КУпАП: науково-практичний коментар ч.6

ч. 1   ч. 2   ч. 3   ч. 4   ч. 5   ч. 6   ч. 7   ч. 8   ч. 9   ч. 10   ч. 11   ч. 12   ч. 13   ч. 14   ч. 15   ч. 16   ч. 17

Стаття 118. Порушення правил утримання баз (споруд) для стоянки маломірних суден

Порушення посадовими особами, відповідальними за технічний стан і правильне користування базами (спорудами) для стоянки маломірних суден, правил утримання баз (споруд) у безпечному для людей і стоянки маломірних суден стані або невжиття заходів для своєчасної заборони чи обмеження експлуатації окремих причалів, пірсів, стоянок, споруд, механізмів і т. ін., коли користування ними загрожує безпеці людей і маломірних суден, а так само незабезпечення ними на базі (споруді) встановленого випускного режиму, експлуатація бази (споруди) без щорічного технічного огляду, допущення стоянки на базі (споруді) не зареєстрованих у встановленому порядку маломірних суден – тягнуть за собою накладення штрафу від трьох до восьми неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[У статтю 118 внесено зміни згідно із Законом України № 55/97-ВР від 07.02.97 р.]

Об’єктом цього правопорушення є суспільні відносини в сфері утримання баз (споруд) для стоянки маломірних суден. Правила безпечної експлуатації баз для стоянки маломірних (малих) суден затверджені наказом Міністерства транспорту України від 16.07.2004 р. № 642, а також Положенням про систему управління безпекою судноплавства на морському і річковому транспорті, затвердженим наказом Мінтрансу України від 20.11.2003 р. № 904. Дія Правил поширюється на юридичних та фізичних осіб, діяльність яких пов’язана з експлуатацією маломірних (малих) суден (крім суден Міноборони, Державної прикордонної служби України, СБУ, МВС та суден флоту рибного господарства).

База для стоянки маломірних (малих) суден – суб’єкт господарювання, одним зі статутних напрямів діяльності якого є надання послуг з безпечного утримання маломірних (малих) суден і який утримує і використовує спеціально обладнані для цього гідротехнічні споруди або природні берегові об’єкти, за винятком баз та інших пунктів базування суден флоту рибного господарства. База організовується для забезпечення: цілодобової безпечної стоянки суден; безпечного виконання суднових робіт; безпечної посадки на судна та висадки з суден пасажирів і екіпажу; схоронності суден, двигунів та іншого суднового обладнання. Залежно від граничної кількості суден, що утримуються на базі, їй присвоюється один з таких класів: 1-й клас – понад 3 000 одиниць; 2-й клас

–  від 2001 одиниці до 3 000 одиниць; 3-й клас – від 1001 одиниці до 2 000 одиниць; 4-й клас – від 501 одиниці до 1 000 одиниць; 5-й клас – від 101 одиниці 500 одиниць; 6-й клас – від 51 одиниці до 100 одиниць; 7-й клас – від 26 одиниць до 50 одиниць; 8-й клас

–  від 11 одиниць до 25 одиниць; 9-й клас – до 10 одиниць. Усі бази підлягають реєстрації в Держфлотінспекції України.

Стаття 119. Порушення правил користування засобами автомобільного транспорту…

Відповідальність за безпечну експлуатацію та утримання бази, організацію контролю за схоронністю суден та їх випуском у плавання несе адміністрація бази. Основні організаційні засади функціонування бази повинні бути включені до системи управління безпекою бази і відповідати вимогам, установленим відповідними нормативними актами. Бази повинні розміщуватись на ділянках з невеликою швидкістю течії, де є захист від негативної дії вітру, хвиль та криги. Бази не можуть бути розташовані ближче ніж 100 м від дебаркадерів та інших причальних споруд та не ближче ніж 500 м від гідротехнічних споруд та мостів. Межа акваторії та території бази повинна бути огороджена (зокрема, понтонами, бонами або плавучими знаками на воді). Для безпечного утримання суден та причалів на базі можуть бути побудовані захисні споруди (дамби, хвилеломи та інше). Якщо захисні споруди бази при паводках затоплюються, то на них повинні бути встановлені знаки навігаційного огородження. Габарити суднових проходів на базах повинні забезпечувати безпечний прохід та розходження найбільшого із суден, що перебуває на базі. Не менше одного разу за навігацію акваторія бази повинна бути протралена, про що організацією бази складається відповідний акт. Адміністрація бази повинна постійно сповіщати судноводіїв про фактичну гарантовану глибину акваторії та наявність перешкод до плавання маломірних (малих) суден.

Об’єктивна сторона правопорушення полягає у порушенні правил утримання баз (споруд) для стоянки маломірних суден, що може здійснюватися як у формі активних дій, так і бездіяльності.

Суб’єктивна сторона правопорушення може характеризуватися як умислом, так і необережністю.

Суб’єктами правопорушення можуть бути лише посадові особи, відповідальні за технічний стан і правильне користування базами (спорудами) для стоянки маломірних суден.

Стаття 119. Порушення правил користування засобами автомобільного транспорту та електротранспорту

Пошкодження внутрішнього обладнання та стекол автобусів, маршрутних таксі, тролейбусів або трамваїв – тягне за собою накладення штрафу від одного до трьох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[У частину першу статті 119 внесено зміни згідно із Законом України № 55/97-ВР від 07.02.97 р.]

Викидання сміття та інших предметів з вікон і дверей автобусів, маршрутних таксі, тролейбусів або трамваїв – тягне за собою попередження або накладення штрафу від 0,5 до одного неоподатковуваного мінімуму доходів громадян.

[У частину другу статті 119 внесено зміни згідно із Законом України N9 55/97-ВР від 07.02.97 р.]

Куріння в автобусах, маршрутних таксі, тролейбусах або трамваях – тягне за собою попередження або накладення штрафу від одного до трьох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[У частину третю статті 119 внесено зміни згідно із Законом України N9 55/97-ВР від 07.02.97р.]

[У частину третю статті 119 внесено зміни згідно із Законом України N9 2899-ІУ від 22.09.2005р.]

[У статтю 119 внесено зміни згідно з Указом Президії Верховної Ради Української РСР № 3282-ХІ від 19.12.86 р.]

Об’єктом цього правопорушення є суспільні відносини щодо користування засобами автомобільного транспорту та електротранспорту. Вони регулюються Зако­

<134 ___ Розділ II. Адміністративне правопорушення і адміністративна відповідальність

нами України «Про транспорт», «Про автомобільний транспорт», «Про міський електричний транспорт», Правилами надання послуг пасажирського автомобільного транспорту, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 18.02.1997 р. № 176, Порядком і умовами організації перевезень пасажирів та багажу автомобільним транспортом, затвердженими наказом Міністерства транспорту України від 21.01.1998 р. №21 та іншими нормативно-правовими актами.

Автомобільний транспортний засіб – це дорожній транспортний засіб, за допомогою якого здійснюється перевезення пасажирів і вантажів автомобільними дорогами чи виконання спеціальних робочих функцій. Послуги пасажирського автомобільного транспорту загального користування поділяються на автобусні, таксі та вантажопасажирські перевезення пасажирів та багажу. Автобусні перевезення – це переміщення людей і багажу за допомогою автобусів. Внутрішні перевезення пасажирів на автобусних маршрутах загального користування поділяються на: міські, приміські, міжміські внутрішньообласні, міжміські міжобласні. До міських належать перевезення за маршрутами в межах території населеного пункту (далі – міські маршрути). До приміських належать перевезення за маршрутами завдовжки до 50 кілометрів незалежно від адміністративно-територіального поділу, крім міських маршрутів. До міжміських внутрішньообласних належать перевезення за маршрутами, довжина яких перевищує 50 кілометрів і які проходять у межах території Автономної Республіки Крим, області. До міжміських міжобласних належать перевезення за маршрутами, довжина яких перевищує 50 кілометрів і які виходять за межі території Автономної Республіки Крим, області. Внутрішні перевезення пасажирів на автобусних маршрутах загального користування здійснюються у звичайному (основний вид перевезень) і експресному режимах руху та у режимі маршрутного таксі (додаткові види перевезень). Перевезення пасажирів у звичайному режимі руху здійснюється з дотриманням усіх зупинок, передбачених розкладом руху. Експресні перевезення пасажирів здійснюються із скороченням кількості зупинок та часу перевезення. Маршрутні таксі здійснюють перевезення пасажирів з обов’язковим наданням їм місць для сидіння та з висадкою і посадкою пасажирів на їх вимогу. Відповідно до Правил надання послуг пасажирського автомобільного транспорту пасажир не має права: під час руху відволікати увагу водія від керування автобусом; відчиняти двері автобуса до повної його зупинки; перешкоджати зачиненню дверей; здійснювати поїздку автобусом без оплати її вартості; робити виправлення у квитку і передавати його іншому пасажиру; перевозити багаж та ручну поклажу на сидінні; користуватись аварійним обладнанням автобуса без потреби; порушувати громадський порядок; палити в салоні автобуса.

Міський електричний транспорт – це складова єдиної транспортної системи, призначена для перевезення громадян трамваями, тролейбусами, поїздами метрополітену на маршрутах (лініях) відповідно до вимог життєзабезпечення населених пунктів. Права та обов’язки пасажирів, порядок проїзду і його оплати визначаються Правилами користування міським електричним транспортом, які затверджуються у межах відповідних повноважень центральним органом виконавчої влади з питань житлово- комунального господарства і центральним органом виконавчої влади в галузі транспорту і які повинні гарантувати пасажирам право на одержання: якісних і безпечних транспортних послуг; своєчасної та достовірної інформації стосовно транспортних послуг; компенсації згідно із законодавством заподіяної під час користування міським електричним транспортом шкоди.

Об’єктивна сторона правопорушення полягає у порушенні правил користування засобами автомобільного транспорту та електротранспорту шляхом: а) пошкодження внутрішнього обладнання та стекол автобусів, маршрутних таксі, тролейбусів або трамваїв; б) викидання сміття та інших предметів з вікон і дверей автобусів, маршрутних таксі, тролейбусів або трамваїв; в) куріння в автобусах, маршрутних таксі, тролейбусах або трамваях. Зазначені правопорушення передбачають наявність активних дій винних.

Стаття 120. Порушення правил пожежної безпеки на залізничному/ морському…    237

Суб’єктивна сторона правопорушення: у формі умислу або необережності.

Суб’єктом правопорушення, передбаченого коментованою статтею, може бути будь-яка особа, якій виповнилося 16 років. Крім того, суб’єктами правопорушення, передбаченого ч. 2 та 3 коментованої статті, може бути також водій транспортного засобу.

Стаття 120. Порушення правил пожежної безпеки на залізничному, морському, річковому і повітряному транспорті

Порушення встановлених на залізничному, морському і річковому транспорті правил пожежної безпеки – тягне за собою накладення штрафу на громадян від трьох до семи неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб – від п’яти до десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[У частину першу статті 120 внесено зміни згідно із Законом України № 55/97-ВР від 07.02.97р.]

Порушення встановлених на повітряному транспорті правил пожежної безпеки – тягне за собою накладення штрафу на громадян від трьох до семи неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб – від п’яти до десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[У частину другу статті 120 внесено зміни згідно із Законом України № 55/97-ВР від 07.02.97 р.]

[У статтю 120 внесено зміни згідно з Указом Президії Верховної Ради Української РСР N9 3282-ХІ від 19.12.86 р.]

Об’єктом цього правопорушення є суспільні відносини в сфері пожежної безпеки. Забезпечення пожежної безпеки є невід’ємною частиною державної діяльності щодо охорони життя та здоров’я людей, національного багатства і навколишнього природного середовища. Правовою основою діяльності в галузі пожежної безпеки є Конституція України, Закон України «Про пожежну безпеку» та правила пожежної безпеки, які регулюють відповідні відносини в окремих галузях суспільної діяльності.

Відповідно до ст. 6 Закону України «Про пожежну безпеку» громадяни України, іноземні громадяни та особи без громадянства, які перебувають на території України, зобов’язані: виконувати правила пожежної безпеки, забезпечувати будівлі, які їм належать на праві особистої власності, первинними засобами гасіння пожеж і протипожежним інвентарем, виховувати у дітей обережність у поводженні з вогнем; повідомляти пожежну охорону про виникнення пожежі та вживати заходів щодо її ліквідації, рятування людей і майна.

За порушення встановлених законодавством вимог пожежної безпеки, створення перешкод для діяльності посадових осіб органів державного пожежного нагляду, невиконання їх приписів винні в цьому посадові особи, інші працівники підприємств, установ, організацій та громадяни притягаються до відповідальності згідно з чинним законодавством. За порушення встановлених законодавством вимог пожежної безпеки, невиконання приписів посадових осіб органів державного пожежного нагляду підприємства, установи та організації можуть притягатися у судовому порядку до сплати штрафу.

Дотримання пожежної безпеки на залізничному, морському, річковому і повітряному транспорті регламентується Правилами пожежної безпеки на залізничному транспорті, затвердженими наказом Міністерства транспорту України від 01.07.1997 р. № 240, Положенням про відомчу пожежну охорону об’єктів морського і річкового транспорту України, затвердженим наказом Міністерства транспорту України від 01.07.1998 р. № 257, Положенням про службу пожежної безпеки в авіаційному транспорті України, затвердженим наказом Міністерства транспорту України від 29.10.1996 № 336 та іншими нормативно-правовими актами.

<134 ___ Розділ II. Адміністративне правопорушення і адміністративна відповідальність

Об’єктивна сторона правопорушення полягає у порушенні встановлених на залізничному, морському, річковому і повітряному транспорті правил пожежної безпеки.

Суб’єктивна сторона правопорушення полягає у вині у формі необережності.

Суб’єктами правопорушення можуть бути будь-які осудні особи, яким виповнилося 16 років, а також посадові особи залізничного, морського, річкового і повітряного транспорту, до компетенції яких належить організація та контроль додержання пожежної безпеки.

Стаття 121. Порушення водіями правил експлуатації транспортних засобів, правил користування ременями безпеки або мотошоломами

Керування водіями транспортними засобами, що мають несправності гальмової системи або рульового управління, або переобладнаними з порушенням відповідних правил, нормативів і стандартів, або такими, що своєчасно не пройшли державного технічного огляду, – тягне за собою накладення штрафу від одного до двох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[У частину першу статті 121 внесено зміни згідно із Законом України № 55/97-ВР від 07.02.97 р.]

Керування водіями транспортними засобами з технічними несправностями, за винятком несправностей, зазначених у частині першій цієї статті, з якими згідно з встановленими правилами експлуатація їх забороняється, – тягне за собою накладення штрафу від 0,5 до одного неоподатковуваного мінімуму доходів громадян.

[У частину другу статті 121 внесено зміни згідно із Законом України № 55/97-ВР від 07.02.97 р.]

Порушення правил користування ременями безпеки або мотошоломами – тягне за собою попередження або накладення штрафу від 0,2 до 0,5 неоподатковуваного мінімуму доходів громадян.

[У частину третю статті 121 внесено зміни згідно із Законом України № 55/97-ВР від 07.02.97р.]

[У частину третю статті 121 внесено зміни згідно із Законом України № 2350-111 від 05.04.2001 р.]

Керування водіями транспортними засобами, не зареєстрованими або не перереєстрованими у встановленому порядку, з підробленим номерним знаком, без номерного знаку або з номерним знаком, що не належить цьому засобу чи не відповідає вимогам стандарту, або з умисно прихованим номерним знаком, а так само перевезення водіями транспортних засобів, що працюють у режимі маршрутних таксомоторів або здійснюють міжміські чи міжнародні перевезення пасажирів понад кількість місць для сидіння, визначену у реєстраційних документах на транспортний засіб або передбачену технічною характеристикою транспортного засобу, – тягнуть за собою накладення штрафу від двох до п’яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[Частину четверту статті 121 викладено у новій редакції згідно із Законом України № 2251-IVвід 16.12.2004р.]

Повторне протягом року вчинення будь-якого з порушень, передбачених частиною четвертою цієї статті, – тягне за собою накладення штрафу від трьох до восьми неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з оплатним вилученням транспортного засобу чи без такого.

Стаття 121. Порушення водіями правил експлуатації транспортних засобів, правил… 239

[Частину п’яту статті 121 викладено у новій редакції згідно із Законом України N° 2251-IV від 16.12.2004 р.]

Під транспортними засобами у статтях 121 – 128\ частинах перших і других статей 129, 130, статтях 132, 140 слід розуміти всі види автомобілів, мотоциклів, тракторів та інших самохідних машин, трамваїв, тролейбусів та інших транспортних засобів, обладнаних двигуном з робочим об’ємом 50 куб. см і більше, а також причепи.

[У статтю 121 внесено зміни згідно з Указами Президії Верховної Ради Української РСР N° 316-ХІ від 29.05.85 р.} N° 7542-ХІ від 19.05.89 р., N° 1369-ХІІ від 29.07.91 р., N° 1818-Х11 від 15.11.91 р.; Законом України N° 3785-ХІІ від 23.12.93 р.]

Об’єктом цього правопорушень, передбачених коментованою статтею, є безпека дорожнього руху та встановлений порядок використання транспортних засобів. Правовими актами, які регулюють відносини в означеній сфері, є закони України «Про дорожній рух», «Про автомобільний транспорт», «Про міський електричний транспорт», «Про міліцію», Правила дорожнього руху, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 р. № 1306 та інші.

Об’єктивна сторона правопорушення, передбаченого ч. 1 коментованої статті, полягає у керуванні водіями транспортними засобами, що мають несправності гальмової системи або рульового управління, або переобладнаними з порушенням відповідних правил, нормативів і стандартів, або такими, що своєчасно не пройшли державного технічного огляду. Відповідно до п. 31.1 Правил дорожнього руху технічний стан транспортних засобів та їх обладнання повинні відповідати вимогам стандартів, що стосуються безпеки дорожнього руху та охорони навколишнього середовища, а також правил технічної експлуатації, інструкцій підприємств-виробників та іншої нормативно- технічної документації. Забороняється експлуатація транспортних засобів: а) у разі їх виготовлення або переобладнання з порушенням вимог стандартів, правил і нормативів, що стосуються безпеки дорожнього руху; б) якщо вони не пройшли державного технічного огляду або не мають талона про його проходження; в) якщо номерні знаки не відповідають вимогам відповідних стандартів; г) у разі обладнання без дозволу Державтоінспекції спеціальними звуковими та світловими сигналами. Забороняється експлуатація транспортних засобів, якщо транспортні засоби мають такі несправності гальмової системи та рульового керування.

