КПК: НАУКОВО-ПРАКТИЧНИЙ КОМЕНТАР Ч. 9

ч. 1   ч. 2   ч. 3   ч. 4   ч. 5   ч. 6   ч. 7   ч. 8   ч. 9   ч. 10   ч. 11   ч. 12   ч. 13   ч. 14   ч. 15   ч. 16   ч. 17

Стаття 226

Особливості допиту малолітньої або неповнолітньої особи

  1. Допит малолітньої або неповнолітньої особи проводиться у присутності за­конного представника, педагога або психолога, а за необхідності – лікаря.
  2. Допит малолітньої або неповнолітньої особи не може продовжуватися без перерви понад одну годину, а загалом – понад дві години на день.
  3. Особам, які не досягли шістнадцятирічного віку, роз’яснюється обов’язок про необхідність давання правдивих показань, не попереджуючи про кримінальну відпо­відальність за відмову від давання показань і за завідомо неправдиві показання.
  4. До початку допиту особам, зазначеним у частині першій цієї статті, роз’яснюється їхній обов’язок бути присутніми при допиті, а також право запере­чувати проти запитань та ставити запитання.
  5. У цілому допит малолітньої або неповнолітньої особи ведеться за правилами ст. 224 КПК. Стаття, що коментується, встановлює лише особливості допиту. Для їх застосування необхідно враховувати лише вік особи, яка допитується, на момент про­вадження слідчої дії.

Відповідно до пп. 11, 12 ч. 1 ст. 3 КПК малолітня особа – це дитина до досягнен­ня нею чотирнадцяти років. Неповнолітня особа – це малолітня особа, а також дити­на у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років.

Набуття неповнолітнім цивільно-правової дієздатності в повному обсязі до 18 років (у разі реєстрації шлюбу – ст. 34 ЦК України, під час роботи за трудовим договором, зайняття підприємницькою діяльністю, у разі запису матір’ю або батьком дитини – ст. 35 ЦК України) не є підставою для застосування загальних правил допиту.

Допит малолітньої або неповнолітньої особи проводиться обов’ язково у присут­ності законного представника, педагога або психолога, а за необхідності – лікаря. Стосовно допиту малолітніх поняття «педагог» включає також і вихователів дитячих дошкільних установ. Допит неповнолітнього підозрюваного здійснюється також у при­сутності захисника (ст. 490 КПК).

Присутність лікаря разом із законним представником, педагогом або психологом необхідна при наявності даних про розумову відсталість дитини, її хворобливість тощо.

Як законні представники до участі в допиті можуть бути залучені батьки (усинов- лювачі), а в разі їх відсутності – опікуни чи піклувальники особи, інші повнолітні близькі родичі чи члени сім’ ї, а також представники органів опіки і піклування, уста­нов і організацій, під опікою чи піклуванням яких перебуває неповнолітній.

Процесуальний порядок залучення законного представника до участі у криміналь­ному провадженні передбачений ст. 44 КПК.

Батьки та інші законні представники, як правило, мають авторитет і довіру не­повнолітнього, можуть сприяти встановленню контакту з дитиною, отриманню прав­дивих показань, а також захисту його прав і законних інтересів. Разом з тим, якщо є підстави вважати, що батьки або інші законні представники заінтересовані в не­правдивих показаннях неповнолітнього, справляють на нього негативний вплив чи їх інтереси суперечать інтересам особи, яку вони представляють, за рішенням слідчого чи прокурора такий законний представник замінюється іншим.

Кримінальний процесуальний закон чітко не регламентує права і обов’язки педа­гога та психолога. Уявляється, що вони виступають у даному випадку як спеціалісти. Педагог повинен займатися вихованням і навчанням малолітніх або неповнолітніх такого ж віку, що і дитина, яка підлягає допиту. Психолог повинен бути фахівцем у галузі дитячої та юнацької психології. Завдання педагога або психолога допомогти слідчому встановити психологічний контакт, виробити правильну тактику проведен­ня допиту, сформулювати запитання з урахуванням дитячої психіки або індивідуаль­них особливостей психіки неповнолітнього. Для цього педагог або психолог може бути ознайомлений із деякими обставинами кримінального провадження, даними про особу неповнолітнього, про його ставлення до підозрюваного, потерпілого, про подію злочину тощо.

Педагог може бути викликаний через адміністрацію школи або дитячої дошкільної установи, в порядку, передбаченому гл. 11 КПК.

У разі необхідності для вирішення питання про наявність у неповнолітнього пси­хічного захворювання чи затримки психічного розвитку та його здатності повністю або частково усвідомлювати значення своїх дій і керувати ними в конкретній ситуації призначається комплексна психолого-психіатрична експертиза (ч. 1 ст. 486 КПК).

Особи, що мають право брати участь у допиті неповнолітнього, чітко вказані в за­коні. Тому слідчий чи прокурор має право відмовити учасникам процесу в їх прохан­ні бути присутніми при проведенні допиту, навіть у тому випадку, якщо ця слідча дія проводиться за їх клопотанням. Цей висновок можна зробити при подоланні за допо­могою колізійних правил колізії, яка виникає при тлумаченні ч. 6 ст. 223 та ч. 1 ст. 226 КПК. Оскільки ч. 1 ст. 226 є нормою спеціальною щодо ч. 6 ст. 223 КПК, застосуван­ню підлягає саме вона.

  1. Тривалість допиту неповнолітнього визначається часом, необхідним і достатнім для отримання від нього в розумному режимі відомостей, що мають значення для кримінального провадження. Але оскільки проведення допиту пов’язано із важким психологічним напруженням, діти швидко втомлюються, вони стають неуважними, статтею передбачається час проведення допиту, який не може продовжуватися без перерви понад одну годину, а загалом – понад дві години на день.

Закон не встановлює тривалості перерви. Слідчий повинен визначити її за своїм внутрішнім переконанням. Допомогу в цьому можуть йому надати законні представ­ники, педагог, психолог чи лікар, які присутні при допиті. У будь-якому випадку слід враховувати вік дитини, її процесуальний статус, психічне здоров’я, психологічні особливості, здатність швидко втомлюватися, вміння зосереджувати увагу тощо.

  1. Неповнолітні у віці до 16 років не попереджаються про кримінальну відпові­дальність за відмову від дачі показань і за надання неправдивих показань. Разом з тим слідчий повинен у зрозумілих виразах роз’ яснити дитині, що дача правдивих показань – це її громадський обов’язок, про що в протоколі допиту робиться відмітка.
  2. До початку допиту законному представнику, педагогу, психологу або лікарю роз’яснюється їхній обов’язок з’явитися на виклик слідчого, бути присутніми при допиті, ставити запитання, а також право заперечувати проти запитань. Слідчий, про­курор має право відвести поставлене запитання, але відведене запитання повинно бути занесене до протоколу (див. також ч. 2 ст. 491 КПК).

Стаття 227

Участь законного представника, педагога, психолога або лікаря у слідчих (розшукових) діях за участю малолітньої або неповнолітньої особи

  1. При проведенні слідчих (розшукових) дій за участю малолітньої або неповно­літньої особи забезпечується участь законного представника, педагога або психоло­га, а за необхідності – лікаря.
  2. До початку слідчої (розшукової) дії законному представнику, педагогу, психо­логу або лікарюроз ‘яснюється їхнє право за дозволом ставити уточнюючі запитан­ня малолітній або неповнолітній особі.
  3. У виняткових випадках, коли участь законного представника може завдати шкоди інтересам малолітнього або неповнолітнього свідка, потерпілого, слідчий, прокурор за клопотанням малолітнього або неповнолітнього чи з власної ініціативи має право обмежити участь законного представника у виконанні окремих слідчих (розшукових) дій або усунути його від участі у кримінальному провадженні та за­лучити замість нього іншого законного представника.
    1. Відповідно до пп. 11, 12 ч. 1 ст. 3 КПК малолітня особа – це дитина до досяг­нення нею чотирнадцяти років. Неповнолітня особа – це малолітня особа, а також дитина у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років.

При проведенні будь-яких слідчих (розшукових) дій, передбачених КПК, за учас­тю малолітньої або неповнолітньої особи слідчим чи прокурором забезпечується обов’язкова участь законного представника, педагога або психолога, а за необхіднос­ті – лікаря.

Набуття неповнолітнім цивільно-правової дієздатності в повному обсязі до 18 років (у разі реєстрації шлюбу – ст. 34 ЦК України, під час роботи за трудовим до­говором, зайняття підприємницькою діяльністю, у разі запису матір’ю або батьком дитини – ст. 35 ЦК України) не є підставою для відмови у виклику до участі у слідчій дії вказаних у ч. 1 ст. 227 осіб.

Як законні представники до участі в допиті можуть бути залучені батьки (усинов- лювачі), а в разі їх відсутності – опікуни чи піклувальники особи, інші повнолітні близькі родичі чи члени сім’ ї, а також представники органів опіки і піклування, уста­нов і організацій, під опікою чи піклуванням яких перебуває неповнолітній.

Процесуальний порядок залучення законного представника до участі у криміналь­ному провадженні передбачений ст. 44 КПК.

Стосовно малолітніх поняття «педагог» включає також і вихователів дитячих до­шкільних установ.

Кримінальний процесуальний закон чітко не регламентує права і обов’язки педа­гога або психолога. Уявляється, що вони виступають у такому випадку як спеціалісти. Педагог повинен займатися вихованням і навчанням малолітніх або неповнолітніх такого ж віку, що і дитина, яка бере участь у слідчій дії. Психолог має бути фахівцем у галузі дитячої та юнацької психології. Завдання педагога та психолога допомогти слідчому встановити психологічний контакт із неповнолітнім, виробити правильну тактику проведення слідчої дії, сформулювати, якщо це необхідно, запитання з ура­хуванням дитячої психіки. Для цього педагог або психолог може бути ознайомлений із деякими обставинами кримінального провадження, даними про особу неповноліт­нього, про його ставлення до підозрюваного, потерпілого, про подію злочину тощо.

Педагог може бути викликаний через адміністрацію школи або дитячої дошкільної установи у порядку, передбаченому гл. 11 КПК.

Під необхідними випадками, які потребують участі лікаря при проведенні слідчої (розшукової) дії за участю малолітньої або неповнолітньої особи, слід розуміти ви­падки, коли є дані про розумову відсталість дитини, психічне захворювання, хворо­бливий стан тощо.

  1. До початку слідчої (розшукової) дії законному представнику, педагогу, психо­логу або лікарю, окрім їх прав та обов’ язків, передбачених статтями 44, 71 КПК, роз’ яснюється їхнє право за дозволом слідчого чи прокурора ставити уточнюючі за­питання малолітній або неповнолітній особі.
  2. Батьки та інші законні представники, як правило, мають авторитет і довіру не­повнолітнього, можуть сприяти встановленню контакту з дитиною, а також захисту його прав і законних інтересів. Разом з тим у виняткових випадках, коли участь за­конного представника може завдати шкоди інтересам малолітнього або неповноліт­нього свідка, потерпілого, слідчий, прокурор за клопотанням малолітнього або не­повнолітнього чи з власної ініціативи має право обмежити участь законного пред­ставника у виконанні окремих слідчих (розшукових) дій або усунути його від участі у кримінальному провадженні взагалі та залучити замість нього іншого законного представника. До таких, зокрема, можна віднести випадки, коли є підстави вважати, що законні представники заінтересовані в неправдивих показаннях неповнолітнього, справляють на нього негативний вплив чи їх інтереси суперечать інтересам особи, яку вони представляють, тощо.

Закон не передбачає фіксування рішення слідчого чи прокурора про обмеження участі законного представника у виконанні окремих слідчих (розшукових) дій або усунення його від участі у кримінальному провадженні. Втім, оскільки таке рішення безпосередньо стосується прав і законних інтересів неповнолітнього та його законно­го представника, таке рішення повинно бути зафіксовано в постанові з обов’язковим мотивуванням його прийняття. Така постанова має бути складена з додержанням ви­мог ч. 5 ст. 110 КПК та є обов’язковою для виконання.

Стаття 228

Пред’явлення особи для впізнання

  1. Перед тим, як пред ‘явити особу для впізнання, слідчий, прокурор попередньо з ‘ясовує, чи може особа, яка впізнає, впізнати цю особу, опитує її про зовнішній вигляд і прикмети цієї особи, а також про обставини, за яких вона бачила цю особу, про що складає протокол. Якщо особа заявляє, що вона не може назвати прикмети, за яки­ми впізнає особу, проте може впізнати її за сукупністю ознак, у протоколі зазнача­ється, за сукупністю яких саме ознак вона може впізнати особу. Забороняється попередньо показувати особі, яка впізнає, особу, яка повинна бути пред’явлена для впізнання, та надавати інші відомості про прикмети цієї особи.
  2. Особа, яка підлягає впізнанню, пред ‘являється особі, яка впізнає, разом з інши­ми особами тієї ж статі, яких має бути не менше трьох і які не мають різких від­мінностей у віці, зовнішності та одязі. Перед тим як пред ‘явити особу для впізнання, їй пропонується у відсутності особи, яка впізнає, зайняти будь-яке місце серед інших осіб, які пред ‘являються.
  3. Особі, яка впізнає, пропонується вказати на особу, яку вона має впізнати, і по­яснити, за якими ознаками вона її впізнала.
  4. З метою забезпечення безпеки особи, яка впізнає, впізнання може проводитися в умовах, коли особа, яку пред ‘являють для впізнання, не бачить і не чує особи, яка впізнає, тобто поза її візуальним та аудіоспостереженням. Про умови проведення такого впізнання та його результати зазначається в протоколі. Про результати впізнання повідомляється особа, яка пред’являлася для впізнання.
  5. При пред ‘явленні особи для впізнання особі, щодо якої згідно з цим Кодексом вжито заходів безпеки, відомості про особу, взяту під захист, до протоколу не вно­сяться і зберігаються окремо.
  6. За необхідності впізнання може провадитися за фотознімками, матеріалами відеозапису з додержанням вимог, зазначених у частинах першій і другій цієї статті.

Проведення впізнання за фотознімками, матеріалами відеозапису виключає можли­вість у подальшому пред ‘явленні особи для впізнання.

  1. Фотознімок з особою, яка підлягає впізнанню, пред ‘являється особі, яка впізнає, разом з іншими фотознімками, яких повинно бути не менше трьох. Фотознімки, що пред ‘являються, не повинні мати різких відмінностей між собою за формою та ін­шими особливостями, що суттєво впливають на сприйняття зображення. Особи на інших фотознімках повинні бути тієї ж статі і не повинні мати різких відмінностей у віці, зовнішності та одязі з особою, яка підлягає впізнанню.

Матеріали відеозапису з зображенням особи, яка підлягає впізнанню, можуть бути пред’явлені лише за умови зображення на них не менше чотирьох осіб, які по­винні бути тієї ж статі і не повинні мати різких відмінностей у віці, зовнішності та одязі з особою, яка підлягає впізнанню.

  1. При пред ‘явленні особи для впізнання можуть бути залучені спеціалісти для фіксування впізнання технічними засобами, психологи, педагоги та інші спеціалісти.
  2. За правилами цієї статті може здійснюватися пред ‘явлення особи для впізнан­ня за голосом або ходою, при цьому впізнання за голосом повинно здійснюватися поза візуальним контактом між особою, що впізнає, та особами, які пред ‘явлені для впіз­нання.
  3. Пред’явлення для впізнання – це самостійна слідча дія, яка полягає в пред’явленні свідку, потерпілому, підозрюваному в передбаченому законом порядку певного об’ єкта, для того щоб вони могли встановити його тотожність або відмінність з тим об’ єктом, який спостерігали раніше, зберегли в пам’яті і про який давали показання (статті 228-231 КПК).

Залежно від об’єкта розрізняють пред’явлення для впізнання осіб (ст. 228 КПК), речей (ст. 229 КПК), а також трупа (ст. 230 КПК).

Пред’явлення для впізнання проводиться без винесення про це спеціальної по­станови. У процесі провадження цієї слідчої дії особа, якій пред’являється об’єкт для впізнання, називається впізнаючий. Впізнаючими можуть бути свідки, потерпілі, під­озрювані. Пред’явлення особи для впізнання як слідчу дію необхідно відрізняти від пред’явлення осіб, здійснюваного при провадженні інших слідчих дій, наприклад, пред’явлення фотографії в ході допиту (узнавання).

Обов’язковою умовою проведення цієї слідчої дії є попереднє опитування слідчим, прокурором впізнаючого про обставини, за яких той бачив особу, що підлягає впіз­нанню, про її зовнішній вигляд, прикмети, особливості тощо. З’ясувавши обставини, при яких впізнаючий спостерігав особу, що підлягає впізнанню, необхідно встанови­ти об’єктивні і суб’єктивні чинники, що впливають на повноту і правильність сприй­няття: у якому стані був допитуваний перед початком і після події, у процесі спосте­реження; якими були спрямованість уваги, тривалість сприйняття; чи немає у впізна­ючого дефектів слуху, зору, чи добре він запам’ятовує обличчя людей; чому впізнаю­чий запам’ятав саме ці ознаки особи, що підлягає впізнанню.

За результатами опитування складається протокол з дотриманням вимог статей 104, 231 КПК. У коментованій статті чітко не вказано, що перед безпосереднім пред’явленням особи для впізнання проводиться допит, мова йде про «попереднє з’ясування» та «опитування». Утім уявляється, що відомості, які надаються в ході опи­тування, є таким процесуальним джерелом доказів, як показання, що надаються, як це зазначено в ч. 1 ст. 95 КПК, під час допиту. Саме тому попередньо з’ясування обставин перед пред’явленням для впізнання повинно відбуватися за правилами допиту (ст. 224 КПК) з обов’язковим роз’ясненням учасникам слідчої дії їх процесуальних прав, обов’язків та можливої відповідальності свідків та потерпілих за дачу завідомо неправ­дивих показань, а свідків ще й за відмову давати показання. Саме такий порядок уявля­ється більш прийнятним, оскільки під час опитування можуть бути надані неправдиві відомості, за дачу яких особа не буде нести жодної відповідальності.

Якщо в процесі з’ясування обставин свідок, потерпілий, підозрюваний у своїх показаннях указують на наявність в особи, яку впізнають, будь-якої чітко вираженої або такої, що рідко зустрічається, неповторної ознаки (відсутність ноги, руки, ока, наявність татуювання, родимої плями, шраму характерної конфігурації і та ін.), пред’явлення для впізнання у такому разі є необов’язковим. Наявність у особи таких особливих, неповторних ознак і ототожнення цієї особи можна здійснити шляхом проведення її допиту або освідування.

Пред’явлення особи для впізнання можливе і тоді, коли одна з осіб, що беруть участь у кримінальному провадженні, заявляє про особисте знайомство з іншою, а остання це заперечує. У таких випадках у протоколі допиту впізнаючого, що заявив про особисте знайомство, необхідно також відобразити основні ознаки зовнішності, прикмети особи, яку він може впізнати.

Якщо особа, що впізнає, заявляє, що не пам’ятає ніяких зовнішніх ознак, за якими він міг би впізнати певну особу, або не може назвати прикмети, за якими впізнає іншу особу, необхідно з’ясувати причину цього. Можливо, допитуваний має хорошу зо­рову пам’ять, але йому важко описати зовнішність особи. Для людини, що не має таких навичок, опис зовнішності іншої особи – завдання психологічно більш важке, ніж саме візуальне впізнання. У цій ситуації, можливо, доцільно відкласти слідчу дію, перенісши її проведення на пізніший час. Відпочивши, нервові клітини відновлять свою нормальну роботу, порушену в результаті стресу, перенапруження, і тимчасово забуте може бути відтворене знов (така властивість пам’яті у психології називається ремінісценцією).

Якщо впізнаючий заявляє, що не може назвати прикмети, за якими впізнає іншу особу, але впевнений, що може впізнати її за сукупністю ознак, у протоколі обов’язково слід зазначити ці ознаки.

