КУпАП: науково-практичний коментар ч.9

ч. 1   ч. 2   ч. 3   ч. 4   ч. 5   ч. 6   ч. 7   ч. 8   ч. 9   ч. 10   ч. 11   ч. 12   ч. 13   ч. 14   ч. 15   ч. 16   ч. 17

Стаття 16414. Порушення законодавства про здійснення закупівлі товарів, робіт і послуг за державні кошти

Здійснення закупівлі товарів, робіт і послуг за державні кошти без застосування визначених законом процедур; застосування процедур закупівлі з порушенням законодавства про здійснення закупівлі товарів, робіт і послуг за державні кошти, в тому числі оформлення тендерної документації з порушенням законодавства про здійснення закупівлі товарів, робіт і послуг за державні кошти, оцінка тендерних пропозицій, не за критеріями та методикою оцінки для визначення найкращої тен­дерної пропозиції, що міститься у тендерній документації, укладення з учасником, що став переможцем торгів, договору про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти за цінами і обсягами, які не відповідають вимогам тендерної документації; неоприлюднення інформації щодо закупівлі товарів, робіт і послуг за державні кошти відповідно до вимог законодавства, недотримання умов захисту вітчизняного ринку; неподання в установленому порядку звіту про результати здійснення процедури

<134   Розділ II. Адміністративне правопорушення і адміністративна відповідальність

закупівлі товарів, робіт і послуг, відображення недостовірних відомостей у звіті про результати здійснення зазначеної процедури, непроходження навчання чи підвищення кваліфікації з питань організації та здійснення процедур закупівель відповідно до вимог закону; ненадання інформації, документів та матеріалів у випадках, передбачених законом –

[В абзац перший частини першої статті 164і 4 внесено зміни та доповнення згідно із Законом України N° 424-У від 01.12.2006 р.]

тягне за собою накладення штрафу на посадових осіб від ста п’ятдесяти до трьохсот п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[В абзац другий частини першої статті 16414 внесено зміни згідно із Законом України N° 424-У від 01.12.2006р.]

Ті самі дії, вчинені повторно протягом року після накладення адміністративного стягнення за одне з правопорушень, зазначених у частині першій цієї статті, – тягнуть за собою накладення штрафу на посадових осіб від трьохсот п’ятдесяти до п’ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[В абзац другий частини другої статті 164й внесено зміни згідно із Законом України № 424-У від 01.12.2006р.]

[Кодекс доповнено статтею 16414 згідно із Законом України N° 2188-1У від 18.11.2004 р]

Об’єктом правопорушень, передбачених коментованою статтею, є суспільні відносини в сфері закупівлі товарів, робіт і послуг за державні кошти. Зазначені відносини регулюються Законом України «Про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти» від 22.02.2000 р. № 1490-ІН.

Об’єктивна сторона правопорушень, передбачених коментованою статтею, полягає у порушенні законодавства про здійснення закупівлі товарів, робіт і послуг за державні кошти. Державна закупівля – це придбання замовником товарів, робіт і послуг за державні кошти у порядку, встановленому Законом України «Про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти», при цьому здійснення закупівлі одним замовником в інтересах іншого забороняється, крім випадків здійснення закупівлі товарів на засадах міжвідомчої координації; державні кошти – кошти Державного бюджету України, бюджету Автономної Республіки Крим та місцевих бюджетів, державні кредитні ресурси, а також кошти Національного банку України, державних цільових фондів, Пенсійного фонду України, фондів соціального страхування, кошти загальнообов’язкового державного соціального страхування, кошти страхування на випадок безробіття, кошти загальнообов’язкового державного соціального страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням, кошти, передбачені Законом України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», гуманітарна допомога в грошовій формі, кошти Аграрного фонду, Державного та місцевих фондів енергозбереження, кошти установ чи організацій, створених в установленому порядку органами державної влади, органами влади Автономної Республіки Крим чи органами місцевого самоврядування, кошти підприємств, які спрямовуються на придбання товарів, робіт і послуг. Учасник процедури закупівлі – це фізична чи юридична особа (резидент або нерезидент), що підтвердила намір взяти участь у процедурі закупівлі та подає чи подала тендерну пропозицію. Товари – це продукція будь-якого виду та призначення, у тому числі сировина, вироби, устаткування, технології, предмети у твердому, рідкому, газоподібному стані, включаючи електроенергію, а також послуги, пов’язані з поставкою товарів, якщо їх вартість не перевищує вартості таких товарів; роботи – проектування, будівництво нових, розширення, реконструкція, капітальний ремонт та реставрація об’єктів і споруд

Стаття 165і. Порушення законодавства у сфері загальнообов’язкового державного…

—.—.——————————————————————————– оо/^

виробничого і невиробничого призначення, технічне переоснащення діючих підприємств, а також супровідні роботам послуги, у тому числі геодезичні роботи, буріння, сейсмічні дослідження, аеро- та супутникова фотозйомка та інші послуги, які включаються до кошторисної вартості робіт, якщо вартість виконання цих послуг не перевищує вартості таких робіт; послуги – будь-яка закупівля, крім товарів та робіт, включаючи підготовку спеціалістів, забезпечення транспортом і зв’язком, освоєння технологій, наукові дослідження, медичне та побутове обслуговування, а також консультаційні послуги, до яких належать послуги, пов’язані з консультуванням, експертизою, оцінкою, підготовкою висновків і рекомендацій. Порядок здійснення закупівлі товарів, робіт і послуг за державні кошти визначено у Законі України «Про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти».

Суб’єктивна сторона цього правопорушення полягає у наявності вини як у формі умислу, так і у формі необережності.

Суб’єктом правопорушення може бути лише посадова особа.

Стаття 165.

[Статтю 165 виключено згідно із Законом України № 3888-ХІІ від 28.01.94 р.]

Стаття 1651. Порушення законодавства у сфері загально­обов’язкового державного пенсійного страхування

Приховування (заниження) суми заробітної плати (виплат, доходу), на яку нараховуються страхові внески на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування; порушення встановленого порядку нарахування, обчислення та строків сплати страхових внесків; ухилення від реєстрації або несвоєчасна реєстрація платника страхових внесків в органах Пенсійного фонду України, неподання відомостей про обставини, що спричиняють зміни юридичного статусу страхувальника, порядку сплати ним страхових внесків; порушення встановленого порядку використання та здійснення операцій з коштами Пенсійного фонду України і Накопичувального фонду; неподання, несвоєчасне подання, подання не за встановленою формою звітності щодо страхових внесків, коштів Пенсійного фонду України і Накопичувального фонду або подання недостовірних відомостей, що використовуються в системі персоніфікованого обліку, та іншої звітності і відомостей, передбачених Законом України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», – тягнуть за собою накладення штрафу на посадових осіб від восьми до п’ятнадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Ті самі дії, вчинені особою, яку протягом року було піддано адміністративному стягненню за одне із правопорушень, зазначених У частині першій цієї статті, – тягнуть за собою накладення штрафу на посадових осіб від десяти до двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[Кодекс доповнено статтею 165і згідно із Законом України № 2704-ХІІ від 16.10.91 р.]

[Статтю 165і викладено у новій редакції згідно із Законом України N9 3108-1V від 17.11.2005р.]

Конституція України визначає гарантований мінімум прав і свобод, до якого можуть бути долучені додаткові гарантії. Такою гарантією є закріплене ст. 46 Основного Закону України право кожного громадянина на соціальний захист, у тому числі у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян,

00              Розділ II. Адміністративне правопорушення і адміністративна відповідальність

ооо ————– ——————————————————————————

підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення.

Об’єктом цього правопорушення є суспільні відносини у сфері загальнообов’язкового державне пенсійного страхування. Вони регулюються Законами України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 р. № 1058-1V, «Про збір на обов’язкове державне пенсійне страхування» від 26.06.1997 р. № 400/97-ВР, постановами Пенсійного фонду України «Про внесення змін до Інструкції про порядок обчислення і сплати страхувальниками та застрахованими особами внесків на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування до Пенсійного фонду України» від 31.01.2005 р. № 3-1, «Про затвердження Порядку формування та подання органам Пенсійного фонду України відомостей про застраховану особу, що використовуються в системі загальнообов’язкового державного пенсійного страхування» від 10.06.2004 р. № 7-6, «Про затвердження Порядку ведення органами Пенсійного фонду України обліку надходження платежів зі збору на обов’язкове державне пенсійне страхування та інших платежів» від від 19.01.2002 р. № 2-4 та іншими нормативно-правовими актами.

Об’єктивна сторона правопорушення полягає у вчиненні таких діянь: ухилення громадян-підприємців і адвокатів від реєстрації в органах Пенсійного фонду України, як платників обов’язкових страхових внесків, приховування (заниження) службовою особою підприємства, установи, організації фонду оплати праці та громадянами- підприємцями і адвокатами суми доходу, з яких обчислюються внески на пенсійне страхування, порушення встановленого порядку витрачання коштів на це страхування та строків перерахування внесків до Пенсійного фонду України, несвоєчасне подання або неподання за встановленою формою бухгалтерських звітів та інших документів про нарахування і сплату внесків на соціальне страхування. Страхові внески – це кошти відрахувань на соціальне страхування та збір на обов’язкове державне пенсійне страхування, сплачені згідно із законодавством, що діяло раніше; а також кошти, сплачені на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування відповідно до Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування». Платниками страхових внесків є страхувальники, перелік яких міститься у ст. 14 зазначеного Закону. До них належать такі роботодавці: підприємства, установи і організації, створені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, об’єднання громадян, профспілки, політичні партії (у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ, організацій, об’єднань громадян, профспілок, політичних партій, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами), фізичні особи – суб’єкти підприємницької діяльності та інші особи, (зокрема, юридичні та фізичні особи – суб’єкти підприємницької діяльності, які обрали особливий спосіб оподаткування (фіксований податок, єдиний податок, фіксований сільськогосподарський податок, придбали спеціальний торговий патент), які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, або за договорами цивільно-правового характеру. Крім того, страхувальниками є фізичні особи – суб’єкти підприємницької діяльності, у тому числі ті, які обрали особливий спосіб оподаткування (фіксований податок, єдиний податок, фіксований сільськогосподарський податок, придбали спеціальний торговий патент), та члени сімей зазначених фізичних осіб, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності. До членів сімей фізичних осіб – суб’єктів підприємницької діяльності, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності, належать: дружина (чоловік), батьки, діти та інші утриманці, які досягли 15 років, не перебувають у трудових або цивільно-правових відносинах з такою фізичною особою – суб’єктом підприємницької діяльності, але разом з ним здійснюють підприємницьку діяльність і отримують частину доходу від заняття цією діяльністю; а також особи, які забезпечують

Стаття 165і. Порушення законодавства у сфері загальнообов’язкового державного…       ^

себе роботою самостійно – займаються адвокатською, нотаріальною, творчою та іншою діяльністю, пов’язаною з отриманням доходу безпосередньо від цієї діяльності. Страхувальники набувають статусу платників страхових внесків із дня їх реєстрації у територіальному органі Пенсійного фонду.

Відповідно до вимог ст. 17 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» страхувальник зобов’язаний: 1) зареєструватися в територіальних органах Пенсійного фонду в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду, як платник страхових внесків у десятиденний термін із дня: отримання свідоцтва про державну реєстрацію як суб’єкта підприємницької діяльності; отримання дозволу на провадження нотаріальної та іншої діяльності; прийняття рішення про створення установи, організації, філії, представництва, іншого відокремленого підрозділу; зміни юридичного статусу чи адреси, якщо відповідно до закону державна реєстрація таких установ, організацій та відокремлених підрозділів не проводиться; укладення трудового договору з найманим працівником; зміни прізвища, ім’я та по батькові. Страхувальник зобов’язаний зареєструватися в територіальних органах Пенсійного фонду незалежно від того, чи він фактично веде господарську діяльність та провадить розрахунки з оплати праці, чи ні; 2) вести облік виплат (доходу) застрахованої особи за кожним календарним місяцем та календарним роком, зберігати ці дані за період до 01.07.2000 р. протягом 75 років, а за період після цієї дати – протягом усього часу сплати страхових внесків та протягом п’яти років після припинення їх сплати на паперових носіях та в електронному вигляді за наявності засобів, що гарантують ідентичність паперової та електронної форми документа, після чого дані передаються до архіву на належне зберігання протягом 70 років згідно з порядком, установленим Кабінетом Міністрів України; 3) допускати посадових осіб виконавчих органів Пенсійного фонду до перевірок правильності обчислення та сплати страхових внесків, надавати їм передбачені законодавством документи та пояснення з питань, що виникають під час перевірок; 4) подавати звітність територіальним органам Пенсійного фонду у строки, в порядку та за формою, встановленими Пенсійним фондом; 5) надавати безоплатно застрахованій особі та на вимогу – членам сім’ї померлої застрахованої особи відомості про заробітну плату (дохід), суми сплачених страхових внесків та інші відомості, що стосуються застрахованої особи та подаються до територіальних органів Пенсійного фонду; 6) нараховувати, обчислювати і сплачувати в установлені строки та в повному обсязі страхові внески; 7) пред’являти на вимогу виконавчих органів Пенсійного фонду та застрахованих осіб, за яких страхувальник сплачує страхові внески, повідомлення про реєстрацію платнику страхових внесків; 8) вимагати в разі прийому на роботу або укладення відповідного договору із фізичною особою пред’явлення нею свідоцтва про загальнообов’язкове державне соціальне страхування; 9) повідомляти територіальний орган Пенсійного фонду про прийом на роботу або укладення відповідного договору з фізичною особою, яка не зареєстрована в системі загальнообов’язкового державного пенсійного страхування (у тому числі вперше приймається на роботу) або не пред’явила на вимогу страхувальника свідоцтво про загальнообов’язкове державне соціальне страхування, і подавати необхідні відомості та документи для реєстрації зазначеної особи; 10) отримати в територіальному органі Пенсійного фонду від імені фізичної особи, яку він зобов’язаний зареєструвати у системі загальнообов’язкового державного пенсійного страхування, свідоцтво про загальнообов’язкове державне соціальне страхування та видати його застрахованій особі; 11) повідомляти територіальні органи Пенсійного фонду: про ліквідацію (реорганізацію) підприємства, установи, організації У десятиденний термін із дня прийняття відповідного рішення; про зміну облікових реквізитів підприємства, установи, організації, їх місцезнаходження, юридичної адреси в десятиденний термін із дня виникнення відповідних змін; про відкриття або закриття поточних рахунків у банках чи в органах Державного казначейства України,

<134   Розділ II. Адміністративне правопорушення і адміністративна відповідальність

які використовуються для здійснення відповідної діяльності; про чисельність найманих працівників, розмір їх заробітної плати (доходу) за встановленою формою звітності; про зміну відомостей, що вносяться до системи персоніфікованого обліку, про застраховану особу, за яку або на користь якої ним сплачуються страхові внески, у десятиденний термін із дня одержання цих відомостей; 12) виконувати інші вимоги, передбачені законодавством.

Суб’єктивна сторона цього правопорушення характеризується наявністю вини як у формі умислу, так і у формі необережності.

Суб’єктами правопорушення є посадові та фізичні особи, які є платниками страхових внесків.

Стаття 1652. Порушення порядку формування та застосування цін і тарифів

Порушення порядку формування, встановлення та застосування цін і тарифів, а також знижок, націнок, доплат до них – тягне за собою накладення штрафу на посадових осіб від п’яти до десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[У частину першу статті 1 б52 внесено зміни згідно із Законом України № 55/97-ВР від 07.02.97р]

Ті самі дії, вчинені особою, яку протягом року було піддано адміністративному стягненню за одне з правопорушень, зазначених в частині першій цієї статті, – тягнуть за собою накладення штрафу від десяти до п’ятнадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[У частину другу статті 1652 внесено зміни згідно із Законом України № 55/97-ВР від 07.02.97 р.]

[Кодекс доповнено статтею 1652 згідно із Законом України № 179/94-ВР від 22.09.94 р]

Політика ціноутворення є складовою загальної економічної і соціальної політики України і спрямована на забезпечення: рівних економічних умов і стимулів для розвитку всіх форм власності, економічної самостійності підприємств, організацій і адміністративно-територіальних регіонів республіки; збалансованого ринку засобів виробництва, товарів і послуг; протидії монопольним тенденціям виготовлювачів продукції, товарів і послуг; об’єктивних співвідношень у цінах на промислову і сільськогосподарську продукцію, що забезпечує еквівалентність обміну; розширення сфери застосування вільних цін; підвищення якості продукції; соціальних гарантій у першу чергу для низькооплачуваних і малозабезпечених громадян, зокрема, систему компенсаційних виплат у зв’язку із зростанням цін і тарифів; створення необхідних економічних гарантій для виробників; орієнтації цін внутрішнього ринку на рівень світового ринку.

Об’єктом цих правопорушень є суспільні відносини у сфері встановлення і застосування цін і тарифів. Базовим законом в цій сфері є Закон України «Про ціни і ціноутворення» від 03.12.1990 р. № 507-ХІІ, який визначає основні принципи встановлення і застосування цін і тарифів та організацію контролю за їх дотриманням на території республіки.

Об’єктивна сторона правопорушень, передбачених коментованою статтею, полягає у порушенні порядку формування, встановлення та застосування цін і тарифів, а також знижок, націнок, доплат до них. У народному господарстві застосовуються вільні ціни і тарифи, державні фіксовані та регульовані ціни і тарифи. Вільні ціни і тарифи встановлюються на всі види продукції, товарів і послуг, за винятком тих, відповідно до яких здійснюється державне регулювання цін і тарифів. Державне регулювання цін і тарифів здійснюється шляхом встановлення: державних фіксованих цін (тарифів); граничних рівнів цін (тарифів) або граничних відхилень від державних фіксованих

Стаття 1653. Порушення строку реєстрації як платника стра-хових внесків до Фонду…      ^71

цін і тарифів. У разі надмірного зростання цін, раніше виведених з-під контролю за рішенням Кабінету Міністрів України, виконавчих комітетів обласних, міських (міст республіканського підпорядкування) Рад, допускається тимчасове повернення до державного регулювання цін і тарифів. Урядом України можуть вводитись інші методи державного регулювання цін і тарифів.

Державні фіксовані та регульовані ціни і тарифи встановлюються на ресурси, які чинять визначальний вплив на загальний рівень і динаміку цін, на товари і послуги, що мають вирішальне соціальне значення, а також на продукцію, товари і послуги, виробництво яких зосереджено на підприємствах, що посідають монопольне (домінуюче) становище на ринку. Державні фіксовані та регульовані ціни і тарифи встановлюються державними органами України. Зміна рівня державних фіксованих та регульованих цін і тарифів на окремі види продукції, товарів і послуг здійснюється в порядку і в строки, що визначаються тими органами, які відповідно до Закону України «Про ціни і ціноутворення» затверджують або регулюють ціни (тарифи). Зміна державних фіксованих та регульованих цін і тарифів може здійснюватись у зв’язку із зміною умов виробництва і реалізації продукції, що не залежать від господарської діяльності підприємств.

