Судова практика ВСУ: адміністративні правопорушення, що посягають на встановлений порядок управління

Практика розгляду судами справ про адміністративні правопорушення,
що посягають на встановлений порядок управління
(статті 185—185
2 КпАП) 

Важливою умовою забезпечення прав і свобод громадян в Україні як суверенній і незалежній, демократичній, соціальній, правовій державі є здійснення ретельного аналізу правозастосовної практики, а також підтримання усіх форм демократії (збори, мітинги, вуличні походи, демонстрації тощо). У 2005 р. згідно з даними Державного комітету статистики України громадськими організаціями було проведено 7817 мітингів та демонстрацій, із них найбільше у м. Києві — 4926 та областях: Донецькій — 332, Львівській — 331.

Право громадян збиратися мирно, без зброї та проводити збори, мітинги, походи і демонстрації, про проведення яких завчасно сповіщаються органи виконавчої влади чи органи місцевого самоврядування, закріплено ст. 39 Конституції України. Обмеження щодо реалізації цього права може встановлюватися судом відповідно до закону і лише в інтересах національної безпеки та громадського порядку — з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров’я населення або захисту прав і свобод інших людей.

Важливе значення для судової практики має рішення Конституційного Суду України від 19 квітня 2001 р. № 4-рп/2001 у справі за конституційним поданням Міністерства внутрішніх справ України, в якому надано офіційне тлумачення ч. 1 ст. 39 Конституції України щодо завчасного сповіщення органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування про проведення зборів, мітингів, походів і демонстрацій (справа щодо завчасного сповіщення про мирні зібрання).

Визначення конкретних строків завчасного сповіщення з урахуванням особливостей форм мирних зібрань, їх масовості, місця, часу проведення тощо — предмет законодавчого регулювання.

В Україні так і не було прийнято закон, в якому було б визначено механізм реалізації права на свободу мирних зборів. Відповідно до Постанови Верховної Ради України від 12 вересня 1991 р. № 1545-ХІІ «Про порядок тимчасової дії на території України окремих актів законодавства Союзу РСР» залишаються чинними нормативно-правові акти СРСР, які застосовуються у порядку правонаступництва, зокрема Указ Президії Верховної Ради СРСР від 28 липня 1988 р. № 9306-ХІ «Про порядок організації і проведення зборів, мітингів, вуличних походів і демонстрацій в СРСР» (далі — Указ від 28 липня 1988 р. № 9306-ХІ).

Аналіз статистичних даних

У 2005 р., згідно з даними Державної судової адміністрації України, в судах із винесенням постанов розглянуто 31,9 тис. справ про адміністративні правопорушення стосовно майже 32 тис. осіб щодо злісної непокори законному розпорядженню або вимозі працівника міліції, члена громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону, військовослужбовця (ст. 185 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі — КпАП)), що на 16,9 % менше, ніж у 2004 р. До адміністративної відповідальності за вказане правопорушення притягнуто 29,6 тис. осіб, що менше майже на 6 тис. осіб, або на 16,7 %.

Більшість осіб, щодо яких суди застосували адміністративні стягнення відповідно до ст. 185 КпАП, було відмічено у м. Києві — 3,2 тис. осіб, а також областях: Вінницькій — 2,1 тис., Київській — 2 тис., Полтавській — 1,9 тис., Одеській — 1,9 тис., Луганській — 1,8 тис., Львівській — 1,6 тис.

Закрито провадження у справах щодо 2,3 тис. осіб, що на 19 % менше, із них звільнено від адміністративної відповідальності у зв’язку з малозначністю правопорушення 1,3 тис. осіб, що на 27,7 % менше, ніж у 2004 р. Водночас кількість осіб, щодо яких закрито провадження в справах у зв’язку із закінченням строків накладення адміністративних стягнень, передбачених ст. 38 КпАП, збільшилася з 336 (2004 р.) до 413, або на 22,9 %.

Аналіз статистичних даних свідчить, що в 2005 р. найпоширенішим видом стягнення за вчинення злісної непокори законному розпорядженню або вимозі працівника міліції, члена громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону, військовослужбовця був адміністративний арешт. Питома вага осіб, щодо яких було застосовано адміністративний арешт, у 2005 р. становила 64,3 % (проти 70 % у 2004 р.) від кількості осіб, на яких накладено адміністративні стягнення за вчинення зазначеного правопорушення. Кількість осіб, щодо яких застосовано адміністративний арешт, зменшилася на 23,7 % і становила понад 19 тис. Натомість збільшилася кількість осіб, яким призначено арешт, у судах областей: Черкаської — на 18,6 %, Хмельницької — на 14,9 %, Житомирської — на 2,2 %, а також м. Севастополя — на 3,8 %.

Найчастіше цей вид стягнення застосовувався судами областей: Херсонської — 80,1 % [85,1 % у 2004 р.] 2, Київської — 79,4 % [84,1 %], Черкаської — 75,2 % [79,5 %], Полтавської — 73,6 % [79,5 %], Одеської — 73 % [76,1 %].

Дещо зменшилася кількість осіб, на яких накладено штраф, із 10 462 (2004 р.) до 10 395 осіб, або на 0,6 %. Але їх частка від загальної кількості осіб, на яких накладено адміністративні стягнення за вчинення зазначеного правопорушення, збільшилась і становила 35,1 % [29,4 %].

Найбільший відсоток осіб, яким призначався штраф, у судах областей: Чернігівської — 73,9 % [44,3 %], Донецької  61 % [46,1 %], Миколаївської — 57,6 % [49,1 %], а також м. Севастополя — 67,7 % [69,5 %].

Сума накладеного судами штрафу становить 1524 тис. грн, із них сплачено добровільно 444,2 тис. грн, що складає 29,2 %.

Кількість осіб, до яких застосовувалися виправні роботи, у 2005 р. збільшилася на 9,2 % та становила 201 особу.

У 2005 р. із винесенням постанови судами розглянуто 41 справу стосовно 41 особи про адміністративні правопорушення, відповідальність за які передбачена ст. 1851 КпАП — «Порушення порядку організації і проведення зборів, мітингів, вуличних походів і демонстрацій», що менше на 26,8 %, ніж у 2004 р.

Найбільше справ за цією статтею було розглянуто судами м. Севастополя — 5, Дніпропетровської області — 5, Запорізької — 6, Автономної Республіки Крим — 7.

Закрито провадження у справах щодо 26 осіб, у тому числі звільнено від адміністративної відповідальності за малозначністю правопорушення 10 осіб; у зв’язку із закінченням строків, передбачених ст. 38 КпАП, — 10 осіб; за відсутністю складу вказаного правопорушення — 6 осіб.

