1 ст. 116 ЦК та аналізу положень статуту ЗАТ зробив висновок про те, що чинне законодавство передбачає право акціонера вимагати від товариства надання інформації лише щодо документів звітного характеру, а не будь-яких документів по конкретних господарських операціях суб’єктів господарювання.

Аналіз матеріалів узагальнення виявив випадки, коли суди, навпаки, зобов’язували товариство надавали документи, не передбачені законодавством.

Так, рішенням Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 14 грудня 2005 р. скасовано незаконне та необґрунтоване рішення Московського районного суду м. Харкова від 15 квітня 2003 р., яким визнано дії суб’єкта оскарження неправомірними та зобов’язано надати скаржниці (акціонеру ВАТ) документи про діяльність товариства, також скасовано ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 10 червня 2003 р., якою зазначене рішення залишено в силі.

Зокрема, позивач просила визнати неправомірними дії правління ВАТ “Індекс” та зобов’язати суб’єкта оскарження видати їй засвідчені належним чином копії протоколів засідання правління товариства за 2002 р., копії договорів оренди основних фондів зі всіма орендарями, довідку про фактично внесену орендну плату, баланс станом на 1 жовтня 2002 р. з розшифруванням дебіторської та кредиторської заборгованості, звіт про фінансові результати за дев’ять місяців 2002 р., довідку про виплачену заробітну плату та матеріальні заохочення членам правління, спостережної ради, ревізійної комісії за 2002 р., копію договору з реєстратором, перелік працівників підприємства із зазначенням: посади, окладу, фактично відпрацьованого часу, довідки про час простою, нараховану заробітну плату з 1 січня по 1 жовтня 2002 р.

Колегія суддів Верховного Суду України зазначила, що з такими висновками судів погодитися не можна, оскільки відповідно до ст. 9 Закону від 2 жовтня 1992 р. № 2657-XII “Про інформацію”(далі — Закон № 2657-XII) всі громадяни України, юридичні особи і державні органи мають право на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення та зберігання відомостей, необхідних для реалізації ними своїх прав, свобод і законних інтересів, здійснення завдань і функцій. Реалізація права на інформацію громадянами, юридичними особами і державою не повинна порушувати громадські, політичні, економічні, соціальні, духовні, екологічні та інші права, свободи і законні інтереси інших громадян, права та інтереси юридичних осіб. Кожному громадянину забезпечується вільний доступ до інформації, яка стосується його особисто, крім випадків, передбачених законами України.

На письмовий запит позивачки ВАТ дало обґрунтовану відповідь про те, що вона вправі ознайомитися лише з передбаченими законом документами, зокрема: протоколами засідань правління товариства за 2002 р., балансом станом на 1 жовтня 2002 р., звітом про фінансові результати за дев’ять місяців 2002 р. та декларацією про доходи товариства за цей період за місцем його знаходження.

Ураховуючи те, що чинним законодавством і статутом ВАТ чітко визначений перелік документів товариства, які можуть бути надані його акціонерові для ознайомлення з метою реалізації передбачених законом прав, Колегія суддів Верховного Суду України зробила висновок, що суд не мав законних підстав зобов’язувати ВАТ надати позивачці інші документи про діяльність товариства, що є незаконним втручанням у його внутрішню господарську діяльність.

Окрім того, неоднозначно у судовій практиці вирішується питання про те, чи може учасник (акціонер) товариства вимагати надання інформації про діяльність товариства за той період часу, коли він ще не мав статусу учасника (акціонера).

Так, рішенням Господарського суду АР Крим задоволено позов ТОВ “Підприємство “Вітек” до ЗАТ “Авіатермінал” про спонукання виконати зобов’язання. ЗАТ “Авіатермінал” зобов’язано надати ТОВ документи статистичного та фінансового звіту за 2005 р. та 2006 р. Однак, постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 27 березня 2007 р. рішення змінено, позовні вимоги задоволені частково у зв’язку з тим, що ТОВ стало акціонером ЗАТ та набуло відповідних прав акціонера тільки з 2006 р., тому в частині позову про надання позивачу відповідних документів за 2005 р. відмовлено.

Навпаки, у постанові Вищого господарського суду України від 25 жовтня 2005 р. у справі за позовом ТОВ “Промтекс-2000” до ВАТ “Броварський завод будівельних конструкцій” про зобов’язання надати інформацію щодо діяльності ВАТ цей суд не врахував зауваження відповідача про те, що позивач став акціонером відповідача з певної дати, а, відповідно, позивач має право на одержання інформації про діяльність відповідача, починаючи з цієї дати.

Вбачається правильною практика тих судів, які при вирішенні спорів про зобов’язання товариства надати інформацію про діяльність товариства керуються датою, з якого особа стала акціонером товариства, оскільки відповідно до ст. 5 Закону № 710/97-ВР реалізація корпоративних прав, що випливають з акції (в тому числі і права на отримання інформації про діяльність товариства), є можливою лише після внесення відповідних змін до реєстру власників іменних цінних паперів.

Господарським судам при вирішенні даної категорії спорів необхідно також враховувати і процедуру надання учасникам (акціонерам) інформації про діяльність товариства, встановлену господарським товариством.

Так, Господарський суд м. Севастополя рішенням від 7 червня 2005 р. задовольнив позов ТОВ “Техномеблі” до ЗАТ “Балаклавське” про спонукання виконати дії. Відновлено порушене право позивача на отримання інформації шляхом зобов’язання ЗАТ “Балаклавське” надати ТОВ “Техномеблі” інформацію про діяльність товариства.

Однак, Севастопольський апеляційний господарський суд обґрунтовано скасував рішення місцевого господарського суду у зв’язку з тим, що відповідно до вимог статей 33, 35 Закону № 2657-XII та роз’яснення про порядок застосування п. “г” ст. 10 Закону України “Про господарські товариства” ДКЦПФР від 29 жовтня 2002 р. № 5 порядок доступу до інформації про діяльність товариства був встановлений Правилами надання інформації за запитами акціонерів ЗАТ “Балаклавське”. Відповідно до зазначених Правил відповідач визначив позивачу конкретні дні та час для ознайомлення з документами товариства, однак у визначені дні позивач не звернувся до відповідача для реалізації свого права на отримання відповідної інформації.


Спори щодо компетенції, обрання та відкликання наглядової ради товариства, визнання рішень наглядової ради недійсними

Відповідно до ст. 160 ЦК в акціонерному товаристві може бути створена наглядова рада, яка здійснює контроль за діяльністю його виконавчого органу та захист прав акціонерів товариства. Компетенція наглядової ради, порядок обрання та відкликання членів наглядової ради АТ визначені статтями 41, 46 Закону № 1576-ХІІ.

Законодавством (ст. 98 ЦК) встановлено можливість оскарження учасником товариства лише рішень загальних зборів товариства. Проте, учасники товариства (акціонери), а також інші особи, права та законні інтереси яких порушено рішенням наглядової ради (члени виконавчого органу товариства тощо), можуть оскаржити таке рішення до суду, оскільки наглядова рада товариства є його органом управління, що приймає обов’язкові для виконання рішення, це відповідає також ст. 55 Конституції.