Координація роботи щодо здійснення політики цін, проведення економічного аналізу рівня та динаміки цін і вжиття заходів щодо регулювання цін і тарифів здійснюються відповідними державними органами управління України та їх структурними підрозділами. Державний контроль за цінами здійснюється при встановленні і застосуванні державних фіксованих та регульованих цін і тарифів. До того ж контролюється правомірність їх застосування та додержання вимог законодавства про захист економічної конкуренції.

Суб’єктивна сторона характеризується наявністю вини як у формі умислу, так і у формі необережності.

Суб’єктами правопорушення є посадові особи.

Стаття 1653. Порушення строку реєстрації як платника стра­хових внесків до Фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття, несвоєчасна або неповна сплата страхових внесків

Порушення посадовими особами підприємств, установ, організацій, фізичними особами, які використовують найману працю, строку реєстрації як платника страхових внесків до Фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття, несвоєчасна або неповна сплата страхових внесків – тягнуть за собою накладення штрафу від восьми до п’ятнадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Ті самі дії, вчинені особою, яку протягом року було піддано адміністративному стягненню за одне з правопорушень, зазначених у частині першій цієї статті, – тягнуть за собою накладення штрафу від десяти до двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[Кодекс доповнено статтею 1653 згідно із Законом України № 429-ІVвід 16.01.2003 р.]

Об’єктом правопорушення є суспільні відносини у сфері загальнообов’язкового Державного соціального страхування на випадок безробіття. Зазначені відносини регулюються Законом України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» від 02.03.2000 р. № 1533-ІІІ, Інструкцією про порядок обчислення і сплати внесків на загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття та обліку їх надходження до Фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття, затвердженою наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 18.12.2000 р. № 339, а також іншими нормативно-правовими актами.

<134 ___ Розділ II. Адміністративне правопорушення і адміністративна відповідальність

Об’єктивна сторона правопорушення полягає у вчиненні таких діянь: порушенні посадовими особами підприємств, установ, організацій, фізичними особами, які використовують найману працю, строку реєстрації як платника страхових внесків д0 Фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття, несвоєчасної або неповної сплати страхових внесків. Відповідно до вимог ст 35 Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» роботодавець зобов’язаний: 1) зареєструватися у виконавчій дирекції Фонду за місцем свого знаходження як платник страхових внесків у 10-денний строк з дня отримання ним свідоцтва про державну реєстрацію суб’єкта підприємницької діяльності або з дня укладення трудового договору з найманим працівником; 2) своєчасно та в повному розмірі сплачувати страхові внески; 3) надавати виконавчій дирекції Фонду відомості в установленому порядку про: прийняття на роботу працівників; заробітну плату працівників, використання робочого часу тощо; сплату страхових внесків, у тому числі застрахованими особами; ліквідацію чи реорганізацію підприємства, установи, організації, зміну юридичної адреси. Достовірність зазначених у документах даних перевіряється виконавчою дирекцією Фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття . У разі їх недостовірності роботодавець добровільно чи на підставі рішення суду повинен відшкодувати страховику заподіяну шкоду.

Суб’єктивна сторона характеризується наявністю вини як у формі умислу, так і у формі необережності.

Суб’єктами правопорушення є посадові особи підприємств, установ, організацій, а також фізичні особи, які використовують найману працю.

Стаття 1654. Порушення законодавства про загально­обов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності

Порушення посадовими особами підприємств, установ, організацій, фізичними особами – підприємцями, які використовують найману працю, строків та обсягів сплати страхових внесків, приховування (заниження) суми заробітної плати (доходу), на яку нараховуються страхові внески, неподання, несвоєчасне подання, подання не за встановленою формою звітності щодо страхових внесків, несвоєчасне інформування Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України про чисельність працівників, річний фактичний обсяг реалізованої продукції (робіт, послуг), суму заробітної плати на підприємстві, нещасні випадки на виробництві та професійні захворювання, що сталися на підприємстві, про зміни технології робіт або виду діяльності підприємства – тягнуть за собою накладення штрафу від восьми до п’ятнадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Ухилення фізичних осіб, які не мають статусу підприємців та використовують найману працю, від подання заяви про взяття на облік або несвоєчасне подання заяви про взяття на облік у Фонді соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України, приховування (заниження) суми заробітної плати (доходу), на яку нараховуються страхові внески, порушення строків та обсягів сплати страхових внесків, неподання, несвоєчасне подання, подання не за встановленою формою звітності щодо страхових внесків, несвоєчасне інформування Фонду про нещасні випадки на виробництві

Ггятгя 1654. Порушення законодавства про загально-обов’язкове державне соціальне… ^73

та професійні захворювання, зміну виду діяльності – тягнуть за собою накладення штрафу від восьми до п’ятнадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Дії, передбачені частиною першою або другою цієї статті, вчинені особою, яку протягом року було піддано адміністративному стягненню за такі ж порушення, – тягнуть за собою накладення штрафу від десяти до двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[Кодекс доповнено статтею 1654 згідно із Законом України № 429-ІУ від 16.01.2003 р.]

[Текст статті 1657 викладено у новій редакції згідно із Законом України № 435-У від 12.12.2006р.]

Об’єктом правопорушень, передбачених коментованою статтею, є суспільні відносини у сфері загальнообов’язкового державного соціального страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності. Страхування від нещасного випадку є самостійним видом загальнообов’язкового державного соціального страхування, за допомогою якого здійснюється соціальний захист, охорона життя та здоров’я громадян у процесі їх трудової діяльності. Зазначені відносини регулюються Кодексом законів про працю України, законами України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» від 23.09.1999 р. № 1105-ХІУ, «Про охорону праці» від 21.11.2002 р. № 229-ІУ, «Про страхові тарифи на загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» від 22.02.2001 № 2272-ІН, постановою Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку здійснення державного нагляду у сфері загальнообов’язкового державного соціального страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» від 26.11.2003 р. № 1845 та іншими нормативно-правовими актами.

Об’єктивна сторона першого правопорушення, передбаченого коментованою статтею, полягає у вчиненні таких діянь: порушенні посадовими особами підприємств, установ, організацій, фізичними особами – підприємцями, які використовують найману працю, строків та обсягів сплати страхових внесків, приховуванні (заниженні) суми заробітної плати (доходу), на яку нараховуються страхові внески, неподанні, несвоєчасному поданні, поданні не за встановленою формою звітності щодо страхових внесків, несвоєчасному інформуванні Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України про чисельність працівників, річний фактичний обсяг реалізованої продукції (робіт, послуг), суму заробітної плати на підприємстві, нещасні випадки на виробництві та професійні захворювання, що сталися на підприємстві, про зміни технології робіт або виду Діяльності підприємства. Для страхування від нещасного випадку на виробництві не потрібно згоди або заяви працівника. Страхування здійснюється в безособовій формі. Обов’язковому страхуванню від нещасного випадку підлягають: 1) особи, які працюють на умовах трудового договору (контракту); 2) учні та студенти навчальних закладів, клінічні ординатори, аспіранти, докторанти, залучені до будь-яких робіт під час, перед аб° після занять; під час занять, коли вони набувають професійних навичок; у період проходження виробничої практики (стажування), виконання робіт на підприємствах; 3) особи, які утримуються у виправних, лікувально-трудових, виховно-трудових закладах та залучаються до трудової діяльності на виробництві цих установ або на інщих підприємствах за спеціальними договорами. Всі перелічені особи вважаються Застрахованими з моменту набуття чинності Законом України «Про загальнообов’язкове

<134   Розділ II. Адміністративне правопорушення і адміністративна відповідальність

державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» від 01.04.2001 р., незалежно від фактичного виконання страхувальниками своїх зобов’язань щодо сплати страхових внесків. Усі застраховані є членами Фонду соціального страхування від нещасних випадків.

Взяття на облік Фондом соціального страхування від нещасних випадків юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців здійснюється на підставі відомостей з реєстраційної картки, наданих державним реєстратором відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців», не пізніше наступного робочого дня з дня отримання зазначених відомостей робочими органами виконавчої дирекції Фонду, а фізичних осіб, які не мають статусу підприємців та використовують найману працю, – в день отримання від них відповідної заяви. Роботодавці набувають статусу страхувальників: юридичні особи – з дня взяття їх на облік; фізичні особи – підприємці, які використовують найману працю, – у день одержання робочим органом виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків у встановленому порядку від органу державної служби зайнятості повідомлення про реєстрацію трудового договору (контракту) між фізичною особою – підприємцем та найманим працівником; фізичні особи, які не мають статусу підприємців та використовують найману працю, – з дня взяття на облік.

Повідомлення про взяття на облік роботодавця як платника страхових внесків та страхове свідоцтво надсилаються роботодавцю наступного робочого дня з дня взяття на облік. Форма повідомлення та страхового свідоцтва встановлюються Фондом соціального страхування від нещасних випадків. Зняття з обліку роботодавця як платника страхових внесків здійснюється Фондом соціального страхування від нещасних випадків на підставі відомостей з реєстраційної картки, наданих державним реєстратором, а фізичних осіб, які не мають статусу підприємців та використовують найману працю, – за їх заявою після розірвання останнього трудового договору з найманим працівником та проведення передбачених законодавством перевірок роботодавця, звірення розрахунків з ним і проведення остаточного розрахунку.

Внесення змін до особових справ страхувальників проводиться на підставі відповідних повідомлень державних реєстраторів і заяв роботодавців не пізніше наступного робочого дня з дня отримання зазначених відомостей або заяв. Роботодавець як страхувальник зобов’язаний: 1) своєчасно реєструватися у Фонді соціального страхування від нещасних випадків; 2) своєчасно та повністю сплачувати в установленому порядку страхові внески до Фонду соціального страхування від нещасних випадків; 3) інформувати робочий орган виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків: а) про кожний нещасний випадок або професійне захворювання на підприємстві; б) про зміну технології робіт або виду діяльності підприємства для переведення його до відповідної групи тарифів небезпеки; в) не пізніш як за два місяці – про ліквідацію підприємства; 4) щорічно подавати робочому органу виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків відомості про чисельність працівників, річну суму заробітної плати, річний фактичний обсяг реалізованої продукції (робіт, послуг), кількість нещасних випадків і професійних захворювань на підприємстві за минулий календарний рік; 5) безоплатно створювати всі необхідні умови для роботи на підприємстві представників Фонду соціального страхування від нещасних випадків; 6) повідомляти працівникам підприємства адресу та номери телефонів робочого органу виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків, а також лікувально-профілактичних закладів та лікарів, які за угодами з цим Фондом обслуговують підприємство.

Об’єктивна сторона другого правопорушення, передбаченого коментованою статтею, полягає у вчиненні таких діянь: ухиленні фізичних осіб, які не мають статусу

Стаття 1655. Ухилення від реєстрації як платника страхових внесків до Фонду…

підприємців та використовують найману працю, від подання заяви про взяття на облік або несвоєчасне подання заяви про взяття на облік у Фонді соціального страхування від нешасних випадків на виробництві та професійних захворювань України, приховування (заниження) суми заробітної плати (доходу), на яку нараховуються страхові внески, порушення строків та обсягів сплати страхових внесків, неподання, несвоєчасне подання, подання не за встановленою формою звітності щодо страхових внесків, несвоєчасне інформування Фонду про нещасні випадки на виробництві та професійні захворювання, зміну виду діяльності. Відповідно до положень ст. 253 Кодексу законів про працю України особи, які працюють за трудовим договором (контрактом) у фізичної особи, підлягають загальнообов’язковому державному соціальному страхуванню. Фізична особа-роботодавець несе всі обов’язки роботодавця, визначені у коментарі до першої частини даної статті.

Частина третя цієї статті встановлює відповідальність за вчинення тих самих дій особою, яка протягом року була піддана адміністративному стягненню за одне з зазначених частиною першою або другою порушень.

Суб’єктивна сторона характеризується наявністю вини як у формі умислу, так і у формі необережності.

Суб’єктами правопорушення є посадові особи підприємств, установ, організацій, а також фізичні особи, які використовують найману працю.

Стаття 1655. Ухилення від реєстрації як платника страхових внесків до Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, несвоєчасна або неповна сплата страхових внесків, а також порушення порядку використання страхових коштів

Ухилення посадовими особами підприємств, установ та організацій, фізичними особами, які використовують найману працю, від реєстрації як платника страхових внесків до Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, несвоєчасна або неповна сплата страхових внесків, а також порушення порядку використання цих коштів – тягнуть за собою накладення штрафу від восьми до п’ятнадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Ті самі дії, вчинені особою, яку протягом року було піддано адміністративному стягненню за одне з правопорушень, зазначених у частині першій цієї статті, – тягнуть за собою накладення штрафу від десяти до двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[Кодекс доповнено статтею 1655 згідно із Законом України № 429-1У від 16.01.2003 р.]

Об’єктом правопорушення є суспільні відносини у сфері загальнообов’язкового державного соціальне страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності. Зазначені відносини регулюються Основами законодавства України про загальнообов’язкове державне соціальне страхування, Кодексом законів про працю України, Законом України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням» від 18.01.2001 р. № 2240-ІИ та іншими нормативно-правовими актами. Загальнообов’язкове державне соціальне страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням, передбачає матеріальне забезпечення громадян у зв’язку з втратою заробітної плати (доходу) внаслідок тимчасової втрати працездатності (зокрема, догляд за хворою дитиною, Дитиною-інвалідом, хворим членом сім’ї), вагітності та пологів, догляду за малолітньою

<134   Розділ II. Адміністративне правопорушення і адміністративна відповідальність

дитиною, часткову компенсацію витрат, пов’язаних із народженням дитини, смертю застрахованої особи або членів її сім’ї, а також надання соціальних послуг за рахунок бюджету Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, що формується шляхом сплати страхових внесків власником або уповноваженим ним органом, громадянами, а також за рахунок інших джерел.

Об’єктивна сторона правопорушення полягає у вчиненні таких діянь: ухиленні посадовими особами підприємств, установ та організацій, фізичними особами, які використовують найману працю, від реєстрації як платника страхових внесків до Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності (далі – Фонд), несвоєчасній або неповній сплаті страхових внесків, а також порушенні порядку використання цих коштів. Платниками страхових внесків на загальнообов’язкове державне соціальне страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням, є страхувальники та застраховані особи. Страхувальниками для осіб, які працюють за трудовим договором (контракту) на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форм власності та господарювання або у фізичних осіб, у тому числі в іноземних дипломатичних та консульських установах, інших представництвах нерезидентів, а також обрані на виборні посади в органах державної влади, органах місцевого самоврядування та в інших органах, є роботодавці. Застрахованими особами є наймані працівники, а у випадках, передбачених Законом України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням», також інші особи (громадяни України, іноземці, особи без громадянства та члени їх сімей, які проживають в Україні, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України), на користь яких здійснюється загальнообов’язкове державне соціальне страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням Страхувальники – юридичні та фізичні особи набувають статусу платників страхових внесків до Фонду з дня їх реєстрації у виконавчих дирекціях відділень Фонду.

Страху вал ьники-роботодавці сплачують до Фонду різницю між нарахованими для роботодавців і найманих працівників страховими внесками та витратами, пов’язаними з наданням матеріального забезпечення та соціальних послуг застрахованим особам. Перерахування зазначених сум шляхом безготівкових розрахунків здійснюється страхувальниками-роботодавцями один раз на місяць – у день, встановлений для одержання в установах банку коштів на оплату праці за відповідний період. У разі ліквідації (реорганізації) юридичної особи страхувальник зобов’язаний провести повний розрахунок щодо сплати страхових внесків до Фонду по день ліквідації (реорганізації) та звернутися за місцем його реєстрації як платника страхових внесків для зняття з обліку. Інші платники страхових внесків сплачують страхові внески до Фонду в повному розмірі в порядку та в строки, визначені страховиком.

Відповідно до ст. 27 Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням» страхувальник зобов’язаний: 1) зареєструватись у виконавчій дирекції відділення Фонду як платник страхових внесків у десятиденний строк з дня: отримання свідоцтва про державну реєстрацію як суб’єкта підприємницької діяльності незалежно від того, чи він фактично веде господарську діяльність та провадить розрахунки з оплати праці; прийняття рішення про створення установи, організації, філії, представництва, іншого відокремленого підрозділу; зміни юридичного статусу чи адреси, якщо відповідно до законодавства України державна реєстрація таких установ, організацій чи відокремлених підрозділів не проводиться; укладення трудового договору з найманим працівником; 2) нараховувати і сплачувати в установлені строки та в повному обсязі страхові внески; 3) надавати та оплачувати застрахованим особам у разі

Стаття 166і. Зловживання монопольним становищем на ринку             ^77

настання страхового випадку відповідний вид матеріального забезпечення та соціальних послуг; 4) вести облік коштів загальнообов’язкового державного соціального страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням, і своєчасно надавати органам Фонду встановлену звітність щодо цих коштів; 5) допускати посадових осіб органів Фонду, органу державного нагляду, інших контролюючих органів до перевірок правильності обчислення та сплати страхових внесків, використання страхових коштів, надавати їм необхідні документи та пояснення з питань, що виникають під час перевірок; 6) вести облік заробітної плати застрахованої особи та зберігати ці дані протягом строку, встановленого законодавством; 7) надавати на вимогу застрахованої особи відомості щодо заробітної плати, суми сплачених страхових внесків; 8) надавати виконавчій дирекції відділення Фонду відомості: про ліквідацію (реорганізацію) підприємства, установи, організації в десятиденний строк з дня прийняття рішення; про зміну облікових реквізитів підприємства, установи, організації, їх місцезнаходження, юридичної адреси в десятиденний строк з дня виникнення відповідних змін; про чисельність найманих працівників, розмір їх заробітної плати за встановленою формою звітності; про зміну відомостей про застраховану особу в десятиденний строк з дня одержання цих змін.

Суб’єктивна сторона характеризується наявністю вини як у формі умислу, так і у формі необережності.

Суб’єктами правопорушення є посадові особи підприємств, установ та організацій, фізичні особи, які використовують найману працю.

Стаття 166,

[Статтю 166 виключено згідно із Законом України № 2342-111 від 05.04.2001 р.]

Стаття 1661. Зловживання монопольним становищем на ринку

Нав’язування таких умов договору, які ставлять контрагентів в нерівне становище, або додаткових умов, що не стосуються предмета договору, в тому числі нав’язування товару, не потрібного контрагенту, обмеження або припинення виробництва, а також вилучення з обороту товарів з метою створення або підтримки дефіциту на ринку чи встановлення монопольних цін, часткова або повна відмова від реалізації чи закупівлі товару за відсутності альтернативних джерел постачання або збуту з метою створення або підтримки дефіциту на ринку чи встановлення монопольних Цін, інші дії, спрямовані на створення перешкод доступу на ринок (виходу з ринку) інших підприємців, встановлення монопольних цін (тарифів, розцінок) на свої товари, а також дискримінаційних цін, що обмежують права окремих споживачів, – тягнуть за собою накладення штрафу на керівників (розпорядників кредитів) підприємств (об’єднань, господарських товариств тощо) у розмірі до п’ятнадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а на осіб, які займаються підприємницькою діяльністю, – До тридцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[Кодекс доповнено статтею 166і згідно із Законом України № 123/95-ВР від 05.04.95 р.]

