КУпАП: науково-практичний коментар ч.7

ч. 1   ч. 2   ч. 3   ч. 4   ч. 5   ч. 6   ч. 7   ч. 8   ч. 9   ч. 10   ч. 11   ч. 12   ч. 13   ч. 14   ч. 15   ч. 16   ч. 17

Стаття 136. Порушення правил, спрямованих на забезпечення схоронності вантажів на залізничному, морському, річковому та автомобільному транспорті

Пошкодження пломб і запірних пристроїв вантажних вагонів, автомобілів, автомобільних причепів, контейнерів, трюмів та інших вантажних приміщень плавучих засобів, зривання з них пломб, пошкодження окремих вантажних місць та їх упаковки, пакетів, огорож вантажних дворів, залізничних станцій, вантажних автомобільних станцій, контейнерних пунктів (площадок), портів (пристаней) і складів, які використовуються для виконання операцій, зв’язаних з вантажними перевезеннями, а також перебування без належного дозволу на території вантажних дворів, контейнерних пунктів (площадок), вантажних районів (дільниць) портів (пристаней), шлюзів і зазначених вище складів – тягнуть за собою накладення штрафу від трьох до п’яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[У частину першу статті 136 внесено зміни згідно із Законом України N9 55/97-ВР від 07.02.97 р.]

Пошкодження рухомого складу, контейнерів, плавучих та інших транспортних засобів, призначених для перевезення вантажів, а також

Стаття 136. Порушення правил, спрямованих на забезпечення схоронності вантажів… 279

перевізних пристроїв – тягне за собою накладення штрафу від трьох до семи неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[У частину другу статті 136внесено зміни згідно із Законом України № 55/97-ВР від 07.02.97 р.]

Об’єктом цього правопорушення є суспільні відносини у сфері транспорту.

Вантажем вважаються всі предмети з моменту прийняття для перевезень до здачі одержувачу вантажу. Оскільки під час перевезення вантажів на залізничному, морському, річковому, автомобільному транспорті виникає певний ризик їх зіпсуття, розкрадання та іншого спричинення шкоди, чисельними нормативно-правовими актами передбачено особливий порядок охорони цілісності самих вантажів та їх упаковки, місць, де вони зберігаються тощо. До таких нормативних актів, зокрема, належать Правила перевезень пасажирів, багажу, вантажобагажу та пошти залізничним транспортом України, затверджені наказом Міністерства транспорту України від 28.07.1998 р. № 297, Правила користування вагонами і контейнерами, затверджені наказом Міністерства транспорту України від 25.02.1999 р. № 113, Правила приймання вантажів до перевезення, затверджені наказом Міністерства транспорту України від 21.11.2000 р. № 644, Правила перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджені наказом Міністерства транспорту України від 14.10.97 № 363, Правила перевезення вантажів у транспортних пакетах, затверджені наказом Міністерства транспорту України 21.11.2000 № 644 та інші. Підприємства транспорту забезпечують збереження вантажів з часу їх прийняття для перевезення і до видачі їх одержувачам, якщо інше не передбачено договором. Охорона вантажів і об’єктів транспорту, а також проведення протипожежної профілактичної роботи та контроль за виконанням встановлених вимог пожежної безпеки, ліквідація пожеж на транспорті здійснюються працівниками підприємств транспорту у встановленому порядку. Перелік вантажів, що підлягають спеціальній охороні та супроводу, затверджується Кабінетом Міністрів України. Порядок охорони та супроводу таких вантажів встановлюється Міністерством транспорту і зв’язку України. Перелік військових вантажів, порядок охорони і супроводу їх караулами встановлюються Міністерством оборони України за погодженням з Міністерством транспорту і зв’язку України. Охорона та супровід небезпечних і цінних вантажів за переліком, затвердженим Кабінетом Міністрів України, забезпечуються відправниками або одержувачами вантажів протягом усього шляху руху. Порядок охорони та супроводу вантажів, що швидко псуються, визначається відправниками (одержувачами) вантажів самостійно і погоджується з Міністерством транспорту і зв’язку України.

Об’єктивна сторона правопорушень, передбачених ч. 1 коментованої статті, полягає у вчиненні таких дій: пошкодженні пломб і запірних пристроїв вантажних вагонів, автомобілів, автомобільних причепів, контейнерів, трюмів та інших вантажних приміщень плавучих засобів, зриванні з них пломб, пошкодженні окремих вантажних місць та їх упаковки, пакетів, огорож вантажних дворів, залізничних станцій, вантажних автомобільних станцій, контейнерних пунктів (площадок), портів (пристаней) і складів, які використовуються для виконання операцій, пов’язаних з вантажними перевезеннями, а також перебування без належного дозволу на території вантажних дворів, контейнерних пунктів (площадок), вантажних районів (дільниць) портів (пристаней), шлюзів і зазначених вище складів. До того ж вантажною автомобільною станцією є комплекс будівель, споруд, призначених для виконання вантажних, господарських робіт з вантажами та надання транспортно-експедиційних послуг перевізникам; контейнерний пункт – це комплекс будівель, споруд, обладнаних технічними засобами, призначених Для виконання навантажувально-розвантажувальних, господарських операцій з контейнерами, а також робіт з технічного обслуговування і ремонту контейнерів та надання транспортно-експедиційних послуг перевізникам. Перебування без належного

<134 ___ Розділ II. Адміністративне правопорушення і адміністративна відповідальність

дозволу на території вантажних дворів, контейнерних пунктів (площадок), вантажних районів (дільниць) портів (пристаней), шлюзів і зазначених вище складів – це знаходження на території зазначених об’єктів осіб, які не є працівниками відповідних транспортних організацій, відправниками або одержувачами вантажу або представниками інших організацій, до компетенції яких належить здійснення контролю за вантажними перевезеннями та зберіганням вантажу. Склад правопорушення, передбаченого ч. 1 коментованої статті, необхідно відмежовувати від правопорушення, що передбачає адміністративну відповідальність за дрібне викрадення чужого майна (ст. 51 КпАП). Відмінність між зазначеними складами полягає у наявності або відсутності ознак заволодіння чужим майном особою, яка здійснила пошкодження зазначених у диспозиції предметів (об’єктів) або перебувала без належного дозволу на відповідній території. Якщо внаслідок таких дій винна особа заволоділа чужим майном, вона притягається до адміністративної або кримінальної відповідальності за викрадення чужого майна.

Об’єктивна сторона правопорушення, передбаченого ч. 2 коментованої статті, полягає у пошкодженні рухомого складу, контейнерів, плавучих та інших транспортних засобів, призначених для перевезення вантажів, а також перевізних пристроїв. До того ж рухомим складом є локомотиви, вагони і моторвагонний рухомий склад; Пошкодженням майна визнається погіршення якості, зменшення цінності – речі або доведення речі на якийсь час у непридатний за її цільовим призначенням стан. Склад правопорушення, передбаченого ч. 2 коментованої статті, необхідно відмежовувати від складу злочину, передбаченого ст. 197 Кримінального кодексу України, яка передбачає кримінальну відповідальність за умисне руйнування або пошкодження шляхів сполучення, споруд на них, рухомого складу або суден, засобів зв’язку чи сигналізації, а також інші дії, спрямовані на приведення зазначених предметів у непридатний для експлуатації стан, якщо це спричинило чи могло спричинити аварію поїзда, судна або порушило нормальну роботу транспорту, або створило небезпеку для життя людей чи настання інших тяжких наслідків. Основним критерієм розмежування між ними є настання тяжких наслідків: якщо вони мають місце, винна особа несе не адміністративну, а кримінальну відповідальність.

Суб’єктивна сторона правопорушень, передбачених коментованою статтею, характеризується наявністю як умислу, так і необережності.

Суб’єктом правопорушення може бути будь-яка фізична особа, якій виповнилося 16 років.

Стаття 137. Порушення правил, спрямованих на забезпечення схоронності вантажів на повітряному транспорті

Пошкодження пломб і запірних пристроїв контейнерів, зривання з них пломб, пошкодження окремих вантажних місць та їх упаковки, пакетів, а також огорож складів, які використовуються для виконання операцій, зв’язаних з перевезенням вантажів на повітряному транспорті, – тягнуть за собою накладення штрафу від трьох до п’яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[У частину першу статті 137внесено зміни згідно із Законом України № 55/97-ВР від 07.02.97 р.]

Пошкодження контейнерів і транспортних засобів, призначених для перевезення вантажів на повітряному транспорті, – тягне за собою накладення штрафу від трьох до семи неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[У частину другу статті 137внесено зміни згідно із Законом України № 55/97-ВР від 07.02.97 р.]

Стаття 138. Порушення Правил охорони магістральних трубопроводів          281

Об’єктом цього правопорушення є суспільні відносини у сфері транспорту.

Перевезення вантажів повітряним транспортом регламентується Повітряним кодексом України, Правилами повітряних перевезень вантажів, затвердженими наказом Державіаслужби від 13.03.2006 р. № 186, Інструкцією з організації перевезень вантажів повітряним транспортом, затвердженою наказом Державіаслужби від 02.11.2005 р. № 822 та іншими нормативно-правовими актами. Відповідно до зазначених нормативних актів, перевізник несе цивільно-правову відповідальність за шкоду, заподіяну в разі знищення, втрати, ушкодження чи затримки в доставці вантажу, якщо випадок, що спричинив шкоду, стався під час повітряного перевезення. Збереження вантажів забезпечується спеціальним порядком приймання, упакування, маркування, пломбування та інших дій, призначенням яких є забезпечення їх цілісності та попередження пошкоджень.

Об’єктивна сторона правопорушень, передбачених коментованою статтею, полягає у пошкодженні пломб і запірних пристроїв контейнерів, зриванні з них пломб, пошкодженні окремих вантажних місць та їх упаковки, пакетів, а також огорож складів, які використовуються для виконання операцій, пов’язаних з перевезенням вантажів на повітряному транспорті, пошкодженні контейнерів і транспортних засобів, призначених для перевезення вантажів на повітряному транспорті. Визначення поняття пошкодження див. у коментарі до ст. 136 КпАП. Склад правопорушення є формальним: для кваліфікації дій винної особи за нормами ч. 2 коментованої статті достатньо самого факту пошкодження зазначених у диспозиції предметів (об’єктів). Відмежування складу цього правопорушення від складу правопорушення, передбаченого ст. 51 КпАП, здійснюється на тих самих засадах, що наведені у коментарі до ст. 136 КпАП.

Суб’єктивна сторона правопорушень, передбачених коментованою статтею, характеризується наявністю як умислу, так і необережності.

Суб’єктом правопорушення може бути як будь-яка фізична особа, якій виповнилося 16 років.

Стаття 138. Порушення Правил охорони магістральних трубопроводів

Порушення Правил охорони магістральних трубопроводів – тягне за собою накладення штрафу на громадян від п’ятнадцяти до двадцяти семи неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на посадових осіб – від двадцяти до сорока п’яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[У частину першу статті 138 внесено зміни згідно із Законом України № 55/97-ВР від 07.02.97 р.]

Повторне протягом року порушення, передбачене частиною першою Цієї статті, за яке особу вже було піддано адміністративному стягненню,

–  тягне за собою накладення штрафу на громадян від двадцяти до сорока п’яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на посадових осіб

–   від сорока до вісімдесяти восьми неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[У частину другу статті 138 внесено зміни згідно із Законом України № 55/97-ВР від 07.02.97 р.]

[У статтю 138 внесено зміни згідно із Законом України № 246/94-ВР від 15.11.94 р.]

Об’єктом правопорушення, передбаченого коментованою статтею, є суспільні відносини у сфері охорони трубопровідного транспорту. Магістральний трубопровід це технологічний комплекс, що функціонує як єдина система і до якого входить окремий трубопровід з усіма об’єктами і спорудами, пов’язаними з ним єдиним технологічним процесом, або кілька трубопроводів, якими здійснюються транзитні, міждержавні, міжрегіональні поставки продуктів транспортування споживачам, або

<134 ___ Розділ II. Адміністративне правопорушення і адміністративна відповідальність

інші трубопроводи, спроектовані та збудовані згідно з державними будівельними вимогами щодо магістральних трубопроводів (ст. 1 Закону України «Про трубопровідний транспорт»). Трубопровідний транспорт призначений для транспортування вуглеводнів, хімічних продуктів, води та інших продуктів і речовин з місць їх знаходження, видобутку (промислів), виготовлення або зберігання до місць їх переробки чи споживання, перевантаження та подальшого транспортування. Нормативні акти, що визначають правила проектування, будівництва, експлуатації, капітального ремонту та реконструкції об’єктів трубопровідного транспорту, організацію безпеки та охорони праці під час їх будівництва та експлуатації, пожежної, екологічної безпеки та санітарні норми є обов’язковими для підприємств, установ, організацій та громадян.

Оскільки пошкодження магістральних трубопроводів може спричинити небезпечні наслідки для екологічної ситуації, здоров’я людей тощо, законодавець покладає на підприємства, установи та організації трубопровідного транспорту низку обов’язків, зокрема: дотримання чинних норм і правил безпеки та технічної експлуатації трубопроводів, правил пожежної охорони та охорони навколишнього природного середовища; приймання в експлуатацію об’єктів, побудованих без порушень будівельних норм і правил; діагностичний контроль за станом трубопроводів діючими засобами згідно з правилами технічної експлуатації та нормативними актами з діагностики; технічне перезасвідчення об’єктів трубопровідного транспорту після досягнення ними амортизаційного строку служби у разі передчасного старіння, спрацьованості і часткової втрати надійності та безпеки; консервацію трубопроводів, що з тих чи інших причин не функціонують більше одного року, із забезпеченням постійного технічного нагляду за станом трубопроводів з метою підтримки їх експлуатаційної придатності; передачу матеріалів виконавчої зйомки, оформлених у встановленому порядку будівельно- монтажними організаціями і замовником, місцевим органам державної виконавчої влади і органам місцевого самоврядування для нанесення їх на районні карти землекористування, які у встановленому порядку надають відомості про місцезнаходження трубопроводів заінтересованим підприємствам, установам та організаціям; створення спеціалізованих формувань для проведення ремонтно-відбудовчих робіт на випадок аварії чи катастрофи на трубопроводах; вжиття негайних заходів щодо ліквідації наслідків стихійного лиха, аварій, які призвели до порушення роботи підприємств трубопровідного транспорту, і повідомлення про це відповідних органів державного нагляду та контролю, територіальних штабів цивільної оборони України, Міністерства охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки України, а також місцевих органів державної виконавчої влади, представницьких органів та органів місцевого самоврядування; відшкодування власникам землі і землекористувачам заподіяної шкоди під час ліквідації аварій і проведення ремонту; складання з місцевими органами державної виконавчої влади, представницькими органами та органами місцевого самоврядування спільних планів заходів, пов’язаних із виконанням робіт в умовах надзвичайного стану; охорону об’єктів трубопровідного транспорту. Умови забезпечення охорони об’єктів магістральних трубопроводів від пошкоджень і руйнувань внаслідок несанкціонованого доступу, охорони довкілля, а також безпечної життєдіяльності населення на прилеглих до магістральних трубопроводів територіях встановлюються Правилами охорони магістральних трубопроводів, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 16.11.2002 р. № 1747. У цьому нормативному акті містяться визначення поняття «охорона магістральних трубопроводів», що означає комплекс організаційних, організаційно- технічних і технічних заходів, спрямованих на недопущення несанкціонованих втручань сторонніх осіб у роботу магістральних трубопроводів; та «охоронна зона об’єктів магістрального трубопровідного транспорту» – земельна ділянка, прилегла до об’єктів магістрального трубопровідного транспорту, обмежена умовними лініями з обох боків трубопроводу паралельно його осі (об’єкту), на якій обмежується провадження господарської діяльності.

Стаття 139. Пошкодження шляхів, залізничних переїздів, інших шляхових споруд… 233

З метою попередження пошкоджень магістральних трубопроводів, на земельних ділянках, розташованих у межах охоронних зон, забороняється: споруджувати житлові, громадські та дачні будинки; розміщувати автозаправні та автогазозаправні станції і склади пально-мастильних матеріалів; будувати гаражі та автостоянки, садові та дачно-садові споруди, автомобільні дороги І – V категорії та залізниці; влаштовувати звалища, виливати розчини кислот, солей та лугів, що спричиняють корозію; розміщувати спортивні майданчики, стадіони, ринки, зупинки громадського транспорту, організовувати заходи, пов’язані з масовим скупченням людей; кидати у річках і водоймах якорі, проходити із закинутими якорями, ланцюгами, лотами, волокушами і тралами; будувати огорожі для відокремлення приватних земельних ділянок, лісових масивів, садів, виноградників тощо; зберігати сіно і солому, розбивати польові стани і табори для худоби, розміщувати пересувні та стаціонарні пасіки; розбирати і руйнувати водопропускні, берегоукріплювальні, земляні та інші споруди, що захищають об’єкти магістрального трубопровідного транспорту від руйнування, а прилеглу територію і навколишню місцевість – від аварійного розливання продукту, який транспортується магістральним трубопроводом; переміщувати та руйнувати знаки закріплення магістральних трубопроводів на місцевості, пошкоджувати або руйнувати лінійну частину цих трубопроводів, засоби електрохімічного захисту від корозії, кранове обладнання, засоби технологічного зв’язку і лінійної телемеханіки, інші складові магістральних трубопроводів; відчиняти люки, хвіртки і двері необслуговуваних підсилюючих пунктів кабельного зв’язку, загорож вузлів лінійної арматури, станцій катодного і дренажного захисту, лінійних і оглядових колодязів та інших лінійних споруд, відкривати і закривати запірну арматуру, вимикати і вмикати засоби зв’язку, енергозабезпечення і телемеханіки магістральних трубопроводів; розводити вогонь і розміщувати відкриті або закриті джерела вогню. Будівельні, ремонтні, земляні, геологорозвідувальні, бурові, підривні гірничі, землечерпальні та поглиблювальні роботи на земельних ділянках, розташованих у межах охоронних зон, у місцях, де магістральні трубопроводи проходять через ріки, водойми та болота, торфорозробка та організація кар’єрів для добування корисних копалин проводяться лише за письмовою згодою підприємств магістрального трубопровідного транспорту та відповідних органів державного нагляду і контролю. Підприємства та організації, які отримали письмову згоду на проведення робіт на земельних ділянках, розташованих у межах охоронних зон, зобов’язані виконувати їх з дотриманням умов, які забезпечують збереження цих об’єктів. Умови проведення зазначених робіт установлюються підприємствами магістрального трубопровідного транспорту. Порушення зазначених правил та заборон, а також інших норм Правил охорони магістральних трубопроводів, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 16.11.2002 р. № 1747, і становить об’єктивну сторону правопорушень, передбачених коментованою статтею. Частина 2 коментованої статті встановлює відповідальність за повторне протягом року вчинення означеного правопорушення.