Гальмові системи: а) змінено конструкцію гальмових систем, застосовано гальмову рідину, вузли або окремі деталі, що не передбачені для цієї моделі транспортного засобу або не відповідають вимогам підприємства-виробника; б) під час дорожніх випробувань робочої гальмової системи перевищуються такі значення: легкові автомобілі та їхні модифікації для перевезення вантажів – 14,7 м.; автобуси -18,3; вантажні автомобілі з дозволеною максимальною масою до 12 т включно – 18,3 м.; вантажні автомобілі з дозволеною максимальною масою понад 12 т. – 19,5 м.; автопоїзди, тягачами яких є легкові автомобілі та їхні модифікації для перевезення вантажу – 16,6 м.; автопоїзди, тягачами яких є вантажні автомобілі – 19,5 м.; двоколісні мотоцикли і мопеди – 7,5 м.; мотоцикли з причепом – 8,2 м. До того ж нормативне значення гальмового шляху для транспортних засобів випуску до 1988 року допускається перевищувати не більше ніж на 10% значення; в) порушено герметичність гідравлічного гальмового приводу; г) порушено герметичність пневматичного або пневмогідравлічного гальмового приводу, Що спричиняє зменшення тиску повітря при непрацюючому двигуні більш як на 0,05 МПа (0,5 кГс/кв.см) за 15 хв у разі приведення в дію органів керування гальмовою системою; ґ) не працює манометр пневматичного або пневмогідравлічного гальмового приводу; д) стоянкова гальмова система при відключеному від трансмісії двигуні не забезпечує нерухомий стан: транспортних засобів з повним навантаженням – на уклоні

<134 ___ Розділ II. Адміністративне правопорушення і адміністративна відповідальність

неменше ніж 16%; легкових автомобілів, їхніх модифікацій для перевезення вантажів, а також автобусів у спорядженому стані – на уклоні неменше ніж 23%; вантажних автомобілів і автопоїздів у спорядженому стані – на уклоні не менше ніж 31%; е) не замикається важіль (рукоятка) стоянкової гальмової системи в робочому положенні; Рульове керування: а) сумарний люфт у рульовому керуванні перевищує такі граничні значення: легкові автомобілі та вантажні автомобілі з дозволеною максимальною масою до 3,5 т – 10 градусів; автобуси з дозволеною максимальною масою до 5 т – 10 градусів; автобуси з дозволеною максимальною масою понад 5 т-20 градусів; вантажні автомобілі з дозволеною максимальною масою понад 3,5 т-20 градусів; автомобілі і автобуси, зняті з виробництва – 25 градусів; б) є не передбачені конструкцією відчутні взаємні переміщення деталей і вузлів рульового керування або переміщення їх відносно кузова (шасі, кабіни, рами) транспортного засобу; нарізні з’єднання не затягнуті або надійно не зафіксовані; в) зіпсований або відсутній передбачений конструкцією підсилювач рульового керування або рульовий демпфер (на мотоциклах); г) у рульовому керуванні встановлено деталі із слідами залишкової деформації та іншими дефектами, а також застосовано деталі і робочі рідини, що не передбачені для цієї моделі транспортного засобу або не відповідають вимогам підприємства-виробника.

Об’єктивна сторона правопорушення, передбаченого ч. 2 коментованої статті, – це настання адміністративної відповідальності за керування водіями транспортними засобами з технічними несправностями, за винятком несправностей, зазначених у частині першій коментованої статті, з якими згідно з встановленими правилами експлуатація їх забороняється. До таких несправностей відповідно до Правил дорожнього руху належать такі:

Зовнішні світлові прилади: а) кількість, тип, колір, розміщення і режим роботи зовнішніх світлових приладів не відповідають вимогам конструкції транспортного засобу; б) порушено регулювання фар; в) не горить лампа лівої фари в режимі ближнього світла; г) на світлових приладах немає розсіювачів або використовуються розсіювачі і лампи, що не відповідають типу цього світлового приладу; ґ) на розсіювачах світлових приладів нанесено тонування або покриття, що зменшує їх прозорість чи світлопропускання.

Склоочисники і склообмивачі вітрового скла: а) не працюють склоочисники; б) не працюють передбачені конструкцією транспортного засобу склообмивачі;

Колеса і шини: а) шини легкових автомобілів та вантажних автомобілів з дозволеною максимальною масою до 3,5 т мають залишкову висоту малюнка протектора менше 1,6 мм, вантажних автомобілів з дозволеною максимальною масою понад 3,5 т – 1,0 мм, автобусів – 2,0 мм, мотоциклів і мопедів – 0,8 мм. Для причепів установлюються норми залишкової висоти малюнка протектора шин, аналогічні нормам для шин автомобілів- тягачів; б) шини мають місцеві пошкодження (порізи, розриви тощо), що оголюють корд, а також розшарування каркаса, відшарування протектора і боковини; в) шини за розміром або допустимим навантаженням не відповідають моделі транспортного засобу; г) на одну вісь транспортного засобу встановлено діагональні шини разом з радіальними, ошиповані і неошиповані, морозостійкі і неморозостійкі, шини різних розмірів чи конструкцій, а також шини різних моделей з різними малюнками протектора для легкових автомобілів, різними типами малюнків протектора – для вантажних автомобілів; ґ) на передню вісь транспортного засобу встановлено радіальні шини, а на іншу (інші) – діагональні; Д) на передній осі автобуса, який виконує міжміські перевезення, встановлено шини з відновленим протектором, а на інших осях – шини, відновлені за другим класом ремонту; е) на передній осі легкових автомобілів і автобусів (крім автобусів, які виконують міжміські перевезення) встановлено шини, відновлені за другим класом ремонту; є) відсутній болт (гайка) кріплення або є тріщини диска і ободів коліс;

Двигун: а) вміст шкідливих речовин у відпрацьованих газах або їх димність перевищують установлені стандартами норми; б) негерметична паливна система; в)

Стаття 121. Порушення водіями правил експлуатації транспортних засобів, правил… 241

несправна система випускання відпрацьованих газів; Інші елементи конструкції: а) немає передбачених конструкцією транспортного засобу стекол, дзеркал заднього виду; б) не працює звуковий сигнал; в) встановлено на скло додаткові предмети або нанесено покриття, які обмежують оглядовість з місця водія, і погіршують його прозорість; г) не працюють передбачені конструкцією замки дверей кузова або кабіни, запори бортів вантажної платформи, запори горловин цистерн і паливних баків, механізм регулювання положення сидіння водія, аварійні виходи, пристрої для приведення їх у дію, привід керування дверима, спідометр, тахограф, пристрій для обігрівання і обдування скла; ґ) зруйновано корінний лист або центральний болт ресори; д) зіпсовано тягово-зчіпний або опорно-зчіпний пристрій тягача і причіпної ланки у складі автопоїзда, а також передбачені їхньою конструкцією страхувальні троси (ланцюги), є люфти в з’єднаннях рами мотоцикла з рамою бокового причепа; е) відсутній передбачений конструкцією бампер або задній захисний пристрій, грязезахисні фартухи і бризковики; є) відсутні: медична аптечка з нанесеними на неї відомостями про тип транспортного засобу, для якого вона призначена, – на мотоциклі з боковим причепом, легковому, вантажному автомобілі, колісному тракторі, автобусі, мікроавтобусів, тролейбусі, автомобілі, що перевозить небезпечний вантаж; знак аварійної зупинки (миготливий червоний ліхтар), який відповідає вимогам стандарту, – на мотоциклі з боковим причепом, легковому, вантажному автомобілі, колісному тракторі, автобусі; на вантажних автомобілях з дозволеною максимальною масою понад 3,5 т і в автобусах з дозволеною максимальною масою понад 5т- противідкотні упори (щонайменше два); проблискові маячки оранжевого кольору на транспортному засобі, що перевозить великогабаритні, великовагові чи небезпечні вантажі; працездатний вогнегасник на легковому, вантажному автомобілі, автобусі; ж) немає ременів безпеки та підголовники в транспортних засобах, де їх установка передбачена конструкцією; з) ремені безпеки не в робочому стані або мають видимі надриви на лямках; и) на мотоциклі немає передбачених конструкцією дуг безпеки; і) на мотоциклах і мопедах немає передбачених конструкцією підніжок, на сідлі – поперечних рукояток для пасажира; ї) відсутні або несправні фари і задні габаритні ліхтарі транспортного засобу, що перевозить великогабаритний, великоваговий чи небезпечний вантаж, а також проблискові маячки, світлоповертальні елементи, розпізнавальні знаки, передбачені пунктом 30.3 Правил дорожнього руху.

Об’єктивна сторона правопорушення, передбаченого ч. З коментованої статті, полягає у порушення правил користування ременями безпеки або мотошоломами. Відповідно до п. 2.3 Правил безпеки дорожнього руху для забезпечення безпеки дорожнього руху водій зобов’язаний на автомобілях, обладнаних засобами пасивної безпеки (підголовники, ремені безпеки), користуватися ними і не перевозити пасажирів, не пристебнутих ременями безпеки. Дозволяється не пристібатися особі, яка навчає водінню, якщо за кермом учень, а в населених пунктах, крім того, водіям-інвалідам, водіям і пасажирам оперативних та спеціальних транспортних засобів і таксі. Крім того, під час руху на мотоциклі водій зобов’язаний бути в застебнутому мотошоломі і не перевозити пасажирів без застебнутих мотошоломів.

Об’єктивна сторона правопорушення, передбаченого ч. 4 коментованої статті, полягає у керуванні водіями транспортними засобами, не зареєстрованими або не перереєстрованими у встановленому порядку, з підробленим номерним знаком, без номерного знака або з номерним знаком, що не належить цьому засобу чи не відповідає вимогам стандарту, або з умисно прихованим номерним знаком, а так само у перевезенні водіями транспортних засобів, що працюють у режимі маршрутних таксомоторів або 3ДІйснюють міжміські чи міжнародні перевезення пасажирів понад кількість місць для сидіння, визначену у реєстраційних документах на транспортний засіб або передбачену технічною характеристикою транспортного засобу. Об’єктивна сторона правопорушення, передбаченого ч. 5 коментованої статті є повторним протягом року вчинення будь-якого з порушень, передбачених ч. 4 цієї статті.

<134 ___ Розділ II. Адміністративне правопорушення і адміністративна відповідальність

Суб’єктивна сторона правопорушень, передбачених коментованою статтею – умисел або необережність.

Суб’єктом правопорушення може бути лише водій транспортного засобу. Відповідно до ст. 15 Закону України «Про дорожній рух» право на керування транспортними засобами надається: мототранспортними засобами і мотоколясками – з шістнадцятирічного віку; автомобілями всіх видів і категорій (за винятком автобусів і вантажних автомобілів, обладнаних для перевезення більше восьми пасажирів), трамваями і тролейбусами – з вісімнадцятирічного віку; автобусами і вантажними автомобілями, обладнаними для перевезення більше восьми пасажирів, – з дев’ятнадцятирічного віку.

Стаття 1211. Експлуатація водіями транспортних засобів, номери агрегатів яких не відповідають записам у реєстраційних документах

[У назві статті 121і деякі слова виключено згідно із Законом України № 1981-111 від 21.09.2000 р.]

Експлуатація водіями транспортних засобів, номери агрегатів яких не відповідають записам у реєстраційних документах, – тягне за собою накладення штрафу в розмірі від одного до трьох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[У частину першу статті 121і внесено зміни згідно із Законом України № 55/97-ВР від 07.02.97 р.]

Експлуатація водіями транспортних засобів, номери агрегатів яких знищені або підроблені, – тягне за собою накладення штрафу від п’яти до десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[У частину другу статті 121і внесено зміни згідно із Законом України № 55/97-ВР від 07.02.97 р.]

[У частині другій статті 121і деякі слова виключено згідно із Законом України N9 1981-111 від 21.09.2000р.]

[Кодекс доповнено статтею 121і згідно з Указом Президії Верховної Ради Української РСР N9 1369-ХІІ від 29.07.91 р. ]

[У статтю 121і внесено зміни згідно з Указом Президії Верховної Ради Української РСР N9 1818-Х11 від 15.11.91 р.; Законами України № 3785-ХІ1 від 23.12.93 р., N9 210/95- ВР від 02.06.95 р.]

Об’єктом цього правопорушення є встановлений порядок реєстрації транспортних засобів. Відповідно до ст. 34 Закону України «Про дорожній рух» державній реєстрації та обліку підлягають призначені для експлуатації на вулично-дорожній мережі загального користування автомобілі, автобуси, самохідні машини, сконструйовані на шасі автомобілів, мотоцикли всіх типів, марок і моделей, причепи, напівпричепи та мотоколяски. Державна реєстрація і облік здійснюються органами Державтоінспекції Міністерства внутрішніх справ України, а їх порядок установлюється Кабінетом Міністрів України. Усі інші механічні транспортні засоби підлягають відомчій реєстрації та обліку, порядок яких установлюється: транспортних засобів військових частин і об’єднань – відповідними міністерствами і відомствами, яким підпорядковано ці частини і об’єднання; великотоннажних автомобілів та інших технологічних транспортних засобів незалежно від форм власності, що не підлягають експлуатації на вулично-дорожній мережі загального користування, – Державним комітетом України з нагляду за охороною праці; трамваїв і тролейбусів – Державним комітетом України з житлово-комунального господарства; гоночних і спортивних механічних транспортних засобів незалежно від власності – Міністерством України у справах молоді і спорту; тракторів, самохідних

Гтаття 122. Перевищення водіями транспортних засобів швидкості руху, невиконання…

машин, сільськогосподарської техніки, інших механізмів незалежно від форм власності, що підлягають експлуатації на вулично-дорожній мережі загального користування, – Міністерством сільського господарства і продовольства України. Власники транспортних засобів зобов’язані зареєструвати належні їм транспортні засоби протягом десяти діб після їх придбання, одержання або виникнення обставин, що потребують внесення змін у реєстраційні документи. За рішенням Уряду Республіки Крим, місцевих органів державної виконавчої влади та органів місцевого самоврядування може провадитися реєстрація мопедів, велосипедів і гужових візків (саней).

Експлуатація незареєстрованих транспортних засобів, а також без державних номерних знаків встановленого зразка забороняється. У разі експлуатації такого транспортного засобу він може бути примусово вилучений. Власнику транспортного засобу в цьому випадку повертається його вартість із врахуванням технічного стану і строку експлуатації. Переобладнання, що призвело до зміни облікових даних механічного транспортного засобу, повинно бути відображено у його реєстраційних документах.

Об’єктивна сторона правопорушення є експлуатацію водіями транспортних засобів, номери агрегатів яких не відповідають записам у реєстраційних документах, а також транспортних засобів, номери агрегатів яких знищені або підроблені.

Суб’єктивна сторона правопорушення характеризується наявністю вини у формі умислу.

Суб’єктом правопорушення може бути лише водій транспортного засобу.

Стаття 122. Перевищення водіями транспортних засобів швидкості руху, невиконання сигналів регулювання дорожнь­ого руху, порушення правил перевезення людей та інших правил дорожнього руху

Перевищення водіями транспортних засобів встановлених обмежень швидкості руху більш як на 20 кілометрів на годину, проїзд на заборонний сигнал світлофора або жест регулювальника, порушення правил обгону і зустрічного роз’їзду, проїзду перехресть, зупинок транспортних засобів загального користування, початку руху, зміни напрямку руху, проїзду спеціальних транспортних засобів – тягнуть за собою попередження або накладення штрафу від 0,5 до одного неоподатковуваного мінімуму доходів громадян.

[У частину першу статті 122 внесено зміни згідно із Законом України N9 55/97-ВР від 07.02.97р.]

[У частину першу статті 122 внесено зміни згідно із Законом України N9 2350-ІІІ від 05.04.2001 р.]

Недодержання водіями вимог дорожніх знаків, розмітки проїзної частини шляхів або безпечної дистанції, порушення правил зупинки і стоянки, розташування транспортних засобів на проїзній частині, Руху автомагістралями, пріоритету транспортних засобів загального користування, користування зовнішніми освітлювальними приладами, попереджувальними сигналами, буксирування механічних транспортних засобів, перевезення людей або руху тротуарами чи пішохідними доріжками – тягнуть за собою попередження або накладення штрафу від 0,2 до 0,5 неоподатковуваного мінімуму доходів громадян.

[У частину другу статті 122 внесено зміни згідно із Законом України N9 55/97-ВР від 07.02.97 р.]

[У частину другу статті 122 внесено зміни згідно із Законом України N9 2350-111 від 05.04.2001 р.]

<134   Розділ II. Адміністративне правопорушення і адміністративна відповідальність

Ненадання водіями транспортних засобів переваги в русі пішоходам на нерегульованих пішохідних переходах, а так само інші порушення правил проїзду пішохідних переходів – тягнуть за собою накладення штрафу від 0,5 до одного неоподатковуваного мінімуму доходів громадян.

[У частину третю статті 122 внесено зміни згідно із Законом України N° 55/97-ВР від 07.02.97р.]

[У частину третю статті 122 внесено зміни згідно із Законом України N9 2350-ІЦ від 05.04.2001 р.]

Порушення, передбачені частинами першою або другою чи третьою цієї статті, що спричинили створення аварійної обстановки, тобто примусили інших учасників дорожнього руху різко змінити швидкість, напрямок руху або вживати інших заходів щодо забезпечення особистої безпеки або безпеки інших громадян, – тягнуть за собою накладення штрафу від двох до чотирьох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавлення права керування транспортним засобом на строк від шести місяців до одного року.

[У частину четверту статті 122 внесено зміни згідно із Законом України N9 55/97- ВР від 07.02.97р.]

[У статтю 122 внесено зміни згідно з Указами Президії Верховної Ради Української РСР N° 7542-ХІ від 19.05.89 р., N° 1369-ХІІ від 29.07.91 р., N° 1818-Х1І від 15.11.91 р; Законом України N° З 785-ХІІ від 23.12.93 р.]

Об’єктом цього правопорушення є суспільні відносини у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху.

Об’єктивна сторона правопорушень, передбачених коментованою статтею, містить такі склади: а) перевищення водіями транспортних засобів встановлених обмежень швидкості руху більш як на 20 кілометрів на годину, проїзд на заборонний сигнал світлофора або жест регулювальника, порушення правил обгону і зустрічного роз’їзду, проїзду перехресть, зупинок транспортних засобів загального користування, початку руху, зміни напрямку руху, проїзду спеціальних транспортних засобів; б) недодержання водіями вимог дорожніх знаків, розмітки проїзної частини шляхів або безпечної дистанції, порушення правил зупинки і стоянки, розташування транспортних засобів на проїзній частині, руху автомагістралями, пріоритету транспортних засобів загального користування, користування зовнішніми освітлювальними приладами, попереджувальними сигналами, буксирування механічних транспортних засобів, перевезення людей або руху тротуарами чи пішохідними доріжками; в) ненадання водіями транспортних засобів переваги в русі пішоходам на нерегульованих пішохідних переходах, а так само інші порушення правил проїзду пішохідних переходів; г) порушення, передбачені частинами 1-3 цієї статті, що спричинили створення аварійної обстановки, тобто примусили інших учасників дорожнього руху різко змінити швидкість, напрямок руху або вживати інших заходів щодо забезпечення особистої безпеки або безпеки інших громадян.

Відповідно до Правил дорожнього руху під час вибору в установлених межах безпечної швидкості руху водій повинен ураховувати дорожню обстановку, а також особливості вантажу, що перевозиться, і стан транспортного засобу, щоб мати змогу постійно контролювати його рух та безпечно керувати ним. У разі виникнення небезпеки для руху або перешкоди, яку водій об’єктивно спроможний виявити, він повинен негайно вжити заходів для зменшення швидкості аж до зупинки транспортного засобу або безпечного для інших учасників руху об’їзду перешкоди. У населених пунктах рух транспортних засобів дозволяється із швидкістю не більше 60 км/год. У житлових і пішохідних зонах швидкість руху не повинна перевищувати 20 км/год.

Стаття 122і. Участь водіїв мотоциклів та інших транспортних засобів у групових… 245

Регулювання дорожнього руху здійснюється за допомогою дорожніх знаків, дорожньої розмітки, дорожнього обладнання, світлофорів, а також регулювальниками. Світлофори призначені для регулювання руху транспортних засобів і пішоходів, мають світлові сигнали зеленого, жовтого, червоного і біло-місячного кольорів, які розташовані вертикально чи горизонтально. Сигналами регулювальника є положення його корпуса, а також жести руками, зокрема з жезлом або диском з червоним світлоповертачем.

