Кримінальний кодекс України: коментар ч. 13

ч. 1   ч. 2   ч. 3   ч. 4   ч. 5   ч. 6   ч. 7   ч. 8   ч. 9   ч. 10   ч. 11   ч. 12   ч. 13   ч. 14   ч. 15   ч. 16   ч. 17   ч. 18   ч. 19   ч. 20   ч. 21

Стаття 239.     Забруднення або псування земель

  1. Забруднення або псування земель речовинами, відходами чи іншими матеріалами, шкідливими для життя, здоров’я людей або довкілля, внаслідок порушення спеціальних правил, якщо це створило небезпеку для життя, здо­ров’я людей чи довкілля,-

 

596

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

Розділ VIII

 

караються штрафом до двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавленням права обіймати певні посади чи займатися пев­ною діяльністю на строк до трьох років.

  1. Ті самі діяння, що спричинили загибель людей, їх масове захворювання або інші тяжкі наслідки,-

караються обмеженням волі на строк від двох до п’яти років або позба­вленням волі на той самий строк, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років або без такого.

  1. Основний безпосередній об’єкт злочину – встановлений порядок раціонального використання, захисту і відтворення земель jik складної природної екосистеми, тісно пов’язаної з іншими елементами довкілля. Його додатковим об’єктом є життя і здо­ров’я особи, інші блага.
  2. Предметом злочину виступають землі – верхній шар земної поверхні у межах зони аерації, під якою слід розуміти верхню товщу земної кори між її поверхнею і дзер­калом ґрунтових вод. Вжите у ст. 239 поняття «землі» збігається з поняттям «ґрунт», який розглядається як мінерально-органічне утворення, поверхневий шар землі, що ха­рактеризується родючістю.

Землі України за основним цільовим призначенням поділяються на землі: а) сіль­ськогосподарського призначення; б) житлової та громадської забудови; в) природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; г) оздоровчого призначен­ня; ґ) рекреаційного призначення; д) історико-культурного призначення; є) лісового фонду; є) водного фонду; ж) промисловості, транспорту, зв’язку, енергетики, обо­рони та іншого призначення. Земельні ділянки кожної категорії земель, які не надані у власність або користування громадян чи юридичних осіб, можуть перебувати у запасі.

  1. Об’єктивна сторона злочину полягає у забрудненні або псуванні земель речови­
    нами, відходами чи іншими матеріалами, шкідливими для життя, здоров’я людей або
    довкілля, внаслідок порушення спеціальних правил, якщо це створило небезпеку для
    життя, здоров’я людей чи довкілля.

У складі цього злочину терміни «забруднення» та «псування» одночасно познача­ють і діяння, і суспільно небезпечні наслідки.

Забруднення земель – це привнесення чи виникнення в зоні аерації одного і більше інгредієнтів (або їх комбінацій), що можуть погіршити продуктивність і якість біоти. Землі вважаються забрудненими, якщо в їх складі виявлені несприятливі кількісні або якісні зміни, що сталися в результаті господарської діяльності або інших антропоген­них навантажень, внаслідок проникнення у землі різних забруднюючих речовин. При цьому негативні зміни можуть бути зумовлені не лише появою у ґрунті нових речовин, яких раніше не було, а й збільшенням вмісту речовин, що характерні для складу неза­брудненого ґрунту або порівняно з даними агрохімічного паспорта для земель сільсько­господарського призначення.

Види забруднення земель можуть бути різними – хімічне, радіоактивне, бактеріаль­не тощо. Поняттям забруднення земель слід охоплювати їх отруєння, тобто насичення ґрунтів токсичними речовинами, внаслідок чого земля перетворюється на фактор не­безпеки для людини, флори і фауни.

Факти забруднення земель встановлюються інспекторами Державної екологічної інспекції МЕПР, службовими особами спеціально уповноважених органів інших орга­нів виконавчої влади, яким надані права державних інспекторів, і оформлюються від­повідним протоколом.

Псування земель – це така зміна фізичних, біологічних та інших властивостей і характеристик земель, яка зумовлює непридатність використання їх за цільовим при­значенням. Зниження природно-господарської цінності земель може проявлятись,

 

Стаття 239

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

597

 

наприклад, у знищенні або порушенні родючого шару грунту, у порушенні структури ґрунту.

Розглядуваний злочин має місце лише у разі, коли забруднення або псування земель сталося внаслідок порушення спеціальних правил поводження із зазначеними вище ре­човинами, відходами чи іншими матеріалами, які у даному разі виступають засобом вчинення посягання. Тривале зниження або втрата родючості земель, виведення їх із сільськогосподарського обороту, змивання гумусного шару, порушення структури грунту, яке стало результатом безгосподарського використання земель (наприклад, це стосується порушення правил рекультивації земель, їх затоплення, знищення родю­чого шару ґрунту транспортними засобами), має кваліфікуватись за ст. 254.

Про поняття відходи див. коментар до ст. 268.

До шкідливих речовин і матеріалів у плані відповідальності за ст. 239 потрібно відносити, зокрема, неочищені і незнешкоджені стічні води, покидьки, нафту і нафто­продукти, солі важких металів та інші небезпечні хімічні речовини, штами-продуценти і продукти біотехнології. Внаслідок порушення спеціальних правил землі можуть бути забруднені понад встановлені норми пестицидами (токсичні речовини, їх сполуки або суміші хімічного чи біологічного походження, призначені для знищення, регуляції та припинення розвитку шкідливих організмів, а також гризунів, бур’янів тощо) або агро-хімікатами (органічні, мінеральні і бактеріальні добрива, хімічні меліоранти, регулято­ри росту рослин та інші речовини, що застосовуються для підвищення родючості ґрун­тів та урожайності культур).

Порушення спеціальних правил, що спричиняє забруднення або псування земель, може бути вчинене шляхом дії або бездіяльності. Наприклад, зберігання та видалення відходів повинно здійснюватись у місцях, визначених органами місцевого самовряду­вання, за наявності спеціальних дозволів, у яких визначено обсяги відходів відповідно до встановлених лімітів та умови їх зберігання. У зв’язку з цим самовільне захоронения (складування) промислових, побутових та інших відходів на землях утворює склад цьо­го злочину.

Невиконання або неналежне виконання при застосуванні пестицидів і агрохімікатів комплексу заходів згідно з встановленими регламентами, що спричинило забруднення ґрунтів, має кваліфікуватися за ст. 239.

Злочин, передбачений ч. 1 ст. 239, визнається закінченим з того моменту, коли за­бруднення або псування земель створило небезпеку для життя, здоров’я людей або для довкілля. Загроза заподіяння шкоди має бути реальною, очевидною, а негативні наслідки не настають лише завдяки своєчасно вжитим заходам або в силу інших обста­вин, які не залежать від волі винної особи. Створення вказаної небезпеки слід розгляда­ти як своєрідний різновид суспільно небезпечних наслідків, які хоч і тісно пов’язані з діянням, однак мають самостійний характер.

Якщо реальної загрози заподіяння шкоди охоронюваним соціальним цінностям внаслідок порушення спеціальних правил не виникло, вчинене має тягнути адміністра­тивну відповідальність (ст. 52 КАП).

  1. Суб’єкт злочину – особа, на яку покладено обов’язок виконання спеціальних правил щодо запобігання забруднення і псування земель.
  2. Суб’єктивна сторона злочину характеризується умисною або необережною фор­мою вини. Психічне ставлення винного до тяжких наслідків (ч. 2 ст. 239) може харак­теризуватися тільки необережністю.
  3. Кваліфікуючими ознаками злочину (ч. 2 ст. 239) є спричинення загибелі людей, іх масового захворювання або інших тяжких наслідків. Про ці поняття див. коментар до статей 236 і

Конституція України (ст. 14).

ЗК (розділи II, VI, VIII).

Закон України «Про пестициди і агрохімікати» від 2 березня 1995 р.

 

598

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

Розділ VIII

 

Закон України «Про меліорацію» від 14 січня 2000 р.

Закон України «Про відходи» від 5 березня 1998 р.

Порядок визначення втрат сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва, що підлягають відшкодуванню. Затверджений постановою KM № 1279 від 17 листопада 1997 р.

Положення про порядок ведення державного земельного кадастру. Затверджене постано­вою КМ№ 15 від 12 січня 1993 р.

Порядок відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам. Затверджений постановою KM № 284 від 19 квітня 1993 р.

Положення про моніторинг земель. Затверджене постановою КМ№ 661 від 20 серпня 1993 р.

Порядок одержання дозволу на виробництво, зберігання, транспортування, використання, захоронения, знищення та утилізацію отруйних речовин, у т. ч. токсичних промислових відходів, продуктів біотехнології та інших біологічних агентів. Затверджений постановою KM № 440 від 20 червня 1995 р.

Перелік видів діяльності, що належать до природоохоронних заходів. Затверджений постановою КМ№ 1147 від 17 вересня 1996р.

Положення про Державну інспекцію з контролю за використанням і охороною земель. Затверджене постановою KM № 1958 від 25 грудня 2002 р.

Методика визначення розмірів шкоди, зумовленої забрудненням і засміченням земельних ресурсів через порушення природоохоронного законодавства. Затверджена наказом Мініс­терства охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки №171 від 2 7 .жовтня 1997р.

Стаття 240.     Порушення правил охорони надр

  1. Порушення встановлених правил охорони надр, якщо це створило не­
    безпеку для життя, здоров’я людей чи довкілля, а також незаконне видобу­
    вання корисних копалин загальнодержавного значення,-

караються штрафом до п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк до двох років.

  1. Ті самі діяння, вчинені на територіях та об’єктах природно-заповідного
    фонду або повторно, або якщо вони спричинили загибель людей, їх масове
    захворювання або інші тяжкі наслідки,-

караються обмеженням волі на строк від двох до п’яти років або позбав­ленням волі на той самий строк, з конфіскацією незаконно добутого і знарядь видобування.

(Стаття 240 зі змінами, внесеними згідно із Законом N° 2308-IV від 11.01.2005 р.)

  1. Основний безпосередній об’єкт злочину – встановлений порядок раціонального і
    комплексного використання й охорони надр та видобування корисних копалин загаль­
    нодержавного значення. Його додатковим об’єктом можуть бути життя і здоров’я осо­
    би та інші блага.
  2. Предметом злочину є надра і корисні копалини загальнодержавного значення.
    Надра – це частина земної кори, що розташована під поверхнею суходолу та

дном водоймищ і простягається до глибин, доступних для геологічного вивчення та освоєння.

Корисні копалини – це природні мінеральні речовини органічного та неорганіч­ного походження, які можуть використовуватися безпосередньо або після їх обробки. Засвоїм призначенням вони поділяються на корисні копалини загальнодержавного та місцевого значення. Корисні копалини належать до непоновлюваних природних ре­сурсів, геологічна швидкість утворення або акумуляції яких є значно меншою, ніж швидкість їх споживання людиною.

 

Стаття 240

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

599

 

Предметом злочину є корисні копалини загальнодержавного значення. Це горючі копалини (газ, нафта, вугілля, торф тощо), метали (чорні, кольорові, рідкісні, благород­ні, розсіяні, рідкісноземельні), неметали (різноманітна сировина, наприклад, хімічна, абразивна, гірничорудна, для облицювальних матеріалів), води (підземні, поверхневі), інертні гази.

Не визнаються предметом злочину корисні копалини місцевого значення, які розг­лядаються як загальнопоширені (наприклад, галька, гравій, пісок (крім формувального, скляного, такого, що використовується у фарфорово-фаянсовій, вогнетривкій і цемент­ній промисловості), глина (крім вогнетривкої, тугоплавкої, фарбувальної та деякої ін­шої), крейда (крім крейди для цементної, хімічної, скляної, гумової промисловості та для одержання глинозему з нефеліну), черепашник, камінь бутовий, сланець (крім го­рючого і покрівельного).

На кваліфікацію за ст. 240 не впливає те, незаконне видобування яких саме корис­них копалин (основних або супутніх) має місце. Водночас видобування сировини з ду­же низькою концентрацією мінеральних речовин або у важкодоступних пластах надр, що пов’язане із занадто великими економічними втратами, за наявності до цього під­став може розцінюватись як малозначне діяння, позбавлене суспільної небезпеки (ч. 2 ст. 11).

Предметом злочину, передбаченого ст. 240, є корисні копалини в їх природному стані. Звернення на свою користь або користь інших осіб природних ресурсів, які вилу­чені з надр завдяки вкладеній праці людини, потрібно розглядати як злочин не проти довкілля, а проти власності.

  1. З об’єктивної сторони злочин може проявитися в одній із двох форм:

1)  порушення встановлених правил охорони надр, якщо це створило небезпеку для
життя, здоров’я людей чи довкілля;

2) незаконне видобування корисних копалин загальнодержавного значення.
Порушення встановлених правил охорони надр може бути вчинено шляхом дії

або бездіяльності. Це, наприклад: вибіркове відпрацювання багатих ділянок родовищ, що призводить до необгрунтованих втрат запасів корисних копалин; пошкодження родовищ корисних копалин, що виключає повністю або істотно обмежує можливість їх подальшої експлуатації; порушення порядку забудови площ залягання корисних копалин; забруднення надр при підземному зберіганні нафти, газу та інших речовин; здійснення того виду користування надрами, який не вказаний в акті про надання гір­ничого відводу, неповне вилучення з родовищ корисних копалин та супутніх компо­нентів; знищення або пошкодження спостережних режимних свердловин на підземні води, маркшейдерських і геодезичних знаків; невиконання вимог щодо проведення ліквідованих або законсервованих гірничих виробок до стану, який гарантує безпеку людей.

Видобування корисних копалин передбачає дії, які полягають у вилученні з родо­вищ корисних копалин будь-яким способом (викачування, побудова шахт, кар’єрів то­що). Родовища корисних копалин – це нагромадження мінеральних речовин в надрах, на поверхні землі, в джерелах вод та газів, на дні водоймищ, які за кількістю, якістю та умовами залягання є придатними для промислового використання.

Незаконність видобування, яка є обов’язковою умовою визнання дій особи кримі­нально караними, означає, що видобування корисних копалин здійснюється без належ­ним чином оформленого дозволу – акта про надання гірничого відводу або з відхилен­ням від умов, зазначених у цьому документі (наприклад, видобування за межами відве­деної ділянки надр або з використанням недозволених для даного родовища методів і засобів видобування корисних копалин). Злочин буде і в тому разі, коли дозвіл є підроб­леним або простроченим.

Склад злочину у першій формі визнається закінченим з моменту порушення правил охорони надр, що створило небезпеку для життя, здоров’я людей чи довкілля, а у дру­гій – з початку незаконного видобування корисних копалин. Про поняття створення

 

600

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

Розділ VIII

 

небезпеки для життя, здоров’я людей чи довкілля див. коментар до ст. 239. Якщо вказаної небезпеки немає, порушення правил охорони надр тягне адміністративну від­повідальність (статті 57, 58 КАП).

  1. Суб’єкт злочину загальний. Порушення правил безпеки під час виконання робіт з підвищеною небезпекою в гірничому виробництві особою, яка зобов’язана їх дотриму­ватись, слід кваліфікувати за ст.
  2. Суб’єктивна сторона злочину в частині незаконного видобування корисних ко­палин характеризується прямим умислом, а в частині порушення правил охорони надр -умислом або необережністю. Психічне ставлення винного до тяжких наслідків (ч. 2 ст. 240) може характеризуватися тільки необережністю.
  3. Кваліфікуючими ознаками злочину (ч. 2 ст. 240) є: 1) вчинення його на терито­ріях та об’єктах природно-заповідного фонду; 2) повторно; 3) спричинення загибелі людей, їх масового захворювання або інших тяжких наслідків.

Про поняття територій та об’єктів природно-заповідпого фонду див. коментар до ст. 252, про поняття повторності – ст. 32 і коментар до неї, про поняття спричи­нення загибелі людей, їх масового захворювання або інших тяжких наслідків ко­ментар до статей 236 і 242. Вирішуючи питання про те, чи є спричинені внаслідок по­рушення правил охорони надр наслідки тяжкими, крім усього іншого, потрібно врахо­вувати кількість, вартість та екологічну значимість видобутих, пошкоджених або втрачених корисних копалин, час, на який родовище виведено з експлуатації, розмір коштів, необхідний для оновлення порушених природних властивостей ділянок надр, об’єктів рослинного і тваринного світу.

КН (статті 1, 13-27, 37-59, 65).

Закон України «Про видобування і переробку уранових руд» від 19 листопада 1997 р. (статті І, б, 7, 16).

Гірничий закон України від 6 .жовтня 1999 р.

Закон України «Про державну геологічну службу» від 4 листопада 1999р.

Перелік корисних копалин загальнодержавного та місцевого значення. Затверджений постановою KM № 827 від 12 грудня 1994 р.

Положення про порядок забудови площ залягання корисних копалин загальнодержавного значення. Затверджений постановою КМ№ 33 від 17 січня 1995 р.

Положення про порядок надання гірничих відводів. Затверджений постановою KM № 59 від 27 січня 1995 р.

Положення про порядок здійснення державного гірничого нагляду. Затверджене постано­вою KM № 134 від 21 лютого 1995 р.

Порядок надання спеціальних дозволів на користування надрами. Затверджений постано­вою KM № 1540 від 2 жовтня 2003 р.

Порядок укладання контрактів на користування надрами за участю іноземних юридичних осіб і громадян. Затверджений постановою KM № 948 від 27 листопада 1995 р.

Класифікація запасів і ресурсів корисних копалин державного фонду надр. Затверджена постановою KM № 432 від 5 травня 1997 р.

Перелік корисних копалин України місцевого значення. Затверджений наказом Держкомгео­логії України Лг° 63 від 9 червня 1994 р.

Інструкція щодо порядку погодження матеріалів з Мінекобезпеки України та його органами на місцях для отримання спеціальних дозволів (ліцензій) на користування надрами. Затвердже­на наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки України № 119 від ЗО вересня 1996 р.

Інструкція про умови і правила провадження підприємницької діяльності (ліцензійні умови) з пошуку (розвідки) та експлуатації родовищ корисних копалин та контроль за їх дотриманням. Затверджена наказом Ліцензійної палати України та Держкомгеології № 33/58 від 8 квітня 1999 р.

 

Стаття 241                                 ОСОБЛИВА ЧАСТИНА                                               601

Стаття 241.     Забруднення атмосферного повітря

  1. Забруднення або інша зміна природних властивостей атмосферного по­
    вітря шкідливими для життя, здоров’я людей або для довкілля речовинами,
    відходами або іншими матеріалами промислового чи іншого виробництва
    внаслідок порушення спеціальних правил, якщо це створило небезпеку для
    життя, здоров’я людей чи для довкілля,-

караються штрафом від ста до двохсот неоподатковуваних мінімумів до­ходів громадян або обмеженням волі на строк до трьох років, з позбавлен­ням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на той са­мий строк або без такого.

  1. Ті самі діяння, якщо вони спричинили загибель людей або інші тяжкі на­
    ел ідки,-

караються обмеженням волі на строк від двох до п’яти років або позбав­ленням волі на той самий строк, із позбавленням права обіймати певні поса­ди чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років або без такого.

  1. Основний безпосередній об’єкт злочину – порядок охорони атмосферного повіт­ря, встановлений з метою збереження, поліпшення та відтворення його стану, раціо­нального використання для виробничих потреб, відвернення і зменшення шкідливого впливу на атмосферне повітря, а також право людини на сприятливе довкілля. Його додатковим об’єктом можуть бути життя і здоров’я особи, інші блага.
  2. Предметом злочину є атмосферне повітря – природна суміш газів (кисень, азот, аргон, вуглекислий газ, неон тощо), яка знаходиться у відкритому просторі над територією України за межами житлових, виробничих та інших приміщень. Забруднен­ня повітря у межах закритих виробничих приміщень за наявності до цього підстав по­винне кваліфікуватись за ст. 271 як порушення вимог законодавства про охорону праці.
  3. Об’єктивна сторона полягає у: 1) забрудненні або 2) іншій зміні природних властивостей атмосферного повітря шляхом насичення його зазначеними у ч. 1 ст. 241 речовинами і матеріалами, якщо це створило небезпеку для життя, здоров’я людей або для довкілля.

