Судова практика ВСУ: зворотня дія закону про кримінальну відповідальність у часі

Аналіз судової практики застосування зворотної дії закону про кримінальну відповідальність у часі (витяг) [1]

 

Вступ

На виконання зобов’язань, взятих Україною після приєднання до конвенцій Організації Об’єднаних Націй та Ради Європи, Верховною Радою України з 2002 р. ухвалено понад сто законів, якими внесено зміни в законодавство України, у тому числі й до Кримінального кодексу України (далі — КК), з метою, з одного боку, привести законодавство України у відповідність до норм міжнародного права, зокрема Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод у частині декриміналізації деяких діянь; пом’якшення покарання за злочини, які не пов’язані із заподіянням шкоди життю та здоров’ю особи; введення альтернативних видів покарання, не пов’язаних із позбавленням волі, — штрафів, громадських робіт; а з другого, посилити боротьбу із деякими видами злочинів та відповідальність за корупцію; протиправним доступом до електронних грошей і за неправомірний випуск або використання  електронних грошей; незаконне виготовлення лікарських засобів; незаконне виготовлення та обіг вогнепальної зброї, її складових частин і компонентів, а також боєприпасів до неї, та за інші протиправні дії (додаток 1).

Нормами деяких із зазначених у додатку 1 законів кримінальну відповідальність за вчинення окремих протиправних дій було пом’якшено (скасовано), а нормами інших законів за вчинення тих самих протиправних дій — посилено.

Як наслідок, у судовій практиці при постановленні вироків, перегляді їх в апеляційному (касаційному) порядку спостерігається неоднакове застосування статей 4, 5, 74 КК щодо правильного визначення закону, що скасовує злочинність діяння, пом’якшує кримінальну відповідальність або іншим чином поліпшує становище особи.

Зазначені питання були предметом вивчення при підготовці правових позицій Верховного Суду України щодо справ, розглянутих у порядку ст. 40012 Кримінально-процесуального кодексу України (далі — КПК 1960 р.). Це рішення Верховного Суду України у справах: № 5-6кс14, № 5-25кс14, № 5-26кс14, № 5-1кс13 № 5-32кс13, № 5-33кс13, № 5-36кс13; № 5-45кс13.

З метою забезпечення правильного й однакового застосування законодавства, а також захисту та відновлення прав підозрюваних, обвинувачених (підсудних), засуджених шляхом приведення судових рішень у відповідність до норм закону, що скасовують, пом’якшують або звільняють від кримінальної відповідальності, покарання та його відбування, проаналізовано судову практику забезпечення судами реалізації у судовому порядку ст. 58 Конституції України (зворотна дія закону в часі — статті 4, 5, 74 КК) за справами, розглянутими судами у 2012—2014 рр.

  1. Огляд законодавства

У теорії кримінального права чинність закону про кримінальну відповідальність у часі розуміють як можливість застосування кримінального закону залежно від часу вчинення злочину. Згідно з ч. 2 ст. 4 КК злочинність і караність діяння визначаються законом про кримінальну відповідальність, який діяв на час вчинення цього діяння.

Припинення чинності закону про кримінальну відповідальність означає, що його норми не можуть застосовуватися до визначених у ньому діянь. Підставами для припинення чинності законом про кримінальну відповідальність є:

а) скасування закону про кримінальну відповідальність;

б) заміна закону про кримінальну відповідальність іншим законом;

в) закінчення строку дії, на який закон був виданий.

Поширення дії нового закону на осіб, що вчинили відповідні діяння до набрання ним чинності, — це і є зворотна дія закону про кримінальну відповідальність у часі. Цей принцип ретроактивності (традиційний для міжнародного права) закріплено у ст. 58 Конституції та визначено у ст. 5 КК. Він полягає у тому, що ніхто не може відповідати за діяння, які на час їх вчинення не визначалися законом як правопорушення.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 5 КК закон про кримінальну відповідальність, що скасовує злочинність діяння, пом’якшує кримінальну відповідальність або іншим чином поліпшує становище особи, має зворотну дію у часі, тобто поширюється на осіб, які вчинили відповідні діяння до набрання таким законом чинності, у тому числі на осіб, які відбувають покарання, але мають судимість.

Відповідно до ч. 2 ст. 5 КК закон про кримінальну відповідальність, що встановлює злочинність діяння, посилює кримінальну відповідальність або іншим чином погіршує становище особи, не має зворотної дії в часі.

Частиною 3 ст. 5 КК встановлено: закон про кримінальну відповідальність, що частково пом’якшує кримінальну відповідальність або іншим чином поліпшує становище особи, а частково посилює кримінальну відповідальність або іншим чином погіршує становище особи, має зворотну дію у часі лише в тій частині, що пом’якшує кримінальну відповідальність або іншим чином поліпшує становище особи.

Тобто якщо зміни в диспозиції статті спрямовані на посилення відповідальності, а в санкції — на її пом’якшення, зворотну дію мають лише зміни в санкції норми. Якщо у новому законі передбачена спеціальна стаття, що встановлює відповідальність за діяння, яке за попереднім законом кваліфікувалось за більш загальною статтею, а санкція, встановлена у цій новій спеціальній статті, є більш суворою, то діяння має кваліфікуватися за старим законом. Якщо максимальна межа покарання того самого виду у новому законі є нижчою (меншою), а мінімальна — вищою (більшою), то покарання має призначатися не нижче мінімальної межі за старим законом і не вище максимальної межі за новим законом, а якщо, навпаки, максимальна межа покарання того самого виду у новому законі є вищою (більшою), а мінімальна — нижчою (меншою), то покарання має призначатися не вище максимальної межі за старим законом і не нижче мінімальної межі за новим законом.

Відповідно до ч. 4 ст. 5 КК якщо після вчинення особою діяння, передбаченого цим Кодексом, закон про кримінальну відповідальність змінювався кілька разів, зворотну дію в часі має той закон, що скасовує злочинність діяння, пом’якшує кримінальну відповідальність або іншим чином поліпшує становище особи, тобто необхідно застосовувати найбільш сприятливий для винуватого закон із усіх, що були чинними у цей період.

Під законом про кримінальну відповідальність тут розуміється не тільки КК взагалі, але і його окремі структурні елементи (норми), розділи, статті, частини статей, пункти, абзаци, речення, словосполучення, слова і цифри.

Скасування злочинності діяння означає його декриміналізацію (повну або часткову), яка може бути досягнута шляхом:

а) скасування норм Особливої частини КК;

б) внесення змін до норм Особливої частини КК — включення до диспозицій додаткових ознак або виключення ознак, які були у попередній редакції норми;

в) внесення змін до норм Загальної частини КК (наприклад, доповнення відповідної статті КК додатковою обставиною, що виключає злочинність діяння, або включення до КК положення про те, що готування до злочину невеликої тяжкості не тягне за собою кримінальної відповідальності);

г) нового офіційного тлумачення кримінально-правової норми, яке змінює обсяг забороненої цією нормою поведінки без зміни її змісту (без зміни «букви закону»). Згідно зі ст. 147 Конституції офіційне тлумачення законів України дає Конституційний Суд України.

Пом’якшення кримінальної відповідальності здійснюється шляхом зміни санкції тієї чи іншої норми Особливої частини КК у бік пом’якшення або іншим чином.

При помякшенні санкції норми Особливої частини КК новий закон може:

а) встановити інший, менш тяжкий вид основного покарання (одного з альтернативних основних покарань за рівності інших основних покарань);

б) скасувати найбільш тяжке серед альтернативних основних покарань;

в) визначити максимальну межу основного покарання того ж виду (одного з альтернативних основних покарань) нижчою (меншою);

г) визначити мінімальну межу основного покарання того ж виду (одного з альтернативних основних покарань) нижчою (меншою);

ґ) не передбачати додаткове покарання;

д) встановити інший, менш тяжкий вид додаткового покарання (одного з альтернативних додаткових покарань);

е) скасувати найбільш тяжке серед альтернативних додаткових покарань;

є) визначити максимальну межу додаткового покарання того ж виду (одного з альтернативних додаткових покарань) нижчою (меншою);

ж) визначити мінімальну межу додаткового покарання того ж виду (одного з альтернативних додаткових покарань) нижчою (меншою);

з) встановити додаткове покарання (одне з альтернативних додаткових покарань) факультативним, а не обов’язковим;

и) передбачити меншу кількість додаткових обов’язкових покарань;

і) встановити додаткове покарання (одне з альтернативних додаткових покарань) таким, що може бути приєднане лише до окремих, а не до будь-якого з основних покарань тощо.

Пом’якшення кримінальної відповідальності особи за вчинене без зміни санкції відповідної норми Особливої частини КК відбувається шляхом:

— зменшення (зниження) часової, грошової або іншої верхньої чи нижньої межі того чи іншого виду покарання, визначеного у розд. Х «Покарання та його види» Загальної частини КК;

— встановлення можливості застосування при вчиненні того чи іншого злочину умовно-дострокового звільнення від відбування покарання або зменшення строків, які необхідно відбути для такого звільнення;

— зміни чи виключення обставин, що обтяжують покарання;

— зменшення строків погашення судимості, ін.

Закон, що має зворотну дію в часі, поширюється на осіб, які вчинили відповідні діяння до набрання цим законом чинності та:

а) не були притягнуті до кримінальної відповідальності (у цьому випадку кримінальна справа не може бути порушена у зв’язку з відсутністю події злочину (п. 1 ч. 1 ст. 6 КПК 1960 р.) або відповідно до Кримінального процесуального кодексу України (далі — КПК) не вносяться до Єдиного реєстру досудових розслідувань відомості про вчинення відповідного діяння у зв’язку з тим, що кримінальна відповідальність за таке діяння скасована);

б) котрим пред’явлене обвинувачення у вчиненні злочину (у цьому разі кримінальне провадження (справа) підлягає закриттю відповідно до     п. 2 ч. 1 ст. 6 КПК 1960 р. або п. 4 ч. 1 ст. 284 КПК);

в) засуджені обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили, і відбувають покарання (відповідно до ст. 4051 КПК1960 р. та ст. 539 КПК звільнення від покарання і пом’якшення покарання у цьому випадку проводяться судом за клопотанням (заявою) засудженого, його захисника, законного представника або за поданням прокурора чи органу, що відає виконанням покарання);

г) відбули покарання, але мають непогашену чи незняту судимість.

Питання про застосування старого чи нового закону про кримінальну відповідальність у разі вчинення дій організатором, підбурювачем чи пособником злочину, тобто діянь, норми про відповідальність за які не мають самостійних санкцій, вирішуються так само, як і у разі вчинення закінченого злочину його виконавцем, з урахуванням положень статей 29—31 КК.

Криміналізація діяння здійснюється шляхом:

а) доповнення Особливої частини КК новими нормами чи окремими положеннями;

б) внесення змін до норм Особливої частини КК;

в) внесення відповідних змін до норм Загальної частини КК;

г) офіційного тлумачення кримінально-правової норми, яке змінює обсяг забороненої цією нормою поведінки.

Посилення кримінальної відповідальності може відбуватися шляхом зміни у бік посилення санкції тієї чи іншої норми Особливої частини КК або іншим чином.