Об’єктом правопорушення є суспільні відносини у сфері захисту економічної конкуренції, обмеження монополізму в господарській діяльності. Зазначені відносини Регулюються Господарським кодексом України, законами України «Про захист економічної конкуренції» від 11.01.2001 р. № 2210-ІІЇ, «Про природні монополії» від 20.04.2000 р. № 1682-ІП, а також іншими нормативно-правовими актами.

<134 ___ Розділ II. Адміністративне правопорушення і адміністративна відповідальність

Об’єктивна сторона правопорушення полягає у вчиненні таких діянь; нав’язуванні таких умов договору, які ставлять контрагентів у нерівне становище, або додаткових умов, що не стосуються предмета договору, зокрема нав’язуванні товару, не потрібного контрагенту, обмеженні або припиненні виробництва, а також вилучення з обороту товарів з метою створення або підтримки дефіциту на ринку чи встановлення монопольних цін, часткової або повної відмови від реалізації чи закупівлі товару за відсутності альтернативних джерел постачання або збуту з метою створення або підтримки дефіциту на ринку чи встановлення монопольних цін, інших дій, спрямовані на створення перешкод доступу на ринок (виходу з ринку) інших підприємців, встановлення монопольних цін (тарифів, розцінок) на свої товари, а також дискримінаційних цін, що обмежують права окремих споживачів.

Контрагент – це кожна із сторін у договорі стосовно іншої сторони. Контрагентами в договорах є сторони, пов’язані взаємними правами і обов’язками. Праву і обов’язкові одного контрагента відповідає обов’язок і право іншого. Кожна особа має право обрати собі контрагента на свій розсуд.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків. Загальні положення про договір викладені у Розділі II Цивільного кодексу України.

Купівлею-продажем товарів, виконанням робіт, наданням послуг із примусовим асортиментом є купівля-продаж одних товарів, виконання робіт, надання послуг за умови купівлі-продажу інших товарів, виконання робіт, надання послуг, не потрібних споживачу або контрагенту.

Відповідно до положень Закону України «Про захист економічної конкуренції» суб’єкт господарювання посідає монопольне (домінуюче) становище на ринку товару, якщо: на цьому ринку в нього немає жодного конкурента; не зазнає значної конкуренції внаслідок обмеженості можливостей доступу інших суб’єктів господарювання щодо закупівлі сировини, матеріалів та збуту товарів, наявності бар’єрів для доступу на ринок інших суб’єктів господарювання, наявності пільг чи інших обставин. Монопольним (домінуючим) вважається становище суб’єкта господарювання, частка якого на ринку товару перевищує 35%, якщо він не доведе, що зазнає значної конкуренції. Монопольним (домінуючим) також може бути визнане становище суб’єкта господарювання, якщо його частка на ринку товару становить 35 або менше відсотків, але він не зазнає значної конкуренції, зокрема внаслідок порівняно невеликого розміру часток ринку, які належать конкурентам. Зловживанням монопольним (домінуючим) становищем на ринку відповідно до ст. 13 положень Закону України «Про захист економічної конкуренції» є дії чи бездіяльність суб’єкта господарювання, який посідає монопольне (домінуюче) становище на ринку, що призвели або можуть призвести до недопущення, усунення чи обмеження конкуренції, або ущемлення інтересів інших суб’єктів господарювання чи споживачів, які були б неможливими за умов існування значної конкуренції на ринку. Зловживанням монопольним (домінуючим) становищем на ринку, зокрема, визнається: 1) встановлення таких цій чи інших умов придбання або реалізації товару, які неможливо було б встановити за умов існування значної конкуренції на ринку; 2) застосування різних цін чи інших умов до рівнозначних угод з суб’єктами господарювання, продавцями чи покупцями без об’єктивно виправданих на те причин; 3) обумовлення укладання угод прийняттям суб’єктом господарювання додаткових зобов’язань, які за своєю природою або згідно з торговими та іншими чесними звичаями у підприємницькій діяльності не стосуються предмета договору; 4) обмеження виробництва, ринків або технічного розвитку, що завдало чи може завдати шкоди іншим суб’єктам господарювання, покупцям, продавцям; 5) часткова або повна відмова від придбання або реалізації товару за відсутності альтернативних джерел реалізації чи придбання; 6) суттєве обмеження конкурентоспроможності інших суб’єктів господарювання на ринку без об’єктивно

стаття 166і. Зловживання монопольним становищем на ринку              ^79

виправданих на те причин; 7) створення перешкод доступу на ринок (виходу з ринку) чи усунення з ринку продавців, покупців, інших суб’єктів господарювання.

Суб’єктивна сторона характеризується наявністю вини у формі умислу.

Суб’єктами правопорушення є керівники (розпорядники кредитів) суб’єктів господарювання (підприємств, об’єднань, господарських товариств тощо).

Стаття 1662. Неправомірні угоди між підприємцями

Укладання угод, спрямованих на встановлення (підтримання) монопольних цін (тарифів), знижок, надбавок (доплат), націнок, розподіл ринків за територіальним принципом, асортиментом товарів, обсягом їх реалізації чи закупівель або за колом споживачів чи за іншими ознаками з метою їх монополізації, усунення з ринку або обмеження доступу на нього продавців, покупців, інших підприємців – тягне за собою накладення штрафу на керівників (розпорядників кредитів) підприємств (об’єднань, господарських товариств тощо) у розмірі до п’ятнадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а на осіб, які займаються підприємницькою діяльністю, – до тридцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[Кодекс доповнено статтею 1662 згідно із Законом України № 123/95-ВР від 05.04.95 р.]

Об’єктом правопорушень, передбачених коментованою статтею, є суспільні відносини у сфері захисту суб’єктів господарювання від недобросовісної конкуренції (див. коментар до ст. 1243 КпАП).

Об’єктивна сторона правопорушення полягає у вчиненні таких діянь: укладенні угод, спрямованих на встановлення (підтримання) монопольних цін (тарифів), знижок, надбавок (доплат), націнок, розподілі ринків за територіальним принципом, асортиментом товарів, обсягом їх реалізації чи закупівель або за колом споживачів чи за іншими ознаками з метою їх монополізації, усуненні з ринку або обмеження доступу на нього продавців, покупців, інших підприємців. Щодо порядку формування, встановлення та застосування цін і тарифів, а також знижок, націнок, доплат до них див. коментар до ст. 1652 КпАП. Усунення з ринку або обмеження доступу на нього продавців, покупців, інших підприємців може здійснюватися шляхом схилення до бойкоту господарюючого суб’єкта (підприємця), схилення постачальника до дискримінації покупця (замовника), схилення господарюючого суб’єкта (підприємця) до розірвання договору з конкурентом тощо.

Схиленням до бойкоту господарюючого суб’єкта (підприємця) вважається спонукання конкурентом іншої особи, безпосередньо або через посередника, до відмови від встановлення договірних зв’язків із цим господарюючим суб’єктом (підприємцем). Схиленням постачальника до дискримінації покупця (замовника) є спонукання постачальника конкурентом покупця (замовника), безпосередньо або через посередника, До надання постачальником конкуренту покупця (замовника) певних переваг перед покупцем (замовником) без достатніх на те підстав. Схиленням господарюючого суб’єкта (підприємця) до розірвання договору з конкурентом іншого господарюючого суб’єкта (підприємця) є вчинене з корисливих мотивів або в інтересах третіх осіб спонукання господарюючого суб’єкта (підприємця) – учасника договору до невиконання або виконання неналежно договірних зобов’язань перед цим конкурентом шляхом надання або пропонування господарюючому суб’єкту (підприємцю) – учаснику договору, безпосередньо або через посередника, матеріальної винагороди, компенсації чи інших переваг.

Суб’єктивна сторона характеризується наявністю вини у формі прямого умислу.

Суб’єктами правопорушення є керівники (розпорядники кредитів) суб’єктів господарювання (підприємств, об’єднань, господарських товариств тощо).

<134 ___ Розділ II. Адміністративне правопорушення і адміністративна відповідальність

Стаття 1663. Дискримінація підприємців органами влади і управління

Заборона створення нових підприємств чи інших організаційних форм підприємництва в будь-якій сфері діяльності, а також встановлення обмежень на здійснення окремих видів діяльності, на виробництво певних видів товарів з метою обмеження конкуренції, примушування підприємців до вступу в асоціації, концерни, міжгалузеві, регіональні та інші об’єднання підприємств, а також до пріоритетного укладення договорів, першочергової поставки товарів певному колу споживачів, прийняття рішень про централізований розподіл товарів, що призводить до монопольного становища на ринку, встановлення заборони на реалізацію товарів з одного регіону республіки в інший, надання окремим підприємцям податкових та інших пільг, які ставлять їх у привілейоване становище щодо інших підприємців, що призводить до монополізації ринку певного товару, обмеження прав підприємців щодо придбання та реалізації товарів, встановлення заборон чи обмежень відносно окремих підприємців або груп підприємців – тягнуть за собою накладення штрафу у розмірі до п’ятнадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[Кодекс доповнено статтею Ібб3 згідно із Законом України № 123/95-ВР від 05.04.95 р.]

Об’єктом правопорушення є суспільні відносини у сфері господарської діяльності. Стаття 10 Господарського кодексу України визначає, що одним із основних напрямів економічної політики, що визначаються державою, є антимонопольно-конкурентна політика, спрямована на створення оптимального конкурентного середовища діяльності суб’єктів господарювання, забезпечення їх взаємодії на умовах недопущення проявів дискримінації одних суб’єктів іншими, насамперед у сфері монопольного ціноутворення та за рахунок зниження якості продукції, послуг, сприяння зростанню ефективної соціально орієнтованої економіки.

Об’єктивна сторона правопорушення полягає у вчиненні органами влади та управління дій, які є дискримінаційними стосовно підприємців. Перелік таких дій визначено у диспозиції статті. За своїм змістом він дублює положення, викладені у ч. 1 ст. 31 Господарського кодексу України.

Суб’єктивна сторона характеризується наявністю вини у формі прямого або непрямого умислу.

Суб’єктами правопорушення є посадови особи органів влади та управління.

Стаття 1664. Порушення порядку подання інформації та виконання рішень Антимонопольного комітету України та його територіальних відділень

Неподання, несвоєчасне подання посадовими особами органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, а також керівниками (розпорядниками кредитів) підприємств (об’єднань, господарських товариств тощо) та особами, які займаються підприємницькою діяльністю, інформації або подання завідомо недостовірної інформації Антимонопольному комітету України та його територіальним відділенням – тягне за собою накладення штрафу на посадових осіб та керівників у розмірі до семи неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а на осіб, які займаються підприємницькою діяльністю, – до двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[У частину першу статті 16б4 внесено зміни згідно із Законом України № 2342-111 від 05.04.2001 р.]

Стаття 1664. Порушення порядку подання інформації та виконання рішень…           ^31

Ухилення осіб, зазначених у частині першій цієї статті, від виконання рішень Антимонопольного комітету України та його територіальних відділень, чи не своєчасне виконання їх рішень – тягне за собою накладення штрафу на посадових осіб та керівників у розмірі до шести неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а на осіб, які займаються підприємницькою діяльністю, – до шістнадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[Кодекс доповнено статтею 1664 згідно із Законом України N9 123/95-ВР від 05.04.95 р.]

Об’єктом правопорушень, передбачених коментованою статтею, є суспільні відносини у сфері державного захисту конкуренції у підприємницькій діяльності, а також У сфері управління.

Об’єктивна сторона цих правопорушень полягає у порушенні порядку подання інформації та виконання рішень Антимонопольного комітету України та його територіальних відділень. Обов’язковість виконання розпоряджень, рішень та вимог органу Антимонопольного комітету України, голови територіального відділення Антимонопольного комітету України, вимог уповноважених ними працівників Антимонопольного комітету України, його територіального відділення в межах їх компетенції закріплено у ст. 22 Закону України «Про Антимонопольний комітет України» від 26. 11. 1993 р. № 3659-ХІІ. Повноваження Антимонопольного комітету України (далі – Комітет), територіального відділення Комітету визначаються Законом України «Про Антимонопольний комітет України», іншими актами законодавства, зокрема, Положенням про територіальне відділення Антимонопольного комітету України, затвердженим розпорядженням Антимонопольного комітету України від 23.02.2001 р. № 32-р. Згідно з п. 5 ч. 1 ст. 7, п. 5 ст. 14, п. 6 ст. 16 Закону України «Про Антимонопольний комітет України» органи Комітету мають повноваження при розгляді заяв і справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції, проведені перевірки та в інших, передбачених законом випадках, вимагати від суб’єктів господарювання, об’єднань, органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно- господарського управління та контролю, їх посадових осіб і працівників, інших фізичних та юридичних осіб інформацію, у тому числі з обмеженим доступом. Згідно з п. 4 Положення про територіальне відділення Антимонопольного комітету України територіальне відділення в межах компетенції має повноваження, зокрема, одержувати інформацію незалежно від місцезнаходження цієї інформації або суб’єкта, в якого вона запитується, у тому числі ту, яка дає можливість встановлювати наявність чи відсутність порушення законодавства про захист економічної конкуренції, необхідні Для здійснення завдань, покладених на відділення. Згідно зі ст. 12 Закону України «Про Антимонопольний комітету країни» територіальне відділення Комітету очолює голова відділення, який згідно з п. 5 ст. 17 Закону України «Про Антимонопольний комітет Vкраїни» під час реалізації завдань, покладених на відділення, має повноваження одержувати відповідно до чинного законодавства від суб’єктів господарювання інформацію, необхідну для здійснення завдань, покладених на відділення.

Згідно зі ст. 22і Закону України «Про Антимонопольний комітет України» суб’єкти господарювання, об’єднання, органи влади, органи місцевого самоврядування, органи адміністративно-господарського управління та контролю, інші юридичні особи, їх структурні підрозділи, філії, представництва, їх посадові особи та працівники, фізичні особи зобов’язані на вимогу органу Комітету, голови територіального відділення комітету, уповноважених ними працівників Комітету, його територіального відділення подавати Документи, предмети чи інші носії інформації, пояснення, іншу інформацію, необхідну Для виконання Комітетом, його територіальними відділеннями завдань, передбачених законодавством про захист економічної конкуренції. Вимоги органу Комітету, голови

<134 ___ Розділ II. Адміністративне правопорушення і адміністративна відповідальність

територіального відділення Комітету можуть передбачати як одноразове, так і періодичне надання інформації.

Суб’єктивна сторона характеризується наявністю вини як у формі умислу, так і у формі необережності.

Суб’єктами правопорушення є керівники та інші посадові особи суб’єктів господарювання, а також особи, які займаються підприємницькою діяльністю.

Стаття 1665. Порушення банківського законодавства, нормативно-правових актів Національного банку України або здійснення ризикових операцій, які загрожують інтересам вкладників чи інших кредиторів банку

Порушення керівниками банків або іншими особами, які відповідно до закону можуть бути об’єктом перевірки Національного банку України, банківського законодавства, нормативно-правових актів Національного банку України або здійснення ризикових операцій, які загрожують інтересам вкладників чи інших кредиторів банку, – тягне за собою накладення штрафу від п’ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[Кодекс доповнено статтею 1665 згідно із Законом України N9 1342-ХІУ від 22.12.99 р.]

[Статтю 16б5 викладено у новій редакції згідно із Законом України N9 2747-111 від 04.10.2001р]

Об’єктом правопорушення є суспільні відносини в сфері стабільного розвитку і діяльності банків в Україні, створення належного конкурентного середовища на фінансовому ринку, забезпечення захисту законних інтересів вкладників і клієнтів банків. Зазначені відносини регулюються законами України «Про банки і банківську діяльність» від 07.12.2000 р. № 2121-III, «Про Національний банк України» від 20.05.1999 р. № 679-ХІУ, Інструкцією про порядок регулювання діяльності банків в Україні, затвердженою постановою Правління Національного банку України від 28.08.2001 р. № 368, Положенням про регулювання Національним банком України ліквідності банків України шляхом рефінансування, депозитних та інших операцій, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 24.12.2003 р. № 584, Положенням про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 17.07.2001 р. № 275, Інструкцією з бухгалтерського обліку операцій з цінними паперами в банках України, затвердженою постановою Правління Національного банку України 03.10.2005 р. № 358 та іншими нормативно- правовими актами.

Об’єктивна сторона правопорушення полягає у вчиненні таких діянь: порушенні керівниками банків або іншими особами, які відповідно до закону можуть бути об’єктом перевірки Національного банку України, банківського законодавства, нормативно- правових актів Національного банку України або здійснення ризикових операцій, які загрожують інтересам вкладників чи інших кредиторів банку. Кожний банк є об’єктом перевірки на місці інспекторами Національного банку України чи аудиторами, призначеними Національним банком України. Перевірки здійснюються з метою визначення рівня безпеки і стабільності операцій банку, достовірності звітності банку і дотримання банком законодавства України про банки і банківську діяльність, а також нормативно-правових актів Національного банку України. Перевірка банків здійснюється відповідно до плану, затвердженого Національним банком України.

Національний банк України має право здійснювати перевірку осіб, які охоплюються наглядовою діяльністю Національного банку України, з метою дотримання законодавства щодо банківської діяльності. При здійсненні перевірки Національний банк України має

стаття 1666. Порушення порядку подання фінансової звітності та ведення… ^33

право вимагати від цих осіб подання будь-якої інформації, необхідної для здійснення перевірки. Інспектовані особи зобов’язані подавати Національному банку України затребувану інформацію у визначений ним строк.

До осіб, які можуть бути об’єктом перевірки Національного банку України, належать: 1) власник істотної участі у банку, якщо Національний банк країни вважає, що він не відповідає вимогам, встановленим законом, щодо істотної участі, або негативно впливає на фінансову безпеку і стабільність банку; 2) особа, що придбала істотну участь у банку без письмового дозволу Національного банку України. Об’єктом перевірки Національного банку України може бути також особа, щодо якої є достовірна інформація про здійснення цією особою банківської діяльності без банківської ліцензії.

Управління ризиками – це процес, за допомогою якого банк виявляє (ідентифікує) ризики, проводить оцінку їх величини, здійснює їхній моніторинг і контролює свої ризикові позиції, а також враховує взаємозв’язки між різними категоріями (видами) ризиків. Комплекс дій з ризик-менеджменту має на меті забезпечити досягнення таких цілей: ризики мають бути зрозумілими та усвідомленими банком та його керівництвом; ризики мають знаходитись у межах рівнів толерантності, встановлених спостережною радою; рішення з прийняття ризику мають відповідати стратегічним завданням діяльності банку; рішення з прийняття ризику мають бути конкретними і чіткими; очікувана дохідність має компенсувати прийнятий ризик; розподіл капіталу має відповідати розмірам ризиків, на які наражається банк; стимули до досягнення високих результатів діяльності мають узгоджуватися з рівнем толерантності до ризику.