Під спеціальними правилами слід розуміти нормативи, які встановлюються у галу­зі охорони атмосферного повітря щодо: а) екологічної безпеки атмосферного повітря; б) гранично допустимих викидів забруднюючих речовин у атмосферне повітря і шкід­ливого впливу фізичних та біологічних факторів стаціонарними джерелами; в) утво­рення забруднюючих речовин, які виводяться в атмосферне повітря при експлуатації технологічного та іншого обладнання, споруд і об’єктів (граничні); г) використання атмосферного повітря як сировини основного виробничого призначення; д) вмісту за­бруднюючих речовин у відпрацьованих газах пересувних джерел та шкідливого впливу їх фізичних факторів. Законодавством можуть встановлюватися й інші нормативи в галузі охорони атмосферного повітря.

Порушення правил викиду в атмосферу різних забруднюючих речовин і матеріалів може відбуватись шляхом: 1) вчинення діянь, які прямо заборонені природоохоронним законодавством (наприклад, експлуатація очисних установок без фільтрів або з їх не­своєчасною заміною, невикористання контрольної апаратури, спалювання промислових та побутових відходів, які є джерелами забруднення атмосферного повітря забруднюю­чими речовинами та речовинами з неприємним запахом або іншого шкідливого впливу, за винятком, коли це здійснюється з використанням спеціальних установок); 2) недо­тримання підстав, порядку, обсягу, інтенсивності та інших умов викиду забруднюючих речовин і матеріалів (перевищення нормативів гранично допустимих рівнів шкідливого впливу фізичних та біологічних факторів на атмосферне повітря; викиди забруднюю­чих речовин без дозволу спеціально уповноважених державних органів; залпове ски­дання чи випуск забруднюючих речовин замість регулярного тощо).

 

602

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

Розділ VIII

 

У цьому складі злочину терміни «забруднення» та «інша зміна природних власти­востей» одночасно позначають і діяння, і суспільно небезпечні наслідки.

Забруднення це надходження в атмосферне повітря або утворення у ньому шкід­ливих (забруднюючих) речовин у концентраціях, які перевищують встановлені держа­вою екологічні нормативи.

Інша зміна природних властивостей – це негативне відхилення від оптимального стану атмосферного повітря в частині його фізичних, хімічних та біологічних властивос­тей, що негативним чином впливає на здоров’я людини і довкілля, у т. ч. на клімат і погоду. Отруєння повітря є формою екоциду (ст. 441).

Злочин є закінченим з моменту, коли внаслідок забруднення або іншої зміни при­родних властивостей атмосферного повітря створено небезпеку для життя, здоров’я людей або для довкілля. Про поняття створення небезпеки для життя, здоров’я лю­дей чи довкілля див. коментар до ст. 239. Забруднення атмосферного повітря, що не супроводжувалось створенням вказаної небезпеки, тягне адміністративну відповідаль­ність (статті 78, 79 КАП).

  1. Суб’єкт злочину спеціальний: це працівник підприємства, установи, організації, у зв’язку з діяльністю яких відбуваються забруднення чи інша негативна зміна атмо­сферного повітря і на якого покладено правовий обов’язок дотримуватись спеціальних правил з приводу забезпечення чистоти й оптимального стану атмосферного повітря.
  2. Суб’єктивна сторона злочину характеризується умисною або необережною фор­мами вини. Психічне ставлення винного до тяжких наслідків (ч. 2 ст. 241) може харак­теризуватися тільки необережністю.
  3. Кваліфікуючими ознаками злочину (ч. 2 ст. 241) є загибель людей або інші тяжкі наслідки (про їх поняття див. коментар до ст. 236).

Закон України «Про охорону атмосферного повітря» у редакції від 21 червня 2001 р.

Положен/ія про порядок здійснення державного обліку в галузі охорони атмосферного пові­тря. Затверджене постановою КМ№ 1073 від 29 грудня 1993 р.

Положення про порядок встановлення рівнів шкідливого впливу фізичних і біологічних фак­торів на атмосферне повітря. Затверджене постановою KM № 1092 від 31 грудня 1993 р.

Положення про порядок видачі дозволів на викиди забруднюючих речовин в атмосферне по­вітря стаціонарними джерелами. Затверджене постановою KM № 364 від 29 травня 1995 р.

Постанова КМ «Про затвердження Порядку організації та проведення моніторингу в галузі охорони атмосферного повітря» № 343 від 9 березня 1999 р.

Перелік найбільш поширених і небезпечних забруднюючих речовин, викиди яких в атмосферне повітря підлягають регулюванню. Затверджений постановою КМ№ 1598 від 29 листопада 2001 р.

Порядок розроблення та затвердження нормативів екологічної безпеки атмосферного по­вітря. Затверджений постановою КМ№ 299 від ІЗ березня 2002р.

Методика розрахунку розмірів відшкодування збитків, які заподіяні державі в результаті наднормативних викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря. Затверджена наказом МОПС№ 38 від 18 травня 1995 р.

Порядок розробки і затвердження нормативів гранично допустимих викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами. Затверджений наказом МОПС № 75 від 18 липня 1996 р.

Інструкція про встановлення лімітів викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря. Затверджена наказом МЕПР № 161 від 10 жовтня 2000 р.

Методика прогнозування наслідків впливу (викиду) небезпечних хімічних речовин при аваріях на промислових об’єктах і транспорті. Затверджена наказом МНС, МАП, ME, МЕПР № 73/82/64/122 від 27 березня 2001 р.

Порядок визначення величин фонових концентрацій забруднювальних речовин в атмосфер­ному повітрі. Затверджений наказом МЕПР № 286 від 30 липня 2001 р.

Інструкція про проведення інвентаризації викидів важких металів в атмосферне повітря. Затверджена наказом МЕПР № 298 від 9 серпня 2001 р.

 

Стаття 242__________________ ОСОБЛИВА ЧАСТИНА__________________________ 603_

Стаття 242.     Порушення правил охорони вод

  1. Порушення правил охорони вод (водних об’єктів), якщо це спричинило
    забруднення поверхневих чи підземних вод і водоносних горизонтів, джерел
    питних, лікувальних вод або зміну їхніх природних властивостей, або висна­
    ження водних джерел і створило небезпеку для життя, здоров’я людей чи для
    довкілля,-

карається штрафом від ста до двохсот неоподатковуваних мінімумів до­ходів громадян або позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до п’яти років, або обмеженням волі на той са­мий строк.

  1. Ті самі діяння, якщо вони спричинили загибель або захворювання лю­
    дей, масову загибель об’єктів тваринного і рослинного світу або інші тяжкі
    наслідки,-

караються обмеженням волі на строк до п’яти років або позбавленням во­лі на той самий строк.

  1. Основний безпосередній об’єкт злочину – встановлений порядок раціонального використання^ відтворення та охорони водних об’єктів від забруднення, засмічення та виснаження. Його додатковим об’єктом можуть бути життя та здоров’я особи, влас­ність, інші блага.
  2. Предмет злочину – водні об’єкти, конкретні різновиди яких перераховано у дис­позиції ч. 1 ст. Спільним для них є те, що вони належать до материкових вод, тобто є водними об’єктами суші, пов’язані з біосферою, а їхні води беруть участь у природному кругообігу вод. Для визнання водного об’єкта предметом цього злочину не має значен­ня, чи включений він офіційно до складу водного фонду України, чи має він власну назву та господарське значення, в якому стані і чи постійно перебуває у ньому вода, тощо.

Під водними об’єктами слід розуміти природні або створені штучно елементи до­вкілля, в яких зосереджуються води (річка, озеро, водосховище, ставок, канал тощо). Предметом злочину виступають не лише власне водні маси у рідкому, твердому чи га­зоподібному стані, а й тверді поверхні, що обмежують їх поширення (береги, дно, рус­ло, склепіння), мікроорганізми і донні відкладення, взаємодія яких забезпечує природне самоочищення і належну якість води, зв’язок водойм з іншими природними об’єктами і всією біосферою.

Поверхневі води – це води різних водних об’єктів, що знаходяться на земній поверх­ні, а підземні – води, що знаходяться нижче рівня земної поверхні в товщах гірських порід верхньої частини земної кори в усіх фізичних станах.

Водоносний горизонт це однорідна пластова товща гірських порід, де постійно знаходяться води.

Джерела питних і лікувальних вод це зосереджені виходи (наприклад, ключі, гейзери, джерела) підземних вод, які використовуються або можуть використовуватись для забору питної або лікувальної води з різною технологією її обробки.

Не визнаються предметом злочину, передбаченого ст. 242: а) внутрішні морські во­ди та територіальне море (див. коментар до ст. 243); б) технічні місткості і накопичува-чі води, які безпосередньо включені у технічне або споживче використання, вилучені з природного кругообігу і процес обміну водних мас в яких повністю контролюється лю­диною (цистерни, системи оборотного водопостачання, опалювальні та охолоджувальні прилади, ставки для нагромадження стічних вод тощо); в) природні або штучні запади­ни, в яких води немає постійно (наприклад, осушені болота, давні гирла рік, солончаки на місці висохлих озер).

  1. Об’єктивна сторона злочину характеризується сукупністю трьох ознак: 1) діян­
    ня – порушення правил охорони вод; 2) наслідки у вигляді забруднення поверхневих чи

 

604

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

Розділ VIII

 

підземних вод і водоносних горизонтів, джерел питних, лікувальних вод або зміни їхніх природних властивостей, або виснаження водних джерел, що створило небезпе­ку для життя, здоров’я людей чи для довкілля; 3) причинний зв’язок між діянням та наслідками.

Порушення правил охорони вод вчиняються шляхом дії або бездіяльності і поля­гає, зокрема, у: невиконанні водокористувачем обов’язку забезпечувати дотримання відповідного санітарного стану на території, де розташовані його об’єкти, і не допуска­ти винесення через дощові каналізаційні мережі сміття, продуктів ерозії ґрунтів, сиро­вини та відходів виробництва; скиданні у водні об’єкти, на поверхню льодового покри­ву та водозабору, а також у каналізаційні мережі шламів, інших технологічних і побу­тових твердих відходів; митті на водних об’єктах та в їх прибережних захисних смугах транспортних засобів і техніки; відключенні очисних споруд або недостатньому конт­ролі за їх роботою; скиданні забруднюючих речовин у поверхневі водні об’єкти з пере­вищенням лімітів, встановлених у дозволі на спеціальне водокористування; порушенні технології транспортування нафти, що має своїм наслідком її вилив у водний об’єкт; самовільному захопленні водних об’єктів, порушенні режимів роботи водогосподар­ських споруд і пристроїв; руйнуванні русел річок, струмків і водотоків; порушенні ліміту забору води з водних об’єктів; використанні на територіях водоохоронних зон стійких та сильнодіючих пестицидів, розміщенні у цих зонах кладовищ, скотомогильників, зва­лищ, полів фільтрації, гаражів, стоянок автомобілів, складів пально-мастильних матері­алів, шламосховищ та інших об’єктів підвищеної небезпеки, що створюють небезпеку хімічного забруднення вод, тваринницьких і птахівницьких підприємств та інших сіль­ськогосподарських об’єктів, що створюють загрозу мікробного забруднення вод; само­вільному проведенні гідротехнічних робіт (будівництво ставків, дамб, каналів, сверд­ловин).

Забрудненням вод потрібно визнавати надходження до водних об’єктів забрудню­ючих речовин, тобто речовин, які привносяться у такі об’єкти в результаті господар­ської діяльності людини (відходів і викидів, виробничої сировини, напівфабрикатів, таких готових продуктів виробництва, як отрутохімікати, мінеральні добрива, нафто­продукти, неочищених стічних вод). При цьому для кваліфікації діяння за ст. 242 не має значення, чи встановлено щодо таких речовин гранично допустимі концентрації.

Забруднення вод може бути не лише хімічним, а й біологічним чи тепловим. При біологічному забрудненні води насичуються шкідливими мікроорганізмами (бактерія­ми, вірусами), здатними викликати захворювання людей, риб, інших водних ресурсів, а при тепловому відбуваються скиди підігрітих вод, що має своїм наслідком порушення теплового режиму, зміну біоценозів, загибель рослин і водних тварин, розмноження шкідливих мікроорганізмів.

Зміна природних властивостей вод – це негативні зміни їх біологічного стану, фі­зичних та інших характеристик (електромагнітних, хімічних, радіаційних, лікувальних, теплових тощо). Нормування якості води водного об’єкта здійснюється шляхом встанов­лення сукупності допустимих значень показників складу та властивостей, у межах яких забезпечуються безпечні умови водокористування. Ці показники встановлюються для води, що використовується для задоволення питних, господарсько-побутових і рекреа­ційних потреб, а також потреб рибного господарства. Зазначеним поняттям охоплюєть­ся і засмічення вод – привнесення у водні об’єкти сторонніх, як правило, нерозчинних, предметів і матеріалів. Засмічення вод може утворювати склад розглядуваного злочину за умови, що воно викликало зміну природних властивостей вод або виснаження вод­них ресурсів.

Виснаження водних джерел – це стійке, тобто таке, що не може бути подолане при­родним шляхом, скорочення запасів і погіршення якості вод, втрата ними здатності до самоочищення. Виснаження характеризується незворотним зменшенням мінімально до­пустимого стоку вод, що має наслідком їх повну або часткову непридатність для певних видів водокористування. Від виснаження потрібно відрізняти маловоддя – період (фазу)

 

Стаття 242

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

605

 

гідрологічного режиму водного об’єкта, при якому спостерігається зменшення його вод­ності, внаслідок чого погіршуються умови забезпечення потреб у водних ресурсах.

Для визнання злочину закінченим необхідно, щоб забруднення, зміна природних властивостей вод або виснаження водних об’єктів створили небезпеку для життя, здо­ров’я людей чи довкілля. Про поняття створення небезпеки для життя, здоров’я лю­дей та довкілля див. коментар до ст. 239.

Порушення правил охорони вод, яке не спричинило наслідків, зазначених у ч. 1 або ч. 2 ст. 242, тягне адміністративну відповідальність (статті 59, 60, 61 КАП).

  1. Суб’єкт злочину загальний. Це можуть бути як працівники підприємств, органі­
    зацій, у зв’язку з виробничою діяльністю яких відбувається забруднення чи інша нега­
    тивна зміна водних об’єктів, так і особи, які допускають забруднення вод не під час
    своєї службової чи професійної діяльності.

Дії службових осіб, які допустили введення в експлуатацію нових або реконструйо­ваних підприємств та інших об’єктів без очисних споруд, за наявності до цього підстав потребують додаткової кваліфікації за ст. 253.

  1. Суб’єктивна сторона злочину характеризується умисною або необережною фор­
    мою вини. Психічне ставлення до смерті людей (наприклад, вони загинули внаслідок
    вживання отруєної питної води) або інших тяжких наслідків (ч. 2 ст. 242) може бути
    лише необережним.

Вчинення з метою ослаблення держави дій, які полягають у забрудненні вод і спря­мовані на масове знищення людей, заподіяння тілесних ушкоджень чи іншої шкоди їхньому здоров’ю, потрібно кваліфікувати за ст. 113 (диверсія).

  1. Кваліфікуючими ознаками злочину (ч. 2 ст. 242) є спричинення: 1) загибелі або
    захворювання людей; 2) масової загибелі об’єктів тваринного і рослинного світу;
    3) інших тяжких наслідків.

Про поняття загибель людей та інші тяжкі наслідки див. коментар до ст. 236. По­няття захворювання людей охоплює: а) заподіяння шкоди здоров’ю окремих осіб або хоча б однієї людини, що відповідає за ступенем тяжкості тяжким або середньої тяжкості тілесним ушкодженням; б) заподіяння шкоди здоров’ю населення (поява спадкових патологій, потворності або інших відхилень у розвитку дітей, скорочення тривалості життя, істотне підвищення рівня захворюваності населення тощо).

Загибель об’єктів тваринного і рослинного світу – це знищення диких звірів і птахів, бджолосімей, риби та інших представників водної фауни, у т. ч. ікри та мальків, місць їх розмноження і проживання, кормових угідь, приведення у непридатний стан посівів або врожаю сільськогосподарських культур, знищення або пошкодження до ступеня припинення росту лісу, інших насаджень тощо. Вирішуючи питання про те, чи була загибель зазначених об’єктів масовою (оціночне поняття), потрібно у кожному конкретному випадку враховувати, зокрема, кількість і екологічну цінність знищених об’єктів флори і фауни, можливість їх відтворення, площу виведених з ладу угідь або площу, на якій знищено тварин, риб чи рослин, вартісне вираження шкоди, заподіяної довкіллю і обрахованої за відповідними таксами, обсяг і вартість робіт, які необхідно провести для ліквідації негативних наслідків.

ВК (статті 1,5, 18-110).

Закон України «Про курорти» від 5 жовтня 2000p. (cm. 19).

Закон України «Про питну воду та питне водопостачання» від 10 січня 2002 р.

Порядок визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режиму ведення господарської ді­яльності на них. Затверджений постановою KM № 486 від 8 травня 1996 р.

Порядок здійснення державного моніторингу вод. Затверджений постановою KM № 815 від 20 липня 1996 р.

Постанова КМ «Про порядок розроблення і затвердження нормативів гранично допусти­мого скидання забруднюючих речовин та перелік забруднюючих речовин, скидання яких норму­ється» № 1100 від 11 вересня 1996 р.

 

606

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

Розділ VIII

 

Постанова KM «Про затвердження переліку водних об ‘єктів, що відносяться до категорії лікувальних» № 1499 від II грудня 1996 р.

Правила охорони поверхневих вод від забруднення зворотними водами. Затверджені поста­новою KM Же 465 від 25 березня 1999 р.

Методика розрахунку розмірів відшкодування збитків, заподіяних державі внаслідок пору­шення законодавства про охорону та раціональне використання водних ресурсів. Затвердж-ена наказом МОПС № 37 від 18 травня 1995р.

Порядок зменшення спеціально уповноваженими державними органами виконавчої влади лі­мітів забору, використання води та скидання забруднюючих речовин у разі настання маловоддя. Затверджений наказом МЕПР, Держводгоспу № 133/62 від 30 березня 2001 р.

Методика розрахунку розмірів відшкодування збитків, заподіяних державі внаслідок пору­шення правіш охорони водних ресурсів на землях водного фонду, пошкодж-ення водогосподар­ських споруд і пристроїв, порушення правил їх експлуатації. Затвердж-ена наказом Держ-вод-госпу № 290 від 29 грудня 2001 р.

Постанова ПВС Же 1 від 26 січня 1990 р. «Про практику розгляду судами справ про відпові­дальність за порушення законодавства про охорону природи».

Стаття 243.     Забруднення моря

  1. Забруднення моря в межах внутрішніх морських чи територіальних вод
    України або в межах вод виключної (морської) економічної зони України ма­
    теріалами чи речовинами, шкідливими для життя чи здоров’я людей, або від­
    ходами внаслідок порушення спеціальних правил, якщо це створило небез­
    пеку для життя чи здоров’я людей або живих ресурсів моря чи могло пере­
    шкодити законним видам використання моря, а також незаконне скидання чи
    поховання в межах внутрішніх морських чи територіальних вод України або у
    відкритому морі зазначених матеріалів, речовин і відходів –

караються штрафом від трьохсот до восьмисот неоподатковуваних мі­німумів доходів громадян або обмеженням волі на строк до трьох років, або позбавленням волі на той самий строк, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років або без такого.

  1. Ті самі діяння, якщо вони спричинили загибель або захворювання лю­
    дей, масову загибель об’єктів тваринного і рослинного світу або інші тяжкі
    наслідки,-

караються позбавленням волі на строк від двох до п’яти років з позбав­ленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років або без такого.