Рішення наглядової ради товариства може бути оскаржено в судовому порядку акціонером (учасником) товариства шляхом подання позову про визнання його недійсним, якщо рішення не відповідає вимогам законодавства та порушує права чи законні інтереси учасника (акціонера) товариства. Відповідачем за таким позовом є товариство.

Чинним законодавством не врегульовано порядку скликання і роботи наглядової ради товариства, визначення її правомочності. У зв’язку з цимгосподарським судам при вирішенні спорів необхідно застосовувати положення установчих документів товариства, а також аналогію закону, де допускають спірні правовідносини, в частині норм, що регулюють відповідні питання скликання та проведення загальних зборів товариства (обов’язковість повідомлення усіх членів наглядової ради про проведення засідання, надання інформації з питань порядку денного, правомочність, порядок прийняття рішення тощо).

Наприклад, Господарський суд Тернопільської області рішенням від 5 червня 2006 р. у справі за позовом ТОВ “Інвестиційна компанія “Українські інвестиції” до ВАТ “Міжрегіональні ділові ініціативи” про визнання недійсними рішень Спостережної ради ВАТ обґрунтовано визнав недійсним рішення спостережної ради ВАТ, прийняті за відсутності позивача, який є членом спостережної ради, що не був повідомлений про час і місце проведення засідання спостережної ради.

Господарським судам необхідно враховувати, що рішення, прийняті наглядовою радою з перевищенням повноважень, зокрема, з питань, що належить до виключної компетенції загальних зборів учасників (акціонерів) товариства, повинні визнаватися недійсними.

Так, у постанові Судової палати у господарських справах Верховного Суду України від 27 червня 2006 р. за касаційним поданням Генерального прокурора України та касаційною скаргою ВАТ “Оріана” на постанову Вищого господарського суду України від 22 березня 2006 р. у справі за позовом Першого заступника прокурора Івано-Франківської області в інтересах держави в особі ФДМУ і ВАТ “Оріана” до ЗАТ “Лукор” про визнання недійсним рішення спостережної ради ЗАТ “Лукор” від 31 січня 2005 р. встановлено, що рішення про передачу майна ЗАТ “Лукор” до статутного фонду ТОВ “Карпатнафтохім” мали право приймати загальні збори акціонерів, а не спостережна рада, оскільки зазначеним рішенням спостережна рада здійснила відчуження майна ЗАТ “Лукор” на користь іншої особи. А відповідно до абз. 2 ч. 2 ст. 98 ЦК рішення загальних зборів учасників про відчуження майна товариства на суму, що становить п’ятдесят і більше відсотків майна товариства приймаються більшістю не менш як у 3/4 голосів.

При вирішенні даної категорії спорів господарським судам також необхідно враховувати, що не відноситься до компетенції судів вирішення спорів про включення учасника (акціонера) товариства до складу наглядової ради чи його виключення.

Так, у справі №12/31-н позивач ВАТ “Інвестиційна енергетична компанія “ІНЕКО” серед інших вимог просив зобов’язати ВАТ “Готель “Поділля” включити його до складу спостережної (наглядової) ради товариства. Господарський суд Хмельницької області рішенням від 25 квітня 2006 р. відмовив у задоволенні зазначеної вимоги з посиланням на те, що згідно зі ст. 41 Закону № 1576-ХІІ обрання та відкликання членів наглядової ради належить до компетенції загальних зборів товариства. Цю позицію підтримано апеляційною інстанцією (постанова Житомирського апеляційного господарського суду від 7 грудня 2006 р.) та Вищим господарським судом України (постанова від 8 лютого 2007 р.).

Не є підвідомчими (підсудними) господарським судам і спори про визнання недійсним протоколу засідання наглядової ради товариства з тих же мотивів, що і протоколів загальних зборів товариства.

Так, Господарський суд м. Києва у рішенні від 5 грудня 2006 р. припинив провадження у справі за позовом Заступника Генерального прокурора України в інтересах ФДМУ, Державної адміністрації залізничного транспорту України “Укрзалізниця” до ВАТ лізингова компанія “Укртранслізинг”, корпорації “Міжрегіональний промисловий Союз” про визнання недійсним протоколу засідання наглядової ради та договору купівлі-продажу. Припинивши провадження у справі в частині вимог про визнання недійсним протоколу засідання наглядової ради на підставі п. 1 ч. 1 ст. 80 ГПК, суд правомірно зробив висновок про те, що відповідний протокол не є нормативним актом, оскільки він не встановлює, не змінює і не скасовує норми права. Оскаржуваний протокол не є і актом ненормативного характеру (індивідуальним актом), оскільки він не обумовлює виникнення прав і обов’язків позивачів, тому такий спір не є підвідомчим господарським судам.


Спори щодо порядку обрання та відкликання, компетенції виконавчого органу господарського товариства

Відповідно до статей 99, 161 ЦК, статей 47, 62 Закону № 1576-ХІІ виконавчим органом товариства, який здійснює керівництво його поточною діяльністю, є правління (дирекція) або інший орган (колегіальний чи одноособовий), визначений статутом. Виконавчий орган вирішує всі питання діяльності товариства, крім тих, що віднесені до компетенції загальних зборів і наглядової ради товариства. Утворення і відкликання виконавчого органу товариства статтями 145, 159 ЦК, статтями 41, 59 Закону № 1576-ХІІ віднесено до виключної компетенції загальних зборів акціонерів.

Матеріали узагальнення засвідчили, що є випадки пред’явлення позовів про визнання повноважень одноособового чи членів виконавчого органу товариства припиненими у зв’язку зі спливом строку, на який вони були обрані (призначені). При розгляді даних справ судам необхідно враховувати, що, по-перше, такого способу захисту прав та законних інтересів чинним законодавством не передбачено, а по-друге, повноваження членів виконавчого органу товариства припиняються їх переобранням, і вирішення даного питання не належить до компетенції судів та означало б втручання у внутрішню діяльність товариства.

У судовій практиці виникають також спірні питання щодо розмежування компетенції голови та членів колегіального виконавчого органу товариства, у зв’язку з чим господарським судам необхідно враховувати наступне.

У постанові Судової палати у господарських справах Верховного Суду України від 21 лютого 2006 р. за касаційною скаргою ЗАТ “Сільськогосподарське риболовецько-промислове підприємство “Лютіж” на постанову Вищого господарського суду України від 29 листопада 2005 р. у справі за позовом ЗАТ “Сільськогосподарське риболовецько-промислове підприємство “Лютіж” до ТОВ “Аква світ” про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 21 травня 2004 р., укладеного між товариствами, встановлено, що у випадку, якщо статутом товариства передбачено, що його виконавчий орган діє у складі кількох осіб, то голова правління не є самостійним органом управління, тому для набуття товариством цивільних прав і обов’язків він на підставі ч. 2 ст. 99 та ст. 161 ЦК повинен виносити відповідні питання на розгляд засідання правління чи загальних зборів акціонерів.