Обгін – випередження одного або кількох транспортних засобів, пов’язане з виїздом на смугу зустрічного руху. Обгін заборонено: а) на перехресті, крім випадків, коли обганяються двоколісні транспортні засоби без бокового причепа; б) на залізничних переїздах і ближче ніж за 100 м перед ними; в) ближче ніж за 50 м перед пішохідним переходом у населеному пункті і 100 м – поза населеним пунктом; г) у кінці підйому, на мостах, естакадах, шляхопроводах, крутих поворотах та інших ділянках доріг з обмеженою оглядовістю чи в умовах недостатньої видимості; ґ) транспортного засобу, який здійснює обгін або об’їзд; д) у тунелях; е) на дорогах, що мають дві і більше смуги для руху в одному напрямку; є) колони транспортних засобів, позаду якої рухається транспортний засіб з увімкненим проблисковим маячком (крім оранжевого).

Безпечна дистанція – відстань до транспортного засобу, що рухається попереду по тій самій смузі, яка у разі його раптового гальмування або зупинки дасть можливість водієві транспортного засобу, що рухається позаду, запобігти зіткненню без здійснення будь-якого маневру.

Суб’єктивна сторона правопорушення полягає у наявності умислу або необережності.

Суб’єктом правопорушення може бути лише водій транспортного засобу.

Стаття 1221. Участь водіїв мотоциклів та інших транспортних засобів у групових пересуванні, зупинці чи стоянці

Участь водіїв мотоциклів та інших транспортних засобів у групових (більше двох) пересуванні, зупинці чи стоянці, що створюють перешкоди дорожньому руху або загрозу безпеці руху у містах та інших населених пунктах, – тягне за собою накладення штрафу від одного до двох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавлення права керування транспортними засобами на строк від трьох до шести місяців.

[У частину першу статті 122і внесено зміни згідно із Законом України N° 55/97-ВР від 07.02.97 р.]

Ті самі порушення, що спричинили створення аварійної обстановки, – тягнуть за собою накладення штрафу на водіїв від двох до чотирьох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавлення права керування транспортними засобами на строк від шести місяців до одного року.

[У частину другу статті 122і внесено зміни згідно із Законом України № 55/97-ВР від 07.02.97р.]

[Кодекс доповнено статтею 122′ згідно з Указом Президії Верховної Ради Української РСР N° 7542-ХІвід 19.05.89р.]

[У статтю 122і внесено зміни згідно з Указами Президії Верховної Ради Української РСР № 1369-XII від 29.07.91 р, N° 1818-Х11 від 15.11.91 р.; Законом України N° 3785-ХІІ від 23.12.93 р.]

Об’єктом цього правопорушення є суспільні відносини у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху.

Об’єктивна сторона правопорушення полягає у здійсненні групових (більше Двох) пересування, зупинки чи стоянки, що створюють перешкоди дорожньому

<134 ___ Розділ II. Адміністративне правопорушення і адміністративна відповідальність

руху або загрозу безпеці руху у містах та інших населених пунктах. Кваліфікуючою ознакою цього правопорушення, передбаченою ч. 2 коментованої статті, є спричинення внаслідок зазначених дій аварійної обстановки (визначення аварійної обстановки – див. у ч. 4 ст. 122 КпАП). Необхідно відрізняти діяння, передбачене коментованою статтею, від правомірного руху у колоні. Останній відповідно до пунктів 25.1-25.6 Правил дорожнього руху, має відбуватися із додержанням певних умов: на кожному транспортному засобі, що рухається в складі колони, встановлюється розпізнавальний знак «Колона», якщо колонну не супроводжують оперативні транспортні засоби з увімкненими червоним, синім і червоним, зеленим або синім і зеленим проблисковими маячками та (або) спеціальними звуковими сигналами; транспортні засоби повинні рухатися в колоні лише в один ряд якнайближче до правого краю проїзної частини, за винятком випадків, коли вони супроводжуються оперативними транспортними засобами тощо. Розмежування між правопорушенням, передбаченим коментованою статтею, та правомірним рухом у колоні здійснюється за критерієм додержання або недодержання зазначених вимог.

Суб’єктивна сторона правопорушення полягає у наявності прямого умислу.

Суб’єктами правопорушення може бути водії мотоциклів та інших транспортних засобів.

Стаття 1222. Невиконання водіями вимог про зупинку, залишення місця дорожньо-транспортної пригоди

Невиконання водіями вимог працівника міліції, а водіями військових транспортних засобів – вимог посадової особи військової інспекції безпеки дорожнього руху Військової служби правопорядку у Збройних Силах України про зупинку транспортного засобу, а також залишення ними на порушення встановлених правил місця дорожньо-транспортної пригоди, до якої вони причетні, – тягнуть за собою накладення штрафу від восьми до десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавлення права керування всіма видами транспортних засобів на строк від одного до трьох років.

[Кодекс доповнено статтею 1222 згідно з Указом Президії Верховної Ради Української РСР N° 1369-Х11 від 29.07.91 р.]

[У статтю 1222 внесено зміни згідно з Указом Президії Верховної Ради Української РСР N° 1818-ХН від 15.11.91 р.; Законом України N° 3785-Х1І від 23.12.93 р.]

[У статтю 1222 внесено зміни згідно із Законом України N° 55/97-ВР від 07.02.97р.]

[У статтю 1222 внесено зміни згідно із Законом України N° 2350-111 від 05.04.2001 р.]

[Статтю 1222 доповнено згідно із Законом України N° 743-ІУвід 15.05.2003 р.]

Об’єктом цього правопорушення є суспільні відносини, що забезпечують порядок управління у сфері дорожнього руху.

Відповідно до п. 2.4 Правил дорожнього руху на вимогу працівника міліції водій повинен зупинитися з дотриманням вимог зазначених Правил, а також: а) передати для перевірки документи, зазначені в п. 2.1 Правил дорожнього руху; б) дати можливість перевірити технічний стан, номери агрегатів і комплектність транспортного засобу; в) дати можливість оглянути транспортний засіб відповідно до законодавства за наявності на те законних підстав.

Дорожньо-транспортна пригода – подія, що сталася під час руху транспортного засобу, внаслідок якої загинули або поранені люди чи завдані матеріальні збитки. У разі причетності до дорожньо-транспортної пригоди водій зобов’язаний: а) негайно зупинити транспортний засіб і залишатися на місці пригоди; б) увімкнути аварійну

гтлтгя 1223. Перешкоджання проведенню огляду транспортних засобів

247

сигналізацію і встановити знак аварійної зупинки; в) не переміщати транспортний засіб і предмети, що мають причетність до пригоди; г) вжити можливих заходів для надання першої медичної допомоги потерпілим, викликати швидку медичну допомогу, а якщо це неможливо, звернутися по допомогу до присутніх і відправити потерпілих до лікувального закладу; ґ) у разі неможливості виконати дії, перелічені в підпункті «г», відвезти потерпілого до найближчого лікувального закладу своїм транспортним засобом, попередньо зафіксувавши розташування слідів пригоди, а також стан транспортного засобу після його зупинки; у лікувальному закладі повідомити своє прізвище та номерний знак транспортного засобу (з пред’явленням посвідчення водія або іншого документа, який посвідчує особу, реєстраційного документа на транспортний засіб) і повернутися на місце пригоди; д) повідомити про дорожньо-транспортну пригоду орган чи підрозділ міліції, записати прізвища та адреси очевидців, чекати прибуття працівників міліції; е) вжити всіх можливих заходів для збереження слідів пригоди, огородження їх та організувати об’їзд місця пригоди; є) до проведення медичного огляду не вживати без призначення медичного працівника алкоголю, наркотиків, а також лікарських препаратів, виготовлених на їх основі (крім тих, які входять до офіційно затвердженого складу аптечки). Якщо внаслідок дорожньо-транспортної пригоди немає потерпілих та не завдано матеріальної шкоди третім особам, а транспортні засоби можуть безпечно рухатися, водії (за наявності взаємної згоди в оцінці обставин скоєного) можуть прибути до найближчого поста Державтоінспекції або в орган чи підрозділ міліції для оформлення відповідних матеріалів, попередньо склавши схему пригоди та поставивши підписи під нею. У разі коли під час дорожньо-транспортної пригоди пошкоджено лише застраховані транспортні засоби та немає загиблих і травмованих, допускається оформлення відповідних матеріалів представником страхової організації без участі працівника підрозділу Державтоінспекції за згодою учасників пригоди.

Об’єктивна сторона правопорушення полягає у порушенні викладених вище вимог про зупинку, а також у залишенні місця дорожньо-транспортної пригоди з порушенням встановлених нормативно-правовими актами правил.

Суб’єктивна сторона правопорушення характеризується наявністю вини у формі умислу.

Суб’єктом правопорушення може бути лише водій транспортного засобу.

Стаття 1223. Перешкоджання проведенню огляду транспортних засобів

Перешкоджання проведенню працівником міліції, посадовою особою військової інспекції безпеки дорожнього руху Військової служби правопорядку у Збройних Силах України огляду транспортних засобів у передбачених законом випадках – тягне за собою накладення штрафу від чотирьох до шести неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[Доповнено статтею 1223 згідно з Указом Президії Верховної Ради Української РСР № 1369-XIІ від 29.07.91 р.]

[У статтю 1223 внесено зміни згідно з Указом Президії Верховної Ради Української РСР № 1818-ХІ1 від 15.11.91 р.; Законом України № 3785-ХІІ від 23.12.93 р.]

[у статтю 1223 внесено зміни згідно із Законом України № 55/97-ВР від 07.02.97р.] [Статтю 1223 доповнено згідно із Законом України № 743-ІУвід 15.05.2003 р.]

Об’ єктом цього правопорушення є суспільні відносини, що забезпечують порядок Управління у сфері дорожнього руху.

Об’єктивна сторона правопорушення є вчиненням будь-яких дій, що створюють перешкоду для проведенням працівником міліції, посадовою особою військової інспекції безпеки дорожнього руху Військової служби правопорядку у Збройних силах України

<134   Розділ II. Адміністративне правопорушення і адміністративна відповідальність

огляду транспортних засобів у передбачених законом випадках. Відповідно до ст. 1] Закону України «Про міліцію» міліції для виконання покладених на неї обов’язків надається право: проводити огляд поклажі, багажу та огляд пасажирів цивільних повітряних, морських і річкових суден, засобів залізничного та автомобільного транспорту згідно з чинним законодавством; обмежувати або забороняти у випадках затримання злочинців, при аваріях, інших надзвичайних обставинах, що загрожують життю і здоров’ю людей, рух транспорту і пішоходів на окремих ділянках вулиць і автомобільних шляхів; зупиняти транспортні засоби в разі порушення правил дорожнього руху, наявних ознак, що свідчать про технічну несправність транспорту або забруднення ним навколишнього середовища, а також за наявності даних про те, що він використовується з протиправною метою; оглядати транспортні засоби і перевіряти у водіїв документи на право користування й керування ними, дорожні листи і відповідність вантажів, що перевозяться, товарно-транспортним документам, наявність страхового поліса (сертифіката), про укладення договору обов’язкового страхування цивільно- правової відповідальності власників наземних транспортних засобів; проводити технічний огляд автомототранспорту. Відповідно до ст. 63 Статуту гарнізонної та вартової служб Збройних сил України, затвердженого Законом України від 24.03.1999 р. № 550- XIV, інспектори підрозділу безпеки дорожнього руху Служби правопорядку в гарнізоні під час виконання завдань мають право: зупиняти військові транспортні засоби Збройних сил України та інших військових формувань, утворених відповідно до законів України у разі порушення їх водіями правил дорожнього руху, за наявності ознак, що свідчать про технічну несправність транспорту або забруднення ним довкілля, а також відомостей про те, що він використовується з протиправною метою чи не за призначенням, з метою їх огляду і перевірки у водіїв документів на право користування та керування транспортними засобами, дорожніх листів, відповідності вантажів, що перевозяться, товарно-транспортним документам.

Суб’єктивна сторона правопорушення характеризується наявністю вини у формі умислу.

Суб’єктом правопорушення може бути лише водій транспортного засобу.

Стаття 123. Порушення водіями транспортних засобів правил проїзду залізничних переїздів

В’їзд водіїв на залізничний переїзд на заборонений сигнал світлофора або жест регулювальника чи чергового по переїзду, при закритому шлагбаумі або коли до переїзду наближається поїзд – тягне за собою накладення штрафу в розмірі від двох до чотирьох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[У частину першу статті 123 внесено зміни згідно із Законом України № 55/97-ВР від 07.02.97 р]

Інші порушення правил проїзду залізничних переїздів, крім передбачених частиною першою цієї статті, – тягнуть за собою накладення штрафу від 0,5 до двох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[У частину другу статті 123 внесено зміни згідно із Законом України № 55/97-ВР від 07.02.97р.]

[У частину другу статті 123 внесено зміни згідно із Законом України № 2350-111 від 05.04.2001 р.]

Порушення, передбачені частинами першою або другою цієї статті, що спричинили створення аварійної обстановки або пошкодження транспортних засобів, вантажів, шляхів, шляхових та інших споруд,-тягнуть за собою накладення штрафу від чотирьох до восьми неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавлення права керування всіма видами транспортних засобів на строк від шести місяців до одного року.

Гтатгя 124. Порушення водіями правил дорожнього руху, що спричинило..,

249

[У частину третю статті 123 внесено зміни згідно із Законом України N° 55/97-ВР від 07.02.97р.]

[У статтю 123 внесено зміни згідно з Указами Президії Верховної Ради Української РСР N° 3282-ХІ від 19.12.86 р, N° 7542-ХІ від 19.05.89 р., N° 1369-ХІІ від 29.07.91 р., N° ]818-Х І І від 15.11.91 р.; Законом України N° З 785-ХІІ від 23.12.93 р.]

Об’єктом цього правопорушення є суспільні відносини у сфері забезпечення безпеки дорожнього та залізничного руху.

Об’єктивна сторона правопорушення полягає у порушенні правил проїзду залізничних переїздів. Залізничний переїзд – це перехрещення дороги із залізничними коліями на одному рівні. Частина перша коментованої статті визначає, що такі діяння вчинюються шляхом: а) в’їзду водіїв на залізничний переїзд на заборонений сигнал світлофора; б) в’їзду водіїв на залізничний переїзд на заборонений жест регулювальника; в) в’їзду водіїв на залізничний переїзд при закритому шлагбаумі; г) в’їзду водіїв на залізничний переїзд, коли до переїзду наближається поїзд. Об’єктивна сторона правопорушень, полягає у вчиненні інших порушень правил проїзду залізничних переїздів, крім передбачених ч. 1 цієї статті. До таких порушень можуть належати: розворот, рух заднім ходом, обгін або зупинка на залізничному переїзді, стоянка ближче 50 м від залізничних переїздів; випадки, коли за переїздом утворився затор, який змусить водія зупинитися на переїзді; коли до переїзду в межах видимості наближається поїзд (локомотив, дрезина) тощо. Об’єктивна сторона правопорушень, визначених ч. З коментованої статті передбачає порушення, передбачені частинами 1 або 2 цієї статті, що спричинили створення аварійної ситуації або пошкодження транспортних засобів, вантажів, шляхів, шляхових та інших споруд. Визначення поняття аварійної обстановки міститься у ч. 4 ст. 122 КпАП, транспортного засобу – у ч. 6 ст. 121.

Суб’єктивна сторона правопорушення характеризується наявністю вини у формі умислу або необережності.

Суб’єктом правопорушення: водій транспортного засобу.

Стаття 124. Порушення водіями правил дорожнього руху, що спричинило пошкодження транспортних засобів, вантажів, шляхів, шляхових споруд чи іншого майна

Порушення водіями транспортних засобів правил дорожнього руху, крім передбачених статтею 123, частинами першою або другою статті 130 цього Кодексу, що спричинили пошкодження транспортних засобів, вантажів, шляхів, шляхових та інших споруд чи іншого майна, – тягнуть за собою накладення штрафу від одного до чотирьох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавлення права керування транспортними засобами на строк від трьох до шести місяців.

[У статтю 124 внесено зміни згідно з Указами Президії Верховної Ради Української РСР № 316-ХІ від 29.05.85 р., N° 7542-ХІ від 19.05.89 р., N° 1369-ХІІ від 29.07.91 р., N° 1818-ХІІ від 15.11.91 р.; Законом України N° 3785-ХІІ від 23.12.93 р.]

[У статтю 124 внесено зміни згідно із Законом України N° 55/97-ВР від 07.02.97 р.]

[У статтю 124 внесено зміни згідно із Законом України N° 2 З 50-1 І І від 05.04.2001 р.]

У коментованій статті передбачено адміністративну відповідальність за порушення водіями правил дорожнього руху, крім передбачених ст. 123, частинами 1 або 2 ст. 130 КпАП, що спричинили пошкодження транспортних засобів, вантажів, шляхів, Шляхових та інших споруд чи іншого майна. Відповідно, об’єкт та об’єктивна сторона правопорушення, що містяться у ст. 123 та частинах 1, 2 ст. 130 КпАП, будуть складати відповідні ознаки і для правопорушень, передбачених коментованою статтею, однак

<134 ___ Розділ II. Адміністративне правопорушення і адміністративна відповідальність

за наявності таких доповнень. Оскільки зазначені правопорушення спричинили пошкодження транспортних засобів, вантажів, шляхів, шляхових та інших споруд чи іншого майна, об’єктом правопорушень, передбачених коментованою статтею, будуть також суспільні відносини у сфері власності, а об’єктивна сторона має бути доповнена вказівкою на настання наслідків у вигляді майнової шкоди, тобто склад правопорушень трансформується у формальний.

Крім того, слід розмежовувати склад правопорушень, передбачених коментованою статтею, та випадки настання цивільно-правової або кримінальної відповідальності. Умовами настання адміністративної, а не іншого виду юридичної відповідальності є такі: а) наявний причинний зв’язок між порушенням правил дорожнього руху та настанням наслідків у вигляді майнової шкоди (у випадку відсутності такого зв’язку особу може бути притягнуто до цивільно-правової відповідальності); б) немає наслідків діяння у вигляді спричинення або можливості спричинення аварії поїзда, судна або порушення нормальної роботи транспорту, або створення небезпеки для життя людей, або спричинення потерпілому середньої тяжкості чи тяжких тілесних ушкоджень, або завдання великої матеріальної шкоди, чи настання інших тяжких наслідків (у противному випадку діяння кваліфікується як злочин за ст. 277 Кримінального кодексу України).

Суб’єктивна сторона правопорушення характеризується наявністю вини у формі умислу або необережності.

Суб’єктом правопорушення може бути лише водій транспортного засобу.

Стаття 1241. Ненадання транспортних засобів працівникам міліції та медичним працівникам, а також ненадання військових транспортних засобів посадовим особам Військової служби правопорядку у Збройних Силах України

[Назву статті 124і доповнено згідно із Законом України № 743-ІУ від 15.05.2003 р.] Ненадання посадовими особами підприємств, установ, організацій і громадянами транспортних засобів, що їм належать, працівникам міліції та медичним працівникам, а також ненадання військових транспортних засобів посадовим особам Військової служби правопорядку у Збройних Силах України у встановлених законом невідкладних випадках – тягне за собою накладення штрафу від одного до трьох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[Кодекс доповнено статтею 124і згідно з Указом Президії Верховної Ради Української РСР № 1369-ХІІ від 29.07.91 р.]

[У статтю 124і внесено зміни згідно з Указом Президії Верховної Ради Української РСР № 1818-ХІ1 від 15.11.91 р.; Законом України № 3785-ХІІ від 23.12.93 р]

[У статтю 124і внесено зміни згідно із Законом України № 55/97-ВР від 07.02.97 р.] [У статтю 124і внесено зміни згідно із Законом України № 2З50-1 II від 05.04.2001 р.] [Статтю 124і доповнено згідно із Законом України N9 743-ІУ від 15.05.2003 р.]