Суб’єктивна сторона правопорушень, передбачених коментованою статтею, характеризується наявністю як умислу, так і необережності.

Суб’єктами правопорушення можуть бути фізичні та посадові особи, якщо до компетенції останніх належить організація та контроль за виконанням робіт у межах охоронних зон або надання дозволу на виконання таких робіт.

Стаття 139. Пошкодження шляхів, залізничних переїздів, інших шляхових споруд та технічних засобів регулювання Дорожнього руху, створення перешкод для руху та невжиття необхідних заходів для їх усунення

<134   Розділ II. Адміністративне правопорушення і адміністративна відповідальність

Пошкодження шляхів, залізничних переїздів, інших шляхових споруд, трамвайних колій, технічних засобів регулювання дорожнього руху, самовільне знімання, закриття чи встановлення технічних засобів регулювання дорожнього руху, створення перешкод для дорожнього руху, в тому числі забруднення шляхового покриття або невжиття необхідних заходів до їх усунення та попередження інших учасників руху про небезпеку, що виникла, або невжиття посадовими особами заходів щодо заборони руху підвідомчих транспортних засобів і машин на гусеничному ходу шляхами, удосконалене покриття яких може бути пошкоджено, – тягнуть за собою накладення штрафу на громадян від трьох до п’яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб – від чотирьох до восьми неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[У частину першу статті 139 внесено зміни згідно із Законом України N° 55/97-ВР від 07.02.97р.]

Порушення, передбачені частиною першою цієї статті, що спричинили створення аварійної обстановки або пошкодження транспортних засобів, вантажів чи іншого майна, – тягнуть за собою накладення штрафу на громадян від трьох до восьми неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб – від чотирьох до десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[У частину другу статті 139 внесено зміни згідно із Законом України № 55/97-ВР від 07.02.97р]

[У статтю 139 внесено зміни згідно з Указами Президії Верховної Ради Української РСР N° 7542-ХІ від 19.05.89 р., N° 1369-ХІІ від 29.07.91 р., N° 1818-ХІІ від 15.11.91 р; Законом України N° 3785-ХІІ від 23.12.93 р.]

Об’єктом цього правопорушення є суспільні відносини у сфері забезпечення безпеки дорожнього та залізничного руху, а також відносини в сфері власності.

Основними нормативно-правовими актами, які регулюють забезпечення збереження шляхів, залізничних переїздів, інших шляхових споруд та технічних засобів регулювання дорожнього руху, є закони України «Про дорожній рух», «Про автомобільний транспорт», «Про міський електричний транспорт», Правила дорожнього руху, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 10. 10. 2001 р. № 1306, Єдині правила ремонту і утримання автомобільних доріг, вулиць, залізничних переїздів, правила користування ними та охорони, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 30.03.1994 р. № 198 та інші.

Об’єктивна сторона правопорушень, передбачених коментованою статтею, полягає у пошкодженні шляхів, залізничних переїздів, інших шляхових споруд, трамвайних колій, технічних засобів регулювання дорожнього руху, самовільному зніманні, закритті чи встановленні технічних засобів регулювання дорожнього руху, створенні перешкод для дорожнього руху, зокрема, забрудненні шляхового покриття або невжитті необхідних заходів щодо їх усунення та попередження інших учасників руху про небезпеку, що виникла, або невжитті посадовими особами заходів щодо заборони руху підвідомчих транспортних засобів і машин на гусеничному ходу шляхами, удосконалене покриття яких може бути пошкоджено. Визначення залізничного переїзду – див. у коментарі до ст. 123 КпАП. Загальні вимоги до експлуатації трамвайних колій містяться у Правилах експлуатації трамвая та тролейбуса, наказом Державного комітету України по житлово- комунальному господарству від 10.12.1996 р. № 103. Технічні засоби регулювання дорожнього руху описані у Правилах дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10. 10. 2001 р. № 1306. Єдині правила ремонту і утримання автомобільних доріг, вулиць, залізничних переїздів, правила користування

Стаття 140. Порушення правил/ норм і стандартів при утриманні шляхів/ невжиття… 235

ними та охорони, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 30.03.1994 р. № 198, встановлюють, що власники транспортних засобів зобов’язані виключати можливість винесення на дорожні об’єкти землі, каміння, а також засмічення проїзної частини внаслідок переповнення кузова сипучими матеріалами, пошкодження тари, розвіювання безтарних вантажів, руху із незакріпленим вантажем, забруднення або запилення повітря, а також заборону руху сільгосптехніки не у транспортному положенні транспортних засобів на гусеничному ходу по проїзній частині дорожніх об’єктів. Визначення поняття «пошкодження» див. у коментарі до ст. 136 КпАП. Перешкода для руху – це нерухомий об’єкт у межах смуги руху транспортного засобу або об’єкт, що рухається попутно в межах цієї смуги (за винятком транспортного засобу, що рухається назустріч загальному потоку транспортних засобів) і змушує водія маневрувати або зменшувати швидкість аж до зупинки транспортного засобу.

Суб’єктивна сторона правопорушень, передбачених коментованою статтею, характеризується наявністю як умислу, так і необережності.

Суб’єктами правопорушення можуть бути фізичні та посадові особи.

Стаття 140. Порушення правил, норм і стандартів при утриманні шляхів, невжиття заходів щодо своєчасної заборони або обмеження руху чи позначення на дорогах місць провадження робіт

Порушення правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху при утриманні шляхів, залізничних переїздів, інших шляхових споруд, невжиття заходів щодо своєчасної заборони або обмеження руху при виникненні умов, які загрожують безпеці руху, або неприйняття своєчасних заходів до відновлення безпечних умов для руху – тягнуть за собою накладення штрафу на посадових осіб від одного до чотирьох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[У частину першу статті 140 внесено зміни згідно із Законом України № 55/97-ВР від 07.02.97р]

Порушення посадовими особами визначеного порядку погодження з державною автоінспекцією: маршрутів руху транспортних засобів загального користування; встановлення у безпосередній близькості від шляху транспарантів, плакатів; обладнання шляхів технічними засобами організації дорожнього руху; переобладнання транспортних засобів та встановлення на них спеціальної світлової і звукової сигналізації; буксирування механічних транспортних засобів; проведення на шляхах масових заходів; провадження будь-яких робіт на шляхах; виготовлення проектної документації на будівництво, реконструкцію і ремонт шляхів, залізничних переїздів та інших шляхових споруд, – тягне за собою накладення штрафу на посадових осіб у розмірі від одного до трьох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[У частину другу статті 140 внесено зміни згідно із Законом України № 55/97-ВР від 07.02.97 р.]

Порушення нормативів щодо обладнання на дорогах місць: провадження робіт, залишення дорожніх машин, будівельних матеріалів, конструкцій тощо, а так само неусунення після закінчення робіт перешкод і неприведення дороги в стан, що гарантує безперешкодний і безпечний рух транспортних засобів та пішоходів, – тягнуть за собою накладення штрафу на громадян від одного до трьох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб – від двох до чотирьох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

<134   Розділ II. Адміністративне правопорушення і адміністративна відповідальність

[У частину третю статті 140 внесено зміни згідно із Законом України N° 55/97-ВР від 0702.97 р.]

Порушення, передбачені частиною першою або другою чи третьою цієї статті, що спричинили створення аварійної обстановки або пошкодження транспортних засобів, вантажів, шляхів, шляхових та інших споруд чи іншого майна, – тягнуть за собою накладення штрафу на громадян від трьох до восьми неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб – від чотирьох до десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[У частину четверту статті 140 внесено зміни згідно із Законом України N° 55/97- ВР від 07.02.97 р.]

[У статтю 140 внесено зміни згідно з Указами Президії Верховної Ради Української РСР N° 1369-ХІІ від 29.07.91 р.} N° 1818-Х1І від 15.11.91 р.; Законом України N° 3785-ХІІ від 23.12.93 р.]

Об’єктом правопорушень, передбачених коментованою статтею, є суспільні відносини у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху.

Об’єктивна сторона цих правопорушень полягає у недодержанні правил, норм і стандартів при утриманні шляхів та невжитті заходів щодо своєчасної заборони або обмеження руху чи позначення на дорогах місць провадження робіт. Єдині правила ремонту і утримання автомобільних доріг, вулиць, залізничних переїздів, правила користування ними та охорони, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 30.03.1994 р. № 198, які поширюються на автомобільні (позаміські) дороги, міські вулиці і дороги загального користування, залізничні переїзди в межах смуги їх відчуження та червоних ліній і є обов’язковими для їх власників або уповноважених ними органів, організацій, що здійснюють ремонт і утримання дорожніх об’єктів і користувачів, встановлюють визначене коло обов’язків власників зазначених дорожніх об’єктів або уповноважених ними органів, дорожньо-експлуатаційних організацій, користувачів дорожніх об’єктів та спеціалізованих служб організації дорожнього руху. Вони повинні забезпечувати зручні і безпечні умови руху, сприяти збільшенню пропускної спроможності дорожніх об’єктів, запобігати травмуванню учасників дорожнього руху, пошкодженню транспортних засобів і дорожніх об’єктів, забрудненню навколишнього середовища. Власники дорожніх об’єктів або уповноважені ними органи, дорожньо- експлуатаційні організації зобов’язані: своєчасно і якісно виконувати експлуатаційні роботи відповідно до технічних правил з дотриманням норм і стандартів з безпеки руху; постійно контролювати експлуатаційний стан усіх елементів дорожніх об’єктів та негайно усувати виявлені пошкодження чи інші перешкоди в дорожньому русі, а у разі неможливості це зробити – невідкладно позначити їх дорожніми знаками, сигнальними, огороджувальними і направляючими пристроями відповідно до чинних нормативів або припинити (обмежити) рух; контролювати якість робіт, що виконуються підрядними організаціями; вирішувати питання забезпечення експлуатації дорожніх об’єктів у надзвичайних ситуаціях за несприятливих погодно-кліматичних умов, у разі деформації та пошкодження елементів дорожніх об’єктів, аварії на підземних комунікаціях і виникнення інших перешкод у дорожньому русі й разом із спеціалізованими службами організації дорожнього руху і за погодженням з Державтоінспекцією оперативно вносити зміни до порядку організації дорожнього руху; аналізувати стан аварійності на дорожніх об’єктах, виявляти аварійно небезпечні ділянки і місця концентрації дорожньо-транспортних пригод, розробляти і здійснювати заходи щодо удосконалення організації дорожнього руху для усунення причин та умов, що призводять до їх скоєння; разом з Державтоінспекцією брати участь в огляді місць дорожньо-транспортних пригод для визначення дорожніх умов, за яких вони сталися, та усувати виявлені

Стаття 141. Порушення правил охорони смуги відводу автомобільних шляхів         287

недоліки; сповіщати виконавчі органи відповідних рад та учасників дорожнього руху про закриття або обмеження руху, стан дорожнього покриття і рівень аварійності на відповідних ділянках, погодно-кліматичні та інші умови; забезпечувати дотримання вимог техніки безпеки, а також безпеки дорожнього руху під час виконання дорожньо- експлуатаційних робіт; відшкодовувати в установленому законодавством порядку збитки власникам транспортних засобів, якщо дорожньо-транспортна пригода сталася внаслідок незадовільного утримання доріг, вулиць, залізничних переїздів. Відповідно до с. З ст. 12 Закону України «Про дорожній рух» посадові особи, які відповідають за будівництво, реконструкцію, ремонт, експлуатацію та облаштування автомобільних доріг, вулиць та залізничних переїздів, мостів, шляхопроводів, інших споруд, зобов’язані: забезпечувати утримання їх у стані, що відповідає встановленим вимогам щодо забезпечення безпеки дорожнього руху; при виникненні умов, що створюють загрозу безпеці дорожнього руху, здійснювати заходи для своєчасної заборони або обмеження руху, а також відновлення безпечних умов для руху; впроваджувати у повному обсязі заходи щодо безпеки дорожнього руху при здійсненні будівництва, реконструкції та ремонту доріг, вулиць та залізничних переїздів; позначати місця виконання робіт, місця, де залишено на дорозі, вулиці, залізничному переїзді машини і механізми, будівельні матеріали тощо, відповідними дорожніми знаками, огороджувальними і направляючими засобами, а в темний час доби і при тумані – сигнальними вогнями, передбаченими чинними нормами; після закінчення робіт на дорозі, вулиці, залізничному переїзд і негайно привести їх у стан, що забезпечує безперешкодний і безпечний рух транспортних засобів і пішоходів та впорядкувати зони відчуження; у разі забруднення проїзної частини доріг, вулиць, залізничних переїздів невідкладно здійснювати заходи для їх очищення і своєчасного попередження учасників дорожнього руху про загрозу безпеці руху, що виникла; обладнувати їх технічними засобами регулювання дорожнього руху; виявляти аварійно небезпечні ділянки та місця концентрації дорожньо-транспортних подій та забезпечувати здійснення у таких місцях відповідних заходів щодо удосконалення умов та організації дорожнього руху для забезпечення його безпеки; своєчасно виявляти перешкоди дорожньому руху та забезпечувати їх усунення, а у разі неможливості – невідкладно позначати дорожніми знаками, огороджувальними і направляючими засобами. Відповідно до Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10. 10. 2001 р. № 1306, встановлення на транспортних засобах проблискових маячків і (або) спеціальних звукових сигнальних пристроїв потребує наявності дозволу, виданого Державтоінспекцією МВС.

Суб’єктивна сторона правопорушень, передбачених коментованою статтею, характеризується наявністю як умислу, так і необережності.

Суб’єктами правопорушень, передбачених частинами 1 та 2 коментованої статті, можуть бути лише посадові особи, до компетенції належить додержання правил, норм і стандартів при утриманні шляхів, вжиття заходів щодо своєчасної заборони або обмеження руху чи позначення на дорогах місць провадження робіт. Суб’єктами правопорушень, передбачених частинами 3 та 4 коментованої статті, можуть бути як посадові особи, так і громадяни.

Стаття 141. Порушення правил охорони смуги відводу автомобільних шляхів

Розорювання резервів, знімання дерну і виймання грунту, складування матеріалів і вантажів, проведення будівельних, меліоративних, топогра­фічних та інших робіт, будівництво споруд, підземних і надземних комунікацій у смузі відводу автомобільного шляху без погодження з шляховими організаціями, а також звалювання снігу і сміття у такій смузі, скидання каналізаційних, промислових, меліоративних і стічних вод у

<134 ___ Розділ II. Адміністративне правопорушення і адміністративна відповідальність

систему шляхового водовідводу – тягнуть за собою попередження або накладення штрафу на громадян від одного до трьох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і попередження або накладення штрафу на посадових осіб – від трьох до семи неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[У статтю 141 внесено зміни згідно із Законом України № 81/96-ВР від 06.03.96 р.]

[У статтю 141 внесено зміни згідно із Законом України № 55/97-ВР від 07.02.97 р.]

Об’єктом правопорушень, передбачених коментованою статтею, є суспільні відносини у сфері використання земель автомобільного транспорту. Відповідно до Закону України «Про транспорт» до земель автомобільного транспорту належать землі, надані в користування під споруди і устаткування енергетичного, гаражного та паливно-роздавального господарства, автовокзали, автостанції, лінійні виробничі споруди, службово-технічні будівлі, станції технічного обслуговування, автозаправні станції, автотранспортні, транспортно-експедиційні підприємства, авторемонтні заводи, бази, вантажні двори, майданчики контейнерні та для перечеплення, службові та культурно-побутові приміщення й інші об’єкти, що забезпечують роботу автомобільного транспорту. До земель дорожнього господарства належать землі, надані в користування під проїзну частину, узбіччя, земляне полотно, декоративне озеленення, резерви, кювети, мости, тунелі, транспортні розв’язки, водопропускні споруди, підпірні стінки, смуги відведення і розташовані в їх межах інші дорожні споруди та обладнання. До складу земель дорожнього господарства належать також землі, що розташовані за межами смуг відведення, якщо на них розміщені споруди, що забезпечують функціонування автомобільних доріг, а саме: паралельні об’їзні дороги, паромні переправи, снігозахисні споруди і насадження, протилавинні та протисельові споруди, вловлюючі з’їзди; майданчики для стоянки транспорту і відпочинку, підприємства та об’єкти служби дорожнього сервісу; будинки (зокрема, жилі) та споруди дорожньої служби з виробничими базами; придорожні лісосмуги для захисту доріг і вирощування деревини, зокрема, ділової. Землі, що знаходяться під автомобільними дорогами загального користування та їх спорудами, надаються дорожнім організаціям у користування відповідно до чинного законодавства.

Будівництво споруд, прокладання інженерних комунікацій та виконання інших робіт у межах смуги відчуження автомобільних (позаміських) доріг або червоних ліній міських вулиць і доріг здійснюється в порядку, що визначають відповідно Укравтодор, Держбуд і Держжитлокомунгосп за погодженням з Головним управлінням Державтоінспекції МВС.

У межах смуги відчуження автомобільних (позаміських) доріг і червоних ліній міських вулиць і доріг забороняється: розміщувати гаражі, голубники та інші споруди й об’єкти, крім визначених відповідними державними будівельними нормами на дорожні об’єкти і Єдиними правилами ремонту і утримання автомобільних доріг, вулиць, залізничних переїздів, правил користування ними та охорони, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 30.03.1994 р. № 198, розміщувати контейнери та іншу тару для твердих побутових і харчових відходів; смітити, псувати дорожнє покриття, обладнання, зелені насадження; спалювати сміття, опале листя та інші відходи, складати їх для тривалого зберігання; скидати промислові, меліоративні і каналізаційні води в систему дорожнього зливостоку; встановлювати намети та влаштовувати місця для відпочинку; випасати худобу та свійську птицю; виконувати будь-які роботи без одержання на те дозволу у власника дорожнього об’єкта або уповноваженого ним органу та погодження з Державтоінспекцією; причалювати на човнах до опор мостів, влаштовувати стоянку човнів у межах охоронної зони мостів; купатися, прати білизну, ловити рибу під мостами і в межах їх охоронних зон; палити на шляхопроводах, мостах, естакадах, пішохідних містках, у тунелях і підземних пішохідних переходах.

