КПК: НАУКОВО-ПРАКТИЧНИЙ КОМЕНТАР Ч. 10

ч. 1   ч. 2   ч. 3   ч. 4   ч. 5   ч. 6   ч. 7   ч. 8   ч. 9   ч. 10   ч. 11   ч. 12   ч. 13   ч. 14   ч. 15   ч. 16   ч. 17

Стаття 242

Підстави проведення експертизи

  1. Експертиза проводиться експертом за зверненням сторони кримінального про­вадження або за дорученням слідчого судді чи суду, якщо для з ‘ясування обставин, що мають значення для кримінального провадження, необхідні спеціальні знання. Не допускається проведення експертизи для з’ясування питань права.
  2. Слідчий або прокурор зобов ‘язаний звернутися до експерта для проведення екс­пертизи щодо:
    • встановлення причин смерті;
    • встановлення тяжкості та характеру тілесних ушкоджень;
    • визначення психічного стану підозрюваного за наявності відомостей, які ви­кликають сумнів щодо його осудності, обмеженої осудності;
    • встановлення віку особи, якщо це необхідно для вирішення питання про мож­ливість притягнення її до кримінальної відповідальності, а іншим способом немож­ливо отримати ці відомості;
    • встановлення статевої зрілості потерпілої особи в кримінальних проваджен­нях щодо злочинів, передбачених статтею 155 Кримінального кодексу України.
  3. Примусове залучення особи для проведення медичної або психіатричної експер­тизи здійснюється за ухвалою слідчого судді, суду.
  4. Судова експертиза – це дослідження експертом на основі спеціальних знань матеріальних об’єктів, явищ і процесів, які містять інформацію про обставини справи, що перебуває у провадженні органів досудового та судового слідства (ст. 1 ЗУ «Про судову експертизу»).

Залучення експерта та проведення судової експертизи – це слідча дія, яка являє собою особливу, передбачену законом форму одержання нових знань, що мають значення для кримінального провадження, за допомогою проведення досліджень особами, які володіють спеціальними знаннями в галузі науки, техніки, мистецтві, ремеслі.

Сутність експертизи полягає у проведенні досвідченою особою (експертом) за зверненням сторони кримінального провадження або за дорученням слідчого судді чи суду, на основі його спеціальних пізнань самостійного дослідження, необхідного для з’ясування обставин, що мають значення для кримінального провадження, що знаходить своє відображення у висновку експерта.

Неприпустимо підміняти експертизу консультацією спеціаліста навіть у тому ви­падку, якщо призначення експертизи не є обов’ язковим.

Експертиза в кримінальному провадженні має відмітні ознаки: 1) призначається, коли для вирішення певних питань потрібні наукові, технічні або інші спеціальні зна­ння; 2) проводиться експертом – особою, досвідченою в певній спеціальній галузі (галузях) знань; 3) таке дослідження має самостійний характер; 4) законом встанов­лена особлива процесуальна форма залучення експерта та експертного дослідження; 5) результати експертизи оформлюються висновком експерта.

Проведення експертизи включає в себе: 1) залучення експерта; 2) проведення екс­пертних досліджень; 3) дачу висновку експертом з питань, які поставлені перед ним сторонами кримінального провадження, слідчим суддею чи судом.

Основоположні засади судово-експертної діяльності, зокрема її організація, право­вий статус судового експерта, забезпечення роботи державних спеціалізованих уста­нов та відомчих експертних служб тощо, визначаються ЗУ «Про судову експертизу», іншими законодавчими актами, відомчими нормативно-правовими документами. Порядок призначення судових експертиз, експертних досліджень та науково-методич­ні рекомендації з питань підготовки і призначення судових експертиз закріплені в Ін­струкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень.

Фактичною підставою для призначення експертизи є потреба в наукових, техніч­них або інших спеціальних знаннях, які необхідні для вирішення певних питань у кримінальному провадженні. До спеціальних пізнань належать знання в певній га­лузі науки, техніки, мистецтві або ремеслі та інших окремих сферах людської діяль­ності. Спеціальні пізнання у відповідній галузі діяльності визначаються предметом експертизи. До спеціальних не належать загальновідомі і загальнодоступні наукові знання в галузі матеріального і процесуального права, якими повинні володіти слідчі, прокурори, судді. Саме тому закон прямо забороняє проведення експертизи для з’ясування питань права. На неприпустимість порушення перед експертом правових питань (наприклад, про причину недостачі цінностей, вину обвинуваченого в смерті потерпілого або заподіянні йому тілесних ушкоджень, про осудність особи, а не її психічний стан тощо) вказував свого часу ПВСУ в п. 2 постанови від 30 травня 1997 р. № 8 «Про судову експертизу в кримінальних і цивільних справах», спрямовуючи таким чином правозастосовну практику.

Виходячи із змісту КПК, складно зробити висновок про те, яким саме процесу­альним документом залучається експерт до кримінального провадження. Відповідно до ч. 3 ст. 110 КПК рішення слідчого, прокурора приймається у формі постанови. Частина 7 ст. 69 КПК дає підстави зробити висновок про те, що експерту надсилаєть­ся доручення. Стаття 332 КПК передбачає право суду своєю ухвалою доручити про­ведення експертизи. Буквальне тлумачення ч. 3 ст. 332 КПК дає можливість зробити висновок що ухвала суду має назву ухвала про доручення проведення експертизи. Отже, виходячи із прагнення забезпечити однаковість кримінальної процесуальної термінології та керуючись вказаними вище статтями КПК, можна зробити висновок, що, на наш погляд, юридичною підставою для залучення експерта повинна бути по­станова про доручення проведення експертизи.

Порядок залучення експерта врегульований ст. 243 КПК.

  1. Залежно від наявності підстав слідчий, прокурор, як правило, на свій розсуд, виходячи з конкретних обставин справи і тих питань, на які має відповісти тільки фахівець з певної галузі знань, визначає, чи потрібно в кримінальному провадженні залучати експерта, проводити експертизу і яку саме. Однак у деяких випадках, прямо передбачених у коментованій частині статті, призначення судової експертизи є обов’язковим.

Обов’язковість звернення до експерта для проведення експертизи у зазначених в цій статті випадках обумовлена необхідністю доказування тих обставин, без вста­новлення яких неможливе всебічне та повне розслідування вчиненого кримінального правопорушення.

Відсутність у матеріалах кримінального провадження висновку експерта з питань, які встановлені у коментованій частині статті, слід розглядати як підставу для висно­вку про те, що докази, зібрані по кримінальному провадженню, є недостатніми для вирішення справи по суті.

Пункт 1 ч. 2 статті, що коментується, визначає обов’язкове призначення і прове­дення судової експертизи для встановлення причини смерті. З цією метою призна­чається судово-медична експертиза, об’єктами дослідження якої є труп людини та (або) його частини. Згоди родичів або інших осіб на проведення судово-медичних і патологоанатомічних досліджень трупа закон не вимагає.

Судово-медична експертиза трупів у відділах судово-медичної експертизи трупів, а також судово-медична експертиза на підприємницьких засадах проводяться згідно з ЗУ «Про судову експертизу», КПК, Інструкцією про проведення судово-медичної експертизи, Правилами проведення судово-медичної експертизи (досліджень) трупів у бюро судово-медичної експертизи та затвердженими нормативними документами Міністерства охорони здоров’я України.

Експертиза у відділах судово-медичної експертизи трупів виконується з метою встановлення причини смерті, наявності, характеру і механізму виникнення тілесних ушкоджень, часу настання смерті та вирішення питань, що були поставлені перед експертом, а також вирішення інших питань, які належать до компетенції даного виду судово-медичної експертизи. Експерт не має права визначати рід насильницької смер­ті (вбивство або самогубство), особливу жорстокість позбавлення життя людини та інші обставини, що вимагають правової оцінки і юридичної кваліфікації.

Судово-медична експертиза по встановленню причини насильницької смерті про­водиться, як правило, одним експертом. У випадках складності й великого обсягу експертного дослідження, експертизи ексгумованого трупа з метою встановлення причини смерті може проводитися двома і більш експертами.

Відповідно до коментованої статті також обов’язково призначається експертиза для встановлення тяжкості та характеру тілесних ушкоджень. Судово-медичне визна­чення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень проводиться згідно з КК, КПК та Пра­вилами судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень.

Для визначення психічного стану підозрюваного за наявності відомостей, які ви­кликають сумнів щодо його осудності, обмеженої осудності, призначається судово- психіатрична експертиза. Порядок призначення та проведення судово-психіатричної експертизи у експертних установах (підрозділах); обов’язки, права та відповідальність експерта; організація проведення експертиз та оформлення їх результатів визначають­ся ЗУ «Про судову експертизу», «Про психіатричну допомогу», КПК та Порядком проведення судово-психіатричної експертизи.

Судово-психіатрична експертиза може проводитись амбулаторно (у тому числі посмертно), стаціонарно, а також у судовому засіданні.

Підставою для обов’ язкового призначення і проведення судової експертизи з метою встановлення віку особи є або відсутність документа, який посвідчує її особистість, або наявність документа, що викликає сумнів у достовірності відомостей, що в ньому містяться.

Закон передбачає необхідність залучення експерта для встановлення віку особи, якщо це необхідно для вирішення питання про можливість притягнення її до кримі­нальної відповідальності, а іншим способом неможливо отримати ці відомості. Судо­во-медичну експертизу для визначення віку особи проводять у бюро судово-медичних експертиз.

Слідчий або прокурор зобов’язаний обов’язково звернутися до експерта для про­ведення експертизи щодо встановлення статевої зрілості потерпілої особи в кримі­нальних провадженнях щодо злочинів, передбачених ст. 155 КК «Статеві зносини з особою, яка не досягла статевої зрілості».

  1. Якщо особа відмовляється від проведення медичної або психіатричної експер­тизи, її примусове залучення для проведення експертизи здійснюється за ухвалою слідчого судді, суду. Закон не вказує, відповідно до якої процедури вирішується пи­тання про примусове залучення особи для проведення експертизи. Цю прогалину можна вирішити на підставі аналогії закону, тобто поширення в процесі правозасто- сування на неврегульовані нормою права відносини норми, яка регулює відносини, подібні тим, що потребують урегулювання за найсуттєвішими ознаками. Під «поді­бністю» слід розуміти однотипність правового режиму їх врегулювання. Уявляється, що найбільш однотипною є процедура, передбачена у ст. 244 КПК, щодо розгляду слідчим суддею клопотання про залучення експерта. Саме до цієї норми слід зверну­тися при вирішенні питання про примусове залучення особи для проведення медичної або психіатричної експертизи.

Стаття 243

Порядок залучення експерта

  1. Сторона обвинувачення залучає експерта за наявності підстав для проведення експертизи, у тому числі за клопотанням сторони захисту чи потерпілого.
  2. Сторона захисту має право самостійно залучати експертів на договірних умовах для проведення експертизи, у тому числі обов ‘язкової.
  3. Експерт може бути залучений слідчим суддею за клопотанням сторони за­хисту у випадках та в порядку, передбачених статтею 244 цього Кодексу.
    1. Отримання висновку експерта є одним із способів збирання доказів у криміналь­ному провадженні. Тому слідчий, прокурор, як правило, залучають експерта залежно від наявності до того підстав на свій розсуд, виходячи з конкретних обставин справи і тих питань, на які має відповісти фахівець з певної галузі знань. Винятки становлять лише випадки, передбачені у ч. 2 ст. 242 КПК, коли звернення до експерта є обов’язковим.

Заявити слідчому чи прокурору клопотання про залучення експерта на стадії до- судового розслідування має право також потерпілий та сторона захисту (підозрюваний, особа, стосовно якої передбачається застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру або вирішувалося питання про їх застосування, їхні захисники та законні представники).

Заявлене клопотання слідчий, прокурор зобов’язані розглянути в строк не більше трьох днів з моменту його подання і задовольнити їх за наявності відповідних підстав.

Особа, яка заявила клопотання про залучення експерта, повідомляється про ре­зультати його розгляду. Про повну або часткову відмову в задоволенні клопотання слідчим чи прокурором виноситься вмотивована постанова, копія якої вручається особі, яка заявила клопотання, а у разі неможливості вручення з об’ єктивних причин – надсилається їй (ст. 220 КПК).

  1. Оскільки відповідно до закону (ч. 3 ст. 93 КПК) сторона захисту має право зби­рати докази в тому числі й шляхом отримання висновків експертів, закон надає право представникам сторони захисту можливість самостійно залучати експертів на дого­вірних умовах для проведення експертизи, у тому числі обов’язкової. Таке залучення експертів відбувається на підставі КПК та Закону України «Про судову експертизу».
  2. У випадку, якщо слідчий чи прокурор відмовив стороні захисту у задоволенні клопотання про залучення експерта та проведення експертизи, сторона захисту має право порушити клопотання про залучення експерта перед слідчим суддею у порядку, передбаченому ст. 244 КПК. Такий механізм, встановлений законом, сприяє захисту прав та законних інтересів сторони захисту у кримінальному провадженні та забез­печує дотримання вимог такої загальної засади кримінального провадження, як зма­гальність, відповідно до якої сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених КПК (ч. 2 ст. 22).

Стаття 244

Розгляд слідчим суддею клопотання про залучення експерта

  1. У разі відмови слідчого, прокурора в задоволенні клопотання сторони захисту про залучення експерта особа, що заявила відповідне клопотання, має право зверну­тися з клопотанням про залучення експерта до слідчого судді.
  2. У клопотанні зазначається:

1) короткий виклад обставин кримінального правопорушення, у зв’язку з яким подається клопотання;

  • правова кваліфікація кримінального правопорушення із зазначенням статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність;
  • виклад обставин, якими обґрунтовуються доводи клопотання;
  • експерт, якого необхідно залучити, або експертна установа, якій необхідно доручити проведення експертизи;
  • вид експертного дослідження, що необхідно провести, та перелік запитань, які необхідно поставити перед експертом.

До клопотання також додаються:

  • копії матеріалів, якими обґрунтовуються доводи клопотання;
  • копії документів, які підтверджують неможливість самостійного залучення експерта стороною захисту.
    1. Клопотання розглядається слідчим суддею місцевого суду, в межах територі­альної юрисдикції якого здійснюється досудове розслідування, не пізніше п ‘яти днів із дня його надходження до суду. Особа, яка подала клопотання, повідомляється про місце та час його розгляду, проте її неприбуття не перешкоджає розгляду клопотан­ня, крім випадків, коли її участь визнана слідчим суддею обов ‘язковою.
    2. Слідчий суддя, встановивши, що клопотання подано без додержання вимог частини другої цієї статті, повертає його особі, яка його подала, про що постанов­ляє ухвалу.
    3. Під час розгляду клопотання слідчий суддя має право за клопотанням учасників розгляду або за власною ініціативою заслухати будь-якого свідка чи дослідити будь- які матеріали, що мають значення для вирішення клопотання.
    4. Слідчий суддя за результатами розгляду клопотання має право своєю ухвалою доручити проведення експертизи експертній установі, експерту або експертам, якщо особа, що звернулася з клопотанням, доведе, що:
      • для вирішення питань, що мають істотне значення для кримінального прова­дження, необхідне залучення експерта, проте сторона обвинувачення не залучила його або на вирішення залученого стороною обвинувачення експерта були поставле­ні запитання, що не дозволяють дати повний та належний висновок з питань, для з’ясування яких необхідне проведення експертизи, або існують достатні підстави вважати, що залучений стороною обвинувачення експерт внаслідок відсутності у нього необхідних знань, упередженості чи з інших причин надасть або надав непо­вний чи неправильний висновок;
      • вона не може залучити експерта самостійно через відсутність коштів чи з інших об’єктивних причин.
    5. До ухвали слідчого судді про доручення проведення експертизи включаються запитання, поставлені перед експертом особою, яка звернулася з відповідним клопо­танням. Слідчий суддя має право не включити до ухвали запитання, поставлені осо­бою, що звернулася з відповідним клопотанням, якщо відповіді на них не стосуються кримінального провадження або не мають значення для судового розгляду, обґрунту­вавши таке рішення в ухвалі.
    6. При задоволенні клопотання про залучення експерта слідчий суддя у разі необ­хідності має право за клопотанням особи, що звернулася з клопотанням про залучен­ня експерта, вирішити питання про отримання зразків для експертизи відповідно положень статті 245 цього Кодексу.
    7. Висновок експерта, залученого слідчим суддею, надається особі, за клопотан­ням якої він був залучений.
  1. З метою забезпечення прав та законних інтересів сторони захисту, справжньої змагальності сторін та свободи в поданні ними суду своїх доказів, недопущення так званого «обвинувального ухилу» на стадії досудового розслідування, закон передбачає для сторони захисту додаткову гарантію у вигляді можливості доведення перед судом переконливості своїх доводів щодо необхідності залучення експерта для з’ясування обставин, що мають значення для кримінального провадження. Таке звернення до слід­чого судді можливе, якщо слідчий, прокурор відмовили стороні захисту в задоволенні клопотання про залучення експерта. Сторона захисту в такому випадку має право звер­нутися до слідчого судді з відповідним клопотанням про залучення експерта.
  2. Закон містить детальний зміст клопотання до слідчого судді про залучення екс­перта. Воно повинно бути мотивованим і містити, крім короткого викладу обставин кримінального правопорушення, у зв’язку з яким подається клопотання, та правової кваліфікації кримінального правопорушення із зазначенням статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність, також виклад обставин, якими об­ґрунтовуються доводи клопотання. Уявляється також, що при викладенні доводів, якими обґрунтовується клопотання, доцільно вказати на мотиви відмови слідчого чи прокурора у задоволенні клопотання; зазначити, кого саме доцільно викликати та за­слухати у судовому засіданні з метою повного та об’ єктивного розгляду клопотання, чи потрібне отримання зразків для експертного дослідження та яких саме.

До клопотання доцільно долучити копії матеріалів, якими обґрунтовуються до­води клопотання. Це можуть бути постанова слідчого чи прокурора про повну чи часткову відмову у задоволенні клопотання сторони захисту про залучення експерта, копії документів, які підтверджують неможливість самостійного залучення експерта стороною захисту та будь-які інші документи, якими сторона захисту обґрунтовує доводи клопотання.

  1. Клопотання повинно бути розглянуто слідчим суддею місцевого суду, в межах територіальної юрисдикції якого здійснюється досудове розслідування, не пізніше п’ яти днів із дня його надходження до суду.

Особі, яка подала клопотання, відповідно до статей 111, 112 КПК надсилається повідомлення про дату, час та місце розгляду слідчим суддею клопотання.

Закон не встановлює обов’язкової участі особи, яка подала клопотання про залу­чення експерта, у судовому розгляді, тому її неприбуття не перешкоджає розгляду клопотання. Разом з тим слідчий суддя може визнати участь цієї особи у судовому розгляді обов’язковою та здійснити її виклик відповідно до ст. 134 КПК.

  1. Якщо клопотання сторони захисту не відповідає вимогам, встановленим части­ною другою коментованої статті, слідчий суддя постановляє ухвалу про його повер­нення особі, яка звернулася з клопотанням. Ухвала слідчого судді повинна бути вмотивованою. У ній зазначаються мотиви, з яких слідчий суддя повернув клопотан­ня, та вказується, яких саме вимог ч. 2 ст. 244 не дотримано.
  2. Під час судового розгляду заявленого клопотання про залучення експерта слід­чий суддя має право за клопотанням учасників розгляду або за власною ініціативою викликати та заслухати будь-якого свідка чи дослідити будь-які матеріали, що мають значення для вирішення клопотання.
  3. За результатами розгляду клопотання сторони захисту слідчий суддя своєю ухвалою задовольняє клопотання та доручає проведення експертизи експертній уста­нові, експерту або експертам або відмовляє у задоволенні клопотання.
  4. Ухвала слідчого судді складається з вступної, мотивувальної та резолютивної частин. У вступній частині зазначаються: дати і місце її постановлення; прізвище, ім’я та по батькові слідчого судді, секретаря судового засідання; вказуються учасники судового засідання. У мотивувальній частині відмічається, хто саме подав клопотання про залучення експерта; суть питання, що вирішується ухвалою; зазначаються вста­новлені судом обставини із посиланням на матеріали, якими обґрунтовуються доводи клопотання; мотиви, з яких слідчий суддя виходив при постановленні ухвали, і по­ложення закону, яким він керувався. Резолютивна частина повинна містити висновки слідчого судді про задоволення клопотання та доручення провести експертизу чи відмову у задоволені клопотання. Якщо клопотання задовольняється, у резолютивній частині зазначається експертна установа, експерт або експерти, яким доручається проведення експертизи; запитання, поставлені перед експертом особою, яка зверну­лася з відповідним клопотанням; особа, яка заявила клопотання про залучення екс­перта та який необхідно надіслати висновок експерта; строк і порядок набрання ухвалою законної сили.