Адміністративні стягнення за порушення порядку організації та проведення зборів, мітингів, вуличних походів і демонстрацій застосовано до 15 осіб, що удвічі менше, ніж у попередньому році. У тому числі винесено попередження 9 особам, або 60 % [51,6 %] від кількості осіб, притягнутих до адміністративної відповідальності; штраф накладено на 5 осіб, або 33,3 % [25,8 %]; адміністративний арешт застосовано до 1 особи, або 6,7 % [22,6 %].

Аналіз вивчених справ свідчить про те, що суди переважно правильно застосовують норми законодавства і під час розгляду справ за ст. 1851 КпАП, у цілому дотримуються вимог законодавства про адміністративні правопорушення.

Під час проведння узагальнення вивчено 23 справи про адміністративні правопорушення згідно зі ст. 1851 КпАП та 154 справи — згідно зі ст. 185 КпАП.

Справи про адміністративні правопорушення, відповідальність за які передбачена ст. 1852 КпАП — «Створення умов для організації і проведення з порушенням установленого порядку зборів, мітингів, вуличних походів або демонстрацій», у 2005 р. судами не розглядалися.

Загалом статистичні дані (порівняно з 2004 р.) свідчать про тенденцію до зменшення кількості справ про адміністративні правопорушення відповідно до статей 185—1852 КпАП та, відповідно, й кількості осіб, притягнутих до адміністративної відповідальності за названі правопорушення.

Якість та повнота адміністративних матеріалів, що надходять від органів внутрішніх справ

У ст. 256 КпАП визначено вимоги щодо змісту протоколу про адміністративне правопорушення, проте при вивченні справ зазначеної категорії виявлено непоодинокі факти неналежного оформлення адміністративних матеріалів працівниками органів внутрішніх справ.

Траплялися випадки, коли внаслідок незаконних вимог працівників міліції фактично за відсутності у діяннях осіб складу адміністративних правопорушень протоколи складалися необґрунтовано, чим порушувалися конституційні права та свободи осіб. Натомість місцевими судами на підставі цих матеріалів виносилися необґрунтовані постанови, що тягло їх скасування.

Так, постановою голови Апеляційного суду Дніпропетровської області від 25 листопада 2005 р. скасовано постанову Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 30 вересня 2005 р., якою С. визнано винним у вчиненні злісної непокори законній вимозі працівника міліції. Провадження у справі закрито, оскільки із протоколу не вбачається, з яких мотивів С. був затриманий, та відсутні відомості про те, що працівники міліції йому пред’явили законні вимоги або розпорядження.

Таким чином, вимоги працівника міліції та розпорядження — акт, юридично рівнозначний наказу, що виражений у категоричній формі, — мають бути законодавчо обґрунтовані.

У диспозиції ст. 185 КпАП передбачено, що вимоги працівника міліції повинні бути пред’явлені під час охорони ним громадського порядку. Про перебування його при виконанні службових обов’язків мають свідчити установлена форма одягу, нагрудний знак, а також пред’явлене відповідне посвідчення.

Інколи протоколи про адміністративні правопорушення складалися щодо осіб, які не порушували громадського порядку.

Так, працівник ОВС УБОЗ УМВС України в Харківській області 1 червня 2005 р. склав протокол про адміністративне правопорушення відповідно до ст. 185 КпАП, згідно з яким 7 квітня 2005 р. о 17-й год. в.о. директора ХФ ЗАТ «Київстар GSM» К. відмовився на запит працівників УБОЗ надати інформацію про вхідні та вихідні дзвінки абонента. Відповідно до вимог ст. 31 Конституції та статей 187 і 187Кримінально-процесуального кодексу України така інформація може бути надана лише після винесення судом постанови. Проте у матеріалах справи така постанова відсутня.Крім того, відповідно до ст. 185 КпАП адміністративній відповідальності підлягають особи, які вчинили злісну непокору законному розпорядженню або вимозі працівника міліції при виконанні ним службових обов’язків під час охорони громадського порядку. Отже, вимога працівників міліції була незаконною, а складений протокол щодо К. згідно зі ст. 185 КпАП неправомірний. За таких обставин постановою Дзержинського районного суду м. Харкова від 1 червня 2005 р. закрито провадження у справі за відсутністю у діях К. події та складу правопорушення.

Протоколи про адміністративні правопорушення складалися переважно із дотриманням вимог ст. 255 КпАП уповноваженими на те особами — дільничними інспекторами чергових частин міліції, підрозділами карного розшуку, відділу боротьби з економічними злочинами; у справах щодо військовослужбовців — зональними відділеннями військової служби правопорядку та посадовими особами, уповноваженими виконавчим комітетом міської ради. Однак виявлено випадки складення протоколу про адміністративне правопорушення не уповноваженими на те особами, зокрема органами податкової міліції, що тягло закриття провадження у справі.

Іноді порушення порядку сповіщення органів влади щодо проведення масових заходів виявлялось у надісланні повідомлення до районного відділу внутрішніх справ замість органу місцевого самоврядування або органу виконавчої влади. Крім того, суть правопорушень у зазначених адміністративних матеріалах викладалася не в протоколі, а в копіях постанов про відмову в порушенні кримінальної справи, складених органом внутрішніх справ, не затверджених начальником та без підпису посадових осіб.

Вказані недоліки мали місце у справах щодо Г., Р., Ч., К., розглянутих 13 липня 2005 р. Якимівським районним судом Запорізької області.

Ураховуючи спільність об’єкта адміністративних правопорушень, відповідальність за які передбачено статтями 185 та 1851 КпАП, вважаємо, що у випадках злісної непокори законному розпорядженню або вимозі працівника міліції чи військовослужбовця у зв’язку з порушенням порядку організації та проведення зборів, мітингів тощо дії правопорушника слід кваліфікувати згідно з ч. 2 ст. 36 КпАП за двома зазначеними статтями із накладенням адміністративних стягнень у межах санкції, встановленої за більш серйозне правопорушення з уже вчинених.

Як свідчить судова практика, протоколи про адміністративні правопорушення за статтями 185 та 1851 КпАП складалися неякісно через відсутність законодавчого визначення понять «громадський порядок», «збори», «мітинг», «вуличний похід», «демонстрація», «пікетування». Такі визначення містяться лише у науково-практичних коментарях 3.

В окремих випадках неправомірно вживалися заходи забезпечення провадження у справах про адміністративні правопорушення, особливо адміністративне затримання. Однак усупереч вимогам ст. 261 КпАП не завжди складалися протоколи про адміністративне затримання правопорушників, що ускладнювало суду можливість правильно обчислити строк адміністративного стягнення у виді адміністративного арешту.

Наприклад, постановою Керченського міського суду Автономної Республіки Крим від 27 січня 2005 р. К. притягнуто до адміністративної відповідальності відповідно до ст. 185 КпАП та накладено адміністративне стягнення у виді адміністративного арешту. Строк стягнення постановлено обчислювати з моменту затримання, однак протокол про адміністративне затримання у справі відсутній.