Стаття 142. Порушення землекористувачами правил утримання ділянок прилеглих… 239

Вимоги до стану смуги відводу закріплені у Технічних правилах ремонту та утримання автомобільних доріг загального користування України П-Г. 1-218-113-97, затверджених наказом Української державної корпорації з будівництва, ремонту та утримання автомобільних доріг «Укравтодор» від 26.09.1997 р. № 190. Ними, зокрема, встановлено, що ширина смуги відводу повинна відповідати вимогам СН 467-74 (Нормьі отвода земель для автомобильньїх дорог); трубопроводи, повітряні лінії та підземні кабелі, що знаходяться в межах смуги відводу, повинні розташовуватися з урахуванням можливого розширення земляного полотна, а також озеленення доріг; трубопроводи, що перетинають земляне полотно, повинні бути прокладені під близьким до прямого кутом в трубі-кожусі (обоймі), що запобігає пошкодженню полотна під час вибуху і витоку газу, а також від розмивання водою з водопроводу або каналізації; висота підвіски телефонних та телеграфних проводів над проїзною частиною повинна бути не менше 5,5 м; (в теплу пору року); вертикальна відстань від проїзної частини до ліній електропередач повинна бути не менше: під час напруги до 100 кВ – 7 М, до 150 кВ – 7,5 м, до 220 кВ – 8 м, до 330 кВ – 8,5 м і до 500 кВ – 9 м; 2.6.5. У межах смуги відводу необхідно регулярно проводити скошення трави, вирубування чагарнику на узбіччях і укосах та вживати заходів щодо додержання чистоти. Для забезпечення відповідності лісових насаджень своєму призначенню має проводитись регулярний догляд за ними, зокрема, боротьба зі шкідниками сільськогосподарських культур. Примикання, перехрестя залізничних, автомобільних доріг та інших комунікацій з автомобільними дорогами, а також прокладання повітряних мереж, підземних кабелів і трубопроводів різного призначення на смузі відводу виконують згідно з вимогами чинних нормативів після узгодження проектної документації із відповідними дорожньо-експлуатаційними організаціями та Державтоінспекцією МВС України.

Об’єктивна сторона правопорушень, передбаченого коментованою статтею, полягає у розорюванні резервів, зніманні дерну і вийманні ґрунту, складуванні матеріалів і вантажів, проведенні будівельних, меліоративних, топографічних та інших робіт, будівництві споруд, підземних і надземних комунікацій у смузі відводу автомобільного шляху без погодження з шляховими організаціями, звалюванні снігу і сміття у такій смузі, скиданні каналізаційних, промислових, меліоративних і стічних вод у систему шляхового водовідводу.

Суб’єктивна сторона правопорушень, передбачених коментованою статтею, характеризується наявністю як умислу, так і необережності.

Суб’єктами правопорушень можуть бути як посадові особи, так і громадяни.

Стаття 142. Порушення землекористувачами правил утримання ділянок, прилеглих до автомобільних шляхів

Порушення землекористувачами правил утримання ділянок, прилеглих до смуги відводу автомобільних шляхів загальнодержавного, республіканського і місцевого значення, обов’язків по очищенню тротуарів, пішохідних доріжок у межах закріплених за ними ділянок, обладнанню і ремонту переїзних містків та їх очищенню, а також по утриманню у справному стані під’їздів до автомобільних шляхів загального користування – тягне за собою попередження або накладення штрафу на громадян від одного до трьох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і попередження або накладення штрафу на посадових осіб – від трьох до семи неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[У статтю 142 внесено зміни згідно із Законом України № 55/97-ВР від 07.02.97 р.]

Об’єктом правопорушення, передбаченого коментованою статтею, є суспільні відносини у сфері використання земель автомобільного транспорту (див. коментар до ст. 141).

<134 ___ Розділ II. Адміністративне правопорушення і адміністративна відповідальність

Відповідно до п. 24 Єдиних правил ремонту і утримання автомобільних доріг, вулиць, залізничних переїздів, правила користування ними та охорони, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 30.03.1994 р. № 198, власники та користувачі земельних ділянок, що межують зі смугою відчуження автомобільних (позаміських) доріг зобов’язані: утримувати в належному стані виїзди з цих ділянок, запобігати винесенню на дорожні об’єкти землі, каміння та інших матеріалів, сміття; установлювати і утримувати в справному стані огорожі та вживати заходів щодо запобігання неконтрольованому виходу худоби та свійської птиці на дорожні об’єкти; у місцях розміщення споруд побутово-торговельного призначення та інших будинків і споруд масового відвідування влаштовувати місця для стоянки транспортних засобів і виїзду на дорожні об’єкти.

Об’єктивна сторона правопорушення, передбаченого коментованою статтею, полягає у порушенні землекористувачами правил утримання ділянок, прилеглих до смуги відводу автомобільних шляхів загальнодержавного, республіканського і місцевого значення, обов’язків щодо очищення тротуарів, пішохідних доріжок у межах закріплених за ними ділянок, обладнання і ремонту переїзних містків та їх очищенню, а також щодо утримання у справному стані під’їздів до автомобільних шляхів загального користування. Поняття «шляхи загальнодержавного і республіканського значення» є застарілим і не зазнало редагування з часів, коли Україна входила до складу СРСР.

Суб’єктивна сторона правопорушень, передбачених коментованою статтею, характеризується наявністю як умислу, так і необережності.

Суб’єктами правопорушень можуть бути як посадові особи, так і громадяни, які є землекористувачами ділянок, прилеглих до смуги відводу автомобільних шляхів республіканського і місцевого значення.

Стаття 143.

[Статтю 143 виключено згідно з Указом Президії Верховної Ради Української РСР №> 7542-ХІ від 19.05.89р.]

Стаття 144. Обладнання та експлуатація установок проводового мовлення без належної реєстрації або дозволу

Обладнання та експлуатація радіотрансляційного вузла проводового мовлення незалежно від його потужності без належної реєстрації або дозволу, отримання якого передбачено законодавством, – тягнуть за собою накладення штрафу на посадових осіб у розмірі до п’яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Обладнання та експлуатація радіотрансляційної точки проводового мовлення без належної реєстрації або дозволу, отримання якого передбачено законодавством, незалежно від відомчої належності радіотрансляційної мережі, від якої цю точку встановлено, – тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі до одного неоподатковуваного мінімуму доходів громадян.

[Статтю 144 викладено у новій редакції згідно із Законом України № 386/96-ВР від 01.10.96 р.]

Об’єктом правопорушень, передбачених коментованою статтею, є суспільні відносини в сфері зв’язку та у сфері власності. Проводове мовлення – це вид проводового електрозв’язку, який забезпечує передавання населенню програм звукового мовлення. Ці відносини регулюються законами України «Про телебачення і радіомовлення», «Про зв’язок», Правилами надання та отримання телекомунікаційних послуг, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 9 серпня 2005 року № 720, Положенням

Стаття 144. Обладнання та експлуатація установок проводового мовлення без…

про порядок ліцензування телерадіомовлення, затвердженим рішення Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення від 07.07.2003 № 938 та іншими правовими актами.

Об’єктивна сторона правопорушень, передбачених коментованою статтею, полягає в обладнанні та експлуатації радіотрансляційної точки або радіотрансляційного вузла проводового мовлення незалежно від його потужності без належної реєстрації або дозволу, отримання якого передбачено законодавством. Радіотрансляційна точка проводового радіомовлення (радіоточка) – це пристрій, до якого підключають гучномовець для приймання радіопрограм; радіотрансляційний вузол проводового радіомовлення (радіовузол) – це комплекс станційного та лінійного обладнання, за допомогою якого здійснюється підсилення та передавання програм звукового мовлення. Надання телекомунікаційних послуг, до яких належить забезпечення функціонування радіотрансляційної точки, здійснюється за умови: 1) укладення договору про надання телекомунікаційних послуг між оператором, провайдером і споживачем; 2) та(або) оплати замовленої споживачем телекомунікаційної послуги. Провайдер телекомунікацій – це суб’єкт господарювання, який має право на провадження діяльності у сфері телекомунікацій, крім технічного обслуговування та експлуатації телекомунікаційних мереж і надання в користування каналів електрозв’язку; оператор телекомунікацій – суб’єкт господарювання, який має право на провадження діяльності у сфері телекомунікацій, зокрема на технічне обслуговування та експлуатацію телекомунікаційних мереж; споживач телекомунікаційних послуг (споживач) – юридична або фізична особа, яка замовляє та(або) отримує телекомунікаційні послуги для власних потреб. Установлення радіоточок здійснюється: централізовано під час будівництва та реконструкції будинків (радіоточки встановлюються у кожній кімнаті та на кухні, одна з яких є основною); за заявами фізичних та юридичних осіб. Установлення радіоточок здійснюється після подання оператору письмової заяви фізичної або юридичної особи та внесення плати за встановлення радіоточки згідно з чинними тарифами і кошторисом (якщо виконувалися додаткові роботи) та абонентної плати. Послуги проводового радіомовлення оплачуються за тарифами, встановленими у визначеному законодавством порядку. Невнесення плати протягом місяця після зазначеного у попередженні строку може бути підставою для розірвання договору в односторонньому порядку з ініціативи оператора, якщо це передбачено договором. Обладнання та експлуатація радіотрансляційної точки без укладання відповідного договору про надання телекомунікаційних послуг і з порушенням викладених умов і є об’єктивною стороною правопорушення, передбаченого ч. 2 коментованої статті.

Національна рада України з питань телебачення і радіомовлення є єдиним державним органом, що здійснює видачу ліцензій телерадіоорганізаціям на всі види телерадіомовлення – ефірне, кабельне, проводове (кабельне), супутникове і на ретрансляцію телерадіопрограм (передач), визначає порядок, умови, процедуру ліцензування а також згідно із законодавством, може залишати заяви телерадіоорганізацій без розгляду або відмовляти їм у продовженні ліцензії. Метою ліцензування є регулювання діяльності телерадіоорганізацій відповідно до Закону України «Про телебачення і радіомовлення». Ліцензія є єдиним і достатнім документом, що надає телерадіоорганізації дозвіл на мовлення згідно з умовами, зазначеними в ліцензії. Обладнання та експлуатація радіотрансляційного вузла проводового мовлення без Ліцензії Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення уявляє собою об’єктивну сторону правопорушення, передбаченого ч. 1 коментованої статті.

Суб’єктивна сторона правопорушень, передбачених коментованою статтею, полягає У наявності вини у формі прямого умислу.

Суб’єктами правопорушення, передбаченого ч. 1 коментованої статті, можуть бути посадові особи, ч. 2 – громадяни.

<134 ___ Розділ II. Адміністративне правопорушення і адміністративна відповідальність

Стаття 145. Порушення умов і правил, що регламентують діяльність у сфері телекомунікацій, поштового зв’язку та користування радіочастотним ресурсом України, передбачену ліцензіями, дозволами

[Назву статті 145 викладено у новій редакції згідно із Законом України № 3380-ІУ від 19.01.2006 р.]

Порушення умов і правил, що регламентують діяльність у сфері телекомунікацій, поштового зв’язку та користування радіочастотним ресурсом України, передбачену ліцензіями, дозволами, –

[Абзац перший частини першої статті 145 викладено у новій редакції згідно із Законом України № 3380-ІУ від 19.01.2006 р.]

тягне за собою накладення штрафу на посадових осіб підприємств і організацій усіх форм власності у розмірі від десяти до двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Ті самі дії, вчинені повторно протягом року після накладення адміністративного стягнення за порушення, передбачені частиною першою цієї статті, – тягнуть за собою накладення штрафу на посадових осіб підприємств і організацій усіх форм власності у розмірі від тридцяти до п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[Статтю 145 викладено у новій редакції згідно із Законом України № 386/96-ВР від 01.10.96 р.]

Об’єктом правопорушень, передбачених коментованою статтею, є суспільні відносини в сфері зв’язку.

Об’єктивна сторона першого правопорушення, передбаченого ч. 1 коментованої статті, є порушенням умов і правил, що регламентують діяльність у сфері телекомунікацій, передбачену ліцензіями, дозволами. Телекомунікації (електрозв’язок) – це передавання, випромінювання та (або) приймання знаків, сигналів, письмового тексту, зображень та звуків або повідомлень будь-якого роду по радіо, проводових, оптичних або інших електромагнітних системах. Надання телекомунікаційних послуг, тобто продукту діяльності оператора та(або) провайдера телекомунікацій, спрямований на задоволення потреб споживачів у сфері телекомунікацій, потребує обов’язкового ліцензування (див. коментар до ст. 144). Порядок надання ліцензій регулюється Положенням про порядок ліцензування телерадіомовлення, затвердженим рішення Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення від 07.07.2003 р. № 938. Ліцензуванню підлягають: ефірне мовлення; кабельне мовлення; проводове (кабельне) мовлення; супутникове мовлення; ретрансляція програм (передач) вітчизняних телерадіоорганізацій; ретрансляція програм (передач) іноземних телерадіоорганізацій. Ретрансляція програм (передач) – це одночасне приймання і передача однією телерадіоорганізацією Аудіовізуальної інформації, яка поширюється іншою телерадіоорганізацією без змін та доповнень. За видачу ліцензії телерадіоорганізація сплачує грошовий збір згідно із ст. 18 Закону України «Про телебачення і радіомовлення». Ліцензування телерадіоорганізацій на конкурсній основі здійснюється відповідно до вимог статей 13-18 Закону України «Про телебачення і радіомовлення», статей 22, 24, 27 Закону України «Про Національну раду України з питань телебачення і радіомовлення».

Право на заснування телерадіоорганізацій в Україні належить громадянам України, не обмеженим у цивільній дієздатності, Верховній Раді України, Президенту України, іншим юридичним особам України. В Україні забороняється створення телерадіоорганізацій іноземними юридичними і фізичними особами та особами без громадянства. Забороняється створення і діяльність телерадіоорганізацій з іноземними

Стаття 145. Порушення умов і правил, що регламентують діяльність у сфері…       293

інвестиціями, у статутному фонді яких більш як 30% іноземних інвестицій. Іноземне інвестування телерадіоорганізацій України здійснюється під контролем та за згодою Національної ради. Мовлення іноземних телерадіоорганізацій з використанням каналів мовлення України здійснюється на основі міждержавних або міжнародних угод. Державна реєстрація телерадіоорганізацій як суб’єктів інформаційної діяльності здійснюється шляхом їх внесення до Державного реєстру телерадіоорганізацій України, що ведеться Національною радою України з питань телебачення і радіомовлення. Державна реєстрація телерадіоорганізацій як суб’єктів господарської діяльності здійснюється в порядку, встановленому законодавством України про державну реєстрацію суб’єктів господарської діяльності. Для отримання (продовження) ліцензії на право користування каналами мовлення телерадіоорганізація подає заяву до Національної ради з питань телебачення і радіомовлення. Заява про видачу (продовження) ліцензії на право користування каналами мовлення телерадіоорганізації розглядається і рішення щодо неї приймається у місячний строк з дня її надходження до Національної ради з обов’язковим повідомленням про це рішення заявника. Під час проведення конкурсного відбору між заявниками на отримання ліцензії Національна рада враховує: інтереси телеглядачів та радіослухачів; необхідність захисту загальнонаціональних інтересів, поширення культурних цінностей; необхідність більш повного висвітлення позицій різних соціальних груп в теле- і радіопрограмах; відповідність умов, зазначених у заяві про видачу ліцензії, конкурсним умовам; відповідність технічних можливостей та творчого потенціалу в організації телерадіомовлення заявленим характеристикам, зобов’язанням телерадіоорганізацій щодо ведення соціального мовлення; попереднє користування каналом мовлення. Телерадіоорганізації, які здійснювали ліцензійне мовлення разом з іншими телерадіоорганізація ми на одному каналі мовлення, мають пріоритетне право під час конкурсного відбору на інші канали мовлення, аналогічні по території розповсюдження сигналу. Під час конкурсного відбору між заявниками на отримання ліцензії Національної ради на загальнонаціональні канали мовлення, технічні засоби розповсюдження і трансляції сигналу яких були створені за рахунок бюджетних коштів або за рахунок коштів державних організацій чи підприємств, пріоритетне право мають телерадіоорганізації неприбуткового мовлення (системи суспільного і державного телерадіомовлення). Ліцензія на право користування каналом мовлення видається (продовжується) не пізніше ніж в десятиденний строк після прийняття рішення Національною радою за умови сплати грошового збору і є єдиною законною підставою на право користування каналом мовлення. У ліцензії зазначаються дані, які містяться у заяві про її видачу, а також: зобов’язання, визначені чинним законодавством і взяті телерадіоорганізацією під час конкурсного відбору, строк дії ліцензії, дата набуття ліцензією чинності, дата початку мовлення. На отримання ліцензії не мають права претендувати телерадіоорганізації, не зареєстровані у встановленому порядку, а також телерадіоорганізації, створені політичними партіями, професійними спілками, релігійними організаціями та підприємствами, які вони заснували (або виступили співзасновниками). Відмова телерадіоорганізації у продовженні ліцензії на право користування каналом мовлення допускається у випадках, якщо: а) телерадіоорганізація невчасно (менше ніж за 180 днів до закінчення терміну дії ліцензії) подала заяву на продовження ліцензії; б) телерадіоорганізація порушувала умови ліцензії та вимоги чинного законодавства. Відмову у продовженні ліцензії може бути оскаржено до суду в тримісячний строк. Телерадіоорганізація, якій відмовлено у продовженні ліцензії, не позбавляється права брати участь у конкурсі на право користування каналами мовлення на загальних підставах. Ліцензія на право користування каналом мовлення видається на строк, зазначений заявником, але не менш як на 7 років для цілей ефірного мовлення і 10 років – для цілей кабельного (проводового) мовлення. Після закінчення Цього строку ліцензія втрачає чинність. Право розпочинати мовлення зберігається за

<134 ___ Розділ II. Адміністративне правопорушення і адміністративна відповідальність

телерадіоорганізацією протягом одного року з дня набуття ліцензією чинності. Про початок мовлення телерадіоорганізація в десятиденний строк повідомляє Національну раду. Якщо телерадіоорганізація протягом року з часу набуття ліцензією чинності не розпочала мовлення, ліцензія втрачає чинність.

