КВК: науково-практичний коментар ч.2

ч. 1   ч. 2   ч. 3   ч. 4   ч. 5   ч. 6   ч. 7   ч. 8   ч. 9

Стаття 19. Виховні колонії

Виховні колонії виконують покарання у виді позбавлення волі на певний строк стосовно засуджених неповнолітніх.

  1. Виховні колонії як вид установи виконання покарань при­значені для відбування покарання неповнолітніми, засудженими

67

 

до позбавлення волі. У них забезпечується ізоляція засуджених та застосування до них виховного впливу.

  1. На відміну від виправних колоній, виховні колонії не поді­ляються за рівнями безпеки, тобто у всіх цих установах встанов­люються однакові умови відбування та виконання покарань.
  2. Як і виправні колонії, виховні колонії виконують покарання у виді позбавлення волі та здійснюють виховний вплив на засудже­ного з урахуванням характеру вчиненого злочину, попередньої злочинної діяльності, соціально-педагогічної занедбаності та віку. Перед ними стоять такі ж задачі, як і перед іншими установами виконання покарань (досягнення цілей покарання), а виконання покарання відбувається на єдиних підставах та принципах.
  3. Відповідно до нормативних актів Державного департаменту України з питань виконання покарань, зокрема Інструкції про по­рядок розподілу, направлення та переведення для відбування по­карання осіб, засуджених до позбавлення волі та Переліку установ кримінально-виконавчої системи, які виконують покарання у виді арешту, обмеження волі, позбавлення волі на певний строк, довіч­ного позбавлення волі, затвердженого наказом Державного депар­таменту України з питань виконання покарань від 12.12.2003 р. № 251, неповнолітні особи чоловічої статі, які раніше відбували по­карання у виді позбавлення волі, незалежно від погашення чи знят­тя судимості, відбувають покарання в Маріупольській виховній колонії Донецької області, а засуджені неповнолітні особи жіночої статі — у Мелітопольській виховній колонії Запорізької області.

Стаття 20. Повідомлення про місце відбування покарання

  1. Про прибуття засудженого до місця відбування покарання адміністрація органу чи установи виконання покарань, команду­вання дисциплінарного батальйону, військової частини чи на­чальник гарнізону зобов’язані протягом трьох діб повідомити од­ного із членів сім’ї або близьких родичів за вибором засудженого.
  2. Про місце відбування покарання засудженого повідомляєть­ся суд, який постановив вирок.

 

  1. Ч. 1 статті, що коментується, покладає обов’язок на адміні­страцію органів та установ виконання покарань, не пізніше трьох діб з дня прибуття засудженого до місця відбування покарання на­правити поштою повідомлення про це одному з родичів за вибором засудженого. Таке повідомлення направляється поштою.
  2. За Правилами внутрішнього розпорядку установ виконання покарань у повідомленні повинна бути зазначена адреса установи і роз’яснюються права засудженого на листування, отримання поси­лок, передач, бандеролей, користування побаченнями та ведення

телефонних розмов. Також обов’язково наводиться перелік про­дуктів харчування, предметів першої потреби та засобів особистої гігієни, які можна відсилати засудженим у посилках (передачах) та зазначається адреса регіонального управління, куди родичі мо­жуть звертатися з усіх питань щодо тримання засудженого.

  1. У разі прибуття до установи засуджених іноземних громадян адміністрація письмово роз’яснює їм їхні права та обов’язки і не пізніше трьох діб направляє відповідне повідомлення до Держав­ного департаменту України з питань виконання покарань.
  2. Направлення повідомлення до суду, передбачене у ч. 2 цієї статті, обумовлене тим, що суд здійснює судовий контроль за ви­конанням вироку. Суду необхідно знати, що адміністрація органу або установи виконання покарань приступила до виконання пока­рання, оскільки це входить до змісту судового контролю за вико­нанням вироку. Крім того, суду потрібно мати інформацію про міс­це відбування покарання засудженим, оскільки часто виникає не­обхідність направити до установи виконання покарань відповідні судові рішення, виконавчий лист тощо.

Стаття 21. Застосування до засуджених заходів медичного характеру

  1. Стосовно засуджених, які мають хворобу, що становить не­безпеку для здоров’я інших осіб, та не пройшли повного курсу лі­кування, органами і установами виконання покарань здійснюєть­ся лікування.
  2. Якщо під час відбування покарання буде встановлено, що за­суджений захворів зазначеними в частині першій цієї статті за­хворюваннями та відмовляється від лікування, орган або устано­ва виконання покарань вносить до суду подання про застосування до такої особи відповідного примусового лікування.

 

  1. Дана стаття передбачає застосування до засуджених лише од­ного виду заходів медичного характеру — примусового. Примусові заходи медичного характеру застосовуються відносно засуджених, що страждають на хворобу, яка становить небезпеку для здоров’я інших осіб. Ці заходи можуть застосовуватись лише на підставі су­дового рішення, що і обумовлює примусовість їх виконання адмі­ністрацією органів та установ виконання покарань.
  2. Примусове лікування застосовується у двох випадках: пер­ший — коли воно призначено засудженому вироком суду відповід­но до ст. 96 КК України, другий — коли таке лікування вироком призначене не було, а потреба у ньому виникла вже при відбуванні покарання.
  3. Хвороби, що становлять небезпеку для здоров’я інших осіб визначаються в різних нормативних актах. Наприклад: «Основи

 

 

 

68

69

 

законодавства України про охорону здоров’я»; закони України «Про захист населення від інфекційних хвороб», «Про запобігання захворюванню на СНІД та соціальний захист населення», «Про бо­ротьбу із захворюванням на туберкульоз», «Про забезпечення сані­тарного та епідеміологічного благополуччя населення»; «Перелік особливо небезпечних, небезпечних інфекційних та паразитарних хвороб людини і носійства збудників цих хвороб», затверджений наказом Міністерства охорони здоров’я України від 19.07.1995 р. № 133 та ін.

Соціально небезпечними захворюваннями є туберкульоз, пси­хічні, венеричні захворювання, СНІД тощо, а також карантинні захворювання.

Особливо небезпечні інфекційні хвороби — інфекційні хвороби (у тому числі карантинні: чума, холера, жовта гарячка), що харак­теризуються важкими та (або) стійкими розладами здоров’я у знач­ної кількості хворих, високим рівнем смертності, швидким поши­ренням цих хвороб серед населення.

  1. Порядок здійснення примусового лікування регламентова­ний спільним наказом Міністерства охорони здоров’я України та Державного департаменту України з питань виконання покарань «Про затвердження нормативно-правових актів з питань медико-санітарного забезпечення осіб, які утримуються в слідчих ізолято­рах та установах виконання покарань Державного департаменту України з питань виконання покарань».
  2. Підставою для застосування примусового лікування є медич­ний висновок про те, що засуджена до покарання особа страждає на хворобу, що становить небезпеку для інших осіб, яка не має протипоказань до такого лікування. Медичний висновок має зна­чення одного з доказів, який підлягає перевірці та оцінці судом. Рекомендації, які містяться в медичному висновку про необхід­ність застосування примусового лікування для суду не обов’язко­ві. Призначення примусового лікування — право, а не обов’язок суду. Свою незгоду він повинен мотивувати у рішенні.

Суддя розглядає зазначені питання з участю прокурора, пред­ставника адміністрації установи або медичного закладу, що звер­нулася з поданням, представника лікарської комісії, що дала ви­сновок, і, як правило, засудженого. Неявка в судове засідання про­курора не зупиняє розгляду суддею цих питань. На постанову суду з цих питань протягом семи діб з дня її оголошення прокурор, за­суджений вправі подати апеляції до апеляційного суду.

  1. При виявленні в засудженого, який проходить примусове лі­
    кування, протипоказань щодо його проведення медична комісія у
    складі начальника медичної частини установи виконання пока­
    рань, лікаря психіатра-нарколога та лікаря-терапевта вирішує пи­
    тання про припинення лікування. Рішення приймається після ре­
    тельного обстеження хворого. Матеріали про припинення ліку-

вання передаються комісією адміністрації установи виконання покарань для направлення в суд.

  1. Відмова від лікування, призначеного у примусовому поряд­ку, є серйозним порушенням режиму відбування покарання. Піс­ля того, як будуть вичерпані всі методи психотерапевтичного впливу, і засуджений продовжує відмовлятися від лікування, його карають правами начальника установи виконання покарань на підставі подання начальника медичної частини.

Глава 4

НАГЛЯД І КОНТРОЛЬ ЗА ВИКОНАННЯМ

КРИМІНАЛЬНИХ ПОКАРАНЬ. УЧАСТЬ ГРОМАДСЬКОСТІ

У ВИПРАВЛЕННІ ІРЕСОЦІАЛІЗАЦІЇ ЗАСУДЖЕНИХ

Стаття 22. Прокурорський нагляд за виконанням кримінальних покарань

  1. Прокурорський нагляд за додержанням законів при вико­нанні кримінальних покарань в органах і установах виконання покарань здійснюється Генеральним прокурором України і підпо­рядкованими йому прокурорами відповідно до Закону України «Про прокуратуру»(1789-12 ).
  2. Органи і установи виконання покарань зобов’язані викону­вати постанови і вказівки прокурора щодо додержання порядку виконання покарання, встановленого кримінально-виконавчим законодавством.

 

  1. Згідно з Законом України «Про прокуратуру» на прокурату­ру покладається функція нагляду за додержанням законів при ви­конанні судових рішень у кримінальних справах, а також при за­стосуванні інших заходів примусового характеру, пов’язаних з обмеженням особистої свободи громадян.
  2. Прокурорський нагляд — це важлива гарантія правильної, такої, що відповідає інтересам української держави, роботи право­охоронних органів, а також належної охорони прав громадян. Від­повідно до ст. 121 Конституції України на прокуратуру поклада­ється нагляд за дотриманням законів при виконанні судових рі­шень у кримінальних справах, а також при застосовуванні інших заходів примусового характеру, пов’язаних з обмеженням особис­тої свободи громадян. Основними задачами прокурорського нагля­ду є: забезпечення дотримання законодавства про порядок та умо­ви виконання кримінальних покарань, забезпечення реалізації встановлених законом прав та обов’язків засуджених до цих пока­рань, нагляд за законністю вироків та своєчасністю їх виконання.

 

 

 

70

71

 

  1. Предметом нагляду стосовно органів та установ виконання
    покарань є додержання встановленого кримінально-виконавчим
    законодавством порядку та умов утримання або відбування пока­
    рання особами, їх прав і виконання ними своїх обов’язків. Така ді­
    яльність здійснюється Генеральним прокурором України і підлег­
    лими йому прокурорами (ст. 22 КВК України). Зокрема, контро­
    люється: 1) додержання законів про недоторканність особи,
    соціально-економічні, політичні, особисті права і свободи грома­
    дян, захист їх честі і гідності; 2) відповідність актів органів та
    установ, які виконують кримінальні покарання, вимогам Консти­
    туції України та чинним законам.

Перевірки проводяться за заявами та іншими повідомленнями про порушення законності, що вимагають прокурорського реагу­вання, а за наявності приводів — також з власної ініціативи про­курора. Прокуратура не підміняє органи відомчого управління та контролю і не втручається в оперативну діяльність, якщо така ді­яльність не суперечить чинному законодавству.

  1. При здійсненні прокурорського нагляду за додержанням і за­
    стосуванням законів прокурор має право:
  • безперешкодно за посвідченням, що підтверджує займану посаду, входити в приміщення органів державної влади, підпри­ємств, установ та організацій незалежно від форм власності, підпо­рядкованості чи приналежності, до військових частин, установ без особливих перепусток, де такі запроваджено;
  • мати доступ до документів і матеріалів, необхідних для про­ведення перевірки, у тому числі за письмовою вимогою, і таких, що містять конфіденційну інформацію, письмово вимагати подан­ня в прокуратуру для перевірки зазначених документів та матері­алів, видачі необхідних довідок.
  • вимагати для перевірки рішення, розпорядження, інструк­ції, накази та інші акти і документи, одержувати інформацію про стан законності і заходи щодо її забезпечення;
  • вимагати від керівників та колегіальних органів проведення перевірок, ревізій діяльності підпорядкованих і підконтрольних установ, організацій та інших структур, а також виділення спеціа­лістів для проведення перевірок;
  • викликати посадових осіб і громадян, вимагати від них усних або письмових пояснень щодо порушень закону.
  1. Для виявлення порушень закону прокурор або його заступ­
    ник у межах своєї компетенції мають право: 1) опитувати осіб, зна­
    йомитись з документами, на підставі яких ці особи відбувають по­
    карання; 2) перевіряти законність наказів, розпоряджень і поста­
    нов співробітників цих установ, зупиняти виконання таких актів,
    опротестовувати або скасовувати їх у разі невідповідності законо­
    давству, вимагати від посадових осіб пояснень з приводу допуще­
    них порушень; 3) порушувати в установленому законом порядку

кримінальну справу, дисциплінарне провадження або проваджен­ня про адміністративне правопорушення, передавати матеріали на розгляд громадських організацій; 4) давати приписи про усунення очевидних порушень закону; 5) вносити подання до державних ор­ганів, громадських організацій і посадовим особам про усунення порушень закону та умов, що їм сприяли; 6) звертатись до суду з заявою про захист прав і законних інтересів громадян, держави, а також підприємств та інших юридичних осіб.

  1. Постанови і вказівки прокурора щодо додержання встановле­них законодавством порядку і умов виконання покарань є обов’яз­ковими. Вони виконуються невідкладно або в передбачені законом чи визначені прокурором терміни. Невиконання без поважних причин законних вимог прокурора тягне за собою передбачену за­коном відповідальність. Посадові особи і громадяни зобов’язані з’являтись за викликом прокурора і давати пояснення з обставин, які з’ясовуються прокурорською перевіркою.
  2. Одними з основних нормативно-правових актів, що регулю­ють діяльність прокуратури по здійсненню нагляду за додержан­ням законів при виконанні судових рішень у кримінальних спра­вах є Закон України «Про прокуратуру» та наказ Генерального прокурора України від 23.04.2004 р. № 8/Гн «Про організацію прокурорського нагляду за додержанням законів у слідчих ізоля­торах, при виконанні судових рішень у кримінальних справах, а також при застосуванні інших заходів примусового характеру, пов’язаних з обмеженням особистої свободи громадян» та Мето­дичними рекомендаціями щодо прокурорського нагляду за додер­жанням законів при виконанні кримінальних покарань, не пов’я­заних з позбавленням волі.
  3. Організацію роботи з нагляду за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах, а також при застосуванні інших заходів примусового характеру, пов’язаних з обмеженням особистої свободи громадян, що призначаються судом покладено:

— у слідчих ізоляторах управлінь (відділів) Державного депар­таменту України з питань виконання покарань в Автономній Рес­публіці Крим, областях, м. Києві та Київській області, у тому чис­лі стосовно засуджених до арешту, які до створення арештних до­мів тимчасово тримаються в окремих секціях (постах) слідчих ізоляторів — на відділи прокуратур Автономної Республіки Крим та областей (старших помічників прокурорів областей і м. Києва) з нагляду за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах;

у виправних та виховних колоніях, у кримінально-виконав­чих установах відкритого типу (виправних центрах), у дільницях слідчих ізоляторів на території виправних колоній, у лікувально-трудових профілакторіях управлінь (відділів) Державного депар-

73

 

72

 

таменту України з питань виконання покарань в Автономній Рес­публіці Крим та областях — на прокурорів з нагляду за додержан­ням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах, а в разі відсутності таких прокурорів — на відповідних начальників відділів прокуратур областей (старших помічників прокурорів областей).