Господарським судам необхідно також враховувати, що рішення виконавчого органу товариства, прийняті з перевищенням компетенції, можуть бути визнані недійсними за позовом акціонерів (учасників) товариства у випадку порушення цим рішенням прав акціонерів (учасників) товариства.

Так, у рішенні Господарського суду Одеської області від 25 травня 2007 р. у справі за позовом ТОВ “Бізнес-центр “Примор’я”, ВАТ “Інвестиційна компанія “Примор’є-Інвест” до ВАТ “Третій автобусний парк” про визнання недійсним рішення правління ВАТ “Третій автобусний парк” щодо перенесення терміну загальних зборів акціонерів встановлено таке. Правління ВАТ перенесло загальні збори акціонерів, призначені відповідно до ст. 45 Закону № 1576-ХІІ, на невизначений термін. У зв’язку з цим господарський суд обґрунтовано зробив висновок, що законом не передбачено можливість правління перенести загальні збори, тому правління перевищило свої повноваження. Відповідне рішення правління судом визнано недійсним.

Визнання судом рішень загальних зборів учасників (акціонерів) товариства недійсними зумовлюють спори, пов’язані із застосуванням наслідків недійсності рішень загальних зборів. Зокрема, щодо визнання недійсними правочинів, укладених виконавчим органом господарського товариства, рішення загальних зборів про обрання якого на посаду визнано у судовому порядку недійсним. Така невизначеність обумовлює різну практику вирішення спорів господарськими судами.

Наприклад, у справі за позовом ВАТ “Харківська книжкова фабрика ім. Фрунзе” до ПП “Лайтінг” про визнання недійсними договорів, що розглядалась Господарським судом Харківської області, дійсність договорів оскаржувалась з мотивів, що вони були підписані неуповноваженою особою, оскільки рішення загальних зборів ВАТ про обрання голови правління було визнано господарським судом недійсним. У рішенні від 26 червня 2006 р. господарський суд відмовив у задоволенні позову, керуючись ч. 3 ст. 92, ст. 241 ЦК, та зазначив, що оскільки рішення про обрання голови правління на момент укладення спірних договорів не було визнано недійсним, то він мав правові підстави на укладення таких договорів, оскільки він представляв інтереси позивача згідно статуту.

Навпаки, Харківський апеляційний господарський суд, скасовуючи дане рішення, в ухвалі від 7 грудня 2006 р. зробив протилежний висновок. Зважаючи на те, що рішення загальних зборів ВАТ про обрання голови правління було визнано господарським судом недійсним, він не є представником ВАТ “Харківська книжкова фабрика ім. Фрунзе” в розумінні вимог ст. 237 ЦК і не може уособлювати виконавчий орган товариства, оскільки він не обирався головою правління фабрики, правовідносини щодо представництва ним фабрики не виникали, він взагалі не мав повноважень щодо вчинення правочинів від імені ВАТ, і, зокрема, на укладання спірних договорів, він не міг відображати дійсну волю ВАТ.

Апеляційний господарський суд зробив висновок про те, що на момент укладання зазначених договорів особа, яка підписала їх, була неуповноваженою на ці дії, тобто договір від імені позивача був укладений фізичною особою, яка не мала згідно з п. 2 ст. 203 ЦК необхідного обсягу цивільної дієздатності представника юридичної особи. Відповідно на підставі ч. 2 ст. 215 ЦК апеляційний суд зробив висновок про нікчемність даних правочинів.

Вбачається, що у даному випадку правильною є позиція місцевого господарського суду, оскільки на підставі ч. 3 ст. 92 ЦК у відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження. Це положення є гарантією стабільності майнового обороту і є також загальноприйнятим стандартом у світовій практиці, зокрема, відповідно до Першої директиви Ради Європейських Співтовариств від 9 березня 1968 р. (68/151/ЄEC).

Законодавством не передбачено порядку скликання та не визначено кворум у колегіальному виконавчому органі товариства — ці питання повинні передбачатися в установчих документах товариства, у протилежному випадку суди повинні за аналогією застосовувати найбільш близькі положення законодавства, що встановлюють кворум та інші питання щодо загальних зборів відповідного товариства (обов’язковість повідомлення усіх членів колегіального виконавчого органу про проведення засідання, надання інформації з питань порядку денного, правомочність, порядок прийняття рішення тощо).


Вжиття господарськими судами заходів до забезпечення позову
при вирішенні корпоративних спорів

Особливістю корпоративних спорів є поширена практика застосування заходів до забезпечення позову, які в окремих випадках фактично блокують діяльність господарських товариств (зокрема, заборона скликання та проведення загальних зборів, виконання рішень органів управління) чи обмежують господарську діяльність товариства (заборона відчуження майна, укладання певних договорів тощо).

Підстави вжиття господарським судом заходів до забезпечення позову визначено ст. 66 ГПК — випадки, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду. При цьому вичерпний перелік заходів до забезпечення позову наведено в ст. 67 ГПК:

– накладання арешту на майно або грошові суми, що належать відповідачеві;

– заборона відповідачеві вчиняти певні дії;

– заборона іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору;

– зупинення стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.

Матеріали узагальнення засвідчили, що у справах зі спорів про визнання недійсними рішень загальних зборів товариства, про визначення частки учасника при його виході з товариства, визнання недійсними договорів купівлі-продажу акцій тощо позивачі подавали до господарського суду заяву про вжиття заходів до забезпечення позову.

При здійсненні узагальнення виявлено численні випадки вжиття господарськими судами заходів до забезпечення позову, які фактично блокують організацію та проведення загальних зборів товариства, зокрема:

– заборона господарському товариству проводити загальні збори;

– заборона проводити реєстрацію акціонерів для участі у загальних зборах;

– заборона реєстратору власників іменних цінних паперів надавати копії реєстру та виписки з нього;

– заборона будь-яких дій, пов’язаних із виконанням рішень загальних зборів тощо.

У зв’язку з цим роз’яснити господарським судам, що заборона проведення загальних зборів учасників (акціонерів) товариства фактично означає заборону товариству здійснювати свою діяльність у частині компетенції загальних зборів. Вжиття такого заходу до забезпечення позову не відповідає призначенню даного інституту, який має на меті захист інтересів заявника, а не позбавлення іншої особи права здійснювати діяльність у відповідності до закону. Господарським судам необхідно враховувати, що ст. 6 ГК одним із загальних принципів господарювання в Україні визначено заборону незаконного втручання органів державної влади та органів місцевого самоврядування, в тому числі і судів, у господарські відносини.

Так, у постанові від 29 червня 2006 р. у справі № 41/578 Вищий господарський суд України вказав, що загальні збори акціонерів є вищим органом акціонерного товариства, які в межах свої компетенції вирішують питання діяльності акціонерного товариства. Тому заборона проведення загальних зборів фактично паралізує роботу вищого органу АТ і є прямим втручанням у господарську діяльність товариства.