Об’єктивна сторона другого правопорушення, передбаченого ч. 1 коментованої статті, є порушенням умов і правил, що регламентують діяльність у сфері поштового зв’язку, передбачену ліцензіями. Поштовий зв’язок – це приймання, обробка, перевезення та доставка (вручення) поштових відправлень, виконання доручень користувачів щодо поштових переказів, банківських операцій. Існують поштовий зв’язок загального користування – складова поштового зв’язку України, призначена для надання послуг поштового зв’язку встановленого рівня якості всім користувачам; та поштовий зв’язок спеціального призначення – складова поштового зв’язку України, призначена для надання послуг поштового зв’язку окремим категоріям користувачів (ст. 1 Закону України «Про поштовий зв’язок»). Приймання документів, що подаються для одержання ліцензії, видача, переоформлення та анулювання ліцензій, видача дублікатів ліцензій, ведення ліцензійних справ та ліцензійних реєстрів здійснюється Державним комітетом зв’язку та інформатизації України (далі – Держкомзв’язку України) у порядку і терміни, що визначені Законом України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності». Відповідно до Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з пересилання поштових переказів, простих та реєстрованих листів, поштових карток, бандеролей та посилок масою до ЗО кілограмів, затверджених наказом Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва та Державного комітету зв’язку та інформатизації України 29.10.2003 р. № 116/202, для одержання ліцензії на провадження господарської діяльності з пересилання поштових переказів, простих та реєстрованих листів, поштових карток, бандеролей та посилок масою до 30 кілограмів суб’єкт господарювання подає до Держкомзв’язку України заяву за встановленою формою. До заяви додаються документи згідно зі статтею 10 Закону України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» та відомості щодо утворення мережі пересилання поштових переказів, простих та реєстрованих листів, поштових карток, бандеролей та посилок масою до 30 кілограмів і надання послуг в її межах за підписом заявника суб’єкта господарювання відповідно до п. 23 постанови Кабінету Міністрів України від 04.07.2001 р. № 756 «Про затвердження переліку документів, які додаються до заяви про видачу ліцензії для окремого виду господарської діяльності». Для суб’єкта господарювання, який провадить господарську діяльність з пересилання поштових переказів, простих та реєстрованих листів, поштових карток, бандеролей та посилок масою до 30 кілограмів, встановлені певні кваліфікаційні, технологічні та організаційні вимоги, що містяться у Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з пересилання поштових переказів, простих та реєстрованих листів, поштових карток, бандеролей та посилок масою до ЗО кілограмів, затверджених наказом Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва та Державного комітету зв’язку та інформатизації України 29.10.2003 р. № 116/202, і недодержання яких є підставою у відмові у наданні або анулюванні ліцензії.

Об’єктивна сторона третього правопорушення, передбаченого ч. 1. коментованої статті, є порушенням умов і правил, що регламентують діяльність у сфері користування радіочастотним ресурсом України, передбачену ліцензіями. Радіочастотний ресурс

–   це частина радіочастотного спектра, придатна для передавання та(або) приймання електромагнітної енергії радіоелектронними засобами і яку можливо використовувати на території України та за її межами відповідно до законів України та міжнародного права, а також на виділених для України частотноорбітальних позиціях. Радіочастотний спектр

–  це безперервний інтервал радіочастот, не вищий за 3 ТГц. Правові засади ефективного та раціонального використання радіочастотного ресурсу України закріплені у Законі

Стаття 146. Порушення правил реалізації, експлуатації радіоелектронних засобів…          295

України «Про радіочастотний ресурс України» та низці підзаконних нормативних актів. Ліцензія на користування радіочастотним ресурсом України – це документ, який засвідчує право суб’єкта господарювання на користування радіочастотним ресурсом України протягом визначеного терміну в конкретних регіонах та в межах певних смуг, номіналів радіочастот з виконанням ліцензійних умов. Національна комісія з питань регулювання зв’язку (НКРЗ) видає ліцензії на користування радіочастотним ресурсом України одночасно з видачею ліцензії на вид діяльності у сфері телекомунікацій, що передбачає користування радіочастотним ресурсом України. Оператор телекомунікацій, який має відповідну ліцензію на вид діяльності у сфері телекомунікацій, може претендувати на отримання ліцензій на додаткові смуги радіочастот для розвитку своєї діяльності відповідно до ліцензії на вид діяльності в порядку, передбаченому Законом України «Про радіочастотний ресурс України». Термін дії ліцензії на користування радіочастотним ресурсом України встановлюється НКРЗ, але не може бути меншим за термін дії відповідної ліцензії на вид діяльності у сфері телекомунікацій з використанням радіочастотного ресурсу України, а в інших випадках – не менше 5 років. Ліцензійні умови користування радіочастотним ресурсом України є нормативно-правовим актом, що містить вичерпний перелік обов’язкових для виконання вимог. Вони встановлюються НКРЗ і повинні обов’язково містити умови щодо: 1) визначення смуг, номіналів радіочастот; 2) визначення регіону, в якому дозволяється користування радіочастотним ресурсом України; 3) визначення радіотехнології; 4) термінів початку використання та повного освоєння визначеного радіочастотного ресурсу. Порядок контролю за додержанням ліцензійних умов користування радіочастотним ресурсом України встановлюється НКРЗ.

Об’єктивна сторона правопорушень, передбачених ч. 2 коментованої статті, – це самі дії, вчинені повторно протягом року після накладення адміністративного стягнення за порушення, передбачені ч. 1 цієї статті.

Суб’єктивна сторона правопорушень, передбачених коментованою статтею, харак­теризується наявністю вини як у формі умислу, так і у формі необережності.

Суб’єктами правопорушень можуть бути лише посадові особи.

Стаття 146. Порушення правил реалізації, експлуатації радіоелектронних засобів та випромінювальних пристроїв, а також користування радіочастотним ресурсом України

Порушення правил реалізації, експлуатації радіоелектронних засобів та випромінювальних пристроїв будь-якого виду і призначення, а так само користування радіочастотним ресурсом України без належного дозволу чи ліцензії або з порушенням правил, які регулюють користування радіочастотним ресурсом України, – тягнуть за собою накладення штрафу на громадян від двадцяти до п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з конфіскацією зазначених засобів і пристроїв або без такої і на посадових осіб та громадян – суб’єктів господарської діяльності – від п’ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з конфіскацією зазначених засобів і пристроїв або без такої.

Ті самі дії, вчинені повторно протягом року після накладення адмі­ністративного стягнення за одне з порушень, передбачених частиною першою цієї статті, – тягнуть за собою накладення штрафу на громадян від п’ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з конфіскацією зазначених засобів і пристроїв і на посадових осіб та громадян – суб’єктів господарської діяльності – від ста до трьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з конфіскацією зазначених засобів і пристроїв.

<134   Розділ II. Адміністративне правопорушення і адміністративна відповідальність

[Статтю 146 викладено у новій редакції згідно із Законом України № 1876-ІУ від 24.06.2004 р.]

Об’єктом правопорушень, передбачених коментованою статтею, є суспільні відносини в сфері зв’язку.

Об’єктивна сторона правопорушень, передбачених ч. 1 коментованої статті, є порушенням правил реалізації, експлуатації радіоелектронних засобів та випромінювальних пристроїв будь-якого виду і призначення, а так само користування радіочастотним ресурсом України без належного дозволу чи ліцензії або з порушенням правил, які регулюють користування радіочастотним ресурсом України. Радіоелектронний засіб – це технічний засіб, призначений для передавання та(або) приймання радіосигналів радіослужбами. Радіослужби – це визначені Регламентом радіозв’язку Міжнародного союзу електрозв’язку служби передавання та(або) приймання радіохвиль певними радіоелектронними засобами користувачів радіочастотного ресурсу. Випромінювальний пристрій є технічним пристроєм, що використовується для виробничих, наукових, медичних, побутових потреб, за винятком потреб радіозв’язку, який випромінює електромагнітну енергію в навколишній простір і який не є радіоелектронним засобом. Визначення радіочастотного ресурсу України – див. у коментарі до ст. 145 КпАП.

Відповідно до положень Закону України «Про радіочастотний ресурс України» необхідною умовою експлуатації радіоелектронного засобу або випромінювального пристрою є дозвіл на його експлуатацію – документ, який засвідчує право власника конкретного радіоелектронного засобу або випромінювального пристрою на його експлуатацію протягом визначеного терміну в певних умовах. Дозвіл на експлуатацію видається на кожний окремий радіоелектронний засіб або випромінювальний пристрій. Експлуатація (використання) на території України та ввезення з-за кордону безшнурових телефонів, мобільних терміналів, радіомікрофонів, радіокерованих іграшок та інших радіоелектронних засобів і випромінювальних пристроїв, типи яких визначаються Національною комісією з питань регулювання зв’язку (НКРЗ) у відповідному переліку, здійснюються на бездозвільній та безоплатній основі. Щодо ліцензії на користування радіочастотним ресурсом України див. у коментарі до ст. 145 КпАП.

Користування радіочастотним ресурсом – це діяльність, пов’язана із застосуванням радіоелектронних засобів та(або) випромінювальних пристроїв, що випромінюють електромагнітну енергію в навколишній простір у межах радіочастотного ресурсу. Користувачі радіочастотного ресурсу України залежно від напрямів його використання поділяються на спеціальні і загальні. До спеціальних користувачів радіочастотного ресурсу України належать підрозділи і організації Міністерства оборони України, Служби безпеки України, Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства з надзвичайних ситуацій України та ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, Адміністрації Державної прикордонної служби України, Управління державної охорони, Державного департаменту з питань виконання покарань, Державної податкової адміністрації України (у частині застосування радіоелектронних засобів податковою міліцією), якщо їх діяльність пов’язана з використанням радіоелектронних засобів виключно для виконання функціональних обов’язків і за умови їх фінансування виключно за рахунок Державного бюджету України, а також Міністерства транспорту України в частині застосування радіоелектронних засобів об’єднаної цивільно-військової системи організації повітряного руху України та забезпечення польотів. До загальних користувачів радіочастотного ресурсу України належать користувачі, які не внесені до цього переліку, визначеного ч. 2 ст. 5 Закону України «Про радіочастотний ресурс України». Користувачі радіочастотного ресурсу України зобов’язані: 1) дотримуватися стандартів, норм і правил використання радіочастотного ресурсу України; 2) дотримуватися умов, визначених у ліцензіях на користування радіочастотним ресурсом України та в дозволах на експлуатацію;

Стаття 147. Порушення правил охорони ліній і споруд зв’язку 2ду

3) повідомляти НКРЗ або Генеральний штаб Збройних сил України для загальних і спеціальних користувачів відповідно про припинення користування радіочастотним ресурсом України; 4) надавати представникам Державної інспекції зв’язку або Генерального штабу Збройних сил України для загальних і спеціальних користувачів відповідно інформацію щодо тактико-технічних характеристик, застосування, розміщення радіоелектронних засобів та випромінювальних пристроїв, а також пред’являти за їхньою вимогою відповідні ліцензії, дозволи, сертифікати, свідоцтва та інші документи, які належать до питань користування радіочастотним ресурсом України; 5) вносити платежі та збори, передбачені законом, а також у встановленому НКРЗ порядку плату за радіочастотний моніторинг у смугах радіочастот загального користування. Спеціальні користувачі зобов’язані використовувати радіочастотний ресурс України виключно для виконання функціональних обов’язків без права використання його для здійснення підприємницької діяльності та(або) передачі в користування іншим особам.

Ввезення з-за кордону, реалізація та експлуатація радіоелектронних засобів та випромінювальних пристроїв здійснюються в Україні на дозвільній основі. Відповідні дозволи надаються Українським державним центром радіочастот у порядку, встановленому НКРЗ. Перелік радіоелектронних засобів та випромінювальних пристроїв, для ввезення з-за кордону, реалізації та експлуатації яких не потрібні дозволи, визначає НКРЗ. Радіоелектронні засоби та випромінювальні пристрої, які ввозяться з-за кордону, реалізуються та експлуатуються в Україні, повинні мати виданий у встановленому порядку документ про підтвердження їх відповідності стандартам. НКРЗ у межах своїх повноважень може запроваджувати додаткові заходи щодо недопущення ввезення з- за кордону, реалізації та експлуатації радіоелектронних засобів та випромінювальних пристроїв, не дозволених до застосування в Україні. Порядок ввезення з-за кордону, розробки, модернізації, виробництва, реалізації, придбання, встановлення та експлуатації радіоелектронних засобів і випромінювальних пристроїв спеціального призначення визначає Генеральний штаб Збройних сил України.

Суб’єктивна сторона правопорушень, передбачених коментованою статтею, характеризується наявністю вини як у формі умислу, так і у формі необережності.

Суб’єктами правопорушень можуть бути лише посадові особи та громадяни – суб’єкти підприємницької діяльності.

Стаття 147. Порушення правил охорони ліній і споруд зв’язку

Порушення правил охорони ліній і споруд зв’язку або пошкодження кабельної, радіорелейної, повітряної лінії зв’язку, проводового мовлення або споруд чи обладнання, які входять до їх складу, якщо воно не викликало припинення зв’язку, – тягне за собою накладення штрафу на громадян у розмірі від десяти до двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб – у розмірі від п’ятдесяти до двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[Статтю 147 викладено у новій редакції згідно із Законом України № 386/96-ВР від 0110.96 р.]

[У статтю 147 внесено зміни згідно із Законом України N9 1876-ІУ від 24.06.2004 р.]

Об’єктом правопорушень, передбачених коментованою статтею, є суспільні відносини в сфері зв’язку та у сфері власності.

Об’єктивна сторона цих правопорушень полягає у вчиненні таких дій: а) порушенні правил охорони ліній і споруд зв’язку; б) пошкодженні кабельної, радіорелейної, повітряної лінії зв’язку, проводового мовлення або споруд чи обладнання, які належать до їх складу, якщо воно не викликало припинення зв’язку. Відповідні

<134 ___ Розділ II. Адміністративне правопорушення і адміністративна відповідальність

відносини регулюються Правилами охорони ліній електрозв’язку, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 29.01.1996 р. № 135, які визначають порядок забезпечення охорони споруд кабельних, радіорелейних і повітряних ліній електрозв’язку операторів телекомунікацій усіх форм власності, що експлуатуються, перебувають на стадії прийняття в експлуатацію, будуються або проектуються. Відповідно до вимог зазначеного нормативного акта, в межах охоронних зон ліній електрозв’язку і навколо випромінюючих споруд електрозв’язку без письмової згоди операторів телекомунікацій, а також без присутності їх представника забороняється: виконувати різного виду будівельні, монтажні, вибухові і земляні роботи, а також розрівнювати грунт за допомогою бульдозера, екскаватора, скрепера, грейдера та іншої землерийної техніки; проводити сільськогосподарські земляні роботи на глибині більш як 0,3 метра; проводити геологознімальні, розвідувальні, геодезичні та інші роботи, пов’язані з бурінням свердловин, розробкою шурфів і взяттям проб ґрунту; саджати дерева, розташовувати польові стани (табори), утримувати худобу, складати матеріали, корми, добрива, розпалювати вогнища, влаштовувати стрільбища; облаштовувати проїзди та стоянки автотранспорту, тракторів та інших механізмів; провозити великогабаритні вантажі під проводами ліній електрозв’язку; розміщувати причали для стоянки суден, барж та плавучих кранів, проводити вантажно-розвантажувальні, днопоглиблювальні і землечерпальні роботи, опускати якорі, проходити з випущеними якорями, ланцюгами, лотами, волоками і тралами, виділяти рибопромислові ділянки, добувати рибу або інших водяних тварин та рослин придонними знаряддями вилову, влаштовувати водопої, колоти та заготовляти лід. Гірничі роботи в зонах їх впливу на лінії і споруди електрозв’язку повинні проводитися відповідно до вимог нормативних актів з питань охорони будівель, споруд і природних об’єктів від шкідливого впливу гірничих розробок.

Роботи в охоронних зонах виконуються відповідно до Умов проведення робіт у межах охоронних зон кабельних і повітряних ліній електрозв’язку згідно з додатком до Правил охорони ліній електрозв’язку.

Забороняється виконувати будь-які роботи, що можуть порушити нормальне функціонування ліній електрозв’язку, зокрема: проводити знесення та реконструкцію будівель, мостів, перебудову колекторів, тунелів метрополітену та залізниці, де прокладено кабелі електрозв’язку, установлено стоянки повітряних ліній електрозв’язку, кабельні шафи та розподільні коробки, без попереднього перенесення виконавцями робіт споруд і обладнання ліній електрозв’язку, узгодженого з операторами телекомунікацій; засипати, ламати чи самочинно знімати на трасах ліній електрозв’язку замірні стовпчики, попереджувальні та інші знаки, скидати на трасах підземних кабельних ліній електрозв’язку вантажі вагою більш як 5 тонн, влаштовувати в охоронних зонах стоки кислот, розчинів солей та лугів; відчиняти двері та люки необслуговуваних наземних і підземних регенераційних (підсилювальних) пунктів, радіорелейних станцій, колодязів кабельної каналізації, кабельних шаф, розподільних коробок, а також підключатися до ліній електрозв’язку особам, які не обслуговують ці лінії; псувати опори і арматуру повітряних ліній, обривати проводи чи накидати на них сторонні предмети, укріплювати на опорах різноманітні плакати, покажчики та ін.; проводити перепланування приміщень з порушенням вбудованих закладних пристроїв і обладнання інженерних комунікацій, пошкодженням кабелів електрозв’язку.

Підприємства, установи, організації та громадяни, яким надані у власність, постійне або тимчасове користування земельні ділянки, по яких проходять лінії електрозв’язку, несуть відповідальність за проведення робіт на ділянках і зобов’язані вживати належних заходів для збереження цих ліній.

Правопорушення, передбачене ч. 1 коментованої статті, має формальний склад: для притягнення винної особи до адміністративної відповідальності достатньо самого факту порушення правил охорони ліній і споруд зв’язку. Правопорушення, передбачене ч. 2, має матеріальний склад, і потребує настання наслідків у вигляді пошкодження кабельної,

Стаття 148і. Порушення Правил надання та отримання телекомунікаційних послуг           299

радіорелейної, повітряної лінії зв’язку, проводового мовлення або споруд чи обладнання, які входять до їх складу, якщо воно не викликало припинення зв’язку. Це правопорушення необхідно відмежовувати від злочину, передбаченого ст. 360 Кримінального кодексу України, який є умисним пошкодженням кабельної, радіорелейної, повітряної лінії зв’язку, проводового мовлення або споруд чи обладнання, які входять до їх складу, якщо воно спричинило тимчасове припинення зв’язку.

Суб’єктивна сторона правопорушень, передбачених коментованою статтею, характеризується наявністю вини як у формі умислу, так і у формі необережності.

Суб’єктами правопорушень можуть бути як посадові особи, так і громадяни.