При посиленні санкції норми Особливої частини КК новий закон може:

а) встановлювати інший, більш тяжкий вид основного покарання (одного з альтернативних основних покарань за рівності інших основних покарань);

б) скасувати найменш тяжке серед альтернативних основних покарань;

в) запровадити (встановити) максимальну межу основного покарання того ж виду (одного з альтернативних основних покарань) вищою (більшою);

г) запровадити мінімальну межу основного покарання того ж виду (одного з альтернативних основних покарань) вищою (більшою);

ґ) передбачити додаткове покарання;

д) встановити інший, більш тяжкий вид додаткового покарання (одного з альтернативних додаткових покарань);

е) скасувати найбільш тяжке серед альтернативних додаткових покарань;

є) встановити максимальну межу додаткового покарання того ж виду (одного з альтернативних додаткових покарань) вищою (більшою);

ж) встановити мінімальну межу додаткового покарання того ж виду (одного з альтернативних додаткових покарань) вищою (більшою);

з) визначити додаткове покарання (одне з альтернативних додаткових покарань) обов’язковим, а не факультативним;

и) передбачити більшу кількість додаткових обов’язкових покарань;

і) встановити додаткове покарання (одне з альтернативних додаткових покарань) таким, що може бути приєднане до будь-якого із основних покарань, а не лише до окремих із них.

Посилення кримінальної відповідальності без зміни санкції відповідної норми Особливої частини КК може відбуватися шляхом: збільшення (підвищення) часової, грошової або іншої верхньої чи нижньої межі того чи іншого виду покарання, визначеного у розд. Х «Покарання та його види» Загальної частини КК; виключення можливості застосування при вчиненні того чи іншого злочину умовно-дострокового звільнення від відбування покарання або збільшення строків, які необхідно відбути для такого звільнення; збільшення строків погашення судимості тощо.

Аналітично-термінологічно-порівняльний аналіз ст. 58 Конституції та редакції ст. 5 КК дає підстави для висновку про те, що ст. 5 КК повністю відтворює зміст ст. 58 Конституції і є механізмом для застосування зворотної дії закону в часі на практиці і реалізується із урахуванням статей 4, 74 КК та регулюються відповідними положеннями процесуальних норм (КПК, КПК 1960 р.).

Частинами 2 та 3 ст. 74 КК передбачено, що особа, засуджена за діяння, караність якого законом усунена, підлягає негайному звільненню від призначеного судом покарання. Якщо ж призначена засудженому міра покарання перевищує санкцію нового закону, вона знижується до максимальної межі покарання, встановленої санкцією нового закону, а в разі, коли така межа передбачає більш м’який вид покарання, відбуте засудженим покарання зараховується з перерахуванням за правилами, встановленими ч. 1 ст. 72 КК. Звільнення від покарання і зниження покарання за новим законом здійснюється судом тільки за клопотанням (заявою) засудженого, його захисника, законного представника або за поданням прокурора чи органу, що відає виконанням покарання.

Питання зворотної дії закону в часі виникають при досудовому розслідуванні кримінальних проваджень (справ), під час підготовчого провадження (попереднього розгляду справи) в суді, при апеляційному (касаційному) перегляді, а також при перегляді справи Верховним Судом України та під час виконання вироку суду.

 

 

  1. Судова практика застосування зворотної дії закону в часі

 

2.1 Декриміналізація діяння

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 284 КПК кримінальне провадження закривається, якщо набрав чинності закон, яким скасована кримінальна відповідальність.

Статтею 6 КПК 1960 р. не передбачалася декриміналізація злочинного діяння як підстава для закриття кримінальної справи, внаслідок чого суди по-різному визначали процесуальний закон, на підставі якого закривали кримінальні справи у зв’язку з декриміналізацією діяння.

У разі декриміналізації діяння більшість справ суди закривали, керуючись п. 2 ч. 1 ст. 6 КПК 1960 р., але були випадки, коли суди закривали справи на підставі ч. 2 ст. 282 КПК 1960 р. (відмова прокурора підтримувати державне обвинувачення).

Повна декриміналізація діяння шляхом скасування норми Особливої частини КК.

Законом від 15 листопада 2011 р. № 4025-VI «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо гуманізації відповідальності за правопорушення у сфері господарської діяльності» (далі — Закон № 4025-VI), що набрав чинності 17 січня 2012 р., скасована караність діяння, передбачена ст. 203 КК, внаслідок чого кримінальні справи, порушені за цією нормою КК, були закриті.

Аналіз судової практики свідчить, що суди неоднаково застосовували ст. 5 КК і відповідні процесуальні норми КПК та керувалися різними підставами, закриваючи кримінальні провадження (справи).

Так, Верхньодніпровський районний суд Дніпропетровської області постановою від 13 лютого 2012 р. неправомірно відмовив у задоволенні клопотання обвинуваченої Б. про закриття провадження у справі за ч. 1 ст. 203 КК у зв’язку з декриміналізацією діяння, зазначивши, що відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 6 КПК 1960 р. порушена кримінальна справа підлягає закриттю за відсутністю в діянні складу злочину.

23 травня 2012 р. прокурор звернувся з клопотанням про закриття кримінальної справи у звязку з виключенням ст. 203 з КК, а отже, відсутністю в діях Б. складу злочину.

14 червня 2012 р. районний суд прийняв до розгляду постанову державного обвинувача про відмову від обвинувачення в порядку ст. 264 КПК 1960 р., а 15 червня 2012 р. своєю постановою закрив кримінальну справу щодо Б. за ч. 1 ст. 203 КК у зв’язку з відмовою прокурора підтримувати державне обвинувачення (ч. 2 ст. 282 КПК 1960 р.), замість застосування ст. 5 КК про декриміналізацію діяння.

Траплялися випадки звільнення обвинуваченого від кримінальної відповідальності за ч. 1 ст. 203 КК внаслідок зміни обстановки через скасування Законом № 4025-VI караності діяння, передбаченого ч. 1 ст. 203 КК.

Так, Високопільський районний суд Херсонської області постановою від 25 січня 2012 р. звільнив К. від кримінальної відповідальності за ч. 1 ст. 203 КК внаслідок зміни обстановки, зазначивши, що Законом № 4025-VI караність діяння, передбаченого ст. 203 КК, усунута, тому суд має усі підстави для закриття кримінальної справи у зв’язку зі зміною обстановки.

Однак таке звільнення обвинуваченого на підставі ст. 48 КК є неправомірним, оскільки зміна обстановки та декриміналізація діяння — це різні правові категорії, і роз’яснення щодо розмежування понять «зміна обстановки» і «скасування караності діяння» надано у постанові Пленуму Верховного Суду України від 23 грудня 2005 р. № 12 «Про практику застосування судами України законодавства про звільнення особи від кримінальної відповідальності».

Зокрема, для застосування ст. 48 КК необхідно встановити, що після вчинення певного злочину обстановка змінилася таким чином, що вчинене діяння вже не є суспільно небезпечним, а для застосування ст. 5 КК достатньо самого факту скасування караності діяння законом України, щоб закрити кримінальне провадження (справу), незалежно від зміни як обстановки, так і особи обвинуваченого, підсудного на час розгляду справи.

Правильною слід вважати таку судову практику.

Дубровицький районний суд Рівненської області 9 лютого 2012 р. при розгляді справи про обвинувачення Ш., встановивши, що вона у 2009— 2010 рр. займалася виготовленням та збутом самогону з метою отримання прибутку, закрив кримінальну справу у зв’язку із декриміналізацією злочину, мотивуючи тим, що відповідно до Закону № 4025-VI ст. 203 виключена із КК.

Голосіївський районний суд м. Києва 20 лютого 2012 р. своєю постановою закрив кримінальну справу щодо Т. за ч. 1 ст. 203 КК у зв’язку із декриміналізацією діяння, зазначивши, що Законом № 4025-VI виключено з КК ст. 203, а відповідно до ст. 5 КК закон про кримінальну відповідальність, що скасовує злочинність діяння, має зворотну дію в часі.

Повна декриміналізація відбулася і щодо дій, передбачених ст. 202 КК.

Так, Апеляційний суд Житомирської області, керуючись ст. 5 КК, статтями 365, 366 КПК 1960 р., ухвалою від 12 червня 2013 р. правомірно скасував вирок Богунського районного суду м. Житомира від 22 серпня 2012 р. щодо Д., закривши провадження у справі за ч. 1 ст. 202 КК на підставі п. 2 ч. 1 ст. 6 КПК 1960 р., зазначивши, що Законом № 4025-VI вчинене Д. діяння, яке полягало у здійсненні господарської діяльності з порушенням умов ліцензування перестало бути злочинним, а тому справа в цій частині підлягає закриттю у зв’язку із декриміналізацією діяння.

Згідно з Законом від 15 квітня 2008 р. № 270-VI «Про внесення змін до Кримінального та Кримінально-процесуального кодексів України щодо гуманізації кримінальної відповідальності» (далі — Закон № 270-VI) ст. 188 із КК виключено. У п. 6 розд. ІІ «Прикінцеві положення» цього Закону зазначено про перегляд кримінальних справ стосовно осіб, які вчинили злочин, передбачений ст. 188 КК, для вирішення питання щодо зміни кваліфікації дій цих осіб на інші відповідні частини статей КК.

Так, ухвалою Сімферопольського районного суду АР Крим від 3 грудня 2012 р. внесено зміни до вироку Білогірського районного суду АР Крим від 1 червня 2006 р., яким засуджено К. за злочин, передбачений ч. 2 ст. 188 КК, до покарання у виді позбавлення волі на строк сім років та перекваліфіковано дії останнього на ч. 2 ст. 185 КК крадіжка, вчинена за попередньою змовою групою осіб. К. засуджено за ч. 2 ст. 185 КК на п’ять років позбавлення волі, на підставі ч. 1 ст. 71 КК остаточно визначено покарання у виді позбавлення волі строком на шість років два місяці та шістнадцять днів.

У зазначеному випадку суд обґрунтовано мотивував своє рішення положеннями ст. 5 КК та необхідністю застосування Закону № 270-VI, який поліпшив становище засудженого.

Розглянемо декриміналізацію діяння шляхом внесення змін до ст. 201 КК, зокрема виключення товарів зі списку заборонених до переміщення через митний кордон України та поза митним кордоном України.

Апеляційний суд м. Києва 26 червня 2012 р обґрунтовано скасував вирок Подільського районного суду м. Києва від 31 жовтня 2011 р., за яким С. засуджено за ч. 2 ст. 15, ч. 1 ст. 201 КК, і, керуючись ч. 2 ст. 5 КК, кримінальну справу щодо С. закрив на підставі п. 2 ч. 1 ст. 6 КПК 1960 р., оскільки Законом № 4025-VI ст. 201 КК було викладено в новій редакції, згідно з якою переміщення через митний кордон України товарів не є контрабандою, а матеріали направив для вирішення питання про притягнення С. до адміністративної відповідальності за порушення митних правил.

Після ухвалення зазначеного закону, яким були внесені зміни до КК, виникла необхідність у звільненні від кримінального покарання осіб, засуджених за статтями старої редакції закону, відповідно до якого певні діяння визнавались злочинними. Тому місцеві суди розглядали матеріали про приведення судових рішень у відповідність з новим законом.

Так, у зв’язку з набранням чинності 17 січня 2012 р. Законом № 4025-VI Павлоградський міськрайонний суд Дніпропетровської області 27 січня 2012 р. розглянув подання Павлоградського МРВ КВІ УДПУтСУ у Дніпропетровській області про звільнення від кримінального покарання П., засудженої 23 березня 2010 р. вироком Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області за ч. 1 ст. 203 КК, із призначенням покарання у виді штрафу в розмірі 850 грн з позбавленням права займатися виготовленням спирту і спиртовмісних рідин на два роки, і, керуючись ст. 5, ч. 2 ст. 74 КК, статтями 4051, 409, 411 КПК 1960 р., правомірно звільнив П. від покарання у зв’язку з декриміналізацією діяння.

В іншій справі, постановою Червонозаводського районного суду м. Харкова від 7 лютого 2012 р. за поданням адміністрації Диканівської виправної колонії № 12 засуджений вироком Апеляційного суду Сумської області за ч. 3 ст. 28, ч. 2 ст. 201, ч. 2 ст. 15 КК З. був звільнений від подальшого відбування покарання.

