Кримінальний кодекс України: коментар ч. 17

ч. 1   ч. 2   ч. 3   ч. 4   ч. 5   ч. 6   ч. 7   ч. 8   ч. 9   ч. 10   ч. 11   ч. 12   ч. 13   ч. 14   ч. 15   ч. 16   ч. 17   ч. 18   ч. 19   ч. 20   ч. 21

Розділ XV

ЗЛОЧИНИ ПРОТИ АВТОРИТЕТУ ОРГАНІВ ДЕРЖАВНОЇ ВЛАДИ,

ОРГАНІВ МІСЦЕВОГО САМОВРЯДУВАННЯ

ТА ОБ’ЄДНАНЬ ГРОМАДЯН

Стаття 338.     Наруга над державними символами

  1. Публічна наруга над Державним Прапором України, Державним Гербом
    України або Державним Гімном України –

карається штрафом до п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арештом на строк до шести місяців.

  1. Публічна наруга над офіційно встановленим або піднятим прапором чи
    гербом іноземної держави –

карається штрафом до п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арештом на строк до шести місяців.

  1. Об’єктом злочину є авторитет Української держави, який підривається у разі по­
    сягання на державні символи як України, так і іноземної держави. В останньому випад­
    ку авторитет України у світі страждає тому, що представники української влади начеб­
    то не спромоглися політичними та іншими засобами попередити демонстрацію непова­
    ги до державних символів певної іноземної держави, а тим самим і до неї самої.
  2. Ст. 338 містить два простих склади злочину, кожен з яких має свій предмет.
    Предметом злочину, передбаченого ч. 1 ст. 338, є державні символи України – Дер­
    жавний Прапор України, Державний Герб України і Державний Гімн України.

Державний Прапор України – прямокутний стяг із двох рівновеликих горизон­тальних смуг синього і жовтого кольорів.

Великий Державний Герб України встановлюється законом з урахуванням малого Державного Герба України (тризуб) та герба Війська Запорізького (козак з мушкетом). Головним елементом великого Державного Герба України є Знак Княжої Держави Во­лодимира Великого (малий Державний Герб України). Оскільки вказаний закон на сьо­годні не прийнято, то Державним Гербом України є Знак Княжої Держави Володимира Великого (тризуб).

Державним Гімном України є національний гімн на музику М. Вербицького із словами першого куплету та приспіву твору П. Чубинського у редакції, встановленій Законом України «Про Державний Гімн України».

Предметом злочину, передбаченого ч. 2 ст. 338, є офіційно встановлені або підняті державний прапор і державний герб будь-якої іншої держави, незалежно від того, чи визнана вона Україною і чи підтримує Україна з нею дипломатичні відносини. Прапор та герб іноземної держави – це її офіційні символи. Дипломатичне представництво та глава дипломатичного представництва мають право встановлювати Державний прапор та Державний герб акредитуючої держави на приміщеннях дипломатичного представ­ництва в Україні, а також на резиденції та засобах пересування глави дипломатичного представництва. Державний прапор та Державний герб акредитуючої держави може

 

792

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

Розділ XV

 

вивішуватися (встановлюватися) також на приміщенні консульської установи, на рези­денції глави консульської установи і, коли це пов’язано з виконанням службових обов’язків, на засобах пересування глави консульської установи. У цих випадках вони вважаються офіційно встановленими або піднятими.

До предмета цього злочину не належать: а) прапори і герби, які не є символами іно­земних держав (наприклад, прапор суб’єкта федерації, або полотнище, лише схоже на прапор іноземної держави); б) прапори і герби міжнародних організацій (скажімо, прапор ООН); в) прапори і герби іноземних держав, які не були офіційно встановлені або підняті.

Знищення чи пошкодження прапора (герба) іноземної держави, який не був офіцій­но піднятий (встановлений), інша публічна наруга над ними або над прапором (гербом) міжнародної організації, якщо це було поєднано з порушенням громадського порядку і супроводжувалось особливою зухвалістю чи винятковим цинізмом, можуть бути ква­ліфіковані за ст. 296.

  1. З об’єктивної сторони злочини, передбачені частинами 1 і 2 ст. 338, полягають у
    публічній нарузі.

Способами наруги можуть бути знищення чи пошкодження прапора (герба) шляхом його спалення, ламання, розмальовування, нанесення на прапор образливих написів, зле шаржування герба чи гімну.

Наруга над державними символами тягне відповідальність за ст. 338 лише у разі, якщо вона була публічною (спрямованою на публіку). При цьому винна особа може, скажімо, розмалювати прапор як у присутності інших людей, так і без їх присутності, але з наступним винесенням такого прапора на людські очі.

Злочин вважається закінченим з моменту вчинення описаних у ст. 338 дій.

Імітація зображення Державного Герба України, Державного Прапора України та звучання Державного Гімну України, зображення державних символів інших держав у рекламній діяльності не тягне відповідальності за ст. 338, але створює підстави для притягнення суб’єктів підприємницької діяльності до фінансової відповідальності.

  1. Суб’єкт злочину загальний.
  2. З суб’єктивної сторони злочин характеризується прямим умислом. Публічна на­руга над державними символами, вчинена з хуліганських мотивів, кваліфікується за сукупністю злочинів, передбачених частинами 1 або 2 ст. 338 і ст.

Конституція України (статті 8, 20).

Закон України «Прорекламу» від 3 липня 1996р. (статті 8, 27). Закон України «Про Автономну Республіку Крим» від 17 березня 1995 p. (cm. 7). Закон України «Про Державний Гімн України» від б березня 2003 р. Постанова ВР «Про Державний Прапор України» від 28 січня 1992 р. Постанова ВР «Про Державний Герб України» від 19 лютого 1992 р.

Положення про дипломатичні представництва та консульські установи іноземних держав в Україні. Затверджене указом Президента України № 198/93 від 10 червня 1993 р. (пункти 7, 22). Постанова ПВС№ 3 від 28 червня 1991 р. «Про судову практику в справах про хуліганство» (п. 11).

Стаття 339.     Незаконне підняття Державного Прапора України на річко­вому або морському судні

Підняття Державного Прапора України на річковому або морському судні без права на цей Прапор –

карається штрафом до п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арештом на строк до шести місяців.

  1. Об’єктом злочину є встановлений законодавством порядок, відповідно до якого право плавання під Державним Прапором України має лише судно, яке: а) є державною власністю України або перебуває у власності фізичної особи – громадянина України,

 

Стаття 340

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

793

 

або юридичної особи в Україні, заснованої виключно українськими власниками, а так само яке перебуває у цих осіб на умовах договору бербоут-чартеру; б) зареєстроване у Державному судновому реєстрі України або Судновій книзі України; в) отримало сві­доцтво про право плавання під Державним Прапором України. Отримання судном, придбаним за кордоном, тимчасового свідоцтва від консула України також надає право зареєструвати судно у Державному судновому реєстрі України або Судновій книзі України і підняти на ньому Державний Прапор України, але не більше ніж протягом одного року.

Цей порядок забезпечує, зокрема, суверенні права України на її виключну (морсь­ку) економічну зону, додержання митних, санітарних та імміграційних правил, правил рибальства тощо. Умови реєстрації судна у Державному судновому реєстрі України або у Судновій книзі України встановлюються законодавством України.

  1. Предмет злочину – Держаний Прапор України. Про поняття Державний Прапор
    України див. коментар до ст. 338.

Річкове або морське судно – це самохідна чи несамохідна плавуча споруда, що ви­користовується для перевезення вантажів, пасажирів, багажу і пошти, для рибного чи іншого морського промислу, розвідки і добування корисних копалин, рятування людей і суден, що зазнають лиха на морі, буксирування інших суден та плавучих об’єктів, здійснення гідротехнічних робіт чи піднімання майна, що затонуло у морі, для несення спеціальної державної служби (охорона промислів, санітарна і карантинна служби, за­хист моря від забруднення тощо), для наукових, навчальних і культурних потреб, для спорту чи інших потреб.

  1. З об’єктивної сторони злочин полягає у піднятті Державного Прапора України
    без права на цей Прапор.

Керування судноводіями річковими або маломірними суднами, не зареєстрованими у встановленому порядку, але такими, на яких не піднято Державний Прапор України, тягне адміністративну відповідальність за ч. 1 ст. 116, а випуск (направлення) у плаван­ня річкового судна без документів, що посвідчують його належність, чи маломірного судна, не зареєстрованого у встановленому порядку, але на яких не піднято Державний Прапор України,- за частинами 1 або 2 ст. 116-1 КАП.

  1. Суб’єкт злочину загальний. Звичайно ним є капітан відповідного судна або осо­ба, яка виконує його обов’язки.
  2. Суб’єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом.

Конвенція про відкрите море від 29 квітня 1958 р. Ратифікована СРСР 20 жовтня 1960 р. (статті 4-6).

Конвенція ООН з морського права від 10 грудня 1982 р. Ратифікована Україною З червня 1999 р. (ст. 94).

КТМ (статті 15, 26-34, 203).

Порядок ведення Державного суднового реєстру України і Суднової книги України. Затвер­джений постановою КМ№ 1069 від 26 вересня 1997 р. (пункти 6, 28, 44, 48, 51, 56)

Положення про Регістр судноплавства України. Затверджене постановою KM №814 від 8 червня 1998 р. (п. 7).

Стаття 340.     Незаконне   перешкоджання   організації  або   проведенню зборів, мітингів, походів і демонстрацій

Незаконне перешкоджання організації або проведенню зборів, мітингів, вуличних походів і демонстрацій, якщо це діяння було вчинене службовою особою або із застосуванням фізичного насильства,-

карається виправними роботами на строк до двох років або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до пяти років, або по­збавленням волі на той самий строк.

 

794

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

Розділ XV

 

  1. Конституція України надає громадянам «право збиратися мирно, без зброї і про­водити збори, мітинги, походи і демонстрації, про проведення яких завчасно сповіща­ються органи виконавчої влади чи органи місцевого самоврядування». Збори, мітинги, вуличні походи і демонстрації є формами безпосередньої демократії, які мають підтри­муватися суверенною і незалежною, демократичною, соціальною, правовою державою, якою намагається стати Україна. Відповідно до статті 315 ЦК фізичні особи мають пра­во вільно збиратися на мирні збори, конференції, засідання, фестивалі тощо, а обме­ження щодо реалізації права на мирні зібрання може встановлюватися судом відповід­но до закону.
  2. Основним безпосереднім об’єктом злочину є внутрішній та міжнародний авто­ритет нашої держави. Його альтернативним додатковим обов’язковим об’єктом можуть бути життя та здоров’я, воля, честь і гідність особи або ж встановлений порядок вико­нання службовими особами своїх повноважень.
  3. З об’єктивної сторони злочин проявляється у незаконному перешкоджанні орга­нізації або проведенню зборів, мітингів, вуличних походів і демонстрацій, і може бути вчинений:

 

  • службовою особою – із застосуванням насильства або без такого;
  • службовою або іншою особою – із застосуванням насильства.

Під зборами слід розуміти спільну присутність групи громадян, які зібралися у по­рядку, передбаченому законом, в одному місці, визначеному їх організаторами, з мож­ливим використанням звукопідсилюючої апаратури, для прилюдного обговорення та вираження свого ставлення до дій органів державної влади і місцевого самоврядування, органів самоорганізації населення, їх посадових і службових осіб, керівників політич­них партій, профспілкових, громадських організацій та установ, підприємств, незалеж­но від форми власності, подій в політичному, економічному, соціальному, духовному житті країни, суспільстві та світі в цілому.

Мітинг – організоване, мирне масове зібрання громадян з можливим використан­ням як державної, так і іншої незабороненої законами України символіки, плакатів, транспарантів, портретів, а також звукопідсилювальної апаратури, у випадках, перед­бачених законом, у визначеному його організаторами місці для прилюдного обговорен­ня окремих подій чи питань політичного, економічного, соціального життя, вираження протесту або підтримки дій органів державної влади, органів місцевого самоврядуван­ня, керівників політичних партій, профспілкових, громадських організацій, установ, підприємств, незалежно від форми власності, політичних, профспілкових, громадських організацій, посадових осіб, а також із метою вирішення проблем та питань, що нале­жать до сфери політичних, економічних, партійних, релігійних, національних та інших інтересів учасників мирних заходів та акцій.

Вуличний похід – організований, з можливими перервами для проведення мітингів, пікетувань, мирний масовий рух громадян, у випадках, передбачених цим Законом, за заздалегідь розробленими його організаторами міським, районним у місті, селищним чи сільським маршрутами з метою привернення уваги органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб, керівників політичних партій, профспіл­кових, громадських організацій, підприємств, незалежно від форми власності, до важ­ливих, на погляд організаторів, проблем, проблем місцевої територіальної громади, а також із метою прилюдного виявлення своїх політичних, економічних, соціальних, партійних, релігійних, національних та інших поглядів, підтримки чи протесту.

Демонстрація – це організоване, мирне масове проходження громадян з можливим використанням як державної, так і іншої незабороненої законами України символіки, плакатів, транспарантів, портретів, а також звукопідсилювальної апаратури по тротуару чи проїжджій частині вулиці (дороги), бульвару, проспекту, площі за визначеним її ор­ганізаторами маршрутом з метою привернення уваги органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб, керівників політичних партій, профспіл­кових, громадських організацій, установ, підприємств, незалежно від форми власності,

 

Стаття 340__________________ ОСОБЛИВА ЧАСТИНА__________________________ 795_

громадськості до вирішення нагальних політичних, економічних, соціальних та інших проблем і питань держави, суспільства, місцевої територіальної громади або з метою прилюдного протесту проти рішень, заходів, здійснюваних органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими особами, а також проти окремих подій життя в державі чи світі в цілому, або навпаки – їх підтримки.

Не створюють злочину, передбаченого ст. 340, незаконне перешкоджання організа­ції або проведенню заходів, не перелічених у ст. 340, якими можуть бути:

а)  похід, який не належить до вуличних – організований, довготривалий, з можли­
вими перервами на проїзд транспортом та проведення мітингів, пікетувань та відпочин­
ку, мирний масовий рух громадян, у випадках, передбачених законом, за завчасно роз­
робленими його організаторами на території України, кількох областей або місцевими
маршрутами з метою привернення уваги органів державної влади та органів місцевого
самоврядування, їх посадових осіб, керівників політичних партій тощо, до важливих, на
погляд організаторів, проблем, а також з метою прилюдного виявлення своїх політич­
них, економічних, соціальних, партійних, релігійних, національних та інших поглядів,
підтримки чи протесту;

б) пікетування – прилюдне виявлення громадянами особистих, групових, політич­
них, економічних, соціальних, партійних, релігійних, національних інтересів чи протес­
ту (без демонстрацій, мітингів, походів), у т. ч. шляхом голодування, біля та навколо
адміністративних будинків органів державної влади тощо з використанням чи без ви­
користання закликів, плакатів, транспарантів, портретів;

в)  інші мирні заходи протестного характеру (голодування, наметове містечко, фа­
кельний вуличний похід чи інша подібна акція);

г)  інші мирні заходи не протестного характеру (автомотовелопробіг, фестиваль,
благодійний культурний захід, виставка, інша акція комерційного характеру, конфе­
ренція, семінар тощо);

г) збори трудових колективів, політичних партій, професійних спілок, громадських
організацій, які проводяться у закритих приміщеннях або поза ними у відповідності із
законами України, їхніми статутами та положеннями;

д)  мирні заходи та акції, які проводяться органами державної влади та органами
місцевого самоврядування;

є) публічні богослужіння, церемонії, паломництва, процесії чи інші релігійні обряди;

є) мирні заходи та акції громадян з метою відпочинку, весільні процесії, народні свята, похорони тощо.

Незаконне перешкоджання організації або проведенню таких заходів, вчинене служ­бовою особою, за відповідних підстав може бути кваліфіковано за ст. 364 (423) або 365 (424), а вчинене іншою особою із застосуванням фізичного насильства – як відповідний злочин проти життя та здоров’я, проти волі, честі та гідності особи, проти власності тощо.

Незаконне перешкоджання здійсненню публічного богослужіння, церемонії, проце­сії чи іншого релігійного обряду кваліфікується за ч. 1 ст. 180.

Перешкоджання означає створення перепон, недопущення організації або прове­дення вказаних мирних заходів. Способами його можуть бути винесення рішення про заборону їх проведення, погроза застосування до їх організаторів чи учасників насиль­ства або фактичне його застосування, спроба підкупу організаторів відповідного заходу чи їх обман тощо. Якщо такі дії були пов’язані із вчиненням іншого злочину, це вима­гає самостійної правової оцінки і кваліфікації за сукупністю із ст. 340.

Проте поняттям «фізичне насильство», передбаченим ст. 340, повністю охоплю­ється завдання побоїв, мордування, заподіяння легких чи середньої тяжкості тілесних ушкоджень. Умисне заподіяння особі тілесних ушкоджень середньої тяжкості, вчинене з метою залякування потерпілого або його родичів чи з метою примусу до відмови від організації відповідного мирного заходу або участі у ньому, а так само заподіяння йому тяжкого тілесного ушкодження або його вбивство кваліфікуються за сукупністю зло­чинів, передбачених ст. 340 і, відповідно, ч. 2 ст. 122, ст. 121 або 115.

 

796

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

Розділ XV

 

Відповідно до ст. 39 Конституції України у нашій державі встановлено реєстрацій­ний, а не дозвільний порядок проведення зборів, мітингів, походів і демонстрацій, а їх проведення може бути обмежене лише за рішенням суду та виключно у випадках, ви­значених безпосередньо Основним Законом. Такі обмеження можуть встановлюватися судом відповідно до закону і в інтересах національної безпеки та громадського порядку з метою: а) запобігання заворушенням чи злочинам; б) для охорони здоров’я населення; в) для захисту прав і свобод інших людей. Крім того, сам зміст розглядуваного права містить певні обмеження, адже Конституція дозволяє збиратися лише мирно, без зброї. Певні тимчасові обмеження права громадян на мирні збори можуть встановлюватися в умовах воєнного або надзвичайного стану.

Таким чином, збори, мітинги, вуличні походи і демонстрації здійснюються на за­конних підставах, коли вони відповідають сукупності таких умов: а) місце зборів та мітингів, маршрут проходження демонстрацій і походів були визначені їх організато­рами, про що останні своєчасно сповістили виконавчі органи сільських, селищних, міських рад; б) вказані заходи є мирними і провадяться без зброї; в) вони провадяться поза межами воєнного або надзвичайного стану, або хоча і в умовах воєнного або над­звичайного стану, але відповідні обмеження на їх проведення встановлено не були; г) їх організація та проведення не заборонені судовим рішенням, яке набрало чинності і не скасоване.

Перешкоджання організації або проведенню вказаних заходів, які здійснюються на законних підставах, є завжди незаконним. Крім того, таке перешкоджання є незакон­ним і у випадках, коли воно вчинюється: 1) не службовою особою і пов’язане із засто­суванням фізичного насильства до організаторів чи учасників мирних заходів, навіть якщо про них не були своєчасно сповіщені виконавчі органи місцевих рад, чи їх прове­дення було заборонене судом, чи вони проводились в умовах воєнного або надзвичай­ного стану; 2) службовою особою, яка діє не на підставі закону, не у межах своїх пов­новажень або не у спосіб, передбачені Конституцією і законами України (наприклад, службова особа застосовує до учасників мітингу зброю чи спеціальний засіб, які за за­коном у даних умовах застосовані бути не можуть, або, не чекаючи рішення суду, на свій розсуд визначивши, що мітинг суперечить інтересам національної безпеки, віддає наказ про витіснення учасників мітингу з площі тощо).

  1. Суб’єктом злочину, якщо він не пов’язаний з насильством, може бути тільки служ­
    бова особа. Незаконне перешкоджання організації або проведенню зборів, мітингів, по­
    ходів і демонстрацій, вчинене суддею шляхом постановления завідомо неправосудного
    рішення, ухвали або постанови, кваліфікується за ст. 375. Такі самі дії, якщо вони були
    вчинені іншою службовою особою, крім судді, шляхом зловживання владою або службо­
    вим становищем і спричинили тяжкі наслідки, кваліфікуються за ч. 2 ст. 364 (ч. 2 ст. 423),
    якщо цією службовою особою є працівник правоохоронного органу – за ч. З ст. 364.

Про поняття службової особи див. примітки 1 і 2 до ст. 364 та Загальні положення до розділу XVII Особливої частини КК.

Суб’єкт злочину, якщо цей злочин пов’язаний з насильством,- осудна особа, яка досягла 16-річного віку, у т. ч. і службова особа. Якщо передбачені ст. 340 дії вчинені службовою особою, крім судді, шляхом перевищення влади або службових повнова­жень, вони кваліфікуються за частинами 1, 2 або 3 ст. 365 (частинами 1 або 3 ст. 424).

  1. З суб’єктивної сторони злочин характеризується прямим умислом.

Конституція України (статті 1, 39, 64).

ЦК (ст. 315).

Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні» від 21 травня 1997 p. (cm. 8, п. «б» ч. 1 ст. 38).

Закон України «Про свободу совісті та релігійні організації» від 23 квітня 1991 p. (cm. 21).

Указ Президії Верховної Ради СРСР «Про порядок організації і проведення зборів, мітингів, вуличних походів і демонстрацій в СРСР» від 28липня 1988р.

 

Стаття 341_____________________ ОСОБЛИВА ЧАСТИНА______________________________ 797_

Стаття 341.     Захоплення державних або громадських будівель чи споруд

Захоплення будівель чи споруд, що забезпечують діяльність органів дер­жавної влади, органів місцевого самоврядування, об’єднань громадян, з ме­тою незаконного користування ними або перешкоджання нормальній роботі підприємств, установ, організацій –

карається арештом на строк до шести місяців або обмеженням волі на строк до трьох років, або позбавленням волі на той самий строк.