Стаття 148. Пошкодження таксофонів

Пошкодження таксофонів – тягне за собою накладення штрафу в розмірі від десяти до двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[Статтю 148 викладено у новій редакції згідно із Законом України № 386/96-ВР від 01.10.96 р.]

Об’єктом правопорушення, передбаченого коментованою статтею, є суспільні відносини в сфері зв’язку та у сфері власності.

Таксофон – це платний телефон загального користування. За його допомогою надаються загальнодоступні (універсальні) послуги, до яких належать послуги фіксованого телефонного (місцевого, міжміського, міжнародного) зв’язку, зокрема, служб екстреного виклику, довідкових служб. Інформація про порядок отримання послуг телефонного зв’язку за допомогою таксофонів розміщується на таксофоні або надається споживачам в іншій формі. Порядок використання таксофонів регулюється регулюються Законом України «Про телекомунікації» та Правилами надання та отримання телекомунікаційних послуг, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 09.08.2005 р. № 720.

Об’єктивна сторона правопорушення полягає у вчиненні активних дій, внаслідок яких порушено зовнішню чи внутрішню цілісність та(або) функціональні властивості таксофона. Законодавець не визначає, що умовою настання відповідальності за коментованою статтею є спричинення втрати працездатності таксофону, тобто для притягнення до адміністративної відповідальності ця ознака не є обов’язковою.

Суб’єктивна сторона правопорушень, передбачених коментованою статтею, характеризується наявністю вини як у формі умислу, так і у формі необережності.

Суб’єктами правопорушень можуть бути особи, яким виповнилося 16 років.

Стаття 1481. Порушення Правил надання та отримання телекомунікаційних послуг

Здійснення дій, що призвели до зниження якості функціонування телекомунікаційних мереж, або самовільне (без відома оператора телекомунікацій) отримання телекомунікаційних послуг – тягне за собою накладення штрафу в розмірі від тридцяти до сорока неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Ті самі дії, вчинені повторно протягом року після накладення адміністративного стягнення за порушення, передбачені частиною першою Цієї статті, – тягнуть за собою відшкодування збитків, завданих оператору, та накладення штрафу в розмірі від п’ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[Кодекс доповнено статтею 148і згідно із Законом України № 386/96-ВР від 01.10.96р.]

[Статтю 148і викладено у новій редакції згідно із Законом України № 1280-ІУ від 18.11.2003 р.]

<134 ___ Розділ II. Адміністративне правопорушення і адміністративна відповідальність

Об’єктом правопорушень, передбачених коментованою статтею, є суспільні відносини в сфері зв’язку та у сфері власності. Відповідно до ст. 1 Закону України «Про телекомунікації» телекомунікаційна мережа – це комплекс технічних засобів телекомунікацій та споруд, призначених для маршрутизації, комутації, передавання та(або) приймання знаків, сигналів, письмового тексту, зображень та звуків або повідомлень будь-якого роду по радіо, проводових, оптичних чи інших електромагнітних системах між кінцевим обладнанням. Правила надання та отримання телекомунікаційних послуг, про які йдеться у назві статті, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 09.08.2005 р. № 720, а їх дія поширюється на відносини операторів, провайдерів телекомунікацій, які згідно із законодавством надають телекомунікаційні послуги у телекомунікаційних мережах загального користування, юридичних та фізичних осіб – споживачів телекомунікаційних послуг (див. коментар до ст. 144 КпАП).

Відповідно до п. 32 Правил надання та отримання телекомунікаційних послуг на споживача покладається низка обов’язків, зокрема: використовувати кінцеве обладнання, на яке видано документ про підтвердження його відповідності вимогам нормативних документів у сфері телекомунікацій; не допускати використання свого кінцевого обладнання для вчинення протиправних дій або дій, що суперечать інтересам національної безпеки, оборони та охорони правопорядку; не допускати дій, що можуть створювати загрозу для безпеки експлуатації телекомунікаційних мереж, підтримки їх цілісності та взаємодії, захисту інформаційної безпеки мереж, електромагнітної сумісності радіоелектронних засобів, ускладнювати чи унеможливлювати надання послуг іншим споживачам; не допускати використання на комерційній основі кінцевого обладнання для надання телекомунікаційних послуг третім особам; укласти договір та виконувати його умови; своєчасно оплачувати отримані телекомунікаційні послуги; користуватися тільки такими лічильниками обліку тривалості телекомунікаційних послуг, на які видано документ про підтвердження їх відповідності вимогам законодавства, та періодично проводити їх метрологічну повірку в установленому законодавством порядку; дотримуватися правил (порядку) користування кінцевим обладнанням у пунктах колективного користування; утримувати кінцеве обладнання у справному стані; повідомляти на запит оператора, провайдера тип кінцевого обладнання, що використовується для отримання телекомунікаційних послуг. Кінцеве обладнання необхідно розуміти як обладнання, яке може використовуватись як індивідуальний пристрій і як відомча телекомунікаційна мережа.

Об’єктивна сторона першого правопорушення, передбаченого ч. 1 коментованої статті, полягає у вчиненні дій, що призвели до зниження якості функціонування телекомунікаційних мереж. Такі дії можуть бути вчинені шляхом пошкодження споживачем телекомунікаційного обладнання, телекомунікаційної мережі доступу (частини телекомунікаційної мережі між пунктом закінчення телекомунікаційної мережі та найближчим вузлом (центром) комутації включно) або шляхом вчинення інших дій, які спричинили погіршення функціонування телекомунікаційних мереж. Відповідно до Правил надання та отримання телекомунікаційних послуг кожний випадок пошкодження споживачем телекомунікаційного обладнання та ліній, які перебувають на балансі оператора, оформляється актом, що підписується представником оператора та особою, з вини якої сталося пошкодження (за умови її виявлення). Якщо особа, з вини якої сталося пошкодження, відмовляється від підписання, акт підписується двома представниками оператора телекомунікацій. Усі витрати на усунення пошкодження, а також відшкодування інших збитків (зокрема, упущення вигоди) в установленому законодавством цивільно-правовому порядку покладаються на особу, з вини якої сталося пошкодження.

Об’єктивна сторона другого правопорушення, передбаченого ч. 1 коментованої статті, є вчиненням активних дій щодо отримання телекомунікаційних послуг без

Стаття 1482. Порушення Правил надання та отримання телекомунікаційних послуг          ^01

укладення договору про надання таких послуг або за припинення такого договору або з порушенням його умов. Визначення та умови надання телекомунікаційних послуг, а також визначення оператора телекомунікацій див. у коментарі до ст. 144 КпАП.

Частина 2 коментованої статті встановлює відповідальність за повторне протягом року вчинення означених правопорушень.

Суб’єктивна сторона правопорушень, передбачених коментованою статтею, характеризується наявністю вини у формі умислу або необережності.

Суб’єктами правопорушень можуть бути особи, яким виповнилося 16 років.

Стаття 1482. Порушення порядку та умов надання послуг зв’язку в мережах загального користування

Порушення порядку та умов надання послуг зв’язку в мережах загального користування – тягне за собою накладення штрафу на посадових осіб у розмірі від п’ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Відмова оператора зв’язку надати споживачу вичерпну інформацію щодо змісту, якості та порядку надання телекомунікаційних послуг, що ним надаються та/або отримані споживачем протягом останніх шести місяців, а також порушення встановленого законом строку оприлюднення тарифів, які встановлюються операторами телекомунікацій самостійно, – тягнуть за собою накладення штрафу на посадових та фізичних осіб – суб’єктів господарської діяльності в розмірі від одного до десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[Кодекс доповнено статтею 1482 згідно із Законом України № 386/96-ВР від 01.10.96 р.]

[Статтю 148і викладено у новій редакції згідно із Законом України № 1280-ІУ від 18.11.2003 р.]

Об’єктом правопорушень, передбачених коментованою статтею, є суспільні відносини в сфері зв’язку та у сфері інформації.

Об’єктивна сторона правопорушення, передбаченого ч. 1 коментованої статті, полягає у порушенні порядку та умов надання послуг зв’язку в мережах загального користування. Телекомунікаційна мережа загального користування – це телекомунікаційна мережа, доступ до якої відкрито для всіх споживачів. Визначення телекомунікаційної мережі див. у коментарі до ст. 148і КпАП. Правила надання послуг зв’язку в мережах загального користування визначено у Правилах надання та отримання телекомунікаційних послуг, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 09.08.2005 р. № 720. Зокрема оператор (визначення поняття «оператор» див. у коментарі до ст. 144 КпАП). Оператор зобов’язаний: включити кінцеве обладнання, виключене за неоплату телекомунікаційних послуг, протягом двох діб (крім вихідних та святкових днів) з моменту надання абонентом документів про погашення заборгованості з оплати послуг телефонного зв’язку (якщо договір з абонентом не було розірвано); зберігати протягом одного місяця з дня розірвання договору технічну можливість відновлення роботи телефону; узгоджувати з абонентами питання розміщення їх телефонних номерів у базах даних інформаційно-довідкових служб; у разі неусунення пошкодження телекомунікаційної мережі, яке унеможливило доступ споживача до послуги або знизило до неприпустимих значень показники якості телекомунікаційної послуги, протягом однієї доби із зафіксованого моменту подання абонентом заяви про це не нараховувати абонентну плату за весь період пошкодження та у разі неусунення пошкодження протягом п’яти діб із зафіксованого моменту подання абонентом відповідної заяви сплатити споживачу штраф у розмірі 25% добової абонентної плати за кожну добу перевищення цього строку, але не більше ніж за три місяці; інформувати абонентів про

<134   Розділ II. Адміністративне правопорушення і адміністративна відповідальність

строки введення в експлуатацію нових та розширення абонентської ємності діючих АТС, а також про порядок і строки задоволення заяв на надання послуг місцевого телефонного зв’язку та чергу на встановлення телефону. Правилами надання та отримання телекомунікаційних послуг передбачено також інші умови надання послуг зв’язку в мережах загального користування, порушення яких має наслідком відповідальність за ч. 1 коментованої статті.

Об’єктивна сторона правопорушення, передбаченого ч. 2 цієї статті, включає два діяння: а) відмову оператора зв’язку надати споживачу вичерпну інформацію щодо змісту, якості та порядку надання телекомунікаційних послуг, що ним надаються та(або) отримані споживачем протягом останніх шести місяців; б) порушення встановленого законом строку оприлюднення тарифів, які встановлюються операторами телекомунікацій самостійно.

Відповідно до ст. З Закону України «Про захист прав споживачів» споживачі, які перебувають на території України, під час придбання, замовлення або використання товарів (робіт, послуг) для задоволення своїх побутових потреб мають право на необхідну, доступну, достовірну та своєчасну інформацію про товари (роботи, послуги), їх кількість, якість, асортимент, а також про їх виробника (виконавця, продавця). Стаття 6 Закону України «Про телекомунікації» закріплює забезпечення доступу споживачів до інформації про порядок отримання та якість телекомунікаційних послуг як принцип діяльності у сфері телекомунікацій. Правила надання та отримання телекомунікаційних послуг надають споживачу під час замовлення та(або) отримання телекомунікаційних послуг право на безоплатне отримання від оператора, провайдера вичерпної інформації про зміст, якість, вартість та порядок надання телекомунікаційних послуг, порушення якого і становить об’єктивну сторону першого правопорушення, передбаченого ч. 2 коментованої статті. Тим самим нормативним актом оператор та провайдер зобов’язуються оприлюднювати в засобах масової інформації або доводити письмово до відома споживачів тарифи на телекомунікаційні послуги, що встановлюються ним самостійно, не пізніше ніж за сім календарних днів до їх запровадження. Порушення цього обов’язку є об’єктивною ч. 2 правопорушення, передбаченого частиною другою коментованої статті.

Суб’єктивна сторона правопорушень, передбачених коментованою статтею, харак­теризується наявністю умислу або необережності.

Суб’єктом правопорушення можуть бути лише посадові особи суб’єкта господарювання, який має право на провадження діяльності у сфері телекомунікацій, зокрема на технічне обслуговування та експлуатацію телекомунікаційних мереж.

Стаття 1483. Використання засобів зв’язку з метою, що супе­речить інтересам держави, з метою порушення громадського порядку та посягання на честь і гідність громадян

Використання засобів зв’язку з метою, що суперечить інтересам держави, порушує громадський порядок та посягає на честь і гідність громадян, – тягне за собою накладення штрафу в розмірі від п’ятдесяти до ста п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[Кодекс доповнено статтею 1483 згідно із Законом України № 386/96-ВР від 01.10.96 р.]

Об’єктом цього правопорушення є суспільні відносини в сфері зв’язку.

Об’єктивна сторона правопорушення полягає у використанні засобів зв’язку з метою, що суперечить інтересам держави, з метою порушення громадського порядку та посягання на честь і гідність громадян.

Засоби зв’язку – це технічне обладнання, що використовується для організації зв’язку. Згідно з тлумаченням, що міститься у рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної

Стаття 1484. Використання технічних засобів та обладнання, що застосовуються».           ^03

прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень ст. 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) від 08.04.1999 р., державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб’єктів права власності та господарювання тощо. Громадський порядок – це закріплена в нормативно-правових актах та у громадській думці сукупність громадських відносин, що склалися в державі і мають на меті створення сприятливих умов для суспільно корисної діяльності, відпочинку та побуту громадян.

Відповідно до Конституції України честь і гідність людини визнаються найвищою соціальною цінністю. Стаття 201 Цивільного кодексу України визнає честь та гідність особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством. Право на повагу до гідності та честі закріплене у ст. 297 цього Кодексу, яка визначає, що кожен має право на повагу до його гідності та честі. Гідність та честь фізичної особи є недоторканними. Фізична особа має право звернутися до суду з позовом про захист її гідності та честі. Поняття «честь» та «гідність» є оціночними Так, під гідністю найчастіше розуміють суб’єктивну оцінку особистістю своїх особистих якостей, здібностей, світогляду, виконаного обов’язку і свого суспільного значення. До того ж самооцінка ґрунтується на соціально значущих критеріях оцінки моральних та інших якостей особистості. Подібно до гідності, поняття честі розкриває ставлення людини до самої себе і до неї з боку суспільства. Але, на відміну від поняття гідності, моральна цінність людини в понятті честі пов’язується з конкретним суспільним станом людини, родом її діяльності та моральними якостями, що за нею визнаються.

Суб’єктивна сторона правопорушення характеризується наявністю прямого умислу.

Суб’єкт правопорушення: особа, якій виповнилося 16 років.

Стаття 1484. Використання технічних засобів та обладнання, що застосовуються в мережах зв’язку загального користування, без документа про підтвердження відповідності

Використання технічних засобів та обладнання, що застосовуються в мережах зв’язку загального користування операторами зв’язку без документа про підтвердження відповідності, – тягне за собою накладення штрафу в розмірі від ста до двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[Кодекс доповнено статтею 1484 згідно із Законом України № 386/96-ВР від 01.10.96 р.]

[Статтю 1484 викладено у новій редакції згідно із Законом України № 1280-ІУ від 18.11.2003 р.]

Об’єктом цього правопорушення є суспільні відносини в сфері зв’язку.

Об’єктивна сторона правопорушення полягає у використанні технічних засобів та обладнання, що застосовуються в мережах зв’язку загального користування операторами зв’язку без документа про підтвердження відповідності. Порядок видання такого документа встановлено Законом України «Про підтвердження відповідності» від 17.05.2001 р. №2406-111.

Суб’єктивна сторона правопорушення характеризується умислом або необережністю.

Суб’єктом правопорушення як показує аналіз диспозиції цієї статті, можуть бути посадові особи суб’єкта господарювання, який має право на провадження діяльності

<134   Розділ II. Адміністративне правопорушення і адміністративна відповідальність

у сфері телекомунікацій, зокрема на технічне обслуговування та експлуатацію телекомунікаційних мереж.

Стаття 1485. Порушення правил про взаємоз’єднання телекомунікаційних мереж загального користування

Відмова в наданні необхідної інформації для взаємоз’єднання телекомунікаційних мереж, доступу до цих мереж у всіх технічно можливих місцях, інформації щодо ідентифікації виклику і його тривалості між телекомунікаційними мережами, відмова оператора, який займає монопольне (домінуюче) становище на ринку телекомунікацій, подати на затвердження до НКРЗ пропозиції щодо взаємоз’єднання телекомунікаційних мереж, відмова у виконанні рішення, яке прийняте НКРЗ і набрало чинності, – тягне за собою накладення штрафу на посадових та фізичних осіб – суб’єктів господарської діяльності в розмірі від ста до трьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Ті самі дії, вчинені повторно протягом року після накладення адміністративного стягнення за порушення, передбачені частиною першою цієї статті, – тягнуть за собою накладення штрафу на посадових та фізичних осіб – суб’єктів господарської діяльності в розмірі від трьохсот до п’ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[Кодекс доповнено статтею 1485 згідно із Законом України № 1280-ІУ від 18.11.2003 р.]

Об’єктом цього правопорушення є суспільні відносини в сфері зв’язку.

Об’єктивна сторона правопорушень, передбачених ч. 1 коментованої статті, складається із трьох видів діянь: а) відмова в наданні необхідної інформації для взаємоз’єднання телекомунікаційних мереж, доступу до цих мереж у всіх технічно можливих місцях, інформації щодо ідентифікації виклику і його тривалості між телекомунікаційними мережами; б) відмова оператора, який займає монопольне (домінуюче) становище на ринку телекомунікацій, подати на затвердження до НКРЗ пропозиції щодо взаємоз’єднання телекомунікаційних мереж; в) відмова у виконанні рішення, яке прийняте НКРЗ і набуло чинності. Всі три правопорушення вчинюються шляхом бездіяльності.

Суб’єктивна сторона правопорушення характеризується наявністю прямого умислу.

Суб’єктом правопорушення можуть бути посадові та фізичні особи – суб’єкти господарської діяльності.

Глава 11

Адміністративні правопорушення в галузі житлових прав громадян, житлово-комунального господарства та

благоустрою

Стаття 149. Порушення порядку взяття на облік та строків заселення жилих будинків і жилих приміщень

Порушення посадовими особами порядку взяття на облік громадян, які потребують поліпшення житлових умов, зняття з обліку та надання

Стаття 149. Порушення порядку взяття на облік та строків заселення жилих..,

305

громадянам жилих приміщень, недодержання встановлених строків заселення жилих будинків і жилих приміщень – тягнуть за собою накладення штрафу від трьох до восьми неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[У статтю 149 внесено зміни згідно із Законом України N9 55/97-ВР від 07.02.97 р.]