  1. Неповідомлення спеціально відповідальними за те особами морських
    та повітряних суден або інших засобів і споруд, що знаходяться в морі, адмі­
    ністрації найближчого порту України, іншому уповноваженому органу або
    особі, а у разі скидання з метою поховання – і організації, яка видає дозволи
    на скидання, інформації про підготовлюване або здійснене внаслідок край­
    ньої потреби скидання чи невідворотні втрати ними в межах внутрішніх мор­
    ських і територіальних вод України або у відкритому морі шкідливих речовин
    чи сумішей, що містять такі речовини понад встановлені норми, інших відхо­
    дів, якщо це створило небезпеку для життя, здоров’я людей або живих ре­
    сурсів моря чи могло завдати шкоди зонам лікування і відпочинку або пере­
    шкодити іншим законним видам використання моря,-

карається штрафом від ста до двохсот неоподатковуваних мінімумів до­ходів громадян або позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до п’яти років, або обмеженням волі на строк до трьох років.

 

Стаття 243

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

607

 

  1. Основний безпосередній об’єкт злочину – встановлений порядок використання та охорони моря, екологічна безпека морського середовища. Його додатковим об’єктом можуть бути життя та здоров’я особи, власність та інші блага.
  2. Предметом злочину є внутрішні морські води, територіальні води України, води виключної (морської”) економічної зони України, відкрите море.

Внутрішні морські води – це морські води, розташовані в бік берега від прямих вихідних ліній, прийнятих для відліку ширини територіального моря України; води по­ртів України, обмежені лінією, що проходить через постійні портові споруди, які най­більше виступають у бік моря; води заток, бухт, губ і лиманів, гаваней і рейдів, береги яких повністю належать Україні, до прямої лінії, проведеної від берега до берега в міс­ці, де з боку моря вперше утворюється один або кілька проходів, якщо ширина кожного з них не перевищує 24 морських миль; води заток, бухт, губ і лиманів, морів і проток, що історично належать Україні. Про поняття територіальні води (територіальне мо­ре) див. коментар до ст. 6. Виключну (морську) економічну зону України становлять морські райони, зовні прилеглі до територіального моря України, включаючи райони навколо островів, що їй належать. Ширина цієї зони становить до 200 морських миль, відлічених від тих самих вихідних ліній, що і територіальне море України. Відкрите море – це простір морів і океанів, який не входить у внутрішні і територіальні води України або іншої держави, на який не поширюється нічий суверенітет і використання якого регулюється міжнародно-правовими нормами.

  1. З об’єктивної сторони злочин можливий у трьох формах:
  • порушення спеціальних правил, що потягло забруднення моря шкідливими мате­ріалами, речовинами, а також відходами і створило небезпеку для життя чи здоров’я людей або живих ресурсів моря чи могло перешкодити законним видам використан­ня моря;
  • незаконне скидання чи поховання зазначених матеріалів, речовин і відходів (ч. 1 ст. 243);
  • неповідомлення про підготовлюване або здійснене внаслідок крайньої потреби скидання чи невідворотні втрати шкідливих речовин чи сумішей, що містять такі речо­вини понад встановлені норми, інших відходів, якщо це створило небезпеку для життя, здоров’я людей або живих ресурсів моря чи могло завдати шкоди зонам лікування і відпочинку або перешкодити іншим законним видам використання моря (ч. З ст. 243).

Порушення спеціальних правил при вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 243, може полягати у: 1) діях, які прямо заборонені у прибережних захисних смугах уздовж морського середовища (застосування стійких та сильнодіючих пестицидів; влаштуван­ня полігонів побутових та промислових відходів і накопичувачів стічних вод; будівни­цтво промислових об’єктів; влаштування вигребів для накопичення господарсько-побутових, стічних вод об’ємом більше одного кубічного метра на добу тощо); 2) без­діяльності, що проявляється у невжитті водокористувачем відповідних заходів щодо запобігання забруднення моря, зокрема скидання у море стічних вод. Забруднення мо­ря, поєднане із порушенням спеціальних правил, буде і в тому разі, коли під час від­пливу на прибережну смугу скидаються відходи або шкідливі речовини та матеріали, а також тоді, коли без дозволу уповноважених органів здійснюється залповий, аварійний викид шкідливих речовин у море.

Матеріали і речовини визнаються шкідливими, якщо вони, потрапляючи у морське середовище, здатні заподіяти шкоду життю або здоров’ю особи, морській флорі та фау­ні, створити перешкоди для правомірного використання моря. Це можуть бути радіоак­тивні матеріали, господарсько-фекальні стічні води, сира нафта, рідке паливо, осади, залишки і суміші, які вміщують нафту, пестициди, солі важких металів тощо. Про по­няття відходів див. коментар до ст. 268.

Скидання або поховання у морі шкідливих матеріалів, речовин та відходів утво­рює склад розглядуваного злочину за умови, що ці дії є незаконними, тобто здійсню­ються всупереч вимогам законодавства (наприклад, скидання із суден очищених госпо-

 

608

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

Розділ Vlll

 

дарсько-побутових стічних вод у чотиримильній зоні прибережних вод). Скиданням визнається будь-яке скидання із судна забруднюючих речовин або вод, що їх містять, включаючи витікання, злив, видалення, розлив, протікання, відкачування, виділення або спорожнення. Факт скидання забруднюючих речовин встановлюється службовими особами Державної екологічної інспекції або інших спеціально уповноважених держав­них органів, про що складається протокол, який підписується капітаном судна, іншого плавучого засобу, судновласником. Поховання – це, наприклад, такі дії, як закопування, складування на морському дні в контейнері.

Скидання в море зазначених матеріалів, речовин, відходів може здійснюватись як із суден, плавучих засобів, повітряних суден, платформ, інших штучно споруджених у морі конструкцій, так і з берега (наприклад, з промислових підприємств, портів).

Скиданням забруднюючої речовини або суміші вважається така їх кількість, яка може бути зафіксована інструментальним, візуальним чи іншим способом. Бездіяль­ність особи, спеціально відповідальної за повідомлення про скидання із суден та інших об’єктів у море забруднюючих речовин, за наявності умов, зазначених у ч. 2 ст. 243, розглядається як злочин.

Для визнання злочину у його першій і третій формах (матеріальні склади злочину) закінченим необхідно, щоб забруднення моря або неповідомлення відповідної інформації належним адресатам створило небезпеку для життя, здоров’я людей або живих ресурсів моря чи могло завдати шкоди зонам лікування і відпочинку або перешкодити іншим за­конним видам використання моря. Про поняття створення небезпеки життя, здоров’я людей див. коментар до ст. 239. Злочин у другій формі є закінченим з моменту скидання чи поховання у морі зазначених у ч. 1 ст. 243 матеріалів, речовин і відходів.

Живі ресурси моря це водні біоресурси, які знаходяться у морському середовищі і нерозривно пов’язані з ним усім життєвим циклом (див. також коментар до ст. 249).

До законних видів використання моря, яким може зашкодити забруднення і засмі­чення морського середовища, слід відносити, зокрема, морське судноплавство, рибаль­ство, розвідку і видобування корисних копалин, використання морської води для опріс­нення, оздоровчо-рекреаційну діяльність.

Шкода зонам лікування і відпочинку, небезпека створення якої виникає, може по­лягати у забрудненні прибережної смуги та морської акваторії, що унеможливлює їх використання як місць відпочинку й оздоровлення людей або потребує значних- матері­альних вкладень для поновлення рекреаційних властивостей цих зон.

  1. Суб’єкт злочину у першій і другій його формах спеціальний. Ним можуть бути
    особи, зобов’язані дотримуватись відповідних правил (зокрема, капітани та інші служ­
    бові особи морських і повітряних суден, інших перебуваючих у морі споруд і засобів,
    до службових повноважень яких входить забезпечення дотримання спеціальних правил
    охорони моря від забруднення, службові особи промислових, комунальних, сільськогос­
    подарських та інших підприємств і організацій, які здійснюють забруднення моря з
    берега, якщо на цих осіб покладався службовий обов’язок дотримуватись правил охо­
    рони моря і контролювати їх виконання підлеглими). За ст. 243 слід кваліфікувати та­
    кож діяння працівників суден, інших морських об’єктів, які безпосередньо експлуату­
    ють системи, установки і механізми при виконанні операцій зі шкідливими речовинами
    чи відходами (помпові машиністи, вахтові мотористи тощо).

Суб’єктом злочину у його третій формі є спеціально відповідальні за інформування належних адресатів особи морських та повітряних суден, інших засобів і споруд, що знаходяться у морі.

  1. Суб’єктивна сторона цього злочину за змістом є аналогічною суб’єктивній сто­роні злочину, передбаченого ст.
  2. Кваліфікуючими ознаками злочину у першій і другій його формах (ч. 2 ст. 243) є спричинення загибелі або захворювання людей, масової загибелі об’єктів тварин­ного і рослинного світу або інших тяжких наслідків (про ці поняття див. коментар до статей 236 і 242).

 

Стаття 244

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

609

 

КТМ (статті 15, 25, 48-72, 277-325).

ВК (статті 1, 5, 18-110).

ГК(ст. 411).

Закон України «Про державний кордон України» від 4 листопада 1991 р. (статті 5, 6).

Закон України «Про виключну (морську) економічну зону України» від 16 травня 1995 р.

Заходи щодо забезпечення виконання зобов ‘язань Радянською стороною, що випливають із Конвенції по попередженню забруднення моря скидами відходів та інших матеріалів 1972 р. Затверджені постановою Ради Міністрів СРСР № 222 від 6 березня 1979р.

Правила охорони внутрішнього моря і територіальних вод від забруднення та засмічення. Затверджені постановою КМ№ 431 від 29 березня 2002 р.

Методика розрахунку розмірів відшкодування збитків, заподіяних державі внаслідок пору­шення законодавства про охорону та раціональне використання водних ресурсів. Затверджена наказом МОПС № 37 від 18 травня 1995 р.

Положення про порядок обчислення розміру відшкодування та сплати збитків, заподіяних внаслідок забруднення із суден, кораблів та інших плавучих засобів територіальних і внутрішніх морських вод України. Затверджене наказом Мінекобезпеки України № 116 від 26 жовтня 1995 р.

Правила реєстрації операцій зі шкідливими речовинами на суднах, морських установках і в портах України. Затверджені наказом МТ № 205 від 10 квітня 2001 р.

Постанова ПВС від 26 січня 1990 р. № 1 «Про практику розгляду судами справ про відпові­дальність за порушення законодавства про охорону природи».

Стаття 244.     Порушення законодавства про континентальний  шельф України

  1. Порушення законодавства про континентальний шельф України, що за­
    подіяло істотну шкоду, а також невжиття особою, що відповідає за експлуа­
    тацію технологічних установок або інших джерел небезпеки в зоні безпеки,
    заходів для захисту живих організмів моря від дії шкідливих відходів або не­
    безпечних випромінювань та енергії, якщо це створило небезпеку їх загибелі
    або загрожувало життю чи здоров’ю людей,-

караються штрафом від ста до двохсот неоподатковуваних мінімумів до­ходів громадян або обмеженням волі на строк до трьох років, або позбав­ленням волі на строк до двох років, з конфіскацією всіх знарядь, якими ко­ристувалася винувата особа для вчинення злочину або без такої.

  1. Дослідження, розвідування, розробка природних багатств та інші робо­
    ти на континентальному шельфі України, які провадяться іноземцями, якщо
    це не передбачено договором між Україною і заінтересованою іноземною
    державою, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України
    або спеціальним дозволом, виданим у встановленому законом порядку,-

караються штрафом від п’ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арештом на строк до шести місяців, з конфіскацією об­ладнання.

  1. Основний безпосередній об’єкт злочину – встановлений порядок використання, освоєння й охорони континентального шельфу України та його природних багатств. Додатковим об’єктом визнаються безпека морського судноплавства, екологічна безпека (у разі забруднення моря над континентальним шельфом).
  2. Предметом злочину є континентальний шельф та його природні багатства.

Під континентальним шельфом розуміють прибережне морське (океанічне) мілко­воддя, яке визначається внутрішньою і зовнішньою межею, має аналогічну сусідньому суходолу геологічну будову, є найбільш продуктивним для господарського використан­ня і населене живими організмами. Континентальний шельф України – це поверхня

20   3-187

 

610

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

Розділ VIII

 

і надра морського дна підводних районів, прилеглих до узбережжя і островів України, але які знаходяться поза зоною територіального моря, до глибини 200 метрів або за ци­ми межами до такого місця, де глибина покриваючих вод дозволяє вести розробку при­родних багатств. Поверхня і надра морського дна впадин, розташованих у суцільному масиві континентального шельфу, незалежно від глибини, є частиною континентально­го шельфу України.

Природні багатства континентального шельфу – це мінеральні та інші неживі ре­сурси поверхні і надр морського дна (руди, мінерали, нафта, газ тощо), а також живі організми «сидячих видів» (наприклад, краби, мідії, трепанги, морські зірки).

  1. З об’єктивної сторони злочин може набувати однієї з трьох форм, дві з яких пе­
    редбачені ч. 1, а третя – ч. 2 ст. 244, а саме:
  • порушення законодавства про континентальний шельф України, що заподіяло іс­тотну шкоду;
  • невжиття заходів для захисту живих організмів моря від дії шкідливих відходів або небезпечних випромінювань та енергії, якщо це створило небезпеку їх загибелі або загрожувало життю чи здоров’ю людей;
  • дослідження, розвідування, розробка природних багатств та інші роботи на кон­тинентальному шельфі України, якщо це не передбачено відповідним договором між Україною і заінтересованою іноземною державою, або спеціальним дозволом, виданим у встановленому законом порядку.

Порушення законодавства про континентальний шельф України може виража­тися у діях або в бездіяльності і полягати, зокрема, у: будівництві споруд та інших установок (штучні острови, бурові установки, стаціонарні платформи) на континенталь­ному шельфі України, а також створенні навколо них зон безпеки без належного дозво­лу або з недотриманням вимог, вказаних у дозволі, порушенні правил їх експлуатації, охорони та ліквідації. Обов’язковими ознаками об’єктивної сторони складу злочину у цій формі є настання наслідків у виді істотної шкоди, а також причинного зв’язку між вказаними порушенням і наслідками.

Дослідження, розвідування, розробка природних багатств та інші роботи (то­варне вирощування продукції, її обробка, транспортування, будівництво, реконструкція або ремонт установок і споруд тощо) на континентальному шельфі України, які прова­дяться іноземцями, утворюють склад злочину, передбаченого ч. 2 ст. 244, за умови, що це не передбачено договором України з іноземною державою або спеціальним дозво­лом, виданим у встановленому законом порядку. Рішення про надання у користування за контрактом окремих ділянок, у т. ч. континентального шельфу, для геологічного ви­вчення, дослідно-промислової розробки родовищ корисних копалин, їх видобування, інших цілей приймає КМ на підставі результатів тендера.

Злочин визнається закінченим: 1) з моменту заподіяння істотної шкоди – у разі по­рушення законодавства про континентальний шельф (матеріальний склад злочину); 2) з моменту створення небезпеки загибелі живих організмів або загрози життю чи здо­ров’ю людей – у разі неприйняття відповідною особою заходів захисту (матеріальний склад злочину); 3) з моменту проведення іноземцем недозволених робіт на континен­тальному шельфі України (формальний склад злочину).

Якщо в результаті невжиття певних заходів суб’єктом, відповідальним за експлуа­тацію джерел небезпеки, сталася смерть людини або заподіяні тілесні ушкодження, ді­яння винного потребує додаткової кваліфікації за статтями Особливої частини КК про відповідальність за злочини проти життя та здоров’я особи.

Обов’язковою ознакою об’єктивної сторони злочину є місце його вчинення – певна ділянка (район) континентального шельфу України.

  1. Суб’єкт злочину у формі порушення законодавства про континентальний шельф
    України загальний.

Суб’єкт невжиття заходів для захисту живих організмів моря від дії шкідливих відходів або небезпечних випромінювань – спеціальний: це особа, яка відповідає за

 

Стаття 245

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

611

 

експлуатацію технологічних установок або інших джерел небезпеки у зонах безпеки на континентальному шельфі.

Суб’єктом злочину, передбаченого ч. 2 ст. 244, є осудний громадянин іноземної держави, якому виповнилось 16 років.

  1. Суб’єктивна сторона злочину залежно від характеру діяння характеризується умисною або необережною формою вини. Наприклад, розвідування і розробка природ­них багатств, якщо це не передбачено договором чи дозволом, вчинюються умисно, а невжиття відповідною особою заходів захисту живих організмів моря може бути вчи­нено як умисно, так і необережно.

Конституція України (cm. 13).

Конвенція ООН про континентальний шельф від 29 квітня 1958 р. Ратифікована СРСР 20 жовтня I960 р.

Закон України «Про охорону навколишнього природного середовища» від 25 червня 1991 р. (cm. 39).

Указ Президії Верховної Ради СРСР «Про континентальний шельф Союзу РСР» від б люто­го 1968 р.

Постанова Ради Міністрів СРСР «Про порядок проведення робіт на континентальному шельфі СРСР і охорони його природних багатств» № 564 від 18 липня 1969 р.

Положення про охорону континентального шельфу СРСР. Затверджене постановою Ради Міністрів СРСР №24 від 11 січня 1974 р.

Порядок укладення контрактів на користування надрами за участю іноземних юридичних осіб і громадян. Затверджений постановою KM № 948 від 27 листопада 1995 р.

Правила охорони внутрішніх морських вод і територіального моря від забруднення та за­смічення. Затверджені постановою KM № 431 у редакції від 29 березня 2002 р.

Стаття 245.     Знищення або пошкодження лісових масивів

  1. Знищення або пошкодження лісових масивів, зелених насаджень навко­
    ло
    населених пунктів, вздовж залізниць або інших таких насаджень вогнем чи
    іншим загальнонебезпечним способом

караються обмеженням волі на строк від двох до пяти років або позбав­ленням волі на той самий строк.

  1. Ті самі діяння, якщо вони спричинили загибель людей, масову загибель
    тварин або інші тяжкі наслідки,-

караються позбавленням волі на строк від пяти до десяти років.

  1. Суспільна небезпека злочину полягає у посяганні на лісовий фонд України та його корисні властивості, у порушенні тих функцій, які покликані виконувати ліси.
  2. Основний безпосередній об’єкт злочину – це встановлений порядок охорони і від­творення лісу як важливого екологічного й економічного багатства, інтереси громадської безпеки. Додатковим об’єктом кваліфікованого знищення або пошкодження лісових маси­вів виступають життя і здоров’я людини, порядок охорони тваринного світу, інші блага.
  3. Предмет злочину – лісові масиви, зелені насадження навколо населених пунктів, вздовж залізниць або інші такі насадження.

Під лісовими масивами розуміються більш-менш значні за площею ділянки землі, які належать до земель лісового фонду і щільно покриті лісовою рослинністю – дерева­ми і чагарниками. Зелені насадження навколо населених пунктів це ліси, розташо­вані за міською (селищною) межею навколо населених пунктів або поблизу них, які виконують важливі захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі функції і є місцем відпочин­ку населення. Під іншими зеленими насадженнями розуміються такі насадження, зо­крема у вигляді захисних смуг вздовж залізниць, автомобільних доріг, каналів, інших водних об’єктів, гідротехнічних споруд, полезахисних лісових смуг тощо.

20*

 

 

612

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

Розділ VIII

 

Предметом злочину, передбаченого ст. 245, не визнаються зелені насадження міст та інших населених пунктів за умови, що вони не віднесені до категорії лісів (міські парки, парки культури і відпочинку, ботанічні сади, сади житлових районів, сквери, бульвари, насадження на територіях шкіл, дитячих закладів, спортивних споруд, про­мислових підприємств тощо, вздовж вулиць, ліній електропередач високої напруги то­що). Знищення або пошкодження зазначених зелених насаджень за наявності підстав слід кваліфікувати як відповідний злочин проти власності.

  1. Об’єктивна сторона злочину полягає у знищенні або пошкодженні насаджень,
    які є предметом даного посягання, певним способом – вогнем чи іншим загал ьнонебез-
    печним способом. У ст. 245 поняття знищення і пошкодження використовуються для
    позначення одночасно і суспільно небезпечного діяння, і шкідливих наслідків.