  1. Основним безпосереднім об’єктом злочину є нормальна діяльність органів дер­жавної влади, органів місцевого самоврядування, об’єднань громадян; нормальна робо­та будь-яких інших підприємств, установ, організацій, а додатковим об’єктом – відно­сини власності або встановлений порядок користування будівлями чи спорудами.
  2. Предметом злочину виступають будівлі і споруди. Характерною ознакою цих бу­дівель і споруд є те, що вони забезпечують діяльність органів державної влади (законодав­чої, виконавчої, судової”), органів місцевого самоврядування та об’єднань громадян. До них, зокрема, належать будівлі і споруди, що забезпечують діяльність ВР, Президента України, РНБО, KM та всіх міністерств і відомств України, РП, НБ, КС, ВС та підпоряд­кованих йому судів, ВРЮ, прокуратури України, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, місцевих рад, політичних партій, громадських організацій. Забезпечувати діяльність на­званих у диспозиції ст. 341 органів можуть будівлі та споруди, в яких знаходяться ці ор­гани, а також будівлі і споруди, які належать господарюючим суб’єктам різних форм влас­ності, діяльність яких пов’язана із нормальним функціонуванням вищевказаних органів. Так, наприклад, предметом цього злочину може бути визнана будівля, в якій розташована приватна АТС, що обслуговує відповідні органи. Також предметом цього злочину мо­жуть бути будівлі, де знаходяться пошта, телеграф, телефон, а також споруди, за допомо­гою яких здійснюється технічне забезпечення роботи цих установ.

Предметом цього злочину не є будівлі і споруди підприємств, установ, організацій, які не відносяться до органів державної влади, органів місцевого самоврядування чи до об’єднань громадян і які не забезпечують діяльності цих органів. Це, наприклад, будів­лі і споруди державних закладів освіти, релігійних організацій, благодійних фондів.

  1. Об’єктивна сторона злочину характеризується однією обов’язковою ознакою – суспі­
    льно небезпечною дією. Вона виражається у захопленні зазначених вище будівель і споруд.

Під захопленням розуміється протиправне зайняття названих об’єктів шляхом на­сильства або обману. При цьому не має значення, зайнято весь об’єкт чи його частину. Суттєвим є те, що таке зайняття не дає можливості використовувати ці будівлі, споруди їх законним власникам чи користувачам для виконання своїх функцій, а також пере­шкоджає нормальній роботі інших підприємств, установ, організацій, будівлі чи спору­ди яких не захоплено.

Застосування насильства до осіб, які перешкоджають захопленню, чи до будь-яких інших осіб, знищення чи пошкодження майна у захоплених будівлях чи спорудах по­требують самостійної кримінально-правової оцінки.

Закінченим злочин вважається з моменту фактичного захоплення всієї будівлі чи спо­руди або її частини. Причому не має значення, чи мало місце реальне перешкоджання нор­мальній роботі підприємств, установ, організацій і чи використовувалась будівля чи спору­да особами, які її захопили. Не є важливим для кваліфікації цього діяння за ст. 341 час, протягом якого будівля чи споруда перебували у розпорядженні осіб, що їх захопили.

  • 4. Суб’єкт злочину загальний.
  1. Суб’єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом і метою неза­конно користуватися захопленими будівлею чи спорудою або перешкодити нормальній діяльності підприємств, установ, організацій.

Закон України «Про державну охорону органів державної влади України та посадових осіб» від 4 березня 1998 p. (cm. 9).

 

798_____________________ ОСОБЛИВА ЧАСТИНА__________________ Розділ XV

Стаття 342. Опір представникові влади, працівникові правоохоронно­го органу, члену громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону або військо­вослужбовцеві

  1. Опір представникові влади під час виконання ним службових обов’язків –
    карається штрафом до сімдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів

громадян або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до трьох років.

  1. Опір працівникові правоохоронного органу під час виконання ним служ­
    бових обов’язків, члену громадського формування з охорони громадського
    порядку і державного кордону або військовослужбовцеві під час виконання
    цими особами покладених на них обов’язків щодо охорони громадського по­
    рядку –

карається штрафом від п’ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів до­ходів громадян або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до чотирьох років, або позбавленням волі на строк до двох років.

  1. Дії, передбачені частинами першою або другою цієї статті, поєднані з
    примушенням цих осіб шляхом насильства або погрози застосування такого
    насильства до виконання явно незаконних дій,-

караються обмеженням волі на строк до п’яти років або позбавленням во­лі на строк від двох до п’яти років.

  1. Основним безпосереднім об’єктом злочину виступає нормальна діяльність пра­воохоронних органів та інших органів державної влади, громадських формувань з охо­рони громадського порядку і державного кордону та законних військових формувань на території України. Додатковим об’єктом може бути особиста недоторканність особи.
  2. Потерпілими від злочину є: 1) представник влади (ч. 1 ст. 342); 2) працівник правоохоронного органу; 3) член громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону; 4) військовослужбовець (ч. 2 ст. 342).

Про поняття представника влади див. Загальні положення до розділу XVII Особ­ливої частини КК.

Посягання підлягає кваліфікації за ч. 1 ст. 342, якщо воно вчинене щодо потерпіло­го, який є представником влади, але не є працівником правоохоронного органу, членом громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону або військовослужбовцем.

До працівників правоохоронних органів слід відносити працівників органів: проку­ратури; внутрішніх справ; служби безпеки; митної служби; охорони державного кордо­ну; державної податкової служби; виконання покарань; державної контрольно-ревізійної служби; рибоохорони; державної лісової охорони; АК та інших органів, які здійснюють правозастосовні або правоохоронні функції.

Відмітною ознакою вказаних працівників як працівників саме правоохоронних ор­ганів є те, що вони беруть безпосередню участь у: а) розгляді судових справ у всіх ін­станціях; б) провадженні і розслідуванні кримінальних справ та справ про адміністра­тивні правопорушення; в) оперативно-розшуковій діяльності; г) охороні громадського порядку і громадської безпеки; д) виконанні вироків, рішень, ухвал і постанов судів, постанов органів дізнання і досудового слідства; є) контролі за переміщенням людей, транспортних засобів, товарів та інших предметів чи речовин через державний і митний кордони України; є) нагляді і контролі за виконанням законів.

Особи, які уклали трудовий договір із СБ, ДПС, ДДПВП тощо і не є атестованими службовими особами цих органів, а становлять їх технічний, допоміжний персонал, не визнаються потерпілими від цього злочину. Так само не виступають потерпілими у складі злочину, передбаченому ч. 2 ст. 342, особи, які здійснюють функції з охорони і

 

Стаття 342_______________ ОСОБЛИВА ЧАСТИНА______________________ 799

захисту лісів і є працівниками недержавних органів чи організацій. Адже органи лісової охорони недержавних постійних лісокористувачів хоч і наділені повноваженнями з охорони і захисту лісів на території України, але не названі у переліку правоохоронних органів, що закріплений у законі.

Представники влади та працівники правоохоронних органів можуть визнаватись потерпілими не тільки тоді, коли вони виконували свої службові обов’язки, перебуваю­чи безпосередньо на службі, діючи за наказом чи розпорядженням, а й тоді, коли вони діяли в межах своїх повноважень з власної ініціативи (наприклад, припиняли правопо­рушення у неробочий час).

Член громадського формування з охорони громадського порядку і державного кор­дону – громадянин України, який відповідно до закону є членом зареєстрованого у встановленому порядку громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону. Такими формуваннями виступають зведені загони громадських формувань, спеціалізовані загони (групи) сприяння міліції та ДПС, асоціації громадсь­ких формувань тощо, має посвідчення члена такого формування і відповідну нарукавну пов’язку. Член громадського формування може виступати потерпілим від цього злочи­ну лише під час здійснення ним функцій по забезпеченню охорони громадського по­рядку чи державного кордону.

Військовослужбовець виступає потерпілим від цього злочину лише під час вико­нання обов’язків по охороні громадського порядку. Про поняття військовослужбовців див. коментар до ст. 401, а про поняття громадського порядку – коментар до ст. 1.

  1. Об’єктивна сторона злочину характеризується: 1) діянням – опором представ­никові влади, працівникові правоохоронного органу, члену відповідного громадського формування або військовослужбовцю; 2) часом вчинення злочину – під час виконання представником влади, у т. ч. працівником правоохоронного органу, службових обов’яз­ків; членом громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону або військовослужбовцем – покладених на них обов’язків щодо охорони гро­мадського порядку.

Опір – це активна фізична протидія здійсненню відповідними працівниками своїх обов’язків. Коло обов’язків, здійсненню яких вчиняється опір, залежить від виду потер­пілого, якому вчиняється опір.

Опір потрібно відрізняти від злісної непокори. Злісною непокорою (ст. 185 КАП) є відмова від виконання наполегливих, неодноразово повторених законних вимог чи роз­поряджень працівника міліції при виконанні ним службових обов’язків, члена громадсь­кого формування з охорони громадського порядку чи військовослужбовця у зв’язку з їх участю в охороні громадського порядку або відмова, виражена у зухвалій формі, що свід­чить про явну зневагу до осіб, які охороняють громадський порядок. Адміністративна відповідальність за вказані дії настає за відсутності застосування фізичної сили з боку винної особи. Опір, на відміну від злісної непокори, може полягати в таких, наприклад, діях, як спроба вирватися при затриманні, перешкодження законному застосуванню сили. Ознаками опору є такі: а) він полягає в активних діях; б) дії винного полягають у застосу­ванні до потерпілого фізичної сили; в) дії винного перешкоджають (протидіють) вико­нанню потерпілим своїх функцій, реалізації повноважень; г) дії винного вчинено під час виконання потерпілим своїх службових або громадських обов’язків.

Вчинення злочину під час виконання представником влади, у т. ч. працівником правоохоронного органу, службових обов’язків означає, що посягання має місце під час реалізації ним наданих йому прав та виконання обов’язків, які передбачені відпо­відними нормативно-правовими актами, що регулюють діяльність представника влади або органу, в якому він працює.

Член громадського формування з охорони громадського порядку і державного кор­дону та військовослужбовець можуть виступати потерпілими у складі злочину, що ана­лізується, лише під час виконання цими особами покладених на них обов’язків щодо охорони громадського порядку. Злочин матиме місце у разі опору цим особам як при

 

800                                            ОСОБЛИВА ЧАСТИНА                                     Розділ XV

виконанні покладених на них обов’язків, так і при реалізації прав, наданих їм у зв’язку з виконанням їх завдань.

  1. Суб’єкт злочину загальний.
  2. Суб’єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом. Винний усві­домлює, що вчиняє незаконні дії щодо представника влади, працівника правоохоронно­го органу, члена громадського формування з охорони громадського порядку і держав­ного кордону і бажає так вчинити. Якщо ж особа не усвідомлює, кому саме вона вчиняє опір, то склад злочину, передбачений ст. 342, відсутній.
  3. Кваліфікований вид злочину (ч. З ст. 342) має місце при поєднанні опору з при­мушенням потерпілого шляхом насильства або погрози застосування такого насильства до виконання явно незаконних дій.

Під насильством у складі злочину, передбаченого ч. З ст. 342, розуміється будь-яке фізичне насильство – тілесні ушкодження, незаконне позбавлення волі, зв’язування або інші насильницькі дії. Заподіяння потерпілому при вчиненні опору тяжкого тілесного ушкодження або смерті за наявності підстав потребує додаткової кваліфікації залежно від виду потерпілого та тяжкості наслідків, що настали, відповідно, за ч. З ст. 345, ч. З ст. 350, ст. 348 чи п. 8 ч. 2 ст. 115. Поняттям погрози охоплюється залякування потерпі­лого будь-яким фізичним насильством.

ЛК (статті 87, 88).

Закон України «Про міліцію» від 20 грудня 1990 р. (статті 2, 10, 11).

Закон України «Про держаний кордон України» від 4 листопада 1991 р.

Закон України «Про державну прикордонну службу України» від З квітня 2003 р.

Закон України «Про прокуратуру» від 5 листопада 1991 р. (статті 5, 17, 20, 56).

Закон України «Про внутрішні війська Міністерства внутрішніх справ України» від 26 бе­резня 1992 р. (статті 1, 2).

Закон України «Про Службу безпеки України» від 25 березня 1992 р. (статті 19, 24, 25).

Закон України «Про об’єднання громадян» від 16 червня 1992р.

Закон України «Про держ-авну контрольно-ревізійну службу в Україні» від 26 січня 1993 р. (статті 9, 16).

Закон України «Про Антимонопольний комітет» від 26 листопада 1993 р.

Закон України «Про дер.жавний захист працівників суду і правоохоронних органів» від 23 грудня 1993 р. (статті 1, 2).

Закон України «Про державну податкову службу в Україні» в редакції від 24 грудня 1993 р.

Закон України «Про участь громадян в охороні громадського порядку і державного кордо­ну» від 22 червня 2000 р.

Положення про Державний департамент з питань виконання покарань. Затверджене ука­зом Президента України від 31 липня 1998 р.

Тимчасовий порядок ведення рибного господарства і здійснення рибальства. Затверджений постановою KM № 1192 від 28 вересня 1996 р. (п. 38).

Постанова ПВС «Про судову практику у справах про хабарництво» № 5 від 26 квітня 2002 р. (п. І).

Стаття 343.     Втручання в діяльність працівника правоохоронного органу

  1. Вплив у будь-якій формі на працівника правоохоронного органу з ме­
    тою перешкодити виконанню ним службових обов’язків або добитися прийнят­
    тя незаконних рішень –

карається штрафом від п’ятдесяти до двохсот неоподатковуваних мініму­мів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або арештом на строк до шести місяців.

  1. Ті самі дії, якщо вони перешкодили запобіганню злочину чи затриманню
    особи, яка його вчинила, або вчинені службовою особою з використанням
    свого службового становища,-

 

Стаття 344

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

801

 

караються позбавленням права обіймати певні посади чи займатися пев­ною діяльністю на строк до п’яти років або арештом на строк до шести міся­ців, або обмеженням волі на строк до чотирьох років.

  1. Об’єктом злочину є нормальна діяльність правоохоронних органів.
  2. Потерпілим від злочину є працівник правоохоронного органу. Про його поняття див. коментар до ст.
  3. Об’єктивна сторона злочину полягає у впливі в будь-якій формі на працівника правоохоронного органу.

Вплив на працівника правоохоронного органу може полягати у конкретних діях, спрямованих на перешкоду виконанню цим працівником службових обов’язків або для того, щоб добитися прийняття незаконних рішень. Вплив може проявлятися в умовлянні, шантажуванні потерпілого, погрозі відмовити у наданні законних благ, а також у будь-якій іншій формі. Умовляння – це наполегливі прохання про вчинення чи не вчинення будь-яких дій, що полягають у невиконанні потерпілим своїх службових обов’язків або прийнятті незаконних рішень. Це прохання може супроводжуватись обіцянками про на­дання якихось майнових чи немайнових благ, переваг, пропозицією хабара. Прохання батьків або інших родичів правопорушника про прийняття працівником правоохоронного органу рішення в інтересах цього правопорушника не утворює складу цього злочину. Шантажування може здійснюватися шляхом погрози розголосити відомості, які потерпі­лий бажає зберегти в таємниці. Іншими формами впливу може бути позбавлення певних благ, переваг, втручання в особисте життя, застосування насильства тощо.

Якщо вплив на працівника правоохоронного органу здійснюється шляхом погрози вбивством, насильством, погрози знищенням чи пошкодженням майна щодо самого працівника правоохоронного органу або його близьких родичів, або шляхом застосу­вання насильства, то вчинене підлягає додатковій кримінально-правовій оцінці за від­повідними статтями Особливої частини КК (зокрема, за ст. 345).

Злочин вважається закінченим з моменту застосування впливу у будь-якій формі на працівника правоохоронного органу.

  1. Суб’єкт злочину загальний.
  2. Суб’єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом та метою – пе­решкодити виконанню потерпілим службових обов’язків або добитися прийняття неза­конних рішень. Про поняття виконання службових обов’язків див. коментар до ст.
  3. Кваліфікуючими ознаками злочину (ч. 2 ст. 343) є вчинення дій, передбачених ч. 1 ст. 343, якщо вони: 1) перешкодили запобіганню злочину чи затриманню особи, яка його вчинила; 2) вчинені службовою особою з використанням свого службового становища.

Перешкодженпя запобіганню злочину чи затриманню особи, яка його вчинила, має місце тоді, коли саме через втручання винної особи працівник правоохоронного органу не зміг запобігти злочину чи затримати особу, яка вчинила злочин. Про поняття службової особи див. примітки 1 і 2 до ст. 364 та Загальні положення до розділу XVII Особливої частини КК.

Постанова ПВС №8 від 26 червня 1992 р. «Про застосування судами законодавства, що передбачає відповідальність за посягання на життя, здоров ‘я, гідність та власність суддів та працівників правоохоронних органів» (п. 11).

Стаття 344.     Втручання у діяльність державного діяча

  1. Незаконний вплив у будь-якій формі на Президента України, Голову Верховної Ради України, народного депутата України, Прем’єр-міністра Украї­ни, члена Кабінету Міністрів України, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини або його представника, Голову Рахункової палати або члена Рахункової палати, Голову або члена Центральної виборчої комісії, Голову

26    З—187

 

802

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

Розділ XV

 

Національного банку України, члена Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення, Голову Антимонопольного комітету України, Голову Фонду державного майна України, Голову Державного ко­мітету телебачення і радіомовлення України з метою перешкодити вико­нанню ними службових обов’язків або добитися прийняття незаконних рішень –

карається позбавленням волі на строк до трьох років.

  1. Ті самі дії, якщо вони вчинені особою з використанням свого службово­го становища,-

караються позбавленням волі на строк від трьох до п’яти років.

  1. Об’єктом злочину є нормальна діяльність перелічених у диспозиції ч. 1
    ст. 344 службових осіб, а також авторитет органів державної влади, в яких вони пра­
    цюють.
  2. Потерпілими від цього злочину є лише службові особи, перелічені в диспозиції
    ч. 1 ст. 344. При цьому потерпілими можуть виступати особи, обрані чи призначені на
    зазначені посади у порядку, встановленому законом.

Правильна кваліфікація дій винного за ст. 344 потребує встановлення часових меж, в яких та чи інша особа виконує повноваження державного діяча (про це див. коментар до ст. 112).

  1. Об’єктивна сторона злочину полягає у незаконному впливі у будь-якій формі на
    державного діяча.

Про поняття незаконного впливу див. коментар до ст. 343. Якщо незаконний вплив здійснюється шляхом погрози вбивством, заподіянням шкоди здоров’ю, знищенням або пошкодженням майна, а також викраденням або позбавленням волі, або застосуванням насильства щодо осіб, які названі як потерпілі у диспозиції ч. 1 ст. 346 і водночас ви­ступають потерпілими від злочину, що аналізується, то вчинене слід кваліфікувати за відповідними частинами статей 344 і 346.

Злочин вважається закінченим з моменту здійснення незаконного впливу на держав­ного діяча.

  1. Суб’єкт злочину загальний.
  2. Суб’єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом і метою пере­шкодити виконанню потерпілим службових обов’язків або добитися прийняття неза­конних рішень. Під виконанням державним діячем службових обоє ‘язків слід розумі­ти реалізацію ним наданих йому Конституцією чи законами України повноважень. Прийняття незаконних рішень це прийняття рішень, які не входять до компетенції державного діяча, або рішень, які суперечать чинному законодавству.
  3. Кваліфікуючою ознакою злочину (ч. 2 ст. 344) є використання винним свого службового становища при здійсненні незаконного впливу на державного діяча.

Конституція України (статті 79, 88, 104, 106, 114, 122, 128, 148).

Закон України «Про статус народного депутата України» в редакції від 22 березня 2001 р.

Закон України «Про Антимонопольний комітет» від 26листопада 1993 р.

Закон України «Про Рахункову палату України» від 12 липня 1996 р.

Закон України «Про Національну раду України з питань телебачення і радіомовлення» від 23 вересня 1997р.

Закон України «Про Центральну виборчу комісію» від 17 грудня 1997р.

Закон України «Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини» від 23 грудня 1997 р. (статті 6, 9).

Закон України «Про Національний банк України» від 20 травня 1999 р.

Указ Президента України № 1574/99 від 15 грудня 1999 р. «Про склад Кабінету Міністрів України».

 

Стаття 345

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

803

 

Стаття 345.     Погроза або насильство щодо працівника правоохоронно­го органу

  1. Погроза вбивством, насильством або знищенням чи пошкодженням
    майна щодо працівника правоохоронного органу, а також щодо його близьких
    родичів у зв’язку з виконанням цим працівником службових обов’язків –

карається виправними роботами на строк до двох років або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до трьох років, або по­збавленням волі на той самий строк.

  1. Умисне заподіяння працівникові правоохоронного органу чи його близь­
    ким родичам побоїв, легких або середньої тяжкості тілесних ушкоджень у
    зв’язку з виконанням цим працівником службових обов’язків –

карається обмеженням волі на строк до п’яти років або позбавленням волі на той самий строк.

  1. Умисне заподіяння працівникові правоохоронного органу або його близь­
    ким родичам тяжкого тілесного ушкодження у зв’язку з виконанням цим пра­
    цівником службових обов’язків –

карається позбавленням волі на строк від п’яти до дванадцяти років.

  1. Дії, передбачені частинами першою, другою або третьою цієї статті,
    вчинені організованою групою,-

караються позбавленням волі на строк від семи до чотирнадцяти років.

  1. Основним безпосереднім об’єктом злочину є нормальна діяльність правоохорон­них органів, їх авторитет, а додатковим об’єктом – психічна недоторканність працівни­ків правоохоронних органів або їх близьких родичів, їх здоров’я.
  2. Потерпілими від цього злочину можуть бути: 1) працівник правоохоронного ор­гану; 2) його близькі родичі. Про поняття працівника правоохоронного органу див. ко­ментар до ст. 342, а про поняття близьких родичів коментар до ст. 1
  3. Об’єктивна сторона злочину може бути виражена у:

 

  • погрозі (ч. 1 ст. 345);
  • заподіянні побоїв, а також тілесних ушкоджень – легких, середньої тяжкості (ч. 2 ст. 345) або тяжких (ч. З ст. 345).