Відповідно до п. 26 ст. 11 Закону України «Про міліцію» міліції для виконання покладених на неї обов’язків надається право: використовувати безперешкодно транспортні засоби, що належать підприємствам, установам, організаціям і громадянам (крім транспортних засобів дипломатичних, консульських та інших представництв іноземних держав, міжнародних організацій, транспортних засобів спеціального призначення), для проїзду до місця події, стихійного лиха, доставки в лікувальні заклади осіб, які потребують невідкладної медичної допомоги, для переслідування правопорушників та їх доставки в міліцію. Використання з цією метою транспортних

гтаття 125. Інші порушення правил дорожнього руху

251

засобів, що належать підприємствам, установам і організаціям, здійснюється безплатно. Відшкодування збитків та витрат за використання транспорту громадян здійснюється відповідно до вимог ст. 25 зазначеного Закону та інших актів чинного законодавства. Відповідно до ч. З ст. 16 Закону України «Про дорожній рух» водій зобов’язаний надавати транспортний засіб: а) працівникам міліції та охорони здоров’я для доставки у найближчий медичний заклад осіб, які потребують невідкладної медичної допомоги, а водії військових транспортних засобів також і посадовим особам військової служби правопорядку у Збройних силах України; б) працівникам міліції, а водії військових транспортних засобів також і посадовим особам Військової служби правопорядку у Збройних силах України для виконання непередбачених і невідкладних службових обов’язків з затримання правопорушників. До того ж водій має право на відшкодування збитків згідно з чинним законодавством. Зазначені права працівників міліції та охорони здоров’я, посадових осіб військової служби правопорядку у Збройних силах України встановлені для виконання завдань, пов’язаних із забезпеченням встановленого порядку управління, тому об’єктом цього правопорушення є порядок управління.

Об’єктивна сторона правопорушення полягає у ненаданні посадовими особами підприємств, установ, організацій і громадянами транспортних засобів, що їм належать, працівникам міліції та медичним працівникам, а також ненаданні військових транспортних засобів посадовим особам військової служби правопорядку у Збройних силах України у встановлених законом невідкладних випадках.

Суб’єктивна сторона правопорушення характеризується наявністю умислу.

Суб’єктами правопорушення можуть бути як посадові особи, так і громадяни – водії та власники транспортних засобів.

Стаття 1242.

[Кодекс доповнено статтею 1242 згідно з Указом Президії Верховної Ради Української РСР N° 1369-ХІІ від 29.07.91 р.]

[Стаття 1242 виключена згідно з Указом Президії Верховної Ради Української РСР N° 1818-ХII від 15.11.91 р.]

Стаття 125. Інші порушення правил дорожнього руху

Інші порушення правил дорожнього руху, крім передбачених статтями 121 – 128, частинами першою і другою статті 129, частинами першою і другою статті 131, статтями 139 і 140 цього Кодексу, – тягнуть за собою попередження.

[У статтю 125 внесено зміни згідно з Указами Президії Верховної Ради Української РСР № 316-ХІІ від 29.05.85 р., № 7542-ХІ від 19.05.89 р., N° 1369-ХІІ від 29.07.91 р., № 1818-XIІ від 15.11.91 р.; Законами України N° 2547-ХІ1 від 07.07.92 р., N° 3785-ХІІ від 23.12.93 р.]

[У статтю 125 внесено зміни згідно із Законом України N° 55/97-ВР від 07.02.97 р.]

[У статтю 125 внесено зміни згідно із Законом України N° 2350-111 від 05.04.2001 р.]

Особливістю положень цієї статті є охоплення нею всіх порушень правил дорожнього Руху, що не передбачені в диспозиціях інших статей КпАП. До того ж необхідно брати До уваги, що найбільш шкідливі для суспільних відносин правопорушення у сфері Дорожнього руху відображені законодавцем у відповідних диспозиціях статей КпАП. Інші порушення правил дорожнього руху, як правило, є незначними, не мають великої суспільної шкоди. Так, наприклад, до таких правопорушень може бути віднесено користування водієм під час руху транспортного засобу засобами зв’язку, які він тримає У РУЦІ (за винятком водіїв оперативних транспортних засобів під час виконання ними невідкладного службового завдання), діяння, при вчиненні якого водій перешкоджає

<134 ___ Розділ II. Адміністративне правопорушення і адміністративна відповідальність

іншим транспортним засобам, рухаючись без потреби з дуже малою швидкістю, тощо. Низький рівень соціальної шкідливості, спричиненої даними правопорушеннями, підтверджується вибором законодавцем найбільш м’якої санкції – попередження.

Загальним об’єктом зазначених правопорушень є суспільні відносини у сфері дорожнього руху. Об’єктивна сторона цих правопорушень може мати різноманітний характер, обумовлений особливостями норми правил дорожнього руху, яку порушує винна особа. Суб’єктивна сторона правопорушень, передбачених коментованою статтею, виявляється, як правило, у формі необережності. Суб’єктом правопорушення може бути особа, якій виповнилося 16 років, оскільки саме в цьому віці особі може бути надано право на керування мототранспортними засобами і мотоколясками, і вона стає учасником дорожнього руху.

Стаття 126. Керування транспортними засобами особами, які не мають права керування або водіями, які не мають при собі чи не пред’явили для перевірки відповідних документів

Керування транспортними засобами особами, які не мають права керування цими засобами, або передача керування транспортним засобом особі, яка не має права керування, – тягне за собою накладення штрафу від двох до чотирьох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[У частину першу статті 126 внесено зміни згідно із Законом України N° 55/97-ВР від 07.02.97р]

Ті самі порушення, що спричинили пошкодження транспортних засобів, вантажів, шляхів, шляхових та інших споруд чи іншого майна, – тягнуть за собою накладення штрафу від чотирьох до восьми неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[У частину другу статті 126 внесено зміни згідно із Законом України N° 55/97-ВР від 07.02.97 р.]

Керування транспортними засобами водіями, які не мають при собі або не пред’явили чи не передали для перевірки посвідчення, реєстраційних та інших документів, що підтверджують право на керування чи розпорядження транспортним засобом, дорожнього (маршрутного) листа та документів на вантаж, що перевозиться (крім власників транспортних засобів, які використовують їх в індивідуальних некомерційних цілях), талона про проходження державного технічного огляду, а у випадках, передбачених законодавством, страхового поліса про укладання договору обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, – тягне за собою накладення штрафу від 0,5 до одного неоподатковуваного мінімуму доходів громадян.

[У частину третю статті 126 внесено зміни згідно із Законом України N° 55/97-ВР від 07.02.97р.]

[У частину третю статті 126 внесено зміни згідно із Законом України N° 2350-Ш від 05.04.2001 р.]

[Частину третю статті 126 доповнено згідно із Законом України N° 1961-IV від 01.07.2004 р.]

[У статтю 126 внесено зміни згідно з Указами Президії Верховної Ради Української РСР N° 316-ХІ від 29.05.85 р., N° 7542-ХІ від 19.05.89 р.} N° 1369-ХІІ від 29.07.91 р., № 1818-ХІІ від 15.11.91 р.; Законом УкраїниN° 3785-ХІІ від 23.12.93 р.]

Одним із засобів досягнення високого рівня безпеки дорожнього руху в Україні є функціонування спеціальної системи навчання майбутніх водіїв механічних транспортних засобів. Відповідно до ст. 15 Закону України «Про дорожній рух» громадянин, який

Гтаття 126. Керування транспортними засобами особами, які не мають права..,

253

бажає отримати право на керування транспортним засобом, зобов’язаний пройти підготовку в обсязі, передбаченому програмою підготовки водіїв транспортних засобів відповідної категорії чи типу. Підготовка та підвищення кваліфікації водіїв здійснюються у навчальних закладах незалежно від форм власності та господарювання, що отримали у встановленому порядку ліцензію на цю діяльність. Підготовка та підвищення кваліфікації здійснюються спеціалістами, які відповідають установленим кваліфікаційним вимогам із застосуванням необхідних технічних засобів навчання. В особливих випадках допускається самопідготовка водіїв окремих категорій транспортних засобів. Порядок і типові програми підготовки та підвищення кваліфікації водіїв, кваліфікаційні вимоги до спеціалістів, які здійснюють таку підготовку, мінімальний перелік технічних засобів навчання, а також випадки допуску для засвоєння програми підготовки водіїв в індивідуальному порядку визначаються Міністерством освіти України і затверджуються відповідним державним органом з безпеки дорожнього руху.

Право на керування транспортними засобами підтверджується відповідним посвідченням. На території України діють національні і міжнародні посвідчення на право керування транспортними засобами, що відповідають Конвенції про дорожній рух. Порядок видачі цих посвідчень установлюється Кабінетом Міністрів України.

Власник транспортного засобу, а також особа, яка має тимчасовий реєстраційний талон, можуть передавати у своїй присутності керування транспортним засобом іншій особі, що має при собі посвідчення на право керування транспортним засобом відповідної категорії, а також особі, яка навчається водінню транспортним засобом відповідно до вимог Правил дорожнього руху.

Об’єктом правопорушення, передбаченого ч. 1 коментованої статті, є встановлений порядок отримання права на керування транспортним засобом, а також суспільні відносини у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху. Частина 2 цієї статті, яка встановлює для тих самих порушень кваліфікуючу ознаку (спричинення пошкодження майнових об’єктів) має своїм об’єктом ще й суспільні відносини у сфері власності.

Об’єктивна сторона правопорушення, передбаченого ч. 1 коментованої статті, – це формальний склад керування транспортними засобами особами, які не мають права керування цими засобами, або передача керування транспортним засобом особі, яка не має права керування. Об’єктивна сторона правопорушення, визначеного частиною другою передбачає матеріальний склад – для кваліфікації за нею винного діяння необхідно настання певних наслідків: пошкодження транспортних засобів, вантажів, шляхів, шляхових та інших споруд чи іншого майна.

Об’єктом правопорушення, передбаченого ч. З коментованої статті, є суспільні відносини у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху.

Власники механічних транспортних засобів і причепів до них повинні зареєструвати (перереєструвати) їх у Державтоінспекції незалежно від їхнього технічного стану протягом 10 діб з моменту придбання (отримання), митного оформлення або переобладнання чи ремонту, якщо необхідно внести зміни до реєстраційних документів.

Відповідно до п. 2.1 Правил дорожнього руху водій механічного транспортного засобу повинен мати при собі: а) посвідчення на право керування транспортним засобом відповідної категорії і талон, що додається до посвідчення; б) реєстраційний документ на транспортний засіб (для транспортних засобів Збройних сил – технічний талон), а у разі відсутності в транспортному засобі його власника, крім того, – свідоцтво про право спільної власності на цей транспортний засіб чи тимчасовий реєстраційний талон; в) у разі встановлення на транспортних засобах проблискових маячків і (або) спеціальних звукових сигнальних пристроїв – дозвіл, виданий Державтоінспекцією МВС, у разі розміщення реклами, – погодження, що видається підрозділами Державтоінспекції МВС; г) у встановлених законодавством випадках дорожній лист і документи на вантаж, що перевозиться; на маршрутних транспортних засобах додатково – схему маршруту та

<134   Розділ II. Адміністративне правопорушення і адміністративна відповідальність

розклад руху; на транспортних засобах, що здійснюють перевезення великогабаритних чи великовагових вантажів, – дозвіл на рух; на транспортних засобах, що здійснюють перевезення небезпечних вантажів, – технічні умови на перевезення, свідоцтво про допуск водія і допуск транспортного засобу до перевезення небезпечного вантажу та дозвіл на дорожнє перевезення; ґ) поліс (сертифікат) обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів. Водії, які відповідно до законодавства звільняються від обов’язкового страхування цивільно- правової відповідальності власників наземних транспортних засобів на території України, повинні мати при собі відповідні підтвердні документи (посвідчення).

На вимогу працівника міліції водій повинен зупинитися з дотриманням вимог Правил дорожнього руху і передати для перевірки зазначені документи.

Об’єктивну сторону правопорушення, передбаченого ч. З коментованої статті, є керування транспортними засобами водіями, які не мають при собі або не пред’явили чи не передали для перевірки встановлені правилами дорожнього руху документи, які вони зобов’язані передати для перевірки працівнику міліції за його вимогою. Правопорушення вчинюється у формі бездіяльності.

Суб’єктивною стороною правопорушення, передбаченого ч. 1 коментованої статті, є вина у формі прямого умислу. Для правопорушення, передбаченого ч. 2, характерна вина у формі умислу щодо порушення встановленого порядку керування транспортним засобом, і у формі необережності – щодо наслідків діяння у вигляді пошкодження транспортних засобів, вантажів, шляхів, шляхових та інших споруд чи іншого майна. Для правопорушення, передбаченого ч. З коментованої статті, суб’єктивна сторона є як умислом, так і необережністю.

Стаття 127. Порушення правил дорожнього руху пішоходами, велосипедистами, возіями та іншими особами

Непокора пішоходів сигналам регулювання дорожнього руху, перехід ними проїзної частини у невстановлених місцях або безпосередньо перед транспортними засобами, що наближаються, невиконання інших правил дорожнього руху – тягнуть за собою попередження або накладення штрафу від 0,1 до 0,5 неоподатковуваного мінімуму доходів громадян.

[У частину першу статті 127 внесено зміни згідно із Законом України № 55/97-ВР від 07.02.97р.]

[Частину першу статті 127 доповнено згідно із Законом України № 2З50-1 II від 05.04.2001 р.]

Порушення правил дорожнього руху особами, що керують транспортними засобами, обладнаними двигуном з робочим об’ємом до 50 куб. см, велосипедами, а також возіями та іншими особами, які користуються шляхами, – тягне за собою накладення штрафу від 0,2 до 0,5 неоподатковуваного мінімуму доходів громадян.

[У частину другу статті 127 внесено зміни згідно із Законом України № 55/97-ВР від 07.02.97р]

[У частину другу статті 127 внесено зміни згідно із Законом України № 2350-111 від 05.04.2001 р.]

Ті самі порушення, вчинені особами, зазначеними в частинах першій або другій цієї статті, які перебувають у стані сп’яніння, – тягнуть за собою накладення штрафу від двох до чотирьох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[У частину третю статті 127 внесено зміни згідно із Законом України № 55/97-ВР від 07.02.97 р.]

Порушення, передбачені частинами першою або другою цієї статті, що спричинили пошкодження транспортних засобів, вантажів, шляхів, шляхових

ггаття 127. Порушення правил дорожнього руху пішоходами, велосипедистами…

та інших споруд або іншого майна чи створення аварійної обстановки, а так само залишення особами, зазначеними в частинах першій або другій цієї статті, на порушення встановлених правил місця дорожньо-транспортної пригоди, учасниками якої вони є, – тягнуть за собою накладення штрафу від п’яти до десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[У частину четверту статті 127 внесено зміни згідно із Законом України № 55/97- ВР від 07.02.97 р.]

[У статтю 127 внесено зміни згідно з Указами Президії Верховної Ради Української РСР N9 7542-ХІ від 19.05.89 р., N9 1369-ХІІ від 29.07.91 р., N9 1818-ХІІ від 15.11.91 р; Законом України № 3785-ХІІ від 23.12.93 р.]

Учасниками дорожнього руху є не лише водії механічних транспортних засобів, а й інші особи, які беруть безпосередню участь у процесі руху на дорозі: пішоходи, водій, пасажири, погоничі тварин. Відповідно до п. 1.9 Правил дорожнього руху пішохід – це особа, яка бере участь у дорожньому русі поза транспортними засобами і не виконує на дорозі будь-яку роботу. До пішоходів прирівнюються також особи, які рухаються в інвалідних колясках без двигуна, ведуть велосипед, мопед, мотоцикл, везуть санки, візок, дитячу чи інвалідну коляску.

Об’єктом правопорушень, передбачених коментованою статтею, є суспільні відносини у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху. Оскільки пішоходи, велосипедисти, водії, особи, що керують транспортними засобами, обладнаними двигуном з робочим об’ємом до 50 см3 також є учасниками дорожнього руху і своїми діями або бездіяльністю можуть створити аварійну ситуацію, стати потерпілим від правопорушення тощо, законодавець передбачив адміністративну відповідальність за порушення правил дорожнього руху.

Відповідно до Правил дорожнього руху пішоходи мають визначені обов’язки. Крім того, їм забороняється: а) виходити на проїзну частину, не впевнившись у відсутності небезпеки для себе та інших учасників руху; б) раптово виходити, вибігати на проїзну частину, зокрема на пішохідний перехід; в) допускати самостійний, без нагляду дорослих, вихід дітей дошкільного віку на проїзну частину; г) переходити проїзну частину поза пішохідним переходом, якщо є розділювальна смуга або дорога має чотири і більше смуг для руху в обох напрямках, а також у місцях, де встановлено огородження; ґ) затримуватися і зупинятися на проїзній частині, якщо це не пов’язано із забезпеченням безпеки дорожнього руху; д) рухатися по дорозі, позначеній дорожнім знаком 5.1, за винятком пішохідних доріжок, місць стоянки і відпочинку. У разі причетності пішохода до дорожньо-транспортної пригоди він повинен подати можливу допомогу потерпілим, записати прізвища та адреси очевидців, повідомити орган чи підрозділ міліції про пригоду, необхідні дані про себе і перебувати на місці до прибуття працівників міліції.

Об’ єктивною стороною правопорушення, передбаченого ч. 1 коментованої статті, є непокора пішоходів сигналам регулювання дорожнього руху, перехід ними проїзної частини у невстановлених місцях або безпосередньо перед транспортними засобами, що наближаються, невиконання інших правил дорожнього руху.

Правилами дорожнього руху встановлено і вимоги для інших учасників дорожнього руху – водіїв мопедів і велосипедів, осіб, які керують гужовим транспортом, і погоничів. Так, водіям мопедів і велосипедів забороняється: а) керувати мопедом або велосипедом 3 несправним гальмом, звуковим сигналом, а в темну пору доби і в умовах недостатньої видимості – з неувімкненою фарою і заднім ліхтарем на мопеді чи без світлоповертачів на велосипеді; б) рухатися по автомагістралях і дорогах для автомобілів, а також по проїзній частині, коли поряд є велосипедна доріжка; в) рухатися по тротуарах і пішохідних Доріжках (крім дітей до 7 років на дитячих велосипедах під наглядом дорослих); г) під Час руху триматися за інший транспортний засіб; ґ) їздити не тримаючись за руль та

<134   Розділ II. Адміністративне правопорушення і адміністративна відповідальність

знімати ноги з педалей (підніжок); д) перевозити пасажирів на велосипеді, за винятком дітей до 7 років, на додатковому сидінні, обладнаному надійно закріпленими підніжками; е) буксирування мопедів і велосипедів; є) буксирування причепа, не передбаченого для експлуатації з цими транспортними засобами. Особам, що керують гужовим транспортом, і погоничам тварин забороняється: а) рухатись по автомагістралях і дорогах для автомобілів; б) використовувати вози, не обладнані світлоповертачами, без ліхтарів у темну пору доби та в умовах недостатньої видимості; в) залишати на смузі відведення дороги тварин без нагляду та випасати їх; г) вести тварин по дорогах з удосконаленим покриттям, якщо поруч є інші дороги; ґ) переганяти тварин по дорогах у темну пору доби та в умовах недостатньої видимості; д) переганяти тварин через залізничні колії і дороги з удосконаленим покриттям поза спеціально відведеними місцями.

Водії мопедів і велосипедів, а також особи, які керують гужовим транспортом, і погоничі тварин зобов’язані виконувати вимоги інших пунктів цих Правил дорожнього руху, що стосуються водіїв і пішоходів і не суперечать їх правам, обов’язкам та визначеним для них заборонам.

Об’єктивна сторона правопорушення, передбаченого ч. 2 коментованої статті, є порушенням правил дорожнього руху особами, що керують транспортними засобами, обладнаними двигуном з робочим об’ємом до 50 см3, велосипедами, а також водіями та іншими особами, які користуються шляхами. Зміст цих порушень становить як недодержання встановлених для цієї категорії учасників дорожнього руху заборон, так і порушення інших правил дорожнього руху.