Слідчий суддя має право не включити до ухвали запитання, поставлені особою, що звернулася з клопотанням, якщо відповіді на них не стосуються кримінального провадження або не мають значення для судового розгляду, про що також зазначаєть­ся в ухвалі.

  1. Особа, яка звернулася з клопотанням про залучення експерта, має право заяви­ти також клопотання про отримання зразків для експертизи відповідно до положень ст. 245 КПК. Це клопотання також має бути розглянуте та вирішене слідчим суддею.
  2. Висновок експерта надається в письмовій формі з дотриманням вимог статей 101, 102 КПК. Він передається експертом стороні, за клопотанням якої залучався екс­перт та проводилася експертиза.

Стаття 245

Отримання зразків для експертизи

  1. У разі необхідності отримання зразків для проведення експертизи вони відби­раються стороною кримінального провадження, яка звернулася за проведенням екс­пертизи або за клопотанням якої експертиза призначена слідчим суддею. У випадку, якщо проведення експертизи доручено судом, відібрання зразків для її проведення здійснюється судом або за його дорученням залученим спеціалістом.
  2. Порядок відібрання зразків з речей і документів встановлюється згідно з по­ложеннями про тимчасовий доступ до речей і документів (статті 160-166 цього Кодексу).
  3. Відбирання біологічних зразків у особи здійснюється за правилами, передбаче­ними статтею 241 цього Кодексу. Уразі відмови особи добровільно надати біологіч­ні зразки слідчий суддя, суд за клопотанням сторони кримінального провадження, що розглядається в порядку, передбаченому статтями 160-166 цього Кодексу, має право дозволити слідчому, прокурору (або зобов ‘язати їх, якщо клопотання було по­дано стороною захисту) здійснити відбирання біологічних зразків примусово.
    1. Під зразками, необхідними для проведення експертизи, слід розуміти матері­альні об’ єкти, що відбираються стороною кримінального провадження, яка звернула­ся за проведенням експертизи або за клопотанням якої експертиза призначена слідчим суддею, судом або за його дорученням залученим спеціалістом.

Такими матеріальними об’єктами можуть бути зразки почерку, відбитки пальців рук, зліпки зубів, взуття, зразки слини, крові, сперми, ґрунту, епітелію, шрифту прин­теру тощо, якщо вони використовуються під час проведення експертизи як порівняль­ні матеріали.

  1. Питання про відібрання зразків з речей і документів під час досудового роз­слідування вирішує слідчий суддя на підставі клопотання сторін кримінального про­вадження про тимчасовий доступ до речей і документів. Клопотання слідчого має бути погоджене з прокурором.

Зміст клопотання, перелік речей і документів, доступ до яких заборонений, про­цесуальний порядок розгляду клопотання про тимчасовий доступ до речей і докумен­тів, зміст ухвали слідчого судді та порядок її виконання передбачені статтями 160-166 КПК.

  1. Біологічні зразки для проведення експертизи відбираються за правилами, вста­новленими для проведення освідування особи (ст. 241 КПК). Відібрання біологічних зразків у особи здійснюється на підставі постанови прокурора та, за необхідності, за участю судово-медичного експерта або лікаря. Якщо відібрання біологічних зразків супроводжується оголенням особи, то відповідні маніпуляції здійснюється особами тієї ж статі, за винятком його проведення лікарем і за згодою особи, у якої зразки від­бираються.

 

Слідчий, прокурор не вправі бути присутнім при відібранні біологічних зразків особи іншої статі, коли це пов’язано з необхідністю оголювати особу.

Перед початком відібрання біологічних зразків особі пред’являється постанова прокурора. Після цього особі пропонується добровільно віддати біологічні зразки.

При відібранні біологічних зразків не допускаються дії, які принижують честь і гідність особи або є небезпечними для її здоров’я.

Про відібранні у особи біологічних зразків складається протокол.

У разі відмови особи добровільно надати біологічні зразки сторона кримінально­го провадження має звернутися з клопотанням про відібрання біологічних зразків до слідчого судді чи суду. Клопотання розглядається в порядку, передбаченому статтями 160-166 КПК. За результатами розгляду клопотання слідчий суддя чи суд дозволяє слідчому, прокурору здійснити відбирання біологічних зразків примусово, або зобов’язує їх примусово відібрати зразки, якщо клопотання було подано стороною захисту.

Особі, у якої примусово відбираються біологічні зразки для експертизи, надаєть­ся копія протоколу відібрання зразків.

 

 

 

ГЛАВА 21 НЕГЛАСНІ СЛІДЧІ (РОЗШУКОВІ) ДІЇ

  • 1. Загальні положення про негласні слідчі (розшукові) дії

Стаття 246

Підстави проведення негласних слідчих (розшукових) дій

  1. Негласні слідчі (розшукові) дії – це різновид слідчих (розшукових) дій, відомості про факт та методи проведення яких не підлягають розголошенню, за винятком ви­падків, передбачених цим Кодексом.
  2. Негласні слідчі (розшукові) дії проводяться у випадках, якщо відомості про злочин та особу, яка його вчинила, неможливо отримати в інший спосіб. Негласні слідчі (розшукові) дії, передбачені статтями 260, 261, 262, 263, 264 (в частині дій, що проводяться на підставі ухвали слідчого судді), 267, 269, 270, 271, 272, 274 цього Кодексу, проводяться виключно у кримінальному провадженні щодо тяжких або осо­бливо тяжких злочинів.
  3. Рішення про проведення негласних слідчих (розшукових) дій приймає слідчий, прокурор, а у випадках, передбачених цим Кодексом, – слідчий суддя за клопотанням прокурора або за клопотанням слідчого, погодженого з прокурором. Слідчий зобов’язаний повідомити прокурора про прийняття рішення щодо проведення певних негласних слідчих (розшукових) дій та отримані результати. Прокурор має право заборонити проведення або припинити подальше проведення негласних слідчих (роз- шукових) дій.
  4. Виключно прокурор має право прийняти рішення про проведення такої неглас­ної слідчої (розшукової) дії, як контроль за вчиненням злочину.
  5. У рішенні про проведення негласної слідчої (розшукової) дії зазначається строк її проведення. Строк проведення негласної слідчої (розшукової) дії може бути продо­вжений:
  • прокурором, якщо негласна слідча (розшукова) дія проводиться за його рішен­ням, – до вісімнадцяти місяців;
  • керівником органу досудового розслідування, якщо негласна слідча (розшукова) дія проводиться за його або слідчого рішенням, – до шести місяців;
  • начальником головного, самостійного управління Міністерства внутрішніх справ України, Центрального управління Служби безпеки України, головного управ­ління, управління Міністерства внутрішніх справ України, органу, що здійснює контр­оль за забезпеченням податкового законодавства, органу державного бюро розсліду­вань в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, регіо­нального органу Служби безпеки України в межах компетенції, якщо негласна слідча (розшукова) дія проводиться за рішенням слідчого, – до дванадцяти місяців;
  • Міністром внутрішніх справ України, Головою Служби безпеки України, голо­вою органу, що здійснює контроль за додержанням податкового законодавства, голо­вою державного бюро розслідувань, якщо негласна слідча (розшукова) дія проводить­ся за рішенням слідчого, – до вісімнадцяти місяців;

– слідчим суддею, якщо негласна слідча (розшукова) дія проводиться за його рі­шенням у порядку, передбаченому статтею 249 цього Кодексу.

  1. Проводити негласні слідчі (розшукові) дії має право слідчий, який здійснює до- судове розслідування злочину, або за його дорученням – уповноважені оперативні підрозділи органів внутрішніх справ, органів безпеки, органів, що здійснюють контр­оль за додержанням податкового законодавства, органів Державної пенітенціарної служби України, органів Державної прикордонної служби України, органів Державної митної служби України. За рішенням слідчого чи прокурора до проведення негласних слідчих (розшукових) дій можуть залучатися також інші особи.
  2. Досудове розслідування кримінальних правопорушень за КПК здійснюється шляхом провадження гласних і негласних слідчих (розшукових) дій, спрямованих на пошук та фіксацію фактичних даних, що підлягають використанню у доказуванні на досудових та судових стадіях кримінального провадження. Підставами для проведення конкретної негласної слідчої (розшукової) дії є наявність відомостей, які потребують перевірки, про вчинений злочин та особу, яка його вчинила, з метою їх підтвердження або спростування, за умови, що в інший спосіб, крім проведення негласної слідчої (роз- шукової) дії, отримати інформацію неможливо. Система негласних слідчих (розшукових) дій включає: аудіо-, відеоконтроль особи (ст. 260 КПК), накладення арешту на корес­понденцію (ст. 261 КПК), огляд і виїмку кореспонденції (ст. 262 КПК), зняття інформа­ції з транспортних телекомунікаційних мереж (ст. 263 КПК), зняття інформації з елек­тронних інформаційних систем (ст. 264 КПК), обстеження публічно недоступних місць, житла чи іншого володіння особи (ст. 267 КПК), спостереження за особою, річчю або місцем (ст. 269 КПК), аудіо-, відеоконтроль місця (ст. 270 КПК), контроль за вчиненням злочину (ст. 271 КПК), виконання спеціального завдання з розкриття злочинної діяль­ності організованої групи чи злочинної організації (ст. 272 КПК), негласне отримання зразків, необхідних для порівняльного дослідження (ст. 274 КПК).

Частина 1 даної статті визначає негласні слідчі (розшукові) дії як різновид слідчих (розшукових) дій, відомості про факт та методи проведення яких не підлягають роз­голошенню, за винятком випадків, передбачених у КПК. Негласність проведення слідчих дій, регламентованих гл. 21 КПК, виражається в тому, що вони здійснюються приховано не лише від осіб, злочинна діяльність яких документується, але й від усіх інших суб’єктів, що не беруть безпосередньої участі в її провадженні.

За змістом положень КПК особи, конституційні права яких у встановленому за­конодавством порядку були тимчасово обмежені під час проведення негласних слідчих (розшукових) дій, а також підозрюваний, його захисник мають бути письмово повідо­млені прокурором або за його дорученням слідчим про факт такого обмеження.

Повідомлення про факт проведення негласних слідчих (розшукових) дій може відбуватися під час ознайомлення сторонами з його матеріалами, на судових стадіях кримінального провадження під час розгляду його матеріалів або ж у порядку, визна­ченому ст. 253 КПК, з метою повідомлення осіб, щодо яких провадилися негласні слідчі (розшукові) дії.

Доступ до інформації про факт проведення негласних слідчих (розшукових) дій може бути надано з урахуванням встановлених законодавством України вимог до умов та в межах, що забезпечують збереження державної таємниці. У разі необхідності дослідження фактів та обставин, відомості про які є державною таємницею, досудове розслідування та судовий розгляд матеріалів кримінального провадження проводять­ся із дотриманням режиму секретності.

Суб’єктами організації та проведення негласних слідчих (розшукових) дій слід вважати службових осіб уповноважених законом органів, що приймають рішення щодо їх здійснення, організовують та виконують необхідні дії, спрямовані на отри­мання відомостей, що входять до предмета доказування у кримінальному проваджен­ні. Відповідно суб’єктами проведення негласних слідчих (розшукових) дій є: слідчий суддя (за винятком передбачених законом випадків (статті 271, 272 КПК), слідчий, що веде досудове розслідування, прокурор, який здійснює процесуальне керівництво досудовим розслідуванням, керівник органу досудового розслідування, оперативний підрозділ, що виконує доручення слідчого на проведення негласних слідчих (розшу- кових) дій. Суб’єктами проведення негласних слідчих (розшукових) дій з метою за­безпечення їх організації та здійснення може використовуватись допомога та сприян­ня осіб, що добровільно співпрацюють із правоохоронними органами на засадах конфіденційного співробітництва. Особи, що співпрацюють з органами досудового розслідування на конфіденційній основі, також можуть допомагати у створенні умов для безпосереднього проведення негласних слідчих (розшукових) дій, або ж брати особисту участь в їх здійсненні (статті 271, 272 КПК).

Окремі негласні слідчі (розшукові) дії проводяться із використанням спеціальних технічних засобів отримання інформації (СТЗ), якими є технічні, програмні засоби, устаткування, апаратура, прилади, пристрої, препарати та інші вироби, призначені (спеціально розроблені, виготовлені, запрограмовані, пристосовані) для негласного отримання інформації. СТЗ розробляються та виготовляються виключно на підставі ліцензій, отриманих у встановленому порядку.

Негласні слідчі (розшукові) дії здійснюються з метою пошуку та фіксації фактич­них даних, що підлягають використанню у доказуванні на досудових та судових стадіях кримінального провадження, проведення цих дій забезпечує розшук в інтер­есах кримінального судочинства осіб, що безвісно зникли, або переховуються від органів досудового розслідування та суду, або ухиляються від відбування криміналь­ного покарання; розшук предметів, документів, що можуть використовуватись у кри­мінальному провадженні як докази.

  1. Частина 2 коментованої статті закріплює, що негласні слідчі (розшукові) дії проводяться у випадках, якщо відомості про злочин та особу, яка його вчинила, не­можливо отримати в інший спосіб. Тобто проведення негласних слідчих (розшукових) дій є припустимим лише за умов, що отримання інформації гласним шляхом, через провадження гласних слідчих (розшукових) дій не повною мірою забезпечує можли­вість отримання фактичних даних, що можуть використовуватись у розслідуванні злочину. За змістом статті аудіоконтроль, відеоконтроль особи (ст. 260 КПК), накла­дення арешту на кореспонденцію (ст. 261 КПК), огляд та виїмка кореспонденції (ст. 262 КПК), зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж (ст. 263 КПК), зняття інформації з електронних інформаційних систем (ст. 264 КПК) у частині дій, що проводяться на підставі ухвали слідчого судді, а також обстеження публічно не­доступних місць, житла та іншого володіння особи (ст. 267 КПК), спостереження за особою, річчю, місцем (ст. 269 КПК), аудіоконтроль, відеоконтроль місця (ст. 270 КПК), контроль за вчиненням злочину (ст. 271 КПК), виконання спеціального завдан­ня із розкриття злочинної діяльності організованої злочинної групи чи злочинної організації (ст. 272 КПК), негласне отримання зразків, необхідних для порівняльного дослідження (ст. 274 КПК) проводяться виключно у кримінальному провадженні щодо тяжких або особливо тяжких злочинів. Відповідно виняток становитимуть, зняття інформації з електронних інформаційних систем (ч. 2 ст. 264 КПК), якщо доступ до інформаційних систем або їх частин не обмежується власником, володільцем, утри­мувачем або не пов’язаний із подоланням логічної системи захисту; обстеження при­міщень, що призначені для утримання осіб, права яких обмежені відповідно до за­кону (ч. 3 ст. 267 КПК), тобто приміщень із примусового утримання осіб у зв’язку з відбуттям покарання, затримання, взяття під варту, а також установлення місцезна­ходження радіоелектронного засобу (ст. 268 КПК). Організація та проведення цих негласних слідчих (розшукових) дій, за КПК, може здійснюватися з метою розсліду­вання злочинів, відповідальність за які встановлена КК України, незалежно від сту­пеня тяжкості вчинених діянь.
  2. Відповідно до ч. 3 цієї статті КПК рішення про проведення негласних слідчих (розшукових) дій може прийняти слідчий, прокурор, а також, у передбачених законом випадках, слідчий суддя за клопотанням прокурора або за клопотанням слідчого, по­годженого з прокурором. Слідчий, прокурор можуть прийняти рішення про проведен­ня негласних слідчих (розшукових) дій з метою розслідування злочину, за умови, якщо в інший спосіб отримати фактичні дані неможливо. Слідчий суддя приймає рішення про необхідність проведення негласних слідчих (розшукових) дій на підставі розгля­ду клопотання, внесеного слідчим, прокурором, що дає можливість забезпечувати контроль за законністю їх провадження суб’єктами досудового розслідування.

За статтею 36 КПК, до процесуальних повноважень прокурора входить здійснен­ня процесуального керівництва досудовим розслідуванням та забезпечення нагляду за законністю його провадження. У зв’язку із цим ч. 3 коментованої статті вказує, що слідчий зобов’язаний повідомити прокурора про прийняття рішення щодо проведен­ня певних негласних слідчих (розшукових) дій та отримані результати. Прокурор має право заборонити проведення або припинити подальше здійснення негласних слідчих (розшукових) дій.

  1. До виняткових повноважень прокурора за ч. 4 ст. 246 КПК належить прийняття рішення про проведення контролю за вчиненням злочину у формах, передбачених ст. 271 КПК.
  2. Частина 5 ст. 246 КПК закріплює вимоги до рішення щодо проведення негласних слідчих (розшукових) дій та встановлює, що у ньому обов’язково зазначається строк її здійснення, що не повинен виходити за межі строків досудового розслідування (ст. 219 КПК). Строк проведення негласної слідчої (розшукової) дії може бути продовжений:

– прокурором, якщо негласна слідча (розшукова) дія проводиться за його рішен­ням, – до вісімнадцяти місяців;

  • керівником органу досудового розслідування, якщо негласна слідча (розшукова) дія проводиться за його або слідчого рішенням, – до шести місяців;
  • начальником головного, самостійного управління Міністерства внутрішніх справ України, Центрального управління Служби безпеки України, головного управління, управління Міністерства внутрішніх справ України, органу, що здійснює контроль за додержанням податкового законодавства, органу державного бюро розслідувань в Ав­тономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, регіонального органу Служби безпеки України в межах компетенції, якщо негласна слідча (розшу- кова) дія проводиться за рішенням слідчого, – до дванадцяти місяців;
  • Міністром внутрішніх справ України, Головою Служби безпеки України, голо­вою органу, що здійснює контроль за додержанням податкового законодавства, голо­вою державного бюро розслідувань, якщо негласна слідча (розшукова) дія проводить­ся за рішенням слідчого, – до вісімнадцяти місяців;
  • слідчим суддею, якщо негласна слідча (розшукова) дія проводиться за його рі­шенням у порядку, передбаченому ст. 249 цього Кодексу.
  1. За частиною 6 цієї статті право на проведення негласних слідчих (розшукових) дій має слідчий, який здійснює досудове розслідування злочину, або за його дору­ченням – уповноважені оперативні підрозділи органів внутрішніх справ, органів безпеки, органів, що здійснюють контроль за додержанням податкового законодав­ства, органів Державної пенітенціарної служби України, органів Державної при­кордонної служби України, органів Державної митної служби України. За рішенням слідчого чи прокурора до проведення негласних слідчих (розшукових) дій можуть залучатися також інші особи, зокрема, спеціалісти у певних галузях знань, пере­кладачі, а також, особи, що конфіденційно співпрацюють із уповноваженими за­конодавством органами. Під час виконання доручень слідчого, прокурора щодо проведення негласних слідчих (розшукових) дій співробітник такого оперативного підрозділу відповідно до ч. 2 ст. 41 КПК користується повноваженнями слідчого.

Стаття 247

Слідчий суддя, який здійснює розгляд клопотань щодо неглас­них слідчих (розшукових) дій

  1. Розгляд клопотань, який віднесений згідно з положеннями цієї глави до повно­важень слідчого судді, здійснюється головою чи за його визначенням іншим суддею Апеляційного суду Автономної Республіки Крим, апеляційного суду області, міст Києва та Севастополя, у межах територіальної юрисдикції якого знаходиться орган досудового розслідування.

