Перегляд судового рішення (ст. 368 КК)

ПРАВОВИЙ ВИСНОВОК Верховного Суду України у справі про перегляд судового рішення з підстав неоднакового застосування судом касаційної інстанції норми частини другої статті 15, частин другої та третьої статті 27, частини третьої статті 368 КК щодо подібних суспільно небезпечних діянь, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень

Верховний Суд України (далі – Суд) на засіданні Судової палати у кримінальних справах 23 квітня 2015 року, розглядаючи справу № 5-6кс15, в черговий раз висловився про те, що згідно з пунктом 1 частини першої статті 400-12 Кримінально-процесуального кодексу України (далі – КПК 1960 р.) підставою для перегляду судових рішень, що набрали законної сили, є неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм кримінального закону щодо подібних суспільно небезпечних діянь (крім питань призначення покарання, звільнення від покарання та від кримінальної відповідальності), що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень.

Це положення передбачає, що остаточний висновок Суду про наявність чи відсутність зазначеної підстави може ґрунтуватись на окремих проміжних висновках, які пов’язані з вирішенням питань: 1) чи мала місце «подібність суспільно небезпечних діянь», які були предметом оцінки касаційної інстанції в оспореному рішенні та рішенні, наданому для порівняння, а якщо мала, то у чому вона виявилась; 2) чи одні і ті самі норми закону України про кримінальну відповідальність застосовані у цих рішеннях; 3) чи не стосуються ці норми питань призначення покарання, звільнення від кримінальної відповідальності в межах так званих дискреційних повноважень касаційної інстанції; 4) чи має місце неоднакове застосування таких норм; 5) у чому саме полягає різний зміст оспореного рішення та рішення, наданого для порівняння.

Суд підкреслив, що остаточний висновок про наявність підстави для перегляду оспореного рішення касаційної інстанції в порядку пункту 1 частини першої статті 400-12 КПК 1960 р. може бути зроблений лише тоді, коли Суд у межах проміжних висновків дасть конкретні «позитивні» відповіді на всі зазначені вище питання. Якщо ж за наведеної послідовності питань хоча б один з проміжних висновків «негативний», то його цілком достатньо для остаточного висновку про відсутність підстави для перегляду оспореного рішення в порядку пункту 1 частини першої статті 400-12 КПК 1960 р.