КПК: НАУКОВО-ПРАКТИЧНИЙ КОМЕНТАР Ч. 15

ч. 1   ч. 2   ч. 3   ч. 4   ч. 5   ч. 6   ч. 7   ч. 8   ч. 9   ч. 10   ч. 11   ч. 12   ч. 13   ч. 14   ч. 15   ч. 16   ч. 17

Стаття 447

Строк подання заяви про перегляд судового рішення

  1. Заява про перегляд судового рішення з підстави, передбаченої пунктом 1 час­тини першої статті 445 цього Кодексу, подається протягом трьох місяців з дня ухвалення судового рішення, стосовно якого заявлено клопотання про перегляд, або з дня ухвалення судового рішення, на яке здійснюється посилання на підтвердження підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 445 цього Кодексу, якщо воно ухвалено пізніше.
    1. Заява про перегляд судового рішення з підстави, передбаченої пунктом 2 час­тини першої статті 445 цього Кодексу, може бути подана протягом трьох місяців від дня, коли особі, на користь якої постановлено рішення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, стало відомо про набуття цим рі­шенням статусу остаточного.
    2. Перегляд виправдувального вироку, ухвали чи постанови про закриття справи, інших судових рішень з метою погіршення становища засудженого, з підстави, пе­редбаченої пунктом 1 частини першої статті 445 цього Кодексу, допускається лише протягом установлених законом строків давності притягнення до кримінальної від­повідальності, але не пізніше одного року з дня постановлення такого судового рі­шення.
    3. Відбуття покарання або смерть засудженого не є перешкодою для перегляду справи в інтересах його реабілітації.
    4. У разі пропущення строку, встановленого частинами першою -третьою цієї статті, з причин, визнаних поважними, суд за клопотанням особи, яка подала заяву про перегляд судового рішення, може поновити цей строк. Заява про перегляд судо­вого рішення залишається без розгляду, якщо особа, яка її подала, не порушує питан­ня про поновлення цього строку, а також якщо в поновленні строку відмовлено. Питання про поновлення строку для подання заяви про перегляд судового рішення або про залишення заяви без розгляду вирішується судом без виклику учасників судо­вого провадження та за результатами розгляду постановляється відповідна ухвала.
      1. Заява про перегляд судового рішення подається до ВСУ через ВССУ у встанов­лені ст. 447 КПК строки: три місяці з дня ухвалення судового рішення, стосовно якого подано клопотання про його перегляд, або з дня ухвалення судового рішення, на яке здійснюється посилання на підтвердження підстав для перегляду, передбачених ч. 1 ст. 445 КПК.
      2. Заява про перегляд судового рішення з підстави, передбаченої п. 2 ч. 1 ст. 445 КПК, подається протягом трьох місяців від дня, коли особі, на користь якої постанов­лено рішення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, стало відомо про набуття цим рішенням статусу остаточного.
      3. У разі якщо порушується питання про перегляд виправдувального вироку, ухва­ли про закриття справи або інших судових рішень з метою погіршення становища засудженого, такий перегляд допускається лише в межах установлених законом стро­ків давності притягнення до кримінальної відповідальності, але не пізніше одного року з дня постановлення такого судового рішення.
      4. Якщо особа відбуває покарання або засуджений помер, це не є перешкодою для перегляду справи.
      5. Якщо заява про перегляд судового рішення помилково подана безпосередньо до ВСУ, останній направляє її до ВССУ для виконання вимог, передбачених статтями 448, 449 КПК. Законом передбачений єдиний строк для всіх осіб, коло яких визна­чено у ч. 1 ст. 425 і 446 КПК, які мають право на подання заяви про перегляд судово­го рішення. У разі подання заяви з пропуском встановленого ст. 447 КПК строку та за відсутності клопотання про його відновлення заява залишається без розгляду.

За наявності причин, визнаних поважними, ВССУ за клопотанням особи, яка по­дала заяву про перегляд судового рішення, може поновити цей строк. Питання про відновлення строку вирішується у судовому засіданні без виклику учасників судово­го провадження і за результатами виноситься ухвала, якою пропущений строк від­новляються або визнається таким, що не підлягає поновленню.

У випадку подання заяви про перегляд судового рішення з пропущеним строком заявник вправі подати клопотання про його поновлення з наведенням мотивів про­пуску строку та надати докази поважності причин пропуску строку. Така заява по­дається до ВССУ.

За відсутності клопотання про поновлення строку на подання заяви про перегляд судового рішення заява залишається без розгляду, про що постановляється відповідна ухвала. У той же час питання про поновлення строку звернення може бути поставле­но перед ВСУ у контексті подання заяви про перегляд судового рішення по суті. Клопотання про поновлення пропущеного строку розглядається судом без виклику учасників судового провадження.

Обов’язок доведення поважності причин пропуску строку звернення до суду із заявою про перегляд судового рішення покладено на особу, якою заявлено клопотан­ня про поновлення пропущеного строку. Поважними причинами пропуску строку можуть бути визнані: тяжка хвороба учасника судового провадження, смерть або тяжка хвороба близької йому людини, стихійне лихо, несвоєчасне вручення особі, що перебуває під вартою, копії судового рішення, вручення такого без перекладу мовою, якою останній володіє, тощо.

Якщо питання про поновлення строку на подання заяви про перегляд судового рішення чи про залишення заяви про перегляд судового рішення або про залишення заяви без розгляду не було предметом розгляду ВССУ, то його вирішує суддя – допо­відач ВСУ протягом 15 днів з дня відкриття провадження відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 452 КПК. Залежно від прийнятого рішення той готує доповідь і постановляє ухвалу про закінчення підготовки та про призначення справи до розгляду або виносить ухва­лу про залишення заяви без розгляду, якщо поважних причин пропуску строку звер­нення не встановлено.

Стаття 448

Вимоги до заяви про перегляд судового рішення

  1. Заява про перегляд судового рішення Верховним Судом України подається у письмовій формі.
  2. У заяві про перегляд судового рішення зазначаються:
    • найменування суду, до якого подається заява;
    • особа, яка подає заяву, а також її поштова адреса, номер засобу зв ‘язку, адре­са електронної пошти, якщо такі є;
    • конкретні різні за змістом судові рішення, в яких має місце неоднакове засто­сування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм закону України про кримі­нальну відповідальність щодо подібних суспільно небезпечних діянь, якщо заява по­дана з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 445 цього Кодексу;
    • обґрунтування необхідності перегляду судових рішень у зв ‘язку з ухваленням рішення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, якщо заява подана з підстави, передбаченої пунктом 2 частини першої статті 445 цього Кодексу;
    • вимоги особи, яка подає заяву;
    • у разі необхідності – клопотання;
    • перелік матеріалів, які додаються.
  1. Заява підписується особою, яка її подає. До заяви додається оформлений на­лежним чином документ, що підтверджує повноваження особи, яка її подає, відпо­відно до вимог цього Кодексу.
  • Форма і зміст заяви про перегляд судових рішень мають важливе процесуальне значення, оскільки від викладених у них формулювань, доводів і клопотань залежать наслідки розгляду заяви.
  • У заяві вказуються повна офіційна назва суду; прізвище, ім’я та по батькові особи, яка подає заяву; процесуальне положення у кримінальній справі; місце про­живання або перебування з поштовою адресою; номер засобу зв’язку та адреса елек­тронної пошти, якщо вони є.

Якщо заява про перегляд судового рішення подається з підстави, зазначеної у п. 1 ч. 1 ст. 445 КПК, прокурором, він повинен вказати своє посадове положення, чи брав він участь у розгляді справи, чи затверджував обвинувальний висновок. Захисник повинен послатися і надати документи щодо повноважень у даній справі.

У заяві також зазначаються конкретні аналогічні за змістом суспільно небезпечні діяння, щодо яких касаційною інстанцією постановлено різні судові рішення, у яких мають місце неоднакове застосування одних і тих самих норм закону про криміналь­ну відповідальність.

У разі подання заяви з підстави, передбаченої п. 2 ч. 1 ст. 445 КПК, у ній має бути наведено обґрунтування необхідності перегляду судового рішення у зв’язку з ухвален­ням рішення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, про порушення Україною міжнародних зобов’язань при вирішенні справи судом. У всіх зазначених випадках особа, яка звертається із заявою про перегляд судового рішення, повинна викласти вимоги до суду. До заяви додаються матеріали, якими обґрунтову­ються суть звернення і вимоги до суду та що підтверджують повноваження особи.

Якщо заява подана з підстави, передбаченої п. 2 ч. 1 ст. 445 КПК, то до неї дода­ється копія рішення міжнародної судової установи, юрисдикція якої визнана Україною, з обґрунтуванням у заяві необхідності перегляду судового рішення національного суду, постановленого щодо заявника.

У заяві, поданій з підстави, передбаченої п. 1 ч. 1 ст. 445 КПК, заявник повинен зазначити, у чому, на його думку, полягає різне застосування судом касаційної інстан­ції одних і тих самих норм матеріального права, які саме норми суд неоднаково за­стосував та чи є ці правовідносини подібними. Позиція заявника повинна містити доводи на її обґрунтування.

У заяві також повинна міститися конкретна вимога особи, сформульована з ура­хуванням того, яке рішення ВСУ повинен ухвалити.

  1. У заяві, поданій у письмовій формі і підписаній заявником або особою, від імені якої вона подається, має бути перелік документів, на які вони посилаються, і які додаються до заяви.

Стаття 449

Порядок подання заяви про перегляд судового рішення

  1. Заява про перегляд судового рішення подається до Верховного Суду України через Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ. До заяви додаються:
  • копії заяви відповідно до кількості учасників процесу (крім випадку , якщо за­ява подається особою, яка тримається під вартою);
  • копії судових рішень, про перегляд яких подано заяву;
  • копії різних за змістом судових рішень, в яких має місце неоднакове застосу­вання судом касаційної інстанції одних і тих самих норм закону України про кримі­нальну відповідальність щодо подібних суспільно небезпечних діянь, якщо заява про перегляд судових рішень подається з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 445 цього Кодексу;
  • копія рішення міжнародної судової установи, юрисдикція якої визнана Україною, або клопотання про витребування такої копії рішення, якщо її немає у розпоряджен­ні особи, яка подає заяву, – якщо заява про перегляд судових рішень подається з під­стави, передбаченої пунктом 2 частини першої статті 445 цього Кодексу.
  1. 1. Перегляд ВСУ судових рішень у кримінальних справах відповідно до гл. 33 КПК відбувається тільки у випадку допущення ВССУ кримінальної справи до проваджен­ня.

Під час вирішення питання про допущення кримінальної справи до провадження колегія у складі п’яти суддів ВССУ фактично перевіряє виконання і дотримання осо­бами, уповноваженими на подання заяви про перегляд ВСУ рішень касаційної інстан­ції у кримінальних справах, вимог КПК щодо формального, строкового і змістовного характеру заяви.

Особа, яка звернулася із заявою, повинна додати до неї належним чином завірені копії відповідних судових рішень, в яких має місце неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм закону України про кримінальну відпо­відальність щодо подібних соціально небезпечних діянь, якщо заява подана з підста­ви, передбаченої п. 1 ч. 1 ст. 445 КПК, та копію судового рішення міжнародної судової установи або клопотання про її витребування, якщо її немає у особи, яка подає заяву, з підстави, передбаченої п. 2 ч. 1 ст. 445 КПК.

Якщо заяву подано заступником відповідного прокурора, то до неї повинен бути доданий наказ прокурора про надання заступнику повноважень на подання заяви про перегляд судового рішення.

Стаття 450

Перевірка відповідності заяви вимогам цього Кодексу Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримі­нальних справ

  1. Заява про перегляд судового рішення, яка надійшла до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, реєструється в день її над­ходження та не пізніше наступного дня передається судді – доповідачу.
  2. Суддя – доповідач протягом трьох днів здійснює перевірку відповідності заяви вимогам цього Кодексу. У разі якщо заяву подано без додержання вимог статей 448 і 449 цього Кодексу, заявник письмово повідомляється про недоліки заяви та строк, протягом якого він зобов’язаний їх усунути.
  3. Якщо заявник усунув недоліки заяви в установлений строк, вона вважається поданою у день первинного її подання до Вищого спеціалізованого суду України з роз­гляду цивільних і кримінальних справ.
  4. Заява повертається заявнику у разі, якщо:
    • заявник не усунув її недоліки протягом установленого строку;
    • заяву подано особою, яка не наділена правом на подання такої заяви;
    • заяву подано від імені особи, яка не має відповідних повноважень;
    • є ухвала Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і криміналь­них справ про відмову у допуску справи до провадження за наслідками її розгляду, постановлена з аналогічних підстав.
  5. Повернення заяви з підстав, зазначених у частині четвертій цієї статті, не перешкоджає повторному зверненню у разі належного оформлення заяви або з інших підстав, ніж ті, які були предметом розгляду.
  1. Заява про перегляд судового рішення, яка надійшла до ВССУ, після її реєстрації в день надходження, але не пізніше наступного дня передається судді – доповідачу, який визначається автоматизованою системою документообігу відповідно до вимог ст. 35 КПК.

Під час реєстрації відповідної заяви ураховується заборона брати участь у пере­вірці судових рішень суддею, який брав участь в ухваленні судового рішення, про перевірку якого йдеться у заяві.

  1. Суддя – доповідач протягом трьох днів, починаючи з наступного дня після реє­страції, перевіряє заяву на відповідність вимогам статей 448, 449 КПК щодо змісту заяви про перегляд та порядок її подання.
  2. У випадку виявлення невідповідностей вимогам зазначених статей заявник по­відомляється про необхідність їх усунення в певний строк із роз’ ясненням наслідків їх неусунення, про що суддею-доповідачем виноситься відповідна ухвала.

Якщо заяву подано особою, яка не має відповідних повноважень, або особою, яка не наділена правом її подання, вона повертається заявнику без розгляду.

  1. У разі якщо ВССУ не виявлено недоліків, і заяву було допущено до розгляду ВСУ, а такі були виявлені вже у ВСУ, це є підставою для відмови у відкритті прова­дження з поверненням матеріалів заявнику.

Так, ухвалою ВСУ від 28 квітня 2011 р. було відмовлено у відкритті провадження, а заяву і матеріали про перегляд судових рішень ВСУ повернуто до ВССУ у зв’язку з тим, що заяву на підставі рішення ЄСПЛ на користь Л. подано з пропущенням стро­ку, встановленого ст. 447 КПК, особою, яка не наділена таким правом і яка не надала документів про наявність у неї повноважень для захисту Л.

  1. Заява про перегляд справи, яка була повернута з підстав, передбачених ч. 4 ст. 450 КПК, може бути повторно поданою через ВССУ, розглянутою ним і допущеною до провадження ВСУ.

Стаття 451

Допуск Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ справи до провадження

  1. Вирішення питання про допуск справи до провадження здійснюється колегією у складі п ‘яти суддів Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кри­мінальних справ, яка формується без участі суддів, що ухвалили рішення, яке оскар­жується.
  2. Про допуск справи до провадження або відмову в такому допуску Вищий спе­ціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом п’ятнадцяти днів з дня надходження заяви постановляє ухвалу. Ухвала постановля­ється в нарадчій кімнаті з додержанням вимог, передбачених статтями 367 і 375 цього Кодексу, без виклику учасників судового провадження. Ухвала про допуск спра­ви до провадження або про відмову в такому допуску має бути вмотивованою.
  3. Ухвала про допуск справи до провадження разом із самою заявою про перегляд судового рішення та доданими до неї документами надсилається до Верховного Суду України протягом п’яти днів з дня її постановлення. Копія ухвали про допуск справи надсилається разом із копією заяви учасникам судового провадження, а в разі від­мови у допуску – особі, яка подала заяву.
  4. Якщо за результатами розгляду про допуск справи до провадження з підстави, передбаченої пунктом 2 частини першої статті 445 цього Кодексу, буде встановле­но, що порушення Україною міжнародних зобов ‘язань є наслідком недотримання норм процесуального права, Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кри­мінальних справ постановляє ухвалу про відкриття провадження у справі та вирішує питання про необхідність витребування справи. Розгляд такої справи здійснюється колегією у складі п’яти суддів Вищого спеціалізованого суду України з розгляду ци­вільних і кримінальних справ за правилами, встановленими для перегляду справ у ка­саційному порядку.
  5. Після отримання заяви про перегляд судового рішення суддя-доповідач ВССУ, визначений автоматизованою системою документообігу, переконується у дотриманні заявником вимог статей 448, 449 КПК, і виносить обговорення питання про допуск справи на розгляд колегії у складі п’яти суддів ВССУ, які не брали участі у прийнятті рішення, що оскаржується. Протягом п’ятнадцяти днів з дня надходження заяви ко­легія суддів вирішує питання про допуск справи до провадження ВСУ.
    1. Ухвала ВССУ про допуск справи до ВСУ приймається в нарадчій кімнаті з до­триманням вимог ст. 367 КПК з метою забезпечення таємниці наради суддів, що є од­нією із засад кримінального судочинства. Ухвала про допуск справи до судового провадження приймається за результатами голосування простою більшістю голосів і підписується всім складом суддів, включаючи і тих, які виклали окрему думку.

На стадії перевірки відповідності поданої заяви про перевірку судового рішення та прийняття судом рішення про допуск справи або відмови у такому допуску учас­ники судового провадження в судове засідання не викликаються.

  1. Протягом п’яти днів з дня постановлення ухвала разом із заявою про перегляд судового рішення та доданих до неї матеріалів надсилається до ВСУ, а копії заяви та доданих до неї документів – учасникам судового провадження.

У випадку відмови у допуску заяви про перегляд судового рішення вона поверта­ється особі, яка її подала.

  1. Загальний порядок розгляду заяви про перегляд судового рішення з підстави, передбаченої п. 2 ч. 1 ст. 445 КПК, є аналогічним порядку розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстави, передбаченої п. 1 ч. 1 ст. 445 КПК.

Якщо при вирішенні питання про допуск справи з підстави, передбаченої п. 2 ч. 1 ст. 445 КПК, буде встановлено, що під час розгляду справи національними судами порушено норми кримінального процесуального закону, то ВССУ самостійно у скла­ді колегії з п’яти суддів вирішує питання про відкриття провадження і витребування справи та її розгляд за правилами, встановленими для перегляду справ у касаційному порядку.

Про місце і час розгляду справи суд повідомляє учасників судового провадження, інтересів яких стосується заява, та прокурора, забезпечує їм можливість ознайомити­ся із заявою, вручає їм копії документів та роз’яснює право надати свої заперечення з приводу поданої заяви про перегляд судового рішення.

Після відкриття судового засідання, повідомлення про повну фіксацію судового розгляду технічними засобами, оголошення складу суду і роз’яснення права відводу та ознайомлення осіб, які беруть участь у судовому розгляді, суддя-доповідач допо­відає зміст рішення міжнародної судової установи, постановленої на користь особи, яка звернулася із заявою, про порушення Україною міжнародних зобов’язань вна­слідок недотримання судом норм процесуального права під час розгляду справи, а також зміст і доводи заяви про перегляд судового рішення та застережень на них.

Під час доповіді суддя-доповідач ВССУ повинен утримуватися від висловлюван­ня своєї думки щодо обґрунтованості та переконливості доводів заявника, законності й обґрунтованості судового рішення, яке є предметом розгляду, оскільки така думка висловлюється лише в нарадчій кімнаті.