1 Слідчий суддя – це суддя суду першої інстанції, до повноважень якого належить здійснення у порядку, передбаченому цим Кодексом, судового контролю за дотриман­ням прав, свобод та інтересів осіб у кримінальному провадженні. Слідчим суддею, що здійснює розгляд клопотань щодо проведення негласних слідчих (розшукових) дій, відповідно ст. 247 КПК, є голова чи за його визначенням інший суддя Апеляцій­ного суду Автономної Республіки Крим, апеляційного суду області, міст Києва та

Севастополя. Слідчий суддя (слідчі судді) у суді першої інстанції обираються зборами суддів зі складу суддів цього суду. До повноважень слідчого судді, що діє в суді першої інстанції, належить розгляд клопотань щодо застосування заходів забезпечення кри­мінального провадження.

Основним призначенням слідчого судді є здійснення судового захисту прав і за­конних інтересів осіб, які беруть участь у кримінальному провадженні, та забезпечен­ня законності досудового розслідування кримінальних правопорушень.

До повноважень слідчого судді за п. 18 ч. 1 ст. 3 КПК належить здійснення судо­вого контролю за дотриманням прав, свобод і інтересів осіб у кримінальному про­вадженні. Слідчий суддя не бере участі у розгляді матеріалів кримінального прова­дження, відповідно не виконує функцій правосуддя.

Відповідно до коментованої статті слідчим суддею, що уповноважений розгляда­ти клопотання про проведення негласних слідчих (розшукових) дій, може бути голо­ва Апеляційного суду Автономної Республіки Крим, голова апеляційного суду облас­ті, а також голови міських судів міст Києва та Севастополя, оскільки ці суди мають особливий статус, та відповідно до Закону України «Про судоустрій та статус суддів» прирівняні до апеляційних (ч. 2 ст. 26 Закону). За визначенням голів апеляційних судів, слідчим суддею, що здійснює розгляд клопотань про проведення негласних слідчих (розшукових) дій, може бути й інший суддя апеляційного суду.

Кримінальний процесуальний закон (розд. 2 КПК) передбачає функціонування інституту слідчого судді і на рівні місцевих судів загальної юрисдикції. Проте до повноважень слідчого судді у суді першої інстанції не входить розгляд клопотань про проведення негласних слідчих (розшукових) дій, до сфери їх повноважень належить судовий контроль за застосуванням заходів забезпечення кримінального провадження.

Розгляд клопотань про проведення негласних слідчих (розшукових) дій здійсню­ється слідчим суддею Апеляційного суду Автономної Республіки Крим, апеляційного суду області, міст Києва та Севастополя у межах територіальної юрисдикції, в яких знаходиться орган досудового розслідування.

Стаття 248

Розгляд клопотання про дозвіл на проведення негласної слідчої (розшукової) дії

  1. Слідчий суддя зобов’язаний розглянути клопотання про надання дозволу на проведення негласної слідчої (розшукової) дії протягом шести годин з моменту його отримання. Розгляд клопотання здійснюється за участю особи, яка подала клопо­тання.
  2. У клопотанні зазначаються:
    • найменування кримінального провадження та його реєстраційний номер;
    • короткий виклад обставин злочину, у зв ‘язку з розслідуванням якого подається клопотання;
    • правова кваліфікація злочину із зазначенням статті (частини статті) Кримі­нального кодексу України;
    • відомості про особу (осіб), місце або річ, щодо яких необхідно провести не­гласну слідчу (розшукову) дію;
    • обставини, що дають підстави підозрювати особу у вчиненні злочину;
    • вид негласної слідчої (розшукової) дії та обґрунтування строку її проведення;
    • обґрунтування неможливості отримання відомостей про злочин та особу, яка його вчинила, в іншій спосіб;
    • відомості залежно від виду негласної слідчої дії про ідентифікаційні ознаки, які дозволять унікально ідентифікувати абонента спостереження, телекомунікацій­ну мережу, кінцеве обладнання тощо;
    • обґрунтування можливості отримання під час проведення негласної слідчої (розшукової) дії доказів, які самостійно або в сукупності з іншими доказами можуть мати суттєве значення для з’ясування обставин злочину або встановлення осіб, які його вчинили.

До клопотання слідчого, прокурора додається витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань щодо кримінального провадження, у рамках якого подається клопотання.

  1. Слідчий суддя постановляє ухвалу про дозвіл на проведення негласної слідчої (роз­шукової) дії, якщо прокурор, слідчий доведе наявність достатніх підстав вважати, що:
    • вчинений злочин відповідної тяжкості;
    • під час проведення негласної слідчої (розшукової) дії можуть бути отримані докази, які самостійно або в сукупності з іншими доказами можуть мати суттєве значення для з ‘ясування обставин злочину або встановлення осіб, які вчинили злочин.
  2. Ухвала слідчого судді про дозвіл на проведення негласної слідчої (розшукової) дії повинна відповідати загальним вимогам до судових рішень, передбачених цим Кодексом, а також містити відомості про:
    • прокурора, слідчого, який звернувся з клопотанням;
    • злочин, у зв ‘язку із досудовимрозслідуванням якого постановляється ухвала;
    • особу (осіб), місце або річ, щодо яких необхідно провести негласну слідчу (роз­шукову) дію;
    • вид негласної слідчої (розшукової) дії та відомості залежно від виду негласної слідчої дії про ідентифікаційні ознаки, які дозволять унікально ідентифікувати або­нента спостереження, телекомунікаційну мережу, кінцеве обладнання тощо;
    • строк дії ухвали.
  3. Постановлення слідчим суддею ухвали про відмову в наданні дозволу на прове­дення негласної слідчої (розшукової) дії не перешкоджає повторному зверненню з новим клопотанням про надання такого дозволу.
  4. Клопотання щодо проведення негласних слідчих (розшукових) дій вноситься на розгляд слідчого судді слідчим або прокурором. Слід підкреслити, що клопотання слідчого про проведення негласних слідчих (розшукових) дій потребує попереднього погодження з прокурором, який здійснює процесуальне керівництво досудовим роз­слідуванням.

Кримінальний процесуальний закон (ст. 248) покладає на слідчого суддю обов’язок розглянути клопотання про надання дозволу на проведення негласної слідчої (роз- шукової) дії протягом шести годин з моменту його отримання.

Розгляд клопотання здійснюється за участю особи, яка подала клопотання, тобто слідчого або прокурора. Розгляд поданого клопотання відбувається в режимі закри­того судового засідання, протокол його не ведеться. Слідчий суддя має право затре­бувати матеріали кримінального провадження, що обґрунтовують наявність підстав на проведення негласних слідчих (розшукових) дій, відповідно слідчий, прокурор зобов’язані представити такі матеріали. За результатами розгляду поданих документів слідчий суддя приймає рішення та надає дозвіл на проведення негласних слідчих (розшукових) дій або відмовляє в ньому.

  1. Відповідно до ч. 2 цієї статті КПК у клопотанні обов’язково вказуються найме­нування кримінального провадження та його реєстраційний номер відповідно до ЄРДР, короткий виклад обставин злочину, у зв’язку із розслідуванням якого подається кло­потання, правова кваліфікація злочину із зазначенням статті (частини статті) КК, відо­мості про особу (осіб), місце або річ, щодо яких необхідно провести негласну слідчу (розшукову) дію, обставини, що дають підстави підозрювати особу у вчиненні зло­чину, вид негласної слідчої (розшукової) дії та обґрунтування строку її проведення, обґрунтування неможливості отримання відомостей про злочин та особу, яка його вчинила, в іншій спосіб, відомості залежно від виду негласної слідчої дії про іденти­фікаційні ознаки, які дозволять унікально ідентифікувати абонента спостереження, телекомунікаційну мережу, кінцеве обладнання тощо. У клопотанні також наводиться обґрунтування можливості отримання під час проведення негласної слідчої (розшу- кової) дії доказів, які самостійно або в сукупності з іншими доказами можуть мати суттєве значення для з’ясування обставин злочину або встановлення осіб, які його вчинили. До клопотання слідчого, прокурора додається витяг з ЄРДР щодо криміналь­ного провадження, у рамках якого подається клопотання.

Слідчим або прокурором, який вносив клопотання, також повинно бути обґрун­товано, що під час проведення негласної слідчої (розшукової) дії можуть бути отри­мані докази, які самостійно або в сукупності з іншими доказами можуть мати суттєве значення для з’ясування обставин злочину або встановлення осіб, які його вчинили.

  1. Слідчий суддя постановляє ухвалу про дозвіл на проведення негласної слідчої (розшукової) дії, якщо прокурор, слідчий доведе наявність достатніх підстав вважати, що вчинено тяжкий або особливо тяжкий злочин. Винятком є зняття інформації з елек­тронних інформаційних систем (ст. 264 КПК), якщо доступ до інформаційних систем або їх частин не обмежується власником, володільцем, утримувачем або не пов’язаний із подоланням логічної системи захисту; обстеження приміщень, що призначені для утримання осіб, права яких обмежені відповідно до закону (ст. 267 КПК), тобто при­міщень із примусового утримання осіб у зв’язку з відбуттям покарання, затримання, взяття під варту, а також установлення місцезнаходження радіоелектронного засобу (ст. 268 КПК), оскільки проведення вказаних негласних слідчих (розшукових) дій здійснюється за рішенням слідчого судді, з метою розслідування всіх злочинів, неза­лежно від ступеня тяжкості.
  2. Ухвала слідчого судді про дозвіл на проведення негласної слідчої (розшукової) дії повинна відповідати загальним вимогам до судових рішень, передбачених КПК. Окрім цього, ухвала слідчого судді про дозвіл на проведення негласної слідчої (роз- шукової) дії повинна містити відомості про:
    • прокурора, слідчого, який звернувся з клопотанням;
    • злочин, у зв’язку із досудовим розслідуванням якого постановляється ухвала;
    • особу (осіб), місце або річ, щодо яких необхідно провести негласну слідчу (роз- шукову) дію;
    • вид негласної слідчої (розшукової) дії та відомості залежно від виду негласної слідчої дії про ідентифікаційні ознаки, які дозволять унікально ідентифікувати або­нента спостереження, телекомунікаційну мережу, кінцеве обладнання тощо;
    • строк дії ухвали.
  1. Відповідно змісту ч. 5 цієї статті, якщо слідчий суддя постановив ухвалу про відмову в наданні дозволу на проведення негласної слідчої (розшукової) дії, слідчий, прокурор можуть повторно звернутися із новим клопотанням про надання такого до­зволу. Слід зауважити, що в ухвалі суду повинно міститися обґрунтування відмови у наданні дозволу на проведення негласної слідчої (розшукової) дій. У випадку від­мови слідчого судді щодо надання дозволу на проведення негласної слідчої (розшу- кової) дії слідчий або прокурор має право повторно звернутися у встановленому цим Кодексом порядку до слідчого судді, додатково обґрунтувавши підстави її здійснення.

Стаття 249

Строк дії ухвали слідчого судді про дозвіл на проведення негласної слідчої (розшукової) дії

  1. Строк дії ухвали слідчого судді про дозвіл на проведення негласної слідчої (роз­шукової) дії не може перевищувати два місяці.
  2. Якщо слідчий, прокурор вважає, що проведення негласної слідчої (розшукової) дії слід продовжити, то слідчий за погодженням з прокурором або прокурор має право звернутися до слідчого судді з клопотанням про постановлення ухвали згідно з вимогами статті 248 цього Кодексу.
  3. Крім відомостей, зазначених у статті 248 цього Кодексу, слідчий, прокурор повинен надати додаткові відомості, які дають підстави для продовження негласної слідчої (розшукової) дії.
  4. Загальний строк, протягом якого в одному кримінальному провадженні може тривати проведення негласної слідчої (розшукової) дії, дозвіл на проведення якої дає слідчий суддя, не може перевищувати максимальні строки досудового розслідування, передбачені статтею 219 цього Кодексу. Уразі якщо така негласна слідча (розшукова) дія проводиться з метою встановлення місцезнаходження особи, яка переховується від органів досудового розслідування, слідчого судді чи суду, та оголошена в розшук, вона може тривати до встановлення місцезнаходження розшукуваної особи.
  5. Прокурор зобов ‘язаний прийняти рішення про припинення подальшого прове­дення негласної слідчої (розшукової) дії, якщо в цьому відпала необхідність.
  6. Коментована стаття визначає загальні строки провадження негласних слідчих (розшукових) дій, що здійснюються з дозволу слідчого судді. Частина 1 цієї статті вказує, що строк дії ухвали слідчого судді про дозвіл на проведення негласної слідчої (розшукової) дії не може перевищувати два місяці. Негласні слідчі (розшукові ) дії, регламентовані гл. 21 КПК, можуть бути триваючими, тобто якщо на виявлення та документування фактичних даних про протиправну діяльність окремих осіб може бути витрачений значний проміжок часу (наприклад, зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж), або ж короткостроковими (обстеження житла з метою виявлення слідів тяжкого або особливо тяжкого злочину). Залежно від специфіки про­ваджуваної слідчої дії та потреб досудового розслідування, які обґрунтовуються слідчим або прокурором, слідчим суддею визначається строк проведення негласної слідчої (розшукової) дії, що може становити від декількох годин до двох місяців.
    1. Частина 2 коментованої статті вказує, що коли за результатами проведення не­гласної слідчої (розшукової) дії не було отримано фактичних даних про злочин та осіб, що його вчинили, або ж таких фактичних даних недостатньо, але слідчий, прокурор вважають, що продовження строків негласної слідчої (розшукової) дії сприятиме роз­криттю та розслідуванню злочину, слідчий суддя може винести ухвалу про продо­вження строків проведення негласних слідчих (розшукових) дій.

З метою продовження строків проведення негласних слідчих (розшукових) дій прокурор або слідчий за погодженням з прокурором звертається з клопотанням до слідчого судді. Клопотання складається згідно з вимогами ст. 248 КПК.

  1. Відповідно ч. 3 цієї статті у клопотанні викладаються відомості, що обґрунто­вують підстави продовження строків провадження негласної слідчої (розшукової) дії. Порядок внесення клопотання та розгляд його слідчим суддею здійснюється відпо­відно до вимог ст. 248 цього Кодексу.
  2. Згідно з вимогами ч. 4 цієї статті загальний строк, протягом якого в одному кримінальному провадженні може тривати проведення негласної слідчої (розшукової) дії, дозвіл на проведення якої дає слідчий суддя, не може перевищувати максимальні строки досудового розслідування, передбачені ст. 219 КПК, та відповідно до п. 3 ч. 2 цієї статті тривати понад 12 місяців з дня повідомлення особі про підозру у вчиненні тяжкого або особливо тяжкого злочину.

У випадках коли негласна слідча (розшукова) дія, що здійснюється з дозволу суд­ді, проводиться з метою встановлення місцезнаходження особи, яка переховується від органів досудового розслідування, слідчого судді чи суду та оголошена в розшук, вона може тривати до встановлення місцезнаходження розшукуваної особи, тобто понад 12 місяців, але не більше строків давності притягнення до кримінальної відповідаль­ності.

  1. Частина 5 коментованої статті передбачає, що прокурор зобов’язаний прийняти рішення про припинення подальшого проведення негласної слідчої (розшукової) дії, якщо в цьому відпала необхідність. Прокурор у ході процесуального керівництва до­судовим розслідуванням зобов’язаний здійснювати нагляд за законністю проваджен­ня гласних і негласних слідчих (розшукових) дій. Основною метою проведення не­гласних слідчих (розшукових) дій є отримання інформації про злочин та осіб, що його вчинили, за умови, що в інший спосіб отримати інформацію неможливо. Якщо вна­слідок проведення будь-яких слідчих дій у кримінальному провадженні отримано необхідну кількість фактичних даних, що можуть становити основу для доказування у досудовому розслідуванні та суді, або ж потреба у проведенні негласної слідчої (розшукової) дії відпала через інші об’єктивні обставини (наприклад, смерть підозрю­ваного, обвинуваченого або виїзд на постійне місце проживання за кордон), прокурор зобов’язаний прийняти рішення про припинення проведення негласної слідчої (роз­шукової) дії. Якщо негласна слідча (розшукова) дія проводилася за ухвалою слідчого судді, прокурор повідомляє його у письмовій формі про прийняте рішення. Рішення прокурора про припинення проведення негласної слідчої (розшукової) дії оформлю­ється постановою.

Стаття 250

Проведення негласної слідчої (розшукової) дії до постановлення ухвали слідчого судді

  1. У виняткових невідкладних випадках, пов ‘язаних із врятуванням життя людей та запобіганням вчиненню тяжкого або особливо тяжкого злочину, передбаченого розділами І, ІІ, VI, VII (статті 201 та 209), IX, XIII, XIV, XV, XVII Особливої частини Кримінального кодексу України, негласна слідча (розшукова) дія може бути розпо­чата до постановлення ухвали слідчого судді у випадках, передбачених цим Кодексом, за рішенням слідчого, узгодженого з прокурором, або прокурора. У такому випадку прокурор зобов ‘язаний невідкладно після початку такої негласної слідчої (розшукової) дії звернутися з відповідним клопотанням до слідчого судді.
  2. Слідчий суддя розглядає таке клопотання згідно з вимогами статті 248 цьо­го Кодексу.
  3. Виконання будь-яких дій з проведення негласної слідчої (розшукової) дії повинно бути негайно припинено, якщо слідчий суддя постановить ухвалу про відмову в на­данні дозволу на проведення негласної слідчої (розшукової) дії. Отримана внаслідок такої негласної слідчої (розшукової) дії інформація повинна бути знищена в порядку, передбаченому статтею 255 цього Кодексу.
  4. Норми цієї статті закону встановлюють винятки із порядку організації негласних слідчих (розшукових) дій, які за загальним правилом проводяться з дозволу слідчого судді. Згідно з положеннями ч. 2 ст. 246 КПК за рішенням слідчого судді під час до­судового розслідування злочинів проводяться такі слідчі (розшукові) дії: Аудіо-, віде- оконтроль особи (ст. 260); Накладення арешту на кореспонденцію (ст. 261); Огляд і виїмка кореспонденції (ст. 262); Зняття інформації з транспортних телекомунікацій­них мереж (ст. 263); Зняття інформації з електронних інформаційних систем (ст. 264); Обстеження публічно недоступних місць, житла чи іншого володіння особи (ст. 267); Установлення місцезнаходження радіоелектронного засобу (ст. 268); Спостереження за особою, річчю або місцем (ст. 269); Аудіо-, відеоконтроль місця (ст. 270); Негласне отримання зразків, необхідних для порівняльного дослідження (ст. 274).

Виняток із наведеного переліку становить ч. 2 ст. 264 КПК, яка вказує, що не по­требує дозволу слідчого судді зняття інформації з електронних інформаційних систем або її частини, доступ до яких не обмежується її власником, володільцем або утриму­вачем або не пов’язаний з подоланням системи логічного захисту. За рішенням слід­чого судді відповідно до ч. 8 ст. 271 КПК відбувається контроль за вчиненням зло­чину, за умови, що його проведення пов’язане з обмеженням конституційних прав особи. Наприклад, за змістом цієї норми на проведення контрольованої поставки предметів, товарів, речовин через засоби поштового зв’язку необхідне отримання до­зволу слідчого судді, оскільки обмежуватиметься право особи на таємницю кореспон­денції, задеклароване ст. 31 Конституції України.

Проведення негласних слідчих (розшукових) дій, закріплених статтями 260 КПК (аудіо-, відеоконтроль особи), 261 КПК (накладення арешту на кореспонденцію), 262 КПК (огляд і виїмка кореспонденції), 263 КПК (зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж), 264 КПК (зняття інформації з електронних інформаційних систем), 267 КПК (обстеження публічно недоступних місць, житла чи іншого воло­діння особи), 269 КПК (спостереження за особою, річчю або місцем), 270 КПК (аудіо-, відеоконтроль місця), 271 КПК (контроль за вчиненням злочину), 274 КПК (негласне отримання зразків, необхідних для порівняльного дослідження) здійснюються у кри­мінальному провадження щодо тяжких або особливо тяжких злочинів.