Знищення лісового масиву означає повну втрату ним свого екологічного, господар­ського та культурно-естетичного значення. За таких обставин лісовий масив перестає бути об’єктом природи. Під пошкодженням лісового масиву слід розуміти заподіяння йому такої шкоди, яка значно погіршує його якість, зменшує його цінність (припиня­ється ріст дерев і чагарників, вони засихають, трухлявіють або хворіють, ліс стає не­придатним для проживання в ньому диких тварин тощо).

Злочин визнається закінченим з моменту, коли настали вказані суспільно небезпеч­ні наслідки.

Знищення або пошкодження лісових насаджень вогнем охоплює: 1) підпал – свідоме спричинення пожежі шляхом застосування джерел вогню до лісу, якщо при цьому існу­вала загроза життю або здоров’ю людей чи заподіяння значних матеріальних збитків; 2) порушення встановлених законодавством вимог пожежної безпеки у лісах (розведення багаття у невстановлених місцях, заправка в лісах транспортних засобів пальним тощо).

Інший загальнонебезпечний спосіб це такий спосіб знищення або пошкодження лісових насаджень, який за силою свого руйнуючого впливу на флору та негативними для неї наслідками можна прирівняти до пожежі (наприклад, вибух, затоплення, обвал, використання хімічних речовин).

Знищення або пошкодження лісових масивів у інший, ніж зазначені, спосіб, утво­рює склад відповідного адміністративного проступку (статті 65, 65-1, 66, 72 КАП).

При відмежуванні злочину, передбаченого ст. 245 (у разі знищення або пошко­дження лісу вогнем), від знищення або пошкодження лісу внаслідок необережного по­водження з вогнем, а також порушення вимог пожежної безпеки в лісах, що призвело до виникнення лісової пожежі або поширення її на значній площі (ч. 2 ст. 77 КАП), слід виходити з того, що суспільна небезпека розглядуваного злочину визначається не тіль­ки способом, а й кількісними, якісними і вартісними параметрами шкоди, заподіяної лісовим ресурсам.

  1. Суб’єкт злочину загальний.
  2. Суб’єктивна сторона злочину характеризується умисною або необережною фор­мою вини. Психічне ставлення до загибелі людей або інших тяжких наслідків (ч. 2 ст. 245) як правило є необережним. Якщо винна особа передбачає і бажає або свідомо допускає настання наслідків у виді позбавлення життя іншої людини або тяжких тілес­них ушкоджень, її дії треба додатково кваліфікувати за статтями 115 або
  3. Кваліфікуючими ознаками злочину (ч. 2 ст. 245) є загибель людей, масова
    загибель тварин або інші тяжкі наслідки.
    Про ці поняття див. коментар до ст. 236
    і ст. 242.

ЛК (статті 1, 3^4, 7-9, 18-22, 36-41, 81-86, 98).

Закон України «Про пожежну безпеку» від 17 грудня 1993 р.

Правила пожежної безпеки України. Затверджені наказом МВС № 400 від 22 червня 1995 р.

Постанова ПВС від 2 липня 1976p. Ms 4 «Про судову практику в справах про знищення та пошкодження державного чи колективного майна шляхом підпалу або внаслідок порушення встановлених законодавством вимог пожежної безпеки» (в редакції № 3 від 3 березня 2000 p.).

 

Стаття 246

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

613

 

Стаття 246.     Незаконна порубка лісу

Незаконна порубка дерев і чагарників у лісах, захисних та інших лісових насадженнях, що заподіяло істотну шкоду, а також вчинення таких дій у запо­відниках або на територіях та об’єктах природно-заповідного фонду, або в інших особливо охоронюваних лісах –

карається штрафом від п’ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до трьох років, або позбавленням волі на той самий строк, з конфіскацією незаконно добутого.

  1. Об’єкт злочину – встановлений порядок охорони, раціонального використання і відтворення лісу як важливого елемента навколишнього природного середовища.
  2. Предмет злочину – дерева і чагарники, які ростуть у лісах, захисних та інших лі­сових насадженнях, у заповідниках або на територіях та об’єктах природно-заповідного фонду. За ст. 246 слід кваліфікувати посягання на сироростучі (живі) дерева і чагарни­ки, які знаходяться на пні (не відділені від коріння), у т. ч. порубку сіянців, саджанців, підліска.

Порубка засохлих деревостанів, які поряд із сироростучими рослинами є елементом лісу як біологічної єдності, з урахуванням конкретних обставин може розглядатись як малозначне діяння, позбавлене суспільної небезпеки (ч. 2 ст. 11).

Не визнаються предметом злочину, передбаченого ст. 246, трава, очерет, пеньки, хмиз – мертві стовбури дерев або їх частин, які лежать на поверхні грунту (вітровал, бурелом, сніговал, сніголам тощо). За наявності для цього підстав порушення порядку заготівлі другорядних лісових матеріалів і здійснення побічних лісових користувань може кваліфікуватись за ст. 356 як самоправство.

Дерева – це багаторічні рослини з чітко вираженим твердим стовбуром з гілками, які утворюють крону. Дерева відіграють головну роль у формуванні лісових біоценозів, становлять основу ландшафту у лісових зонах. Чагарники – це багаторічні рослини, які у дорослому стані не мають головного стовбура (стебло чітко виражене лише у перший рік життя), із деревоподібними гілками, які починають рости з поверхні грунту.

Для кваліфікації діяння за ст. 246 важливо, що вказані представники флори не на­були товарно-грошової форми, статусу майна. Протиправне заволодіння заготовленим чи складованим лісом, незаконна порубка з корисливою метою дерев і чагарників у розсадниках, ботанічних і зоологічних садах, квітникарських господарствах, а також поза межами лісового фонду України за наявності підстав утворюють склад відповідно­го злочину проти власності.

  1. З об’єктивної сторони злочин виражається у незаконній порубці дерев і чагар­
    ників.

При цьому кваліфікація таких дій за ст. 246 залежить від категорії захищеності лісу, а також інших об’єктів, де здійснюється порубка. Так, незаконна порубка у лісах, захис­них та інших лісових насадженнях утворює склад цього злочину лише тоді, коли це заподіяло істотну шкоду. Водночас вчинення таких дій у заповідниках або на територі­ях та об’єктах природно-заповідного фонду, або в інших особливо охоронюваних лісах є вже достатньою підставою для кваліфікації діяння за ст. 246 – істотна шкода у такому випадку не є обов’язковою ознакою об’єктивної сторони цього злочину.

Про поняття об’єктів природно-заповідного фонду див. коментар до ст. 252. Іншими особливо охоронюваними лісами з урахуванням закріпленої у ст. 246 диференціації кримінальної відповідальності та положень лісового законодавства слід вважати: 1) ліси, що мають наукове чи історичне значення (знаходяться на території історико-культурних заповідників, меморіальних комплексів тощо); 2) ліси генетичних резерва­тів, виділені у встановленому порядку за своїми типовими фітоценотичними, лісівни­чими та лісорослинними показниками для даного району з метою збереження цінних частин популяції виду, підвиду, екотипу лісової породи; 3) лісоплодові насадження –

 

614

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

Розділ VIII

 

природні або штучно створені плодово-ягідні і горіхоплідні ліси, що мають спеціальне господарське значення; 4) субальпійські деревні і чагарникові угруповання (розташова­ні у межах відкритої гірської місцевості – полонин, яйл), угруповання субальпійсько­го поясу.

Під порубкою розуміються: 1) повне відокремлення дерева або чагарника від коре­ня будь-яким способом (спилювання, зрубування, повалення транспортним засобом тощо); 2) викорчовування – видалення деревостану з корінням; 3) пошкодження дерева або чагарника до стану припинення росту (наприклад, відокремлення основних гілок від стовбура дерева).

Знищення або пошкодження лісових масивів і зелених насаджень вогнем чи іншим загальнонебезпечним способом слід кваліфікувати за ст. 245.

Порубка є незаконною, якщо вона здійснюється: а) без спеціального на те дозво­лу, який посвідчується відповідним документом (лісорубним квитком, ордером), ви­даним уповноваженим органом; б) за наявності дозволу, але з недотриманням перед­бачених у ньому умов стосовно місця, способу і строків порубки, кількості і порід дерев та чагарників (вирубування цінних і рідкісних дерев та чагарників, занесених до Червоної книги України, хвойних насаджень, наданих для заготівлі живиці, до за­кінчення строку підсочки тощо); в) за наявності дозволу на проведення суцільної са­нітарної рубки, але без дотримання обмежень, встановлених щодо площі, строків, технологій проведення робіт.

Порушення порядку заготівлі деревини, яке безпосередньо не полягає у незаконній порубці лісу (наприклад, залишення на лісосіках пнів вище встановленого розміру, за­харащування місць вирубки відходами, залишення недорубів або зрубаних дерев у за­вислому стані, ведення рубок способами, які викликають ерозію ґрунту), тягне не кри­мінальну, а адміністративну відповідальність (ст. 64 КАП).

Незаконна порубка дерев і чагарників у лісах, захисних та інших лісових наса­дженнях визнається закінченим злочином з моменту заподіяння в результаті незакон­ної порубки лісу істотної шкоди, а вчинення таких дій у заповідниках або на терито­ріях та об’єктах природно-заповідного фонду, або в інших особливо охоронюваних лісах – з моменту відокремлення дерева або чагарника від кореня або заподіяння за­значеним представникам флори пошкоджень, які викликають їх загибель або припи­нення росту.

Вирішуючи питання про те, чи є заподіяна незаконною порубкою шкода істотною (оціночне поняття), потрібно у кожному конкретному випадку враховувати вартість, екологічну цінність (наприклад, занесення дерева або чагарника до Червоної книги України), кількість незаконно вирубаного лісу, розмір шкоди, завданої довкіллю (зник­нення певних видів тварин, птахів, комах, росли, зміна клімату, стану повітряного ба­сейну, гідрологічного режиму водних об’єктів тощо), у т. ч. обчисленої за відповідними таксами. Якщо шкода судом не визнається істотною, винна особа може бути притягну­та до адміністративної відповідальності за статтями 65, 65-1, 66 КАП.

  1. Суб’єкт злочину загальний.
  2. Суб’єктивна сторона злочину характеризується умислом.

ЛК (статті 1, 3^4, 7-9, 36-41, 48-70, 98).

Закон України «Про мораторій на проведення суцільних рубок на гірських схилах в ялицево-букових лісах Карпатського регіону» від 10 лютого 2000 р.

Санітарні правила в лісах України. Затверджені постановою KM № 555 від 27 липня 1995 р.

Порядок поділу лісів на групи, віднесення їх до категорії захисності та виділення особливо захисних земельних ділянок лісового фонду. Затверджений постановою KM № 557 від 27 липня 1995 р.

Правила рубок головного користування в лісах України. Затверджені постановою KM № 559 від 27липня 1995 р.

 

Стаття 247

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

615

 

Правшш рубок, пов ‘язаиих з веденням лісового господарства, та інших рубок. Затверджені постановою КМ№ 535 від 16 травня 1996 р.

Постанова KM «Про такси для обчислення розміру шкоди, заподіяної лісовому господарст­ву» № 1464 від 5 грудня 1996 р.

Такси на деревину лісових порід, що відпускається на пні, і на живицю. Затверджені поста­новою КМ№ 44 від 20 січня 1997 р.

Постанова КМ «Про затвердження такс для обчислення розміру відшкодування шкоди, за­подіяної порушенням природоохоронного законодавства у межах територій та об ‘єктів при­родно-заповідного фонду» № 521 від 21 квітня 1998 р.

Правила відпуску деревини на пні в лісах України. Затверджені постановою KM № 1378 від 29 липня 1999 р.

Інструкція про порядок видачі дозволів на спеціальне використання лісових ресурсів. Затверджена наказом МОПС № 26 від 31 березня 1997 р.

Постанова ПВС № 1 від 26 січня 1990 р. «Про практику розгляду судами справ про відпові­дальність за порушення законодавства про охорону природи».

Стаття 247.     Порушення законодавства про захист рослин

Порушення правил, установлених для боротьби зі шкідниками і хвороба­ми рослин, та інших вимог законодавства про захист рослин, що спричинило тяжкі наслідки,-

карається штрафом до ста неоподатковуваних мінімумів доходів грома­дян або обмеженням волі на строк до двох років.

  1. Основним безпосереднім об’єктом злочину є встановлений порядок захисту рос­линного світу, у т. ч. в частині попередження і боротьби з шкідниками і хворобами рос­лин, а додатковим об’єктом виступають здоров’я населення, інші блага.
  2. Предметом злочину є рослини (сільськогосподарські, дикорослі, інші) та їхні природні властивості, а також плоди рослин – зерно, насіння, овочі, фрукти, корене­плоди тощо. Рослини це організми, які живляться органічними і неорганічними речо­винами грунту, води і повітря і здатні створювати органічні речовини з неорганічних у природному стані.
  3. Об’єктивна сторона включає в себе три ознаки: 1) діяння- порушення правил, установлених для боротьби зі шкідниками і хворобами рослин, та інших вимог законо­давства про захист рослин; 2) тяжкі наслідки; 3) причинний зв’язок між діянням і нас­лідками.

Шкідники рослин це види тварин (комахи, кліщі, мікроорганізми), здатні заподі­яти шкоду рослинам, чагарникам, деревам, продукції рослинного походження. До шкід­ників рослин належать, наприклад, колорадський жук, довгоносик, сарана, картопляна міль, східна плодожерка, миші та інші гризуни. Хворобами рослин визнаються відхи­лення від їх нормального стану і розвитку, які полягають у порушенні основних функ­цій всієї рослини або її частини (порушення нормального обміну речовин під впливом фітопатогенів (віруси, бактерії, гриби) або несприятливих умов середовища, наприклад надлишку чи нестачі води, порушення температурного режиму).

Захист рослин це комплекс заходів, які спрямовані на зменшення втрат урожаю та запобігання погіршенню стану рослин сільськогосподарського та іншого призначен­ня, багаторічних і лісових насаджень, дерев, чагарників, рослинності закритого ґрунту, продукції рослинного походження через шкідників, хвороби, бур’яни та фактори техно­генного характеру (наприклад, неправильне застосування пестицидів та агрохімікатів). Захист рослин здійснюється за допомогою різних способів – організаційно-госпо­дарських, агротехнічних, селекційних, фізичних, біологічних, хімічних тощо (одним з таких способів є карантин).

 

616

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

Розділ V1I1

 

Оскільки диспозиція ст. 247 має бланкетний характер, для притягнення особи до відповідальності слід встановити, які конкретно правила нею було порушено та яким нормативним актом ці правила встановлено.

Злочин може бути вчинений шляхом дії або бездіяльності. Здебільшого порушення законодавства про захист рослин набуває пасивної форми (наприклад, невжиття захо­дів, спрямованих на знищення шкідників та збудників хвороб рослин, на локалізацію постраждалих територій або знищення зараженого врожаю чи насіння; невиконання обов’язків щодо забезпечення карантину рослин; невжиття заходів по утилізації чи знищенню сільськогосподарської сировини, яка не відповідає встановленим вимогам щодо вмісту пестицидів і агрохімікатів; непроведения у встановленому порядку фіто-санітарного огляду деревини та виробів з неї).

Дії, які утворюють об’єктивну сторону цього злочину, можуть полягати, зокрема, у: ввезенні в Україну та реалізації на її території засобів захисту рослин, що не пройшли державних випробувань і реєстрації; порушенні технології вирощування рослин сіль­ськогосподарського та іншого призначення; необгрунтованому використанні радіаційно­го чи ультразвукового опромінювання насіння; застосуванні пестицидів у спеціальних сировинних зонах, в яких виробляється сільськогосподарська сировина для виготов­лення продуктів дитячого і дієтичного харчування; використанні для знищення шкідни­ків і збудників хвороб заборонених хімічних речовин; надмірному вживанні пестицидів; порушенні правил боротьби з бур’янами, зокрема шляхом використання гербіцидів.

Злочин визнається закінченим з моменту настання тяжких наслідків. Вирішуючи питання про те, чи є заподіяні наслідки тяжкими, у кожному конкретному випадку потрібно враховувати, зокрема, площу територій, на які поширилась епіфітотія, шкоду, заподіяну людині, рослинному і тваринному світові або сільськогосподарському вироб­ництву, час, на який земельні площі виведено з ладу, вартість заходів, здійснюваних для подолання спричинених негативних наслідків (наприклад, вартість знезараження, переробки або знищення підкарантинних матеріалів та об’єктів).

Порушення вимог законодавства про захист рослин, що не спричинило тяжких нас­лідків, тягне адміністративну відповідальність (зокрема за статтями 83, 83-1, 105, 106, 188-12 КАП).

  1. Суб’єкт злочину загальний.
  2. Суб’єктивна сторона злочину характеризується умислом або необережністю до діяння, необережністю до наслідків.

Вчинення з метою ослаблення держави дій, спрямованих на масове отруєння та поширення епіфітотій, кваліфікується за ст, 113 КК як диверсія. Умисне масове зни­щення рослинного світу створює екоцид (ст. 441).

Закон України «Про охорону навколишнього природного середовища» від 25 червня 1991 р. (ст. 52).

Закон України «Про карантин рослин» від ЗО червня 1993 р. (статті І, 8, 9, 11, 15, 16).

Закон України «Про пестициди і агрохімікати» від 2 березня 1995 р. (статті 12, 13, 20).

Закон України «Про захист рослин» від 14 жовтня 1998 р. (статті 1, 14, 21).

Закон України «Про рослинний світ» від 9 квітня 1999 р.

Закон України «Про зерно та ринок зерна в Україні» від 4 липня 2002 р. (статті 1, 22, 23).

Закон України «Про приєднання України до Картахенського протоколу про біобезпеку до Конвенції про біологічне різноманіття» від 12 вересня 2002 р.

Статут Державної служби з карантину рослин. Затверджений постановою KM № 892 від 28 жовтня 1993 р.

Положення про Зелену книгу України. Затверджене постановою KM № 1286 від 29 серпня 2002 р.

Наказ Головної державної інспекції з карантину рослин України «Про затвердження ін­струкцій по виявленню, локалізації та ліквідації карантинних об’єктів» № 8 від 5 лютого 1997 р.

 

Стаття 248

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

617

 

Методичні вказівки про порядок притягнення до адміністративної відповідальності поруш­ників законодавства у сфері захисту рослин. Затверджені наказом МАЛ №170 від б вересня 2000 р.

Правила фітосанітарного контролю деревини та виробів з неї. Затверджені наказом Голов­ної державної інспекції з карантину рослин України № 65 від 6 серпня 2002 р.

Стаття 248.     Незаконне полювання

  1. Порушення правил полювання, якщо воно заподіяло істотну шкоду, а
    також незаконне полювання в заповідниках або на інших територіях та
    об’єктах природно-заповідного фонду, або полювання на звірів, птахів чи ін­
    ші види тваринного світу, що занесені до Червоної книги України,-

караються штрафом до ста неоподатковуваних мінімумів доходів грома­дян або обмеженням волі на строк до трьох років, з конфіскацією знарядь і засобів полювання та всього добутого.

  1. Ті самі дії, якщо вони вчинені службовою особою з використанням служ­
    бового становища, або за попередньою змовою групою осіб, або способом
    масового знищення звірів, птахів чи інших видів тваринного світу, або з ви­
    користанням транспортних засобів, або особою, раніше судимою за злочин,
    передбачений цією статтею,-

караються штрафом від ста до двохсот неоподатковуваних мінімумів до­ходів громадян або обмеженням волі на строк до п’яти років, або позбавлен­ням волі на той самий строк, з конфіскацією знарядь і засобів полювання та всього добутого.

  1. Об’єктом злочину є встановлений порядок охорони, раціонального використання і відтворення тваринного світу суходолу — диких звірів і птахів як невід’ємної складо­вої частини довкілля.
  2. Предмет злочину – дикі звірі та птахи, які охороняються законом і перебувають у стані природної волі або утримуються в напіввільних умовах у межах мисливських угідь і можуть бути об’єктами полювання. Мисливськими угіддями визнаються ділянки суші та водного простору, на яких перебувають мисливські тварини і які можуть бути використані для ведення мисливського господарства. Утримання в напіввільних умовах -це утримання мисливських тварин у штучно створених умовах, у яких вони живляться переважно природними кормами, але не мають можливості вільно переміщуватись за межі штучно ізольованої ділянки мисливського угіддя.