При проведенні пред’явлення для впізнання слід ураховувати правильність ви­бору моменту проведення цієї слідчої дії. Загальновідомо, що впізнаючий із часом забуває образ раніше сприйнятої особи або об’єкта, що є процесом, який цілком мож­на пояснити з погляду психології. Таким чином, зволікання з провадженням вказаної слідчої дії містить небезпеку того, що після певного часу особа, що раніше сприйма­лася, або об’єкт можуть взагалі бути невпізнані, або впізнаючий не зможе аргументу­вати свій висновок про впізнання, або забування призведе до заміни того, що запам’яталося чимось схожим з ним, що спричинить помилкове впізнавання, поставить під сумнів доказове значення слідчої дії. Якщо ж особа, яка впізнає, категорично за­являє, що не пам’ятає особу або річ, які передбачається пред’явити для впізнання, необхідності у провадженні такої слідчої дії немає. Тому питання про пред’явлення до впізнання у вищеописаних ситуаціях повинне вирішуватися у кожному окремому випадку з огляду на особливості обставини кримінального провадження, впізнаючого і внутрішнє переконання слідчого чи прокурора.

При пред’явленні для впізнання участь понятих є обов’язковою. Слідчий, про­курор зобов’язані запросити не менше двох незаінтересованих осіб (понятих). Ви­нятками є випадки застосування безперервного відеозапису ходу проведення цієї слідчої дії. Але і в цьому випадку поняті можуть бути запрошені, якщо слідчий, про­курор вважатиме це за доцільне (ч. 7 ст. 223 КПК).

Забороняється попередньо показувати особі, яка впізнає, особу, яка повинна бути пред’явлена для впізнання. Тому слідчий чи прокурор зобов’язані вжити заходів, що виключають зустріч цих осіб і будь-які способи впливу на впізнаючого. Така вимога закону пояснюється урахуванням властивостей людської психіки, оскільки краще запам’ятовується і відтворюється той образ людини, що сприйнятий пізніше. Отже, необхідно, щоб між сприйняттям впізнаючим особи, яка пред’являється для впізнан­ня, під час вчинення злочину чи при інших обставинах, та моментом пред’ явлення для пізнання не було опосередкованої ланки, тобто вони не повинні більше зустріча­тися. Цим же пояснюється заборона на проведення пред’явлення особи для впізнання після впізнання за фотознімками, матеріалами відеозапису, що міститься у частині шостій цієї статті. Неприпустимо також проводити повторне пред’явлення особи для впізнання тим самим впізнаючим та за тими самими ознаками.

Забороняється також надавати особі, що впізнає, будь-які відомості про прикмети особи, яка підлягає впізнанню. Інакше можна ставити питання про недотримання ви­мог закону при проведенні слідчої дії та визнання її результатів недопустимими.

Недоцільно пред’являти для впізнання одну особу іншій, якщо: а) жодна з них не заперечує факту знайомства; б) у особи, що впізнає, є фізичні або психічні недоліки, що беруть під сумнів можливість впізнання; в) особа, що впізнає, раніше брала участь у слідчих діях, у ході яких вже бачила особу, що пред’являється для впізнання. Недо­цільно також пред’являти особу для впізнання, якщо суттєво змінилася її зовнішність. У цьому випадку можна пред’явити особу для впізнання за фотознімком чи відеоза- писом.

  1. Починаючи проведення слідчої дії, особа, яка її проводить, повинна роз’яснити права і обов’язки особам, які беруть у ній участь, а також процесуальний порядок її проведення.

Особа, що підлягає впізнанню, пред’являється впізнаючому разом з іншими осо­бами в кількості не менше трьох. Понятий не може бути одночасно особою, що пред’являється для пізнання. Особи, серед яких пред’являється той, що підлягає впізнанню, повинні бути однієї статі і по можливості схожі з ним за зовнішністю (вік, зріст, вага, статура, форма і колір обличчя, довжина і колір волосся, колір очей) і одя­гом. Така вимога закону спрямована на те, щоб виключити помилки при впізнанні. Наявність в особи, що підлягає впізнанню, ознак, що різко відрізняють її від решти осіб, серед яких вона пред’являється (це можуть бути, наприклад, наручники на під­озрюваному, його неохайний зовнішній вигляд: неголеність, нечесане волосся, пом’ятий одяг, відсутність ременя на брюках і шнурків на взутті, наявність особливої прикмети), мимовільно привертає увагу впізнаючого, наштовхує його на думку, що саме ця особа є тим, кого потрібно впізнати. Слід враховувати расову і національну приналежність особи. Неприпустимо пред’явлення для впізнання осіб різних націо­нальностей, коли виявляються національні особливості зовнішності.

Виконуючи вимоги процесуального закону, необхідно у відсутності впізнаючого запропонувати особі, що пред’являється для впізнання, зайняти будь-яке місце серед інших осіб, що пред’являються для впізнання. Цей прийом спрямований на посилен­ня гарантій прав того, хто підлягає впізнанню.

У законі не вирішене питання про процесуальне становище осіб, що пред’являються для впізнання. Запрошувані для участі у провадженні цієї слідчої дії громадяни, як правило, охоче йдуть назустріч проханню слідчого чи прокурора, але разом з тим вони можуть і відмовитися. Таким чином, для участі у провадженні слідчої дії як особи, що пред’являється для впізнання, потрібна особиста згода такої особи. Громадянин повинен бути ознайомлений із процедурою пред’явлення для впізнання, щоб сприяти успішному проведенню цієї слідчої дії відповідно до закону. Особа, що провадить впізнання, має право попередити осіб, що беруть участь у проведенні слідчої дії, про недопустимість розголошення відомостей досудового розслідування, що стали їм відомі, та про кримінальну відповідальність за це, встановлену законом (ст. 222 КПК).

Після того, як особа, яка підлягає впізнанню, займе місце серед осіб, що пред’являються, запрошується впізнаючий і йому після роз’яснення суті слідчої дії, що проводиться, пропонується уважно оглянути громадян, які пред’являються для впізнання, і вказати особу, яку він пізнає. Підганяти пізнаючого не можна. На його прохання з дозволу слідчого чи прокурора всі особи, що пред’являється для впізнан­ня, або ті, на кого вкаже впізнаючий, можуть змінити своє положення: встати, пройти деяку відстань, зробити певні рухи, жести, сказати фрази. У такому випадку непри­пустимими є прийоми, що скеровують увагу впізнаючого на особу, яка підлягає впіз­нанню, що містять підказку і програмують результат впізнання.

Результатом пред’ явлення для впізнання може бути ототожнення (впізнання кон­кретної особи), встановлення схожості, невпізнання.

Якщо впізнаючий упізнав кого-небудь із пред’явлених осіб, то на прохання проку­рора або слідчого він указує рукою на цю людину, щоб всім присутнім було зрозуміло, про кого саме йде мова. Потім необхідно запропонувати впізнаючому назвати прикме­ти, за якими він впізнав указаного ним громадянина, з’ ясувати, чи не бачить він яких- небудь змін у зовнішньому вигляді особи, що впізнана, якщо такі спостерігаються, та в чому вони конкретно виражені. Слід також уточнити, скільки разів раніше і за яких обставин бачив впізнаючий цю особу, навести короткі відомості про характер злочину і про конкретні дії особи, що впізнана. Впізнаючий не повинен повторювати свої ко­лишні показання в повному обсязі, оскільки все вже зафіксовано в протоколі.

При заяві впізнаючого про те, що він нікого з пред’явлених осіб не впізнав, необ­хідно з’ясувати, на чому заснований висновок впізнаючого: або він не пам’ятає образ людини, що раніше спостерігалася ним, або добре пам’ятає його і абсолютно пере­конаний, що серед пред’явлених осіб немає того, якого він бачив раніше.

Якщо при провадженні слідчої дії впізнаючий вкаже як на особу, ним впізнану, на кого-небудь з громадян, серед яких знаходиться той, що підлягає впізнанню, або на понятого, слідчий повинен вислухати всі доводи впізнаючого і зазначити цей факт у протоколі.

У слідчій практиці може виникнути необхідність пред’явлення декількох осіб одному пізнаючому. У таких випадках провадиться пред’явлення для впізнання кож­ної особи окремо.

  1. Закон встановлює ряд заходів, спрямованих на забезпечення безпеки особи впізнаючого. З цією метою впізнання може проводитися за умов, коли особа, яку пред’являють для впізнання, не бачить і не чує особи, яка впізнає, тобто поза її візу­альним та аудіоспостереженням.

Підстави для провадження такого виду пізнання повинні тлумачитися особою, що провадить дану слідчу дію, поширювально. Тобто таке впізнання може бути проведе­не не лише для забезпечення фізичної безпеки впізнаючого, але і з метою поперед­ження можливих процесуальних порушень із боку особи, яку впізнають. Слід урахо­вувати цілий ряд чинників. Наприклад, особисті якості впізнаючого суб’єкта (стан здоров’я, стать, вік, залежність від підозрюваного тощо), особисті якості особи, що пред’являється для впізнання (схильність до застосування насильства, минулі суди­мості, наявність злочинного оточення і невиявлених співучасників, вчинення проти­правної дії по попередніх справах, обізнаність про хід розслідування), обставини, пов’ язані з самим кримінальним провадженням (тяжкість злочину, спосіб його вчи­нення тощо).

У ході проведення впізнання поза візуальним та аудіоспостереженням також мають бути дотримані вимоги частин 1-3 статті, що коментується. Для об’єктивного і за­конного провадження слідчої дії в такому порядку необхідна участь не менше 4 по­нятих, оскільки впізнаючий і той, кого впізнають, перебувають поза візуальним та аудіоконтактом, у різних приміщеннях.

Практикою розроблені декілька способів пред’явлення для впізнання поза візу­альним та аудіоспостереженням. Суб’єкту може бути запропоновано спостерігати осіб, що пред’ являються, через ширму або із затемненої частини приміщення, де прово­диться впізнання, із суміжної кімнати при відкритих дверях, а також у спеціально обладнаному приміщенні, поділеному надвоє перегородкою із спеціального скла.

При проведенні цієї слідчої дії у приміщенні, де перебуває особа, взята під захист, обов’язковою є присутність осіб, які здійснюють заходи безпеки, про що зазначаєть­ся у протоколі.

Про умови проведення такого впізнання та його результати зазначається у про­токолі. Про результати впізнання повідомляється особа, яка пред’являлася для впіз­нання.

  1. При пред’явленні для впізнання особі, щодо якої згідно з КПК та Законом Укра­їни «Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві» від12.1993 р. вжито заходів безпеки, відомості про особу, взяту під захист, до про­токолу пред’явлення для впізнання не вносяться і зберігаються окремо.
  2. Якщо саму особу пред’явити для впізнання неможливо, закон допускає впізнан­ня її за фотознімками або матеріалами відеозапису. Таке впізнання можна провести, якщо особа, що підлягає пізнанню, померла, місцезнаходження її невідоме, перебуває у розшуку, тривалому відрядженні або відмовляється взяти участь у впізнанні.

Впізнання за фотографією або відеозаписом провадиться в тому ж процесуаль­ному порядку, що і впізнання особи, передбачене частинами 1-2 цієї статті, але з деякими особливостями. У матеріалах кримінального провадження має бути вка­зано, де і за яких обставин були знайдені фотографії чи відеозапис, які необхідно пред’явити.

  1. Фотографії кількістю не менше чотирьох (фотознімок з особою, яка підлягає впізнанню та інші фотознімки, яких має бути не менше трьох) однакових за форматом, наклеюються на бланк протоколу пред’явлення для впізнання або на чистий аркуш паперу, нумеруються, скріпляються печаткою і у такому вигляді пред’являються впіз­наючому в присутності не менше двох понятих. Черговість розміщення знімків узго­джується із понятими. У протоколі указуються прізвища, імена, по батькові осіб, чиї фотографії представлені для впізнання. Вимоги закону щодо процесуального порядку пред’явлення для впізнання за зовнішніми ознаками особи виконуються і при впіз­нанні за фотографією. Тобто особи на інших фотознімках мають бути тієї ж статі і не повинні мати різких відмінностей у віці, зовнішності та одязі з особою, яка підлягає впізнанню.

У тому випадку, якщо об’єкт впізнання (особа) відбито на кіно- або відеоплівці, матеріали відеозапису можуть бути пред’ явлені лише за умови зображення на них не менше чотирьох осіб, які повинні бути тієї ж статі і не повинні мати різких відміннос­тей у віці, зовнішності та одязі з особою, яка підлягає впізнанню. Інакше необхідний монтаж із фрагментів, що забезпечують додаткові кадри з участю інших осіб, разом з якими буде пред’явлена особа для впізнання. Такий відеозапис долучається до ма­теріалів кримінальної справи.

  1. При пред’явленні особи для впізнання слідчий чи прокурор можуть залучити для участі у слідчій дії спеціалістів для фіксування впізнання технічними засобами та інших спеціалістів. Якщо у слідчій дії бере участь неповнолітній, то обов’язково запрошуються його законний представник, педагог, психолог або у разі необхіднос­ті – лікар.

Психолог може залучатися до участі у слідчій дії не тільки у випадках, коли в ній бере якщо в ній приймає участь неповнолітній. Він може надати психологічну допо­могу потерпілому чи свідку, які знаходяться у стані сильного душевного хвилювання після вчиненого злочину, спостерігання відповідної події тощо.

Процесуальний порядок залучення вказаних осіб передбачений статтями 44, 71, 491 КПК.

  1. Пред’явлення для впізнання може бути проведене за динамічними (функціо­нальними) ознаками: особливостями голосу, мови (у тому числі і за фонограмою), ходи. Таке впізнання проводиться за правилами коментованої статті. Особливостями є те, що впізнання за голосом повинно здійснюватися поза візуальним контактом між особою, що впізнає, та особами, які пред’явлені для впізнання. Для об’єктивного і за­конного провадження слідчої дії в такому порядку необхідна участь не менше чотирьох понятих, оскільки впізнаючий і той, кого впізнають, повинні перебувати поза візуаль­ним контактом, але у присутності понятих.

Стаття 229

Пред’явлення речей для впізнання

  1. Перед тим, як пред ‘явити для впізнання річ, слідчий, прокурор або захисник спо­чатку запитує в особи, яка впізнає, чи може вона впізнати цю річ, опитує про ознаки цієї речі і обставини, за яких вона цю річ бачила, про що складається протокол. Якщо особа заявляє, що вона не може назвати ознаки, за якими впізнає річ, проте може впізнати її за сукупністю ознак, особа, яка проводить процесуальну дію, зазначає це у протоколі. Забороняється попередньо показувати особі, яка впізнає, річ, яка повинна бути пред’явлена для впізнання, та надавати інші відомості про її прикмети.
  2. Річ, що підлягає впізнанню, пред ‘являється особі, яка впізнає, в числі інших однорідних речей одного виду, якості і без різких відмінностей у зовнішньому вигляді, у кількості не менше трьох. Особі, яка впізнає, пропонується вказати на річ, яку вона впізнає, і пояснити, за якими ознаками вона її впізнала.
  3. Якщо інших однорідних речей не існує, особі, яка впізнає, пропонується пояснити, за якими ознаками вона впізнала річ, яка їй пред ‘являється в одному екземплярі.
  4. Усвідомлюючи зміст статті, уявляється доцільним звернутися до загальноприй­нятого в цивільному законодавстві поняття речі. Відповідно до ЦК річчю є предмет матеріального світу, щодо якого можуть виникати цивільні права та обов’язки (ст. 179).

Таким чином, для впізнання можуть пред’являтися рухомі речі, які легко перемі­щувати в просторі і що можуть бути доставлені до місця проведення досудового роз­слідування (картини, автомобілі, знаряддя злочину, частини предметів тощо) і неру­хомі (земельні ділянки та все, що розташовано на них і міцно з ними пов’язано, жилі будинки, насадження, підприємства, як майнові комплекси, повітряні і морські судна внутрішнього плавання тощо).

Тварини є особливим об’єктом цивільних прав. На них поширюється правовий режим речі, крім випадків, встановлених законом (ст. 180 ЦК), отже пред’явлення для впізнання тварин здійснюється також за правилами цієї статті.

Процесуальний порядок пред’явлення речей для впізнання схожий із процесуаль­ним порядком пред’ явлення для впізнання осіб.

Особа, якій пред’ являється річ для впізнання, називається впізнаючий (або той, хто впізнає). Впізнаючими можуть бути свідки, потерпілі, підозрювані.

Пред’ явлення для впізнання речі проводиться без винесення про це спеціальної постанови. Пред’ явлення речі для впізнання як слідчу дію необхідно відрізняти від пред’явлення матеріальних об’єктів, які є речовими доказами, під час проведення інших слідчих дій, наприклад, пред’ явлення знаряддя вчиненого злочину підозрюва­ному в ході допиту.

Обов’язковою умовою проведення цієї слідчої дії є попереднє опитування слідчим, прокурором або захисником впізнаючого про те, чи може особа впізнати річ та про ознаки цієї речі і обставини, за яких вона цю річ бачила. За результатами опитування складається протокол з дотриманням вимог статей 104, 231 КПК.

Забороняється попередньо показувати особі, яка впізнає, річ, що повинна бути пред’явлена для впізнання. Така вимога закону пояснюється урахуванням властивос­тей людської психіки, оскільки краще запам’ятовується і відтворюється той образ, що сприйнятий пізніше. Неприпустимо також надавати впізнаючому будь-які відомості про прикмети речі, яка буде пред’являтися для впізнання.

При пред’явленні речі для впізнання участь понятих є обов’язковою. Слідчий, прокурор зобов’язаний запросити не менше двох незаінтересованих осіб (понятих). Винятками є випадки застосування безперервного відеозапису ходу проведення цієї слідчої дії. Але і в цьому випадку поняті можуть бути запрошені, якщо слідчий, про­курор вважатиме це за доцільне (ч. 7 ст. 223 КПК).

При пред’явленні речей для впізнання слідчий чи прокурор можуть залучити до участі у слідчій дії спеціалістів для фіксування впізнання технічними засобами.

  1. Починаючи до проведення слідчої дії, слідчий чи прокурор повинні роз’ яснити права і обов’язки особам, що беруть у ній участь, а також процесуальний порядок її проведення.

Підібрані для впізнання речі розкладаються на рівній поверхні в добре освітлено­му місці. До кожної речі, що пред’являється, прикріплюється бирка з порядковим номером, або номер кладеться біля кожної речі. У протоколі пред’явлення для впіз­нання фіксується, під яким номером пред’ являється річ для впізнання.

Порядок розміщення речей узгоджується з понятими. Річ, що підлягає впізнанню, пред’являється впізнаючому разом з іншими однорідними речами одного виду, якос­ті і без різких відмінностей у зовнішньому вигляді у кількості не менше трьох. Під однорідністю речей, що пред’являються, слід розуміти схожість марки, розміру, мо­делі, форми, кольору, ступеня зношеності, конструктивних особливостей і та ін. До­цільно річ для впізнання пред’являти серед інших речей у кількості від трьох до п’яті. Це обумовлюється тим, що надмірне збільшення кількості об’єктів, що пред’являються, розсіює увагу впізнаючого і тому може знизити ефективність слідчої дії.

При розслідуванні злочинів проти власності, злочинів у сфері господарської ді­яльності та ін., іноді виникає необхідність впізнання речі, що визначена не індивіду­альними, тобто тільки їй властивими ознаками, що вирізняють її з-поміж інших одно­рідних речей, індивідуалізуючи її, а родовими ознаками. Річ є визначеною родовими ознаками, якщо вона має ознаки, властиві усім речам того ж роду, та вимірюється числом, вагою, мірою (сировина, продукція сільськогосподарського виробництва, партії продуктів харчування, будівельні матеріали тощо). Якщо предмети матеріаль­ного світу не мають ніяких індивідуальних ознак, що дозволяють судити про їх при­належність, немає необхідності пред’являти їх для впізнання. Для їх ідентифікації доцільно призначити експертизу.

Особі, яка впізнає, пропонується вказати на річ, яку вона впізнає, пояснивши, за якими ознаками вона її впізнала. Слідчий, прокурор повинні дозволити впізнаючому, перш ніж вказати на певну річ, підійти до неї, взяти в руки та уважно оглянути. Не можна підганяти особу. Впізнаючий повинен не тільки вказати на річ, яку він впізнав, а й вголос назвати її номер.

Результатом пред’ явлення для впізнання може бути ототожнення (впізнання кон­кретної речі), встановлення схожості або невпізнання.