Прокурори Автономної Республіки Крим та областей, де не створені спеціалізовані прокуратури з нагляду за додержанням за­конів при виконанні судових рішень у кримінальних справах, мо­жуть покладати організацію нагляду за додержанням законів у вказаних установах безпосередньо на міських, районних та між­районних прокурорів за місцем їхнього розташування:

  • у дисциплінарному батальйоні Збройних Сил України — на військових прокурорів регіонів; на гауптвахтах, де відбувають арешт військовослужбовці, — на відповідних військових прокуро­рів гарнізонів;
  • у військових частинах щодо службового обмеження для вій­ськовослужбовців — на військових прокурорів гарнізонів за міс­цем дислокації військових частин;
  • у кримінально-виконавчих інспекціях управлінь (відділів) Державного департаменту України з питань виконання покарань в Автономній Республіці Крим, областях, м. Києві та Київській об­ласті, м. Севастополі — на міських, районних та міжрайонних прокурорів за місцем їх розташування.

Стаття 23. Відомчий контроль

За діяльністю органів і установ виконання покарань здійсню­ється відомчий контроль вищестоящими органами управління і посадовими особами Державного департаменту України з питань виконання покарань.

  1. Ст. 23 КВК України встановлює, що за діяльністю органів виконання покарань здійснюється відомчий контроль органами управління і посадовими особами Державного департаменту Укра­їни з питань виконання покарань та його регіональних управ­лінь.

Контроль за загальним значенням полягає у перевірці та обліку діяльності органів та установ, що безпосередньо виконують кримі­нальні покарання; це спостереження, перевірка, оцінка і порів­няння суб’єктом керування контрольованих параметрів з норма­тивно встановленими, здійснення планомірного систематичного впливу на керовані об’єкти для того, щоб попередити або вчасно виявити й усунути відхилення в їхньому розвитку і функціонуван­ні, забезпечити єдність рішення і виконання, досягнення постав­лених соціально-економічних і виховних цілей і задач.

  1. Державний департамент України з питань виконання пока­рань вказує на необхідність вирізнення трьох видів контролю: по­передній або превентивний, поточний або активний та заключний.

Попередній контроль здійснюється в процесі підготовки управ­лінських рішень (планів роботи, наказів, вказівок). Він поклика­ний забезпечити своєчасність розроблення і прийняття рішення, обґрунтованість і відповідність його законам і підзаконним актам, чіткість і конкретність викладення, забезпеченість людськими та матеріально-технічними ресурсами, відповідною підготовкою ка­дрів, оперативність доведення рішення до виконавців.

Поточний контроль здійснюється безпосередньо в ході прове­дення робіт, передбачених управлінським рішенням. Його предме­том є регулярна перевірка практичної діяльності служб і підрозді­лів, окремих працівників з реалізації прийнятого рішення, вияв­лення труднощів, усунення недоліків і оцінка фактичного стану виконавчої дисципліни. Він дозволяє вносити необхідні коректи­ви в рішення, не порушуючи при цьому режиму роботи.

Заключний або наступний контроль здійснюється після закін­чення виконання рішення і виявляється в перевірці отриманих ре­зультатів. Завдяки йому оцінюється ступінь реалізації поставле­них завдань, ефективність прийнятого рішення, його вплив на конкретні результати діяльності, фіксуються проблеми, які виник­ли при цьому, що дозволяє намітити шляхи їх усунення в майбут­ньому, виробити заходи щодо недопущення виявлених недоліків у подальшій роботі.

  1. До основних методів організації і здійснення контролю у спе­
    ціальній літературі відносять:
  • метод ведення, який припускає жорсткий контроль за вико­навцями і постійне внесення поправок в їх діяльність. Його реалі­зація виявляється при повсякденному оперативному контролі фактичного виконання рішення;
  • метод стеження, тобто періодичний контроль. Він викорис­товується під час різних перевірок, не сковує ініціативи виконав­ців. Його реалізацією є, зокрема, цільові і разові перевірки.
  1. Контрольна діяльність завжди проходить декілька стадій:
    1) збирання інформації (шляхом отримання різноманітних ста­
    тистичних звітів, проведенні комплексного або інших видів ін­
    спектування, звернення громадян та інших органів чи установ
    тощо); 2) аналіз зібраної інформації (отримана інформація являє
    собою перелік відомостей, що потребують обробки за напрямками,
    які цікавлять контролюючі органи. Аналіз інформації проходить
    декілька стадій узагальнення, що обумовлено потребами боротьби
    зі злочинністю); 3) вживання заходів по запобіганню порушенням
    (одержання й аналіз інформації спрямовано на виявлення пору­
    шень порядку виконання-відбування покарання засудженими і
    виконавцями вимог вироку. Можна сказати, що виявлення пору-

 

75

 

шень і відповідне на них реагування є основною метою всієї контрольної діяльності. Відразу після отримання і перевірки ін­формації про порушення порядку виконання-відбування покаран­ня контролюючий орган повинен вжити заходів до їх запобігання. Реагування має бути оперативним, тому що протиправна діяль­ність засуджених чи співробітників може спричинити значні збит­ки); 4) виявлення винних і притягнення їх до відповідальності (це заключний етап контрольної діяльності. Після припинення пору­шення порядку виконання-відбування покарання контролюючий орган ініціює розгляд питання про притягнення до відповідаль­ності винних у цьому порушенні. Ця стадія дозволяє не лише від­новити правопорядок і соціальну справедливість, але і досягти мети спеціальної превенції, як однієї з цілей покарання).

5.3а визначенням Державного департаменту України з питань виконання покарань, в органах і установах виконання покарань контролюється виконання законів, актів вищих органів державної влади та управління з питань діяльності кримінально-виконавчої системи, відомчих нормативно-правових актів, доручень керівни­цтва, планових заходів, комплексних програм та інших докумен­тів. Персональну відповідальність за стан виконавської дисциплі­ни несуть керівники підрозділів, на які покладено виконання від­повідних документів. Для забезпечення чіткості та усунення дублювання у цій роботі здійснюється розмежування функцій контролю між структурними підрозділами органів і установ вико­нання покарань у межах їх компетенції.

  1. Основними формами контролю, що використовуються у кри­мінально-виконавчій системі, називаються: поточний або опера­тивний контроль, зональний контроль, інспекторський контроль. Поточний (оперативний) контроль — це щоденна попередня, поточна або подальша перевірка виконання управлінських рішень. Це постійний контроль за фактичним виконанням законів, актів і доручень Президента України, Кабінету Міністрів України, відом­чих нормативно-правових актів, програм, планів, рішень колегії та оперативних нарад Державного департаменту України з питань виконання покарань. Іншими словами — це щоденна організацій­на робота керівників органів і установ виконання покарань.

Зональний контроль — це контроль за діяльністю підпорядко­ваних установ на основі територіального принципу обслуговуван­ня з урахуванням оперативної обстановки та інших факторів. Ця форма контролю здійснюється на основі закріплення певних груп співробітників за зоною обслуговування.

Інспекторський контроль, як правило, здійснюється планово шляхом всебічного аналізу діяльності органів та установ виконан­ня покарань регіону або окремої установи, структурного підрозді­лу, окремого питання. Залежно від мети інспекторський контроль

має більш конкретні форми: комплексна інспекторська перевірка, контрольна перевірка, цільова перевірка тощо.

Головними завданнями комплексної інспекторської перевірки Державний департамент України з питань виконання покарань визнає:

  • визначення спроможності керівництва виконувати покладе­ні на нього функціональні обов’язки;
  • вивчення діяльності органів та установ виконання покарань за усіма напрямками, а також громадської думки про їх роботу;
  • підготовка плану заходів щодо усунення виявлених недолі­ків у роботі, негативних тенденцій тощо, розповсюдження пози­тивного досвіду.

Державний департамент України з питань виконання покарань звертає увагу, що останнього часу набуває актуальності автомати­зований контроль з використанням комп’ютерної техніки та спе­ціальних програм. Він дозволяє своєчасно і систематично отриму­вати інформацію про реалізацію управлінських рішень, забезпе­чує керівництво і галузеві служби оперативною інформацією про зміст і строки виконання заходів.

Він також визначає, що система контролю — це певна для дано­го рівня управління сукупність суб’єктів та об’єктів контрольної діяльності, що взаємодіють як єдине ціле на основі встановлених форм, методів і засобів контролю в інтересах досягнення цілей та розв’язання завдань системи.

  1. Періодичність комплексних та контрольних перевірок визна­чається графіком, який складається Державним департаментом України з питань виконання покарань та його управліннями на рік.

Правилами внутрішнього розпорядку установ виконання пока­рань передбачено, що правом інспектування установ виконання покарань користуються Голова Департаменту, його заступники, начальники територіальних органів управління Департаменту та їх заступники. Інші працівники кримінально-виконавчої системи користуються правом перевірки установ виконання покарань на підставі приписів або завдань на відрядження, затверджених по­садовими особами, зазначеними в частині першій цього пункту.

Комплексне інспектування установ виконання покарань прово­диться один раз на п’ять років Департаментом і один раз на два роки його територіальним органом управління.

У кожній установі виконання покарань ведеться книга заува­жень і пропозицій, яка зберігається у канцелярії і до якої особи, які інспектують, уносять свої зауваження і пропозиції.

Стаття 24. Відвідування установ виконання покарань

  1. Без спеціального дозволу відвідувати установи виконання покарань для здійснення контролю мають право:

 

 

 

76

77

 

Президент України;

Прем’єр-міністр України;

Уповноважений Верховної Ради України з прав людини;

Голова Ради міністрів Автономної Республіки Крим, голови місцевих державних адміністрацій, на території яких вони розта­шовані;

народні депутати України, а також депутати, уповноважені на те Верховною Радою Автономної Республіки Крим, місцевими ра­дами;

Генеральний прокурор України, а також уповноважені ним прокурори і прокурори, які здійснюють нагляд за виконанням по­карань на відповідній території;

сільський, селищний, міський голова — на території відповід­ної місцевої ради.

  1. Представники засобів масової інформації та інші особи мо­жуть відвідувати установи виконання покарань за спеціальним дозволом адміністрації цих установ або органів управління зазна­ченими установами.
  2. Стаття, що коментується, визначає процедуру відвідування установ виконання покарань спеціальними суб’єктами, на яких покладено здійснення контролю за забезпеченням прав громадян при виконанні кримінальних покарань. Через вільне відвідування вказаними особами установ виконання покарань здійснюється контроль вищих органів державної влади та органів місцевого са­моврядування за даною діяльністю.
  3. Президент України є гарантом забезпечення прав та свобод особи та громадянина (ст. 102 Конституції України); Кабінет Міні­стрів України приймає заходи по забезпеченню прав та свобод лю­дини та громадянина (ст. 116 Конституції України); парламент­ський контроль за додержанням конституційних прав і свобод лю­дини і громадянина в процесі виконання покарань на постійній основі здійснює Уповноважений Верховної Ради України з прав людини (ст. 1 Закону України «Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини»); органи місцевого самоврядування здійснюють контроль виконання покарання на відповідній терито­рії самостійно або через свої органи (спостережні комісії та служби у справах неповнолітніх обласних, Київської та Севастопольської міських, районних державних адміністрацій, виконавчих органів міських і районних у містах рад). Під час відвідування установ ви­конання покарань вказані посадові особи мають право ознайомлю­ватися зі звітністю, в тому числі й статистичною, провадити реві­зії, робити запити, здійснювати інспектування, перевіряти вико­нання, узгоджувати, оскаржувати незаконні дії посадових осіб, проводити особистий прийом, ознайомлюватись з особовими спра­вами засуджених, іншими документами тощо.

З. Засоби масової інформації України мають право висвітлюва­ти усі аспекти діяльності органів державної влади, в тому числі і тих, які виконують кримінальні покарання. Органи державної влади зобов’язані надавати їм відомості про свою діяльність через відповідні інформаційні служби, забезпечувати журналістам віль­ний доступ до неї, не чинити на них будь-якого тиску і не втручати­ся в їх виробничий процес. Засоби масової інформації можуть про­водити власне розслідування і аналіз діяльності органів державної влади, їх посадових осіб, давати їй оцінку, коментувати. Слід звер­нути увагу, що за ч. 2 ст. 24 КВК України представники засобів масової інформації можуть відвідувати установи виконання пока­рань за спеціальним дозволом, який надається не Державним де­партаментом України з питань виконання покарань, а адміністра­цією цих установ або органів управління зазначеними установами (регіональних управлінь Департаменту).

Стаття 25. Участь громадськості у виправленні і

ресоціалізації засуджених. Громадський контроль за дотриманням прав засуджених під час виконання кримінальних покарань

  1. Об’єднання громадян, релігійні і благодійні організації та окремі особи можуть брати участь у виправленні і ресоціалізації засуджених та проведенні соціально-виховної роботи з ними, нада­вати допомогу органам і установам виконання покарань у поряд­ку, встановленому цим Кодексом та іншими законами України.
  2. Для забезпечення громадського контролю за дотриманням прав засуджених під час виконання кримінальних покарань ство­рюються спостережні комісії, які діють на підставі цього Кодексу та Положення про спостережні комісії, яке затверджується Кабі­нетом Міністрів України.

 

  1. Положення даної статті спрямовані на забезпечення реаліза­ції принципу участі громадськості в діяльності органів та установ виконання покарань,
  2. Об’єднання громадян, релігійні і благодійні організації та окремі особи можуть брати таку участь шляхом:

 

  • проведення правової пропаганди з засудженими та організа­ція шефства над важковиховуваними;
  • залучення засуджених у культурно-масових та спортивних заходах;
  • надання економічної допомоги засудженим;

— сприяння в організації виховної роботи на всіх рівнях.
Організаційні форми участі громадських організацій та інших

органів чи установ є достатньо різноманітними: спостережні комі-

 

 

 

78

79

 

сії, комісії у справах неповнолітніх, шефські формування колек­тивів підприємств, учбових закладів, наставництво тощо.