Під час розгляду заяви в судовому засіданні першою висловлює свої доводи особа, яка звернулася із заявою та сторона з боку захисту, а за ними – інші учасники судово­го провадження. На початку судового засідання головуючий може оголосити встанов­лений для всіх учасників провадження однаковий проміжок часу для виступу на об­ґрунтування своїх доводів.

Неявка учасників судового провадження, які були повідомлені про місце і час роз­гляду справи, не перешкоджають розгляду справи, якщо вони не повідомляли про поважність причини їх неприбуття. Якщо суд визнав явку учасників судового про­вадження обов’язковою, то у випадку їх неприбуття розгляд справи відкладається.

Судове рішення ВССУ ухвалюється в нарадчій кімнаті. Повний текст ухвали або її резолютивної частини проголошуються прилюдно негайно після виходу з нарадчої кімнати із дотриманням вимог ст. 376 КПК.

Стаття 452

Підготовка до перегляду судового рішення у Верховному Суді України

  1. Ухвала про допуск справи до провадження разом із заявою про перегляд судо­вого рішення та доданими до неї документами реєструється у день її надходження та не пізніше наступного дня передається судді – доповідачу. Суддя-доповідач про­тягом трьох днів постановляє ухвалу про відкриття провадження та надсилає її копії учасникам судового провадження.
  2. Суддя – доповідач протягом п’ятнадцяти днів з дня відкриття провадження здійснює підготовку до перегляду судового рішення Верховним Судом України:
    • виносить ухвалу про витребування матеріалів справи та направляє її до відпо­відного суду;
    • визначає порядок розгляду справи у відкритому або закритому судовому засі­данні у випадках, установлених цього Кодексу;
    • вирішує питання про поновлення строку для подання заяви про перегляд судо­вого рішення або про залишення заяви без розгляду, якщо таке питання не розгляда­лося у Вищому спеціалізованому суді України з розгляду цивільних і кримінальних справ;
    • має право доручати відповідним фахівцям Науково-консультативної ради при Верховному Суді України підготувати науковий висновок щодо норми закону України про кримінальну відповідальність, яка неоднаково застосована судом касаційної ін­станції щодо подібних суспільно небезпечних діянь;
    • має право визначати органи державної влади, представники яких можуть надати в суді пояснення, корисні для вирішення справи, та дає розпорядження про їх виклик до суду;
    • здійснює інші заходи, необхідні для вирішення питання про усунення розбіж­ностей у застосуванні норми матеріального права.
  3. За результатами проведення підготовчих дій суддя – доповідач готує доповідь та постановляє ухвалу про закінчення підготовки та призначення справи до розгляду Верховним Судом України.
  4. Питання про допуск справи до провадження ВСУ з підстав, зазначених у ст. 445 КПК, вирішується ВССУ. Після позитивного вирішення питання про допуск справи до провадження ВСУ при перегляді такої справи не має права повторно визначати, чи були у ВССУ підстави допускати справу до провадження. ВСУ не наділений правом переоцінки висновків ВССУ щодо підстав перегляду судового рішення і відмовляти у задоволенні заяви з підстав відсутності бази для порівняння.
  1. Не пізніше наступного дня після реєстрації ухвала про допуск справи до про­вадження разом із заявою та доданими документами передається судді-доповідачу ВСУ, визначеному відповідно до ст. 35 КПК автоматизованою системою документо­обігу, чим забезпечується об’єктивний та неупереджений розподіл справ між суддями, який протягом трьох днів постановляє ухвалу про відкриття провадження, а далі протягом 15 днів з дня відкриття провадження ухвалою витребує справу та здійснює необхідну підготовку до перегляду судового рішення ВСУ.
  2. За результатами підготовчих дій суддя-доповідач готує доповідь та постановляє ухвалу про закінчення підготовки та призначення справи до розгляду ВСУ. При цьому в ухвалі визначається відповідно до ст. 27 КПК порядок судового провадження у від­критому або закритому судовому засіданні. Зокрема, якщо у справі обвинуваченим є неповнолітній або йдеться про злочин проти статевої недоторканості, якщо необхід­но запобігти розголошенню відомостей про особисте та сімейне життя або розголо­шенню таємниці, що охороняється законом, а також у випадку необхідності забезпе­чення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному провадженні, розгляд справи визначається в закритому судовому засіданні.

Якщо ВССУ не було розглянуто заяву про поновлення строку для подання заяви про перегляд судового рішення або про залишення заяви без розгляду, це питання вирішується суддею-доповідачем ВСУ.

Відповідно до змісту п. 4 ст. 452 КПК суддя-доповідач, за наявності клопотання заявника про поновлення строку для подання заяви, залишеного без розгляду ВССУ, розглядає його по суті і за наявності поважних причин пропуску поновлює цей строк, а за відсутності таких відмовляє у його задоволенні. У випадку допуску ВССУ заяви про перегляд ВСУ судового рішення, поданої з пропущенням строку, передбаченого ст. 447 КПК без порушення питання про його поновлення, суддя-доповідач відповід­но до вимог статей 448-449 КПК повідомляє заявника про цей недолік заяви та вста­новлює строк, протягом якого він зобов’язаний його усунути.

У разі якщо заявник не усунув зазначений недолік заяви протягом наданого йому для цього строку, заява залишається без розгляду і повертається заявнику, про що по­становляється відповідна ухвала.

Під час підготовки справи до розгляду суддя-доповідач вирішує питання про необ­хідність виклику до суду представників органу державної влади, які можуть дати пояснення, корисні для розгляду справи, а також при необхідності доручити науково- консультативній раді при ВСУ підготувати науковий судовий висновок щодо норми закону, яка неоднаково застосована судом касаційної інстанції у подібних справах.

Стаття 453

Порядок розгляду справи Верховним Судом України

  1. У Верховному Суді України справа про перегляд судового рішення з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 445 цього Кодексу, розглядається на засіданні Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України. Засі­дання є правомочним за умови присутності на ньому не менше двох третин суддів від складу Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України.
    1. Справа про перегляд судового рішення з підстави, передбаченої пунктом 2 час­тини першої статті 445 цього Кодексу, розглядається на спільному засіданні всіх су­дових палат Верховного Суду України. Засідання є правомочним за умови присутності на ньому не менше двох третин складу Верховного Суду України, визначеного законом.
    2. Відкриття судового засідання, роз ‘яснення його учасникам прав та обов ‘язків, оголошення складу суду і роз ‘яснення права відводу здійснюються за правилами па­раграфа 3 глави 28 цього Кодексу.
    3. Після проведення процесуальних дій, зазначених у частині третій цієї статті, та розгляду клопотань учасників судового провадження суддя-доповідач доповідає в необхідному обсязі про зміст вимог, викладених у заяві, яка надійшла до Верховного Суду України, та результати проведених ним підготовчих дій.
    4. Особа, яка подала заяву до Верховного Суду України, у разі її прибуття у судо­ве засідання має право надати пояснення по суті заявлених вимог. Якщо такі заяви, крім сторони обвинувачення, подали інші особи, першою дає пояснення сторона об­винувачення. Для з’ясування сутності норми закону України про кримінальну відпо­відальність, яка неоднаково застосована, можуть заслуховуватися пояснення пред­ставників органів державної влади.
    5. Неприбуття учасників судового провадження, які належним чином повідомле­ні про дату, час і місце розгляду справи, для участі у судовому засіданні не перешко­джає судовому розгляду справи.
    6. Після закінчення заслуховування пояснень осіб, зазначених у частині п ‘ятій цієї статті, суд виходить до нарадчої кімнати для ухвалення судового рішення.
    7. Нарада суддів проводиться з додержанням вимог, передбачених статтями 367 і 375 цього Кодексу.
    8. Строк розгляду заяви про перегляд судового рішення Верховним Судом України не може перевищувати одного місяця з дня надходження справи до суду.
      1. Згідно з ч. 1 ст. 39 «Про судоустрій і статус суддів» до складу чотирьох судових палат різної юрисдикції ВСУ входять сорок вісім суддів. Персональний склад судових палат, зокрема палати у кримінальних справах, визначає ПВСУ за пропозицією суддів ВСУ. Засідання судової палати у кримінальних справах ВСУ при перегляді криміналь­ної справи з підстави, передбаченої п. 1 ч. 1 ст. 445 КПК, як про це застерігається ч. 1 ст. 453 КПК, є правомочним, за умови присутності на ньому не менше двох третин суддів від складу палати, тобто не менше восьми суддів із дванадцяти.
      2. Частиною 2 ст. 453 КПК визначена особлива вимога до складу суддів ВСУ при перегляді судового рішення з підстави, передбаченої п. 2 ч. 1 ст. 445 КПК. Така спра­ва розглядається на спільному засіданні всіх чотирьох судових палат ВСУ. При цьому судове засідання визнається правомочним за умови присутності на ньому не менше двох третин суддів від складу ВСУ, визначеного законом, що становить 32 особи.
      3. Частинами 3, 4 і 5 ст. 453 КПК детально визначено однакову процедуру про­цесуальних дій під час перегляду судових рішень з підстав, передбачених частинами 1 і 2 ст. 455 КПК. Учасники судового провадження мають право заявляти відводи і клопотання, давати пояснення, надавати додаткові матеріали та знайомитися з мате­ріалами, наданими іншими учасниками процесу.
      4. Учасники процесу повідомляються про місце і час розгляду справи, але їх не­явка в судове засідання не є перешкодою для її розгляду по суті.
      5. Доповідаючи суть судового рішення, про перегляд якого йдеться, основні доводи заяви та заперечень проти неї, суддя-доповідач не повинен висловлювати свою думку щодо обґрунтованості та переконливості доводів та законності судового рішення.
      6. Оскільки протокол судового засідання під час перегляду судового рішення не ведеться, суть пояснень учасників процесу та думка прокурора викладаються в ухвалі.
      7. Рішення у справі приймаються в нарадчій кімнаті простою більшістю голосів суддів та підписується всім складом суду, незалежно від наявності окремої думки, викладеної письмово.

Стаття 454

Повноваження Верховного Суду України

  1. За наслідками розгляду справи більшістю голосів від складу суду постановля­ється одна з таких ухвал:
    • про повне або часткове задоволення заяви;
    • про відмову в задоволенні заяви.
  2. Судді, які не погоджуються з ухвалою, можуть висловити окрему думку, що додається до ухвали.
  3. Ухвала Верховного Суду України є остаточною і не може бути оскаржена, крім як з підстави, передбаченої пунктом 2 частини першої статті 445 цього Кодексу.
  1. Статтею 454 КПК визначено загальні повноваження ВСУ за наслідками роз­гляду справи з підстав, передбачених ч. 1 ст. 445 КПК. Він наділений правом повніс­тю або частково задовольнити заяву про перегляд судового рішення або відмовити у задоволенні такої заяви, про що постановляється відповідна ухвала більшістю голо­сів від складу суддів Судової палати у кримінальних справах ВСУ, якщо підставою його перегляду було неоднакове застосування закону про кримінальну відповідальність судом касаційної інстанції, та більшістю голосів складу суддів ВСУ у разі розгляду заяви з підстави, передбаченої п. 2 ч. 1 ст. 445 КПК.
  2. У цій коментованій статті КПК робиться застереження про те, що під час пере­бування в нарадчій кімнаті і прийнятті відповідного рішення ніхто із суддів не має права утримуватися від голосування. Ухвалене рішення підписується всіма суддями, які брали участь у розгляді справи, в тому числі і тими, які не погоджуються з при­йнятим рішенням. Судді, які не погоджуються з ухвалою, можуть скористатися правом висловити окрему думку у письмовому вигляді і додати її до матеріалів справи. Окре­ма думка судді або суддів не оголошується, але є відкритою для ознайомлення.
  3. Постановлена ухвала ВСУ є остаточною і не може бути оскаржена, за винятком підстави, зазначеної в ч. 3 ст. 454 КПК. За її змістом рішення ВСУ, прийняте за на­слідками розгляду заяви з підстави, передбаченої п. 1 ч. 1 ст. 445 КПК (неоднакового застосування закону про кримінальну відповідальність судом касаційної інстанції), може бути оскаржене до міжнародної судової установи, юрисдикція якої визнана Україною. На підставі рішення міжнародної судової установи, яка визнала порушен­ня Україною міжнародних зобов’язань при вирішенні справи судом, така ухвала Су­дової палати у кримінальних справах ВСУ може бути предметом перегляду з підстави, передбаченої п. 2 ч. 1 ст. 445 КПК.

Стаття 455

Ухвала Верховного Суду України про задоволення заяви

  1. Верховний Суд України задовольняє заяву в разі наявності однієї з підстав, передбачених частиною першою статті 445 цього Кодексу.
  2. Якщо Верховний Суд України встановить, що судове рішення у справі, яке пере­глядається з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 445 цього Кодексу, є незаконним, він скасовує його повністю чи частково, змінює його і ухвалює нове судове рішення або направляє справу на новий розгляд до суду касаційної інстан­ції. У мотивувальній частині ухвали має міститися обґрунтування помилковості висновків суду касаційної інстанції з цього питання. У резолютивній частині нового судового рішення має міститися висновок про те, як саме має застосовуватися від­повідна норма закону України про кримінальну відповідальність щодо подібних сус­пільно небезпечних діянь.
  3. Якщо судове рішення у справі переглядається з підстави, передбаченої пунктом 2 частини першої статті 445 цього Кодексу, Верховний Суд України скасовує оскар­жуване рішення повністю або частково і має право ухвалити нове судове рішення або направити справу на новий судовий розгляд до суду, який виніс оскаржуване рішення.
  4. Ухвала Верховного Суду України про задоволення заяви має бути вмотивованою.
    1. Статтею 455 КПК більш детально викладено повноваження ВСУ у разі задо­волення заяви про перегляд судового рішення з підстав, передбачених ч. 1 ст. 445 КПК.
    2. Якщо ВСУ при перегляді судового рішення з підстави, передбаченої п. 1 ч. 1 ст. 445 КПК, дійде висновку, що касаційною інстанцією було допущено неоднакове за­стосування одних і тих самих норм закону про кримінальну відповідальність щодо подібних діянь (крім призначення покарання, звільнення від покарання та від кримі­нальної відповідальності), тобто визнає його незаконним, то він скасовує його по­вністю або частково, змінює його і ухвалює нове судове рішення або направляє спра­ву на новий розгляд до суду касаційної інстанції. При цьому у мотивувальній частині ухвали має міститися обґрунтування помилковості висновків суду касаційної інстан­ції щодо неоднакового застосування норми закону про кримінальну відповідальність, а в резолютивній частині ухвали зазначатися, як саме має застосовуватися норма за­кону щодо подібних суспільно небезпечних діянь.
    3. Якщо ВСУ переглядає судове рішення з підстави, передбаченої п. 2 ч. 1 ст. 445 КПК, у випадку визнання міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визна­на Україною, порушення Україною міжнародних зобов’язань при розгляді справи судом, він скасовує оскаржуване рішення повністю або частково і залежно від обста­вин конкретної справи має право ухвалити нове судове рішення або направити спра­ву на новий судовий розгляд до суду, який виніс оскаржуване рішення.
    4. У статті звертається увага на те, що ухвала ВСУ має бути належно вмотивова­ною, щоб висновки, викладені в ухвалі, були ясними і зрозумілими.

Стаття 456

Ухвала Верховного Суду України про відмову в задоволенні заяви

  1. Верховний Суд України відмовляє в задоволенні заяви, якщо обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися.
  2. Ухвала про відмову в задоволенні заяви повинна бути вмотивованою. У моти­вувальній частині ухвали про відмову в задоволенні заяви у зв ‘язку з правильним за­стосуванням судом касаційної інстанції норми закону України про кримінальну від­повідальність має міститися обґрунтування з цього питання, а в резолютивній частині – висновок про те, як саме має застосовуватися відповідна норма закону України про кримінальну відповідальність щодо подібних суспільно небезпечних діянь.
    1. Як і в попередній статті, про необхідність належного мотивування ухвали ВСУ у випадку відмови в задоволенні заяви про перегляд судового рішення йдеться і в коментованій КПК. Ухвала повинна повністю відповідати тим самим вимогам, як і до судових рішень, постановлених судом першої інстанції. Постановлені ВСУ ухвали мають бути законними і обґрунтованими.
    2. Якщо доводи, викладені у заяві про перегляд судового рішення, не знайшли свого підтвердження, ВСУ відмовляє в її задоволенні. При цьому в мотивувальній частині ухвали зазначається про правильність застосування судом касаційної інстан­ції норми закону про кримінальну відповідальність та наводиться обґрунтування та­кого висновку, а в резолютивній частині наводиться припис, як саме має застосовува­тися закон щодо подібних суспільно небезпечних діянь.

Стаття 457

Повідомлення про ухвалення рішення та його виготовлення

  1. Ухвала Верховного Суду України повинна бути виготовлена та направлена учасникам судового провадження не пізніше п’яти днів з дня закінчення розгляду справи.
  2. У коментованій статті, як і у ст. 453 КПК, не розкривається порядок проголо­шення судового рішення ВСУ, прийнятого за наслідками перегляду судового рішення з підстав, передбачених ч. 1 ст. 445 КПК, а йдеться лише про те, що ВСУ зобов’язаний повідомити учасників судового провадження про ухвалення рішення у справі та про те, що ухвала має бути виготовленою не пізніше п’яти днів з дня закінчення розгляду справи.

За змістом цієї статті ухвала ВСУ публічно не проголошується, оскільки вона ви­готовляється протягом встановленого цією статтею строку, і лише після її виготовлен­ня вона обов’язково направляється учасникам судового провадження і офіційно опри­люднюється.

Стаття 458

Обов’язковість судових рішень Верховного Суду України

  1. Висновки Верховного Суду України, викладені у його ухвалах, у випадках, перед­бачених у частині другій статті 445 і частині другій статті 456 цього Кодексу, є обов ‘язковими для всіх суб ‘єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності відповідну норму закону, та для всіх судів України.
  2. Невиконання судових рішень тягне за собою відповідальність, встановлену за­коном.
  3. Рішення Верховного Суду України, ухвалені за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстав, передбачених статтею 445 цього Кодексу, під­лягають оприлюдненню на офіційному веб-сайті Верховного Суду України не пізніш як через десять днів з дня їх ухвалення.
    1. Ухвали ВСУ, прийняті за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рі­шення з мотивів неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм закону України про кримінальну відповідальність у подібних правовід­носинах, а також з підстави, передбаченої п. 2 ч. 1 ст. 445 КПК, є обов’язковими для всіх суб’єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно- правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України.
    2. Статтею 13 ЗУ «Про судоустрій і статус суддів» встановлено, що судові рішен­ня, що набрали законної сили, є обов’язковими до виконання усіма органами держав­ної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими осо­бами, фізичними і юридичними особами та їх об’єднаннями на всій території України.

Невиконання судових рішень тягне за собою відповідальність, установлену за­коном. Так, умисне невиконання вироку, рішення, ухвали, постанови суду, що набра­ли законної сили, або перешкоджання їх виконанню тягне за собою кримінальну відповідальність (ст. 382 КК).