  1. У практиці можуть виникнути випадки необхідності впізнання таких речей, які не можна пред’явити серед інших однорідних, оскільки їх взагалі не існує. Мова йде про ті випадки, коли впізнати необхідно унікальні, єдині у своєму роді речі, аналогів яких не існує в світі. Це можуть бути, наприклад, картини видатних художників, ра­ритетні ікони, рідкісні книги, унікальні твори ювелірів, скульпторів тощо.

Закон надає можливість пред’явити для впізнання лише одну таку річ. Особа, яка впізнає, повинна пояснити, за якими ознаками вона впізнала річ, що їй пред’ являється в одному екземплярі.

Стаття 230

Пред’явлення трупа для впізнання

  1. Пред ‘явлення трупа для впізнання здійснюється з додержанням вимог, перед­бачених частинами першою і восьмою статті 228 цього Кодексу.
  2. Пред’явлення для впізнання трупа є одним із засобів встановлення його особи.

Трупи для впізнання пред’являються близьким родичам або іншим особам, які добре знали не лише загальні риси зовнішності померлого, а й особливі прикмети. Врахову­ючи важливі етичні моменти, а також специфічність об’єкта, труп для впізнання може бути пред’явлений лише один, тобто на цей різновид пред’явлення для впізнання не поширюється правило про пред’ явлення для впізнання серед схожих осіб.

Труп може пред’являтися як у місці виявлення, так і в морзі. З метою усунення змін трупа, що пов’язані з трупними явищами, його пошкоджень під час або після вчинення злочину судовою медициною розроблені методи часткового відновлення прижиттєвого вигляду покійного (так званий «туалет» або «реставрація» трупа).

Для впізнання може пред’ являтися труп особи або його частини.

Пред’явлення для впізнання трупа має істотні психологічні особливості. Найчас­тіше в такій слідчій дії беруть участь близькі родичі, члени сім’ї, друзі, колеги і зна­йомі, які знали за життя померлого. Тому особливу увагу слідчий повинен приділити психологічній підготовці впізнаючого до проведення впізнання. З цією метою може бути запрошений психолог. Особливо це актуально, коли йдеться про катастрофи, аварії, що викликали загибель багатьох людей.

Смерть дуже змінює зовнішність людини. Тому важливо перед пред’явленням для впізнання попередньо з’ ясувати, чи може впізнаючий впізнати труп, опитати її про зовнішній вигляд і прикмети померлого, що слід зафіксувати у протоколі. Такі дії активізують пам’ять впізнаючого і дозволять підвищити ступінь надійності результа­тів пред’явлення для пізнання трупа.

За етичними міркуваннями для участі у пред’явленні для впізнання трупа, якщо це можливо, як понятих доцільно запросити співробітників моргу чи лікарні.

Стаття 231

Протокол пред’явлення для впізнання

  1. Про проведення пред ‘явлення для впізнання складається протокол згідно з ви­могами цього Кодексу, у якому докладно зазначаються ознаки, за якими особа впіз­нала особу, річ чи труп, або зазначається, за сукупністю яких саме ознак особа впізнала особу, річ чи труп.
    1. У разі проведення пред ‘явлення для впізнання згідно з правилами, передбачени­ми частинами п ‘ятою і шостою статті 228 цього Кодексу, у протоколі, крім відо­мостей, передбачених цією статтею, обов’язково зазначається, що пред’явлення для впізнання проводилося в умовах, коли особа, яка пред’явлена для впізнання, не бачила і не чула особи, яка впізнає, а також вказуються всі обставини і умови проведення такого пред ‘явлення для впізнання. У такому разі анкетні дані особи, яка впізнає, до протоколу не вносяться і не долучаються до матеріалів досудового розслідування.
    2. Якщо проводилося фіксування ходу слідчої (розшукової) дії технічними засобами, до протоколу додаються фотографії осіб, речей чи трупа, що пред ‘являлися для впіз­нання, матеріали відеозапису. У разі якщо пред ‘явлення для впізнання проводилося в умовах, коли особа, яку пред ‘явили для впізнання, не бачила і не чула особи, яка впізнає, всі фотографії, матеріали відеозаписів, за якими може бути встановлена особа, яка впізнавала, зберігаються окремо від матеріалів досудового розслідування.
    3. Хід і результати пред’явлення для впізнання фіксуються в протоколі, який скла­дається відповідно до вимог, передбачених у статтями 104-106 цього Кодексу, під час проведення слідчої дії чи, що буває найчастіше, після її завершення.

Протокол складається з вступної, описової та заключної частин. У вступній час­тині повинні міститися відомості про місце, час проведення (час початку і закінчення) та назву слідчої дії; особу, яка проводить пред’явлення для впізнання (посада, звання, прізвище, ім’я, по батькові,); прізвища, імена, по батькові, дати народження, місця проживання всіх осіб, які були присутні під час проведення дії (захисник, перекладач, спеціаліст, поняті).

Якщо в ході пред’явлення для впізнання застосовувалися технічні засоби фіксації, до протоколу заноситься інформація про те, що особи, які беруть участь у слідчій дії, заздалегідь повідомлені про їх застосування, зазначаються характеристики технічних засобів фіксації та носіїв інформації, які застосовуються, умови та порядок їх вико­ристання.

У описовій частині протоколу пред’явлення для впізнання мають бути вказані анкетні дані особи, що впізнається, її зріст, риси обличчя, колір волосся, одяг, про­цесуальне становище, а також прізвища, імена, по батькові, основні ознаки, вік, зріст, колір волосся, одяг і адреси тих осіб, серед яких вона пред’являється для пізнання.

Якщо для впізнання пред’являлася річ, у протоколі описується як вона, так й інші речі, які пред’являються разом з нею. Обов’язково має бути наголошено на тому, що речі однорідні, не мають різких відмінностей у зовнішньому вигляді. Указується, як розміщені речі, зазначаються їх порядкові номери.

Процес пред’явлення для впізнання відбивається у протоколі в тій послідовності, в якій проводилася ця слідча дія. Указується факт роз’яснення особам, що беруть участь у провадженні слідчої дії, їхніх прав та обов’язків; факт роз’яснення особі, що підлягає впізнанню, її права зайняти будь-яке місце серед осіб, що пред’являються для впізнання, і указується конкретне місце, яке вона зайняла. Має бути зазначений факт попередження відповідних осіб про кримінальну відповідальність за надання завідомо неправдивих показань (ст. 384 КК), також за відмову від давання показань (ст. 385 КК).

У протоколі фіксується пропозиція впізнаючому уважно подивитися на осіб, які пред’являються для впізнання, оглянути речі чи труп і відповісти на запитання, чи бачив він цю особу або річ раніше, за якими ознаками він упізнав особу, річ чи труп. Показання впізнаючого заносяться до протоколу по можливості дослівно. При цьому особливо точно мають бути вказані ті ознаки і прикмети, за якими впізнаючий впізнав об’ єкт.

  1. Якщо впізнання проводилося поза візуальним спостереженням, в протоколі вказуються всі обставини і умови проведення такого пред’ явлення для впізнання.

При пред’явленні особи для впізнання особі, щодо якої згідно з КПК вжито за­ходів безпеки, відомості про особу, взяту під захист, до протоколу не вносяться, не долучаються до матеріалів досудового розслідування і зберігаються окремо.

Якщо впізнання провадилося за фотознімками або матеріалами відеозапису, це також зазначається у протоколі. Фотографії кількістю не менше чотирьох (фотознімок з особою, яка підлягає впізнанню та інші фотознімки, яких має бути не менше трьох) однакових за форматом наклеюються на бланк протоколу пред’явлення для впізнання або на чистий аркуш паперу, нумеруються, скріпляються печаткою. У протоколі ука­зуються прізвища, імена, по батькові осіб, чиї фотографії представлені для впізнання.

  1. Якщо в процесі слідчої дії проводилася фіксація її ходу і результатів технічними засобами (фотографування, відеозапис), то цей факт також зазначається в протоколі, а до протоколу долучаються додатки (ст. 105 КПК) – фотографії осіб, речей чи трупа, що пред’ являлися для впізнання, матеріали відеозапису. Винятком є ситуації, якщо пред’явлення для впізнання проводилося в умовах, коли особа, яку пред’явили для впізнання, не бачила і не чула особи, яка впізнає. У цих випадках всі фотографії, ма­теріали відеозаписів, за якими може бути встановлена особа, яка впізнавала, зберіга­ються окремо від матеріалів досудового розслідування.

У заключній частині протоколу повинні міститися відомості про спосіб ознайом­лення учасників слідчої дії зі змістом протоколу, зауваження і доповнення до письмо­вого протоколу з боку учасників процесуальної дії.

Перед підписанням протоколу учасникам процесуальної дії надається можливість ознайомитися із текстом протоколу. Якщо надходять зауваження з приводу порядку проведення впізнання, вони повинні бути занесені до протоколу. Якщо зауважень і заяв не надійшло, про це також має бути вказано у протоколі.

Зауваження і доповнення зазначаються у протоколі перед підписами.

Протокол підписують усі учасники, які брали участь у пред’ явленні для впізнання, поняті і слідчий чи прокурор. Додатки до протоколу також повинні бути посвідчені його учасниками. Якщо особа через фізичні вади або з інших причин не може осо­бисто підписати протокол, то ознайомлення її з протоколом здійснюється у присут­ності її захисника (законного представника), який своїм підписом засвідчує зміст протоколу та факт неможливості його підписання особою (ч. 5 ст. 104 КПК).

У разі відмови особи, яка брала участь у пред’явленні для впізнання, підписати протокол, про це зазначається у протоколі. Такій особі надається право дати письмо­ві пояснення щодо причин відмови від підписання, які заносяться до протоколу. Факт відмови особи від підписання протоколу, а також факт надання письмових пояснень особи щодо причин такої відмови засвідчується підписом її захисника (законного представника), а у разі його відсутності – понятих.

Стаття 232

Проведення допиту, впізнання у режимі відеоконференції під час досудового розслідування

  1. Допит осіб, впізнання осіб чи речей під час досудового розслідування можуть бути проведені у режимі відеоконференції при трансляції з іншого приміщення (дис­танційне досудове розслідування) у випадках:
    • неможливості безпосередньої участі певних осіб у досудовому провадженні за станом здоров ‘я або з інших поважних причин;
    • необхідності забезпечення безпеки осіб;
    • проведення допиту малолітнього або неповнолітнього свідка, потерпілого;
    • необхідності вжиття таких заходів для забезпечення оперативності досудо- вого розслідування;
    • наявності інших підстав, визначених слідчим, прокурором, слідчим суддею до­статніми.
  2. Рішення про здійснення дистанційного досудового розслідування приймається слідчим, прокурором, а в разі здійснення у режимі відеоконференції допиту згідно із статтею 225 цього Кодексу – слідчим суддею з власної ініціативи або за клопотан­ням сторони кримінального провадження чи інших учасників кримінального прова­дження. У разі, якщо сторона кримінального провадження чи потерпілий заперечує проти здійснення дистанційного досудового розслідування, слідчий, прокурор, слідчий суддя може прийняти рішення про його здійснення лише вмотивованою постановою (ухвалою), обґрунтувавши в ній прийняте рішення. Рішення про здійснення дистан­ційного досудового розслідування, в якому дистанційно перебуватиме підозрюваний, не може бути прийняте, якщо він проти цього заперечує.
  3. Використання у дистанційному досудовому розслідуванні технічних засобів і технологій повинно забезпечувати належну якість зображення і звуку, а також інформаційну безпеку. Учасникам слідчої (розшукової) дії повинна бути забезпечена можливість ставити запитання і отримувати відповіді осіб, які беруть участь у слідчій (розшуковій) дії дистанційно, реалізовувати інші надані їм процесуальні права та виконувати процесуальні обов ‘язки, передбачені цим Кодексом.
  4. Допит особи у дистанційному досудовому провадженні здійснюється згідно з правилами, передбаченими статтями 225-227 цього Кодексу.

Впізнання осіб чи речей у дистанційному досудовому провадженні здійснюється згідно з правилами, передбаченими статтями 228 та 229 цього Кодексу.

  1. Якщо особа, яка братиме участь у досудовому розслідуванні дистанційно згід­но з рішеннями слідчого чи прокурора, знаходиться у приміщенні, розташованому на території, яка перебуває під юрисдикцією органу досудового розслідування, або на території міста, в якому він розташований, службова особа цього органу досудово­го розслідування зобов ‘язана вручити такій особі пам ‘ятку про її процесуальні права, перевірити її документи, що посвідчують особу, та перебувати поряд з нею до за­кінчення слідчої (розшукової) дії.
  2. Якщо особа, яка братиме участь у досудовому розслідуванні дистанційно згід­но з рішеннями слідчого чи прокурора, знаходиться у приміщенні, розташованому поза територією, яка перебуває під юрисдикцією органу досудового розслідування, або поза територією міста, в якому він розташований, слідчий, прокурор своєю по­становою доручає в межах компетенції органу внутрішніх справ, органу безпеки, органу, що здійснює контроль за дотриманням податкового законодавства, органу державного бюро розслідувань, на території юрисдикції якого перебуває така особа, здійснити дії, передбачені частиною п’ятою цієї статті. Копія постанови може бути надіслана електронною поштою, факсимільним або іншим засобом зв ‘язку. Службова особа органу, що отримав доручення, за погодженням зі слідчим, прокуро­ром, що надав доручення, зобов’язана в найкоротший строк організувати виконання зазначеного доручення.
  3. Проведення дистанційного досудового розслідування за рішенням слідчого суд­ді здійснюється згідно з положеннями цієї статті та частинами четвертою та п ‘ятою статті 336 цього Кодексу.
  4. Якщо особа, яка буде брати участь у досудовому розслідуванні дистанційно, утримується в установі попереднього ув’язнення або установі виконання покарань, дії, передбачені частиною п’ятою цієї статті, здійснюються службовою особою такої установи.
  • Хід і результати слідчої (розшукової) дії, проведеної у режимі відеоконференції, фіксуються за допомогою технічних засобів відеозапису.
  1. Особа, якій забезпечується захист, може бути допитана в режимі відеокон- ференції з такими змінами зовнішності і голосу, за яких її неможливо було б упізнати.
  2. Слідчий, прокурор з метою забезпечення оперативності кримінального про­вадження має право провести у режимі відео- або телефонної конференції опиту­вання особи, яка через знаходження у віддаленому від місця проведення досудового розслідування місці, хворобу, зайнятість або з інших причин не може без зайвих труднощів вчасно прибути до слідчого, прокурора.

За результатами опитування, проведеного у режимі відео- або телефонної кон­ференції, слідчий, прокурор складає рапорт, у якому зазначає дату та час опитуван­ня, дані про особу опитуваного, ідентифікаційні ознаки засобу зв’язку, що викорис­товувався опитуваним, а також обставини, які були ним повідомлені. За необхіднос­ті опитування фіксується за допомогою технічних засобів аудіо- чи відеозапису.

Слідчий, прокурор зобов ‘язаний вжити заходів з метою встановлення особи опи­туваного у режимі відео- або телефонної конференції та зазначити в рапорті, яким чином була підтверджена особа опитуваного.

Уразі необхідності отримання показань від опитаних осіб слідчий, прокурор про­водить їх допит.

  1. Під час досудового розслідування слідчий, прокурор, слідчий суддя мають пра­во прийняти рішення про проведення слідчих дій у режимі відеоконференції. Відео- конференція (далі – ВК) – це інформаційна технологія, що забезпечує одночасно двосторонню передачу, обробку, перетворення і візуалізацію інтерактивної інформа­ції на відстань в режимі реального часу з допомогою апаратно-програмних засобів обчислювальної техніки. Взаємодію в режимі ВК також називають сеансом відеоконференцзв ‘язку.

Під ВК у кримінальному провадженні слід розуміти особливу процедуру, що ви­конується за посередництвом телекомунікаційних технологій, при якій спілкування у вигляді обміну аудіо- і відеоінформацією між віддаленими учасниками слідчої дії відбуваються на відстані (дистанційно), але в режимі реального часу.

Закон дозволяє проведення тільки двох слідчих дій у режимі ВК — допиту осіб (у тому числі одночасний допит двох чи більше вже допитаних осіб) та впізнання осіб чи речей. Крім того статтею передбачені випадки проведення вказаних слідчих дій у режимі ВК: якщо неможлива безпосередня участь певних осіб у досудовому про­вадженні за станом здоров’я або з інших поважних причин; при необхідності забез­печення безпеки осіб; проведення допиту малолітнього або неповнолітнього свідка, потерпілого; необхідності вжиття таких заходів для забезпечення оперативності до- судового розслідування, а також при наявності інших підстав, визначених слідчим, прокурором, слідчим суддею достатніми.

Уявляється недоцільним проведення слідчої дії у режимі ВК за участю осіб, що мають дефекти мови, зору чи слуху.

Слід зазначити, що ця стаття передбачає процесуальний порядок проведення дис­танційного досудового розслідування, якщо таке розслідування здійснюється націо­нальними органами. Проведення допиту за допомогою відео- або телефонної конфе­ренції за запитом компетентного органу іноземної держави в порядку надання між­народної правової допомоги врегульовано ст. 567 КПК.

  1. Коментована стаття передбачає, що про здійснення дистанційного досудового розслідування приймається рішення. Відповідно до вимог закону рішення слідчого та прокурора приймаються у формі постанови (ч. 3 ст. 110 КПК), судові рішення при­ймаються у формі ухвали (ч. 2 ст. 110 КПК). Отже, слідчий та прокурор про прове­дення слідчої (розшукової) дії у режимі ВК приймає постанову, слідчий суддя – по­становляє про це ухвалу.

Слідчий суддя приймає рішення про проведення у режимі ВК допиту з власної ініціативи або на підставі клопотання сторони чи інших учасників кримінального провадження, якщо цей допит необхідно провести згідно із ст. 225 КПК. Тобто виник винятковий випадок, пов’язаний із необхідністю отримання показань свідка чи по­терпілого під час досудового розслідування, якщо через існування небезпеки для життя і здоров’я свідка чи потерпілого, їх тяжку хворобу, наявність інших обставин їх допит у суді при розгляді справи по суті може бути неможливий.

Якщо сторони кримінального провадження як із боку обвинувачення, так і з боку захисту, а також потерпілий заперечують щодо проведення допиту чи впізнання дис­танційно, а слідчий, прокурор чи слідчий суддя вважають за доцільне провести слід­чу дію в такому режимі, останні мають право обґрунтувати своє рішення у вмотиво­ваній постанові чи ухвалі. Виняток встановлюється щодо здійснення дистанційного досудового розслідування, в якому дистанційно перебуватиме підозрюваний. Оскіль­ки дача показань є правом, а не обов’язком підозрюваного, у випадку його відмови від участі у дистанційному досудовому розслідуванні рішення про це прийняте бути не може.

  1. При використанні у дистанційному досудовому розслідуванні технічних засобів і технологій слід забезпечити належну якість зображення і звуку, а також інформацій­ну безпеку. З цією метою слідчий, прокурор чи слідчий суддя повинні залучити до участі у проведенні слідчої дії у режимі ВК спеціаліста, який володіє спеціальними знаннями та навичками застосовування відповідних технічних засобів та технологій.

ВК повинна відбуватися також із забезпеченням інформаційної безпеки, тобто слід забезпечити захищеність інформації та підтримуючої її інфраструктури від випадко­вого чи навмисного впливу природного чи штучного характеру, що можуть завдати шкоди кримінальному провадженню, призвести до розкриття таємниці досудового розслідування, змісту показань, що були надані під час слідчої дії, даних про осіб, які знаходяться під державним захистом тощо.

Учасникам слідчої (розшукової) дії має бути забезпечена можливість ставити за­питання і отримувати відповіді осіб, які беруть участь у слідчій (розшуковій) дії дис­танційно, реалізовувати інші надані їм КПК права та виконувати процесуальні обов’язки.

Оскільки відповідно до ч. 6 ст. 224 КПК допитувана особа має право використо­вувати під час допиту власні документи і нотатки, якщо її показання пов’ язані з будь- якими обчисленнями та іншими відомостями, які важко зберегти в пам’яті, при до­питі у режимі ВК слід забезпечити можливість передати інформацію, яка міститься в таких документах та нотатках. Для цього в місці перебування допитуваної особи слід встановити сканер, а в місці перебування слідчого, прокурора, слідчого судді та інших учасників слідчої дії – принтер.

  1. Допит особи у дистанційному досудовому провадженні здійснюється згідно з правилами, передбаченими статтями 225-227 КПК.