Об’єктом цього правопорушення є суспільні відносини в сфері реалізації прав громадян на житло.

Об’єктивна сторона правопорушення полягає у вчиненні таких діянь: а) порушенні посадовими особами порядку взяття на облік громадян, які потребують поліпшення житлових умов, зняття з обліку та надання громадянам жилих приміщень; б) недодержанні строків заселення жилих будинків і жилих приміщень. Конституція України проголосила, що кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Основним правовим актом, який регламентує відносини у цій сфері, є Житловий кодекс, ст. 34 якого встановлює перелік громадян, що потребують поліпшення житлових умов. Такими визнаються громадяни: 1) забезпечені жилою площею нижче за встановлений рівень; 2) які проживають у приміщенні, що не відповідає встановленим санітарним і технічним вимогам; 3) які хворіють на тяжкі форми деяких хронічних захворювань, у зв’язку з чим не можуть проживати в комунальній квартирі або водній кімнаті з членами своєї сім’ї; 4) які проживають за договором піднайму жилого приміщення в будинках державного або громадського житлового фонду чи за договором найму жилого приміщення в будинках житлово-будівельних кооперативів; 5) які проживають тривалий час за договором найму (оренди) в будинках (квартирах), що належать громадянам на праві приватної власності; 6) які проживають у гуртожитках. Громадяни, які потребують поліпшення житлових умов, беруться на облік для одержання жилих приміщень у будинках державного і громадського житлового фонду. Стаття 36 Житлового кодексу визначає, що облік громадян, які потребують поліпшення житлових умов, здійснюється, як правило, за місцем проживання у виконавчому комітеті районної, міської, районної в місті, селищної, сільської Ради народних депутатів. Ст. 37 Житлового кодексу проголошує, що облік потребуючих поліпшення житлових умов, які потребують громадяни, що працюють на підприємствах, в установах, організаціях, що мають житловий фонд і ведуть житлове будівництво або беруть пайову участь у житловому будівництві, здійснюється за місцем роботи, а за їх бажанням – також і за місцем проживання. Нарівні з ними беруться на облік громадяни, які залишили роботу на цих підприємствах, в установах, організаціях у зв’язку з виходом на пенсію. Відповідно до ст. 39 Житлового кодексу на облік беруться громадяни, які потребують поліпшення житлових Умов: за місцем проживання – виконавчим комітетом районної, міської, районної в місті, селищної, сільської Ради народних депутатів за участю громадської комісії з житлових питань, створюваної при виконавчому комітеті; за місцем роботи – спільним рішенням адміністрації підприємства, установи, організації чи органу кооперативної або іншої громадської організації і відповідного профспілкового комітету. До того ж беруться до Уваги рекомендації трудового колективу. Рішення про взяття громадян, які потребують поліпшення житлових умов на облік за місцем роботи затверджується виконавчим комітетом районної, міської, районної в місті, селищної, сільської Ради народних Депутатів. Громадяни, які перебувають потребують поліпшення житлових умов на обліку до одержання житлового приміщення за винятком таких випадків: 1) поліпшення Житлових умов, внаслідок якого відпали підстави для надання іншого жилого приміщення; 2) виїзду на постійне місце проживання до іншого населеного пункту; 3)

<134   Розділ II. Адміністративне правопорушення і адміністративна відповідальність

припинення трудових відносин з підприємством, установою, організацією особи, яка перебуває на обліку за місцем роботи, крім випадків, передбачених законодавством; 4) засудження до позбавлення волі на строк понад шість місяців, заслання або вислання; 5) подання відомостей, що не відповідають дійсності, які стали підставою для взяття на облік, або неправомірних дій службових осіб при вирішенні питання про взяття на облік. У разі смерті громадянина, який потребував поліпшення житлових умов перебував на обліку, за членами його сім’ї зберігається право подальшого перебування на обліку Зняття з обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов провадиться органами, які винесли або затвердили рішення про взяття громадянина на облік. Про зняття з обліку потребуючих громадяни повідомляються у письмовій формі з зазначенням підстав. Не знімаються з обліку народні депутати України, які перейшли на постійну роботу у Верховну Раду України, і члени їх сімей за місцем попередньої роботи чи постійного проживання.

Термінологія Житлового кодексу значною мірою застаріла, однак саме цей законодавчий акт та Правила обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, і надання їм жилих приміщень в Українській РСР, затверджені постановою Ради Міністрів УРСР і Укрпрофради від 11. 12. 1984 р. № 470, які також не відповідають реаліям сьогодення, регулюють суспільні відносини в сфері реалізації прав громадян на житло.

Суб’єктивна сторона правопорушення характеризується наявністю вини у формі умислу або необережності.

Суб’єктом правопорушення є посадові особи, до компетенції яких належить ведення обліку або контроль за веденням обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, а також організація заселення жилих будинків і приміщень.

Стаття 150. Порушення правил користування жилими будинками і жилими приміщеннями

Порушення правил користування жилими приміщеннями, санітарного утримання місць загального користування, сходових кліток, ліфтів, під’їздів, придомових територій, порушення правил експлуатації жилих будинків, жилих приміщень та інженерного обладнання, безгосподарне їх утримання, а також самовільне переобладнання та перепланування жилих будинків і жилих приміщень, використання їх не за призначенням, псування жилих будинків, жилих приміщень, їх обладнання та об’єктів благоустрою – тягнуть за собою попередження або накладення штрафу на громадян від одного до трьох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і попередження або накладення штрафу на посадових осіб – від трьох до семи неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[У статтю 150 внесено зміни згідно із Законом України № 55/97-ВР від 07.02.97 р.]

Правила користування приміщеннями житлових будинків затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 08.10.1992 р. № 572. Відповідно до положень цього нормативного акта користування приміщеннями житлових будинків здійснюється згідно з свідоцтвом на право власності або договором найму (оренди). Використовувати житлові приміщення для провадження господарської діяльності промислового характеру заборонено.

Власники, наймачі (орендарі) приміщень житлових будинків мають право на: своєчасне отримання житлово-комунальних послуг належної якості згідно із законодавством; відшкодування збитків, завданих їхньому майну та(або) приміщенням, шкоди, заподіяної їх життю чи здоров’ю внаслідок незадовільного утримання будинку або ненадання чи надання не в повному обсязі послуг, відповідно до законодавства;

Стаття 150. Порушення правил користування жилими будинками і жилими…          ^07

переобладнання і перепланування житлових і підсобних приміщень, балконів і лоджій за відповідними проектами без обмеження інтересів інших громадян, які проживають у будинку, з дозволу власника будинку (квартири) та органу місцевого самоврядування, виданого в установленому порядку.

Власник квартири має право за погодженням з членами сім’ї здавати внайм (в оренду) квартиру або кімнату квартири та укладати інші договори відповідно до законодавства. Користування наймачем (орендарем) квартири (кімнати) здійснюється згідно з договором найму (оренди).

Власник та наймач (орендар) квартири зобов’язаний:

–     укласти договір на надання житлово-комунальних послуг, підготовлений виконавцем відповідно до типового договору;

–     оплачувати надані житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом;

–     дотримуватися вимог нормативно-правових актів у сфері житлово-комунальних послуг, пожежної і газової безпеки, санітарних норм і правил;

–     проводити за власні кошти ремонт квартири наймач (орендар) – згідно з договором найму (оренди);

–     використовувати приміщення житлового будинку за призначенням, забезпечувати збереження житлових і підсобних приміщень та технічного обладнання;

–     не допускати виконання робіт та інших дій, що викликають псування приміщень, приладів та обладнання будинку, порушують умови проживання громадян;

–  дотримуватися правил утримання тварин у домашніх умовах;

–     утримувати тварин у квартирі, де проживають співвласники або наймачі (орендарі), за погодженням з ними;

–     не захаращувати сходові клітки, позаквартирні коридори, колясочні, ліфтові шахти, горища, підвали та інші допоміжні приміщення будинку, підтримувати чистоту і порядок в ньому.

У приміщеннях житлових будинків заборонено:

–  зберігати вибухонебезпечні чи екологічно шкідливі речовини і предмети;

–     голосно співати і кричати, користуватися звуковідтворювальною апаратурою та іншими джерелами побутового шуму з двадцять другої до восьмої години;

–     проводити у робочі дні з двадцять першої до восьмої години, а у святкові та неробочі дні цілодобово ремонтні роботи, що супроводжуються шумом. Власник, наймач (орендар) приміщення, в якому передбачається проведення ремонтних робіт, зобов’язаний повідомити мешканців прилеглих квартир про початок зазначених робіт. За згодою мешканців усіх прилеглих квартир ремонтні та будівельні роботи можуть проводитися також у святкові та неробочі дні. Рівень шуму, що утворюється під час проведення будівельних робіт, не повинен перевищувати санітарних норм;

–  утримувати на балконах і лоджіях тварин, зокрема птицю і бджіл.

Об’єктом цього правопорушення є суспільні відносини в сфері реалізації прав громадян на житло.

Об’єктивна сторона правопорушення полягає у вчиненні таких діянь: а) порушенні правил користування жилими приміщеннями, санітарного утримання місць загального користування, сходових кліток, ліфтів, під’їздів, придомових територій; б) порушенні правил експлуатації жилих будинків, жилих приміщень та інженерного обладнання, безгосподарному їх утриманні; в) самовільному переобладнанні та переплануванні жилих будинків і жилих приміщень, використанні їх не за призначенням; г) псуванні жилих будинків, жилих приміщень, їх обладнання та об’єктів благоустрою.

Суб’єктивна сторона правопорушення характеризується наявністю вини у формі прямого або непрямого умислу.

Суб’єктами правопорушення можуть бути як посадові особи, так і громадяни.

<134 ___ Розділ II. Адміністративне правопорушення і адміністративна відповідальність

Стаття 151. Самоправне зайняття жилого приміщення

Самоправне зайняття жилого приміщення у будинках державного або громадського житлового фонду чи фонду житлово-будівельних кооперативів – тягне за собою накладення штрафу від п’яти до десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[У статтю 151 внесено зміни згідно із Законом України № 55/97-ВР від 07.02.97 р.]

Право громадян на одержання жилого приміщення закріплене у ст. 31 Житлового кодексу, яка встановлює, що громадяни, які потребують поліпшення житлових умов, мають право на одержання у користування жилого приміщення в будинках державного або громадського житлового фонду в порядку, передбаченому законодавством Союзу РСР, цим Кодексом та іншими актами законодавства Української РСР (термінологія зазначеного Кодексу є застарілою, але він продовжує регулювати правові відносини у цій сфері). Жилі приміщення надаються зазначеним громадянам, які постійно проживають у цьому населеному пункті (якщо інше не встановлено законодавством Союзу РСР і Української РСР), як правило, у вигляді окремої квартири на сім’ю.

Громадяни самостійно здійснюють право на одержання жилого приміщення в будинках державного і громадського житлового фонду з настанням повноліття, тобто після досягнення вісімнадцятирічного віку, а такі, що одружилися або влаштувалися на роботу у передбачених законом випадках до досягнення вісімнадцятирічного віку, – відповідно з часу одруження або влаштування на роботу. Інші неповнолітні (віком від п’ятнадцяти до вісімнадцяти років) здійснюють право на одержання жилого приміщення за згодою батьків або піклувальників.

Відповідно до положень ст. 51-54 Житлового кодексу, жилі приміщення в будинках житлового фонду місцевих Рад народних депутатів надаються громадянам виконавчим комітетом районної, міської, районної в місті, селищної, сільської Ради народних депутатів за участю громадської комісії з житлових питань, створюваної при виконавчому комітеті з депутатів Рад, представників громадських організацій, трудових колективів. Жилі приміщення в будинках відомчого житлового фонду надаються громадянам за спільним рішенням адміністрації і профспілкового комітету підприємства, установи, організації, затвердженим виконавчим комітетом районної, міської, районної в місті, селищної, сільської Ради народних депутатів, а у випадках, передбачених Радою Міністрів СРСР, – за спільним рішенням адміністрації і профспілкового комітету з наступним повідомленням виконавчому комітетові відповідної Ради народних депутатів про надання жилих приміщень для заселення. Жилі приміщення в будинках громадського житлового фонду надаються громадянам за спільним рішенням органу відповідної організації та її профспілкового комітету з наступним повідомленням виконавчому комітетові відповідно районної, міської, районної в місті, селищної, сільської Ради народних депутатів про надання жилих приміщень для заселення.

На підставі рішення про надання жилого приміщення в будинку державного або громадського житлового фонду виконавчий комітет районної, міської, районної в місті, селищної, сільської Ради народних депутатів видає громадянинові ордер, який є єдиною підставою для вселення в надане жиле приміщення. Ордер може бути видано лише на вільне жиле приміщення. Право на отримання ордера має лише той громадянин, на прізвище якого він виписаний. При отриманні ордера повинні бути пред’явлені паспорти (свідоцтва про народження) або документи, що їх заміняють, на всіх членів сім’ї, включених в ордер, а також письмова згода повнолітніх членів сім’ї на переселення в надане житлове приміщення. Ордер дійсний протягом ЗО днів з дня його видачі; Термін цей за наявності поважних причин може бути подовжений органом, що його видав. Після вселення в житлове приміщення ордер здається у відповідну житлово-експлуатаційну організацію.

Стаття 152. Порушення правил благоустрою територій міст та інших населених… 309

Об’єктом цього правопорушення є суспільні відносини у сфері захисту житлових прав громадян.

Об’єктивна сторона правопорушення, передбаченого коментованою статтею, полягає у самоправному зайнятті жилого приміщення у будинках державного або громадського житлового фонду чи фонду житлово-будівельних кооперативів.

Суб’єктивна сторона правопорушення характеризується наявністю вини у формі прямого умислу.

Суб’єктом правопорушення можуть бути як посадові особи, так і громадяни.

Стаття 152. Порушення правил благоустрою територій міст та інших населених пунктів

Порушення правил благоустрою територій міст та інших населених пунктів, а також недодержання правил щодо забезпечення чистоти і порядку в містах та інших населених пунктах – тягнуть за собою попередження або накладення штрафу на громадян від одного до трьох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і попередження або накладення штрафу на посадових осіб – від трьох до семи неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[У статтю 152 внесено зміни згідно із Законом України № 55/97-ВР від 07.02.97 р.]

Правові, економічні, екологічні, соціальні та організаційні засади благоустрою населених пунктів і спрямований на створення умов, сприятливих для життєдіяльності людини визначені у Закону України «Про благоустрій населених пунктів». Відповідно до положень Закону благоустрій населених пунктів – це комплекс робіт з інженерного захисту, розчищення, осушення та озеленення території, а також соціально-економічних, організаційно-правових та екологічних заходів з покращення мікроклімату, санітарного очищення, зниження рівня шуму та інше, що здійснюються на території населеного пункту з метою її раціонального використання, належного утримання та охорони, створення умов щодо захисту і відновлення сприятливого для життєдіяльності людини довкілля. Територія – це сукупність земельних ділянок, які використовуються для розміщення об’єктів загального користування: парків, скверів, бульварів, вулиць, провулків, узвозів, проїздів, шляхів, площ, майданів, набережних, прибудинкових територій, пляжів, кладовищ, рекреаційних, оздоровчих, навчальних, спортивних, історико-культурних об’єктів, об’єктів промисловості, комунально-складських та інших об’єктів у межах населеного пункту.

Громадяни у сфері благоустрою населених пунктів зобов’язані: 1) утримувати в належному стані закріплені в установленому порядку за ними території; 2) дотримуватися правил благоустрою території населених пунктів; 3) не порушувати права і законні інтереси інших суб’єктів благоустрою населених пунктів; 4) відшкодовувати в установленому порядку збитки, завдані порушенням законодавства з питань благоустрою населених пунктів.

Підприємства, установи та організації у сфері благоустрою населених пунктів зобов’язані:

1)   утримувати в належному стані території, надані їм в установленому законом порядку;

2)   утримувати в належному стані закріплені за ними на умовах договору з балансоутримувачем об’єкти благоустрою (їх частини);

3)   усувати на закріплених за ними об’єктах благоустрою (їх частинах) за власний рахунок та в установлені строки пошкодження інженерних мереж або наслідки аварій, що сталися з їх вини;

<134   Розділ II. Адміністративне правопорушення і адміністративна відповідальність

4)   усувати на закріплених за ними об’єктах благоустрою (їх частинах) наслідки надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру в установленому порядку;

5)   проводити згідно з планами, затвердженими органами державної влади, органами місцевого самоврядування, інвентаризацію та паспортизацію закріплених за ними об’єктів благоустрою (їх частин);

6)   у процесі утримання об’єктів благоустрою (їх частин) дотримуватися відповідних технологій щодо їх експлуатації та ремонту, регулярно здійснювати заходи щодо запобігання передчасному зносу об’єктів, забезпечення умов функціонування та утримання їх у чистоті й належному стані;

7)   відшкодовувати збитки та іншу шкоду, завдану ними внаслідок порушення законодавства з питань благоустрою та охорони навколишнього природного середовища в порядку та розмірах, установлених законодавством України.

Затвердження правил благоустрою територій населених пунктів належить до компетенції сільських, селищних і міських рад. Так, наприклад, відповідно до Правил благоустрою і утримання території м. Миколаєва, затверджених рішенням Миколаївської міської ради від 01.04.2005 р. № 32/36, порушення правил благоустрою міста вважаються: створення смітників у невідведених для цього місцях; забруднення вулиць, площ, доріг, дворів; складування на вулицях, площах тари, будівельних матеріалів тощо без відповідного дозволу; виконання робіт з благоустрою міста без затверджених проектів на виконання земельних робіт та відповідного дозволу, виданого управлінням житлово-комунального господарства; наїзди на тротуари, декоративні огорожі, газони і зелені насадження; незадовільний стан доріг, вулиць, площ, тротуарів, пішохідних доріжок, мостів, шляхопроводів, підземних пішохідних переходів; незадовільне утримання парків, скверів, зелених зон, квітників; відсутність огорожі на місці розриття; відсутність освітлення місця розриття у нічний час на тротуарах, проїзній частині вулиць і площ; відсутність перехідного містка при прокладанні інженерних комунікацій згідно з проектом виконання робіт; відсутність урн для сміття; незадовільний зовнішній вигляд та технічна несправність постійних і тимчасових огорож, парканів, газонних огорож, ліхтарів, стовпів, мачт, лавок, урн та контейнерів для сміття тощо. Правила благоустрою інших населених пунктів України затверджуються відповідними сільськими, селищними та міськими радами.

Об’єктом цього правопорушення є суспільні відносини у сфері громадського благоустрою.