  1. Висновки ВСУ, викладені в його ухвалах при перегляді кримінальних справ із підстав, передбачених ст. 445 КПК, хоч і не є прецедентом, але їх слід розглядати як тлумачення матеріального (кримінального) закону при його практичному застосуван­ні. Тобто цією нормою фактично закладено конструкцію правотворчої діяльності ВСУ, внаслідок якої його рішення щодо застосування норм матеріального права набувають ознак джерела права через їх загальнообов’язковість.

Залучення провідних науковців (члени НКР при ВСУ) до формування позиції най­вищого судового органу в системі судів загальної юрисдикції щодо розгляду справ свідчить про важливість прийнятих рішень для доктрини вітчизняного права.

Ураховуючи, що рішення ВСУ, ухвалені за результатами розгляду заяв про пере­гляд судових рішень з підстав, передбачених ст. 445 КПК, мають особливе значення для спрямування судової практики та для відома громадськості, вони підлягають обов’язковому оприлюдненню на офіційному веб-сайті ВСУ.

ГЛАВА 34

ПРОВАДЖЕННЯ ЗА НОВОВИЯВЛЕНИМИ ОБСТАВИНАМИ

Стаття 459

Підстави для здійснення кримінального провадження за нововиявленими обставинами

  1. Судові рішення, що набрали законної сили, можуть бути переглянуті за ново- виявленими обставинами.
  2. Нововиявленими обставинами визнаються:
    • штучне створення або підроблення доказів, неправильність перекладу висновку і пояснень експерта, завідомо неправдиві показання свідка, потерпілого, підозрюва­ного, обвинуваченого, на яких ґрунтується вирок;
    • зловживання слідчого, прокурора, слідчого судді чи суду під час кримінального провадження;
    • скасування судового рішення, яке стало підставою для ухвалення вироку чи постановлення ухвали, що належить переглянути;
    • визнання Конституційним Судом України неконституційності закону, іншого правового акта чи їх окремого положення, застосованого судом;
    • інші обставини, які не були відомі суду на час судового розгляду при ухваленні судового рішення і які самі по собі або разом із раніше виявленими обставинами до­водять неправильність вироку чи ухвали, що належить переглянути.
  3. Обставини, передбачені пунктами 2 і 3 частини другої цієї статті, повинні бути встановлені вироком суду, що набрав законної сили, а при неможливості ухва­лення вироку – підтверджені матеріалами розслідування.
  4. Перегляд судових рішень за нововиявленими обставинами у разі прийняття нових законів, інших нормативно-правових актів, якими скасовані закони та інші нормативно-правові акти, що діяли на час здійснення провадження, не допускається.
  1. Судові рішення у кримінальних справах (вироки, ухвали), що набрали законної сили, можуть бути переглянуті за нововиявленими обставинами тільки на підставах, що зазначені в ч. 2 ст. 459 КПК.
  2. Нововиявлені обставини – це встановлені розслідуванням або вироком суду, що набрав законної сили, і викладені у заяві учасників судового провадження юридичні факти, які знаходяться в органічному зв’язку з елементами предмета доказування у кримінальній справі і спростовують їх через попередню невідомість та істотність висновків, що містяться у вироку, ухвалі, як такі, що не відповідають об’єктивній дійсності.

Нововиявленими слід вважати обставини (як фактичного, так і правового харак­теру), які:

  • об’єктивно існували на момент вирішення кримінальної справи;
  • не були відомі і не могли бути відомі на той час суду та хоча б одній особі, яка брала участь у справі.

Наявність обох цих умов для визнання обставини нововиявленою є обов’язковою. Тобто це випадки, коли немає вини суду у неправосудності судового рішення, за ви­нятком, коли «невідомість обставини суду» не властива лише такій підставі, як зло­чинні зловживання суддів (п. 3 ч. 2 коментованої статті).

До нововиявлених обставин частина друга коментованої статті відносить:

  • істотні обставини, що не були і не могли бути відомі особі, яка звертається із заявою про перегляд;
  • сфальсифіковані докази і завідомо неправильний переклад;
  • зловживання суддів;
  • скасування преюдиційного судового рішення;
  • неконституційність правового акта, що був застосований судом.

Цей перелік хоч і є вичерпним, однак перша обставина, яка зазначена у ньому, сформульована доволі гнучко, власне, як визначення нововиявленої обставини.

Важливо не порушувати балансу між можливістю переглянути судове рішення за нововиявленими обставинами і принципом юридичної визначеності, який є складовою верховенства права. Принцип юридичної визначеності вимагає, серед іншого, що якщо суди остаточно вирішили питання, їхнє рішення не повинне братися під сумнів. Юри­дична визначеність передбачає повагу до принципу гез ^іигїісаіа, що є принципом оста- точності рішень. Цей принцип наголошує, що жодна зі сторін не повинна вимагати перегляду остаточного і обов’язкового судового рішення лише з метою повторного слухання та ухвалення нового рішення у справі. Відхилення від цього принципу можна виправдати лише наявністю обставин суттєвого і непереборного характеру. ЄСПЛ до­пускає можливість судового перегляду судових рішень за нововиявленими обставинами, але лише в межах, що не порушують принципу юридичної визначеності.

Нововиявлені обставини характеризуються такими ознаками:

  • їх невідомість суду з причин, від нього незалежних;
  • їх суттєве значення для справи;
  • їх наявність в об’єктивній дійсності до постановлення вироку;
  • неможливість урахування під час провадження в справі постановлення вироку в зв’язку з невідомістю їх суду;
  • їх відкриття тільки після набрання вироком суду законної сили;
  • їх спеціальне розслідування прокурором або, за його дорученням, слідчим.

Обов’язковою умовою розгляду справи за нововиявленими обставами є те, що

обставини, які наводяться як підстава для поновлення справи, повинні бути абсолют­но новими, раніше невідомими слідчим органам і суду, такими що у матеріалах спра­ви не висвітлені і потребують окремого розслідування.

За нововиявленими обставинами можуть бути переглянуті судові рішення (вироки, постанови, ухвали) всіх судів.

Новими визнаються обставини незалежно від того, чи були вони відомі кому-не- будь із учасників процесу, головне, щоб вони не були відомі органам, які проводили розслідування, і суду.

Штучне створення або підроблення доказів означає їхню завідому неправильність, розраховану на введення суду в оману, наприклад внесення службовою особою до офіційних документів завідомо неправдивих відомостей або інше підроблення до­кументів (ст. 366 КК); підроблення документа, який надає права або звільняє від обов’язків, іншими особами (ст. 358 КК); штучне створення доказів (занесення в квар­тиру особи, не причетної до вчинення злочину, предметів, що були викрадені в потер­пілого, або таких, за збереження яких передбачена кримінальна відповідальність, – зброї, наркотиків; знищення, підміна речових доказів та ін.).

Штучне створення або підроблення доказів може бути вчинене як учасниками процесу, так і іншими особами (наприклад, їхніми родичами, друзями, іншими осо­бами, – як за винагороду, так і з інших мотивів).

Штучне створення або підроблення доказів, неправильність перекладу висновку і пояснень експерта, а також завідомо неправдиві показання свідка, потерпілого, об­винуваченого, підсудного, на яких ґрунтується вирок, можуть бути підставою для перегляду судових рішень за нововиявленими обставинами, якщо вони спричинили постановлення необґрунтованого або незаконного судового рішення.

Під зловживанням суддів слід розуміти вчинення ними умисних дій, які містять склад злочину і спричинили винесення завідомо неправосудного вироку, постанови, ухвали.

Вчинення злочину суддею, внаслідок якого було ухвалено незаконне або необґрун- товане рішення (наприклад, зловживання посадовим становищем, одержання хабара, ухвалення завідомо неправосудного рішення тощо), може вважатися нововиявленою обставиною за п. 3 ч. 2 коментованої статті, якщо вину судді встановлено вироком суду, що набрав законної сили. Про кримінальну відповідальність суддів за такі зло­чини див. ст. 374, 375 КК.

Під зловживанням прокурора, слідчого слід розуміти притягнення ними до кри­мінальної відповідальності завідомо невинних, примушення давати показання, завідо- мо незаконне затримання, привід або арешт, порушення права на захист (ст. 371, 372, 373, 374 КК).

Факти неправильної оцінки доказів, неправильного застосування закону, призна­чення несправедливого покарання, якщо вони не були результатом зловживання суд­дів або осіб, що проводили розслідування, не можуть бути визнані нововиявленими обставинами.

Установлення після винесення вироку нових епізодів злочинних дій засудженого, якщо справу щодо них можна розслідувати і розглядати окремо, не може служити підставою для перегляду судових рішень за нововиявленими обставинами.

Відповідно до правил ст. 90 КПК рішення національного суду або міжнародної судової установи, яке набрало законної сили і ним встановлено порушення прав лю­дини і основоположних свобод, гарантованих Конституцією України і міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана ВРУ, має преюдиціальне значення для суду, який вирішує питання про допустимість доказів. Тому обставину, встанов­лену судовим рішенням, що набрало законної сили, не потрібно доводити при роз­гляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі сторони чи особа, щодо якої встанов­лено обставину. Така обставина при розгляді іншої справи вважається встановленою на підставі преюдиційного судового рішення. Однак якщо таке рішення буде скасова­не, наприклад у касаційному порядку, тоді виникне підстава для перегляду ухвалено­го на його основі судового рішення, тобто з урахуванням відповідної обставини, встановленої преюдиційним рішенням (п. 4 ч. 2 коментованої статті). При перегляді судового рішення за нововиявленими обставинами обставину, яка раніше була вста­новлена іншим судовим рішенням, через його скасування треба буде довести чи, на­впаки, спростувати.

Неконституційність закону, іншого правового акта чи їх окремого положення, які застосував суд при вирішенні справи, теж може бути нововиявленою обставиною (за п. 4 ч. 2 коментованої статті), але за умов, що така неконституційність встановлена КСУ.

До інших нових обставин, на які вказується у п. 5 ч. 2 коментованої статті, нале­жать: дані про вчинення злочину іншою особою, а не тим, кого засуджено у справі; виявлення живою особи, що вважалася вбитою; виявлення факту неосудності засу­дженого в момент вчинення ним суспільно небезпечного діяння; дані про невинуватість засудженого в тій або іншій частині злочинів, що ставляться йому у вину; виявлення раніше не відомих учасників злочину; встановлення більшого розміру викраденого майна; викриття обману, якщо засуджений видавав себе за іншу особу; установлення факту смерті потерпілого у випадках, коли винний був засуджений за заподіяння ті­лесних ушкоджень, інші обставини.

Ураховуючи те, що згідно з п. 1 ч. 2 ст. 459 КПК нововиявленими обставинами визнано лише неправильність перекладу висновку і пояснень експерта, а також завідо- мо неправдиві показання свідка, потерпілого, підозрюваного, обвинуваченого, на яких ґрунтується вирок, тому неправильні показання свідка, потерпілого, дані в результаті добросовісної помилки, слід також відносити до інших обставин.

Висновок і пояснення судового експерта будуть неправильними як у випадку дачі завідомо неправильного висновку або пояснення, так і внаслідок помилки цього спе­ціаліста при вирішенні питань, що вимагають спеціальних знань, і їх також слід від­носити до інших обставин.

Факт добросовісної помилки свідка, потерпілого, експерта, перекладача, а також неправильність показань обвинуваченого, підсудного встановлюється матеріалами розслідування.

Про осіб, що мають право порушувати питання про перегляд судового рішення у зв’язку з нововиявленими обставинами, див. коментар до ст. 460 КПК.

  1. Такі нововиявлені обставини, як штучне створення або підроблення доказів, неправильний переклад висновку і пояснень експерта, завідомо неправдиві показання свідка, потерпілого, завідомо неправильний висновок і пояснення судового експерта, зловживання прокурорів, дізнавачів, слідчих і суддів, повинні бути установлені ви­роком суду, а при неможливості його постановлення – матеріалами розслідування. Поновленню справи за такими нововиявленими обставинами обов’язково повинно передувати притягнення до кримінальної відповідальності й засудження осіб, винних у штучному створенні або підробленні доказів, у дачі свідомо неправдивих показань та ін. (свідка, потерпілого, експерта, перекладача, прокурора, судді та ін.).

Смерть такої особи не є перешкодою до провадження справи з метою реабілітації живого, як і смерть незаконно засудженого з вини цієї особи не може бути перешкодою до поновлення справи з метою реабілітації померлого. Однак через недоцільність за­судження мертвого і зайвого затягування реабілітації живого закон надає можливість установлення названих обставин шляхом їх розслідування без наступного судового розгляду і винесення вироку.

Неможливість постановлення обвинувального вироку стосовно осіб, що вчинили злочинне посягання проти правосуддя, може мати місце у випадках наявності нереа- білітуючих підстав:

  • закінчення строків давності притягнення до кримінальної відповідальності;
  • видання акта про амністію або помилування, який спричиняє винесення постано­ви про відмову в порушенні кримінальної справи або про закриття порушеної справи.
  1. КПК не передбачається можливість перегляду судових рішень за нововиявле- ними обставинами у разі прийняття нових законів, інших нормативно-правових актів, якими скасовані закони та інші нормативно-правові акти, що діяли на час здійснення кримінального провадження.

Стаття 460

Право подати заяву про перегляд судового рішення за новови- явленими обставинами

  1. Учасники судового провадження мають право подати заяву про перегляд за нововиявленими обставинами судового рішення суду будь-якої інстанції, яке набрало законної сили.
  2. Дана стаття визначає коло осіб, які мають право подати заяву про перегляд су­дового рішення за нововиявленими обставинами (суб’єкти звернення за нововиявле­ними обставинами), зокрема, до них відносять учасників судового провадження. При цьому слід розмежовувати поняття «учасники судового провадження» та «учасники кримінального провадження».

Відповідно до п. 26 ст. 3 КПК учасниками судового провадження є сторони кри­мінального провадження, потерпілий, його представник та законний представник, цивільний позивач, його представник та законний представник, цивільний відповідач та його представник, а також інші особи, за клопотанням або скаргою яких у випадках, передбачених КПК, здійснюється судове провадження.

При поданні заяви про перегляд за нововиявленими обставинами судового рішення будь-якої інстанції слід враховувати вимоги п. 1 ст. 463 КПК про те, що заява про пере­гляд судового рішення за нововиявленими обставинами подається до суду тієї інстанції, який першим допустив помилку внаслідок незнання про існування таких обставин.

Стаття 461

Строк звернення про перегляд судового рішення за нововияв- леними обставинами

  1. Заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами може бути подано протягом трьох місяців після того, як особа, яка звертається до суду, дізналася або могла дізнатися про ці обставини.
    1. Перегляд за нововиявленими обставинами виправдувального вироку допуска­ється лише протягом передбачених законом строків давності притягнення до кри­мінальної відповідальності.
    2. За наявності обставин, які підтверджують вчинення особою більш тяжкого кри­мінального правопорушення, ніж те, за яке вона була засуджена, судове рішення може бути переглянуто за нововиявленими обставинами протягом строку давності притяг­нення до кримінальної відповідальності за більш тяжке кримінальне правопорушення.
    3. За наявності обставин, які підтверджують невинуватість засудженого або вчинення ним менш тяжкого кримінального правопорушення, перегляд судового рі­шення за нововиявленими обставинами строками не обмежено.
      1. Вказана стаття обмежує строком можливість подання заяви про перегляд судо­вого рішення за нововиявленими обставинами задля досягнення стабільності судових рішень та з метою дотримання принципу юридичної визначеності, що є складовою верховенства права.

Заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами може бути подано протягом трьох місяців після того, як особа, яка звертається до суду, дізналася або могла дізнатися про ці обставини. Обчислення місячного строку проводиться за правилами ст. 115 КПК, але при цьому важливе значення має правильне визначення моменту, з якого його належить відраховувати.

Відлік строку звернення про перегляд за нововиявленими обставинами ведеться з нуля годин наступного дня від моменту, коли особа, яка звертається до суду, дізна­лася або могла дізнатися про ці обставини. Передусім до уваги береться момент, коли особа фактично дізналася про наявність відповідної обставини. Потім необхідно зважити, чи не могла особа за добросовісного ставлення до справи дізнатися про на­явність відповідної обставини раніше. Наприклад, про ухвалення КСУ рішення про неконституційність певного акта, який було застосовано у справі, особа має можливість дізнатися відразу після його опублікування. Якщо особа мала реальну змогу дізна­тися про появу нововиявленої обставини раніше, тоді для відліку строку на звернення про перегляд до уваги береться саме цей момент.

Днем виявлення нових обставин, з якого обчислюється строк перегляду виправ- дального вироку, ухвали або постанови про закриття справи, вважається:

  • день набуття законної сили вироком, якщо нові обставини встановлені вироком суду;
  • день складання прокурором за матеріалами розслідування висновку про наявність нововиявлених обставин, якщо неможливо винести обвинувальний вирок внаслідок існування нереабілітуючих обставин, які виключають провадження у справі;
  • день складання прокурором висновку про підтвердження матеріалами розсліду­вання наявності таких обставин, як дії певних осіб, що не підпадають під ознаки злочинів (добросовісна помилка свідка, потерпілого при дачі ними показань або екс­перта при дачі висновку та ін.), а також інших обставин.
    1. Перегляд виправдувального вироку, ухвали або постанови про закриття справи за нововиявленими обставинами допускається тільки в межах строків давності при­тягнення до кримінальної відповідальності (ст. 49 КК) .
    2. Перегляд обвинувального вироку за нововиявленими обставинами у зв’язку з необхідністю застосувати закон про більш тяжкий злочин обмежений також строка­ми давності притягнення до кримінальної відповідальності за більш тяжкий злочин (ст. 49 КК).
    3. Не обмежене строками поновлення справи за нововиявленими обставинами з метою поліпшення становища засудженого, якщо є докази, що підтверджують не­винуватість засудженого або здійснення ним менш тяжкого злочину.

Обмеження зазначеними в законі строками перегляду в порядку виключного про­вадження виправдувальних вироків, ухвал і постанов суду про закриття справи, а та­кож вироків, ухвал і постанов з мотивів необхідності застосування закону про більш тяжкий злочин є однією з істотних процесуальних гарантій для виправданих і засу­джених, а також для осіб, справи стосовно яких закриті.

Оскільки невинний повинен бути реабілітований незалежно від будь-яких строків, що пройшли з моменту його засудження або відкриття нововиявлених обставин, пере­гляд судових рішень за нововиявленими обставинами з метою повної або часткової реабілітації засудженого або застосування до нього закону про менш тяжкий злочин не обмежений ніякими строками.

Відбування покарання засудженим або його смерть не перешкоджають перегляду судових рішень стосовно нього в порядку виключного провадження в інтересах його реабілітації.

КПК не визначив наслідків пропущення строку звернення про перегляд за ново- виявленими обставинами, тому належить за аналогією керуватися правилами, що діють при перегляді судових рішень в апеляційному, касаційному провадженнях і про­вадженні за винятковими обставинами. Так, якщо особа хоче ініціювати перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами, але пропустила визначений ко­ментованою статтею строк оскарження, тоді у заяві про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами або поданій разом з нею окремій заяві слід зазначити причини пропущення строку і заявити клопотання про його поновлення. До заяви слід додати матеріали, що підтверджують поважність причини пропущення строку.

За відсутності клопотання про поновлення строку суд повертає заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами.