Банки, здійснюючи банківські операції з метою одержання прибутку, наражаються на ризики. Тому необхідно належно управляти рівнем ризиків та контролювати його. Ризики банківської діяльності також мають оцінюватися з погляду на їх значення. Таке оцінювання має проводитися постійно. Згідно з концепцією нагляду на основі оцінки ризиків відповідальність за контроль ризиків покладається на керівництво банку і спостережну раду банку. Національний банк визначає, наскільки добре банк управляє ризиками протягом певного періоду, а не лише оцінює стан на певний момент часу. За умов нагляду на основі оцінки ризиків Національний банк діє більше як наглядовець, ніж ревізор. Нагляд на основі оцінки ризиків дозволяє Національному банку здійснювати превентивний нагляд, зосереджуючись на ризиках окремих банків та системних ризиках банківської системи. У контексті банківської системи нагляд на основі оцінки ризиків визначає сфери діяльності, які в сукупності можуть становити неприйнятний рівень ризику для банківської системи. Коли йдеться про високо ризикові види діяльності або види діяльності, що стали особливо ризиковими через ринкові умови, Національний банк має на меті чинити відповідний вплив на банківську систему через взаємодію з нею за Допомогою безпосереднього нагляду, а також через відповідні нормативно-правові акти Національного банку. У ситуаціях, коли конкретний банк не управляє належно своїми ризиками, Національний банк вживатиме відповідних заходів впливу до керівництва банку з метою приведення його дій відповідно до основоположних принципів надійної банківської діяльності.

Суб’єктивна сторона характеризується наявністю вини як у формі умислу, так і у формі необережності.

Суб’єктами правопорушення є керівники банків та власники істотної участі у банку.

Стаття 1666. Порушення порядку подання фінансової звітності та ведення бухгалтерського обліку при ліквідації юридичної особи

Неподання або несвоєчасне подання, подання за невстановленою формою чи подання недостовірної фінансової звітності, ліквідаційного

<134   Розділ II. Адміністративне правопорушення і адміністративна відповідальність

балансу, пов’язаних із ліквідацією юридичної особи, головою ліквідаційної комісії, ліквідатором, іншими відповідальними особами, залученими д0 ліквідації юридичної особи, – тягне за собою накладення штрафу від тридцяти до шістдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Ведення з порушенням встановленого порядку бухгалтерського обліку господарських операцій, пов’язаних із ліквідацією юридичної особи, включаючи оцінку майна і зобов’язань юридичної особи та складання ліквідаційного балансу, що здійснюється відповідальними за це особами, – тягне за собою накладення штрафу від тридцяти до шістдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Ухилення голови ліквідаційної комісії, ліквідатора, інших відповідальних осіб, залучених до ліквідації юридичної особи, від організації ведення бухгалтерського обліку господарських операцій, пов’язаних з ліквідацією юридичної особи, включаючи оцінку майна і зобов’язань юридичної особи та складання ліквідаційного балансу, – тягне за собою накладення штрафу від сорока до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Дії, передбачені частинами першою, другою чи третьою цієї статті, вчинені особою, яку протягом року було піддано адміністративному стягненню за такі ж порушення, – тягнуть за собою накладення штрафу від п’ятдесяти до ста двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[Кодекс доповнено статтею 1666 згідно із Законом України № 2372-ІІІ від 05.04.2001 р.]

Об’єктом правопорушень, передбачених коментованою статтею, є суспільні відносини у сфері фінансової звітності та ведення бухгалтерського обліку при ліквідації юридичної особи. Зазначені відносини регулюються законами України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 р. № 996-ХІУ, «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» від 14.05.1992 р. № 2343-ХІІ, постановою Кабінету Міністрів України «Про порядок діяльності комісії для ліквідації міністерства, іншого центрального органу державної виконавчої влади» від 08.02.1996 р. № 170, Інструкцією з інвентаризації основних засобів, нематеріальних активів, товарно-матеріальних цінностей, грошових коштів і документів та розрахунків, затвердженою наказом Міністерства фінансів України від 11.08.1994 р. № 69 та іншими нормативно-правовими актами. Як передбачає ч. 1 ст. 110 Цивільного кодексу України, юридична особа ліквідується: 1) за рішенням її учасників або органу юридичної особи, уповноваженого на це установчими документами, зокрема у зв’язку із закінченням строку, на який було створено юридичну особу, досягненням мети, для якої її (було) створено, а також в інших випадках, передбачених установчими документами; 2) за рішенням суду про визнання судом недійсною державної реєстрації юридичної особи через допущені при її створенні порушення, які не можна усунути, а також в інших випадках, встановлених законом. Закон України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 р. № 996-ХІУ визначає, що бухгалтерський облік на підприємстві ведеться безперервно з дня реєстрації підприємства до його ліквідації- Відповідальність за бухгалтерський облік господарських операцій, пов’язаних з ліквідацією підприємства, зокрема, оцінку майна і зобов’язань підприємства та складання ліквідаційного балансу і фінансової звітності, покладається на ліквідаційну комісію, яка утворюється відповідно до законодавства.

Об’єктивна сторона правопорушень, передбачених ч. 1 коментованої статті, полягає у вчиненні таких діянь: неподанні або несвоєчасному поданні, поданні за невстановленою формою чи поданні недостовірної фінансової звітності, ліквідаційного балансу, пов’язаних із ліквідацією юридичної особи, головою ліквідаційної комісії,

Стаття 1667. Протидія тимчасовій адміністрації або ліквідації банку

ліквідатором, іншими відповідальними особами, залученими до ліквідації юридичної особи.

Об’єктивна сторона правопорушень, передбачених ч. 2 коментованої статті, полягає у веденні з порушенням встановленого порядку бухгалтерського обліку господарських операцій, пов’язаних із ліквідацією юридичної особи, зокрема, оцінку майна і зобов’язань юридичної особи та складання ліквідаційного балансу, що здійснюється відповідальними за це особами.

Об’єктивна сторона правопорушень, передбачених ч. З коментованої статті, полягає в ухиленні голови ліквідаційної комісії, ліквідатора, інших відповідальних осіб, залучених до ліквідації юридичної особи, від організації ведення бухгалтерського обліку господарських операцій, пов’язаних з ліквідацією юридичної особи, зокрема, оцінку майна і зобов’язань юридичної особи та складання ліквідаційного балансу.

Суб’єктивна сторона характеризується наявністю вини як у формі умислу, так і у формі необережності.

Суб’єктами правопорушення є голови ліквідаційних комісій, ліквідатори, а також інші відповідальні особи, залучені до ліквідації юридичної особи.

Стаття 1667. Протидія тимчасовій адміністрації або ліквідації банку

Створення перешкод будь-якою особою для доступу тимчасового адміністратора або ліквідатора до банку, його активів, книг, записів, документів – тягне за собою накладення штрафу від трьохсот до п’ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[Кодекс доповнено статтею 1667 згідно із Законом України № 2747-III від 04.10.2001 р.]

Об’єктом правопорушення є суспільні відносини у сфері функціонування та ліквідації банківських установ. Зазначені відносини регулюються Законами України «Про банки і банківську діяльність» від 07.12.2000 р. № 2121-ІІ1, «Про Національний банк України» від 20.05.1999 р. № 679-ХІУ, Інструкцією про порядок регулювання діяльності банків в Україні, затвердженою постановою Правління Національного банку України від 28.08.2001 р. № 368 та іншими нормативно-правовими актами.

Об’єктивна сторона правопорушення полягає у створенні перешкод будь-якою особою для доступу тимчасового адміністратора або ліквідатора до банку, його активів, книг, записів, документів.

Тимчасовий адміністратор – це фізична або юридична особа, що призначається Національним банком України для здійснення тимчасової адміністрації. Національний банк України зобов’язаний призначити тимчасову адміністрацію у разі істотної загрози платоспроможності банку за таких обставин: 1) систематичних порушень банком законних вимог Національного банку України; 2) зменшення розміру регулятивного капіталу банку на 30% протягом останніх 6 місяців при одночасному порушенні хоча б одного економічного нормативу; 3) якщо банк протягом 15 робочих днів не виконує Ю і більше відсотків своїх прострочених зобов’язань; 4) арешту або набрання законної сили обвинувальним вироком щодо злочинних діянь керівників банку; 5) вчинення банком дій щодо приховування рахунків, будь-яких активів, реєстрів, звітів, документів; 6) необгрунтованої відмови банку у наданні документів чи інформації, передбачених Цим Законом, уповноваженим представникам національного банку України; 7) наявності публічного конфлікту у керівництві банку; 8) наявності клопотання банку про призначення тимчасової адміністрації. Тимчасова адміністрація стає до виконання своїх обов’язків негайно після прийняття рішення про її призначення. Тимчасова адміністрація очолюється керівником, який призначається Національним банком України. Термін повноважень тимчасової адміністрації не може перевищувати одного року з дня її

<134 ___ Розділ II. Адміністративне правопорушення і адміністративна відповідальність

призначення. Національний банк України має право продовжувати дію тимчасової адміністрації для системоутворюючих банків на термін до одного року. Тимчасовий адміністратор негайно після свого призначення зобов’язаний забезпечити збереження активів та документації банку, а також активів та документації афілійованих осіб, в яких банк бере участь, що перевищує 50%. Протягом одного місяця з дня призначення тимчасовий адміністратор зобов’язаний провести інвентаризацію банківських активів і пасивів та скласти баланс. З дня свого призначення тимчасовий адміністратор має повне та виняткове право управляти банком та контролювати його, вживати будь-яких заходів щодо відновлення належного фінансового стану банку або, у разі необхідності, підготувати банк до продажу чи реорганізації з метою забезпечення інтересів вкладників та інших кредиторів.

Ліквідатор – це юридична або фізична особа, яка здійснює функції щодо припинення діяльності банку та задоволення вимог кредиторів, ліквідація банку – процедура припинення функціонування банку як юридичної особи. Банк може бути ліквідований: 1) з ініціативи власників банку; 2) з ініціативи Національного банку України (у тому числі за заявою кредиторів). Ліквідація банку з ініціативи власників здійснюється в порядку, передбаченому законодавством України про господарські товариства, з урахуванням особливостей, передбачених Законом України «Про банки і банківську діяльність» та за згодою Національного банку України. З дня призначення ліквідатора до нього переходять права керівника (органів управління) банку. Протягом трьох днів з дня призначення ліквідатора керівники банку забезпечують передачу бухгалтерської та іншої документації банку, печаток і штампів, матеріальних та інших цінностей банку ліквідатору.

Суб’єктивна сторона характеризується наявністю вини як у формі умислу, так і у формі необережності.

Суб’єктом правопорушення є будь-яка особа, якій виповнилося 16 років.

Стаття 1668. Здійснення банківської діяльності без банківської ліцензії

Здійснення банківської діяльності без банківської ліцензії – тягне за собою накладення штрафу від ста до двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[Кодекс доповнено статтею 1668 згідно із Законом України N9 2747-III від 04.10.2001 р.]

Об’єктом правопорушення є суспільні відносини у сфері ліцензування банківської діяльності. Зазначені відносини регулюються законами України «Про банки і банківську діяльність» від 07.12.2000 р. № 2121-III, «Про Національний банк України» від 20.05.1999 р. № 679-ХІУ, Інструкцією про порядок регулювання діяльності банків в Україні, затвердженою постановою Правління Національного банку України від 28.08.2001 р. № 368 та іншими нормативно-правовими актами.

Об’єктивна сторона правопорушення полягає у здійсненні банківської діяльності без банківської ліцензії. Банківська ліцензія – це документ, який видається Національним банком України в порядку і на умовах, визначених законодавством, на підставі якого банки мають право здійснювати банківську діяльність – залучення у вклади грошових коштів фізичних і юридичних осіб та розміщення зазначених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик, відкриття і ведення банківських рахунків фізичних та юридичних осіб. Банк має право здійснювати банківську діяльність тільки після отримання банківської ліцензії. Без отримання банківської ліцензії не дозволяється здійснювати одночасно діяльність з залучення вкладів та інших коштів, що підлягають поверненню, і наданню кредитів, а також вести рахунки.

Суб’єктивна сторона характеризується наявністю вини у формі умислу.

Суб’єктами правопорушення є посадові особи банків.

Стаття 1669. Порушення законодавства щодо запобігання та протидії легалізації…

Стаття 1669. Порушення законодавства щодо запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом

Порушення вимог щодо ідентифікації особи, яка здійснює фінансову операцію, порушення порядку реєстрації фінансових операцій, що підлягають первинному фінансовому моніторингу, неподання, несвоєчасне подання або подання недостовірної інформації про такі фінансові операції спеціально уповноваженого органу виконавчої влади з питань фінансового моніторингу, а також невиконання вимог щодо зберігання документів, які стосуються ідентифікації осіб, що здійснюють фінансові операції, та документації щодо проведених ними фінансових операцій, – тягне за собою накладення штрафу на посадових осіб суб’єктів первинного фінансового моніторингу від п’ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Розголошення інформації, яка надається спеціально уповноваженому органу виконавчої влади з питань фінансового моніторингу, або факту надання такої інформації – тягне за собою накладення штрафу від ста до трьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[Кодекс доповнено статтею 1669 згідно із Законом України № 249-ІУвід 28.11.2002 р.]

Об’єктом правопорушення є суспільні відносини у сфері запобігання та протидії запровадженню в легальний обіг доходів, одержаних злочинним шляхом. Базовим законом в цій сфері є Закон України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом» від 28.11.2002 р. № 249-ІУ, який відносить до легалізації (відмивання) доходів дії, спрямовані на приховування чи маскування незаконного походження коштів або іншого майна чи володіння ними, прав на такі кошти або майно, джерела їх походження, місцезнаходження, переміщення, так само набутгя, володіння або використання коштів або іншого майна, за умови усвідомлення особою, що вони були доходами. Банки зобов’язані розробляти, впроваджувати та постійно поновлювати правила внутрішнього фінансового моніторингу та програми його здійснення з урахуванням вимог законодавства про запобігання легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом. Національний банк України при здійсненні нагляду за діяльністю банків не рідше одного разу на рік проводить перевірку банків з питань дотримання ними законодавства, яке регулює відносини у сфері запобігання легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом- (ст. 63 Закону України «Про банки і банківську діяльність» від 07.12.2000 р. № 2121-III).

Об’єктивна сторона правопорушень, передбачених ч. 1 коментованої статті, полягає У вчиненні таких діянь: порушенні вимог щодо ідентифікації особи, яка здійснює фінансову операцію, порушенні порядку реєстрації фінансових операцій, що підлягають первинному фінансовому моніторингу, неподанні, несвоєчасному поданні або поданні недостовірної інформації про такі фінансові операції спеціально уповноваженого органу виконавчої влади з питань фінансового моніторингу, а також невиконанні вимог щодо зберігання документів, які стосуються ідентифікації осіб, що здійснюють фінансові операції, та документації щодо проведених ними фінансових операцій. Зазначені вимоги деталізовані в Законі України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) Доходів, одержаних злочинним шляхом».

Об’єктивна сторона правопорушень, передбачених ч. 2 коментованої статті, полягає у вчиненні таких діянь: розголошенні інформації, яка надається спеціально Уповноваженому органу виконавчої влади з питань фінансового моніторингу, або факту надання такої інформації. Відповідно до вимог ст. 8 Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом» працівникам

<134 ___ Розділ II. Адміністративне правопорушення і адміністративна відповідальність

суб’єктів первинного фінансового моніторингу, які надіслали спеціально уповноваженому органу виконавчої влади з питань фінансового моніторингу повідомлення про фінансову операцію, що підлягає згідно з цим Законом фінансовому моніторингу, забороняється повідомляти про це осіб, які здійснюють фінансову операцію, та будь-яких третіх осіб. Обов’язок вживати заходів щодо запобігання розголошенню (у тому числі особам, стосовно фінансових операцій яких проводиться перевірка) інформації, яка надається спеціально уповноваженому органу виконавчої влади з питань фінансового моніторингу, та іншої інформації з питань фінансового моніторингу (зокрема про факт подання такої інформації) покладається на суб’єкта первинного фінансового моніторингу і ст. 5 зазначеного Закону.

Суб’єктивна сторона характеризується наявністю вини як у формі умислу, так і у формі необережності.

Суб’єктами правопорушення є працівники суб’єктів первинного фінансового моніторингу, до яких належать банки, страхові та інші фінансові установи; платіжні організації, члени платіжних систем, еквайрингові та клірингові установи; товарні, фондові та інші біржі; професійні учасники ринку цінних паперів; інститути спільного інвестування; гральні заклади, ломбарди, юридичні особи, які проводять будь-які лотереї; підприємства, організації, які здійснюють управління інвестиційними фондами чи недержавними пенсійними фондами; підприємства і об’єднання зв’язку, інші некредитні організації, які здійснюють переказ грошових коштів; інші юридичні особи, які відповідно до законодавства здійснюють фінансові операції.

Стаття 16610. Порушення порядку видачі документа дозвільного характеру

Неповідомлення або несвоєчасне повідомлення дозвільним органом або адміністратором суб’єкта господарювання про прийняття рішення про відмову у видачі такого документа у строк, встановлений законом, – тягне за собою накладення штрафу на посадових осіб від двадцяти до п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Порушення строків прийняття дозвільним органом рішення про видачу документа дозвільного характеру, неповідомлення адміністратором суб’єкта господарювання про одержання від дозвільних органів відповідних документів у строк, встановлений законом, – тягне за собою накладення штрафу на посадових осіб від двадцяти до п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Дії, передбачені частиною першою або другою цієї статті, вчинені посадовою особою, яку протягом року було піддано адміністративному стягненню за такі ж порушення, – тягнуть за собою накладення штрафу на посадових осіб від п’ятдесяти до сімдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Безпідставна відмова дозвільним органом суб’єкту господарювання у видачі документа дозвільного характеру – тягне за собою накладення штрафу на посадових осіб від двадцяти до п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[Кодекс доповнено статтею 166ю згідно із Законом України N9 2806-1V від 06.09.2005 р.]

Об’єкт: суспільні відносини в галузі функціонування дозвільної системи у сфері господарської діяльності. Дозвільна система у сфері господарської діяльності – це сукупність урегульованих законодавством відносин, які виникають між дозвільними органами, адміністраторами та суб’єктами господарювання у зв’язку з видачею

Стаття 16610. Порушення порядку видачі документа дозвільного характеру  ^

документів дозвільного характеру. Дозвільні органи – це органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, їх посадові особи, а також підприємства, установи, організації, уповноважені відповідно до закону видавати документи дозвільного характеру; документ дозвільного характеру – дозвіл, висновок, погодження, свідоцтво тошо, який дає суб’єкту господарювання право на провадження певних дій щодо здійснення господарської діяльності. Суспільні відносини в галузі дозвільної діяльності регулюються Законом України «Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності», іншими законами, які визначають особливості надання дозволів в різних сферах господарювання, Положенням про дозвільну систему, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12 жовтня 1992 р. № 576, Порядком здійснення контролю за додержанням вимог законодавства з питань видачі документів дозвільного характеру, затвердженим наказом Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва від 15.05.2006 р. № 45 та іншими правовими документами.