Мотивуючи рішення, районний суд послався на Закон № 4025-VI, яким ст. 201 КК викладено у новій редакції, що не передбачає кримінальної відповідальності за контрабанду товарів народного вжитку, за якою і був засуджений З., і, керуючись ст. 58 Конституції, ч. 1 ст. 5 КК, ч. 2 ст. 74 КК, задовольнив подання і правомірно звільнив З. від подальшого відбування покарання.

Апеляційні суди також приводили вироки місцевих судів у відповідність до вимог нового закону.

У зв’язку із виключенням із КК ст. 203 Законом № 4025-VI на підставі ст. 5 КК, ст. 376 КПК 1960 р. Апеляційний суд Житомирської області ухвалою від 26 січня 2012 р. скасував вирок Корольовського районного суду м. Житомира від 17 листопада 2011 р., яким засуджено Т. за ч. 2 ст. 203 КК, через відсутність в діянні складу злочину (п. 2 ч. 1 ст. 6 КПК 1960 р.), а провадження у справі закрив у зв’язку із декриміналізацією діяння.

Часткова декриміналізація може здійснюватися шляхом зміни санкції тієї чи іншої норми Особливої частини КК у бік пом’якшення або іншим чином. Так, Законом № 4025-VI були внесені зміни в санкції статей 212, 2121 КК.

На практиці виникають труднощі при застосуванні закону, який частково посилює відповідальність, а частково її пом’якшує, зокрема, це стосується змін, внесених до ст. 212 КК.

Наприклад, на час вчинення особою злочину (до 17 січня 2012 р.) санкція ч. 3 ст. 212 КК передбачала покарання у виді позбавлення волі на строк від п’яти до десяти років, а розмір штрафу відповідно до ч. 2 ст. 53 КК визначався з урахуванням майнового стану винного в межах від тридцяти до тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Крім того, ст. 53 КК не містила норми про визначення штрафу в розмірі майнової шкоди, завданої злочином.

Якщо вирок постановлено після набрання чинності Законом № 4025-VI (17 січня 2012 р.), яким покарання у виді позбавлення волі за ч. 3 ст. 212 КК замінено штрафом від п’ятнадцяти тисяч до двадцяти п’яти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з одночасним збільшенням нижньої межі розміру штрафу за ч. 2 ст. 53 КК до розміру майнової шкоди, завданої злочином, судді мають керуватися ст. 58 Конституції і, відповідно до ч. 3 ст. 5 КК, призначати покарання, застосовуючи норми закону в тій редакції, яка найбільш сприятлива для обвинуваченого (підсудного), тобто суд має призначати покарання в межах санкції ч. 3 ст. 212 КК у редакції Закону № 4025-VI з урахуванням положень ч. 2 ст. 53 КК у редакції, яка діяла на момент вчинення зазначеного злочину.

До таких висновків можна дійти, аналізуючи таблиці (див. додаток 2).

Правильною слід вважати таку судову практику.

Вироком Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 27 грудня 2012 р. засуджено Р. за ч. 3 ст. 212 КК до покарання у виді штрафу в розмірі 255 тис. грн без конфіскації майна з позбавленням права обіймати керівні посади на строк два роки та за ч. 1 ст. 366 КК до покарання, визначеного судом. На підставі ч. 1 ст. 70 КК визначено остаточне покарання у виді обмеження волі на строк три роки та штрафу в розмірі 255 тис. грн, який підлягає виконанню самостійно, з позбавленням права обіймати керівні посади на строк два роки.

Ухвалою колегії суддів Судової палати у кримінальних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ (далі ВССУ) від 26 листопада 2013 р. визнано правильним призначення Р. покарання за ч. 3 ст. 212 КК в редакції Закону від 15 листопада 2011 р. у виді штрафу, з визначенням його розміру з огляду на положення частин 1 та 2 ст. 53 КК, чинної на час вчинення ним цього злочину — у квітні 2010 — лютому 2011 рр.

Однак не всі суди правильно застосовують ст. 58 Конституції та ст. 5 КК при постановленні судових рішень.

Так, вироком Вільшанського районного суду Кіровоградської області від 14 травня 2012 р. К. засуджено за ч. 3 ст. 212 КК до штрафу в розмірі 1 млн 893 тис. 177 грн 85 коп. з позбавленням права обіймати посади у господарській сфері, пов’язані із матеріальною відповідальністю, обліком, збереженням, управлінням та розпорядженням матеріальними цінностями, на строк три роки з конфіскацією всього майна; ч. 4 ст. 358 та ч. 1 ст. 366 КК і призначив покарання. На підставі ст. 70 КК К. остаточно визначено покарання у виді обмеження волі на строк три роки та штрафу в розмірі 1 млн 893 тис. 177 грн 85 коп. з позбавленням права обіймати посади у господарській сфері, пов’язані із матеріальною відповідальністю, обліком, збереженням, управлінням та розпорядженням матеріальними цінностями, на строк три роки з конфіскацією всього майна.

У цій справі рішеннями апеляційного суду та ВССУ зазначений вирок залишено без зміни.

Верховний Суд України постановою від 22 травня 2014 р. скасував рішення касаційного суду, а справу направив на новий касаційний розгляд, мотивуючи це тим, що дії К., які полягали в умисному ухиленні від сплати податків на суму 1 млн 893 тис. 177 грн 85 коп., вчинені у період з липня по листопад 2009 р., були кваліфіковані судовими інстанціями за ч. 3 ст. 212 КК в редакції Закону № 4025-VI із призначенням засудженому покарання у виді штрафу в розмірі 1 млн 893 тис. 177 грн 85 коп. (з огляду на ч. 2 ст. 53 КК в редакції цього Закону). Водночас положення зазначеного Закону в частині визначення розміру штрафу погіршують становище засудженого порівняно з ч. 2 ст. 53 КК у редакції Закону від 5 квітня 2001 р. № 2341-ІІІ із змінами, внесеними згідно із Законом від 15 квітня 2008 р. № 270-VI, а тому висновок судових інстанцій про зворотну дію Закону № 4025-VI в часі у цій частині є помилковим (справа № 5-6кс14).

При помякшенні санкції норми Особливої частини КК новий закон може встановити інший, менш тяжкий вид основного покарання (одного із альтернативних основних покарань за рівності інших основних покарань).

У наступному судовому рішенні суд врахував заяву засудженого про те, що приведення вироку у відповідність з нормами нового чинного закону погіршить його становище, і залишив вирок районного суду без зміни.

Так, Жовтневий районний суд м. Харкова постановою від 20 лютого 2012 р. відмовив у задоволенні подання начальника Жовтневого МРВ КВІ УДДУ в ПВП у Харківській області про приведення у відповідність з новим законом вироку Лозівського міськрайонного суду Харківської області, яким К. засуджено за ч. 2 ст. 2121, ч. 2 ст. 364, із застосуванням ст. 70 КК, до покарання у виді чотирьох років шести місяців позбавлення волі з іспитовим строком на два роки, а на підставі ст. 75 КК звільнено від відбування покарання з іспитовим строком на два роки. Суд мотивував таке рішення тим, що засуджений К. не погодився з поданням і просив не погіршувати його становище, замінюючи на покарання у виді штрафу відповідно до змін, внесених Законом № 4025-VІ, якими ст. 2121 КК викладено у новій редакції в частині покарання, аргументуючи це тим, що К. виконує належним чином усі умови іспитового строку і зобов’язується це робити й надалі.

Суди розглядали справи, порушені за статтями, відповідно до змісту яких спостерігається пом’якшення кримінальної відповідальності без зміни санкції відповідної норми особливої частини КК шляхом зменшення часової, грошової або іншої верхньої чи нижньої межі того чи іншого виду покарання, визначеного в розд. Х «Покарання та його види» Загальної частини КК.

Так, 23 травня 2013 р. Пустомитівський районний суд Львівської області, керуючись ст. 5 КК, статтями 6, 282 КПК 1960 р., закрив кримінальну справу за обвинуваченням Б. у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 192 КК, у зв’язку з декриміналізацією діяння, зазначивши, що дії Б. було перекваліфіковано зі ст. 87 КК 1960 р. (спричинення майнової шкоди шляхом обману або зловживання довір’ям) на ч. 1 ст. 192 КК, де обов’язковою ознакою об’єктивної сторони складу злочину є значний розмір шкоди, який станом на 1 січня 2013 р. відповідно до примітки до ст. 192 КК становив 28 тис. 675 грн. Справу було порушено у 1994 р. за результатами контрольної перевірки дотримання водієм правил перевезення пасажирів через виявлення 69 грн, отриманих від пасажирів без надання їм квитків. Оскільки така сума є значно меншою від 28 тис. 675 грн, суд дійшов висновку про відсутність складу злочину за ч. 1 ст. 192 КК.

Із зазначеного вище прикладу вбачається, що суд правомірно застосував ст. 5 КК.

Декриміналізація діяння шляхом внесення змін до підзаконного акта, зокрема виключення із переліку однієї із ознак складу злочину, за наявності чи відсутності якої встановлюється злочинність діяння.

Суди неоднаково вирішували справи про злочини, вчинені у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин. Деякі суди вважають, що внесення змін до підзаконного акта щодо виключення зі списку деяких речовин є декриміналізацією, а інші вважають, що декриміналізації не відбулося, оскільки залишилася кримінальна відповідальність за порушення встановлених правил обігу речовин, які є джерелом наркотичних засобів, психотропних речовин, кількість яких є однією з ознак наявності складу злочину.

Судова практика свідчить про те, що в зазначеній категорії справ деякі суди, керуючись ст. 5 КК, закривають справи, а інші, закривши кримінальну справу, передавали матеріали до органів досудового слідства для прийняття рішення щодо наявності в діях осіб складу адміністративного правопорушення, визначеного ст. 44 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі— КпАП).

Так, керуючись ст. 5 КК, на підставі ст. 6 КПК 1960 р. Голосіївський районний суд м. Києва постановою від 14 березня 2012 р. правомірно закрив кримінальну справу щодо К. за ч. 2 ст. 315 КК у зв’язку із декриміналізацією діяння, мотивуючи рішення тим, що відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27 липня 2011 р. № 796 «Про внесення змін до Переліку наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів» (набула чинності 5 серпня 2011 р.; далі — постанова КМУ № 796, КМУ відповідно) виключено кустарно виготовлений препарат з псевдоефедрину зі списку речовин, вільний обіг яких заборонено відповідно до списку № 1 переліку наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів, затвердженого постановою КМУ від 6 травня 2000 р. № 770 (далі — постанова КМУ № 770).

В іншій справі Солом’янський районний суд м. Києва, керуючись ст. 58 Конституції, ч. 1 ст. 5 КК, п. 2 ч. 1 ст. 6, ст. 282 КПК 1960 р., постановою від 10 квітня 2012 р. закрив кримінальну справу щодо Є. за відсутністю в його діях складу злочину за ч. 2 ст. 307, ч. 1 ст. 309 КК у зв’язку із внесенням постановою КМУ № 796 змін до переліку наркотичних засобів, психотропних речовин та прекурсорів, з якого було виключено кустарно виготовлений препарат з ефедрину або препаратів, які його містять.

У зв’язку з відсутністю в діях Є. складу злочину суд одночасно із закриттям справи направив матеріали до Солом’янського РУГУ МВС України в м. Києві для прийняття рішення щодо наявності в діях Є. складу адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 44 КпАП.

Декриміналізація діяння шляхом внесення змін до підзаконного акта, зокрема внесення змін до однієї із ознак складу злочину — зменшення кількості речовини, відповідно до якої встановлюється наявність чи відсутність складу злочину.