Якщо ж таке клопотання було заявлено, суд своєю ухвалою відмовляє у поновленні строку і залишає заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами без розгляду, якщо не знайде підстав для поновлення строку, тобто не визнає, що строк було пропущено з поважних причин (статтю 116-117 КПК). Вирішуючи питання щодо поновлення строку, суд повинен враховувати також і принцип юридичної визначеності.

Ухвалу про повернення заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими об­ставинами чи відмову у поновленні строку і залишення цієї ухвали без розгляду може бути оскаржено до суду вищої інстанції залежно від того, який суд постановив таку ухвалу.

Стаття 462

Вимоги до заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами

  1. Заява про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами подаєть­ся в письмовій формі.
    1. У заяві про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами зазна­чаються:
      • найменування суду, до якого подається заява про перегляд;
      • прізвище, ім’я, по батькові (найменування), поштова адреса особи, яка подає заяву, а також номер засобу зв’язку, адреса електронної пошти, якщо такі є;
      • судове рішення, про перегляд якого за нововиявленими обставинами подається заява;
      • обставини, що могли вплинути на судове рішення, але не були відомі та не могли бути відомі суду та особі, яка звертається із заявою, під час судового розгляду;
      • обґрунтування з посиланням на обставини, що підтверджують наявність нововиявлених обставин, та зміст вимог особи, яка подає заяву, до суду;
      • перелік документів та інших матеріалів, які додаються.
    2. Заява підписується особою, яка її подає. Якщо заяву подає захисник, представ­ник потерпілого, то до неї додаються оформлені належним чином документи, що підтверджують його повноваження відповідно до вимог цього Кодексу.
    3. До заяви додаються копії заяви в кількості, необхідній для їх надіслання сто­ронам кримінального провадження та іншим учасникам судового провадження. Ця вимога не поширюється на особу, яка тримається під вартою.
    4. Особа, яка подає заяву, має право додати до неї документи або копії докумен­тів, які мають значення для кримінального провадження і не були відомі на час ухва­лення судового рішення.
  2. Коментована стаття стандартизує форму і структуру заяви про перегляд судо­вого рішення за нововиявленими обставинами – містить перелік елементів (реквізитів), що дають необхідну інформацію для вирішення судом питання про відкриття про­вадження за нововиявленими обставинами.
  3. Заява про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами подаєть­ся лише у письмовій формі (частина перша коментованої статті), тобто вона повинна бути виготовлена на аркуші (аркушах) паперу рукописним або друкарським способом. Цей документ викладається державною мовою (або з перекладом державною мовою).

У заяві про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами мають бути зазначені:

а) найменування суду, до якого подається заява про перегляд (суд визначається відповідно до вимог статті 463 КПК);

б) прізвище, ім’я, по батькові (найменування), поштова адреса особи, яка подає заяву, а також номер телефону, факсу тощо, адреса електронної пошти, якщо такі є;

в) реквізити судового рішення, про перегляд якого за нововиявленими обставина­ми ставиться питання (принаймні необхідно зазначити назву судового рішення, номер справи, дату ухвалення; ця інформація необхідна суду для того, щоб віднайти справу); закон цього не вимагає, але це дозволить пришвидшити провадження, оскільки для розсилання ухвали про відкриття провадження за нововиявленими обставинами разом із копіями заяви іншим особам, які беруть участь у справі, не потрібно чекати, поки надійде справа до суду, якщо вона знаходиться в іншому суді;

г) зазначення конкретної нововиявленої обставини, тобто обставини, що відповід­но до ч. 2 ст. 459 КПК може бути підставою для перегляду судового рішення за ново- виявленими обставинами;

д) обґрунтування з посиланням на докази, що підтверджують наявність новови- явленої обставини, та зміст вимог особи, яка подає заяву про перегляд (у такому об­ґрунтуванні обов’язково слід підтвердити нововиявлену обставину посиланням на докази та пояснити, як ця обставина могла вплинути на судове рішення, також слід навести прохання особи про бажане для неї рішення суду за наслідками провадження за нововиявленими обставинами);

е) перелік документів та інших матеріалів, які додаються (довіреність на пред­ставництво, копії заяви для інших осіб, які беруть участь у справі, копію судового рішення, про перегляд якого ставиться питання, інші документи чи їхні копії, що можуть мати значення для правильного вирішення справи, тощо).

У разі необхідності у заяві про перегляд судового рішення за нововиявленими об­ставинами особа може навести свої клопотання до суду. Це можуть бути вмотивовані клопотання про: поновлення строку подання заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами, зупинення виконання судового рішення тощо. Ці кло­потання можуть бути викладені також окремими заявами, що додаються до заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами.

  1. Якщо заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами подає захисник або представник, то у ній (як правило, після зазначення інформації про особу, в інтересах якої подається заява) слід зазначити прізвище, ім’я, по батько­ві захисника або представника, його поштову адресу, а також номер телефону, факсу тощо, адресу електронної пошти, якщо такі є.

Заява про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами має бути підписана особою, яка її подає, або її захисником чи представником (частина третя коментованої статті) із зазначенням дати підписання.

Якщо заяву підписав представник, то разом із нею подається довіреність чи інший документ, що підтверджує повноваження представника, незалежно від того, чи по­давався цей документ раніше. Замість оригіналу такого документа до заяви може бути додана і належним чином засвідчена копія. Зазначені документи необхідні, оскільки суд при вирішенні питання щодо відкриття провадження за нововиявленими обста­винами перевіряє повноваження представника, а матеріали кримінальної справи у нього можуть бути відсутні.

  1. Принцип змагальності (ст. 22 КПК) передбачає право ознайомлення із заявою про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами інших осіб, які беруть участь у справі, тому до заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими об­ставинами слід додати її копії в кількості, необхідній для їх надіслання сторонам кримінального провадження та іншим учасникам судового провадження, а також бажано приєднати копії доданих до неї письмових матеріалів у такій же кількості.

Якщо особа не дотримала якоїсь із вимог до заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами, зазначених у коментованій статті, і відсутність пев­ної інформації не дає можливості суду вирішити питання про відкриття провадження за нововиявленими обставинами, суд залишає заяву без руху і пропонує особі випра­вити виявлені недоліки (див. ч. 2 ст. 464 і ч. 3 ст. 429 КПК).

  1. До заяви можуть бути подані документи або їх копії, які можуть мати значення для кримінального провадження і не були відомі під час ухвалення судового рішення.

Стаття 463

Порядок подання заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами

  1. Заява про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами по­дається до суду тієї інстанції, який першим допустив помилку внаслідок незнання про існування таких обставин.
  2. Заява про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами у разі вчинення суддею злочину, внаслідок якого ухвалено незаконне або необґрунто- ване рішення, подається до суду тієї інстанції, суддею якого він був.
  3. Стаття встановлює правила визначення суду, до якого належить подавати заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами (правила підсудності).

Суть статті полягає в тому, що перегляд за нововиявленими обставинами повинен здійснювати той суд, який першим допустив помилку внаслідок незнання про обста­вину, яку особа розцінює як нововиявлену.

Заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами належить подавати безпосередньо до того суду, який першим допустив помилку при вирішенні справи внаслідок незнання про існування цієї обставини. Конкретні форми звернення законом не передбачені, вона може звернутися особисто, а може використати відпо­відні засоби зв’язку – пошта, кур’єр і т.ін. При цьому не має значення та обставина, чи знаходиться у цьому суді справа.

Перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами здійснює суд, який ухвалив це рішення, а якщо раніше його було оскаржено, то той суд, для рішення якого нововиявлена обставина була важливою у першу чергу. Тобто провадження за нововиявленими обставинами здійснює суд, який першим припустився помилки при вирішенні справи внаслідок незнання про існування цих обставин.

Це зумовлене тим, що нововиявлена обставина мала значення для ухвалення су­дового рішення судом першої інстанції, та, незважаючи на подальші помилкові рішен­ня наступних інстанцій, необхідним і достатнім обсягом повноважень для перегляду наділений насамперед суд першої інстанції. Якщо ж ця обставина мала значення для ухвалення рішення судом апеляційної інстанції, але не судом першої інстанції, то необхідним і достатнім обсягом повноважень для перегляду наділений лише він. На­приклад, свідок у справі дав неправдиві показання в суді апеляційної інстанції. Рішен­ня апеляційного суду було оскаржене на підставі неправильного застосування судом закону, а лише з часом встановлено неправдивість показань свідка через обвинуваль­ний вирок суду. У цьому випадку суд касаційної інстанції не може переглянути судо­ве рішення за нововиявленими обставинами, оскільки не наділений повноваженням встановлювати нові обставини в адміністративній справі, але таке повноваження має суд апеляційної інстанції, на правильність судового рішення якого і вплинула перш за все неправдивість показань свідка.

Саме суд апеляційної інстанції у цій ситуації повинен здійснити перегляд судово­го рішення за нововиявленими обставинами.

  1. Загальному правилу повністю відповідає правило частини другої коментованої статті про те, що заява про перегляд судового рішення за нововиявленими обставина­ми у разі встановлення вироком суду, що набрав законної сили, вини судді у вчиненні злочину, внаслідок якого було ухвалено незаконне або необгрунтоване рішення, по­дається до суду тієї інстанції, суддею якого він був.

Недотримання правил підсудності, що встановлені цією статтею, є підставою для повернення заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами для подання до належного суду. Якщо порушення правил підсудності виявлено після відкриття провадження за нововиявленими обставинами, тоді застосовуються прави­ла ст. 34 КПК щодо передачі справи.

Стаття 464

Відкриття кримінального провадження за нововиявленими обставинами

  1. Заява про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами, що на­дійшла до суду, передається в порядку черговості судді суду. У розгляді заяви та перегляді судового рішення за ново виявленими обставинами не має права брати участь суддя, який брав участь в ухваленні судового рішення, про перегляд якого по­рушується питання.
  2. Не пізніше наступного дня після надходження заяви до суду суддя перевіряє її відповідність вимогам статті 462 цього Кодексу і вирішує питання про відкриття кримінального провадження за нововиявленими обставинами.
  3. До заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами, яка не оформлена згідно з вимогами, передбаченими статтею 462 цього Кодексу, засто­совуються правила частини третьої статті 429 цього Кодексу. Копія ухвали невід­кладно надсилається особі, яка її подала, разом із заявою про перегляд судового рі­шення за нововиявленими обставинами й усіма доданими до неї матеріалами.
  4. Відкривши кримінальне провадження за нововиявленими обставинами, суддя надсилає учасникам судового провадження копії ухвали про відкриття провадження, заяви про перегляд і призначає дату, час та місце судового засідання, про що повідо­мляє зазначених осіб.
  5. Коментована стаття визначає дії, які вчиняються в суді після надходження заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами. Зокрема, у загально­му вигляді регламентує порядок вирішення питання щодо відкриття провадження за нововиявленими обставинами, спрямованим на забезпечення неупередженого розпо­ділу судових справ в суді та на відкриття провадження за нововиявленими обстави­нами за відсутності для цього перешкод.

Заява про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами, що надій­шла до суду, реєструється в день її надходження до суду у відповідному підрозділі апарату суду. Не пізніше наступного робочого дня після реєстрації апарат суду пови­нен передати заяву разом з усіма доданими матеріалами судді цього суду, який визна­чається у порядку черговості. Однак це не повинен бути суддя, який брав участь в ухваленні судового рішення, про перегляд якого ставиться питання (частина перша коментованої статті).

  1. Суддя, якому передано заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами, не пізніше наступного робочого дня після надходження заяви до суду повинен вирішити питання щодо відкриття провадження за нововиявленими обста­винами.
  2. Якщо заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами подано без додержання встановлених ст. 462 КПК вимог щодо форми, структури за­яви та додатків до неї, суддя постановляє ухвалу про залишення заяви без руху. В ухвалі суддя вказує на недоліки заяви, спосіб їх усунення і встановлює строк, до­статній для усунення недоліків. Якщо недоліки не будуть усунуті у встановлений строк, суддя постановляє ухвалу про повернення заяви (ч. 3 ст. 429 КПК).

У випадку якщо особа подала заяву про перегляд судового рішення за нововияв- леними обставинами з пропущенням строку на подання такої заяви, суддя постанов­ляє ухвалу про повернення заяви у разі відсутності клопотання про поновлення цього строку. Пропущення строку на подання заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами за наявності клопотання про його поновлення не є перешкодою для відкриття провадження за нововиявленими обставинами, але суд надалі повинен вирішити питання щодо поновлення пропущеного строку. Так, він своєю ухвалою відмовляє у поновленні строку і залишає заяву без розгляду, якщо будуть відсутні поважні причини пропущення цього строку.

За аналогією з процесом у суді першої інстанції суддя своєю ухвалою повертає заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами також, якщо:

  • особа, яка її подала, до відкриття провадження за нововиявленими обставинами подала заяву про відкликання заяви про перегляд судового рішення за нововиявлени- ми обставинами;
  • заяву подано особою, яка не має відповідної процесуальної дієздатності;
  • заяву від імені особи, яка бере участь у справі, подано особою, яка не має по­вноважень на ведення справи.

У разі залишення заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими об­ставинами без руху копія ухвали про це направляється особі, яка її подала. Якщо ж заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами буде повер­нуто особі, яка її подала, суд направляє копію ухвали про це разом із доданими до заяви матеріалами, але заява залишається в суді і зберігається разом із відповідною ухвалою. Інші особи, які беруть участь у справі, про такі судові рішення не повідо­мляються, оскільки провадження за нововиявленими обставинами не розпочалося.

Ухвалу про залишення без руху заяви про перегляд судового рішення за новови- явленими обставинами або про її повернення може бути оскаржено до суду вищої інстанції залежно від того, який суддя та якого суду постановив таку ухвалу.

  1. За відсутності зазначених вище перешкод суддя постановляє ухвалу про від­криття провадження за нововиявленими обставинами. Після цього він надсилає разом із копією ухвали особам, які беруть участь у справі, копії заяви про перегляд.

Відповідно до частини четвертої коментованої статті суддя може призначити дату, час та місце судового засідання відразу в ухвалі про відкриття провадження за ново- виявленими обставинами або після цього, наприклад, після проведення відповідної підготовки справи до розгляду. Про дату, час та місце судового засідання суд повідо­мляє осіб, які беруть участь у справі.

У вирішенні питання щодо відкриття провадження за нововиявленими обстави­нами та у здійсненні цього провадження не повинен брати участь суддя, який брав участь в ухваленні судового рішення, про перегляд якого ставиться питання (частина перша коментованої статті), оскільки у нього уже склалася думка у справі і його участь у новому її розгляді може викликати сумніви у його неупередженості. Якщо немож­ливо утворити новий склад суду, тоді необхідно вирішити питання про передачу справи до іншого суду тієї самої інстанції на підставі ст. 34 КПК.

Стаття 465

Відмова від заяви про перегляд судового рішення за нововияв- леними обставинами та її наслідки

  1. Особа, яка подала заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими об­ставинами, має право відмовитися від заяви до початку судового розгляду. У разі прийняття відмови від заяви суд закриває кримінальне провадження за нововиявле- ними обставинами, про що постановляє ухвалу.
  2. Особа, яка відмовилася від заяви про перегляд судового рішення за нововиявле- ними обставинами, не має права повторно звертатися до суду з такою самою заявою з тих самих підстав.
  3. Особа, яка подала заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими об­ставинами, може відмовитися від заяви до початку розгляду справи у судовому засі­данні. У разі прийняття відмови від заяви суд закриває провадження за нововиявле- ними обставинами, про що постановляє ухвалу.

У випадку прийняття відмови від заяви про перегляд судового рішення за ново- виявленими обставинами інші особи, які брали участь у справі, можуть вимагати компенсації особою, яка і подала, судових витрат, понесених ними під час перегляду судового рішення за нововиявленими обставинами.

Особа, яка відмовилася від заяви про перегляд судового рішення за нововиявле- ними обставинами, не може повторно звертатися до суду із такою ж заявою на тих самих підставах.

Стаття надає можливість відмовитися від заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами особі, яка її подала, а також визначає правові наслідки вчинення таких дій.

Право відмовитися від заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами випливає із принципу диспозитивно сті. Відмова від заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами має на меті припинення прова­дження за нововиявленими обставинами.

Особа, яка подала заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими об­ставинами, має право у будь-який час до початку розгляду справи по суті у судовому засіданні відмовитися від заяви. Таке саме право має її представник.

Відмова від заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами викладається у письмовій формі. На початку судового засідання можлива відмова від заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами в усній формі.

До прийняття рішення у зв’язку із відмовою від заяви суд заслуховує у судовому засіданні думку осіб, які беруть участь у справі, та повинен пояснити наслідки задо­волення цієї заяви.

  1. У разі прийняття судом відмови від заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами:

а) з особи, яка її подала і відмовилася від неї, можуть бути присуджені судові ви­трати, які понесли інші особи, які брали участь у справі, під час перегляду судового рішення за нововиявленими обставинами (за їхнім клопотанням);

б) особа, яка її подала і відмовилася від неї, втрачає можливість повторно зверта­тися до суду із такою ж заявою про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами на тих самих підставах.

У разі прийняття судом відмови від заяви про перегляд судового рішення суд сво­єю ухвалою закриває провадження за нововиявленими обставинами, що означає збереження законної сили судового рішення, про перегляд якого ставилося питання. Якщо виконання цього рішення було зупинено, тоді ухвалою про закриття проваджен­ня за нововиявленими обставинами виконання рішення відновлюється.

Ухвалу про закриття провадження за нововиявленими обставинами може бути оскаржено до суду вищої інстанції з відповідних підстав залежно від того, який суд постановив таку ухвалу.

Стаття 466

Порядок здійснення перегляду судового рішення за нововияв- леними обставинами

  1. Заява про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами розгля­дається судом протягом двох місяців з дня її надходження згідно з правилами, перед­баченими цим Кодексом для кримінального провадження в суді тієї інстанції, яка здійснює перегляд.
  2. Учасники судового провадження повідомляються про дату, час та місце роз­гляду заяви. Неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідо­млені, не перешкоджає розгляду заяви і перегляду судового рішення.
  3. Суд своєю ухвалою має право зупинити виконання судового рішення, яке пере­глядається за нововиявленими обставинами, до закінчення перегляду.
  4. Суд має право не досліджувати докази щодо обставин, що встановлені в су­довому рішенні, яке переглядається за нововиявленими обставинами, якщо вони не оспорюються.
    1. Коментована стаття визначає порядок провадження в кримінальній справі за нововиявленими обставинами після його відкриття, а також встановлює особливості такого провадження з метою досягнення процесуальної економії і справедливих ре­зультатів.

Провадження за нововиявленими обставинами має бути закінчено протягом ро­зумного строку, але не пізніше двох місяців. Цей строк відраховується не з дня від­криття такого провадження, а з дня надходження заяви про перегляд судового рішен­ня за нововиявленими обставинами. Двомісячний строк застосовується в усіх випад­ках, незалежно від того, суд якої інстанції здійснює перегляд.

Відповідно до частини першої коментованої статті суд здійснює провадження за нововиявленими обставинами за правилами кримінального судочинства, що встанов­лені для провадження у суді тієї інстанції, яка здійснює перегляд. Тобто якщо це про­вадження здійснює суд першої інстанції, він керується правилами розд. IV; якщо суд апеляційної інстанції, -правилами гл. 31 розд. V; якщо суд касаційної інстанції, -гл. 32 розд. V; якщо ж ВСУ, -гл. 33 розд. V КПК.