Відповідальність за ч. 1 ст. 345 настає, коли мала місце погроза вбивством, насиль­ством або знищенням чи пошкодженням майна. Про поняття погрози див. коментар до статей 66, 189.

Під погрозою насильством слід розуміти погрозу заподіяння потерпілому побоїв, тілесних ушкоджень, інших насильницьких дій. Про поняття погрози вбивством див. коментар до ст. 129, а про поняття погрози знищенням майна – коментар до ст. 195.

Обов’язковою ознакою погрози у складі цього злочину є те, що вона вчиняється у зв’язку з виконанням працівником правоохоронного органу службових обов’язків. Про поняття виконання службових обов’язків працівником правоохоронного органу див. коментар до ст. 342.

Про поняття побоїв, легких, середньої тяжкості та тяжких тілесних ушко­джень див., відповідно, статті 126, 125, 122, 121 і коментар до них.

Злочин вважається закінченим з моменту висловлення погрози (ч. 1 ст. 345), заподі­яння побоїв чи тілесних ушкоджень (частини 2 або 3 ст. 345).

  1. Суб’єктом цього злочину у вигляді погрози, заподіяння побоїв або легких тілес­них ушкоджень може бути осудна особа, яка досягла 16-річного віку, а у вигляді запо­діяння середньої тяжкості або тяжких тілесних ушкоджень – 14-річного віку.
  2. Суб’єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом.
  3. Кваліфікуючою ознакою злочину є вчинення його організованою групою. Про поняття організованої групи див. ст. 28 і коментар до неї.

26*

 

804

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

Розділ XV

 

Стаття 346.     Погроза або насильство щодо державного чи громадсь­кого діяча

  1. Погроза вбивством, заподіянням шкоди здоров’ю, знищенням або по­
    шкодженням майна, а також викраденням або позбавленням волі щодо Пре­
    зидента України, Голови Верховної Ради України, народного депутата Украї­
    ни, Прем’єр-міністра України, члена Кабінету Міністрів України, Голови чи суд­
    ді Конституційного Суду України або Верховного Суду України чи вищих спе­
    ціалізованих судів України, Генерального прокурора України, Уповноважено­
    го Верховної Ради України з прав людини, Голови Рахункової палати, Голови
    Національного банку України, керівника політичної партії України, а також
    щодо їх близьких родичів, вчинена у зв’язку з їх державною чи громадською
    діяльністю,-

карається позбавленням волі на строк до п’яти років.

  1. Умисне заподіяння особам, зазначеним в частині першій цієї статті, се­
    редньої тяжкості тілесних ушкоджень чи легких тілесних ушкоджень, нане­
    сення побоїв чи вчинення інших насильницьких дій у зв’язку з їх державною
    або громадською діяльністю –

караються позбавленням волі на строк від чотирьох до семи років.

  1. Умисне заподіяння особам, зазначеним в частині першій цієї статті,
    тяжких тілесних ушкоджень у зв’язку з їх державною або громадською діяль­
    ністю-

карається позбавленням волі на строк від семи до дванадцяти років.

  1. Основним безпосереднім об’єктом злочину є нормальна робота органів держав­ної влади та об’єднань громадян, їх авторитет, а додатковим обов’язковим об’єктом -недоторканність державних чи громадських діячів, їх здоров’я.
  2. Перелік осіб, які можуть бути потерпілими від цього злочину, дано у ч. 1 ст. 346 і він є вичерпним (див. також коментар до статей 112 і 344). Про поняття близьких ро­дичів див. коментар до ст.
  3. Об’єктивна сторона злочину полягає у:

 

  • погрозі (ч. 1 ст. 346);
  • заподіянні тілесних ушкоджень – легких, середньої тяжкості (ч. 2 ст. 346) або тяж­ких (ч. З ст. 346);
  • нанесенні побоїв (ч. 2 ст. 346);
  • вчиненні інших насильницьких дій (ч. 2 ст. 346).

Відповідальність за ч. 1 ст. 346 настає за погрозу вбивством, заподіянням шкоди здоров’ю, знищенням або пошкодженням майна, викраденням або позбавленням волі зазначених у ній осіб.

Погроза заподіянням шкоди здоров’ю має місце тоді, коли потерпілому погрожують побоями, заподіянням тілесних ушкоджень будь-якого ступеня тяжкості, у т. ч. шляхом застосування наркотичних засобів, психотропних, отруйних, сильнодіючих речовин, елек­троструму тощо. Про поняття погрози вбивством і погрози знищенням майна див. ко­ментар, відповідно, до статей 129 і 195. Про поняття позбавлення волі або викраден­ня людини див. коментар до ст. 146. Погроза пошкодженням майна полягає у заляку­ванні потерпілого погіршенням якості, зменшенням цінності речі або приведенням її на якийсь час у не придатний до використання за цільовим призначенням стан.

Про поняття тяжких, середньої тяжкості, легких тілесних ушкоджень і побоїв див. коментар, відповідно, до статей 121, 122, 125 і 126.

Під іншими насильницькими діями розуміється застосування будь-якого насиль­ства, яке не охоплюється поняттям тілесних ушкоджень і побоїв. Це, зокрема: незакон­не позбавлення волі, викрадення, зв’язування, насильницьке застосування наркотичних засобів, психотропних, отруйних, сильнодіючих речовин, електроструму тощо.

 

Стаття 347                                ОСОБЛИВА ЧАСТИНА                                               805

Обов’язковою ознакою погрози є те, що вона пов’язана з державною або громадсь­кою діяльністю державного чи громадського діяча.

Злочин, передбачений ч. 1 ст. 346, вважається закінченим з моменту доведення по­грози до потерпілого, а злочини, передбачені частинами 2 і 3 ст. 346,- з моменту засто­сування до потерпілого насильства, нанесення побоїв чи заподіяння тілесних ушко­джень.

  1. Суб’єктом цього злочину у вигляді погрози, заподіяння побоїв або легких тілес­них ушкоджень може бути осудна особа, яка досягла 16-річного віку, а у вигляді запо­діяння середньої тяжкості або тяжких тілесних ушкоджень – 14-річного віку.
  2. Суб’єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом.

Стаття 347.     Умисне  знищення  або  пошкодження   майна  працівника правоохоронного органу

  1. Умисне знищення або пошкодження майна, що належить працівникові
    правоохоронного органу чи його близьким родичам, у зв’язку з виконанням
    цим працівником службових обов’язків –

караються штрафом від п’ятдесяти до двохсот неоподатковуваних міні­мумів доходів громадян або арештом на строк до шести місяців, або обме­женням волі на строк до п’яти років.

  1. Ті самі дії, вчинені шляхом підпалу, вибуху або іншим загальнонебезпеч-
    ним способом, або такі, що спричинили загибель людей чи інші тяжкі на­
    слідки,-

караються позбавленням волі на строк від шести до п’ятнадцяти років.

  1. Основним безпосереднім об’єктом злочину є авторитет органів державної влади. Обов’язковим додатковим його об’єктом виступає право приватної власності, а факуль­тативним може виступати громадський порядок, екологічна безпека, життя або здо­ров’я людини.
  2. Предметом злочину є рухоме або нерухоме майно, яке належить працівникові правоохоронного органу або його близьким родичам (є їхньою власністю або перебуває в їх володінні). Однак сам факт належності майна зазначеним особам не є достатньою підставою для кваліфікації його знищення чи пошкодження за ст. Для цього необ­хідно встановити наявність зв’язку між такими діями і виконанням працівником право­охоронного органу службових обов’язків. Про поняття виконання працівником право­охоронного органу службових обов’язків див. коментар до ст. 342. При цьому для ква­ліфікації діяння за ст. 347 не має значення, коли саме було здійснено знищення чи пошкодження майна – до чи після виконання працівником правоохоронного органу вказаних обов’язків.
  3. Потерпілими від злочину можуть бути працівник правоохоронного органу або його близькі родичі. Про поняття працівника правоохоронного органу див. коментар до ст. 342, а про поняття близьких родичів до ст.
  4. Об’єктивна сторона злочину характеризується суспільно небезпечними діями, наслідками у вигляді знищення чи пошкодження майна та причинним зв’язком між вказаними діями і наслідками. Про поняття знищення та пошкодзкення майна див. коментар до ст.

На відміну від загального складу умисного знищення або пошкодження майна, від­повідальність за яке передбачена ст. 194, заподіяння шкоди у великих розмірах не є обов’язковою ознакою складу умисного знищення або пошкодження майна працівника правоохоронного органу. Таким чином, формально будь-яке знищення або пошко­дження майна працівника правоохоронного органу підлягає кваліфікації за ст. 347. Водночас слід зазначити, що знищення малоцінного майна або незначне пошкодження майна такого працівника без кваліфікуючих ознак, передбачених ч. 2 ст. 347, через ма-

 

806

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

Розділ XV

 

лозначність не становить суспільної небезпеки (ч. 2 ст. 11) і не є злочином. Вирішуючи питання, чи є злочином умисне знищення або пошкодження майна працівника право­охоронного органу, потрібно враховувати не тільки вартість і розмір майна в натураль­ному вигляді (вага, обсяг, кількість), а й значення знищеного чи пошкодженого майна для потерпілого.

Злочин вважається закінченим з моменту доведення майна до повної непридатності для використання за цільовим призначенням (при знищенні) або погіршення його якос­ті, зменшення цінності або приведення на деякий час у стан, непридатний для викорис­тання за цільовим призначенням (при пошкодженні).

  1. Суб’єктом злочину, передбаченого ч. 1 ст. 347, є осудна особа, яка досягла 16-річного віку, а злочину, передбаченого ч. 2 ст. 347,- 14 років.
  2. Суб’єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом. Умислом винного охоплюється усвідомлення ним факту: 1) належності знищуваного чи пошко­джуваного ним майна працівникові правоохоронного органу або його близьким роди­чам; 2) зв’язку між вчинюваними ним діями та виконанням працівником правоохорон­ного органу своїх службових обов’язків.

Мотивом цього злочину зазвичай є помста за виконання працівником правоохорон­ного органу своїх службових обов’язків. Мета цього злочину може бути різною. Якщо винний шляхом умисного знищення чи пошкодження майна працівника правоохорон­ного органу прагнув вплинути на нього з метою перешкодити виконанню ним службо­вих обов’язків або добитися прийняття незаконних рішень, вчинене слід визнавати су­купністю злочинів і кваліфікувати за статтями 347 і 343. Умисне знищення чи пошко­дження майна працівника правоохоронного органу при вчиненні йому опору під час виконання ним службових обов’язків слід також кваліфікувати за сукупністю злочинів, передбачених ст. 347 (якщо знищене чи пошкоджене майно не є малоцінним, що відпо­відно до ч. 2 ст. 11 через малозначність виключає кримінальну відповідальність) та час­тинами 2 або 3 ст. 342.

Ставлення винного до заподіяння шкоди факультативному об’єкту є необе­режним.

Умисне заподіяння смерті в результаті умисного знищення чи пошкодження майна працівника правоохоронного органу не охоплюється ч. 2 ст. 347 і потребує додаткової кваліфікації залежно від конкретних обставин справи за статтями 115 або 348. За сукуп­ністю злочинів (за ч. 1 ст. 347 і статтями 121, 122 або ч. 2 ст. 125) слід кваліфікувати дії винного, який при вчиненні розглядуваного злочину бажав чи свідомо допускав запо­діяння потерпілому тяжких, середньої тяжкості тілесних ушкоджень або легких тілес­них ушкоджень, що спричинили короткочасний розлад здоров’я або незначну втрату працездатності.

Якщо психічне ставлення винного щодо людських жертв чи інших тяжких наслідків було необережним, вчинене слід кваліфікувати лише за ч. 2 ст. 347.

  1. Кваліфікуючими цей злочин обставинами є: 1) вчинення його шляхом підпалу,
    вибуху або іншим загальнонебезпечним способом; 2) спричинення ним загибелі людей
    чи інших тяжких наслідків.

Про поняття вибуху див. коментар до ст. 113, підпалу, іншого загальнонебезпечно-го способу коментар до ст. 194.

Під загибеллю людей розуміється смерть двох чи більше осіб, а під іншими тяжкими наслідками, зокрема, смерть однієї людини, заподіяння тяжких тілесних ушкоджень одній або кільком особам, заподіяння майнової шкоди у великих або особ­ливо великих розмірах. Інші тяжкі наслідки – поняття оціночне і його визначення є пи­танням факту.

Постанова ПВС № 8 від 26 червня 1992 р. «Про застосування судами законодавства, що пе­редбачає відповідальність за посягання на життя, здоров ‘я, гідність та власність суддів і пра­цівників правоохоронних органів» (п. ІЗ).

 

Стаття 348                                ОСОБЛИВА ЧАСТИНА                                              807

Стаття 348. Посягання на життя працівника правоохоронного органу, члена громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону або військовослужбовця

Вбивство або замах на вбивство працівника правоохоронного органу чи його близьких родичів у звязку з виконанням цим працівником службових обовязків, а також члена громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону або військовослужбовця у звязку з їх діяль­ністю щодо охорони громадського порядку

караються позбавленням волі на строк від девяти до пятнадцяти років або довічним позбавленням волі.

  1. Основний безпосередній об’єкт злочину – нормальна службова діяльність пра­цівників правоохоронних органів, авторитет цих органів, а також встановлений поря­док охорони громадського порядку. Додатковим обов’язковим об’єктом злочину є жит­тя зазначених у диспозиції ст. 348 осіб.
  2. Потерпілими від злочину можуть бути працівник правоохоронного органу, його близький родич, член громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону або військовослужбовець (про їх поняття див. коментар до ста­тей 115,342).

Норма, передбачена ст. 348, є спеціальною стосовно норми, передбаченої п. 8 ч. 2 ст. 115 (умисне вбивство особи чи її близького родича у зв’язку з виконанням цією осо­бою службового або громадського обов’язку). У разі вбивства або замаху на вбивство працівника правоохоронного органу, його близького родича, члена громадського фор­мування з охорони громадського порядку і державного кордону або військовослужбов­ця за умов, описаних у ст. 348, дії винного повністю охоплюються цією статтею і дода­ткової кваліфікації за п. 8 ч. 2 ст. 115 не потребують. Разом з тим, коли умисне вбивст­во зазначених осіб чи замах на нього вчинені за інших обтяжуючих обставин, передбачених ч. 2 ст. 115, дії винної особи додатково кваліфікуються і за відповідними пунктами цієї статті.

Посягання на життя державного чи громадського діяча, вчинене у зв’язку з їх дер­жавною чи громадською діяльністю, слід кваліфікувати за ст. 112.

  1. З об’єктивної сторони злочин виражається у посяганні на життя відповідної
    особи, а саме у: 1) вбивстві або 2) замаху на вбивство.

Про поняття вбивства див. коментар до ст. 115, а про поняття замаху коментар до ст. 15.

Обов’язковою ознакою об’єктивної сторони даного злочину є те, що посягання на життя потерпілого причинно обумовлене виконанням службових обоє ‘язків потерпі­лого або його діяльністю щодо охорони громадського порядку (про ці поняття див. коментар до ст. 342).

Посягання на життя працівника правоохоронного органу, члена громадського фор­мування з охорони громадського порядку і державного кордону або військовослужбов­ця, вчинене в процесі опору потерпілому під час виконання ним службових обов’язків або обов’язків щодо охорони громадського порядку, охоплюється ст. 348 і додаткової кваліфікації за ст. 342 не потребує.

Злочин визнається закінченим з моменту настання смерті потерпілого або вчинення діяння, яке утворює замах на вбивство. В останньому випадку ст. 15 не застосовується. Готування до цього злочину слід кваліфікувати за статтями 14 і 348.

  1. Суб’єкт злочину – осудна особа, яка досягла 14-річного віку.
  2. Суб’єктивна сторона злочину характеризується умислом. При цьому зміст уми­слу включає усвідомлення винним специфічних ознак потерпілого та зв’язку посягання з його певною службовою чи громадською діяльністю.

Замах на вбивство може бути вчинений лише з прямим умислом (див. ч. 1 ст. 13).

 

808

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

Розділ XV

 

Якщо працівникові правоохоронного органу у зв’язку з виконанням службових обов’язків або його близькому родичеві заподіяно тілесне ушкодження, однак винна особа не мала прямого умислу на позбавлення потерпілого життя, її дії потрібно квалі­фікувати за відповідною частиною ст. 345.

Вжите у ст. 348 поняття «у зв’язку» означає, що мотивами злочину можуть бути: 1) прагнення перешкодити потерпілому у момент посягання або в майбутньому вико­нувати свої службові обов’язки або здійснювати діяльність щодо охорони громадського порядку; 2) помста за виконання цих обов’язків або за таку діяльність у минулому. Таким чином, посягання на життя потерпілого за часом може не співпадати із службовою діяльністю або діяльністю щодо охорони громадського порядку, яка зумовила посягання.

Якщо особу, вказану у ст. 348, вбито не у зв’язку з її службовою діяльністю чи діяльністю щодо охорони громадського порядку, а з інших мотивів (особиста неприязнь, ревнощі, хуліганські спонукання, помста на побутовому ґрунті тощо), відповідальність за ст. 348 виключається. Дії винного потрібно розцінювати як злочин проти життя осо­би (ст. 115).

Посягання на життя працівника правоохоронного органу, викликане не бажанням перешкодити його службовій діяльності або помститись за неї, а прагненням заволодіти службовою зброєю, слід кваліфікувати за п. 9 ч. 2 ст. 115 як вбивство з метою полегши­ти вчинення іншого злочину (із посиланням у разі необхідності на ст. 15) і за ч. З ст. 262 як розбій з метою викрадення вогнепальної зброї.

Постанова ПВС № 8 від 26 червня 1992 р. «Про застосування судами законодавства, що пе­редбачає відповідальність за посягання на життя, здоров ‘я, гідність та власність суддів і пра­цівників правоохоронних органів» (п. 14).

Постанова ПВС № 2 від 7 лютого 2003 р. «Про судову практику в справах проти .життя та здоров ‘я особи» (п. 12).

Стаття 349.     Захоплення представника влади або працівника право­охоронного органу як заручника

Захоплення або тримання як заручника представника влади, працівника правоохоронного органу чи їх близьких родичів з метою спонукання держав­ної чи іншої установи, підприємства, організації або службової особи вчинити або утриматися від вчинення будь-якої дії як умови звільнення заручника –

караються позбавленням волі на строк від восьми до п’ятнадцяти років.

  1. Основним безпосереднім об’єктом цього злочину є авторитет органів державної влади. Його додатковим обов’язковим об’єктом можуть бути життя чи здоров’я особи, її воля, честь і гідність.
  2. Потерпілими від цього злочину (заручниками) можуть бути: 1) представник вла­ди; 2) працівник правоохоронного органу (зміст відповідних понять розкритий у стат­тях 342 і 364); 3) їхні близькі родичі (про їх поняття див. коментар до ст. 115).

Напад на представника адміністрації виправної установи з наступним захопленням або триманням його як заручника кваліфікуються за сукупністю злочинів, передбаче­них ст. 349 і 392. Вплив на представника влади або працівника правоохоронного органу шляхом захоплення чи утримання заручниками його знайомого або родича, який не є близьким, кваліфікується за ст. 147.

  1. Об’єктивна сторона цього злочину збігається з об’єктивною стороною злочину, пе­
    редбаченого ст. 147. Про поняття заручник, захоплення, тримання див. коментар до ст. 147.

Захоплення або тримання представника влади, працівника правоохоронного органу або їх близьких родичів, поєднані з погрозою вбивства заручника, або із заподіянням йому легких, середньої тяжкості або тяжких тілесних ушкоджень, повністю охоплю­ються ст. 349 і додаткової кваліфікації за статтями 121, 122, 125, 129 не потребують.

 

Стаття 350

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

809

 

Смерть потерпілого внаслідок його умисного вбивства або вбивства через необе­режність, самогубство потерпілого внаслідок утримання його як заручника кваліфі­куються за сукупністю злочинів, передбачених ст. 349 і, відповідно, статтями 115, 119 або 120.

  1. Суб’єктом злочину є осудна особа, яка досягла 14-річного віку.
  2. Суб’єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом. Обов’язковою ознакою його суб’єктивної сторони є мета. Вона може мати альтернативний характер -спонукати державну чи іншу установу, підприємство, організацію, або службову особу до: а) вчинення будь-якої дії; б) утримання від учинення будь-якої дії,- як умови звіль­нення заручника (детальніше про це див. у коментарі до ст. 147).

На відміну від ст. 147, адресатом вимоги у ст. 349 не можуть бути такі суб’єкти, як родичі затриманого або інші фізичні особи. Тому якщо вимоги заявлені саме до них, діяння треба кваліфікувати за ст. 147.

  1. На відміну від ст. 147, ст. 349 не містить кваліфікуючих ознак. Тому захоплення
    або тримання як заручника, наприклад, неповнолітнього близького родича працівника
    правоохоронного органу, або захоплення чи тримання як заручника працівника право­
    охоронного органу, вчинене організованою групою, або поєднане з погрозою знищення
    людей кваліфікується тільки за ст. 349.

Конституція України (статті 28-29).

Міжнародна конвенція про боротьбу із захопленням заручників від 17 грудня 1979р. Рати­фікована УРСР 8 травня 1987р.

Токійська конвенція про злочини та деякі інші акти, що вчинюються на борту повітряних суден, від 14 вересня 1963 р. УРСР приєдналась до Конвенції 21 грудня 1987р.

Постанова ПВС «Про застосування судами законодавства, що передбачає відповідальність за посягання на життя, здоров’я, гідність та власність суддів і працівників правоохоронних органів» № 8 від 26 червня 1992 р. (п. 11).