Впізнання осіб чи речей у дистанційному досудовому провадженні здійснюється згідно з правилами, передбаченими статтями 228 та 229 КПК. Впізнання трупа у ре­жимі відеоконференції законом не передбачається.

  1. Особа, яка братиме участь у проведенні слідчої дії дистанційно, може знаходи­тися на території, що перебуває під юрисдикцією органу досудового розслідування, або поза такою територією. Від цього залежать особливості процедури проведення ВК.

Якщо особа знаходиться на території, що перебуває під юрисдикцією органу до- судового розслідування, або на території міста, в якому він розташований, слідчий, прокурор, слідчий суддя повинні особисто провести організаційні заходи, налагодити зв’язок або запросити спеціалістів, які налагодять канали зв’язку, забезпечать уста­новку устаткування, належну якість зображення і звуку у кабінеті слідчого чи про­курора, залі судового засідання або у спеціально обладнаному приміщенні, та при­міщенні, в якому знаходиться особа, яка братиме участь у досудовому розслідуванні дистанційно.

Службова особа органу досудового розслідування на підставі постанови слідчого чи прокурора про доручення на проведення слідчої (розшукової) дії у режимі ВК, повинна вручити особі, яка бере участь у ВК та знаходиться у іншому приміщенні, пам’ятку про її процесуальні права, перевірити її документи, що посвідчують особу, та перебувати поряд з нею до закінчення слідчої (розшукової) дії.

Якщо слідчі дії дистанційно проводяться слідчим суддею, вказані вище дії вико­нуються судовим розпорядником або секретарем судового засідання (див. про це ст. 336 КПК).

  1. Якщо особа, яка братиме участь у досудовому розслідуванні дистанційно згід­но з рішеннями слідчого чи прокурора, знаходиться у приміщенні, розташованому поза територією, яка перебуває під юрисдикцією органу досудового розслідування, або поза територією міста, в якому він розташований, слідчий, прокурор своєю по­становою доручає в межах компетенції органу внутрішніх справ, органу безпеки, органу, що здійснює контроль за дотриманням податкового законодавства, органу державного бюро розслідувань, на території юрисдикції якого перебуває така особа, організацію проведення ВК.

Службова особа органу, що отримав доручення, за погодженням зі слідчим, про­курором, що надав доручення, зобов’язана в найкоротший строк організувати вико­нання зазначеного доручення.

Копія постанови про проведення слідчої дії у режимі ВК може бути надіслана електронною поштою, факсимільним або іншим засобом зв’язку.

Службова особа, що отримала доручення, організовує ВК, викликає для проведен­ня слідчої дії її учасників, перевіряє їх документи, вручає пам’ятки про процесуальні права та перебуває поряд з цими особами (або особою) до закінчення слідчої (роз- шукової) дії.

  1. Проведення дистанційного досудового розслідування за рішенням слідчого судді здійснюється згідно з положеннями коментованої статті та частинами 4-5 ст. 336 КПК. Особливість його проведення полягає в тому, що зазначені у ч. 4 ст. 336 КПК дії у випадку, якщо особа, яка братиме участь у судовому провадженні дистанційно, знаходиться у приміщенні, розташованому на території, яка перебуває під юрисдик­цією суду, або на території міста, в якому розташований суд, виконує судовий розпо­рядник або секретар судового засідання цього суду. А якщо особа, яка братиме участь у судовому провадженні дистанційно, знаходиться у приміщенні, розташованому поза територією юрисдикції суду та поза територією міста, в якому розташований суд, слідчий суддя своєю ухвалою доручає іншому суду, на території юрисдикції якого перебуває така особа, здійснити відповідні дії, зазначені у ч. 5 ст. 336 КПК.
  2. У тому випадку, якщо особа, яка братиме участі в досудовому розслідуванні дистанційно, утримується в установі попереднього ув’язнення або установі виконан­ня покарань, організація проведення ВК, встановлення особи, вручення їй пам’ятки про процесуальні права здійснюються на підставі постанови про доручення на про­ведення слідчої (розшукової) дії службовою особою такої установи. Службова особа повинна також перебувати поряд з особою, яка бере участь у проведенні слідчої (роз- шукової) дії в режимі ВК, до закінчення цієї слідчої (розшукової) дії.
  3. Хід і результати слідчої (розшукової) дії, проведеної у режимі ВК, фіксуються за допомогою технічних засобів відеозапису.

У матеріалах кримінального провадження обов’язково зберігаються оригінальні примірники технічних носіїв інформації зафіксованої процесуальної дії, резервні копії яких зберігаються окремо. Незастосування технічних засобів фіксування кримі­нального провадження тягне за собою недійсність слідчої (розшукової) дії та отрима­них внаслідок її вчинення результатів (частини 3, 6 ст. 107 КПК).

  1. Як правило, ВК відбувається у режимі «реального часу» з передачею чіткого зображення та звуку. Винятком є випадки, коли необхідно забезпечити державний захист особи. Така особа може бути допитана в режимі ВК з такими змінами зовніш­ності і голосу, за яких її неможливо було б упізнати. З цією метою застосовуються спеціальні акустичні ефекти, що змінюють голос, а також візуальні перешкоди тех­нічного характеру, або іншим чином змінюється зовнішність особи.
  2. У коментованій частині цієї статті передбачається спрощений порядок отри­мання у режимі відео- або телефонної конференції відомостей, які мають значення для кримінального провадження. Такі відомості можуть бути отримані слідчим чи прокурором від особи, яка через знаходження у віддаленому від місця проведення досудового розслідування місці, хворобу, зайнятість або з інших причин не може без зайвих труднощів вчасно прибути до слідчого чи прокурора.

Умовами отримання таких відомостей є необхідність забезпечення оперативності кримінального провадження та згода особи на проведення опитування. Оскільки мова йде не про проведення слідчої дії (допиту), а про опитування, особи, які беруть у ньо­му участь, не попереджаються відповідно до їх процесуального статусу про кримі­нальну відповідальність за відмову від дачі і за дачу завідомо неправдивих показань.

Закон допускає використання при опитуванні тільки телефонної конференції без застосування відеофіксації розмови.

Перш ніж розпочати опитування за допомогою відео- або телефонної конференції, слідчий, прокурор зобов’язаний встановити особу опитуваного.

За результатами опитування, проведеного у режимі відео- або телефонної конфе­ренції, слідчий, прокурор складає рапорт, у якому зазначає дату та час опитування, дані про особу опитуваного, дані про те, яким чином була підтверджена особа опиту­ваного, ідентифікаційні ознаки засобу зв’язку, що використовувався опитуваним, а також обставини, які були ним повідомлені. Рапорт приєднується до матеріалів кримінального провадження.

За необхідності опитування фіксується за допомогою технічних засобів аудіо- чи відеозапису, оригінальні примірники технічних носіїв інформації яких зберігаються у матеріалах кримінального провадження. Їх резервні копії зберігаються окремо.

Обставини, що були повідомлені особою під час опитування, не мають доказово­го значення. Вони є орієнтовною інформацією для висунення версій, побудови такти­ки розслідування. У разі необхідності отримання показань від опитаних осіб відпо­відно до ст. 224 КПК слідчий, прокурор проводить їх допит.

Стаття 233

Проникнення до житла чи іншого володіння особи

  1. Ніхто не має права проникнути до житла чи іншого володіння особи з будь-якою метою, інакше як лише за добровільною згодою особи, яка ними володіє, або на підставі ухвали слідчого судді, крім випадків, установлених частиною третьою цієї статті.
    1. Під житлом особи розуміється будь-яке приміщення, яке знаходиться у по­стійному чи тимчасовому володінні особи, незалежно від його призначення і право­вого статусу, та пристосоване для постійного або тимчасового проживання в ньо­му фізичних осіб, а також всі складові частини такого приміщення. Не є житлом приміщення, спеціально призначені для утримання осіб, права яких обмежені за за­коном. Під іншим володінням особи розуміються транспортний засіб, земельна ді­лянка, гараж, інші будівлі чи приміщення побутового, службового, господарського, виробничого та іншого призначення тощо, які знаходяться у володінні особи.
    2. Слідчий, прокурор має право до постановлення ухвали слідчого судді увійти до житла чи іншого володіння особи лише у невідкладних випадках, пов ‘язаних із вряту­ванням життя людей та майна чи з безпосереднім переслідуванням осіб, які підозрю­ються у вчиненні злочину. У такому випадку прокурор, слідчий за погодженням із прокурором зобов’язаний невідкладно після здійснення таких дій звернутися з клопо­танням про проведення обшуку до слідчого судді. Слідчий суддя розглядає таке кло­потання згідно з вимогами статті 234 цього Кодексу, перевіряючи, крім іншого, чи дійсно були наявні підстави для проникнення до житла чи іншого володіння особи без ухвали слідчого судді. Якщо прокурор відмовиться погодити клопотання слідчого про обшук або слідчий суддя відмовить у задоволенні клопотання про обшук, встановле­ні внаслідок такого обшуку докази є недопустимими, а отримана інформація підлягає знищенню в порядку, передбаченому статтею 225 цього Кодексу.
    3. Положення статті, що коментується, засновані на вимогах ст. 30 Конституції України, ст. 8 КЗПЛ, та відповідають загальній засаді кримінального провадження, що міститься у ст. 13 КПК.

Відповідно до Конституції України кожному гарантується недоторканність житла. Не допускається проникнення до житла чи до іншого володіння особи, проведення в них огляду чи обшуку інакше як за вмотивованим рішенням суду (ст. 30).

«Кожен має право на повагу до його приватного і сімейного життя, до житла і до таємниці кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснен­ня цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки…», – проголошується у ст. 8 КЗПЛ.

Конкретизуючи зазначений міжнародний правовий стандарт та конституційне положення щодо забезпечення недоторканності житла та іншого володіння особи, кримінальний процесуальний закон встановлює імперативну вимогу про неможливість проникнення до вказаних об’єктів та встановлює винятки із загального правила – можливість такого проникнення тільки на підставі ухвали слідчого судді чи за добро­вільною згодою особи, яка ними володіє.

Закон не вказує, у якій формі має бути викладена добровільна згода особи, яка є володільцем житла. Уявляється, що форма згоди повинна бути письмовою. Про те, що проникнення відбулося за добровільною згодою особи, також можна зазначити у протоколі обшуку чи огляду, засвідчивши згоду підписом власника.

Оскільки стаття має загальну назву, а частина перша коментованої статті містить загальну вказівку на те, що не допускається проникнення до житла чи іншого воло­діння особи з будь-якої метою, можна зробити висновок, що положення цієї статті поширюються не тільки на випадки проведення в них обшуку чи огляду, як це зазна­чено в ст. 30 Конституції України. Правила частини першої коментованої статті під­лягають застосуванню щодо будь-якого випадку, коли у слідчого чи прокурора ви­никає необхідність порушити недоторканність житла: з метою проведення допиту в житлі, слідчого експерименту, освідування особи, застосування деяких засобів за­безпечення кримінального провадження.

  1. Новий КПК, на відміну від раніше діючого, закріплює легальне визначення по­нять «житло» та «інше володіння». Можна відмітити, що законодавець надає доволі широке визначення цих понять, що уявляється правильним, оскільки завданнями кримінального провадження є перш за все охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження. При проникненні до житла чи іншого воло­діння на підставі ухвали слідчого судді визначальним є те, що ці об’єкти знаходяться у власності. Причому форма власності значення не має. Такий широкий підхід до розуміння понять «житло», віднесення до «іншого володіння» офісних та службових приміщень, приміщень господарського, виробничого та іншого призначення відпо­відає прецедентній практиці ЄСПЛ, який у своїх рішеннях неодноразово підкреслю­вав необхідність саме такого підходу. Зокрема, ще 16 грудня 1992 р. у справі «Німітц проти Німеччини» ЄСПЛ сформулював і обґрунтував доктрину розширювального тлумачення терміна «житло». У справі підкреслюється, що слово житло («Ьоте» в англійському тексті) розширюється і на службові приміщення, «таке тлумачення повністю співзвучно французькому варіанту тексту КЗПЛ, тому що слово “гїотісіїе” має навіть ширше значення, ніж “Ьоте”, і може поширюватися на діловій офіс типу адвокатського». Позиція Євросуду обґрунтована неможливістю чіткого розмежування житлових і службових приміщень, оскільки «вести діяльність, яку можна віднести до професійної або ділової, можна з таким же успіхом і зі свого місця проживання, і на­впаки, можна займатися справами, які не належать до професійної сфери, в офісі або комерційних службових приміщеннях». ЄСПЛ підкреслює, що «особливо у випадку, коли людина має гуманітарну професію, її робота в такому контексті може стати невід’ємною частиною життя настільки , що стає неможливим визначити, в якості кого вона діє в даний момент часу». У рішенні у цій справі зазначається, що вузьке тлумачення слів «Ьоте» і «гїотісіїе» може призвести до «небезпеки… нерівності», тому що за такого підходу правовий захист за ст. 8 КЗПЛ «міг би виявитися доступним лише для того, чия професійна і непрофесійна діяльність настільки переплетені, що немає ніякої можливості їх розмежувати». Ґрунтуючись на викладеному підході, ЄСПЛ визнав таким, що порушує право на недоторканність житла, проведений із порушен­ням умов допустимого обмеження цього права, обшук в офісі адвоката.

У справі «Бук проти Німеччини» від 28 квітня 2005 р. ЄСПЛ також зазначив, що слово «гїотісіїе» у французькій версії ст. 8 КЗПЛ має ширшу конотацію, ніж слово «житло», і може поширюватися, наприклад, на приміщення, в якому особа займаєть­ся професійною діяльністю. Отже, слово «житло» потрібно тлумачити як таке, що означає також зареєстрований офіс компанії, керованої приватною особою, і зареє­стрований офіс юридичної особи, філій та інших ділових приміщень. Ці положення ЄСПЛ підтвердив також у рішеннях у справах «Компанія “Кола Ест”» та інші проти

Франції» від 16 квітня 2002 р., «Функе проти Франції» від 25 лютого 1993 р., «Чаппел проти Сполученого Королівства» від 30 березня 1989 р. та інших.

Уявляється, що використання у тексті КПК понять «житло» та «інше володіння» у єдиному словосполученні, коли мова йде про отримання рішення слідчого судді на проникнення до них, вирішить проблему, яка існувала до прийняття нового КПК.

  1. Закон також закріплює випадки, коли обмеження права на недоторканність житла чи іншого володіння особи може бути здійснено в іншому, ніж передбачений частиною першої цієї статті, порядку. Такі випадки мають невідкладний характер, є винятком із загального правила і пов’язані із врятуванням життя людей та майна чи з безпосереднім переслідуванням осіб, які підозрюються у вчиненні злочину. Корис­туючись вимогою крайньої необхідності, з метою захисту соціально значущих цін­ностей, прокурор чи слідчий мають право до постановлення ухвали слідчого судді увійти до житла чи іншого володіння особи, провести у них обшук або огляд (див. також ч. 2 ст. 237 КПК ) і без попереднього рішення суду.

Після проведення такого обшуку або огляду прокурор, слідчий за погодженням із прокурором зобов’язаний невідкладно після здійснення таких дій звернутися з клопо­танням про проведення обшуку до слідчого судді. Клопотання повинно відповідати вимогам, що містяться у ч. 3 ст. 234 КПК. Розгляд клопотання відбувається у порядку, передбаченому ст. 234 КПК. У цьому випадку слідчий суддя здійснює не попередній, а наступний судовий контроль. Він розглядає клопотання про обшук, протокол обшуку та надані слідчим документи, а також інші матеріали, якими обґрунтовується необхід­ність обшуку, в день його надходження до суду в закритому судовому засіданні за обов’язковою участю слідчого чи прокурора. Серед інших він повинен особливу увагу приділити вирішенню питання про те, чи дійсно були наявні підстави для негайного проникнення до житла чи іншого володіння особи без ухвали слідчого судді.

Якщо прокурор відмовиться погодити клопотання слідчого про обшук або слідчий суддя відмовить у задоволенні клопотання про обшук, встановлені внаслідок такого обшуку докази є недопустимими, а отримана інформація підлягає знищенню в по­рядку, передбаченому ст. 225 КПК.

За порушення недоторканності житла передбачена кримінальна відповідальність за ст. 162 КК України.

Стаття 234

Обшук

  1. Обшук проводиться з метою виявлення та фіксації відомостей про обставини вчинення кримінального правопорушення, відшукання знаряддя кримінального право­порушення або майна, яке було здобуте у результаті його вчинення, а також вста­новлення місцезнаходження розшукуваних осіб.
  2. Обшук проводиться на підставі ухвали слідчого судді.
  3. Уразі необхідності провести обшук слідчий за погодженням з прокурором або прокурор звертається до слідчого судді з відповідним клопотанням, яке повинно містити відомості про:

1) найменування кримінального провадження та його реєстраційний номер;

  • короткий виклад обставин кримінального правопорушення, у зв ‘язку з розслі­дуванням якого подається клопотання;
  • правову кваліфікацію кримінального правопорушення з зазначенням статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність;
  • підстави для обшуку;
  • житло чи інше володіння особи або частину житла чи іншого володіння особи, де планується проведення обшуку;
  • особу, якій належить житло чи інше володіння, та особу, у фактичному воло­дінні якої воно знаходиться;
  • речі, документи або осіб, яких планується відшукати.

До клопотання також мають бути додані оригінали або копії документів та інших матеріалів, якими прокурор, слідчий обґрунтовує доводи клопотання, а також витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань щодо кримінального провадження, в рамках якого подається клопотання.

  1. Клопотання про обшук розглядається у суді в день його надходження за учас­тю слідчого або прокурора.
  2. Слідчий суддя відмовляє у задоволенні клопотання про обшук, якщо прокурор, слідчий не доведе наявність достатніх підстав вважати, що:
  • було вчинено кримінальне правопорушення;
  • відшукувані речі і документи мають значення для досудового розслідування;
  • відомості, які містяться у відшукуваних речах і документах, можуть бути доказами під час судового розгляду;
  • відшукувані речі, документи або особи знаходяться у зазначеному в клопотан­ні житлі чи іншому володінні особи.
  1. Обшук – це слідча дія, що являє собою процесуальне примусове обстеження приміщень, місцевості, окремих осіб з метою виявлення та фіксації відомостей про обставини вчинення кримінального правопорушення, знаряддя кримінального право­порушення або майна, яке було здобуте в результаті його вчинення, а також встанов­лення місцезнаходження розшукуваних осіб.

Залежно від об’ єкта обшук поділяється на три види:

  • обшук приміщень: а) житла чи іншого володіння особи; б) службових і вироб­ничих приміщень підприємств, установ, організацій;
  • обшук місцевості (саду, городу, подвір’я, ділянок лісу, поля тощо);
  • обшук особи (ч. 3 ст. 208 КПК).

Фактичною підставою для проведення обшуку є наявність достатніх відомостей, що вказують на можливість досягнення його мети. До них, зокрема, можна віднести достатні відомості про те, що знаряддя кримінального правопорушення або майно (речі й цінності), здобуте у результаті його вчинення, а також інші предмети і доку­менти, що мають значення для розкриття правопорушення чи забезпечення цивільно­го позову, відомості про обставини вчинення кримінального правопорушення знахо­дяться в певному приміщенні або місці чи в якої-небудь особи. Обшук проводиться також і в тому випадку, коли є достатні дані про те, що в певному приміщенні або місці знаходяться розшукувані особи, трупи чи тварини.

Такі дані можуть бути одержані кримінальним процесуальним шляхом і містити­ся в матеріалах кримінального провадження (у показаннях та інших повідомленнях громадян і посадових осіб, заявах, поясненнях, рапортах), у протоколах слідчих (роз- шукових), негласних слідчих (розшукових) дій та ін. Ці дані також можуть бути отри­мані оперативно-розшуковим шляхом. Важливим є те, що докази, на підставі яких виноситься клопотання про проведення обшуку, повинні відповідати вимогам допус­тимості (ст. 86-88 КПК).