  1. Відповідно до ст. 1 Закону України від 16 червня 1992 р. «Про
    об’єднання громадян», об’єднанням громадян є добровільне гро­
    мадське формування, створене на основі єдності інтересів для спіль­
    ної реалізації громадянами своїх прав і свобод. Об’єднання грома­
    дян, незалежно від назви (рух, конгрес, асоціація, фонд, спілка
    тощо) відповідно до цього Закону визнається політичною партією
    або громадською організацією.
  2. Також у діяльності органів та установ виконання покарань можуть приймати участь релігійні, кооперативні організації, об’єднання громадян, що мають основною метою одержання при­бутків, комерційні фонди, органи місцевого та регіонального само­врядування (в тому числі ради і комітети мікрорайонів, будинкові, вуличні, квартальні, сільські, селищні комітети), органи громад­ської самодіяльності (народні дружини, товариські суди тощо), інші об’єднання громадян, порядок створення і діяльності яких визначається відповідним законодавством (наприклад, профспіл­ки). Діяльність кожного з названих об’єднань регулюється окре­мим законом.
  3. Об’єднання громадян України утворюються і діють з всеукра­їнським, місцевим та міжнародним статусом. До всеукраїнських об’єднань громадян належать об’єднання, діяльність яких поши­рюється на територію всієї України і які мають місцеві осередки у більшості її областей. До місцевих об’єднань належать об’єднання, діяльність яких поширюється на території відповідної адміністра­тивно-територіальної одиниці або регіону. Територія діяльності самостійно визначається об’єднанням громадян. Громадська орга­нізація є міжнародною, якщо її діяльність поширюється на тери­торію України і хоча б однієї іншої держави. Політичні партії в Україні створюються і діють тільки з всеукраїнським статусом.
  4. Для здійснення цілей і завдань, визначених у статутних до­кументах, зареєстровані об’єднання громадян користуються до­статньо широкими правами, однак, слід звернути увагу, що їх практична реалізація повинна бути тим чи іншим чином пов’язана з досягненням закріплених цілей.
  5. Особливе місце серед об’єднань громадян слід відвести місце­вому самоврядуванню. Поняття місцевого самоврядування закріп­лено у ст.2 Закону України «Про місцеве самоврядування», відпо­відно до якої місцеве самоврядування в Україні — це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади — жи­телів села чи добровільного об’єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста — самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів Украї­ни. У містах з районним поділом за рішенням територіальної гро-

мади міста або міської ради утворюються районні в місті ради. Ра­йонні в містах ради утворюють свої виконавчі органи та обирають голову ради, який одночасно є і головою її виконавчого комітету.

  1. Відповідно до ст. 38 Закону України «Про місцеве самовряду­
    вання» , органи виконавчої влади також мають повноваження щодо
    забезпечення законності, правопорядку, охорони прав, свобод і за­
    конних інтересів громадян. Вони покликані: сприяти діяльності
    органів суду, прокуратури, юстиції, служби безпеки, внутрішніх
    справ та адвокатури; вносити подання до відповідних органів про
    притягнення до відповідальності посадових осіб, якщо вони ігнору­
    ють законні вимоги та рішення рад і їх виконавчих органів, при­
    йняті в межах їх повноважень; утворювати комісії у справах непов­
    нолітніх та спостережної, спрямовувати їх діяльності.
  2. Для забезпечення громадського контролю за дотриманням
    прав засуджених під час виконання кримінальних покарань при
    виконавчих комітетах місцевих Рад народних депутатів створю­
    ються спостережні комісії. Постановою Кабінету Міністрів Украї­
    ни № 429 від 1 квітня 2004 р. було затверджено Положення про
    спостережні комісії та піклувальні ради при спеціальних вихов­
    них установах, ст. 1 якого встановлює, що дані органи утворюють­
    ся при виконавчих комітетах районних, міських (міст обласного і
    республіканського підпорядкування) районних у містах та облас­
    них Рад народних депутатів.

Основними завданнями спостережних комісій є:

1) організація громадського контролю за дотриманням прав і
законних інтересів засуджених та осіб, звільнених від відбування

покарання;

2) сприяння органам і установам виконання покарань у виправ­
ленні і ресоціалізації засуджених та створенні належних умов для
їх тримання, залучення до цієї діяльності громадських організа­
цій, органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування,
підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності
та громадян;

  • організація виховної роботи з особами, умовно-достроково звільненими від відбування покарання, та громадського контролю за їх поведінкою протягом невідбутої частини покарання;
  • надання допомоги у соціальній адаптації особам, звільненим від відбування покарання.

Крім цього, спостережні комісії розробляють та здійснюють у межах області, міст Києва та Севастополя заходи щодо сприяння органам і установам виконання покарань у виправленні і ресоціа­лізації засуджених, надання допомоги у соціальній адаптації осо­бам, звільненим від відбування покарання.

Поряд з цим, спостережні комісії мають право:

1) доручати членам комісії:

— брати участь у судових засіданнях під час розгляду спільних з органами і установами виконання покарань подань щодо умовно-

 

 

 

80

81

 

дострокового звільнення засуджених від відбування покарання, заміни невідбутої частини покарання більш м’яким, звільнення від відбування покарання вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років;

—  подавати клопотання про помилування засуджених та ви­
словлювати свою думку по суті клопотання про помилування, що
подає засуджений через орган або установу виконання покарань;

  • одержувати від громадських організацій, органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, органів і установ вико­нання покарань, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності інформацію і документи, необхідні для виконан­ня покладених на спостережні комісії завдань;
  • проводити особистий прийом засуджених, розглядати їх звернення та приймати за ними рішення;
  • заслуховувати на своїх засіданнях з питань, що належать до компетенції спостережних комісій, інформацію посадових осіб ор­ганів і установ виконання покарань, підприємств, установі органі­зацій незалежно від форми власності, які беруть участь у виправ­ленні і ресоціалізації засуджених, вносити пропозиції щодо вдо­сконалення їх діяльності з питань дотримання прав і законних інтересів засуджених;

 

  • доручати представникам громадських організацій і трудових колективів (за їх згодою) проводити виховну роботу та здійснюва­ти контроль за поведінкою осіб, умовно-достроково звільнених від відбування покарання, протягом невідбутої частини покарання, координувати проведення цієї роботи;
  • заслуховувати на своїх засіданнях інформацію представни­ків громадських організацій і трудових колективів, що здійсню­ють громадський контроль за особами, умовно-достроково звільне­ними від відбування покарання, про їх роботу (навчання) та пове­дінку в побуті, у разі потреби запрошувати та заслуховувати інформацію цих осіб;

— вносити на розгляд органів виконавчої влади та органів міс­
цевого самоврядування пропозиції щодо: удосконалення діяльнос­
ті органів і установ виконання покарань з питань дотримання прав
і законних інтересів засуджених; поліпшення на підприємствах, в
установах і організаціях незалежно від форми власності індивіду­
ально-профілактичної та виховної роботи із засудженими до гро­
мадських або виправних робіт та особами, умовно-достроково звіль­
неними від відбування покарання; організації трудового та побуто­
вого влаштування осіб, звільнених від відбування покарання,
сприяння їх соціальній адаптації; забезпечення правового і соці­
ального захисту персоналу органів і установ виконання покарань.

  1. Прийняті в межах компетенції постанови спостережних ко­місій про усунення недоліків підлягають обов’язковому виконан­ню. Адміністрація органів та установ, які виконують кримінальні

покарання повинні в двотижневий термін повідомити спостереж­ну комісію про заходи, ужиті по виконанню її постанови.

  1. Згідно зі ст.1 Закону України «Про органи і служби у спра­
    вах неповнолітніх та спеціальні установи для неповнолітніх» здій­
    снення соціального захисту і профілактики правопорушень серед
    неповнолітніх покладається на служби у справах неповнолітніх
    обласних, Київської та Севастопольської міських, районних дер­
    жавних адміністрацій, виконавчих органів міських і районних у
    містах рад. Окрім іншого, їх завданням є здійснення контролю за
    умовами утримання і виховання неповнолітніх у спеціальних
    установах для неповнолітніх. Для цього служби у справах непов­
    нолітніх мають право:
  • перевіряти умови утримання і виховання осіб, які не досягли повноліття, у спеціальних установах;
  • приймати з питань, віднесених до їх компетенції, рішення, які є обов’язковими для виконання органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установа­ми та організаціями незалежно від форми власності, посадовими особами і громадянами;
  • звертатися у разі порушення прав та інтересів неповнолітніх, а також з питань працевлаштування, подання їм іншої допомоги до відповідних органів виконавчої влади, органів місцевого само­врядування, підприємств, установ та організацій незалежно від форми власності.
  1. Крім цього, відповідно до Порядку проведення консультацій
    з громадськістю з питань формування та реалізації державної по­
    літики, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від
    15.10.2004 р. № 1378, з метою залучення громадян до участі в
    управлінні державними справами, надання можливості для їх віль­
    ного доступу до інформації про діяльність органів виконавчої вла­
    ди, а також забезпечення гласності, відкритості та прозорості в ді­
    яльності цих органів, проводяться консультації з громадськістю.

Організацію і проведення консультацій з громадськістю забез­печує орган виконавчої влади, який безпосередньо готує пропози­ції, пов’язані з формуванням та реалізацією державної політики у визначеній сфері державного і суспільного розвитку, або виступає головним розробником нормативно-правового акта.

Для координації заходів, пов’язаних з проведенням консульта­цій з громадськістю та моніторингу врахування громадської дум­ки, при органах виконавчої влади утворюються консультативно-дорадчі органи — громадські ради, які діють на підставі положень, що затверджуються цими органами.

До складу громадських рад включаються представники гро­мадських організацій, професійних спілок та інших об’єднань громадян, органів місцевого самоврядування, засобів масової ін­формації.

 

 

 

82

83

 

  1. Громадські ради являють собою постійно діючі консульта-тивно-дорадчі органи, утворені при територіальних органах управ­ління Державного департаменту України з питань виконання пока­рань наказом Державного департаменту України з питань виконан­ня покарань від 12.12.2004 р. № 238 «Про утворення громадських рад при державному департаменті України з питань виконання по­карань та при його територіальних органах» відповідно до Закону України «Про демократичний цивільний контроль над Воєнною організацією і правоохоронними органами», Указу Президента України від 31.07.2004 р. № 854/2004 «Про забезпечення умов для більш широкої участі громадськості у формуванні та реалізації дер­жавної політики» та постанови Кабінету Міністрів України від 15.10.2004 р. «Деякі питання щодо забезпечення участі громад­ськості у формуванні та реалізації державної політики».

Створена при Голові Державного департаменту України з пи­тань виконання покарань громадська рада носить назву Громад­ської колегії.

  1. Основними завданнями громадської ради та колегії є: 1) спри­яння створенню ефективних організаційних та правових умов для реалізації громадянами України конституційного права на участь в управлінні державними справами в процесі виконання-відбуван-ня кримінальних покарань, забезпечення відкритості діяльності органів і установ кримінально-виконавчої системи; 2) забезпечен­ня врахування громадської думки у процесі підготовки та органі­зації виконання рішень з питань формування та реалізації держав­ної політики у сфері виконання кримінальних покарань.

Відповідно до покладених на них завдань, громадська рада та колегія:

  • сприяє участі громадськості в роботі органів та установ ви­конання покарань, зокрема, проводить громадські обговорення, консультації з громадськістю та громадську експертизу проектів нормативно-правових актів;
  • здійснює контроль за виконанням державних програм у сфе­рі виконання кримінальних покарань відповідними органами та установами;
  • виконує дорадчу функцію під час обговорення та прийняття рішень Департаментом, а також здійснює моніторинг їх практич­ної реалізації;
  • привертає увагу громадськості до проблем кримінально-ви­конавчої системи, залучає державні органи, установи та підпри­ємства різних форм власності до вирішення питань виконання-від-бування кримінальних покарань;
  • здійснює іншу діяльність у межах своїх повноважень.

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

Розділ II

ВИКОНАННЯ ПОКАРАНЬ, НЕ ПОВ’ЯЗАНИХ

З ПОЗБАВЛЕННЯМ ВОЛІ

Глава 5

ВИКОНАННЯ ПОКАРАННЯ У ВИДІ

ШТРАФУ

Стаття 26. Порядок виконання покарання у виді штрафу

  1. Засуджений зобов’язаний сплатити штраф у місячний строк після набрання вироком суду законної сили і повідомити про це відповідний суд шляхом представлення документа про сплату штрафу.
  2. У разі несплати засудженим штрафу у строк, передбачений частиною першою цієї статті, його стягнення провадиться приму­сово Державною виконавчою службою на підставі виконавчого листа, виданого судом, який постановив вирок, з такими особли­востями: в постанові про відкриття виконавчого провадження державний виконавець не встановлює строк для добровільного виконання вироку суду; засуджений звільняється від сплати ви­конавчого збору.
  3. У разі неможливості сплатити повний розмір штрафу суд
    може замінити несплачену суму штрафу покаранням у виді гро­
    мадських або виправних робіт відповідно до закону.
  4. У ч. 1 ст. 53 КК України штраф визначається як грошове стягнення, що накладається судом у випадках і межах, встановле­них в Особливій частині КК. Отже, за своїм змістом штраф є таким видом покарання, який виражається в стягненні із засудженого за вироком суду в прибуток держави певної грошової суми. Штраф належить до числа так званих загальних (універсальних) пока­рань, застосування якого не обмежене в законі ні колом суб’єктів,

 

 

 

84

85

 

ні характером вчиненого злочину. Дане покарання є безстроковим (одноактним) і найбільш м’яким (найменш суворим) з усіх його видів, передбачених у ст. 51 КК України; він може бути призначе­ний як основне, так і як додаткове покарання.

Штраф як додаткове покарання може бути призначений лише тоді, якщо його спеціально передбачено в санкції статті Особливої частини КК України (ч. З ст. 53 КК України). Розмір штрафу ви­значається судом залежно від тяжкості вчиненого злочину та з урахуванням майнового стану винного в межах від тридцяти до ти­сячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, якщо стат­тями особливої частини КК України не передбачено вищого роз­міру штрафу.

  1. КВК України передбачає два правових режими виконання покарання у виді штрафу: добровільне його виконання засудже­ним і примусове стягнення в процесі виконавчого провадження.