Об’єктивна сторона правопорушення, передбаченого коментованою статтею, полягає у порушенні правил благоустрою територій міст та інших населених пунктів, а також недодержанні правил щодо забезпечення чистоти і порядку в містах та інших населених пунктах.

Суб’єктивна сторона правопорушення характеризується наявністю вини як у формі умислу, так і у формі необережності.

Суб’єктами правопорушення можуть бути як посадові особи, так і громадяни.

Стаття 153. Знищення або пошкодження зелених насаджень або інших об’єктів озеленення населених пунктів

Знищення або пошкодження зелених насаджень, окремих дерев, чагарників, газонів, квітників та інших об’єктів озеленення в населених пунктах, невжиття заходів для їх охорони, а також самовільне перенесення в інші місця під час забудови окремих ділянок, зайнятих об’єктами озеленення, – тягнуть за собою накладення штрафу на громадян від одного до трьох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб – від трьох до семи неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Стаття 153. Знищення або пошкодження зелених насаджень або інших об’єктів…

[У статтю 153 внесено зміни згідно із Законом України № 81/96-ВР від 06.03.96 р.]

[У статтю 153 внесено зміни згідно із Законом України № 55/97-ВР від 07.02.97 р.]

Правові та організаційні засади озеленення населених пунктів регламентуються Правилами утримання зелених насаджень у населених пунктах України, затверджених наказом Міністерства будівництва, архітектури та житлово-комунального господарства України від 10.04.2006 р. № 105. Зазначені Правила розроблені з метою охорони та збереження зелених насаджень у містах та інших населених пунктах (далі – зелені насадження) і утримання їх у здоровому впорядкованому стані, створення та формування високодекоративних, стійких до несприятливих умов навколишнього природного середовища насаджень. Правила є обов’язковими для виконання всіма установами, підприємствами, організаціями та громадянами, які займаються проектуванням, створенням, ремонтом і утриманням зелених насаджень, розташованих на територіях населених пунктів України.

Відповідно до положень цього нормативного акта зелені насадження – це деревна, чагарникова, квіткова та трав’яна рослинність природного і штучного походження на визначеній території населеного пункту. Зелені насадження поділяються на такі категорії. Зелені насадження загального користування – зелені насадження, які розташовані на території загальноміських і районних парків, спеціалізованих парків, парків культури та відпочинку; на територіях зоопарків та ботанічних садів, міських садів і садів житлових районів, міжквартальних або при групі житлових будинків; скверів, бульварів, насадження на схилах, набережних, лісопарків, лугопарків, гідропарків і інших, які мають вільний доступ для відпочинку. Зелені насадження обмеженого користування – це насадження на територіях громадських і житлових будинків, шкіл, дитячих установ, вищих та середніх спеціальних навчальних закладів, профтехучилищ, закладів охорони здоров’я, промислових підприємств і складських зон, санаторіїв, культурно- освітніх і спортивно-оздоровчих установ та інші. Зелені насадження спеціального призначення – насадження транспортних магістралей і вулиць; на ділянках санітарно- захисних зон довкола промислових підприємств; виставок, кладовищ і крематоріїв, ліній електропередач високої напруги; лісомеліоративні, водоохоронні, вітрозахисні, протиерозійні, насадження розсадників, квітникарських господарств, пришляхові насадження в межах населених пунктів.

Пошкодження зелених насаджень – це завдання шкоди кореневій системі, стовбуру, кроні, гілкам деревно-чагарникових порід, а також газонам, квітникам, але яка не припинила їх росту.

Охороні та відновленню підлягають усі зелені насадження в межах населених пунктів під час проведення будь-якої діяльності, крім зелених насаджень, які висаджені або виросли самосівом в охоронних зонах повітряних і кабельних ліній, трансформаторних підстанцій, розподільчих пунктів і підприємств та своєчасно видалені. У разі несвоєчасного видалення насаджень в охоронних зонах, коли дерева біля кореневої шийки досягли діаметра 5 см і більше, їх відновна вартість стягується в установленому порядку.

Охорона, утримання та відновлення зелених насаджень на об’єктах благоустрою, а також видалення дерев, які виросли самосівом, здійснюються за рахунок державного або місцевих бюджетів залежно від підпорядкування об’єкта благоустрою, а на земельних ділянках, переданих у постійне користування або в оренду, – за рахунок їх власників або орендарів відповідно до нормативів, затверджених у встановленому порядку.

Генеральний план розвитку населених пунктів України розробляється і реалізується з урахуванням вимог захисту зелених насаджень.

Містобудівна діяльність у населених пунктах проводиться з дотриманням вимог охорони зелених насаджень. Господарська та інша діяльність проводиться з урахуванням

<134   Розділ II. Адміністративне правопорушення і адміністративна відповідальність

коштів, необхідних для охорони, утримання та відновлення зелених насаджень і міських лісів. Кошти передбачають: місцеві органи самоврядування на утримання об’єктів зеленого господарства комунальної форми власності, підприємства, організації, установи на утримання зелених насаджень на територіях, які їм належать на правах власності, довгострокової оренди, власники чи користувачі земельних ділянок, на яких розташовані зелені насадження.

Під час проведення будь-яких робіт на земельній ділянці, на якій залишились зелені насадження забудовник: огороджує дерева на території будівництва; у процесі виконання робіт щодо будівництва доріг, тротуарів, асфальтування дворів тощо залишає місця (лунки) для посадки дерев, а також утворює лунки довкола наявних дерев; копає канави глибше 1 м для прокладання підземних інженерних мереж і фундаментів на віддалі не менше 2 м від дерева та 1,5 м від чагарника; не допускає засипання ґрунтом чагарників та стовбури дерев; зберігає верхній родючий шар ґрунту на всій території забудови, організовує його зняття, складування та залишає для подальшого використання чи передачі спеціалізованому підприємству, визначеному місцевим органом влади для використання під час створення зелених насаджень; не допускає складування будівельних матеріалів, стоянки машин і механізмів на відстані не менше 2,5 м від дерева і 1,5 м від чагарника.

На об’єктах благоустрою зеленого господарства (до яких належать парки, парки культури та відпочинку, парки-пам’ятки садово-паркового мистецтва, гідропарки, лугопарки, лісопарки, буферні парки, районні сади; дендрологічні парки, національні, меморіальні та інші; сквери; міські ліси; зони рекреації; зелені насадження в охоронних та санітарно-захисних зонах, зони особливого використання земель; прибережні зелені насадження; зелені насадження прибудинкової території) забороняється:

виконувати земляні, будівельні та інші роботи без дозволу, виданого в установленому порядку;

самовільно влаштовувати городи, пошкоджувати дерева, кущі, квітники, газони; вивозити і звалювати в невідведених для цього місцях відходи, сміття, траву, гілки, деревину, сніг, листя тощо;

складувати будівельні матеріали, конструкції, обладнання;

самовільно встановлювати об’єкти зовнішньої реклами, торговельні лотки, павільйони, кіоски тощо;

посипати кухонною сіллю сніг та лід на тротуарах; влаштовувати стоянки автомашин, суден, катерів;

влаштовувати зупинки пасажирського транспорту та пар кувати автотранспортні засоби на газонах; влаштовувати ігри на газонах;

спалювати суху рослинність, розпалювати багаття та порушувати інші правила протипожежної безпеки;

підвішувати на деревах гамаки, гойдалки, мотузки для сушіння білизни, прикріплювати рекламні щити, електропроводи та інше, якщо вони можуть пошкодити дерево;

добувати з дерев сік, смолу, завдати механічні пошкодження;

рвати квіти, ламати гілки дерев;

винищувати мурашники, ловити птахів і звірів;

випасати худобу, вигулювати та дресирувати тварин у невідведених для цього місцях;

здійснювати ремонт, обслуговування та миття транспортних засобів, машин, механізмів у невідведених для цього місцях.

Відповідальними за збереження зелених насаджень і належний догляд за ними є: на об’єктах благоустрою державної чи комунальної власності – балансоутримувачі цих об’єктів;

Стаття 154. Порушення правил тримання собак і котів

313

на територіях установ, підприємств, організацій та прилеглих територіях – установи, організації, підприємства;

на територіях земельних ділянках, які відведені під будівництво, – забудовники чи власники цих територій;

на безхазяйних територіях, пустирях – місцеві органи самоврядування; на приватних садибах і прилеглих ділянках – їх власники або користувачі.

Об’єктом цього правопорушення є суспільні відносини у сфері екологічної безпеки.

Об’єктивна сторона правопорушення, передбаченого коментованою статтею, полягає у знищенні або пошкодженні зелених насаджень, окремих дерев, чагарників, газонів, квітників та інших об’єктів озеленення в населених пунктах, невжитті заходів для їх охорони, а також самовільному перенесенні в інші місця під час забудови окремих ділянок, зайнятих об’єктами озеленення.

Суб’єктивна сторона правопорушення характеризується наявністю вини як у формі умислу, так і у формі необережності.

Суб’єктами правопорушення можуть бути як посадові особи, так і громадяни.

Стаття 154. Порушення правил тримання собак і котів

Тримання собак і котів у місцях, де це заборонено відповідними правилами, чи понад установлену кількість, чи незареєстрованих собак, або приведення в громадські місця, або вигулювання собак без повідків і намордників (крім собак, у реєстраційних свідоцтвах на яких зроблено спеціальну відмітку) чи в невідведених для цього місцях – тягне за собою попередження або накладення штрафу на громадян від одного до трьох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і попередження або накладення штрафу на посадових осіб – від трьох до п’яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[У частину першу статті 154 внесено зміни згідно із Законом України № 55/97-ВР від 07.02.97р.]

Ті самі дії, що спричинили заподіяння шкоди здоров’ю людей або їх майну, а так само повторне протягом року вчинення порушення з числа передбачених частиною першою цієї статті – тягнуть за собою накладення штрафу на громадян від трьох до п’яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з конфіскацією тварин і на посадових осіб – від чотирьох до семи неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[У частину другу статті 154 внесено зміни згідно із Законом України № 55/97-ВР від 07.02.97 р.]

З метою запобігання виникненню та поширенню зооантропонозних інфекцій серед людей місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування затверджують правила утримання тварин у домашніх умовах, виділяють і облаштовують на територіях населених пунктів місця для їх вигулювання, забезпечують відлов, тимчасове утримання та регулювання чисельності бродячих тварин. Так, відповідно до Правил утримання домашніх тварин громадянами, підприємствами та організаціями У м. Києві підприємства, установи, організації і громадяни-власники собак, котів і хижих тварин зобов’язані суворо дотримуватись санітарно-гігієнічних норм і Правил утримання у м. Києві тварин громадянами, підприємствами, установами та організаціями з обов’язковим забезпеченням безпеки людей. При додержанні зазначених вимог Дозволяється утримувати:

а) собак, котів (загальною кількістю не більше трьох дорослих тварин) у квартирах, в яких проживає одна сім’я, а також у будинках, що належать громадянам на правах власності;

<134   Розділ II. Адміністративне правопорушення і адміністративна відповідальність

у квартирах, де проживає кілька сімей, допускається утримання собаки або кота лише за письмовою згодою всіх мешканців квартири. До того ж не дозволяється утримувати собак і котів у місцях загального користування.

Якщо кількість собак чи котів більша ніж 3 дорослі тварини, то власник тварин ставить на облік у КП «Центр ідентифікації тварин» свій розплідник або притулок (залежно від призначення);

б)        собак, котів і хижих тварин – у «зоокутках», «живих кутках», дитячих, освітніх санаторно-курортних і оздоровчих закладах з дозволу КП «Центр ідентифікації тварин» за погодженням з санітарно-епідеміологічними і ветеринарними установами;

в)        собак – у вільному вигулі на ізольованій, добре огородженій території або в ізольованому приміщенні-на прив’язі або без неї;

г)        собак на підприємствах, в установах і організаціях: для охорони – на блоках, в обладнаних приміщеннях або на прив’язі; для дослідної мети – у вольєрах або в розплідниках;

д)        собак без повідків і намордників: при оперативному використанні спеціальними організаціями, собак спеціального призначення, а також під час муштри на полюванні, на навчально-дресувальних майданчиках.

Підприємствам, організаціям, установам утримання собак, котів і хижих тварин допускається за погодженням з відповідною ветеринарною установою та за умови реєстрації в КП «Центр ідентифікації тварин» і укладання договору на їх утримання.

Утримання тварин у домашніх умовах в інших регіонах України регулюється правилами, затвердженими відповідними місцевими органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування.

Об’єктом цього правопорушення є суспільні відносини у сфері забезпечення санітарно-епідеміологічної безпеки.

Об’єктивна сторона правопорушення, передбаченого коментованою статтею, полягає у порушенні правил тримання собак і котів.

Суб’єктивна сторона правопорушення характеризується наявністю вини як у формі прямого або непрямого умислу.

Суб’єктами правопорушення можуть бути як посадові особи, так і громадяни.

Глава 12

Адміністративні правопорушення в

галузі торгівлі, громадського харчування, сфері послуг, в галузі фінансів і підприємницькій діяльності

[Назву глави викладено у новій редакції згідно із Законом України N9 3683-ХІІ від 15.12.93 р]

Стаття 155. Порушення правил торгівлі і надання послуг працівниками торгівлі, громадського харчування та сфери послуг, громадянами, які займаються підприємницькою діяльністю

Порушення правил торгівлі, виконання робіт і надання послуг праців­никами торгівлі, громадського харчування та сфери послуг, громадянами,

Стаття 155. Порушення правил торгівлі і надання послуг працівниками торгівлі…  315

які займаються підприємницькою діяльністю, – тягне за собою накладення штрафу від одного до десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[У частину першу статті 155 внесено зміни згідно із Законом України № 55/97-ВР від 07.02.97 р]

Продаж товарів зі складів, баз, підсобних приміщень підприємств (організацій) державної торгівлі (громадського харчування, сфери послуг) і споживчої кооперації на порушення встановлених правил, а так само приховування товарів від покупців, вчинене працівниками підприємств (організацій) державної торгівлі (громадського харчування та сфери послуг) і споживчої кооперації, які не є посадовими особами, – тягне за собою накладення штрафу від одного до чотирнадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[У частину другу статті 155 внесено зміни згідно із Законом України № 55/97-ВР від 07.02.97 р.]

Дії, передбачені частинами першою та другою цієї статті, вчинені особою, яку протягом року було піддано адміністративному стягненню за такі ж порушення, – тягнуть за собою накладення штрафу від п’яти до двадцяти семи неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[У частину третю статті 155 внесено зміни згідно із Законом України N9 55/97-ВР від 07.02.97р.]

[У статтю 155 внесено зміни згідно з Указами Президії Верховної Ради Української РСР N9 8918-Х1 від 27.04.89 р., N9 7445-Х1 від 07.03.90 р.; Законом Української РСР N9 1255-ХПвід 25.06.91 р.; Законом УкраїниN9 3683-XIIвід 15.12.93 р.]

Об’єктом правопорушень, передбачених коментованою статтею, є суспільні відносини в сфері торгівельної діяльності. Торговельна діяльність – це ініціативна, самостійна діяльність юридичних осіб і громадян щодо здійснення купівлі та продажу товарів народного споживання з метою отримання прибутку. Вона може здійснюватися у сферах роздрібної та оптової торгівлі, а також у торговельно-виробничій (громадське харчування) сфері. Торговельна діяльність в Україні регулюється Господарським кодексом України, законами України «Про захист прав споживачів», «Про споживчу кооперацію», «Про зовнішньоекономічну діяльність», «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення», «Про лікарські засоби», «Про безпечність та якість харчових продуктів», Порядком заняття торговельною діяльністю і правилами торговельного обслуговування населення, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 8. 02. 1995 р. № 108, Правилами роздрібної торгівлі непродовольчими товарами, затвердженими наказом Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України від 11.03.2004 р. № 98, Правилами роздрібної торгівлі продовольчими товарами, затвердженими наказом Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України від 11.07.2003 р. № 185, а також іншими нормативно-правовими актами.

Об’єктивна сторона правопорушення, передбаченого ч. 1 коментованої статті, полягає у порушення правил торгівлі, виконання робіт і надання послуг працівниками торгівлі, громадського харчування та сфери послуг, громадянами, які займаються підприємницькою діяльністю. Відповідно до п. 8 Порядку заняття торговельною Діяльністю і правил торговельного обслуговування населення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 8. 02. 1995 р. № 108, суб’єкти господарської діяльності всіх форм власності, які займаються торгівельною діяльністю, повинні забезпечити: відповідність виробничого приміщення (місця) чи будівлі для здійснення торговельної діяльності необхідним екологічним і санітарно-гігієнічним умовам, а технічного стану приміщення (місця), будівлі та устаткування, які будуть використані для торговельної

<134   Розділ II. Адміністративне правопорушення і адміністративна відповідальність

(торговельно-виробничої) діяльності, – вимогам нормативних документів щодо зберігання, виробництва та продажу відповідних товарів, а також охорони праці; постійний розвиток матеріально-технічної бази підприємств, оснащення їх сучасною технікою і обладнанням; застосування прогресивних форм торговельного обслуговування населення; наявність на видному місці в торговельному приміщенні асортиментного переліку товарів, чинних санітарних і ветеринарних правил, правил продажу товарів та іншої необхідної нормативно-технічної документації та дотримання встановлених у них вимог; продаж товарів громадянам чистою вагою і повною мірою. Забороняється продаж товарів, що не мають належного товарного вигляду та із закінченим терміном придатності, а також товарів, що надійшли без документів, які засвідчують їх якість та безпеку. Забороняється обумовлення продажу одних товарів з обов’язковим придбанням інших або примушування покупця одержувати замість здачі інші товари. У разі реалізації товарів імпортного виробництва у пакувальній тарі з написами іноземною мовою суб’єкт господарської діяльності зобов’язаний забезпечити інформацію державною чи іншою мовою про найменування, основні споживчі властивості товару, термін його придатності та умови зберігання, можливі застереження щодо вмісту шкідливих компонентів і обмежень у споживанні, а також гарантійні зобов’язання. Нормативно- правовими актами, які регулюють торгівельну діяльність, встановлено також інші вимоги щодо правил торгівлі, виконання робіт і надання послуг працівниками торгівлі, громадського харчування та сфери послуг, порушення яких спричиняє адміністративну відповідальність за ч. 1 коментованої статті.