Узагальнення засвідчило, що досить часто працівники органів внутрішніх справ неякісно оформляють адміністративні матеріали: нерозбірливо вказують посаду, прізвище, ім’я, по батькові особи, яка склала протокол; не зазначають усі відомості про особу порушника, зокрема адресу, що у подальшому унеможливлює сповіщення його про час і місце розгляду справи судом, дату народження порушника, що позбавляє можливості зробити правильний висновок про те, чи підлягає за віком особа адміністративній відповідальності (наприклад, неповнолітній); відсутня інформація про притягнення раніше особи до відповідальності; не вказують сімейний стан правопорушника та наявність у нього утриманців; особу правопорушника засвідчують не паспортом, а довідкою адресного бюро Міністерства внутрішніх справ України без номера та дати, із ксерокопією фотографії; не зазначають місце вчинення адміністративного правопорушення та неповно або взагалі не викладають його суть; не завжди конкретизують форму вчинення правопорушення; інколи відмову особи, яка вчинила правопорушення, від підписання протоколу не засвідчують підписами понятих; не зазначають прізвища, адеси свідків і потерпілих (якщо вказують, то часто свідками бувають працівники міліції); відсутні пояснення правопорушника та посилання на нормативний акт, яким передбачено відповідальність за вчинене правопорушення; відсутні документи, що підтверджують медичний огляд особи, хоча із протоколу та рапортів убачається, що правопорушник перебував у стані алкогольного сп’яніння; протокол про адміністративне правопорушення містить виправлення, що недопустимо тощо.

За правопорушення, склад яких передбачено у статтях 185 та 185КпАП, настає адміністративна відповідальність, якщо у діях правопорушника відсутні ознаки злочину. Отже, має місце позитивна практика, коли перед складенням протоколу про адміністративне правопорушення виноситься постанова про відмову в порушенні кримінальної справи за фактом вчиненого порушення законодавства.

Такої практики дотримуються суди, зокрема, Київської та Львівської областей, Автономної Республіки Крим.

Крім того, проведене узагальнення дало підстави для висновку, що суди не завжди реагують на факти неналежного оформлення адміністративних матеріалів органами внутрішніх справ, що впливає на якість судочинства. У зв’язку з цим існує потреба періодично узагальнювати апеляційними судами практику розгляду справ зазначеної категорії та вживати заходів для усунення виявлених недоліків.

Своєчасний та правильний розгляд справ про адміністративні правопорушення

Відповідно до вимог статей 245 та 280 КпАП суди зобов’язані своєчасно, всебічно, повно та об’єктивно з’ясовувати всі обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, зокрема й ті, що пом’якшують чи обтяжують відповідальність, визначати розмір заподіяної шкоди тощо.

Вивчення справ показало, що у більшості із них усупереч вимогам ст. 281 КпАП протоколи судових засідань не велися, тому в справах відсутні: відомості про явку осіб, які брали участь у розгляді справи судом; пояснення, клопотання вказаних осіб і результати їх розгляду; інформація про документи та докази, досліджені судом при розгляді справ; відомості про оголошення прийнятих постанов і роз’яснення порядку їх оскарження.

Згідно з роз’ясненнями, що містяться у п. 17 постанови Пленуму Верховного Суду України від 26 червня 1992 р. № 8 «Про застосування судами законодавства, що передбачає відповідальність за посягання на життя, здоров’я, гідність та власність суддів і працівників правоохоронних органів», судді зобов’язані перевіряти правильність складення протоколу про адміністративне правопорушення, наявність даних, що характеризують цю особу, зокрема, чи притягалась вона раніше до адміністративної відповідальності протягом року. У разі відсутності зазначених даних матеріал підлягає поверненню органу внутрішніх справ для належного оформлення. У мотивувальній частині постанови разом із поясненням притягнутої до відповідальності особи необхідно наводити пояснення свідків, потерпілих, інші докази, що були досліджені у справі і покладені в основу прийнятого рішення.

Однак не завжди суди виконують вказані вимоги, і через неналежне оформлення адміністративних матеріалів деякі суди закривали провадження у справах за відсутністю події та складу адміністративного правопорушення у діяннях осіб.

Так, із Деснянського РВ МУ МВС України в м. Києві до Деснянського районного суду м. Києва надійшов адміністративний матеріал щодо Г., який 2 листопада 2005 р. у нетверезому стані вчинив правопорушення кваліфіковане за ч. 1 ст. 185 КпАП (хоча зазначена стаття не має частин). Постановою Деснянського районного суду м. Києва від 3 листопада 2005 р. провадження у справі щодо Г. закрито за відсутністю складу правопорушення за ст. 185 КпАП. Однак пояснення правопорушника у справі відсутні. Крім того, матеріали справи свідчать, що медичний огляд стосовно перебування Г. у нетверезому стані не проводився. Також у протоколі не зазначено, які саме законні розпорядження працівників міліції Г. не виконав та у чому виражалася злісна непокора. Натомість суд цим обставинам справи належну оцінку не дав і не повернув матеріал для належного оформлення органу внутрішніх справ.

Для застосування положень ст. 1851 КпАП є важливим чітке відмежування реалізації суб’єктивного права на свободу вираження своєї думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань (ст. 34 Конституції) від незаконного проведення масових зібрань.

Аналіз вивчених справ показав, що збори, мітинги, вуличні походи і демонстрації здійснюються на законних підставах, коли їх місце або маршрут були визначені організаторами, про що останні завчасно сповістили виконавчі органи сільських, селищних, міських рад; вказані заходи є мирними, проводяться без зброї та не порушують гарантовані ст. 68 Конституції права і свободи інших людей; їх організація та проведення не заборонені судовим рішенням, яке набрало чинності й не скасоване. Проте є випадки, коли з метою реалізації вказаного права особами застосовувалися шум, крики, биття у бочки тощо, чим порушувалися права інших людей.

Також істотним недоліком у судовій практиці є низький рівень здійснення судами підготовки до розгляду справ про адміністративне правопорушення. Не завжди виконуються вимоги ст. 278 КпАП: не перевіряється, чи правильно складено протокол та інші матеріали справи про адміністративне правопорушення, чи сповіщено осіб, які беруть участь у розгляді справи, про час і місце її розгляду, чи витребувано необхідні додаткові матеріали тощо. Допущення судами таких недоліків інколи призводить до порушення передбачених строків накладення адміністративних стягнень.