Добровільна сплата штрафу полягає у внесенні засудженим у місячний строк після набрання вироком законної сили суми штра­фу в установу банку на спеціальний рахунок і надання до відповід­ного суду документа, який підтверджує сплату штрафу. Добро­вільна сплата штрафу у встановлений законом місячний строк означає, що покарання виконане. На практиці закріплення відо­мостей про закінчення виконання покарання здійснюється шля­хом долучення до матеріалів кримінальної справи квитанції про сплату призначеної судом суми штрафу.

  1. Згідно з ч. 2 ст. 26 КВК у разі несплати засудженим штрафу у
    місячний строк, його стягнення провадиться примусово держав­
    ною виконавчою службою на підставі виконавчого листа, виданого
    судом, який постановив вирок, з такими особливостями: в поста­
    нові про відкриття виконавчого провадження державний викона­
    вець не встановлює строк для добровільного виконання вироку;
    засуджений звільняється від сплати виконавчого збору.
  2. Процес примусового виконання штрафу поділяється на де­
    кілька стадій: стадія відкриття (порушення) виконавчого прова­
    дження; підготовки до виконання та власне виконання покарання.
    Виконавче провадження — це сукупність дій органів і посадових
    осіб, зазначених у Законі України «Про виконавче провадження»,
    спрямованих на примусове виконання рішень судів та інших орга­
    нів (посадових осіб), які здійснюються на підставах, у спосіб та в
    межах повноважень, визначених цим Законом, іншими норматив­
    но-правовими актами, виданими відповідно до цього Закону та ін­
    ших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону
    підлягають примусовому виконанню.
  3. Відкриття виконавчого провадження — перший етап проце­су виконання майнового покарання. На цьому етапі державний ви­конавець, одержавши виконавчий документ, повинен установити наявність або відсутність підстав для порушення виконавчого про-

86

вадження, після чого прийняти рішення про порушення виконав­чого провадження або відмову в його порушенні.

Згідно із ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження» підставою відкриття виконавчого провадження є виконавчий до­кумент. У процесі виконання майнових покарань виконавчими до­кументами є виконавчі листи, що видаються судами на підставі вироків та постанов судів. Відповідно до ч. 1 ст. 24 вищезазначено­го Закону державний виконавець зобов’язаний прийняти до вико­нання виконавчий документ і відкрити виконавче провадження, якщо не закінчився строк пред’явлення виконавчого документа до виконання і цей документ відповідає вимогам, передбаченим цим Законом, та пред’явлений до виконання до органу державної ви­конавчої служби за належним місцем виконання рішення. Дер­жавний виконавець у триденний строк з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову державного виконав­ця про відкриття виконавчого провадження.

Завдання державного виконавця на стадії порушення виконав­чого провадження — у триденний строк перевірити відносно вико­навчого документа такі обставини: чи правильно визначена терито­ріальна компетенція виконання вимог пред’явленого виконавчого документа; чи дотримано термінів пред’явлення виконавчого доку­мента до стягнення; чи набрало законної сили рішення, на підставі якого виданий виконавчий документ і чи не закінчилися строки давності виконання судового рішення, якщо такі встановлені; чи є в особи, що пред’явила виконавчий документ, відповідні повнова­ження; чи відповідає виконавчий документ установленим законом

формі і змісту.

  1. До порушення виконавчого провадження ніякі виконавчі дії здійснюватися не можуть. Дане правило випливає з того, що здій­снення виконавчих дій сполучено з можливістю застосування до боржника заходів державно-владного примусу у вигляді заходів примусового виконання, що істотно обмежують його майнові пра­ва. Ст. 20 Закону України «Про виконавче провадження» передба­чені загальні положення про місце здійснення виконавчих дій. Так, виконавчі дії провадяться державним виконавцем за місцем проживання, роботи боржника або за місцезнаходженням його майна. Державний виконавець зобов’язаний перевірити дотриман­ня строків пред’явлення виконавчого документа до виконання. Відповідно до ч. 1 ст. 21 вищезазначеного закону виконавчі листи можуть бути пред’явлені до виконання протягом трьох років.
  2. При вирішенні питання про порушення виконавчого прова­дження державний виконавець, одержавши виконавчий документ, повинен зробити його юридичний аналіз і визначити, чи відповідає він вимогам, зазначеним у ст. 19 Закону України «Про виконавче провадження». У виконавчому документі мають бути зазначені: назва документа, дата видачі та найменування суду, що видав до-

87

 

кумент; дата і номер вироку, за яким видано виконавчий доку­мент; найменування боржника, його адреса, дата і місце народжен­ня боржника та його місце роботи; резолютивна частина вироку; дата набрання чинності вироком; строк пред’явлення виконавчого документа до виконання. Виконавчий документ має бути підписа­ний уповноваженою посадовою особою і скріплений печаткою.

Недотримання у виконавчому документі хоча б однієї з перера­хованих у даній нормі вимог тягне за собою втрату ним виконавчої сили і направлення його на дооформлення.

  1. Друга стадія виконання — це підготовка до виконання. Вона має на меті створення належних умов для своєчасного й ефективно­го виконання. Підготовчі дії зводяться, як правило, до встановлен­ня місця проживання боржника, його роботи, з’ясування розміру заробітної плати. Однак найбільше часу державні виконавці витра­чають на встановлення наявності майна боржника, на яке можна звернути стягнення. Майнове становище фізичних осіб ні в яких спеціальних документах зараз не відбивається. Однак з практики відомо, що деяке майно фізичних осіб підлягає реєстрації, а деякі види майна можуть знаходитися тільки у певних місцях. Для цьо­го державний виконавець робить запити в різні організації, прово­дить інші дії з тим, щоб з’ясувати факт наявності майна або коштів, витребує відомості про доходи боржника. Для з’ясування майново­го становища боржника державний виконавець може запитати: банки — про внески; відповідні організації і громадян — про наяв­ність у них майна боржника і членів його родини; податкову ін­спекцію, місцеве відділення Пенсійного фонду — про місце роботи боржника; бухгалтерію підприємства — про належні боржнику ко­шти; бюро технічної інвентаризації — про будинок, квартиру, інше приміщення боржника; Державтоінспекцію — про транспортні за­соби боржника; нотаріальні контори — про укладені або оформлюва­ні боржником договори дарування, купівлі-продажу, позики і т. ін. Якщо боржник працює або працював на великому підприємстві, що пройшло процедуру акціонування, можна зробити запит до реєстро-утримувача акцій даного підприємства на предмет, чи не є боржник акціонером.
  2. Здебільшого майно фізичних осіб не підлягає реєстрації. Звернути на нього стягнення можливо тільки за наявності цього майна в місці проживання боржника або при одержанні відомос­тей про те, що майно знаходиться в іншому місці. При цьому дер­жавним виконавцем реалізується надане йому право входити до приміщень і сховищ, що належать боржникам або зайняті ними, провадити огляд зазначених приміщень і сховищ, при необхіднос­ті примусово їх відкривати в установленому порядку, опечатувати ці приміщення і сховища, а також одержувати від інших осіб необ­хідні для проведення виконавчих дій пояснення, довідки, іншу ін­формацію.

88

На виявлене майно боржника накладається арешт, який поля­гає в проведенні його опису, оголошенні заборони розпоряджатися ним, а при необхідності — в обмеженні права користуватися май­ном чи його вилученні в боржника та передачі на зберігання іншим

особам.

  1. Опис майна боржника провадиться державним виконавцем у присутності боржника чи його представника і не менше двох по­нятих. При відсутності боржника чи його представника опис майна здійснюється в присутності одного з повнолітніх членів сім’ї борж­ника, а при їх відсутності — за участю представника житлово-екс­плуатаційної організації або представника органів державної вла­ди та місцевого самоврядування. При проведенні опису майна дер­жавний виконавець оголошує боржнику заборону розпоряджатися описаним майном, а в разі необхідності — його користуванням. Види, обсяг і строки обмеження встановлюються в кожному кон­кретному випадку з урахуванням властивостей майна, його значен­ня для власника, необхідності користування та інших обставин.
  2. Про опис майна і заборону його відчуження, якщо відчужен­ня описаного майна може здійснюватися лише у встановленому за­конодавством порядку, державний виконавець направляє повідом­лення в органи чи установи, які посвідчують договори відчуження майна або провадять його перереєстрацію на іншого власника (ор­гани нотаріату, державна автомобільна інспекція, бюро технічної інвентаризації тощо). Майно, на яке накладено арешт, передається на зберігання боржникові або іншим особам (зберігачам), призна­ченим державним виконавцем під розписку в акті.

Водночас у процесі підготовки до виконання здійснюється оцін­ка арештованого майна. Згідно із ст. 57 Закону України «Про ви­конавче провадження» оцінка майна боржника провадиться дер­жавним виконавцем, якщо вартість майна не перевищує сто неопо­датковуваних мінімумів доходів громадян, за ринковими цінами, які діють на день проведення оцінки, крім випадків, коли оцінка провадиться за регульованими цінами, а також у разі оцінки неру­хомого майна, транспортних засобів, повітряних, морських та річ­кових суден.

Якщо оцінити окремі предмети складно або якщо боржник за­перечує проти передачі арештованого майна боржника на реаліза­цію за оцінкою, проведеною державним виконавцем, останній за­прошує експерта (спеціаліста) для визначення вартості майна. Ви­трати на призначення експерта несе сторона, яка оспорює оцінку майна, проведену державним виконавцем. Для проведення оцінки нерухомого майна, транспортних засобів, повітряних, морських, річкових суден та майна, вартість якого перевищує сто неоподат­ковуваних мінімумів доходів громадян, державний виконавець за­лучає оцінювача. Державний виконавець про оцінку арештовано-

 

89

 

го майна повідомляє боржника, який має право оскаржити оцінку майна до суду в 10-денний строк з дня отримання повідомлення.

  1. Згідно зі ст. 54 Закону України «Про виконавче проваджен­ня» не допускається звернення стягнення на майно, зазначене в Переліку видів майна громадян, на яке не може бути звернено стягнення за виконавчими документами (додаток до цього Зако­ну). Відповідно до цього переліку стягнення за виконавчими доку­ментами не може бути звернено на такі види майна та предмети, що належать боржникові на праві власності чи є його часткою у спіль­ній власності, необхідні для боржника, членів його сім’ї та осіб, які перебувають на його утриманні: 1) носильні речі та предмети до­машнього вжитку, необхідні боржникові і особам, які перебувають на його утриманні: а) одяг — на кожну особу: одне літнє або осіннє пальто, одне зимове пальто або кожух, один зимовий костюм (для жінок — два зимових плаття), один літній костюм (для жінок — два літніх плаття), головні убори по одному на кожний сезон. Для жінок, крім того, дві літні хустки, одна тепла хустка (або шаль) та інший одяг, зношений більш, як на 50 відсотків; б) взуття у кількос­ті по одній парі літнього, осіннього, зимового та інше взуття, зноше­не більш, як на 50 відсотків; в) білизна у кількості двох змін на кож­ну особу; г) постіль (матрац, подушка, два простирадла, дві наво­лочки, ковдра) і два особистих рушника на кожну особу; д) необхід­ний кухонний посуд; є) один холодильник на сім’ю; ж) меблі — по одному ліжку та стільцю на кожну особу, один стіл, одна шафа на сім’ю (крім меблевих гарнітурів, на які може бути звернене стяг­нення); з) всі дитячі речі; 2) продукти харчування, потрібні для осо­бистого споживання боржнику, членам його сім’ї та особам, які перебувають на його утриманні, — на три місяці; 3) паливо, потріб­не боржникові, членам його сім’ї та особам, які перебувають на його утриманні, для готування їжі та обігрівання приміщення про­тягом шести місяців; 4) одна корова, а у разі відсутності корови — одна телиця; коли немає ні корови, ні телиці — одна коза, вівця чи свиня — у осіб, які займаються сільським господарством; 5) корм для худоби, який не підлягає вилученню в кількості, потрібній до початку вигону худоби на пасовище або до збору нових кор­мів; 6) насіння, потрібне для чергових посівів (осіннього і весняно­го) та не знятий урожай — у осіб, які займаються сільським госпо­дарством (за винятком земельних ділянок, на які накладено стяг­нення); 7) інструменти, необхідні для особистих професійних за­нять (швейні, музичні та інші).
  2. Власне виконання є застосуванням до боржника встановле­них законом примусових заходів. Суть виконання полягає у вилу­ченні в боржника грошей або певного майна. Згідно із ст. 55 Зако­ну України «Про виконавче провадження» вилучення арештова­ного майна з передачею його для реалізації провадиться у строк, встановлений державним виконавцем, але не раніше ніж через

90

п’ять днів після накладення арешту. Продукти та інші речі, що швидко псуються, вилучаються і передаються для продажу негай­но після накладення арешту. Державний виконавець зобов’язаний подбати про забезпечення умов реалізації майна боржника, які не ущемляють його законних інтересів. Так, ще під час проведення опису боржник має право зазначити ті види майна або предмети, на які слід звернути стягнення в першу чергу. Державний викона­вець зобов’язаний задовольнити вимоги боржника, якщо вони не ускладнюють виконання рішення. Це положення закону є однією з гарантій раціонального виконання майнових покарань.

  1. Відповідно до ст. 61 вищезазначеного Закону реалізація
    арештованого майна, за винятком майна, вилученого за Законом з
    обігу та зазначеного в ч. 5 ст. 55 цього Закону, здійснюється спеці­
    алізованими організаціями, які залучаються на тендерній (кон­
    курсній) основі, на підставі договорів між Державною виконавчою
    службою та спеціалізованими організаціями шляхом його прода­
    жу на прилюдних торгах, аукціонах.

Боржник має право визначити, у якій послідовності необхідно продавати майно. У разі, коли від продажу частини майна буде ви­ручена сума, достатня для виконання покарання у виді штрафу, сплати виконавчого збору, витрат на здійснення виконавчих дій, подальший продаж арештованого майна припиняється. Вимоги боржника щодо черговості продажу майна не приймаються дер­жавним виконавцем, якщо внаслідок їх задоволення виникнуть перешкоди чи додаткові труднощі для виконання або подовжиться його строк.

Кошти, отримані від реалізації арештованого майна, вносять­ся на депозитний рахунок відповідного органу державної вико­навчої служби та до спеціального фонду виконавчого проваджен­ня у порядку, встановленому п. 5.1.2. Інструкції про проведення виконавчих дій, затвердженої наказом Міністра юстиції України № 74/5 від 15.12.1999 р., звідки вони перераховуються до Дер­жавного бюджету України.

