Судова практика ВСУ: злочини, пов’язані з порушенням вимог законодавства про охорону праці

Практика розгляду судами кримінальних справ про злочини,
пов’язані з порушенням вимог законодавства
про охорону праці

У ст. 43. Конституції України закріплено право кожного громадянина на належні, безпечні умови праці. Ця норма є похідною від іншого конституційного принципу, згідно з яким людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю (ст. 3).

Реалізація конституційного права громадян на охорону їх життя і здоров’я в процесі трудової діяльності поряд з іншими законодавчими та нормативними актами регулюється Законом від 14 жовтня 1992 р. № 2694-ХІІ «Про охорону праці» (далі — Закон № 2694-ХІІ). У ч. 1 ст. 6 цього Закону сказано, що умови праці на робочому місці, безпека технологічних процесів, машин, механізмів, устаткування та інших засобів виробництва, стан засобів колективного та індивідуального захисту, що використовуються працівником, а також санітарно-побутові умови повинні відповідати вимогам законодавства. Його дія поширюється на всі підприємства, установи, організації незалежно від форм власності та видів діяльності, а також на всіх громадян, які працюють або залучені до праці на цих підприємствах.

У ст. 44 Закону № 2694-ХІІ встановлено, що працівники, винні в порушенні законодавства про охорону праці, несуть кримінальну, адміністративну, дисциплінарну чи матеріальну відповідальність згідно з чинним законодавством. Зміцнення трудової і виробничої дисципліни на підприємствах, в установах та організаціях, зниження рівня можливості виникнення небезпечних та шкідливих виробничих факторів залежить і від судів, які розглядають кримінальні справи про порушення правил охорони праці.

Статистичні дані

У 2005 р. суди України з постановленням вироку розглянули 191 кримінальну справу, у 2004 р. — 244, за якими засуджено відповідно 200 і 247 осіб. Найбільше справ стосувалося порушення правил безпеки під час виконання робіт із підвищеною небезпекою, відповідальність за яке передбачена у ст. 272 Кримінального кодексу України (далі — КК) — відповідно 123 та 151 справа. Не надходили на розгляд судів справи про злочини, склад яких передбачений ст. 274 КК, — порушення правил ядерної або радіаційної безпеки.

За злочини вказаної категорії суди призначили такі види покарання, як позбавлення волі — 1, обмеження волі — 7, виправні роботи — 21, штраф — 41.

Від відбування покарання з випробуванням відповідно до ст. 75 КК звільнено 111 осіб. Додаткове покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю суди застосували до 37 осіб. Стосовно 30 засуджених покарання призначено із застосуванням ст. 69 КК.

Якість досудового слідства. Причини повернення справ на додаткове розслідування

В узагальненні акцентується увага на справах про злочини, склад яких передбачений статтями 271 та 272 КК.

Відповідно до ст. 112 Кримінально-процесуального кодексу України (далі — КПК) досудове слідство в таких справах провадиться слідчими прокуратури.

Загалом якість досудового слідства у справах названої категорії задовільна. Водночас окремими слідчими були допущені серйозні помилки при застосуванні норм кримінального та кримінально-процесуального зконодавств. Так, кваліфікуючи дії особи за ст. 271 або ст. 272 КК, слідчі не завжди враховували, що диспозиції цих статей є бланкетними. Тому при їх застосуванні необхідно встановити не лише те, які саме законодавчі та інші нормативно-правові акти порушено при вчиненні певного діяння, а й визначити, вимоги яких статей, пунктів, параграфів не дотримано обвинуваченим, а також розкрити суть допущених порушень. Наприклад, для встановлення того, чи належать певні види діяльності до робіт із підвищеною небезпекою (ст. 272 КК), слід звернутися до спеціальних законодавчих та нормативних актів, якими є Закон від 18 січня 2001 р. № 2245-ІІІ «Про об’єкти підвищеної небезпеки» та Перелік робіт з підвищеною небезпекою, затверджений наказом Державного комітету України з нагляду за охороною праці від 26 січня 2005 р. № 15 (далі — Перелік 2005 р.). Раніше діяв Перелік робіт з підвищеною небезпекою, затверджений наказом цього Комітету від 30 листопада 1993 р. № 123 (далі — Перелік 1993 р.).