Так, через неявку правопорушника К. у судове засідання постановою Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 1 серпня 2005 р. провадження у справі закрито у зв’язку із закінченням строків, передбачених ст. 38 КпАП. До адміністративної відповідальності К. притягувався за ч. 2 ст. 1851 КпАП. У мотивувальній частині постанови вказано, що правопорушник на неодноразові виклики суду не з’являвся. Проте у матеріалах справи не підтверджується ця обставина та убачається, що 5 липня 2005 р. суд постановив доставити К. у судове засідання приводом; 11 липня 2005 р. порушник ознайомився із матеріалами справи у суді, але навіть тоді не був повідомлений про призначення справи до розгляду.

Єдиним актом, що на сьогодні визначає строк завчасного сповіщення про проведення зборів, мітингів, вуличних походів або демонстрацій, є Указ від 28 липня 1998 р. № 9306-ХІ. Зокрема у п. 2 цього Указу зазначено, що уповноважені (організатори) масових зібрань зобов’язані не пізніше як за десять днів до намічуваної дати їх проведення подати заяву в письмовій формі у виконавчий комітет відповідної місцевої ради.

Вивчення справ свідчить, що суди беруть до уваги завчасне сповіщення органів влади або місцевого самоврядування про проведення зборів, мітингів, походів і демонстрацій у письмовій формі. У разі відмови цих органів прийняти заяву про проведення масового зібрання та за умови доведеності вказаного факту судами обґрунтовано закривалося провадження у справах.

Так, у постановах Балаклавського районного суду м. Севастополя від 7 квітня 2005 р. щодо М. та С. провадження у справах за ч. 2 ст. 1851 КпАП закрито за відсутністю в їх діях складу правопорушення. У мотивувальних частинах постанов суду зазначено, що М. разом із С. та іншими особами до початку мітингу принесли заяву в Орлинівську сільраду для реєстрації. Оскільки секретар голови був відсутній, вони передали заяву безпосередньо голові цієї сільради, а також усно під час розмови повідомили його про проведення мітингу. Хоча голова сільради факт передачі заяви заперечував, однак його підтверджено показаннями свідків. Порушень громадського порядку під час мітингу не допускалося. За викладених обставин судове рішення є обґрунтованим.

Згідно з п. 4 Указу від 28 липня 1988 р. № 9306-ХІ збори, мітинги, вуличні походи і демонстрації проводяться відповідно до зазначених у заяві цілей, а таож у визначені строки і в обумовленому місці.

Траплялися випадки, коли з метою забезпечення правопорядку і запобігання порушенням конституційних прав громадян, рішенням виконкому рекомендувалося громадським організаціям і політичним партіям проводити мітинги та інші масові заходи в певних місцях, а також визнавалося недоцільним проведення таких заходів на площах міста біля адміністративних будівель, торгових центрів, основних транспортних магістралей тощо.Особи, які проводили захід у місці, яке не було запропоноване виконкомом або визначене судовим рішенням, обґрунтовано притягалися до адміністративної відповідальності за ст. 1851 КпАП.

Обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами (ст. 251 КпАП).

Деякі суди не завжди належним чином перевіряють, чи містяться в адміністративних матеріалах докази винності осіб у вчиненні правопорушень, передбачених статтями 185—1852 КпАП, відомості про особу правопорушника, достатні для розгляду справи у суді. Часто доводи суду, викладені у постанові про адміністративне правопорушення, не відповідають фактичним обставинам справи, наведеним у протоколі.

Виявлено випадки порушення судами вимог ч. 2 ст. 277 КпАП, зокрема, допускалися порушення строків розгляду справ із закінченням доби (для справ про адміністративні правопорушення, передбачені ст. 185 КпАП) та триденного строку (для справ про адміністративні правопорушення, передбачені ст. 1851 КпАП).

Так, адміністративний матеріал щодо вчинення Г. правопорушення, відповідальність за яке передбачена ч. 2 ст. 1851 КпАП, передано до суду 20 квітня 2005 р. Проте Бабушкінським районним судом м. Дніпропетровська вказану адміністративну справу розглянуто лише 29 червня 2005 р. (через 2 місяці 9 днів), про що винесено постанову, котрою Г. притягнуто до адміністративної відповідальності та призначено штраф у розмірі 340 грн. Оскільки станом на 29 червня 2005 р. закінчився строк накладення адміністративного стягнення, передбаченого ст. 38 КпАП, необхідно було б закрити провадження у вказаній справі за перебігом строків накладення адміністративного стягнення.

Виявлено факти, коли суди необґрунтовано закривали провадження у справах.

Так, згідно з постановою Ленінського районного суду м. Полтави від 14 вересня 2005 р. закрито провадження у справі щодо О. про адміністративне правопорушення, передбачене ст. 185 КпАП. Підставою для закриття провадження у справі було те, що пройшла доба, протягом якої повинна була розглядатися справа. Однак такий висновок суду не відповідає дійсності, оскільки із матеріалів справи убачається, що адміністративний матеріал надійшов до суду 13 вересня 2005 р., а справу розглянуто 14 вересня 2005 р. Крім того, О. вчинив правопорушення 10 вересня 2005 р., тобто строк накладення адміністративного стягнення, встановлений у ст. 38 КпАП, не сплинув. При цьому порушення строків розгляду справ про адміністративні правопорушення, передбачених ч. 2 ст. 277 КпАП, не є підставою для закриття провадження у справах. За викладених обставин вважається, що провадження у вказаній справі закрито судом необґрунтовано.

Законність притягнення до адміністративної відповідальності у справах вказаної категорії

Виявлено випадки, коли були підстави для притягнення осіб до адміністративної відповідальності, проте, через неналежне оформлення матеріалів органами внутрішніх справ, порушення судом вимог статей 245 та 280 КпАП щодо повного, всебічного та об’єктивного з’ясування обставин справи, правопорушники уникали відповідальності, встановленої законом. Без належного вмотивування судом до цих осіб застосовувався вид стягнення, не передбачений санкцією інкримінованої статті.

Наприклад, 31 серпня 2005 р. об 11 год. 50 хв. Т., Ч., С.-Д., Ш., Н., Л. проникли до приміщення Київської міської державної адміністрації, захопили приймальню міського голови, чим перешкоджали нормальній роботі міськдержадміністрації. На неодноразові вимоги працівників міліції припинити ці дії не реагували, після чого їх було затримано. Згідно з постановами Шевченківського районного суду м. Києва від 31 серпня 2005 р. вказаних осіб притягнуто до адміністративної відповідальності за ст. 185 КпАП та застосовано стягнення у виді попередження, яке не передбачено санкцією інкримінованої статті, та всупереч вимогам ст. 33 КпАП не вмотивовано судом. Із матеріалів справ також убачається, що протоколи стосовно Ч. та Л. працівниками міліції оформлені із порушенням вимог ст. 256 КпАП. Зокрема, у протоколі стосовно Ч. не зазначено часу і місця вчинення правопорушення, відсутні пояснення порушника, не вказані прізвища й адреси свідків (за змістом рапортів такі особи є); у протоколі стосовно Л. не вказано, чи роз’яснювалися йому права та обов’язки. У постановах суду щодо Ч., Л., Т. не зазначено у чому виражалася злісна непокора законним вимогам працівників міліції, яким саме вимогам, не наведені пояснення правопорушників, не вказано, якими доказами підтверджується винність цих осіб. За таких підстав постановами голови Апеляційного суду м. Києва від 6, 10, 25 жовтня та 17 листопада 2005 р. скасовано ці постанови місцевого суду. Матеріали справ щодо Ч., Л., Т. направлено на додаткову перевірку до Шевченківського РУ ГУ МВС України у м. Києві. Справи щодо Ш. та С.-Д. направлено на новий судовий розгляд, а провадження у справі стосовно Н. закрито через порушення щодо нього кримінальної справи за ст. 341 КК України.