Частина 1 ст. 11 КК, передбачає що злочином є суспільно небезпечне винне ді­яння (дія або бездіяльність), вчинене суб’єктом злочину, відповідальність за яке перед­бачена нормами Особливої частини КК України. За статтею 12 КК залежно від ступе­ня тяжкості злочини поділяються на окремі види: невеликої тяжкості, середньої тяжкості, тяжкі та особливо тяжкі. У частинах 4 і 5 ст. 12 КК вказується відповідно, що тяжким злочином є злочин, за який передбачене основне покарання у виді штрафу в розмірі не більше двадцяти п’яти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів гро­мадян або позбавлення волі на строк не більше десяти років; особливо тяжким зло­чином є злочин, за який передбачене основне покарання у виді штрафу в розмірі понад двадцять п’ять тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, позбавлення волі на строк понад десять років або довічного позбавлення волі. З урахуванням по­ложень ч. 6 ст. 12 КК ступінь тяжкості злочину, за вчинення якого передбачене одно­часно основне покарання у виді штрафу та позбавлення волі, визначається виходячи зі строку покарання у виді позбавлення волі, передбаченого за відповідний злочин. Отже, відповідно до санкції статті, згідно з якою злочин може бути віднесений до категорії тяжких або особливо тяжких, проведення негласних слідчих (розшукових) дій органами досудового розслідування може здійснюватися з метою запобігання та припинення кримінальних правопорушень, відповідальність за які встановлена роз­ділами: Злочини проти основ національної безпеки (розд. I); Злочини проти життя та здоров’я (розд. II); Злочини проти власності (розд. VI); Злочини у сфері господарської діяльності (розд. VII), а саме ст. 201 (Контрабанда) та ст. 209 (Відмивання доходів, одержаних злочинним шляхом); Злочини проти громадської безпеки (розд. IX); Зло­чини у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів та пре­курсорів та інші злочини проти здоров’я населення (розд. XIII); Злочини у сфері охорони державної таємниці, недоторканності державних кордонів, забезпечення призову та мобілізації (розд. XIV); Злочини проти авторитету органів державної вла­ди, місцевого самоврядування та об’єднань громадян (розд. XV); Злочини у сфері службової діяльності та професійної діяльності, пов’язаної із наданням публічних послуг (розд. XVII) Особливої частини КК України

Відповідно змісту ч. 1 ст. 250 КПК проведення негласних слідчих (розшукових) дій до постановлення ухвали слідчого судді здійснюється у виняткових невідкладних випадках, пов’язаних із врятуванням життя людей і запобіганням вчиненню тяжкого або особливо тяжкого злочину. Як виняткові та невідкладні випадки слід розглядати настання таких обставин, за яких відвернути загрозу життю людей або ж попередити, запобігти вчиненню тяжкого або особливо тяжкого злочину із дотриманням загально­го порядку організації провадження негласних слідчих (розшукових) дій неможливо. Якщо така інформація отримана не у конкретному кримінальному провадженні, слід­чий, прокурор у порядку, встановленому ст. 214 КПК, вносять такі відомості до ЄРДР, після чого може розпочатися проведення негласної слідчої (розшукової) дії. Відповід­но до змісту ч. 3 ст. 214 КПК до внесення відомостей до ЄРДР може бути проведений лише невідкладний огляд місця події. Після завершення огляду відомості про кримі­нальне правопорушення негайно вносяться до ЄРДР.

Проведення негласних слідчих (розшукових) дій у виняткових невідкладних ви­падках здійснюється за спрощеною процедурою, на підставі постанови слідчого, погодженої з прокурором, або постанови прокурора. Прокурор зобов’язаний невід­кладно після початку такої негласної слідчої (розшукової) дії звернутися з клопотан­ням до слідчого судді. Невідкладність слід розуміти як «терміновість», «негайність», тобто дії прокурора повинні вкладатися в розумні часові межі, з урахуванням положень ст. 28 КПК «Розумні строки».

  1. Слідчий суддя зобов’язаний розглянути клопотання слідчого, узгодженого з про­курором, або прокурора відповідно до вимог ст. 248 КПК, тобто протягом 6 годин з моменту його отримання. До клопотання слідчого, прокурора додається витяг з ЄРДР щодо кримінального провадження, у рамках якого подається клопотання.
  2. Відповідно до ч. 3 коментованої статті слідчий суддя може постановити ухвалу про відмову в наданні дозволу на проведення негласної слідчої (розшукової) дії. У та­кому разі виконання будь-яких дій з проведення негласної слідчої (розшукової) дії повинно бути негайно припинено. Отримана внаслідок такої негласної слідчої (роз­шукової) дії інформація повинна бути знищена в порядку, передбаченому ст. 255 КПК.

Стаття 251

Вимоги до постанови слідчого, прокурора про проведення негласних слідчих (розшукових) дій

  1. Постанова слідчого, прокурора про проведення негласної слідчої (розшукової) дії повинна містити:
    • найменування кримінального провадження та його реєстраційний номер;
    • правову кваліфікацію злочину із зазначенням статті (частини статті) Кри­мінального кодексу України;
    • відомості про особу (осіб), місце або річ, щодо яких проводитиметься неглас­на слідча (розшукова) дія;
    • початок, тривалість і мету негласної слідчої (розшукової) дії;
    • відомості про особу (осіб), яка буде проводити негласну слідчу (розшукову) дію;
    • обґрунтування прийнятої постанови, у тому числі обґрунтування неможливос­ті отримання відомостей про злочин та особу, яка його вчинила, в інший спосіб;
    • вказівку на вид негласної слідчої (розшукової) дії, що проводиться.
  1. Відповідно до ч. 3 ст. 110 «Процесуальні рішення» КПК рішення слідчого, про­курора приймається у формі постанови, а постанова виноситься у випадках, передба­чених цим Кодексом, а також коли слідчий, прокурор визнає це за необхідне. Постано­вою слідчого, прокурора є процесуальний документ, в якому викладається мотивоване рішення або розпорядження слідчого, прокурора, прийняте у ході здійснення досудо- вого розслідування кримінального правопорушення. Постанова складається з:
    • вступної частини, яка містить відомості про місце і час прийняття постанови, прізвище, ім’я, по батькові, посаду особи, яка винесла постанову;
    • мотивувальної частини, яка містить відомості, що обґрунтовують прийняте за постановою рішення із посиланням на норми законодавства України;
    • резолютивної частини, яка відображає відомості щодо суті та змісту прийнято­го процесуального рішення, місця та часу (строків) його виконання, та вказує на ви­конавців постанови.

Постанова слідчого, прокурора про проведення негласної слідчої (розшукової) дії повинна містити:

  • найменування кримінального провадження та його реєстраційний номер, за яким відомості щодо нього внесені до ЄРДР;
  • правову кваліфікацію злочину із зазначенням статті (частини статті) КК, де під правовою кваліфікацією злочину слід розуміти встановлення (повної) відповід­ності його ознак ознакам норми КК, яка передбачає відповідальність саме за вчинен­ня цього злочину;
  • відомості про особу (осіб), місце або річ, щодо яких проводитиметься неглас­на слідча (розшукова) дія. Відомостями про особу, місце або річ є відомості, що вка­зують на окремі ознаки або їх сукупність, за допомогою яких можливо ідентифікува­ти особу, місце або річ. Такими відомостями можуть бути:

щодо особи: прізвище, ім’я, по батькові; дата народження; місце народження; місце реєстрації, у разі необхідності, місце фактичного проживання; місце роботи; сімейний стан тощо;

щодо місця: територіальна приналежність (адреса) місця, тобто назва населеного пункту, назва вулиці та її номер. У разі якщо місце знаходиться у будівлі, окрім на­званих відомостей зазначається поверх, номер приміщення (у разі потреби);

щодо речі: залежно від самої речі її ідентифікуючими ознаками можуть бути форма; колір; вага; габарити; опис упаковки, в якій знаходиться річ, або ознаки маскування речі; реєстраційний (паспортний) номер; місце розташування (знаходження) речі, тощо;

  • початок, тривалість і мету негласної слідчої (розшукової) дії. Дата винесення постанови про проведення негласної слідчої (розшукової) дії та дата початку її про­ведення можуть не збігатися. Це обґрунтовується тим, що постанова про проведення негласної слідчої (розшукової) дії повинна бути винесена завчасно, з урахуванням строків, необхідних для її підготовки. Загальна тривалість негласної слідчої (розшу- кової) дії визначається слідчим суддею за результатами розгляду клопотання слідчого, погодженого з прокурором, або прокурора та зазначається в ухвалі, за якою надаєть­ся дозвіл на її проведення. Строки дії ухвали слідчого судді на проведення негласних слідчих (розшукових) дій визначені ст. 249 КПК. Під метою негласних слідчих (роз- шукових) дій слід розуміти викладення у постанові опису бажаного результату, який планується одержати внаслідок її проведення, а саме, отримання відомостей, що можуть використовуватись у доказуванні, інформації про можливих спільників, місць зберігання предметів і документів, що виступали предметом або знаряддям злочину, встановлення свідків, виявлення причин та умов, що сприяли вчиненню злочину, тощо;
  • відомості про особу (осіб), яка буде (будуть) проводити негласну слідчу (розшу- кову) дію. Відповідно до ч. 6 ст. 246 КПК проводити негласні слідчі (розшукові) дії має право слідчий, який здійснює досудове розслідування злочину, або за його дорученням уповноважені оперативні підрозділи органів внутрішніх справ, органів безпеки, органів, що здійснюють контроль за додержанням податкового законодавства, органів Державної пенітенціарної служби України, органів Державної прикордонної служби України, ор­ганів Державної митної служби України. Частина 4 ст. 263 КПК вказує, що зняття ін­формації з транспортних телекомунікаційних мереж покладається на уповноважені підрозділи внутрішніх справ та органів безпеки. З урахуванням прийнятого рішення у постанові про проведення негласної слідчої (розшукової) дії зазначаються відомості про посаду, військове звання, підрозділ співробітника (співробітників), на якого (яких) покладається проведення негласної слідчої (розшукової) дії, а також дані щодо підроз­ділу, спільно з яким буде проводитись негласна слідча (розшукова) дія;
  • обґрунтування прийнятої постанови, у тому числі обґрунтування неможливос­ті отримання відомостей про злочин та особу, яка його вчинила, в інший спосіб. Оскільки провадження негласних слідчих (розшукових) дій є винятковим способом отримання інформації у кримінальному провадженні, у постанові слідчого, прокуро­ра, викладаються обставини, що обумовлюють неможливість її отримання відкритим (офіційним) шляхом;
  • вказівку на вид негласної слідчої (розшукової) дії, що проводиться. У постано­ві на проведення негласної слідчої (розшукової) дії обов’язково зазначається її назва відповідно до статті КПК, що регламентує порядок її проведення. Постанова проку­рора про провадження контролю за вчиненням злочину (ст. 271 КПК) повинна місти­ти вказівку з посиланням на норми КПК, у якій формі він проводитиметься (контрольо­вана поставка, контрольована та оперативна закупка, спеціальний слідчий експери­мент, імітування обстановки та обставин злочину). Відповідно до ч 7 ст. 271 КПК прокурор у своєму рішенні про проведення контролю за вчиненням злочину зобов’язаний викласти обставини, які свідчать про відсутність під час цієї негласної слідчої (розшукової) дії провокування особи на вчинення злочину, а також зазначити про застосування спеціальних імітаційних засобів.

Стаття 252

Фіксація ходу і результатів негласних слідчих (розшукових) дій

  1. Фіксація ходу і результатів негласних слідчих (розшукових) дій повинна відпо­відати загальним правилам фіксації кримінального провадження, передбаченим цих Кодексом. За результатами проведення негласної слідчої (розшукової) дії складаєть­ся протокол, до якого в разі необхідності долучаються додатки. Відомості про осіб, які проводили негласні слідчі (розшукові) дії або були залучені до їх проведення, у разі здійснення щодо них заходів безпеки можуть зазначатися із забезпеченням конфіден­ційності даних про таких осіб у порядку, визначеному законодавством.
  • Проведення негласних слідчих (розшукових) дій може фіксуватися за допомогою технічних та інших засобів.
  • Протоколи про проведення негласних слідчих (розшукових) дій з додатками не пізніше ніж через двадцять чотири години з моменту припинення зазначених неглас­них слідчих (розшукових) дій передаються прокурору.
  • Прокурор вживає заходів щодо збереження отриманих під час проведення не­гласних слідчих (розшукових) дій речей і документів, які планує використовувати у кримінальному провадженні.
  1. Фіксація ходу і результатів негласних слідчих (розшукових) дій повинна відпо­відати загальним правилам фіксації кримінального провадження, передбаченим цих Кодексом. Зокрема, за результатами проведення негласної слідчої (розшукової) дії складається протокол, до якого в разі необхідності долучаються додатки. Протокол за результатами проведення негласної слідчої (розшукової) дії складається суб’єктом, що безпосередньо її виконував, тобто слідчим, прокурором, співробітником оператив­ного підрозділу, що проводив негласну слідчу (розшукову) дію за дорученням слідчо­го відповідно до ч. 6 ст. 246 КПК. В окремих випадках, якщо до проведення негласної слідчої (розшукової) дії залучалися співробітники (спеціалісти) оперативних підроз­ділів, вони також можуть бути залучені до участі у складанні протоколу за результа­тами проведення негласної слідчої (розшукової) дії з метою надання допомоги та сприяння в експлуатації спеціальних технічних засобів, розшифровки змісту зафіксо­ваної інформації.

Протокол негласних слідчих (розшукових) дій повинен відповідати загальним вимогам, що закріплені процесуальним законом із урахуванням специфіки й особли­востей їх провадження. Так, у статтях 103-107 КПК передбачені загальні правила фіксації кримінального провадження. Відповідно до ст. 103 КПК у кримінальному провадженні існує дві форми фіксування ходу та результатів негласних слідчих (роз- шукових) дій: складання протоколу; закріплення на матеріальних носіях інформації про хід та результати проведення негласних слідчих (розшукових) дій (кіно-, фото-, аудіо-, відеоматеріали, інші носії інформації, у тому числі й електронні, тощо).

Відповідно до ст. 99 КПК документом є спеціально створений з метою збережен­ня інформації матеріальний об’єкт, який містить зафіксовані за допомогою письмових знаків, звуку, зображення тощо відомості, що можуть бути використані як доказ фак­ту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження. Згідно із ч. 2 ст. 99 КПК протоколи, складені за результатами негласних слідчих (розшукових) дій, та додатки до них є документами, що підлягають використанню у кримінальному провадженні. Матеріали документування результатів негласних слідчих (розшукових) дій закріплюють відомості про факти (події, явища, процеси), виявлені під час їх про­ведення, що мають значення для досудового розслідування. З урахуванням мети про­ведення негласних слідчих (розшукових) дій, головне призначення документів, сфор­мованих за їх результатами, полягає у фіксації та збереженні:

  • фактичних даних про злочинні дії окремих осіб і груп з метою своєчасного ви­явлення, розкриття та розслідування злочинів, а також для використання цих даних як доказів у кримінальному судочинстві;
  • інформації про місцеперебування осіб, які переховуються від органів досудо- вого розслідування та суду;

З урахуванням вимог ст. 104 КПК протокол негласної слідчої (розшукової) дії складається із вступної, описової та заключної частини, яка повинна містити відо­мості про вилучені речі й документи та спосіб їх ідентифікації, спосіб ознайомлення учасників зі змістом протоколу, зауваження і доповнення до письмового протоколу з боку учасників процесуальної дії.

Особливості протоколу, складеного за результатами проведення негласної слідчої (розшукової) дії, полягають у тому, що він містить певні атрибути: найменування до­кумента (наприклад, протокол зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж); дата, час і місце його складання; посада, прізвище, ім’я, по батькові особи, що склала протокол; зміст заходу; місце і час проведення заходу (наприклад, час по­чатку і час закінчення зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж); дані про осіб, що брали участь у проведенні заходу; осіб, що були присутні при огля­ді й відтворенні носія (спеціаліст); відмітка про роз’яснення спеціалісту його прав, попередження про відповідальність; опис носія із зафіксованою інформацією, його індивідуальні ознаки; відомості, що мають відношення до досліджуваної події, отри­мані під час заходу; технічні засоби, використовувані для відтворення інформації; відмітки про опечатування носія; зауваження, що надходять від осіб, що беруть участь у складанні протоколу; підписи осіб, що беруть участь у складанні протоколу; визна­чення додатків тощо.

Перед підписанням протоколу учасникам процесуальної дії надається можливість ознайомитися із текстом протоколу.

Зауваження і доповнення зазначаються у протоколі перед підписами. Протокол підписують усі учасники, які брали участь у проведенні процесуальної дії. Якщо осо­ба, яка брала участь у проведенні процесуальної дії, відмовилася підписати протокол, це зазначається в протоколі та надається такій особі право дати письмові пояснення щодо причин відмови від підписання, які заносяться до протоколу.

Особою, яка проводила процесуальну дію, до протоколу долучаються додатки (ст. 105 КПК). Додатками до протоколу можуть бути:

  • спеціально виготовлені копії, зразки об’єктів, речей і документів;
  • письмові пояснення спеціалістів, які брали участь у проведенні відповідної процесуальної дії;
  • стенограма, аудіо-, відеозапис процесуальної дії;
  • фототаблиці, схеми, зліпки, носії комп’ютерної інформації та інші матеріали, які пояснюють зміст протоколу.

Додатки до протоколів повинні бути належним чином виготовлені, упаковані з метою надійного збереження, а також засвідчені підписами слідчого, прокурора, спеціаліста, інших осіб, які брали участь у виготовленні таких додатків.

  1. Проведення негласних слідчих (розшукових) дій може фіксуватися за допомогою технічних і інших засобів. Процесуальний порядок такого фіксування встановлений ст. 107 КПК.
  2. Частина 3 коментованої статті зазначає, що протоколи про проведення негласних слідчих (розшукових) дій з відповідними додатками передаються прокурору не пізні­ше ніж через двадцять чотири години з моменту припинення зазначених негласних (розшукових) дій.
  3. Прокурор вживає заходів до збереження отриманих у ході проведення негласних слідчих (розшукових) дій речей і документів, які планує використовувати у кримі­нальному провадженні. Зберігання зазначених предметів забезпечується прокурором з дотриманням вимог ст. 100 КПК.

Додатки до протоколу формуються особами, які проводять відповідну негласну слідчу (розшукову) дію, під час її проведення або безпосередньо після її закінчення.

Відповідно до ст. 98 цього Кодексу у випадках, коли документи негласних слідчих (розшукових) дій виявилися знаряддям вчинення злочинів, предметом злочинних по­сягань або їх продуктом, зберегли на собі сліди злочину та придатні для з’ ясування обставин, які підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, вони можуть розглядатися в кримінальному судочинстві як речові докази.

Відповідно ч. 2 с. 99 КПК матеріали оперативно-розшукової діяльності, на яких зафіксовано фактичні дані про протиправні діяння окремих осіб та груп, зібрані опе­ративними підрозділами з дотриманням вимог Закону України «Про оперативно-роз- шукову діяльність», за умови відповідності їх форми ст. 99 КПК, є документами та можуть використовуватися в кримінальному провадженні як докази.