  1. Крім заходів примусового виконання, пов’язаних з описом і
    арештом майна боржника, Законом України «Про виконавче про­
    вадження» передбачене звернення стягнення на заробітну плату
    (заробіток), пенсію, стипендію та інші доходи боржника. Проте ці
    об’єкти стягнення використовуються при відсутності у боржника
    коштів на рахунках у кредитних установах, відсутності чи недо­
    статності майна боржника для повного покриття належних до
    стягнення сум, а також при виконанні рішень про стягнення пері­
    одичних платежів та стягнень на суму, що не перевищує двох міні­
    мальних розмірів заробітної плати.

Згідно із ст. 69 вищезазначеного Закону відрахування із заро­бітної плати (заробітку), пенсії чи стипендії громадян проводить адміністрація підприємств, установ і організацій на підставі наді-

91

 

сланих їм державним виконавцем виконавчих документів. Якщо боржник змінить місце роботи або місце проживання чи навчання, підприємства, установи, організації, які отримали виконавчий до­кумент, повертають його не пізніш як у триденний строк держав­ному виконавцеві з відміткою про нове місце роботи, проживання чи навчання боржника, якщо воно відоме, а також повідомляють про проведені ними стягнення періодичних платежів за виконав­чими документами. У разі неподання зазначених відомостей з не­поважних причин винних у цьому посадових осіб може бути при­тягнуто до відповідальності, передбаченої цим Законом. Звернен­ня стягнення на пенсії провадиться відповідно до законодавства про пенсії.

Вищезазначені правила стягнення поширюються і на випадки звернення стягнення на: 1) доходи, отримані фізичною особою, яка є суб’єктом підприємницької діяльності; 2) доходи за працю в колективному сільськогосподарському (фермерському) господар­стві; 3) авторську винагороду за твори літератури, науки або мис­тецтва, премії, що присуджуються за видатні досягнення в галузі науки, літератури і мистецтва, винагороду за відкриття, винахід, на який видано авторське свідоцтво, корисну модель, промисло­вий зразок і раціоналізаторську пропозицію; 4) суми на відшкоду­вання шкоди, заподіяної каліцтвом або іншим ушкодженням здо­ров’я, а також втратою годувальника.

Стаття 27. Наслідки ухилення від сплати штрафу

 Якщо засуджений ухиляється від сплати штрафу, він притягу­ється до кримінальної відповідальності відповідно до статті 389 Кримінального кодексу України (2341-14).

  1. Законодавством України передбачено два способи криміналь­но-правового забезпечення виконання покарань: а) закріплення в законі можливості заміни судом одного покарання на інше при його невиконанні; б) встановлення в законі кримінальної відпові­дальності за ухилення від відбування кримінального покарання, визначення таких дій як новий самостійний злочин.
  2. КК України чітко проводить розмежування між правовими наслідками неможливості сплати штрафу засудженим і ухилен­ням від його сплати.

Згідно із ч. 1 ст. 389 КК України ухилення від сплати штрафу карається виправними роботами на строк до двох років або обме­женням волі на той самий строк. Водночас законодавчо поняття ухилення від сплати штрафу не встановлено. У науці кримінально­го права під ухиленням від сплати штрафу розуміються такі дії чи бездіяльність засудженого, які свідчили б про його намір уникнути цього покарання за наявності реальної можливості сплатити штраф

92

(відмова від внесення коштів або невнесення їх без поважних при­чин, приховування місця роботи, майна, джерел доходів тощо), тобто ухиленням від сплати штрафу є поведінка засудженого, пов’язана з прагненням уникнути покарання при наявності мож­ливості сплатити штраф. Ця поведінка може виражатися в діях, спрямованих на приховання: а) майна, на яке може бути звернуто стягнення (переміщення майна в невідоме державному виконавцю місце, розтрата, відчуження, незаконна передача іншим особам, знищення (вилучення) документів, що підтверджують право на майно тощо); б) доходів (вилучення, знищення, підробка докумен­тів, на підставі яких установлюється заробітна плата або інший до­ход засудженого, приховання місця роботи, джерела одержання інших доходів, на які може бути звернуто стягнення, тощо).

  1. На практиці трапляються випадки, коли державним вико­навцем були вжиті всі заходи примусового виконання даного штрафу, але він так і не був сплачений або був сплачений частково. При цьому засуджений не здійснював дій, направлених на ухилен­ня від виконання покарання у виді штрафу. Причин виникнення такої ситуації може бути принаймні дві. По-перше, при винесенні вироку у виді штрафу суддя не врахував майновий стан винного. По-друге, майнове становище засудженого може погіршитися піс­ля винесення вироку. У КК України питання заміни штрафу регу­лює ч. 4 ст. 53. Так, у разі неможливості сплати штрафу суд може замінити несплачену суму штрафу покаранням у виді громадських робіт із розрахунку: десять годин громадських робіт за один вста­новлений законодавством неоподатковуваний мінімум доходів громадян або виправними роботами із розрахунку один місяць ви­правних робіт за чотири встановлених законодавством неоподат­ковуваних мінімумів доходів громадян, але на строк не більше двох років.

Стаття 28. Закінчення виконавчих дій

Після стягнення штрафу виконавчий лист із відміткою про ви­конання вироку повертається суду, який постановив вирок.

  1. Процедура закінчення виконавчих дій визначена у ст. 37 За­кону України «Про виконавче провадження». Підставами для за­кінчення відкритого на виконання вироку суду виконавчого про­вадження є: скасування вироку, на підставі якого був виданий ви­конавчий лист; фактичне повне виконання вироку; смерть засудженого; направлення виконавчого листа за належністю.
  2. Про закінчення виконавчого провадження державний вико­навець виносить постанову, яка затверджується начальником ор­гану державної виконавчої служби, якому він безпосередньо під­порядкований. Копія постанови у 3-денний строк надсилається

93

 

сторонам та суду або іншому органу (посадовій особі), які видали виконавчий документ. Постанова про закінчення виконавчого провадження може бути оскаржена сторонами до начальника від­повідного органу державної виконавчої служби або до суду у 10-денний строк.

  1. Ст. 38 вищевказаного Закону передбачає також й інші наслід­ки завершення виконавчого провадження. Так, у разі закінчення виконавчого провадження припиняється чинність арешту майна боржника, скасовуються інші здійснені державним виконавцем за­ходи примусового виконання рішення, а також провадяться інші дії, необхідні у зв’язку з завершенням виконавчого провадження.
  2. Завершене виконавче провадження не може бути розпочате знову, але лише у випадках, прямо передбачених законом.
  3. Контроль за законністю виконавчого провадження здійсню­ють Міністерство юстиції України через Департамент державної виконавчої служби, Департамент державної виконавчої служби та державна виконавча служба Автономної Республіки Крим, облас­тей, міст Києва і Севастополя.

Глава 6

ВИКОНАННЯ ПОКАРАННЯ У ВИДІ ПОЗБАВЛЕННЯ

ВІЙСЬКОВОГО, СПЕЦІАЛЬНОГО ЗВАННЯ, РАНГУ,

ЧИНУ АБО КВАЛІФІКАЦІЙНОГО КЛАСУ

Стаття 29. Порядок виконання покарання у виді позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу

  1. Суд, який постановив вирок про позбавлення засудженого військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікацій­ного класу, після набрання ним законної сили направляє копію вироку органові чи посадовій особі, які присвоїли це звання, ранг, чин або кваліфікаційний клас.
  2. Після одержання копії вироку, яким засудженого позбавле­но військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфіка­ційного класу, орган чи посадова особа, які присвоїли це звання, ранг, чин або кваліфікаційний клас, вносить до відповідних доку­ментів запис про позбавлення засудженого цього звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу і вживає заходів до позбавлення його всіх прав і пільг, пов’язаних з цим званням, рангом, чином або кваліфікаційним класом.
  3. Стосовно військовослужбовця запасу копія вироку надсила­ється до військового комісаріату за місцем його проживання.
  1. Орган або посадова особа протягом місяця з дня одержання копії вироку сповіщає суд, який постановив вирок, про його вико­нання.
  2. 1. Відповідно до ч. 2 ст. 52 та ст. 54 КК України покарання у ви­
    гляді позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину
    або кваліфікаційного класу є додатковим покаранням і признача­
    ється тільки тим особам, які мають ці звання, ранги, чини або ква­
    ліфікаційний клас у разі вчинення ними тяжкого або особливо
    тяжкого злочину. Покарання у виді позбавлення військового, спе­
    ціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу є без­
    строковим, оскільки час його застосування не обмежений в законі
    будь-якими межами і навіть після погашення або зняття судимості
    засуджений не має права претендувати на автоматичне відновлен­
    ня його в тому званні, ранзі, чині або кваліфікаційному класі,
    яких він був позбавлений за вироком суду.
  3. Покарання у виді позбавлення військового, спеціального
    звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу призначається су­
    дом особам, що мають військові звання, які присвоюються вій­
    ськовослужбовцям під час проходження ними служби у Збройних
    Силах, Державній прикордонній службі, Службі безпеки, Мініс­
    терстві з питань надзвичайних ситуацій та захисту населення від
    наслідків Чорнобильської катастрофи та інших військових форму­
    ваннях, а також військовозобов’язаним (запасу); спеціальні зван­
    ня, що присвоюються співробітникам міліції, Внутрішніх військ
    МВС, державної податкової адміністрації, податкової міліції, мит­
    ної служби і деяким іншим категоріям працівників; ранги, вста­
    новлені для державних службовців, службових осіб органів місце­
    вого самоврядування і дипломатичних працівників; класні чини ,
    які введені для працівників прокуратури; кваліфікаційні класи,
    передбачені для суддів, судових експертів, лікарів — судово-пси­
    хіатричних експертів.
  4. Відповідно до ч. 1 статті, що коментується, після набуття ви­роком суду законної сили на адресу органу, який присвоїв військо­ве, спеціальне звання, ранг, чин або кваліфікаційний клас направ­ляється копія цього вироку. Відносно військовослужбовця запасу копія вироку направляється до військового комісаріату за місцем

його проживання.

Після одержання копії вироку зазначений орган зобов’язаний: 1) внести у відповідні документи запис про позбавлення засудже­ного військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфіка­ційного класу; 2) прийняти необхідні заходи до позбавлення засу­дженого всіх прав, пільг та повноважень, пов’язаних із наявніс­тю відповідного звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу; 3) повідомити суд про виконання покарання на протязі одного мі­сяця з дня отримання копії вироку.

 

 

 

94

95

 

  1. Згідно з Положенням про проходження військової служби особами офіцерського складу, прапорщиками (мічманами) Зброй­них Сил України, Положенням про проходження військової служ­би солдатами (матросами), сержантами і старшинами Збройних Сил України, Положенням про проходження військової служби (навчання) за контрактом у Збройних Силах України курсантами (слухачами) вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів вищих навчальних закладів, Положенням про проходження військової служби за контрактом та кадрової військової служби у службі безпеки України, Положенням про проходження строкової військової служби солдатами і матросами, сержантами і старшинами Служби безпеки України, Положенням про проходження військової служби (навчання) за контрактом курсантами (слухачами) вищих військових навчальних закладів Служби безпеки України військовослужбовці і військовозабов’язані поділяються на рядовий склад, сержантський і старшинський склад, склад прапорщиків і мічманів і офіцерський склад, який поділяється на молодший офіцерський склад, старший офіцер­ський склад, вищий офіцерський склад. Всі військовослужбовці мають відповідні військові звання, які, в свою чергу, поділяються на армійські і корабельні.
  2. До військових звань відносяться звання: рядовий, матрос, старший солдат, старший матрос, молодший сержант, старшина 2 статті, сержант, старшина 1 статті, старший сержант, головний старшина, старшина, головний корабельний старшина, прапор­щик, мічман, старший прапорщик, старший мічман, молодший лейтенант, лейтенант, старший лейтенант, капітан, капітан-лей­тенант, майор, капітан 3 рангу, підполковник, капітан 2 рангу, полковник, капітан 1 рангу, генерал-майор / контр-адмірал, гене­рал-лейтенант, віце-адмірал, генерал-полковник, адмірал, гене­рал армії України. До військових звань офіцерського складу ме­дичної та юридичної служб, військових судів та прокуратур, які мають відповідну освіту, додаються слова «медичної служби» і «юстиції». До військових звань громадян, які перебувають у запа­сі, додається слово «запасу».
  3. За ст. 29 КВК України позбавлення військового звання за ви­роком суду покладається на той орган або посадову особу, які при­своїли це звання. Згідно з зазначеними вище Положеннями право на присвоєння відповідних військових звань надано: старшого солдата (старшого матроса) — командирам окремих військових частин, які користуються владою командира батальйону (корабля З рангу) і мають право видавати накази, начальникам вищих вій­ськових навчальних закладів чи підрозділів; молодшого сержанта (старшини 2 статті), сержанта (старшини 1 статті), старшого сер­жанта (головного старшини) — командирам бригад, полків, кораб­лів 1 і 2 рангів, окремих батальйонів і начальникам вищих вій-

ськових навчальних закладів; старшин (головного корабельного старшини) — командирам дивізій, бригад кораблів і начальникам, які мають рівні з ними права, та вище; первинне офіцерське зван­ня (молодший лейтенант, лейтенант) військовослужбовцям (вій-оьковозабов’язаним) присвоюються Міністром оборони України, Головою Служби безпеки України; прапорщика (мічмана), стар­шого прапорщика (старшого мічмана) -■ командувачу корпусу, а у воєнний час — командиру дивізії і вище; до капітана (капітан-лей­тенанта) включно —- командувачам корпусів і вище, першому за­ступнику Голови Служби безпеки України; до майора (капітана З рангу) включно -— командувачам військ оперативних команду­вань, першому заступнику Голови Служби безпеки України; до підполковника (капітана 2 рангу) включно — іншим керівникам Міністерства оборони України, головнокомандуючим видів Зброй­них Сил України, першому заступнику Голови Служби безпеки України; до полковника (капітана 1 рангу) включно — Міністру оборони України, Голові Служби безпеки України.

Військові звання вищого офіцерського складу військовослуж­бовцям присвоюються Президентом України за поданням Міністра оборони, Голови Служби безпеки України, Міністра з питань над­звичайних ситуацій та захисту населення від наслідків Чорно­бильської катастрофи, Директора Державної прикордонної служ­би України.

  1. Особам, позбавленим військових звань, військовими коміса­
    рами одночасно із прийняттям на військовий облік присвоюється
    звання рядового (матроса) запасу. Особи, позбавлені військових
    звань за вироком суду, можуть бути поновлені в попередньому
    званні у зв’язку зі скасуванням чи зміною вироку суду або у разі
    звільнення від покарання на підставі закону про амністію чи акта
    про помилування.