Слідчі не завжди всебічно й повно досліджували об’єктивну сторону злочину. Зокрема, в багатьох випадках не проводили огляд місця події, не призначали технічних експертиз тощо.

Наприклад, машиніст гірничо-виймальних машин шахти «Великомостівська» П. був притягнутий до кримінальної відповідальності за те, що, порушивши вимоги п. 123 Інструкції з охорони праці для машиністів гірничо-виймальних робіт, не переконався у безпечності проведення маневру і запустив комбайн, частинами якого (що оберталися) був смертельно травмований помічник начальника дільниці С. Слідчий прокуратури м. Червонограда Львівської області, кваліфікувавши дії П. за ч. 2 ст. 272 КК, не послався на Перелік 2005 р. і не дослідив, які саме роботи чи дії обвинуваченого призвели до нещасного випадку, не провів огляд місця події, не призначив судово-технічної експертизи у справі, внаслідок чого не був установлений причинний зв’язок між діями обвинуваченого та наслідками.

В іншій справі за обвинуваченням начальника дільниці С. та бригадира прохідників К. шахти «Краснолиманська» за ч. 2 ст. 272 КК слідчий прокуратури м. Красноармійська Донецької області пред’явив неконкретне обвинувачення. При цьому він не дослідив і не вказав, з якої причини стався обвал у забої, внаслідок чого загинули три і травмований один працівник. У постановах про пред’явлення обвинувачення слідчий лише вказав на статті Закону від 14 жовтня 1992 р. № 2694-ХІІ, не розкривши їх зміст, і сформулював обвинувачення таким чином, ніби порушення С. і К. полягало у тому, що один із них видав наряд на виконання робіт, а інший — отримав цей наряд. А це не могло бути причиною нещасного випадку. Об’єктивна сторона злочину слідчим не досліджена

Водночас є справи, в яких слідчі ставили експертам питання, вирішення яких не належить до їхньої компетенції, а є прерогативою слідчого та суду. Наприклад, чи перебували у причинному зв’язку дії особи, яка порушила правила охорони праці, з наслідками, що настали?

Так, вироком Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 18 травня 2004 р. Т. засуджений за ч. 2 ст. 271 КК за те, що він як технічний директор ТОВ НВП «Сіріон» порушив вимоги ст. 18 Закону від 14 жовтня 1992 р. №2694-ХІІ та ряд пунктів чинного на той час Типового положення про навчання з питань охорони праці, а саме: без попереднього спеціального навчання і перевірки знань із питань охорони праці допустив до роботи на верстаті з обробки деревини у лісопильному цеху ТОВ с. П’ятничани Стрийського району М., яка під час виконання роботи круглопильним верстатом ампутувала собі кисть правої руки. Розслідуючи цю справу, слідчий прокуратури Стрийського району Львівської області не провів огляд місця події (лісопильного цеху), не приєднав до матеріалів справи протокол огляду місця події, складений відомчою комісією, яка розслідувала нещасний випадок на виробництві, хоча в акті розслідування вказано і у висновку технічної експертизи підтверджено, що верстат не обладнаний належним захисним пристроєм. Слідчий також необґрунтовано поставив технічним експертам питання про наявність причинного зв’язку між діями (бездіяльністю) Т. і наслідками. Водночас він не дослідив питання про класифікацію виконуваної потерпілою роботи і не звернув уваги на висновок експертів про те, що роботи з обробки деревини належать до робіт із підвищеною небезпекою. Тому дії Т. необхідно було кваліфікувати за ч. 2 ст. 272 КК.

Факти неправильної кваліфікації дій обвинувачених та підсудних непоодинокі.

Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська погодився з кваліфікацією за ч. 1 ст. 271 КК дій Б., який, працюючи виконробом ТОВ «Індустрійбуд», порушив ряд законодавчих та нормативно-правових актів про охорону праці, внаслідок чого будівельник Ш. впав з 10-го поверху новобудови і загинув. Оскільки на підставі п. 100 Переліку 1993 р. роботи на висоті віднесені до робіт із підвищеною небезпекою, дії Б. підлягали кваліфікації за ч. 2 ст. 272 КК.