Об’єктивною стороною правопорушення, передбаченого ч. З коментованого правопорушення є ті самі порушення, вчинені особами, зазначеними в частинах 1 або 2 цієї статті, які перебувають у стані сп’яніння. Залежно від речовини, вживанням якої викликається сп’яніння, його поділяють на: алкогольне, наркотичне і токсичне. Алкогольне сп’яніння – психічний стан людини який виникає внаслідок вживання алкогольних напоїв (алкогольної інтоксикації), що призводить до фізіологічних, психічних, вегетативних і неврологічних розладів. Чим більша кількість абсолютного алкоголю на 1 кг маси тіла і його концентрація в крові, тим важчий ступінь (клініка) сп’яніння. Ступінь алкогольного сп’яніння – легкий, середній чи тяжкий – залежить і від інших факторів: кількості і міцності алкогольного напою; часу, протягом якого вживалась певна доза алкоголю; віку та індивідуальних особливостей організму; кількості та якості вжитої їжі; фізичного і психічного стану людини в момент вживання алкогольних напоїв. Відповідно до ст. 35 КпАП вчинення правопорушення в стані сп’яніння може бути визнано обставиною, що обтяжує відповідальність за адміністративне правопорушення.

Розрізняють просте (фізіологічне) і патологічне сп’яніння. У коментованій статті йдеться саме про фізіологічне сп’яніння. Патологічне сп’яніння є формою тимчасового розладу психічної діяльності. Патологічне сп’яніння – це якісно відмінний від простого сп’яніння психічний стан людини. Воно зустрічається після вживання, як правило, невеликої кількості алкогольних напоїв, триває незначний час (хвилини, інколи години) і характеризується відсутністю об’єктивних ознак сп’яніння (хода і мова не змінені) і водночас глибоким порушенням свідомості, що настає миттєво і завершується раптово. Такому сп’янінню передує дія факторів, що ослаблюють організм: напружена робота, перенесені в минулому інфекції, інтоксикації, черепно-мозкові травми, інші ураження центральної нервової системи. У подібних випадках констатується поєднання медичного та юридичного критеріїв неосудності, такі особи не підлягають адміністративній відповідальності. За вчинення суспільно небезпечного діяння у стані фізіологічного сп’яніння, на відміну від патологічного сп’яніння, особа підлягає адміністративній відповідальності, оскільки вона зберігає можливість усвідомлювати свої дії і керувати ними. Наркотичне сп’яніння – це психічний стан людини, викликаний вживанням наркотичних засобів. Постійне вживання цих засобів розвиває фізичну залежність

Стаття 128. Випуск на лінію транспортних засобів, технічний стан яких»

257

людського організму від наркотику, в основі якої лежить абстинентний синдром – комплекс розладів, що виникають у наркоманів після раптового й повного припинення вживання наркотичних засобів і часто є внутрішніми детермінантами вчинення злочинів, насамперед насильницьких. Залежно від виду наркоманії абстиненція проявляється по-різному, але завжди пов’язана з відхиленнями у психічній діяльності людини. Іноді вона може бути причиною неосудності особи щодо конкретних діянь. Токсичне сп’яніння – це психічний стан людини, викликаний вживанням психотропних та інших одурманюючих речовин (крім алкогольних напоїв і наркотичних засобів). Якщо виникають обґрунтовані сумніви щодо осудності особи, яка вчинила правопорушення у стані сп’яніння, може бути призначена судово-психіатрична експертиза. Таким чином, під сп’янінням, про яке йдеться у ч. З коментованої статті, слід розуміти просте (фізіологічне) алкогольне та наркотичне і токсичне сп’яніння. Як узагальнене правове поняття стан сп’яніння – це психічний стан особи в момент вчинення адміністративного правопорушення, викликаний вживанням алкогольних напоїв, наркотичних засобів або інших одурманюючих речовин, який за загальним правилом не виключає осудності, але характеризується послабленням інтелектуальної і вольової сфери психічної діяльності людини і тому може бути такою ознакою діяння та особи винного, яка значно підвищує ступінь суспільної шкідливості вчиненого і посилює відповідальність цієї особи.

Об’єктивну сторону правопорушення, передбаченого ч. 4 коментованої статті, становить порушення, передбачені частинами 1 або 2 цієї статті, що спричинили пошкодження транспортних засобів, вантажів, шляхів, шляхових та інших споруд або іншого майна чи створення аварійної обстановки, а так само залишення особами, зазначеними в частинах 1 або 2 цієї статті, на порушення встановлених правил місця дорожньо-транспортної пригоди, учасниками якої вони є. У цій частині міститься два складу: якщо порушення, передбачені частинами 1 або 2 цієї статті, що спричинили пошкодження транспортних засобів, вантажів, шляхів, шляхових та інших споруд або іншого майна чи створення аварійної обстановки є матеріальним складом, то порушення встановлених правил місця дорожньо-транспортної пригоди, учасниками якої вони є, уявляє собою формальний склад.

Суб’єктивна сторона: у формі умислу або необережності.

Суб’єктами цього правопорушення можуть бути особи, яким виповнилося 16 років.

Стаття 128. Випуск на лінію транспортних засобів, технічний стан яких не відповідає встановленим вимогам

Випуск на лінію транспортних засобів, технічний стан і обладнання яких не відповідає вимогам стандартів, правил дорожнього руху і технічної експлуатації, переобладнаних без відповідного дозволу, не зареєстрованих У встановленому порядку або таких, що не пройшли державного технічного огляду, – тягне за собою накладення штрафу на керівників підприємств, установ, організацій або інших посадових осіб, відповідальних за технічний стан, обладнання, експлуатацію транспортних засобів від двох до чотирьох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[У статтю 128 внесено зміни згідно з Указами Президії Верховної Ради Української РСР № 7542-ХІ від 19.05.89 р.} N° 1369-ХІІ від 29.07.91 р., N° 1818-ХІІ від 15.11.91 р.; Законом України N° 3785-Х1І від 23.12.93 р.]

[У статтю 128 внесено зміни згідно із Законом України N° 55/97-ВР від 07.02.97 р.]

Об’єктом цього правопорушення є суспільні відносини у сфері забезпечення безпеки Дорожнього руху.

Підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та господа­рювання розробляють і здійснюють заходи для забезпечення безпеки дорожнього

<134   Розділ II. Адміністративне правопорушення і адміністративна відповідальність

руху, проводять у трудових колективах профілактичну роботу з дотриманням вимог законодавства про дорожній рух, за згодою з первинними профспілковими організаціями включають до колективних договорів вимоги щодо форм впливу на членів трудового колективу у разі порушення ними обов’язків учасників дорожнього руху, встановлених чинним законодавством про дорожній рух. Посадові особи, які відповідають за експлуатацію і технічний стан транспортних засобів, зобов’язані: забезпечувати добір, підвищення кваліфікації та професійного рівня водіїв, здійснювати контроль за станом їх здоров’я і дотриманням режиму праці та відпочинку; забезпечувати належний технічний стан транспортних засобів та дотримання екологічних вимог їх експлуатації; не допускати до керування транспортними засобами осіб, які не мають права на керування транспортним засобом відповідної категорії, не пройшли у встановлений строк медичного огляду, перебувають у стані алкогольного чи наркотичного сп’яніння, або у хворобливому стані, або під впливом ліків, що знижують їх реакцію і увагу; не випускати на лінію транспортні засоби, технічний стан яких не відповідає вимогам державних стандартів, правил дорожнього руху, а також якщо вони не зареєстровані у встановленому порядку, переобладнані з порушенням вимог законодавства або не пройшли державного технічного огляду (ст. 12 Закону України «Про дорожній рух»).

Об’єктивною стороною цього правопорушення є надання дозволу щодо випуску на лінію транспортних засобів, технічний стан і обладнання яких не відповідає вимогам стандартів, правил дорожнього руху і технічної експлуатації, переобладнаних без відповідного дозволу, не зареєстрованих у встановленому порядку або таких, що не пройшли державного технічного огляду. Правопорушення характеризується формальним складом: для кваліфікації дій винних осіб не має значення настання або ненастання додаткових шкідливих наслідків.

Суб’єктивна сторона: умисел або необережність.

Суб’єктами цього правопорушення можуть бути лише керівники підприємств, установ, організацій або інші посадові особи, відповідальні за технічний стан, обладнання, експлуатацію транспортних засобів (спеціальний суб’єкт).

Стаття 1281. Порушення або невиконання правил, норм та стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, невиконання припису про усунення порушень таких правил, норм і стандартів

Порушення або невиконання правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, на підприємствах, установах та організаціях при розробці та виготовленні транспортних засобів і деталей до них або інших предметів їх додаткового обладнання при проектуванні, реконструкції та ремонті шляхів, залізничних переїздів, інших шляхових споруд, а також невиконання припису державної автоінспекції про усунення порушень правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, – тягне за собою накладення штрафу на посадових осіб від одного до двох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[У частину першу статті 128і внесено зміни згідно із Законом України № 55/97-ВР від 07.02.97 р.]

[У частину першу статті 128і внесено зміни згідно із Законом України № 2350-111 від 05.04.2001 р.]

Порушення, передбачені частиною першою цієї статті, що спричинили створення аварійної обстановки або пошкодження транспортних засобів, вантажів, шляхів, шляхових та інших споруд чи іншого майна, – тягнуть за собою накладення штрафу на посадових осіб від чотирьох до восьми неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Стаття 128і. Порушення або невиконання правил, норм та стандартів, що… 259

[У частину другу статті 128і внесено зміни згідно із Законом України N° 55/97-ВР від 07.02.97 р.]

[Кодекс доповнено статтею 128і згідно з Указом Президії Верховної Ради Української РСР N° 1369-ХІІ від 29.07.91 р.]

[У статтю 128і внесено зміни та доповнення згідно з Указом Президії Верховної Ради Української РСР N° 1818-ХІІ від 15.11.91 р.; Законом України N° 3785-Х1І від 23.12.93 р.]

Об’єктом правопорушення є суспільні відносини у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, а також в сфері управління.

Відповідно до п. 12 ч. 1 ст. 10 Закону України «Про міліцію» до обов’язків цього держаного органу входить забезпечення в межах своєї компетенції безпеки дорожнього руху, додержання законів, правил і нормативів у цій сфері, здійснення реєстрації та обліку автомототранспортних засобів, приймання іспитів на право керування транспортними засобами і видання відповідних документів; запобігання забрудненню повітря, водойм транспортними засобами та сільськогосподарською технікою; здійснення контролю за утриманням у належному технічному стані та чистоті доріг, вулиць, майданів. Єдині правила ремонту і утримання автомобільних доріг, вулиць, залізничних переїздів, правила користування ними та охорони, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 30.03.1994 р. № 198, визначають, що контроль за дотриманням цих Правил здійснюється власниками дорожніх об’єктів або уповноваженими ними органами та Державтоінспекцією МВС України.

Об’єктивна сторона цього правопорушення полягає у порушенні правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху при розробці та виготовленні транспортних засобів і деталей до них або інших предметів їх додаткового обладнання при проектуванні, реконструкції та ремонті шляхів, залізничних переїздів, інших шляхових споруд, а також невиконання припису державної автоінспекції про усунення порушень правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху. Відповідно до п. 38 Єдиних правил ремонту і утримання автомобільних доріг, вулиць, залізничних переїздів, правила користування ними та охорони, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 30.03.1994 р. № 198, основними вимогами до транспортно-експлуатаційного стану дорожніх об’єктів є відповідність контрольованих показників окремих їх елементів і об’єктів у цілому ДСТУ 3587. Правопорушення, передбачене ч. 1 коментованої статті, має формальний склад, а другої – матеріальний (для притягнення для адміністративної відповідальності за ч. 2 необхідно настання наслідків вчинення правопорушення у вигляді створення аварійної обстановки або пошкодження транспортних засобів, вантажів, шляхів, шляхових та інших споруд чи іншого майна).

Суб’єктивна сторона цього правопорушення характеризується наявністю вини у формі умислу або необережності.

Суб’єктами правопорушення можуть бути лише посадові особи, до компетенції яких входить відповідальність за додержання правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху. Це обумовлене вимогами п. 11 Єдиних правил ремонту і утримання автомобільних доріг, вулиць, залізничних переїздів, правила користування ними та охорони, затверджених постановою Кабінету Міністрів ^країни від 30.03.1994 р. № 198, відповідно до якого власники дорожніх об’єктів або уповноважені ними органи, дорожньо-експлуатаційні організації зобов’язані: своєчасно і якісно виконувати експлуатаційні роботи відповідно до технічних правил з Дотриманням норм і стандартів з безпеки руху; постійно контролювати експлуатаційний стан усіх елементів дорожніх об’єктів та негайно усувати виявлені пошкодження чи інші перешкоди в дорожньому русі, а за неможливості це зробити – невідкладно позначити

<134

Розділ II. Адміністративне правопорушення і адміністративна відповідальність

їх дорожніми знаками, сигнальними, огороджувальними і направляючими пристроями відповідно до чинних нормативів або припинити (обмежити) рух; контролювати якість робіт, що виконуються підрядними організаціями; вирішувати питання забезпечення експлуатації дорожніх об’єктів у надзвичайних ситуаціях за несприятливих погодно- кліматичних умов, у разі деформації та пошкодження елементів дорожніх об’єктів, аварії на підземних комунікаціях і виникнення інших перешкод у дорожньому русі й разом із спеціалізованими службами організації дорожнього руху і за погодженням з Державтоінспекцією оперативно вносити зміни до порядку організації дорожнього руху; аналізувати стан аварійності на дорожніх об’єктах, виявляти аварійно небезпечні ділянки і місця концентрації дорожньо-транспортних пригод, розробляти і здійснювати заходи щодо удосконалення організації дорожнього руху для усунення причин та умов, що призводять до їх скоєння; разом з Державтоінспекцією брати участь в огляді місць дорожньо-транспортних пригод для визначення дорожніх умов за яких вони сталися та усувати виявлені недоліки; сповіщати виконавчі органи відповідних рад та учасників дорожнього руху про закриття або обмеження руху, стан дорожнього покриття і рівень аварійності на відповідних ділянках, погодно-кліматичні та інші умови; забезпечувати дотримання вимог техніки безпеки, а також безпеки дорожнього руху під час виконання дорожньо-експлуатаційних робіт; відшкодовувати в установленому законодавством порядку збитки власникам транспортних засобів, якщо дорожньо-транспортна пригода сталася внаслідок незадовільного утримання доріг, вулиць, залізничних переїздів. З огляду на зміст даних нормативних положень аналогічні обов’язки покладено і на власників дорожніх об’єктів, що ще не знайшло свого відображення в нормах коментованої статті КпАП.

Стаття 129. Допуск до керування транспортними засобами або суднами водіїв чи судноводіїв, які перебувають у стані сп’яніння, або осіб, які не мають права керування транспортним засобом

Допуск до керування транспортними засобами водіїв, які перебувають у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп’яніння, або у хворобливому стані, або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, або таких, що не пройшли у встановлений строк медичного огляду, – тягне за собою накладення штрафу на керівників підприємств, установ, організацій або інших посадових осіб, відповідальних за допуск водіїв до керування транспортними засобами, від чотирьох до восьми неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[У частину першу статті 129 внесено зміни згідно із Законом України № 55/97-ВР від 07.02.97 р.]

Допуск до керування транспортними засобами осіб, які не мають права на керування транспортними засобами, – тягне за собою накладення штрафу на керівників підприємств, установ, організацій або інших посадових осіб, відповідальних за допуск водіїв до керування транспортними засобами, від одного до трьох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[У частину другу статті 129 внесено зміни згідно із Законом України № 55/97-ВР від 07.02.97 р.]

Допуск до керування річковим або маломірним судном осіб, які перебувають у стані сп’яніння, – тягне за собою накладення штрафу на посадових осіб, відповідальних за експлуатацію суден, від чотирьох до восьми неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[У частину третю статті 129 внесено зміни згідно із Законом України № 55/97-ВР від 07.02.97 р]

стаття 129. Допуск до керування транспортними засобами або суднами водіїв..,

261

[У статтю 129 внесемо зміни згідно з Указами Президії Верховної Ради Української РСР №> 316-ХІ від 29.05.85 р., № 7542-ХІ від 19.05.89 р., № 1369-ХІІ від 29.07.91 р, № 1818-ХІІ від 15.11.91 р.; Законом України № 3785-ХІІ від 23.12.93 р.]

Об’єктом правопорушень, передбачених коментованою статтею, є суспільні відносини у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху і на річковому транспорті та маломірних судах. Беручи до уваги небезпеку, якою є участь у дорожньому русі осіб, що перебувають у стані сп’яніння, законодавець у нормах багатьох правових актів встановив заборону на допуск зазначених осіб до керування транспортними засобами. Так, ст. 12 Закону України «Про дорожній рух» встановлює обов’язок посадових осіб, які відповідають за експлуатацію і технічний стан транспортних засобів, не допускати до керування транспортними засобами осіб, які не пройшли у встановлений строк медичного огляду, перебувають у стані алкогольного чи наркотичного сп’яніння, або у хворобливому стані, або під впливом ліків, що знижують їх реакцію і увагу. З метою визначення здатності кандидатів у водії і водіїв до безпечного керування транспортними засобами проводиться медичний огляд, що передбачено ст. 45 Закону України «Про дорожній рух». Зазначений огляд передбачає: попередні, періодичні, щозмінні передрейсові і післярейсові огляди, а також позачергові огляди, зумовлені необхідністю. Періодичність оглядів, порядок їх проведення і направлення водіїв на позачергові огляди визначаються Міністерством охорони здоров’я України і затверджуються відповідним державним органом з безпеки дорожнього руху. Відповідно до ст. 45 Закону України «Про дорожній рух» на виконання п. 1 додатка 5 до Програми забезпечення безпеки дорожнього руху та екологічної безпеки транспортних засобів, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 06.04.1998 р. № 456, з метою створення єдиної системи визначення придатності кандидатів у водії та водіїв до безпечного керування транспортними засобами спільним наказом Міністерства внутрішніх справ та Міністерства охорони здоров’я від 05.06.2000 р. № 124/345 затверджене Положення про медичний огляд кандидатів у водії та водіїв транспортних засобів. Відповідно до п. 5.4 цього Положення у разі виявлення ознак тимчасової непрацездатності (патологічне підвищення частоти пульсу, артеріального тиску вище вікових норм, виявлення алкоголю в повітрі, що видихається, та інших ознак алкогольного сп’яніння чи сп’яніння іншого походження, наявності скарг на симптоми хвороби, що перешкоджають керуванню транспортом) водій не допускається до виконання професійних обов’язків.

Об’єктивна сторона ч. 1 цього правопорушення полягає у допуску до керування транспортними засобами водіїв, які перебувають у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп’яніння, або у хворобливому стані, або під впливом лікарських препаратів, Що знижують їх увагу та швидкість реакції, або таких, що не пройшли у встановлений строк медичного огляду. Щодо визначення стану сп’яніння – див. коментар до ст. 127 КпАП. Наявність хворобливого стану визначається відповідно до положень Переліку захворювань і вад, при яких особа не може бути допущена до керування відповідними транспортними засобами, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров’я України від 24.12.1999 р. № 299. Об’єктивна сторона правопорушення, передбаченого ч. 2 коментованої статті, є допуском до керування транспортними засобами осіб, які не мають права на керування транспортними засобами. Щодо визначення осіб, які мають Допуск до керування транспортним засобом, див. коментар до ст. 126 КпАП. Об’єктивна сторона правопорушення, передбаченого ч. З коментованої статті, уявляє собою допуск До керування річковим або маломірним судном осіб, які перебувають у стані сп’яніння. Заборона щодо допуску до керування річковими та маломірними суднами зазначених осіб встановлена рядом нормативних актів, зокрема, Положенням про систему управління безпекою судноплавства на морському і річковому транспорті, затвердженому наказом Міністерства транспорту України від 20.11.2003 р. № 904.