8, Відповідно до Постанови Верховної Ради України від 22 квіт­
ня 1993 року «Про спеціальні звання, формений одяг та знаки роз­
різнення в органах внутрішніх справ України» та Положення про
проходження служби рядовим і начальницьким складом органів
внутрішніх справ України, затвердженого постановою Кабінету
Міністрів УРСР № 11 І від 29 липня 1991 року в редакції постанов
Кабінету Міністрів України № 33 від 27.01.1992 року, № 349 від
20.03.1998 року та № 986 від 07.06.1999 року та Закону України
«Про Державну кримінально-виконавчу службу України» для
осіб, які проходять службу в органах внутрішніх справ, Внутріш­
ніх військах МВС України та Державному департаменті України з
питань виконання покарань встановлені такі спеціальні звання:
рядовий міліції, рядовий внутрішньої служби (рядовий склад),
молодший сержант міліції, молодший сержант внутрішньої служ­
би, сержант міліції, сержант внутрішньої служби, старший сер­
жант міліції, старший сержант внутрішньої служби, старшина

 

 

 

96

97

 

міліції, старшина внутрішньої служби, прапорщик міліції, пра­порщик внутрішньої служби, старший прапорщик міліції, стар­шин прапорщик внутрішньої служби (молодший начальницький склад), молодший лейтенант міліції, молодший лейтенант вну­трішньої служби, лейтенант міліції, лейтенант внутрішньої служ­би, старший лейтенант міліції, старший лейтенант внутрішньої служби. каштан міліції, капітан внутрішньої служби (середній начальницький склад), майор міліції, майор внутрішньої служби, підполковник міліції, підполковник внутрішньої служби, полков­ник міліції, полковник внутрішньої служби (старший началь­ницький склад), генерал-майор міліції, генерал-майор внутріш­ньої служби, генерал’Лейтенант міліції, генерал-лейтенант вну­трішньої служби, генерал-полковник міліції, генерал-полковник внутрішньої служби (вищий начальницький склад).

  1. Порядок позбавлення спеціальних звань відповідно до виро­
    ку суду є аналогічним з позбавленням військового звання, тобто
    вирок суду виконують ті органи і посадові особи, яким законодав­
    ством надано право присвоєння відповідних спеціальних звань.
  2. Відповідно до п. 27 Положення про проходження служби
    рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ Укра­
    їни в діючііі редакції перші та чергові спеціальні звання рядового,
    молодшого, середнього і старшого начальницького складу присво­
    юються: до підполковника міліції, підполковника внутрішньої
    служби включно — начальниками головних управлінь МВС Укра­
    їни в Криму, місті Києві та Київській області, управлінь МВС в об­
    ластях, управлінь Державного департаменту України з питань ви­
    конання покарань в областях, місті Севастополі, на транспорті та
    науково дослідних установ, ректорами вищих закладів освіти сис­
    теми МВС” України та порівняних до них особами; до полковника
    міліції, полковника внутрішньої служби включно — Міністром
    внутрішніх справ України, Головою Державного департаменту
    України з питань виконання покарань.

Чергові спеціальні звання середнього начальницького складу дільничним інспекторам міліції до капітана включно присвоюєть­ся начальниками районних управлінь, міських і районних відді­лів внутрішніх справ.

Спеціальні звання вищого начальницького складу присвоюють­ся Президентом України за поданням Міністра внутрішніх справ та Головою Державного департаменту України з питань виконан­ня покарань.

і і. Згідно з положеннями ст. 410 Митного кодексу України по­садовим особам митної служби України відповідно до займаних посад і стажу роботи в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів Україні), присвоюються такі спеціальні звання: дійсний держав­ний радник митної служби, державний радник митної служби 1, 2 та 3 рангів, радник митної служби 1, 2, та 3 рангів, інспектор мит-

ної служби 1, 2, 3 та 4 рангів, інспектор митної служби, молодший інспектор митної служби, курсант.

Зазначена норма Митного кодексу України визначає також права посадових осіб щодо присвоєння і, зрозуміло, позбавлення, в тому числі і на підставі вироку суду, спеціальних звань співробіт­ників митної служби. Спеціальне звання дійсного державного рад­ника митної служби присвоюється Президентом України за подан­ням Кабінету Міністрів України. Спеціальні звання державного радника митної служби 1, 2 та 3 рангів присвоюється Президентом України за поданням керівника Державної митної служби Украї­ни. Спеціальні звання радника митної служби 1, 2, та 3 рангів, ін­спекторів митної служби 1, 2, 3 та 4 рангів, інспекторів митної служби та молодших інспекторів митної служби присвоюється ке­рівником спеціально уповноваженого центрального органу вико­навчої влади в галузі митної справи. Спеціальне звання курсанта присвоюється керівниками відповідних закладів освіти.

  1. Спеціальні звання співробітників податкової міліції вста­новлені Законом України «Про державну податкову службу в Україні».
  2. Згідно з нормами зазначених законів особам, яких прийня­то на службу до податкової міліції на посади начальницького скла­ду, присвоюються такі спеціальні звання: генерал-лейтенант по­даткової міліції, генерал-майор податкової міліції (вищий началь­ницький склад), полковник податкової міліції, підполковник податкової міліції, майор податкової міліції (старший началь­ницький склад), капітан податкової міліції, старший лейтенант податкової міліції, лейтенант податкової міліції (середній началь­ницький склад), старший прапорщик податкової міліції, прапор­щик податкової міліції (молодший начальницький склад).
  3. Законом України «Про державну податкову службу в Украї­ні» іншим посадовим особам податкових адміністрацій також при­своюються спеціальні звання, а саме: головний державний радник податкової служби, державний радник податкової служби 1, 2, та З рангів, радник податкової служби 1, 2, та 3 рангів, інспектор по­даткової служби 1, 2 та 3 рангів. Порядок присвоєння і позбавлен­ня спеціальних звань молодшого начальницького складу податко­вої міліції визначається Державною податковою адміністрацією України, а порядок присвоєння спеціальних звань особам серед­нього, старшого та вищого начальницького складу податкової мілі­ції та іншим посадовим особам податкової служби — Кабінетом Мі­ністрів України.
  4. Відповідно до Закону України «Про дипломатичну службу» та ст. 1 Закону України «Про дипломатичні ранги» для державних службовців дипломатичної служби встановлюються такі диплома­тичні ранги: Надзвичайний і Повноважний Посол, Надзвичайний і Повноважний Посланник першого і другого класів, радник пер-

 

 

 

98

99

 

шого і другого класів, перший секретар першого і другого класів, другий секретар першого і другого класів, третій секретар, аташе.

Дипломатичні ранги від Надзвичайного і Повноважного Посла до аташе прирівнюються до рангів державних службовців відпо­відно з першого до одинадцятого рангу. Згідно зі ст. 2 Закону Укра­їни «Про дипломатичні ранги» державним службовцям, які пра­цюють в системі органів дипломатичної служби, дипломатичний ранг присвоюється і скасовується Міністром закордонних справ України. Дипломатичні ранги Надзвичайного і Повноважного По­сла, Надзвичайного і Повноважного Посланника першого та дру­гого класів присвоюються Президентом України за поданням Мі­ністра закордонних справ України.

Ст. 5 зазначеного вище Закону встановлює, що державний службовець, якому присвоєно дипломатичний ранг, перебуває в ньому довічно і може бути позбавлений дипломатичного рангу лише за вироком суду, а також у разі припинення громадянства України. Позбавлення дипломатичного працівника дипломатич­ного рангу означає позбавлення його всіх попередніх рангів.

  1. Відповідно до Закону України «Про державну службу», прийняття на державну службу (професійну діяльність осіб, які обіймають посади в державних органах і отримують платню за ра­хунок державних коштів), просування по ній службовців, стиму­лювання їх праці, вирішення інших питань, пов’язаних зі служ­бою, проводиться у відповідності з категоріями посад службовців, а також відповідно рангам, які їм присвоюються. Ст. 25 зазначено­го Закону встановлює сім категорій посад службовців. Головним критерієм, при цьому, є організаційно-правовий рівень того орга­ну, який приймає службовця на роботу, об’єм і характер компе­тенції на відповідній посаді, роль і місце посади в структурі дер­жавного органу.

Згідно зі ст. 26 Закону України «Про державну службу» вста­новлено такі ранги державних службовців: службовцям, які за­ймають відповідні посади, віднесені до першої категорії, можуть бути присвоєні 3, 2, і 1 ранги, другої категорії — 5, 4 і 3 ранги, тре­тьої категорії — 7, 6 і 5 ранги, четвертої категорії — 9, 8 і 7 ранги, п’ятої категорії — 11, 10 та 9 ранги, шостої категорії — 13, 12 і 11 ранги, сьомої категорії — 15, 14 та 13 ранги.

Порядок присвоєння державному службовцю відповідного ран­гу і позбавлення його цього рангу визначається Положенням про ранги державних службовців, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 658 від 19 червня 1996 року. Ранги присвою­ються державним службовцям в індивідуальному порядку у відпо­відності із займаною посадою, рівнем професійної кваліфікації і результатами роботи. Особам, які вперше зараховані на державну службу, присвоюється, як правило, найнижчий ранг, передбаче­ний для відповідних категорій посад. Ранги, які відповідають по-

100

садам першої категорії, присвоюються Президентом України, дру­гої категорії — Кабінетом Міністрів України. Ранги керівникам місцевих органів державної виконавчої влади, головам місцевих рад, які відповідають посадам третьої-п’ятої категорій, присвою­ються відповідно керівником органу державної виконавчої влади або головою Ради вищого рівня. Ранги іншим керівникам і спеціа­лістам органів державної виконавчої влади і місцевого самовряду­вання, які відповідають посадам третьої сьомої категорій, присво­юються за місцем роботи керівниками цих органів. Державний службовець може бути позбавлений рангу тільки судом, в тому чисті і у випадку призначення своїм вироком покарання, яке пе­редбачає позбавлення цього рангу.

  1. Положення про класні чини працівників органів прокура­турі; України, затверджене постановою Верховної Ради України № 1795-ХІІ від 6 листопада 1991 року, встановлює для осіб, які за­ймають певні посади в системі органів прокуратури, десять клас­них чинів: державний радник юстиції України, державний радник юстиції першого класу, державний радник юстиції другого класу, державний радник юстиції третього класу, старший радник юсти­ції, радник юстиції, молодший радник юстиції, юрист першого класу, юрист другого класу, юрист третього класу. У відповідності зі ст. 47 Закону України «Про прокуратуру» класні чини держав­ного радника юстиції першого класу, державного радника юстиції другого класу, державного радника юстиції третього класу при­своюється Президентом України, інші класні чини — Генераль­ним прокурором України. Класний чин державного радника юсти­ції України присвоюється Генеральному прокурору України за по­садою.
  2. Згідно зі ст. 16 Закону України «Про кваліфікаційні комі­сії, кваліфікаційну атестацію і дисциплінарну відповідальність суддів судів України», залежно від посади, стажу та досвіду робо­ти, рівня професійних знань для суддів довічно встановлюється шість кваліфікаційних класів: вищий, перший, другий, третій, четвертий та п’ятий. Кваліфікаційні класи суддів встановлюються кваліфікаційною комісією: — вищий кваліфікаційний клас — за­ступникам Голови, суддям Верховного Суду України та вищого спеціалізованого суду України; — перший-другий кваліфікаційні класи — суддям Верховного Суду України і вищого спеціалізова­ного суду України; — перший-третій кваліфікаційні класи — суд­дям апеляційних судів, голові, заступникам голови місцевого гос­подарського суду; — другий-п’ятий кваліфікаційні класи — суд­дям місцевих судів.

Голова Верховного Суду України, Голова Вищого спеціалізова­ного суду України є суддями вищого кваліфікаційного класу за по­садою. Позбавлення суддів кваліфікаційного класу відповідно до ст. 19 зазначеного Закону здійснює кваліфікаційна комісія.

101

 

  1. Кваліфікаційні класи також можуть отримувати і експерти, які залучаються до проведення судових експертиз. Так, ст. 16 За­кону України «Про судову експертизу» встановлює, що з метою за­безпечення належного професійного рівня керівних працівників та фахівців, які залучаються до судових експертиз або беруть участь у розробках теоретичної та методичної бази судової експер­тизи, воші підлягають атестуванню. Залежно від спеціалізації і рівня підготовки їм присвоюється кваліфікація судового експерта з дозволом проведення певного виду експертиз і кваліфікаційний клас. Порядок проведення атестації, присвоєння та позбавлення кваліфікаційних класів визначається міністерствами і відомства­ми, до системи яких входять спеціалізовані установи та відомчі служби, що проводять судові експертизи.
  2. Виходячи зі змісту ст. 54 КК України, суд може самостійно, за наявності відповідних підстав, позбавити особу будь-якого вій­ськового звання, в тому числі і звання вищого офіцерського скла­ду, або будь-якого спеціального звання, рангу, чину чи кваліфіка­ційного класу, незалежно від того, ким вони були присвоєні.
  3. Ч. 4 ст. 29 КВК покладає на посадову особу органу, що при­своює військове, спеціальне звання, ранг, чин чи кваліфікаційний клас, обов’язок виконати вирок, тобто внести у відповідні доку­менти запис про позбавлення засудженого цього звання, рангу, чину або класу не пізніше місяця з дня отримання рішення суду. Оскільки саме ці дії і складають процедуру виконання вироку, по­садова особа повинна повідомити про це суд не пізніше одного мі­сяця з дати надходження вироку. Таке повідомлення направляєть­ся поштою у довільній формі.

 

Глава 7

ВИКОНАННЯ ПОКАРАННЯ У ВИДІ ПОЗБАВЛЕННЯ

ПРАВА ОБІЙМАТИ ПЕВНІ ПОСАДИ АБО ЗАЙМАТИСЯ

ПЕВНОЮ ДІЯЛЬНІСТЮ

Стаття ’10. Порядок виконання покарання у виді

позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю 1. Виконання покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, призначеного як основне покарання, а також як додаткове до основних покарань, покладається на кримінально-виконавчу інспекцію, а проведення індивідуально-профілактичної роботи за місцем проживання за­судженого -•- на органи внутрішніх справ.