У іншій справі старший слідчий Вознесенської міжрайонної прокуратури Миколаївської області неправильно кваліфікував за ч. 1 ст. 271 КК дії посадових осіб ТОВ «ВПК» Л. і К., з вини яких отруїлись аміаком й отримали тілесні ушкодження працівники компресорного цеху Т. та Ч., які виконували ремонтні роботи у холодильній камері. Зважаючи на те, що п. 29 та п. 113 Переліку 1993 р. роботи з обслуговування, ремонту та експлуатації холодильних установок віднесені до робіт із підвищеною безпекою, дії зазначених осіб необхідно було кваліфікувати за ч. 1 ст. 272 КК.

Неякісне досудове розслідування справ, зокрема невизначеність із суб’єктом злочину, також є однією з причин повернення справ на додаткове розслідування.

Наприклад, при розгляді Баштанським районним судом Миколаївської області кримінальної справи щодо І., який обвинувачувався у вчиненні злочину, склад якого передбачений ч. 2 ст. 271 КК, прокурор заявив клопотання про направлення справи на додаткове розслідування для дослідження питання, чи був обвинувачений суб’єктом цього злочину.

Суб’єкт зазначених злочинів спеціальний, його ознаки викладені у п. 8 постанови Пленуму Верховного Суду України від 10 жовтня 1982 р. № 6 «Про судову практику в справах, пов’язаних із порушеннями вимог законодавства про охорону праці» (далі — Постанова від 10 жовтня 1982 р. № 6). Деякі слідчі не враховували цих роз’яснень і не всіх винних у порушенні законодавства про охорону праці притягали до відповідальності, внаслідок чого справи поверталися на додаткове розслідування з мотивів неповноти досудового слідства.

У практиці судів трапляються випадки незаконного повернення справ прокурору для проведення додаткового розслідування зі стадії попереднього розгляду справи.

Так, постановою Первомайського міського суду Луганської області на підставі ст. 246 КПК повернено на додаткове розслідування справу за обвинуваченням Н. та Б. згідно з ч. 2 ст. 272 КК, які були притягнуті до відповідальності за те, що вони як посадові особи шахти «Первомайськвугілля» (відповідно — заступник начальника дільниці та гірничий майстер) не забезпечили безпечних умов праці, внаслідок чого під обвалом породи загинув П. У постанові суд дав оцінку зібраним у справі доказам, вказав на їх неповноту та неконкретність пред’явленого обвинувачення. За апеляцією помічника прокурора Апеляційний суд Луганської області постанову місцевого суду скасував і направив справу на новий судовий розгляд, зазначивши, що застосування ст. 246 КПК неприпустиме, якщо неповнота розслідування може бути усунута в судовому засіданні.

Згідно з п. 11 ч. 1 ст. 6 КПК кримінальна справа підлягає закриттю, якщо існує не скасована постанова слідчого про відмову в порушенні справи за тим самим фактом.

Цю вимогу закону порушено при розслідуванні та судовому розгляді кримінальної справи щодо Н., який був засуджений Карлівським районним судом Полтавської області за ч. 2 ст. 271 КК. У справі є не скасована прокурором постанова слідчого прокуратури Карлівського району про відмову в порушенні кримінальної справи щодо Н. за тими ж обставинами — загибель людини внаслідок порушення вимог законодавства про охорону праці.

Судовий розгляд справ

Аналіз справ, які надійшли для узагальнення, показав, що судді переважно дотримуються передбачених у статтях 241, 256 КПК строків розгляду справи. Проте деякі суди Донецької, Дніпропетровської, Черкаської, Вінницької, Сумської та деяких інших областей допускали порушення цих строків.

Так, Тернівський міський суд Дніпропетровської області протягом двох років розглядав справу за обвинуваченням Д. за ч. 2 ст. 272 КК. Причини відкладення слухання справи були різні: неявка в судове засідання свідків, адвоката, а також невиправдано великі (два-три місяці) строки перерв у слуханні справи.