<134 ___ Розділ II. Адміністративне правопорушення і адміністративна відповідальність

Суб’єктивна сторона цього правопорушення полягає у наявності вини у формі умислу або необережності.

Суб’єктами правопорушення можуть бути посадові особи, до компетенції яких належить допуск до керування транспортними засобами або суднами водіїв чи судноводіїв.

Стаття 130. Керування транспортними засобами або суднами особами, які перебувають у стані сп’яніння

Керування транспортними засобами особами в стані сп’яніння, передача керування транспортним засобом особі, яка перебуває в стані сп’яніння, а так само ухилення осіб, які керують транспортними засобами, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан сп’яніння, – тягнуть за собою накладення штрафу на водіїв від трьох до п’яти мінімальних розмірів заробітної плати або позбавлення права керування всіма видами транспортних засобів на строк від одного до двох років і на інших осіб – накладення штрафу від п’ятнадцяти до двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[У частину першу статті 130 внесено зміни згідно із Законом України № 55/97-ВР від 07.02.97р.]

Повторне протягом року вчинення будь-якого з порушень: керування транспортними засобами особами в стані сп’яніння, ухилення осіб, які керують транспортними засобами, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан сп’яніння, – тягне за собою накладення штрафу на водіїв від двадцяти до сорока неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з оплатним вилученням транспортного засобу чи без такого або позбавлення права керування всіма видами транспортних засобів на строк від двох до трьох років з оплатним вилученням транспортного засобу чи без такого і на інших осіб – накладення штрафу від п’яти до десяти мінімальних розмірів заробітної плати з оплатним вилученням транспортного засобу чи без такого.

[У частину другу статті 130 внесено зміни згідно із Законом України № 55/97-ВР від 07.02.97 р.]

Керування річковими або маломірними суднами судноводіями у стані сп’яніння, передача керування судном особі, яка перебуває в стані сп’яніння, – тягне за собою накладення штрафу в розмірі від п’ятнадцяти до двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавлення права керування всіма видами плавучих засобів на строк від одного року до трьох років.

[У частину третю статті 130 внесено зміни згідно із Законом України № 55/97-ВР від 07.02.97р.]

Дії, передбачені частиною третьою цієї статті, вчинені особами, які не мають права керування плавучими засобами, – тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі від п’ятнадцяти до двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[У частину четверту статті 130 внесено зміни згідно із Законом України № 55/97- ВР від 07.02.97 р]

[У статтю 130 внесено зміни згідно з Указами Президії Верховної Ради Української РСР N9 316-Х1 від 29.05.85 р., № 7542-ХІ від 19.05.89 р, N9 1369-ХІІ від 29.07.91 р., N9 1818-ХІ1 від 15.11.91 р; Законом України № 3785-ХІ1 від 23.12.93 р]

Стаття 130. Керування транспортними засобами або суднами особами, які…          253

Об’єктом правопорушень, передбачених коментованою статтею, є суспільні відносини у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху і на річковому транспорті та маломірних судах.

Об’єктивна сторона правопорушення, передбаченого ч. 1 коментованої статті, є керуванням транспортними засобами особами в стані сп’яніння, передачу керування транспортним засобом особі, яка перебуває в стані сп’яніння, так само ухилення осіб, які керують транспортними засобами, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан сп’яніння. Щодо порядку визначення стану сп’яніння та правових наслідків цього – див. коментар до ст. 129 КпАП. Ухилення осіб, які керують транспортними засобами, від проходження медичного огляду є порушенням п. 2.5 Правил дорожнього руху, відповідно до яких водій повинен на вимогу працівника міліції пройти в установленому порядку медичний огляд для визначення стану алкогольного сп’яніння, впливу наркотичних чи токсичних речовин. Встановлення у правопорушника стану сп’яніння здійснюється відповідно до Інструкції про порядок направлення громадян для огляду на стан сп’яніння в заклади охорони здоров’я та проведення огляду з використанням технічних засобів, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства охорони здоров’я України та Міністерства юстиції України від 24.02.1995 р. № 114/38/15-36-18 на підставі його огляду, який проводиться згідно з вимогами цієї Інструкції працівниками міліції з використанням індикаторних трубок «Контроль тверезості» або інших спеціальних технічних засобів та (або) працівниками медичних закладів. Проведення огляду на стан сп’яніння водіїв, судноводіїв та інших осіб, які керують транспортними засобами, річковими і маломірними судами з ознаками сп’яніння, а так само зазначених осіб, незалежно від наявності ознак сп’яніння, – учасників дорожньо-транспортних пригод, внаслідок яких постраждали громадяни, є обов’язковим.

Ознаками знаходження особи у стані сп’яніння є: наявність ознак алкогольного сп’яніння: запах алкоголю з рота, нестійкість пози, порушення мови, виражене тремтіння пальців рук, різка зміна забарвлення шкіряного покриву обличчя, поведінка, що не відповідає обстановці; заява громадян про вживання водієм спиртних напоїв, а так само визнання цього самої особи. Наявність ознак наркотичного чи іншого сп’яніння: наведені ознаки алкогольного сп’яніння (крім запаху алкоголю з рота), а також звужені чи дуже широкі зіниці, які майже не реагують на світло, сповільненість рухів чи відповідей на запитання. Специфічною ознакою можуть бути численні сліди від ін’єкцій на руках чи тілі. Іноземці й особи без громадянства підлягають огляду на загальних підставах. Огляд іноземців, які користуються дипломатичним імунітетом, здійснюється за їх згодою у закладах охорони здоров’я.

До проведення огляду особи на стан сп’яніння із застосуванням індикаторної трубки «Контроль тверезості» допускаються уповноважені працівники органів внутрішніх справ, які мають спеціальні звання і пройшли відповідну підготовку в системі службового навчання. Перед застосуванням індикаторної трубки «Контроль тверезості» перевіряється її придатність до використання. Забороняється застосовувати трубку, якщо вона має механічні пошкодження, порушена її герметичність, наповнювач має зелені вкраплення та пересипається по трубці, минув гарантійний строк придатності, наявні інші порушення вимог паспорта, що додається до неї підприємством-виготовлювачем. Огляд водія (іншої особи) з використанням індикаторної трубки «Контроль тверезості» проводиться в присутності двох свідків. До того ж працівник міліції одержує згоду особи на її огляд на стан сп’яніння з використанням трубки «Контроль тверезості» або інших технічних засобів. У разі відсутності такої згоди огляд проводиться в закладах охорони здоров’я. При отримані згоди трубку розкривають, безпосередньо, перед застосуванням у присутності особи, яку оглядають, і свідків.

Працівник, котрий проводить огляд, надіває мундштук респіраторного балона на кінець трубки, що знаходиться ближче до реагенту, і пропонує особі, яку оглядають, взяти з упаковки індивідуальний мундштук одноразового використання, надіти його

<134 ___ Розділ II. Адміністративне правопорушення і адміністративна відповідальність

на протилежний кінець трубки і продути її до повного заповнення згаданого балона. Наповнювач під дією парів алкоголю повинен протягом 1-2 хвилин змінити колір з жовтого на зелений. Якщо колір реагенту змінився з жовтого на зелений, то пробу на вміст пари алкоголю в повітрі, що видихається, вважають позитивною. Якщо зміни кольору реагенту на зелений не відбулися, пробу вважають негативною. Результати огляду оформляються протоколом огляду особи на стан сп’яніння, а у разі, коли відповідні позиції передбачені в протоколі про адміністративне правопорушення, – розділом цього протоколу.

Позитивна проба на алкоголь у повітрі, що видихається, є підтвердженням факту вживання алкогольного напою, а протокол, при згоді особи з результатами огляду, – підставою для притягнення її, згідно з чинним законодавством до відповідальності, зокрема, водіїв – за керування транспортними засобами у стані алкогольного сп’яніння.

Якщо оглянута особа не погоджується з результатами проби, цю особу направляють на огляд до закладу охорони здоров’я. Якщо водій ухиляється від огляду, то в присутності двох свідків у протоколі про зазначене адміністративне правопорушення вказуються ознаки сп’яніння і дії порушника щодо ухилення від огляду, що є підставою для притягнення його до адміністративної відповідальності.

Об’єктивна сторона правопорушень, передбачених ч. 2 коментованої статті, є повторним протягом року вчиненням будь-якого з порушень: керування транспортними засобами особами в стані сп’яніння, ухилення осіб, які керують транспортними засобами, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан сп’яніння. Об’єктивна сторона правопорушень, передбачених частинами 3 та 4 коментованої статті передбачає такі діяння: а) керування річковими або маломірними суднами судноводіями у стані сп’яніння; б) передачу керування судном особі, яка перебуває в стані сп’яніння; в) керування річковими або маломірними суднами у стані сп’яніння та передачу керування судном особі, яка перебуває в стані сп’яніння вчинені особами, які не мають права керування плавучими засобами.

Суб’єктивна сторона правопорушень, передбачених коментованою статтею, характеризується наявністю прямого умислу.

Суб’єктом правопорушень, передбачених частинами 1 та 2 коментованої статті, є водії транспортних засобів, ч. З – судноводії. Суб’єктом правопорушень, передбачених ч. 4 коментованої статті, є особи, які не мають права керування плавучими засобами.

Стаття 131. Ухилення від проходження огляду на стан сп’яніння

Ухилення судноводіїв річкових або маломірних суден від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан сп’яніння – тягне за собою накладення штрафу в розмірі від п’ятнадцяти до двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавлення права керування всіма видами плавучих засобів на строк від одного року до трьох років.

[У частину першу статті 131 внесено зміни згідно із Законом України N° 55/97-ВР від 07.02.97р.]

Дії, зазначені в частині першій цієї статті, вчинені особами, які не мають права керування судном, – тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі від п’ятнадцяти до двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[У частину другу статті 131 внесено зміни згідно із Законом України N.° 55/97-ВР від 07.02.97 р.]

[У статтю 131 внесено зміни згідно з Указами Президії Верховної Ради Української РСР № 316-ХІ від 29.05.85 р., N° 7542-ХІ від 19.05.89 р., N° 1369-ХІІ від 29.07.91 р., N° 1818-Х1І від 15.11.91 р.; Законом України N° 3785-ХІ1 від 23.12.93 р]

Стаття 132. Самовільне використання транспортних засобїв/ машин чи механізмів… 255

Об’єктом цих правопорушень є суспільні відносини у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху і на річковому транспорті та маломірних судах.

Об’єктивною стороною правопорушень, передбачених коментованою статтею, є ухилення осіб, визначених у диспозиції цієї статті, від проходження огляду на стан сп’яніння. Обов’язковість такого огляду встановлена низкою нормативних актів, зокрема, Інструкцією про порядок направлення громадян для огляду на стан сп’яніння в заклади охорони здоров’я та проведення огляду з використанням технічних засобів, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства охорони здоров’я України та Міністерства юстиції України від 24.02.1995 р. № 114/38/15-36-18. Згідно з чинним законодавством України вчинення адміністративного правопорушення громадянином, який знаходиться у стані сп’яніння, може бути визнано обставиною, що обтяжує відповідальність. Відповідно до вимог ст. 266 КпАП, водії, судноводії та інші особи, які керують транспортними засобами, річковими і маломірними судами, щодо яких є достатні підстави вважати, що вони перебувають у стані сп’яніння, підлягають відстороненню від керування цими транспортними засобами. Встановлення у правопорушника стану сп’яніння здійснюється на підставі його огляду, який проводиться згідно з вимогами зазначеної Інструкції працівниками міліції з використанням індикаторних трубок «Контроль тверезості» або інших спеціальних технічних засобів та(або) працівниками медичних закладів. Проведення огляду на стан сп’яніння водіїв, судноводіїв та інших осіб, які керують транспортними засобами, річковими і маломірними судами з ознаками сп’яніння, а так само зазначених осіб, незалежно від наявності ознак сп’яніння, учасників дорожньо-транспортних пригод, внаслідок яких постраждали громадяни, є обов’язковим. Щодо проведення огляду на стан сп’яніння – див. коментар до ст. 130 КпАП.

Суб’єктивною стороною правопорушень, передбачених коментованою статтею, є наявність прямого умислу.

Суб’єктом правопорушення, передбаченого ч. 1 коментованої статті, може бути судноводій, ч. 2 – будь-яка особа, що не має права керування плавучими засобами.

Стаття 132. Самовільне використання транспортних засобів, машин чи механізмів або зберігання транспортних засобів у невстановлених місцях

Самовільне використання з корисливою метою транспортних засобів, машин чи механізмів, що належать підприємствам, установам, організаціям, – тягне за собою накладення штрафу на громадян від одного до трьох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб – від трьох до чотирьох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а на водіїв транспортних засобів – накладення штрафу від одного до трьох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавлення права керування транспортними засобами на строк від трьох до шести місяців.

[У частину першу статті 132 внесено зміни згідно із Законом України № 55/97-ВР від 07.02.97р.]

[У частину першу статті 132 внесено зміни згідно із Законом України № 2350-111 від 05.04.2001 р.]

Зберігання транспортних засобів, що належать підприємствам, Установам і організаціям, поза встановленими місцями їх стоянки – тягне за собою попередження або накладення штрафу на водіїв чи посадових осіб, відповідальних за зберігання і використання транспортних засобів, у Розмірі від 0,5 до одного неоподатковуваного мінімуму доходів громадян.

[У частину другу статті 132 внесено зміни згідно із Законом України № 55/97-ВР від 07.02.97 р.]

<134   Розділ II. Адміністративне правопорушення і адміністративна відповідальність

[Частину другу статті 132 доповнено згідно із Законом України N° 2350-111 від 05.04.2001 р.]

[У статтю 132 внесено зміни згідно з Указами Президії Верховної Ради Української РСР N° 2444-Х1 від 27.06.86 р., N° 1369-ХІІ від 29.07.91 р., N° 1818-Х11 від 15.11.91 р; Законом України N° 3785-ХІІ від 23.12.93 р.]

Об’єктом правопорушень, передбачених коментованою статтею, є суспільні відносини у сфері управління.

Об’єктивна сторона правопорушень, передбаченого ч. 1 коментованої статті, полягає у самовільному використанні з корисливою метою транспортних засобів, машин чи механізмів, що належать підприємствам, установам, організаціям, або зберіганні транспортних засобів, що належать підприємствам, установам і організаціям, поза встановленими місцями їх стоянки. Самовільне використання – це відкрите, тайне або шляхом обману використання зазначених у диспозиції засобів без отримання дозволу посадових осіб, до компетенції яких належить контроль за використанням цих засобів. Транспортний засіб – це пристрій, призначений для перевезення людей і (або) вантажу, а також встановленого на ньому спеціального обладнання чи механізмів. Цей термін поширюється на автомобілі, трактори, тролейбуси, трамваї, мотоцикли, та інші самохідні машини і механізми (сільськогосподарські, дорожні, будівничі тощо). Механізм розуміється як пристрій, що виконує різноманітні операції або дії (електронасос, електродвигун тощо).

Обов’язок забезпечення збереження транспортних засобів, що належать підприємствам, установам і організаціям, може бути покладений на водіїв цих засобів або посадових осіб (начальників гаражів, транспортних цехів тощо), які несуть відповідальність за збереження зазначених засобів.

Суб’єктивна сторона цього правопорушення полягає у наявності прямого умислу.

Суб’єктом правопорушення може бути будь-яка особа, зокрема, водії транспортних засобів та особи, в управлінні яких є ці транспорті засоби.

Стаття 133. Порушення правил перевезення небезпечних речовин і предметів, великогабаритних та великовагових вантажів на транспорті

Порушення правил перевезення небезпечних речовин або предметів ручною кладдю на залізничному транспорті – тягне за собою попередження або накладення штрафу в розмірі від одного до трьох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[У частину першу статті 133 внесено зміни згідно із Законом України N° 55/97-ВР від 07.02.97 р.]

Порушення правил перевезення небезпечних речовин або предметів на морському і річковому транспорті – тягне за собою попередження або накладення штрафу на громадян у розмірі від одного до п’яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і попередження або накладення штрафу на посадових осіб – від двох до шести неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[У частину другу статті 133 внесено зміни згідно із Законом України N° 55/97-ВР від 07.02.97 р.]

Порушення правил перевезення небезпечних речовин або предметів на повітряному транспорті – тягне за собою накладення штрафу на громадян у розмірі від двох до восьми неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, з оплатним вилученням або конфіскацією зазначених речовин і

Стаття 133. Порушення правил перевезення небезпечних речовин і предметів…

предметів або без таких, і на посадових осіб – у розмірі від трьох до десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[У частину третю статті 133 внесено зміни згідно із Законом України N° 55/97-ВР від 07.02.97р.]

Порушення правил перевезення небезпечних, великогабаритних та великовагових вантажів на автомобільному транспорті – тягне за собою накладення штрафу на водіїв транспортних засобів від 0,5 до двох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб – від трьох до семи неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[У частину четверту статті 133 внесено зміни згідно із Законом України N° 55/97- ВР від 07.02.97 р.]

[У частину четверту статті 133 внесено зміни згідно із Законом України N° 2 З 50-1 І І від 05.04.2001 р.]

Провезення в автобусах, маршрутних таксі, тролейбусах або трамваях, а також здача в багаж чи в камеру схову на автомобільному транспорті небезпечних речовин або предметів – тягнуть за собою попередження або накладення штрафу в розмірі від 0,5 до двох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[У частину п ‘яту статті 133 внесено зміни згідно із Законом України N° 55/97-ВР від 07.02.97 р.]

Перелік небезпечних речовин або предметів визначається правилами перевезення, діючими на відповідних видах транспорту.

[У статтю 133 внесено зміни та доповнення згідно з Указом Президії Верховної Ради Української РСР N° 3282-ХІ від 19.12.86 р.; Законом України N° 3785-ХІІвід 23.12.93 р.]

Об’єктом цих правопорушень, передбачених цією статтею, є суспільні відносини у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху. Державне управління та державне регулювання безпеки у сфері перевезення небезпечних вантажів здійснюється на підставі Закону України «Про перевезення небезпечних вантажів» від 06.04.2000 р. Відповідно до зазначеного Закону небезпечний вантаж – це речовини, матеріали, вироби, відходи виробничої та іншої діяльності, які внаслідок притаманних їм властивостей за наявності певних факторів можуть під час перевезення спричинити вибух, пожежу, пошкодження технічних засобів, пристроїв, споруд та інших об’єктів, заподіяти матеріальні збитки та шкоду довкіллю, а також призвести до загибелі, травмування, отруєння людей, тварин і які за міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, або за результатами випробувань в установленому порядку залежно від ступеня їх впливу на довкілля або людину віднесено до одного з класів небезпечних речовин. Небезпечні речовини – це речовини, віднесені до таких класів: клас 1 – вибухові речовини та вироби; клас 2 – гази; клас 3 – легкозаймисті розчини; клас 4.1 – легкозаймисті тверді речовини; клас 4.2 – речовини, схильні до самозаймання; клас 4.3

–  речовини, що виділяють легкозаймисті гази при стиканні з водою; клас 5.1 – речовини, Що окислюють; клас 5.2 – органічні пероксиди; клас 6.1 – токсичні речовини; клас 6.2

–  інфекційні речовини; клас 7-радіоактивні матеріали; клас 8 – корозійні речовини; клас 9 – інші небезпечні речовини та вироби. Враховуючи можливість настання шкідливих наслідків порушення правил перевезення небезпечних вантажів, закон покладає на їх відправника низку обов’язків. Відправник небезпечних вантажів зобов’язаний: здійснювати заходи щодо фізичного захисту, охорони і безпеки небезпечних вантажів до передачі їх перевізнику; надавати перевізнику необхідні документи з достовірною інформацією про небезпечний вантаж, а в разі дорожнього перевезення – аварійну картку; забезпечувати підготовку вантажу до відправлення, подавати перевізнику небезпечний вантаж у відповідній упаковці (тарі), контейнері, цистерні та засобі

<134   Розділ II. Адміністративне правопорушення і адміністративна відповідальність

пакування; забезпечувати у певних випадках фізичний захист, охорону і супроводження небезпечного вантажу під час перевезення; забезпечувати проведення спеціального навчання, підвищення кваліфікації осіб, які займаються відправленням небезпечних вантажів, та їх медичного огляду; надавати в установленому порядку необхідну інформацію про відправлення небезпечних вантажів іншим суб’єктам перевезення та спеціально уповноваженим органам; здійснити в установленому порядку страхування відповідальності на випадок настання негативних наслідків перевезення небезпечних вантажів; відшкодовувати витрати та збитки, заподіяні внаслідок порушення ним законодавства з питань перевезення небезпечних вантажів.