До мисливських звірів належать, зокрема, хохулі, кролі дикі, зайці-біляки, зайці-русаки, білки, бобри, нутрії, ондатри, лисиці, вовки, ведмеді, олені, кабани, лані, козулі, лосі, муфлони, зубри, а до мисливських птахів – гагари, лебеді, гуси, качки, голуби, кулики.

Не є предметом злочину, передбаченого ст. 248: 1) комахи, плазуни, земноводні, риби, водні безхребетні тварини, морські ссавці; 2) шкідливі звірі і птахи, які не охоро­няються законом, хоч їх відстріл і відлов відбувається у встановленому порядку (на­приклад, ховрахи, хом’яки, криси, тушканчики); 3) мисливські тварини у неволі, тобто тварини, які утримуються у відповідних спорудах, де вони не мають можливості живи­тися природними кормами і самостійно виходити за межі таких споруд (розплідники, вольєри, ферми, зоопарки тощо). В останньому випадку дії особи, яка незаконно заво­лодіває дикими тваринами чи птахами, можуть бути кваліфіковані як відповідний зло­чин проти власності (про це див. Загальні положення до розділу VI Особливої частини). Штучно вирощені або розведені людиною і випущені на волю тварини вилучаються із сфери майнових відносин, починають виконувати природну функцію, у зв’язку з чим набувають якості предмету екологічного злочину, передбаченого ст. 248.

 

618

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

Розділ VIII

 

Червона книга України є офіційним державним документом, який містить перелік рідкісних і таких, що перебувають під загрозою зникнення, видів тваринного і рослин­ного світу у межах території України, її континентального шельфу та виключної (мор­ської) економічної зони, а також узагальнені відомості про сучасний стан цих видів тваринного і рослинного світу та заходи щодо їх збереження і відтворення. KM забез­печує офіційне видання та розповсюдження Червоної книги України не рідше одного разу на 10 років. Об’єкти Червоної книги належать до природних ресурсів загальнодер­жавного значення і підлягають особливій охороні. До Червоної книги України зано­сяться такі види: зниклі; зниклі в природі; зникаючі; вразливі; рідкісні; неоцінені; недо­статньо відомі. Спеціальне використання (добування, збирання) об’єктів Червоної кни­ги України здійснюється у виняткових випадках лише у наукових і селекційних цілях за спеціальним дозволом.

  1. З об’єктивної сторони злочин виражається у трьох можливих формах:
  • порушення правил полювання, якщо воно заподіяло істотну шкоду;
  • незаконне полювання в заповідниках або на інших територіях та об’єктах при­родно-заповідного фонду;
  • полювання на звірів, птахів чи інші види тваринного світу, що занесені до Чер­воної книги України.

Полюванням визнаються дії людини, спрямовані на вистежування, переслідування з метою добування і саме добування (відстріл, відлов) мисливських тварин, що перебу­вають у стані природної волі або утримуються у напіввільних умовах. Полюванням у смислі ст. 248 слід також визнавати перебування осіб: а) у межах мисливських угідь, у т. ч. на польових і лісових дорогах (крім доріг загального користування), з будь-якою стрілецькою зброєю або з капканами та іншими знаряддями добування звірів і птахів, або з собаками мисливських порід чи ловчими звірами і птахами, або з продукцією по­лювання; б) на дорогах загального користування з продукцією полювання або з будь-якою зібраною розчохленою стрілецькою зброєю.

Полювання визнається кримінально караним за умови його незаконності. Пору­шення правил полювання означає, що даний вид використання тваринного світу здійс­нюється без належного дозволу, в заборонений час, у недозволених місцях, у т. ч. на територіях та об’єктах природно-заповідного фонду, забороненими знаряддями або способами, стосовно тих видів тварин, які занесені до Червоної книги України.

Полювання без належного дозволу має місце тоді, коли воно здійснюється само­вільно, без належного документа, виданого уповноваженим органом. Документами на право полювання є: посвідчення мисливця; щорічна картка обліку добутої дичини і по­рушень правил полювання з позначкою про сплату державного мита; дозвіл на добу­вання мисливських тварин (ліцензія, відстрільна картка тощо); відповідний дозвіл на право користування вогнепальною мисливською зброєю; паспорт на собак мисливських порід, інших ловчих звірів і птахів з відміткою про допуск до полювання у поточному році у разі їх використання під час полювання.

За відстрільною карткою здійснюється полювання на пернату дичину, кроля дико­го, зайця-русака, єнотоподібного собаку, вовка та лисицю. За ліцензією здійснюється полювання на ведмедя, кабана, лань, оленів, козулю, лося, норку американську та ін. Ліцензія – це документ суворої звітності, який видається державними органами лісово­го господарства і засвідчує право мисливця на добування однієї тварини того виду, ста­ті і віку, які зазначені в ньому. Ліцензія з незаповненими реквізитами, виправленнями, простроченими термінами полювання вважається недійсною, а полювання за нею – не­законним.

Незаконність полювання слід вбачати і в тому разі, коли воно відбувається з відсту­пом від умов, зазначених у дозвільних документах, наприклад добування тварин, які не зазначені у ліцензії або понад встановлену у дозволах норму, або в угіддях, не зазначе­них у дозволі.

Полювання в заборонений час означає, що воно здійснюється тоді, коли займатись

 

Стаття 248

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

619

 

полюванням на тварин заборонено: а) взагалі (наприклад, у темний період доби (пізні­ше години після заходу сонця і раніше години до його сходу) або на тварин, які зазна­ють лиха – переправляються водою або на кризі, рятуються від пожежі, повені); б) у строки, протягом яких забороняється полювати на певних видів диких звірів і птахів. Тривалість мисливського сезону стосовно конкретних представників фауни встановлю­ється законодавством. Строки полювання (конкретна дата відкриття та закриття полю­вання на той чи інший вид мисливських тварин, дні полювання) визначаються норма­тивно-правовими актами і доводяться до відома користувачів мисливських угідь і гро­мадськості. Відстріл та відлов хижих і шкідливих тварин, добування мисливських тварин для наукових потреб або переселення у нові місця перебування може здійсню­ватись у встановленому порядку поза межами мисливського сезону.

Полювання у недозволених місцях – це полювання у таких місцях, де воно взагалі заборонено, або де для цього потрібен спеціальний дозвіл. Полювання забороняється: на територіях та об’єктах природно-заповідного фонду; на відтворювальних ділянках; у межах населених пунктів, за винятком випадків, передбачених рішеннями обласних рад; на відстані ближче ніж 200 метрів від будівель населеного пункту та окремо роз­ташованих будівель, де можливе перебування людей.

Про поняття територій та об’єктів природно-заповідного фонду див. коментар до ст. 252.

Забороненими слід визнавати ті знаряддя і способи, якими полювати взагалі не до­зволяється або які заборонено використовувати для відстрілу чи відлову певних об’єктів тваринного світу. До таких знарядь і способів слід відносити зокрема: викори­стання клеїв, петель, гачків, самострілів, ловчих ям, отруйних та анестезуючих принад, живих сліпих чи знівечених тварин як принади, заливання нір звірів, використання зву­ковідтворювальних приладів та пристроїв, приладів нічного бачення, дзеркал та інших пристроїв, що осліплюють тварин. На пернату дичину забороняється полювати з наріз­ною вогнепальною зброєю, а на копитних тварин та ведмедя – з використанням мало­каліберної гвинтівки під патрон кільцевого запалювання або набоїв, споряджених кар­теччю чи шротом.

Порушення правил полювання є закінченим з моменту заподіяння істотної шкоди.

Вирішуючи питання про те, чи є шкода істотною, потрібно у кожному конкретно­му випадку враховувати кількість, вартість та екологічну цінність здобутих або знище­них звірів і птахів, шкоду, заподіяну довкіллю й обчислену за спеціальними таксами. Наприклад, істотною шкодою потрібно визнавати знищення хоча б одного лося, зубра, ведмедя, підрив популяції тварин, відстріл невеликих звірів і птахів, але на велику суму або у кількості, яка в декілька разів перевищує величину, вказану у дозвільному доку­менті.

Незаконне полювання у заповідниках або на інших територіях та об’єктах природ­но-заповідного фонду, або полювання на об’єкти тваринного світу, що занесені до Чер­воної книги України, є формальним складом злочину і вважається закінченим з момен­ту початку полювання незалежно від того, чи були фактично здобуті відповідні мис­ливські тварини.

Порушення правил полювання, яке не заподіяло істотної шкоди, не здійснюється у межах територій та об’єктів природно-заповідного фонду і не пов’язано з полюванням на ті види тваринного світу, що занесені до Червоної книги України, тягне за собою адміністративну відповідальність (ст. 85 КАП).

  1. Суб’єкт злочину загальний.
  2. Суб’єктивна сторона злочину у його першій формі характеризується умислом або необережністю, а в другій і третій формах – прямим умислом.
  3. Кваліфікуючими ознаками злочину (ч. 2 ст. 248) є його вчинення: 1) службовою особою з використанням службового становища; 2) за попередньою змовою групою осіб; 3) способом масового знищення звірів, птахів чи інших видів тваринного світу; 4) з вико­ристанням транспортних засобів; 5) особою, раніше судимою за цей злочин.

 

620

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

Розділ VIII

 

Про поняття службової особи і групи осіб за попередньою змовою див. статті 364 і 32, коментар до них, а також Загальні положення до розділу XVII Особливої части­ни КК.

До способів масового знищення звірів, птахів чи інших видів тваринного світу

потрібно відносити такі прийоми полювання, які мають загальнонебезпечний або ви­нищувальний характер і здатні викликати загибель великої кількості представників ди­кої фауни: використання автоматичної зброї, газу, вибухових речовин, електричного обладнання тощо.

Полювання з використанням транспортних засобів означає, що транспортний засіб (літак, вертоліт, автомототранспортний або плавучий засіб) застосовується безпо­середньо для вистежування, переслідування і добування звірів і птахів (наприклад, під­свічування мішеней фарами автомобіля). З приводу спеціальної конфіскації знарядь і засобів вчинення злочину див. коментар до ст. 249.

Вчинення злочину особою, раніше судимою за цей злочин, має місце у разі, коли незаконне полювання вчинюється особою, яку вже було засуджено за ст. 248, і суди­мість з неї не знята і не погашена у встановленому порядку.

Закон України «Про мисливське господарство та полювання» від 22 лютого 2000 р.

Закон України «Про тваринний світ» від ІЗ грудня 2001 р. (статті 16—23).

Закон України «Про Червону книгу України» від 7 лютого 2002 р.

Положення про мисливське господарство та порядок здійснення полювання. Затверджене постановою KM № 780 від 20 липня 1996 р.

Такси для нарахування розміру стягнення за збитки, заподіяні незаконним добуванням або знищенням диких звірів і птахів (крім видів, занесених до Червоної книги України), їх жител, біотехнічних споруд. Затверджені наказом Мінлісгоспу України та Мінекобезпеки України № 24/32 від 12 грудня 1996 р.

Типовий договір про умови ведення мисливського господарства. Затверджений наказом Мін­лісгоспу України № 153 від 12 грудня 1996 р.

Інструкція про порядок видачі ліцензій на добування диких парнокопитних тварин і ведмедя та порядок здійснення полювання на цих тварин. Затверджена наказом Держкомлісгоспу № 102 від ЗО жовтня 1997 р.

Наказ Держкомлісгоспу «Про заходи щодо відстрілу і відлову хижих та шкідливих тварин» №121 від 16 грудня 1997 р.

Правила організації полювання та надання послуг іноземним туристам мисливцям. Затверджені наказом Держкомлісгоспу України № 83 від 9 вересня 1999 р.

Інструкція про порядок видачі ліцензій на добування мисливських тварин та порядок здійс­нення полювання на цих тварин. Затверджена наказом Держкомлісгоспу України № 153 від 27 грудня 2000р.

Інструкція про селекційний відстріл мисливських тварин. Затверджена наказом Держком­лісгоспу №47 від ЗО травня 2001 р.

Інструкція про порядок вилучення та передання на зберігання до органів внутрішніх справ вилученої у порушників природоохоронного законодавства вогнепальної та іншої зброї і боєпри­пасів. Затверджена наказом МЕПР 56/м від 31 березня 2003 р.

Постанова ПВС І від 26 січня 1990 р. «Про практику розгляду судами справ про відпові­дальність за порушення законодавства про охорону природи».

Стаття 249.     Незаконне зайняття рибним, звіриним або іншим водним добувним промислом

  1. Незаконне зайняття рибним, звіриним або іншим водним добувним промислом, якщо воно заподіяло істотну шкоду,-

карається штрафом до ста неоподатковуваних мінімумів доходів грома­дян або обмеженням волі на строк до трьох років, з конфіскацією знарядь і засобів промислу та всього добутого.

 

Стаття 249

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

621

 

  1. Ті самі діяння, якщо вони вчинені способом масового знищення риби, звірів чи інших видів тваринного світу або особою, раніше судимою за зло­чин, передбачений цією статтею,-

караються штрафом від ста до двохсот неоподатковуваних мінімумів до­ходів громадян або обмеженням волі на строк до трьох років, або позбав­ленням волі на той самий строк, з конфіскацією знарядь і засобів промислу та всього добутого.

  1. Об’єкт злочину – встановлений порядок раціонального використання, охорони і відтворення риб та інших об’єктів водної фауни як важливої складової частини навко­лишнього природного середовища.
  2. Предметом злочину виступають водні живі ресурси, тобто організми, життя яких постійно або на окремих стадіях розвитку неможливе без перебування (знаходження) у воді. Це, зокрема: риби різних видів на всіх стадіях свого розвитку – статевозрілі екзем­пляри, мальки, ікра; морські ссавці (дельфіни, кити, тюлені, моржі, нерпи); ракоподібні і голкошкірі водні безхребетні тварини (раки, краби, креветки, трепанги, морські їжаки, морські зірки), молюски (головоногі, черевоногі, двостулкові – мідії, кальмари, устриці тощо); промислові водні рослини і водорості, які використовуються для виготовлення продуктів харчування, добрив, медичних препаратів і які підлягають спеціальному пра­вовому захисту (наприклад, ламінарія або морська капуста).

Предметом злочину, передбаченого ст. 249, не визнаються: а) водні організми, до­бування яких нормативними актами не регламентується (водні плазуни, планктон, шкід­ливі види риб, жаби тощо); б) кормові угіддя, місця зимування, нерестові ділянки, тобто ділянки водних об’єктів, де відбувається розмноження риб та інших водних жи­вих ресурсів); в) бобри, ондатри, хохулі, видри, які є хутровими звірами і розглядають­ся як предмет незаконного полювання (ст. 248); г) риби та інші водні живі організми, які завдяки вкладеній праці людини вже не виступають як природні багатства в їх при­родному стані, а включені у виробничо-трудовий процес і набули внаслідок цього якос­ті товару.

Дії осіб, винних у незаконному вилові риби, добуванні водних тварин, що вирощу­ються підприємствами, організаціями або громадянами у спеціально влаштованих чи пристосованих водоймах, або заволодіння рибою, водними тваринами, відловленими цими організаціями, підлягають кваліфікації як викрадення або інший злочин проти власності.

  1. Об’єктивна сторона злочину характеризується сукупністю трьох ознак: 1) ді­
    яння — незаконне зайняття рибним, звіриним або іншим водним добувним промис­
    лом; 2) наслідки у вигляді істотної шкоди; 3) причинний зв’язок між діянням і на­
    слідками.

Зайняття водним добувним промислом – це дії, які полягають у вилученні (ловля, збирання, добування тощо) будь-якими знаряддями (промисловими, любительськими, забороненими) водних живих ресурсів із природного середовища. Поняття «промисел» використовується у даному разі не як позначення певного різновиду множинності зло­чинів, а як характеристика об’єктивної сторони злочинного посягання на об’єкти вод­ної фауни, яке може бути як одноразовим, так і неодноразовим. До рибного промислу потрібно відносити також ловлю цінних порід риб (лососевих, осетрових) з метою заго­тівлі ікри. Для наявності розглядуваного складу злочину не має значення те, займалась особа промислом для себе чи з метою продажу здобутого.

Незаконність означає, що зайняття вказаним промислом відбувається, зокрема, без належного дозволу, у заборонений час, у недозволених місцях, забороненими знаряд­дями і способами лову. Для визнання промислу незаконним достатньо встановити на­явність однієї з названих обставин. Оскільки диспозиція ст. 255 має бланкетний харак­тер, для з’ясування змісту умов незаконності потрібно звертатись до нормативних ак­тів, які регулюють порядок здійснення рибальства в Україні.

 

622

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

Розділ VIII

 

Зайняття водним добувним промислом без належного дозволу має місце тоді, ко­ли промисел здійснюється самовільно, без одержання дозволу компетентного органу, який у даному разі вимагається. Любительське і спортивне рибальство на водоймах загального користування здійснюється безоплатно і без надання спеціальних дозво­лів. Дозволи на зайняття рибальством на засадах спеціального використання водних живих ресурсів видаються органами рибоохорони у різних формах (ліцензії на спор­тивний і любительський вилов риби цінних видів, власне дозволи на здійснення про­мислового, любительського і спортивного рибальства, промисловий квиток, талон тощо).

Рибальство у заборонений час означає, що воно здійснюється тоді, коли зайняття водним добувним промислом заборонено: а) взагалі (наприклад, забороняється рибаль­ство у новостворених водосховищах до особливого розпорядження, любительський лов дельфінів, тюленів, усіх видів осетрових та їх гібридів, лосося, форелі, харіуса, деяких інших видів риб, усіх видів крабів, устриць та інших видів, занесених до Червоної кни­ги України); б) у строки, на які встановлено заборону для певних видів водних тварин чи водоймищ (конкретні терміни зайняття водним добувним промислом визначаються за басейно-територіальним принципом і закріплюються у правилах промислового, лю­бительського і спортивного рибальства).

До недозволених місць потрібно відносити ті водойми або їх ділянки, в яких водний добувний промисел заборонений завжди або дозволяється лише протягом певного часу. Наприклад, любительським і спортивним рибальством забороняється займатись: у ка­налах теплоенергоцентралей, підвідних та скидних каналах електростанцій; у відводах рибогосподарських та меліоративних систем, у шлюзових каналах; поблизу мостів, які охороняються, у межах режимних зон охорони; у радіусі 500 метрів навколо рибороз­плідних господарств; на зимувальних ямах.

Забороненими слід визнавати ті знаряддя та способи зайняття рибним та іншим вод­ним добувним промислом, якими взагалі не дозволяється користуватись або які не дозволяється застосовувати для добування певних об’єктів водної фауни. Наприклад, під час любительського і спортивного рибальства забороняється лов водних живих ре­сурсів із застосуванням вибухових і отруйних речовин, електроструму, колючих зна­рядь лову, вогнепальної і пневматичної зброї (за винятком гарпунних рушниць для під­водного полювання), промислових та інших знарядь лову, виготовлених із сіткоснасте-вих матеріалів усіх видів і найменувань, лов раків у темну пору доби із застосуванням підсвічування. Забороняється промислове рибальство способом багрення, за допомо­гою брязкал і бовтання.

Вирішуючи питання про те, чи є шкода, заподіяна незаконним водним добувним промислом, істотною, потрібно у кожному конкретному випадку враховувати кіль­кість, вартість та екологічну цінність здобутих або знищених водних біоресурсів. Істот­ною шкодою потрібно визнавати, наприклад, вилов або відстріл хоча б одного морсько­го ссавця, загибель великої кількості мальків, риб і водних безхребетних тих видів, які занесені до Червоної книги України.

Визначаючи розмір шкоди, заподіяної водній фауні, слід керуватись спеціальними таксами, визначеними KM.

Злочин є закінченим з моменту спричинення істотної шкоди. Незаконне зайняття водним добувним промислом, яке не потягло за собою вказаних наслідків, утворює склад адміністративного правопорушення (ст. 85 КАП).

  1. Суб’єкт злочину загальний.