При цьому застосовують правила щодо підготовки справи до розгляду, правила про склад суду, порядок та межі розгляду, а також правила про ухвалення судового рішення, його оформлення, проголошення, направлення та видачу його копій особам, які беруть участь у справі.

Якщо справа знаходиться в іншому суді, тоді суддя після відкриття провадження за нововиявленими обставинами повинен витребувати її.

  1. Відповідно до частини другої коментованої статті розгляд заяви за нововиявле- ними обставинами завжди відбувається у судовому засіданні. Особи, які беруть участь у справі, мають бути своєчасно повідомлені про дату, час та місце розгляду заяви. Однак неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені, не перешкоджає розгляду заяви і перегляду судового рішення.
  2. Подання заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами автоматично не зупиняє його виконання. Однак суд (у тому кількісному складі, у яко­му було ухвалено судове рішення) під час підготовки справи до розгляду або під час розгляду своєю ухвалою може зупинити виконання судового рішення, яке перегляда­ється, до закінчення перегляду (частина третя коментованої статті). Таку ухвалу може бути постановлено судом як з власної ініціативи, так і за клопотанням особи, яка бере участь у справі.
  3. При перегляді справи за нововиявленими обставинами суд першої чи апеляцій­ної інстанції не зобов’язаний знову досліджувати докази. Вони можуть повторно не досліджувати докази стосовно обставин, що належним чином були досліджені й оці­нені при попередньому вирішенні справи, якщо ніхто їх не оспорює і щодо яких не виникає сумніву у зв’язку з нововиявленою обставиною. Якщо перегляд здійснює суд касаційної інстанції (зокрема, ВСУ), то він не має повноважень досліджувати докази та встановлювати обставини у справі.

Стаття 467

Судове рішення за наслідками кримінального провадження за нововиявленими обставинами

  1. Суд має право скасувати вирок чи ухвалу і ухвалити новий вирок чи постано­вити ухвалу або залишити заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами без задоволення. При ухваленні нового судового рішення суд користу­ється повноваженнями суду відповідної інстанції.
  2. Судове рішення за наслідками кримінального провадження за нововиявленими обставинами може бути оскаржене в порядку, передбаченому цим Кодексом для оскарження судових рішень суду відповідної інстанції. З набранням законної сили новим судовим рішенням втрачають законну силу судові рішення інших судів у цьому кримінальному провадженні.
  • Коментована стаття визначає повноваження суду за наслідками розгляду заяви та перегляду судового рішення за нововиявленими обставинами, види судових рішень, їх правові наслідки, а також порядок оскарження.

При вирішення справи суд може задовольнити заяву про перегляд судового рішен­ня або залишити її без задоволення. Задовольняючи заяву, суд скасовує ухвалену цим же судом постанову чи ухвалу у справі і приймає нову постанову чи ухвалу. Особли­вість провадження за нововиявленими обставинами саме полягає в тому, що суд може скасувати своє ж рішення у справі.

Ухвалюючи нове рішення, суд користується повноваженнями тієї інстанції, судом якої він є.

Порядок ухвалення і проголошення судового рішення за наслідками провадження за нововиявленими обставинами, видачі і направлення його копій визначено статтями 374-376 КПК.

За структурою судове рішення за наслідками провадження за нововиявленими обставинами має відповідати структурі судового рішення відповідної інстанції. Однак у ньому має бути відображено нововиявлену обставину та те, як вона вплинула на нове судове рішення.

  • Судове рішення за наслідками провадження за нововиявленими обставинами набирає законної сили відповідно до ст. 532 КПК з урахуванням того, судом якої ін­станції його було ухвалено. Після набрання законної сили новим судовим рішенням у кримінальній справі втрачають законну силу не лише скасоване рішення, а й авто­матично судові рішення судів вищих інстанцій у цій справі.

ГЛАВА 39

КРИМІНАЛЬНЕ ПРОВАДЖЕННЯ ЩОДО ЗАСТОСУВАННЯ ПРИ­МУСОВИХ ЗАХОДІВ МЕДИЧНОГО ХАРАКТЕРУ

Стаття 503

Підстави для здійснення кримінального провадження щодо застосування примусових заходів медичного характеру

  1. Кримінальне провадження щодо застосування примусових заходів медичного характеру, передбачених законом України про кримінальну відповідальність, прова­диться за наявності достатніх підстав вважати, що:
    • особа вчинила суспільно небезпечне діяння, передбачене законом України про кримінальну відповідальність, у стані неосудності;
    • особа вчинила кримінальне правопорушення у стані осудності, але захворіла на психічну хворобу до постановлення вироку.
  2. Якщо під час досудового розслідування будуть встановлені підстави для здій­снення кримінального провадження щодо застосування примусових заходів медично­го характеру, слідчий, прокурор виносить постанову про зміну порядку досудового розслідування і продовжує його згідно з правилами, передбаченими цією главою.
  3. Кримінально-правова оцінка суспільно небезпечного діяння, вчиненого у стані неосудності, повинна ґрунтуватися лише на відомостях, які характеризують сус­пільну небезпеку вчинених дій. При цьому не враховуються попередня судимість, факт вчинення раніше кримінального правопорушення, за який особу звільнено від відпові­дальності або покарання, факт застосування до неї примусового заходу медичного характеру.
  4. Примусові заходи медичного характеру застосовуються лише до осіб, які є сус­пільно небезпечними.
  5. Згідно зі ст. 19 КК не підлягає кримінальній відповідальності особа, яка під час вчинення суспільно небезпечного діяння перебувала в стані неосудності. Не підлягає покаранню також особа, яка вчинила кримінальне правопорушення у стані осудності, але захворіла на психічну хворобу до постановлення вироку, що позбавляє її можли­вості усвідомлювати свої дії або керувати ними.

Стаття 503 КПК формулює принципові положення, що стосуються підстав для здійснення кримінального провадження щодо застосування примусових заходів ме­дичного характеру. У ній вказується, що можна застосовувати лише ті примусові за­ходи медичного характеру, які передбачені ст. 92 КК, а саме: надання амбулаторної психіатричної допомоги або поміщення особи в спеціальний лікувальний заклад з метою її обов’язкового лікування.

Згідно зі ст. 94 КК застосовуються такі примусові заходи медичного характеру: надання амбулаторної психіатричної допомоги в примусовому порядку; госпіталізація до психіатричного закладу із звичайним наглядом; госпіталізація до психіатричного закладу з посиленим наглядом; госпіталізація до психіатричного закладу із суворим наглядом.

Право застосування примусових заходів медичного характеру до осіб, які вчинили суспільно небезпечне діяння в стані неосудності або захворіли після вчинення зло­чину на душевну хворобу, яка виключає кримінальне покарання, належить лише суду першої інстанції (п. 21 ст. 3 КПК).

  1. Підставами застосування судом примусових заходів медичного характеру є: 1) наявність суспільно небезпечного діяння, передбаченого КК; 2) доведеність вчинення цього діяння даною особою; 3) встановлення того факту, що особа в момент вчинен­ня суспільно небезпечного діяння була в стані неосудності, чи захворіла після цього психічною хворобою, яка виключає застосування кримінального покарання; 4) визна­ння цієї особи небезпечною для суспільства в силу її хворобливого стану і характеру вчиненого нею діяння.

Відсутність хоча б однієї з цих підстав не дає суду права застосовувати вказані заходи.

Коментована стаття передбачає, що коли під час досудового розслідування будуть встановлені підстави для здійснення кримінального провадження щодо застосування примусових заходів медичного характеру, слідчий, прокурор виносить постанову про зміну порядку досудового розслідування і продовжує його згідно з правилами, перед­баченими цією главою.

  1. Суд першої інстанції, даючи кримінально-правову оцінку суспільно небезпеч­ного діяння, вчиненого у стані неосудності, повинен ґрунтуватись лише на відомостях, які характеризують суспільну небезпеку вчинених дій. Відповідно до ч. 3 ст. 503 КПК, при цьому не враховуються попередня судимість, факт вчинення раніше криміналь­ного правопорушення, за який особу звільнено від відповідальності або покарання, факт застосування до неї примусового заходу медичного характеру.
  2. Досудове розслідування і судовий розгляд справи про суспільно небезпечні ді­яння, вчинені особою у стані неосудності, проводяться за загальними правилами, встановленими КПК.

Разом з тим особливості цих справ (душевна хвороба особи, яка вчинила суспіль­но небезпечне діяння, і неможливість застосування до неї кримінального покарання) зумовили введення спеціальних норм при розслідуванні і судовому розгляді таких справ.

Стаття 504

Порядок здійснення досудового розслідування у кримінально­му провадженні щодо застосування примусових заходів медич­ного характеру та щодо обмежено осудних осіб

  1. Досудове розслідування у кримінальному провадженні щодо застосування при­мусових заходів медичного характеру здійснюється слідчим згідно із загальними правилами, передбаченими цим Кодексом, з урахуванням положень цієї глави.
  2. Досудове розслідування щодо осіб, які підозрюються у вчиненні кримінального правопорушення у стані обмеженої осудності, здійснюється слідчим згідно із за­гальними правилами, передбаченими цим Кодексом. Суд, ухвалюючи вирок, може врахувати стан обмеженої осудності як підставу для застосування примусових за­ходів медичного характеру.
    1. Коментована стаття визначає загальні положення проведення досудового роз­слідування у кримінальному проваджені щодо застосування примусових заходів ме­дичного характеру та щодо обмежено осудних осіб.

Закон не містить вказівок на якийсь особливий порядок здійснення досудового розслідування за фактом вчинення душевнохворим суспільно небезпечного діяння. У деяких випадках слідчому чи прокурору може бути відомо, що суспільно небез­печну дію, передбачену КК, вчинив душевнохворий. Наявність таких даних зобов’язує їх внести відповідні відомості до ЄРДР та розпочати розслідування.

Згідно з частиною першою коментованої статті досудове розслідування провадить­ся слідчим відповідно до загальних правил, передбачених КПК, з урахуванням по­ложень гл. 39. Це розслідування провадиться за загальними правилами без будь-яких винятків до встановлення психічного стану особи, яка вчинила суспільно небезпечні дії. Психічний стан такої особи встановлюється психіатричною експертизою (див. ст. 242 та ст. 509 КПК).

Відповідно до ст. 20 КК особа, яка в стані обмеженої осудності вчинила злочин, залишається його суб’єктом та підлягає кримінальній відповідальності. Мова йде лише про зменшену винуватість і можливість пом’якшення покарання та застосування при­мусового заходу медичного характеру.

  1. Із законодавчого формулювання (ч. 2 ст. 504 КПК) можна зробити висновок, що досудове розслідування щодо осіб, які підозрюються у вчиненні кримінального право­порушення у стані обмеженої осудності, здійснюється слідчим згідно із загальними правилами, передбаченими КПК.

Відповідно до ч. 4 ст. 374 КПК, суд, який ухвалює вирок, може врахувати стан обме­женої осудності як підставу для застосування примусового заходу медичного характеру.

Пленум ВСУ у постанові від 3 червня 2005 р. № 7 «Про практику застосування судами примусових заходів медичного характеру та примусового лікування» роз’яснив: враховуючи те, що згідно зі ст. 20 КК особа, визнана обмежено осудною, підлягає кримінальній відповідальності, слід визнати, що справу щодо такої особи необхідно направити до суду з обвинувальним висновком, в якому мають міститися дані про психічне захворювання цієї особи (п. 6).

Стаття 505

Обставини, що підлягають встановленню під час досудового розслідування у кримінальному провадженні щодо застосу­вання примусових заходів медичного характеру

  1. Під час досудового розслідування у кримінальному провадженні щодо застосу­вання примусових заходів медичного характеру встановлюються:
    • час, місце, спосіб та інші обставини вчинення суспільно небезпечного діяння або кримінального правопорушення;
    • вчинення цього суспільно небезпечного діяння або кримінального правопорушен­ня цією особою;
    • наявність у цієї особи розладу психічної діяльності в минулому, ступінь і характер розладу психічної діяльності чи психічної хвороби на час вчинення суспільно небезпеч­ного діяння або кримінального правопорушення чи на час досудового розслідування;
    • поведінка особи до вчинення суспільно небезпечного діяння, кримінального пра­вопорушення і після нього;
    • небезпечність особи внаслідок її психічного стану для самої себе та інших осіб, а також можливість спричинення іншої істотної шкоди такою особою;
    • характер і розмір шкоди, завданої суспільно небезпечним діянням або кримі­нальним правопорушенням.
  1. Обставини, які підлягають доказуванню у кримінальному проваджені (ст. 91 КПК), отримали в теорії доказів назву загального предмета доказування. Обставини загального предмета доказування конкретизуються законодавцем у кримінальному провадженні щодо неповнолітніх (ст. 485 КПК), а також у кримінальному провадже­ні щодо застосування примусових заходів медичного характеру (ст. 505 КПК).

Предмет доказування під час досудового розслідування щодо застосування примусових заходів медичного характеру має ряд особливостей, що випливають із системного застосу­вання коментованої статті та ст. 91 КПК, яка визначає коло обставин, що підлягають дока­зуванню у кримінальному провадженні. По-перше, у цій статті не ставиться питання про винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального провадження, а йдеться про вчинен­ня певною особою суспільно небезпечного діяння. По-друге, найважливіше значення має питання про наявність у цієї особи розладу психічної діяльності в минулому, ступінь і ха­рактер розладу психічної діяльності чи психічної хвороби на час вчинення суспільно небез­печного діяння або кримінального правопорушення чи на час досудового розслідування.

Слід мати на увазі, що небезпечність особи внаслідок її психічного стану для самої себе та інших осіб, а також можливість спричинення іншої істотної шкоди такою осо­бою має важливе значення для обґрунтованого експертного висновку про неосудність або обмежену осудність особи, що вчинила суспільно небезпечне діяння. Визнання особи обмежено осудною враховується судом при призначенні покарання і може бути підставою для застосування примусових заходів медичного характеру (ч. 2 ст. 20 КК).

Стаття 506

Права особи, яка бере участь у кримінальному провадженні щодо застосування примусових заходів медичного характеру

  1. Особа, стосовно якої передбачається застосування примусових заходів медично­го характеру або вирішувалося питання про їх застосування, користується правами підозрюваного та обвинуваченого в обсязі, який визначається характером розладу психічної діяльності чи психічного захворювання відповідно до висновку судово-психіа­тричної експертизи, та здійснює їх через законного представника, захисника.
  2. Якщо характер розладу психічної діяльності чи психічного захворювання особи перешкоджає проведенню процесуальних дій за її участю або участі у судовому за­сіданні, прокурор, суд мають право прийняти рішення про проведення відповідних процесуальних дій без участі такої особи.
    1. Коментована стаття визначає, що особа, до якої можуть бути застосовані при­мусові заходи медичного характеру або вирішується питання про їх застосовування, користується правами підозрюваного, обвинуваченого (ст. 42 КПК) та здійснює їх через законного представника (ст. 44 КПК) чи захисника (ст. 52 КПК).

Характер розладу психічної діяльності чи психічного захворювання такої особи визначається відповідно до висновку судово-психіатричної експертизи (ст. 509 КПК).

Слідчі та процесуальні дії за участю такої особи можуть бути проведені лише тоді, коли її психічний стан це дозволяє.

  1. Прокурор має право прийняти рішення про проведення відповідних процесу­альних дій без участі особи, якщо характер розладу психічного захворювання пере­шкоджає цьому.

Частина друга цієї статті також передбачає, що у випадку розладу психічної ді­яльності чи психічного захворювання особи, яке перешкоджає її участі у судовому засіданні, суд має право прийняти рішення про проведення відповідних процесуальних дій без участі такої особи.

Стаття 507

Участь захисника

  1. У кримінальному провадженні щодо застосування примусових заходів медич­ного характеру участь захисника є обов ‘язковою.
  2. Конституційне право громадян на кваліфіковану юридичну допомогу в кримі­нальному провадженні щодо застосування примусових заходів медичного характеру набуває першочергового значення тому, що мова йде про захист законних інтересів осіб, які самі такий захист не здійснити неспроможні взагалі або хоча б частково.

Викладене в коментованій статті правило конкретизує положення ч. 1 ст. 45 та п. 5 ч. 2 ст. 52 КПК про те, що участь захисника є обов’язковою, оскільки особа в силу свого психічного стану не може самостійно здійснити своє право на захист. Забез­печити захист прав та законних інтересів такої особи, створити їй справжнє процесу­альне рівноправ’я призначений інститут обов’язкового захисту.

Як захисники у такій специфічній, надзвичайно складній категорії справ повинні допускатися лише досвідчені адвокати.

Захисник допускається з моменту призначення психіатричної експертизи, якщо він раніше не брав участі в цьому кримінальному провадженні.

Заява особи, стосовно якої передбачається застосування примусових заходів ме­дичного характеру, про відмову від захисника не має ніякого юридичного значення і не є обов’язковою для слідчого і суду.

Обов’язкова участь захисника забезпечується у кримінальному провадженні щодо осіб, стосовно яких передбачається застосування примусових заходів медичного ха­рактеру або вирішується питання про їх застосування, з моменту встановлення факту наявності у особи психічного захворювання або інших відомостей, які викликають сумнів щодо її осудності (п. 5 ч. 2 ст. 52 КПК).

Стаття 508

Запобіжні заходи

  1. До особи, стосовно якої передбачається застосування примусових заходів ме­дичного характеру або вирішувалося питання про їх застосування, можуть бути застосовані судом такі запобіжні заходи:
    • передання на піклування опікунам, близьким родичам чи членам сім ‘ї з обов ‘яз- ковим лікарським наглядом;
    • поміщення до психіатричного закладу в умовах, що виключають її небезпечну поведінку.
  2. Передбачені частиною першою цієї статті запобіжні заходи застосовуються судом до особи з моменту встановлення факту розладу психічної діяльності чи пси­хічної хвороби.
  3. Застосування передбачених запобіжних заходів здійснюється згідно із загаль­ними правилами, передбаченими цим Кодексом.
  1. Запобіжні заходи до особи, стосовно якої передбачається застосування приму­сових заходів медичного характеру або вирішувалося питання про їх застосування, є засобами впливу на таку особу з метою обмеження її свободи або встановлення за нею нагляду.

У коментованій статті передбачено лише два запобіжних заходи:

а) передання на піклування опікунам, близьким родичам чи членам сім’ ї при обов’язковому лікарському нагляді;

б) поміщення до психіатричного закладу в умовах, що виключають небезпечну поведінку такої особи.

  1. Право на застосування таких запобіжних заходів належить виключно суду.

Законодавець передбачив, що запобіжні заходи застосовуються судом до особи

з моменту встановлення факту розладу психічної діяльності чи психічної хвороби.

Види психіатричних закладів наведено у ст. 94 КК.

  1. Запобіжні заходи, про які йде мова в коментованій статті, застосовуються судом згідно з вимогами статей 177-178 КПК.