У іншій справі — за обвинуваченням Ц. та Х. за ч. 1 ст. 272 КК, яка надійшла до Єнакіївського міського суду Донецької області 8 січня 2004 р., попередній розгляд був призначений суддею на 6 лютого цього ж року, але фактично розгляд справи суддя не провадив. У справі відсутні постанови судді про проведення попереднього розгляду і про призначення справи до судового розгляду. Розгляд справи по суті почався 3 березня 2004 р., а вирок постановлено 19 липня 2004 р. До того ж слухання неодноразово відкладалося з причин неявки свідків. Таким чином, справу фактично не було вирішено протягом шести місяців одинадцяти днів.

Лебединський районний суд Сумської області понад рік розглядав кримінальну справу за обвинуваченням П. за ч. 2 ст. 271 КК. Справа надійшла до суду 8 січня 2003 р., була призначена до розгляду на 3 березня цього ж року, а вирок постановлений 4 лютого 2004 р. Слухання переносилося понад 10 разів у зв’язку із розглядом суддею і прокурором іншої справи, неявкою підсудного, свідків, витребуванням судом додаткових матеріалів тощо.

Можна навести чимало подібних прикладів.

Статтями 53 та 254 КПК передбачений обов’язок суду забезпечити права потерпілих від злочинів. Не всі суди дотримуються цих вимог закону.

Так, без виклику та участі в судовому засіданні потерпілого Карлівський районний суд Полтавської області розглянув справу за обвинуваченням Н. за ч. 2 ст. 271 КК.

Деякі суди під час розгляду справ не звертають уваги на ігнорування органами досудового слідства бланкетності диспозицій статей 271 та 272 КК, від чого потерпає повнота з’ясування і висвітлення у вироку об’єктивної сторони злочину, зокрема причинного зв’язку, а також правильність кваліфікації дій підсудного.

У вироку Київського районного суду м. Полтави щодо М., засудженого за ч. 2 ст. 272 КК, лише зазначено, що засуджений допустив порушення правил безпеки під час виконання робіт, пов’язаних із підвищеною небезпекою, але не вказано, які статті, пункти яких саме законодавчих або нормативних актів він порушив. Подібні випадки трапляються в судовій практиці всіх регіонів. Наприклад, із чотирьох вивчених Апеляційним судом Одеської області справ зазначеної категорії тільки в одній органи досудового слідства і суд зробили посилання на нормативні акти, які були порушені.

Неврахування деякими судами бланкетного характеру диспозицій статей 271 та 272 КК зумовило неправильну кваліфікацію дій засуджених у багатьох вивчених справах: така кваліфікація простежується з моменту пред’явлення особі обвинувачення на досудовому слідстві. Місцеві суди з підстав неправильної кваліфікації дій підсудних кримінальні справи на додаткове розслідування не повертали. Проте автори узагальнення та апеляційні суди при вивченні справ цієї категорії виявили багато випадків неправильної кваліфікації дій засуджених судами першої інстанції.

Солом’янський районний суд м. Києва засудив У. та П. за ч. 2 ст. 271 КК за те, що У., працюючи виконробом закритого акціонерного товариства «Оболонь», а П. — виконробом державного підприємства «Рембудкомплект», не забезпечили безпечних умов праці на будівельному майданчику по вул. Кадетський гай, 3 у м. Києві. Внаслідок цього двоє мулярів, які працювали на кладці стіни 5-го поверху будинку, загинули від травм, отриманих від падіння на них з висоти 10-го поверху піноблоків, а одному муляру були спричинені легкі тілесні ушкодженняЗгідно з висновком будівельно-технічної експертизи та іншими матеріалами справи, у діях У. і П. вбачалися порушення безпеки на будівництві, в тому числі при проведенні робіт із переміщення вантажів кранами. Враховуючи бланкетний характер диспозиції статей 271 та 272 КК, суд повинен був звернутися до законодавчих і нормативно-правових актів про охорону праці та безпеку виробництва, зокрема до Законів № 2694-ХІІ та № 2245-ІІІ і Переліку 1993 р., які до таких робіт відносять і роботи з будівництва та монтажу будинків, роботи на висоті, вантажно-розвантажувальні роботи за допомогою машин і механізмів. Виходячи з наведеного та аналізу матеріалів справи, можна зробити висновок, що своїми діями У. і П. порушили спеціальні правила із забезпечення безпеки будівельних робіт, а тому їхні дії необхідно було кваліфікувати не за ч. 2 ст. 271 КК, а за спеціальною нормою, в якій передбачено відповідальність за такі дії, а саме за ч. 2 ст. 272 КК.