Постанова ПВС від 25 грудня 1992 р. № 12 «Про судову практику в справах про корисливі злочини проти приватної власності» (пункти 9, 12).

Постанова ПВС № 2 від 26 березня 1993 р. «Про судову практику в справах про злочини, лов ‘язані з порушеннями режиму відбування покарання в місцях позбавлення волі» (пункти 10-11).

Стаття 350.     Погроза або насильство щодо службової особи чи грома­дянина, який виконує громадський обовязок

  1. Погроза вбивством, заподіянням тяжких тілесних ушкоджень або зни­
    щенням чи пошкодженням майна загальнонебезпечним способом щодо служ­
    бової особи чи її близьких або щодо громадянина, який виконує громад­
    ський обов’язок, застосована з метою припинення діяльності службової осо­
    би чи громадянина, який виконує громадський обов’язок, або зміни її харак­
    теру в інтересах того, хто погрожує,-

карається арештом на строк до шести місяців або обмеженням волі на строк до трьох років, або позбавленням волі на строк до двох років.

  1. Умисне нанесення побоїв або заподіяння легкого чи середньої тяжкості
    тілесного ушкодження службовій особі або громадянинові, який виконує гро­
    мадський обов’язок, у зв’язку з їхньою службовою чи громадською діяльніс­
    тю, а також вчинення таких дій щодо їх близьких –

караються обмеженням волі на строк від трьох до п’яти років або позбав­ленням волі на той самий строк.

  1. Умисне заподіяння тяжкого тілесного ушкодження службовій особі або
    громадянинові, який виконує громадський обов’язок, у зв’язку з їхньою служ­
    бовою чи громадською діяльністю, а також вчинення такої дії щодо їх близьких –

караються позбавленням волі на строк від п’яти до дванадцяти років.

 

810

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

Розділ XV

 

  1. Основний безпосередній об’єкт злочину – правомірна діяльність підприємств, установ, організацій, встановлений порядок виконання громадських обов’язків. Додат­ковим обов’язковим об’єктом виступає здоров’я особи.
  2. Потерпілими від злочину є: 1) службова особа (крім тих осіб, які виступають потерпілими від інших посягань, передбачених, зокрема, статтями 345, 346, 377); 2) громадянин, який виконує громадський обов’язок, у т. ч. член громадського фор­мування з охорони громадського порядку і державного кордону (за умови, що скоєне не охоплюється статтями 342, 377); 3) особи, які є близькими щодо службової особи; потерпілими від злочину, передбаченого ч. 2 і ч. З ст. 350, також можуть бути особи, які є близькими щодо громадянина, який виконує громадський обов’язок. Про понят­тя службової особи див. примітки 1 і 2 до ст. 364 та Загальні положення до розді­лу XVII Особливої частини КК.

До громадян, які виконують громадський обов’язок, належать особи, які беруть участь у діяльності громадських організацій та громадській діяльності підприємств, установ, організацій, у запобіганні та припиненні злочинів, порушень громадського порядку, наглядають за поведінкою осіб, взятих на поруки, або беруть участь в обгово­ренні питання про взяття винного у злочині на поруки, виконують заходи по запобіган­ню порушень трудової дисципліни тощо. До громадян, які виконують громадський обов’язок, слід також відносити тих представників громадськості, які беруть участь у вирішенні окремих питань місцевого значення (члени будинкових, вуличних, кварталь­них комітетів тощо).

Близькими у ст. 350 визнаються близькі родичі (про їх поняття див. коментар до ст. 115), а також інші особи, життя, здоров’я та благополуччя яких з різних підстав не є байдужими для службової особи або громадянина, який виконує громадський обов’язок (член сім’ї, коханка, наречена тощо).

  1. З об’єктивної сторони злочин виражається у:
  • погрозі вбивством, заподіянням тяжких тілесних ушкоджень або знищенням чи пошкодженням майна загальнонебезпечним способом щодо службової особи чи її близь­ких або щодо громадянина, який виконує громадський обов’язок (ч. 1 ст. 350);
  • нанесенні побоїв або заподіянні легкого, середньої тяжкості або тяжкого тілесно­го ушкодження службовій особі або громадянинові, який виконує громадський обов’язок, у зв’язку з їхньою службовою чи громадською діяльністю, а також вчинення таких дій щодо їх близьких (частини 2 і 3 ст. 350).

Про поняття погрози див. коментар до статей 129, 189, 345. Погроза вбивством що­до службової особи або громадянина, який виконує громадський обов’язок, потребує самостійної правової оцінки лише тоді, коли вона вчинена членом організованої групи (ч. 2 ст. 129).

Погроза заподіяти легкі або середньої тяжкості тілесні ушкодження, а також погро­за знищити чи пошкодити майно, належне потерпілим, способом, який не є загальноне­безпечним, складу злочину, передбаченого ч. 1 ст. 350, не утворює.

Про поняття загальнонебезпечного способу знищення чи пошкодження майна див. коментар до статей 67, 194, а про поняття побоїв, легкого, середньої тяжкості і тяжкого тілесного ушкодження див. коментар, відповідно, до статей 126, 125, 122 і 121.

Злочин, передбачений ч. 1 ст. 350, визнається закінченим з моменту доведення від­повідної погрози до потерпілої особи незалежно від того, чи була сприйнята вона як реальна, а також чи вдалося винному фактично припинити чи змінити службову або громадську діяльність потерпілого.

Злочин, передбачений частинами 2 і 3 ст. 350, є закінченим з моменту заподіяння внаслідок застосування фізичного насильства відповідної шкоди здоров’ю потерпілої особи.

  1. Суб’єктом злочину, передбаченого ч. 1 ст. 350 і ч. 2 ст. 350 (в частині нанесення
    побоїв та заподіяння легкого тілесного ушкодження), є осудна особа, яка досягла

 

Стаття 351________________ ОСОБЛИВА ЧАСТИНА______________________ 8И_

16-річного віку. За умисне заподіяння середньої тяжкості та тяжкого тілесного ушко­дження несуть відповідальність осудні особи, які досягли 14-річного віку.

  1. Суб’єктивна сторона злочину, передбаченого ч. 1 ст. 350, характеризується прямим умислом. Обов’язковою ознакою цього злочину є мета – припинити діяльність службової особи чи громадянина, який виконує громадський обов’язок, або змінити характер цієї діяльності в інтересах того, хто погрожує. Погрозу вбивством або зни­щенням майна загальнонебезпечним способом, яка хоч і спрямована відповідному ад­ресатові, однак не переслідує зазначену мету, потрібно кваліфікувати за ст. 129 або ст. 195.

Суб’єктивна сторона злочинів, передбачених частинами 2 і 3 ст. 350, характеризу­ється прямим або непрямим умислом.

Умисне нанесення побоїв або заподіяння тілесного ушкодження має бути виклика­не службовою чи громадською діяльністю потерпілої особи. Про зміст такої обумовле­ності див. коментар до ст. 348.

Якщо службовій особі або громадянинові фактично заподіяно тілесне ушкодження, однак встановлено, що умисел винного був спрямований на позбавлення життя потер­пілого у зв’язку з виконанням ним службового чи громадського обов’язку, дії винного потрібно кваліфікувати за відповідною частиною ст. 15, п. 8 ч. 2 ст. 115 як замах на вбивство без додаткового інкримінування йому ч. 2 або ч. З ст. 350.

Стаття 351.     Перешкоджання діяльності  народного депутата України та депутата місцевої ради

  1. Невиконання службовою особою законних вимог народного депутата
    України
    , депутата місцевої ради, створення штучних перешкод у їх роботі, на­
    дання їм завідомо неправдивої інформації

караються штрафом від ста до однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до трьох років.

  1. Невиконання службовою особою законних вимог комітетів Верховної
    Ради
    України чи тимчасових слідчих комісій Верховної Ради України, ство­
    рення
    штучних перешкод у їх роботі, надання недостовірної інформації

караються штрафом від пятисот до двох тисяч неоподатковуваних міні­мумів доходів громадян або обмеженням волі на строк до пяти років, або по­збавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

  1. Об’єктом злочину є нормальна діяльність народних депутатів України, депутатів місцевих рад, парламентських комітетів і тимчасових слідчих комісій, а також їх авто­ритет.
  2. Потерпілим від цього злочину може бути: 1) народний депутат України; 2) депу­тат місцевої ради.

Народний депутат України – це обраний відповідно до закону представник Українського народу у Верховній Раді України і вповноважений ним протягом певного строку здійснювати депутатські повноваження, передбачені Конституцією і законами України.

Депутат місцевої ради – представник інтересів територіальної громади, обраний в порядку, установленому Конституцією та законами України до обласної, районної, міської, районної в місті, сільської чи селищної ради, повноваження якого визнані, роз­почалися і не припинені в установленому законом порядку.

Відповідно до ст. 89 Конституції України комітети Верховної Ради України здій­снюють законопроектну роботу, готують і попередньо розглядають питання, віднесені до повноважень Верховної Ради України. Тимчасові слідчі комісії створюються Верховною

 

812

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

Розділ XV

 

Радою України для проведення розслідування з питань, що становлять суспільний інтерес.

  1. Об’єктивна сторона злочину може бути виражена у таких формах:
  • невиконання законних вимог народного депутата України, депутата місцевої ра­ди, комітету ВР або тимчасової слідчої комісії ВР;
  • створення штучних перешкод у їх роботі;
  • надання завідомо неправдивої інформації народному депутатові України, депута­ту місцевої ради;
  • надання недостовірної інформації комітету ВР чи тимчасовій слідчій комісії ВР.

Законними є такі вимоги народних депутатів України, депутатів місцевих рад, ко­мітетів ВР або тимчасових слідчих комісій ВР, які зроблені ними в межах повноважень, наданих їм Конституцією та законами України. У зв’язку з цим у кожному конкретному випадку необхідно з’ясувати, чи мали право зазначені особи та органи за законом пред’являти вимоги, які не виконала певна службова особа.

Невиконанням законних вимог народного депутата України чи парламентського комітету буде, наприклад, ігнорування депутатського звернення чи запиту, направлено­го винній особі, відмова керівника відповідного періодичного друкованого видання, що виходить у виборчому окрузі депутата, чи місцевого радіо дати оголошення про зу­стріч депутата з виборцями, або порушення права законодавчої ініціативи народного депутата.

Створення штучних перешкод у роботі вказаних осіб (органів) полягає у вчинен­ні дій, що перешкоджають реалізації ними своїх повноважень.

Поняття неправдивої (ч. 1 ст. 351) і недостовірної (ч. 2 ст. 351) інформації є сино­німами. Відповідальність за надання неправдивої (недостовірної) інформації настає лише у разі, коли винна особа відповідно до закону зобов’язана була надавати її депу­тату, парламентському комітету чи тимчасовій слідчій комісії у відповідь на депутат­ське звернення, запит тощо або коли вона за власною ініціативою, з метою ввести депу­тата, парламентський комітет чи тимчасову слідчу комісію в оману, направила їм лист з певною інформацією.

Злочин вважається закінченим з моменту вчинення описаних у ст. 351 дій чи без­діяльності.

Не утворює складу розглядуваного злочину невиконання законних вимог тимчасо­вих спеціальних комісій, які можуть створюватися ВР, а також перешкодження їх дія­льності і надання їм неправдивої (недостовірної) інформації. За наявності підстав такі діяння можуть бути кваліфіковані за статтями про злочини у сфері службової діяльнос­ті, а останнє із названих діянь – як правопорушення, передбачене п. «г» ч. 1 ст. 5 Закону України «Про боротьбу з корупцією».

  1. Суб’єкт злочину спеціальний. Ним є службова особа, на яку покладено
    обов’язок виконувати вимоги народного депутата України чи депутата місцевої ради,
    комітетів ВР чи тимчасових слідчих комісій ВР надавати їм певну інформацію, забез­
    печувати діяльність цих осіб або органів. Про поняття службової особи див. примітки 1
    і 2 до ст. 364 та Загальні положення до розділу XVII Особливої частини КК.

Службова особа, яка відповідно до закону не зобов’язана виконувати ті чи інші ви­моги осіб та органів, зазначених у диспозиціях частин 1 чи 2 ст. 351 (наприклад, суддя з приводу вирішення ним конкретної справи), надавати їм певну інформацію чи забезпе­чувати діяльність цих осіб, суб’єктом злочинів, що розглядаються, не виступає.

  1. Суб’єктивна сторона злочину характеризується умисною формою вини. При
    цьому надання завідомо неправдивої інформації народному депутату України або депу­
    тату місцевої ради може бути вчинено лише з прямим умислом.

Конституція України (ст. 89).

Закон України «Про статус народного депутата України» в редакції від 22 березня 2001 р.

Закон України «Про статус депутатів місцевих рад» від II липня 2002 р.

 

Стаття 352

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

813

 

Закон України «Про комітети Верховної Ради України» від 4 квітня 1995 р.

Рішення КС у справі про запити народних депутатів України 4-рп/99 від 19 травня 1999 р.

Рішення КС у справі про запити народних депутатів України до прокуратури 4-рп/2000 від 11 квітня 2000 р.

Рішення КС у справі про запити і звернення народних депутатів України до органів дізнання і досудового слідства 4-рп/2002 від 20 березня 2002 р.

Стаття 352.     Умисне знищення або пошкодження майна службової особи чи громадянина, який виконує громадський обов’язок

  1. Умисне знищення або пошкодження майна, що належить службовій осо­
    бі чи громадянинові, який виконує громадський обов’язок, у зв’язку з їхньою
    службовою чи громадською діяльністю, а також вчинення таких дій щодо їх
    близьких родичів –

караються штрафом від п’ятдесяти до двохсот неоподатковуваних міні­мумів доходів громадян або арештом на строк до шести місяців, або позбав­ленням волі на строк до чотирьох років.

  1. Дії, передбачені частиною першою цієї статті, вчинені шляхом підпалу,
    вибуху або іншим загальнонебезпечним способом, або такі, що спричинили
    загибель людей чи інші тяжкі наслідки,-

караються позбавленням волі на строк від п’яти до дванадцяти років.

  1. Основним безпосереднім об’єктом злочину є авторитет органів державної влади, органів місцевого самоврядування та об’єднань громадян. Обов’язковим додатковим об’єктом виступає право приватної власності, а факультативним можуть виступати громадський порядок, екологічна безпека, життя або здоров’я людини.
  2. Предметом злочину є рухоме або нерухоме майно, яке належить службовій осо­бі, громадянинові, який виконує громадський обов’язок, або їх близьким родичам.
  3. Потерпілими від злочину можуть бути: 1) службова особа органу державної влади, органу місцевого самоврядування та об’єднань громадян; 2) громадянин, який виконує громадський обов’язок; 3) їх близькі родичі.

Про поняття службової особи див. примітки 1 і 2 до ст. 364 та Загальні положення до розділу XVII Особливої частини КК, близьких родичів та особи, яка виконує гро­мадський обов’язок,- коментар до ст. 115.

  1. Об’єктивна сторона злочину характеризується суспільно небезпечними діями,
    спрямованими на знищення чи пошкодження майна, суспільно небезпечними наслідка­
    ми у вигляді майнової шкоди та причинним зв’язком між вказаними діями і наслідками.
    Про поняття знищення та пошкодження майна див. коментар до ст. 194.

Для кваліфікації умисного знищення або пошкодження майна, що належить служ­бовій особі, громадянинові, який виконує громадський обов’язок, чи їх близьким роди­чам, за ст. 352 необхідно встановити, що це діяння вчинюється у зв’язку з службовою діяльністю службової особи чи громадською діяльністю особи, яка виконує громад­ський обов’язок. Під службовою діяльністю слід розуміти діяльність службової особи, яка обумовлюється її службовим становищем і спрямована на реалізацію нею своїх службових повноважень відповідно до функцій та завдань органу, установи чи органі­зації, в якій вона працює. Громадською діяльністю визнається діяльність громадянина, обумовлена його належністю до певного об’єднання громадян і спрямована на реаліза­цію функцій і виконання завдань, які стоять перед цим об’єднанням. Такою діяльністю, зокрема, є участь громадян в охороні громадського порядку та державного кордону, в діяльності політичних партій, профспілкових та інших громадських організацій, орга­нів самоорганізації населення тощо. Не є громадською діяльність, пов’язана з виконан­ням обов’язків депутатів місцевих рад на громадських засадах, народних засідателів,

 

814

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

Розділ XV

 

присяжних. Такі особи при здійсненні зазначених функцій є членами органів місцевого самоврядування і представниками влади (депутати) або здійснюють державну функцію правосуддя (народні засідателі, присяжні), а відповідні посягання щодо них кваліфіку­ються за статтями 347 або 378.

Умисне знищення чи пошкодження майна громадянина, який виконує громадський обов’язок, у зв’язку з його громадською діяльністю, а також вчинення таких дій щодо його близьких родичів слід відмежовувати від перешкоджання законній діяльності професійних спілок, політичних партій, громадських організацій або їх органів, відпо­відальність за яке передбачена ст. 170. Таке відмежування слід робити: а) за об’єктом (об’єктом злочину, передбаченого ст. 170, є конституційне право громадян на свободу об’єднання у професійні спілки, політичні партії, громадські організації, права та за­конні інтереси цих організацій); б) за ознаками об’єктивної сторони (перешкоджання, відповідальність за яке встановлена ст. 170, може виразитись у створенні перепон за­конній діяльності професійних спілок, політичних партій, громадських об’єднань будь-яким шляхом, тоді як діяння, передбачене ст. 352, полягає лише в знищенні та пошко­дженні майна відповідних осіб).

Злочин вважається закінченим з моменту знищення чи пошкодження майна.

  1. Суб’єктом злочину, передбаченого ч. 1 ст. 352, є осудна особа, яка досягла 16-річ-ного віку, а злочину, передбаченого ч. 2 ст. 352,- 14 років.
  2. Суб’єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом. Психічне став­лення винного до загибелі людей або інших тяжких наслідків є необережним.
  3. Кваліфікуючими цей злочин обставинами є: 1) вчинення його шляхом підпалу, вибуху або іншим загальнонебезпечним способом; 2) спричинення ним загибелі людей чи інших тяжких наслідків.

Про поняття вибуху див. коментар до ст. 113, підпалу, іншого загальнонебезпечно-го способу, загибелі людей – коментар до статей 194 і 347.

Поняттям інші тяжкі наслідки охоплюються, зокрема, смерть однієї людини, заподіяння тяжких тілесних ушкоджень одній або кільком особам, заподіяння майнової шкоди у великих або особливо великих розмірах. Інші тяжкі наслідки – поняття оціноч­не і його визначення є питанням факту.

Стаття 353.     Самовільне присвоєння владних повноважень або звання службової особи

Самовільне присвоєння владних повноважень або звання службової осо­би, поєднане із вчиненням будьяких суспільно небезпечних діянь,-

карається штрафом до пятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до трьох років.

  1. Об’єктом злочину є нормальна діяльність та авторитет органів державної влади та органів місцевого самоврядування.
  2. Об’єктивну сторону злочину утворює сукупність двох взаємопов’язаних ознак: 1) самовільне присвоєння владних повноважень або звання службової особи; 2) вчи­нення особою, яка присвоїла такі повноваження чи звання, суспільно небезпечного ді­яння.

Під самовільним присвоєнням владних повноважень або звання службової особи розуміється неправомірне (в порушення встановленого порядку, за відсутності підстав) прийняття особою на себе таких повноважень або звання і введення в оману оточуючих стосовно свого дійсного статусу. Форма, в якій це подається, може бути різноманітною: пред’явлення підроблених документів, використання форменого одягу, замовчування свого дійсного статусу у випадку помилкового сприйняття іншими особами винного як службової особи тощо.

 

Стаття 354

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

815

 

Владними повноваженнями є сукупність прав та обов’язків службової особи, яка за своїм статусом є представником влади, наданих їй для виконання функцій держави і конкретних завдань органу, в якому вона працює. Про поняття представник влади див. Загальні положення до розділу XVII Особливої частини КК. Під званням слузкбовоі особи слід розуміти військові та спеціальні звання, які присвоюються певним категорі­ям службових осіб (військовослужбовцям, працівникам міліції і податкової міліції1). Самовільне присвоєння певного фаху або професії (юриста, лікаря, інженера тощо) не утворює складу злочину, передбаченого ст. 353.

Самовільне присвоєнням владних повноважень або звання службової особи утво­рює склад злочину, передбаченого ст. 353, лише тоді, коли воно поєднане із вчиненням будь-яких суспільно небезпечних діянь. Такими діяннями слід визнавати адміністративні правопорушення та злочини. У випадку, коли самовільне присвоєння владних повно­важень або звання службової особи поєднується з вчиненням злочину, дії винної особи підлягають кваліфікації за сукупністю злочинів – за ст. 353 та статтею Особливої час­тини КК, яка передбачає відповідальність за вчинене при цьому діяння.

Склад злочину, передбаченого ст. 353, відсутній, якщо самовільне присвоєння влад­них повноважень або звання службової особи не супроводжувалось вчиненням суспільно небезпечних діянь (наприклад, особа видає себе за суддю з тим, щоб лише продемонст­рувати свою суспільну значущість) або було поєднане з вчиненням суспільно корисно­го діяння (наприклад, особа представляється працівником міліції з тим, щоб припинити протиправні дії чи затримати правопорушника).

Злочин вважається закінченим з моменту вчинення особою, яка самовільно присвоїла владні повноваження або звання службової особи, суспільно небезпечного діяння.

  1. Суб’єкт злочину загальний. Якщо службова особа самовільно присвоює собі владні або звання іншої службової особи, використовуючи при цьому надані їй владу чи службові повноваження, вчинене за наявності підстав може бути визнане відповід­ним злочином у сфері службової діяльності.
  2. Суб’єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом.