До небезпечних предметів належать зброя, вибухові пристрої, інші предмети, що можуть спричинити небезпеку під час перевезення. Під вибуховими пристроями слід розуміти саморобні чи виготовлені промисловим способом вироби одноразового застосування, спеціально підготовлені і за певних обставин спроможні за допомогою використання хімічної, теплової, електричної енергії або фізичного впливу (вибуху, удару) створити вражаючі фактори – спричинити смерть, тілесні ушкодження чи істотну матеріальну шкоду – шляхом вивільнення, розсіювання або впливу токсичних хімічних речовин, біологічних агентів, токсинів, радіації, радіоактивного матеріалу, інших подібних речовин.

Правила перевезення небезпечних речовин і предметів встановлено відповідними відомчими нормативними актами, зокрема: Правилами дорожнього перевезення небезпечних вантажів, затверджених наказом МВС України від 26.07.2004 р. № 822, Інструкцією з організації перевезень вантажів повітряним транспортом, затвердженою наказом Міністерства транспорту України від 15.07.2004 р. № 630, Положенням про здійснення контролю за дотриманням вимог законодавства у сфері страхування при перевезенні небезпечних вантажів залізничним транспортом, затвердженим наказом Міністерства транспорту України від 19.11.2003 р. № 898, Правилами повітряних перевезень вантажів, затвердженими наказом Міністерства транспорту України від 14.10.2003 р. № 793, Правилами судноплавства на внутрішніх водних шляхах України, затвердженими наказом Міністерства транспорту України від 16.02.2004 р. № 91 та іншими. Так, відповідно до п. 3.11 Правил безпеки громадян на залізничному транспорті України пасажирам забороняється провозити у вагонах легкозаймисті, шкідливі і вибухові речовини. Перевезення цих речовин може здійснюватися лише у спеціальному порядку, визначеному Правилами перевезення вантажів, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 21.11.2000 р. № 644. Відповідно до п. 12.1.1 Правил повітряних перевезень пасажирів і багажу, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 25.07.2003 р. № 568, пасажиру не слід включати у багаж товари, предмети, рідкі та інші речовини, здатні створити значний ризик для здоров’я пасажирів, безпеки польоту чи власності перевізника або інших пасажирів при перевезенні, зокрема, вибухонебезпечні, стиснуті гази, матеріали, що викликають корозію, окисники, радіоактивні матеріали, магніти, легкозаймисті матеріали, отрутні, шкідливі або подразнювальні речовини, а також будь-які інші предмети та речовини, що визначені в «Технических инструкциях по безопасной перевозке опасньїх грузов по воздуху», як такі, що заборонені для перевезення на пасажирських повітряних суднах Зазначені нормативні акти встановлюють певні заборони, обмеження та спеціальні правила щодо перевезення небезпечних речовин і предметів.

Перевезення великогабаритних та великовагових вантажів на транспорті регламентується постановою Кабінету Міністрів України «Про проїзд великогабаритних та великовагових транспортних засобів автомобільними дорогами, вулицями та залізничними переїздами» від 18.01.2001 р. № 30, та Правилами дорожнього руху, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 р. № 1306. Відповідно до зазначених нормативних актів за спеціальними правилами здійснюються

Стаття 133і. Порушення правил надання послуг пасажирського автомобільного…  2ед

перевезення небезпечних вантажів і незнешкодженої тари з-під них, рух транспортних засобів та їх составів у разі, коли хоч один з їх габаритів перевищує за шириною 2,65 м, за висотою від поверхні дороги -4м (для контейнеровозів на встановлених маршрутах – 4,35 м), за довжиною – 22 м (для маршрутних транспортних засобів – 25 м), фактична маса понад 38 т, навантаження на одиночну вісь – 10 т, здвоєні осі – 16 т, строєні – 22 т (на встановлених Мінтрансом і Державтоінспекцією маршрутах – 40 т, для контейнеровозів на встановлених маршрутах – 44 т, навантаження на одиночну вісь -11т, здвоєні осі – 18 т, строєні – 24 т) або якщо вантаж виступає за задній габарит транспортного засобу більш як на 2 м. Основним документом, який дає право на рух великогабаритних та великовагових транспортних засобів автомобільними дорогами, вулицями та залізничними переїздами та визначає умови і режим їх проїзду, є дозвіл, що видається перевізнику Державтоінспекцією за наявності погодження з дорожніми, комунальними, залізничними та іншими підприємствами і організаціями.

Об’єктивна сторона правопорушень, передбачених коментованою статтею, полягає у порушенні правил перевезення небезпечних речовин і предметів, великогабаритних та великовагових вантажів на транспорті. Правопорушення можуть бути вчинені як шляхом дії (наприклад, перевезення пасажирами залізничного транспорту у вагонах легкозаймистих, шкідливих і вибухових речовин), так і шляхом бездіяльності – наприклад, неотриманням дозволу Державтоінспекції на перевезення великогабаритних та великовагових вантажів на автомобільному транспорті).

Під час провадження за матеріалами про адміністративні правопорушення, передбачені частинами 1, 2, 4 та 5 коментованої статті можуть виникнути питання про наявність в діях осіб, які перевозять небезпечні предмети, ознак злочину, передбаченого ст. 263 Кримінального кодексу України, що встановлює кримінальну відповідальність за незаконне поводження зі зброєю, бойовими припасами або вибуховими речовинами. При вирішенні питання, чи є незаконними носіння вогнепальної зброї (крім гладкоствольної мисливської), а також носіння холодної зброї, бойових припасів, вибухових речовин або вибухових пристроїв, необхідно керуватися ст.263 Кримінального кодексу України, Положенням про дозвільну систему (затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 12.12.1992 р. № 576 з наступними змінами), Інструкцією про порядок виготовлення, придбання, зберігання, обліку, перевезення та використання вогнепальної, пневматичної і холодної зброї, пристроїв вітчизняного виробництва для відстрілу патронів, споряджених гумовими чи аналогічними за своїми властивостями металевими снарядами несмертельної дії, та зазначених патронів, а також боєприпасів до зброї та вибухових матеріалів (затверджена наказом Міністерства внутрішніх справ України від 21.08.1998 р. № 622) та іншими нормативними актами.

Суб’єктивна сторона правопорушень, передбачених коментованою статтею, передбачає наявність вини як у формі умислу, так і необережності.

Суб’єктами правопорушень, передбачених частинами 1 та 5 можуть бути громадяни, яким виповнилося 16 років; частин 2 та 3 – як громадяни, так і посадові особи, а ч. 4 – водії транспортних засобів.

Стаття 1331. Порушення правил надання послуг пасажирсь­кого автомобільного транспорту

Здійснення регулярних перевезень пасажирів на постійних маршрутах без укладення договору на перевезення пасажирів автомобільним транспортом або без паспорта маршруту – тягне за собою накладення штрафу на посадових осіб, громадян – суб’єктів підприємницької діяльності в розмірі двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Порушення правил надання послуг з перевезення організованих груп дітей або туристів – тягне за собою накладення штрафу на

<134 ___ Розділ II. Адміністративне правопорушення і адміністративна відповідальність

водіїв транспортних засобів від одного до трьох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а на посадових осіб, громадян – суб’єктів підприємницької діяльності – від п’яти до десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Відхилення від визначеного маршруту руху автобуса або маршрутного таксомотора, незаїзд на автостанцію (автовокзал), якщо такий заїзд передбачений розкладом руху автобуса або маршрутного таксомотора, – тягне за собою накладення штрафу на водіїв транспортних засобів у розмірі двох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Здійснення перевезень пасажирів в таксі, в яких не встановлено або не працює таксометр, – тягне за собою накладення штрафу в розмірі трьох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Відсутність візуальної або гучномовної інформації для пасажирів про відправлення, прибуття автобусів, вартість проїзду, правила надання послуг та пільги на пасажирському автотранспорті, відсутність візуальної інформації для пасажирів в автобусах і маршрутних таксомоторах, передбаченої Правилами надання послуг пасажирського автомобільного транспорту, – тягне за собою накладення штрафу на посадових осіб, громадян – суб’єктів підприємницької діяльності від одного до трьох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Порушення встановленого режиму праці і відпочинку водіїв – тягне за собою накладення штрафу на посадових осіб, громадян – суб’єктів підприємницької діяльності в розмірі п’яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Безпідставна відмова від передбаченого законом пільгового перевезення громадян – тягне за собою накладення штрафу на водіїв транспортних засобів, громадян – суб’єктів підприємницької діяльності від восьми до десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[Статтю 133і доповнено частиною сьомою згідно із Законом України № 3322-ІУ від 12.01.2006 р.]

[Кодекс доповнено статтею 133і згідно із Законом України № 2029-111 від 05.10.2000 р.]

Порядок здійснення міських, приміських, міжміських і міжнародних перевезень пасажирів, багажу, ручної поклажі та посилок, перевезень організованих груп дітей і туристів, а також обслуговування громадян на автостанціях, автовокзалах регламентується Правилами надання послуг пасажирського автомобільного транспорту,- затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 18.02.1997 р. № 176. Зазначені правила є обов’язковими для виконання пасажирськими перевізниками та автостанціями (автовокзалами) всіх форм власності, замовниками транспортних перевезень, водіями та пасажирами. Крім того, ці відносини регулюються наказом Міністерства транспорту України «Про затвердження Порядку і умов організації перевезень пасажирів та багажу автомобільним транспортом» від 21.01.1998 р. № 21.

Об’єктивна сторона правопорушень, передбачених ч. 1 коментованої статті, полягає у здійснені регулярних перевезень пасажирів на постійних маршрутах без укладення договору на перевезення пасажирів автомобільним транспортом або без паспорта маршруту. За встановленими зазначеними нормативним актами правилами, підприємства транспорту та інші пасажирські перевізники надають послуги на підставі державних контрактів, державних замовлень і договорів про перевезення пасажирів з урахуванням економічної ефективності провізних можливостей транспорту. Пасажирський перевізник – це суб’єкт підприємницької діяльності, який відповідно до законодавства та одержаної ліцензії надає послуги за договором про перевезення пасажирів автомобільним

Стаття 133і. Порушення правил надання послуг пасажирського автомобільного…  2ед

транспортом загального користування. Він укладає з власником автостанції (автовокзалу) договір про продаж квитків і надання обов’язкових послуг. Договір повинен передбачати відповідальність пасажирського перевізника, власника автостанції (автовокзалу) за невиконання чи неналежне виконання умов договору, несвоєчасність розрахунків за виконані ними роботи. Форми типових договорів затверджуються Мінтрансзв’язком. На маршрут оформлюється паспорт за формою, затвердженою наказом Міністерства транспорту та зв’язку України «Про затвердження Форми паспорта міського та приміського автобусного маршруту загального користування, Форми паспорта міжміського автобусного маршруту загального користування та Інструкції про порядок складання та ведення паспортів міського, приміського, міжміського та міжнародного автобусних маршрутів загального користування від 27.12.2004 р. № 1142». Регулярні перевезення – це перевезення за визначеними та узгодженими маршрутами і розкладами руху; а перевезення нерегулярні – перевезення, умови здійснення яких визначаються в кожному окремому випадку за погодженням між замовником і перевізником. Відкриття, закриття та зміна маршрутів проводяться перевізником після вивчення пасажиропотоків і моделювання маршрутних та міжрайонних кореспонденцій, обстеження доріг та дорожніх об’єктів на маршрутах за погодженням з власниками цих дорожніх об’єктів або їх уповноваженими особами.

Об’єктивна сторона правопорушень, передбачених ч. 2 коментованої статті, полягає у порушенні правил надання послуг з перевезення організованих груп дітей або туристів. Організована група дітей – це належно впорядкована група (певна кількість) дітей, які здійснюють спільну поїздку автобусом за певним маршрутом. Правила перевезення організованих груп дітей встановлені Правилами надання послуг пасажирського автомобільного транспорту, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 18.02.1997 р. № 176. Відповідно цього нормативного документа перевезення організованих груп дітей повинно здійснюватися із забезпеченням високого рівня безпеки, надійності якості транспортного обслуговування. Максимальна кількість дітей для перевезення автобусом неповинна перевищувати кількості місць для сидіння у ньому згідно з паспортом заводу-виготовлювача. Організовані групи дітей повинні перевозитися досвідченими водіями, які мають стаж керування транспортним засобом більше трьох років. Перевезення організованих груп дітей здійснюється пасажирським перевізником за наявності у нього відповідного дозволу, форма та порядок видачі якого затверджуються Мінтрансзв’язком та МОН. Перевезення організованих груп дітей колоною з п’яти і більше автобусів узгоджується з органами Державтоінспекції. До початку перевезення організованих груп дітей замовнику і пасажирському перевізнику необхідно: а) визначити маршрут перевезення організованих груп дітей, як правило, такий, яким уже здійснюються регулярні автобусні перевезення; б) встановити зупинки автобуса: технічні – одна на перші 50 кілометрів і не менше однієї – на кожні наступні 100 кілометрів маршруту; для відпочинку – на 5 хвилин через кожну годину руху і на 30 хвилин – через кожні 5 годин руху (допускається поєднання 30-хвилинного відпочинку з перервою на обід); для приймання їжі – через 3-5 годин руху; для ночівлі; в) скласти схему маршруту; г) скласти розклад руху. Перевезення організованих груп дітей виконуються тільки у світлу пору доби і за сприятливих погодних умов. Схема маршруту та розклад руху складаються в трьох примірниках, узгоджуються пасажирським перевізником з відповідними органами Державтоінспекції і затверджуються замовником. На схему маршруту наносяться ділянки доріг, населені пункти, місця концентрації Дорожньо-транспортних пригод, аварійно небезпечні ділянки тощо. Один примірник схеми маршруту і розкладу руху видаються водію, інші два зберігаються у замовника та пасажирського перевізника. Інформаційне забезпечення перевезень організованих груп дітей повинно бути візуальним. Візуальна інформація на автобусі розміщується на передньому трафареті (напис чорною фарбою «На замовлення»), спереду і ззаду

<134 ___ Розділ II. Адміністративне правопорушення і адміністративна відповідальність

в автобусі встановлюється розпізнавальний знак «Діти». Під час руху автобусів з організованими групами дітей у колоні відповідно до вимог Правил дорожнього руху: встановлюється розпізнавальний знак «Колона»; вмикається ближнє світло фар; автобуси повинні рухатися тільки в один ряд якнайближче до правого краю проїзної частини, за винятком випадків, коли колона супроводжується транспортними засобами Державтоінспекції; швидкість руху колони і дистанція між автобусами встановлюються старшим колони або за режимом руху головної машини; колона повинна бути поділена на групи (не більше п’яти транспортних засобів у кожній), дистанція між якими забезпечує можливість обгону групи іншими транспортними засобами; у разі зупинки колони на дорозі на всіх автобусах вмикаються засоби аварійної сигналізації. У салоні автобуса повинні бути позначені місця розташування аварійних виходів із зазначенням способу їх відкривання, вогнегасника, аптечки та кнопки екстреної зупинки. Написи можуть замінюватися відповідними символічними зображеннями. У разі настання несприятливих метеорологічних і дорожніх умов, виходу з ладу автобуса, загрози безпеці руху, а також погіршення здоров’я водія необхідно припинити рух з повідомленням про це пасажирського перевізника, який повинен вжити заходів для доставки дітей до кінцевого пункту маршруту, заміни автобуса, водія.

Правила перевезення туристів також встановлені Правилами надання послуг пасажирського автомобільного транспорту, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 18.02.1997 р. № 176. Нормотворець встановлює, що перевезення туристів здійснюється на підставі довгострокового договору або договору разового перевезення, зразки яких затверджуються Мінтрансзв’язком та Держтурадміністрацією. До того ж максимальна кількість туристів для перевезення автобусом не повинна перевищувати кількості місць для сидіння згідно з паспортом заводу-виготовлювача. У договорі визначаються вимоги до транспортного засобу та його обладнання, умови відпочинку і харчування водіїв тощо. Договір на разове перевезення туристів укладається з пасажирським перевізником суб’єктом туристичної діяльності, який є замовником на перевезення, у формі замовлення не пізніше ніж за 48 годин до здійснення перевезення. Зміни у замовленні на перевезення повинні бути подані замовником у письмовій формі за підписом уповноваженої особи. Перевезення туристів здійснюється за маршрутом, що визначається суб’єктом туристичної діяльності. Візуальна інформація на автобусі розміщується на передньому трафареті (напис чорною фарбою «Туристичний»). У салоні автобуса повинні бути позначені місця розташування аварійних виходів із зазначенням способу їх відкривання, вогнегасника, аптечки та кнопки екстреної зупинки. Написи можуть замінюватися або дублюватися відповідними символічними зображеннями. Для належної організації туристичних перевезень пасажирському перевізнику необхідно: а) визначити маршрут перевезення туристів, як правило, такий, яким уже здійснюються регулярні автобусні перевезення; б) визначити місця зупинки автобуса з урахуванням, що після керування автобусом протягом чотирьох з половиною годин водій повинен зробити перерву не менше ніж на 45 хвилин, якщо не настала перерва на обід; в) скласти схему маршруту з нанесенням на неї ділянок доріг, населених пунктів, місць концентрації дорожньо-транспортних подій, аварійно небезпечних ділянок тощо; г) скласти розклад руху.

Порушення зазначених правил утворює склад адміністративних правопорушень, передбачених ч. 2 коментованої статті.

Об’єктивна сторона правопорушень, передбачених ч. З коментованої статті, є відхиленням від визначеного маршруту руху автобуса або маршрутного таксомотора, незаїзд на автостанцію (автовокзал), якщо такий заїзд передбачений розкладом руху автобуса або маршрутного таксомотора. Додержання визначеної у паспорті маршруту схеми та графіку руху є обов’язковими. Будь-які зміни маршруту можуть здійснюватися у спеціальному порядку за погодженням з власниками дорожніх

Стаття 133і. Порушення правил надання послуг пасажирського автомобільного…  2ед

об’єктів або їх уповноваженими особами. Однак у випадках тимчасового закриття для руху ділянок дороги відповідно до встановлених для цього правил відхилення від визначеного маршруту руху автобуса або маршрутного таксомотора не містить складу адміністративного правопорушення.

Об’єктивна сторона правопорушень, передбачених ч. З коментованої статті, є здійсненням перевезень пасажирів таксі, в яких не встановлено або не працює таксометр. Таксі – це спеціальний легковий автомобіль, обладнаний таксометром і призначений для перевезення пасажирів та їх багажу в індивідуальному порядку. Таксометр – реєстратор розрахункових операцій, яким оснащується таксі для надання пасажиру інформації щодо оплати поїздки. Заборона здійснювати перевезення пасажирів, якщо в таксі відсутній або не працює таксометр, встановлена ст. 39 Закону України «Про автомобільний транспорт».