Це ж положення стосується і вжиття заходів до забезпечення позову шляхом заборони інших дій, які фактично означають заборону проведення загальних зборів учасників (акціонерів) товариства, у тому числі заборона реєструватися для участі у загальних зборах, заборона реєстратору проводити реєстрацію акціонерів для участі в зборах акціонерів тощо.

Зокрема, Вищий господарський суд України встановив, що заборона акціонеру голосувати належними йому акціями на загальних зборах акціонерів фактично паралізує роботу вищого органу АТ і є втручанням у господарську діяльність товариства (постанова Вищого господарського суду України від 11 серпня 2005 р. у справі за позовом компанії “Xanadu Property Holdings, LLC”, США до ТОВ “Агропостачзбут, Управління з питань державної реєстрації юридичних та фізичних осіб-підприємців при Дніпропетровській міській раді про визнання недійсною державної реєстрації). Скасовуючи постанову від 4 квітня 2005 р. Дніпропетровського апеляційного господарського суду та ухвалу від 30 грудня 2004 р. Господарського суду Дніпропетровської області у справі, Вищий господарський суд України також вказав, що умовою вжиття заходів до забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент подання позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення. Заборонивши ТОВ “Агропостачзбут” здійснювати будь-які дії щодо відчуження майна, господарський суд вжиття цього способу не обґрунтував і не навів обставин, які б переконливо доводили продаж майна з боку відповідача.

Заборона проведення загальних зборів учасників (акціонерів) товариства порушує право учасників (акціонерів) товариства брати участь в управлінні товариством.

У постанові Вищого господарського суду України від 26 січня 2005 р. у справі за позовом суб’єкта підприємницької діяльності — фізичної особи К. до ЗАТ “Торговець цінними паперами “Восток-Маклер” про спонукання виконати умови договору про передачу акцій Вищого господарського суду України, скасовуючи ухвалу Господарського суду Харківської області від 19 жовтня 2004 р., якою вжито заходи до забезпечення позову: заборонено ВАТ проведення зборів акціонерів до закінчення розляду справи та заборонено реєстратору емітента ТзОВ “Партнер-реєстр” проводити реєстрацію акціонерів ВАТ для участі в зборах акціонерів, а також надавати реєстр емітенту або іншим особам та вносити будь-які зміни до реєстру, вказав наступне.

При винесенні ухвали про забезпечення позову шляхом заборони АТ та реєстратору здійснювати дії, пов’язані зі скликанням та проведенням загальних зборів, які є вищим органом АТ, до компетенції якого належить вирішення усіх питань, пов’язаних із діяльністю товариства, суд вирішив питання, яке стосується внутрішньої діяльності товариства і не пов’язане з розглядом справи за заявленим позовом та виконанням можливого рішення суду. Отже, вжиття заходів до забезпечення позову у вигляді заборони акціонерному товариству, реєстратору та/або іншим особам здійснювати дії, пов’язані з проведенням загальних зборів, може призвести до порушення передбаченого законом права акціонерів на участь в управлінні справами товариства шляхом участі та голосування на загальних зборах.

Окрім того, у справах за позовами про визнання недійсними рішень загальних зборів товариства відсутній причинно-наслідковий зв’язок між можливістю виконання такого судового рішення та вжиттям господарським судом заходів до забезпечення позову шляхом заборони проводити загальні збори учасників (акціонерів) товариства.

Так, у постанові Вищого господарського суду України від 15 вересня 2006 р. у справі за позовом ТОВ “Укркомплект “Плюс” до ТОВ “Профреєстр”, ВАТ “Кременчуцький сталеливарний завод” про визнання недійсним рішення акціонера ВАТ “Кременчуцький сталеливарний завод” та зобов’язання ТОВ “Профреєстр” вчинити певні дії Вищий господарський суд України встановив.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 16 травня 2006 р. з метою забезпечення позову заборонено ВАТ “Міжрегіональний фондовий союз” формувати зведений обліковий реєстр власників іменних цінних паперів ВАТ “Кременчуцький сталеливарний завод” по запитам реєстратора ТОВ “Профреєстр” для проведення позачергових загальних зборів акціонерів ВАТ; заборонено ТОВ “Профреєстр” і будь-яким іншим фізичним та юридичним особам надавати реєстр власників іменних цінних паперів ВАТ для проведення позачергових загальних зборів акціонерів ВАТ; вживати будь-які заходи щодо скликання, організації та проведення позачергових загальних зборів акціонерів ВАТ; проводити реєстрацію учасників (акціонерів та їх представників) позачергових загальних зборів ВАТ; оформляти будь-які документи, пов’язані з реєстрацією змін до реєстру власників іменних цінних паперів ВАТ у зв’язку зі зміною розміру номінальної вартості простих іменних акцій, реєстрацією додаткових емісій акцій; заборонено державному реєстратору вносити зміни до статуту ВАТ у зв’язку зі зміною статутного фонду товариства, заборонено ДКЦПФР здійснювати реєстрацію додаткового випуску акцій та Інформації про додаткову емісію акцій ВАТ.

Вищий господарський суд України вказав, що судом не встановлено, а колегією не вбачається причинно-наслідкового зв’язку між питаннями господарського характеру, які можуть бути в подальшому розглянуті позачерговими зборами акціонерів ВАТ, та можливими перешкодами у виконанні судового рішення про визнання недійсним рішення акціонера ВАТ щодо скликання позачергових зборів акціонерів ВАТ.

Касаційна інстанція також визнала неправомірним вжиття судом першої інстанції таких заходів до забезпечення позову як заборона державному реєстратору вносити зміни до статуту ВАТ у зв’язку зі зміною статутного фонду товариства та заборона ДКЦПФР здійснювати реєстрацію додаткового випуску акцій та інформації про додаткову емісію акцій ВАТ, тобто заборона вчиняти дії на виконання рішень загальних зборів акціонерів, які можуть прийматися у майбутньому, оскільки вжиття таких заходів до забезпечення позову допустиме виключно в разі оскарження у встановленому порядку відповідних рішень загальних зборів акціонерів.

Окрім тго, з позовної заяви не вбачається пред’явлення позивачем вимоги про визнання недійсним рішення акціонера ВАТ “Кременчуцький сталеливарний завод” на майбутнє, а тому в разі прийняття судом рішення про задоволення позову оскаржуваний акт буде визнано недійсними з моменту його прийняття. У випадку набрання цим рішенням законної сили підстави для ускладнення його виконання не виникатимуть, оскільки чинне процесуальне законодавство не передбачає видачі наказів на примусове виконання судових рішень у справах за позовами про визнання недійсними актів державних та інших органів.