Стаття 354.     Одержання незаконної винагороди працівником державно­го підприємства, установи чи організації

Незаконне одержання шляхом вимагання працівником державного підпри­ємства, установи чи організації, який не є службовою особою, в будьякому вигляді матеріальних благ або вигід майнового характеру у значному розмірі за виконання чи невиконання будьяких дій з використанням становища, яке він займає на підприємстві, в установі чи організацій­на рається штрафом до сімдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або обмеженням волі на строк до трьох років, або позбавленням волі на строк до трьох років.

Примітка. Під незаконною винагородою у значному розмірі в цій статті слід розуміти незаконну винагороду, яка в два і більше разів перевищує неоподатко­вуваний мінімум доходів громадян.

  1. Об’єктом злочину є авторитет державних установ, підприємств та організацій.
  2. Предмет злочину – матеріальні блага та вигоди майнового характеру. Під мате­ріальними благами розуміються будь-які матеріальні цінності, вартість яких може бути виражена у грошовому еквіваленті (гроші, різні речі, товари тощо). Вигоди майнового характеру – право на майно, послуги, пільги майнового характеру, а також будь-які дії, пов’язані з можливістю одержати матеріальні блага або послуги чи з можливістю уник­нути матеріальних витрат. Такими вигодами можуть бути безоплатне одержання для використання транспорту, приміщення, іншого майна, квитків для проїзду в транспорті чи квитків на відвідування видовищних заходів (концерти, спортивні змагання) тощо.

 

816

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

Розділ XV

 

Склад злочину, передбаченого ст. 354, дії особи утворюють лише у разі, коли одержані матеріальні блага або вигоди майнового характеру становлять значний роз­мір. Згідно з приміткою до ст. 354 значний розмір незаконної винагороди має місце тоді, коли вона в два і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян.

  1. З об’єктивної сторони злочин виражається у незаконному одержанні шляхом
    вимагання в будь-якому вигляді матеріальних благ або вигоди майнового характеру за
    виконання чи невиконання будь-яких дій з використанням становища, яке особа посі­
    дає на підприємстві, в установі чи організації. Таким чином, склад злочину, передбаче­
    ного ст. 354, одержання зазначеної винагороди утворює за наявності сукупності ознак,
    а саме, коли: 1) така винагорода є незаконною; 2) способом її одержання є вимагання;
    3) вона є платою за виконання чи невиконання винним певних дій.

Незаконним слід визнавати таке одержання матеріальних благ або вигоди майново­го характеру, яке офіційно не передбачене для винного за виконання ним роботи на підприємстві, в установі чи організації (на яке він за законом не має права).

Кримінально караним зазначене одержання винагороди є лише у разі, коли воно здійснюється шляхом вимагання. Про поняття вимагання див. коментар до ста­тей 189 і 368. Якщо незаконна винагорода одержується за відсутності ознак вимаган­ня (наприклад, особа з власної ініціативи вручає працівникові гроші чи товари або надає послуги матеріального характеру), кримінальна відповідальність за ст. 354 ви­ключається. За таких обставин вчинене може розглядатися як дисциплінарний про­ступок.

Для кваліфікації діяння за ст. 354 необхідно, щоб незаконна винагорода одержува­лась працівником за виконання чи невиконання будь-яких дій з використанням стано­вища, яке він посідає на підприємстві, в установі чи організації. Такі дії можуть як вхо­дити до кола його повноважень, так і обумовлюватись його офіційним статусом (на­приклад, секретар керівника підприємства, розраховуючи на прихильність в силу свого становища з боку певної службової особи, може звернутись до неї з проханням виріши­ти те чи інше питання). Якщо винагорода одержується за виконання чи невиконання дій, які не обумовлюються використанням працівником становища, яке він посідає на підприємстві, в установі чи організації (наприклад, надання консультації за фахом, сприяння вирішенню питання на підставі дружніх відносин), кваліфікація його дій за ст. 354 виключається.

Злочин вважається закінченим з моменту одержання незаконної винагороди у вказаному розмірі. Те, коли саме винний одержав таку винагороду – до виконання (невиконання) ним певних дій з використанням становища, яке він посідає на підпри­ємстві, в установі, організації, чи після їх виконання (невиконання), значення для кваліфікації не має.

Одержання особою шляхом вимагання лише частини незаконної винагороди, якщо її розмір є меншим двох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (за умови, що вся винагорода має становити два і більше неоподатковуваних мінімумів доходів гро­мадян), слід розглядати як замах на вчинення розглядуваного злочину і кваліфікувати за статтями 15 та 354.

  1. Суб’єкт злочину спеціальний. Ним може бути лише працівник державного під­
    приємства, установи чи організації, який не є службовою особою. Про поняття слузіс-
    бової особи
    див. примітки 1 і 2 до ст. 364 та Загальні положення до розділу XVII Особ­
    ливої частини КК.

Отримання незаконної винагороди працівником державного підприємства, устано­ви чи організації, який є службовою особою, за виконання чи невиконання будь-яких дій з використанням службового становища утворює склад одержання хабара і підлягає кваліфікації за ст. 368.

  1. Суб’єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом і корисливим
    мотивом.

 

Стаття 355

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

817

 

Стаття 355.     Примушування до виконання чи невиконання цивільно-правових зобов’язань

  1. Примушування до виконання чи невиконання цивільно-правових зо­
    бов’язань, тобто вимога виконати чи не виконати договір, угоду чи інше ци­
    вільно-правове зобов’язання з погрозою насильства над потерпілим або
    його близькими родичами, пошкодження чи знищення їх майна за відсутності
    ознак вимагання,-

карається виправними роботами на строк до двох років або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до двох років.

  1. Примушування до виконання чи невиконання цивільно-правових зо­
    бов’язань, вчинене повторно або за попередньою змовою групою осіб, або із
    погрозою вбивства чи заподіяння тяжких тілесних ушкоджень, або поєднане
    з насильством, що не є небезпечним для життя і здоров’я, або з пошкоджен­
    ням чи знищенням майна,-

карається позбавленням волі на строк від трьох до п’яти років.

  1. Примушування до виконання чи невиконання цивільно-правових зо­
    бов’язань, вчинене організованою групою або поєднане з насильством, не­
    безпечним для життя чи здоров’я, або таке, що завдало великої шкоди чи
    спричинило інші тяжкі наслідки,-

карається позбавленням волі на строк від чотирьох до восьми років.

  1. Основним безпосереднім об’єктом злочину є встановлений порядок виконання
    цивільно-правових зобов’язань, обов’язковим додатковим – психічна чи тілесна недо­
    торканість, воля, здоров’я людини, право власності (залежно від конкретного змісту
    погрози, якою супроводжується примушування до виконання чи невиконання цивільно-
    правових зобов’язань).

Потерпілими від злочину є фізична особа, яка має цивільно-правове зобов’язання, а також її близькі родичі.

  1. З об’єктивної сторони злочин вчиняється у формі примушування потерпілого до
    виконання чи невиконання цивільно-правових зобов’язань. Зміст такого примушування
    складають дві взаємопов’язані дії: 1) вимога виконати чи не виконати договір, угоду чи
    інше цивільно-правове зобов’язання; 2) погроза застосувати насильство, пошкодити чи
    знищити майно.

Цивільно-правовим зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (бор­жник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання цього його обов’язку.

Кримінально караним діянням вимогу виконати чи не виконати цивільно-правове зобов’язання робить протиправний спосіб впливу на потерпілого. Маючи право на пред’явлення вимоги про виконання певного зобов’язання, винний при вчиненні зло­чину, передбаченого ст. 355, не вправі добиватися задоволення цієї вимоги насиль­ницьким способом.

За ст. 355 відповідальність може наставати лише тоді, коли особа примушується до виконання (невиконання) існуючого зобов’язання, що виникло з підстав, передбачених чинним законодавством. Предметом такого зобов’язання можуть бути гроші майно, послуги, результати творчості тощо. Відповідно до ЦК (ст. 525), зобов’язання має бути виражене у грошовій одиниці України – гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов’язання в іноземній валюті.

Підставами виникнення зобов’язань у цивільному праві, зокрема, є: 1) договори та інші правочини; 2) створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; 3) завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; 4) інші юридичні факти. Цивільні права та обов’язки можуть вини-

 

818

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

Розділ XV

 

кати: безпосередньо з актів цивільного законодавства; з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування; з рішення суду. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства або догово­ром, підставою виникнення цивільних прав та обов’язків може бути настання або не-настання певної події.

При з’ясуванні змісту цивільно-правового зобов’язання, обсягу прав кредитора та обов’язків боржника (що є важливим для визначення об’єктивної сторони злочину, пе­редбаченого ст. 355) необхідно мати на увазі кілька важливих цивільно-правових поло­жень зобов’язального права. За загальним правилом, зобов’язання не створює обов’язку для третьої особи. У випадках, встановлених договором, зобов’язання може породжу­вати для третьої особи права щодо боржника та/або кредитора. Закон передбачає певні випадки зміни кредитора у зобов’язанні. Боржник у зобов’язанні може бути замінений іншою особою (переведення боргу) лише за згодою кредитора. Одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускаються, якщо інше не встановлено договором або законом. З’ясування у кожному конкретному випадку цих та інших положень зобов’язального права дасть можливість дати правильну правову оцінку вчиненому, у т. ч. відмежувати злочин, передбачений ст. 355, від суміжних зло­чинів (зокрема, самоправства, вимагання).

При вчиненні злочину, передбаченого ст. 355, особа може примушуватись до вико­нання цивільно-правових зобов’язань не лише за дійсними, а й за недійсними. До не­дійсних (нікчемних та оспорюваних) правочинів закон відносить, зокрема, фіктивні, удавані, а також правочини, вчинені: малолітньою особою за межами її цивільної діє­здатності; без дозволу органу опіки та піклування; з порушенням публічного порядку; під впливом помилки, обману, насильства, тяжкої обставини; в результаті зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною та інші.

Недійсність правочину не є перешкодою для кваліфікації діяння за ст. 355, оскільки так само, як і дійсний, недійсний правочин породжує певні цивільно-правові зобов’я­зання для однієї із сторін. Наприклад, у разі визнання правочину недійсним з причин укладення його внаслідок обману сторона, яка застосувала обман, зобов’язана відшко­дувати другій стороні збитки у подвійному розмірі та моральну шкоду, що завдані у зв’язку з вчиненням цього правочину.

Ст. 355 встановлює відповідальність за примушування до виконання чи невиконан­ня лише цивільно-правових, а не будь-яких зобов’язань, обов’язок виконання яких встановлюється іншими нормами права. Так, примушування повнолітніх дітей, на яких законом покладається обов’язок утримувати непрацездатних батьків, які потребують матеріальної допомоги, і піклуватися про них, не утворює складу цього злочину, оскі­льки за чинним законодавством вказаний обов’язок не є цивільно-правовим зо­бов’язанням. Примушування до виконання чи невиконання будь-яких інших (крім ци­вільно-правових) зобов’язань за наявності для того підстав може бути кваліфіковано як самоправство чи інший злочин.

Вимога виконати (не виконати) цивільно-правове зобов’язання означає викладену в рішучій (категоричній) формі пропозицію винного до потерпілого негайно або у визна­чений час вчинити (не вчинити) певні дії, які становлять предмет зазначеного зо­бов’язання. Така вимога може висловлюватись у будь-якій формі (усно, письмово). Вона має бути конкретною, зрозумілою для потерпілого. У складі цього злочину вимога може бути як правомірною (найчастіше), так і неправомірною. Правомірною вимога може бу­ти, наприклад, коли винний вимагає повернення боргу, своєчасного виконання обумов­леної договором роботи, виплати вартості купленої речі тощо. Неправомірною ж є, ска­жімо, вимога про негайну передачу всієї обумовленої договором суми коштів, хоча за умовами договору боржник зобов’язаний зробити це частинами, або вимога про заміну розбитого з вини потерпілого автомобіля на новий, хоча розбитий автомобіль може бути відремонтований. При оцінці правомірності вимоги слід мати на увазі, що цивільне зако­нодавство певним чином регулює питання виконання цивільно-правових зобов’язань.

 

Стаття 355

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

819

 

Так, відповідно до загальних правил, зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК, інших актів цивільного законодавства, а за від­сутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Зобов’язання має виконуватися належними сторонами і в устано­влений строк (якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання). Зо­бов’язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неми­нуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) ви­конання боржником обов’язку не встановлений або визначений моментом пред’явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов’язок у семиденний строк від дня пред’явлення вимоги, якщо обо­в’язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Склад злочину, передбаченого ст. 355, примушування до виконання чи невиконан­ня цивільно-правових зобов’язань утворює лише у разі, коли воно поєднане з погрозою застосування насильства, пошкодження чи знищення майна щодо потерпілого або його близьких родичів. Погроза повинна бути дійсною і реальною (про дійсність та реаль­ність погрози див. коментар до ст. 189).

Про поняття близьких родичів див. коментар до ст. 115.

Примушування до виконання чи невиконання цивільно-правових зобов’язань під­лягає кваліфікації за ст. 355 за відсутності в діях винної особи ознак вимагання. Від­межовуючи примушування до виконання чи невиконання цивільно-правових зо­бов’язань від вимагання, слід виходити з того, що при вчиненні злочину, відповідаль­ність за який передбачена ст. 355, винний не посягає на чуже майно, право на нього, не вимагає від потерпілого вчинення інших дій майнового характеру, які останній не зо­бов’язаний вчиняти. Він примушує потерпілого виконати свій юридичний обов’язок, який випливає з цивільно-правових зобов’язань, або ж утриматись від його виконання. При вчиненні цього злочину посягання на власність відсутнє, більше того, винний шляхом примушування може прагнути поновити порушені з вини потерпілого відноси­ни власності. Таким чином, вимога при’ вчиненні злочину, передбаченого ст. 355, як уже зазначалось, може мати правомірний характер. Вимагач же такого права не має навіть у принципі, його вимога завжди позбавлена будь-яких законних підстав. За та­ких обставин утворюється ще одна відмінність вимагання від примушування до вико­нання чи невиконання цивільно-правових зобов’язань: у першому випадку обидві скла­дові злочину (вимога і насильницька дія) мають протиправний характер, у другому -вимога може мати правомірний характер.

Злочин, передбачений ст. 355, є спеціальним складом самоправства, тому його слід відмежовувати від самоправства, відповідальність за яке встановлена ст. 356. Ці злочи­ни відрізняє, насамперед, сфера їх вчинення: перший з них (примушування) може вчи­нюватися лише у сфері цивільно-правових зобов’язань, тоді як вчинення іншого (само­правства) закон не обмежує якоюсь певною сферою. Відрізняються ці злочини і за спо­собом вчинення – якщо примушуванню (ст. 355) завжди притаманний насильницький спосіб вчинення, то для самоправства (ст. 356) це не є характерним. Самоправні дії, які утворюють склад злочину, передбачений ст. 356, можуть і не заподіювати фізичну чи іншу шкоду конкретній фізичній особі, тоді як для складу примушування наявність конкретного потерпілого є обов’язковою. Обов’язковою ознакою загального складу самоправства є оспорюваність правомірності дій винного, тобто визнання їх такими, що суперечать закону. Відсутність факту такого оспорювання свідчить про відсутність злочину, передбаченого ст. 356. Натомість ст. 355 такої обов’язкової ознаки для при­мушування до виконання чи невиконання цивільно-правових зобов’язань не передба­чає (хоча закон передбачає такий різновид правочинів, як оспорювані). Як не визна­чає вона і заподіяння значної шкоди інтересам громадянина, державним чи громад­ським інтересам або інтересам власника, що відповідно до ст. 356 є необхідною озна­кою об’єктивної сторони самоправства. Слід зазначити, що за правилами конкуренції загальної і спеціальної норм вчинення примушування до виконання чи невиконання

 

820

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

Розділ XV

 

цивільно-правових зобов’язань повністю охоплюється ст. 355 і додаткової кваліфікації за ст. 356 не потребує.

Злочин вважається закінченим з моменту пред’явлення вимоги виконати чи не ви­конати договір, угоду чи інше цивільно-правове зобов’язання, поєднаної із зазначеною у ч. 1 ст. 355 погрозою, незалежно від досягнення винною особою поставленої мети.

  1. Суб’єкт злочину загальний.
  2. Його суб’єктивна сторона характеризується прямим умислом. Мотивація дій винного у таких випадках на кваліфікацію вчиненого не впливає. При примушуванні до виконання чи невиконання цивільно-правових зобов’язань в основі дій винної особи корисливі спонукання можуть бути відсутні. Більше того, винний за допомогою вказа­них дій може прагнути повернути майно, належне йому на законних підставах.

Психічне ставлення винної особи до таких наслідків примушування до виконання чи невиконання цивільно-правових зобов’язань, як велика шкода та інші тяжкі наслідки може бути умисним або необережним.

  1. Кваліфікуючими ознаками примушування до виконання чи невиконання цивільно-
    правових зобов’язань є вчинення його: 1) повторно; 2) за попередньою змовою групою
    осіб; 3) із погрозою вбивства чи заподіяння тяжких тілесних ушкоджень; 4) у поєднанні з
    насильством, що не є небезпечним для життя і здоров’я; 5) у поєднанні з пошкодженням чи
    знищенням майна (ч. 2 ст. 355), а особливо кваліфікуючими – вчинення його: 1) органі­
    зованою групою; 2) у поєднанні з насильством, небезпечним для життя чи здоров’я;
    3) завдання ним великої шкоди чи спричинення інших тяжких наслідків (ч. З ст. 355).

Про поняття повторності див. ст. 32 і коментар до неї.

Велика шкода у складі цього злочину є оціночним поняттям і повинна визначатися судом у кожному окремому випадку з урахуванням конкретних обставин справи. Під великою шкодою тут слід розуміти майнову шкоду – прямі збитки та упущену вигоду. Виходячи із законодавчого визначення значної майнової шкоди, а також шкоди у вели­ких та особливо великих розмірах як кваліфікуючих ознак у деяких суміжних злочинах (зокрема, вимагання), видається, що великою шкода у складі примушування до вико­нання чи невиконання цивільно-правових зобов’язань може бути визнана тоді, коли цим злочином спричинено матеріальні збитки приблизно на суму, яка у двісті п’ятдесят і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян.

До інших тяжких наслідків, які також є оціночним поняттям, належать, зокрема, заподіяння одній чи декільком особам тяжкого тілесного ушкодження, двом і більшій кількості осіб середньої тяжкості тілесних ушкоджень, вбивство або самогубство осо­би, банкрутство організації тощо. Заподіяння в результаті примушування до виконання чи невиконання цивільно-правових зобов’язань умисного тяжкого тілесного ушко­дження, вчиненого способом, що має характер особливого мучення, а також з метою залякування потерпілого, або яке спричинило його смерть, умисне вбивство або вбив­ство через необережність потерпілого чи його близьких родичів потребують кваліфікації за сукупністю злочинів – за ч. З ст. 355 і відповідно за ч. 2 ст. 121, статтями 115 та 119.

Інші кваліфікуючі та особливо кваліфікуючі ознаки цього злочину за своїм змістом збігаються з аналогічними ознаками у складі вимагання. Про їх поняття див. коментар до ст. 189.

ЦК (статті 11, 228, 229, 230, 231, 234, 509, 511, 525, 526-546).

Постанова ПВС № 12 від 25 грудня 1992 р. «Про судову практику в справах про корисливі злочини проти приватної власності» (п. 17).

Стаття 356.     Самоправство

Самоправство, тобто самовільне, всупереч установленому законом по­рядку, вчинення будь-яких дій, правомірність яких оспорюється окремим громадянином або підприємством, установою чи організацією, якщо такими

 

Стаття 356

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

821

 

діями була заподіяна значна шкода інтересам громадянина, державним чи громадським інтересам або інтересам власника,-

карається штрафом до п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або арештом на строк до трьох місяців.

  1. Об’єкт злочину – встановлений законодавством порядок реалізації громадянами своїх прав та виконання обов’язків, нормальна управлінська діяльність і авторитет ор­ганів державної влади та органів місцевого самоврядування.

2.3   об’єктивної  сторони   злочин   характеризується   сукупністю   таких   ознак:

  • самовільним, всупереч встановленому законом порядку, вчиненням будь-яких дій;
  • оспорюваністю правомірності цих дій з боку інших громадян або юридичних осіб;
  • заподіянням такими діями значної шкоди правоохоронюваним інтересам; 4) причин­ним зв’язком між діями винної особи та значною шкодою.

Самовільне вчинення будь-яких дій – це здійснення особою свого дійсного або удаваного права чи вчинення інших дій всупереч встановленому порядку і без законних повноважень. Дійсним визнається право, яким особа володіє в силу закону, договору чи на іншій підставі, однак це право реалізується з порушенням порядку (наприклад, осо­ба, яка на законній підставі отримала ордер на квартиру, не очікуючи виїзду попередніх мешканців, самовільно її займає). Під удаваним слід розуміти право, стосовно належ­ності якого собі винна особа помиляється. Насправді цим правом суб’єкт не володіє.

Зокрема, за ст. 356 за наявності всіх ознак цього складу злочину належить кваліфі­кувати заволодіння майном, яке є предметом цивільно-правового спору або перебуває у спільній власності суб’єкта та інших осіб, а також заволодіння майном, відносно якого особа передбачає, хоч і помилково, наявність у неї певних прав (наприклад, винний вилучає у потерпілого річ, помилково вважаючи її своєю власністю).

До інших самовільних дій, які не пов’язані з реалізацією дійсного або гаданого пра­ва, належать: самовільне зайняття земельної ділянки, самовільне будівництво будинків або споруд; порушення порядку заготівлі другорядних лісових матеріалів та здійснення побічних лісових користувань; самовільне зайняття кімнати, що звільнилась у кому­нальній квартирі, особою, яка усвідомлює відсутність у неї переважного права на одер­жання цієї кімнати, тощо.

Оспорюваність правомірності дій особи означає, що інший громадянин або під­приємство, установа, організація вважають дії того, хто вчиняє самоправні дії, незакон­ними, відкрито не погоджуються з ними, оскаржують їх. При цьому не обов’язково, щоб оскарження відбувалось саме у передбаченому законом порядку (судовому, адмі­ністративному тощо). Відсутність оспорюваності дій виключає визнання їх криміналь­но караним самоправством.