Так, Кіровський міський суд Донецької області, закриваючи своєю постановою від 17 травня 2012 р. кримінальну справу щодо Г. за ч. 1 ст. 309 КК на підставі п. 2 ч. 1 ст. 6, 282 КПК 1960 р., зазначив, що за результатами судово-криміналістично-хімічної експертизи кількість метамфетаміну у 0,003 г становить невеликий розмір, це вказує на відсутність в діях Г. складу злочину за ч. 1 ст. 309 КК та у зв’язку зі встановленням кількості забороненої до обігу речовини на підставі підзаконних нормативно-правових актів — постанови КМУ № 770 і наказу Міністерства охорони здоров’я України від 1 серпня 2000 р. № 188 «Про затвердження таблиць невеликих, великих та особливо великих розмірів наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів, які знаходяться у незаконному обігу» (зі змінами та доповненнями; далі — наказ МОЗ № 188).

В іншій справі Орджонікідзевський районний суд м. Харкова, керуючись п. 2 ч. 1 ст. 6 КПК 1960 р., 21 травня 2013 р. виправдав К. за ч. 2 ст. 309 КК через відсутність в діях складу злочину, зазначивши, що відповідно до ст. 58 Конституції, ч. 1 ст. 5 КК закон, який пом’якшує кримінальну відповідальність, має зворотну дію у часі, а постановою КМУ № 796 зі списків № 1 та № 2 табл. І переліку наркотичних засобів, психотропних речовин та прекурсорів було виключено кустарно виготовлені препарати з ефедрину, псевдоефедрину, фенилпропаноламіну (ФПА, норофедин) або препаратів, що їх містять. При цьому їх складові, зокрема метамфетамін, включені до списку № 2 табл. ІІ «Психотропні речовини, обіг яких обмежено», тому при кваліфікації суспільно небезпечного діяння, предметом якого є зокрема метамфетамін, слід брати до уваги не якісні, а кількісні його показники. При визначенні кількості наркотичних та психотропних речовин, наявність яких можна встановити тільки на підставі судово-криміналістично-хімічної експертизи, необхідно керуватися наказом МОЗ № 188.

Отже, правильною слід вважати практику, коли суди закривають кримінальні справи у зв’язку із декриміналізацією діяння.

Декриміналізація шляхом внесення змін до Закону від 30 червня 1993 р. № 3353-ХІІ «Про дорожній рух» (далі — Закон № 3353-ХІІ), що призвело до вилучення ознак складів злочинів, відповідальність за які передбачалася відповідними нормами КК.

Так, Законом від 5 липня 2011 р. № 3565-VI «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо усунення надмірного державного регулювання у сфері автомобільних перевезень» (далі — Закон № 3565-VI) скасовано такий офіційний документ, як талон про проходження державного технічного огляду. Цим же Законом внесено зміни до Закону № 3353-ХІІ, а саме до статей 35, 37, і скасовано обов’язковий державний технічний огляд легкових автомобілів та заборону експлуатації таких без проходження зазначеного огляду в порядку, встановленому КМУ.

Тобто внесення змін до Закону № 3353-ХІІ призвело до декриміналізації дій через виключення таких ознак складів злочинів, передбачених ст. 357 КК (викрадення талону державного технічного огляду) та ст. 358 КК (підроблення талону про проходження державного технічного огляду).

Ухвалою ВССУ від 26 червня 2012 р. скасовано вироки Шевченківського районного суду м. Львова від 12 жовтня 2011 р. та Апеляційного суду Львівської області від 15 березня 2012 р. в частині засудження К. за ч. 1 ст. 357, частинами 1, 3 ст. 358 КК та М. за ч. 1 ст. 357 КК, справу за цим обвинуваченням закрито на підставі ст. 58 Конституції, ч. 1 ст. 5 КК, п. 2 ч. 1 ст. 6 КПК 1960 р. через відсутність в їх діях складу злочину, оскільки Законом № 3565-VI скасовано такий офіційний документ, як талон про проходження державного технічного огляду.

 

2.2 Посилення кримінальної відповідальності

Посилення відповідальності шляхом встановлення більш тяжкого виду основного покарання та запровадження додаткового покарання.

Законом від 7 квітня 2011 р. № 3207-VI «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо відповідальності за корупційні правопорушення» (далі — Закон № 3207-VI) внесено зміни до санкції ч. 2 ст. 366 КК.

Вироком Шевченківського районного суду м. Києва від 23 липня 2012 р. К. засуджено за вчинення у 20052006 рр. злочинів, передбачених ч. 4 ст. 190, ч. 2 ст. 366 КК.

При призначенні К. покарання за ч. 2 ст. 366 КК суд з урахуванням змін, внесених Законом № 3207-VI, виконуючи вимоги ст. 5 КК, у зв’язку з тим, що на момент вчинення цього злочину такого додаткового виду покарання, як штраф, санкція згаданої норми не передбачала, не призначив сплату штрафу, а лише застосував позбавлення права обіймати посади, пов’язані з використанням адміністративно-господарських функцій.

Оскільки внесені до санкції ч. 2 ст. 305 КК зміни Законом від 5 липня 2012 р. № 5065-VI «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо посилення відповідальності за фальсифікацію або обіг фальсифікованих лікарських засобів» (далі — Закон № 5065-VI) посилили кримінальну відповідальність, суд правомірно застосував кримінальний закон, що діяв на час вчинення злочину, у такій справі.

Вироком Керченського міського суду АР Крим від 30 листопада 2012 р. визнано І. винним у вчиненні злочинів, передбачених ч. 1 ст. 309, ч. 2 ст. 15, ч. 2 ст. 305 КК, та призначено покарання за ч. 1 ст. 309 КК у виді одного року позбавлення волі, за ч. 2 ст. 15, ч. 2 ст. 305 КК у виді п’яти років позбавлення волі з конфіскацією наркотичного засобу, без конфіскації майна.

Постановляючи вирок, суд зазначив, що через внесення Законом № 5065-VI до ч. 2 ст. 305 КК змін строк позбавлення волі збільшився до восьми—десяти років (було від п’яти до десяти років), тобто відповідальність посилено. Зазначений Закон набув чинності 2 серпня 2012 р. Суд, дослідивши усі обставини справи, обґрунтовано застосував кримінальний закон, що діяв на час вчинення злочину.

Судова практика містить приклади, коли суди при розгляді справи помилково керувалися змінами в законі, які погіршували становище обвинуваченого (підсудного).

Так, Жовтневий районний суд Миколаївської області, призначаючи Б. покарання, не врахував, що на час вчинення протиправних дій 21 серпня 2009 р. санкція ч. 1 ст. 367 КК передбачала штраф у розмірі від п’ятдесяти до ста п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, і призначив покарання за ч. 1 ст. 367 КК у редакції Закону від 7 квітня 2011 р. № 3207-VІ1, санкція якої передбачає покарання у виді штрафу від двохсот п’ятдесяти до п’ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а саме у розмірі 4 тис. 250 грн.

Оскільки санкція ч. 1 ст. 367 КК в редакції наступного закону посилила кримінальну відповідальність, то відповідно до вимог ч. 2 ст. 5 КК цей закон не має зворотної сили, і за таких обставин вирок суду в частині призначеного Б. покарання було змінено зі зменшенням розміру штрафу, призначеного за ч. 1 ст. 367 КК, з 4 тис. 250 грн до 2 тис. 250 грн.

Варто зазначити, що Законом від 18 квітня 2013 р. № 221-VII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо приведення національного законодавства у відповідність зі стандартами Кримінальної конвенції про боротьбу з корупцією», який набув чинності 18 травня 2013 р. (далі — Закон № 221-VII), внесені зміни до КК, внаслідок чого відбулась, зокрема, повна зміна ознаки злочину.

Цей законодавчий акт суттєво посилює відповідальність за вчинення корупційних правопорушень. Зокрема, нормами цього Закону запроваджується кримінальна відповідальність за такі дії, як обіцянка неправомірної вигоди та прийняття обіцянки неправомірної вигоди. Також у кримінальному законодавстві замінюється поняття «хабар» на уніфіковане поняття «неправомірна вигода». Зауважимо, що сама правова природа неправомірної вигоди по суті збігається із природою хабара, оскільки як неправомірна вигода, так і хабар спрямовані на задоволення матеріальних потреб службової особи та передаються їй тільки за виконання чи невиконання обумовлених дій.

Відповідно до ст. 1 Закону від 7 квітня 2011 р. № 3206-VI «Про засади запобігання і протидії корупції» (з урахуванням змін, внесених Законом № 221-VII) неправомірна вигода — це грошові кошти або інше майно, переваги, пільги, послуги, нематеріальні активи, які обіцяють, пропонують, надають або одержують без законних на те підстав. Тобто поняття «неправомірна вигода» на відміну від поняття «хабар» охоплює не лише матеріальні предмети, а й немайнові вигоди.

Зважаючи на зміни, що відбулись у ст. 368 КК, при визначенні покарання суди детально аналізують зазначені зміни, звертають увагу на те, коли саме був скоєний злочин, на його ознаки та їхнє співвідношення з новими змінами у кримінальному законі.Так, вироком Керченського міського суду АР Крим від 27 червня 2013 р. (Закон № 221-VII вже набув чинності) М. визнаний винним у тому, що 31 травня 2012 р. вимагав та отримав хабар у розмірі 3 тис. грн. Дії засудженого обґрунтовано було кваліфіковано за ч. 3 ст. 368 КК (в редакції Закону № 3207-VI) як одержання хабара, і йому призначено покарання у виді позбавлення волі на строк п’ять років з позбавленням права обіймати посади або займатися діяльністю, пов’язаною з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських обов’язків у сфері ветеринарної медицини, на строк три роки без конфіскації майна, а на підставі ст. 75 КК М. звільнено від відбування призначеного основного покарання з випробуванням тривалістю два роки.

Слід звернути увагу на те, що відповідно до примітки 1 ст. 368 КК (в редакції Закону № 221-VII) неправомірною вигодою в значному розмірі вважається вигода, що в сто і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян, натомість в ст. 368 КК (в редакції Закону № 3207-VI) хабарем у значному розмірі вважався такий, що у п’ять і більше разів перевищував неоподатковуваний мінімум доходів громадян.

Отже, збільшення межі розміру, з якого настає відповідальність за отримання неправомірної вигоди у значному розмірі (ч. 3 ст. 368 КК в редакції Закону № 221-VIІ), має зворотну дію в часі.

Крім того, Законом № 221-VII викладено у новій редакції статті КК: ст. 354 «Підкуп працівника державного підприємства, установи чи організації», ст. 368 «Прийняття пропозиції, обіцянки або одержання неправомірної вигоди службовою особою», ст. 369 «Пропозиція або надання неправомірної вигоди службовій особі» та внесено зміни до ст. 370 «Провокація підкупу» [2].

Змінилась також редакція ст. 364 КК відповідно до Закону від 21 лютого 2014 р. № 746-VII «Про внесення змін до Кримінального та Кримінального процесуального кодексів України щодо імплементації до національного законодавства положень статті 19 Конвенції ООН проти корупції» (далі — Закон № 746-VII).

Апеляційний суд Полтавської області ухвалою від 13 травня 2014 р. правомірно скасував ухвалу Київського районного суду м. Полтави від 25 березня 2014 р., якою звільнено засудженого К. від призначеного вироком Апеляційного суду Полтавської області від 16 січня 2013 р. основного та додаткового покарань за ч. 3 ст. 364 КК у виді п’яти років позбавлення волі з позбавленням права обіймати посади, пов’язані з виконанням функцій представника влади, на три роки та з позбавленням спеціального звання «майор міліції».