У судах обґрунтовано закривалося провадження у справах про адміністративні правопорушення щодо учасників масових зібрань, адже згідно з вимогами ч. 2 ст. 1851 КпАП відповідальності підлягає лише організатор зборів, мітингу, вуличного походу, демонстрації.

Так, у постанові Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 8 червня 2005 р. закрито провадження у справі щодо З. про адміністративне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 1851 КпАП, через відсутність у його діях складу правопорушення та оскільки З. не був організатором пікетування.

Іноді протоколи про адміністративні правопорушення складали необґрунтовано внаслідок незаконних вимог або розпоряджень працівників міліції, чим порушували конституційні права та свободи осіб. У таких випадках на підставі п. 1 ст. 247 КпАП суди цілком правомірно також закривали провадження у справах.

Наприклад, дільничний інспектор міліції Старосамбірського РВ УМВС України у Львівській області склав протокол про адміністративне правопорушення згідно зі ст.185 КпАП щодо П. У протоколі зазначено, що 11 червня 2005 р. о 23 год. 30 хв. П., перебуваючи у нетверезому стані, на законну вимогу працівників міліції проїхати у чергову частину категорично відмовився, шарпав за формений одяг, на зауваження працівників міліції не реагував. Однак із матеріалів справи, зокрема рапортів працівників міліції, убачається, що під час оперативно-профілактичного відпрацювання території вони разом із працівниками спецпідрозділу «Беркут» приблизно о 23 год. 30 хв. шляхом зламу дверей зайшли у будинок раніше судимого П., розбудили його, стали кричати, чому він не відкрив двері, оглядали будинок, шукали макову солому, привезли П. у чергову частину міліції. У судовому засіданні працівники міліції не змогли пояснити, на підставі чого вони у нічний час шляхом зламу дверей зайшли у дім П. та яким чином він порушив громадський порядок. Відповідно до постанови Старосамбірського районного суду Львівської області від 14 червня 2005 р. провадження в указаній справі закрито за відсутністю в діях П. складу правопорушення.

Незаконне притягнення особи до адміністративної відповідальності, зокрема необґрунтоване застосування до особи адміністративного арешту, є істотним недоліком у судовій практиці та, інколи, тягне відшкодування моральної шкоди у порядку цивільного судочинства. Також істотним недоліком є неодноразове направлення справи на новий судовий розгляд, що викликає тяганину в розгляді справи судом та порушує право особи на судовий розгляд упродовж розумного строку, гарантоване п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свбод.

Наприклад, згідно з постановою Печерського районного суду м. Києва від 1 жовтня 2004 р. А. притягнуто до адміністративної відповідальності за ст. 185 КпАП та піддано адміністративному арешту на строк 10 діб. Через неправильну правову оцінку дій особи місцевим судом, постановами голови Апеляційного суду м. Києва вказану постанову суду скасовано, а справа двічі направлялася на новий судовий розгляд за результатами якого у постанові Печерського районного суду м. Києва від 15 квітня 2005 р. провадження у справі щодо А. було закрито у зв’язку із відсутністю події та складу адміністративного правопорушення в його діях. А. повністю відбув накладене на нього стягнення, а потім звернувся до суду із позовом про відшкодування моральної шкоди, завданої неправомірним застосуванням адміністративного арешту.

Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 15 лютого 2006 р. позов А. задоволено та стягнуто на користь позивача 1 тис. 500 грн моральної шкоди і на судові витрати. Підставою для задоволення позову став установлений судом факт завдання позивачеві шкоди (глибоких душевних страждань), бо він не мав змоги виконувати обов’язки годувальника трьох своїх дітей, був принижений перед родичами, співробітниками та змушений виправдовуватися перед ними тощо.

Вмотивованість винесених судами постанов у справах про адміністративні правопорушення

Аналіз справ засвідчив, що у судах переважно правильно кваліфікуються діяння осіб за статтями 185 та 1851 КпАП. Водночас, усупереч вимогам ст. 283 КпАП, інколи судові рішення належно не вмотивовані. Не завжди викладаються обставини вчинення правопорушення, не обґрунтовується законність вимог або розпоряджень працівників міліції, не зазначається, у чому полягає порушення порядку проведення масових зібрань, не наводяться докази, які підтверджують винність особи. При цьому суди лише дублюють обставини вчиненого діяння, які поверхово викладені в протоколі про адміністративне правопорушення, не наводять пояснення порушника, свідків.

Так, згідно з постановами Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 18 та 31 серпня 2005 р. організаторів мітингу проти підвищення тарифів на житлово-комунальні послуги Б. та С. притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 1851 КпАП із винесенням попередження. У зазначених постановах суть правопорушень викладена за змістом протоколів про адміністративні правопорушення поверхово, не конкретизовані докази, які підтверджують винність цих осіб. Крім того, у мотивувальній частині постанови щодо Б. не зазначено, в чому полягає порушення ним порядку проведення масового зібрання.

Деякі суди виносять невмотивовані постанови, в яких не обґрунтовують доведеність вини правопорушника або обмежуються переліком документів, не аналізуючи їх, не надають правову оцінку вчиненим діям, іноді не мотивують висновок про призначення стягнення тощо.

Виходячи зі змісту ст. 124 Конституції, зокрема у справах про адміністративні правопорушення, судові рішення ухвалюються іменем України у формі постанов. Однак вивчення надісланих апеляційними судами 154 справ за ст. 185 КпАП та 23 справ за ст. 1851 КпАП засвідчило, що лише відповідно у 20 та 10 справах постанови виносилися судами іменем України.

Згідно зі ст. 10 Конституції судочинство в Україні має провадитися українською мовою. Проте лише у 2/3 справ цієї категорії постанови судів викладені українською мовою.

Обґрунтованість накладення адміністративних стягнень

Згідно зі ст. 284 КпАП у справі про адміністративне правопорушення суд виносить одну з таких постанов:

1) про накладення адміністративного стягнення;

2) про застосування заходів впливу, передбачених ст. 241 КпАП;

3) про закриття справи.