Об’єктивна сторона правопорушення, передбаченого ч. 2 коментованої статті, полягає у продажі товарів зі складів, баз підсобних приміщень підприємств (організацій) державної торгівлі (громадського харчування, сфери послуг) і споживчої кооперації на порушення встановлених правил, а так само приховування товарів від покупців, вчиненому працівниками підприємств (організацій) державної торгівлі (громадського харчування та сфери послуг) і споживчої кооперації, які не є посадовими особами. Відповідно до Порядку заняття торговельною діяльністю і правил торговельного обслуговування населення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 р. № 108, оптові бази – це основні господарські підприємства оптової торгівлі, що здійснюють оптові закупівлі та поставки (продаж) товарів і надають торговельні послуги підприємствам і організаціям роздрібної торгівлі, громадського харчування та іншим суб’єктам підприємницької діяльності; товарні склади, склади-холодильники – відокремлені або спеціально пристосовані приміщення для зберігання та переробки товарних запасів; склади-магазини, що мають функціональні площі, до яких входять торговельні та складські площі закритих та напіввідкритих приміщень для зберігання і продажу великогабаритних товарів (меблі, будівельні матеріали тощо). Товари, прийняті працівниками суб’єкта господарської діяльності, що здійснюють продаж, виставляються для продажу одразу, а в разі потреби – після проведення допродажної підготовки. Забороняється безпідставне вилучення зазначеними працівниками виставлених для продажу товарів, їх приховування або стримування реалізації.

Частина 3 коментованої статті встановлює відповідальність за повторне протягом року вчинення правопорушень, передбачених ч. 1 та 2 цієї статті.

Суб’єктивна сторона правопорушень, передбачених ч. 1 коментованої статті, характеризується наявністю вини як у формі умислу, так і у формі необережності, ч. 2 – у формі умислу.

Суб’єктами правопорушень, передбачених коментованою статтею, можуть бути як посадові, так і фізичні особи – суб’єкти підприємницької діяльності та працівники торгівлі, громадського харчування та сфери послуг.

Стаття 155і. Порушення порядку проведення розрахунків___ ^17

Стаття 1551. Порушення порядку проведення розрахунків

Порушення встановленого законом порядку проведення розрахунків у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг – тягне за собою накладення штрафу на осіб, які здійснюють розрахункові операції, від двох до п’яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб – від п’яти до десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Дії, передбачені частиною першою цієї статті, вчинені особою, яку протягом року було піддано адміністративному стягненню за такі ж порушення, – тягнуть за собою накладення штрафу на осіб, які здійснюють розрахункові операції, від п’яти до десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб – від десяти до двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Порушення встановленого законом порядку проведення розрахунків при здійсненні операцій з купівлі-продажу іноземної валюти – тягне за собою накладення штрафу на осіб, які здійснюють операції з купівлі-продажу іноземної валюти, від трьох до шести неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб уповноважених банків або суб’єктів підприємницької діяльності, які здійснюють свою діяльність на підставі агентських угод з уповноваженими банками з операцій купівлі-продажу іноземної валюти, – від п’яти до десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Дії, передбачені частиною третьою цієї статті, вчинені особою, яку протягом року було піддано адміністративному стягненню за такі ж порушення, – тягнуть за собою накладення штрафу на осіб, які здійснюють операції з купівлі-продажу іноземної валюти, від шести до п’ятнадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб уповноважених банків або суб’єктів підприємницької діяльності, які здійснюють свою діяльність на підставі агентських угод з уповноваженими банками з операцій купівлі-продажу іноземної валюти, – від десяти до двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[Кодекс доповнено статтею 155і згідно із Законом України № 23/97-ВР від 23.01.97р.]

[Статтю 155і викладено у новій редакції згідно із Законом України № 548-1V від 20.02.2003 р.]

Об’єктом правопорушень, передбачених коментованою статтею, є суспільні відносини у сфері здійснення розрахункових операцій. Стаття 2 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» визначає, що розрахункова операція – це приймання від покупця готівкових коштів, платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо за місцем реалізації товарів (послуг), видача готівкових коштів за повернутий покупцем товар (ненадану послугу), а у разі застосування банківської платіжної картки – оформлення відповідного розрахункового документа щодо оплати в безготівковій формі товару (послуги) банком покупця або, у разі повернення товару (відмови від послуги), оформлення розрахункових документів щодо перерахування коштів у банк покупця.

Фізичними особами – суб’єктами підприємницької діяльності або юридичними особами (їх філіями, відділеннями, іншими відокремленими підрозділами), які здійснюють операції з розрахунків у готівковій та(або) в безготівковій формі (із застосуванням платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо) при продажу товарів (наданні послуг) у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг, а також уповноваженими банками та суб’єктами підприємницької діяльності, які виконують операції купівлі-продажу іноземної валюти повинні застосовуватися Реєстратори

<134   Розділ II. Адміністративне правопорушення і адміністративна відповідальність

розрахункових операцій, реєстратор розрахункових операцій – пристрій або програмно- технічний комплекс, в якому реалізовані фіскальні функції і який призначений для реєстрації розрахункових операцій при продажу товарів (наданні послуг), операцій з купівлі-продажу іноземної валюти та(або) реєстрації кількості проданих товарів (наданих послуг). До реєстраторів розрахункових операцій належать: електронний контрольно- касовий апарат, електронний контрольно-касовий реєстратор, комп’ютерно-касова система, електронний таксометр, автомат з продажу товарів (послуг) тощо.

Електронний контрольно-касовий апарат – реєстратор розрахункових операцій, який додатково забезпечує попереднє програмування найменування і ціни товарів (послуг) та облік їх кількості, друкування розрахункових та інших звітних документів. До електронних контрольно-касових апаратів належать також торговельні автомати або інше подібне устаткування, що призначене для операцій з продажу товарів (послуг) без видачі покупцю чека, іншого звітного документа за готівкові кошти чи їх замінники – жетони, картки платіжних систем або інші замінники грошей, без участі фізичної особи, яка контролює здійснення оплати таких товарів (послуг). Комп’ютерно-касова система – реєстратор розрахункових операцій, виконаний із застосуванням комп’ютерних засобів, який додатково виконує технологічні операції, визначені сферою його застосування, і забезпечує друкування розрахункових та інших звітних документів. Електронний контрольно-касовий реєстратор – реєстратор розрахункових операцій, який додатково забезпечує облік кількості реалізованих товарів (послуг) найменування, друкування розрахункових та інших звітних документів. Електронний таксометр – реєстратор розрахункових операцій, який додатково забезпечує попереднє програмування тарифів за проїзд та облік вартості наданих послуг з перевезень пасажирів. Автомат з продажу товарів (послуг) – реєстратор розрахункових операцій, який в автоматичному режимі здійснює видачу (надання) за готівкові кошти або із застосуванням платіжних карток, жетонів тощо товарів (послуг) і забезпечує відповідний облік їх кількості та вартості.

Суб’єкти підприємницької діяльності, які здійснюють розрахункові операції в готівковій та(або) в безготівковій формі (із застосуванням платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо) при продажу товарів (наданні послуг) у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг зобов’язані: 1) проводити розрахункові операції на повну суму покупки (надання послуги) через зареєстровані, опломбовані у встановленому порядку та переведені у фіскальний режим роботи реєстратори розрахункових операцій з роздрукуванням відповідних розрахункових документів, що підтверджують виконання розрахункових операцій, або у випадках, передбачених Законом України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг», із застосуванням зареєстрованих у встановленому порядку розрахункових книжок; 2) видавати особі, яка отримує або повертає товар, отримує послугу або відмовляється від неї, розрахунковий документ встановленої форми на повну суму проведеної операції; 3) застосовувати реєстратори розрахункових операцій, що включені до Державного реєстру реєстраторів розрахункових операцій з додержанням встановленого порядку їх застосування; 4) забезпечувати цілісність пломб реєстратора розрахункових операцій та незмінність його конструкції і програмного забезпечення; 5) у разі незастосування реєстраторів розрахункових операцій у випадках, визначених Законом України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг», проводити розрахунки з використанням книги обліку розрахункових операцій та розрахункової книжки з додержанням встановленого порядку їх ведення, крім випадків, коли ведеться облік через електронні системи прийняття ставок, що контролюються у режимі реального часу Державним казначейством України; 6) забезпечувати зберігання використаних книг обліку розрахункових операцій та розрахункових книжок протягом трьох років після їх закінчення; 7) подавати до органів державної податкової служби звітність, пов’язану

Стаття 155і. Порушення порядку проведення розрахунків

319

із застосуванням реєстратора розрахункових операцій та розрахункових книжок, не пізніше 15 числа наступного за звітним місяця; 8) реалізовувати товари (надавати послуги) за умови наявності цінника на товар (меню, прейскуранта, тарифу на послугу, що надається) у грошовій одиниці України; 9) щоденно друкувати на реєстраторах розрахункових операцій (за виключенням автоматів з продажу товарів (послуг) фіскальні звітні чеки і забезпечувати їх зберігання в книгах обліку розрахункових операцій; 10) друкувати на реєстраторах розрахункових операцій (за виключенням автоматів з продажу товарів (послуг) контрольні стрічки і забезпечувати їх зберігання протягом трьох років; 11) проводити розрахункові операції через реєстратори розрахункових операцій з використанням режиму попереднього програмування найменування, цін товарів (послуг) та обліку їх кількості; 12) вести у порядку, встановленому законодавством, облік товарних запасів на складах та(або) за місцем їх реалізації, здійснювати продаж лише тих товарів, які відображені в такому обліку, за винятком продажу товарів особами, які відповідно до законодавства оподатковуються за правилами, що не передбачають ведення обліку обсягів реалізованих товарів (наданих послуг); 13) забезпечувати відповідність сум готівкових коштів на місці проведення розрахунків сумі коштів, яка зазначена в денному звіті реєстратора розрахункових операцій, а у випадку використання розрахункової книжки – загальній сумі продажу за розрахунковими квитанціями, виданими з початку робочого дня; 14) вводити в експлуатацію, проводити технічне обслуговування, ремонтувати реєстратори розрахункових операцій через центри сервісного обслуговування у встановленому порядку; 15) надавати покупцю товарів (послуг) за його вимогою чек, накладну або інший письмовий документ, що засвідчує передання права власності на них від продавця до покупця з метою виконання вимог Закону України «Про захист прав споживачів». Порушення зазначених правил є об’єктивною стороною правопорушення, передбаченого ч. 1 коментованої статті. До того ж розрахунковий документ – це документ встановленої форми та змісту (касовий чек, товарний чек, розрахункова квитанція, проїзний документ тощо), що підтверджує факт продажу (повернення) товарів, надання послуг, отримання (повернення) коштів, купівлі- продажу іноземної валюти, надрукований у випадках, передбачених Законом України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг», і зареєстрований у встановленому порядку реєстратором розрахункових операцій або заповнений вручну; розрахункова книжка – це належно зброшурована та прошнурована книжка, зареєстрована в органах державної податкової служби України, що містить номерні розрахункові квитанції, які видаються покупцям у випадках, коли не застосовуються реєстратори розрахункових операцій; книга обліку розрахункових операцій – це прошнурована і належно зареєстрована в органах державної податкової служби України книга, що містить щоденні звіти, які складаються на підставі відповідних розрахункових документів щодо руху готівкових коштів, товарів (послуг).

Об’єктивна сторона правопорушення, передбаченого ч. З коментованої статті, є порушенням встановленого законом порядку проведення розрахунків при здійсненні операцій з купівлі-продажу іноземної валюти. Відповідно до вимог ст. 4 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» уповноважені банки, що здійснюють операції з купівлі-продажу іноземної валюти, а також суб’єкти підприємницької діяльності, які здійснюють ці операції на підставі агентських угод з уповноваженими банками, зобов’язані: 1) проводити операції з купівлі-продажу іноземної валюти, змінювати курс валюти відповідно до порядку, встановленого Національним банком України; 2) проводити операції з купівлі-продажу іноземної валюти через зареєстровані, опломбовані У встановленому порядку та переведені у фіскальний режим роботи реєстратори розрахункових операцій з роздру куванням у двох примірниках розрахункових документів, що підтверджують виконання цих операцій; 3) зберігати протягом робочої

<134 ___ Розділ II. Адміністративне правопорушення і адміністративна відповідальність

зміни другий примірник розрахункового документа, що підтверджує здійснення операції; 4) застосовувати у встановленому порядку лише ті реєстратори розрахункових операцій, що включені до Державного реєстру реєстраторів розрахункових операцій; 5) видавати особі, яка купує або продає іноземну валюту, перший примірник розрахункового документа на повну суму операції; 6) здійснювати операції з купівлі-продажу іноземної валюти тільки за рахунок коштів банку; 7) забезпечувати відповідність готівкових коштів та іноземної валюти на місці проведення операцій з купівлі-продажу іноземної валюти даним фіскального звіту; 8) проводити технічне обслуговування і ремонт реєстраторів розрахункових операцій у встановленому порядку; 9) забезпечувати цілісність пломб реєстраторів розрахункових операцій, а також незмінність програмно-технічних засобів, що реалізують фіскальні функції. Порушення зазначених правил є об’єктивною стороною правопорушень, передбачених ч. З коментованої статті. До того ж фіскальний режим – режим роботи реєстратора розрахункових операцій, який забезпечує безумовне виконання ним фіскальних функцій; фіскальний звіт – це документ встановленої форми, надрукований реєстратором розрахункових операцій, що застосовується для реєстрації операцій з купівлі-продажу іноземної валюти, який містить дані про виконані операції з початку робочої зміни касира.

Частини 2 та 4 коментованої статті встановлюють відповідальність за повторне протягом року вчинення правопорушень, передбачених ч. 1 та 3 цієї статті.

Суб’єктивна сторона правопорушень, передбачених коментованою статтею, характеризується наявністю вини у формі прямого умислу.

Суб’єктами правопорушень, передбачених ч. 1 та 2 коментованої статті можуть бути особи, які відповідно до своїх функціональних обов’язків здійснюють розрахункові операції, а також посадові особи, до компетенції яких належить організація здійснення розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг. Суб’єктами правопорушень, передбачених ч. З та 4ю коментованої статті, є особи, які здійснюють операції з купівлі-продажу іноземної валюти, та посадові особи уповноважених банків або суб’єктів підприємницької діяльності, які здійснюють свою діяльність на підставі агентських угод з уповноваженими банками з операцій купівлі-продажу іноземної валюти.

Стаття 1552. Обман покупця чи замовника

Обмірювання, обважування, обраховування, перевищення встановлених цін і тарифів або інший обман покупця чи замовника працівниками торгівлі, громадського харчування і сфери послуг та громадянами – суб’єктами підприємницької діяльності під час реалізації товарів, виконання робіт, надання послуг, якщо матеріальна шкода, заподіяна таким обманом, не перевищує три неоподатковуваних мінімуми доходів громадян, – тягне за собою накладення штрафу від двох до п’ятнадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Дії, передбачені частиною першою цієї статті, вчинені особою, яку протягом року було піддано адміністративному стягненню за такі ж порушення, – тягнуть за собою накладення штрафу від десяти до двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[Кодекс доповнено статтею 1552згідно із Законом України N° 2443-111 від 24.05.2001 р]

Об’єктом правопорушення є встановлені законодавством правила торгівлі та надання послуг населенню, а також законні інтереси покупців та замовників.

Предметом правопорушення можуть бути товари (зокрема, вироби, то виготовляються на замовлення) або грошові кошти – залежно від того, на отримання якого із цих двох видів майна було спрямовано дії винної особи.

Стаття 156. Порушення правил торгівлі алкогольними напоями і тютюновими…     ^21

Об’єктивна сторона обману покупців та замовників полягає в діях, які набувають форми обмірювання, обважування, обраховування або іншого обману.

Обмірюванням є обманні дії, внаслідок яких покупцеві відпускається менше, а ніж належить товару, кількість якого визначається у встановлених одиницях довжини, площі й об’єму. Обмірювання може вчинюватися у формі недоміру при продажі пиломатеріалів, тканини тощо, і у формі недоливу при продажі товару, що має консистенцію рідини (бензин, молочні продукти, пиво тощо).

Обважування – це відпуск покупцеві товарів меншої ваги, ніж та, яку відповідно до встановленої ціни належить відпустити за сплачену ним грошову суму.

Обраховування має вигляд або неправильного підрахунку вартості проданого товару й отримання внаслідок цього з покупця більшої, ніж належить, грошової суми, або неправильного підрахунку кількості одиниць товару, яка передається покупцеві, і передачі йому в такий спосіб меншої, ніж оплачена кількості товару.

Перевищення встановлених цін і тарифів – це відпуск покупцеві товарів за вищою, ніж встановлено відповідними документами підприємства торгівлі, громадського харчування, сфери послуг або громадянина – суб’єкта підприємницької діяльності, ціною або тарифом, і отримання внаслідок цього з покупця більшої, ніж належить грошової суми.

Інший обман – це застосування будь-яких, крім зазначених, способів, за допомогою яких винний отримує від покупця чи замовника більшу грошову суму, ніж та, що має бути сплачена за товар чи послугу відповідно до встановлених цін чи тарифів. Іншим обманом є, зокрема, продаж зіпсованих товарів, продаж товарів нижчого сорту за ціною вищого тощо.

Обов’язковою ознакою об’єктивної сторони цього правопорушення є вчинення останнього лише під час реалізації товарів покупцям або надання послуг замовникам. Це може мати місце на підприємствах торгівлі, громадського харчування, побутового обслуговування населення, комунального господарства, на ринках чи в інших місцях.

Склад цього правопорушення необхідно відмежовувати від складу злочину, передбаченого ст. 225 Кримінального кодексу України, яка встановлює відповідальність за умисне обмірювання, обважування, обраховування чи інший обман покупців або замовників під час реалізації товарів або надання послуг, якщо ці дії вчинені у значних розмірах. Відповідно примітки до зазначеної статті обманом покупців та замовників у значних розмірах слід вважати обман, що спричинив громадянинові матеріальну шкоду в сумі, що перевищує три неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Щодо визначення розміру матеріальної шкоди під час притягнення до адміністративної відповідальності див. коментар до ст. 27 КпАП.

Суб’єктивна сторона правопорушення характеризується прямим умислом.

Суб’єктом правопорушення можуть бути працівники торгівлі, громадського харчування і сфери послуг та громадяни – суб’єкти підприємницької діяльності. Особа, Що укладає і здійснює окрему угоду, предметом якої є продаж її власного майна, не може визнаватися суб’єктом цього правопорушення. У випадках застосування особою обману покупця при здійсненні подібної угоди її дії за наявності підстав можуть бути кваліфіковані за ст. 51 КпАП як шахрайство.