Стаття 253

Повідомлення осіб, щодо яких проводилися негласні слідчі (розшукові) дії

  1. Особи, конституційні права яких були тимчасово обмежені під час проведення негласних слідчих (розшукових) дій, а також підозрюваний, його захисник мають бути письмово повідомлені прокурором або за його дорученням слідчим про таке обмеження.
  2. Конкретний час повідомлення визначається із урахуванням наявності чи від­сутності загроз для досягнення мети досудового розслідування, суспільної безпеки, життя або здоров ‘я осіб, які причетні до проведення негласних слідчих (розшукових) дій. Відповідне повідомлення про факт і результати негласної слідчої (розшукової) дії повинне бути здійснене протягом дванадцяти місяців з дня припинення таких дій, але не пізніше звернення до суду з обвинувальним актом.
  3. Закріплення положення, що міститься у ч. 1 коментованої статті, забезпечує функціонування реального механізму гарантування державою прав людини на не­доторканність житла, таємницю листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції, а також сприяє підвищенню відповідальності суб’єктів, упо­вноважених приймати рішення щодо необхідності проведення негласних слідчих (розшукових) дій.
  4. Визначення моменту повідомлення особи, щодо якої провадилась негласна слідча (розшукова) дія, обґрунтоване вимогами, що сформовані практикою ЄСПЛ. Зокрема, у ч. 1 коментованої статті враховано позицію, викладену ЄСПЛ у рішенні у справі «Класс та інші проти Німеччини», у резолютивній частині якого зазначаєть­ся, що «повідомлення кожної особи одразу після припинення за нею таємного стежен­ня про такий захід може становити суттєву перешкоду реалізації довготривалої мети, для якої із самого початку і встановлювалося стеження». Проте суд погодився з по­зицією Федерального конституційного суду Німеччини, що відповідна особа має бути сповіщена одразу з появою такої можливості, але без ризику для забезпечення мети такого втручання. Викладена позиція знайшла відображення і в коментованій частині статті, яка закріплює, що конкретний час повідомлення визначається із урахуванням наявності чи відсутності загроз для досягнення мети досудового розслідування, сус­пільної безпеки, життя або здоров’я осіб, які причетні до проведення негласних слід­чих (розшукових) дій. Таким чином законодавець забезпечує органам досудового розслідування при проведенні негласних слідчих (розшукових) дій, що тимчасово обмежують права і свободи людини, можливість у повному обсязі здійснювати до­кументування протиправної діяльності, після чого особам, з приводу дій та контактів яких проводились негласні слідчі (розшукові) дії, виникає можливість скористатися своїм правом на оскарження правомірності дій органів досудового розслідування.

Згідно з вимогами ст. 17 ЗУ «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 р. № 3477-ІУ положення ко­ментованої статі закону також враховують рішення ЄСПЛ у справі «Волохи проти України» від 02.11.2006 р. У цьому рішенні Суд констатував порушення ст. 13 Кон­венції з тієї підстави, що «законодавство України не забезпечує особу, щодо якої вживаються заходи спостереження, належними гарантіями захисту, оскільки воно не передбачає обов’язку повідомляти особу про заходи спостереження, які було засто­совано щодо неї. Навіть якщо особи, до яких вживаються такі заходи, дізнаються про втручання в їх право на повагу до їх кореспонденції, як це сталось у цій справі, право оскаржити законність такого рішення, гарантоване національним законодавством, на практиці виявилось обмеженим».

Враховуючи норми законодавства у сфері захисту прав людини та практику ЄСПЛ, норми коментованої статті закріплюють, що прокурор особисто або через слідчого, надавши йому відповідне письмове доручення, повідомляє особу письмово про тим­часове обмеження її конституційних прав лише у тому випадку, коли відсутні загрози для досягнення мети досудового розслідування, суспільної безпеки, життя або здоров’я осіб, які причетні до проведення негласних слідчих (розшукових) дій, протягом два­надцяти місяців з дня припинення таких дій, але не пізніше звернення до суду з об­винувальним актом.

Статтею не передбачено, що доручення прокурора слідчому про повідомлення осіб, відносно яких здійснювались заходи, що тимчасово обмежують права людини, має бути викладене у письмовій формі. Проте, розглядаючи положення цієї статті, слід враховувати норми, закріплені у ч. 4 ст. 40 КПК, в якій зазначається, що слідчий зобов’ язаний виконувати доручення та вказівки прокурора, які надаються у письмовій формі.

Рішення про конкретний час такого повідомлення визначається із урахуванням наявності чи відсутності загроз для досягнення мети досудового розслідування, сус­пільної безпеки, життя або здоров’я осіб, які причетні до проведення негласних слід­чих (розшукових) дії, та повинно бути здійснено протягом дванадцяти місяців з дня припинення таких дій, але не пізніше звернення до суду з обвинувальним актом. Якщо такі загрози існують, прокурором або за його дорученням слідчим, оперативним під­розділом вживаються відповідні заходи щодо їх усунення.

Стаття 254

Заходи щодо захисту інформації, отриманої в результаті про­ведення негласних слідчих (розшукових) дій

  1. Відомості про факт та методи проведення негласних слідчих (розшукових) дій, осіб, які їх проводять, а також інформація, отримана в результаті їх проведення, не підлягають розголошенню особами, яким це стало відомо в результаті ознайомлення з матеріалами в порядку, передбаченому статтею 290 цього Кодексу.
  2. Якщо протоколи про проведення негласних слідчих (розшукових) дій містять інформацію щодо приватного (особистого чи сімейного) життя інших осіб, захисник, а також інші особи, які мають право на ознайомлення з протоколами, попереджа­ються про кримінальну відповідальність за розголошення отриманої інформації щодо інших осіб.
  3. Виготовлення копій протоколів про проведення негласних слідчих (розшукових) дій та додатків до них не допускається.
  4. Відповідно змісту частин 1, 2, та 7 ст. 290 КПК після завершення досудового роз­слідування підозрюваному, його захиснику, законному представнику, захиснику особи, стосовно якої передбачається застосування примусових заходів медичного характеру, а також потерпілому надається право ознайомлення з матеріалами кримінального про­вадження, у яких можуть міститися документи, складені за результатами проведення негласних слідчих (розшукових) дій. Слід зазначити, що згідно з вимогами ч. 8 ст. 290 КПК із матеріалами кримінального провадження мають право знайомитися також ци­вільний позивач, його представник та законний представник, цивільний відповідач, його представник, але тільки в частині, що стосується цивільного позову.

Учасники процесу, які мають право ознайомлюватися із документами, складеними за результатами проведення негласних слідчих (розшукових) дій, попереджаються про необхідність нерозголошення таких відомостей. Пункт 4 ст. 8 Закону України «Про державну таємницю» закріплює, що інформація про засоби, зміст, плани, організацію, фінансування та матеріально-технічне забезпечення, форми, методи і результати опера- тивно-розшукової, розвідувальної і контррозвідувальної діяльності, про склад і конкрет­них осіб, що є негласними штатними працівниками органів, які здійснюють оперативно- розшукову діяльність, є державною таємницею. Оскільки проведення переважної більшості негласних слідчих (розшукових) дій здійснюється із застосуванням сил та засобів оперативно-розшукової діяльності, кримінальним процесуальним законодав­ством встановлено заборону на розголошення відомостей щодо факту та методів про­ведення негласних слідчих (розшукових) дій. Заборона розголошення даних досудово- го розслідування також обумовлюється необхідністю дотримання таємниці досудового розслідування, адже передчасне розголошення відомостей, отриманих внаслідок його проведення, може порушити законні права і інтереси учасників кримінального прова­дження, інших осіб та негативно вплинути на хід та результати вирішення справи.

  1. Якщо протоколи про проведення негласних слідчих (розшукових) дій містять інформацію щодо приватного (особистого чи сімейного) життя інших осіб, захисник, а також інші учасники процесу, які мають право на ознайомлення із цими протокола­ми (підозрюваний, його захисник, законний представник; захисник особи, стосовно якої передбачається застосування примусових заходів медичного характеру; потерпі­лий), попереджаються про кримінальну відповідальність за розголошення отриманої інформації щодо інших осіб. Про попередження учасника кримінального проваджен­ня, який ознайомлюється із матеріалами документування негласних слідчих (розшу- кових) дій, щодо обов’язку нерозголошення іншим особам відомостей про факт та методи їх проведення, а також про здобуту інформацію слідчий, прокурор виносить постанову, яка підписується особою, щодо якої вона винесена.

Особи, винні у розголошенні даних досудового розслідування, несуть відповідаль­ність за ст. 387 КК, яка вказує, що розголошення без дозволу прокурора, слідчого або особи, яка провадила оперативно-розшукову діяльність, даних оперативно-розшукової діяльності або досудового розслідування особою, попередженою в установленому законом порядку про обов’ язок не розголошувати такі дані, карається штрафом від п’ ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років.

  1. Відповідно до ч. 3 коментованої статті забороняється виготовлення копій про­токолів про проведення негласних слідчих (розшукових) дій та додатків до них. Ця норма встановлює виняток із загального порядку ознайомлення з матеріалами кримі­нального провадження, що визначений ст. 290 КПК. Уведення цієї норми до коменто­ваної статті закону обумовлюється тим, що форми та методи провадження негласних слідчих (розшукових) дій та відомості, отримані в ході їх провадження, розголошен­ню не підлягають, гарантії їх нерозповсюдження забезпечуються засобами криміналь­но-правового захисту.

Стаття 255

Заходи щодо захисту інформації, яка не використовується у кримінальному провадженні

  1. Відомості, речі та документи, отримані в результаті проведення негласних слідчих (розшукових) дій, які прокурор не визнає необхідними для подальшого прове­дення досудового розслідування, повинні бути невідкладно знищені на підставі його рішення, крім випадків, передбачених частиною третьою цієї статті та статтею 256 цього Кодексу.
  2. Забороняється використання зазначених у частині першій цієї статті мате­ріалів для цілей, не пов ‘язаних з кримінальним провадженням, або ознайомлення з ними учасників кримінального провадження чи будь-яких інших осіб.
  3. Уразі якщо власник речей або документів, отриманих у результаті проведен­ня негласних слідчих (розшукових) дій, може бути зацікавлений у їх поверненні, про­курор зобов ‘язаний повідомити його про наявність таких речей або документів у розпорядженні прокурора та з ‘ясувати, чи бажає він їх повернути. Допустимість дій, передбачених цією частиною, та час їх вчинення визначаються прокурором з ура­хуванням необхідності забезпечення прав та законних інтересів осіб, а також запо­бігання завданню шкоди для кримінального провадження.
  4. Знищення відомостей, речей та документів здійснюється під контролем про­курора.
  5. Знищення відомостей, речей та документів, отриманих у результаті прове­дення негласних слідчих (розшукових) дій, не звільняє прокурора від обов ‘язку здій­снення повідомлення згідно з вимогами статті 253 цього Кодексу.
    1. Під результатом негласних слідчих (розшукових) дій слід розуміти сукупність отриманих внаслідок їх проведення відомостей, що вказують на ознаки вчинення зло­чину, осіб, що їх вчинили, а також інформацію щодо осіб, які ухиляються від кримі­нальної відповідальності, органів досудового розслідування чи суду або від кримі­нального покарання. У ході здійснення негласних слідчих (розшукових) дій відповід­но можуть бути здобуті документи (копії), які містять фактичні дані про злочинні діяння окремих осіб і груп, об’єкти матеріального світу (речі й предмети), властивос­ті, якості й стан яких об’єктивно пов’язані зі злочинною діяльністю, або такі, що були знаряддям злочину, й усі інші матеріальні об’ єкти, які можуть бути засобами виявлен­ня, розкриття та розслідування злочину і використані як приводи та підстави для початку кримінального провадження, прийняття інших процесуальних рішень, а також для отримання фактичних даних, що можуть використовуватись у доказуванні.
    2. Частина 2 коментованої статті забороняє використання матеріалів негласних слідчих (розшукових) дій, не пов’язаних з кримінальним провадженням або ознайом­лення з ними учасників кримінального провадження чи будь-яких інших осіб.

Як правило, не всі матеріали негласних слідчих (розшукових) дій мають бути ви­користані в доказуванні на досудових та судових стадіях кримінального провадження. Отримані за результатами їх провадження відомості можуть використовуватись у кри­мінальному провадженні з урахуванням належності та допустимості та достовірнос­ті фактичних даних, що закріплені матеріалами документування негласних слідчих (розшукових) дій (статті 85, 86 КПК). Таким чином, у разі прийняття прокурором рішення про недоцільність використання у кримінальному провадженні виділених з-поміж інших матеріалів негласних слідчих (розшукових) дій, він приймає рішення про невідкладне знищення таких матеріалів (речей, документів тощо).

  1. Якщо прокурору стало відомо про зацікавленість власника цих речей або до­кументів у їх поверненні, прокурор вирішує дане питання у порядку, встановленому ст. 100, ч. 3 ст. 255 КПК, та може повернути ці речі або документи зацікавленій особі. Допустимість дій, передбачених цією частиною, та час їх вчинення визначається про­курором з урахуванням необхідності забезпечення прав і законних інтересів осіб, а також запобігання завданняю шкоди для кримінального провадження.

У випадках якщо речі, отримані в результаті проведення негласних слідчих (роз- шукових) дій, обмежені в обігу та прокурор не вважає за доцільне використовувати у кримінальному провадженні, з метою їх повернення власник має представити про­курору документи, на підставі яких ці речі могли в нього перебувати.

Прийнявши рішення про недоцільність використання у кримінальному проваджен­ні предметів, документів та речей, що були вилучені в ході проведення негласних слідчих (розшукових) дій, та повернення їх власнику, прокурор зобов’язаний здійсни­ти це на тому етапі кримінального провадження, що не зашкодить охоронюваним законним правам та інтересам осіб, що були задіяні або обізнані в проведенні цих дій, організаційно-тактичним цілям кримінального провадження, а також гарантуватиме недопущення розголошення факту та методів провадження негласних слідчих (роз- шукових) дій

У разі відсутності власника або його відмови в поверненні йому матеріалів неглас­них слідчих (розшукових) дій, відомості, а також речі, предмети та документи, що не мають особливої цінності, які прокурор не визнає необхідними для подальшого про­ведення досудового розслідування, повинні бути невідкладно знищені на підставі його рішення. Цінні речі, предмети, документи, отримані за результатами проведення не­гласних слідчих (розшукових) дій, за умови, що власник їх невідомий або відмовляєть­ся їх прийняти, у встановленому законом порядку звертаються у дохід держави.

  1. Відповідно до ч. 4 коментованої статті на прокурора покладається обов’язок контролю за знищенням відомостей, речей та документів, отриманих за результатами проведення негласних слідчих дій. Це не означає, що прокурор зобов’язаний безпо­середньо виконувати дії, направлені на знищення матеріалів негласних слідчих (роз- шукових) дій, а також предметів і документів, отриманих за результатами їх прове­дення. Проте прокурор зобов’язаний контролювати такі дії, доручивши їх безпосеред­нє виконання слідчому, оперативному підрозділові. Знищення документів, речей, предметів, речовин, отриманих внаслідок провадження негласних слідчих (розшуко- вих) дій, оформлюється актом, який підписується учасниками цієї дії та затверджу­ється прокурором.
  2. Частина 5 коментованої статті покладає на прокурора обов’язок письмового повідомлення осіб про проведення щодо них негласних слідчих (розшукових) дій, навіть якщо такі матеріали знищено. Строки повідомлення визначені ст. 253 КПК з урахуванням наявності або відсутності загроз для досягнення мети досудового роз­слідування, суспільної безпеки, життя або здоров’я осіб, які причетні до проведення негласних слідчих (розшукових) дій. Відповідне повідомлення про факт і результати негласної дії повинні бути здійснені протягом 12 місяців після її припинення, але не пізніше звернення до суду з обвинувальним актом.

Стаття 256

Використання результатів негласних слідчих (розшукових) дій у доказуванні

  1. Протоколи щодо проведення негласних слідчих (розшукових) дій, аудіо- або ві- деозаписи, фотознімки, інші результати, здобуті за допомогою застосування тех­нічних засобів, вилучені під час їх проведення речі і документи або їх копії можуть використовуватися в доказуванні на тих самих підставах, що і результати прове­дення інших слідчих (розшукових) дій під час досудового розслідування.
    1. Особи, які проводили негласні слідчі (розшукові) дії або були залучені до їх про­ведення, можуть бути допитані як свідки. Допит цих осіб може відбуватися із збереженням у таємниці відомостей про цих осіб та із застосуванням щодо них відповідних заходів безпеки, передбачених законом.
    2. Уразі використання для доказування результатів негласних слідчих (розшуко­вих) дій можуть бути допитані особи, з приводу дій або контактів яких проводили­ся такі дії. Такі особи повідомляються про проведення негласних слідчих (розшукових) дій тільки щодо них у строк, передбачений статтею 253 цього Кодексу, і в тому обсязі, який зачіпає їх права, свободи чи інтереси.
    3. Проведення негласних слідчих (розшукових) дій має на меті виявлення та фік­сацію інформації, що вказує на ознаки підготовлюваного, вчинюваного або вчинено­го злочину, за умови, що в інший спосіб отримати відповідні відомості органам до- судового розслідування не вдалося. Негласні слідчі (розшукові) дії, регламентовані цією главою КПК, проводяться в конспіративний спосіб, що забезпечує можливість отримання інформації про підготовку та вчинення злочинів приховано від осіб, проти­правні дії яких документуються. Документування протиправної діяльності через про­ведення негласних слідчих дій може здійснюватися лише у випадках, коли запобігти вчиненню злочину або розкрити злочин іншими засобами неможливо. Отримана внаслідок проведення негласних слідчих (розшукових) дій інформація забезпечує можливість слідчому встановити реальну картину розслідуваної події злочину, оскіль­ки особи, що є об’єктами проведення негласних слідчих (розшукових) дій, не підозрю­ючи, що за ними ведеться спостереження, а також, що їх протиправні дії фіксуються за допомогою технічних засобів, ведуть себе невимушено, таким чином розкриваючи своїми діями свої плани та наміри щодо вчинення злочинних посягань, та можуть обмінюватися зі своїми спільниками та іншими особами інформацією, що викриває їх протиправну антисуспільну діяльність.

Організаційно-тактичні засади проведення кожної із негласних слідчих (розшуко- вих) дій, закріплених гл. 21 КПК, є захищеною законом таємницею, їх правова регла­ментація забезпечується підзаконними нормативними актами суб’єктів, уповноваже­них на їх проведення.

Під результатом негласних слідчих (розшукових) дій слід розуміти сукупність отриманих внаслідок їх проведення відомостей, що вказують на ознаки вчинення зло­чину, осіб, що їх вчинили, а також інформації щодо осіб, які ухиляються від кримі­нальної відповідальності, органів досудового розслідування чи суду або від кримі­нального покарання. Інформація, отримана відповідно мети проведення негласних слідчих (розшукових) дій та зафіксована на матеріальні носії є матеріалами негласних слідчих (розшукових) дій. Обов’язковими вимогами до матеріалів негласних слідчих (розшукових) дій слід вважати те, що вони відображають інформацію, здобуту відпо­відно до мети кримінального провадження та зафіксовану у порядку, визначеному законодавчими та відомчими актами. Внаслідок проведення негласних слідчих (роз- шукових) дій можуть бути отримані документи (копії), які містять фактичні дані про злочинні діяння окремих осіб і груп, об’ єкти матеріального світу (речі й предмети) властивості, якості й стан яких об’єктивно пов’язані зі злочинною діяльністю, або такі, що були знаряддям злочину, й усі інші матеріальні об’єкти, які можуть бути засобами виявлення, розкриття та розслідування злочину і використані як приводи та підстави для початку кримінального провадження та прийняття інших процесуальних рішень, а також для отримання фактичних даних, що можуть використовуватись у доказуванні. Під копією слід розуміти документ, що відтворює інформацію документа-оригінала, а також його зовнішні ознаки (або їх частини) з обов’язковою позначкою «копія». Копії з документів, що містять сліди кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи об­ставини, що встановлюються під час кримінального провадження згідно з положення­ми ст. 98 КПК, та оформлені як додатки до протоколу негласної слідчої (розшукової) дії (статті 104-106, 252 КПК), можуть використовуватися у доказуванні.