Злочин визнається закінченим з моменту заподіяння самовільним вчиненням пев­них дій значної шкоди інтересам громадянина, державним чи громадським інтересам або інтересам власника. Самоправство, яке не заподіяло значної шкоди правоохороню­ваним інтересам, розглядається як адміністративний проступок (ст. 186 КАП).

Питання про те, чи є спричинена самоправством шкода значною, потрібно вирішу­вати окремо у кожному конкретному випадку (оціночна ознака). До нематеріальної значної шкоди при самоправстві потрібно відносити, зокрема, заподіяння шкоди здо­ров’ю особи, порушення політичних, трудових, житлових та інших конституційних прав і свобод людини і громадянина.

Самоправство, поєднане з побоями і мордуванням, катуванням або заподіянням ті­лесних ушкоджень, потрібно кваліфікувати за сукупністю злочинів, передбачених ст. 356 і відповідною статтею Особливої частини КК, що передбачає відповідальність за злочин проти здоров’я особи (зокрема статтями 121, 122, 125, 126, 127).

У разі, коли самоправні дії утворюють інші самостійні склади злочинів, вони охоп­люються відповідними статтями КК і додаткової кваліфікації за ст. 356 не потребують.

 

822

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

Розділ XV

 

Це стосується, зокрема, порушення недоторканності житла (ст. 162), незаконної поруб­ки лісу (ст. 246), примушування до виконання чи невиконання цивільно-правових зо­бов’язань (ст. 355).

  1. Суб’єкт злочину загальний. Самоправні дії службової особи, які явно виходять за межі наданих їй повноважень, слід кваліфікувати за ст.
  2. Суб’єктивна сторона злочину характеризується умислом. Психічне ставлення винного до суспільно небезпечних наслідків у вигляді значної шкоди за загальним пра­вилом також характеризується умислом. Відповідальність за ст. 356 виключається, як­що особа сумлінно помиляється у питанні належності їй права, яке вона реалізує всупе­реч встановленому законодавством порядку.

Стаття 357. Викрадення, привласнення, вимагання документів, штам­пів, печаток, заволодіння ними шляхом шахрайства чи зловживання службовим становищем або їх пошкодження

  1. Викрадення, привласнення, вимагання офіційних документів, штампів
    чи
    печаток або заволодіння ними шляхом шахрайства чи зловживання особи
    своїм службовим становищем, а так само їх умисне знищення, пошкодження
    чи
    приховування, а також здійснення таких самих дій відносно приватних до­
    кументів, що знаходяться на підприємствах, в установах чи організаціях не­
    залежно
    від форми власності, вчинене з корисливих мотивів або в інших
    особистих
    інтересах,-

караються штрафом до пятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк до трьох років.

  1. Ті самі дії, якщо вони спричинили порушення роботи підприємства,
    установи чи організації або вчинені щодо особливо важливих документів,
    штампів, печаток,-

караються штрафом до сімдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк до трьох років, або позбавленням волі на той самий строк.

  1. Незаконне заволодіння будьяким способом паспортом або іншим важ­
    ливим особистим документом

карається штрафом до пятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арештом на строк до трьох місяців, або обмеженням волі на строк до трьох років.

  1. У сучасному суспільстві реалізація прав та законних інтересів утруднюється, а інколи стає неможливою без належного документального посвідчення юридично зна­чимих фактів і відносин. У зв’язку з цим статті 357 і 358 варто розглядати як важливу законодавчу гарантію здійснення і захисту прав та законних інтересів громадян і юридич­них осіб.
  2. Об’єктом злочину є встановлений законодавством порядок обігу і використання офіційних та деяких приватних документів, який забезпечує нормальну діяльність під­приємств, установ, організацій незалежно від форми власності, а також права і законні інтереси громадян, порядок документального посвідчення фактів, які мають юридичне значення.
  3. Предметом злочину є: 1) офіційні документи, у т. ч. електронні, штампи, печат­ки; 2) приватні документи, що знаходяться на підприємствах, в установах чи органі­заціях незалежно від форми власності (частини 1 і 2 ст. 357); 3) паспорт або інший важливий особистий документ (ч. З ст. 357).

Документом визнається передбачена законом матеріальна форма одержання, збе­рігання, використання і поширення інформації, зафіксованої на папері, магнітній, кіно-, відео-, фотоплівці, оптичному диску або на іншому носієві. Під документом як предметом

 

Стаття 357_______________ ОСОБЛИВА ЧАСТИНА______________________ 823_

цього злочину слід розуміти не лише ділові папери, які підтверджують факти, що ма­ють юридичне значення, а й інші матеріальні об’єкти, наділені здатністю посвідчувати такі факти (фотографії, фотоплівки, аудіо- та відеоплівки, відтиски тощо).

Штампи і печатки – це спеціальні форми-кліше, на яких містяться рельєфні або заглиблені дзеркальні відображення текстів, малюнків, інших позначок і які призначені для отримання відбитків на папері, сургучі, воску, металі, інших матеріалах. Відбитки печаток і штампів на документах посвідчують справжність останніх. Печатки можуть використовуватися для посвідчення не лише документів, а й фактів, які мають юридич­не значення.

Документи, штампи і печатки визнаються офіційними, якщо їх зміст стосується відносин, врегульованих правом, і якщо вони видаються або використовуються у встановленому законодавством порядку для посвідчення конкретних подій і фактів, що мають юридичне значення. Офіційні документи можуть походити від органів державної влади та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, органі­зацій незалежно від форм власності, громадян-підприємців, нотаріусів, інших осіб, які мають право видавати або посвідчувати такі документи. Офіційні документи за формою повинні бути складені належним чином і мати необхідні реквізити – відби­ток печатки, підпис, номер, дату тощо. Офіційними слід визнавати також документи приватних осіб за умови, що вони нотаріально посвідчені або передані громадянами для зберігання чи використання на підприємства, в установи або організації (напри­клад, приватизаційні сертифікати).

Предметом злочину, передбаченого ч. 1 ст. 357, виступають будь-які офіційні до­кументи, а не лише ті, які надають права або звільняють від обов’язків (див. коментар до ст. 358).

Паспорт громадянина України є документом, що посвідчує особу власника та під­тверджує громадянство України. Паспорт дійсний для укладання цивільно-правових угод, здійснення банківських операцій, оформлення доручень іншим особам для представ­ництва перед третьою особою лише на території України, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України. Паспорт громадянина України видається кожному громадянинові України паспортною службою органів внутрішніх справ після досягнення 16-річного віку. Крім паспорта громадянина України, існують паспорт громадянина України для виїзду за кордон, дипломатичний паспорт, службовий паспорт.

До інших важливих особистих документів слід відносити посвідчення (див. ко­ментар до ст. 358), трудову книжку, диплом про закінчення вищого закладу освіти, сві­доцтво про народження, інші документи, які засвідчують важливі факти і події в житті людини і втрата яких суттєво утруднює реалізацію її прав, свобод і законних інтересів (про перелік документів, які надають право на перетинання державного кордону Украї­ни, див. коментар до ст. 331). Предметом злочину, передбаченого ч. З ст. 357, є також паспорт громадянина (підданого) іншої держави, а також інші важливі особисті доку­менти іноземців. Питання про те, чи є той чи інший документ для даної особи важли­вим, має вирішуватись судом у кожному конкретному випадку.

  1. Об’єктивна сторона злочину, передбаченого ч. 1 ст. 357, виражається у таких альтернативних діях стосовно відповідних документів, штампів, печаток: 1) викраден­ня; 2) привласнення; 3) вимагання; 4) заволодіння шляхом шахрайства; 5) заволодіння шляхом зловживання особи своїм службовим становищем; 6) знищення; 7) пошко­дження; 8) приховування, а злочину, передбаченого ч. З ст. 357,- у незаконному заво-лодінні будь-яким способом паспортом або іншим важливим особистим документом.

Під викраденням слід розуміти вилучення документів, штампів або печаток із офі­ційного обігу підприємств, установ, організацій і заволодіння ними шляхом крадіжки, грабежу або розбою.

Застосування фізичного насильства під час викрадення документів, штампів, печа­ток, заволодіння важливим особистим документом потребує додаткової кваліфікації за відповідними іншими статтями Особливої частини КК.

 

824

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

Розділ XV

 

Про поняття привласнення, заволодіння шляхом зловживання службовим ста­новищем, вимагання, шахрайства див., відповідно, коментар до статей 191, 189, 190.

Знищення – це дії, внаслідок яких документи, штампи і печатки перестають фізич­но існувати. Вони приводяться у стан, який повністю і назавжди виключає їх викорис­тання за цільовим призначенням. Наприклад, спалені документи втрачають властивість зберігати і передавати у просторі й часі інформацію, яка була зафіксована на них.

Пошкодження – це таке заподіяння шкоди матеріальній основі документа, штампу або печатки, коли їх використання за цільовим призначенням без відновлювальних за­ходів істотно ускладнюється або стає повністю неможливим (документ розривається на шматки, відбувається часткове витравлювання його тексту або заливання фарбою, окремі аркуші вилучаються з матеріалів судової справи тощо). Від пошкодження слід відрізняти підроблення документа, яке також може поєднуватись із частковим пошко­дженням його змісту (див. коментар до ст. 358).

Приховування це не поєднані з викраденням таємні дії по переміщенню докумен­тів, штампів, печаток з місць їх належного зберігання, внаслідок чого підприємство, установа, організація або громадянин позбавляються можливості використовувати за­значені предмети за їх цільовим призначенням.

Умисне знищення або пошкодження паспорта чи іншого важливого особистого до­кумента складу злочину, передбаченого ч. З ст. 357, не утворює.

Злочин визнається закінченим з моменту вчинення хоча б однієї з дій, зазначених у диспозиції ч. 1 ст. 357, або з моменту заволодіння паспортом чи іншим важливим осо­бистим документом (ч. З ст. 357). Подальше використання документів, штампів, печа­ток за наявності для цього підстав повинне одержати самостійну кримінально-правову оцінку (наприклад, за статтями 190, 192).

  1. Суб’єкт злочину загальний. Проте суб’єктом заволодіння документами, штампа­ми, печатками шляхом зловживання службовим становищем може бути лише службова особа.
  2. Суб’єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом. Якщо предме­том посягання виступають особливо важливі документи, штампи, печатки, умислом винного має охоплюватись усвідомлення специфічних ознак предмета злочину.

Обов’язковою ознакою суб’єктивної сторони злочину, передбаченого ч. 1 ст. 357, є мотив – корисливий або інші особисті інтереси. Про поняття корисливого мотиву та інших особистих інтересів див. коментар до статей 115, 148.

На кваліфікацію незаконного заволодіння будь-яким способом паспортом або ін­шим важливим особистим документом мотиви вчинення діяння не впливають. При цьому ч. З ст. 357 може бути інкримінована особі лише у разі, коли встановлено, що її умисел був спрямований саме на заволодіння відповідним документом. Якщо заволо­діння паспортом або іншим важливим особистим документом фактично відбулося за відсутності умислу на це (наприклад, під час крадіжки валізи з іншим майном), дії вин­ного утворюють склад відповідного злочину проти власності.

  1. Кваліфікуючими ознаками злочину, передбаченого ч. 1 ст. 357, є: 1) спричи­
    нення ним порушення роботи підприємства, установи чи організації; 2) вчинення його
    щодо особливо важливих документів, штампів, печаток (ч. 2 ст. 357).

Порушення роботи підприємства, установи чи організації означає, що заволо­діння, знищення, пошкодження чи приховування документів, штампів, печаток істотно ускладнило чи унеможливило на певний час виконання підприємством, установою чи організацією покладених на них функцій, завдань та обов’язків (наприклад, видачу су­дом дозволу на обшук, огляд, арешт тощо, посвідчення нотаріусом документів).

Питання про визнання документів, штампів, печаток особливо важливими слід вирішувати у кожному конкретному випадку з урахуванням матеріалів конкретної кримінальної справи. До таких предметів можуть бути віднесені, наприклад, осо­бові справи працівників установи, печатки із зображенням Державного Герба Ук­раїни.

 

Стаття 358                                ОСОБЛИВА ЧАСТИНА                                               825

Стаття 358.     Підроблення документів, печаток, штампів та бланків, їх збут, використання підроблених документів

  1. Підроблення посвідчення або іншого документа, який видається чи по­
    свідчується підприємством, установою, організацією, громадянином-підпри-
    ємцем, приватним нотаріусом, аудитором чи іншою особою, яка має право
    видавати чи посвідчувати такі документи, і який надає права або звільняє від
    обов’язків, з метою використання його як підроблювачем, так і іншою осо­
    бою, або збут такого документа, а також виготовлення підроблених печаток,
    штампів чи бланків підприємств, установ чи організацій незалежно від форми
    власності, а так само інших офіційних печаток, штампів чи бланків з тією са­
    мою метою або їх збут –

караються штрафом до сімдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до трьох років.

  1. Дії, передбачені частиною першою цієї статті, якщо вони вчинені повтор­
    но або за попередньою змовою групою осіб,-

караються обмеженням волі на строк до п’яти років або позбавленням во­лі на той самий строк.

  1. Використання завідомо підробленого документа –

карається штрафом до п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до двох років.

  1. Об’єкт цього злочину за своїм змістом аналогічний об’єктові злочину, передба­ченого ст.
  2. Предметом злочину є: 1) посвідчення або інший документ (у т. ч. електронний), який видається чи посвідчується підприємством, установою, організацією незалежно від форми власності, громадянином-підприємцем, приватним нотаріусом, аудитором чи іншою особою, яка має право видавати чи посвідчувати такі документи, і який надає права або звільняє від обов’язків; 2) печатки, штампи, бланки підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності, інші офіційні печатки, штампи, бланки.

Про поняття документ, печатка, штамп, офіційні документи, штампи, печат­ки див. коментар до ст. 357, а також до статей 331, 366.

Посвідчення – це документ, який містить відомості про володільця і офіційно по­свідчує його особу та (або) правовий статус. Необхідними реквізитами посвідчення, як правило, є фотографія, підпис керівника відповідної установи, підприємства чи органі­зації, який скріплюється їхньою печаткою, а також особистий підпис володільця доку­мента (посвідчення: особи моряка, інваліда, водія, учасника ліквідації аварії на ЧАЕС, пенсійне, судді або працівника правоохоронного органу, біженця, ветерана війни).

Іншими документами можуть визнаватися, зокрема, атестат про повну загальну середню освіту, диплом про закінчення вищого навчального закладу, трудова книжка, рішення суду, виконавчий лист, листок тимчасової непрацездатності, свідоцтво про шлюб або розірвання шлюбу, ліцензія, свідоцтво про державну реєстрацію суб’єкта підприємницької діяльності, свідоцтво про право на спадщину, свідоцтво про придбан­ня майна на аукціоні, атестат доцента або професора тощо.

Така характеристика предмета коментованого складу злочину як надання прав або звільнення від обов’язків означає, що з точки зору кваліфікації за ст. 358 документами визнаються письмові акти. При цьому не має значення, якою мовою виконано доку­мент, з якого матеріалу він виготовлений, а також спосіб виконання письмових знаків (від руки, друкарська машинка, комп’ютер, типографський спосіб тощо). Предметом злочину є ті письмові документи, які посвідчують наявність юридично значимих фактів і мають своїм джерелом походження підприємство, установу, організацію незалежно

 

826

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

Розділ XV

 

від форми власності, громадянина-підприємця, аудитора або іншу особу, яка має право видавати чи посвідчувати відповідні документи (наприклад, адвокат, лікар, який займа­ється медичною практикою, ветлікар, який займається ветеринарною практикою).

Підроблення документів, які мають своїм джерелом походження фізичну, приватну особу, яка не уповноважена видавати чи посвідчувати документи, що надають права або звільняють від обов’язків, а також неіснуючу насправді юридичну особу, складу цього злочину не утворює. Залежно від спрямованості умислу винного підроблення вказаних документів за наявності підстав може кваліфікуватися як готування до вчи­нення відповідного злочину, наприклад до шахрайства за обтяжуючих обставин.

Бланк – це аркуш паперу з відбитком на ньому штампу або документ з частково надрукованим друкарським або іншим способом текстом, який для остаточного скла­дання документа потребує подальшого заповнення відповідних реквізитів (наприклад, існують бланки паспортів, трудових книжок, документів про освіту та вчені звання, нотаріальних документів).

Підроблення документів, передбачене ст. 358, за об’єктом і предметом посягання слід відмежовувати від підроблення документів, визначених законом предметом інших зло­чинів. Йдеться, зокрема, про злочини, предметом яких виступають: виборчі документи (ст. 158), державні цінні папери, білети державної лотереї (ст. 199), документи на переказ, платіжні картки чи інші засоби доступу до банківських рахунків (ст. 200), знаки поштової оплати і проїзні квитки (ст. 215), марки акцизного збору або контрольні марки для марку­вання примірників аудіовізуальних творів та фонограм, голографічні захисні елементи (ст. 216), недержавні цінні папери (ст. 224), документи, які дають право на отримання наркотичних засобів, психотропних речовин або прекурсорів (ст. 318).

Предметом злочину не визнаються документи, які хоч і мають певне юридичне зна­чення, але не надають конкретних прав або не звільняють від обов’язків (наприклад, різноманітні заявки, запити, характеристики, супроводжувальні листи, вкладиші до по­свідчень, первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій).

  1. Об’єктивна сторона злочину виражається у таких формах:
  • підроблення посвідчення або іншого документа з метою використання його як самим підроблювачем, так і іншою особою;
  • збут підробленого документа;
  • виготовлення підроблених печатки, штампу або бланку;
  • збут таких штампів, печаток, бланків (ч. 1 ст. 358);
  • використання завідомо підробленого документа (ч. З ст. 358).

Під підробленням документа потрібно розуміти як повне виготовлення сфальси­фікованого документа, так і часткову фальсифікацію змісту справжнього документа. В останньому випадку (так звана переробка) перекручення істини відбувається шляхом внесення у документ неправдивих відомостей (виправлення, внесення фіктивних запи­сів, знищення частини тексту, витравлення, підчистка, змивання, підробка підпису, пе­реклеювання фотографії, проставлення на документі відбитка підробленої печатки то­що). Підроблення документа становлять, наприклад, дії особи, яка, скориставшись блан­ком підприємства або організації, на якому є підпис уповноваженої особи, заповнює його відповідним текстом.

Якщо особа підроблює відбиток штампу або печатки, її дії слід вважати підроблен­ням документа, оскільки вказаний відбиток є необхідним реквізитом документа.

Під збутом підроблених документів, штампів, печаток, бланків слід розуміти будь-яке оплатне чи безоплатне відчуження цих предметів та запускання їх в обіг (про­даж, обмін, дарування, передача в рахунок погашення боргу тощо).

Виготовлення підроблених штампів, бланків або печаток означає повне виготов­лення сфальсифікованих форм-кліше і бланків, а також внесення змін у справжні шта­мпи, печатки або бланки, що спотворює належний зміст їх реквізитів. Способом такого виготовлення може бути вирізання на гумі, лінолеумі, шкірі, дереві або гравіювання на м’яких металах.

 

Стаття 358__________________ ОСОБЛИВА ЧАСТИНА__________________________ 827_

Злочин, передбачений ч. 1 ст. 358, вважається закінченим з моменту вчинення од­нієї з чотирьох дій, які альтернативно становлять його об’єктивну сторону.

Використання заеідомо підробленого документа (ч. З ст. 358), може бути вчинене одним із двох способів: 1) пред’явлення документа; 2) подання документа.

При пред’явленні документа суб’єкт, видаючи підробку за справжній документ, знайомить з його змістом інших осіб. При цьому підроблений документ залишається у володінні винного (наприклад, пред’явлення підробленого посвідчення водія працівни­кові ДАІ).

Подання документа також передбачає, що певне коло осіб ознайомлюється із змістом підробленого документа. Але підробка не залишається у винного, а переда­ється уповноваженим особам для посвідчення тих чи інших фактів з метою отриман­ня прав або звільнення від обов’язків (наприклад, особа подає на підприємство підроб­лений документ про закінчення вищого закладу освіти для того, щоб зайняти певну посаду).

Використання завідомо підробленого документа є закінченим злочином з моменту, коли документ пред’явлено або подано винним незалежно від того, чи вдалося йому досягти поставленої мети. Обманне заподіяння внаслідок використання підробленого документа значної майнової шкоди за відсутності ознак шахрайства потребує додатко­вої кваліфікації за ст. 192.

Використання штампів і печаток, які не можна ні пред’явити, ні подати, означає проставлення за їх допомогою відбитків на документах, тобто підроблення останніх, і охоплюється ч. 1 ст. 358.

Використання справжнього документа, який належить іншій особі (наприклад, чу­жого паспорта або посвідчення), хоч і містить елементи обману, але за ч. З ст. 358 кри­мінальної відповідальності не тягне. Відсутній даний склад злочину і у разі, коли особа:

а) демонструє предмет, який лише із зовнішнього боку нагадує документ, але насправді
таким не є (наприклад, пред’явлення обкладинки посвідчення замість посвідчення);

б) обманним шляхом, використовуючи справжній документ, видає його за інший (на­
приклад, під виглядом посвідчення працівника міліції демонструє читацький квиток);

в) неправильно тлумачить зміст справжнього документа, що характеризується невизна­
ченістю або неповнотою.

Дії особи, яка спочатку підробила документ, а згодом його використала, слід квалі­фікувати за сукупністю злочинів, передбачених ч. 1 і ч. З ст. 358, оскільки за таких об­ставин має місце реальна сукупність злочинів, утворена діяннями, передбаченими різ­ними частинами однієї статті Особливої частини КК. Використання підробленого до­кумента є самостійним складом злочину, який не охоплюється поняттями підроблення та збуту і передбачений окремою кримінально-правовою нормою із самостійною санк­цією. Якщо строк давності притягнення до кримінальної відповідальності за раніше вчинене підроблення документа сплив, винний повинен відповідати лише за його вико­ристання (ч. З ст. 358).