Подібну помилку допускали Дніпровський районний суд м. Києва, суди Вінницької, Одеської, Закарпатської, Дніпропетровської, Сумської та інших областей. За відсутності апеляцій апеляційні суди були позбавлені можливості виправити судові помилки судів першої інстанції.

У судовій практиці трапляються також випадки неправильної кваліфікації дій засуджених внаслідок неточного визначення слідчим і судом правового статусу засудженого і потерпілих.

Марганецький міський суд Дніпропетровської області вироком, постановленим за статтями 119 і 128 КК, засудив машиніста підйомного крана С., який порушив правила роботи на крані. Як наслідок — кран перекинувся і впала люлька, в якій перебували монтажники, один з яких загинув, а два одержали тяжкі тілесні ушкодження. Потерпілі і засуджений С. були працівниками будівельного управління, тому в його діях вбачаються ознаки злочину, склад якого передбачений ч. 2 ст. 272 КК. Вирок не оскаржений.

В іншому випадку Савранський районний суд Одеської області засудив згідно з ч. 2 ст. 272 КК електромонтера місцевого РЕМ П. за те, що внаслідок порушення останнім норм безпечного проведення робіт із монтажу електромережі був смертельно травмований житель села. Така кваліфікація дій П. є неправильною. Враховуючи, що смертельну травму отримав не працівник РЕМ, а стороння особа, дії засудженого підлягали кваліфікації за ст. 119 КК. Вирок не оскаржений.

Подібних помилок у правовій оцінці вчиненого припускалися й інші суди, які не враховували, що об’єктом злочинного посягання, передбаченого статтями 271 та 272 КК, є безпечні умови праці.

Відповідно до роз’яснень, наведених у п. 9 Постанови від 10 жовтня 1982 р. № 6, потерпілими внаслідок злочинних порушень правил охорони праці можуть бути як працівники підприємства, так і інші особи, постійна або тимчасова діяльність яких пов’язана з цим виробництвом. До останніх належать, зокрема особи, які прибули на виробництво у відрядження, на практику, стажування. Це також можуть бути робітники, студенти, учні, що надають шефську допомогу підприємствам, організаціям, тощо.

Наведемо також приклад правильної кваліфікації дій підсудного.

Ямпільський районний суд Сумської області правильно кваліфікував за ч. 2 ст. 272 КК дії вальщика Чуйківського лісництва Є., котрий порушив правила охорони праці при зрізанні дерева, яке, впавши, спричинило тяжкі тілесні ушкодження неповнолітньому П. Досліджуючи зв’язок потерпілого з роботою у лісництві, слідчий і суд послалися на наказ директора Чуйківської загальноосвітньої школи про проведення уроків трудового навчання (збір порубочних залишків) учнями сьомих класів у Чуйківському лісництві.

У випадках, коли внаслідок порушення правил охорони праці на виробництві заподіяно шкоду здоров’ю громадян, які не є його працівниками, винні, залежно від характеру злочинних дій, мають нести відповідальність за статтями про посадові злочини або про злочини проти особи.

Судові вироки у справах названої категорії оскаржувалися лише в окремих випадках, здебільшого за апеляціями засуджених у зв’язку з невизнанням вини у вчиненні злочину.