  1. Виконання покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, призначеного як додаткове покарання до арешту, обмеження волі, тримання в дис­циплінарному батальйоні військовослужбовців або позбавлення волі на певний строк, під час відбування основного покарання по­кладається на адміністрацію арештного дому, кримінально-вико­навчої установи, командування дисциплінарного батальйону, вій­ськової частини чи начальника гарнізону.
  2. Адміністрація арештного дому, кримінально-виконавчої установи, командування дисциплінарного батальйону, військової частини чи начальник гарнізону, де відбуває покарання особа, за­суджена до додаткового покарання у виді позбавлення права обі­ймати певні посади або займатися певною діяльністю, не може використовувати засудженого на роботах, виконання яких йому заборонено згідно з вироком.
  3. Адміністрація арештного дому, кримінально-виконавчої установи, командування дисциплінарного батальйону, військової частини чи начальник гарнізону після відбуття засудженим основ­ного покарання або в разі умовно-дострокового звільнення чи за­міни покарання більш м’яким надсилає копію вироку суду до кри­мінально-виконавчої інспекції за місцем проживання засуджено­го або до військової частини за місцем служби засудженого.

 

  1. Позбавлення права обіймати певні посади або займатися пев­ною діяльністю належить до числа покарань: а) змішаних, оскіль­ки може бути призначене як основне і як додаткове; б) строкових, оскільки як основне покарання призначається на строк від двох до п’яти років, а як додаткове — від одного року до трьох років; в) спе­ціальних, оскільки застосовується не до будь-якого суб’єкта, а лише до тих осіб, які на момент вчинення злочину обіймали ті по­сади чи займалися тією діяльністю, з якими був пов’язаний вчине­ний злочин (ч. 2 ст. 55 КК України).
  2. Це покарання виражається в позбавленні засудженого його суб’єктивного права на ті посади, які він обіймав, або на ту діяль­ність, якою він займався на момент вчинення злочину, і тимчасо­вого обмеження його правоздатності — можливості претендувати на обіймання певної посади або зайняття певною діяльністю на строк, встановлений вироком суду. Ст. 55 КК України не обмежує коло посад і видів діяльності, права обіймати які або займатися якими засуджений може бути позбавлений за вироком суду. Це можуть бути посади: здійснювані на платній або безоплатній осно­ві; виборні або ті, що обіймаються за призначенням; тимчасові чи постійні; керівні чи рядові, а діяльність — службовою, професій­ною, підприємницькою або іншою (наприклад, заняття полюван­ням, керування особистим транспортом). Призначення цього по­карання не залежить і від форм власності того підприємства, уста-

 

 


102

103

 

нови або організації, у яких особа обіймає відповідну посаду або займається певною діяльністю. Водночас суд не може позбавити засудженого права працювати в тій або іншій галузі господарства, системі культури, освіти, охорони здоров’я без точного визначен­ня у вироку кола і характеру тих посад або без вказівки конкретно­го виду тієї діяльності, права обіймати які або займатися якими позбавляється засуджений (так, продавцю суд не може заборонити працювати в системі торгівлі, але може позбавити його права на певний строк працювати продавцем).

  1. Не є перешкодою для призначення даного покарання і та об­ставина, що на момент (час) постановлення вироку підсудний вже не обіймав посаду або не займався діяльністю, із якими був пов’я­заний вчинений ним злочин, або був позбавлений права на їх за­няття в порядку адміністративного стягнення.
  2. Рішення суду про правову заборону на обіймання особою пев­ної посади або зайняття певною діяльністю повинне бути чітко і ясно сформульоване в резолютивній частині вироку з тим, щоб не виникало ніяких сумнівів при виконанні покарання, тобто суд зо­бов’язаний конкретизувати правову заборону і точно зазначити (описати, окреслити) характер (коло) тих посад або вид тієї діяль­ності, права обіймати які або займатися якими він позбавляє засу­дженого. Ця заборона може бути сформульована вказівкою на вид конкретної посади (наприклад, продавця) або шляхом опису харак­теру та обсягу тих повноважень, якими особа наділяється за поса­дою, службовою, професійною або іншою спеціальною діяльністю (наприклад, заборона обіймати посади, пов’язані з матеріальною відповідальністю).
  3. Виконання покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю здійснюється у двох формах: а) у формі припинення трудового договору із засудженим, який обіймає певну посаду, або анулювання дозволу на заняття певною діяльністю; б) у формі відмов засудженому в укладенні трудового договору на обіймання певної посади або у видачі дозво­лу на заняття певною діяльністю.

Якщо виконання вироку в першій формі відбувається один раз, відразу після вступу його в законну силу, то в другій — протягом усього визначеного вироком строку покарання. Тому в цілому ді­яльність по виконанню вимог вироку суду характеризується три­валістю і широким колом суб’єктів, які відмовляють засудженому в укладенні трудового договору на обіймання певної посади або у видачі дозволу на заняття певною діяльністю.

  1. Підставою для виконання покарання у виді позбавлення пра­
    ва обіймати певні посади або займатися певною діяльністю є на­
    ступні документи, що вступили в законну силу: 1) копія вироку
    суду (завірена підписом судді та печаткою суду) та розпорядження
    про виконання вироку (довідка про вступ вироку в законну силу

104

або постанова чи ухвала суду, винесена у апеляційному порядку); копія постанови (ухвали) суду винесена у апеляційному чи каса­ційному порядку (завірена підписом судді та печаткою суду).

При цьому слід мати на увазі, що без наявності довідки про вступ вироку в законну силу (а у випадках апеляційного чи каса­ційного перегляду справи — відповідної ухвали (постанови) суду чи витягу з неї) вирок не може вважатися таким, що набув чиннос­ті та виконанню не підлягає до отримання вказаних документів, оскільки відповідно до ст. 403 КПК України є обов’язковими для всіх державних і громадських підприємств, установ і організацій, посадових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій тери­торії України тільки вирок, ухвала і постанова суду, що набрали законної сили.

  1. Виконання даного покарання покладено на кримінально-ви­конавчі інспекції та включає в себе: облік засуджених осіб; кон­троль за додержанням вимог вироку суду засудженою особою, власником підприємства, установи, організації або уповноваже­ним ним органом (далі — власник підприємства) за місцем роботи засудженої особи, а також органом, що має право анулювати до­звіл на зайняття відповідним видом діяльності, яка заборонена за­судженій особі; вжиття заходів щодо припинення порушень вимог вироку суду; винесення подання органу внутрішніх справ щодо здійснення приводу засуджених осіб, які не з’явилися за викли­ком до інспекції без поважних причин; організацію початкового розшуку засуджених осіб, місцезнаходження яких невідоме, та надсилання матеріалів до органів внутрішніх справ для оголошен­ня розшуку таких засуджених осіб; здійснення інших заходів, пе­редбачених законом.
  2. Підрозділи кримінально-виконавчих інспекцій для виконан­ня покладених на них функцій використовують гербову печатку та штамп, а їх працівники мають право видавати довідки та підпису­вати інші документи, які учиняються під час виконання покаран­ня у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю (наказ Державного департаменту України з пи­тань виконання покарань від 27.03.2002 р. № 82 «Про затверджен­ня Переліку органів кримінально-виконавчої інспекції Державно­го департаменту України з питань виконання покарань для виго­товлення гербових печаток та кутових штампів»).
  3. Обчислення строку покарання у виді позбавлення права обі­ймати певні посади або займатися певною діяльністю має певні особливості. Так, строк цього покарання, призначеного як основне покарання, обчислюється з дня набрання вироком законної сили (про процедуру набрання вироком законної сили дивись коментар До ст. 4 КВК України).

У тому ж випадку, коли покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, призна-

105

 

чене як додаткове покарання до покарань, пов’язаних з обмежен­ням особистої свободи (арешту, обмеження волі або позбавлення волі на певний строк), — воно поширюється на весь час відбування основного покарання (тобто, протягом всього часу відбування основного покарання особа не може займати заборонені вироком суду посади чи займатися такою діяльністю) і крім цього, на строк установлений вироком суду. При цьому строк додаткового пока­рання обчислюється з моменту відбуття основного покарання (тоб­то, з дати звільнення, наприклад, з місць позбавлення, обмеження волі чи арешту тощо).

Якщо покарання у виді позбавлення права обіймати певні по­сади або займатися певною діяльністю, призначене: 1) як додатко­ве покарання до інших видів покарань (громадських, виправних робіт, службових обмежень для військовослужбовців) або 2) як до­даткове покарання на підставі ст. 77 КК України з одночасним за­стосуванням звільнення з випробуванням особи від реального від­буття основного покарання (ст. 75 КК України), — то воно обчис­люється з моменту вступу вироку в законну силу. У цьому випадку додаткове покарання застосовується не послідовно, а паралельно з іспитовим строком або основним покаранням.

У тому разі, коли основне покарання (наприклад, позбавлення волі) звертається до виконання, а строк додаткового покарання не закінчився, частина його, що залишилась, підлягає виконанню після відбуття строку покарання у виді позбавлення волі. Так само має вирішуватись питання цього додаткового покарання при вчи­ненні засудженим в період звільнення від відбування покарання з випробуванням нового злочину. У разі звільнення засудженого від відбування покарання з випробуванням на строк, який є меншим за строк додаткового покарання у виді заборони займати певні по­сади або займатися певною діяльністю, останнє підлягає виконан­ню протягом всього визначеного судом строку.

  1. Відповідно до Інструкції про порядок виконання покарань, не пов’язаних з позбавленням волі, та здійснення контролю щодо осіб, засуджених до таких покарань, адміністрація установи вико­нання покарань, у якій відбуває основний вид покарання особа, за­суджена також до додаткового покарання у виді позбавлення пра­ва обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, не може використовувати засуджену особу до роботи, яку їй заборо­нено виконувати.

За двадцять днів до закінчення строку покарання, а в разі умов­но-дострокового звільнення засудженої особи або заміни невідбу-тої частини покарання більш м’яким — у день звільнення, адміні­страція установи направляє поштою до підрозділу інспекції за об­раним місцем проживання копію вироку та постанови суду, довідку на засуджену особу, де зазначає її установочні дані, дату звільнен­ня та дані про родичів, а також підписку про явку до підрозділу

інспекції в триденний термін після звільнення. У тому випадку, коли засуджений навмисно або випадково вказав у заяві помилко­ву адресу, за якою він має намір постійно проживати після звіль­нення, він однаково зобов’язаний з’явитися до кримінально-виконавчої інспекції, куди направлені документи, оскільки в іншому разі його неявка буде підставою для оголошення в розшук.

  1. Вказані документи є підставою для постановки засудженого
    на облік у кримінально-виконавчій інспекції та застосування до
    нього всіх правообмежень, що складають зміст покарання даного

виду.

  1. Виконання покарання припиняється, і засуджена особа
    знімається з обліку у зв’язку з (із): а) відбуттям строку покаран­
    ня; б) скасуванням вироку — за наявності відповідної постанови
    (ухвали) суду; б) амністією чи помилуванням –■ за наявності від­
    повідної постанови (ухвали) суду чи розпорядження про виконан­
    ня Указу Президента України про помилування, г) засудженням
    за вчинення нового злочину — за наявності витюку суду, що на­
    брав законної сили; д) смертю засудженої особи за наявності від
    повідної довідки з органу реєстрації актів цивільного стану; є) змі­
    ною засудженою особою постійного місця проживання — за наяв­
    ності підтвердження про отримання особової справи підрозділом
    інспекції за новим місцем проживання.
  2. Умовно-дострокове звільнення від відбування покарання до покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади або за­йматися певною діяльністю як основного покарання, передбачене ст. 81 КК України, не застосовується.
  3. Зняття засудженої особи з обліку після відбуття покарання здійснюється за рапортом працівника інспекції, затвердженим на­чальником підрозділу інспекції. Зняття засудженої особи з обліку з інших підстав здійснюється у день надходження відповідних документів до інспекції. Про дату та підстави зняття засудженої осо­би з обліку вносяться відповідні записи в журналі обліку засудже­них осіб та на першій сторінці обкладинки особової справи.
  4. У десятиденний термін після зняття з обліку особи, яка під­лягає призову на строкову військову службу, у відповідний військкомат направляється повідомлення. У такий самий термін про зняття з обліку засудженої особи направляється повідомлення до відділу (відділення) у справах громадянства, імміграції та реєстра­ції фізичних осіб (державної автомобільної інспекції тощо).
  5. Установлюються такі строки зберігання документів стосов­
    но осіб, які перебували на обліку в інспекції: а) три роки — особові
    справи засуджених осіб, яких було знято з обліку, б) п’ять років
    журнали обліку осіб, засуджених до покарання у виді позбавлен­
    ня права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю:
    в) три роки — звіти про чисельність засуджених осіб, які перебува-

 

 

 

106

107

 

ли на обліку, та справи з листування щодо питань виконання судових рішень.

Обчислення строків зберігання документів проводиться з 1 січ­ня року, наступного за роком закінчення провадження матеріалів.

  1. Про виконання покарання у виді позбавлення права обійма­ти певні посади або займатися певною діяльністю або про наявність підстав, за якими покарання не може виконуватись (смерть засу­дженого) кримінально-виконавча інспекція повинна повідомити суд, який виніс вирок (от. 404 КІТК України).
  2. Відповідно до ч. 1 ст. 30 КВК України, на органи внутрішніх справ покладено обов’язок здійснення індивідуально-профілактичної роботи за місцем проживання засудженого, спрямованої на виправлення засуджених до цього покарання, попередження по рушень громадського порядку та інших прав громадян, а також учинення ними нових злочинів. Відповідно до п. 7 ст. 10 Закону України «Про міліцію», проведення такої профілактичної роботи є одним з основних обов’язків органів внутрішніх справ, у зв’язку з чим саме ці органи і несуть відповідальність за недопущення вчи­нення нових злочинів особами, засудженими до покарань, не пов’язаних з позбавленням волі.

Порядок проведення індивідуально-профілактичної роботи, здійснення заходів щодо попередження та припинення злочинів і адміністративних правопорушень, виявлення обставин, які спри­яли їх учиненню та вжиття заходів щодо їх усунення регламенто­ваний Інструкцією про порядок виконання покарань, не пов’яза­них з позбавленням волі, та здійснення контролю щодо осіб, засу­джених до таких покарань та « Положенням про службу дільничних інспекторів міліції в системі Міністерства внутрішніх справ Укра­їни», затвердженим наказом Міністерства внутрішніх справ Укра­їни від 19.12.2003 р. № 1212.