Згідно з вимогами ч. 1 коментованої статті за результатами проведення кожної із негласних слідчих (розшукових) дій складається протокол. Додатками до протоколу є матеріальні носії інформації, предмети і документи, отримані за результатами про­ведення цих негласних слідчих (розшукових) дій. Залежно від специфіки негласної слідчої (розшукової) дії за її результатами можуть бути сформовані різні додатки. Зокрема, за результатами аудіоконтролю особи або аудіоконтролю місця додатками до протоколу виступатимуть фонограми запису розмов, зафіксовані на аналогових чи цифрових носіях, за результати накладення арешту на кореспонденцію, її огляду та виїмки додатками до протоколу можуть виступати предмети й документи, що пере­силалася у відправленнях, або копії таких документів, матеріали фото- кінозйомки негласних слідчих дій із огляду, виїмки телеграфно-поштових відправлень тощо. Про­токол за результатами проведення негласної слідчої (розшукової) дії складається осо­бою, що її проводила, до змісту вносяться необхідні відомості щодо дати й місця складення протоколу, виду проведеної негласної слідчої (розшукової) дії з посиланням на норму КПК, відомості щодо уповноваженої особи, що дала дозвіл на її проведення, дати початку й закінчення, строку проведення, отримані результати. Хід проведення окремих негласних слідчих (розшукових) дій може фіксуватися за допомогою техніч­них засобів. Результати технічного документування ходу провадження негласних слідчих (розшукових) дій також можуть використовуватись у доказуванні на судових стадіях кримінального провадження.

Протоколи з додатками негласних слідчих (розшукових) дій після закінчення їх провадження та до моменту віддання обвинуваченого до суду зберігаються у проку­рора, який здійснює процесуальне керівництво досудовим розслідуванням та відпо­відає за їх збереження. На судових стадіях кримінального провадження суд досліджує протоколи з додатками негласних слідчих (розшукових) дій, у необхідних випадках до участі запрошується спеціаліст, який надає необхідні консультації або допомогу в експлуатації технічних засобів, які використовувалися під час проведення досудо- вого розслідування.

  1. Відповідно до ч. 2 цієї статті закону на будь-якій стадії кримінального прова­дження особи, які проводили негласні слідчі (розшукові) дії або були залучені до їх проведення, можуть бути допитані як свідки. Допит вказаних осіб може мати на меті здійснення перевірки законності проведених негласних слідчих (розшукових) дій та отримання консультацій або роз’ яснень фахівця щодо змісту отриманих за ними ре­зультатів. Оскільки організаційно-тактичні засади проведення кожної із негласних слідчих дій є захищеною законом таємницею, з якою може бути обізнане лише вузьке коло фахівців, з метою нерозголошення форм та методів їх проведення відомості, що можуть призвести до розконспірації методики негласних слідчих (розшукових) дій, розголошенню не підлягають. У виняткових випадках окремі відомості можуть бути розкриті для всебічного, повного, неупередженого дослідження обставин криміналь­ного провадження, за умови, що досудове розслідування та судове провадження здійснюються із дотриманням режиму секретності.

Цією ж нормою статті Кодексу закріплено, що допит осіб, які проводили негласні слідчі (розшукові) дії або були залучені до їх проведення, може відбуватися із збере­женням у таємниці відомостей про цих осіб та із застосуванням щодо них відповідних заходів безпеки, передбачених законом. Розголошення на досудовому розслідуванні та на стадіях судового розгляду матеріалів кримінального провадження відомостей стосовно осіб, які безпосередньо проводили негласні слідчі (розшукові) дії, у пере­важній більшості випадків може створити загрозу як їх особистій безпеці, так і за­вдати шкоди членам їх сімей. Окрім того, оприлюднення у ході кримінального про­вадження персональних даних осіб, які проводили чи брали участь у проведенні не­гласних слідчих (розшукових) дій, зробить неможливим подальше їх використання на відповідній ділянці роботи, адже щодо того, ким є і чим замається ця людина, буде обізнана невизначена кількість осіб, що брали участь у кримінальному провадженні. Тому за умови необхідності допиту вказаної категорії осіб на будь-якій стадії кримі­нального провадження щодо них слід застосовувати передбачені законом заходи без­пеки. Нерозголошення відомостей може забезпечуватися шляхом обмеження їх вне­сення до матеріалів кримінального провадження. Прийнявши рішення про застосу­вання заходів безпеки, слідчий, прокурор або суд виносить мотивовану постанову або ухвалу про зміну в матеріалах кримінального провадження прізвища, імені, по бать­кові особи, що проводила або брала участь у проведенні негласних слідчих (розшу­кових) дій на псевдонім. Надалі у процесуальних документах зазначається лише псевдонім, а інші дані зазначаються лише у постанові (ухвалі) про зміну анкетних даних. Ця постанова до матеріалів кримінального провадження не додається, а збері­гається окремо в органі, який здійснює досудове розслідування.

Допит співробітників оперативних підрозділів, які проводили негласні слідчі (роз­шукові) дії або були залучені до їх проведення, може здійснюватись відповідно вимог ст. 232 КПК, із мікшуванням звуку та відповідним форматом трансляції відеозобра- ження, що не дозволить упізнати цю особу.

  1. У випадку використання для доказування результатів негласних слідчих (роз- шукових) дій можуть бути допитані особи, з приводу дій або контактів яких проводи­лися відповідні дії. Такими особами можуть бути безпосередньо підозрюваний, об­винувачений або особи, що контактували із підозрюваними або обвинуваченими та обізнані в їх протиправній діяльності, що зафіксовано у матеріалах, сформованих за результатами проведення негласних слідчих (розшукових) дій. Ці особи повідомля­ються про проведення негласних слідчих (розшукових) дій тільки щодо них у строки, передбачені ст. 253 КПК, і в тому обсязі, який зачіпає їх права, свободи чи інтереси.

Стаття 257

Використання результатів негласних слідчих (розшукових) дій в інших цілях або передання інформації

  1. Якщо в результаті проведення негласної слідчої (розшукової) дії виявлено озна­ки кримінального правопорушення, яке не розслідується у даному кримінальному провадженні, то отримана інформація може бути використана в іншому криміналь­ному провадженні тільки на підставі ухвали слідчого судді, яка постановляється за клопотанням прокурора.

Слідчий суддя розглядає клопотання згідно з вимогами статей 247 та 248 цього Кодексу і відмовляє у його задоволенні, якщо прокурор, крім іншого, не доведе закон­ність отримання інформації та наявність достатніх підстав вважати, що вона свідчить про виявлення ознак кримінального правопорушення.

  1. Передання інформації, одержаної внаслідок проведення негласних слідчих (роз­шукових) дій, здійснюється тільки через прокурора.
  2. Відповідно вимог цього закону кримінальне провадження розпочинається після внесення до ЄРДР відомостей про вчинений злочин. У передбачених законом випадках та з дотриманням встановленого порядку, з метою розслідування злочинів можуть про­водитись негласні слідчі (розшукові) дії, за результатами яких може бути отримано ін­формацію як щодо мети їх проведення, так і інші відомості, зокрема, про приватне життя підозрюваного, обвинуваченого у вчиненні злочину, окремих осіб, що контакту­ють з ними. Конституція України, КПК та інші законодавчі акти України гарантують збереження в таємниці та нерозповсюдження інформації приватного характеру, окрім відомостей, що вказують на вчинення заборонених законом дій. Проте нерідко внаслідок проведення негласних слідчих (розшукових) дій отримується інформація про інші кри­мінальні правопорушення, вчинені підозрюваними, обвинуваченими, або здобуваються відомості про вчинення кримінальних правопорушень іншими особами, що контакту­вали із об’ єктами провадження негласних слідчих (розшукових) дій. Відповідно до вимог КПК про отримання такої інформації суб’єктом, що проводив негласну слідчу (розшукову) дію, складається протокол, до якого можуть приєднуватися додатки, що є матеріальними носіями інформації, отриманої внаслідок їх проведення.

Частина 1 коментованої статті КПК визначає порядок використання такої інфор­мації та вказує, що коли за результатами негласної слідчої (розшукової) дії виявлено ознаки кримінального правопорушення, що не розслідується у даному кримінальному провадженні, то отримана інформація може бути використана в іншому кримінально­му провадженні тільки на підставі ухвали слідчого судді, яка виноситься за клопотан­ням прокурора. Згідно зі змістом цієї норми, якщо за результатами негласної слідчої (розшукової) дії отримано відомості про вчинене кримінальне правопорушення, про­курор, уповноважений здійснювати процесуальне керівництво досудовим розсліду­ванням, перевіряє, чи внесені відомості про його вчинення до ЄРДР, тобто чи здій­снюється будь-яким компетентним слідчим підрозділом досудове розслідування цього кримінального правопорушення. Якщо в ЄРДР не зафіксовано відповідної ін­формації, прокурор готує мотивоване клопотання щодо надання дозволу на викорис­тання результатів негласних слідчих (розшукових) дій з метою розпочати досудове розслідування, з яким звертається до слідчого судді, який відповідно до ст. 247 КПК має право розглядати таке звернення. Крім того, клопотання до слідчого судді вно­ситься прокурором із дотриманням ч. 2 ст. 248 КПК, ухвала суду повинна відповідати вимогам, встановленим ч. 4 ст. 248 КПК.

Якщо отримано інформацію щодо кримінального правопорушення, розслідування якого вже здійснюється компетентними суб’єктами, прокурор звертається до слідчо­го судді щодо отримання дозволу на передачу цієї інформації органу, що веде досудо- ве розслідування. До клопотання прокурор додає витяг з ЄРДР, протокол з додатками, складений за результатами негласної слідчої (розшукової) дії, а також матеріали аудіо- чи відеофіксації ходу їх проведення, якщо вона здійснювалась. За результатами пред­ставлених матеріалів слідчий суддя виносить ухвалу, в якій надає дозвіл на викорис­тання результатів негласної слідчої (розшукової) дії в іншому кримінальному прова­дженні або відмовляє в ньому. Обов’язковою умовою задоволення клопотання про дозвіл на використання зазначених матеріалів є доведення прокурором законності отримання інформації та наявність достатніх підстав вважати, що вона свідчить про виявлення ознак кримінального правопорушення.

  1. Частина 2 коментованої статті визначає, що передання інформації, одержаної внаслідок проведення негласних слідчих (розшукових) дій, здійснюється тільки через прокурора. Прокурор, одержавши ухвалу слідчого судді про дозвіл на використання інформації, отриманої при проведенні негласної слідчої (розшукової) дії в іншому кри­мінальному провадженні, у випадках, коли таке провадження розпочато, вносить від­повідні відомості до ЄРДР. Він доручає органу досудового розслідування його прове­дення і направляє до нього ухвалу слідчого судді та відповідні матеріали негласної слідчої (розшукової) дії. Якщо таке досудове розслідування вже проводиться і проце­суальний контроль його здійснює інший прокурор, то прокурор, який отримав ухвалу слідчого судді про дозвіл на використання інформації, здобутої при проведенні неглас­ної слідчої (розшукової) дії в іншому кримінальному провадженні, передбачає її пере- дання разом із матеріалами негласної слідчої (розшукової) дії цьому прокурору.

Постановлення слідчим суддею ухвали про відмову в наданні дозволу на викорис­тання відомостей, отриманих за результатами негласної слідчої (розшукової) дії в ін­шому кримінальному провадженні, не перешкоджає повторному зверненню прокуро­ра за наявності більш обґрунтованих підстав.

  • 2. Втручання у приватне спілкування

Стаття 258

Загальні положення про втручання у приватне спілкування

  1. Ніхто не може зазнавати втручання у приватне спілкування без ухвали слід­чого судді.
  2. Прокурор, слідчий за погодженням з прокурором зобов’язаний звернутися до слідчого судді з клопотанням про дозвіл на втручання у приватне спілкування в по­рядку, передбаченому статтями 246, 248, 249 цього Кодексу, якщо будь-яка слідча (розшукова) дія включатиме таке втручання.
  3. Спілкуванням є передання інформації у будь-якій формі від однієї особи до іншої безпосередньо або за допомогою засобів зв ‘язку будь-якого типу. Спілкування є при­ватним, якщо інформація передається та зберігається за таких фізичних чи юри­дичних умов, при яких учасники спілкування можуть розраховувати на захист інфор­мації від втручання інших осіб.
  4. Втручанням у приватне спілкування є доступ до змісту спілкування за умов, якщо учасники спілкування мають достатні підстави вважати, що спілкування є приватним. Різновидами втручання в приватне спілкування є:
    • аудіо-, відеоконтроль особи;
    • арешт, огляд і виїмка кореспонденції;
    • зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж;
    • зняття інформації з електронних інформаційних систем.
  5. Втручання у приватне спілкування захисника, священнослужителя з підозрю­ваним, обвинуваченим, засудженим, виправданим заборонене.
  6. Право особи на недоторканність особистого (приватного) життя особи є одним із фундаментальних прав людини, що визначається Конституцією України та міжна­родними нормативно-правовими актами у галузі прав людини – ЗДПЛ, ЄКЗПЛ, МПГПП та ін. Резолюцією ПАРЄ № 428 (1970 р.) визначено, що приватність є «пра­вом жити своїм особистим життям з мінімальним стороннім втручанням».

Зокрема, згідно зі ст. 12 ЗДПЛ «ніхто не може зазнавати безпідставного втручання у його особисте та сімейне життя, безпідставного посягання на недоторканність його житла, таємницю його кореспонденції або на його честь і репутацію. Кожна людина має право на захист законом від подібних втручань чи посягань». Стаття 8 КЗПЛ також проголошує право особи на приватність та зазначає, що «кожен має право на повагу до його приватного і сімейного життя, до житла і до таємниці кореспонденції».

Право на приватність є комплексним правом, що включає в себе територіальну, комунікаційну, інформаційну, фізичну приватність. Відповідно ст. 30 Конституції України захищає недоторканність житла (територіальну приватність), ст. 31 – таєм­ницю листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції (комуні­каційну приватність), ст. 32 передбачає заборону збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди (інформаційна при- ватність), а ст. 28 передбачає заборону піддавати особу без її вільної згоди медичним, науковим чи іншим дослідам (фізична приватність).

Обмеження прав особи, задекларованих статтями 30, 31, 32 Конституції України, здійснюється у встановлених законом випадках та за рішенням суду. Спираючись на конституційні положення, КПК регламентує підстави та порядок втручання у при­ватне спілкування та у ст. 258 встановлює загальні засади провадження негласних слідчих (розшукових) дій, пов’язаних із обмеженням права особи на приватність.

Приватне життя можна визначити як фізичну і духовну сферу, підконтрольну самій людині, тобто сферу, захищену від зовнішнього спрямованого впливу. Приватність («правейсі») означає певну якість життя, що визначається реальною можливістю людини здійснювати автономію і свободу у тій сфері життя, яка може вважатися «при­ватною». Цей термін може вживатися і щодо права людини на автономію і свободу приватного життя, права на захист від втручання в нього інших людей, органів влади, громадських організацій і державних інституцій. У США терміном «правейсі» позна­чають різні аспекти особистого життя людини: її індивідуальні особливості, сферу особистих відносин, інтимного життя, звичок, стану здоров’я, змісту поштових, теле­графних повідомлень тощо.

Частина 1 ст. 258 КПК, спираючись на конституційні положення, вказує, що ніхто не може зазнавати втручання у приватне спілкування без ухвали слідчого судді.

  1. Прокурор, слідчий за погодженням з прокурором зобов’язаний звернутися до слідчого судді з клопотанням про дозвіл на втручання у приватне спілкування у вста­новленому кримінальним процесуальним законом порядку, якщо будь-яка слідча (розшукова) дія включатиме таке втручання. Порядок внесення клопотання до слід­чого судді та його розгляд регламентується ст. 246, 248, 249 КПК. Як юридична під­става на втручання у приватне спілкування виступає ухвала слідчого судді про дозвіл на його проведення слідчим або за його дорученням оперативним підрозділом.

За змістом коментованої статі, якщо слідчим суддею постановлено ухвалу про відмову в наданні дозволу на втручання в приватне спілкування, клопотання слідчого, погоджене з прокурором, клопотання прокурора може бути внесено повторно лише у разі додаткового обґрунтування необхідності здійснення втручання в приватне спіл­кування. У клопотанні, що вноситься повторно, вказуються нові відомості, що об­ґрунтовують необхідність проведення негласних слідчих (розшукових) дій, пов’язаних із втручанням у приватне спілкування.

  1. Нормами КПК регламентується порядок здійснення втручання у приватне спіл­кування, зокрема, ч. 3 ст. 258 КПК закріплює, що спілкуванням є передання інформа­ції у будь-якій формі від однієї особи до іншої безпосередньо або за допомогою засо­бів зв’язку будь-якого типу. Окремим видом спілкування є приватне спілкування, його визначення міститься у цій же статті: «Спілкування є приватним, якщо інформація передається та зберігається за таких фізичних чи юридичних умов, при яких учасни­ки спілкування можуть розраховувати на захист інформації від втручання інших осіб». Таким чином, якщо учасники спілкування застосували необхідні запобіжні заходи, що, на їх думку, перешкоджають розповсюдженню обмінюваної інформації, спілку­вання слід вважати приватним і втручання до нього у ході провадження негласних слідчих (розшукових) дій вимагає рішення слідчого судді.
  2. Частина 4 коментованої статті закріплює поняття втручання у приватне спілку­вання та його різновиди. Так, втручанням у приватне спілкування є доступ до змісту спілкування за умов, якщо учасники спілкування мають достатні підстави вважати, що спілкування є приватним. Різновидами втручання в приватне спілкування є:
  • аудіо-, відеоконтроль особи;
  • арешт, огляд і виїмка кореспонденції;
  • зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж;
  • зняття інформації з електронних інформаційних систем.

Відповідно до змісту цієї статті не буде втручанням у приватне спілкування до­кументування у ході проведення негласних слідчих (розшукових) дій публічних ви­ступів, масових зборів, мітингів та демонстрацій, де присутні на них особи проголо­шують певну інформацію відкрито, з метою її оприлюднення та розповсюдження. Не становитиме також втручання у приватне спілкування аудіо-, відеоконтроль дій та розмов осіб, що перебувають у місцях тимчасового утримання затриманих за підозрою у вчиненні злочину, місцях позбавлення волі, оскільки такі заходи спрямовані на за­безпечення внутрішнього режиму цих установ.

Якщо зняття інформації з електронних інформаційних мереж не пов’язане із по­доланням системи логічного захисту, негласні слідчі (розшукові) дії, спрямовані на пошук та фіксацію цієї інформації, що є загальнодоступною, також не є втручанням у приватне спілкування.

  1. Кримінальний процесуальний закон у ч. 5 коментованої статті містить заборону на втручання у приватне спілкування захисника, священнослужителя з підозрюваним, обвинуваченим, засудженим, виправданим. Це означає, що негласні слідчі (розшуко­ві) дії, спрямовані на втручання в приватне спілкування захисника, священнослужи­теля із підозрюваним, обвинуваченим, засудженим, виправданим, у кримінальному провадженні не проводяться з метою забезпечення адвокатської таємниці та таємни­ці сповіді.

КК (статті 162, 163) передбачає настання кримінальної відповідальності за неза­конне втручання в приватне спілкування, у випадках:

  • незаконного проникнення до житла чи до іншого володіння особи, незаконного проведення в них огляду чи обшуку, а так само незаконного виселення чи інших дій, що порушують недоторканність житла громадян, а також тих самих дій, вчинених службовою особою або із застосуванням насильства чи з погрозою його застосування;
  • порушення таємниці листування, телефонних розмов, телеграфної чи іншої кореспонденції, що передаються засобами зв’язку або через комп’ютер; вчинення тих же самих дій щодо державних чи громадських діячів або вчинених службовою осо­бою, або з використанням спеціальних засобів, призначених для негласного зняття інформації.