Об’єктивна сторона правопорушення, передбаченого частиною першою коментованої статті, полягає у неповідомленні або несвоєчасному повідомленні дозвільним органом або адміністратором суб’єкта господарювання про прийняття рішення про відмову у видачі такого документа у строк, встановлений законом. Адміністратор – це посадова особа міської ради, районної та районної у містах Києві і Севастополі державних адміністрацій, яка організовує видачу суб’єкту господарювання документів дозвільного характеру та забезпечує взаємодію місцевих дозвільних органів щодо видачі документів дозвільного характеру. Основними завданнями адміністратора є: надання суб’єкту господарювання вичерпної інформації щодо вимог та порядку одержання документа дозвільного характеру; прийняття від суб’єкта господарювання документів, необхідних для одержання документів дозвільного характеру, їх реєстрація та подання документів (їх копій) відповідним місцевим дозвільним органам; видача суб’єкту господарювання документів дозвільного характеру; забезпечення взаємодії місцевих дозвільних органів та документообігу; організаційне та інформаційне забезпечення проведення представниками місцевих дозвільних органів спільного обстеження об’єкта, на який видається документ дозвільного характеру; контроль за додержанням посадовими особами місцевих дозвільних органів строків розгляду та видачі документів дозвільного характеру; формування та ведення реєстру документів дозвільного характеру; інформування посадової особи, якій він підпорядковується, а також територіального органу уповноваженого органу про порушення вимог законодавства з питань видачі документів дозвільного характеру посадовою особою місцевого дозвільного органу; підготовка пропозицій щодо удосконалення процедури видачі документів дозвільного характеру. Відповідно до положень ст. 7 Закону України «Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності», місцеві дозвільні органи протягом п’яти робочих днів з дати одержання від адміністратора заяви та документів, якщо інше не передбачено законом, приймають рішення про видачу або відмову у видачі суб’єкту господарювання документа дозвільного характеру та передають протягом двох робочих днів з дати прийняття відповідного рішення адміністратору відповідні документи. У рішенні про відмову у видачі документа дозвільного характеру зазначаються підстави такої відмови. У разі прийняття місцевим дозвільним органом рішення про відмову у видачі документа Дозвільного характеру адміністратор повідомляє про це заявника наступного робочого Дня після одержання відповідного рішення. Порушення вказаних строків і складає правопорушення, передбачене частиною першою коментованої статті.

Об’ єктивна сторона правопорушення, передбаченого частиною другою коментованої статті, полягає у порушенні строків прийняття дозвільним органом рішення про видачу документа дозвільного характеру, неповідомлення адміністратором суб’єкта господарювання про одержання від дозвільних органів відповідних документів У строк, встановлений законом. Відповідно до положень ст. 7 Закону України «Про

<134 ___ Розділ II. Адміністративне правопорушення і адміністративна відповідальність

дозвільну систему у сфері господарської діяльності», місцеві дозвільні органи протягом п’яти робочих днів з дати одержання від адміністратора заяви та документів, якщо інше не передбачено законом, приймають рішення про видачу або відмову у видачі суб’єкту господарювання документа дозвільного характеру. Адміністратор наступного робочого дня після одержання документа дозвільного характеру повідомляє заявника про місце і час видачі документа дозвільного характеру. Порушення вказаних строків і складає правопорушення, передбачене частиною другою коментованої статті.

Частина третя коментованої статті встановлює відповідальність за повторне протягом року вчинення правопорушень, передбачених ч. 1 та 2 цієї статті.

Об’єктивна сторона правопорушення, передбаченого частиною четвертою коментованої статті, полягає у безпідставній відмові дозвільним органом суб’єкту господарювання у видачі документа дозвільного характеру. Відповідно до положень ст. 4 Закону України «Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності» вичерпний перелік підстав для відмови у видачі документа дозвільного характеру встановлюється виключно законами, які регулюють відносини, пов’язані з одержанням документів дозвільного характеру. Так, наприклад, відповідно до ч. 5 ст. 43 Закону України «Про радіочастотний ресурс України» підставами для прийняття рішення про відмову у видачі дозволу на експлуатацію є: недостовірність даних у документах, поданих заявником для отримання дозволу; невідповідність поданих документів технічним умовам, встановленим на експлуатацію радіоелектронного засобу; неможливість видачі дозволу внаслідок раніше прийнятого рішення щодо обмеження радіочастотного ресурсу та розподілу його на конкурсних або тендерних засадах.

Суб’єктом правопорушень, передбачених коментованою статтею, може бути державний реєстратор – посадова особа, яка від імені держави здійснює державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців.

Суб’єктивна сторона правопорушень характеризується наявністю вини як у формі умислу, так і у формі необережності.

Стаття 16611. Порушення законодавства про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців

Порушення встановлених законом строків для проведення державної реєстрації юридичної особи або фізичної особи – підприємця чи видачі свідоцтва про державну реєстрацію, вимагання не передбачених законом документів для проведення державної реєстрації – тягнуть за собою накладення штрафу на посадових осіб від двадцяти до сорока неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[Кодекс доповнено статтею 166й згідно із Законом України № 577-У від 11.01.2007р.]

Об’єкт: суспільні відносини у сфері державної реєстрації юридичних осіб, а також фізичних осіб – підприємців. Вказані відносини регулюються Законом України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців», Порядком оформлення бланка свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи і бланка свідоцтва про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця, затвердженим наказом Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва 06.04.2004 р. № 39 та іншими правовими актами. Державна реєстрація юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців – це засвідчення факту створення або припинення юридичної особи, засвідчення факту набуття або позбавлення статусу підприємця фізичною особою, а також вчинення інших реєстраційних дій шляхом внесення відповідних записів до Єдиного державного реєстру. Порядок проведення державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців включає, зокрема: перевірку комплектності документів, які подаються державному реєстратору, та повноти

Стаття 16611. Порушення законодавства про державну реєстрацію юридичних осіб… ^д-]

відомостей, що вказані в реєстраційній картці; перевірку документів, які подаються державному реєстратору, на відсутність підстав для відмови у проведенні державної реєстрації; внесення відомостей про юридичну особу або фізичну особу – підприємця до Єдиного державного реєстру; оформлення і видачу свідоцтва про державну реєстрацію та виписки з Єдиного державного реєстру

Об’єктивна сторона першого правопорушення, передбаченого коментованою статтею, полягає у порушенні встановлених законом строків для проведення державної реєстрації юридичної особи або фізичної особи – підприємця чи видачі свідоцтва про державну реєстрацію. Строк державної реєстрації юридичної особи не повинен перевищувати три робочих дні з дати надходження документів для проведення державної реєстрації юридичної особи, а строк державної реєстрації фізичної особи – підприємця – два робочих дні з дати надходження документів для проведення державної реєстрації фізичної особи – підприємця. Об’єктивна сторона другого правопорушення, передбаченого коментованою статтею, полягає у вимаганні не передбачених законом документів для проведення державної реєстрації юридичної особи або фізичної особи

–   підприємця. Для проведення державної реєстрації юридичної особи засновник (засновники) або уповноважена ними особа повинні особисто подати державному реєстратору (надіслати рекомендованим листом з описом вкладення) такі документи: заповнену реєстраційну картку на проведення державної реєстрації юридичної особи; примірник оригіналу або нотаріально посвідчену копію рішення засновників або уповноваженого ними органу про створення юридичної особи у випадках, передбачених законом; два примірники установчих документів; документ, що засвідчує внесення реєстраційного збору за проведення державної реєстрації юридичної особи.

У разі, якщо проводилося резервування найменування юридичної особи, крім документів, вказаних вище, додатково подається чинна довідка з Єдиного державного реєстру про резервування найменування юридичної особи.

У випадках, що передбачені законом, також додатково подається (надсилається) копія рішення органів Антимонопольного комітету України або Кабінету Міністрів України про надання дозволу на узгоджені дії або на концентрацію суб’єктів господарювання.

У разі державної реєстрації юридичної особи, для якої законом встановлено вимоги щодо формування статутного фонду (статутного або складеного капіталу) додатково подається документ, що підтверджує внесення засновником (засновниками) вкладу (вкладів) до статутного фонду (статутного або складеного капіталу) юридичної особи в розмірі, який встановлено законом.

У разі державної реєстрації відкритих акціонерних товариств додатково подається звіт про проведення підписки на акції, який засвідчено Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку України.

У разі державної реєстрації фермерського господарства додатково подається копія Державного акта на право приватної власності засновника на землю або копія Державного акта на право постійного користування землею засновником, або нотаріально посвідчена копія договору про право користування землею засновником, зокрема на умовах оренди.

У разі державної реєстрації юридичної особи, засновником (засновниками) якої є іноземна юридична особа, додатково подається документ про підтвердження реєстрації іноземної особи в країні її місцезнаходження, зокрема витяг із торговельного, банківського або судового реєстру, який відповідає вимогам частини шостої статті 8 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб

–  підприємців».

Якщо документи для проведення державної реєстрації юридичної особи подаються засновником юридичної особи, державному реєстратору додатково пред’являється його паспорт. Якщо документи для проведення державної реєстрації юридичної особи

<134 ___ Розділ II. Адміністративне правопорушення і адміністративна відповідальність

подаються особою, уповноваженою засновником (засновниками) юридичної особи, державному реєстратору додатково пред’являється її паспорт та надається документ, що засвідчує її повноваження.

Для проведення державної реєстрації фізична особа, яка має намір стати підприємцем та має ідентифікаційний номер, або уповноважена нею особа (далі – заявник) повинна подати особисто (надіслати рекомендованим листом з описом вкладення) або через уповноважену особу державному реєстратору за місцем проживання такі документи: заповнену реєстраційну картку на проведення державної реєстрації фізичної особи

–  підприємця; копію довідки про включення заявника до Державного реєстру фізичних осіб – платників податків та інших обов’язкових платежів; документ, що підтверджує внесення реєстраційного збору за проведення державної реєстрації фізичної особи

–   підприємця; нотаріально посвідчену письмову згоду батьків (усиновлювачів) або піклувальника, або органу опіки та піклування, якщо заявником є фізична особа, яка досягла шістнадцяти років і має бажання займатися підприємницькою діяльністю.

Для проведення державної реєстрації фізична особа, яка через свої релігійні або інші переконання відмовилася від прийняття ідентифікаційного номера, офіційно повідомила про це відповідні державні органи, має відмітку у паспорті та намір стати підприємцем, повинна подати виключно особисто: заповнену реєстраційну картку на проведення державної реєстрації фізичної особи – підприємця; документ, що підтверджує внесення реєстраційного збору за проведення державної реєстрації фізичної особи – підприємця.

Якщо документи для проведення державної реєстрації подаються заявником особисто, державному реєстратору додатково пред’являється паспорт. Фізична особа, яка через свої релігійні або інші переконання відмовилася від прийняття ідентифікаційного номера, офіційно повідомила про це відповідні органи державної влади, повинна особисто пред’явити державному реєстратору паспорт із відповідною відміткою. Уповноважена особа повинна пред’явити свій паспорт та документ, що засвідчує її повноваження.

Суб’єктом правопорушень, передбачених коментованою статтею, можуть бути лише посадові особи.

Суб’єктивна сторона першого правопорушення, передбаченого коментованою статтею, характеризується наявністю вини як у формі умислу, так і у формі необережності, друге правопорушення може бути вчинене лише з умислом.

Стаття 16612. Порушення законодавства про ліцензування певних видів господарської діяльності

Порушення встановлених законом строків для видачі ліцензії на провадження певного виду господарської діяльності, що підлягає ліцензуванню, вимагання не передбачених законодавством документів для одержання такої ліцензії – тягнуть за собою накладення штрафу на посадових осіб від двадцяти до сорока неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[Кодекс доповнено статтею 16612 згідно із Законом України № 577-У від 11.01.2007 р.]

Об’єкт: суспільні відносини у сфері ліцензування. Під ліцензуванням розуміється видача, переоформлення та анулювання ліцензій, видача дублікатів ліцензій, ведення ліцензійних справ та ліцензійних реєстрів, контроль за додержанням ліцензіатами ліцензійних умов, видача розпоряджень про усунення порушень ліцензійних умов, а також розпоряджень про усунення порушень законодавства у сфері ліцензування. Вказані відносини регулюються Законом України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності», постановою Кабінету Міністрів України від 14 листопада 2000 р. № 1698 «Про затвердження переліку органів ліцензування» та іншими правовими

Гтаття 16612. Порушення законодавства про ліцензування певних видів господарської…

актами. Реалізацію державної політики у сфері ліцензування здійснює Кабінет Міністрів України, спеціально уповноважений орган з питань ліцензування, а також органи виконавчої влади, визначені Кабінетом Міністрів України, спеціально уповноважені виконавчі органи рад, уповноважені провадити ліцензування певних видів господарської діяльності.

Об’єктивна сторона першого правопорушення, передбаченого коментованою статтею, полягає у порушенні встановлених законом строків для видачі ліцензії на провадження певного виду господарської діяльності, що підлягає ліцензуванню. Орган ліцензування приймає рішення про видачу ліцензії або про відмову у її видачі у строк не пізніше ніж десять робочих днів з дати надходження заяви про видачу ліцензії та документів, що додаються до заяви, якщо спеціальним законом, що регулює відносини у певних сферах господарської діяльності, не передбачений інший строк видачі ліцензії на окремі види діяльності. Так, наприклад, ст. 36 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» передбачено, що уповноважений орган здійснює нагляд за діяльністю відповідних фінансових установ, приймає рішення про видачу ліцензії або про відмову у її видачі у строк не пізніше ніж тридцять календарних днів з дати надходження заяви про видачу ліцензії та документів, що додаються до заяви, якщо законом, що регулює відносини у певних сферах господарської діяльності, не передбачений інший строк видачі ліцензії на окремі види діяльності.

Об’єктивна сторона другого правопорушення, передбаченого коментованою статтею, полягає у вимаганні не передбачених законодавством документів для одержання такої ліцензії. Суб’єкт господарювання, який має намір провадити певний вид господарської діяльності, що ліцензується, особисто або через уповноважений ним орган чи особу звертається до відповідного органу ліцензування із заявою встановленого зразка про видачу ліцензії. У заяві про видачу ліцензії повинні міститися такі дані: 1) відомості про суб’єкта господарювання – заявника: найменування, місцезнаходження, банківські реквізити, ідентифікаційний код – для юридичної особи; прізвище, ім’я, по батькові, паспортні дані (серія, номер паспорта, ким і коли виданий, місце проживання), ідентифікаційний номер фізичної особи – платника податків та інших обов’язкових платежів – для фізичної особи; 2) вид господарської діяльності, вказаний згідно з статтею 9 Закону України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» (повністю або частково), на провадження якого заявник має намір одержати ліцензію. У разі наявності у заявника філій, інших відокремлених підрозділів, які провадитимуть господарську діяльність на підставі отриманої ліцензії, у заяві зазначається їх місцезнаходження. До заяви про видачу ліцензії додається копія свідоцтва про державну реєстрацію суб’єкта підприємницької діяльності або копія довідки про внесення до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України, засвідчена нотаріально або органом, який видав оригінал документа. Для окремих видів господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню, до заяви про видачу ліцензії також додаються документи, вичерпний перелік яких встановлюється Кабінетом Міністрів України за поданням спеціально уповноваженого органу з питань ліцензування.

Суб’єктом правопорушень, передбачених коментованою статтею, можуть бути лише посадові особи спеціально уповноважених органів з питань ліцензування, а також органів виконавчої влади, визначених Кабінетом Міністрів України, спеціально уповноважених виконавчих органів рад, уповноважених провадити ліцензування певних видів господарської діяльності.

Суб’єктивна сторона першого правопорушення, передбаченого коментованою статтею, характеризується наявністю вини як у формі умислу, так і у формі необережності, друге правопорушення може бути вчинене лише з умислом.

Розділ II. Адміністративне правопорушення і адміністративна відповідальність

Глава 13

Адміністративні правопорушення в галузі стандартизації, якості продукції, метрології та сертифікації

[Назву глави викладено у новій редакції згідно із Законом України N9 79/95-ВР від 01.03.95 р.]

Стаття 167. Випуск і реалізація продукції, яка не відповідає вимогам стандартів

Випуск (в тому числі з ремонту) або реалізація продукції, яка не відповідає вимогам стандартів, сертифікатів відповідності, норм, правил і зразків (еталонів) щодо якості, комплектності та упаковки (за винятком випадків, передбачених законодавством України), – тягне за собою накладення штрафу на посадових осіб підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, громадян-власників підприємств чи уповноважених ними осіб від трьох до вісімдесяти восьми неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[У статтю 167 внесено зміни згідно із Законами України N9 3683-ХІІ від 15.12.93 р., N9 79/95-ВР від 01.03.95 р.]

[У статтю 167 внесено зміни згідно із Законом України N9 55/97-ВР від 07.02.97 р.]

Об’єктом цього правопорушення є суспільні відносини у сфері стандартизації. Стандартизація – це діяльність, що полягає у встановленні положень для загального і багаторазового застосування щодо наявних чи можливих завдань з метою досягнення оптимального ступеня впорядкування у певній сфері, результатом якої є підвищення ступеня відповідності продукції, процесів та послуг їх функціональному призначенню, усуненню бар’єрів у торгівлі і сприянню науково-технічному співробітництву. Зазначені відносини регулюються законами України «Про стандартизацію» від 17.05.2001 р. № 2408-ІІІ, «Про метрологію та метрологічну діяльність» від 11.02.1998 р. № 113/98-ВР, «Про підтвердження відповідності» від 17.05.2001 р. № 2406-ІІІ та іншими нормативно- правовими актами.

Об’єктивна сторона правопорушення, передбаченого коментованою статтею, полягає у випуску (зокрема з ремонту) або реалізація продукції, яка не відповідає вимогам стандартів, сертифікатів відповідності, норм, правил і зразків (еталонів) щодо якості, комплектності та упаковки (за винятком випадків, передбачених законодавством України). Стандарт – це документ, що встановлює для загального і багаторазового застосування правила, загальні принципи або характеристики, які стосуються діяльності чи її результатів, з метою досягнення оптимального ступеня впорядкованості у певній галузі, розроблений у встановленому порядку на основі консенсусу. Консенсус є загальною згодою, яка характеризується відсутністю серйозних заперечень з суттєвих питань у більшості заінтересованих сторін та досягається в результаті процедури, спрямованої на врахування думки всіх сторін та зближення розбіжних поглядів. Сертифікат відповідності – це документ, який підтверджує, що продукція, системи якості, системи управління якістю, системи управління довкіллям, персонал відповідає встановленим вимогам конкретного стандарту чи іншого нормативного документа, визначеного законодавством.

Суб’єктивна сторона правопорушення характеризується наявністю вини як у формі умислу, так і у формі необережності.

Стаття 16612. Випуск у продаж нестандартної продукції___ ___ ^95

Суб’єктами правопорушення можуть бути посадові особи підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, власники підприємств та уповноважені ними особи.

Стаття 168. Випуск у продаж нестандартної продукції Випуск у продаж продукції, що не відповідає вимогам стандартів, технічних умов і зразків (еталонів) щодо якості, комплектності та упаковки, – тягне за собою накладення штрафу на посадових осіб підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності та громадян – суб’єктів підприємницької діяльності від одного до вісімнадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[Статтю 168 викладено у новій редакції згідно із Законом України № 667-IV від 03.04.2003 р.]