Стаття 509

Психіатрична експертиза

  1. Слідчий, прокурор зобов’язані залучити експерта (експертів) для проведення психіатричної експертизи у разі, якщо під час кримінального провадження будуть встановлені обставини, які дають підстави вважати, що особа під час вчинення суспільно небезпечного діяння була в неосудному або обмежено осудному стані або вчинила кримінальне правопорушення в осудному стані, але після його вчинення за­хворіла на психічну хворобу, яка позбавляє її можливості усвідомлювати свої дії або керувати ними. Такими обставинами, зокрема, є:
    • наявність згідно з медичним документом у особи розладу психічної діяльності або психічного захворювання;
    • поведінка особи під час вчинення суспільно небезпечного діяння або після нього була або є неадекватною (затьмарення свідомості, порушення сприйняття, мислен­ня, волі, емоцій, інтелекту чи пам ‘яті тощо).
      1. Уразі необхідності здійснення тривалого спостереження та дослідження осо­би може бути проведена стаціонарна психіатрична експертиза, для чого така особа направляється до відповідного медичного закладу на строк не більше двох місяців. Питання про направлення особи до медичного закладу для проведення психіатричної експертизи вирішується під час досудового розслідування – ухвалою слідчого судді за клопотанням сторони кримінального провадження в порядку, передбаченому для по­дання та розгляду клопотань щодо обрання запобіжного заходу, а під час судового провадження – ухвалою суду.
      2. Ухвала слідчого судді про направлення особи до медичного закладу для прове­дення психіатричної експертизи або відмова у такому направленні може бути оскар­жена в апеляційному порядку.
        1. Призначати психіатричну експертизу слідчий, прокурор повинен лише у випадку, якщо під час кримінального провадження будуть встановлені обставини, які свідчать, що особа під час вчинення суспільно небезпечного діяння була в неосудному або об­межено осудному стані. Можливою є ситуація, коли особа вчинила кримінальне право­порушення в осудному стані, але після його вчинення захворіла на психічну хворобу, яка позбавляє її можливості усвідомлювати свої дії та керувати ними.

Експерт (експерти) повинні дати відповідь на питання про ступінь і характер пси­хічного захворювання такої особи.

Організація проведення психіатричної експертизи регулюється порядком прове­дення судово-психіатричної експертизи, та порядком проведення стаціонарної судово- психіатричної експертизи в психіатричних закладах осіб, які утримуються під вартою, затверджених наказом МОЗ України від 8 жовтня 2001 р. № 397.

  1. Оскільки проведення стаціонарної психіатричної експертизи вимагає тривало­го спостереження за особою та дослідження її здоров’я, така особа має бути направ­лена до відповідного медичного закладу на строк до двох місяців.

Під час досудового розслідування особа направляється до медичного закладу для проведення психіатричної експертизи за клопотанням сторони – ухвалою слідчого судді, а під час судового провадження – ухвалою суду.

Стаціонарна психіатрична експертиза проводиться в психіатричних стаціонарах, де організовуються психіатричні експертні комісії, що складаються не менш як із трьох лікарів-психіатрів: голови, члена комісії, доповідача, який проводить спостереження за досліджуваною особою.

  1. У апеляційному порядку може бути оскаржена ухвала слідчого судді про на­правлення особи до медичного закладу для проведення психіатричної експертизи або відмова в такому направленні.

Стаття 510

Об’єднання і виділення кримінальних проваджень

  1. Кримінальне провадження, яке здійснюється у загальному порядку, передбаче­ному цим Кодексом, і кримінальне провадження щодо застосування примусових за­ходів медичного характеру можуть бути об’єднані в одне або виділені в окремі кримінальні провадження за наявності підстав, передбачених КПК.
  2. Кримінальне провадження щодо застосування примусових заходів медичного характеру може бути об’єднано в одне провадження з провадженням, яке здійснюєть­ся в загальному порядку, за правилами цього Кодексу.

Виділення в окреме кримінальне провадження щодо застосування примусових заходів медичного характеру можливе за наявності підстав, передбачених ст. 217 КПК.

Стаття 511

Закінчення досудового розслідування у кримінальному прова­дженні щодо застосування примусових заходів медичного характеру

  1. Досудове розслідування у кримінальному провадженні щодо застосування при­мусових заходів медичного характеру закінчується закриттям кримінального про­вадження або складенням клопотання про застосування примусових заходів медич­ного характеру.
  2. Про закриття кримінального провадження прокурор приймає постанову, яка може бути оскаржена в порядку, передбаченому цим Кодексом. Постанова про за­криття кримінального провадження надсилається до місцевих органів охорони здоров ‘я.
  3. Прокурор затверджує складене слідчим або самостійно складає клопотання про застосування примусових заходів медичного характеру і надсилає його суду в по­рядку, передбаченому цим Кодексом.
    1. Досудове розслідування за такою категорією кримінального провадження за­кінчується закриттям такого провадження або складенням клопотання про застосу­вання примусових заходів медичного характеру.
    2. Тільки прокурор приймає постанову про закриття кримінального провадження з підстав, передбачених пп. 1-6 ч. 1 ст. 284 КПК.

Постанова прокурора про закриття кримінального провадження може бути оскар­жена в порядку, передбаченому пп. 3, 4 ч. 1 ст. 303 КПК.

Скарга на постанову прокурора може бути подана особою протягом десяти днів з моменту отримання нею копії такої постанови (ч. 1 ст. 304 КПК).

Постанова прокурора про закриття кримінального провадження надсилається до місцевих органів охорони здоров’я.

  1. Якщо слідчий складає клопотання про застосування примусових заходів медич­ного характеру (ст. 292 КПК), то прокурор затверджує його і надсилає до суду.

Прокурор може самостійно скласти клопотання про застосування примусових заходів медичного характеру і надіслати його до суду в порядку, передбаченому ч. 2 ст. 292 КПК.

Одночасно із переданням клопотання про застосування примусових заходів ме­дичного характеру до суду прокурор зобов’язаний під розписку надати копію такого клопотання та копію реєстру матеріалів досудового розслідування законному пред­ставнику та захиснику особи, стосовно якої передбачається застосування цих заходів (ст. 293 КПК).

Стаття 512

Судовий розгляд

  1. Судовий розгляд здійснюється одноособово суддею в судовому засіданні за участю прокурора, законного представника, захисника згідно із загальними правила­ми цього Кодексу. Участь особи, стосовно якої передбачається застосування при­мусових заходів медичного характеру, не є обов’язковою і може мати місце, якщо цьому не перешкоджає характер розладу психічної діяльності чи її психічного захво­рювання.
  2. Судовий розгляд завершується постановленням ухвали про застосування при­мусових заходів медичного характеру або про відмову в їх застосуванні.
  3. У разі об’єднання в одне провадження кримінального провадження, яке здій­снюється у загальному порядку, передбаченому цим Кодексом, та кримінального провадження щодо застосування примусових заходів медичного характеру вони роз­глядаються в судовому засіданні в одному кримінальному провадженні з додержанням вимог цього Кодексу. Після закінчення судового розгляду суд виходить до нарадчої кімнати для ухвалення вироку щодо обвинуваченого та ухвали щодо застосування примусових заходів медичного характеру.
  4. Законодавець визначає особливий порядок судового розгляду, який передбачає додаткові гарантії прав і свобод особи, стосовно якої є необхідність у застосуванні примусових заходів медичного характеру.

Судовий розгляд у справах такої категорії, зберігаючи свою специфіку, відбува­ється за загальними правилами судового розгляду (гл. 27-29 КПК), але з урахуванням особливостей провадження, передбачених цією главою КПК. Суд не вправі спрощу­вати судовий процес у справах про застосування примусових заходів медичного ха­рактеру. Він повинен базуватися на дотриманні засади законності та інших засад ві­тчизняного кримінального судочинства.

Судовий розгляд таких кримінальних проваджень здійснюється суддею одноосо­бово.

У судовому засіданні обов’ язково повинні брати участь прокурор, законний пред­ставник та захисник згідно із загальними правилами КПК.

  1. Судовий розгляд завершується одним із таких рішень: постановленням ухвали про застосування примусових заходів медичного характеру або ухвалою про відмову в їх застосуванні.
  2. У випадку об’єднання в одне провадження кримінального провадження, яке здійснюється в загальному порядку, та кримінального провадження щодо застосуван­ня примусових заходів медичного характеру вони розглядаються в судовому засідан­ні в одному кримінальному провадженні з додержанням вимог КПК.

По закінченню судового розгляду суд виходить до нарадчої кімнати для ухвален­ня вироку щодо обвинуваченого та ухвали щодо застосування примусового заходу медичного характеру.

Стаття 513

Ухвала суду у кримінальному провадженні щодо застосування примусових заходів медичного характеру

  1. Під час постановлення ухвали про застосування примусових заходів медичного характеру суд з ‘ясовує такі питання:
  • чи мало місце суспільно небезпечне діяння, кримінальне правопорушення;
  • чи вчинено це суспільно небезпечне діяння, кримінальне правопорушення особою;
  • чи вчинила ця особа суспільно небезпечне діяння, кримінальне правопорушення у стані неосудності;
  • чи не захворіла ця особа після вчинення кримінального правопорушення на пси­хічну хворобу, яка виключає застосування покарання;
  • чи слід застосовувати до цієї особи примусові заходи медичного характеру і якщо слід, то як.
    1. Визнавши доведеним, що ця особа вчинила суспільно небезпечне діяння у стані неосудності або після вчинення кримінального правопорушення захворіла на психічну хворобу, яка виключає можливість застосування покарання, суд постановляє ухвалу про застосування примусового заходу медичного характеру.
    2. Встановивши, що суспільно небезпечне діяння, кримінальне правопорушення не було вчинено або вчинено іншою особою, а також якщо не доведено, що ця особа вчинила суспільно небезпечне діяння, кримінальне правопорушення, суд постановляє ухвалу про відмову в застосуванні примусових заходів медичного характеру та за­криває кримінальне провадження.
    3. Якщо буде встановлено, що суспільно небезпечне діяння особа вчинила у стані неосудності, а на момент судового розгляду видужала або внаслідок змін у стані її здоров’я відпала потреба в застосуванні примусових заходів медичного характеру, суд постановляє ухвалу про закриття кримінального провадження щодо застосуван­ня примусових заходів медичного характеру.
    4. Кримінальне провадження щодо застосування примусових заходів медичного характеру може бути закрито судом, якщо неосудність особи на момент вчинення суспільно небезпечного діяння не була встановлена, а так само в разі видужання осо­би, яка після вчинення кримінального правопорушення захворіла на психічну хворобу. У такому разі після закриття судом кримінального провадження щодо застосування примусових заходів медичного характеру прокурор повинен розпочати кримінальне провадження в загальному порядку.
  1. Ухвала суду у кримінальному провадженні виноситься в нарадчій кімнаті. Ко­ментована стаття містить перелік питань, які вирішуються в тому порядку, як вони викладені в ній.

Суд повинен вирішити послідовно всі зазначені в даній статті питання. Залежно від обставин кримінального провадження суд вирішує також питання про речові до­кази, судові витрати, оплату праці захисника, про скасування заходів забезпечення кримінального провадження, про заходи піклування про неповнолітніх дітей і заходи по охороні майна особи, до якої застосовані примусові заходи медичного характеру.

При встановленні неосудності або обмеженої осудності особи слід виходити з на­явності двох критеріїв: медичного (біологічного) і юридичного (психологічного).

Медичний критерій припускає наявність у особи хронічного психічного захворю­вання, тимчасового розладу психічної діяльності, слабоумства або іншого хворобли­вого стану психіки.

Встановлення і діагностика психічного стану особи належить до компетенції екс- пертів-психіатрів.

У юридичному критерії слід виділити два аспекти: особа не здатна чи здатна не повною мірою усвідомлювати свої дії; особа не здатна чи здатна не в повною мірою керувати своїми діями. Ці аспекти встановлює суд шляхом всіх зібраних у криміналь­ному провадженні доказів.

Про види примусових заходів медичного характеру див. ст. 94 КК України і ко­ментар до ст. 503 КПК.

  1. Розглянувши в судовому засіданні кримінальне провадження про застосування примусових заходів медичного характеру, суд у нарадчій кімнаті може постановити ухвалу: про застосування примусового заходу медичного характеру; про відмову в за­стосуванні примусового заходу медичного характеру та закриття кримінального про­вадження.

Суд, визнавши необхідним застосування примусового заходу медичного характе­ру, призначає його вид залежно від характеру і тяжкості психічної хвороби, тяжкості вчинення суспільно небезпечного діяння, з урахуванням ступеня небезпеки психічно хворого для себе або інших осіб.

Призначивши примусове лікування, суд одночасно повинен прийняти рішення про скасування з часу доставки неосудного для госпіталізації до психіатричного закладу запобіжного заходу, якщо такий був до нього застосований.

Питання про речові докази вирішується відповідно до вимог ст. 100 КПК.

Судові витрати і сума оплати послуг захисника, призначеного в порядку, перед­баченому ст. 52 КПК, з неосудного не стягуються, а відносяться на рахунок держави.

Питання про відшкодування збитків, заподіяних неосудним, вирішується в по­рядку цивільного судочинства, про що повинно бути зазначено в ухвалі суду.

  1. Якщо суд встановить, що суспільно небезпечне діяння або кримінальне право­порушення не було вчинено або вчинено іншою особою, він постановляє ухвалу про відмову в застосуванні примусового заходу медичного характеру та закриває кримі­нальне провадження.

У випадку, коли не доведено, що ця особа вчинила суспільно небезпечне діяння або кримінальне правопорушення, суд постановляє аналогічне рішення.

  1. Не можна застосовувати примусові заходи медичного характеру, якщо буде встановлено, що суспільно небезпечне діяння особа вчинила в стані неосудності, а на момент судового розгляду видужала або внаслідок змін у стані її здоров’ я відпала потреба в їх застосуванні.

У разі закриття кримінального провадження суду необхідно повідомити про це органи охорони здоров’я для взяття такої особи на облік і здійснення необхідного лікарського нагляду за нею.

  1. Якщо неосудність особи на момент вчинення суспільно небезпечного діяння не була встановлена, а так само в разі видужання особи, яка після вчинення криміналь­ного правопорушення захворіла на психічну хворобу, кримінальне провадження має бути закрите судом.

У цьому випадку після закриття судом кримінального провадження щодо засто­сування примусового заходу медичного характеру прокурор повинен розпочати кри­мінальне провадження в загальному порядку.

Стаття 514

Продовження, зміна або припинення застосування примусо­вих заходів медичного характеру

  1. Продовження, зміна або припинення застосування примусових заходів медич­ного характеру здійснюється на підставі ухвали суду, в межах територіальної юрис­дикції якого застосовується цей захід чи відбувається лікування.
  2. Зміна або припинення застосування примусових заходів медичного характеру здійснюється, якщо особа, яка вчинила суспільно небезпечне діяння у стані неосуд­ності, видужала або якщо внаслідок змін у стані її здоров ‘я відпала потреба в рані­ше застосовуваних заходах медичного характеру.
  3. Розгляд питання про продовження, зміну чи припинення застосування приму­сових заходів медичного характеру здійснюється за поданням представника медич­ного закладу (лікаря-психіатра), де тримається дана особа, у передбаченому стат­тею 95 Кримінального кодексу України та статтею 512 цього Кодексу порядку. До подання додається висновок комісіїлікарів-психіатрів, який обґрунтовує необхідність продовження, зміни або припинення застосування таких примусових заходів.
  4. Питання про продовження застосування примусових заходів медичного харак­теру, призначених судовим рішенням суду іноземної держави стосовно особи, пере­даної в Україну в порядку, передбаченому статтями 605-611 цього Кодексу та між­народними договорами України, вирішується за результатами судового розгляду.
    1. Стаття 514 КПК регулює продовження, зміну або припинення застосування примусових заходів медичного характеру лише щодо осіб, які вчинили суспільно не­безпечне діяння в стані неосудності.

Про скасування таких заходів щодо осіб, які після вчинення кримінального право­порушення захворіли на психічну хворобу, див. ст. 515 КПК і коментар до неї.

Питання продовження, зміни або припинення застосування примусових заходів медичного характеру вирішується судом, у межах територіальної юрисдикції якого застосовується такий захід чи відбувається лікування.

Суд за місцем лікування такої особи вирішує ці питання в тому випадку, коли ухвала суду виконується поза місцем діяльності суду, який застосував заходи медич­ного характеру.

  1. Зміна або припинення застосування примусових заходів медичного характеру може бути тоді, коли особа видужала або коли в результаті змін у стані її здоров’я відпала потреба в раніше застосованих заходах медичного характеру і вона не стано­вить більше небезпеки для суспільства.
  2. Приводом до розгляду кримінального провадження відповідно до ч. 3 ст. 514 КПК є подання представника медичного закладу, де тримається дана особа, відповід­но ст. 95 КК та в порядку, передбаченому ст. 512 КПК.

До такого подання додається висновок комісії лікарів-психіатрів, який обґрунтовує необхідність продовження, зміни або припинення застосування таких примусових заходів.

У судове засідання викликаються: прокурор, захисник, представник медичного закладу, представник лікарської комісії, що дала висновок, особа щодо якої вирішу­ється питання про продовження, зміну або припинення застосування примусових заходів медичного характеру (якщо дозволяє стан її здоров’я).

При зміні примусових заходів медичного характеру суд вправі змінити тип психі­атричного закладу, перевести особу в психіатричний заклад з менш суворим наглядом, скоротити строк перебування у відповідному психіатричному закладі.

У результаті розгляду справи суд виносить ухвалу, якою: скасовує примусовий захід медичного характеру, змінює його; відмовляє в задоволенні подання представ­ника медичного закладу, де тримається особа.

Стаття 515

Відновлення кримінального провадження

  1. У разі видужання особи, яка після вчинення кримінального правопорушення за­хворіла на психічну хворобу або в неї настав тимчасовий розлад психічної діяльності чи інший хворобливий стан психіки, які позбавляли її можливості усвідомлювати свої дії або керувати ними, суд на підставі висновку комісії лікарів-психіатрів своєю ухва­лою припиняє застосування примусових заходів медичного характеру.
  2. Постановлення ухвали суду про припинення застосування примусових заходів медичного характеру є підставою для проведення досудового розслідування чи судо­вого провадження.
  3. Уразі засудження цієї особи до арешту, обмеження волі, тримання в дисциплі­нарному батальйоні військовослужбовців чи позбавлення волі час її перебування в медичній установі зараховується у строк відбування покарання.
  4. Якщо на час розгляду питання про відновлення кримінального провадження закінчився строк давності притягнення до кримінальної відповідальності або при­йнято закон, який усуває кримінальну відповідальність за вчинене кримінальне право­порушення, кримінальне провадження підлягає закриттю, якщо особа, щодо якої розглядається питання, не заперечує проти цього.
    1. Відповідно до ч. 4 ст. 95 КК у випадку припинення застосування примусових заходів медичного характеру в зв’язку з видужанням особи, яка після вчинення кри­мінального правопорушення захворіла на психічну хворобу або в неї настав тимча­совий розлад психічної діяльності чи інший хворобливий стан психіки, суд на під­ставі висновку комісії лікарів-психіатрів виносить про це свою ухвалу.
    2. Постановлення ухвали суду є підставою для проведення досудового розсліду­вання чи судового провадження.

Порядок вирішення цих питань такий же, як і при вирішенні питань про застосу­вання примусових заходів медичного характеру (ст. 512 КПК).

  1. Якщо під час розгляду питання про відновлення кримінального провадження закінчився строк давності притягнення до кримінальної відповідальності або при­йнято закон, який усуває кримінальну відповідальність, таке кримінальне проваджен­ня підлягає закриттю, якщо особа, не заперечує проти цього.