  1. Закон не вимагає винесення окремої постанови слідчого чи прокурора про про­ведення обшуку. Юридичною підставою для його проведення є ухвала слідчого судді.
  2. При необхідності провести обшук слідчий за погодженням з прокурором або особисто прокурор звертається з відповідним клопотанням до слідчого судді за місцем проведення досудового розслідування. Клопотання складається із трьох частин. У вступній частині, зокрема, повинні бути зазначені: дані про погодження подання з прокурором; класний чин, звання, посада, прізвище, ім’я, по батькові слідчого від­повідного органу, який звертається з клопотанням; час і місце його складання; на­йменування кримінального провадження та його реєстраційний номер.

У описовій частині зазначаються: короткий виклад обставин кримінального право­порушення, у зв’язку з розслідуванням якого подається клопотання; правова кваліфі­кація кримінального правопорушення з зазначенням статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність; підстави для обшуку, його мета; точна адреса житла, іншого володіння або частини житла, де планується проведення об­шуку; дані про особу, якій належить житло чи інше володіння, та особу, у фактичному володінні якої воно знаходиться, із зазначенням того, яке відношення ця особа має до кримінального провадження (її процесуальне положення); якщо обшук планується провести у службовому приміщенні, дані про найменування підприємства, його юри­дичну адресу, власника; індивідуальна або родова характеристика речей, документів, які планується відшукати; дані про осіб, яких планується обшукати (якщо планується проведення обшуку особи); норми кримінального процесуального закону, відповідно до яких виноситься клопотання про провадження обшуку.

У резолютивній частині викладається рішення слідчого порушити перед слідчим суддею клопотання про проведення обшуку; вказується суд, до якого буде спрямовано клопотання; місцезнаходження та індивідуальні ознаки об’єктів, які підлягають об­шуку; підпис особи, яка склала подання.

До клопотання також додаються оригінали або копії документів та інших матері­алів, якими прокурор чи слідчий обґрунтовує доводи клопотання, а також витяг з ЄРДР щодо кримінального провадження, в рамках якого подається клопотання.

Слід також зазначити, що на момент прийняття рішення про проведення обшуку слідчому чи прокурору можуть бути ще невідомі всі ознаки предметів, які планується відшукати. Тому в постанові можна їх не деталізувати, а вказати на вже відомі загаль­ні відомості про них.

Якщо слідчий чи прокурор вносять до суду клопотання про проведення повтор­ного обшуку, підстави для його проведення не можуть бути аналогічними, що і при проведенні первинного обшуку. Вони повинні доповнювати ти, що вже розглядалися слідчим суддею, або бути новими, якщо не були відомі слідчому чи прокурору при проведенні первинного обшуку.

Відсутність вказівки у клопотанні на конкретну мету обшуку розглядається ЄСПЛ як порушення ст. 6 КЗПЛ. Зокрема у справі «Смирнов проти Росії» суд зазначав, що, враховуючи невизначеність формулювань постанови працівники органів внутрішніх справ за власним розсудом визначали предмети, що підлягають вилученню. Постано­ва про проведення обшуку не містила відомостей про кримінальну справу та мету обшуку.

Слідчому чи прокурору слід ретельно підходити до підбору документів та інших матеріалів, якими вони обґрунтовують доводи клопотання про необхідність проведен­ня обшуку. Неприпустимо надавати документи та інші матеріали, які не стосуються клопотання, можуть розглядатися як зайві, надлишкові. Вони лише захаращують су­довий розгляд непотрібними матеріалами, гальмують його, оскільки судді потрібен час, щоб з ними уважно ознайомитися.

  1. Слідчий суддя розглядає клопотання про обшук в день його надходження до суду. Розгляд клопотання проводиться у закритому судовому засіданні за обов’язковою участю слідчого чи прокурора.
  2. За результатами розгляду клопотання слідчий суддя за наявності підстав ви­носить ухвалу про дозвіл на обшук житла чи іншого володіння особи або ухвалу про відмову у задоволенні клопотання про обшук. Можливо також частково задоволення клопотання, якщо, наприклад, суддя дає дозвіл на обшук у приватному будинку, але відмовляє в задоволенні клопотання в частині проведення обшуку надвірних споруд.

Ухвала слідчого судді про відмову в задоволенні клопотання про обшук повинна бути законною, обґрунтованою та вмотивованою. Під обґрунтованістю ухвали розумі­ється її постановлення на підставі об’єктивно з’ясованих обставин, що підтверджені доказами та іншими матеріалами, якими слідчий чи прокурор обґрунтовують доводи клопотання, та які досліджені під час судового розгляду та оціненими слідчим суддею відповідно до вимог ст. 94 КПК. Вмотивованою є ухвала слідчого судді, в якій наведені належні і достатні мотиви та підстави її ухвалення. Таким чином, в ухвалі повинна міститися оцінка слідчим суддєю представлених матеріалів та вказані мотиви, на під­ставі яких суддя вважає їх недостатніми для дачі дозволу на проведення обшуку.

Уявляється, що окрім підстав, які вказані в коментованій частині статті, до від­мови у задоволенні клопотання також можуть привести випадки, якщо суперечливи­ми є відомості, викладені у клопотанні слідчого чи прокурора та документах і інших матеріалах, якими обґрунтовуються доводи клопотання; суддею встановлені пору­шення закону при оформленні процесуальних документів.

Ухвала слідчого судді про задоволення клопотання про обшук оскарженню не підлягає.

Стаття 235

Ухвала про дозвіл на обшук житла чи іншого володіння особи

  1. Ухвала слідчого судді про дозвіл на обшук житла чи іншого володіння особи з підстав, зазначених у клопотанні прокурора, слідчого, надає право проникнути до житла чи іншого володіння особи лише один раз.
    1. Ухвала слідчого судді про дозвіл на обшук житла чи іншого володіння особи повинна відповідати загальним вимогам до судових рішень, передбачених цим Кодек­сом, а також містити відомості про:
      • строк дії ухвали, який не може перевищувати одного місяця з дня постанов- лення ухвали;
      • прокурора, слідчого, який подав клопотання про обшук;
      • положення закону, на підставі якого постановляється ухвала;
      • житло чи інше володіння особи або частину житла чи іншого володіння особи, які мають бути піддані обшуку;
      • особу, якій належить житло чи інше володіння, та особу, у фактичному воло­дінні якої воно знаходиться;
      • речі, документи або осіб, для виявлення яких проводиться обшук.
    2. Виготовляються дві копії ухвали, які чітко позначаються як копії.
  2. З метою усунення можливих порушень прав та законних інтересів осіб, у яких проводиться обшук, закон особливо підкреслює, що ухвала слідчого судді про дозвіл на обшук житла чи іншого володіння особи з підстав, зазначених у клопотанні про­курора, слідчого, надає право проникнути до житла чи іншого володіння особи лише один раз. Неприпустимим є проведення на підставі однієї ухвали слідчого судді де­кількох обшуків, у тому числі й повторного обшуку одного і того самого об’єкта.
  3. Ухвала слідчого судді про дозвіл на обшук повинна відповідати загальним ви­могам до судових рішень, передбачених КПК (статті 370, 372). Вона має бути закон­ною, обґрунтованою та вмотивованою. Під обґрунтованістю ухвали розуміється її постановлення на підставі об’єктивно з’ясованих обставин, що підтверджені доказа­ми та іншими матеріалами, якими слідчий чи прокурор обґрунтовують доводи клопо­тання, та які досліджені під час судового розгляду та оцінені слідчим суддею відпо­відно до вимог ст. 94 КПК. Вмотивованою є ухвала слідчого судді, в якій наведені належні й достатні мотиви та підстави її ухвалення.

Ухвала слідчого судді складається з трьох частин: вступної, мотивувальної та резолютивної. У вступній частині зазначаються: дата і місце її постановлення; пріз­вище, ім’я, по батькові слідчого судді та назва суду; прізвище, ім’я, по батькові секре­таря судового засідання; класний чин, звання, посада, прізвище, ім’я, по батькові прокурора або слідчого, які беруть участь у розгляді клопотання та які подали клопо­тання про обшук; дані про клопотання, що розглядається, найменування криміналь­ного провадження та його реєстраційний номер.

У мотивувальній частині зазначаються: короткий виклад обставин кримінального правопорушення, у зв’язку з розслідуванням якого подається клопотання; встановле­ні суддею обставині з посиланням на докази, інші матеріали, якими прокурор, слідчий обґрунтовували клопотання про обшук та їх оцінка; мотиви неврахування окремих доказів чи матеріалів; положення закону, на підставі якого постановляється ухвала.

У резолютивній частині зазначаються: висновок слідчого судді за результатами розгляду клопотання про дозвіл на проведення обшуку житла чи іншого володіння; точна адреса житла чи іншого володіння особи або частини житла чи іншого володін­ня особи, які мають бути піддані обшуку; особу, якій належить житло чи інше воло­діння, та особу, у фактичному володінні якої воно знаходиться; дані про найменуван­ня підприємства, його юридична адреса, якщо обшук проводиться у службовому приміщенні; об’ єкти, які підлягають відшуканню (знаряддя кримінального правопо­рушення, майно, здобуте в результаті його вчинення, документи тощо); особи, для місцезнаходження яких проводиться обшук; строк дії ухвали, який не може переви­щувати одного місяця з дня її постановлення; строк і порядок набрання ухвалою за­конної сили та вказівка на те, що вона не підлягає оскарженню.

Невиконання вимог про законність, обґрунтованість та вмотивованість рішення слідчого судді тягне за собою визнання обшуку незаконним. Зокрема, ЄСПЛ, визна­ючи порушення ст. 8 КЗПЛ та констатуючи незаконність обшуку у справі «Ернст та інші проти Бельгії», зазначив, що ордер на проведення обшуку не містив жодної ін­формації про конкретні цілі та підстави для проведення обшуку, характер розсліду­вання, точні місця проведення обшуків та про предмети, що підлягали вилученню. Таким чином, слідчі наділялися широкими повноваженнями.

  1. За результатами розгляду клопотання слідчого чи прокурора постановляється ухвала слідчого судді та виготовляються дві її копії, які чітко позначаються як копії. Перед початком виконання ухвали слідчого судді особі, яка володіє житлом чи іншим володінням, а за її відсутності – іншій присутній особі має бути пред’ явлена ухвала і надана її копія.

Стаття 236

Виконання ухвали про дозвіл на обшук житла чи іншого воло­діння особи

  1. Ухвала про дозвіл на обшук житла чи іншого володіння особи може бути ви­конана слідчим чи прокурором. Для участі в проведенні обшуку може бути запро­шений потерпілий, підозрюваний, захисник, представник та інші учасники криміналь­ного провадження. З метою одержання допомоги з питань, що потребують спеці­альних знань, слідчий, прокурор для участі в обшуку має право запросити спеціалістів. Слідчий, прокурор вживає належних заходів для забезпечення присутності під час проведення обшуку осіб, чиї права та законні інтереси можуть бути обмежені або порушені.
  2. Обшук житла чи іншого володіння особи на підставі ухвали слідчого судді по­винен відбуватися в час, коли завдається найменша шкода звичайним заняттям осо­би, яка ними володіє, якщо тільки слідчий, прокурор не вважатиме, що виконання такої умови може суттєво зашкодити меті обшуку.
  3. Перед початком виконання ухвали слідчого судді особі, яка володіє житлом чи іншим володінням, а за її відсутності – іншій присутній особі повинна бути пред ‘явлена ухвала і надана її копія. Слідчий, прокурор має право заборонити будь-якій особі за­лишити місце обшуку до його закінчення та вчиняти будь-які дії, що заважають проведенню обшуку. Невиконання цих вимог тягне за собою передбачену законом від­повідальність.
  4. Уразі відсутності осіб у житлі чи іншому володінні копія ухвали повинна бути залишена на видному місці у житлі чи іншому володінні особи. При цьому слідчий, прокурор зобов ‘язаний забезпечити схоронність майна, що знаходиться у житлі чи іншому володінні особи, та неможливість доступу до нього сторонніх осіб.
  5. Обшук на підставі ухвали слідчого судді повинен проводитися в обсязі, необхід­ному для досягнення мети обшуку. За рішенням слідчого чи прокурора може бути проведено обшук осіб, які перебувають в житлі чи іншому володінні, якщо є достат­ні підстави вважати, що вони переховують при собі предмети або документи, які мають значення для кримінального провадження. Обшук особи повинен бути здій­снений особами тієї ж статі.
  6. Слідчий, прокурор під час проведення обшуку має право відкривати закриті приміщення, сховища, речі, якщо особа, присутня при обшуку, відмовляється їх від­крити або обшук здійснюється за відсутності осіб, зазначених у частині третій цієї статті.
  7. При обшуку слідчий, прокурор має право проводити вимірювання, фотографу­вання, звуко- чи відеозапис, складати плани і схеми, виготовляти графічні зображен­ня обшуканого житла чи іншого володіння особи чи окремих речей, виготовляти відбитки та зліпки, оглядати і вилучати речі і документи, які мають значення для кримінального провадження. Предмети, які вилучені законом з обігу, підлягають ви­лученню незалежно від їх відношення до кримінального провадження. Вилучені речі та документи, які не входять до переліку, щодо якого прямо надано дозвіл на відшу­кання в ухвалі про дозвіл на проведення обшуку, та не відносяться до предметів, які вилучені законом з обігу, вважаються тимчасово вилученим майном.
  8. Особи, у присутності яких здійснюється обшук, при проведенні цієї слідчої (розшукової) дії мають право робити заяви, що підлягають занесенню до протоколу обшуку.
  9. Частина перша коментованої статті окреслює коло осіб, які беруть участь у об­шуку. Стаття містить імперативну норму про те, що виконати ухвалу про дозвіл на обшук можуть тільки особисто слідчий чи прокурор.

Крім того слідчий або прокурор повинні вжити належних заходів для забезпечен­ня присутності під час проведення обшуку осіб, чиї права та законні інтереси можуть бути обмежені або порушені (див. також ч. 3 ст. 223 КПК). Найчастіше мова йде про власника житла чи іншого володіння особи. Його присутність при обшуку є гарантією законного та об’єктивного відображення результатів цієї слідчої дії, дотримання пра­вових приписів кримінального процесуального закону.

Слідчий чи прокурор має право викликати особу, чиї права та законні інтереси можуть бути обмежені або порушені при проведенні обшуку, для участі у цій слідчій дії. Процесуальний порядок здійснення виклику в кримінальному провадженні перед­бачений гл. 11 КПК.

Уявляється, що якщо на момент внесення клопотання та постановлення слідчим суддею ухвали про дозвіл на обшук слідчому відомі обставини, за якими неможлива присутність особи чи осіб, чиї права та законні інтереси можуть бути обмежені або порушені під час обшуку (особа приховується від органів досудового розслідування, зникла, знаходиться на стаціонарному лікуванні, під вартою, у тривалому відряджен­ні, проживає за кордоном тощо), про це слід зазначити в клопотанні до слідчого судді, а потім знайти своє відбиття в ухвалі останнього.

Разом з тим відомо, що у більшості випадків обшук належить до невідкладних слідчих дій, мета якого може бути досягнута тільки із використанням фактору неспо­діваності. У зв’язку із цим завчасно викликати для участі в обшуку володільця житла чи іншого володіння недоцільно. Він може бути викликаний, наприклад, телефоном чи за допомогою іншого зручного для слідчого та для нього засобу, передбаченого ч. 1 ст. 135 КПК, безпосередньо перед початком обшуку. Хоча такий механізм пов’язаний із втрачанням певного часу, який особа використовуває для прибуття до місця про­ведення обшуку, проте дотримуються його права та вимоги ч. 1 ст. 236 КПК.

У необхідних випадках слідчий має право залучати до участі в проведенні обшу­ку потерпілого, підозрюваного, захисника, представника та інших учасників кримі­нального провадження.

До участі в обшуку також може залучатися спеціаліст, тобто особа, яка володіє спеціальними знаннями та навичками застосування технічних або інших засобів і може надавати консультації під час обшуку. Спеціаліст може бути залучений для допомоги слідчому чи прокурору у застосуванні технічних засобів пошуку та виявлення об’єктів під час обшуку; фіксації ходу та результатів обшуку за допомогою технічних засобів; надання пояснень слідчому щодо особливостей та певних властивостей об’єктів, що відшукані під час обшуку; проведення за допомогою спеціальних засобів попередніх досліджень відшуканих об’єктів (наприклад експрес-аналіз речовини, щодо вмісту в ній наркотичних засобів); виявлення сховищ; консультування щодо правильного поводження із знайденими предметами (саморобними вибуховими пристроями, збро­єю тощо); упаковки виявлених предметів; правильного опису в протоколі обшуку вилучених предметів; проведення вимірювання, складання, планів, креслень тощо.

Перед проведенням обшуку особам, які беруть у ньому участь, роз’яснюються їх права і обов’язки, передбачені КПК, а також відповідальність, встановлена законом.

Відповідно до ч. 7 ст. 223 КПК обшук житла чи іншого володіння особи, обшук особи здійснюються з обов’язковою участю не менше двох понятих незалежно від застосування технічних засобів фіксування відповідної слідчої (розшукової) дії. За­значені особи можуть бути допитані під час судового розгляду як свідки проведення відповідної слідчої (розшукової) дії.

Понятими не можуть бути потерпілий, родичі підозрюваного, обвинуваченого і потерпілого, працівники правоохоронних органів, а також особи, заінтересовані в результатах кримінального провадження.

  1. У частині 4 ст. 223 КПК передбачені загальні вимоги для проведення слідчих дій, відповідно до яких проведення слідчих (розшукових) дій у нічний час (з 22 до 6 години) не допускається, за винятком невідкладних випадків, коли затримка в їх про­веденні може призвести до втрати слідів кримінального правопорушення чи втечі підозрюваного.

Разом з тим норма коментованої статті передбачає, що обшук житла чи іншого володіння особи повинен відбуватися в час, коли завдається найменша шкода звичай­ним заняттям особи, яка ними володіє, якщо тільки слідчий, прокурор не вважатиме, що виконання такої умови може суттєво зашкодити меті обшуку. Ця вказівка закону містить правову домінанту захисту прав та свобод людини і громадянина і спрямовує слідчого на знаходження розумного балансу під час обрання моменту обшуку між публічними інтересами держави, та можливістю досягнення мети конкретної слідчої дії та в цілому завдань кримінального провадження та приватними інтересами особи.

  1. Перед обшуком слідчий пред’являє особі, яка володіє житлом чи іншим воло­дінням, а за її відсутності – іншій присутній особі ухвалу слідчого судді про прове­дення обшуку та вручає її копію.

Якщо обшук проводиться на підприємстві, в установі, організації, ухвала суду пред’являється (її копія вручається) представникові підприємства, установи чи орга­нізації, де проводиться обшук. Якщо у осіб виникнуть питання, слідчий повинен дати на них відповіді.

Особа, яка проводить обшук, зобов’язана роз’яснити особам, присутнім під час обшуку їхні права та обов’язки, що відповідають їх процесуальному статусу, в тому числі робити заяви, що підлягають занесенню до протоколу. У випадку, якщо засто­совуються технічні засоби фіксації обшуку, про це також повідомляються особи, які беруть участь у слідчій дії.

Доцільним уявляється запропонувати присутній особі добровільно видати зазна­чені в ухвалі предмети, майно або вказати місце, де переховується розшукувана осо­ба чи знаходиться труп. У разі відмови виконати ці вимоги слідчий примусово об­стежує житло, інше володіння, місцевість або особу.

Слідчий, прокурор має право заборонити особам, що перебувають у місці про­ведення обшуку, а також особам, які під час проведення цієї слідчої дії увійшли в це приміщення, залишати місце обшуку до його закінчення, спілкуватися один з одним або з іншими особами, вчиняти дії, що заважають проведенню обшуку. Заборона може поширюватися на спілкування за допомогою знаків, жестів, записок, мобільного зв’язку (як розмов, так і смс-повідомлень) тощо.

  1. Якщо особи, які займають житло чи володіють транспортним засобом, земель­ною ділянкою, гаражем, іншої будівлею чи приміщенням побутового, службового, господарського, виробничого та іншого призначення тощо, відсутні, ухвала слідчого судді про проведення обшуку повинна бути залишена на видному місці у житлі чи іншому володінні особи.

Оскільки під час проведення обшуку можуть бути відкриті замкнені приміщення, сховища, речі, якщо обшук здійснюється за відсутності власника житла, на слідчого та прокурора покладається обов’язок забезпечити схоронність майна, що знаходиться у житлі чи іншому володінні особи, та неможливість доступу до нього сторонніх осіб.