Об’єктом цього правопорушення є суспільні відносини у сфері стандартизації. Предметом – це нестандартна продукція, тобто будь-який виріб (товар), робота чи послуга, що виготовляються, виконуються чи надаються для задоволення суспільних потреб та не відповідають вимогам стандартів, технічних умов і зразків (еталонів) щодо якості, комплектності та упаковки.

Об’єктивна сторона правопорушення, передбаченого коментованою статтею, полягає у випуску у продаж продукції, що не відповідає вимогам стандартів, технічних умов і зразків (еталонів) щодо якості, комплектності та упаковки. Зазначені вимоги встановлені законами України «Про стандартизацію» від 17.05.2001 р. № 2408-ІІ1, «Про метрологію та метрологічну діяльність» від 11.02.1998 р. № 113/98-ВР, «Про підтвердження відповідності» від 17.05.2001 р. № 2406-ІІІ, «Про захист прав споживачів» від 12.05.1991 р. № 1023-ХІГ, а також іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до ст. 6 Закону України «Про захист прав споживачів» від 12.05.91 р. продавець (виробник, виконавець) зобов’язаний передати споживачеві продукцію належної якості, а також надати інформацію про цю продукцію. Продавець (виробник, виконавець) на вимогу споживача зобов’язаний надати йому документи, які підтверджують належну якість продукції. Вимоги до продукції щодо її безпеки для життя, здоров’я і майна споживачів, а також навколишнього природного середовища встановлюються нормативними документами. Забороняється введення в обіг фальсифікованої продукції. Виробник (виконавець) зобов’язаний забезпечити використання продукції за призначенням протягом строку її служби, передбаченого нормативним документом або встановленого ним за домовленістю із споживачем, а в разі відсутності такого строку – протягом десяти років. Виробник (виконавець) зобов’язаний забезпечити технічне обслуговування та гарантійний ремонт продукції, а також її випуск і поставку для підприємств, що здійснюють технічне обслуговування та ремонт, у необхідному обсязі та асортименті запасних частин протягом усього строку її виробництва, а після зняття з виробництва – протягом строку служби, в разі відсутності такого строку – протягом десяти років. Реалізація інтересів споживачів у встановленні вимог до належної якості’ продукції забезпечується правом участі споживачів та їх об’єднань у розробленні нормативних документів згідно із законодавством.

Наприклад, відповідно до п. 8.2.4 Інструкції про порядок ведення обліку й оформлення операцій із зерном і продуктами його перероблення на хлібоприймальних та зернопереробних підприємствах незалежно від форм власності і господарювання затвердженої наказом Міністерства аграрної політики України від 11.07.2005 р. № 310 до категорії нестандартної належить продукція, що не відповідає вимогам стандартів чи тимчасовим нормам якості.

Якщо при перевірці якості буде виявлений брак (нестандартна продукція), то виробнича технологічна лабораторія (далі – ВТЛ) складає акт за встановленою формою,

<134

Розділ II. Адміністративне правопорушення і адміністративна відповідальність

в якому указуються точна кількість нестандартної продукції й ознаки, за якими продукція віднесена до нестандартної. Нестандартна продукція розміщується окремо і підлягає обов’язковій доробці з метою доведення до встановлених норм якості. Передавання цієї продукції у склад оформляють окремою накладною. Якщо забракована (нестандартна) продукція в склад не передається, а залишається у вибійному відділенні, вона повинна бути розміщена окремо. У бухгалтерському обліку нестандартна продукція незалежно від того, де вона міститься (у складі чи у вибійному відділенні), ураховується за рахунком незавершеного виробництва і тільки після виправлення браку може бути віднесена на рахунок готової продукції.

Начальник виробничого цеху обліковує переміщення нестандартної продукції в журналі (форма № 116), стежить за тим, щоб передана в повторну переробку нестандартна продукція не включалася знову в обсяг виробленої продукції.

Суб’єктивна сторона правопорушення характеризується наявністю вини як у формі умислу, так і у формі необережності.

Суб’єктами правопорушення є посадові особи підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності та громадяни – суб’єкти підприємницької діяльності.

Стаття 168і. Виконання робіт, надання послуг громадянам- споживачам, що не відповідають вимогам стандартів, норм і правил

Виконання робіт, надання послуг громадянам-споживачам, що не відпо­відають вимогам стандартів, норм і правил, – тягне за собою накладення штрафу на посадових осіб, громадян, які займаються підприємницькою діяльністю, від одного до вісімнадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[Кодекс доповнено статтею 168і згідно із Законом України № 3683-ХІІ від 15.12.93 р.]

[У статтю 168і внесено зміни згідно із Законом України № 55/97-ВР від 07.02.97р.]

Об’єктом цього правопорушення є суспільні відносини у сфері стандартизації та захисту прав споживачів. Предметом – роботи та послуги громадянам-споживачам, які не відповідають вимогам стандартів, норм і правил (див. коментар до ст. 167). Послуга – це діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального чи нематеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб. Робота – діяльність виконавця, результатом якої є виготовлення товару або зміна його властивостей за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб. Предметом цієї статі є лише такі роботи та послуги, які не відповідають вимогам стандартів, норм і правил.

Споживач – фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов’язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов’язків найманого працівника.

Об’єктивна сторона правопорушення, передбаченого коментованою статтею, полягає у виконанні робіт, надання послуг громадянам-споживачам, що не відповідають вимогам стандартів, норм і правил. Зазначені вимоги встановлені законами України «Про стандартизацію» від 17.05.2001 р. № 2408-ІІІ, «Про метрологію та метрологічну діяльність» від 11.02.1998 р. № 113/98-ВР, «Про підтвердження відповідності» від 17.05.2001 р. № 2406-ІІІ, а також іншими нормативно-правовими актами.

Суб’єктивна сторона правопорушення характеризується наявністю вини як у формі умислу, так і у формі необережності.

Суб’єктами правопорушення є посадові особи підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності та громадяни – суб’єкти підприємницької діяльності.

Стаття 1682. Випуск у продаж продукції з порушенням вимог щодо медичних…       ^97

Стаття 1682. Випуск у продаж продукції з порушенням вимог щодо медичних попереджень споживачів тютюнових виробів

Випуск у продаж продукції з порушенням вимог щодо медичних попереджень споживачів тютюнових виробів – тягне за собою накладення штрафу на посадових осіб від п’яти до тридцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[Кодекс доповнено статтею 1682 згідно із Законом України № 2899-1V від 22.09.2005 р.]

Об’єктом цього правопорушення є суспільні відносини у сфері попередження куріння тютюнових виробів, зниження рівня їх вживання серед населення. Зазначені відносини регулюються законами України «Про заходи щодо попередження та зменшення вживання тютюнових виробів і їх шкідливого впливу на здоров’я населення» від 22.09.2005 р. № 2899-ІУ, «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв і тютюнових виробів» № 481/95-ВР.

Об’єктивна сторона правопорушення, передбаченого коментованою статтею, полягає у випуску у продаж продукції з порушенням вимог щодо медичних попереджень споживачів тютюнових виробів. Зазначені вимоги визначені Законами України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів» від 19.12.1995 р. № 481/95-ВР, «Про заходи щодо попередження та зменшення вживання тютюнових виробів і їх шкідливого впливу на здоров’я населення» від 22.09.2005 р.

Відповідно до цих законів, медичне попередження – це інформація про шкідливий вплив вживання тютюнових виробів на здоров’я людини, що міститься на пачках, коробках, сувенірних коробках, а також на упаковці (за виключенням прозорих обгорток), в якій тютюнові вироби знаходяться в пачках або коробках. Медичне попередження складається з чорної прямокутної рамки товщиною не менше ніж три міліметри та тексту, який вміщується в таку рамку. Медичні попередження можуть бути основними та додатковими.

Текст основного медичного попередження споживачів тютюнових виробів «Куріння призводить до серцево-судинних захворювань та раку легенів» та текст додаткового медичного попередження, вибраний із шести текстів додаткових медичних попереджень такого змісту: «Куріння під час вагітності шкодить вашій дитині»; «Тютюновий дим шкодить здоров’ю тих, хто вас оточує»; «Куріння викликає залежність, не починайте курити і»; «Куріння викликає імпотенцію»; «Захистіть дітей: не дозволяйте їм дихати вашим димом»; «Курці помирають рано», які наносяться на упаковки тютюнових виробів почергово, повинні займати не менше 30% площі зовнішньої поверхні кожної більшої сторони упаковки тютюнових виробів. Тексти основного та додаткового медичних попереджень споживачів тютюнових виробів, які зазначаються на кожній упаковці тютюнових виробів, повинні бути чіткими, надрукованими в чорній рамці, ширина якої не менша, ніж три міліметри, чорним жирним шрифтом на білому фоні, рядковими буквами, за винятком першої букви попередження, розміщеними по центру рамки таким чином, щоб забезпечити цілісність цих текстів при відкриванні тютюнового виробу способом, зазначеним на його упаковці, і не перекриватися іншою друкованою інформацією або марками акцизного збору.

Суб’єктивна сторона правопорушення характеризується наявністю вини як у формі умислу, так і у формі необережності.

Суб’єктами правопорушення є посадові особи.

<134 ___ Розділ II. Адміністративне правопорушення і адміністративна відповідальність

Стаття 169. Передача замовнику або у виробництво документації, яка не відповідає вимогам стандартів

Передача замовнику або у виробництво конструкторської, технологічної та проектної документації, яка не відповідає вимогам стандартів, норм і правил щодо якості продукції та її безпеки, – тягне за собою накладення штрафу на посадових осіб підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, громадян-власників підприємств чи уповноважених ними осіб від трьох до сорока неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[У статтю 169 внесено зміни згідно із Законом України N9 79/95-ВР від 01.03.95 р.]

[У статтю 169 внесено зміни згідно із Законом України N9 55/97-ВР від 07.02.97 р.]

Об’єктом цього правопорушення є суспільні відносини у сфері стандартизації (див. коментар до статей 167, 168). Предметом – конструкторська, технологічна та проектна документація, яка не відповідає вимогам стандартів, норм і правил щодо якості продукції та її безпеки. Цими видами документації є пакет документів, які засвідчують якість продукції та її безпеку.

Об’єктивна сторона правопорушення, передбаченого коментованою статтею, полягає у передачі замовнику або у виробництво конструкторської, технологічної та проектної документації, яка не відповідає вимогам стандартів, норм і правил щодо якості продукції та її безпеки. Зазначені вимоги встановлені законами України «Про стандартизацію» від 17.05.2001 р. № 2408-1II, «Про метрологію та метрологічну діяльність» від 11.02.1998 р. № 113/98-ВР, «Про підтвердження відповідності» від 17.02.2001 р. № 2406-НІ, а також іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до Закону України «Про захист прав споживачів» від 12.05.1991 р. № 1023-ХІІ безпека продукції – це відсутність будь-якого ризику для життя, здоров’я, майна споживача і навколишнього природного середовища при звичайних умовах використання, зберігання, транспортування, виготовлення і утилізації продукції. Належна якість товару, роботи або послуги – властивість продукції, яка відповідає вимогам, встановленим для цієї категорії продукції у нормативно-правових актах і нормативних документах, та умовам договору із споживачем.

Створюючи новий (модернізований) товар, розробник повинен подати технічну документацію відповідному органу для проведення державної експертизи на його відповідність вимогам щодо безпеки для життя, здоров’я і майна споживачів, а також навколишнього природного середовища. Виробник (виконавець) зобов’язаний інформувати споживача про можливий ризик і про безпечне використання продукції за допомогою прийнятих загальновідомих у міжнародній практиці позначень.

Суб’єктивна сторона правопорушення характеризується наявністю вини як у формі умислу, так і у формі необережності.

Суб’єктами правопорушення є посадові особи підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності та громадяни – суб’єкти підприємницької діяльності.

Стаття 170. Недодержання стандартів при транспортуванні, зберіганні і використанні продукції

Недодержання стандартів і технічних умов при транспортуванні, зберіганні і використанні (експлуатації) продукції, якщо це спричинило зниження якості, псування або наднормативні втрати продукції, – тягне за собою накладення штрафу на посадових осіб від трьох до сорока неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[У статтю 170 внесено зміни згідно із Законом України N9 79/95-ВР від 01.03.95 р.]

[У статтю 170 внесено зміни згідно із Законом України № 55/97-ВР від 07.02.97 р.]

Стаття 170і. Введення в обіг продукції, щодо якої немає сертифіката відповідності… ^дд

Об’єктом цього правопорушення є суспільні відносини у сфері стандартизації. Предметом – продукція, а саме будь-який виріб (товар), робота чи послуга, що виготовляються, виконуються чи надаються для задоволення суспільних потреб, і які є неякісними, зіпсованими тощо, тобто які мають певний недолік, який означає будь-яку невідповідність продукції вимогам нормативно-правових актів і нормативних документів, умовам договорів або вимогам, що пред’являються до неї, а також інформації про продукцію, наданій виробником (виконавцем, продавцем).

Об’єктивна сторона правопорушення, передбаченого коментованою статтею, полягає у недодержанні стандартів і технічних умов при транспортуванні, зберіганні і використанні (експлуатації) продукції, якщо це спричинило зниження якості, псування або наднормативні втрати продукції.

Транспортування продукції – це виробничий процес, який перебуває її накопичення, вантаження, переміщення, вивантаження будь-якими транспортними засобами. Зберігання продукції – це тимчасове її розміщення у спеціально відведених місцях чи об’єктах. Використання (експлуатація) продукції – це її реалізація за призначенням. Транспортування, зберігання та використання (експлуатація) продукції повинні здійснюватись в порядку, який передбачено відповідними стандартами і технічними умовами, порушення (недотримання) якого є об’єктивною стороною цього правопорушення. Обов’язковим елементом об’єктивної сторони цього правопорушення є причинний зв’язок між діянням (транспортування, зберігання чи використання (експлуатація) продукції) і наслідками (зниження якості, псування або наднормативні втрати продукції).

Суб’єктивна сторона правопорушення характеризується наявністю вини як у формі умислу, так і у формі необережності.

Суб’єктами правопорушення є посадові особи.

Стаття 170і. Введення в обіг продукції, щодо якої немає сертифіката відповідності або свідоцтва про визнання відпо­відності чи декларації про відповідність, а також неправомірне застосування національного знака відповідності

[Назву статті 170і викладено у новій редакції згідно із Законом України N9 543-ІУ від 20.02.2003р.]

Введення виробником чи постачальником в обіг продукції (у тому числі імпортної), яка підлягає обов’язковому підтвердженню відповідності, але щодо якої немає сертифіката відповідності або свідоцтва про визнання відповідності чи складеної відповідно до вимог технічного регламенту з підтвердження відповідності декларації про відповідність, а також неправомірне застосування національного знака відповідності, – тягне за собою накладення штрафу на посадових осіб підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, громадян-власників підприємств чи уповноважених ними осіб, громадян, які займаються підприємницькою діяльністю, від трьох до вісімдесяти восьми неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[Кодекс доповнено статтею 170і згідно із Законом України № 3683-Х1І від 15.12.93 р.]

[У статтю 170і внесено зміни згідно із Законом України N9 79/95-ВР від 01.03.95 р.]

[У статтю 170і внесено зміни згідно із Законом України N9 55/97-ВР від 07.02.97 р.]

[У статтю 170і внесено зміни згідно із Законом України № 543-ІУ від 20.02.2003 р.]

Об’єктом цього правопорушення є суспільні відносини у сфері підтвердження відповідності продукції. Зазначені відносини регулюються Законом України «Про підтвердження відповідності» від 17.05.2001 р. №2406-111.

<134   Розділ II. Адміністративне правопорушення і адміністративна відповідальність

Об’єктивна сторона правопорушення, передбаченого коментованою статтею, полягає у введенні виробником чи постачальником в обіг продукції (у тому числі імпортної), яка підлягає обов’язковому підтвердженню відповідності, але щодо якої немає сертифіката відповідності або свідоцтва про визнання відповідності чи складеної відповідно до вимог технічного регламенту з підтвердження відповідності декларації про відповідність, а також у неправомірному застосуванні національного знака відповідності.

Декларація про відповідність – це документально оформлена в установленому порядку заява виробника, де дається гарантія відповідності продукції вимогам, встановленим законодавством. Технічний регламент з підтвердження відповідності – це нормативно-правовий акт, затверджений Кабінетом Міністрів України, в якому містяться опис видів продукції, що підлягає обов’язковому підтвердженню відповідності, вимоги безпеки для життя та здоров’я людини, тварин, рослин, а також майна та охорони довкілля, процедури підтвердження відповідності цим вимогам, правила маркування і введення продукції в обіг. Свідоцтво про визнання відповідності – документ, що засвідчує визнання іноземних документів про підтвердження відповідності продукції вимогам, встановленим законодавством України. Національний знак відповідності – це знак, який засвідчує відповідність позначеної ним продукції вимогам технічних регламентів з підтвердження відповідності, які поширюються на неї. Опис та правила застосування національного знака відповідності встановлюються Кабінетом Міністрів України. Виробник зобов’язаний наносити національний знак відповідності в законодавчо регульованій сфері на продукцію, відповідність якої він засвідчив декларацією. У разі підтвердження відповідності продукції уповноваженим органом з сертифікації до національного знака відповідності додається ідентифікаційний номер цього органу. Визначення сертифіката відповідності див. у коментарі до ст. 167 КпАП.

Суб’єктивна сторона правопорушення характеризується наявністю вини як у формі умислу, так і у формі необережності.

Суб’єктами правопорушення є посадові особи підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності та громадяни – суб’єкти підприємницької діяльності.

Стаття 171. Порушення правил виробництва, ремонту, продажу та прокату засобів вимірювальної техніки

Випуск з виробництва засобів вимірювальної техніки, що не пройшли державних приймальних або контрольних випробувань, повірки, калібрування або метрологічної атестації; випуск з ремонту та у продаж і видача напрокат засобів вимірювальної техніки, на які поширюється державний метрологічний нагляд і які не пройшли повірки або державної метрологічної атестації; порушення умов і правил проведення ремонту засобів вимірювальної техніки; неповідомлення або несвоєчасне повідомлення територіальних органів спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у сфері метрології про діяльність з виробництва, ремонту, продажу, прокату та застосування засобів вимірювальної техніки, а так само неподання або несвоєчасне подання до цих органів на погодження переліків засобів вимірювальної техніки, щб перебувають в експлуатації та підлягають повірці, – тягне за собою накладення штрафу на посадових осіб підприємств, установ та організацій незалежно від форм власності, громадян – суб’єктів підприємницької діяльності від трьох до тридцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[Статтю 171 викладено у новій редакції згідно із Законом України N9 898-ХІУ від 09.07.99р.]

[У статтю 171 внесено зміни згідно із Законом України № 1765-ІУ від 15.06.2004 р.]