Суд, керуючись ст. 5 КК, привів вирок Апеляційного суду Полтавської області від 16 січня 2013 р. щодо К. у відповідність до норм чинного закону, перекваліфікував дії К. з ч. 3 ст. 364 КК на ч. 1 ст. 364 КК, мотивуючи рішення тим, що Законом № 746-VII із КК виключено ч. 3 ст. 364 КК, і відповідно до ч. 3 ст. 74 КК перерахував покарання за правилами, встановленими ч. 1 ст. 72 цього Кодексу, та звільнив К. від покарання, передбаченого ч. 3 ст. 364 КК, та призначив за ч. 1 ст. 364 КК покарання у виді трьох років обмеження волі з позбавленням права обіймати посади, пов’язані з виконанням функцій представника влади, на три роки.

Як вбачається з ухвали апеляційного суду, К. було засуджено вироком районного суду за те, що він, обіймаючи посаду начальника відділу комплектування управління кадрового забезпечення УМВС України в Полтавській області, з корисливих мотивів вчинив злочин як службова особа з використанням наданої йому влади всупереч інтересам служби.

Таким чином, виключення із КК ч. 3 ст. 364 КК такої кваліфікуючої ознаки, як спеціальний суб’єкт злочину — працівник правоохоронного органу, — автоматично призвело до поширення відповідальності за дії, передбачені частинами 1 і 2 ст. 364 КК (відсутні будь-які спеціальні обмеження щодо суб’єктів відповідальності), і на працівників правоохоронних органів та до пом’якшення відповідальності працівників правоохоронних органів за вчинені дії, оскільки санкція ч. 3 ст. 364 КК передбачала покарання у виді позбавлення волі від п’яти до десяти років, позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років з конфіскацією майна. Санкція ж ч. 2 ст. 364 КК в редакції Закону № 746-VII передбачає покарання від трьох до шести років позбавлення волі з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років та зі штрафом від п’ятисот до тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а ч. 1 ст. 364 КК в редакції цього ж Закону передбачає виправні роботи на строк до двох років або арешт на строк до шести місяців, або обмеження волі на строк до трьох років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років та зі штрафом від двохсот п’ятдесяти до семисот п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Однак не всі суди дотримуються зазначених вимог закону і припускаються помилок, розглядаючи справи про злочини у сфері службової та професійної діяльності, пов’язаної із наданням публічних послуг.

Так, ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 29 квітня 2014 р. безпідставно залишено без змін ухвалу Марганецького міського суду Дніпропетровської області від 5 березня 2014 р. про звільнення від призначеного вироком Марганецького міського суду Дніпропетровської області від 28 жовтня 2013 р. на підставі Закону № 746-VII, ст. 74 КК покарання засуджених М. за ч. 3 ст. 364 КК, Н. та Т. за ч. 2 ст. 28, ч. 3 ст. 364 КК.

Суди, розглядаючи такі справи, мають враховувати, що, незважаючи на виключення Законом № 746-VII ч. 3 ст. 364 із КК, саме діяння, передбачене ст. 364 КК, не перестало бути суспільно небезпечним та караним, оскільки виключено лише кваліфікуючу ознаку «вчинене працівником правоохоронного органу», а в частині першій слова «з корисливих мотивів чи в інших особистих інтересах або в інтересах третіх осіб» замінено словами «з метою одержання будь-якої неправомірної вигоди для самої себе чи іншої фізичної або юридичної особи». Крім того, М., Н., Т. вчинили злочини як службові особи і були суб’єктами відповідальності за корупційне правопорушення, і суди в такому випадку повинні за наявності підстав перекваліфікувати дії з ч. 3 ст. 364 КК на ч. 1 чи 2 ст. 364 КК у редакції Закону № 746-VII.

Висновки

  1. Аналізом судової практики встановлено, що суди переважно правильно застосовують положення ст. 58 Конституції та ст. 5 КК щодо зворотної дії закону в часі. Однак є випадки неоднакового застосування законодавства.
  2. Верховний Суд України в контексті різних фактичних обставин справ неодноразово робив висновки у питанні про застосування зворотної дії закону про кримінальну відповідальність у часі (див. рішення у справах: № 5-1кс13, № 5-32кс13, № 5-33кс13, № 5-36кс13, № 5-41кс13, № 5-45кс13, № 5-6кс14, № 5-25кс14, № 5-26кс14, № 5-2кс15).

Відповідно до зазначених висновків на стадії визначення тієї норми закону, яка встановлює вид і міру юридичної відповідальності, відбувається вибір такої норми, з’ясовується її зміст, форма та чинність, визначається редакція норми, яка діяла на момент вчинення посягання, встановлюється її дія у часі, просторі та щодо певного кола осіб (статті 4, 6, 7 та 8 КК). Однак необхідно враховувати й вимоги ст. 5 КК, згідно з якою новий закон має зворотну дію у часі, тобто поширюється на осіб, які вчинили відповідні діяння до набрання такою нормою закону чинності, якщо він скасовує злочинність діяння, пом’якшує кримінальну відповідальність або іншим чином поліпшує становище особи.

  1. На практиці виникають труднощі при застосуванні закону, який частково посилює відповідальність, а частково її пом’якшує, зокрема це стосується змін, внесених до ст. 212 КК Законом № 4025-VI.

Слід звернути увагу на те, що Верховний Суд України у своїх рішеннях висловлював правову позицію й щодо можливості застосування розміру штрафу, встановленого після 17 січня 2012 р., у випадку скоєння відповідного кримінального правопорушення (злочину) до набрання чинності Законом № 4025-VI (див. рішення у справах: № 5-6кс14, № 5-26кс14).

Верховним Судом України зроблено висновок, що, оскільки санкція ч. 3 ст. 212 КК у попередній редакції передбачала покарання у виді позбавлення волі, а нова редакція Закону передбачає виключно штраф, караність (в частині основного покарання) діяння, вчиненого суб’єктом до набрання чинності Законом № 4025-VI, з огляду на положення статей 5 та 53 КК має визначатись у межах нової редакції ч. 3 ст. 212 КК цього Закону, оскільки стосовно виду основного покарання — штрафу — новий Закон у цій частині є більш м’яким порівняно з попереднім, а тому має зворотну дію у часі.

Водночас у ч. 2 ст. 53 КК законодавець передбачив спеціальне правило, яким належить керуватися при визначенні розміру штрафу за вчинення злочину, за який передбачено основне покарання у виді штрафу понад три тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Верховний Суд України дійшов висновку, що такий підхід законодавця при визначенні розміру штрафу, а також пов’язані з цим певні несприятливі для особи кримінально-правові наслідки (зокрема можливість виходу при призначенні покарання за максимальну межу розміру штрафу, передбачену санкцією ч. 3 ст. 212 КК, заміни несплаченої суми штрафу покаранням у виді позбавлення волі у разі несплати такого штрафу та за відсутністю підстав для розстрочки його виплати — ч. 5 ст. 53 КК), вочевидь, погіршує становище засудженого порівняно з попередньою редакцією ч. 2 ст. 53 КК від 15 квітня 2008 р., а тому в цій частині Закон № 4025-VI не може вважатись таким, що пом’якшує кримінальну відповідальність і, з огляду на положення ч. 3 ст. 5 КК, мати зворотну дію у часі.

  1. Слід звернути увагу на те, що відбулася повна зміна ознаки злочину після набрання чинності 18 травня 2013 р. Законом № 221-VII, яким внесені зміни, зокрема ст. 368 КК викладено в новій редакції, при цьому поняття «хабар» виключено і передбачено відповідальність за прийняття пропозиції, обіцянки або одержання неправомірної вигоди службовою особою, а перелік передбачених покарань розширено.

Однак судам необхідно звернути увагу на те, що збільшення розміру, з якого настає відповідальність за отримання неправомірної вигоди у значному розмірі (ч. 3 ст. 368 КК в редакції Закону № 221-VII), є більш м’якою стосовно ч. 2 ст. 368 КК в редакції Закону № 3207-VI («Одержання хабара у значному розмірі»).

Окремі питання щодо застосування ст. 368 КК викладено у правових позиціях Верховного Суду України в рішеннях від 14 березня, 24 жовтня та 21 листопада 2013 р. (справи № 1-кс13, № 5-32кс13, № 5-36кс13).

  1. Суди припускаються помилок при перекваліфікації протиправних дій та помилково змінюють вироки як в частині призначеного покарання, так і в частині кваліфікації (при приведенні їх у відповідність з новим законом), коли закон про кримінальну відповідальність змінювався кілька разів. Необхідно звернути увагу на те, що зворотну дію в часі має той закон, що скасовує злочинність діяння, пом’якшує кримінальну відповідальність або іншим чином поліпшує становище особи.
  2. Неоднаково суди застосовують закон, яким скасовано норму Особливої частини КК (повна декриміналізація діяння): деякі суди закривали провадження у справі на підставі відсутності складу злочину (п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК), а інші — необґрунтовано виправдовували на підставі набрання чинності законом, яким скасовано кримінальну відповідальність (п. 4 ч. 1 ст. 284 КПК). Є випадки, коли помилково було застосовано відмову прокурора від підтримання державного обвинувачення (п. 2 ч. 2 ст. 284 КПК), а також було закрито кримінальне провадження на підставі ст. 48 КК (у зв’язку із зміною обстановки). Роз’яснення стосовно застосування ст. 48 КК були надані Верховним Судом України у постанові Пленуму від 23 грудня 2005 р. № 12 «Про практику застосування судами України законодавства про звільнення особи від кримінальної відповідальності».

Правильною слід вважати практику, коли суди закривають кримінальні справи у зв’язку з набранням чинності законом, яким скасовано кримінальну відповідальність (п. 4 ч. 1 ст. 284 КПК).

 

 

 

Додаток 1

Перелік законів, якими після 15 листопада 2011 р. було внесено зміни до Кримінального кодексу України [3]

З метою приведення вітчизняного законодавства у відповідність до норм міжнародного права, зокрема конвенцій Організації Об’єднаних Націй та Ради Європи, починаючи з 2011 р. Верховна Рада України ухвалила такі закони, якими внесено зміни до законодавства України про кримінальну відповідальність:

— від 15 листопада 2011 р. № 4025-VI «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо гуманізації відповідальності за правопорушення у сфері господарської діяльності» (набув чинності 17 січня 2012 р.), нормами якого скасовано караність діянь за статтями 202, 203, 207, 208, 214, 215, 217, 218, 220, 221, 223, 225, 226, 228, 234, 235 КК, і внесено зміни до статей 65, 69, 88, 89, 99 та до п. 1 примітки до ст. 209 КК, прийнято в новій редакції статті 12, 53, 201 КК і викладено у новій редакції санкції статей 200, 2031, 2032, 204, 205, 206, 2091, 212, 2121, 213, 216, 219, 222, 2221, 2231, 2232, 224, 227, 229, 231, 232, 2321, 2322, 233, 3641, 3651, 3652, 3683, 3684  КК (частково пом’якшено, а частково посилено відповідальність);

— від 23 лютого 2012 р. № 4452-VI «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (набув чинності 21 вересня 2012 р.), яким внесено доповнення до назви та редакції частини другої ст. 342 КК (розширено перелік ознак об’єктивної сторони);

— від 13 квітня 2012 р. № 4652-VI «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв’язку з прийняттям Кримінального процесуального кодексу України (набув чинності 19 листопада 2012 р.), яким внесено зміни та/або доповнення до статей 48, 53, 65, 75, 91, 374, 383, 386 КК, запроваджено кримінальну відповідальність слідчого за невиконання вказівок прокурора (ст. 3811 КК) та за умисне невиконання угоди про примирення або про визнання винуватості (ст. 3891 КК), у новій редакції викладено статті 369, 385, 387, 426 КК;

— від 24 травня 2012 р. № 4837-VI «Про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення та Кримінального кодексу України щодо посилення відповідальності за порушення вимог законодавства про охорону праці та охорону надр» (набув чинності 15 червня 2012 р.), нормами якого внесено зміни до статей 267, 271, 272, 275 КК;