  1. Суб’єкт злочину загальний. Підроблення офіційних документів, вчинене служ­бовою особою з використанням свого службового становища, визнається службовим підробленням (ст. 366). Дії службової особи, яка отримала завідомо підроблений доку­мент, діючи за попередньою домовленістю з тим, хто його подав до підприємства, установи чи організації, слід розцінювати як пособництво у використанні підробленого документа, а за наявності до цього підстав – і як відповідний злочин у сфері службової діяльності (наприклад, передбачений статтями 364, 368).
  2. Суб’єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом. Обов’язко­вою суб’єктивною ознакою підроблення документа, виготовлення підробленого штам­па, печатки або бланку є мета використання зазначених предметів як підроблювачем, так і іншою особою. Мета використання підробленого документа означає прагнення винного отримати певні права або звільнитись від обов’язків і має конкретний харак­тер (приховати шлюб або судимість, збільшити стаж роботи за спеціальністю, влаш-

 

828

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

Розділ XV

 

туватись на певну посаду, вступити до вузу тощо). Склад цього злочину не утворю­ють випадки підроблення документів, наприклад, для демонстрації своїх художніх здібностей, жарту.

Підроблення документів, штампів, печаток або бланків з метою використати їх на­далі для незаконного і безоплатного заволодіння чужим майном шляхом обману слід кваліфікувати за сукупністю злочинів – за ч. 1 ст. 358 і за ч. 1 ст. 14, частинами 2, 3 або 4 ст. 190 як готування до шахрайства за обтяжуючих обставин.

Кваліфікація за ст. 358 не виключається, якщо особа шляхом підроблення докумен­та прагне реалізувати своє дійсне право, що ґрунтується на чинному законодавстві, оскільки і в такій ситуації відбувається посягання на встановлений порядок докумен­тального посвідчення фактів, які мають юридичне значення.

  1. Кваліфікуючими ознаками злочину, передбаченого ч. 1 ст. 358, є вчинення йо­го: 1) повторно; 2) за попередньою змовою групою осіб.

Поняттям повторності охоплюється юридична (пов’язана із засудженням) і фак­тична (не пов’язана із засудженням) повторність як тотожних, так і однорідних діянь, зазначених у ч. 1 ст. 358. Наприклад, особа, яка спочатку виготовила підроблену печат­ку, згодом підроблює документ. Як різновид множинності злочинів повторність перед­бачає наявність певного проміжку часу між діяннями, які її утворюють, у зв’язку з чим не повинні кваліфікуватись за ч. 2 ст. 358 дії особи, яка одночасно підроблює декілька документів або одночасно збуває декілька фальшивок. Відсутня повторність і у разі, коли винний в різний час вносить в один і той же документ кілька фіктивних записів. Не утворюють повторності підроблення документа та його наступний збут особою, винною у його підробленні. Про поняття вчинення злочину за попередньою змовою групою осіб див. ст. 28 і коментар до неї.

Закон України «Про інформацію» від 2 жовтня 1992p. (cm. 27).

Закон України «Про обов язковий примірник документів» від 9 квітня 1999 р.

Закон України «Про страховий фонд документації України» від 22 березня 2001 р.

Закон України «Про електронні документи та електронний документообіг» від 22 травня 2003 р.

Положення про паспорт громадянина України. Затверджене постановою ВР від 2 вересня 1993 р.

Положення про військовий квиток рядового, сержантського і старшинського складу. Затверджене указом Президента України № 263/94 від 25 травня 1994 р.

Постанова КМ «Про встановлення порядку виготовлення бланків цінних паперів і докумен­тів суворого обліку» № 283 від 19 квітня 1993 р.

Постанова КМ «Про документи про освіту та вчені звання» № 1260 від 12 листопада 1997р.

Постанова КМ «Про затвердження нових зразків деяких документів про загальну середню освіту» № 300 від 28 березня 2001 р.

Правила виготовлення бланків цінних паперів і документів суворого обліку. Затверджені на­казом МФ, СБ та МВС № 98/118/740 від 15, 24 і 25 листопада 1993 р.

Положення про постачання, зберігання, облік та звітність витрачання бланків нотаріаль­них документів. Затверджене наказом МЮ № 36/5 від 29 червня 1999 р.

Інструкція про порядок видачі міністерствам та іншим центральним органам виконавчої влади, підприємствам, установам, організаціям, громадським об’єднанням та громадянам до­зволів на право відкриття та функціонування штемпельно-граверних майстерень, виготовлення печаток і штампів, а також: порядок видачі дозволів на оформлення замовлень на виготовлення печаток і штампів. Затверджена наказом МВС № 17 від 11 січня 1999 р.

Порядок замовлення, видачі та обліку документів про освіту державного зразка. Затвер­джений наказом МОН№ 615 від ЗО серпня 2001 р.

 

Стаття 359

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

829

 

Стаття 359.     Незаконне  використання  спеціальних технічних засобів негласного отримання інформації

  1. Незаконне використання спеціальних технічних засобів негласного
    отримання інформації-

карається штрафом від ста до двохсот неоподатковуваних мінімумів до­ходів громадян або обмеженням волі на строк до чотирьох років, або позбав­ленням волі на той самий строк.

  1. Ті самі дії, якщо вони вчинені повторно, за попередньою змовою групою
    осіб або організованою групою, або заподіяли істотну шкоду охоронюваним
    законом правам, свободам чи інтересам окремих громадян, державним чи
    громадським інтересам або інтересам окремих юридичних осіб,-

караються позбавленням волі на строк від трьох до семи років.

  1. Основним безпосереднім об’єктом злочину є встановлений порядок використан­ня спеціальних технічних засобів негласного отримання інформації, який забезпечує авторитет органів державної влади. Додатковим факультативним об’єктом злочину можуть бути виборчі, трудові та інші права і свободи людини та громадянина, влас­ність, економічні інтереси суб’єктів господарювання тощо.
  2. З об’єктивної сторони злочин полягає у суспільно небезпечних діях – незакон­ному використанні вказаних технічних засобів.

Спеціальні технічні засоби негласного отримання інформації це технічні засо­би, устаткування, апаратура, прилади, пристрої, препарати та інші вироби, спеціально створені, розроблені, модернізовані, запрограмовані або пристосовані для виконання завдань з негласного отримання інформації під час здійснення оперативно-розшукової діяльності.

До таких засобів належать спеціальні технічні засоби для негласного: а) отримання та реєстрації аудіоінформації (спрямований мікрофон, радіозакладний пристрій тощо);

б) візуального спостереження та документування (малогабаритна фотокамера, мініатюр­
на зорова труба, прилад нічного бачення з можливістю реєстрації зображення тощо);

в)  прослуховування телефонних переговорів (відповідні системи проводового зв’язку і
радіоапаратура); г) перехоплення та реєстрації інформації з технічних каналів зв’язку
(спеціалізовані пристрої зняття інформації з оптичних, кабельних і проводових ліній
зв’язку, спеціалізоване програмне забезпечення тощо); д) контролю поштових повідом­
лень і відправлень (переносний рентгенотелевізійний пристрій, портативний рентгено-
пристрій); є) обстеження предметів і документів (портативний рентгенопристрій, уні­
версальний засіб відмикання замків тощо); є) проникнення у приміщення, транспортні
засоби, інші об’єкти та їх обстеження (радіостанція для прихованого носіння, нелінійні
локатори та радіолокатори, універсальний засіб відмикання замків тощо); ж) контролю
за переміщенням транспортних засобів та інших об’єктів (радіопеленгаторні засоби,
апаратура для негласного запису та хімічні препарати для відтворення маршруту руху
машини, що контролюється, мініатюрні датчики тощо); з) отримання (зміни, знищення)
інформації з технічних засобів її зберігання, обробки та передачі (контейнери для тер­
мінового знищення інформації на аудіо-, відеокасетах, магнітних носіях). Спеціальні
технічні засоби можуть бути як закамуфльовані під побутові предмети, так і незакаму-
фльовані. Спірні питання щодо належності предмета до спеціальних техічних засобів
вирішуються експертним шляхом.

Вироблені кустарним способом технічні засоби негласного отримання інформації, а також такі звичайні технічні засоби, як відеокамери, фотоапарати, диктофони, телефо­ни тощо, не є спеціальними, і будь-яке їх використання з метою негласного отримання інформації не може бути кваліфіковане за ст. 359. За певних обставин такі дії можуть кваліфікуватися за статтями 111, 114, 182, 231, 330.

Під використанням спеціальних технічних засобів розуміється застосування їх,

 

830

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

Розділ XV

 

залежно від конкретного виду, за прямим призначенням. Використання спеціальних технічних засобів в Україні дозволяється тільки відповідним оперативним підрозділам на підставах і за умов, визначених законом. У будь-якому іншому випадку їх викорис­тання є незаконним.

Злочин вважається закінченим з моменту початку фактичного незаконного викори­стання спеціальних технічних засобів негласного отримання інформації, незалежно від того, чи була за допомогою їх отримана така інформація.

Незаконне використання спеціальних технічних засобів негласного отримання ін­формації, якщо воно заподіяло істотну шкоду охоронюваним законом правам чи інте­ресам окремих громадян, державним чи громадським інтересам або інтересам окремих юридичних осіб (ч. 2 ст. 359), вважається закінченим з моменту заподіяння вказаної істотної шкоди.

Незаконна діяльність, пов’язана з розробленням, виготовленням і реалізацією спе­ціальних технічних засобів, за відповідних підстав кваліфікується за ч. І ст. 202.

  1. Суб’єкт злочину загальний. Вчинення його службовою особою кваліфікується за сукупністю злочинів, передбачених статтями 359 і 364 (365, 423, 424).
  2. З суб’єктивної сторони злочин характеризується прямим умислом.

Психічне ставлення винного до істотної шкоди охоронюваним законом правам чи інтересам окремих громадян, державним чи громадським інтересам або інтересам окремих юридичних осіб може бути умисним або необережним.

  1. Кваліфікованими видами злочину є незаконне використання спеціальних тех­
    нічних засобів негласного отримання інформації, вчинене: 1) повторно; 2) за поперед­
    ньою змовою групою осіб; 3) організованою групою; 4) таке, що заподіяло істотну
    шкоду охоронюваним законом правам чи інтересам окремих громадян, державним чи
    громадським інтересам або інтересам окремих юридичних осіб.

Про поняття повторність злочинів, вчинення злочину за попередньою змовою групою осіб, вчинення злочину організованою групою див., відповідно, статті 32 і 28 та коментар до них.

Істотною шкодою охоронюваним законом правам чи інтересам окремих грома­дян, державним чи громадським інтересам або інтересам окремих юридичних осіб у ст. 359 слід вважати шкоду, яка полягає, наприклад, у такому, що поєднане із вчинен­ням діянь, які самі по собі визнаються злочинними, порушенні конституційних прав людини на недоторканність житла чи іншого володіння, таємницю листування, теле­фонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції, на заборону втручання в особисте і сімейне життя, на свободу думки і слова, світогляду і віросповідання, на власність або інших прав людини і громадянина, у заподіянні значної матеріальної шкоди юридичній особі, підриві авторитету органів державної влади, суттєвому ускладненні відносин з іншими країнами і розірванні важливих політичних чи економічних угод з ними тощо.

  1. Незаконне використання спеціальних технічних засобів негласного отримання
    інформації, поєднане з порушенням таємниці листування, телефонних розмов, телеграф­
    ної чи іншої кореспонденції, що передаються засобами зв’язку або через комп’ютер,
    кваліфікується за ч. 2 ст. 163, а за наявності кваліфікуючих обставин, передбачених ч. 2
    ст. 359,- за сукупністю злочинів, передбачених ч. 2 ст. 163 і ч. 2 ст. 359.

Незаконне використання спеціальних технічних засобів негласного отримання ін­формації, поєднане з незаконним збиранням відповідної інформації, за наявності під­став кваліфікується за сукупністю злочинів, передбачених ст. 359 і статтями 111, 114, 159,182,231,330,361.

Конституція України (розділ II). ЦК (статті 302, 306-307, 311).

Закон України «Про оперативно-розшукову діяльність» від 18 лютого 1992 р. (статті 5, 6, 8, 9). Ліцензійні умови провадження господарської діяльності з розроблення, виготовлення спе­ціальних технічних засобів для зняття інформації з каналів зв ‘язку, інших засобів негласного

 

Стаття 360

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

831

 

отримання інформації, торгівлі спеціальними технічними засобами для зняття інформації з каналів зв ‘язку, іншими засобами негласного отримання інформації. Затверджені наказом Держ-підприємництва, СБ№ 17/17 від 29 січня 2001 р.

Порядок контролю за додержанням Ліцензійних умов провадження господарської діяльнос­ті з розроблення, виготовлення спеціальних технічних засобів для зняття інформації з каналіє зв’язку, інших засобів негласного отримання інформації, торгівлі спеціальними технічними за­собами для зняття інформації з каналів зв ‘язку, іншими засобами негласного отримання інфор­мації. Затверджений наказом Держпідприємництєа, СБ№ 101/309 від 16 вересня 2002 р.

Наказ СБ іДПА № 176/278 від 9 вересня 2001 р. «Про взаємодію Служби безпеки України та органів державної податкової служби України з профілактики, виявлення, припинення, роз­криття та розслідування злочинів, інших правопорушень у сфері розроблення, виготовлення спе­ціальних технічних засобів для зняття інформації з каналів зв’язку, інших засобів негласного отримання інформації та торгівлі ними».

Стаття 360.     Умисне пошкодження ліній зв’язку

Умисне пошкодження кабельної, радіорелейної, повітряної лінії зв’язку, проводового мовлення або споруд чи обладнання, які входять до їх складу, якщо воно спричинило тимчасове припинення зв’язку,-

карається штрафом від ста до двохсот неоподатковуваних мінімумів до­ходів громадян або виправними роботами на строк до одного року, або об­меженням волі на строк до двох років.

  1. Об’єкт злочину – встановлений порядок забезпечення інформаційного обміну за допомогою засобів електричного зв’язку.
  2. Предметом злочину є: 1) лінії зв’язку (кабельні, радіорелейні, повітряні, прово­дового мовлення); 2) споруди та обладнання, які входять до складу ліній зв’язку.

Споруди зв’язку – це будівлі, вежі, антени, проміжні та кінцеві пристрої ліній зв’язку та інші пристрої, що використовуються для організації електричного зв’язку (підземні і наземні регенераційні (підсилювальні) пункти, радіорелейні станції, колодя­зі телефонної каналізації тощо). Під обладнанням зв’язку слід розуміти технічні засо­би, які використовуються для організації зв’язку, забезпечують його надійне функціо­нування. Це, наприклад, кабельні ящики та шафи, розподільчі коробки і шафи. Сукуп­ність засобів і споруд зв’язку, поєднаних в єдиному технологічному процесі для забезпечення інформаційного обміну, становить мережу зв’язку.

Предметом злочину визнається також морський телеграфний кабель.

Електричний зв’язок це передача, випромінювання або прийом знаків, сигналів, письмового тексту, зображень та звуків або будь-яких повідомлень по радіо, проводо-вих, оптичних або інших електромагнітних системах. Видом електрозв’язку є телегра­фія, при якій інформація, що передається, призначена для запису під час прийому у ви­гляді графічного документа. Передана інформація може бути в деяких випадках пред­ставлена в іншому вигляді або записана для наступного використання.

Умисне руйнування або пошкодження засобів зв’язку на транспорті за наявності підстав кваліфікуються за ст. 277.

  1. Об’єктивна сторона злочину характеризується сукупністю трьох ознак: 1) ді­
    яння – пошкодження ліній зв’язку, відповідних споруд чи обладнання; 2) наслідки у
    вигляді тимчасового припинення зв’язку; 3) причинний зв’язок між діянням та нас­
    лідками.

Пошкодження ліній зв’язку, споруд чи обладнання, які входять до їх складу,- це приведення зазначених носіїв інформації на певний час у непридатний за їх цільовим призначенням стан. Способи пошкодження інфраструктури зв’язку на його кваліфіка­цію за ст. 360 не впливають. Це може бути, наприклад, обривання проводів, накидання на них сторонніх предметів, руйнування стояків повітряних ліній зв’язку та проводового

 

832

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

Розділ XV

 

мовлення, облаштування в охоронних зонах кабельних ліній зв’язку стоків кислот, роз­чинів солей та лугів.

На трасах кабельних (підземних, підводних) і повітряних ліній зв’язку та проводового мовлення і навколо випромінюючих споруд електрозв’язку встановлюються охоронні зони. У межах цих зон без письмової згоди підприємств, у віданні яких перебувають лінії зв’язку, а також без присутності їх представника забороняється, зокрема: виконувати різ­ного виду будівельні, монтажні, вибухові і земляні роботи; проводити сільськогосподар­ські земляні роботи на глибині більш як 0,3 метра; проводити геологознімальні, геоде­зичні та інші роботи, пов’язані з бурінням свердловин, розробкою шурфів і взяттям проб грунту; саджати дерева, розташовувати польові стани, утримувати худобу, складати ма­теріали, корми, добрива, розпалювати вогнища, влаштовувати стрільбища; облаштовува-ти проїзди та стоянки автотранспорту, тракторів та інших механізмів; провозити велико­габаритні вантажі під проводами ліній зв’язку та проводового мовлення; розміщувати причали для стоянки суден, барж та плавучих кранів, проводити навантажувально-розвантажувальні, днопоглиблювальні і землечерпальні роботи, опускати якорі, проходи­ти з випущеними якорями, ланцюгами, лотами, волоками і тралами, виділяти рибопроми­слові ділянки, добувати рибу або інших водних тварин та рослин придонними знаряддя­ми вилову, влаштовувати водопої, колоти та заготовляти лід.

Умисне вчинення вказаних заборонених дій, внаслідок чого було пошкоджено лі­нію зв’язку, відповідну споруду чи обладнання, що спричинило тимчасове припинення зв’язку, слід кваліфікувати за ст. 360.

Злочин вважається закінченим з моменту спричинення тимчасового припинення зв’язку. Порушення правил охорони ліній і споруд зв’язку, яке не викликало такого наслідку, тягне адміністративну відповідальність (ст. 147 КАП). За спрямованістю уми­слу дії особи, яка шляхом пошкодження вказаних у ст. 360 предметів прагнула тимча­сово припинити зв’язок, можуть кваліфікуватись як замах на розглядуваний злочин.

Тимчасове припинення зв’язку означає неможливість протягом певного періоду використовувати лінії і засоби зв’язку за їх цільовим призначенням, тобто для передачі, випромінювання або прийому знаків, сигналів, інших повідомлень. Тривалість припи­нення зв’язку, не впливаючи на кваліфікацію, може бути врахована при призначенні покарання.

  1. Суб’єкт злочину загальний.
  2. Суб’єктивна сторона злочину характеризується умислом.

Якщо тимчасове припинення зв’язку стало наслідком викрадення кабельних ліній зв’язку або їх обладнання, дії винного потрібно кваліфікувати за ст. 188. Якщо лінії зв’язку, обладнання та устаткування належать до об’єктів, які мають важливе народно­господарське чи оборонне значення, їх пошкодження, вчинене з метою ослаблення держави, має кваліфікуватися за ст. 113.

Необережне пошкодження ліній зв’язку, їх обладнання чи устаткування, вчинене внаслідок порушення правил охорони ліній і споруд зв’язку, утворює склад злочину, передбаченого ст. 196, за умови спричинення тяжких тілесних ушкоджень або загибелі людей. В інших випадках пошкодження ліній, обладнання та споруд зв’язку, вчинене з необережності, розглядається як адміністративний проступок (ст. 147 КАП).

Паризька конвенція «Про охорону підводних телеграфних кабелів» 1884 р.

Закон України «Про ратифікацію Статуту і Конвенції Міжнародного союзу електро­зв’язку» від 15 липня 1994 р.

Закон України «Про зв ‘язок» від 16 травня 1995 р.

Правила охорони ліній зв ‘язку. Затверджені постановою КМ№ 135 від 29 січня 1996 р.

Правила користування місцевим телефонним зв ‘язком. Затверджені постановою KM № 385 від 22 квітня 1997р.

Інструкція про порядок обліку заяв і усунення пошкоджень на місцевих телефонних мере­жах. Затверджена наказом Держкомзв ‘язку України №155 від 10 жовтня 1997р.

 

Розділ XVI

ЗЛОЧИНИ У СФЕРІ ВИКОРИСТАННЯ

ЕЛЕКТРОННО-ОБЧИСЛЮВАЛЬНИХ МАШИН (КОМП’ЮТЕРІВ),

СИСТЕМ ТА КОМП’ЮТЕРНИХ МЕРЕЖ І МЕРЕЖ ЕЛЕКТРОЗВ’ЯЗКУ

Стаття 361. Несанкціоноване втручання в роботу електронно-обчис­лювальних машин (комп’ютерів), автоматизованих систем, комп’ютерних мереж чи мереж електрозв’язку

  1. Несанкціоноване втручання в роботу електронно-обчислювальних ма­
    шин (комп’ютерів), автоматизованих систем, комп’ютерних мереж чи мереж
    електрозв’язку, що призвело до витоку, втрати, підробки, блокування інфор­
    мації, спотворення процесу обробки інформації або до порушення встанов­
    леного порядку її маршрутизації, –

карається штрафом від шестисот до тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк від двох до п’яти років, або позбавленням волі на строк до трьох років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до двох років або без такого та з конфіскацією програмних та технічних засобів, за допомогою яких було вчинено несанкціоноване втручання, які є власністю винної особи.

  1. Ті самі дії, вчинені повторно або за попередньою змовою групою осіб,
    або якщо вони заподіяли значну шкоду,-

караються позбавленням волі на строк від трьох до шести років з позбавлен­ням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років та з конфіскацією програмних та технічних засобів, за допомогою яких було вчинено несанкціоноване втручання, які є власністю винної особи.