Так, Апеляційний суд Харківської області ухвалою за апеляцією засудженого скасував з направленням на додаткове розслідування вирок Шевченківського районного суду Харківської області щодо старшого майстра аварійно-диспетчерської служби ТОВ «Харківгаз» У., який засуджений за ч. 2 ст. 271 КК за те, що залучив слюсаря П. до виконання робіт на тракторі Т-40, що не входило в обов’язки останнього. Внаслідок удару дверима трактора по голові П. отримав смертельну травму. Апеляційний суд обґрунтовано повернув справу на додаткове розслідування з мотивів неповноти досудового і судового слідства, зазначивши в ухвалі, що слідчому необхідно оглянути місце нещасного випадку, провести відтворення обстановки та обставин події, провести судово-технічну та комплексну судово-медичну експертизи, оглянути трактор та виконати ряд інших слідчих дій з метою усунення прогалин слідства та конкретизації обвинувачення.

Апеляційні суди скасовували деякі вироки також через неправильне вирішення судами першої інстанції питань щодо цивільних позовів, заявлених потерпілими.

Апеляційний суд Дніпропетровської області за апеляціями прокурора і потерпілої в частині цивільного позову скасував вирок Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу щодо Б., засудженого за ч. 2 ст. 272 КК. Вироком суду з Б. на користь потерпілої стягнуто 20 тис. грн. на відшкодування моральної шкоди. Скасовуючи вирок, апеляційний суд послався на те, що районний суд не врахував втрату потерпілою батька і годувальника, а взяв до уваги економічне становище підприємства, яке перебувало в стадії банкрутства. Однак документів, які б цей факт підтвердили, суд не витребував. Справу повернено на новий судовий розгляд у порядку цивільного судочинства.

В іншій справі Апеляційний суд Запорізької області за апеляцією потерпілої скасував у частині вирішення цивільного позову вирок Хортицього районного суду м. Запоріжжя щодо Л., засудженого за ч. 2 ст. 271 КК. Суд першої інстанції відмовив потерпілій у задоволенні позовних вимог до Фонду соціального страхування (далі — Фонд) — 90 тис. грн за моральну шкоду. Скасовуючи вирок у цій частині, апеляційний суд вказав, що суд першої інстанції не врахував деякі статті Закону від 23 вересня 1999 р. №1105-ХІV «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» та відповідне рішення Конституційного Суду України від 27 січня 2004 р. № 1-рп/2004 (справа про відшкодування моральної шкоди фондом соціального страхування) про обов’язок Фонду у повному обсязі відшкодувати шкоду, у тому числі моральну. Справу повернено на новий судовий розгляд у порядку цивільного судочинства.

Питання вирішення цивільних позовів про відшкодування матеріальної і моральної шкоди потерпілим

Згідно зі ст. 328 КПК суд, постановляючи обвинувальний вирок, залежно від доведеності підстав і розміру цивільного позову, задовольняє цивільний позов повністю або частково чи відмовляє в ньому.

Під час вивчення й аналізу розглянутих місцевими судами справ установлено: не зважаючи на те, що потерпілим унаслідок порушення вимог законодавства про охорону праці було заподіяно фізичну, матеріальну і моральну шкоду, цивільні позови про її відшкодування заявлялися потерпілими не в усіх справах, за якими були винесені обвинувальні вироки, хоча в кожній справі органи слідства визнавали особу потерпілою, з’ясовували заподіяну їй шкоду, роз’яснювали права на її відшкодування. Заподіяна у зв’язку з лікуванням матеріальна шкода була у більшості випадків відшкодована в період досудового слідства.

Не заявлялися цивільні позови у справах вказаної категорії, розглянутих судами Черкаської, Київської, Полтавської, Одеської, Закарпатської, Херсонської, Рівненської, Донецької та Львівської областей. Відсутність позовів зумовлена відмовою потерпілих від позовних вимог.

Помилки, допущені місцевими судами при вирішенні цивільних позовів усувались апеляційними судами за апеляціями потерпілих або їх представників.