— від 24 травня 2012 р. № 4838-VI «Про внесення змін до статті 292 Кримінального кодексу України щодо посилення відповідальності за втручання в роботу об’єктів трубопровідного транспорту» (набув чинності 17 червня 2012 р.);

— від 7 червня 2012 р. № 4955-VI «Про внесення змін до статті 259 Кримінального кодексу України щодо посилення відповідальності за завідомо неправдиве повідомлення про загрозу безпеці громадян» (набув чинності 4 липня 2012 р.);

— від 5 липня 2012 р. № 5064-VI «Про внесення змін до Кримінального та Кримінально-процесуального кодексів України щодо відповідальності за незаконне поводження зі зброєю та вибухонебезпечними матеріалами» (набув чинності 12 серпня 2012 р.), яким внесено зміни до ст. 263 КК (частково пом’якшено, а частково посилено відповідальність) та запроваджено кримінальну відповідальність за незаконне виготовлення, переробку чи ремонт вогнепальної зброї або незаконне виготовлення бойових припасів, вибухових речовин, вибухових пристроїв (ст. 2631 КК);

— від 5 липня 2012 р. № 5065-VI «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо посилення відповідальності за фальсифікацію або обіг фальсифікованих лікарських засобів» (набув чинності 2 серпня 2012 р.), нормами якого внесено зміни до санкцій частин 1—3 ст. 305 КК (посилено відповідальність); у новій редакції викладено ст. 3211 КК (посилено відповідальність) та запроваджено кримінальну відповідальність за порушення встановленого порядку доклінічного вивчення, клінічних випробувань і державної реєстрації лікарських засобів (ст. 3212 КК);

— від 18 вересня 2012 р. № 5283-VI «Про внесення змін до Кримінального кодексу України щодо посилення відповідальності за фальшування марок акцизного збору» (набув чинності 18 жовтня 2012 р.), нормами якого внесено зміни до статей 199, 216 КК;

— від 18 вересня 2012 р. № 5284-VI «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо функціонування платіжних систем та розвитку безготівкових розрахунків» (набув чинності 18 жовтня 2012 р.), яким ч. 1 ст. 200 КК викладено у новій редакції і встановлено кримінальну відповідальність за протиправний доступ до електронних грошей і неправомірний випуск або використання електронних грошей;

— від 16 жовтня 2012 р. № 5460-VI «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо діяльності Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України, Міністерства охорони здоров’я України, Міністерства енергетики та вугільної промисловості України, інших центральних органів виконавчої влади, діяльність яких спрямовується та координується через відповідних міністрів, Державного комітету телебачення і радіомовлення України» (набув чинності 5 грудня 2012 р.), яким внесено зміни до примітки до ст. 305 КК;

— від 18 квітня 2013 р. № 221-VII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо приведення національного законодавства у відповідність із стандартами Кримінальної конвенції про боротьбу з корупцією» (набув чинності 18 травня 2013 р.), викладено у новій редакції статті 354, 368, 3683, 3684, 369, 370  КК та примітку до ст. 3641  цього ж Кодексу, внесено зміни до статей 3682, 3692 КК;

— від 18 квітня 2013 р. № 222-VII «Про внесення змін до Кримінального та Кримінального процесуального кодексів України стосовно виконання Плану дій щодо лібералізації Європейським Союзом візового режиму для України» (набув чинності 15 грудня 2013 р.), яким назву розд. ХІV Загальної частини КК викладено у новій редакції і доповнено статтями 961 («Спеціальна конфіскація») і 962 («Випадки застосування спеціальної конфіскації»);

— від 14 травня 2013 р. № 228-VII «Про внесення зміни до статті 2631 Кримінального кодексу України у зв’язку з приєднанням України до Протоколу проти незаконного виготовлення та обігу вогнепальної зброї, її складових частин і компонентів, а також боєприпасів до неї, який доповнює Конвенцію ООН проти транснаціональної організованої злочинності» (набув чинності 4 липня 2013 р.), нормами якого назву та частину першу ст. 2631 КК викладено у новій редакції;

— від 16 травня 2013 р. № 245-VII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо приведення законодавства у відповідність з Кримінальним процесуальним кодексом України» (набув чинності 9 червня 2013 р.), яким ст. 10 КК викладено у новій редакції з метою вирішення питання про кримінальну відповідальність осіб, які підлягають кримінальній відповідальності за законодавством іноземної держави і перебувають на території України, та виконання вироків, винесених іноземними судами чи міжнародними судовими установами; внесено зміни до статей 49, 691, 371, 373, 374, 384, 386 КК;

— від 23 травня 2013 р. № 314-VII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо виконання Плану дій щодо лібералізації Європейським Союзом візового режиму для України стосовно відповідальності юридичних осіб» (набув чинності 27 квітня 2014 р.), яким КК доповнено розд. XIV1 «Заходи кримінально-правового характеру щодо юридичних осіб» (статті 963—9611), де до суб’єктів кримінальної відповідальності віднесено уповноважених осіб юридичної особи (та юридичних осіб) за вчинення дій, передбачених статтями 209, 306, частинами першою і другою ст. 3683, частинами першою і другою ст. 3684, статтями 369, 3692 цього Кодексу; осіб, які вчинили дії від імені юридичної особи будь-якого із злочинів, передбачених статтями 258—2585 КК; осіб, які від імені та в інтересах юридичної особи вчинили будь-які із злочинів, передбачених статтями 109, 110, 113, 146, 147, 160, 260, 262, 436—438, 442, 444, 447 КК, а також осіб, які вчинили злочини, передбачені статтями 109, 110, 113, 146, 147, 160, 209, 260, 262, 306, частинами першою і другою ст. 3683, частинами першою і другою ст. 3684, статтями 369, 3692, 436, 437, 438, 442, 444, 447 КК, якщо такі злочини вчинені в інтересах юридичної особи, якщо вони спрямовані на отримання нею неправомірної вигоди або створення умов для отримання такої вигоди, а так само на ухилення від передбаченої законом відповідальності; законом, на відміну від ст. 12 КК, встановлені спеціальні строки давності за вчинення зазначених вище злочинів (ст. 965), а також спеціальні види покарань (ст. 966);

— від 10 жовтня 2013 р. № 642-VII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення правового регулювання діяльності юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» (набув чинності 28 березня 2014 р.), нормами якого запроваджено кримінальну відповідальність за підроблення документів, які подаються для проведення державної реєстрації юридичної особи та фізичних осіб-підприємців (ст. 2051 КК) та за протиправне заволодіння майном підприємства, установи, організації (ст. 2062 КК), посилено відповідальність за ст. 341 КК;

— від 28 січня 2014 р. № 734-VII «Про внесення зміни до статті 297 Кримінального кодексу України щодо відповідальності за осквернення або руйнування пам’ятників, споруджених в пам’ять тих, хто боровся проти нацизму в роки Другої світової війни — радянських воїнів-визволителів, учасників партизанського руху, підпільників, жертв нацистських переслідувань, а також воїнів-інтернаціоналістів та миротворців» (набув чинності 2 лютого 2014 р.) — запроваджено відповідальність за новими складами злочину;

— від 28 січня 2014 р. № 735-VII «Про внесення зміни до Кримінального кодексу України щодо відповідальності за заперечення чи виправдання злочинів фашизму» (набув чинності 2 лютого 2014 р.), нормами якого запроваджено кримінальну відповідальність за публічне заперечення чи виправдання злочинів фашизму, пропаганду неонацистської ідеології, виготовлення та (або) розповсюдження матеріалів, у яких виправдовуються злочини фашистів і їх прибічників (ст. 4361 КК);

— від 21 лютого 2014 р. № 746-VII «Про внесення змін до Кримінального та Кримінального процесуального кодексів України щодо імплементації до національного законодавства положень статті 19 Конвенції ООН проти корупції» (набув чинності 28 лютого 2014 р.), яким  внесено зміни до ст. 364 КК (додано нові ознаки злочину) та до примітки до 3641 КК; декриміналізовано дії, передбачені статтями 3651, 423 і 424, які виключено із КК; у новій редакції викладено ст. 365 КК (пом’якшено відповідальність); ст. 425 КК доповнено приміткою, у якій надається визначення військової службової особи, а також істотної шкоди;

— від 23 лютого 2014 р. № 767-VII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо припинення норм законів, схвалених 16 січня 2014 року» (набув чинності 2 березня 2014 р.), яким у новій редакції викладено санкції частин другої та третьої ст. 109, санкції статей 194, 279, 293, 341, 342 КК; внесено зміни до диспозиції та викладено у новій редакції санкції статей 295, 345, 347, 377 КК; внесено зміни до статей 162, 294, 296, 348, 349, 378, 379, 380, 382 КК; у новій редакції викладено статті 343 та 376 КК; декриміналізовано дії, передбачені статтями 1101, 1511, 3613, 3614, 3621 КК;

— від 13 березня 2014 р. № 879-VII «Про внесення змін до Закону України «Про вибори Президента України» та деяких інших законодавчих актів України щодо техніко-юридичного вдосконалення виборчого процесу» (набув чинності 21 березня 2014 р.), яким внесено зміни до назви та у новій редакції викладено диспозицію ст. 1581 КК;

— від 27 березня 2014 р. № 1170-VII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв’язку з прийняттям Закону України «Про інформацію» та Закону України «Про доступ до публічної інформації» (набув чинності 19 квітня 2014 р.), яким внесено зміни до ст. 330 КК (включено додаткові ознаки злочину);

— від 8 квітня 2014 р. № 1183-VII «Про внесення змін до Кримінального кодексу України» (набув чинності 18 квітня 2014 р.), яким ч. 5 ст. 49 КК викладено у новій редакції та запроваджено заборону застосовувати звільнення від кримінальної відповідальності (покарання) за спливом строків давності за злочини, передбачені статтями: 109—1141, 437—439, ч. 1 ст. 442 КК; запроваджено кримінальну відповідальність за «Перешкоджання законній діяльності Збройних Сил України та інших військових формувань» (ст. 1141 КК); посилено відповідальність за злочини, передбачені статтями 110, 111, 113, 114, 279 КК;

— від 9 квітня 2014 р. № 1194-VII «Про внесення змін до Закону України «Про Державну службу спеціального зв’язку та захисту інформації України» (набув чинності 17 травня 2014 р.), яким ч. 2 ст. 401 КК після слів «Державної спеціальної служби транспорту» доповнено словами «Державної служби спеціального зв’язку та захисту інформації України» —  розширено перелік суб’єктів відповідальності;

— від 15 квітня 2014 р. № 1207-VII «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» (набув чинності 27 квітня 2014 р.), нормами якого запроваджено кримінальну відповідальність за порушення порядку в’їзду на тимчасово окуповану територію України та виїзду з неї (ст. 3321 КК);

— від 13 травня 2014 р. № 1261-VII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у сфері державної антикорупційної політики у зв’язку з виконанням Плану дій щодо лібералізації Європейським Союзом візового режиму для України» (набув чинності 4 червня 2014 р.), яким ст. 8 КК доповнено ч. 2, у новій редакції викладено статті 961, 963, 967, 354, 364, 3641, 3652, 368, 3683, 3684, 369, 3692 КК, внесено зміни до статей 962, 964, 366  КК;

— від 19 червня 2014 р. № 1533-VII «Про внесення зміни до Кримінального кодексу України щодо кримінальної відповідальності за фінансування сепаратизму» (набув чинності 11 липня 2014 р.), яким запроваджено кримінальну відповідальність за фінансування дій, вчинених з метою насильницької зміни чи повалення конституційного ладу або захоплення державної влади, зміни меж території або державного кордону України (ст. 1102 КК);