Стаття 259

Збереження інформації

  1. Якщо прокурор має намір використати під час судового розгляду як доказ ін­формацію, отриману внаслідок втручання у приватне спілкування, або певний її фрагмент, він зобов’язаний забезпечити збереження всієї інформації або доручити слідчому забезпечити збереження.
  2. За результатами проведення негласних слідчих (розшукових) дій може бути отримано інформацію, що вказує на ознаки вчинення в діях окремих осіб злочину. Ця інформація документується у порядку, встановленому законом та відомчими норма­тивними актами органів, що мають право ведення оперативно-розшукової діяльності. Після закінчення негласних слідчих дій за їх результатами складається протокол, який разом з відповідними додатками підлягає використанню у доказуванні на судових стадіях кримінального провадження. Додатками до протоколу є, як правило, пред­мети і документи, або певні носії інформації. З метою забезпечення представлення стороною обвинувачення до суду як доказів додатків до протоколу про проведення негласних слідчих дій, прокурор повинен застосувати заходи щодо їх збереження.

Додатки до протоколу про проведення негласних слідчих (розшукових) дій можуть зберігатися у прокурора, або у випадках, якщо це неможливо, в органі, що здійснював забезпечення безпосереднього виконання негласних слідчих (розшукових) дій. З цією метою прокурор вносить припис до органу досудового розслідування щодо необхід­ності забезпечення заходів зі збереження матеріальних носіїв інформації, отриманих за результатами проведення конкретної негласної слідчої (розшукової) дії. Зокрема, у суб’єкта оперативно-розшукової діяльності можуть за рішенням прокурора зберіга­тися первинні носії та технічні засоби фіксації інформації.

Предмети, речі, документи, отримані за результатами проведення негласних слід­чих (розшукових) дій, які можуть виступати речовими доказами підготовки або вчи­нення злочину, зберігаються у порядку, визначеному спільним наказом Генеральної прокуратури України, Державної податкової адміністрації України, Верховним Судом України, Міністерством внутрішніх справ України, Служба безпеки України, Держав­ної судової адміністрації України від 27 серпня 2010 р. N° 51/401/649/471/23/125 «Про затвердження та введення в дію Інструкції про порядок вилучення, обліку, зберігання та передачі речових доказів у кримінальних справах, цінностей та іншого майна ор­ганами дізнання, досудового слідства і суду».

Збереження інформації, отриманої внаслідок втручання у приватне спілкування, з дотриманням вимог ст. 100 КПК повинно забезпечуватись прокурором. Прокурор може доручити слідчому забезпечити збереження цієї інформації в порядку, визна­ченому цим Кодексом.

Стаття 260

Аудіо-, відеоконтроль особи

  1. Аудіо-, відеоконтроль особи є різновидом втручання у приватне спілкування, яке проводиться без її відома на підставі ухвали слідчого судді, якщо є достатні під­стави вважати, що розмови цієї особи або інші звуки, рухи, дії, пов ‘язані з її діяль­ністю або місцем перебування тощо, можуть містити відомості, які мають зна­чення для досудового розслідування.
  2. З метою розкриття та розслідування злочинів органами досудового розсліду­вання можуть проводитись негласні слідчі (розшукові) дії з аудіо- та відеоконтролю особи. Проведення вказаних негласних слідчих (розшукових) дій полягає у системі організаційно-правових та управлінських заходів органів досудового розслідування, спрямованих на конспіративну фіксацію технічними засобами ознак підготовлювано- го, вчинюваного або вчиненого злочину. Проведення вказаних негласних слідчих (розшукових) дій допускається лише у випадках, якщо іншим способом отримати інформацію про ці протиправні діяння неможливо. Дозвіл на проведення таких не­гласних слідчих (розшукових) дій дає слідчий суддя, у порядку, передбаченому стат­тями 246, 248, 250 КПК.

Аудоіконтроль та відеоконтроль особи є негласними слідчими (розшуковими) ді­ями, що пов’язані із втручанням у приватне спілкування цих осіб та обмежують їх конституційні права, задекларовані статтями 30, 32 Конституції України

Шляхом аудіо- та відеоконтролю особи може здійснюватися спостереження за діями та розмовами окремих осіб у житлі або іншому володінні особи або ж в інших приміщеннях, транспортних засобах, інших місцях, що не є житлом чи іншим воло­дінням особи. Аудіоконтроль особи полягає у прослуховуванні та фіксації розмов, що відбуваються у зазначених об’єктах. Негласні слідчі (розшукові) дії із аудіоконтролю особи проводяться за допомогою спеціальних технічних засобів фіксації інформації. Порядок проведення таких негласних (розшукових) слідчих дій визначається відо­мчими нормативно-правовими актами. Аудіоконтроль особи може проводитись як безпосередньо слідчим, що розслідує злочин, а також за його дорученням уповнова­женими оперативними підрозділами (ст. 41, ч. 6 ст. 246 КПК). Аудіоконтроль особи може здійснюватися епізодично (на час відвідування цією особою певних місць, про­ведення зустрічей) або безперервно, на проміжок часу, визначений у рішенні слідчо­го судді, що надав дозвіл на його проведення (ст. 249 КПК). Безперервний аудіокон- троль з фіксацією та обробкою отриманої за ним інформації здійснюється, як правило, цілодобово.

Організація та проведення такої негласної слідчої (розшукової) дії переважним чином може відбуватися за участі спеціальних підрозділів уповноважених законом органів, що мають право ведення оперативно-розшукової діяльності. Спеціально під­готовлені фахівці оперативно-розшукових органів забезпечують впровадження спе­ціальних технічних засобів та процес фіксації й обробки отриманої інформації. Ауді- оконтроль особи також може проводитись без участі оперативних підрозділів, за умови, якщо технічна фіксація результатів негласної слідчої (розшукової) дії забез­печується безпосередньо слідчим.

Відеоконтроль особи здійснюється технічними засобами, що забезпечують не­гласне візуальне спостереження за діями, розмовами, поведінкою підозрюваного, обвинуваченого та осіб, що контактують з ними у зв’язку з їх протиправною діяльніс­тю. Відеоконтроль особи забезпечує не лише негласне спостереження за діями окре­мих осіб, але й відеозапис та аудіофіксацію інформації, що вказує на ознаки вчинення протиправних діянь. Відеоконтроль обстановки та дії осіб, їх фіксація може здійсню­ватися в житлі або іншому володінні особи, а також у приміщеннях, транспортних засобах та інших місцях, які не відносяться до житла та не є іншим володінням особи. Відеоконтроль особи, як правило, здійснюється за участю спеціальних підрозділів, що забезпечують впровадження та експлуатацію спеціальних технічних засобів. Про­ведення цього заходу дозволяє виявляти та фіксувати інформацію, що свідчить про підготовку або вчинення окремими особами тяжких та особливо тяжких злочинів; з’ ясовувати місця збереження предметів, документів, а також інших матеріалів, що становлять інтерес для органів досудового розслідування. Відеозапис дозволяє більш детально вивчити дії контрольованих осіб, одержувати зображення предметів, що знаходяться у контрольованому об’ єкті, – тобто отримувати максимально об’ єктивну інформацію, що стосується протиправної діяльності підозрюваного або обвинуваче­ного у вчиненні кримінального правопорушення.

За результатами проведення аудіо- та відеоконтролю особи складається протокол, який з матеріальними носіями зафіксованої інформації у встановленому законом по­рядку передається прокурору для використання у доказуванні у кримінальному про­вадженні.

За змістом ч. 6 ст. 246 КПК до участі у негласній слідчій (розшуковій) дії можуть бути залучені інші особи. Враховуючи специфіку організації та проведення аудіо-, відеоконтролю особи, до участі у цих слідчих діях можуть бути запрошені особи, які на добровільній основі надають допомогу та сприяють органам досудового розсліду­вання у порядку, визначеному законодавством України.

Стаття 261

Накладення арешту на кореспонденцію

  1. Накладення арешту на кореспонденцію особи без її відома проводиться у ви­няткових випадках на підставі ухвали слідчого судді.
  2. Арешт на кореспонденцію накладається, якщо під час досудового розслідуван­ня є достатні підстави вважати, що поштово-телеграфна кореспонденція певної особи іншим особам або інших осіб їй може містити відомості про обставини, які мають значення для досудового розслідування, або речі і документи, що мають іс­тотне значення для досудового розслідування.
  3. Накладення арешту на кореспонденцію надає право слідчому здійснювати огляд і виїмку цієї кореспонденції.
  4. Кореспонденцією, передбаченою цією статтею, є листи усіх видів, бандеролі, посилки, поштові контейнери, перекази, телеграми, інші матеріальні носії передан- ня інформації між особами.
  5. Після закінчення строку, визначеного в ухвалі слідчого судді, накладений на кореспонденцію арешт вважається скасованим.
    1. Накладення арешту на кореспонденцією особи, що підозрюється або обвинува­чується у вчиненні тяжкого чи особливо тяжкого злочину, є негласною слідчою (роз- шуковою) дією, що проводиться у виняткових випадках за рішенням слідчого судді у порядку, визначеному статтями 246, 248, 250 КПК.
    2. Відповідно до коментованої статті КПК, арешт може бути накладений на всі види поштових відправлень, визначені ЗУ «Про поштовий зв’язок».
    3. Частина 3 ст. 261 КПК надає право здійснювати огляд та виїмку кореспонденції. Зі змісту статті вбачається, що така негласна слідча (розшукова) дія не потребує отри­мання окремої ухвали слідчого судді на її проведення. У частині 2 ст. 262 КПК вказа­но, що слідчий у межах, визначених ухвалою слідчого судді, здійснює виїмку відпо­відної кореспонденції або обмежується зняттям копій чи отримання зразків з відпо­відних відправлень. Таким чином, слідчий, за погодженням прокурора, або прокурор у своєму клопотанні про отримання дозволу слідчого судді на проведення негласної слідчої (розшукової) дії «Накладення арешту на кореспонденцію», поряд з іншими вимогами ст. 248 цього Кодексу, повинен передбачити необхідність проведення огля­ду та виїмки кореспонденції. Слідчий суддя при розгляді такого клопотання, у своїй ухвалі про надання дозволу на проведення негласної слідчої (розшукової) дії (якщо немає підстав для відмови у проведенні негласних слідчих дій) передбачає строки проведення огляду та виїмки кореспонденції.

Оформлена відповідно вимог кримінального процесуального законодавства ухва­ла слідчого судді є обов’язковою для виконання керівником установи чи підприємства, що надає послуги поштового зв’язку.

  1. Частина 4 коментованої статті визначає, що кореспонденцією є листи всіх видів, бандеролі, посилки, поштові контейнери, перекази телеграми, інші матеріальні носії передання інформації між особами. Положеннями ст. 1 Закону України «Про пошто­вий зв’язок» визначено такі види кореспонденції: «Лист – поштове відправлення у вигляді поштового конверта з вкладенням письмового повідомлення або документа, розміри і маса якого встановлено відповідно до законодавства України; бандероль – поштове відправлення з друкованими виданнями, діловими паперами, предметами культурно-побутового та іншого призначення, розміри, маса і порядок упакування якого встановлено відповідно до законодавства України; посилка – поштове відправ­лення з предметами культурно-побутового та іншого призначення, не забороненими законодавством до пересилання, розмір, маса якого встановлено відповідно до зако­нодавства України; переказ грошових коштів (поштовий переказ) – послуга поштово­го зв’язку щодо виконання доручення користувача на пересилання та виплату адре­сату зазначеної ним суми грошей; поштова картка – поштове відправлення у вигляді стандартного бланка, що містить відкрите письмове повідомлення; секограми – пись­мові повідомлення, написані секографічним способом, друковані видання для сліпих, кліше із знаками секографії, що подаються у відкритому вигляді, а також звукові за­писи та спеціальний папір, призначені виключно для сліпих, за умови, що вони від­правляються офіційно визнаними установами для сліпих або на їх адресу; дрібний пакет – міжнародне рекомендоване поштове відправлення із зразками товарів, дріб­ними предметами подарункового та іншого характеру, розміри, маса і порядок упаку­вання якого встановлено відповідно до законодавства України; поштовий контейнер – спеціалізований контейнер, призначений для перевезень та тимчасового зберігання пошти; телеграма – документальне повідомлення, лист або інформація, які переда­ються способами телеграфного зв’язку; радіограма – повідомлення, що передається радіотелеграфом».

Слід звернути увагу на те, що поряд з вищевказаним, у контексті ч. 4 ст. 261 КПК під кореспонденцією розуміються також «інші матеріальні носії передання інформа­ції між особами», наприклад, обмін інформацією, що зафіксована на матеріальному носієві, через кур’єра.

Дозвіл на накладення арешту на кореспонденцію окремих осіб може бути наданий у випадках, якщо органи досудового розслідування мають обґрунтовані підстави вважати що в листах, телеграмах, посилках та іншій телеграфно-поштовій кореспон­денції підозрюваного, обвинуваченого можуть міститися предмети або документи, що мають доказове значення у кримінальному провадженні.

У клопотанні слідчого, узгодженого з прокурором, або прокурора до слідчого судді про дозвіл на накладення арешту на кореспонденцію зазначаються відомості, що перелічені у ч. 2 ст. 248 КПК, а також види поштово-телеграфної кореспонденції, що підлягають затриманню, та установа зв’язку, на керівника якої покладається обов’язок здійснювати відповідний контроль і протягом доби повідомляти про це слідчого.

Негласна слідча (розшукова) дія по накладенню арешту на кореспонденцію може виконуватись як на державних установах поштового зв’язку «Укрпошта», так і на по­штових підприємствах недержавних операторів поштового зв’язку, що надають від­повідні послуги на підставі ліцензій. Слід зазначити, що пересилання грошових пере­казів не регулюються Законом України «Про поштовий зв’язок», тому в таких випад­ках не застосовується порядок щодо накладення арешту на кореспонденцію, перед­бачений ст. 261 КПК. За таких умов арешт грошових переказів регламентується нормами Закону України «Про банки і банківську діяльність».

  1. При закінченні строку, визначеного в ухвалі слідчого судді, накладений на ко­респонденцію арешт вважається скасованим і затримана на установі зв’язку корес­понденція, яка не була вилучена слідчим, підлягає негайному відправленню адресату. Арешт також може бути скасований за рішенням прокурора, що здійснює процесу­альне керівництво досудовим розслідуванням, якщо у накладенні арешту на корес­понденцію відпала необхідність.

Стаття 262

Огляд і виїмка кореспонденції

  1. Огляд затриманої кореспонденції проводиться в установі зв ‘язку, якій доруче­но здійснювати контроль і затримувати цю кореспонденцію, за участю представ­ника цієї установи, а за необхідності – за участю спеціаліста. У присутності зазна­чених осіб слідчий вирішує питання про відкриття і оглядає затриману кореспонден­цію.
  2. При виявленні в кореспонденції речей (у тому числі речовин), документів, що мають значення для певного досудового розслідування, слідчий у межах, визначених ухвалою слідчого судді, здійснює виїмку відповідної кореспонденції або обмежується зняттям копій чи отриманням зразків з відповідних відправлень. Зняття копій чи отримання зразків здійснюється з метою збереження конфіденційності накладення арешту на кореспонденцію. Уразі необхідності особою, яка проводить огляд пошто­во-телеграфної кореспонденції, може бути прийняте рішення про нанесення на ви­явлені речі і документи спеціальних позначок, обладнання їх технічними засобами контролю, заміну речей і речовин, що становлять загрозу для оточуючих чи заборо­нені у вільному обігу, на їх безпечні аналоги.
  3. У разі відсутності речей чи документів, які мають значення для досудового розслідування, слідчий дає вказівку про вручення оглянутої кореспонденції адресату.
  4. Про кожен випадок проведення огляду, виїмки або затримання кореспонденції складається протокол згідно з вимогами цього Кодексу. У протоколі обов ‘язково за­значається, які саме відправлення були оглянуті, що з них вилучено і що має бути доставлено адресату або тимчасово затримано, з яких відправлень знято копії чи отримано зразки, а також про проведення інших дій, передбачених частиною другою цієї статті.
  5. Керівники та працівники установ зв ‘язку зобов ‘язані сприяти проведенню не­гласної слідчої (розшукової) дії і не розголошувати факт її проведення чи отриману інформацію.
    1. Положення коментованої статті регламентують проведення трьох взаємо- пов’ язаних між собою негласних слідчих (розшукових) дій – огляду, виїмки та затри­мання кореспонденції. У даному випадку під оглядом слід розуміти обстеження ко­респонденції з метою перевірки, контролю, виявлення ознак злочину. Виїмка корес­понденції – вилучення у встановленому законом порядку кореспонденції (див. ст. 261 КПК), яка знаходиться в установах зв’язку та може мати доказове значення у кримі­нальному провадженні. Тимчасове затримання – припинення у встановленому законом порядку в установі зв’язку на певний час руху кореспонденції під час проведення негласних слідчих (розшукових) дій, з метою виявлення ознак кримінального право­порушення.

Огляд і виїмка кореспонденції слідчим може бути проведена на підставі ухвали слідчого судді, якою накладено арешт на кореспонденцію. Керівник установи зв’язку повідомляє слідчого про затриману кореспонденцію. Процесуальний огляд затриманої кореспонденції проводиться в установі зв’язку, якій доручено здійснювати контроль і затримувати цю кореспонденцію. Участь в огляді арештованої кореспонденції бере представник установи зв’язку, слідчий може також запросити спеціаліста, що сприя­тиме у проведенні цієї слідчої дії. У присутності зазначених осіб слідчий вирішує питання про відкриття і оглядає затриману кореспонденцію. З метою забезпечення конспірації цієї негласної слідчої (розшукової) дії арештована кореспонденція має бути відкрита в такий спосіб, що забезпечує цілісність упаковки і відсутність будь- яких ознак доступу до кореспонденції органами досудового розслідування, що забез­печується кваліфікованим спеціалістом.

  1. Якщо в арештованій кореспонденції виявлено предмети, речовини або докумен­ти, що мають значення для досудового розслідування, слідчий у межах, визначених ухвалою слідчого судді, здійснює виїмку відповідної кореспонденції, за умови що такі дії не зашкодять меті кримінального провадження, та вилучені предмети і документи можуть використовуватися у доказуванні.

Якщо вилучення кореспонденції може призвести до розголошення подальшого проведення негласних слідчих (розшукових) дій, слідчий, у межах, визначених ухва­лою слідчого судді, може обмежитись зняттям копій чи отриманням зразків з відпо­відних відправлень. Копії відправлень чи отримані зразки після закінчення цієї не­гласної слідчої (розшукової) дії приєднуються до протоколу про її проведення та в установленому порядку передаються прокурору.

У певних випадках слідчим, що проводить огляд телеграфно-поштової кореспон­денції, може бути прийняте рішення про нанесення на виявлені речі і документи спеціальних позначок, обладнання їх технічними засобами контролю, заміну речей і речовин, що становлять загрозу для оточуючих чи заборонених у вільному обігу, на їх безпечні аналоги. У такому разі шляхом виконання відповідних дій слідчим забез­печується також контроль за переміщенням цих об’ єктів або ж забезпечується без­пека такого переміщення.

  1. Якщо у затриманій кореспонденції не було віднайдено предметів, документів, чи інших матеріальних об’єктів, що мають значення для досудового розслідування, слідчий дає вказівку про повернення арештованого відправлення до загального по­штового потоку.
  2. Згідно із ч. 4 коментованої статті про кожний випадок затримання кореспонден­ції, її огляду або виїмки слідчим складається протокол відповідно до вимог ст.ст. 104-107, 252, частин 1, 4 ст. 262 КПК. У протоколі про накладення арешту на корес­понденцію окремої особи, її огляду та виїмки зазначається, які саме телеграфно-по­штові відправлення були оглянуті, що з них вилучено і що відправлено адресату або тимчасово затримано. Залежно від рішення, прийнятого внаслідок проведення цієї негласної слідчої дії, у протоколі може бути зазначено, з яких відправлень знято копії чи отримано зразки, або ж нанесено на їх вкладення спеціальні позначки, обладнано технічними засобами з метою контролю за їх рухом; повністю або частково замінено предмети і речовини, що є вкладеннями цих поштових відправлень, та інші дії слід­чого, що виконувались ним під час коментованої слідчої дії.
  3. Оскільки накладення арешту на кореспонденції, її огляд та виїмка можуть бути проведені лише у тісній взаємодії із установами зв’язку, ч. 5 коментованої статті вка­зує, що керівники та працівники установ зв’язку зобов’язані сприяти проведенню цієї негласної слідчої (розшукової) дії і не розголошувати факт її проведення чи отриману за ними інформацію.