Стаття 516

Оскарження ухвали суду

  1. Ухвала суду про застосування чи відмову в застосуванні примусових заходів медичного характеру, продовження, зміну, припинення застосування примусових за­ходів медичного характеру або відмова у цьому може бути оскаржена в порядку, передбаченому цим Кодексом.

На ухвалу суду про закриття кримінального провадження щодо застосування примусових заходів медичного характеру у такому разі можуть бути внесені запере­чення, які викладаються в апеляційній скарзі, що подається за наслідками судового розгляду в загальному порядку, передбаченому цим Кодексом.

  1. Питання, пов’язані з оскарженням ухвали суду, регулюються відповідними статтями глав 31-32 КПК (подача апеляцій, розгляд кримінального провадження за апеляціями і касаційне провадження).

На ухвалу про застосування чи відмову в застосуванні примусового заходу медич­ного характеру, продовження, зміну або його припинення може бути подана апеляцій­на скарга законним представником чи захисником особи, щодо якої вирішувалося питання про це, протягом тридцяти днів із моменту їх проголошення.

Касаційна скарга може бути подана законним представником та захисником особи, щодо якої вирішувалося питання про застосування примусового заходу медичного характеру, у строки, передбачені ст. 426 КПК, тобто протягом трьох місяців з момен­ту проголошення судового рішення суду апеляційної інстанції.

 

РОЗДІЛ VI

ОСОБЛИВІ ПОРЯДКИ КРИМІНАЛЬНОГО ПРОВАДЖЕННЯ

ГЛАВА35

КРИМІНАЛЬНЕ ПРОВАДЖЕННЯ НА ПІДСТАВІ УГОД

Стаття 468

Угоди в кримінальному провадженні

  1. У кримінальному провадженні можуть бути укладені такі види угод:
  • угода про примирення між потерпілим та підозрюваним чи обвинуваченим;
  • угода між прокурором та підозрюваним чи обвинуваченим про визнання вину­ватості.
  1. Коментована стаття закріплює два види угод, які можуть укладатися учасника­ми процесу у кримінальному судочинстві. І якщо угода про примирення між потер­пілим та підозрюваним (обвинуваченим) у тій чи іншій мірі відома вітчизняному законодавству, то угода про визнання винуватості є новим інститутом кримінального процесуального права. Запровадження цих угод має на меті забезпечення принципу процесуальної економії, зменшення витрат на ведення процесу, а також забезпечення потерпілому права на швидке і повне відшкодування заподіяної шкоди. Крім того, закріплення на законодавчому рівні чіткої і детальної процедури примирення між сторонами є виконанням Україною вимог Рамкового рішення Ради ЄС «Про місце жертв злочинів у кримінальному судочинстві» (2001/220/ ХНА від 15 березня 2001 р.), згідно з яким кожна країна-учасниця повинна намагатися сприяти медіації в кримі­нальних справах.

Метою угоди є суб’єктивно бажаний результат, який повинен настати після її укладення та затвердження. Найважливішою ознакою угоди є її правомірний характер.

Угода про примирення – це угода між потерпілим та стороною захисту, в якій на­звані сторони узгоджують умови відповідальності підозрюваного або обвинувачено­го за умови вчинення ним дій, спрямованих на відшкодування шкоди, завданої кри­мінальним правопорушенням.

Особливістю угоди про примирення є те, що її укладення залежить не тільки від вирішення питань щодо порядку та умов відновлення майнової сфери потерпілого, а й від задоволення його моральних потреб (набуття відчуття безпеки, розкаяння під­озрюваного (обвинуваченого, підсудного), зникнення міжособистісного конфлікту та ін.).

Угода про визнання винуватості – це угода між прокурором та підозрюваним (об­винуваченим), в якій названі сторони узгоджують умови відповідальності підозрюва­ного або обвинуваченого залежно від його дій після початку кримінального прова­дження або після вручення письмового повідомлення про підозру щодо співпраці у викритті кримінального правопорушення.

Угода має на меті, з одного боку, пом’якшення покарання обвинуваченого, а з другого – зменшення навантаження на систему здійснення правосуддя у кримінальних справах, процесуальне спрощення розгляду справ.

Закріплення у кримінальному процесуальному законі угоди про визнання винува­тості полягає у створенні нової ідеології кримінальної політики нашої держави: про­тидія злочинності через компроміс, договір. Без угоди про визнання винуватості концепція компромісу позбавлена своєї основи. Правовий інститут, передбачений гл. 35 КПК, має стати не виключною, а звичайною, найпоширенішою формою реалізації державного кримінального переслідування у справах публічного обвинувачення. Це радикальним чином прискорило б кримінальне судочинство і дозволило б скоротити як судовий, так і слідчий апарати.

Даний інститут повинен стимулювати осіб, які вчинили кримінальні правопору­шення, йти на співпрацю з владою. Прокурор може обіцяти підозрюваному (обви­нуваченому) застосувати цей інститут взамін на співпрацю з владою, давання показань проти, зокрема, організаторів злочину.

Для обвинуваченого перевагами укладення угоди про визнання винуватості є: звільнення від кримінального переслідування; уникнення невизначеності щодо по­карання у суді; кримінальна відповідальність за менш тяжкий злочин; у деяких ви­падках – застосування альтернативного покарання або його зниження. Перевагами угоди про визнання винуватості для прокурора є такі: можливість зменшення бюджет­них витрат та економія процесуального часу; зниження навантаження прокуратури за підтримання державного обвинувачення; внесок у ефективність системи криміналь­ного судочинства; певною мірою усувається перспектива подальших апеляцій.

Стаття 469

Ініціювання та укладення угоди

  1. Угода про примирення може бути укладена за ініціативою потерпілого, підо­зрюваного або обвинуваченого. Домовленості стосовно угоди про примирення можуть проводитися самостійно потерпілим і підозрюваним чи обвинуваченим, захисником і представником або за допомогою іншої особи, погодженої сторонами кримінально­го провадження (крім слідчого, прокурора або судді).
  2. Угода про визнання винуватості може бути укладена за ініціативою прокуро­ра або підозрюваного чи обвинуваченого.
  3. Угода про примирення між потерпілим та підозрюваним чи обвинуваченим може бути укладена у провадженні щодо кримінальних проступків, злочинів невели­кої чи середньої тяжкості та у кримінальному провадженні у формі приватного обвинувачення.
  4. Угода про визнання винуватості між прокурором та підозрюваним чи обви­нуваченим може бути укладена у провадженні щодо кримінальних проступків, зло­чинів невеликої чи середньої тяжкості, тяжких злочинів, внаслідок яких шкода за­вдана лише державним чи суспільним інтересам. Укладення угоди про визнання ви­нуватості у кримінальному провадженні, в якому бере участь потерпілий, не допус­кається.
  5. Укладення угоди про примирення або про визнання винуватості може ініцію­ватися в будь-який момент після повідомлення особі про підозру до виходу суду до нарадчої кімнати для ухвалення вироку.
  6. У разі недосягнення згоди щодо укладення угоди факт її ініціювання і твер­дження, що були зроблені з метою її досягнення, не можуть розглядатися як відмо­ва від обвинувачення або як визнання своєї винуватості.
  7. Слідчий, прокурор зобов’язані проінформувати підозрюваного та потерпілого про їхнє право на примирення, роз ‘яснити механізм його реалізації та не чинити пере­шкод в укладенні угоди про примирення.
  8. Уразі якщо кримінальне провадження здійснюється щодо кількох осіб, які під­озрюються чи обвинувачуються у вчиненні одного або кількох кримінальних право­порушень, і згода щодо укладення угоди досягнута не з усіма підозрюваними чи обви­нуваченими, угода може бути укладена з одним (кількома) з підозрюваних чи обви­нувачених. Кримінальне провадження щодо особи (осіб), з якими досягнуто згоди, підлягає виділенню в окреме провадження.

У разі якщо в кримінальному провадженні беруть участь кілька потерпілих від одного кримінального правопорушення, угода може бути укладена та затверджена лише з усіма потерпілими.

У разі якщо в кримінальному провадженні беруть участь кілька потерпілих від різних кримінальних правопорушень, і згода щодо укладення угоди досягнута не з усіма потерпілими, угода може бути укладена з одним (кількома) з потерпілих. Кри­мінальне провадження щодо особи (осіб), яка досягла згоди, підлягає виділенню в окреме провадження.

  1. Ініціатива про примирення повинна виходити виключно від потерпілого або підозрюваного (обвинуваченого). Саме цим особам як найбільш зацікавленим у ре­зультатах розгляду справи законодавець надав право вирішувати між собою питання про закінчення процесу у спрощеній формі за відсутності спору між ними. Прими­рення винної особи з потерпілим (потерпілими) належить розуміти як акт прощення її ним (ними) в результаті вільного волевиявлення, що виключає будь-який неправо­мірний вплив, незалежно від того, яка зі сторін була ініціатором, та з яких мотивів (п. 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 23 грудня 2005 р. № 12 «Про практику застосування судами України законодавства про звільнення особи від кри­мінальної відповідальності»). Після того, як потерпілий або підозрюваний (обвину­вачений) виявив бажання примиритися з протилежною стороною, у процедуру при­мирення можуть залучатися інші особи, які будуть безпосередньо узгоджувати дета­лі примирення. Водночас залучення таких осіб не перешкоджає самим ініціаторам примирення самостійно вести домовленості. Крім захисника і представника інтереси підозрюваного (обвинуваченого), потерпілого у примирній процедурі може представ­ляти інша особа, щодо якої немає заперечень у сторін провадження. До інших осіб, які можуть брати участь у примирних процедурах, можна віднести представників медіаційних центрів; особи, які мають авторитет на певній території (священики, лікарі, громадські діячі та інші). Примирення має відбутися саме з потерпілим, а не з іншими особами, які беруть участь у кримінальному процесі. Інтереси юридичної особи може представляти керівник або інша особа (юрисконсульт, інші співробіт­ники) за дорученням керівника юридичної особи при наявності довіреності на представництво. Крім того, інтереси юридичної особи під час примирення за її дорученням може представляти адвокат, згідно з укладеною з ним угодою на представництво.

Участь у примиренні неповнолітнього потерпілого повинна здійснюватися спіль­но з його законним представником. Що ж до безпосереднього примирення, то: неповнолітні особи у віці від 16 до 18 років приймають рішення про примирен­ня самостійно (законний представник лише стежить за тим, щоб неповнолітній розумів суть і наслідки того, що відбувається), а за неповнолітніх осіб віком до 16 років рішення приймає їх законний представник із урахуванням думки неповно­літнього потерпілого.

  1. Ініціатива про укладення угоди про визнання винуватості може виходити як від підозрюваного (обвинуваченого), так і від прокурора. Виключно прокурор наділений правом укладати зі сторони обвинувачення таку категорію угод, а отже, за наявності бажання укласти угоду про визнання винуватості підозрюваний (обвинувачений) звертається з клопотанням про укладення угоди безпосередньо до прокурора, який здійснює процесуальне керівництво розслідуванням конкретного кримінального про­вадження. Однак не можна визнати незаконним направлення такого клопотання і вищестоящому прокурору. Проте в цьому випадку останній зобов’язаний переправи­ти клопотання про укладення угоди про визнання винуватості за підвідомчістю.
  2. Підставою укладення угоди про примирення виступає факт примирення особи, яка вчинила кримінальне правопорушення, з потерпілим. Примирення може бути до­сягнуте як під час досудового розслідування, так і під час судового розгляду. Прими­рення є суб’єктивним правом потерпілого і ніякими способами він не може бути примушений до його досягнення та укладення відповідної угоди. Таке волевиявлен­ня потерпілого є остаточним, тобто потерпілий не може згодом від нього відмовитися, якщо його волевиявлення було добровільним (тобто воно не було досягнуто під впли­вом насильства, погроз або іншого примусу).

Умовами, за наявності яких може бути укладено угоду про примирення, є такими:

1) кримінальне правопорушення стосується тільки приватних (особистих або майнових) інтересів конкретної фізичної особи або приватного інтересу юридичної особи (яка не є державним чи комунальним підприємством, установою).

Ця умова випливає з того, що в межах розслідуваного кримінального проваджен­ня справи має бути наявна особа потерпілого (з яким відбудеться примирення), оскіль­ки саме його волевиявлення має істотне значення для притягнення до кримінальної відповідальності винного, а це неприпустимо, якщо злочином порушуються публічні інтереси).

Відповідно до ст. 55 КПК України потерпілим є фізична особа, якій кримінальним правопорушенням завдано моральної, фізичної або майнової шкоди, а також юридич­на особа, якій кримінальним правопорушенням завдано майнової шкоди. Процесу­ального статусу потерпілого особа набуває з моменту подання заяви про вчинення щодо неї кримінального правопорушення або заяви про залучення її до провадження як потерпілого. У той же час примирення може відбутися і до процесуального оформ­лення статусу потерпілого у кримінальному провадженні. Якщо в кримінальному провадженні наявні кілька потерпілих від одного кримінального правопорушення, примирення повинно відбутися з усіма потерпілими;

  • кримінальне правопорушення належить до категорії кримінальних проступків, злочинів невеликої чи середньої тяжкості, або до справ приватного обвинувачення;
  • кримінальне правопорушення скоєно вперше.

Вчинення злочину вперше полягає в тому, що:

  • особа вчинила злочин перший раз, тобто ніколи в житті не порушувала кри­мінальний закон, у неї не було кримінального досвіду та злочинних навичок;
  • раніше вчинений особою злочин втратив правове значення, тобто вона і рані­ше вчиняла злочини, але оцінка закону інша – з точки зору права особа вважається такою, що вчинила злочин вперше. Це може бути обумовлено декількома факторами (особа була правомірно звільнена від кримінальної відповідальності за вчинений нею злочин, про що свідчить відповідний процесуальний документ); закінчились строки давності притягнення до кримінальної відповідальності (ст. 49 КК); усунення зло­чинності і караності діяння (ч. 3 ст. 88 КК); особа була реабілітована (ч. 4 ст. 88 КК); судимість особи погашена (ст. 89 КК); судимість особи знята судом (ст. 91 КК);
    • винний відшкодував завдані ним збитки або усунув заподіяну шкоду. Шкода, заподіяна злочином, є підставою для визнання особи потерпілою і належить до об’єктивної сторони злочину. Це виявляється і в тому, що вона, будучи заподіяною особі, існує незалежно від чиєїсь думки, у тому числі й думки цієї особи. Як визна­чається у Рекомендації № К (85) 11 відносно положення потерпілого в рамках кримі­нального права і кримінального процесу (прийнята Комітетом міністрів Ради Європи від 28 червня 1985 р.), слід приділяти більше уваги потребам потерпілого на всіх етапах кримінального процесу та законодавчо передбачати, що компенсація може бути кримінальною санкцією або її заміною, або може бути призначена разом із кри­мінальною санкцією. Саме тому відшкодування заподіяної шкоди є однією з основних умов укладення угоди про примирення;
    • відсутність заперечень з боку особи, яка вчинила кримінальне правопорушення.

Основним елементом укладення угоди про примирення є згода на примирення

обох сторін (підозрюваного (обвинуваченого) та потерпілого), яка припускає остаточ­не вирішення виниклого кримінально-правового конфлікту. При цьому, якщо вони не досягнуть згоди на встановлення між ними миру, то укласти угоду про примирення не можна, оскільки під примиренням сприймаються тільки двосторонні, обопільні та добровільні дії підозрюваного (обвинуваченого) та потерпілого, внаслідок чого сто­рони конфлікту змінюють своє внутрішнє психологічне ставлення до злочину та один до одного, що і є основною умовою для закриття кримінального провадження.

  1. Підставою укладення угоди про визнання винуватості є наявність однієї або декількох обставин, передбачених ст. 479 КПК.

Угоду не може бути укладено лише у кримінальних провадженнях щодо: 1) осо­бливо тяжких злочинів; 2) кримінальних правопорушень, внаслідок яких завдано шкоди інтересам особи (а не державним чи суспільним інтересам), і в цих проваджен­нях бере участь потерпілий.

Умовами, за наявності яких може бути укладено угоду про визнання винуватості, є такі:

  • визнання підозрюваним (обвинуваченим) своєї повної винуватості у скоєнні кримінального правопорушення;
  • кримінальне правопорушення належить до категорії кримінальних проступків, злочинів невеликої чи середньої тяжкості, тяжких злочинів, внаслідок яких шкода завдана лише державним чи суспільним інтересам;
  • у кримінальному провадженні відсутній потерпілий;
  • підозрюваний чи обвинувачений згоден сприяти у викритті кримінального правопорушення.
    1. Угода про примирення або про визнання винуватості може бути укладена фактич­но на будь-якій стадії провадження, а саме з часу появи у ньому підозрюваного (відпо­відно до ст. 42 КПК підозрюваним є особа, якій повідомлено про підозру, або особа, яка затримана за підозрою у вчиненні кримінального правопорушення) і аж до виходу суду в нарадчу кімнату для ухвалення вироку. Зазначене положення має дуалістичний харак­тер. З одного боку, укладання угоди після того, як справа вже потрапила до суду з обви­нувальним актом, майже позбавлена такого позитивного аспекту, як процесуальна економія часу, та державних витрат, а з другого – це положення надає обвинуваченому додаткову можливість реалізувати власні права й інтереси у разі, якщо зі стороною об­винувачення за якихось суб’єктивних умов ним не досягнуто такої угоди.
    2. Забезпеченням принципу презумпції невинуватості є положення частини шостої коментованої статті, згідно з якою факт ініціювання угоди і будь-які твердження, що були зроблені з метою її досягнення, не можуть розглядатися як відмова від обвину­вачення або як визнання своєї винуватості. Це положення закріплює правило, що будь-які відомості, які стали відомі слідчому, прокурору в ході проведення перегово­рів по примиренню або визнанню винуватості, не можуть бути використані як докази, що підтверджують винність особи, і на них не можна посилатись у подальшому кри­мінальному провадженні.
    3. З моменту набуття особою статусу потерпілого йому вручається пам’ятка про процесуальні права та обов’язки, у якій обов’язково зазначається право на примирен­ня з підозрюваним (обвинуваченим), порядок реалізації цього права та правові на­слідки укладення угоди про примирення. Заборона втручання органів, які ведуть кримінальне провадження, у процес примирення сторін має на меті забезпечити сторонам право на вільне волевиявлення та вирішити кримінально-правовий конфлікт без втручання державних органів. Щодо підозрюваного, то відповідно до п. а. 7 Рекомендації Комітету міністрів № К(87)18 Ради Європи згода підозрюваного на при­пинення кримінального провадження повинна даватися вільно, зі знанням фактів і не підлягати жодним обмеженням. Тобто обвинуваченому або підозрюваному має бути роз’яснено не тільки право заперечувати проти звільнення від кримінальної відпові­дальності, а також правові наслідки прийняття такого рішення.
    4. За загальним правилом, встановленим ч. 4 ст. 217 КПК, матеріали досудового розслідування не можуть бути виділені в окреме провадження, якщо це може нега­тивно вплинути на повноту досудового розслідування та судового розгляду. Однак коментована стаття закріплює обов’язок слідчого, прокурора виділити в окреме про­вадження матеріали досудового розслідування щодо особи (осіб), з якими досягнуто згоди про укладення угоди про визнання винуватості. Стосовно інших осіб, з якими не досягнуто згоди, кримінальне провадження проводиться в загальному порядку.