Дії службових осіб, які незаконно використовували з метою зайняття водним про­мислом транспортні засоби, що перебували в їх розпорядженні, мають кваліфікуватися додатково як зловживання службовим становищем, якщо цими діями заподіяно істотної шкоди або тяжких наслідків (ст. 364, 423). Якщо у злочинні угоди з браконьєрами всту­пають службові особи органів охорони природи або останні самостійно вчинюють не­законне зайняття водним добувним промислом, вони повинні нести відповідальність не

 

Стаття 249

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

623

 

лише за злочин, передбачений ст. 249, а й за відповідний злочин у сфері службової діяльності.

  1. Суб’єктивна сторона злочину характеризується умислом.
  2. Кваліфікуючими ознаками (ч. 2 ст. 249) є вчинення злочину: 1) способом масо­вого знищення риби, звірів чи інших видів тваринного світу; 2) особою, раніше суди­мою за цей злочин.

До способів масового знищення риби, звірів чи інших видів тваринного світу по­трібно відносити такі прийоми рибальства, які здатні викликати загибель значної кіль­кості водних біоресурсів: застосування вибухових і отруйних речовин, електроструму, спорудження гаток, запруд, спускання води з рибогосподарських водойм, спосіб тра­лення при лові закидними неводами і волокушами із суден тощо. Про поняття особи, раніше судимої за цей злочин, див. коментар до ст. 248.

  1. Ст. 249 передбачає спеціальну конфіскацію – обов’язкове вилучення знарядь і
    засобів незаконного промислу та всього добутого. У даному разі йдеться, зокрема, про
    риболовні сітки, човни, інші плавучі засоби, за допомогою яких вчинюється або полег­
    шується вилов риби чи добування інших водних організмів.

Не визнаються знаряддями злочину, передбаченого ст. 249 КК, транспортні засо­би, які застосовувались лише для доставления винних до місця незаконного зайняття водним добувним промислом або для перевезення незаконно добутого і які, таким чином, не використовувались для виконання об’єктивної сторони даного злочинного посягання.

Закон України «Про тваринний світ» від 13 грудня 2001 р. (статті 16, 17, 20, 25-27).

Тимчасовий порядок ведення рибного господарства і здійснення рибальства. Затверджений постановою KM № 1192 від 28 вересня 1996 р.

Порядок здійснення любительського і спортивного рибальства. Затверджений постановою КМ№ 1126 від 18 липня 1998 р.

Такси для обчислення розміру відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок незаконного добу­вання (збирання) або знищення громадянами України, іноземними громадянами та особами без громадянства цінних видів риб, водних безхребетних і водних рослин у рибогосподарських водних об’єктах України. Затверджені постановою KM № 32 від 19 січня 1998 р.

Порядок і умови використання рибних та інших водних живих ресурсів виключної (морської) економічної зони України іноземними юридичними і фізичними особами. Затверджені постано­вою КМ№ 1490 від 13 серпня 1999 р.

Інструкція про порядок установлення та розподілу лімітів використання живих об ‘єктів рибного господарства загальнодержавного значення і видачу дозволів на їх спеціальне викорис­тання. Затверджена наказом Мінекобезпеки України та Мінрибгоспу України № 53/69 від 6 червня 1995 р.

Правила любительського і спортивного рибальства. Затверджені наказом ДКРГ № 19 від 15 лютого 1999 р.

Правила промислового рибальства в рибогосподарських водних об ‘єктах України. Затвер­джені наказом ДКРГ № 33 від 18 березня 1999 р.

Інструкція про порядок спеціального використання водних живих ресурсів. Затверджена наказом МОПС, ДКРГ№ 34/13 від 10 лютого 2000 р.

Порядок контролю за додержанням Ліцензійних умов провадження господарської діяльнос­ті, пов ‘язаної з промисловим виловом риби на промислових ділянках рибогосподарських водойм, крім внутрішніх водойм (ставків) господарств. Затверджений наказом Держпідприємнщтва і МАП№ 40/90 від 2 квітня 2003 р.

Інструкція з оформлення органами рибоохорони матеріалів про адміністративні правопо­рушення. Затверджена наказом МАП №101 від 9 квітня 2003 р.

Постанова ПВС від 26 січня 1990 р. № 1 «Про практику розгляду судами справ про відпові­дальність за порушення законодавства про охорону природи».

 

624

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

Розділ Vlll

 

Стаття 250.     Проведення вибухових робіт з порушенням правил охоро­ни рибних запасів

Проведення вибухових робіт з порушенням правил охорони рибних запа­сів або диких водних тварин –

карається штрафом до п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк від двох до п’яти років, або позбавленням волі на строк до трьох років.

  1. Об’єктом злочину є порядок проведення вибухових робіт, встановлений з метою захисту і раціонального використання рибних запасів і диких водних тварин.
  2. Предмет злочину – риби і дикі водні тварини, які перебувають у стані природної свободи. Про поняття риб і водних тварин див. коментар до ст.
  3. Об’єктивна сторона злочину полягає у проведенні вибухових робіт з порушен­ням правил охорони рибних запасів та диких водних тварин. Диспозиція ст. 250 є блан-кетною і відсилає до нормативних актів, які регламентують проведення вказаних робіт.

Вибуховими вважаються роботи з використанням вибухових речовин. Такі роботи здійснюються за спеціальними проектами в суворій відповідності з єдиними правилами безпеки при підривних роботах. Про поняття вибухові речовини див. коментар до ст. 262. Застосування вибухових речовин у процесі зайняття рибним, звіриним або ін­шим водним добувним промислом кваліфікується за ст. 249.

Злочин є закінченим з моменту проведення вибухових робіт з порушенням встанов­леного порядку. Фактичне заподіяння шкоди водній фауні, наприклад, масова загибель риби, знищення місць нересту, враховується при призначенні покарання.

  1. Суб’єкт злочину загальний.
  2. Суб’єктивна сторона злочину характеризується умисною або необережною фор­мою вини.

ВК (статті 68, 95).

Гірничий закон України від б жовтня 1999 p. (cm. 26).

Правила використання водойм, наданих колгоспам, радгоспам та іншим сільськогосподар­ським підприємствам і організаціям. Затверджені постановою Ради Міністрів УРСР № 402 від 23 березня 1959 р. (в редакції постанови № 275 від 21 червня 1983 р.).

Положення про порядок видачі дозволу на будівельні, днопоглиблювальні і вибухові роботи, видобування піску, гравію, прокладання кабелів, трубопроводів та інших комунікацій по землях водного фонду. Затверджене наказом Держкомводгоспу України № 29 від 29 лютого 1996 р.

Правила промислового рибальства в рибогосподарських водних об’єктах України. Затвер­джені наказом Держкомрибгоспу України № 33 від 18 березня 1999 р.

Стаття 251.     Порушення ветеринарних правил

Порушення ветеринарних правил, яке спричинило поширення епізоотії або інші тяжкі наслідки,-

карається штрафом від ста до двохсот неоподатковуваних мінімумів до­ходів громадян або позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до п’яти років, або обмеженням волі на строк до трьох років, або позбавленням волі на той самий строк.

  1. Основним безпосереднім об’єктом злочину є встановлений порядок захисту тва­ринного світу в частині дотримання ветеринарних правил, попередження і боротьби із заразними хворобами диких і свійських тварин. Додатковим об’єктом можуть бути здоров’я населення (у разі поширення безпосередньо або через інфіковані продукти тваринництва хвороб, здатних передаватись від тварин людям), інші блага.

 

Стаття 251

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

625

 

  1. Предметом злочину є: 1) тварини (свійські, дикі, сільськогосподарські, зоопар­кові, циркові, лабораторні тощо), птиця, інші представники фауни, здоров’я яких охо­роняється спеціальними правилами (зокрема, бджоли, риби, раки, молюски, шовкопря­ди), їхні ембріони, запліднена ікра; 2) продукти тваринного походження (наприклад, м’ясо і м’ясопродукти, молоко і молокопродукти, рибопродукти, яйця, продукти бджіль­ництва); 3) сировина тваринного походження (шкіра, кістки, кров, хутро, пух, пір’я, роги, копита, кишки, кокони шовкопрядів тощо); 4) корми тваринного походження (у т. ч. борошно м’ясне, рибне, кров’яне, кісткове, живі корми для риб, молочні продук­ти та їх похідні) і кормові добавки (зокрема, білки, амінокислоти, кормові дріжджі та їх суміші).
  2. Об’єктивна сторона злочину характеризується сукупністю трьох ознак: 1) діян­ня – порушення ветеринарних правил; 2) тяжкі наслідки; 3) причинний зв’язок між ді­янням і наслідками.

Під ветеринарними правилами слід розуміти вимоги, які регулюють діяльність фі­зичних і юридичних осіб у галузі ветеринарної медицини і містяться в ряді норматив­них актів. Ветеринарними є правила, які встановлені для боротьби з епізоотіями, зараз­ними та масовими незаразними захворюваннями тварин, правила проведення протиепі-зоотичних, лікувальних, лабораторно-діагностичних, радіологічних та інших заходів, зокрема карантинних.

Диспозиція ст. 257 є бланкетною, що у кожному конкретному випадку вимагає встановлення того, які саме ветеринарні правила порушені особою і в яких норматив­них актах ці правила закріплені.

Ветеринарні правила можуть бути порушені шляхом вчинення дії або бездіяльності (виробництво або продаж заражених продуктів чи сировини тваринного походження, продаж хворих тварин; неповідомлення або несвоєчасне повідомлення органів держав­ної ветеринарної медицини про виникнення захворювання тварин, їх забій, загибель (вимушене дорізування) або невластиву поведінку, непред’явлення тварин для прове­дення ветеринарного огляду, профілактичних і лікувально-профілактичних оброблень, досліджень або щеплень; неподання продукції тваринного і рослинного походження для проведення ветеринарно-санітарної експертизи; невиконання законних вимог спеці­алістів державних установ ветеринарної медицини щодо здійснення протиепізоотич-них, обмежувальних та інших ветеринарних заходів; недотримання під час забою, пе­реробки та утилізації продукції тваринного походження встановлених санітарних пра­вил; невиконання заходів, спрямованих на обладнання неблагополучних ферм відпові­дними ветеринарно-санітарними об’єктами; недотримання вимог правового режиму карантину тварин; використання хворих або підозрюваних у захворюванні тварин та їх приплоду для відтворення стада тощо).

У силу прямої вказівки закону до тяжких наслідків належить епЬоотія (про її по­няття див. коментар до ст. 113). Іншими тяжкими наслідками можуть визнаватися, зокрема, масове отруєння людей або тяжке захворювання на відповідну хворобу хоча б однієї людини, масове захворювання або падіж худоби за відсутності ознак епізоотії, великі матеріальні збитки, пов’язані із запровадженням карантинних заходів, зниженням якості або втратою продукції і сировини тваринного походження, масова загибель ди­чини, бджіл або риби.

Для притягнення особи до відповідальності за ст. 251 потрібно встановити, що тяж­кі наслідки перебувають у причинному зв’язку з порушенням ветеринарних правил, а не викликані іншими факторами, наприклад природними чинниками або діями, які не пов’язані з порушенням таких правил (скажімо, використання води із джерела, забруд­неного токсичними речовинами).

Злочин вважається закінченим з моменту настання тяжких наслідків. Порушення ветеринарних правил, що не спричинило вказаних наслідків, тягне за собою адміністра­тивну відповідальність (ст. 107, 107-1 КАП).

  1. Суб’єкт злочину загальний. Переважно ним є особи, діяльність яких пов’язана з

 

626

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

Розділ VIII

 

утриманням, транспортуванням, торгівлею тваринами, із виробництвом, переробкою, зберіганням та реалізацією продуктів і сировини тваринного походження, а також пра­цівники ветеринарної медицини та органів охорони здоров’я.

  1. За своїм змістом суб’єктивна сторона цього злочину збігається з суб’єктивною стороною злочину, передбаченого ст. 247.

Закон України «Про бджільництво» від 22 лютого 2000 р.

Закон України «Про ветеринарну медицину» від 15 листопада 2001 р.

Закон України «Про рибу, інші водні живі ресурси та харчову продукцію з них» від 6 лютого 2003 р.

Перелік протиепізоотичних, лікувальних, лабораторно-діагностичних, радіологічних та ін­ших ветеринарно-санітарних заходів, що проводяться органами державної ветеринарної меди­цини за рахунок коштів державного бюджету, республіканського бюджету Автономної Респуб­ліки Крим і місцевих бюджетів. Додаток № 1 до постанови KM № 478 від 15 серпня 1992 р.

Положення про Державний департамент ветеринарної медицини. Затверджене постано­вою KM № 641 від 8 червня 2001 р.

Перелік карантинних захворювань, у разі виникнення яких встановлюється карантин тва­рин. Затверджений постановою KM № 448 від 6 квітня 1998 р.

Наказ ДДВМ «Про затвердження інструкцій про заходи з профілактики та боротьби з ін­фекційними хворобами тварин: бруцельозом, сибіркою, хворобою Тешена свиней та анемією коней» № 4 від 25 січня 2000 р.

Наказ Головного державного інспектора ветеринарної медицини України «Про невідкладні заходи попередження і ліквідації проявів захворювання великої рогатої худоби на губчастоподіб-ну енцефалопатію та інші пріонні інфекції» № 23 від 12 березня 2001 р.

Ліцензійні умови провадження господарської діяльності з проведення дезінфекційних, дезін­секційних, дератизаційних робіт (на об’єктах ветеринарного контролю). Затверджені наказом Держпідприсмництва і МАП № 95/185 від 2 липня 2001 р.

Ветеринарно-санітарні правила для птахівницьких господарств і вимоги до їх проектуван­ня. Затверджені наказом Головного державного інспектора ветеринарної медицини України № 53 від 3 липня 2001 р.

Наказ Головного державного інспектора ветеринарної медицини України «Про затвер­дження інструкцій про заходи з профілактики та ліквідації інфекційного бронхіту курей, інфек­ційного ларинготрахеїту птахів, хвороби Марека у курей та Інструкції про заходи боротьби з грипом птиці» № 78 від 17 жовтня 2001 р.

Інструкція щодо профілактики та ліквідації захворювання тварин на ящур. Затверджена на­казом Головного державного інспектора ветеринарної медицини України № 99 від 7 грудня 2001 р.

Правила передзабійного ветеринарного огляду тварин і ветеринарно-санітарної експертизи м ‘яса та м ‘ясних продуктів. Затверджені наказом ДДВМ № 28 від 7 червня 2002 р.

Інструкція про заходи з профілактики та ліквідації захворювання птиці на пастерельоз. Затверджена наказом ДДВМ № 69 від 4 грудня 2002 р.

Інструкція про заходи з профілактики та ліквідації захворювання птиці сальмонельозами. Затверджена наказом ДДВМ № 7 від 5 лютого 2003 р.

Стаття 252.     Умисне знищення або пошкодження територій, взятих під охорону держави, та обєктів природнозаповідного фонду

  1. Умисне знищення або пошкодження територій, взятих під охорону дер­
    жави
    , та обєктів природнозаповідного фонду

карається штрафом від ста до двохсот неоподатковуваних мінімумів до­ходів громадян або обмеженням волі на строк до трьох років.

  1. Ті самі дії, вчинені шляхом підпалу або іншим загальнонебезпечним
    способом
    , якщо це спричинило загибель людей або інші тяжкі наслідки,-

караються позбавленням волі на строк від пяти до дванадцяти років.

 

Стаття 252

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

627

 

  1. Основний безпосередній об’єкт злочину – встановлений порядок охорони, від­творення і використання об’єктів природно-заповідного фонду України, інших терито­рій та об’єктів, взятих під охорону держави, як специфічних елементів, що мають особ­ливий екологічний статус. Його додатковим факультативним об’єктом можуть бути життя особи або інші блага.
  2. Предметом злочину є: 1) території, взяті під охорону держави; 2) об’єкти природ­но-заповідного фонду.

До територій, взятих під охорону держави, належать, зокрема, водно-болотні угіддя загальнодержавного значення (цінні природні комплекси боліт, заплавних лук і лісів, а також водних об’єктів), курортні, лікувально-оздоровчі та рекреаційні зони, на­укові об’єкти, що становлять національне надбання, які не піддаються відтворенню і втрата або руйнування яких матиме серйозні негативні наслідки для розвитку науки та суспільства (полігони тощо). При цьому, однак, потрібно мати на увазі екологічний характер злочину, передбаченого ст. 252. Умисне нищення, руйнування чи псування тих об’єктів, які є пам’ятками історії і культури (зокрема об’єктів садово-паркового мистецтва, ландшафтних об’єктів історико-культурних заповідників, унікальних доку­ментальних пам’яток Національного архівного фонду України), потрібно кваліфікувати за ст. 298, а забруднення моря у межах такого об’єкта особливої охорони, як виключна (морська) екологічна зона,- за ст. 243.

До об’єктів природно-заповідного фонду належать: 1) природні території та об’єкти – природні та біосферні заповідники, національні природні парки, регіональні ландшафтні парки, заказники, пам’ятки природи, заповідні урочища; 2) штучно створе­ні об’єкти- ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічні парки, парки- пам’ятки садово-паркового мистецтва.

Посягання на особливо охоронювані об’єкти рослинного і тваринного світу, занесе­ні до Червоної книги України, слід кваліфікувати не за ст. 252, а за статтями цього роз­ділу, що передбачають відповідальність за злочини, предметом яких є зазначені об’єкти (статті 245, 246, 248, 249).

  1. Об’єктивна сторона злочину полягає у знищенні або пошкодженні будь-яким
    способом територій, взятих під охорону держави, об’єктів природно-заповідного фон­
    ду. Про поняття знищення і пошкодження див. коментар до статей 194 і 245.

Порушення правил охорони та використання об’єктів і територій природно-заповідного фонду, не пов’язане з їх умисним знищенням чи пошкодженням, тягне ад­міністративну відповідальність (ст. 91 КАП).

  1. Суб’єкт злочину загальний.
  2. Суб’єктивна сторона злочину характеризується виною у формі умислу (пря­мого чи непрямого). Психічне ставлення до загибелі людей та інших тяжких наслідків при вчиненні цього злочину (ч. 2 ст. 252) є аналогічним до такого ставлення при вчи­ненні злочину, передбаченого ст. Якщо умисне знищення або пошкодження те­риторії та об’єктів природно-заповідного фонду здійснюється із хуліганських спону­кань, дії винного потребують кваліфікації за сукупністю злочинів, передбачених стат­тями 252, 296.
  3. Кваліфікуючими ознаками злочину (ч. 2 ст. 252) є вчинення його: 1) шляхом під­палу або іншим загальнонебезпечним способом; 2) зі спричиненням загибелі людей або інших тяжких наслідків. Про поняття цих ознак див. коментар до статей 236 і

Закон України «Про охорону навколишнього природного середовища» від 25 червня 1991 р. (статті 1, 5, 60, 61, 64).

Закон України «Про природно-заповідний фонд України» від 16 червня 1992 р.

Закон України «Про Червону книгу України» від 7 лютого 2002 р.

Закон України «Про курорти» від 5 жовтня 2000р.

Указ Президента України «Про території природно-заповідного фонду загальнодержавного значення» № 167/2002 від 21 лютого 1002 р.

 

628

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

Розділ VIII

 

Положення про порядок визначення наукових об’єктів, що становлять національне надбан­ня. Затверджене постановою КМ№ 174 від 18 лютого 1997р.

Положення про водно-болотні угіддя загальнодержавного значення. Затверджене постано­вою KM № 166 від 8 лютого 1999 р.

Порядок створення і ведення Державного кадастру природних територій курортів. За­тверджений постановою KM № 562 від 23 травня 2001 р.

Положення про Державну службу заповідної справи. Затверджене постановою KM № 1000 від 9 серпня 2001 р.

Стаття 253.     Проектування чи експлуатація споруд без систем захисту довкілля

  1. Розробка і здача проектів, іншої аналогічної документації замовнику
    службовою чи спеціально уповноваженою особою без обов’язкових інженер­
    них систем захисту довкілля або введення (прийом) в експлуатацію споруд
    без такого захисту, якщо вони створили небезпеку тяжких технологічних ава­
    рій або екологічних катастроф, загибелі або масового захворювання насе­
    лення або інших тяжких наслідків,-

карається позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк до трьох років або обмеженням волі на той самий строк.