  1. У випадку, якщо після того, як слідчий запропонував особам, у яких проводить­ся обшук, видати зазначені в постанові предмети або документи, вони будуть добро­вільно передані слідчому, останній має право завершити проведення обшуку. Разом з тим це не імперативна вимога. Закон лише зазначає, що обшук повинен проводити­ся в обсязі, необхідному для досягнення його мети. Чи продовжувати слідчу дію, за­лежить від переконання особи, що його проводить. Якщо є підозра вважати, що осо­ба використовує добровільну видачу для приховування більш значимих для кримі­нального провадження об’єктів, слідчий має право продовжити обшук.

Також під час проведення обшуку може виникнути ситуація, коли слідчий чи про­курор дійдуть обґрунтованого висновку, що особи, які перебувають у житлі чи іншому володінні, переховують при собі предмети або документи, які мають значення для кри­мінального провадження. У цьому випадку слідчий чи прокурор мають право прийняти рішення про обшук цієї особи чи осіб. Такий обшук особи належить до невідкладних слідчих дій та проводиться без попереднього рішення про це слідчого судді та самого слідчого. У протоколі обшуку особи слід зазначити мотиви його проведення.

При проведенні обшуку особи обстеженню можуть піддаватися одяг, взуття та тіло особи. Брати участь у обшуку особи мають право тільки особи однієї статі з особою, яку обшукують.

У будь-якому випадку під час обшуку слідчий повинен вживати заходів до того, щоб не були розголошені виявлені при його проведенні обставини особистого життя особи, у якої проводиться обшук та інших осіб, які проживають або тимчасово пере­бувають у житлі чи іншому володінні особи.

  1. Проводячи обшук, слідчий має право розкривати замкнені приміщення і схови­ща, речі, якщо особа, присутня при обшуку, відмовляється їх відкрити або обшук здійснюється за відсутності володільця приміщення. При цьому слідчий повинен уникати не викликаних необхідністю пошкоджень дверей, замків та інших предметів.
  2. Закон не вимагає від слідчого чи прокурора обов’язкової додаткової фіксації процедури проведення обшуку, а надає їм таке право. Разом з тим, якщо клопотання про застосування технічних засобів фіксування заявляють учасники слідчої дії, таке фіксування є обов’язковим (ч. 1 ст. 107 КПК).

Фотографування чи відеозапис обшуку є найбільш простим факультативним за­собом фіксування ходу проведення слідчої дії, що дозволяє зафіксувати обстановку у житлі чи іншому володінні особи, показати його місцезнаходження, відбити індиві­дуальні особливості відшуканих об’єктів, відзначити характер та розташування тай­ників, проілюструвати розшукові дії у динаміці, зафіксувати присутніх осіб тощо. Особливо доцільним уявляється застосування вказаних додаткових способів фіксації обшуку, якщо відшуканню підлягають об’ єкти, що не можуть довго зберігатися при матеріалах кримінального провадження (кримінальній справі); при фіксуванні у про­токолі обшуку складних для описання властивостей та ознак механізмів, обладнання, предметів тощо; з метою запобігання заявам підозрюваного про фальсифікації та порушення закону, яких, на його думку, припустився слідчий тощо.

Оригінальні примірники технічних носіїв інформації зафіксованої процесуальної дії зберігаються у матеріалах кримінального провадження. Їх резервні копії зберіга­ються окремо (ч. 3 ст. 107 КПК).

Під час обшуку слідчий, прокурор також має право проводити вимірювання, скла­дати плани і схеми, виготовляти графічні зображення обшуканого житла або іншого володіння особи чи окремих речей, виготовляти відбитки та зліпки. Вони розгляда­ються як додатки до протоколу, повинні бути виготовлені належним чином, а також засвідчені підписами слідчого, прокурора, спеціаліста, інших осіб, які брали участь у виготовленні таких додатків.

Під час обшуку можуть бути вилучені лише речі і документи, які мають значення для кримінального провадження. До таких предметів належать також цінності і май­но підозрюваного, яке тимчасово вилучається з метою забезпечення цивільного по­зову або можливої конфіскації майна до моменту вирішення питання про арешт майна (ч. 2 ст. 168, ст. 170 КПК).

Предмети, які вилучені законом з обігу, підлягають вилученню незалежно від їх відношення до кримінального провадження. Можливість обігу предметів і документів означає допустимість здійснення угод та інших дій, які спрямовані на їх передачу в рамках цивільно-правових відносин. Потрібно розрізняти об’єкти цивільних прав, перебування яких в обігу не допускається (вилучені з обігу), і тих, які обмежені в обі­гу. До числа вилучених законом з обігу і тих, які підлягають вилученню у випадку виявлення (незалежно від відношення до даного кримінального провадження), на­лежать предмети, придбання і використання яких здійснюється за особливими до­зволами і вичерпний перелік яких визначений законодавством України; предмети, виготовлення, придбання, зберігання, збут і розповсюдження яких забороняється за­конодавством. До їх числа належать: наркотичні засоби, психотропні, сильнодіючі, ядовиті, отруйні, радіоактивні і вибухові речовини тощо.

Об’єкти цивільних прав, які обмежені в обігу, в обов’язковому порядку вилученню в ході обшуку не підлягають, за винятком випадків, коли це передбачено національним законодавством. Так, проводиться вилучення: а) зброї, якщо відсутній особливий до­звіл на її придбання, зберігання і носіння; б) документів, які містять відомості, що є державною таємницею, якщо вони виявляються в місцях, що не призначені для їх зберігання і використання або в осіб, які не мають доступу до відомостей, що містять державну таємницю; в) листування і література з грифом обмеженого використання, чисті бланки, печатки і штампи організацій і закладів, наявність яких у даної особи або закладу є протиправною, і т. ін. Виявлення вказаних предметів може стати під­ставою для ініціювання початку кримінального провадження та притягнення винних до кримінальної відповідальності.

Вилучені речі та документи, які не входять до переліку, щодо якого прямо надано дозвіл на відшукання в ухвалі про дозвіл на проведення обшуку, та не належать до предметів, які вилучені законом з обігу, вважаються тимчасово вилученим майном (статті 167-169 КПК).

Під час обшуку видача і огляд документів, що містять інформацію, яка становить банківську таємницю, проводяться з додержанням норм ЗУ «Про банки і банківську діяльність». Крім того, правилами зберігання, захисту, використання та розкриття банківської таємниці встановлює, що при вилученні документів, що містять банківську таємницю, під час проведення обшуку, банк зобов’язаний виготовити копії докумен­тів, що вилучаються, які засвідчуються підписом представника банку. Ці копії доку­ментів залишаються в банку замість вилучених оригіналів.

Усі речі і документи, які підлягають вилученню, слідчий повинен пред’явити по­нятим та іншим присутнім особам і перелічити їх у протоколі обшуку чи в доданому до нього опису із зазначенням їх назви, кількості, міри, ваги, матеріалу, з якого вони виготовлені, та індивідуальних ознак. У необхідних випадках вилучені предмети і до­кументи повинні бути на місці обшуку упаковані й опечатані.

  1. Під час проведення обшуку особою, яка його проводить, складається протокол (ст. 104 КПК). Як і інші протоколи, протокол обшуку складається із трьох частин: вступної, описової, заключної. У вступній частині зазначаються: назва слідчої дії; місце, час її проведення (час початку та закінчення); особа, яка проводить слідчу дію (прізвище, ім’я, по батькові, посада); найменування кримінального провадження та його реєстраційний номер; всі особи, які присутні під час проведення процесуальної дії (прізвища, імена, по батькові, дати народження, місця проживання); підстави для провадження обшуку, посилання на статті кримінального процесуального закону, ви­моги яких дотримано; вказівку на роз’яснення особам, присутнім під час обшуку, їх прав та обов’язків, у тому числі робити заяви, що підлягають занесенню до протоко­лу; інформація про те, що особи, які беруть участь у процесуальній дії, заздалегідь повідомлені про застосування технічних засобів фіксації, характеристики технічних засобів фіксації та носіїв інформації, які застосовуються при проведенні процесуаль­ної дії, умови та порядок їх використання.

Описова частина протоколу обшуку має бути складена із дотриманням логіки ви­кладення подібних процесуальних документів, відповідати вимогам системності та послідовності. У описовій частині фіксується, що особі, яка володіє житлом чи іншим володінням, а за її відсутності – іншій присутній особі пред’явлена ухвала слідчого судді про дозвіл на обшук та надана її копія; зазначаються дані про отримання добро­вільної згоди власника на обшук, що підтверджується його підписом; пропозиція слід­чого чи прокурора добровільно видати зазначені в ухвалі судді об’єкти; відзначається послідовність дій слідчого; відомості, важливі для цього кримінального провадження.

У заключній частині повинні міститися відомості про: виявлені, вилучені, та/або надані речі і документи, перераховані їх ознаки – назва, кількість, міра, вага, матеріал, з якого вони виготовлені, з урахуванням того, наскільки точно це може бути визна­чено у момент вилучення, та індивідуальні ознаки (об’ єм, розмір, колір, по можли­вості ціна кожного предмета чи документа, що вилучається, та ін.).

При вилученні в процесі обшуку великої кількості предметів складається спеці­альний опис цих предметів, про що вказується в протоколі. Опис – не просто додаток до протоколу, а його складова частина, оскільки відомості, що в ньому містяться, мають таке ж доказове значення, як і обставини, зафіксовані в протоколі.

Оскільки особи, у присутності яких здійснюється обшук, при проведенні цієї слідчої (розшукової) дії мають право робити заяви, ці заяви також підлягають зане­сенню до протоколу.

Перед підписанням протоколу учасникам процесуальної дії надається можливість ознайомитися із текстом протоколу.

Зауваження і доповнення зазначаються у протоколі перед підписами.

Протокол виготовляється у двох примірниках. Обидва примірники підписують усі учасники, які брали участь у проведенні обшуку. Якщо особа, яка брала участь у про­веденні процесуальної дії, відмовилася підписати протокол, про це зазначається в про­токолі. Такій особі надається право дати письмові пояснення щодо причин відмови від підписання, які заносяться до протоколу. Факт відмови особи від підписання про­токолу, а також факт надання письмових пояснень особи щодо причин такої відмови засвідчується підписом її захисника (законного представника), а у разі його відсут­ності – понятих.

Другий примірник протоколу обшуку, а також другий примірник опису вручаєть­ся особі, у якої проведено обшук, а в разі її відсутності – іншій присутній особі. При проведенні обшуку на підприємстві, в установі або організації другий примірник протоколу і опису вручається представникові підприємства, установи або організації.

Стаття 237

Огляд

  1. З метою виявлення та фіксації відомостей щодо обставин вчинення криміналь­ного правопорушення слідчий, прокурор проводять огляд місцевості, приміщення, речей та документів.
  2. Огляд житла чи іншого володіння особи здійснюється згідно з правилами цьо­го Кодексу, передбаченими для обшуку житла чи іншого володіння особи.
  3. Для участі в огляді може бути запрошений потерпілий, підозрюваний, захисник, законний представник та інші учасники кримінального провадження. З метою одер-

допомоги з питань, що потребують спеціальних знань, слідчий, прокурор для участі в огляді може запросити спеціалістів.

  1. Особи, у присутності яких здійснюється огляд, при проведенні цієї слідчої (роз­шукової) дії мають право робити заяви, що підлягають занесенню до протоколу огляду.
  2. При проведенні огляду дозволяється вилучення лише речей і документів, які мають значення для кримінального провадження, та речей, вилучених з обігу. Усі ви­лучені речі і документи підлягають негайному огляду і опечатуванню із завіренням підписами осіб, які брали участь у проведенні огляду. У разі якщо огляд речей і до­кументів на місці здійснити неможливо або їх огляд пов’язаний з ускладненнями, вони тимчасово опечатуються і зберігаються у такому вигляді доти, доки не буде здій­снено їх остаточні огляд і опечатування.
  3. Слідчий, прокурор має право заборонити будь-якій особі залишити місце огля­ду до його закінчення та вчинювати будь-які дії, що заважають проведенню огляду. Невиконання цих вимог тягне за собою передбачену законом відповідальність.
  4. При огляді слідчий, прокурор або за їх дорученням залучений спеціаліст має право проводити вимірювання, фотографування, звуко- чи відеозапис, складати плани і схеми, виготовляти графічні зображення оглянутого місця чи окремих речей, виготовляти відбитки та зліпки, оглядати і вилучати речі і документи, які мають значення для кримінального провадження. Предмети, які вилучені законом з обігу, підлягають вилученню незалежно від їх відношення до кримінального провадження. Вилучені речі та документи, що не відносяться до предметів, які вилучені законом з обігу, вважаються тимчасово вилученим майном.
  5. Огляд – це слідча дія, що полягає у безпосередньому сприйнятті зовнішніх ознак матеріальних об’єктів з метою виявлення та фіксації відомостей щодо обставин вчи­нення кримінального правопорушення.

Мета огляду – виявлення відомостей щодо обставин вчинення кримінального правопорушення та їх фіксація.

Залежно від об’єкта можна виділити такі види огляду: 1) огляд місця події; 2) огляд місцевості; 3) огляд приміщень; 4) огляд речей; 5) огляд документів; 6) огляд трупа. Кожний із видів слідчого огляду має свої специфічні особливості, що визначають по­рядок його проведення. Але разом з тим існує ряд положень процесуального і тактич­ного характеру, загальних для всіх видів оглядів.

Огляд місця події найчастіше є невідкладною слідчою дією, саме тому він є єдиною слідчою дією, яка у невідкладних випадках може бути проведена до внесення відо­мостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР, що здійснюється негайно після завершення огляду (ч. 3 ст. 217 КПК). Під невідкладними слід розуміти такі випадки, коли зволікання з оглядом може привести до негативних наслідків для кримінального провадження – зникненню слідів кримінального правопорушення, об’єктів, які можуть стати згодом речовими доказами, зміну обстановки тощо.

Під місцем події розуміється приміщення або місцевість (територія, акваторія), підводне середовище, підземні природні утворення або споруди, в межах яких вчине­но кримінальне правопорушення або можуть бути виявлені матеріальні сліди, пов’язані з подією кримінального правопорушення.

Місце події може не збігатися з місцем вчинення злочину. Якщо злочин вчинений в одному місці, а сліди його знайдені в іншому, то в матеріалах кримінального про­вадження фігуруватиме і місце злочину, і місце події. Якщо ж злочин вчинений у тому місці, де були знайдені його сліди, місце злочину і місце події збігаються. Починаючи огляд, слідчий може ще не знати, чи є подія, що розслідується, сліди якої знайдені в даному місці, злочином і чи тут він вчинений. Проте, оскільки виявлення слідів по­дії, що вимагає розслідування, завжди є подією, то і місце її виявлення – місцем події, а її огляд – оглядом місця події.

Огляд може бути проведений як самостійна слідча дія або бути складовою части­ною іншої слідчої дії (наприклад, огляд предмета, документа або трупа під час об­шуку).

Фактичною підставою для проведення огляду є наявність достатніх відомостей, що вказують на можливість досягнення його мети. При наявності достатніх даних, що вказують на необхідність проведення огляду, слідчий чи прокурор приймає рішен­ня про його проведення. Як правило, це рішення ніде спеціально не фіксується. Ви­мога закону обов’язково отримати вмотивовану ухвалу слідчого судді встановлена тільки коли необхідно здійснити огляд житла чи іншого володіння особи.

Сутність огляду полягає в тому, що слідчий та/або прокурор сприймає об’ єкт огляду (за допомогою слухових, зорових, тактильних відчуттів), досліджує та оцінює його стан, властивості, ознаки з метою виявлення та фіксації будь-яких відомостей щодо обставин вчинення кримінального правопорушення.

  1. При необхідності провести огляд у житлі чи іншому володінні особи слідчий за погодженням з прокурором або особисто прокурор звертається з відповідним клопо­танням до слідчого судді за місцем проведення досудового розслідування. Закон пе­редбачає, що огляд житла чи іншого володіння особи здійснюється згідно з правила­ми КПК, передбаченими для обшуку житла чи іншого володіння особи, тому про вимоги закону щодо можливості проникнення до житла чи іншого володіння особи, легальне визначення понять «житло» та «інше володіння», про зміст клопотання слідчого чи прокурора до суду, порядок його розгляду та постановлення відповідної ухвали слідчого судді див. коментар до статей 233-236 КПК.
  2. Частина третя коментованої статті закріплює коло осіб, які мають право брати участь у огляді. Для участі в огляді може бути запрошений потерпілий, підозрюваний, захисник, законний представник та інші учасники кримінального провадження. Слід звернути увагу на те, що закон не містить імперативної вимоги щодо запрошення вказаних осіб для проведення огляду, віддаючи слідчому право вирішити це питання на підставі його внутрішнього переконання. Отже, якщо слідчий визнає участь зазна­чених осіб у проведенні огляду обов’язковою, він має право викликати їх на підставі ст. 133 КПК. Якщо ж участь у огляді цих осіб не є обов’язковою, вони, на думку слідчого, можуть за власним бажанням взяти в ній участь або заявити про це клопо­тання, таким особам з дотриманням вимог статей 110-111 КПК направляється повідо­млення.

Відповідно до вимог закону слідчий або прокурор повинні вжити належних за­ходів для забезпечення присутності під час проведення огляду осіб, чиї права та за­конні інтереси можуть бути обмежені або порушені (див. також ч. 3 ст. 223 КПК). Найчастіше мова йде про власників житла чи іншого володіння особи, речей чи до­кументів, які повинні бути оглянуті в ході огляду. Їх присутність під час огляду є га­рантією законного та об’єктивного відображення результатів цієї слідчої дії, дотри­мання правових приписів кримінального процесуального закону.

Для забезпечення присутності під час проведення огляду осіб, чиї права та закон­ні інтереси можуть бути обмежені, слідчий чи прокурор має право здійснити їх виклик. Процесуальний порядок здійснення виклику в кримінальному провадженні перед­бачений гл 11 КПК.

У необхідних випадках з метою одержання допомоги з питань, що потребують спе­ціальних знань, слідчий, прокурор для участі в огляді може запросити спеціалістів. Як спеціалісти можуть бути залучені представники різних галузей знань залежно від того, яке саме кримінальне правопорушення розслідується: криміналіст; хімік, біолог, лікар, інженер-будівельник, мистецтвознавець тощо. Спеціаліст залучається для допомоги слідчому чи прокурору в застосуванні технічних засобів огляду, виявленні та вилучен­ні об’єктів під час огляду; фіксації ходу та результатів огляду за допомогою технічних засобів; надання пояснень слідчому щодо особливостей та певних властивостей об’єктів, що оглядаються; проведення за допомогою спеціальних засобів попередніх експрес-до- сліджень знайдених об’єктів; консультування щодо правильного поводження із ними; упаковки виявлених об’єктів; правильного опису в протоколі огляду вилучених пред­метів; проведення вимірювання, складання, планів, креслень тощо.

  1. Перед проведенням огляду особам, які беруть у ньому участь, роз’яснюються їх права і обов’язки, передбачені КПК, згідно з їх процесуальним статусом.

Відповідно до ч. 7 ст. 223 КПК огляд житла чи іншого володіння особи здійсню­ються з обов’язковою участю не менше двох понятих незалежно від застосування технічних засобів фіксування відповідної слідчої (розшукової) дії. Зазначені особи можуть бути допитані під час судового розгляду як свідки проведення огляду.

Понятими не можуть бути потерпілий, родичі підозрюваного, обвинуваченого і потерпілого, працівники правоохоронних органів, а також особи, заінтересовані в результатах кримінального провадження.

  1. При огляді можуть бути вилучені лише речі і документи, які мають значення для кримінального провадження. Поняття «речі» у сенсі цієї статті слід тлумачити широко. Ними можуть бути сліди вчиненого кримінального правопорушення, доку­менти, інші предмети, які можуть бути приєднані до матеріалів кримінального про­вадження як речові докази, до яких, зокрема, можна віднести матеріальні об’єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи об­ставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі пред­мети, що були об’єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом.

Якщо оглянуті речі мають ознаки речового доказу (ст. 98 КПК), вони визнаються речовими доказами і залучаються до матеріалів кримінального провадження поста­новою слідчого або прокурора. (Про порядок зберігання речових доказів див. комен­тар до ст. 100 КПК.)