— від 16 вересня 2014 р. № 1682-VII «Про очищення влади» (набув чинності 16 жовтня 2014 р.), відповідно до якого частину першу ст. 55 КК доповнено абзацом другим такого змісту: «Позбавлення права обіймати певні посади як додаткове покарання у справах, передбачених Законом України «Про очищення влади», призначається на строк п’ять років» (посилено відповідальність внесенням доповнень до статті Загальної частини КК);

— від 7 жовтня 2014 р. № 1689-VII «Про внесення змін до Кримінального та Кримінального процесуального кодексів України щодо невідворотності покарання за окремі злочини проти основ національної безпеки, громадської безпеки та корупційні злочини» (набув чинності 31 жовтня 2014 р.), якими викладено у новій редакції частину другу ст. 59 КК: «Конфіскація майна встановлюється за тяжкі та особливо тяжкі корисливі злочини, а також за злочини проти основ національної безпеки України та громадської безпеки незалежно від ступеня їх тяжкості і може бути призначена лише у випадках, спеціально передбачених в Особливій частині цього Кодексу»; посилено відповідальність  включенням до санкцій статей 109—114, 258, 2581—2584, 260, 261 КК альтернативного покарання у виді конфіскації майна;

— від 14 жовтня 2014 р. № 1697-VII «Про прокуратуру» (набув чинності 26 жовтня 2014 р.), яким декриміналізовано дії, передбачені статтею 3811 КК (виключено із КК);

— від 14 жовтня 2014 р. № 1698-VII «Про Національне антикорупційне бюро України» (набув чинності 25 січня 2015 р.), яким внесено доповнення та/або зміни до статей Загальної частини КК у виді додаткової обставини, якою виключається поширення дії норм відповідних статей на корупційні злочини: частини першої статей 45—48, ч. 4 ст. 74, п. 1 ч. 3 ст. 81, п. 1 ч. 4 ст. 82 КК; ст. 45 доповнено приміткою, якою надається визначення корупційним злочинам; ч. 1 ст. 69 після слів «рішення може», ч. 1 ст. 75 після слова «суд» доповнено словами «крім випадків засудження за корупційні злочини», які припиняють дію норм відповідних статей у випадку вчинення корупційних злочинів; ч. 1 ст. 79 після слів «особливо тяжкі злочини» доповнено словами «а також за корупційні злочини», які припиняють дію норми; передбачено особливий порядок умовно-дострокового звільнення та заміну невідбутої частини покарання більш м’яким (внесено доповнення до п. 2 ч. 3 ст. 81, п. 2  ч. 4 ст. 82 — після слів «судом за» доповнено словами «корупційний злочин середньої тяжкості»); внесеними до статей 86, 87, 89, 91 КК змінами та доповненнями передбачено особливий порядок застосування норм відповідних статей за вчинення корупційних злочинів; внесено зміни та доповнення до статей Особливої частини КК (статті 112, 344, 368); ст. 3682 КК викладено в новій редакції і посилено відповідальність;

— від 14 жовтня 2014 р. № 1700-VII «Про запобігання корупції» (набув чинності 26 жовтня 2014 р.), яким запроваджено кримінальну відповідальність за декларування недостовірної інформації (ст. 3661 КК);

— від 14 жовтня 2014 р. № 1702-VII «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансування тероризму та фінансування розповсюдження зброї масового знищення» (набув чинності 6 лютого 2015 р.), яким внесено доповнення і зміни до редакції ст. 209 КК та до примітки до цієї статті;

— від 14 жовтня 2014 р. № 1703-VII «Про внесення змін до Кримінального кодексу України щодо посилення відповідальності за порушення виборчих прав громадян» (набув чинності 23 жовтня 2014 р.), якими внесено зміни до статей 157, 1591 КК і посилено відповідальність, статті 158, 1581, 160 КК викладено у новій редакції і посилено відповідальність;

— від 25 грудня 2014 р. № 63-VIII «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо особливостей уточнення податкових зобов’язань з податку на прибуток підприємств та податку на додану вартість у разі застосування податкового компромісу» (набув чинності 17 січня 2015 р.), яким ст. 212 КК доповнено частиною 5, якою виключається кримінальна відповідальність у разі наявності факту досягнення податкового компромісу;

— від 28 грудня 2014 р. № 71-VIII «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» (набув чинності 1 січня 2015 р.), якими у назві та частині першій ст. 199 КК слово «збору» замінено словом «податку»;

— від 28 грудня 2014 р. № 77-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо реформування загальнообов’язкового державного соціального страхування та легалізації фонду оплати праці» (набув чинності 1 січня 2015 р.), якими ст. 172 КК викладено у новій редакції із посиленням відповідальності, посилено відповідальність за ст. 2121 КК.

— від 15 січня 2015 р. № 116-VIIІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення порядку проходження військової служби та питань соціального захисту громадян України, які проходять військову службу під час  особливого періоду» (набув чинності 8 лютого 2015 р.), якими ст. 335 КК викладено у новій редакції;

— від 5 лютого 2015 р. № 158-VIIІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо посилення відповідальності військовослужбовців, надання командирам додаткових прав та покладення обов’язків в особливий період» (набув чинності 5 березня 2015 р.), яким розширено перелік суб’єктів правопорушення за ст. 62 КК, а санкцію ч. 2 ст. 407 КК доповнено альтернативним покаранням у виді тримання в дисциплінарному батальйоні на строк від шести місяців до одного року;

— від 12 лютого 2015 р. № 186-VIIІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» (набув чинності 5 березня 2015 р.), яким запроваджено кримінальну відповідальність за ухилення від проходження служби цивільного захисту в особливий період чи у разі проведення цільової мобілізації (ст. 3361 КК);

— від 12 лютого 2015 р. № 191-VIIІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо спрощення умов ведення бізнесу (дерегуляція)» (набув чинності 5 квітня 2015 р.), яким ст. 213 КК викладено у новій редакції і посилено відповідальність;

— від 12 лютого 2015 р. № 194-VIIІ «Про внесення змін до Кримінального кодексу України щодо посилення відповідальності за окремі військові злочини» (набув чинності 5 березня 2015 р.), яким статті 402—405, 407—411, 413, 418—421, 425, 426, 428, 435 КК викладено у новій редакції і посилено відповідальність;

— від 12 лютого 2015 р. № 198-VIIІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо забезпечення діяльності Національного антикорупційного бюро України та Національного агентства з питань запобігання корупції» (набув чинності 4 березня 2015 р.), яким викладено у новій редакції примітку до ст. 45, ч. 5 ст. 354 КК (пом’якшено відповідальність) та примітку до цієї статті, ст. 3682 КК (посилено відповідальність), ч. 1 ст. 370 КК викладено у новій редакції, внесено зміни до примітки до ст. 3641 КК, до статей 3683, 3684, 369 КК (посилено відповідальність);

— від 2 березня 2015 р. № 218-VIIІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо відповідальності пов’язаних із банком осіб» (набув чинності 8 березня 2015 р.), яким запроваджено кримінальну відповідальність за доведення банку до неплатоспроможності (ст. 2181 КК);

— від 2 березня 2015 р. № 222-VIIІ «Про ліцензування видів господарської діяльності» (набув чинності 28 червня 2015 р.), яким із абз. 1 ч. 1 ст. 213 КК виключено слово «ліцензії»;

— від 7 квітня 2015 р. № 290-VIIІ «Про внесення зміни до Кримінального кодексу України щодо перевищення військовою службовою особою влади чи службових повноважень» (набув чинності 26 квітня 2015 р.), яким запроваджено кримінальну відповідальність за зазначені дії (ст. 4261 КК);

— від 9 квітня 2015 р. № 317-VIIІ «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки» (набув чинності 21 травня 2015 р.), яким внесено доповнення до ч.1 ст. 969 КК, а ст. 4361 КК викладено у новій редакції і посилено відповідальність;

— від 14 травня 2015 р. № 421-VIIІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо посилення гарантій законної професійної діяльності журналістів» (набув чинності 11 червня 2015 р.), яким запроваджено кримінальну відповідальність за погрози або насильство щодо журналіста (ст. 3451 КК), за  умисне знищення або пошкодження майна журналіста (ст. 3471 КК), за посягання на життя журналіста (ст. 3481 КК), за захоплення журналіста як заручника (ст. 3491 КК);

— від 2 липня 2015 р. № 576-VIIІ «Про Рахункову палату» (набув чинності 9 серпня 2015 р.), яким запроваджено кримінальну відповідальність за перешкоджання діяльності Рахункової палати, члена Рахункової палати (ст. 3511 КК), внесено зміни до статей 112, 344 та 346 КК;

— від 16 липня 2015 р. № 629-VIIІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку» (набув чинності 12 серпня 2015 р.), яким запроваджено кримінальну відповідальність за порушення порядку ведення бази даних про вкладників або порядку формування звітності (ст. 2201 КК), за фальсифікацію фінансових документів та звітності фінансової організації, приховування неплатоспроможності фінансової установи або підстав для відкликання (анулювання) ліцензії фінансової установи (ст. 2202 КК), внесено доповнення до диспозиції ч. 1 ст. 3652 КК та викладено у новій редакції санкцію ч. 1 цієї статті із частковим посиленням та частковим пом’якшенням відповідальності.

Отже, за вказаний період часу було ухвалено низку законів, нормами яких внесені зміни та доповнення до статей Особливої частини КК, якими:

— декриміналізовані діяння, передбачені статтями 1101, 1511, 202, 203, 207, 208, 214, 215, 217, 218, 220, 221, 223, 225, 226, 228, 234, 235, 3613, 3614, 3621,  3651, 3811, 423, 424 КК;

— частково пом’якшено, а частково посилено відповідальність за дії, передбачені  статтями 200, 2031, 2032, 204, 205, 206, 2091, 212, 2121, 213, 216, 219, 222, 2221, 2231, 2232, 224, 227, 229, 231, 232, 2321, 2322, 233, 263, 347, 3641, 365, 3651, 3652, 3683, 3684 КК;

— пом’якшено відповідальність за дії, передбачені статтями 109, 162, 194, 279, 293, 294, 295, 296, 341, 342, 343, 345, 347, 354, 365, 366, 376, 377, 382 КК;

— запроваджено кримінальну відповідальність за дії, передбачені статтями 1102, 1141, 200 (нові склади злочину), 2051, 2062, 2181, 2201, 2202, 2312,  2631, ч. 2 ст. 297, 3212, 3321, 3361, 3451, 3471, 3481, 3491, 3511, 3641, 3661, 3811, 3891, 4261, 4361 КК;

— посилено відповідальність за дії, передбачені статтями  109-114, 157, 158, 1581, 159, 1591, 160, 172, 199, 2121, 213, 216, 258, 2581-2584,  259, 260, 261, 263,  267, 268, 271, 272, 275, 279, 292, 305, 3211, 341, 348, 354, 3633, 3634, 364, 3652, 368, 3682, 3683, 3684, 369, 402-405, 407-411, 413, 418-421, 425, 426, 428, 435, 4361 КК.

Зазначеними вище законами внесено зміни та доповнення до норм Загальної частини КК, зокрема до статей 8, 10, 12, 45—49, 53, 55, 59, 62, 65, 69, 691, 74, 75, 79, 81, 82, 86—89, 91, 961, 962, 963—9611, 99 КК.