Об’єктивна сторона правопорушень, передбачених ч. 5 коментованої статті, – це відсутність візуальної або гучномовної інформації для пасажирів про відправлення, прибуття автобусів, вартість проїзду, правила надання послуг та пільги на пасажирському автотранспорті, відсутність візуальної інформації для пасажирів в автобусах і маршрутних таксомоторах, передбаченої Правилами надання послуг пасажирського автомобільного транспорту, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 18.02.1997 р. № 176. Відповідно до цього нормативного акту пасажири повинні одержувати чітку і своєчасну інформацію про назви зупинок, можливі пересадки, оплату проїзду тощо. Розміщення візуальної інформації здійснюється на автобусах: міських та приміських маршрутів: на передньому трафареті – номер маршруту і назва початкової та кінцевої зупинки; на боковому – додатково назви основних проміжних зупинок (у чотиридверному автобусі встановлюється один боковий трафарет біля задніх вхідних дверей); на задньому – номер маршруту; у разі здійснення перевезень в експресному режимі руху та в режимі маршрутного таксі на передньому і боковому трафаретах над номером маршруту та назвою зупинок – напис відповідно червоною фарбою «Експрес», чорною – «Маршрутне таксі». На передньому трафареті вантажопасажирського автомобіля – напис чорною фарбою «Вантажопасажирський»; міжміських та міжнародних маршрутів: на передньому і боковому трафаретах – назва початкової та кінцевої зупинки (у разі здійснення міжнародних перевезень інформація подається двома мовами у два рядки: верхній – українською, нижній – мовою держави, до якої здійснюються перевезення). Вихід чи вхід або вхід та вихід пасажирів з автобусу позначається спеціальними знаками (написами). У салоні автобуса розміщується така інформація: витяг із зазначених Правил; позначення входу та виходу; напис про розмір штрафу за безквитковий проїзд і перевезення неоплаченого багажу; позначення місць розташування аварійних виходів із зазначенням способу їх відкривання, вогнегасника, аптечки та кнопки екстреної зупинки; написи «Не палити», «Місця для пасажирів з дітьми та інвалідів» (на міських та приміських маршрутах); відомості про пасажирського перевізника та страховика (найменування, адреса, телефон); нумерація місць при здійсненні міжміських і міжнародних перевезень. Зупинки автобусів на міських та приміських маршрутах обладнуються автопавільйонами, трафаретами з назвою зупинки і номерами маршрутів, відомостями про режим роботи автобусів (назви початкового і кінцевого пунктів, час початку та закінчення руху на маршруті, інтервал руху або час відправлення автобусів) та інформацією з безпеки дорожнього руху тощо. Порушення зазначених правил утворює склад адміністративного правопорушення, передбачених ч. 5 коментованої статті.

Об’єктивна сторона правопорушень, передбачених частиною шостою коментованої статті, є порушенням встановленого режиму праці і відпочинку водіїв. Оскільки знаходження водія на маршруті у стані втоми може стати причиною створення аварійної ситуації, дорожньо-транспортної пригоди тощо, нормотворцем прийнято

<134 ___ Розділ II. Адміністративне правопорушення і адміністративна відповідальність

низку правових актів, в яких на підставі фізіологічних закономірностей виникнення та протікання процесів втоми встановлено особливі умови режиму праці і відпочинку водіїв. Положення про робочий час і час відпочинку водіїв автотранспортних засобів, затверджене наказом Міністерства транспорту України від 17.01.2002 р. № 18, яке прийнято відповідно до Кодексу законів про працю України, Конвенції про тривалість робочого часу та періоди відпочинку на дорожньому транспорті, Рекомендацій щодо тривалості робочого часу та періодів відпочинку на дорожньому транспорті, ухваленій Генеральною конференцією Міжнародної організації праці, встановлює відповідні вимоги. Так, максимальна загальна тривалість керування автотранспортним засобом, зокрема надурочні роботи, не може перевищувати 9 годин на день і 48 годин на тиждень у середньому за місячний обліковий період, а в умовах гірської місцевості під час перевезень пасажирів автобусами габаритною довжиною понад 9,5 метра та під час перевезень великовагових, великогабаритних вантажів не може перевищувати 8 годин. Водіям автобусів, які працюють на міських, приміських і міжміських регулярних пасажирських маршрутах, з їхньої згоди може встановлюватись робочий день з розподілом зміни на дві частини за умови, що тривалість цих частин не може перевищувати 4 годин з урахуванням часу, необхідного для повернення на місце стоянки. До того ж тривалість перерви між частинами зміни повинна бути не менше двох годин без урахування часу для відпочинку і харчування. Час для короткочасного відпочинку (не менше 15 хвилин) від керування автотранспортними засобами на маршруті надається у кінцевих пунктах маршруту. Положенням про робочий час і час відпочинку водіїв автотранспортних засобів, затвердженим наказом Міністерства транспорту України від 17.01.2002 р. № 18, передбачені також інші особливості режиму праці та відпочинку водіїв, порушення яких утворює склад цього правопорушення.

Об’єктивна сторона правопорушення, передбаченого ч. 7 коментованої статті, виражена у відмові пасажирського перевізника в пільговому перевезенні громадян, які згідно з законом мають право на пільгове перевезення. Згідно з ч. 1 ст. 36 Закон України «Про автомобільний транспорт» пільгові перевезення осіб, які відповідно до законодавства користуються такими правами, здійснюються пасажирськими перевізниками усіх форм власності та підпорядкування. Пасажирському перевізнику забороняється відмовлятися від пільгового перевезення, крім випадків, передбачених законом.

Суб’єктивна сторона правопорушень, передбачених коментованою статтею, характеризується наявністю умислу.

Суб’єктами правопорушень, які передбачені частинами 1, 5 та 6 можуть бути посадові особи та суб’єкти підприємницької діяльності (пасажирські перевізники), ч. 2 – зазначені особи, а також водії, ч. 7 – водії та громадяни (суб’єкти підприємницької діяльності). Суб’єктами правопорушень, передбачених ч. З коментованої статті, можуть бути лише водії автобусів та маршрутних таксомоторів.

Стаття 1332. Порушення умов і правил здійснення міжнародних автомобільних перевезень пасажирів і вантажів

Здійснення внутрішніх автомобільних перевезень пасажирів і вантажів на території України транспортними засобами, зареєстрованими в інших державах, або міжнародних двосторонніх чи транзитних перевезень пасажирів і вантажів без відповідного дозволу, а також порушення особливих умов і правил, зазначених у ліцензії на здійснення міжнародних автомобільних перевезень пасажирів і вантажів, – тягне за собою накладення штрафу на посадових осіб, громадян – суб’єктів підприємницької діяльності, водіїв транспортних засобів від двадцяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Стаття 1332. Порушення умов і правил здійснення міжнародних автомобільних…   275

[Кодекс доповнено статтею 13 З2 згідно із Законом України М 2029-111 від 05.10.2000 р.]

Об’єктом правопорушень, передбачених коментованою статтею, є суспільні відносини у сфері міжнародного перевезення пасажирів та вантажів. Міжнародні перевезення пасажирів і вантажів автомобільним транспортом здійснюються між пунктами відправлення та призначення, один з яких або обидва розташовані за межами території України. Організація міжнародних перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом здійснюється перевізниками відповідно до міжнародних договорів України з питань міжнародних автомобільних перевезень, а правила міжнародних перевезень пасажирів автомобільним транспортом по території України затверджуються Кабінетом Міністрів України. Правила міжнародних перевезень вантажів автомобільним транспортом по території України затверджуються центральним органом виконавчої влади в галузі транспорту. Міжнародним перевізником пасажирів і вантажів автомобільним транспортом є суб’єкт підприємницької діяльності, який здійснює таке перевезення відповідно до міжнародних договорів України, ліцензії та договору про перевезення пасажира чи (та) вантажу автомобільним транспортом, що використовується ним на законних підставах. Так, відповідно до Правил оформлення, видачі, використання, обліку та звітності щодо дозволів Європейської конференції міністрів транспорту (ЄКМТ) на перевезення вантажів автомобільним транспортом між країнами – членами ЄКМТ, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 20.08.2004 р. № 757, встановлено особливий порядок надання дозволів на міжнародне перевезення вантажів. Наказом Міністерства транспорту України 09.02.2004 р. № 75 встановлено Порядок організації регулярних, нерегулярних і маятникових перевезень пасажирів автомобільним транспортом у міжнародному сполученні. Відповідно до вимог останнього, дозволи українським перевізникам на виконання міжнародних перевезень територією України та іноземних держав, а також дозволи компетентним органам іноземних держав на здійснення міжнародних перевезень пасажирів іноземними пасажирськими перевізниками територією України надає Державний департамент автомобільного транспорту (Укравтотранс). Відповідно до положень міжурядових угод дозволи можуть бути таких видів: двосторонній – дозвіл дає право на здійснення поїздки з пасажирами (вантажем) або без них (нього) між пунктом, розташованим на території України, і пунктом, розташованим на території іноземної держави, яка вказана в дозволі (туди та у зворотному напрямку); транзитний – дозвіл, який дає право на здійснення поїздки з пасажирами (вантажем) або без них (нього) через територію держави, зазначеної в дозволі, яка не є країною посадки (завантаження) або висадки (розвантаження) туди та у зворотному напрямку; універсальний – дозвіл, який дає право на здійснення поїздки з пасажирами (вантажем) або без них (нього) як транзитом, так і в двосторонньому сполученні (туди та у зворотному напрямку); до/з третіх країн – дозвіл, який дає право на здійснення поїздки з вантажем із пункту, розташованого на території держави, яка вказана в дозволі, до третьої держави або з третьої держави в пункт, розташований на території держави, яка вказана в дозволі. Здійснення внутрішніх автомобільних перевезень пасажирів і вантажів на території України транспортними засобами, зареєстрованими в інших державах, або міжнародних двосторонніх чи транзитних перевезень пасажирів і вантажів за відсутності дозволів і є об’єктивною стороною першого правопорушення, передбаченого коментованою статтею.

Відповідно до вимог Закону України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності», постанов Кабінету Міністрів України, які видані на підставі цього Закону, наказу Міністерства транспорту України від 20.01.2004 р. № 19 «Про запровадження ліцензування господарської діяльності з надання послуг з перевезення пасажирів і вантажів автомобільним транспортом загального користування (крім надання послуг з перевезення пасажирів та їх багажу на таксі) та ліцензування господарської діяльності

<134 ___ Розділ II. Адміністративне правопорушення і адміністративна відповідальність

з надання послуг з перевезення пасажирів та їх багажу на таксі», Інструкції про порядок підготовки документів для видачі ліцензій та з надання їх до Державного департаменту автомобільного транспорту, затвердженої наказом Державного департаменту автомобільного транспорту від 21.01.2004 р. № 11, надання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом загального користування в обов’язковому порядку потребує ліцензування. Порядок та строки прийняття рішення про видачу ліцензії або про відмову у її видачі, підстави для прийняття рішення про відмову в видачі ліцензії визначені ст. 11 Закону України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності». Ліцензійні умови є нормативно-правовим актом, положення якого встановлюють кваліфікаційні, організаційні, технологічні та інші вимоги для провадження господарської діяльності з надання послуг з перевезення пасажирів і вантажів автомобільним транспортом. Порушення зазначених ліцензійних умов уявляє собою об’єктивну сторону другого правопорушення, передбаченого коментованою статтею.

Суб’єктивна сторона правопорушень, передбачених коментованою статтею, характеризується наявністю вини у формі умислу.

Суб’єктом правопорушення можуть бути посадові особи, фізичні особи – суб’єкти підприємницької діяльності, а також водії автотранспортних засобів.

Стаття 134. Провезення ручної кладі понад установлені норми і неоплаченого багажу

Провезення ручної кладі понад установлені норми на залізничному, морському і річковому транспорті – тягне за собою накладення штрафу від 0,5 до одного неоподатковуваного мінімуму доходів громадян.

[У частину першу статті 134 внесено зміни згідно із Законом України N° 55/97-ВР від 07.02.97 р.]

Неоплачене провезення багажу в електротранспорті і автобусах міського, приміського, міжміського сполучення, а також у маршрутних таксі – тягне за собою накладення штрафу від 0,1 до 0,5 неоподатковуваного мінімуму доходів громадян.

[У частину другу статті 134 внесено зміни згідно із Законом України № 55/97-ВР від 07.02.97 р.]

[У статтю 134 внесено зміни згідно з Указом Президії Верховної Ради Української РСР N° 3282-ХІ від 19.12.86 р.]

Об’єктом правопорушень, передбачених коментованою статтею, є суспільні відносини у сфері транспорту.

Ручна поклажа – це предмети або речі, які перевозяться разом з пасажирами. Відомчими нормативними актами встановлено певні норми щодо ваги та габаритів такої поклажі. Так, відповідно до п. 3.1.1. Правил перевезень пасажирів, багажу, вантажобагажу та пошти залізничним транспортом України, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 28.07.98 р. № 297, до ручної поклажі належать предмети і речі, незалежно від виду упакування, що легко переносяться і за своїми розмірами без труднощів розміщаються у вагонах на місцях, що призначені для розміщення ручної поклажі. Кожний пасажир має право безплатно перевозити із собою у вагоні ручну поклажу вагою до 36 кг на повний, пільговий, безплатний проїзний документ і 15 кг на дитячий. Перевезення ручної поклажі понад встановлену норму спричиняє накладення штрафу згідно з законодавством України. Сплата штрафу не звільняє пасажира від оплати вартості перевезення надлишкової вартості ручної поклажі. Відповідно до Правил надання послуг пасажирського автомобільного транспорту, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 18.02.1997 р. № 176, багаж

Стаття 135. Безквитковий проїзд_______________________ 277

– це вантаж, розміри якого не перевищують 100 х 50 х ЗО сантиметрів, а вага становить понад 30, але не більш як 40 кілограмів; ручна поклажа – вантаж, розміри якого не перевищують 60 х 40 х 20 сантиметрів, а вага – 30 кілограмів. До ручної поклажі належать також упаковані лижі, дитячі санчата, дитячі та складані велосипеди, дитячі коляски тощо. Відповідно до Правил користування трамваєм і тролейбусом у містах України, затверджених наказом Мінбуду України від 09.10.2006 №329, багаж – речі, упаковані для перевезення предмети, розміром більше 60 х 40 х 20 см або вагою понад 30 кг, а також довгомірні предмети завдовжки більше 150 см та діаметром понад 10 см (крім лиж), які перевозяться пасажиром; ручна поклажа – речі, упаковані для перевезення предмети, розміром до 60 х 40 х 20 см або вагою до 30 кг, а також довгомірні предмети завдовжки до 150 см та діаметром до 10 см, які перевозяться пасажиром.

Пасажирам забороняється перевозити громіздкий багаж розміром більш ніж ЮОх 50х 30 см або вагою понад 40 кг, речі довші за 190 см та діаметром більше 30 см (крім дитячих та інвалідних колясок, велосипедів, що складаються, та лиж). Відповідні норми встановлені іншими нормативно-правовими актами.

Об’єктивна сторона правопорушень, передбачених коментованою статтею, полягає у порушенні закріплених у правилах перевезення пасажирів на залізничному, морському і річковому транспорті, а також електротранспорті, автобусах міського, приміського, міжміського сполучення та маршрутних таксі норм щодо припустимих ваги, габаритів та тарифів оплати ручної поклажі або багажу.

Суб’єктивна сторона правопорушення характеризується наявністю вини у формі умислу.

Суб’єктом правопорушення може бути особа, якій виповнилося 16 років.

Стаття 135. Безквитковий проїзд

Безквитковий проїзд пасажира, а так само провезення без квитка дитини віком від семи до шістнадцяти років:

у поїздах приміського, місцевого або дальнього сполучення – тягне за собою накладення штрафу в десятикратному розмірі від вартості проїзду;

в міському транспорті – тягне за собою накладення штрафу в двадцяти кратному розмірі від вартості проїзду;

в автобусі приміського або внутрірайонного сполучення – тягне за собою накладення штрафу в десятикратному розмірі від вартості проїзду;

в автобусі міжміського і міжнародного сполучення та у міжміському електротранспорті – тягне за собою накладення штрафу в десятикратному розмірі від вартості проїзду;

на суднах водного транспорту – тягне за собою накладення штрафу в п’ятикратному розмірі від вартості проїзду.

[У статтю 135 внесено зміни згідно з Указом Президії Верховної Ради Української РСР № 3282-ХІ від 19.12.86р.; Законом України N° 210/95-ВР від 02.06.95 р.]

[Статтю 135 доповнено згідно із Законом України N° 2029-111 від 05.10.2000 р.]

Об’єктом правопорушень, передбачених коментованою статтею, є суспільні відносини у сфері транспорту.

Проїзд для пасажирів на транспорті (за винятком певних, встановлених законодавством, категорій) є платним. Після оплати проїзду пасажиру видається проїзний квиток – документ, який надає йому право на користування певним видом транспорту та підтверджує укладення між ним та транспортною організацією угоди на перевезення. Порядок придбання та компостування квитків має певні відмінності залежно від виду транспорту: шляхом збирання плати за проїзд кондуктором; придбання проїзного квитку у квитковій касі; придбання проїзного документа тривалого користування тощо.

<134 ___ Розділ II. Адміністративне правопорушення і адміністративна відповідальність

Порядок реалізації проїзних квитків та контролю за оплатою проїзду встановлюється відповідними підзаконними нормативними актами: Правилами перевезень пасажирів, багажу, вантажобагажу та пошти залізничним транспортом України, затверджених наказом Мінтрансзвязку України від 27.12.2006 р. № 1196, Правилами надання послуг пасажирського автомобільного транспорту, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 18.02.1997 р. № 176, Правилами надання населенню послуг з перевезень міським електротранспортом, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 23.10.2004 р. № 1735 та іншими. Відповідно до положень зазначених нормативних актів, пасажир здійснює оплату транспортних послуг за встановленим тарифом (вартістю). Тарифи та вартість проїзних квитків встановлюються відповідно до законодавства. Право пасажира на пільговий проїзд посвідчується відповідним посвідченням, яке видається визначеним законом категоріям громадян у встановленому законодавством порядку.

Об’єктивна сторона цього правопорушення полягає у проїзді пасажирів та провезенні дитини віком від семи до шістнадцяти років у поїздах приміського, місцевого або дальнього сполучення, в міському транспорті, в автобусі приміського або внутрірайонного сполучення, в автобусі міжміського і міжнародного сполучення, у міжміському електротранспорті та на суднах водного транспорту без документів, які надають їм право на проїзд. Такими документами можуть бути проїзні квитки разового або тривалого користування та посвідчення, які надають право на безоплатний проїзд або зниження вартості проїзду, видані у встановленому законом порядку. До того ж необхідно додержання терміну чинності проїзного документа – періоду часу, протягом якого проїзний документ є чинним для здійснення поїздки. Обов’язок зберігати проїзні документи законодавство покладає на пасажирів.

Виготовлення з метою збуту, збут або використання завідомо підроблених квитків залізничного, водного, повітряного або автомобільного транспорту та інших проїзних документів і документів на перевезення вантажу є складом злочину, передбаченого ст. 215 Кримінального кодексу України.

Розмір штрафу, передбачений цією статтею, уявляє собою абсолютно визначеною санкцією, тобто чітко встановленою сумою штрафу.

Суб’єктивна сторона правопорушення характеризується наявністю умислу або необережності.

Суб’єктом правопорушення може бути особа, якій виповнилося 16 років.