У випадку визнання акта недійсним з моменту його прийняття особи, які на виконання такого акта здійснили певні дії (наприклад, передали майно, перерахували кошти тощо), вправі звернутись з вимогою про відновлення первісного стану, якщо її не заявлено разом з вимогою про визнання акта недійсним. У разі, якщо в результаті виконання приписів акта підприємством чи організацією їм завдано шкоди, вони вправі звернутися з вимогою про її відшкодування на загальних підставах, визначених гл. 82 ЦК та іншими законодавчими актами. Таку вимогу може бути об’єднано з вимогою про визнання акта недійсним.

У зв’язку з цим господарські суди не вправі шляхом вжиття заходів до забезпечення позову у спорах про визнання недійсними органів управління господарського товариства, про визнання недійсними правочинів щодо акцій товариства, про застосування наслідків недійсності таких правочинів, а також по інших спорах забороняти господарському товариству, його органам чи акціонерам (учасникам) проводити загальні збори учасників (акціонерів) товариства. Господарські суди також не вправі вживати заходи до забезпечення позову, які фактично означають заборону на проведення загальних зборів учасників (акціонерів) товариства, зокрема, реєструватися для участі у загальних зборах, заборона реєстратору надавати реєстр акціонерів на день проведення загальних зборів тощо.

Оскільки ст. 67 ГПК передбачає можливість вжиття такого заходу до забезпечення позову як заборона відповідачеві вчиняти певні дії, господарські суди лише за наявності підстав, передбачених ст. 66 ГПК, вправі заборонити загальним зборам приймати рішення з конкретних питань, включених до порядку денного, і лише за умови, якщо ці питання безпосередньо пов’язані з предметом спору. При цьому, виносячи ухвалу про вжиття заходів до забезпечення позову, господарським судам необхідно враховувати, що вони не повинні призводити до фактичної неможливості господарського товариства здійснювати діяльність, а також порушення товариством чинного законодавства.

При вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд повинен оцінювати обґрунтованість доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням наступних умов:

наявності зв’язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги;

імовірності ускладнення виконання або невиконання судового рішення у разі невжиття таких заходів;

запобігання порушенню у зв’язку з вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, які не є учасниками даного судового розгляду.

Так, постановою Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 12 лютого 2007 р. обґрунтовано скасовано ухвалу Господарського суду Полтавської області від 29 грудня 2006 р., якою задоволено заяву про вжиття заходів до забезпечення позову Приватного науково-виробничого підприємства “Шельф” до ТОВ “Агросервіс” у справі про визнання рішень загальних зборів недійсними. Зокрема, вказаною ухвалою заборонено органам управління і контролю відповідача приймати і звертати до виконання рішення загальних зборів, здійснювати будь-які дії з метою реєстрації випуску акцій, дії, спрямовані на проведення державної реєстрації змін до статуту, заборонен проводити загальні збори відповідача, заборонено органам управління і контролю відповідача здійснювати відчуження майна відповідача.

Апеляційний суд зробив висновок, що в судових рішеннях про визнання недійсним акту ненормативного характеру встановлюється факт відповідності акту вимогам законодавства і наявність порушення прав позивача та не встановлюється обов’язок відповідача вчиняти певні дії. Такі рішення не мають зобов’язального характеру по відношенню до боржника, оскільки не передбачають примусового виконання. Отже, у випадку задоволення позову та визнання недійсними рішення загальних зборів відповідач не зобов’язаний вчиняти будь-які дії. Таким чином, колегія апеляційного суду встановила, що вжиті місцевим судом заходи до забезпечення позову взагалі не перебувають у необхідному (обов’язковому) зв’язку із позовними вимогами, їх предметом.

Так, Вищий господарський суд України в постанові від 3 березня 2005 р. у справі за позовом ЗАТ транснаціональної фінансово-промислової нафтової компанії “Укртатнафта” до ЗАТ “Недержавний корпоративний пенсійний фонд “Укртранснафта”, ТОВ “Незалежність”, ВАТ фінансова компанія “Укрнафтогаз” про визнання недійсним договору купівлі-продажу цінних паперів встановив таке.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 11 листопада 2004 р. у справі № 15/558 клопотання ЗАТ транснаціональна фінансово-промислова нафтова компанія “Укртатнафта” про забезпечення позову задоволено, а саме: заборонено ТОВ “Незалежність” та його представникам до розгляду позову у даній справі по суті брати участь у загальних зборах акціонерів ЗАТ транснаціональна фінансово-промислова нафтова компанія “Укртатнафта”, зокрема, реєструватися для участі у засіданнях загальних зборів акціонерів ЗАТ, бути присутнім на засіданнях загальних зборів акціонерів ЗАТ та голосувати, а також передавати повноваження на участь у загальних зборах акціонерів ЗАТ іншим особам.

Вищий господарський суд України вказав, що заборона власнику акцій брати участь в управлінні товариством, як захід до забезпечення позову про визнання недійсним договору купівлі-продажу акцій, не має причинно-наслідкового зв’язку з умовою, що невжиття таких заходів може ускладнити чи зробити неможливим виконання рішення суду. Крім того, заборона акціонеру (його представнику) бути присутнім на засіданнях загальних зборів товариства, є порушенням внутрішнього порядку ведення загальних зборів та прав і свобод громадян.

Оскільки договір купівлі-продажу визнається недійсним з моменту укладення, то може виникнути питання про правомірність здійснення права на участь у загальних зборах акціонерів. Але це може бути предметом окремого позову за умови, що цим будуть порушені права інших осіб. Проте це не має прямого зв’язку з виконанням даного судового рішення.

Відповідно до змісту ст. 67 ГПК господарський суд, забезпечуючи позов, зобов’язаний точно вказати, які саме дії забороняється вчиняти відповідачу та іншим особам.

Так, Вищий господарський суд України постановою від 6 липня 2006 р. у справі за позовом ТОВ “ВК-Брок” до ВАТ “Український науково-дослідний інститут аналітичного приладобудування” про визнання недійсними протоколів загальних зборів, скасовуючи ухвалу Господарського суду м. Києва від 17 березня 2005 р. про вжиття заходів до забезпечення позову, вказав.

Заборонивши ВАТ “Український науково-дослідний інститут аналітичного приладобудування” та будь-яким особам вчиняти будь-які дії, спрямовані на підготовку, скликання та проведення загальних зборів акціонерів ВАТ у порушення вимог ст. 67 ГПК господарський суд вжив заходи до забезпечення позову щодо невизначеного кола осіб, не вказав, які саме конкретні дії, спрямовані на підготовку, скликання та роведення загальних зборів акціонерів ВАТ заборонено вчиняти. Така заборона позбавляє ухвалу ознак індивідуального акту та перетворює у акт нормативний, прийняття якого не є компетенцією господарського суду.