Стаття 263

Зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж

  1. Зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж (мереж, що забезпечують передавання знаків, сигналів, письмового тексту, зображень та звуків або повідомлень будь-якого виду між підключеними до неї телекомунікаційними ме­режами доступу) є різновидом втручання у приватне спілкування, яке проводиться без відома осіб, які використовують засоби телекомунікацій для передавання інфор­мації, на підставі ухвали слідчого судді, якщо під час його проведення можна вста­новити обставини, які мають значення для кримінального провадження.
  2. В ухвалі слідчого судді про дозвіл на втручання у приватне спілкування в цьому випадку додатково повинні бути зазначені ідентифікаційні ознаки, які дозволять унікально ідентифікувати абонента спостереження, транспортну телекомунікацій­ну мережу, кінцеве обладнання, на якому може здійснюватися втручання у приватне спілкування.
  3. Зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж полягає у про­веденні із застосуванням відповідних технічних засобів спостереження, відбору та фіксації змісту інформації, яка передається особою та має значення для досудового розслідування, а також одержанні, перетворенні і фіксації різних видів сигналів, що передаються каналами зв ‘язку.
  4. Зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж покладається на уповноважені підрозділи органів внутрішніх справ та органів безпеки. Керівники та працівники операторів телекомунікаційного зв ‘язку зобов ‘язані сприяти виконан­ню дій із зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж, вживати необхідних заходів щодо нерозголошення факту проведення таких дій та отриманої інформації, зберігати її в незмінному вигляді.
    1. Відповідно до ч. 4 ст. 39 ЗУ «Про телекомунікації» оператори телекомунікацій зобов’язані за власні кошти встановлювати на своїх мережах технічні засоби, необ­хідні для здійснення уповноваженими органами оперативно-розшукових заходів, за­безпечувати функціонування цих технічних засобів, а також у межах своїх повнова­жень сприяти проведенню оперативно-розшукових заходів та недопущенню розголо­шення організаційних і тактичних прийомів їх проведення. Оператори телекомуніка- цій зобов’язані також здійснювати захист зазначених технічних засобів від несанкці­онованого доступу. Вказані положення законодавства створюють правову основу для технічного забезпечення проведення негласної слідчої (розшукової) дії зі зняття ін­формації з транспортних телекомунікаційних мереж. Оператори телекомунікацій впроваджують у станційне обладнання спеціальні програмно-апаратні комплекси, що забезпечують передачу інформації на технічне обладнання, встановлене в спеціальних підрозділах уповноважених законом органів.

Зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж є різновидом втручан­ня у приватне спілкування, яке проводиться без відома осіб, які використовують засоби телекомунікацій для обміну інформацією. Оскільки проведення вказаної негласної слідчої дії пов’язане із обмеженням прав особи, гарантованих статтями 30, 31, 32 Кон­ституції України, вона здійснюється за ухвалою слідчого судді та у випадках, якщо іншим шляхом отримати інформацію з метою розслідування злочину неможливо.

Стаття 1 ЗУ «Про телекомунікації» вказує, що транспортна телекомунікаційна мережа — мережа, що забезпечує передавання знаків, сигналів, письмового тексту, зображень та звуків або повідомлень будь-якого роду між підключеними до неї теле­комунікаційними мережами доступу. Зняття інформації з транспортних телекомуні­каційних мереж полягає у застосуванні технічного обладнання, яке дає змогу про- слуховувати, фіксувати та відтворювати інформацію, що передавалася технічними засобами телекомунікацій.

Зняття інформації із транспортних телекомунікаційних мереж забезпечує контроль, конспіративне перехоплення та фіксацію з використанням технічних засобів теле­фонних розмов, що передаються засобами стаціонарного та рухомого (мобільного зв’язку), а також інших даних, що передаються каналом зв’язку, що контролюється (8Ш8, ШШ8, факс, модемний зв’язок).

Під зняттям інформації з транспортних телекомунікаційних мереж розуміється спостереження, відбір та фіксація змісту інформації уповноваженими оперативними підрозділами із використанням у встановленому законодавством порядку відповідних технічних засобів, а також одержання, перетворення і фіксація різних видів сигналів, що передаються каналами зв’язку.

  1. Частина 2 коментованої статті визначає, що в ухвалі слідчого судді про дозвіл на втручання у приватне спілкування в цьому випадку додатково повинні бути зазна­чені ідентифікаційні ознаки, які дозволять унікально ідентифікувати абонента спо­стереження, транспортну телекомунікаційну мережу, кінцеве обладнання, на якому може здійснюватися втручання у приватне спілкування.

Такими ознаками можуть бути:

  • номер абонента в телефонній мережі загального користування у форматі код країни – код зони або оператора – номер абонента в мережі;
  • міжнародний ідентифікаційний номер мобільного терміналу (ІМЕІ);
  • міжнародний ідентифікаційний номер мобільного абонента (ІМ8І).
  1. Чинний ЗУ «Про оперативно-розшукову діяльність», надаючи право оператив­ним підрозділам проводити заходи зі зняття інформації з каналів зв’язку, не містить норм, що розкривають сутність проваджуваних ними дій. Окремі положення норм вказаного Закону тлумачить постанова ПВСУ № 2 від 28.03.08 р. «Про деякі питання застосування судами України законодавства при дачі дозволів на тимчасове обмежен­ня окремих конституційних прав і свобод людини і громадянина під час здійснення оперативно-розшукової діяльності, дізнання і досудового слідства». У пункті 3 вказа­ної постанови зазначається, що зняття інформації з каналів зв’язку полягає у застосу­ванні технічного обладнання, яке дає змогу прослуховувати, фіксувати та відтворю­вати інформацію, що передавалася цим каналом зв’язку. Така інформація може вклю­чати дані як про взаємоз’ єднання телекомунікаційних мереж, так і щодо змісту інфор­мації, яка була передана каналом зв’язку. Іншими словами, відповідно до наданого роз’яснення отримання уповноваженими оперативними підрозділами інформації про з’ єднання абонентів телекомунікацій навіть без розкриття змісту повідомлень, згідно із змістом чинного ЗУ «Про оперативно-розшукову діяльність» може здійснюватись лише за рішенням суду.

У кримінальному провадженні отримання інформації про з’єднання абонентів телекомунікацій без розкриття змісту повідомлень проводиться як негласна слідча (розшукова) дія зі зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж. Про­ведення негласної слідчої (розшукової) дії зі зняття інформації з транспортних теле­комунікаційних мереж може забезпечуватись спеціально уповноваженими підрозді­лами МВС та СБ України, а також безпосередньо підприємствами (установами), що надають послуги зв’язку, що в установленому законом порядку з метою вирішення завдань кримінального провадження зобов’язані надавати органам досудового роз­слідування відомості про з’ єднання абонентів телекомунікаційних каналів та мереж без розкриття змісту повідомлень.

Негласна слідча (розшукова) дія зі зняття інформації з транспортних телекомуні­каційних мереж може проводитись також з метою конспіративної фіксації та відтво­ренні у формі, придатній для автоматизованої обробки засобами ЕОМ даних, що пе­редаються мережею Інтернет та іншими мережами передачі даних.

Зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж з метою контролю та фіксації інформації, що передається через Інтернет та іншими мережами передачі даних, може здійснюватись за ідентифікаційними ознаками аналогічними тим, за якими проводиться контроль за телефонними розмовами. Зняття інформації з каналів зв’язку може здійснюватись за такими ознаками:

  • за адресою електронної пошти у форматі «ім’я поштової скриньки @домен. до­мен верхнього рівня» (наприклад, іп&@88и.§оу.иа);
  • адресою в мережі передачі даних з комутацією пакетів, у тому числі ІР-адреса для мережі Інтернет у форматі ххх.ххх.ххх.ххх (наприклад,011.012.130);
  • апаратною адресою (МАС-адреса) пристрою, приєднаного до мережного серед­овища.

За результатами зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж може бути зафіксована інформація, що вказує на ознаки кримінального правопорушення в діях підозрюваного, обвинуваченого, а також відомості про протиправну діяльність окремих осіб, що контактували із цими особами через канали телекомунікаційної мережі у проміжок проведення негласної слідчої (розшукової) дії. Ці відомості у ході проведення негласної слідчої (розшукової) дії фіксуються на матеріальних носіях у форматі, придатному для відтворення слідчим, прокурором або судом з метою про­ведення інших процесуальних дій (допитів, призначення експертиз тощо).

За результатами проведення зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж складається протокол, у якому зазначаються: місце і час проведення цієї не­гласної слідчої (розшукової) дії, правові підстави здійснення, описуються отримані результати або розшифровуються окремі епізоди звукозапису розмов, що містять ін­формацію, яка має значення для кримінального провадження.

  1. Безпосереднє виконання негласної слідчої (розшукової) дії зі зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж покладається на уповноважені підрозділи органів внутрішніх справ та органів безпеки.

Частина 1 ст. 9 ЗУ «Про телекомунікації» вказує, що охорона таємниці телефонних розмов, телеграфної чи іншої кореспонденції, що передаються технічними засобами телекомунікацій, та інформаційна безпека телекомунікаційних мереж гарантуються Конституцією та законами України. Враховуючи викладене, кримінальний процесу­альний закон покладає на керівників та працівників операторів телекомунікаційного зв’язку обов’язок сприяти виконанню дій із зняття інформації з транспортних теле­комунікаційних мереж, вживати необхідних заходів щодо нерозголошення факту проведення таких дій та змісту отриманої інформації, а також з метою забезпечення подальшого використання у кримінальному судочинстві, зберігати отриману інфор­мацію в незмінному вигляді.

Організація та проведення негласних слідчих (розшукових) дій зі зняття інформа­ції з транспортних телекомунікаційних мереж здійснюється у порядку, визначеному статтями 246, 248, 250 КК. Розглядаючи клопотання щодо проведення цієї негласної слідчої (розшукової) дії, слідчий суддя виносить ухвалу про надання дозволу на знят­тя інформації з транспортних телекомунікаційних мереж, що використовуються у при­ватному спілкуванні окремих осіб, або відмовляє в цьому. У випадках надання до­зволу в ухвалі вказується строк проведення цієї негласної слідчої (розшукової) дії, який не може перевищувати два місяці. У передбачених кримінальним процесуальним законом випадках строки провадження цієї негласної слідчої (розшукової) дії можуть бути продовжені. Дозволяється продовжити ці строки за наявності відповідних підстав та у порядку, визначеному ст. 249 КПК. За результатами проведення цієї негласної слідчої (розшукової) дії складається протокол, в якому вказуються дата складення, посада, прізвище та ініціали особи, що веде кримінальне провадження, номер кримі­нального провадження згідно з ЄРДР, номер ухвали (постанови) а також дата при­йняття та найменування суду, яким видано дозвіл на здійснення зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж та строки здійснення. Окрім того, у про­токолі зазначається найменування підрозділу, працівники якого залучалися до здій­снення зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж, дані про особу, стосовно якої здійснювалася негласна слідча (розшукова) дія, її результати, відомості про матеріальні носії інформації (матеріали аудіо- чи відеозапису, фото- і кінозйомки, магнітні накопичувачі тощо) та місце їх зберігання.

Протоколи щодо проведення зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж, аудіо- або відеозаписи, фотознімки, інші результати, здобуті за допомогою застосування технічних засобів, вилучені під час їх проведення речі і документи або їх копії можуть використовуватися в доказуванні на тих самих підставах, що і резуль­тати проведення інших слідчих (розшукових) дій під час досудового розслідування (ч. 1 ст. 256 КПК).

До проведення огляду і прослуховування фонограм, перегляду відеоматеріалів, отриманих від оперативного підрозділу (ч. 4 ст. 263 КПК), слідчий повинен підготу­вати технічні засоби, за допомогою яких буде здійснюватись відтворення фонограми. Технічні характеристики апаратури, на якій відбуватиметься відтворення записів, повинні збігатися з основними параметрами звукозаписуючої техніки. Після прове­дення підготовчих дій учасники огляду (слідчий, спеціаліст) розпочинають прослу- ховування фонограми (фонограм), за результатами огляду і прослуховування з до­триманням вимог КПК складається протокол. Якщо за результатами огляду і прослу- ховування фонограми отримано відомості, які можуть бути використані у криміналь­ному провадженні, то в змісті протоколу розшифровується та частина звукозапису, яка містить інформацію, що може мати доказове значення.

Стаття 264

Зняття інформації з електронних інформаційних систем

  1. Пошук, виявлення і фіксація відомостей, що містяться в електронній інфор­маційній системі або їх частин, доступ до електронної інформаційної системи або її частини, а також отримання таких відомостей без відома її власника, володільця або утримувача може здійснюватися на підставі ухвали слідчого судді, якщо є відо­мості про наявність інформації в електронній інформаційній системі або її частині, що має значення для певного досудового розслідування.
  2. Не потребує дозволу слідчого судді здобуття відомостей з електронних інфор­маційних систем або її частини, доступ до яких не обмежується її власником, воло­дільцем або утримувачем або не пов’язаний з подоланням системи логічного захисту.
  3. В ухвалі слідчого судді про дозвіл на втручання у приватне спілкування в цьому випадку додатково повинні бути зазначені ідентифікаційні ознаки електронної ін­формаційної системи, в якій може здійснюватися втручання у приватне спілкування.
  4. Частина 1 коментованої статті забезпечує нормативно-правову регламентацію втручання у приватне спілкування шляхом зняття інформації з електронних інформа­ційних систем. Сутність даної негласної слідчої (розшукової) дії полягає у здійсненні на підставі ухвали слідчого судді пошуку, виявлення і фіксації відомостей, що міс­тяться в електронній інформаційній системі або її частин, без відома власника, воло­дільця або утримувача системи. Зазначена негласна слідча (розшукова) дія проводить­ся, у разі якщо є відомості про наявність інформації в електронній інформаційній системі або її частині, що має значення для певного досудового розслідування.

Стаття 1 ЗУ «Про захист інформації в інформаційно-телекомунікаційних системах» від 5 липня 1994 р. визначає, що під електронною інформаційною системою розумі­ється організаційно-технічна система, в якій реалізується технологія обробки інфор­мації з використанням технічних і програмних засобів. Власником інформації у тако­му випадку слід вважати фізичну або юридичну особу, якій належить право власнос­ті на інформацію (ЗУ від 31.05.2005 р. «Про внесення змін до Закону України «Про захист інформації в автоматизованих системах»). Крім того, у коментованій статті використовується таке поняття, як власник електронної інформаційної системи, під яким слід розуміти фізичну або юридичну особу, якій належить право власності на електронну інформаційну систему. Володілець – фізична або юридична особа, яка має право на законних підставах фактично використовувати річ відповідно до її призна­чення. Утримувач – фізична чи юридична особа, яка постійно або тимчасово володіє, застосовує та несе відповідальність за використання предмета утримання.

Підставами для проведення зняття інформації з електронних інформаційних сис­тем є відомості, що в електронній інформаційній системі або її частині є інформація, що має значення для досудового розслідування.

Частина 1 коментованої статті також визначає, що відомості можуть міститися як в електронній інформаційній системі, так і в її (частинах). Частинами електронної інформаційної системи, як правило, можуть бути: база даних, система управління базою даних, клієнтське програмне забезпечення тощо

Проведення негласної слідчої (розшукової) дії, регламентованої цією статтею КПК, забезпечується зняттям інформації, що оброблялася, зберігається або зберігалася на персональному комп’ютері, або декількох персональних комп ‘ютерах, об’єднаних у ло­кальну мережу, або ж зовнішніх накопичувачах інформації, що приєднувалися до елек­тронних інформаційних систем. Проведення цієї слідчої дії відбувається негласно, у порядку, встановленому статтями 246, 248, 250 КПК. Слідчий суддя може дати дозвіл на проведення відповідних дій щодо зняття інформації з електронних інформаційних систем або її частин у випадках, якщо ПЕОМ, декілька ПЕОМ, об’єднаних у локальну мережу, зовнішні накопичувачі електронної інформації належать, належали або ж ви­користовувались підозрюваним, обвинуваченим у вчиненні злочину, за наявності об­ґрунтованих підстав уважати, що на них зберігалася або оброблялася інформація, яка має значення для розкриття та розслідування тяжкого або особливо тяжкого злочину, щодо якого у встановленому законом порядку ведеться кримінальне провадження.

Зняття інформації з електронних інформаційних систем або їх частин може здій­снюватися як шляхом безпосереднього фізичного доступу до них фахівцями уповно­важених підрозділів правоохоронних органів, так і шляхом програмного проникнення. Негласне зняття інформації із засобів електронно-обчислювальної техніки полягає у застосуванні засобів спеціальної техніки із великими ресурсами оперативної та дов­гочасної пам’яті, яка забезпечує повне копіювання інформації із жорсткого диску (дисків) та інших електронних носіїв інформації підозрюваного, обвинуваченого, що можуть містити інформацію, яка має значення у кримінальному провадженні. Про­грамне проникнення до електронних інформаційних систем (їх частин) здійснюється шляхом застосування спеціальних програмних продуктів, які забезпечують копіюван­ня інформації, що обробляється на ПЕОМ підозрюваного, обвинуваченого, на відда­лений комп’ютер, що перебувають у користуванні уповноваженого органу, що про­водить цю негласну слідчу (розшукову) дію.

  1. Відповідно до ч. 2 КПК не потребує дозволу слідчого судді здобуття відомостей з електронних інформаційних систем або її частини, доступ до яких не обмежується її власником, володільцем або утримувачем або не пов’язаний з подоланням системи логічного захисту. Уповноваженими органами в процесі збору і фіксації інформації, що має значення для кримінального провадження, може проводитись цілеспрямований пошук серед комп’ютерних систем та мереж відкритої інформації, у тому числі всес­вітньої мережі Інтернет, з метою виявлення необхідних у справі відомостей. Серед ве­ликих масивів інформації, що локалізуються в соціальних мережах Інтернету, може бути отримана інформація щодо окремих осіб, які підозрюються в підготовці та вчиненні злочинів, їх зв’язків, та багато інших відомостей, що можуть сприяти вирішенню завдань досудового розслідування. Оскільки ця інформація є загальнодоступною, дозволу слід­чого судді на її пошук та фіксацію кримінальний процесуальний закон не потребує, через те, що не відбувається обмеження приватності спілкування окремих осіб.
  2. В ухвалі слідчого судді про дозвіл на втручання у приватне спілкування додат­ково повинні бути зазначені ідентифікаційні ознаки електронної інформаційної сис­теми, в якій може здійснюватися втручання у приватне спілкування (найменування електронної інформаційної системи, фізична адреса розташування її файлових сер­верів та робочих станцій або електронна адреса в мережі Інтернет, її власник, володі­лець або утримувач) та спосіб, яким обмежений доступ до неї.

Відповідно у клопотанні до суду, що вноситься слідчим, прокурором, повинні бути вказані серійні номери ПЕОМ, зовнішніх накопичувачів інформації, з яких відбува­тиметься зняття інформації із використанням засобів спеціальної техніки та спеціаль­ного програмного забезпечення, що забезпечують безпосереднє фізичне або програм­не проникнення до інформаційної системи або її частини тощо.

Отримавши ухвалу слідчого судді про дозвіл на зняття інформації з електронної інфор­маційної системи, слідчий може письмово, у порядку п. 2 ч. 2 ст. 40, ст. 41, ч. 6 ст. 246 КПК доручати оперативному підрозділу проведення цієї негласної слідчої (розшукової) дії.

За результатами проникнення до електронної інформаційної системи складається протокол із дотриманням вимог статті 104-107, 252 та 265 КПК, до якого долучають­ся додатки у вигляді носіїв інформації, отриманої за результатами проведення цієї негласної слідчої дії.