Усупереч загальним правилам накладення стягнення за адміністративне правопорушення, встановленим ст. 33 КпАП, деякими судами без належного вмотивування застосовувався вид стягнення, не передбачений санкцією інкримінованої статті, або адміністративні стягнення накладалися у меншому розмірі, ніж установлений санкцією статті.

Наприклад, згідно з постановою Гребінківського районного суду Полтавської області від 21 травня 2005 р. К. притягнуто до адміністративної відповідальності за ст. 185 КпАП та накладено штраф у розмірі 34 грн, що становить два неоподатковуваних мінімуми доходів громадян. Натомість санкцією ст. 185 КпАП передбачено накладення штрафу від восьми до п’ятнадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Під час накладення адміністративних стягнень суди не завжди дотримуються принципу індивідуалізації стягнення, закріпленого у ст. 33 КпАП, не враховують характер вчиненого правопорушення, особу порушника (зокрема, чи притягувався раніше до кримінальної або адміністративної відповідальності), ступінь його вини, майновий стан, обставини, що пом’якшують чи обтяжують відповідальність. Не завжди виконується вимога щодо дотримання співвідношення між тяжкістю вчиненого адміністративного правопорушення та заходом державного примусу, застосованим до особи (адміністративним стягненням).

Так, згідно з постановою Володимир-Волинського міського суду Волинської області від 27 вересня 2005 р. М. притягнуто до адміністративної відповідальності за ст. 185 КпАП та застосовано до нього адміністративний арешт на строк 12 діб. Однак судом не повністю дотримано вимоги ст. 33 КпАП, зокрема у постанові не вказано, які саме обтяжуючі обставини взято до уваги, та не враховано, що М. навчається в інституті, має позитивну характеристику, до адміністративної відповідальності притягується вперше, що є пом’якшуючими обставинами. У зв’язку з наведеним постановою голови Апеляційного суду Волинської області від 30 вересня 2005 р. зазначену постанову суду змінено в частині накладення адміністративного стягнення та застосовано до М. адміністративний арешт на строк 4 доби.

Аналіз статистичних даних свідчить, що у 2005 р. адміністративний арешт за вчинення злісної непокори законному розпорядженню або вимозі працівника міліції, члена громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону, військовослужбовця застосовано до 19 тис. осіб, що на 23,7 % менше, ніж у попередньому році. Їх частка становила 64,3 % (проти 70 % у 2004 р.) від кількості осіб, на яких накладено адміністративні стягнення за це правопорушення.

За порушення порядку організації та проведення зборів, мітингів, вуличних походів і демонстрацій адміністративний арешт застосовано всього до 1 особи, що становить 6,7 % від кількості осіб, притягнутих до адміністративної відповідальності у 2005 р. (проти 22,6 % у 2004 р.).

Суть адміністративного арешту полягає у триманні правопорушника в умовах строкової ізоляції від суспільства в спеціально обладнаних державою установах. Однак деякі суди не враховують того, що адміністративний арешт є найсуворішим адміністративним стягненням і застосовується у виняткових випадках, коли правопорушення за ступенем суспільної небезпечності наближене до злочину й застосування інших видів стягнень буде визнано недостатнім. При цьому в резолютивній частині постанови суду про адміністративне правопорушення обов’язково мають бути вказані час і дата, з якої обчислюється арешт. Проте іноді адміністративний арешт призначається судом без урахування всіх обставин справи.

Відповідно до ч. 2 ст. 32 КпАП адміністративний арешт не може застосовуватись до осіб, які не досягли 18 років. Проте деякі суди вказану вимогу порушували.

Так, оскільки на момент вчинення протиправних діянь правопорушники не досягли повноліття, постановами голови Апеляційного суду Київської області від 28 лютого та 11 березня 2005 р. задоволено протести першого заступника прокурора цієї області, скасовано постанови Фастівського міськрайонного суду Київської області щодо К., Фастівського міського суду Київської області щодо Б., Таращанського районного суду Київської області щодо С., Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області щодо С-ка (якими на порушення вимог ч. 2 ст. 32 КпАП цих осіб було притягнуто до адміністративної відповідальності за ст. 185 КпАП та застосовано стягнення у виді адміністративного арешту) та закрито провадження у справах.

За вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 185 КпАП, до неповнолітніх застосовуються заходи впливу, передбачені ст. 241КпАП, зокрема передача під нагляд батькам. Однак у таких випадках суди не завжди притягують до участі у справі законних представників неповнолітнього, що дає можливість з’ясувати, чи згоден та здатний законний представник забезпечити нагляд і належний виховний вплив на неповнолітнього.

Закриття справ за малозначністю правопорушень

У ст. 22 КпАП встановлено, що при малозначності вчиненого адміністративного правопорушення суд може звільнити порушника від адміністративної відповідальності та обмежитися усним зауваженням.

По суті правопорушник звільняється від правових наслідків свого протиправного діяння, виходячи із засад гуманності, хоча це діяння як під час вчинення, так і під час звільнення від відповідальності залишається правопорушенням. У законодавстві не закріплено визначення малозначного правопорушення та відсутні вказівки на його ознаки. В кожному конкретному випадку суд має вирішувати питання про визнання діяння малозначним, виходячи з того, що його наслідки не представляють суспільної небезпеки, не завдали або не здатні завдати значної шкоди суспільним або державним інтересам, правам та свободам інших осіб.

Згідно зі статистичними даними у 2005 р. в справах про адміністративні правопорушення, передбачені ст.185 КпАП, закрито провадження щодо 2,3 тис. осіб, що менше на 19 %, із них звільнено від адміністративної відповідальності за малозначністю правопорушення — 1,3 тис. осіб, що на 27,7 % менше, ніж у 2004 р. У справах про адміністративні правопорушення, передбачені ст. 1851 КпАП, закрито провадження щодо 26 осіб, у тому числі звільнено від адміністративної відповідальності за малозначністю правопорушення 10 осіб.

Суди переважно правильно застосовували положення ст. 22 КпАП та порушники обґрунтовано звільнялися від адміністративної відповідальності за малозначністю правопорушення. Як правило, висновки судів щодо малозначності діяння обґрунтовувалися наявністю пом’якшуючих обставин, зокрема, щирим каяттям винного, вчиненням адміністративного правопорушення уперше, а також відсутністю суспільної шкоди від вчиненого діяння правопорушника та наявністю доказів, які підтверджують зазначене.