Стаття 171і. Порушення умов і правил проведення повірки і калібрування засобів… ^^

Об’єктом цього правопорушення є суспільні відносини у сфері забезпечення єдності вимірювань в Україні. Зазначені відносини регулюються Законом України «Про метрологію та метрологічну діяльність» від 11.02.1998 р. № 113/98-ВР.

Об’єктивна сторона правопорушення, передбаченого коментованою статтею, полягає у випуску з виробництва засобів вимірювальної техніки, що не пройшли державних приймальних або контрольних випробувань, повірки, калібрування або метрологічної атестації; випуску з ремонту та у продаж і видачі напрокат засобів вимірювальної техніки, на які поширюється державний метрологічний нагляд і які не пройшли повірки або державної метрологічної атестації; порушенні умов і правил проведення ремонту засобів вимірювальної техніки; неповідомленні або несвоєчасному повідомленні територіальних органів спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у сфері метрології про діяльність з виробництва, ремонту, продажу, прокату та застосування засобів вимірювальної техніки, а також неподанні або несвоєчасному поданні до цих органів на погодження переліків засобів вимірювальної техніки, що перебувають в експлуатації та підлягають повірці. До того ж засобом вимірювальної техніки – це технічний засіб, який застосовується під час вимірювань і має нормовані метрологічні характеристики. Засоби вимірювальної техніки можуть застосовуватися, якщо вони відповідають вимогам щодо точності, встановленим для цих засобів, у певних умовах їх експлуатації. Засоби вимірювальної техніки, на які поширюється державний метрологічний нагляд, дозволяється застосовувати, випускати з виробництва, ремонту та у продаж і видавати напрокат лише за умови, якщо вони пройшли повірку або державну метрологічну атестацію. Повірка полягає у встановленні придатності засобів вимірювальної техніки, на які поширюється державний метрологічний нагляд, до застосування на підставі результатів контролю їх метрологічних характеристик; метрологічна атестація засобів вимірювальної техніки – дослідження засобів вимірювальної техніки з метою визначення їх метрологічних характеристик та встановлення придатності цих засобів до застосування.

Суб’єктивна сторона правопорушення характеризується наявністю вини як у формі умислу, так і у формі необережності.

Суб’єктами правопорушення є посадові особи підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності та громадяни – суб’єкти підприємницької діяльності.

Стаття 1711. Порушення умов і правил проведення повірки і калібрування засобів вимірювальної техніки та виконання вимірювань

Порушення умов і правил проведення повірки і калібрування засобів вимірювальної техніки, проведення повірки та калібрування засобів вимірювальної техніки неуповноваженими повірочними та неатестованими або неакредитованими калібрувальними лабораторіями; порушення правил виконання вимірювань та умов використання їх результатів у сферах, на які поширюється державний метрологічний нагляд, а також проведення вимірювань у цих сферах з використанням неатестованих методик або неатестованими вимірювальними лабораторіями, – тягне за собою накладення штрафу на посадових осіб підприємств, установ та організацій незалежно від форм власності, громадян – суб’єктів підприємницької Діяльності від трьох до тридцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[Кодекс доповнено статтею 171і згідно із Законом України № 898-ХІУвід 09.07.99 р.]

[У статтю 171і внесено зміни згідно із Законом України № 1765-І Увід 15.06.2004 р. ]

<134 ___ Розділ II. Адміністративне правопорушення і адміністративна відповідальність

Об’єктом цього правопорушення є суспільні відносини у сфері забезпечення єдності вимірювань в Україні.

Об’єктивна сторона правопорушення, передбаченого коментованою статтею, полягає у порушенні умов і правил проведення повірки і калібрування засобів вимірювальної техніки, проведення повірки та калібрування засобів вимірювальної техніки неуповноваженими повірочними та неатестованими або неакредитованими калібрувальними лабораторіями; порушенні правил виконання вимірювань та умов використання їх результатів у сферах, на які поширюється державний метрологічний нагляд, а також проведення вимірювань у цих сферах з використанням неатестованих методик або неатестованими вимірювальними лабораторіями. Повірочна лабораторія – це підприємство, установа, організація чи їх окремий підрозділ, що здійснює повірку засобів вимірювальної техніки; калібрувальна лабораторія – підприємство, установа, організація чи їх окремий підрозділ, що здійснює калібрування засобів вимірювальної техніки; вимірювальна лабораторія – підприємство, установа, організація чи їх окремий підрозділ, що здійснює вимірювання фізичних величин, визначення хімічного складу, фізико-хімічних, фізико-механічних та інших властивостей і показників речовин, матеріалів і продукції, за винятком вимірювань, пов’язаних з оцінкою відповідності продукції, процесів, послуг, з документальним оформленням їх результатів. Порядок атестування зазначених лабораторій визначено Законом України «Про метрологію та метрологічну діяльність» від 11.02.1998 р. № 113/98-ВР.

Суб’єктивна сторона правопорушення характеризується наявністю вини як у формі умислу, так і у формі необережності.

Суб’єктами правопорушення є посадові особи підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності та громадяни – суб’єкти підприємницької діяльності.

Стаття 172. Порушення правил застосування засобів вимі­рювальної техніки

Порушення правил застосування засобів вимірювальної техніки, на які поширюється державний метрологічний нагляд, – тягне за собою накладення штрафу на посадових осіб підприємств, установ та організацій незалежно від форм власності, громадян – суб’єктів підприємницької діяльності від трьох до тридцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[Статтю 172 викладено у новій редакції згідно із Законом України N9 898-ХІУ від 09.07.99 р.]

Об’єктом цього правопорушення є суспільні відносини у сфері забезпечення єдності вимірювань в Україні.

Об’єктивна сторона правопорушення, передбаченого коментованою статтею, полягає у порушенні правил застосування засобів вимірювальної техніки, на які поширюється державний метрологічний нагляд. Об’єктами державного метрологічного контролю і нагляду є: засоби вимірювальної техніки; методики виконання вимірювань; кількість фасованого товару в упаковках. Державний метрологічний контроль і нагляд стосовно засобів вимірювальної техніки та методик виконання вимірювань поширюється на вимірювання, результати яких використовуються під час: робіт із забезпечення охорони здоров’я; робіт із забезпечення захисту життя та здоров’я громадян; контролю якості та безпеки продуктів харчування і лікарських засобів; контролю стану навколишнього природного середовища; контролю безпеки умов праці; геодезичних і гідрометеорологічних робіт; торговельно-комерційних операцій і розрахунків між покупцем (споживачем) і продавцем (постачальником, виробником, виконавцем), у тому числі у сферах побутових і комунальних послуг, телекомунікаційних послуг і послуг

гтаття 172і. Порушення умов і правил проведення повірки і калібрування засобів… ^^

поштового зв’язку; податкових, банківських і митних операцій; обліку енергетичних і матеріальних ресурсів (електричної і теплової енергії, газу, води, нафтопродуктів тоШо), за винятком внутрішнього обліку, який ведеться підприємствами, організаціями та фізичними особами – суб’єктами підприємницької діяльності; робіт, пов’язаних з державною реєстрацією земельних ділянок і нерухомого майна; робіт із забезпечення технічного захисту інформації, необхідність якого визначена законодавством; робіт, що виконуються за дорученням органів прокуратури та правосуддя; робіт з оцінки відповідності продукції, процесів, послуг; реєстрації національних і міжнародних спортивних рекордів. Порядок здійснення державного метрологічного нагляду встановлено Законом України «Про метрологію та метрологічну діяльність» від 11.02.1998 р. № 113/98-ВР.

Суб’єктивна сторона правопорушення характеризується наявністю вини як у формі умислу, так і у формі необережності.

Суб’єктами правопорушення є посадові особи підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності та громадяни – суб’єкти підприємницької діяльності.

Стаття 1721. Порушення встановленого порядку видачі сертифіката відповідності

Порушення встановленого порядку видачі сертифіката відповідності -тягне за собою накладення штрафу на посадових осіб від трьох до сорока чотирьох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[Кодекс доповнено статтею 172і згідно із Законом України № 79/95-ВР від 01.03.95 р.]

[У статтю 172і внесено зміни згідно із Законом України № 55/97-ВР від 07.02.97 р.]

Об’єктом цього правопорушення є суспільні відносини у сфері підтвердження відповідності продукції. Зазначені відносини регулюються Законом України «Про підтвердження відповідності» від 17.05.2001 р. №2406-111.

Об’єктивна сторона правопорушення, передбаченого коментованою статтею, полягає у порушенні встановленого порядку видачі сертифіката відповідності. Сертифікація в законодавчо регульованій сфері провадиться згідно з вимогами технічних регламентів з підтвердження відповідності. За результатами проведення сертифікації у разі позитивного рішення уповноваженого органу з сертифікації заявникові видається сертифікат відповідності, зразок якого затверджується спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у сфері підтвердження відповідності. Підтвердження відповідності здійснюється акредитованими в установленому законодавством порядку органами із сертифікації будь-якої форми власності, які уповноважені на здійснення цієї діяльності в законодавчо регульованій сфері. Уповноваженими органами із сертифікації можуть бути виключно резиденти України. Уповноважені органи із сертифікації ведуть реєстри виданих сертифікатів відповідності, свідоцтв про визнання відповідності та подають в установленому порядку інформацію про них до державного реєстру сертифікатів відповідності та свідоцтв про визнання відповідності. Уповноважені органи сертифікації мають право укладати за погодженням із спеціально уповноваженим Центральним органом виконавчої влади у сфері підтвердження відповідності угоди про взаємне визнання результатів робіт з підтвердження відповідності з уповноваженими органами інших країн. Вимоги до уповноважених органів із сертифікації та порядок надання їм повноважень встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Суб’єктивна сторона правопорушення характеризується наявністю вини як у формі Умислу, так і у формі необережності.

Суб’єктами правопорушення є посадові особи, до компетенції яких віднесено видачу сертифіката відповідності.

Розділ II. Адміністративне правопорушення і адміністративна відповідальність

Глава 14

Адміністративні правопорушення, що посягають на громадський порядок і громадську безпеку

Стаття 173. Дрібне хуліганство

Дрібне хуліганство, тобто нецензурна лайка в громадських місцях, образливе чіпляння до громадян та інші подібні дії, що порушують громадський порядок і спокій громадян, – тягне за собою накладення штрафу від трьох до семи неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправні роботи на строк від одного до двох місяців з відрахуванням двадцяти процентів заробітку, а в разі, якщо за обставинами справи, з урахуванням особи порушника, застосування цих заходів буде визнано недостатнім, – адміністративний арешт на строк до п’ятнадцяти діб.

[У статтю 173 внесено зміни згідно із Законом України N2 55/97-ВР від 07.02.97 р.]

Об’єктом цього правопорушення є суспільні відносини у сфері громадського порядку. Громадський порядок – це обумовлена потребами суспільства система врегульованих правовими та іншими соціальними нормами система відносин, що складаються у громадських місцях в процесі спілкування людей, і яка має на меті забезпечення спокійної обстановки суспільного життя, нормальних умов для праці і відпочинку людей, для діяльності державних органів, а також підприємств, установ та організацій. Відмінною особливістю дрібного хуліганства від хуліганства, що наказується в кримінальному порядку, є те, що воно не має характеру грубого порушення громадського порядку, яке причиняє суттєву шкоду суспільним відносинам, правовим та законним інтересам громадян. Дрібне хуліганство необхідно відрізняти від таких схожих дій, як самоправство, приниження гідності, нанесення побоїв, або інших проступків, які мають наслідком адміністративну відповідальність (поява у нетверезому стані у громадських місцях, порушення правил руху і т. ін.).

Об’єктивна сторона правопорушення, передбаченого коментованою статтею, полягає у нецензурній лайці в громадських місцях, образливому ставленні до громадян та інших діях, що порушують громадський порядок і спокій громадян.

Найбільш розповсюдженою формою дрібного хуліганства є нецензурна лайка у громадських місцях, під якою необхідно розуміти найбільш цинічні лайки, що належать, як правило, до сфери статевих відносин, непристойні висловлювання, один із найогидніших різновидів словесної брутальності. Іншою формою цього правопорушення є образливе ставлення до громадян, під яким необхідно розуміти докучливу поведінку, пов’язану з образливими діями, що зневажають честь і гідність людини та утискають будь-чию волю, до того ж у грубій розв’язній манері. Це може бути: хапання за одяг, насильницьке утримання за руки, демонстративне зривання головного убору, вимога дати цигарку або пускання в обличчя диму від неї, непристойна пропозиція дівчині та інші подібні дії. Для всіх цих випадків характерним є ігнорування волі та бажання оточення, прагнення нав’язати свою волю, а точніше свавілля.

Конкретні прояви цього правопорушення надзвичайно різноманітні. Таке розмаїття законодавець визначив терміном «інші подібні дії», до яких необхідно віднести: насильницьке вторгнення в громадські місця всупереч забороні певних осіб, які слідкують за порядком; безпідставне порушення спокою громадян телефонними дзвінками, лихослів’я по телефону; співання непристойних пісень; вигуки, свист під час демонстрації кінофільмів; ґвалт, крики з хуліганських мотивів біля вікон громадян

Стаття 1732. Вчинення насильства в сім’ї або невиконання захисного припису        ^^

у нічний час; справляння природних потреб у не відведених для цього місцях; поява у громадському місці в оголеному вигляді; самовільна без потреби зупинка комунального транспорту; нанесення непристойних малюнків на тротуари, стіни, паркани, двері чи вчинення написів нецензурного змісту; неправдиве повідомлення про смерть родичів, знайомих, якщо це не призвело до тяжких наслідків; грубе порушення черг, яке супроводжується ображанням громадян та проявленням неповаги до них; знищення або пошкодження з хуліганських мотивів якого-небудь майна у незначних розмірах тощо.

Обов’язковою ознакою об’єктивної сторони цього правопорушення є місце його скоєння, а саме – громадське місце, яке дістало законодавче визначення як частина (частини) будь-якої будівлі, споруди, яка доступна або відкрита для населення вільно, чи за запрошенням, або за плату, постійно, періодично або час від часу, зокрема під’їзди, а також підземні переходи, стадіони (Закон України «Про заходи щодо попередження та зменшення вживання тютюнових виробів і їх шкідливого впливу на здоров’я населення» від 22.09.2005 р. № 2899-1У).

Суб’єктивна сторона правопорушення характеризується наявністю вини у формі прямого або непрямого умислу. Особа усвідомлює, що її дії протиправні, вона передбачає, що в результаті їх здійснення будуть порушені громадський порядок і прагне до цього. Елементом суб’єктивної сторони дрібного хуліганства є також мотив задоволення індивідуальних потреб самоствердження шляхом ігнорування гідності інших людей.

Суб’єктом правопорушення можуть бути особи, яким виповнилося 16 років.

Стаття 1731. Поширювання неправдивих чуток

Поширювання неправдивих чуток, що можуть викликати паніку серед населення або порушення громадського порядку, – тягне за собою накладення штрафу від десяти до п’ятнадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправні роботи на строк до одного місяця з відрахуванням двадцяти процентів заробітку.

[Кодекс доповнено статтею 173і згідно з Указом Президії Верховної Ради Української РСР N° 9082-ХІ від 20.04.90 р.]

[У статтю 173і внесено зміни згідно із Законом України N° 55/97-ВР від 07.02.97р.]

Об’єктом цього правопорушення є суспільні відносини у сфері громадського порядку (див. коментар до ст. 173).

Об’єктивна сторона правопорушення, передбаченого коментованою статтею, полягає у поширюванні неправдивих чуток, що можуть викликати паніку серед населення або порушення громадського порядку. Неправдивими чутками є вістка, повідомлення про кого, що що-небудь, які суперечать (не відповідають) дійсності (правді, істині). Предметом таких чуток (повідомлень) можуть бути будь-які факти, що можуть викликати паніку серед населення або порушення громадського порядку. Це, наприклад, повідомлення про нібито не роботу громадського транспорту, радіаційні та інші викиди, перекриття руху транспорту, зараження питної води, масове зловживання владними повноваженнями працівників правоохоронних органів тощо. Паніка – це раптове замішання, розгубленість або прояв страху у випадку небезпеки.

Суб’єктивна сторона правопорушення характеризується наявністю вини як у формі умислу, так і у формі необережності.

Суб’єктом правопорушення може бути особа, якій виповнилося 16 років.

Стаття 1732. Вчинення насильства в сім’ї або невиконання захисного припису

Вчинення насильства в сім’ї, тобто умисне вчинення будь-яких дій фізичного, психологічного чи економічного характеру (застосування

<134   Розділ II. Адміністративне правопорушення і адміністративна відповідальність

фізичного насильства, що не завдало фізичного болю і не спричинило тілесних ушкоджень, погрози, образи чи переслідування, позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна або коштів, на які потерпілий має передбачене законом право, тощо), внаслідок чого могла бути чи була завдана шкода фізичному або психічному здоров’ю потерпілого, а так само невиконання захисного припису особою, стосовно якої він винесений, – тягнуть за собою накладення штрафу від одного до трьох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправні роботи на строк до одного місяця з відрахуванням двадцяти відсотків заробітку.

Ті самі дії, вчинені особою, яку протягом року було піддано адміністративному стягненню за одне з порушень, передбачених частиною першою цієї статті, – тягнуть за собою накладення штрафу від трьох до семи неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправні роботи на строк від одного до двох місяців з відрахуванням двадцяти відсотків заробітку, а в разі якщо за обставинами справи, з урахуванням особи порушника, застосування цих заходів буде визнано недостатнім, – адміністративний арешт на строк до п’ятнадцяти діб.

[Кодекс доповнено статтею 17 З2 згідно із Законом України N2 759-ІУвід 15.05.2003 р.]

Об’єктом цього правопорушення є суспільні відносини у сфері захисту прав громадян.

Об’єктивна сторона правопорушення, передбаченого коментованою статтею, полягає в умисному вчиненні будь-яких дій фізичного, психологічного чи економічного характеру (застосування фізичного насильства, що не завдало фізичного болю і не спричинило тілесних ушкоджень, погрози, образи чи переслідування, позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна або коштів, на які потерпілий має передбачене законом право, тощо), внаслідок чого могла бути чи була завдана шкода фізичному або психічному здоров’ю потерпілого, а також у невиконанні захисного припису особою, стосовно якої він винесений.

Відповідно до Закону України «Про попередження насильства в сім’ї» від 15.11.2001 р. № 2789-ІІІ насильство в сім’ї – будь-які умисні дії фізичного, сексуального, психологічного чи економічного спрямування одного члена сім’ї стосовно іншого члена сім’ї, якщо ці дії порушують конституційні права і свободи члена сім’ї як людини та громадянина і наносять йому моральну шкоду, шкоду його фізичному чи психічному здоров’ю.

Протиправні дії за цією статтею можуть мати характер фізичного, психологічного чи економічного насильства. Фізичне насильство в сім’ї – це умисне насильство, яке не завдає фізичного болю і не спричиняє тілесних ушкоджень (наприклад, нанесення одним членом сім’ї іншому члену сім’ї побоїв). Психологічне насильство в сім’ї – насильство, пов’язане з дією одного члена сім’ї на психіку іншого члена сім’ї шляхом словесних образ або погроз, переслідування, залякування, якими навмисно спричиняється емоційна невпевненість, нездатність захистити себе та може завдаватися або завдається шкода психічному здоров’ю. Економічне насильство в сім’ї – умисне позбавлення одним членом сім’ї іншого члена сім’ї житла, їжі, одягу та іншого майна чи коштів, на які постраждалий має передбачене законом право, що може призвести до порушення фізичного чи психічного здоров’я.