Примітка. Значною шкодою у статтях 361-363-1, якщо вона полягає у запо­діянні матеріальних збитків, вважається така шкода, яка в сто і більше разів пере­вищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян.

(Стаття 361 зі змінами, внесеними згідно з Законом № 2289-IVeid 23.12.2004 р.).

  1. Розвиток методів обробки інформації за допомогою комп’ютерів призвів до за­стосування цих машин в усіх галузях національної економіки та інших сферах суспіль­ного життя. Значна кількість таких машин об’єднана комп’ютерними мережами, деякі з них набули інтернаціонального характеру. Комп’ютерна та інша інформація швидко передається на значні відстані за допомогою засобів електричного зв’язку. За цих умов виникли і набули суспільної небезпеки різні діяння, що заподіюють шкоду нормальній роботі електронно-обчислювальних машин (комп’ютерів), автоматизованих систем, комп’ютерних мереж і мереж електрозв’язку, яка поряд зі встановленим порядком їх використання становить об’єкт цього злочину. Додатковим факультативним його об’єктом може бути право власності на комп’ютерну інформацію.
  2. Предметом злочину є: І) електронно-обчислювальні машини (комп’ютери) (далі у цьому розділі – ЕОМ); 2) автоматизовані системи (далі у цьому розділі – АС); 3) комп’ютерні мережі; 4) мережі електрозв’язку.

27     З—187

 

834

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

Розділ XV

 

Під електронно-обчислювальною машиною (комп’ютером) розуміється комплекс електронних та інших технічних пристроїв, за допомогою якого здійснюється автома­тична обробка даних. Основними складовими елементами ЕОМ, як правило, є систем­ний блок, монітор та клавіатура. Найбільш типовими різновидами ЕОМ є сервери (по­тужні комп’ютери, призначені для обробки великої кількості інформації, одночасного функціонування великої кількості програм, забезпечення роботи АС, мереж тощо) та персональні комп’ютери.

Під автоматизованою системою розуміється система, що здійснює автоматичну обробку даних і до складу якої входять технічні засоби їх обробки (засоби обчислю­вальної техніки і зв’язку), а також методи і процедури, програмне забезпечення. Зокре­ма, АС слід вважати сукупність ЕОМ, засобів зв’язку та програм, за допомогою яких ведеться документообіг, формуються, оновлюються та використовуються різного роду бази даних, накопичується та обробляється інформація, яка є результатом наукових спостережень чи експериментів, збирається, систематизується та оновлюється в елект­ронному вигляді статистична інформація. Оскільки обробка певних даних, як правило, можлива і в результаті роботи одного комп’ютера, то АС – це і окремо взятий комп’ютер разом з його програмним забезпеченням.

Комп’ютерна мережа це сукупність програмних і технічних засобів, за допомо­гою яких забезпечується можливість доступу з однієї ЕОМ до програмних чи технічних засобів іншої (інших) ЕОМ та до інформації, що зберігається у системі іншої (інших) ЕОМ, а мережа електрозв’язку сукупність засобів та споруд електричного зв’язку, поєднаних в єдиному технологічному процесі для забезпечення інформаційного обміну. Про поняття електричного зв’язку див. коментар до ст. 360.

  1. Об’єктивна сторона злочину проявляється у формі несанкціонованого втручан­ня у роботу ЕОМ, їх систем, комп’ютерних мереж чи мереж електрозв’язку, наслідком якого є: 1) витік; 2) втрата; 3) підробка; 4) блокування інформації; 5) спотворення про­цесу обробки інформації або 6) порушення встановленого порядку її маршрутизації.

Несанкціоноване втручання в роботу ЕОМ, їх систем чи комп ‘ютерних мереж -це проникнення до цих машин, їх систем чи мереж і вчинення дій, які змінюють режим роботи машини, її системи чи комп’ютерної мережі, або ж повністю чи частково при­пиняють їх роботу, без дозволу (згоди) відповідного власника або уповноважених ним осіб, а так само вплив на роботу АЕОМ за допомогою різних технічних пристроїв, зда­тних зашкодити роботі машини.

Під несанкціонованим втручанням в роботу мереж електрозв’язку слід розуміти будь-які (окрім втручання в роботу ЕОМ, їх систем чи комп’ютерних мереж, що забез­печують роботу мереж електрозв’язку) вчинені без згоди власника відповідної мережі чи службових осіб, на яких покладено забезпечення її нормальної роботи, дії, внаслідок яких припиняється (зупиняється) робота мережі електрозв’язку або відбуваються зміни режиму цієї роботи.

Оскільки заборонене ст. 361 діяння полягає у втручанні в роботу комп’ютерів і комплексів, робота яких пов’язана з роботою комп’ютерів, то слід вважати, що інфор­мацією, про яку йдеться у статті, головним чином є комп’ютерна інформація. Комп’ю­терна інформація – це текстова, графічна чи будь-яка інша інформація (дані), яка існує в електронному вигляді, зберігається на відповідних носіях і може створюватись, змінюватись чи використовуватись за допомогою ЕОМ. У той же час дія статті поши­рюється і на передачу каналами зв’язку іншої інформації (наприклад, передачу інфор­мації за допомогою факсу, телетайпу, телексу).

Частиною 1 ст. 361 охоплюються як випадки проникнення (впливу) у працюючу ЕОМ, систему чи мережу (наприклад, проникнення до системи одного працюючого персонального комп’ютера з такого ж іншого), так і несанкціоноване увімкнення не­працюючої машини і проникнення до неї (вплив на її роботу).

Витік інформації – це ситуація, коли інформація стає відомою (доступною) суб’єктам, що не мають права доступу до неї, а втрата інформації ситуація, коли

 

Стаття 361-1                                       ОСОБЛИВА ЧАСТИНА                                                             835

інформація, яка раніше існувала в АС, перестає існувати для фізичних або юридичних осіб, які мають право власності на неї, в повному чи обмеженому обсязі.

Підробка інформації означає перекручення інформації, яка повинна оброблятися або зберігатися в АС, а блокування інформації припинення доступу до неї щодо осо­би, яка має право такого доступу.

Спотворення процесу обробки інформації зміна процесу обробки інформації комп’ютером чи АС, внаслідок якої обробка інформації не дає результатів взагалі, дає неправильні результати або ж дає лише Частину тих результатів, які можна було отри­мати до цієї зміни.

Порушенням встановленого порядку маршрутизації інформації слід вважати змі­ну режиму роботи мережі електрозв’язку, внаслідок якої певна інформація, що переда­ється у цій мережі, потрапляє чи може потрапити у розпорядження особи, яка за умов нормальної роботи мережі не повинна була отримати цю інформацію.

Злочин вважається закінченим з моменту настання хоча б одного із зазначених у ч. 1 ст. 361 наслідків.

  1. Суб’єкт злочину загальний.
  2. Суб’єктивна сторона злочину характеризується умисною виною. Злочинні дії можуть бути вчинені лише з прямим умислом, тоді як ставлення винного до наслідків злочину може характеризуватись як прямим, так і непрямим умислом.
  3. Кваліфікуючими ознаками (ч. 2 ст. 361) злочину є вчинення його: 1) повторно; 2) за попередньою змовою групою осіб, а так само 3) заподіяння ним значної шкоди.

Про поняття повторності див. ст. 32 та коментар до неї, про поняття вчинення злочину групою осіб за попередньою змовою ст. 28 та коментар до неї.

Поняття значної шкоди для випадків, коли вона полягає у заподіянні матеріальних збитків, визначене у примітці до ст. 361. Однак із змісту примітки випливає, що значна шкода може мати і нематеріальний характер. Нематеріальна шкода у разі вчинення діянь, передбачених статтями 361-363-1, може виразитися у тимчасовому зупиненні (припиненні) роботи або іншому порушенні нормального режиму роботи певного під­приємства, організації, установи, їх окремих структурних підрозділів, підриві ділової репутації громадянина чи юридичної особи, заподіянні громадянину моральної шкоди внаслідок втрати, незаконного поширення чи витоку інформації, яка є результатом його наукової чи творчої діяльності тощо. Значна шкода нематеріального характеру є оціноч­ним поняттям. Отже, питання про те, чи слід визнати шкоду значною, вирішується органами досудового слідства, прокурором або судом з урахуванням конкретних обста­вин справи.

Закон України «Про захист інформації в автоматизованих системах» від 5 липня 1994 р. Закон України «Про електронні документи та електронний документообіг» від 22 травня 2003 р.

Стаття 361-1. Створення з метою використання, розповсюдження або збуту шкідливих програмних чи технічних засобів, а також їх розповсюдження або збут

 

836

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

Розділ XV

 

обчислювальних машин (комп’ютерів), автоматизованих систем, комп’ютер­них мереж чи мереж електрозв’язку, які є власністю винної особи.

  1. Ті самі дії, вчинені повторно або за попередньою змовою групою осіб, або якщо вони заподіяли значну шкоду,-

караються позбавленням волі на строк до п’яти років з конфіскацією про­грамних чи технічних засобів, призначених для несанкціонованого втручання в роботу електронно-обчислювальних машин (комп’ютерів), автоматизова­них систем, комп’ютерних мереж чи мереж електрозв’язку, які є власністю винної особи.

(Статтею 361-1 Кодекс доповнено згідно з Законом № 2289-IVeid 23.12.2004 p.).

  1. Заборонені даною статтею дії визнані небезпечними, оскільки вони несуть загро­зу для роботи ЕОМ, АС, комп’ютерних мереж і мереж електрозв’язку, а іноді і безпосе­редньо завдають їм шкоди. Ці дії також створюють програмно-технічний інструмента­рій для вчинення діянь, передбачених ст. Тому основним об’єктом даного злочину слід вважати нормальну роботу ЕОМ, АС, комп’ютерних мереж і мереж електро­зв’язку, а додатковим факультативним об’єктом – право власності на комп’ютерну ін­формацію.
  2. Предметом злочину є шкідливі програмні та технічні засоби, призначені для не­санкціонованого втручання в роботу ЕОМ, АС, комп’ютерних мереж чи мереж елект­розв’язку.

Шкідливі програмні та технічні засоби, операції з якими заборонені даною стат­тею КК, можуть мати вигляд шкідливих комп’ютерних програм або ж технічних при­строїв, які працюють з використанням таких програм. Найпоширенішими різновидами шкідливих програмних засобів, які підпадають під дію даної статті, є:

  • комп’ютерні віруси – комп’ютерні програми, здатні після проникнення до операцій­ної системи ЕОМ чи до АС порушити нормальну роботу комп’ютера, АС чи комп’ютерної мережі, а також знищити, пошкодити чи змінити комп’ютерну інформацію;
  • програми, призначені для нейтралізації паролів та інших засобів захисту комп’ютерних програм чи комп’ютерної інформації від несанкціонованого доступу;
  • програми-шпигуни, які після їх проникнення до певної АС, комп’ютерної мере­жі, операційної системи ЕОМ чи окремої комп’ютерної програми забезпечують несанк­ціонований доступ сторонньої особи до інформації, яка зберігається у ЕОМ, АС, мере­жі чи програмі або ж непомітно для власника чи законного користувача здійснюють несанкціоновану передачу такої інформації сторонній особі.
  1. Об’єктивна сторона злочину полягає у: 1) створенні шкідливих програмних чи
    технічних засобів з метою їх подальшого використання, розповсюдження або збуту;
    2) їх розповсюдженні; 3) їх збуті.

Створенням слід вважати як розробку (виготовлення) абсолютно нового шкідливо­го програмного чи технічного засобу, так і модифікацію уже існуючого засобу, наслід­ком якої є зміна його властивостей.

Використання шкідливих програмних чи технічних засобів – це дії, спрямовані на застосування цих засобів відповідно до їх властивостей і призначення.

Розповсюдженням шкідливих програмних чи технічних засобів є відкриття досту­пу до них невизначеному колу осіб, а також дії, внаслідок яких ці засоби (зокрема, комп’ютерні віруси) починають автоматично відтворюватися і поширюватися в ЕОМ, АС чи комп’ютерних мережах.

Збутом шкідливих програмних чи технічних засобів є здійснена будь-яким спосо­бом оплатна чи безоплатна передача їх у розпорядження іншої особи. Збутом слід вва­жати і передачу копій шкідливих програмних засобів.

Злочин, вчинений у формі створення шкідливих програмних чи технічних засобів, є закінченим з моменту завершення процесу створення хоча б одного такого засо­бу. У разі вчинення злочину у формі розповсюдження його слід вважати закінченим

 

Стаття 361-2

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

837

 

з моменту надання доступу до такого засобу іншим особам, або ж дій, після яких почи­нається його автоматичне відтворення і поширення. У разі збуту таких засобів злочин є закінченим з моменту передачі іншій особі хоча б однієї програми чи технічного при­строю, які є шкідливими програмними чи технічними засобами.

У випадку використання особою раніше створеного нею шкідливого програмного чи технічного засобу для несанкціонованого втручання в роботу ЕОМ, АС, комп’ютер­них мереж чи мереж електрозв’язку такі дії, за умови настання відповідних наслідків, мають кваліфікуватись як сукупність злочинів, передбачених ст. 361 та ст. 361-1 КК.

  1. Суб’єктивна сторона даного злочину характеризується виною у формі прямого умислу. Особа має усвідомлювати шкідливі властивості створеного, поширеного чи збутого нею програмного чи технічного засобу. Для вчинення злочину у формі ство­рення шкідливого програмного чи технічного засобу обов’язковою ознакою суб’єктив­ної сторони є мета подальшого використання, розповсюдження або збуту такого засобу.
  2. Суб’єкт злочину загальний.
  3. Кваліфікуючі ознаки цього злочину збігаються з кваліфікуючими ознаками зло­чину, передбаченого ст. 361 (див. коментар до цієї статті).
  4. Особливістю додаткового покарання, яке застосовується до винного у вчиненні злочину, передбаченого даною статтею, є те, що конфіскації підлягають будь-які належні винному програмні та технічні засоби, призначені для несанкціонованого втручання в роботу ЕОМ, АС, комп’ютерних мереж чи мереж електрозв’язку, а не лише ті, що були створені, розповсюджені чи збуті під час вчинення даного злочину.

Стаття 361-2. Несанкціоновані збут або розповсюдження інформації з обмеженим доступом, яка зберігається в електронно-об­числювальних машинах (комп’ютерах), автоматизованих системах, комп’ютерних мережах або на носіях такої ін­формації

  1. Несанкціоновані збут або розповсюдження інформації з обмеженим до­
    ступом, яка зберігається в електронно-обчислювальних машинах (комп’ю­
    терах), автоматизованих системах, комп’ютерних мережах або на носіях такої
    інформації, створеної та захищеної відповідно до чинного законодавства,-

караються штрафом від п’ятисот до тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавленням волі на строк до двох років з конфіска­цією програмних або технічних засобів, за допомогою яких було здійснено несанкціоновані збут або розповсюдження інформації з обмеженим досту­пом, які є власністю винної особи.

  1. Ті самі дії, вчинені повторно або за попередньою змовою групою осіб,
    або якщо вони заподіяли значну шкоду,-

караються позбавленням волі на строк від двох до п’яти років з конфіска­цією програмних або технічних засобів, за допомогою яких було здійснено несанкціоновані збут або розповсюдження інформації з обмеженим досту­пом, які є власністю винної особи.

(Статтею 361-2 Кодекс доповнено згідно з Законом № 2289-IV від 23.12.2004 p.).

  1. Об’єктом злочину є право власності на комп’ютерну інформацію з обмеженим доступом.
  2. Предметом злочину є інформація з обмеженим доступом, яка зберігається в ЕОМ, АС, комп’ютерних мережах або на носіях такої інформації, тобто комп’ютерна інформація з обмеженим доступом.

Відповідно до закону, інформація з обмеженим доступом може бути конфіден­ційною чи таємною.

Конфіденційна інформація – це відомості, які знаходяться у володінні, користу-

 

838

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

Розділ XV

 

ванні або розпорядженні окремих фізичних чи юридичних осіб і поширюються за їх бажанням відповідно до передбачених ними умов.

Громадяни, юридичні особи, які володіють певною інформацією, самостійно визна­чають режим доступу до неї, а у разі віднесення її до категорії конфіденційної само­стійно встановлюють для неї систему (способи) захисту. Проте не може бути оголоше­на конфіденційною інформація, приховування якої являє загрозу життю і здоров’ю лю­дей. Для окремих категорій інформації ВР за поданням KM може бути встановлено спеціальний правовий режим, який, зокрема, може передбачати і вільний доступ до та­кої інформації.

В окремих випадках статус конфіденційної може бути надано також і інформації, що є власністю держави і знаходиться в користуванні органів державної влади чи орга­нів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій усіх форм власнос­ті, за винятком відомостей: про стан довкілля, якість харчових продуктів і предметів побуту; про аварії, катастрофи, небезпечні природні явища та інші надзвичайні події, які сталися або можуть статися і загрожують безпеці громадян; іншої інформації, до­ступ до якої відповідно до законів України та міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана ВР, не може бути обмеженим.

Таємна інформація – це інформація, що містить відомості, які становлять держав­ну та іншу передбачену законом таємницю (комерційну, банківську, лікарську, адво­катську тощо), розголошення якої завдає шкоди особі, суспільству і державі. Режим доступу до таємної інформації встановлюється законом, який визначає обсяг відомос­тей, що є державною чи іншою таємницею.

Інформація з обмеженим доступом може бути поширена без згоди її власника, якщо ця інформація є суспільно значимою, тобто якщо вона є предметом громадського ін­тересу і якщо право громадськості знати цю інформацію переважає право її власника на її захист.

Під носіями інформації, про які йдеться у цій статті, слід розуміти носії комп’ю­терної інформації, тобто жорсткі магнітні диски різних типів, які є частиною систем­ного блоку ЕОМ або долучаються до нього за допомогою спеціальних пристроїв, гнуч­кі магнітні диски (дискети), оптичні диски (компакт-диски) тощо.

Будь-яка інформація є предметом даного злочину лише у тому разі, якщо вона створена на законних підставах і захищена відповідно до чинного законодавства. За­хист комп’ютерної інформації від несанкціонованого доступу здійснюється її власни­ком на його розсуд, однак законодавство передбачає випадки, коли певна інформація захищається в обов’язковому порядку із застосуванням спеціально визначених для цьо­го засобів. Такими засобами можуть служити паролі, які вимагаються для доступу у відповідну програму, АС чи мережу, програми та пристрої, які здійснюють кодування інформації, програми, які відстежують і блокують несанкціоноване втручання в роботу ЕОМ, АС чи комп’ютерної мережі, спеціальні пристрої, які виключають можливість негласного одержання інформації за допомогою технічних засобів (наприклад, тих, що працюють на основі фіксації випромінювання працюючого комп’ютера) тощо.

  1. Об’єктивна сторона злочину полягає в несанкціонованому збуті або розповсю­дженні комп’ютерної інформації з обмеженим доступом. Основний склад злочину (ч. 1 ст. 361-2) є формальним, для його наявності настання після вчинення заборонених дій якихось наслідків не вимагається.

Збутом комп’ютерної інформації з обмеженим доступом є її оплатна чи безоплатна передача хоча б одній особі, яка не має доступу до цієї інформації, а розповсюдженням розміщення в АС чи комп’ютерній мережі з наданням вільного доступу до неї або інші дії, які створюють можливість вільного доступу до неї невизначеного кола осіб.

Збут або розповсюдження комп’ютерної інформації з обмеженим доступом слід вважати несанкціонованими, якщо ці дії вчинені без дозволу (згоди) власника інфор­мації. Несанкціоновані збут або розповсюдження містять ознаки коментованого злочи­ну як в тому випадку, коли вони вчинені особою, якій в установленому порядку було

 

Стаття 362

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

839

 

надано доступ до відповідної інформації, так і у випадку вчинення їх особою, яка тако­го доступу не мала.

Несанкціонований збут або розповсюдження комп’ютерної інформації з обмеженим доступом, вчинені після одержання такої інформації внаслідок несанкціонованого втру­чання у роботу ЕОМ, їх систем, комп’ютерних мереж чи мереж електрозв’язку, утво­рюють сукупність злочинів і мають кваліфікуватись за цією статтею та статтею 361.

У випадках умисного поширення чи збуту комп’ютерної інформації, яка є держав­ною таємницею чи іншою конфіденційною інформацією, що є власністю держави, дії винного мають кваліфікуватись за даною статтею та, за наявності відповідних ознак, за статтями 111, 114, 328 або 330. У випадках вчинення таких же дій щодо захищеної ін­формації, яка є комерційною чи банківською таємницею, вони, за наявності відповід­них ознак, мають додатково кваліфікуватись за ст. 231 або ст. 232; щодо такої ж інфор­мації, яка є лікарською таємницею – за ст. 145; щодо відповідної інформації, яка є таєм­ницею усиновлення (удочеріння) – за ст. 168; щодо захищеної інформації, яка є листуванням чи іншою приватною кореспонденцією громадянина- за ст. 163.

  1. Субъективна сторона злочину характеризується прямим чи непрямим умислом.
  2. Суб’єкт злочину загальний.
  3. Кваліфікуючі ознаки цього злочину збігаються з кваліфікуючими ознаками зло­чину, передбаченого ст. 361 (див. коментар до цієї статті).

Цивільний кодекс України (статті 505-508).

Господарський кодекс України (статті 36, 162).

Сімейний кодекс України (ст. 228).

Закон України «Про інформацію» від 2 жовтня 1992 p. (cm. ЗО).

Основи законодавства України про охорону здоров ‘я від 19 листопада 1992 p. (cm. 40).

Закон України «Про адвокатуру» від 19 грудня 1992 p. (cm. 9).

Закон України «Про державну таємницю» від 21 січня 1994 р.

Закон України «Про захист інформації в автоматизованих системах» від 5 липня 1994 р.

Закон України «Про банки і банківську діяльність» від 7 грудня 2000 р. (статті 60-62).