У справах про адміністративні правопорушення, передбачені ст. 1851 КпАП, суди вірно визначають поняття «мітинг» як масове зібрання з приводу будь-яких важливих, переважно політичних питань. Проводяться мітинги, як правило, на вулицях, площах, стадіонах, парках. Їх ознаками є масовість аудиторії, оратори, гасла, усні або письмові заклики. Проте не завжди суди враховують суспільну шкідливість вчинених особами проступків під час звільнення від адміністративної відповідальності при малозначності правопорушення.

Наприклад, 21 листопада 2005 р. о 12 год. 50 хв., під час розгляду справ щодо вкладників АТ «Наш банк» В. із групою осіб у кількості 30—40 осіб зібралися перед приміщенням Апеляційного суду Запорізької області. Вони гучно проголошували образливі лозунги, створювали шумові ефекти, чим заважали роботі працівників суду. Постановою Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя В. звільнено від адміністративної відповідальності через малозначність правопорушення, передбаченого ч.3 ст. 1851 КпАП, обмежившись усним зауваженням. Однак убачається, що таке рішення суду є необґрунтованим, оскільки втручання у здійснення правосуддя заборонено законом. Також суд, порушивши вимоги ст. 245 КпАП, не дослідив усі обставини справи. Крім того, і в протоколі, і в постанові суду діяння В. кваліфіковано згідно з ч. 3 ст. 1851 КпАП, яка такої частини не має.

Відповідно до п. 3 Указу від 28 липня 1988 р. № 9306-ХІ виконавчий комітет місцевої ради розглядає заяву і повідомляє уповноваженим (організаторам) про прийняте рішення не пізніше, як за п’ять днів до часу проведення заходу, зазначеного в заяві. Виконавчий комітет має право при потребі запропонувати тим, хто звернувся із заявою, інші час і місце проведення заходу.

Вивчення справ показало, що часто суди не беруть до уваги недоліки, допущені органами внутрішніх справ при оформленні адміністративних матеріалів. Зокрема, якщо організатор звертався до органу влади або органу місцевого самоврядування із заявою про проведення масового зібрання пізніше, як за десять днів до запланованої дати їх проведення, або якщо виконавчий комітет місцевої ради не дотримався вищезазначених вимог, наприклад, у разі відмови прийняти або зареєструвати заяву про проведення масових зібрань, ненадання ним відповіді на такі звернення тощо.

У деяких справах особи притягувалися до адміністративної відповідальності за організацію такого масового зібрання, як пікетування. Слід вважати правильною судову практику, коли пікетуванням визнається форма демонстрації, прилюдне виявлення громадянами своїх соціально-політичних, економічних та інших інтересів, яке здійснюється біля адміністративних будинків законодавчих, виконавчих, правоохоронних органів, органів місцевого самоврядування тощо. При цьому, іноді, порушення порядку проведення пікетування полягає у недотриманні вимог п. 2 Указу від 28 липня 1988 р. № 9306-ХІ, а саме, несповіщенні або несвоєчасному сповіщенні органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування про проведення цих заходів заздалегідь, тобто у прийнятні строки, що передують даті їх проведення.

Інколи уповноважені (організатори) звертаються до місцевого органу виконавчої влади із повідомленням щодо проведення мітингу в одному місці, але проводять його у іншому або приєднуються до іншого мітингу, чим також порушують порядок організації проведення масових зібрань.

Іноді суди закривали провадження у справах за малозначністю правопорушення без урахування того, що дії правопорушників являють суспільну небезпечність, завдають шкоду суспільним або державним інтересам тощо.

Так, протоколом про адміністративне правопорушення зафіксовано, що 8 липня 2005 р., перешкоджаючи проведенню будівельних робіт ДП «Інтеграл-Буд» на будівельному майданчику в м. Львові, К. проводив «несанкціоновані збори» мешканців сусідніх будинків, чим скоїв правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 1851 КпАП. Із матеріалів справи убачається, що К. не сповіщав органи місцевого самоврядування про проведення зборів. Крім того, вночі з 7 липня 2005 р. на 8 липня 2005 р. К. разом з іншими мешканцями будинку скручували, перев’язували, роз’єднували шланги для відкачки води з котловану на вказаному будівельному майданчику. Постановою Шевченківського районного суду м. Львова від 28 липня 2005 р. провадження у вказаній справі закрито та К. звільнено від адміністративної відповідальності у зв’язку з малозначністю вчиненого правопорушення із оголошенням усного зауваження. Проте суд належним чином не оцінив усі обставини справи, ступінь суспільної шкідливості діяння К., тому питання про його малозначність є сумнівним.

Закриття судами справ на підставі ст. 38 КпАП

Притягнення особи до відповідальності із накладенням адміністративного стягнення стає неможливим із перебігом строків, установлених ст. 38 КпАП. Отже, якщо пройшло два місяці з дня вчинення правопорушення, то справа підлягає закриттю на підставі ч. 1 ст. 38 та п. 7 ст. 247 КпАП. Крім того, у мотивувальній частині постанови про закриття справи про адміністративне правопорушення має бути встановлено винність особи у вчиненні діянь, визначених статтями 185—1852 КпАП та строк, що пройшов із часу вчинення адміністративного правопорушення.

Строки накладення адміністративних стягнень іноді спливають через порушення судом вимог статті 280 КпАП, зокрема, через нез’ясування всіх обставин справи, що мають значення для її правильного вирішення.

Наприклад, постановою Куйбишевського районного суду м. Донецька від 22 лютого 2005 р. Р. було притягнуто до адміністративної відповідальності за ст. 185 КпАП та призначено штраф у розмірі 136 грн. Зі змісту постанови убачається, що 25 грудня 2005 р. Р. перешкоджав проведенню обшуку в одному із боксів, розташованому на території ТОВ «Завод «Універсал», а саме — не виконував вимогу прибрати від заїзду в бокс автомобіль «Москвич». Проте, із пояснень Р. виходить, що зазначений автомобіль належить В., який був присутнім при проведенні слідчих дій, та саме він перегородив своїм автомобілем виїзд зі складу, в якому проводився обшук. У матеріалах справи наявне клопотання Р., з яким він 21 лютого 2005 р. звернувся до суду щодо перенесення розгляду справи у зв’язку з необхідністю запросити для участі у справі адвоката, проте суд до уваги його не взяв. Оскільки місцевий суд не перевірив зазначені обставини події, В. у судовому засіданні не допитувався, було порушено право Р. на захист, постановою в.о. голови Апеляційного суду Донецької області від 26 травня 2005 р. вказана постанова скасована, а враховуючи, що сплинув строк накладення адміністративного стягнення, провадження у цій справі закрито на підставі п. 7 ст. 247 КпАП.

Іноді провадження у справі закривалося через те, що справа тривалий час знаходилася у суді, але була розглянута, коли закінчився строк накладення адміністративного стягнення.