Навпаки, обґрунтовано вжив заходи до забезпечення позову Господарський суд м. Києва, ухвалою якого від 26 вересня 2005 р. з метою забезпечення позову заборонено ВАТ “Міжрегіональний фондовий союз” обіг акцій емітента ВАТ “Баглійкокс” та заборонено ВАТ “Міжрегіональний фондовий союз” як депозитарію здійснювати будь-які дії, які не пов’язані з переходом права власності, але такі, що передбачають переміщення паперів акцій ВАТ “Баглійкокс” з рахунків в цінних паперах, відкритих у одного зберігача, на рахунки в цінних паперах іншого зберігача, а також переведення знерухомлених цінних паперів в документарну форму.

У постанові Вищого господарського суду України від 1 лютого 2006 р. за касаційною скаргою ВАТ “Баглійкокс” на ухвалу Господарського суду м. Києва від 26 вересня 2005 р. у справі за позовом Компанії “LARDONET INC” до ВАТ “Баглійкокс”, ДКЦПФР про визнання недійсними рішень загальних зборів акціонерів Вищий господарський суд України зазначив таке.

Ухвала суду мотивована тим, що оскільки предметом спору є визнання недійсними рішень про збільшення розміру статутного фонду ВАТ “Баглійкокс” за рахунок додаткового випуску акцій, який вже зареєстровано в ДКЦПФР, за таких умов, протягом розгляду справи суб’єкти правовідносин, які володіють акціями емітента, не позбавлені можливості вчиняти дії, наслідком яких буде унеможливлення виконання рішення суду.

Колегія суддів Вищого господарського суду України вказала, що господарський суд обґрунтовано зробив висновок, що цінні папери, які знаходяться у відповідача на момент подання позову до нього, можуть зникнути, зменшитись за кількістю на момент виконання рішення, утруднити або зробити неможливим виконання судового рішення. У зв’язку з цим зазначену ухвалу залишено без змін.

Господарським судам при вирішенні питання про вжиття заходів до забезпечення позову необхідно враховувати, що такі заходи мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Роз’яснити господарським судам, що співмірність передбачає співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів до забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони здійснення відповідачу певних дій.

Зокрема, у постанові Вищого господарського суду України від 6 квітня 2006 р. за касаційною скаргою Торгово-промислового фондового регістру у формі ТОВ на постанову Харківського апеляційного господарського суду від 11 січня 2006 р. у справі за позовом Харківської обласної спілки споживчих товариств до ЗАТ “Ремхладомонтаж”, про спонукання виконати певні дії Вищий господарський суд встановив.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 1 грудня 2005 р. у справі № 35/680-05, залишеною без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 11 січня 2006 р., задоволено заяву позивача про забезпечення позову: заборонено Торгово-промисловому фондовому регістру у формі ТОВ та ЗАТ “Ремхладомонтаж” будь-яке використання даних реєстру акціонерів емітента ЗАТ “Ремхладомонтаж” реєстратору, зокрема: складання реєстру власників іменних цінних паперів ЗАТ, видачу реєстру власників іменних цінних паперів ЗАТ емітенту, уповноваженим особам емітента, органам емітента, акціонерам, представникам акціонерів, складання будь-яких інших переліків власників іменних цінних паперів емітента ЗАТ, заборонено емітенту використання даних реєстру акціонерів, зокрема: приймати реєстр акціонерів від реєстратора, уповноважених осіб та органів реєстратора, заборонено вчиняти будь-які дії по внесенню змін до реєстру власників іменних цінних паперів ЗАТ до прийняття рішення у справі.

Вищий господарський суд України вказав, що предметом позову є зобов’язання ЗАТ подати Торгово-промисловому фондовому регістру відповідний журнал обліку розміщення акцій додаткового випуску та розпорядження про внесення змін до системи реєстру власників іменних цінних паперів ЗАТ у частині реєстрації за Харківською облспоживспілкою акцій та зобов’язання Торгово-промисловому фондовому регістру внести коригуючі дані до реєстру власників іменних цінних паперів в частині реєстрації за Харківською облспоживспілкою як акціонера ЗАТ акцій на суму додаткового випуску. Таким чином, за наявності обставин, які можуть утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду, заходи до забезпечення позову можуть бути вжиті судом лише в рамках предмета пред’явленого позову та без порушення прав інших акціонерів, тобто щодо заборони вчиняти дії лише щодо того пакета акцій, який безпосередньо пов’язаний із предметом спору.

Однак господарським судом в порушення вимог статей 66, 67 ГПК при задоволенні заяви про забезпечення позову не було визначено, щодо якої кількості акцій ЗАТ забороняється вчиняти дії. У зв’язку з цим оскаржувані ухвала і постанова скасовано, а справа передана на розгляд до господарського суду першої інстанції.

Також постановою Донецького апеляційного господарського суду від 18 червня 2007 р. обґрунтовано скасовано ухвалу Мар’їнського районного суду Донецької області від 16 лютого 2007 р., якою вжито заходи до забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно ТОВ “Карпов”. З метою недопущення відчуження даного майна заборонено будь-яке відчуження майна ТОВ “Карпати”. Судова колегія зробила висновок, що вжиття такого заходу для забезпечення позову про виділення в натурі частки майна підприємства пропорційно частини в статутному фонді підприємства (33 %) перешкоджає господарській діяльності ТОВ “Карпати”.

Господарським судам необхідно також звернути увагу на те, що господарський суд не повинен вживати такі заходи, які фактично є рівнозначними задоволенню позовних вимог. Так, постановою Дніпровського апеляційного господарського суду від 7 липня 2005 р. скасовано ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 18 квітня 2005 р. про вжиття заходів до забезпечення позову у справі за позовом ТОВ “Інтер-Агро” до ВАТ “Криворізький хлібокомбінат № 1”. Суд, зокрема, вказав, що виносячи ухвалу про заборону відповідачу проводити загальні збори акціонерів, господарський суд фактично вирішив по суті одну із вимог позивача щодо заборони відповідачу проводити загальні збори.

Для забезпечення вимог про визнання недійсним рішення загальних зборів товариства про обрання (переобрання) членів його виконавчого органу окремі суди також необґрунтовано вживали заходи до забезпечення позову шляхом заборони відповідним посадовим особам товариства вчиняти будь-які дії.

Наприклад, ухвалою Господарського суду Івано-Франківської області від 6 лютого 2004 р. у справі за позовом ДП “Троянда” до ЗАТ “Світлиця” заборонено правлінню АТ вчиняти будь-які дії, передбачені статутом товариства, в тому числі здійснювати підприємницьку діяльність, користуватися банківськими рахунками тощо.

У зв’язку з винесенням окремими судами таких ухвал необхідно звернути увагу господарських судів на те, що ст. 66 ГПК не передбачає такого виду забезпечення позову як заборона органам управління або посадовим особам відповідача вчиняти будь-які дії (а не конкретно визначені дії). Забороняючи виконавчому органу представляти товариство, господарський суд тим самим блокує здійсненням товариством господарської діяльності.

У випадку, якщо позивач звертається до господарського суду із заявою про вжиття заходів до забезпечення позову в справі про визнання недійсним рішення про обрання виконавчого органу товаритва з підстав припущення, що його діями товариству може бути завдано значної шкоди,господарським судам необхідно обмежуватись забороною виконавчому органу товариства вчинення конкретних, чітко визначених дій, наприклад, відчужувати основні засоби товариства, отримувати кредити тощо.