 

 

Додаток 2

 

Таблиця 1

 

Редакція ч. 3 ст. 212 КК до і після набрання чинності
Законом від 15 листопада 2011 р. № 4025-VI

 

До 17 січня 2012 р.Після 17 січня 2012 р.
Час­ти­на 3 ст. 212 КК в редак­ції За­кону від 5 квітня 2001 р. № 2341-III; із змі­нами, вне­сени­ми згід­но із Законом від 15 квіт­ня 2008 р. № 270-VI; редак­ція чин­на з 7 травня 2008 р.:Час­ти­на 3 ст. 212 КК в редак­ції За­кону від 5 квітня 2001 р. № 2341-III; із змінами, вне­сени­ми згід­но із за­кона­ми від 15 квіт­ня 2008 р. № 270-VI, від 2 грудня 2010 р. № 2756-VI; ре­дак­ція чин­на з 1 січ­ня 2011 р.:Час­ти­на 3 ст. 212 КК в ре­дак­ції За­кону від 5 квіт­ня 2001 р. № 2341-III; із змі­нами, вне­сени­ми згід­но із закона­ми від 15 квіт­ня 2008 р. № 270-VI, від 2 груд­ня 2010 р. № 2756-VI, від 15 листо­пада 2011 р. № 4025-VI; редакція чин­на з 17 січ­ня 2012 р.:Час­ти­на 3 ст. 212 КК в редак­ції За­кону від 5 квітня 2001 р. № 2341-III; із змінами, вне­сени­ми згід­но із закона­ми від 15 квіт­ня 2008 р. № 270-VI, від 2 груд­ня 2010 р. № 2756-VI, від 15 листопада 2011 р. № 4025-VI, від 25 грудня 2014 р.    №63-VIII; ре­дак­ція чинна з 17 січ­ня 2015 р.:
Ді­ян­ня, пе­редба­чені частинами пер­шою або дру­гою ці­єї стат­ті, вчинені особою, ра­ніше судимою за ухи­лен­ня від спла­ти подат­ків, збо­рів (обов’язко­вих пла­тежів), або як­що вони приз­ве­ли до фактично­го ненадходження до бюджетів чи дер­жавних ціль­ових фон­дів кош­тів в особ­ли­во ве­ликих розмірах, — ка­ра­ють­ся поз­бавлен­ням во­лі на строк від п’­яти до десяти ро­ків з позбавлен­ням права обій­ма­ти пев­ні посади чи зай­ма­тися певною ді­яль­ніс­тю на строк до трь­ох ро­ків з конфіскаці­єю май­на.Ді­ян­ня, пе­редба­чені частинами пер­шою або другою ці­єї стат­ті, вчинені осо­бою, ра­ніше су­димою за ухи­лен­ня від спла­ти податків, збо­рів (обов’язкових пла­тежів), або як­що во­ни приз­ве­ли до фактично­го ненадходжен­ня до бюджетів чи дер­жавних ціль­ових фон­дів кош­тів в особ­ли­во ве­ликих розмірах, — кара­ють­ся позбавлен­ням во­лі на строк від п’­яти до де­сяти ро­ків з позбавлен­ням права обій­ма­ти пев­ні посади чи зай­ма­тися певною діяльністю на строк до трь­ох ро­ків з конфіскацією май­на.Ді­ян­ня, пе­редба­чені части­нами пер­шою або дру­гою ці­єї стат­ті, вчинені осо­бою, ра­ніше су­димою за ухи­лен­ня від спла­ти по­дат­ків, збо­рів (обов’­яз­ко­вих пла­тежів), або як­що вони приз­ве­ли до фактично­го ненадходжен­ня до бюджетів чи дер­жавних ціль­ових фон­дів кош­тів в особ­ли­во ве­ликих розмірах, — караються штра­фом від п’ятнадцяти ти­сяч до двад­ця­ти п’­яти ти­сяч не­опо­дат­ко­вува­них мініму­мів до­ходів громадян з поз­бавлен­ням пра­ва обій­ма­ти пев­ні посади чи зай­ма­тися певною ді­яль­ніс­тю на строк до трь­ох ро­ків з кон­фіска­ці­єю май­на.Ді­ян­ня, пе­редба­чені частинами пер­шою або дру­гою ці­єї стат­ті, вчинені осо­бою, ра­ніше су­димою за ухи­лен­ня від спла­ти подат­ків, збо­рів (обов’язко­вих пла­тежів), або як­що вони приз­ве­ли до фактично­го ненадходження до бюджетів чи дер­жавних ціль­ових фон­дів кош­тів в особ­ли­во ве­ликих розмірах, — караються штра­фом від п’ятнадцяти ти­сяч до двад­ця­ти п’яти тисяч неоподатковува­них мініму­мів до­ходів громадян з позбавленням пра­ва обій­ма­ти пев­ні посади чи зай­ма­тися певною ді­яль­ніс­тю на строк до трь­ох ро­ків з конфіска­ці­єю май­на.
.По­гір­шує ста­нови­ще у по­рів­нянні з нас­тупни­ми ре­дак­ці­ями.

 

 

 

 

 

Поліпшує становище у порівнянні з попередньою редакцією (завдяки змінам до ч. 4 цієї статті), але погіршує становище у порівнянні з редакцією статті відповідно до Закону № 4025.Поліпшує становище у порівнянні з попередніми редакціями.Поліпшує становище у порівнянні з попередньою редакцією завдяки доданій ч.5 до цієї статті.

 

 

 

Таблиця 2

 

Редакція ч. 2 ст. 53 КК до і після набрання чинності
Законом від 15 листопада 2011 р. № 4025-VI

 

До 17 січня 2012 р.Після 17 січня 2012 р.
Час­ти­на 2 ст. 53 КК в ре­дак­ції Закону від 5 квіт­ня 2001 р. № 2341-III; із змінами, вне­сени­ми згід­но із Законом від 15 квіт­ня 2008 р. № 270-VI; ре­дак­ція чин­на з 7 травня 2008 р.:Час­ти­на 2 ст. 53 КК в ре­дак­ції Закону від 15 лис­то­пада 2011 р. № 4025-VI; ре­дак­ція чин­на з 17 січ­ня 2012 р.:Час­ти­на 2 ст. 53 КК в ре­дак­ції Закону від 15 лис­то­пада 2011 р. № 4025-VI; із змі­нами, вне­сени­ми згід­но із За­коном від 13 квіт­ня 2012 р. № 4652-VI; ре­дак­ція чин­на з 20 трав­ня 2012 р.:
Роз­мір штра­фу виз­на­ча­єть­ся судом за­леж­но від тяж­кості вчинено­го зло­чину та з урахуванням май­но­вого ста­ну вин­но­го в ме­жах від трид­ця­ти до ти­сячі не­опо­дат­ко­вува­них мініму­мів до­ходів гро­мадян, якщо стат­тя­ми Особ­ли­вої час­ти­ни ць­ого Ко­дек­су не пе­редба­чено ви­щого роз­мі­ру штра­фу.Роз­мір штра­фу виз­на­ча­єть­ся судом за­леж­но від тяж­кості вчинено­го зло­чину та з урахуванням май­но­вого ста­ну винного в ме­жах від трид­ця­ти до п’ят­де­сяти ти­сяч неоподатковува­них мі­німу­мів до­ходів гро­мадян, як­що стат­тя­ми Особ­ли­вої час­ти­ни ць­ого Ко­дек­су не пе­редба­чено ви­щого роз­мі­ру штра­фу. За вчи­нен­ня зло­чину, за який пе­редба­чене ос­новне покаран­ня у ви­ді штра­фу по­над три ти­сячі не­опо­дат­ко­вува­них мініму­мів до­ходів гро­мадян, розмір штра­фу, що призначаєть­ся су­дом, не мо­же бу­ти мен­шим за роз­мір майнової шко­ди, зав­да­ної злочином, або от­ри­мано­го внаслі­док вчи­нен­ня зло­чину доходу, не­залеж­но від граничного роз­мі­ру штра­фу, передба­чено­го сан­кці­єю стат­ті (сан­кці­єю час­ти­ни стат­ті) Особли­вої час­ти­ни ць­ого Ко­дексу. Суд, вста­новив­ши, що та­кий зло­чин вчи­нено у спі­вучас­ті і роль ви­конав­ця (спів­ви­конав­ця), під­бу­рюва­ча або по­соб­ни­ка у його вчи­нен­ні є нез­начною, мо­же призна­чити та­ким осо­бам покаран­ня у ви­ді штра­фу в розмірі, пе­редба­чено­му сан­кці­єю стат­ті (сан­кці­єю час­ти­ни стат­ті) Особ­ли­вої час­ти­ни ць­ого Ко­дек­су, без ура­хуван­ня роз­мі­ру майнової шко­ди, зав­да­ної злочином, або от­ри­мано­го внаслідок вчи­нен­ня зло­чину доходу.Роз­мір штра­фу виз­на­ча­єть­ся судом за­леж­но від тяж­кості вчинено­го зло­чину та з урахуванням май­но­вого ста­ну вин­ного в ме­жах від трид­ця­ти неопо­дат­ко­вува­них мі­німу­мів доходів гро­мадян до п’­ят­де­сяти ти­сяч не­опо­дат­ко­вува­них мінімумів до­ходів гро­мадян, якщо стат­тя­ми Особ­ли­вої час­ти­ни ць­ого Ко­дек­су не пе­редба­чено вищого роз­мі­ру штра­фу. За вчи­нен­ня злочину, за який передбачене основне по­каран­ня у ви­ді штра­фу по­над три ти­сячі неоподатковуваних мі­німу­мів доходів гро­мадян, роз­мір штрафу, що приз­на­ча­єть­ся судом, не мо­же бу­ти мен­шим за роз­мір май­но­вої шко­ди, завданої зло­чином, або отримано­го внас­лі­док вчи­нен­ня зло­чину до­ходу, не­залеж­но від гра­нич­но­го роз­мі­ру штра­фу, передба­чено­го сан­кці­єю стат­ті (сан­кці­єю час­ти­ни стат­ті) Особли­вої час­ти­ни ць­ого Кодексу. Суд, вста­новив­ши, що та­кий зло­чин вчи­нено у спі­вучас­ті і роль ви­конав­ця (спів­ви­конав­ця), під­бу­рюва­ча або по­соб­ни­ка у його вчи­нен­ні є нез­начною, мо­же призна­чити та­ким осо­бам покаран­ня у ви­ді штра­фу в розмірі, пе­редба­чено­му сан­кці­єю стат­ті (сан­кці­єю час­ти­ни стат­ті) Особ­ли­вої час­ти­ни ць­ого Ко­дек­су, без ура­хуван­ня роз­мі­ру майнової шко­ди, зав­да­ної злочином, або от­ри­мано­го внаслідок вчи­нен­ня зло­чину доходу.
По­ліп­шує ста­нови­ще у порівнянні з нас­тупною ре­дак­ці­єю від­по­від­но до За­кону № 4025-VI.По­гір­шує ста­нови­ще у порівнянні з по­переднь­ою редакці­єю.По­гір­шує ста­нови­ще у порівнянні з ре­дак­ці­єю 2001 р. із змі­нами 2008 р.

 

 

[1] Матеріал підготовлено суддею Верховного Суду України Є.І. Ковтюк, помічником судді Верховного Суду України Л.Ю. Трегуб і науковим консультантом відділу аналізу судової статистики та узагальнення судової практики І.Б. Лавровською.

[2] Станом на 27 жовтня 2015 р. ст. 354 КК («Підкуп працівника підприємства, установи чи організації») чинна в редакції Закону від 13 травня 2014 р. № 1261-VII; із змінами, внесеними згідно із Законом від 12 лютого 2015 р. № 198-VШ; ст. 368 КК в редакції Закону від 13 травня 2014 р. № 1261-VII; із змінами, внесеними згідно із Законом від 14 жовтня 2014 р. № 1698- VII; ст. 369 КК («Пропозиція, обіцянка або надання неправомірної вигоди службовій особі») в редакції Закону від 13 травня 2014 р. № 1261- VII; ст. 370 КК в редакції Закону від 7 квітня 2011 р. № 3207-VI; із змінами, внесеними згідно із Законами від 18 квітня 2013 р. № 221- VII, від 12 лютого 2015 р. № 198-VШ.

[3] Усі зміни станом на дату набуття чинності зазначеними законами. З часом до них вносилися зміни та доповнення.