Завдання шкоди фізичному або психічному здоров’ю потерпілого є необов’язковим для кваліфікації.

Одним із видів протиправних дій, які є об’єктивною стороною цього правопорушення є невиконання захисного припису особою, стосовно якої він винесений під яким необхідно розуміти спеціальну форму реагування служби дільничних інспекторів міліції

Стаття 174. Стрільба з вогнепальної, холодної метальної чи пневматичної зброї…            ^^

та кримінальної міліції у справах дітей щодо захисту жертви насильства в сім’ї, яким особі, яка вчинила насильство в сім’ї, забороняється вчиняти певні дії стосовно жертви насильства в сім’ї. Захисним приписом особи, стосовно якої він винесений, може бути заборонено чинити певну дію (дії) стосовно жертви насильства в сім’ї, а саме: чинити конкретні акти насильства в сім’ї; отримувати інформацію про місце перебування жертви насильства в сім’ї; розшукувати жертву насильства в сім’ї, якщо жертва насильства в сім’ї за власним бажанням перебуває у місці, що невідоме особі, яка вчинила насильство в сім’ї; відвідувати жертву насильства в сім’ї, якщо вона тимчасово перебуває не за місцем спільного проживання членів сім’ї; вести телефонні розмови з жертвою насильства в сім’ї.

Членами сім’ї є особи, які проживають разом і (або) об’єднанні законними правами чи обов’язками щодо утримання (Закон України «Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім’ям» від 01.06.2000 р. № 1768-ІІІ).

Суб’єктивна сторона правопорушення характеризується наявністю вини у формі умислу.

Суб’єктом правопорушення є особа, якій виповнилося 16 років, і яка вчинила насильство до одного із членів своєї сім’ї.

Стаття 174. Стрільба з вогнепальної, холодної метальної чи пневматичної зброї в населених пунктах і в не відведених для цього місцях або з порушенням установленого порядку

Стрільба з вогнепальної чи холодної метальної зброї або пневматичної зброї калібру понад 4,5 міліметра і швидкістю польоту кулі понад 100 метрів за секунду в населених пунктах і в не відведених для цього місцях, а також у відведених місцях з порушенням установленого порядку – тягне за собою накладення штрафу від п’яти до десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з конфіскацією зброї і бойових припасів або без такої.

[У статтю 174 внесено зміни згідно із Законом України № 148/9б-ВР від 25.04.96 р.]

[У статтю 174 внесено зміни згідно із Законом України № 55/97-ВР від 07.02.97 р.]

Об’єктом цього правопорушення є суспільні відносини у сфері громадського порядку та громадської безпеки. Визначення поняття громадського порядку дається у коментарі до ст. 173. Що стосується громадської безпеки, то під нею пропонуємо розуміти сукупність суспільних відносин, пов’язаних з попередженням чи усуненням різних за характером загроз для життя і здоров’я людей їх майна, які можуть виникнути внаслідок дій людей або негативного прояву джерел підвищеної небезпеки.

Об’єктивна сторона правопорушення, передбаченого коментованою статтею, полягає у стрільбі з вогнепальної чи холодної метальної зброї або пневматичної зброї калібру понад 4,5 міліметра і швидкістю польоту кулі понад 100 метрів за секунду в населених пунктах і в не відведених для цього місцях, а також у відведених місцях з порушенням установленого порядку.

Визначення вогнепальної, холодної метальної та пневматичної зброї містяться в Інструкції про порядок виготовлення, придбання, зберігання, обліку, перевезення та використання вогнепальної, пневматичної і холодної зброї, пристроїв вітчизняного виробництва для відстрілу патронів, споряджених гумовими чи аналогічними за своїми властивостями метальними снарядами несмертельної дії, та зазначених патронів, а також боєприпасів до зброї та вибухових матеріалів, яка затверджена наказом МВС України від 21.08.1998 р. № 622. Так, відповідно до п. 8.2. цієї Інструкції вогнепальною вважається зброя, в якій снаряд (куля, шрот тощо) спрацьовує миттєвим звільненням хімічної енергії заряду (пороху або іншої пальної суміші). До пневматичної зброї належать пістолети, револьвери, гвинтівки калібру понад 4,5 міліметра і швидкістю польоту кулі понад 100

<134   Розділ II. Адміністративне правопорушення і адміністративна відповідальність

метрів за секунду, в яких снаряд (куля) приводиться в рух за рахунок стиснутих газів. До холодної зброї належать пристрої та предмети, конструктивно призначені для ураження живої чи іншої цілі за допомогою м’язової сили людини чи механічного пристрою (може бути холодною ручною та холодною метальною).

Об’єктивною стороною цього правопорушення є протиправне діяння у вигляді стрільби, під якою необхідно розуміти здійснення хоча б одного пострілу із зазначених у цій статті видів зброї.

Обов’язковою ознакою об’єктивної сторони цього правопорушення є місце його вчинення.

Суб’єктивна сторона правопорушення характеризується наявністю вини у формі прямого або непрямого умислу.

Суб’єктом правопорушення може бути особа, якій виповнилося 16 років.

Стаття 175. Порушення встановлених законодавством вимог пожежної безпеки

Порушення встановлених законодавством вимог пожежної безпеки, а також використання пожежної техніки та засобів пожежогасіння не за призначенням – тягне за собою попередження або накладення штрафу на громадян від 0,5 до семи неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб – від двох до десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[Статтю 175 викладено у новій редакції згідно із Законом України N2 651/97-ВР від 19.11.97 р.]

[У статтю 175 внесено зміни згідно із Законом України № 1142-ХІУ від 08.10.99 р.]

[Статтю 175 доповнено згідно із Законом України № 1155-ІУвід 11.09.2003 р.]

Об’єктом цього правопорушення є суспільні відносини у сфері забезпечення пожежної безпеки, під якою необхідно розуміти проведення організаційних, технічних та інших заходів, спрямованих на попередження пожеж, забезпечення безпеки людей, зниження можливих майнових втрат і зменшення негативних екологічних наслідків у разі їх виникнення, створення умов для швидкого виклику пожежних підрозділів та успішного гасіння пожеж.

Об’єктивна сторона правопорушення, передбаченого коментованою статтею, полягає у порушенні встановлених законодавством вимог пожежної безпеки, а також використанні пожежної техніки та засобів пожежогасіння не за призначенням.

Вимоги пожежної безпеки містяться у Законі України «Про пожежну безпеку» від 17.12.1993 р. № 3745-ХІІ та Правилах пожежної безпеки в Україні, які є обов’язковими для виконання всіма центральними і місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями (незалежно від виду їх діяльності та форм власності), посадовими особами та громадянами. Такі вимоги поширюється також на житлові будинки, що експлуатуються, будуються, реконструюються, технічно переоснащуються і розширюються, за винятком підземних споруд та транспортних засобів, вимоги до яких визначаються у спеціальних нормативних документах. Вимоги з пожежної безпеки містяться також у стандартах, будівельних нормах, правилах улаштування електроустановок та ДНАОП 0.00-1.32- 01 «Правила будови електроустановок. Електрообладнання спеціальних установок», нормах технологічного проектування та інших нормативних актах, які регламентують вимоги пожежної безпеки. Міністерства й відомства, виходячи зі специфічних умов та особливостей пожежної небезпеки виробництв, можуть додатково розробляти і видавати свої галузеві правила пожежної безпеки, які мають бути узгоджені з Державним департаментом пожежної безпеки МНС України.

стаття 175і. Куріння тютюнових виробів у заборонених місцях                ^

На власників підприємств, установ, організацій чи уповноважених ними органів покладено обов’язок щодо утримування у справному стані засоби протипожежного захисту і зв’язку, пожежну техніку, обладнання та інвентар, не допускати їх використання не за призначенням. Недотримання вимог щодо використання пожежної техніки та засобів пожежогасіння за призначенням також є ознакою об’єктивної сторони цього правопорушення. Використати не за призначенням означає використання пожежної техніки та засобів пожежегасіння з іншою метою, а не з тою, задля якої вони виготовлені (створені тощо).

Суб’єктивна сторона правопорушення характеризується наявністю вини як у формі умислу, так і у формі необережності.

Суб’єктами правопорушення можуть бути як посадові особи, так і громадяни.

Стаття 175і. Куріння тютюнових виробів у заборонених місцях

Куріння тютюнових виробів у місцях, де це заборонено законом, а також в інших місцях, визначених рішенням відповідної сільської, селищної, міської ради, – тягне за собою попередження або накладення штрафу від одного до п’яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Повторне протягом року вчинення порушення, передбаченого частиною першою цієї статті, за яке особу вже було піддано адміністративному стягненню, – тягне за собою накладення штрафу від п’яти до семи неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[Кодекс доповнено статтею 175і згідно із Законом України М 2899-ІУ від 22.09.2005 р.]

Об’єктом цього правопорушення є суспільні відносини у сфері охорони здоров’я, забезпечення пожежної безпеки та громадського порядку (див. коментарі до статей 42, 173, 175).

Об’єктивна сторона правопорушення, передбаченого коментованою статтею, полягає у курінні тютюнових виробів у місцях, де це заборонено законом, а також в інших місцях, визначених рішенням відповідної сільської, селищної, міської ради.

Куріння тютюнових виробів – це дії, що призводять до згорання тютюнових виробів, у результаті чого утворюється тютюновий дим, який виділяється в повітря та вдихається особою, яка їх курить. До місць, в яких заборонено куріння, Законом України «Про заходи Щодо попередження та зменшення вживання тютюнових виробів і їх шкідливого впливу на здоров’я населення» від 22.09.2005 р. № 2899-ІУ віднесено робочі місця та громадські місця, за винятком спеціально для цього відведених місць. Власник або уповноважені ним особи, чи орендарі відповідних споруд, окремих приміщень зобов’язані відвести спеціальні місця для куріння, обладнані витяжною вентиляцією чи іншими засобами для видалення тютюнового диму, а також розмістити наочну інформацію про розташування таких місць та про шкоду, якої завдають здоров’ю людини куріння тютюнових виробів чи інші способи їх вживання. Законом можуть встановлюватися й інші обмеження щодо місць вживання тютюнових виробів. У громадських місцях для осіб, які не курять, відводиться не менше ніж 50% площі цих громадських місць, розміщеної так, щоб тютюновий дим не поширювався на цю територію.

Визначення громадського місця див. коментар до ст. 173. Під робочим місцем необхідно розуміти місце постійного або тимчасового перебування працівника в процесі трудової діяльності. Постійне робоче місце – місце, на якому працівник перебуває більшу частину робочого часу (більше 50% або більше 2 годин безперервно). Якщо робота здійснюється в різних пунктах робочої зони, постійним робочим місцем вважається вся робоча зона, яка визначається як простір, обмежений заввишки до 2 м над рівнем підлоги або майданчика, на якому знаходиться місце постійного або непостійного (тимчасового) перебування працівників. Непостійне робоче місце – місце, на якому працівник

<134   Розділ II. Адміністративне правопорушення і адміністративна відповідальність

перебуває меншу частину (менше 50% або менше 2 годин безперервно) свого робочого часу (Методичні рекомендації для проведення атестації робочих місць за умовами праці затверджені наказом Міністерства праці та соціальної політики від 01.09.1992 р. № 41).

Суб’єктивна сторона правопорушення характеризується наявністю вини як у формі умислу, так і у формі необережності.

Суб’єктом правопорушення може бути особа, якій виповнилося 16 років.

Стаття 176. Виготовлення, зберігання самогону та апаратів для його вироблення

Виготовлення або зберігання без мети збуту самогону чи інших міцних спиртних напоїв домашнього вироблення, виготовлення або зберігання без мети збуту апаратів для їх вироблення – тягнуть за собою накладення штрафу від трьох до десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[Статтю 176 виключено згідно з Указом Президії Верховної Ради Української РСР № 316-ХІ від 29.05.85р.]

[Кодекс доповнено статтею 176 згідно з Указом Президії Верховної Ради Української РСР№> 4135-Х1 від 12.06.87р.]

[У статтю 176 внесено зміни згідно із Законом України N9 55/97-ВР від 07.02.97 р.]

Об’єктом цього правопорушення є суспільні відносини у сфері громадського порядку та охорони здоров’я населення (див. коментарі до статей 42, 173).

Об’єктивна сторона правопорушення, передбаченого коментованою статтею, полягає у виготовленні або зберіганні без мети збуту самогону чи інших міцних спиртних напоїв домашнього вироблення, виготовленні або зберіганні без мети збуту апаратів для їх вироблення.

Виготовлення самогону – це приготування алкогольної маси із вмістом спирту етилового понад 12% кустарним способом з продуктів бродіння (буряк, картопля, цукор тощо). При виготовленні винним хоч би з частини алкогольної маси міцного спиртного напою або приготування закваски і одночасне зберігання ним самогонного апарата дії його належить кваліфікувати як закінчене правопорушення. Міцні спиртні напої домашнього вироблення – це продукти, одержані кустарним способом шляхом спиртового бродіння цукромістких матеріалів або виготовлені на основі харчових спиртів із вмістом спирту етилового понад 12%. Апарати для виготовлення самогону чи інших міцних спиртних напоїв домашнього вироблення – це пристрої, які використовуються для приготування алкогольної маси кустарним способом з продуктів бродіння. Зберігання самогону чи інших міцних спиртних напоїв домашнього вироблення, апаратів для їх вироблення – це їх тримання (приховування) у певних умовах, які дозволяють зберегти ці продукти від псування.

Самогон та інші міцні спиртні напої домашнього вироблення, апарати для їх вироблення органами внутрішніх справ (міліцією) вилучаються в осіб, які вчинили таке правопорушення, і після розгляду справи знищуються.

Суб’єктивна сторона правопорушення характеризується наявністю вини у формі прямого умислу.

Суб’єктом правопорушення є особа, якій виповнилося 16 років.

Стаття 177. Придбання самогону та інших міцних спиртних напоїв домашнього вироблення

Придбання самогону та інших міцних спиртних напоїв домашнього вироблення – тягне за собою накладення штрафу від одного до п’яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Стаття 111і. Виготовлення, придбання, зберігання або реалізація фальсифікованих…

[У статтю 177 внесено зміни згідно з Указом Президії Верховної Ради Української РСР№ 316-Х1 від 29.05.85 р.]

[У статтю 177 внесено зміни згідно із Законом України № 55/97-ВР від 07.02.97 р.]

Об’єктом цього правопорушення є суспільні відносини у сфері громадського порядку та охорони здоров’я населення (див. коментар до статей 42, 173).

Об’єктивна сторона правопорушення, передбаченого коментованою статтею, полягає у придбанні самогону та інших міцних спиртних напоїв домашнього вироблення (див. коментар до ст. 176). Придбання самогону та інших міцних спиртних напоїв домашнього вироблення – це усний чи письмовий правочин між споживачем і продавцем (виконавцем) про якість, терміни, ціну та інші умови, за яких реалізується така кустарна продукція.

Суб’єктивна сторона правопорушення характеризується наявністю вини у формі прямого умислу.

Суб’єктом правопорушення є особа, якій виповнилося 16 років.

Стаття 1771.

[Кодекс доповнено статтею 177і згідно з Указом Президії Верховної Ради Української РСР N° 2444-ХІ від 27.06.86 р.]

[Статтю 177і виключено згідно із Законом України № 2547-XIІ від 07.07.92 р.]

Стаття 1772. Виготовлення, придбання, зберігання або реалізація фальсифікованих алкогольних напоїв або тютюнових виробів

Виготовлення, придбання або зберігання з метою реалізації фальсифікованих алкогольних напоїв чи тютюнових виробів, а так само виготовлення, придбання або зберігання з метою реалізації або вико­ристання за призначенням обладнання для вироблення фальсифікованих алкогольних напоїв чи тютюнових виробів – тягнуть за собою накладення штрафу від десяти до п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з конфіскацією фальсифікованих алкогольних напоїв, тютюнових виробів та обладнання для їх вироблення.

Реалізація фальсифікованих алкогольних напоїв чи тютюнових виробів, а так само обладнання для їх вироблення – тягне за собою накладення штрафу від двадцяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з конфіскацією фальсифікованих алкогольних напоїв, тютюнових виробів та обладнання для їх вироблення.

[Кодекс доповнено статтею 1772 згідно із Законом України № 1685-III від 20.04.2000 р.]

Об’єктом цього правопорушення є суспільні відносини у сфері охорони здоров’я громадян та встановлений порядок виготовлення і реалізації алкогольних напоїв і тютюнових виробів (див. коментар до ст. 42).

Об’єктивна сторона правопорушення, передбаченого коментованою статтею, полягає у виготовленні, придбанні, зберіганні або реалізації фальсифікованих алкогольних напоїв або тютюнових виробів.

Згідно із Законом України «Про захист прав споживачів» від 12.05.1991 р. № 1023- XII, фальсифікована продукція – це продукція, виготовлена з порушенням технології або неправомірним використанням знака для товарів та послуг, чи копіюванням форми, Упаковки, зовнішнього оформлення, а так само неправомірним відтворенням товару іншої особи. Відповідно до Закону України «Про державне регулювання виробництва

<134   Розділ II. Адміністративне правопорушення і адміністративна відповідальність

і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів» від 19.12.1995 р. № 481/95-ВР фальсифікація алкогольних напоїв та тютюнових виробів – це умисне, з корисливою метою виготовлення алкогольних напоїв та тютюнових виробів з порушенням технології чи з неправомірним використанням знака для товарів і послуг, чи копіюванням форми, упаковки, зовнішнього оформлення, а так само прямим відтворенням товару іншого підприємця з самовільним використанням його імені. Не вважається фальсифікацією добросовісне тривале використання двома і більше підприємствами-резидентами або підприємствами, що є їх правонаступниками, знаків для позначення однорідних товарів, права на які засвідчуються свідоцтвами на знаки для товарів і послуг, одержаними до введення в дію п. 4 ст 6 Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг», якщо таке використання розпочалося до державної реєстрації таких знаків. Відповідно до ст. 16 цього самого Закону підприємство- товаровиробник самостійно визначає засоби та форми захисту вироблюваних ним алкогольних напоїв і тютюнових виробів від фальсифікації (підроблення) і має право ініціативи контролю щодо фальсифікації власної продукції суб’єктами підприємницької діяльності та фізичними особами. Орган державного контролю, до якого звернувся товаровиробник з таким проханням, зобов’язаний терміново провести перевірку відповідності продукції оригіналу в присутності представника товаровиробника – ініціатора перевірки. За наявності документів, які підтверджують факт фальсифікації, товаровиробник має право звернутися у встановленому законом порядку до суду без сплати державного мита.

Суб’єктивна сторона правопорушення характеризується наявністю вини як у формі умислу, так і у формі необережності.

Суб’єктом правопорушення можуть бути як посадові особи, так і громадяни.