Так, адміністративний матеріал щодо М., який 8 квітня 2005 р. вчинив правопорушення, передбачене ст. 185 КпАП надійшов до Гагарінського районного суду м. Севастополя 13 квітня 2005 р. Суд розглянув справу лише 17 червня 2005 р., тобто через 2 місяці 4 дні та за спливом строку накладення адміністративного стягнення, встановленого ст.38 КпАП, провадження у справі закрито.

Інколи строки накладення адміністративних стягнень спливали через неявку правопорушника у судове засідання.

Наприклад, у протоколі вказано, що 12 лютого 2005 р. С. вчинив правопорушення, передбачене ст. 185 КпАП. Адміністративний матеріал щодо нього надійшов до Гагарінського районного суду м. Севастополя 18 лютого 2005 р. Суд надсилав за адресою С. повідомлення про призначення до розгляду справи від 22 лютого 2005 р. та 14 березня 2005 р. Однак відмітки про отримання цих повідомлень правопорушником відсутні. Привід стосовно С., усупереч вимогам ч. 3 ст. 268 КпАП, судом не застосовувався, а замість постанови про привід у справі наявні три листи начальнику райвідділу міліції щодо забезпечення явки порушника у судове засідання. Будь-яких даних у справі про явку С. до суду немає. У зв’язку з тяганиною, допущеною судом, зокрема невжиттям заходів щодо розгляду справи у присутності правопорушника, строк накладення адміністративного стягнення сплинув і 22 квітня 2005 р. постановою Гагарінського районного суду м. Севастополя провадження у справі щодо С. закрито.

Крім того, провадження у справах за перебігом строків накладення адміністративних стягнень закривалося судами переважно без встановлення та обґрунтування вини правопорушника.

Підстави скасування або зміни постанов у справах про адміністративні правопорушення

У ч. 1 ст. 294 КпАП встановлено, що постанова судді у справах про адміністративні правопорушення, у тому числі передбачені статтями 185—1852КпАП, можуть бути скасовані або змінені за протестом прокурора самим суддею, а також незалежно від наявності протесту прокурора — головою вищестоящого суду, а згідно із Законом від 12 січня 2006 р. № 3336-ІV «Про внесення змін до ст. 294 Кодексу України про адміністративні правопорушення» — його першим заступником або заступниками.

Вивчення справ показало такі підстави зміни або скасування постанов у справах указаної категорії.

Адміністративні матеріали не завжди якісно оформляються органами внутрішніх справ, досить часто не містять достатніх доказів винності особи, зокрема, обґрунтування законності вимог працівників міліції тощо. Натомість суди, внаслідок порушення вимог щодо своєчасного, всебічного, повного та об’єктивного з’ясування обставин кожної справи не завжди реагують на вказані факти.

Наприклад, постановою Голови Верховного Суду України від 23 серпня 2005 р. скасовано постанову Дніпровського районного суду м. Херсона від 28 березня 2005 р. щодо притягнення Б. до адміністративної відповідальності за ст. 185 КпАП та накладення штрафу у сумі 136 грн, а справу направлено на новий судовий розгляд. Підставою для скасування стало те, що із адміністративних матеріалів не можна зробити однозначного висновку щодо неправомірності поведінки Б. та законності дій працівника міліції. При повторному розгляді постановою Дніпровського районного суду м. Херсона від 9 вересня 2005 р. провадження у вказаній справі закрито за відсутністю у діях Б. складу правопорушення, передбаченого ст. 185 КпАП.

Іноді суди неповно досліджують обставини, що підлягають з’ясуванню при розгляді справи про адміністративне правопорушення, зокрема, не з’ясовують, чи було вчинене адміністративне правопорушення, відповідальність за яке передбачена статтями 185 та 1851 КпАП.

Інколи у судах допускалася однобічна оцінка наявних у справі доказів винності особи, що тягне неправильну кваліфікацію.

Так, постановою Староміського районного суду м. Вінниці від 21 жовтня 2003 р., Р. притягнуто до адміністративної відповідальності за ст.185 КпАП та призначено штраф у сумі 140 грн. Голова Апеляційного суду Вінницької області не знайшов підстав для перегляду зазначеного рішення. Із матеріалів справи убачається, що Р. знищила свої пояснення у кримінальній справі, в якій вона є потерпілою, оскільки мала намір їх переписати. Через надання як органом дізнання, так і судом однобічної оцінки доказам винуватості особи постановою Голови Верховного Суду України від 22 квітня 2005 р. змінено постанову Староміського районного суду м. Вінниці від 21 жовтня 2003 р., дії правопорушника перекваліфіковано на ст. 186 КпАП, а у зв’язку з перебігом строку накладення адміністративного стягнення, передбаченого ч. 1 ст. 38 КпАП, справу закрито.

Під час призначення адміністративного стягнення не завжди суди повною мірою враховували особу правопорушника, ступінь його вини, характер вчиненого проступку, обставини, що пом’якшують або обтяжують відповідальність. Із порушенням вимог ст. 33 КпАП накладаються адміністративні стягнення, не передбачені санкцією інкримінованої статті або на підставі частини статті, що не має таких частин. Також, порушуючи вимоги ч. 2 ст. 32 КпАП мало місце застосування адміністративного арешту до осіб, які не досягли 18 років.

Стан виконання постанов у справах про адміністративні правопорушення

Усупереч вимогам ст. 299 КпАП постанови про накладення адміністративних стягнень у виді штрафу не завжди надсилаються до виконавчої служби для примусового виконання, про що свідчить відсутність супроводжувальних листів у справах, а також відповідних відміток або платіжних документів, що підтверджують сплату штрафу.

Аналіз практики розгляду судами справ про адміністративні правопорушення, відповідальність за які передбачена ст. 1851 КпАП, дає підстави стверджувати, що іноді порушується порядок виконання постанов про винесення попередження, зокрема вимог ст. 285 та 306 КпАП. Наведене підтверджується відсутністю у справах відміток про вручення копії постанови правопорушнику. Наявні випадки, коли копія постанови про адміністративне правопорушення висилається або оголошується із порушенням установленого строку.

Так, постановою Якимівського районного суду Запорізької області від 13 липня 2005 р. Ч. притягнуто до адміністративної відповідальності за ст. 1851 КпАП та винесено попередження. Копія постанови надіслана правопорушнику лише 8 серпня 2005 р. (через 26 днів замість триденного строку встановленого ст. 285 КпАП).

Вивчення практики розгляду судами справ про адміністративні правопорушення, що посягають на встановлений порядок управління (статті 185—1852 КпАП) проведено з метою усунення порушень вимог закону під час винесення судами постанов у справах зазначеної категорії та підвищення ефективності здійснення судочинства. Апеляційним судам необхідно періодично узагальнювати практику розгляду місцевими судами справ досліджуваної категорії та вживати відповідних заходів для усунення виявлених недоліків, що сприятиме підвищенню рівня правосуддя.