При вирішенні справ, пов’язаних з вжиттям такого заходу до забезпечення позову, як накладення арешту на акції господарським судам необхідно враховувати таке.

У постанові Судової палати у господарських справах Верховного Суду України від 7 листопада 2006 р. за касаційною скаргою ВАТ “Північно-східна будівельна компанія” на постанову Вищого господарського суду України від 28 листопада 2006 р. у справі за позовом ВАТ “Північно-східна будівельна компанія” до ВАТ “Київметробуд”, ТОВ “Реєстр-Інформ” про визнання недійсними рішень загальних зборів акціонерів та зобов’язання вчинити дії встановлено таке.

Верховний суд України вказав, що Вищий господарський суд України в порушення вимог ст. 1117 ГПК зробив посилання на ухвалу Бородянського районного суду Київської області від 4 серпня 2005 р., якою були вжиті заходи до забезпечення позову, а саме, накладено арешт на акції ВАТ “Київметробуд” та заборонялось реєстратору акцій, правлінню, спостережній раді, мандатній, лічильній комісії та будь-яким іншим особам враховувати вказані акції при визначенні кворуму на загальних зборах акціонерів ВАТ “Київметробуд”. Верховний Суд України зробив висновок, щонакладенням арешту на певну кількість акцій, їх кількість у статутному фонді товариства не зменшується. Тому для вирішення питання щодо правомірності проведення загальних зборів акціонерів та законності прийнятих на них рішень судам необхідно керуватися не ухвалою суду, а вимогами статей 156, 159 ЦК і статей 41, 42 Закону № 1576-ХІІ.


Спори щодо правовідносин товариства з реєстратором власників іменних цінних паперів

Відповідно до абз. 3 ч. 1 ст. 5 Закону № 710/97-ВР права на участь в управлінні, одержання доходу тощо, які випливають з іменних цінних паперів, можуть бути реалізовані з моменту внесення змін до реєстру власників іменних цінних паперів. Юридичне значення реєстру власників іменних цінних паперів полягає також і в тому, що на підставі його даних складається реєстр акціонерів, передбачений ст. 41 Закону № 1576-ХІІ. Це обумовлює належність відносин щодо реєстрації прав власності на акції та ведення реєстру власників іменних цінних паперів до відносин, пов’язаних з корпоративними. Крім зазначеного закону, дані відносини регламентує також Положення про порядок ведення реєстрів власників іменних цінних паперів, затверджене рішенням ДКЦПФР від 17 жовтня 2006 р. № 1000, яке встановлює вимоги до ведення системи реєстру власників іменних цінних паперів, порядок ведення реєстру, обов’язки реєстроутримувача, емітентів та зареєстрованих осіб, порядок доступу до інформації, що міститься у системі реєстру, тощо.

При вирішенні господарськими судами спорів, пов’язаних з укладенням, виконанням та розірванням, а також визнанням недійсними договорів на ведення реєстру власників іменних цінних паперів, необхідно керуватися загальними положеннями про договори, передбаченими ЦК і ГК, з урахуванням специфіки даних договорів, що зумовлює також особливі підстави для їх розірвання, визнання недійсними тощо.

В цілому, господарські суди правильно вирішували спори цієї категорії, проте при розгляді даних справ необхідно також враховувати наступне.

Реєстратор власників іменних цінних паперів вправі оспорювати рішення загальних зборів акціонерів лише у випадку, якщо таке рішення порушує його права чи законні інтереси, в іншому випадку господарські суди повинні відмовляти в задоволенні таких позовів.

Так, у постанові Вищого господарського суду України від 7 липня 2005 р. у справі за позовом ВАТ “Фінансова компанія “Укрнафтогаз” до ЗАТ Транснаціональна фінансово-промислова нафтова компанія “Укртатнафта” про визнання недійсним рішення зборів ЗАТ Транснаціональна фінансово-промислова нафтова компанія “Укртатнафта” зроблено висновок про те, що, оскільки позивач не є акціонером, а лише надає послуги товариству відповідно до умов договору, тому прийняття загальними зборами у межах повноважень рішення про припинення договірних зобов’язань з позивачем, що не суперечить принципу свободи договору, закріпленому у ст. 627 ЦК, не може свідчити про порушення прав позивача. За таких обставин суд першої інстанції правомірно постановив рішення про відмову в задоволенні позову.

Судам необхідно звернути увагу на те, що акціонери не вправі оспорювати в судовому порядку договір між АТ та реєстратором власників іменних паперів про ведення реєстру власників іменних цінних паперів, оскільки вони не є стороною даного договору.

Так, ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 19 жовтня 2006 р. скасовано рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 12 травня 2006 р. у справі за позовом К.О. до К.І., П., треті особи ТОВ “Емітент-сервіс”, ВАТ “Ковельсільмаш” про усунення порушень прав акціонера. Судовим розглядом встановлено, що сторони у справі оскаржують договір, укладений між ВАТ “Ковельсільмаш”, ТОВ “Емітент-сервіс” і ТОВ “Приват реєстр” щодо передачі реєстру власників іменних цінних паперів ВАТ “Ковельсільмаш”. Апеляційним судом зроблено висновок, що законом не передбачено право акціонера звертатися до суду за захистом інтересів товариства.

З аналогічних підстав акціонери також не вправі в судовому порядку спонукати укласти договір між АТ та реєстратором власників іменних паперів на ведення реєстру власників іменних цінних паперів.

Так, рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 12 вересня 2006 р. обґрунтовано відмовлено у позові ЗАТ “Холдингова компанія “Теко-Дніпрометиз” до ТОВ “Об’єднаний Фондовий Реєстратор-Запоріжжя”, ВАТ “Кременчуцький сталеливарний завод” про зобов’язання укласти договір, виконувати рішення загальних зборів. Суд зробив висновок про те, що вимога позивача про спонукання відповідача — ЗАТ, акціонером якого він є, укласти договір з ТОВ “Об’єднаний Фондовий Реєстратор-Запоріжжя” не ґрунтуються на законі, оскільки у відповідності до ст. 181 ГК позов про спонукання до укладення договору може бути поданий особою, яка є ймовірним учасником таких договірних відносин. Однак позивач не є і не може бути учасником зазначеного договору.

Не належать до компетенції суду прийняття рішень про витребування у реєстратора реєстру власників іменних цінних паперів та передання його іншому реєстратору, в тому числі в порядку вжиття заходів до забезпечення позову, якщо відсутнє рішення загальних зборів акціонерів про таке передання. Відповідно до ч. 2 ст. 9 Закону № 710/97-ВР рішення про передачу ведення реєстру власників іменних цінних паперів приймається виключно на загальних зборах акціонерів.