Речові докази вилучаються цілком у натурі. Сліди залежно від їх видів – разом з об’єктом – носієм сліду або його частиною. Якщо неможливо вилучити разом об’єкт- носій (його частину) та слід, вилучаються копії сліду або його моделі (зліпки та від­битки).

Предмети, які вилучені законом з обігу, підлягають вилученню незалежно від їх відношення до кримінального провадження (див. про це коментар до ч. 7 ст. 236 КПК).

Усі вилучені речі і документи підлягають негайному огляду, упаковці та опечату­ванню із завіренням підписами осіб, які брали участь у проведенні огляду. Упаковка повинна бути зроблена таким чином, щоб у процесі транспортування та зберігання речі і документи не втратили свого доказового значення.

Закон переважно орієнтує слідчого чи прокурора на проведення огляду об’ єктів на місці проведення слідчої дії. Втім відповідно до положень коментованої статті за­конодавець зазначає, що у разі якщо огляд речей і документів на місці здійснити не­можливо або їх огляд пов’язаний з ускладненнями, вони тимчасово опечатуються і зберігаються у такому вигляді доти, доки не буде здійснено їх остаточні огляд і опе­чатування. Це можуть бути випадки, коли під час огляду необхідно використовувати особливі інструменти, матеріали, коли необхідно створити відповідні технічні умови огляду або коли для огляду потрібен тривалий час.

  1. Слідчий, прокурор має право заборонити особам, що перебувають у місці про­ведення огляду, а також особам, які під час проведення цієї слідчої дії опинилися в при­міщенні або на місцевості, залишати місце огляду до його закінчення, спілкуватися один з одним або з іншими особами, вчиняти будь-які дії, що заважають проведенню огляду. Невиконання цих вимог тягне за собою передбачену законом відповідальність.
  2. Значно підвищує можливості слідчого при проведенні огляду та його результа­тивність застосування технічних засобів фіксації. При огляді закон надає право слід­чому, прокурору або за їх дорученням залученому спеціалісту проводити вимірюван­ня, фотографування, звуко- чи відеозапис, складати плани і схеми, виготовляти гра­фічні зображення оглянутого місця чи окремих речей, виготовляти відбитки та зліпки, оглядати і вилучати речі і документи, які мають значення для кримінального прова­дження.

Якщо клопотання про застосування технічних засобів фіксування заявляють учас­ники слідчої дії – таке фіксування є не правом, а обов’язком слідчого, прокурора (ч. 1 ст. 107 КПК). (Про процесуальний порядок застосування технічних засобів фіксації огляду див. коментар до ч. 7 ст. 236 КПК.)

Предмети, які вилучені законом з обігу, підлягають вилученню незалежно від їх відношення до кримінального провадження. Вилучені речі та документи, що не на­лежать до предметів, які вилучені законом з обігу, вважаються тимчасово вилученим майном (статті 167-169 КПК).

Під час проведення огляду або безпосередньо після його закінчення особою, яка проводить огляд, складається протокол (ст. 104 КПК). Протокол огляду складається із трьох частин: вступної, описової, заключної.

Вступна частина повинна містити обов’язкові реквізити протоколу: назва слідчої дії; місце, час її проведення (час початку та закінчення); умови проведення огляду (погода, освітлення); особа, яка проводить слідчу дію (прізвище, ім’я, по батькові, посада); найменування кримінального провадження та його реєстраційний номер (якщо відомості про кримінальне правопорушення вже внесені до ЄРДР). У цій час­тині також зазначаються: підстави проведення невідкладного огляду; всі особи, які присутні під час проведення процесуальної дії (прізвища, імена, по батькові, дати народження, місця проживання); вказівку на роз’яснення особам, присутнім під час огляду їх прав та обов’язків, в тому числі робити заяви, що підлягають занесенню до протоколу; інформація про те, що особи, які беруть участь у процесуальній дії, за­здалегідь повідомлені про застосування технічних засобів фіксації, характеристики технічних засобів фіксації та носіїв інформації, які застосовуються при проведенні процесуальної дії, умови та порядок їх використання; посилання на статті криміналь­ного процесуального закону, відповідно до яких проводиться огляд.

Описова частина протоколу огляду має бути складена із дотриманням логіки ви­кладення подібних процесуальних документів, відповідати вимогам системності та послідовності. У описовій частині протоколу огляду житла чи іншого володіння осо­би зазначається, що власнику житла чи іншого володіння, а за його відсутності – іншій присутній особі пред’явлена ухвала слідчого судді про дозвіл на огляд та надана її копія; зазначаються дані про отримання добровільної згоди власника на огляд, що підтверджується його підписом. У описовій частині також фіксуються координати місця події, відбивається послідовність дій слідчого; детально описуються виявлені речі та документи; зазначається, які технічні засоби виявлення та фіксації слідів за­стосовувалися.

У заключній частині повинні міститися відомості про: виявлені, вилучені речі і документи, перераховані їх ознаки – назва, кількість, міра, вага, матеріал, з якого вони виготовлені, з урахуванням того, наскільки точно це може бути визначено у мо­мент вилучення, та індивідуальні ознаки (об’єм, розмір, колір, по можливості ціна кожного предмета чи документа, що вилучається, та ін.).

Оскільки особи, у присутності яких здійснюється огляд, при проведенні цієї слід­чої дії мають право робити заяви, ці заяви також підлягають занесенню до протоколу.

Перед підписанням протоколу учасникам процесуальної дії надається можливість ознайомитися із його текстом. Зауваження і доповнення зазначаються у протоколі перед підписами.

Якщо особа, яка брала участь у проведенні огляду, відмовилася підписати про­токол, про це зазначається в протоколі. Такій особі надається право дати письмові пояснення щодо причин відмови від підписання, які заносяться до протоколу. Факт відмови особи від підписання протоколу, а також факт надання письмових пояснень особи щодо причин такої відмови засвідчується підписом її захисника (законного представника), а у разі його відсутності – понятих.

Протокол виготовляється у двох примірниках. Обидва примірники підписують усі учасники, які брали участь у проведенні огляду.

Другий примірник протоколу огляду вручається власнику житла чи іншого воло­діння, у яких проведено огляд, а в разі його відсутності – іншій присутній особі. При проведенні огляду на підприємстві, в установі або організації другий примірник про­токолу вручається представникові підприємства, установи або організації.

Додатками до проколу огляду місця події можуть бути спеціально виготовлені копії, зразки об’єктів, речей, документів, фототаблиці, плани, схеми, зліпки, носії комп ‘ютерної інформації та інші матеріали, які пояснюють зміст протоколу (ст. 105 КПК).

Стаття, що коментується, спеціально не передбачає огляду тварин, необхідність в якому може виникнути. Оскільки законом такий огляд не заборонений, він також може бути здійснений із дотриманням встановлених для цій статті правил. Метою огляду тварин є встановлення належності тварини конкретній особі, сільськогоспо­дарському підприємству, а також ознак, за якими можна ототожнити тварину.

У ході огляду слідчим встановлюються вид тварини, порода, масть, стать, вік (по можливості), ступінь угодованості; ознаки належності тварини певній особі або сіль­ськогосподарському підприємству (клеймо, наявність індивідуально визначених пред­метів і та ін.); індивідуальні ознаки тварини (специфічне забарвлення, анатомічні особливості, сліди від перенесених травм).

З метою повного виявлення вказаних вище ознак тварин доцільно залучати фахів­ця – ветеринара або зоотехніка.

Стаття 238

Огляд трупа

  1. Огляд трупа слідчим, прокурором проводиться за обов’язкової участі судово- медичного експерта або лікаря, якщо вчасно неможливо залучити судово-медичного експерта.
  2. Огляд трупа може здійснюватися одночасно з оглядом місця події, житла чи іншого володіння особи з додержанням правил цього Кодексу про огляд житла чи іншого володіння особи.
  3. Після огляду труп підлягає обов ‘язковому направленню для проведення судово- медичної експертизи для встановлення причини смерті.
  4. Труп підлягає видачі лише з письмового дозволу прокурора і тільки після про­ведення судово-медичної експертизи та встановлення причини смерті.
  5. Огляд трупа – це слідча дія, що проводиться в місці його знаходження слідчим та/або прокурором за обов’язкової участі судово-медичного експерта або лікаря і по­лягає у безпосередньому сприйнятті зовнішніх ознак трупа з метою виявлення та фіксації відомостей щодо обставин вчинення кримінального правопорушення.

Такими відомостями можуть буті дані, що допомагають встановити як особу по­терпілого, так і особу, яка вчинила злочин, місце, час, спосіб та інші обставини вчи­нення кримінального правопорушення, причини смерті.

Закон містить імперативну вимогу про те, що обов’язковим учасником огляду трупа є судово-медичний експерт. Якщо неможливе прибуття судово-медичного експерта для огляду трупа, то запрошується найближчий лікар (найчастіше це хірург або патологоа­натом). Окрім лікаря для огляду трупа можуть бути залучені й інші спеціалісти.

Слідчий, прокурор зобов’язаний запросити не менше двох понятих для проведен­ня огляду трупа. Винятками є випадки застосування безперервного відеозапису ходу проведення цієї слідчої дії (ч. 7 ст. 223 КПК). Оскільки при проведенні слідчої дії безперервно ведеться відеозапис, участь понятих непотрібна.

  1. Огляд трупа може бути самостійною і окремою слідчою дією (якщо проводить­ся не на місці події, а в лікарні, морзі тощо) чи складовою частиною огляду місця події (якщо здійснюється одночасно з оглядом місця події, житла чи іншого володін­ня особи). Якщо труп знаходиться в житлі чи іншому володінні особи, його огляд проводиться з додержанням правил КПК про огляд житла чи іншого володіння особи (див. ч. 2 ст. 237 КПК).

Огляд трупа не передбачає його розтину, тому при проведенні цієї слідчої дії мова йде тільки про зовнішній огляд.

Огляд трупа відбувається в два етапи. Першим є загальний огляд, потім здійсню­ється детальний огляд. Під час загального огляду досліджуються: поза трупа і його положення на місці події; зовнішній вигляд; знаряддя спричинення смерті у випадках, коли вони знаходяться безпосередньо на трупі, механічно сполучені з ним (наприклад, затягнена на шиї петля, ніж, що стирчить із грудей трупа). При детальному огляді обстеженню підлягають: одяг; тіло трупа (стать, вік, зріст, колір волосся, очей помер­лого); характер, ступінь і локалізація трупних явищ і ушкоджень (їх походження ви­значається лише при судово-медичному дослідженні трупа), стан зубного апарата, наявність виділень; предмети, знайдені в кишенях та інших частинах одягу трупа.

Невпізнані трупи обов’язково повинні бути сфотографовані і дактилоскоповані і не можуть бути піддані кремації.

  1. Участь при огляді трупа судово-медичного експерта або лікаря не може заміни­ти судово-медичної експертизи встановлення причин смерті (ч. 2 ст. 242 КПК) і не виключає можливої участі судово-медичного експерта або лікаря, що брав участь у зовнішньому огляді трупа, у проведенні розтину трупа і встановленні причин смер­ті, здійснюваних у медичній установі (ч. 1 ст. 79 КПК).
  2. Забрати труп для поховання можна тільки після проведення судово-медичної експертизи та встановлення причини смерті з письмового дозволу прокурора.

Стаття 239

Огляд трупа, пов’язаний з ексгумацією

  1. Ексгумація трупа здійснюється за постановою прокурора. Виконання поста­нови покладається на службових осіб органів місцевого самоврядування.
  2. Труп виймається з місця поховання за присутності судово-медичного експерта та оглядається з додержанням правил статті 238 цього Кодексу. Після проведення ексгумації і необхідних досліджень поховання здійснюється в тому самому місці з при­веденням могили в попередній стан.
  3. Під час ексгумації судово-медичним експертом можуть бути вилучені зразки тканини і органів або частини трупа, необхідні для проведення експертних дослі­джень.
  4. У разі необхідності труп може бути доставлений до відповідного експертно­го закладу для проведення експертизи.
  5. Під час ексгумації трупа з поховання можуть бути вилучені речі, які мають значення для встановлення обставин кримінального правопорушення.
  6. Про проведену слідчу (розшукову) дію складається протокол, у якому зазнача­ється все, що було виявлено, у тій послідовності, в якій це відбувалося, і в тому ви­гляді, у якому спостерігалося під час проведення слідчої (розшукової) дії. Якщо при ексгумації вилучалися речі та об ‘єкти для досліджень, про це зазначається в про­токолі. До протоколу додаються матеріали вимірювання, фотографування, звуко- чи відеозапису, плани і схеми, графічні зображення, відбитки та зліпки.
    1. Ексгумація трупа не є слідчою дією. Вона є лише засобом забезпечення наступ­ного огляду трупу.

Необхідність у проведенні ексгумації трупа може виникнути не тільки якщо по­трібно провести огляд труп. Підставами для неї також можуть бути випадки коли необхідно пред’явити труп для впізнання, піддати його повторній або додатковій су­дово-медичній експертизі, отримати зразки для експертизи, переконатися в тому, що труп, ексгумація якого проводиться, насправді знаходиться в місці поховання, вилу­чити із могили речі чи документи, поховані разом із трупом. Але у будь-якому випад­ку, для того щоб вчинити іншу слідчу чи процесуальну дію, необхідно попередньо труп оглянути. Саме тому коментована стаття має назву «Огляд трупа, пов’язаний з ексгумацією».

  1. Провести ексгумацію можна тільки на підставі постанови про це прокурора. Якщо під час досудового розслідування виникла необхідність проведення ексгумації трупа, слідчий може звернутися до прокурора з відповідним клопотанням. Прокурор зобов’язаний розглянути це клопотання та у разі, якщо це необхідно, винести поста­нову про проведення ексгумації трупа.

Слід пам’ятати, що ексгумація трупа організаційно та технічно належить до склад­них заходів, який може завдати моральної травми близьким покійного, тому виноси­ти постанову про її проведення можна тільки при наявності достатніх відомостей, що вказують на можливість досягнення мети цієї слідчої дії, якщо слідчий добре підго­тувався до проведення цієї дії.

У постанові має бути зазначено: чий труп підлягає вийняттю із місця поховання, де саме він похований; для яких цілей необхідна дана дія, на кого покладається ви­конання ексгумації, день та час її проведення.

Постанова прокурора про ексгумацію трупа обов’язкова для виконання службо­вими особами органів місцевого самоврядування.

Оскільки відповідно до закону слідчий, прокурор повинні вживати належних за­ходів для забезпечення присутності під час проведення слідчої (розшукової) дії осіб, чиї права та законні інтереси можуть бути обмежені або порушені (ч. 3 ст. 223 КПК), перед проведенням ексгумації слідчий, прокурор зобов’язані повідомити згідно із ст. 11 КПК про проведення огляду, пов’язаного з ексгумацією, близьких родичів та членів сім’ї померлого.

  1. Відповідно до ЗУ «Про поховання та похоронну справу» місцем поховання є кладовище, тобто відведена в установленому законом порядку земельна ділянка з облаштованими могилами чи іншими будівлями та спорудами, призначеними для організації поховання померлих та утримання місць поховань. Отже, не є ексгумацією виймання тіла особи із інших місць поховання, зокрема із землі, якщо тіло було за­копано з метою приховування злочину, знайдено під час проведення будівельних робіт, пошуково-рятувальних операцій тощо.

Обов’язковим учасником слідчої дії, яка пов’язана із ексгумацією, є судово-ме­дичний експерт.

Слідчий, прокурор зобов’язаний також запросити не менше двох понятих для проведення цього виду огляду трупа. Винятками є випадки застосування безперерв­ного відеозапису ходу проведення цієї слідчої дії.

Перед проведенням слідчої дії особам, які беруть у ній участь, роз’яснюються їх права і обов’язки, передбачені КПК, відповідно до їх процесуального статусу, а також порядок проведення слідчої дії.

Труп виймається з місця поховання, після чого оглядається з додержанням про­цесуального порядку, встановленого ст. 238 КПК. Якщо це необхідно, з дотриманням вимог ст. 230 КПК близьким родичам або членам сім’ї труп пред’являється для впіз­нання.

  1. Під час ексгумації судово-медичним експертом можуть бути вилучені зразки, необхідні для дослідження. Це можуть бути зразки тканини і органів або частини трупа.
  2. Згідно з Правилами проведення судово-медичної експертизи (досліджень) тру­пів у бюро судово-медичної експертизи, затвердженими наказом Міністерства охоро­ни здоров’я України від01.95 р. № 6, експертиза трупа виконується у судово-ме­дичних моргах або в моргах лікувально-профілактичних установ. Як виняток, за по­годженням із судово-медичним експертом, допускається проведення експертизи трупа після його ексгумації за теплої пори року, сухої погоди і при створюванні осо­бою, що призначила експертизу, придатних для роботи умов, на відкритому повітрі.

Саме тому частина четверта коментованої статті не містить імперативної вимоги щодо доставлення трупа до відповідного експертного закладу для проведення екс­пертизи, а передбачає це у разі необхідності.

  1. При огляді після ексгумації можуть бути вилучені лише речі, які мають зна­чення для встановлення обставин кримінального правопорушення. Якщо оглянуті речі мають ознаки речового доказу (ст. 98 КПК), вони признаються речовими доказами і залучаються до матеріалів кримінального провадження постановою слідчого або прокурора.

Усі вилучені речі підлягають огляду, упаковці та опечатуванню із завіренням під­писами осіб, які брали участь у проведенні огляду.

  1. Про виймання трупа з місця поховання із дотриманням вимог ст. 104 КПК скла­дається протокол (див. коментар до ч. 7 ст. 237 КПК). Серед інших відомостей, які мають міститися у описовій частині протоколу, повинні бути зафіксовані також: місце розташування могили, її зовнішній вигляд і стан, характер поверхні ґрунту і рослин­ного покриву; наявність або відсутність огорожі, земляного пагорба і надмогильної споруди (хреста, надгробної плити, пам’ятника, обеліска, стели тощо); надписи на надгробку або реєстраційному знаку; особливості ґрунту на рівні труни (колір, воло­гість, зернистість тощо); глибина захоронення; стан труни; спосіб кріплення кришки (положення фіксаторів); детально описується труп, що знаходиться в труні.

У заключній частині повинні містити відомості про виявлені, вилучені речі, пере­раховані їх ознаки, зазначено, які зразки відібрані.

Додатками до проколу огляду трупа, пов’ язаного із ексгумацією, можуть бути спеціально виготовлені фототаблиці, аудіо- чи відеозапис, плани, схеми, графічні зо­браження, відбитки, зліпки та інші матеріали, які пояснюють зміст протоколу (ст. 105 КПК).

Після проведення ексгумації і необхідних досліджень поховання здійснюється в тому самому місці з приведенням могили в попередній стан. До матеріалів кримі­нального провадження доцільно долучити довідку щодо того, де, ким та коли прове­дено поховання трупа, що піддавався ексгумації.

Стаття 240

Слідчий експеримент

  1. З метою перевірки і уточнення відомостей, які мають значення для встанов­лення обставин кримінального правопорушення, слідчий, прокурор має право провес­ти слідчий експеримент шляхом відтворення дій, обстановки, обставин певної події, проведення необхідних дослідів чи випробувань.
  2. За необхідності слідчий експеримент може проводитися за участю спеціаліс­та. Під час проведення слідчого експерименту можуть проводитися вимірювання, фотографування, звуко- чи відеозапис, складатися плани і схеми, виготовлятися графічні зображення, відбитки та зліпки, які додаються до протоколу.
  3. До участі в слідчому експерименті можуть бути залучені підозрюваний, по­терпілий, свідок, захисник, представник.
  4. Проведення слідчого експерименту допускається за умови, що при цьому не створюється небезпека для життя і здоров’я осіб, які беруть у ньому участь, чи оточуючих, не принижуються їхні честь і гідність, не завдається шкода.
  5. Слідчий експеримент, що проводиться в житлі чи іншому володінні особи, здійснюється лише за добровільною згодою особи, яка ними володіє, або на підставі ухвали слідчого судді за клопотанням слідчого, погодженого з прокурором, або про­курора, яке розглядається в порядку, передбаченому цим Кодексом, для розгляду кло­потань про проведення обшуку в житлі чи іншому володінні особи.
  6. Про проведення слідчого експерименту слідчий, прокурор складає протокол згідно з вимогами цього Кодексу. Крім того, у протоколі докладно викладаються умови і результати слідчого експерименту.
  7. Слідчий експеримент – це слідча дія, яка полягає в тому, що слідчий та/або про­курор у присутності понятих, а в необхідних випадках за участю спеціаліста, підозрю­ваного, потерпілого, свідка, захисника, представника, з метою перевірки і уточнення відомостей, які мають значення для встановлення обставин кримінального правопо­рушення, проводить відтворення дій, обстановки, обставин певної події, проводить інші необхідні досліди чи випробування.