  1. Ті самі дії, якщо вони спричинили наслідки, передбачені частиною пер­
    шою цієї статті,-

караються обмеженням волі на строк від трьох до п’яти років або позбав­ленням волі на строк до п’яти років.

  1. Суспільна небезпека злочину полягає у посяганні на екологічну безпеку, у ство­ренні передумов для аварій і катастроф, загибелі і масового захворювання населення, інших тяжких наслідків для людини і довкілля.
  2. Основний безпосередній об’єкт злочину – екологічна безпека в частині встанов­леного порядку запобігання виникненню надзвичайних ситуацій техногенного та при­родного характеру. Його додатковим об’єктом можуть бути здоров’я населення, влас­ність, інші блага.
  3. Предметом злочину є: 1) проекти, інша аналогічна документація, в якій відсутні дані про обов’язкові інженерні системи захисту довкілля для споруд, що вводяться в експлуатацію; 2) такі споруди без зазначених систем.

Проект – це документація для будівництва об’єктів архітектури, що складається з креслень, графічних і текстових матеріалів, інженерних і кошторисних розрахунків, які визначають містобудівні, об’ємно-планувальні, архітектурні, конструктивні, технічні та технологічні рішення, вартісні показники конкретного об’єкта. До іншої аналогічної документації слід відносити, зокрема, архітектурно-планувальні завдання, завдання на проектування, робочу документацію для будівництва.

  1. Об’єктивна сторона злочину полягає у: 1) розробці і здачі замовнику проектів,
    іншої аналогічної документації без обов’язкових інженерних систем захисту довкілля;
    2) введенні (прийомі) в експлуатацію споруд без такого захисту,- якщо це створило
    небезпеку тяжких технологічних аварій або екологічних катастроф, загибелі або масо­
    вого захворювання населення, інших тяжких наслідків.

При проектуванні й експлуатації об’єктів, діяльність яких може шкідливо впливати на довкілля, повинні розроблятись і здійснюватись заходи щодо запобігання аваріям і катастрофам та ліквідації їх шкідливих наслідків. Наприклад, радіаційні, хімічні і вибу­хонебезпечні підприємства додатково створюють локальні системи виявлення загрози виникнення надзвичайної ситуації та оповіщення персоналу і місцевого населення; за­проваджують інженерно-технічні заходи, що зменшують ступінь ризику виникнення аварій, пожеж та вибухів.

 

Стаття 254

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

629

 

Під введенням в експлуатацію слід розуміти процедуру здавання побудованого (реконструйованого) об’єкта виконавцем і прийняття його спеціально уповноваженими особами, яка включає перевірку як документації, так і фактичного стану об’єкта, а та­кож пробний запуск, початок функціонування (застосування).

Злочин вважається закінченим з моменту, коли внаслідок неналежного проектуван­ня або введення в експлуатацію споруд без систем захисту довкілля створено небезпеку виникнення тяжких технологічних аварій або екологічних катастроф, загибелі або ма­сового захворювання населення, інших тяжких наслідків (про поняття створення небез­пеки див. коментар до ст. 239). Проектування та введення в експлуатацію об’єктів, яке не супроводжувалось створенням вказаної небезпеки, тягне адміністративну відпові­дальність (статті 71, 79-1 КАП).

  1. Суб’єкт злочину спеціальний. Це службова або спеціально уповноважена особа, на яку покладено обов’язок розробити і здати замовникові відповідну документацію або прийняти (ввести) в експлуатацію споруду з інженерними системами захисту дов­кілля (наприклад, голова і члени відповідної державної приймальної комісії, архітектор, керівник проектного інституту).
  2. Суб’єктивна сторона злочину характеризується умислом. При цьому ставлення до наслідків відповідно до ч. 2 ст. 253 може бути тільки необережним.
  3. Кваліфікуючими ознаками злочину (ч. 2 ст. 253) є спричинення: 1) тяжкої тех­нологічної аварії; 2) екологічної катастрофи; 3) загибелі або масового захворювання населення; 4) інших тяжких наслідків.

Тяжка технологічна аварія – це велика за масштабами і тяжка за наслідками подія техногенного характеру, що спричинила загибель людей або створює на об’єкті чи окремій території загрозу життю та здоров’ю людей і призводить до руйнування буді­вель, споруд, обладнання, транспортних засобів, порушення виробничого або транс­портного процесу чи завдає істотної шкоди довкіллю. Це можуть бути, наприклад, аварія з викидом сильнодіючих отруйних речовин, радіаційна аварія.

Під екологічною катастрофою у ст. 253 розуміється надзвичайна подія природного характеру, яка зумовлює виникнення надзвичайної екологічної ситуації (див. коментар до ст. 238). Прикладами екологічної катастрофи можуть бути надзвичайно великі за площа­ми поширення лісові, торф’яні пожежі, катастрофічне затоплення місцевості тощо.

Про поняття загибелі або масового захворювання населення див. коментар до ста­тей 236 і 242.

Закон України «Про архітектурну діяльність» від 20 травня 1999р. (статті 1, 7, 8, 22-28). Правила обстежень, оцінки технічного стану та паспортизації виробничих будівель і спо­руд. Затверджені наказом ДКБ і Держнаглядохорони праці № 32/288 від 27 листопада 1997 р.

Стаття 254.        Безгосподарське використання земель

Безгосподарське використання земель, якщо це спричинило тривале зни­ження або втрату їх родючості, виведення земель з сільськогосподарського обороту, змивання гумусного шару, порушення структури ґрунту,-

караються штрафом до двохсот п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк до двох років, або позбав­ленням волі на той самий строк, з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк до трьох років або без такого.

  1. За своїм змістом об’єкт і предмет цього злочину аналогічні об’єкту і предмету злочину, передбаченого ст. 239.

Ґрунти земельних ділянок є об’єктом особливої охорони, яка включає в себе, зок­рема, захист земель від ерозії, селів, підтоплення, заболочування, вторинного засолен­ня, переосушення та від інших несприятливих природних і техногенних процесів.

 

630

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

Розділ VII!

 

  1. Об’єктивна сторона злочину характеризується сукупністю трьох ознак: 1) діян­
    ня – безгосподарське використання земель; 2) наслідки – тривале зниження або втрата
    їх родючості, виведення земель із сільськогосподарського обороту, змивання гумусного
    шару, порушення структури грунту; 3) причинний зв’язок між діянням і наслідками.

Суть безгосподарського використання земель полягає в тому, що винна особа не виконує або неналежним чином виконує покладений на неї правовий обов’язок захи­щати землі від шкідливого антропогенного та природного впливу. Зміст охорони зе­мель включає в себе те, що власники землі і землекористувачі, у т. ч. орендарі, зо­бов’язані здійснювати, зокрема, такі заходи: захист земель від водної та вітрової ерозії, заболочування тощо; рекультивацію порушених земель, підвищення їх родючості та поліпшення інших корисних властивостей землі; знімання, використання і збереження родючого шару ґрунту при проведенні робіт, пов’язаних з порушенням земель; тимча­сову консервацію деградованих сільськогосподарських угідь, якщо іншими способами неможливо відновити родючість грунтів.

Крім невиконання або неналежного виконання природоохоронних заходів щодо зе­мель, їх безгосподарське використання може полягати у неправильній експлуатації, знищенні або пошкодженні протиерозійних гідротехнічних споруд (дамб, каналів то­що), у використанні земель не за цільовим призначенням (наприклад, на землях сільсь­когосподарського призначення будується промислове підприємство), у порушенні аг­ротехнічних правил, а також економічних та санітарно-технічних вимог щодо розмі­щення нових і реконструйованих об’єктів, будівель і споруд.

До проявів, які негативним чином впливають на родючість ґрунтів, відносять, зо­крема, водну і вітрову ерозію, втрату гумусу, погіршення структури грунту. Родючістю грунту визнається його здатність задовольняти потреби рослин в елементах живлення, воді, повітрі і теплі в достатніх кількостях для їх нормального розвитку, які у сукупності є основним показником якості ґрунту.

Виведення земель Ь сільськогосподарського обороту означає припинення їх вико­ристання за цільовим призначенням на певний час.

Безгосподарське використання земель, яке не потягло наслідків, зазначених у ст. 254, тягне адміністративну відповідальність (ст. 53 КАП).

  1. Суб’єкт злочину спеціальний. Це особа, на яку нормативними актами покладено обов’язок дотримуватись правил щодо дбайливого і раціонального використання зе­мель (зокрема, керівники сільськогосподарських підприємств, фермери, власники земель­них ділянок).
  2. Суб’єктивна сторона злочину характеризується умислом або необережністю.

ЗК (розділ VI).

Закон України «Про охорону земель» від 19 червня 2003 р.

Закон України «Про державний контроль за використанням та охороною земель» від 19 червня 2003 р.

 

Розділ IX ЗЛОЧИНИ ПРОТИ ГРОМАДСЬКОЇ БЕЗПЕКИ

Стаття 255.     Створення злочинної організації

  1. Створення злочинної організації з метою вчинення тяжкого чи особливо
    тяжкого злочину, а також керівництво такою організацією або участь у ній,
    або участь у злочинах, вчинюваних такою організацією, а також організація,
    керівництво чи сприяння зустрічі (сходці) представників злочинних організа­
    цій або організованих груп для розроблення планів і умов спільного вчинен­
    ня злочинів, матеріального забезпечення злочинної діяльності чи координа­
    ції дій об’єднань злочинних організацій або організованих груп –

караються позбавленням волі на строк від п’яти до дванадцяти років.

  1. Звільняється від кримінальної відповідальності особа, крім організато­
    ра або керівника злочинної організації, за вчинення злочину, передбаченого
    частиною першою цієї статті, якщо вона добровільно заявила про створення
    злочинної організації або участь у ній та активно сприяла її розкриттю.
  2. Безпосереднім об’єктом злочину є безпека особи, суспільства і держави від діяльності злочинних організацій.
  3. У ст. 255 вид злочинної організації не конкретизовано, це може бути будь-яка ор­ганізація, яка підпадає під ознаки загального поняття злочинної організації, визначено­го в ч. 4 ст. 28 (див. коментар до цієї статті). Жодних інших додаткових ознак (озброє­ність, спеціальна мета створення та діяльності тощо) закон у даному випадку не пе­редбачає.

Відповідальність за ст. 255 настає за умови, що перед злочинною організацією ставиться мета вчинення принаймні двох тяжких або особливо тяжких злочинів. Це випливає зі співставлення диспозиції цієї статті та ч. 4 ст. 28. Існуюча невідповідність між ними має вирішуватися на користь норми, яка передбачена статтею Загальної частини КК.

Ст. 255 містить загальну норму, яка передбачає відповідальність за участь в органі­зованій злочинній діяльності. Це означає, що за цією статтею настає відповідальність за дії, пов’язані з функціонуванням злочинної організації тоді, коли такі дії не охоплю­ються жодною з передбачених КК спеціальних норм про окремі види злочинних орга­нізацій (банду – ст. 257, терористичну організацію – ч. 4 ст. 258, не передбачені зако­ном воєнізовані або збройні формування – ст. 260, змову про насильницьку зміну чи повалення конституційного ладу або захоплення державної влади – ч. 1 ст. 109).

  1. З об’єктивної сторони злочин може виразитися у таких формах:
  • створення злочинної організації;
  • керівництво злочинною організацією;
  • участь у злочинній організації;
  • участь у злочинах, вчинюваних такою організацією;
  • організація, керівництво чи сприяння зустрічі (сходці) представників злочинних організацій або організованих груп для розроблення планів та умов спільного вчинення

 

632

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

Розділ ЇХ

 

злочинів, матеріального забезпечення злочинної діяльності чи координації дій об’єд­нань злочинних організацій або організованих груп.

Стисло такі діяння можна назвати консолідацією організованої злочинної діяльності.

Під створенням злочинної органЬації слід розуміти дії, спрямовані на виникнення злочинної організації. Особа, яка створила злочинну організацію, в майбутньому може й не бути її керівником чи учасником.

Керівництво злочинною організацією передбачає виконання організаційно-розпорядчих функцій стосовно організації в цілому чи її структурних підрозділів. Про поняття створення (утворення) злочинної організації та керівництво (керування) нею див. також коментар до статей 27 і 28.

Участь у злочинній організації передбачає перебування в складі злочинної органі­зації. Особа стає учасником злочинної організації з моменту її утворення (якщо вона входить до кола осіб, з яких первісно виникає організація) або ж відтоді, коли інші учас­ники дали згоду на прийняття її до вже існуючої організації. Участь у злочинній орга­нізації означає виконання в інтересах такої організації різноманітних дій, здійснення частини функцій організації. Учасник виконує дії в інтересах організації разом з інши­ми її учасниками чи самостійно, на його потенційне сприяння розраховують уся органі­зація та окремі її члени. Він може виступати як виконавець окремих злочинів, планува­ти їх, здійснювати допоміжні дії, виконувати окремі доручення керівників організації.

Консолідація органаованої злочинної діяльності, тобто згуртування діяльності окремих злочинних організацій та організованих груп для посилення їх діяльності, поля­гає в різноманітних діях, спрямованих на проведення зустрічей представників таких об’єднань. Це, зокрема, пропозиція про проведення таких зустрічей та запрошення на них учасників; встановлення часу і місця їх проведення; визначення кола питань, які підлягають обговоренню й узгодженню; здійснення розпорядчих повноважень у ході зустрічей – встановлення черговості виступів, визначення порядку вирішення питань, підготовка проектів рішень, узгодження спорів; надання приміщень, транспорту, засо­бів зв’язку, охорона зустрічей тощо.

  1. Суб’єкт злочину загальний. Особа віком від 14 до 16 років може нести відпові­дальність лише за окремі злочини, вчинені у складі такої організації (наприклад, за гра­біж, заподіяння тяжкого чи середньої тяжкості тілесного ушкодження).
  2. Злочин вважається закінченим з моменту вчинення одного із діянь, передбачених диспозицією ч. 1 ст.

Статтею 255 не охоплюється вчинення в складі злочинної організації злочинів, пе­редбачених іншими статтями Особливої частини КК. Якщо такі злочини вчинені даною злочинною організацією, то скоєне слід кваліфікувати за ч. 1 ст. 255 та відповідними частинами статей Особливої частини КК, які передбачають форму співучасті, найбільш близьку до злочинної організації (вчинення злочину організованою групою, а якщо це не передбачено — то групою осіб за попередньою змовою тощо).

  1. Суб’єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом. Винний усві­домлює, що організація, яку він створює, якою керує, у якій чи у злочинах, вчинюваних якою, бере участь, є злочинною, або що його діяльність полягає в консолідації органі­зованої злочинної діяльності, передбачає, що його дії створюють загрозу громадській безпеці, і бажає настання таких наслідків.
  2. Частиною 2 ст. 255 передбачено спеціальний вид звільнення від кримінальної відповідальності при позитивній посткримінальній поведінці особи, яка вчинила зло­чин, передбачений ч. 1 ст. Умовами такого звільнення за законом є:

1) наявність добровільної заяви вказаної особи про створення злочинної органі­зації або участь у ній, що передбачає повідомлення, вчинене за власною волею, з будь-яких мотивів, у будь-який спосіб відповідним органам влади про створення, існування такої організації та його участь у ній. При цьому не має значення, чи відомо про дану злочинну організацію органам влади і чи знає про таку їх поінформованість винний. Повідомлення, яке слугує підставою для звільнення від кримінальної відповідальності,

 

Стаття 256

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

633

 

має бути достатньо повним, стосуватися не лише (як про це прямо вказано в законі) факту створення організації, а й інших обставин, пов’язаних з організованою зло­чинною діяльністю,- про місце знаходження, склад учасників, керівництво, методи діяльності, прийоми конспірації, зв’язки, свою роль в ній, про місце й час прове­дення зустрічі представників злочинних організацій тощо. Адже без повідомлення таких даних навряд чи можливе виконання другої умови звільнення, вказаної в ч. 2 ст. 255;

  • активне сприяння розкриттю злочинної діяльності, яке полягає у допомозі працівникам правоохоронних органів у нейтралізації діяльності злочинної організації чи усуненні наслідків зустрічі представників злочинних організацій або організованих груп. Насамперед вона полягає в наданні повної і достовірної інформації про злочинну організацію чи сходку, даванні правдивих показань у ході допитів та проведення інших слідчих дій. Водночас закон для звільнення від кримінальної відповідальності не вима­гає від колишніх учасників організованої злочинної діяльності вчинення інших дій, зо­крема відшкодування шкоди для потерпілих, участь в оперативній розробці злочинних організацій, які продовжують діяти;
  • особа не є органиатором або керівником злочинної організації, тобто вона є лише рядовим учасником цієї організації або учасником вчинюваних нею злочинів, не створювала таку організацію, не входила раніше до її керівництва тощо. Про поняття органаатора злочинної органЬації див. ст. 27 і коментар до неї.

Для застосування ч. 2 ст. 255 потрібна сукупність вказаних умов.

Звільнення від кримінальної відповідальності на підставі ч. 2 ст. 255 застосову­ється незалежно від того, чи припинена компетентними державними органами діяль­ність злочинної організації, про яку повідомила особа, або чи відвернуте зібрання представників злочинних організацій або організованих груп. Адже вирішення пи­тань, які визначають правовий статус конкретної особи, не може ставитися в залеж­ність від ефективності роботи державних органів, їх окремих працівників. Наявність умов, передбачених ч. 2 ст. 255, не виключає звільнення від кримінальної відпові­дальності на підставі норм Загальної частини КК, зокрема у зв’язку із закінченням строку давності притягнення до кримінальної відповідальності або на підставі закону про амністію.

  1. Частина 2 ст. 255 не застосовується у випадку вчинення особою інших злочинів, пов’язаних з діяльністю злочинних організацій, зокрема бандитизму. Хоча норма, пе­редбачена ст. 255, є загальною, нею не охоплюються випадки звільнення за злочини, передбачені відповідними спеціальними нормами. На користь такого тлумачення свід­чить закон, який звільнення від кримінальної відповідальності при позитивній пост-кримінальній поведінці учасників конкретних видів злочинних організацій передбачив у статтях, які регламентують відповідальність за участь у їх діяльності (ч. 5 ст. 258, ч. 6 ст. 260). Вказана правова норма також не поширюється на окремі злочини, вчинені учас­никами злочинних організацій,- проти життя та здоров’я особи, проти власності тощо. Тобто звільнення від кримінальної відповідальності на підставі ч. 2 ст. 255 не означає автоматичного звільнення від відповідальності за посягання, передбачені іншими стат­тями Особливої частини КК.

Стаття 256.     Сприяння учасникам злочинних організацій та укриття їх злочинної діяльності

  1. Заздалегідь не обіцяне сприяння учасникам злочинних організацій та укриття їх злочинної діяльності шляхом надання приміщень, сховищ, транс­портних засобів, інформації, документів, технічних пристроїв, грошей, цінних паперів, а також заздалегідь не обіцяне здійснення інших дій по створенню умов, які сприяють їх злочинній діяльності,-

караються позбавленням волі на строк від трьох до п’яти років.

 

634

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

Розділ IX

 

  1. Ті самі дії, вчинені службовою особою або повторно,-караються позбавленням волі на строк від п’яти до десяти років із позбав­ленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.
  2. За своєю сутністю це посягання являє собою сприяння діяльності вже існуючої
    злочинної організації, а за юридичною конструкцією – причетність до передбаченого
    ст. 255 злочину, яка виділена в спеціальній статті Особливої частини КК.

Безпосередні об’єкти злочинів, передбачених статтями 255 і 256, збігаються.

  1. Об’єктивна сторона злочину включає в себе заздалегідь не обіцяне:
  • сприяння учасникам злочинних організацій;
  • укриття їх злочинної діяльності;
  • здійснення інших дій по створенню умов, які сприяють їх злочинній діяльності. Сприяння учасникам злочинних організацій – це допомога організації в цілому, її

підрозділам чи окремим учасникам, призначена для забезпечення існування і розвитку організації, можливості реалізації злочинних намірів, які вони ставлять перед собою. Це сприяння не стосується вчинення конкретних посягань, що їх здійснює злочинна організація,- така допомога означає співучасть у відповідних злочинах.