Як засвідчили матеріали узагальнення, у деяких випадках шляхом подання позову про розірвання договору на ведення реєстру власників іменних цінних паперів та інших позовів, пов’язаних з передачею системи реєстру іншому реєстратору, сторони намагалися блокувати ведення реєстру власників іменних цінних паперів, а також проведення загальних зборів акціонерів.

Наприклад, у справі за позовом ЗАТ „Охтиркашляхбуд” до ТОВ „Суми-реєстр-консалтінг” про розірвання договору на ведення реєстру власників іменних цінних паперів Господарський суд Сумської області ухвалою від 16 червня 2005 р. задовольнив клопотання позивача про вжиття заходів до забезпечення позову шляхом заборони реєстратору видавати виписки з реєстру власників іменних цінних паперів та надавати реєстр для проведення загальних зборів. Дана ухвала не ґрунтується на законі у зв’язку з тим, що дії щодо проведення загальних зборів не пов’язані з предетом спору і вжиття таких заходів може спричинити порушення прав інших акціонерів товариства.


Пропозиції щодо вдосконалення законодавства, яке регулює корпоративні відносини

1. Нагальною є необхідність прийняття закону про акціонерні товариства та закону про товариства з обмеженою відповідальністю, в яких потрібно детально врегулювати питання створення, діяльності, управління та припинення діяльності товариств. Зокрема, ґрунтовної регламентації потребують питання скликання, проведення та компетенції органів управління товариств — загальних зборів, наглядової ради, виконавчого органу. Необхідно також законодавчо чітко визначити можливість та підстави визнання рішень органів управління товариств недійсними. Врегулювання в зазначених законах потребують також процедури обрання та відкликання посадових осіб товариства, а також співвідношення дії норм трудового та корпоративного права у цій сфері.

2. Необхідно чітко законодавчо визначити підстави визнання установчих документів господарських товариств недійсними, а також уніфікувати норми ГК, ЦК та Закону № 755-ІV щодо припинення юридичної особи.

3. У законі про товариства з обмеженою відповідальністю необхідно детально передбачити процедуру виходу та виключення учасника з товариства, вступу правонаступника (спадкоємця) учасника до товариства, а також переходу частки учасника в статутному капіталі товариства.

4. З метою формування єдиної судової практики вирішення корпоративних спорів та запобігання маніпулюванню їх підвідомчістю (підсудністю) необхідно до підвідомчості (підсудності) господарських судів віднести також:

– спори, пов’язані з призначенням (обранням), відкликанням, припиненням повноважень і відповідальністю осіб, що входять до складу органів управління товариства;

– спори, пов’язані із створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності не лише господарських товариств, а й юридичних осіб інших організаційно-правових форм;

– спори, пов’язані зі здійсненням діяльності професійних учасників фондового ринку — у випадку, якщо такі спори пов’язані з корпоративними відносинами;

– доповнити склад учасників корпоративних спорів особами, які на час звернення до суду ще не є учасниками (акціонерами) товариства, але в результаті вирішення спору можуть стати такими — особи, які уклали договори, відповідно до яких можуть отримати корпоративні права, а також спадкоємці (правонаступники) учасників товариства.

5. Передбачити норму про обов’язкове об’єднання в одне провадження пов’язаних між собою вимог, які випливають з одного корпоративного спору.

6. Обмежити можливість вжиття заходів до забезпечення позову, зокрема, передбачити наступні норми:

– заходи до забезпечення позову повинні бути співмірними із заявленими вимогами;

– заходи до забезпечення позову, що вживаються господарським судом у справах, що виникають з корпоративних відносин, не повинні призводити до фактичної неможливості господарського товариства здійснювати свою діяльність або до істотного ускладнення його діяльності, а також до порушення господарським товариством законодавства;

– передбачити право осіб, яким завдано збитки або права та законні інтереси яких були порушені у зв’язку із вжиттям заходів до забезпечення позову, після набрання законної сили судовим рішенням про відмову в задоволенні позову або після припинення провадження у справі за п. 4 ч. 1 ст. 80 ГПК на відшкодування збитків, завданих вжиттям заходів до забезпечення позову, шляхом подання відповідного позову до особи, яка заявляла клопотання про забезпечення позову.

7. Для забезпечення майнової сталості господарських товариств та стабільності господарського обороту доцільним є встановлення скорочених строків позовної давності у корпоративних спорах про визнання недійсними установчих документів господарських товариств, рішень органів управління та посадових осіб господарських товариств тощо.


* * *

Результати проведеного узагальнення свідчать про тенденцію різкого зростання кількості корпоративних спорів на фоні відсутності детального та ефективного законодавчого регулювання корпоративних відносин. Це обумовило наявність численних помилок та неоднакової практики застосування господарськими судами матеріального та процесуального права при розгляді справ, що виникають з корпоративних відносин, а також значний відсоток скасованих та змінених судових рішень. Типовими помилками, які допускають господарські суди при розгляді корпоративних спорів, є:

1) недотримання норм щодо підвідомчості (підсудності) спорів господарським судам, зокрема, щодо спорів, пов’язаних з діяльністю суб’єктів господарювання, які не є господарськими товариствами, спорів за участі спадкоємців учасників господарського товариства, справ по трудовим спорам, а також публічно-правових спорів, що підлягають розгляду за правилами КАС;

2) застосування способів захисту прав, не передбачених законом;

3) застосування щодо статуту господарського товариства норм про недійсність правочинів;

4) вирішення господарськими судами питань, які належать до компетенції загальних зборів господарського товариства;

5) недотримання господарськими судами підстав для визнання недійсними рішень загальних зборів учасників (акціонерів) господарського товариства; невстановлення факту порушення рішенням загальних зборів прав та законних інтересів позивача; нез’ясування обставини, чи могла відсутність позивача істотно вплинути на прийняття спірних рішень, а також обставин, пов’язаних з правомочністю загальних зборів;

6) неправильне визначення судами дати виходу учасника з господарського товариства, нез’ясування всіх обставин, пов’язаних з прийняттям загальними зборами рішення про виключення учасника з товариства;

7) неврахування обмежень щодо права учасника товариства одержувати інформацію про діяльність товариства при вирішенні спорів про надання товариством такої інформації;

8) неправильне визначення господарськими судами підстав для визнання недійсними рішень наглядової ради, а також виконавчого органу господарського товариства;

9) помилки, які допускали суди, вживаючи заходи до забезпечення позову:

– вжиття таких заходів, які є втручанням у господарську діяльність товариства: заборона скликання та проведення загальних зборів товариства, заборона іншим органам та посадовим особам здійснювати будь-які дії;

– нез’ясування причинно-наслідкового зв’язку між заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги;

– нез’ясування імовірності ускладнення виконання або невиконання судового рішення у разі невжиття таких заходів;

– порушення вжиттям заходів до забезпечення позову прав осіб, які не є учасниками судового розгляду;

– недотримання співмірності заходу до забезпечення позову із позовними вимогами;

– вжиття таких заходів, які фактично є рівнозначними задоволенню позовних вимог.