Виділення кримінального провадження завжди проводиться за постановою слід­чого або прокурора, в якій обов’язково повинні бути викладені обставини вчиненого кримінального правопорушення, зазначено підставу виділення кримінального про­вадження і дано перелік виділених матеріалів. У разі, якщо матеріали, що виділяють­ся, становлять великий обсяг, то, має складатися окремий опис, що додається до за­значеної постанови. При цьому копія постанови про виділення провадження долуча­ється до матеріалів того провадження, з якого воно виділено, а до виділеного прова­дження підшивається її оригінал.

Проте варто звернути увагу на те, що в цьому випадку заходи по забезпеченню безпеки втрачають ефективність, оскільки даний процесуальний документ розкриває особу того, хто бажає співпрацювати зі слідством і його активність по викриттю спі­вучасників. У зв’язку з цим за наявності загрози безпеці особи, яка уклала угоду, слідчий або прокурор в межах своєї компетенції до прийняття рішення про виділення провадження вживає передбачених законом заходів безпеки щодо особи, яка уклала угоду. Наприклад, не зазначає у постанові про виділення матеріалів кримінального провадження дійсні дані про особу, яка уклала угоду. В цьому випадку, слідчий або прокурор виносить постанову про застосування заходів безпеки, в якій викладає при­чини прийняття рішення про збереження в таємниці цих даних, вказується псевдонім особи, яка уклала угоду про визнання винуватості, і за необхідності наводиться зразок її підпису, який він буде надалі використовувати. Постанова поміщається в окремий конверт, який після цього опечатується і долучається до матеріалів кримінального провадження. І тільки після цього виноситься постанова про виділення матеріалів кримінального провадження стосовно цієї особи.

У випадку скоєння особою кількох кримінальних правопорушень, якими заподі­яна шкода різним потерпілим, особа може примиритися лише з декількома або одним із потерпілих, і кримінальне провадження щодо цього примирення підлягає виділен­ню в окреме провадження.

Стаття 470

Обставини, що враховуються прокурором при укладенні угоди про визнання винуватості

  1. Прокурор при вирішенні питання про укладення угоди про визнання винуватос­ті зобов’язаний враховувати такі обставини:
    • ступінь та характер сприяння підозрюваного чи обвинуваченого у проведенні кримінального провадження щодо нього або інших осіб;
    • характер і тяжкість обвинувачення (підозри);
    • наявність суспільного інтересу в забезпеченні швидшого досудовогорозслідуван- ня і судового провадження, викритті більшої кількості кримінальних правопорушень;
    • наявність суспільного інтересу в запобіганні, виявленні чи припиненні більшої кіль­кості кримінальних правопорушень або інших більш тяжких кримінальних правопорушень.
  1. Коментована стаття закріплює обов’язок прокурора враховувати під час укла­дення угоди про визнання винуватості обставини, за наявності яких може бути укла­дена дана угода.

Ступінь та характер сприяння підозрюваного чи обвинуваченого у проведенні кримінального провадження щодо нього або інших осіб оцінюється прокурором за­лежно від характеру відомостей, отриманих від підозрюваного та їх користі для ефек­тивності розслідування кримінальних правопорушень. Типовим прикладом є активне сприяння особою, яка вчинила кримінальне правопорушення у співучасті, у його розкритті. Воно може полягати в ініціативному сприянні або на прохання органів до- судового розслідування сприянні особи розкриттю кримінального правопорушення, викриттю інших співучасників, розшуку майна, отриманого в результаті скоєння кримінального правопорушення, його знарядь і засобів.

Характер і тяжкість обвинувачення (підозри) прокурор повинен враховувати у співвідношенні із суспільним інтересом до розслідуваного кримінального проваджен­ня. Зокрема, не повинна укладатися угода про визнання винуватості, якщо особою вчинене кримінальне правопорушення, яке набуло значного суспільного резонансу, засудження особи за таке правопорушення у подальшому буде виконувати превен­тивну функцію.

Держава в особі правоохоронних органів заінтересована у викритті більшої кіль­кості кримінальних правопорушень, зменшення рівня злочинності, у зв’язку з цим прокурор завжди повинен враховувати можливість прискорити досудове розслідуван­ня та судовий розгляд у разі визнання підозрюваним (обвинуваченим) своєї вини. У випадку, коли винна особа має відомості про вчинення іншими особами тяжких кри­мінальних правопорушень, прокурор повинен надати перевагу цій обставині, оскіль­ки викриття більш тяжкого правопорушення для держави є більш важливим, ніж за­судження особи за менш тяжкий злочин.

Ураховуючи всі аргументи «за» і «проти», прокурор зобов’язаний на чільне місце ставити публічні інтереси обвинувачення, доцільність укладення угоди з позиції все­бічності і повноти розкриття злочинної діяльності осіб, як притягнутих до криміналь­ної відповідальності, так і невстановлених. Також прокурору при прийнятті рішення необхідно враховувати практичну доцільність укладення угоди про визнання винува­тості, зумовлену необхідністю захисту суспільства і держави від злочинних посягань. Звідси логічно випливає висновок, що якісно-кількісні показники інкримінованого підозрюваному (обвинуваченому) діяння повинні якщо не відповідати, то, у всякому разі, не перевищувати злочину (злочинів), для розкриття якого(их) укладається угода.

Укладення угоди є позитивним моментом для всіх учасників кримінального про­вадження, оскільки органи досудового розслідування, уклавши з підозрюваним угоду про визнання винуватості, позбавляються від довгого і не завжди результативного розслідування кримінального провадження, суд – від дослідження всіх доказів, а об­винувачений отримує зниження покарання або звільнення від його відбування.

Стаття 471

Зміст угоди про примирення

  1. В угоді про примирення зазначаються її сторони, формулювання підозри чи обвинувачення та його правова кваліфікація із зазначенням статті (частини стат­ті) закону України про кримінальну відповідальність, істотні для відповідного кри­мінального провадження обставини, розмір шкоди, завданої кримінальним правопо­рушенням, строк її відшкодування чи перелік дій, не пов’язаних з відшкодуванням шкоди, які підозрюваний чи обвинувачений зобов’язані вчинити на користь потерпі­лого, строк їх вчинення, узгоджене покарання та згода сторін на його призначення або на призначення покарання та звільнення від його відбування з випробуванням, наслідки укладення та затвердження угоди, передбачені статтею 473 цього Кодек­су, наслідки невиконання угоди.

В угоді зазначається дата її укладення та вона скріплюється підписами сторін.

  1. Коментована стаття детально регламентує зміст угоди про примирення з метою захисту інтересів сторін, які укладають угоду.

В угоді зазначаються сторони її укладення (найменування сторони, прізвище, ім’я, по батькові, дата і місце народження, місце проживання, громадянство); формулюван­ня підозри чи обвинувачення викладається із зазначенням часу, місця вчинення кри­мінального правопорушення, а також інших суттєвих обставин, які впливають на правову кваліфікацію діянь підозрюваного (обвинуваченого); правова кваліфікація вказується із зазначенням конкретної статті КК України.

До істотних для відповідного кримінального провадження обставин можна відне­сти обставини, які пом’якшують або обтяжують кримінальну відповідальність, пост- кримінальна поведінка особи, дії особи по сприянню у розкритті злочину та інші.

Шкода, заподіяна потерпілому, незалежно від її характеру зазначається у грошо­вому еквіваленті. Процес відшкодування майнових збитків – це певна діяльність із поновлення матеріального становища постраждалої від кримінального правопору­шення особи. Ця шкода може бути відшкодована підозрюваним (обвинуваченим) до моменту укладення угоди, або в угоді може бути зазначено строк відшкодування шкоди. Зокрема, якщо в результаті вчинення кримінального правопорушення потер­пілому було заподіяно каліцтво або інше тяжке ушкодження здоров’я, в угоді може бути закріплено обов’язок підозрюваного (обвинуваченого) проводити щомісячні пожиттєві або до суттєвого покращення здоров’я потерпілого платежі на його користь.

Відшкодування збитків може здійснюватися різними засобами. Це може бути грошова компенсація втрати, надання аналогічної або рівноцінної речі на заміну втра­ченої, ремонт та поновлення пошкодженого (або знешкодженого) майна, спростуван­ня в тій чи іншій формі відомостей, які порочать честь, гідність та ділову репутацію потерпілого, надання грошової компенсації на витрати за медичну та соціальну допо­могу (протезування, побутове обслуговування), надання винним потерпілому майна (наприклад, житла, автомобіля тощо) у безкоштовне користування на певний строк, надання йому безкоштовних послуг, не пов’язаних із поновленням пошкодженого майна. Тобто можна вести мову про те, що у відшкодуванні важливим є не стільки сам засіб, який обере підозрюваний (обвинувачений), скільки його кінцевий результат, котрим буде задоволений потерпілий. І через те, що ні КК, ні КПК не визначають спосіб відшкодування, усунення шкоди, то і органи досудового розслідування не вправі призначати якийсь конкретний, чітко визначений засіб компенсації, вони лише зобов’язані зафіксувати наявність та результат відшкодування. Це питання майже по­вністю віддане на розсуд потерпілого і підозрюваного (обвинуваченого).

Відшкодування шкоди можливо не лише у грошовому виразі, а також шляхом вчинення винною особою певних дій на користь потерпілого. Крім дій, спрямованих на відшкодування матеріальної шкоди, на підозрюваного (обвинуваченого) може бути покладено обов’ язок вчинення дій, спрямованих на компенсацію моральної шкоди, зокрема, вибачитися перед потерпілим, публічно або через засоби масової інформації визнати свою вину.

Покарання, яке узгоджується сторонами в угоді, повинно відповідати межам, перед­баченим у санкції статті Особливої частини КК, за наявності підстав сторони можуть погодити покарання із звільненням від його відбування з випробуванням. Обов’язковою умовою погодження покарання є відсутність заперечень сторін угоди щодо виду і роз­міру покарання. Про відсутність таких заперечень окремо зазначається в угоді.

В угоді про примирення детально роз’яснюється сторонам, що в результаті її укладення вони позбавляються права на оскарження вироку суду в апеляційному або касаційному порядку з підстав розгляду провадження за відсутності учасників судо­вого провадження, недослідження доказів у судовому засіданні або з метою оспорити встановлені досудовим розслідуванням обставини. Це зумовлено тим, що примирен­ня передбачає, що (підозрюваний) обвинувачений визнає свою вину в скоєнні інкри­мінованого йому діяння, а визнання вини, як наслідок, дозволяє в разі досягнення угоди з потерпілим проводити розгляд у спрощеному порядку без дослідження всієї сукупності доказів та ін. При укладенні угоди про примирення основним питанням, яке має бути в центрі подальшого провадження, стає питання про виконання умов такої угоди, а не про обставини справи і доведеність вини. Крім того, потерпілий по­збавляється права у майбутньому вимагати притягнення особи до кримінальної від­повідальності за відповідне кримінальне правопорушення і змінювати розмір вимог про відшкодування шкоди, а підозрюваний (обвинувачений) можливості скористати­ся правами, передбаченими п. 1 ч. 4 ст. 474 КПК.

Роз’яснення сторонам наслідків невиконання угоди має на меті стимулювання їх до належного виконання умов угоди та забезпечення мети кримінального провадження.

У заключній частині угоди зазначаються дата та місце її складання, а також під­писи сторін угоди.

Стаття 472

Зміст угоди про визнання винуватості

  1. В угоді про визнання винуватості зазначаються її сторони, формулювання під­озри чи обвинувачення та його правова кваліфікація з зазначенням статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність, істотні для відповідного кримінального провадження обставини, беззастережне визнання підозрюваним чи обвинуваченим своєї винуватості у вчиненні кримінального правопорушення, обов’язки підозрюваного чи обвинуваченого щодо співпраці у викритті кримінального право­порушення, вчиненого іншою особою (якщо відповідні домовленості мали місце), узгоджене покарання та згода підозрюваного, обвинуваченого на його призначення або на призначення покарання та звільнення від його відбування з випробуванням, наслідки укладення та затвердження угоди, передбачені статтею 473 цього Кодек­су, наслідки невиконання угоди.
  2. В угоді зазначається дата її укладення та вона скріплюється підписами сторін.
  3. Сторонами укладення угоди про визнання винуватості виступають прокурор, який здійснює процесуальне керівництво відповідним кримінальним провадженням, та підозрюваний (обвинувачений). Неоднозначно в КПК вирішено питання про мож­ливість захисника представляти інтереси підзахисного в процесі укладення угоди, зокрема, якщо про можливість участі захисника під час укладення угоди про прими­рення прямо зазначено в кодексі, то про участь захисника під час укладення угоди про визнання винуватості нічого не зазначено. Однак, виходячи із положень п. 3 ч. 3 ст. 42, ст. 48 КПК та загальних засад кримінального провадження підозрюваний (об­винувачений) повинен мати можливість консультуватися із захисником щодо умов угоди, порядку та правових наслідків її укладення.

Процес укладення прокурором угоди про визнання винуватості складається з трьох етапів: уточнення позицій сторін, складання тексту проекту угоди, внесення відповід­них виправлень у текст, роз’яснення прокурором стороні наслідків невиконання уго­ди; виготовлення остаточного варіанту угоди, ознайомлення підозрюваного (обви­нуваченого) з ним; підписання сторонами угоди про визнання винуватості.

Таким чином, у вступній частині угоди зазначається посадова особа органів про­куратури, яка уклала угоду з боку обвинувачення, та прізвище, ім’я та по батькові обвинуваченого (підозрюваного), що укладає угоду, число, місяць, рік і місце його народження.

У описовій частині угоди зазначаються фактичні обставини вчиненого особою кримінального правопорушення, із зазначенням часу, місця його вчинення, а також інших обставин, що підлягають доказуванню, тією мірою, якою вони доведені на момент укладення угоди, а також правова кваліфікація вчиненого із зазначенням стат­ті (частини статті) КК.

Окремим положенням в угоді вказується про визнання винуватості у вчиненні кримінального правопорушення, причому в угоді детально описується винуватість щодо яких дій визнає особа.

Однією з найважливіших умов угоди є відображення в ній дій, які підозрюваний (обвинувачений) зобов’язується вчинити з метою «співпраці у викритті кримінально­го правопорушення». Угода не може бути укладена, якщо підозрюваний (обвинуваче­ний) не вкаже конкретних дій, які він готовий зробити з метою сприяння стороні обвинувачення в розкритті та розслідуванні злочину, викритті та кримінальному пере­слідуванні інших співучасників злочину, розшуку майна, отриманого в результаті злочину. Також не може бути укладена угода, якщо сприяння підозрюваного слідству полягало лише в повідомленні відомостей про його власну участь у злочинній діяль­ності. Однак, якщо особа згодна повідомити про вчинення нею інших кримінальних правопорушень, така домовленість може бути предметом угоди про визнання винува­тості.

В угоді визначається покарання, яке буде призначене судом у випадку затверджен­ня угоди і постановлення вироку. Однак при узгодженні покарання прокурору обов’язково потрібно враховувати такі положення КК:

  • якщо мало місце готування до злочину – строк або розмір покарання не може перевищувати половини максимального строку або розміру найбільш суворого виду покарання, передбаченого санкцією статті (санкцією частини статті) Особливої час­тини КК (ч. 2 ст. 68);
  • якщо мав місце замах на злочин – строк або розмір покарання не може переви­щувати двох третин максимального строку або розміру найбільш суворого виду по­карання, передбаченого санкцією статті (санкцією частини статті) Особливої частини КК (ч. 3 ст. 68);
  • якщо особа виконувала роль пособника, підбурювача, організатора чи друго­рядного виконавця – покарання їй може бути призначено нижче меж, установлених у санкції статті (частини статті) Особливої частини КК, у разі наявності кількох обста­вин, що пом’якшують покарання, або призначено більш м’який вид основного пока­рання, не зазначеного в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини КК (ч. 4 ст. 68, ч. 3 ст. 65, ст. 69);
  • якщо особа виконувала спеціальне завдання, беручи участь в організованій групі чи злочинній організації з метою попередження чи розкриття їх злочинної ді­яльності, і у складі організованої групи чи злочинної організації умисно вчинила тяжкий злочин, пов’язаний з настанням тяжких наслідків, – покарання у виді позбав­лення волі не може бути призначене їй на строк, більший, ніж половина максималь­ного строку позбавлення волі, передбаченого законом за цей злочин (ч. 3 ст. 43);
  • за наявності кількох обставин, що пом’якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, – покарання може бути призначено нижче меж, установлених у санкції статті (частини статті), або призначено більш м’який вид осно­вного покарання, не зазначеного в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини КК (ст. 69);
  • за наявності обставин, що пом’якшують покарання, передбачених пп. 1 і 2 ч. 1 ст. 66 КК, відсутності обставин, що обтяжують покарання, а також при визнанні підсудним своєї вини, строк або розмір покарання не може перевищувати двох тре­тин максимального строку або розміру найбільш суворого виду покарання, перед­баченого відповідною санкцією статті (санкцією частини статті) Особливої частини КК (ст. 69[1]);
  • при сукупності злочинів остаточне покарання може бути визначене (після того, як воно призначене за кожний злочин окремо) шляхом поглинання менш суворого покарання більш суворим, а не шляхом часткового, а тим більше повного складання призначених покарань (ч. 1 ст. 70);
  • до основного покарання, призначеного за сукупністю злочинів, можуть не бути приєднані додаткові покарання, призначені судом за злочини, у вчиненні яких особу було визнано винною (ч. 3 ст. 70);
  • при сукупності вироків до покарання, призначеного за новим вироком, невід- бута частина покарання за попереднім вироком може бути приєднана частково, а не повністю (частини 1 і 5 ст. 71);
  • при призначенні покарання неповнолітньому, крім обставин, передбачених у статтях 65-67 КК, мають бути враховані умови його життя та виховання, вплив до­рослих, рівень розвитку та інші особливості особи неповнолітнього (ст. 103).

Після викладу в угоді міри покарання підозрюваний (обвинувачений) письмово викладає свою згоду на застосування до нього судом визначеного покарання.

В угоді повинно бути зазначено, яких обмежень процесуальних прав зазнає особа внаслідок її укладення та письмове підтвердження особи, що вона розуміє ці наслідки.

Також особа повідомляється про кримінальну відповідальність за умисне неви­конання умов угоди та про можливість скасування вироку суду, яким буде затвердже­на угода, і що в такому випадку провадження буде здійснюватися в загальному по­рядку.

  1. У заключній частині угоди зазначається дата та місце її складання, а також під­писи сторін угоди.

[1] У результаті укладення та затвердження угоди відбувається суттєве звуження та обмеження прав сторін угоди, яке однак не можна розглядати як порушення засад змагальності та презумпції невинуватості. Таке обмеження має на меті забезпечення швидкого розгляду кримінальної справи, а також можливості швидкого поновлення прав потерпілого від кримінального правопорушення.

Частина перша коментованої статті встановлює наслідки укладення та затверджен­ня угоди про примирення. Підозрюваний (обвинувачений) позбавляється права на оскарження вироку суду в апеляційному або касаційному порядку з підстав розгляду провадження за відсутності учасників судового провадження, недослідження доказів