Так, Апеляційний суд Миколаївської області скасував у частині вирішення цивільного позову вирок Вознесенського міськрайонного суду щодо Б. (ч. 2 ст. 271КК) у зв’язку з тим, що цей суд не навів конкретних підстав для часткового задоволення позовних вимог представника потерпілої про відшкодування моральної шкоди і не визначив правових підстав для цього, тому що не послався на матеріальний закон, відповідно до якого вирішив позов. Справа в цій частині повернена на новий судовий розгляд у порядку цивільного судочинства. Цей же апеляційний суд скасував у частині вирішення цивільного позову вирок Миколаївського районного суду м. Миколаєва щодо Б. (ч. 2 ст. 272 КК) через те, що суд на порушення вимог статей 441, 450 ЦК, у яких передбачено обов’язок власника джерела підвищеної небезпеки відшкодувати збитки, завдані з вини його працівника, постановив стягнути їх із засудженого.

Практика призначення покарання

Оскільки злочини проти безпеки виробництва за формою вини є необережними, суди в більшості випадків призначали засудженим покарання, не пов’язані з позбавленням волі, наприклад виправні роботи, штраф тощо. Враховуючи форму вини, відсутність смертельних випадків із людьми, підпадання певної частини винних осіб під дію закону про амністію, призначення таких видів покарання можна визнати обґрунтованим.

При обранні засудженим покарання у виді обмеження чи позбавлення волі суди широко застосовували звільнення засуджених від відбування покарання на підставі ст. 75 КК або застосовували ст. 69 КК і призначали більш м’яке покарання або не призначали обов’язкового додаткового покарання. Така практика не може бути визнана правильною і такою, що забезпечує виконання вимог статей 50 та 65 КК, особливо у справах, в яких наслідком протиправних дій засуджених була смерть потерпілих.

Так, Краснодонський міськрайонний суд Луганської області засудив гірничого майстра шахти ім. 50-річчя СРСР Я. за ч. 2 ст. 272 КК із застосуванням ст. 69 КК на п’ять років позбавлення волі без позбавлення права обіймати певні посади. На підставі ст. 75 КК Я. був звільнений від покарання з іспитовим строком тривалістю три роки з покладенням певних обов’язків, передбачених пунктами 2—4 ч. 1 ст. 76 КК. Я. визнано винним у порушенні правил безпеки під час виконання робіт із підвищеною небезпекою, а саме: він, порушуючи правила ведення підземних робіт і знаючи, що гірник Г. працює у відсіку з видобутку вугілля, з метою прискорення робіт дав вказівку іншому гірнику виконати певні дії за допомогою спеціальної установки, яка смертельно травмувала Г. Своїми діями Я. грубо порушив правила безпеки, що спричинило загибель людини. За таких обставин призначення йому покарання із застосуванням ст. 75 КК є занадто м’яким. Окрім того, суд, застосувавши ст. 69 КК, не конкретизував, у частині основного чи додаткового покарання або яку частину статті застосовано.

У деяких вироках застосування ст. 75 КК суди взагалі нічим не обґрунтовували, як, наприклад, у вироку Яготинського районного суду Київської області стосовно Ч., засудженого за ч. 2 ст. 272 КК на два роки позбавлення волі та звільненого від відбування покарання з іспитовим строком на два роки.

У жодній із надісланих для узагальнення справ немає посилання на таку підставу застосування ст. 75 КК, як відшкодування засудженим у добровільному порядку завданої потерпілим матеріальної або моральної шкоди.

Загалом застосування статей 69 та 75 КК у справах про тяжкі злочини (ч. 2 ст. 271 та ч. 2 ст. 272 КК) апеляційні суди розцінюють як тенденцію до необґрунтованого пом’якшення покарання і вважають таку практику неправильною. З такою думкою можна погодитися.

Окрім того, суди рідко застосовують до засуджених додаткове покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю. Наприклад, не застосовувалося таке додаткове покарання у судах Львівської області. Лише у двох із 14 розглянутих у судах Сумської області справ застосовано це покарання. Апеляційний суд Запорізької області звернув увагу на те, що при призначенні покарань за злочини, склад яких передбачений статтями 271 та 272 КК, судді у вироках взагалі навіть не згадували про додаткові покарання, передбачені санкціями цих статей.

Таку практику не можна визнати правильною, й особливо у тих випадках, коли внаслідок порушення засудженими правил безпечної роботи сталися каліцтво або загибель робітників. Залишаючи таких осіб на своїх посадах, нівелюється така мета покарання, як запобігання вчиненню нових злочинів засудженими або іншими особами.