Метою слідчого експерименту є перевірка та уточнення відомостей, які мають значення для встановлення обставин кримінального правопорушення.

Закон не вимагає винесення постанови про проведення слідчого експерименту. Він може бути проведений як за ініціативою слідчого чи прокурора, так і за клопо­танням підозрюваного, його захисника, потерпілого, свідка, інших учасників процесу.

Якщо клопотання про проведення слідчого експерименту заявила сторона захис­ту чи потерпілого, участь особи, яка його ініціювала, та (або) його захисника чи пред­ставника є обов’язковою, крім випадків, коли через специфіку слідчої дії це немож­ливо або така особа письмово відмовилася від участі в ній (ч. 6 ст. 223 КПК).

Важливою умовою проведення слідчого експерименту є його проведення в умовах, максимально наближених до тих, в яких у минулому відбувалася досліджувана дія чи подія. Тому, перш ніж проводити дослідницькі дії, необхідно відтворити (реконструювати) обстановку, в якій вони проводитимуться. Ступінь реконструкції залежить від характеру експерименту, обстановки, в якій він здійснюватиметься, від можливостей реконструю- вання. Недотримання цієї умови розцінюється як порушення вимог кримінально-проце­суального закону, що спричиняє втрату доказового значення одержаних даних.

Слідчий експеримент проводиться, якщо у слідчого чи прокурора вже є певні відо­мості, які необхідно уточнити та перевірити. Саме тому він не може належати до невідкладних чи первинних слідчих дій.

Експериментальні дії, що можуть проводитися в рамках слідчого експерименту, можна поділити на дві групи: 1) ті, що пов’язані із відтворенням дій; 2) ті, що пов’язані з реконструкцією обстановки та обставин події.

До експериментальних дій першої групи можна віднести ті, що проводяться з ме­тою: а) встановлення можливості сприйняття якого-небудь явища, факту, перевірки наявних даних і припущень про можливість у певних умовах чути або спостерігати що-небудь; б) встановлення можливості виконати ті або інші дії і часу, необхідного на їх виконання (зокрема, наявність або відсутність професійних або кримінальних навичок, можливість виготовлення предмета з певного матеріалу, у певний проміжок часу, за допомогою використання тих або інших засобів, тією або іншою особою; проникнути в певне приміщення даним способом або даною особою); в) з’ясування можливості і часу подолання певних відстаней за допомогою технічних засобів (авто­мобіля, велосипеда, мотоцикла, літака, моторного човна тощо) або без таких.

До експериментальних дій другої групи, пов’язаних із реконструкцією, можна віднести дії, що проводяться з метою: а) з’ясування механізму подій, що відбувалися, в цілому або окремих їх деталей; б) підтвердження (або спростування) можливості існування якогось явища; в) з’ясування механізму утворення слідів.

Слідчий експеримент може бути проведений для перевірки виниклих у слідчого різного роду припущень, версій, з метою перевірки фактичних даних, отриманих у результаті допиту підозрюваного, свідка, потерпілого, проведення інших слідчих дій (огляду, пред’ явлення для впізнання тощо).

Для забезпечення достовірності висновків, які отримуються під час проведення дослідницьких дій, необхідно, щоб умови, в яких проводиться слідчий експеримент, були максимально наближені до тих, в яких відбувалася подія, що перевірялася. Крім того необхідно забезпечити належну повноту і точність відтворення самих експери­ментальних дій, які іноді необхідно виконати багато разів, а також із відповідними варіаціями.

  1. За необхідності слідчий може запросити до участі у слідчому експерименті спеціаліста, який надасть допомогу у проведенні самих експериментальних дій, для визначення місця розташування учасників експерименту, для проведення фіксації результатів слідчого експерименту.

Значно підвищує інформаційну цінність слідчого експерименту застосування при його проведенні технічних засобів фіксації. При проведенні цієї слідчої дії закон надає право слідчому, прокурору, або за їх дорученням залученому спеціалісту проводити вимірювання, фотографування, звуко- чи відеозапис, складати плани і схеми, виго­товляти графічні зображення, відбитки та зліпки, які додаються до протоколу.

Оригінальні примірники технічних носіїв інформації зафіксованої процесуальної дії зберігаються у матеріалах кримінального провадження. Їх резервні копії зберіга­ються окремо (ч. 3 ст. 107 КПК).

Якщо клопотання про застосування технічних засобів фіксування заявляють учас­ники слідчої дії – таке фіксування є не правом, а обов’язком слідчого, прокурора (ч. 1 ст. 107 КПК).

  1. До участі в слідчому експерименті можуть бути залучені підозрюваний, потер­пілий, свідок, захисник, представник. Разом з тим слід враховувати, що Конституція України (ст. 63) і КПК надають підозрюваному право не свідчити проти самого себе і своїх близьких родичів. Таким чином, згода на участь у слідчому експерименті, а також надання показань під час нього є правом підозрюваного, а не обов’язком. Його відмова брати участь у проведенні слідчого експерименту, давати які-небудь пояснен­ня, пов’язані з проведенням слідчого експерименту, виключає можливість проведення цієї слідчої дії.

Для проведення слідчого експерименту необхідно залучити не менш двох понятих. Більше двох понятих доцільно запрошувати у випадках проведення складного, багато­епізодного експериментального дослідження, дослідження, що проводиться на вели­кій території, при перевірці наявних даних і припущень про можливість у певних умовах чути що-небудь (наприклад, постріл у різних кімнатах) тощо.

На місці проведення слідчої дії слідчий чи прокурор має дати роз’яснення її учас­никам щодо мети і порядку виконання експериментальних дій, роз’ яснити права і обов’язки кожної з присутніх осіб; запитати особу, чиї показання будуть перевіряти­ся, чи підозрюваного, чи згодні вони взяти участь у слідчій дії; роз’ яснити їх консти­туційне право не свідчити проти самого себе і своїх близьких родичів (ст. 63 Консти­туції України, ст. 18 КПК). Свідок та потерпілий, які досягли віку кримінальної від­повідальності, попереджаються про кримінальну відповідальність за дачу завідомо неправдивих показань, а свідок – також за відмову від дачі показань.

Закон містить вимогу про те, що перед проведенням слідчої дії особам, які беруть в ній участь, роз’яснюються їх права та обов’язки, передбачені КПК (ч. 3 ст. 223). Іноді роз’яснення обов’язків особі, показання якої повинні перевірятися експеримен­тальним шляхом, тісно пов’язане із роз’ясненням суті експериментальних дій, що будуть проводитися, їх метою та завданнями самого експерименту. Втім уявляється, що в деяких випадках слідчий чи прокурор повинні вирішити на власний розсуд, чи доцільне таке детальне роз’ яснення, оскільки повідомлення про мету слідчої дії може вплинути на особу, яка побажає приховати певні обставини, змінить швидкість пере­сування, темп роботи, послідовність маніпуляцій тощо, що призведе до необ’єктивних результатів перевірочних дій та не буде досягнута мета слідчої дії.

Після отримання згоди особи на участь у слідчому експерименті їй пропонується дати показання про обставини певної події. Іншим учасникам слідчої дії не можна втручатися у розповідь особи, допускати підказки у виборі напрямку руху, щоб ви­ключити будь-які сумніви в достовірності результатів перевірки.

Слідчий має право надати особі змогу супроводжувати свої показання демонстра­цією якихось дій, навичок, вказати місця знаходження схованок, слідів, окремих при­кмет або позначок, які сприяють орієнтації, тощо. Разом з тим слідчий повинен при- сікати спроби знищити сліди, об’єкти, приховати які-небудь обставини та ін.

З метою уточнення окремих важливих деталей, заповнення прогалин, усунення суперечностей після вільної розповіді і демонстрації слідчий має право поставити запитання особі, яка дає показання про обставини певної події. Не допускається при цьому постановка навідних запитань.

Якщо досліди чи випробування не пов’язані із перевіркою показань, які були дані особами раніше, слідчий після роз’яснення присутнім прав та обов’язків, мети слід­чого експерименту приступає до проведення експериментальних дій.

Якщо в ході слідчого експерименту будуть знайдені речі та документи, інші сліди злочину, вони повинні бути оглянуті на місці провадження слідчої дії з відповідною фіксацією у порядку ст. 237 КПК.

Якщо виникла необхідність перевірити і уточнити експериментальним шляхом відомості, що містяться в показаннях декількох осіб, така перевірка провадиться окремо щодо кожної особи в присутності різних понятих. Неприпустимо перевіряти і уточнювати показання групи осіб, оскільки втрачається сама суть даної слідчої дії, а її результати не матимуть доказового значення.

  1. Слідчий експеримент допускається тільки за умови, якщо в процесі його про­вадження не принижуються честь і гідність осіб, що беруть у ньому участь, не ство­рюється небезпека для їх життя і здоров’я, не завдається шкода майну, не порушують­ся норми моралі.
  2. Слідчий експеримент, що проводиться в житлі чи іншому володінні особи, здійсню­ється лише за добровільною згодою особи, яка ними володіє, або на підставі ухвали слідчого судді за клопотанням слідчого, погодженого з прокурором, або прокурора, яке розглядається в порядку, передбаченому КПК, для розгляду клопотань про проведення обшуку в житлі чи іншому володінні особи (див. коментар до статей 233-234 КПК).
  3. При проведенні слідчого експерименту безпосередньо або після його закінчен­ня з урахуванням вимог статей 104-107 КПК складається протокол, який підписуєть­ся всіма особами, що брали в ньому участь, а також понятими і слідчим та/або про­курором. У протоколі, крім звичайних відомостей, потрібно вказати: з чиєю участю і в чиїй присутності проводився слідчий експеримент; його мету; відомості про особу, показання якої перевірятимуться; відомості, що перевіряються; умови провадження слідчої дії (стан погоди, освітлення і та ін.); хід експерименту, тобто дії, виконані його учасниками при підготовці і відтворенні обставин події, що перевіряється; при вчи­ненні дослідницьких дій особливо докладно описуються одержані результати; фіксу­ється маршрут руху учасників слідчої дії, указується початкова точка, звідки почало­ся просування учасників, порядок їх розташування. Якщо в процесі перевірки і уточ­нення відомостей вилучалися предмети, документи, то все це також повинне знайти відображення в протоколі. Якщо дослідницькі дії проведені повторно або неоднора­зово, кожна дія і отриманий результат мають бути відображенні в протоколі.

Якщо під час проведення слідчого експерименту застосовувалися технічні засоби фіксації, це також повинно знайти своє відображення в протоколі.

Стаття 241

Освідування особи

  • Слідчий, прокурор здійснює освідування підозрюваного, свідка чи потерпілого для виявлення на їхньому тілі слідів кримінального правопорушення або особливих прикмет, якщо для цього не потрібно проводити судово-медичну експертизу.
  • Освідування здійснюється на підставі постанови прокурора та, за необхіднос­ті, за участю судово-медичного експерта або лікаря. Освідування, яке супроводжу­ється оголенням освідуваної особи, здійснюється особами тієї ж статі, за винятком його проведення лікарем і за згодою особи, яка освідується. Слідчий, прокурор не вправі бути присутнім при освідуванні особи іншої статі, коли це пов’язано з необ­хідністю оголювати особу, що підлягає освідуванню.
  • Перед початком освідування особі, яка підлягає освідуванню, пред’являється постанова прокурора. Після цього особі пропонується добровільно пройти освідуван- ня, а в разі її відмови освідування проводиться примусово.
  • При освідуванні не допускаються дії, які принижують честь і гідність особи або небезпечні для її здоров ‘я. За необхідності здійснюється фіксування наявності чи відсутності на тілі особи, яка підлягає освідуванню, слідів кримінального правопору­шення або особливих прикмет шляхом фотографування, відеозапису чи інших техніч­них засобів. Зображення, демонстрація яких може розглядатись як образлива для освідуваної особи, зберігаються в опечатаному вигляді і можуть надаватися лише суду під час судового розгляду.
  • Про проведення освідування складається протокол згідно з вимогами цього Кодексу. Особі, освідування якої проводилося примусово, надається копія протоколу освідування.
  1. Освідування – це слідча дія, що полягає в огляді підозрюваного, свідка чи потер­пілого для виявлення на їхньому тілі слідів кримінального правопорушення або осо­бливих прикмет, якщо для цього не потрібно проводити судово-медичну експертизу.

Метою освідування є виявлення на тілі підозрюваного, свідка чи потерпілого слідів кримінального правопорушення або особливих прикмет.

Освідування як слідчу дію необхідно відрізняти від освідування судово-медично­го. Для провадження слідчого освідування не вимагається спеціальних медичних пізнань. При провадженні ж судово-медичного освідування необхідні спеціальні зна­ння в галузі медицини, оскільки вирішенню підлягають спеціальні питання: про при­чини і давність спричинення тілесних ушкоджень, ступінь їх тяжкості, ступінь сп’яніння, з’ясування природи анатомічних або фізіологічних аномалій та ін. Такий судово-медичний огляд обвинуваченого, підозрюваного, потерпілого або свідка слід­чий доручає керівнику медичної установи, судово-медичному експерту або лікарю. За його результатами складається акт або видається довідка. У свою чергу, судово- медичне освідування не слід ототожнювати із судово-медичною експертизою, яка призначається і проводиться у порядку ст. 242 КПК, результати якої оформляються висновком експерта.

  1. Фактичною підставою для прийняття рішення про освідування є наявність за­фіксованих у матеріалах кримінального провадження даних про те, що на тілі певної особи є особливі прикмети чи сліди злочину, виявлення чи засвідчення наявності яких має значення для кримінального провадження, передусім для встановлення осіб, які вчинили кримінальне правопорушення.

Ці фактичні дані можуть бути одержані від учасників провадження (свідків, по­терпілих та ін.), міститися в протоколах слідчих дій (обшуку, огляду тощо), матеріалах оперативно-розшукової діяльності, повідомлені медичними установами тощо.

За необхідності проведення освідування особи слідчий звертається до прокурора, який виносить про це постанову. Отже, юридичною підставою проведення освідуван- ня є тільки постанова про це прокурора.

Постанова прокурора складається із трьох частин. У вступній частині зазначають­ся відомості про місце і час прийняття постанови; прізвище, ім’я, по батькові, посаду прокурора, який прийняв постанову, найменування кримінального провадження та його реєстраційний номер.

У мотивувальній частині повинні міститися відомості про: обставини криміналь­ного провадження та мотиви прийняття рішення про проведення освідування, їх об­ґрунтування; мету слідчої дії; особу, яка має бути піддана освідуванню та посилання на положення КПК, які є юридичною підставою для проведення освідування.

Особа, яка провадить освідування, за необхідності вправі залучити до участі у слідчій дії судово-медичного експерта або лікаря.

Закон передбачає цілий ряд гарантій, які спрямовані на захист честі і гідності осіб, що піддаються освідуванню. Зокрема, слідчому чи прокурору забороняється бути присутніми при освідуванні особи іншої статі, якщо це пов’язано з необхідністю оголення останньої. У такому разі за дорученням слідчого освідування може прово­дитися судово-медичним експертом або лікарем (які можуть бути будь-якої статі), а його результати заносяться до протоколу зі слів лікаря чи експерта. Або слідчий має право звернутися до прокурора або керівника органу досудового розслідування з кло­потанням про доручення провадження освідування слідчому тієї ж статі, що і освіду- ваний.

Для участі в освідуванні слідчий чи прокурор зобов’язані запросити не менше двох понятих. Закон допускає проведення освідування без участі понятих у випадку застосування безперервного відеозапису ходу проведення цієї слідчої дії. Але й у ви­падку, якщо здійснюється відеозапис ходу освідування, поняті також можуть бути запрошені, якщо слідчий, прокурор вважатиме це за доцільне (ч. 7 ст. 223 КПК).

Якщо клопотання про проведення освідування заявляла сторона захисту чи по­терпілий, особа, яка ініціювала проведення цієї слідчої дії, має право взяти в ній участь, крім випадків, коли через специфіку слідчої (розшукової) дії це неможливо або така особа письмово відмовилася від участі в ній (ч. 6 ст. 223 КПК).

  1. Перед початком освідування особі, яка підлягає освідуванню, пред’являється постанова прокурора. Після цього особі пропонується добровільно пройти освідуван- ня, а в разі її відмови освідування проводиться примусово.

Шляхом слідчого освідування може бути з’ясовано, чи є на тілі даної особи: а) особливі прикмети, які саме і їх локалізація (шрами, татуювання, дефекти статури, родимі плями, рубці, бородавки, відсутність певних частин тіла, сліди колишніх хво­роб); б) які-небудь пошкодження, сліди злочину та їх локалізація (подряпини, синці, укуси, інші тілесні пошкодження); в) частинки тих або інших речовин (крові, хімічних речовин, слини тощо); г) ознаки професійної приналежності.

  1. При освідуванні не допускаються дії, які принижують гідність освідуваної осо­би або є небезпечними для її здоров’я.

Освідування може супроводжуватися фіксуванням наявності чи відсутності на тілі особи, яка підлягає освідуванню, слідів кримінального правопорушення або особливих прикмет шляхом фотографування, відеозапису чи інших технічних засобів. Зображення, демонстрація яких може розглядатись як образлива для освідуваної особи, зберігають­ся в опечатаному вигляді і можуть надаватися лише суду під час судового розгляду.

  1. Про проведення освідування складається протокол, у якому повинні фіксувати­ся факти, що мають доказове значення. У протоколі не дається пояснень, інтерпрета­ції знайдених фактів, явищ, не висловлюються думки слідчого про механізм утворен­ня тих або інших слідів, їх походження. У протоколі лише фіксуються знайдені на тілі сліди кримінального правопорушення або особливі прикмети.

У вступній частині протоколу повинно бути вказано: час і місце його складання, час початку і закінчення слідчої дії, дані про особу, що провадить слідчу дію (посада, звання, прізвище, ім’я, по батькові), і осіб, що беруть у ній участь (прізвище, ім’я, по батькові, а в необхідних випадках і їх адреси); посада, звання, прізвище, ім’я, по бать­кові судово-медичного експерта чи лікаря, що брав участь у провадженні освідування. Повинно бути зазначено, що понятим та іншим учасникам слідчої дії роз’яснені їх права і обов’язки.

У описовій частині протоколу зазначаються умови провадження слідчої дії; всі дії слідчого в тій послідовності, як вони проводилися, а також фіксується все виявлене під час провадження слідчої дії. У ньому також зазначаються, чи мало місце оголення тіла оглянутого, чи заперечував він проти цього чи ні, а також вказуються результати освідування, що, в якому вигляді і в якому місці тіла виявлено.

Оскільки в процесі освідування можуть бути виявлені сліди, що швидко зміню­ються, то їх необхідно описати в протоколі максимально детально й точно. Якщо фіксуються сліди тілесних ушкоджень, доцільно описати їх локалізацію, розміри, конфігурацію, колір, характер країв. При фіксації особливих прикмет опис їх доціль­но здійснювати за правилами словесного портрета. Малюнок і колір татуювання також підлягає докладному опису. Указується місцерозташування татуювання, повністю відтворюється його текст (якщо він є).

Також у протоколі слід відобразити, чи застосовувалися технічні засоби фіксуван­ня освідування, які саме і в чому полягало їх використовування.

Додатки до протоколу – фотознімки, кінострічки, діапозитиви, фототаблиці та інші матеріали, які пояснюють зміст протоколу, повинні бути належним чином виготовле­ні, упаковані, а також засвідчені підписами слідчого, прокурора, експерта, лікаря, інших осіб, які брали участь у їх виготовленні.

Протокол підписують особи, що брали участь у провадженні слідчої дії, поняті і слідчий та/або прокурор.

Якщо освідування проводилося примусово, копія протоколу освідування надаєть­ся особі, щодо якої проводилося освідування.