Укриття злочинної діяльності учасників злочинних організацій – це діяння, які полягають у переховуванні: організаторів, керівників та рядових учасників злочинної організації; осіб, які, не будучи членами злочинної організації, беруть участь у злочи­нах, вчинених такою організацією; знарядь чи засобів вчинення злочину, інших пред­метів, які використовуються для забезпечення діяльності усієї організації, тощо.

Заздалегідь не обіцяним сприяння учасникам злочинних організацій є тоді, коли про його наступне надання не повідомлялося до моменту створення організації. Тобто спри­яння надається вже існуючій організації, її виникнення не обумовлене наданим сприян­ням. Інакше таке сприяння становить пособництво злочину, передбаченому ст. 255.

Укриття злочинної діяльності учасників злочинних організацій буде заздалегідь не обіцяним за умови, що воно не обіцяне до створення організації чи до моменту завер­шення окремих злочинів, вчинюваних злочинною організацією. В іншому випадку такі дії становлять співучасть у злочині, передбаченому ст. 255, або в злочинах, які вчиняє організація і приховування яких було заздалегідь обіцяне.

Способами вчинення таких дій є: надання приміщень, сховищ, транспортних засо­бів, інформації, документів, технічних пристроїв, грошей, цінних паперів.

Під здійсненням інших дій, які сприяють злочинній діяльності учасників злочин­них організацій, розуміються будь-які дії, які можуть полягати, наприклад, у створенні перешкод для представників влади, що ведуть боротьбу з діяльністю організації, на­данні учасникам злочинних організацій інших засобів здійснення злочинної діяльності, крім тих, що перелічені вище, тощо.

  1. Суб’єкт злочину загальний.
  2. Суб’єктивна сторона злочину характеризується умислом. Винний знає, що на­дання допомоги учасникам злочинної організації, а тим самим і всій організації, укрит­тя їх злочинної діяльності служить продовженню їх злочинної діяльності, розуміє, що цим він сприяє організованій злочинній діяльності, а, отже усвідомлює суспільно не­безпечний характер своїх діянь. Він передбачає, що такі його діяння призводять до то­го, що продовжується злочинна діяльність організації, а тим самим і заподіюється шко­да громадській безпеці. Усвідомлюючи неминучість таких наслідків, винний бажає їх або ж байдуже ставиться до них.
  3. Кваліфікуючими ознаками злочину є вчинення його: 1) службовою особою;
    2) повторно.

Про поняття службової особи див. примітки 1 і 2 до ст. 364 та Загальні положення до розділу XVII Особливої частини КК. Повторність у складі цього злочину означає вчинення його два або більше рази, якщо відсутні ознаки продовжуваного сприяння або укриття. Про поняття повторності див. також ст. 32 і коментар до неї.

 

Стаття 257

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

635

 

Стаття 257.     Бандитизм

Організація озброєної банди з метою нападу на підприємства, установи, організації чи на окремих осіб, а також участь у такій банді або у вчинювано­му нею нападі –

караються позбавленням волі на строк від п’яти до п’ятнадцяти років з конфіскацією майна.

  1. Безпосередні об’єкти злочинів, передбачених статтями 255-257, співпадають.
  2. Банда це різновид злочинної організації, якій притаманні, насамперед, загальні ознаки такої організації, вказані в ч. 4 ст. Зокрема, наявність трьох чи більше учас­ників (а не двох, як це вимагалося відповідно до раніше діючого законодавства), мета вчинення принаймні двох тяжких або особливо тяжких злочинів. Крім того, банда ха­рактеризується ще й такими специфічними рисами, як: а) озброєністю; б) метою нападу на підприємства, установи, організації чи на окремих громадян.

Озброєність банди характеризується двома чинниками. Об’єктивно банда буде озброєна тоді, коли хоча б у одного з її учасників є предмети, які спеціально пристосо­вані для враження людей, не мають іншого (господарського, спортивного) призначення та на які поширюється спеціальний правовий режим (вони є об’єктом дозвільної систе­ми або носіння їх громадянам заборонено). Це вогнепальна і холодна військова, мис­ливська і спортивна зброя, саморобна чи перероблена зброя (зокрема, обрізи), вибухові пристрої, інші аналогічні пристосування. При визначенні того, чи відносяться певні предмети до вогнепальної, холодної зброї, вибухових пристроїв потрібно враховувати роз’яснення, які містяться у пунктах 2-4, 7 постанови ПВС № 3 від 26 квітня 2002 р.

Разом з тим, слід мати на увазі, що у вказаній постанові питання про правовий ста­тус пневматичної зброї, пристроїв для стрільби газовими, гумовими та іншими аналогіч­ними зарядами вирішується стосовно не ст. 257, а статей 262 і 263. Тому відповідні положення не можуть бути прямо застосовані для визначення наявності чи відсутності озброєності як ознаки банди.

Наявність пневматичних чи газових рушниць, пістолетів, револьверів, метальних, електрошокових чи інших аналогічних пристроїв має враховуватися як озброєність банди за умови, що вони належать до типів, використання яких громадянами потребує спеціа­льного дозволу (зокрема пневматична зброя зі швидкістю польоту кулі понад 100 м/сек, газові пістолети і револьвери, газові балони, споряджені газом нервово-паралітичної дії). Використання бандитами зброї, на яку в установленому порядку видано дозвіл, не виключає озброєності банди.

За суб’єктивною ознакою озброєність банди передбачає, що про наявність зброї і готовність її застосувати знають інші члени банди.

Мета нападу на підприємства, установи, організації чи на окремих осіб означає, що банда прагне досягнути злочинного результату за допомогою насильства або ство­рення реальної загрози його застосування, діяти раптово, агресивно.

Таким чином, вчинення тяжких або особливо тяжких злочинів щодо бандитизму означає, що вони полягають у нападах – вчиненні розбоїв, грабежів, насильства над особою тощо.

  1. Об’єктивна сторона бандитизму включає вчинення трьох альтернативних дій:
  • організацію банди;
  • участь у банді;
  • участь у нападі, вчинюваному бандою.

Організація банди та участь у банді за своїми суттєвими ознаками не відрізня­ються від аналогічних дій, які є ознаками злочину, передбаченого ст. 255. При цьому організатор або учасник банди не обов’язково повинні брати участь у вчинюваних бан­дою нападах.

Участь у нападі, вчинюваному бандою, означає виконання дій, які становлять

 

636

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

Розділ ЇХ

 

собою напад, зокрема застосування насильства чи створення реальної загрози його за­стосування до працівників підприємств, установ, організацій чи до окремих громадян. Участь у нападі, вчинюваному бандою, можуть брати як члени цієї злочинної організа­ції, так і інші особи, які не є учасниками банди. Таким чином, відповідальність за бан­дитизм (як виконавці) можуть нести й особи, які не вступили до банди. У випадку, коли особа не виконує об’єктивну сторону нападу, а сприяє банді в інший спосіб (надає транспорт, переховує бандитів тощо), вона підлягає відповідальності як пособник бан­дитизму.

Участь у нападі, вчинюваному бандою, має місце й тоді, коли в конкретному епізо­ді брали участь лише окремі її члени (тобто, не банда у повному складі), навіть один бандит за умови, що відповідне сприяння цьому нападові здійснювала банда як злочин­не об’єднання. При цьому використання зброї в процесі нападу не є обов’язковим.

  1. Суб’єктом бандитизму є осудна особа, яка досягла 14-річного віку.
  2. Суб’єктивна сторона бандитизму характеризується умисною виною та спеці­альною метою – здійснення нападів на підприємства, установи, організації чи на окре­мих громадян. При цьому винний повинен усвідомлювати, що його діяльність пов’язана з бандою, розуміти свою конкретну роль у ній. Розуміючи ці ознаки, особа усвідомлює суспільно небезпечний характер своїх дій, а також передбачає настання наслідків у вигляді загрози громадській безпеці, оскільки знає, що суттю банди є здійс­нення нападів. Крім того, винний бажає або свідомо допускає настання таких наслідків.
  3. Окремі злочини, вчинені в ході бандитизму, кваліфікуються за сукупністю ст. 257 та відповідних статей Особливої частини КК про відповідальність за посягання проти особи, власності, авторитету органів державної влади тощо.

Незаконне заволодіння чи незаконне придбання вогнепальної зброї, вибухових при­строїв з метою використання при бандитизмі слід кваліфікувати за сукупністю зі ст. 262 або ч. 1 ст. 263.

Постанова ЛВС № 9 від 7 липня 1995 р. «Про судову практику в справах про бандитизм».

Постанова ПВС № 3 від 26 квітня 2002 р. «Про судову практику в справах про викрадення та інше незаконне поводження зі зброєю, бойовими припасами, вибуховими пристроями чи радіоактивними матеріалами» (пункти 2~4, 7, 26).

Стаття 258.     Терористичний акт

  1. Терористичний акт, тобто застосування зброї, вчинення вибуху, підпалу
    чи інших дій, які створювали небезпеку для життя чи здоров’я людини або
    заподіяння значної майнової шкоди чи настання інших тяжких наслідків, якщо
    такі дії були вчинені з метою порушення громадської безпеки, залякування на­
    селення, провокації воєнного конфлікту, міжнародного ускладнення, або з ме­
    тою впливу на прийняття рішень чи вчинення або невчинення дій органами
    державної влади чи органами місцевого самоврядування, службовими особами
    цих органів, об’єднаннями громадян, юридичними особами, або привернення
    уваги громадськості до певних політичних, релігійних чи інших поглядів винного
    (терориста), а також погроза вчинення зазначених дій з тією самою метою –

караються позбавленням волі на строк від п’яти до десяти років.

  1. Ті самі дії, вчинені повторно або за попередньою змовою групою осіб,
    або якщо вони призвели до заподіяння значної майнової шкоди чи інших тяж­
    ких наслідків,-

караються позбавленням волі на строк від семи до дванадцяти років.

  1. Дії, передбачені частинами першою або другою цієї статті, що призвели
    до загибелі людини,-

караються позбавленням волі на строк від десяти до п’ятнадцяти років або довічним позбавленням волі.

 

Стаття 258

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

637

 

  1. Створення терористичної групи чи терористичної організації, керівницт­
    во такою групою чи організацією або участь у ній, а так само матеріальне, ор­
    ганізаційне чи інше сприяння створенню або діяльності терористичної групи
    чи терористичної організації-

караються позбавленням волі на строк від восьми до п’ятнадцяти років.

  1. Звільняється від кримінальної відповідальності за діяння, передбачене
    в частині четвертій цієї статті, особа, крім організатора і керівника, яка доб­
    ровільно повідомила про нього правоохоронний орган і сприяла припиненню
    існування або діяльності терористичної групи чи організації або розкриттю
    злочинів, вчинених у зв’язку із створенням або діяльністю такої групи чи ор­
    ганізації, якщо в її діях немає складу іншого злочину.
  2. Під тероризмом звичайно розуміють залякування населення і органів влади з ме­
    тою досягнення злочинних намірів. Він полягає у погрозі насильством, підтриманні
    стану постійного страху з метою досягнути певних політичних чи інших цілей, спону­
    кати до певних дій, привернути увагу до особи терориста або організацій, які він пред­
    ставляє. Заподіяння чи загроза заподіяння шкоди є своєрідним попередженням про мо­
    жливість спричинення більш тяжких наслідків, якщо вимоги терористів не буде спри­
    йнято. Характерною ознакою тероризму є його відкритість, коли про мету заподіяння
    шкоди чи погрози, про вимоги широко розголошується.

КК містить низку норм, які встановлюють відповідальність за різні акти тероризму (зокрема, це статті 258, 259, 266).

  1. Об’єктом злочину, передбаченого ст. 258, є громадська безпека від проявів теро­ризму.
  2. Об’єктивна сторона злочину може проявитися у таких формах:

 

  • застосування зброї, вчинення вибуху, підпалу чи інших дій, які створювали не­безпеку для життя чи здоров’я людини, або заподіяння значної майнової шкоди чи на­стання інших тяжких наслідків;
  • погроза вчинення зазначених дій (ч. 1 ст. 258);
  • створення терористичної групи чи терористичної організації;
  • керівництво такою групою чи організацією;
  • участь у ній;
  • матеріальне, організаційне чи інше сприяння створенню або діяльності терорис­тичної групи чи терористичної організації (ч. 4 ст. 258).

Під застосуванням зброї при вчиненні терористичного акту слід розуміти її вико­ристання за цільовим призначенням – здійснення вибухів, прицільних пострілів чи хао­тична стрільба в місцях знаходження людей, нанесення ударів холодною зброєю.

Про поняття підпалу і вибуху див. коментар до ст. 113.

Інші дії, які створювали небезпеку- це вчинки, внаслідок яких виникала реальна загроза настання наслідків у вигляді смерті чи завдання тілесних ушкоджень, знищення чи пошкодження майна, перерви руху транспортних засобів, роботи підприємств, уста­нов, організацій. До них, зокрема, відноситься застосування отруйних чи сильнодіючих речовин, затоплення, руйнування висотних споруд, а також гребель та інших гідротех­нічних споруд, поширення збудників заразних хвороб тощо.

Про поняття погрози див. коментар до статей 127, 152.

Створення терористичної групи чи терористичної організації, керівництво такою органЬацією, участь у терористичній органЬації, матеріальне, організацій­не чи інше сприяння створенню або діяльності терористичної групи чи терорис­тичної організації за своїм змістом збігаються з аналогічними діями щодо злочинних організацій та організованих груп (див. коментар до статей 28 і 255).

Відмінність між терористичною групою і терористичною організацією полягає в тому, що терористична група створюється для вчинення конкретного терористичного акту чи кількох таких актів, а терористична організація має діяти невизначений час,

 

638

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

Розділ IX

 

займатися терористичною діяльністю постійно, до досягнення певної мети. Діяння ж, які вчиняються у зв’язку з організованою терористичною діяльністю, за своїм змістом аналогічні тим, що виконуються стосовно інших видів злочинних організацій.

Створення небезпеки для життя чи здоров’я людини або заподіяння значної майнової шкоди чи настання інших тяжких наслідків (ч. 1 ст. 258) полягають у та­ких змінах в навколишньому світі, коли виникає реальна загроза, високий ступінь ймо­вірності заподіяння дійсної шкоди життю чи здоров’ю особи, власності, нормальному функціонуванню транспорту, зв’язку, забезпеченню споживачів водою, енергією, про­дуктами харчування тощо. Реальність загрози визначається з урахуванням місця та часу терористичного акту, наявності людей чи матеріальних цінностей, використовуваних знарядь та засобів, їх вражаючих властивостей і потужності тощо.

  1. Суб’єктом злочину є осудна особа, яка досягла 14-річного віку.
  2. Суб’єктивна сторона терористичного акту характеризується прямим умислом і хоча б однією спеціальною метою, зазначеною в диспозиції ч. 1 ст. 258: а) порушення громадської безпеки, залякування населення; б) провокація воєнного конфлікту, міжна­родного ускладнення; в) вплив на прийняття рішень чи вчинення або невчинення дій ор­ганами державної влади чи органами місцевого самоврядування, службовими особами цих органів, об’єднаннями громадян, юридичними особами; г) привернення уваги гро­мадськості до певних політичних, релігійних чи інших поглядів винного (терориста).

Суб’єктивна сторона злочину, передбаченого ч. 4 ст. 258, характеризується прямим умислом.

  1. Кваліфікованими видами терористичного акту є: 1) вчинення його повторно;
    2) вчинення його за попередньою змовою групою осіб; 3) заподіяння ним значної май­
    нової шкоди; заподіяння ним інших тяжких наслідків (ч. 2 ст. 258), а особливо квалі­
    фікованим – загибель людини.

Повторність має місце при вчиненні терористичного акту особою, яка раніше вчинила такий же закінчений злочин або ж перерваний на стадії готування чи замаху і знову вчинила посягання, передбачене ст. 258.

Про поняття вчинення злочину за попередньою змовою групою осіб див. ст. 28 і коментар до неї.

Заподіяння значної майнової шкоди чи інших тяжких наслідків має місце при настанні наслідків у вигляді знищення чи пошкодження майна, заподіянні реальної шкоди, загроза якої передбачена ч. 1 ст. 258. Те, що майнова шкода є значною, а інші наслідки – тяжкими, визначається з урахуванням вартості майна, затрат на відвернення загрози чи ліквідацію збитків, кількості осіб, які потерпіли внаслідок акту тероризму, характеру і розміру заподіяної їм матеріальної, моральної та іншої шкоди тощо. До тяж­ких наслідків належить і заподіяння тяжкого тілесного ушкодження хоча б одному по­терпілому.

Загибель людини передбачає смерть хоча б однієї особи.

  1. Звільнення від кримінальної відповідальності за діяння, передбачене ст. 258,
    можливе при певній позитивній посткримінальній поведінці. Його умовами згідно з ч. 5
    ст. 258 є: 1) вчинення дій, передбачених ч. 4 ст. 258, у формі участі в терористичній
    групі чи терористичній організації або сприяння їх створенню або діяльності; 2) добро­
    вільне повідомлення правоохоронного органу про вчинене; 3) сприяння: а) припиненню
    існування або діяльності терористичної групи або терористичної організації або б) роз­
    криттю злочинів, вчинених у зв’язку зі створенням або діяльністю такої групи чи орга­
    нізації; 4) відсутність у діях особи складу іншого злочину.

Завідомо неправдиве повідомлення про загрозу безпеці громадян, знищення чи пошкодження об’єктів власності

  1. Завідомо неправдиве повідомлення про підготовку вибуху, підпалу або інших дій, які загрожують загибеллю людей чи іншими тяжкими наслідками,-

Стаття 259.

 

Стаття 260

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

639

 

карається штрафом від п’ятисот до тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до п’яти років.

  1. Те саме діяння, якщо воно спричинило тяжкі наслідки або вчинене повторно,-

карається позбавленням волі на строк від двох до семи років.

(Стаття 259 зі змінами, внесеними згідно з Законом № 3075-111 від 07.03.2002 p.).

  1. Об’єкт цього злочину – громадська безпека в частині надання населенню досто­вірної інформації про загрозу злочинних посягань. Поширення неправдивих відомостей створює обстановку загального страху і невпевненості, викликає недовіру до органів влади, може породити паніку, а тим самим порушує безпеку суспільства.
  2. Об’єктивна сторона злочину характеризується єдиною обов’язковою ознакою -суспільно небезпечною дією, яка полягає у завідомо неправдивому повідомленні про терористичний акт.

Це повідомлення може бути зроблене будь-яким способом і доведене до широкого кола осіб чи повідомлене хоча б одній особі з тим, щоб воно набуло дальшого поши­рення. За своїм змістом воно стосується здійснення в майбутньому загальнонебезпеч-них дій, які становлять об’єктивну сторону терористичного акту, і є, безсумнівно, оче­видно неправдивим.

  1. Суб’єкт злочину загальний.
  2. Суб’єктивна сторона злочину характеризується умисною виною. При цьому особа точно, достовірно знає, що поширена нею інформація є неправдивою, розуміє, що такі повідомлення викликають обстановку страху в населення, порушують громадську безпе­ку. Тим самим винний усвідомлює суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачає їх суспільно небезпечні наслідки у вигляді шкоди громадській безпеці. Бажаючи настан­ня таких наслідків – а це має місце тоді, коли винний прагне дезорганізувати діяльність підприємства, установи, організації, викликати паніку,- він діє з прямим умислом.
  3. Кваліфікований вид злочину має місце тоді, коли він: 1) спричинив тяжкі на­слідки; 2) вчинений повторно.

Наявність тяжких наслідків визначається з урахуванням кількості осіб, спокій яких було порушено, матеріальних витрат на відвернення можливої загрози, майнової та іншої шкоди від перерви в роботі підприємств, установ, організацій та інших анало­гічних обставин.

Про поняття повторності див. ст. 32 і коментар до неї.