Іноді суди, засуджуючи винного до додаткового покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, не конкретизують правову заборону і точно не зазначають посади чи характер діяльності, права обіймати які або займатись якою позбавляється засуджений. Підставою для такого висновку є вирок Броварського міськрайонного суду Київської області стосовно Х., засудженого за ч. 2 ст. 272 КК.

Деякі суди припускалися помилок при призначенні покарання.

Так, Тиврівський районний суд Вінницької області засудив М. за ч. 1 ст. 272 КК на один рік позбавлення волі із застосуванням ст. 75 КК, тоді як санкцією цієї статті не передбачено покарання у виді позбавлення волі.

Виправдання осіб у справах зазначеної категорії

Виправдувальні вироки у справах зазначеної категорії судами не постановлювалися, за винятком: вироку Миколаївського районного суду м. Миколаєва у справі щодо Б. Органи досудового слідства притягнули Б. до кримінальної відповідальності за те, що вона, як завідуючий цехом кормів птахокомплексу приватного підприємства «Агрофірма «Олена», порушила вимоги законодавства про охорону праці. Б. не пересвідчилася в безпечності роботи з кормозмішувачем, тобто не перевірила, чи працюють у ньому люди, включила кормозмішувач у той час, коли всередині перебував і чистив агрегат від залишків кормів працівник цеху С., який був смертельно травмований. Також Б. обвинувачувалася в тому, що вчинила службове підроблення — після нещасного випадку внесла в офіційний документ запис про проведення інструктажу з потерпілим, що не відповідало дійсності. Дії Б. органи досудового слідства кваліфікували за ч. 2 ст. 271 КК та ч. 1 ст. 366 КК.

Вироком суду Б. засуджена за ч. 1 ст. 366 КК до штрафу в розмірі 510 грн із позбавленням права обіймати посади, пов’язані з функціями з охорони праці на підприємствах усіх форм власності на строк один рік. Суд виправдав Б. згідно з ч. 2 ст. 271 КК за відсутністю в її діях складу злочину (п. 2 ст. 6 КПК), зіславшись на те, що вона не є суб’єктом злочину, оскільки на неї не були покладені обов’язки із дотримання вимог законодавства про охорону праці або контролю за їх виконанням. Обґрунтованість і правильність такого рішення суду викликає сумніви. В апеляційному або касаційному порядку вказаний вирок не оскаржувався.

Виконання судами имог ст. 232 КПК України

Як засвідчили матеріали узагальнення, недоліком досудового слідства і судового розгляду справ зазначеної категорії є і те, що в них не було з’ясовано, як у цілому поставлено роботу з охорони праці на підприємствах, де стався нещасний випадок. Слідчі і суди також не з’ясовували, чи допускав обвинувачений (підсудний) порушення правил охорони праці до нещасного випадку, чи притягався він за це до відповідальності, чи давалися розпорядження про ліквідацію порушень, хоча за матеріалами кримінальних справ, зокрема за актами спеціального розслідування територіальних управлінь Держнаглядохоронпраці на підприємствах, де були вчинені злочини, виявлено, що мали місце порушення законодавства про охорону праці та інших нормативних актів із безпеки виробництва, які й призвели до травмування або загибелі людей.

За винятком судів Луганської та Львівської областей, інші місцеві суди за жодним випадком порушення законодавства про охорону праці, наявності причин і умов, які сприяли вчиненню злочину, а також за фактами порушення норм кримінально-процесуального законодавства під час проведення досудового слідства окремих постанов не виносили.

***

Узагальнення дало підстави для висновку, що суди ще не достатньо ретельно підходять до розгляду справ зазначеної категорії, зокрема мають місце факти їх поверхового вивчення та розгляду.

Оскільки злочини проти безпеки виробництва завдають збитки державі, заподіюють шкоду здоров’ю потерпілих, а інколи й смерть, суди повинні ретельно з’ясовувати причини та умови, що спричинили такі злочини, і активніше реагувати окремими постановами на недоліки в організації забезпечення безпечних умов праці робітників і службовців.