  1. Основною формою індивідуально-профілактичної роботи є щомісячні перевірки осіб, засуджених до покарання у виді позбав­лення права обіймати певні посади чи займатися певною діяльніс­тю, що здійснюються працівниками служби дільничних інспекто­рів територіального органу внутрішніх справ, на території обслу­говування якого вони проживають. За результатами цих перевірок складаються довідки, у яких відображаються: дата здійснення пе­ревірки; установчі дані засудженої особи; місце роботи засуджено­го або причини, з яких вона не працює; характеристика особи за місцем проживання родичами, сусідами; яка проведена індивіду­ально-профілактична робота по недопущенню вчинення повтор­них злочинів та порушень громадського порядку (бесіда, поперед­ження, роз’яснення тощо); чи виявлені факти порушень громад­ського порядку та інших прав громадян, а також учинення ними нових злочинів, чи вжиті заходи щодо притягнення її до відпові­дальності, з яких причин стали можливими ці факти; яка проведе-

108

на роз’яснювальна робота із засудженим про можливі наслідки вживання спиртних напоїв, наркотичних чи інших засобів, які одурманюють, під час відбування покарання. Дільничні інспекто­ри міліції повинні зазначати і іншу інформацію, що, на їх думку, може стати в нагоді співробітникам кримінально-виконавчої ін­спекції. До довідок, що в обов’язковому порядку направляється до кримінально-виконавчої інспекції наприкінці кварталу, додають­ся і пояснення засудженого щодо здійсненої перевірки.

  1. Працівники служби дільничних інспекторів міліції органів внутрішніх справ також повинні: 1) вести облік осіб, засуджених до покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю; 2) у разі встановлення факту при­тягнення до адміністративної відповідальності засудженої особи письмово повідомляти про це підрозділ інспекції та вносити відпо­відні записи до алфавітних карток обліку осіб, стосовно яких здій­снюється профілактична робота.
  2. Після порушення кримінальної справи стосовно осіб, які відбувають покарання у виді позбавлення права обіймати певні по­сади або займатися певною діяльністю, слідчий або орган дізнання протягом 10 днів, після встановлення факту засудження, зобов’я­зані направити до підрозділу інспекції, у якому засуджені перебу­вають на обліку, копію постанови про порушення кримінальної справи та інформацію про обрання запобіжного заходу стосовно за­суджених осіб.

Стаття 31. Обов’язки кримінально-виконавчої інспекції щодо виконання покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю

  1. Кримінально-виконавча інспекція веде облік засуджених до позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю; контролює додержання вимог вироку суду засудже­ним, власником підприємства, установи, організації або уповно­важеним ним органом за місцем роботи засудженого, а також ор­ганом, що має право анулювати дозвіл на заняття відповідним видом діяльності, яка заборонена засудженому, вживає заходів до припинення порушень вимог вироку; вносить подання органу вну­трішніх справ щодо здійснення приводу засуджених, які не з’яви­лися за викликом до кримінально-виконавчої інспекції без по­важних причин, організовує початковий розшук засуджених, міс­цезнаходження яких невідоме, та надсилає матеріали до органів внутрішніх справ для оголошення розшуку таких засуджених.
  2. У разі невиконання власником підприємства, установи, ор­ганізації або уповноваженим ним органом вироку суду щодо осо­би, позбавленої права обіймати певні посади або займатися пев-

109

 

■і

 

ною діяльністю, кримінально-виконавча інспекція надсилає ма­теріали прокуророві для вирішення питання про притягнення винних осіб до відповідальності згідно із законом.

  1. Інструкцією про порядок виконання покарань, не пов’язаних з позбавленням волі, та здійснення контролю щодо осіб, засудже­них до таких покарань, встановлено наступний порядок виконан­ня вироку суду, яким особа засуджена до покарання у виді позбав­лення права обіймати певні посади або займатися певною діяльніс­тю: у день отримання  копії  вироку  суду  працівник  інспекції заносить відомості про засуджену особу до журналу обліку осіб, за­суджених до покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю і формує особову справу. Номер особової справи повинен збігатися з номером, за яким копія вироку зареєстрована в журналі обліку. Надалі в особовій справі зосереджуються всі документи, на підставі яких дану особу було взято на облік, а також усі матеріали, що стосуються здійснення контролю за виконанням вироку. У такому самому порядку здій­снюється реєстрація особових справ, що надійшли з інших підроз­ділів інспекції.
  2. У десятиденний термін після взяття засудженої особи на об­
    лік підрозділу інспекції працівник інспекції направляє повідом­
    лення до суду, який виніс рішення, або установи виконання пока­
    рань, з якої звільнено засуджену особу. У такий самий термін над­
    силається повідомлення до відповідного органу внутрішніх справ
    за місцем проживання засудженої особи та військкомату про на­
    явність вироку суду відносно певної особи, що виступає перешко­
    дою для призову її на військову службу.
  3. До відділу (відділення) у справах громадянства, імміграції та
    реєстрації фізичних осіб міськ-, райорганів внутрішніх справ у де­
    сятиденний термін підрозділ інспекції направляє сторожову карт­
    ку для здійснення контролю й інформування інспекції про звер­
    нення засудженої особи про зняття з реєстраційного обліку при
    зміні місця проживання.
  4. До органу, який має право анулювати дозвіл на зайняття
    певними видами діяльності, у десятиденний строк підрозділ ін­
    спекції направляє повідомлення. У залежності від характеру зло­
    чину (у сфері господарської діяльності, проти довкілля та громад­
    ської безпеки і т.д.) і забороненого виду діяльності підрозділ ін­
    спекції направляє повідомлення до органів, які здійснюють
    ліцензування певних видів діяльності, громадських об’єднань
    (спілка мисливців і риболовів, охорони навколишнього природно­
    го середовища і т.д.), Державної автомобільної інспекції, Держав­
    ної судноплавної інспекції річкового флоту і т.д.
  5. Після взяття засудженої особи на облік її негайно виклика­ють до підрозділу інспекції (неповнолітньої — з батьками або осо-

бою, яка їх заміняє) для роз’яснення порядку та умов відбування покарання, правових наслідків у разі порушення вимог вироку та ухилення від відбування покарання. За результатом співбесіди за-суджена особа дає підписку про виконання вимог вироку суду та заповнює анкету.

  1. Під час першого відвідування підрозділу інспекції засуджена особа повинна подати довідку з місця роботи про те, яку посаду вона займає або який вид робіт виконує, або копію трудового дого­вору (засуджені особи, які працюють у приватних підприємців). Якщо засуджена особа не працює, до підрозділу інспекції подається трудова книжка (яка після перевірки відразу повертається засудженій особі) та ксерокопія з неї. Надалі такі документи пода­ються один раз на рік.
  2. У десятиденний строк після прибуття засудженої особи до підрозділу інспекції направляються повідомлення та копія вироку суду власнику підприємства, на якому працює засуджена особа, про внесення до її трудової книжки запису про те. які посади, на який строк і на якій підставі засудженій особі заборонено обіймати або яким видом професійної діяльності вона позбавлена права займатися.
  3. У разі застосування покарання до особи, для якої ця діяль­ність не є професійною (наприклад, коли водія-любителя позбав­лено права керувати автотранспортом), то лист за її місцем роботи не надсилається, і запис до трудової книжки не вноситеся
  4. Окрім вказаних заходів, спрямованих на виконання вироку. працівники кримінально-виконавчих інспекцій:

1) контролюють: а) додержання порядку та умов відбування до
карання засудженими особами і власником підприємства за міс-
цем роботи засуджених, а також органом, що мас право анулювати
дозвіл на заняття відповідним видом діяльності, яка заборонена
засудженим; б) поведінку осіб, засуджених до позбавлення права
обіймати посади або займатися певною діяльністю для чого один
раз на три місяці направляють до органів внутрішніх справ запити
про те, чи притягувались такі засуджені до адміністративної відповідальності;

2) вживають заходів щодо припинення порушень вимог вироку: а) вносять подання до відповідних органів внутрішніх справ щодо здійснення приводу засуджених, які не зявилися за викликом

до кримінально-виконавчої інспекції; б) організовують початкові розшукові заходи засуджених, місцезнаходження яких невідоме, та надсилають матеріали до органів внутрішніх справ для оголошення розшуку таких осіб: в) у разі ухилення засуджених від відбування  покарання направляють прокурору подання та матеріали для вирішення питання про притягнення таких осіб до кримінальної відповідальності відповідно до ч. 1 ст. 389 КК України; г) у разі невиконання власником підприємства вироку суду

 

110

 

щодо особи, позбавленої права обіймати певні посади або займати ся певною діяльністю, направляють прокурору подання та матеріали для вирішення питання про притягнення таких осіб до відпо­відальності відповідно до діючого законодавства (дисциплінарної. адміністративної або кримінальної);

3) беруть участь у виховній роботі із засудженими, проводять з
ними індивідуальні бесіди;

4) направляють: а) один раз на шість місяців вимоги до підроз­
ділів інформаційних технологій головних управлінь МВС України
в Автономній Республіці Крим, місі і Києві та Київській області,
управлінь МВС України в областях, місті Севастополі та на тран­
спорті з метою встановлення випадків учинення засудженими осо­
бами нових злочинів. Отримані відповіді зберігаються в особових
справах засуджених осіб; б) відповідно до ст. 84 КК України — до
суду подання про звільнення від покарання осіб, які під час його
відбування згідно з медичним висновком захворіли на психічну чи
іншу тяжку хворобу, що перешкоджає відбуванню призначеного
судом покарання;

  • роз’яснюють порядок та умови відбування покарання;
  • у разі потреби здійснюють контрольні перевірки за місцем роботи засуджених осіб. За результатами перевірки складають акти у двох примірниках, один з яких залишається на підприєм­стві, в установі, організації, а другий з відміткою про ознайомлен­ня власника підприємства зберігається в особовій справі засудже­ної особи та використовується для контролю за усуненням виявле­них недоліків;

7) у разі потреби дають дозвіл засудженим особам виїжджати за
межі України.

  1. Громадянин, який відбув покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, а так само звільненому від цього покарання у встановленому поряд­ку, на його прохання, замість трудової книжки видається її дублі­кат без внесення до нього запису про покарання. Про це, а також про зняття судової заборони працівники кримінально-виконавчої інспекції зобов’язані оголосити засудженому під розпис при знят­ті його з обліку.

Стаття 32. Обов’язки власника підприємства, установи, організації або уповноваженого ним органу за місцем роботи засуджених до покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю

Власник підприємства, установи, організації або уповноваже­ний ним орган за місцем роботи засудженого зобов’язаний:

не пізніше трьох днів після одержання копії вироку суду звіль­нити засудженого з посади, яку він займає, або від того виду про­фесійної діяльності, права на яку він позбавлений, внести до тру­дової книжки засудженого запис про те, на якій підставі, на який строк і які посади він позбавлений права обіймати або яким видом професійної діяльності він позбавлений права займатися, та по­відомити криміиально-виконавчу інспекцію про виконання вимог вироку;

за вимогою кримінально-виконавчої інспекції надавати їй до­кументи, пов’язані з виконанням покарання.

  1. Хоча власник підприємства, установи, організації або упов­новажений ним орган за місцем роботи засудженого, якому кримі­нально виконавча інспекція направляє копію вироку суду, фор­мально і не виконує покарання, а лише виконує вказані у вироку вимоги (іншими словами, здійснює «технічну* роботу: вносить у відповідні документи необхідні записи, вживає заходів для по­збавлення засудженого пільг, які він мав до покарання), законода­вець покладає на них певні обов’язки, невиконання яких тягне відповідальність.
  2. Відповідно до статті, що коментується, та Інструкції про по­рядок виконання покарань, не пов’язаних з позбавленням волі, та здійснення контролю щодо осіб, засуджених до таких покарань, власник підприємства за місцем роботи засудженої особи зобов’я­заний: 1) не пізніше трьох днів після одержання копії вироку суду або повідомлення інспекції звільнити засуджену особу з посади, яку вона обіймає, або від того виду професійної діяльності, права на яку вона позбавлена; 2) унести до трудової книжки засудженої особи запис про те, на який строї-: і які посади вона позбавлена пра­ва обіймати або яким видом професійної діяльності позбавлена за­йматися; 3) негайно повідомити інспекцію про виконання вимог вироку та направити до інспекції копію відповідного наказу або витяг з нього; 4) на вимогу інспекції надавати їй документи, пов’я­зані з виконанням покарання.
  3. У разі невиконання власником підприємства, на якому пра­цює засуджена особа, вироку суду щодо особи, позбавленої права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, інспек­ція надсилає матеріали прокуророві для вирішення питання про притягнення винних осіб (службових осіб підприємств, установ та організації!, які наділені повноваженнями прийому працівників на роботу і їх звільнення) до відповідальності згідно зі ст. 382 КК України, а копії цих матеріалів долучаються до особової справи за­судженої особи.
  4. Прокуророві направляються такі матеріали: подання; довід­ка працівника інспекції про допущені порушення власником під­приємства при виконанні покарання у виді позбавлення права обі-

 

 

 

112

113

 

ймати певні посади або займатися певною діяльністю і вжиті у зв’язку з цим заходи; пояснення особи, яка здійснювала контроль за засудженою особою, або власника підприємство про причини допущення порушень; інші матеріали, що засвідчують допущені порушення.

  1. Невиконання інших вимог закону, що не носять характеру невиконання вироку(наприклад, неподання до кримінально-виконавчої інспекції документів, пов’язаних з виконанням покарання тощо), тягнуть за собою адміністративну або дисциплінарну відповідальність, до якої адміністрація підприємства може бути притягнута прокуратурою.

Стаття 33. Обов’язки органів, які мають право

анулювати дозвіл на заняття певними видами діяльності

Органи, які мають право анулювати дозвіл на заняття певними видами діяльності, зобов’язані не пізніше трьох днів після одер­жання копії вироку суду анулювати дозвіл на заняття тим видом діяльності, яка заборонена засудженому, вилучити відповідний документ, який надає даній особі право займатися певним видом діяльності, і повідомити про виконання вимог вироку суду кримі­нально-виконавчу інспекцію.

  1. 1. Забезпечення анулювання дозволу на заняття певними вида­
    ми діяльності покладається на:
  • посадових осіб органів внутрішніх справ — якщо особу по ■ збавлено права керування транспортними засобами;
  • начальника Головної державної інспекції України з безпеки судноплавства та його заступників, капітана річкового порту якщо особу позбавлено права керування річковими і маломірними суднами;
  • посадових осіб органів внутрішніх справ та мисливського господарства — якщо особу позбавлено права полювання;
  • органи міськрайдержадміністрацій, які надавали таке пра­во — якщо особу позбавлено права заняття підприємницькою ді­яльністю.
  1. Відповідно до ч.І ст. 33 КВК України, органи, які мають пра­
    во анулювати дозвіл на заняття певними видами діяльності, зо­
    бов’язані: 1) не пізніше трьох днів після одержання копії вироку
    суду анулювати дозвіл на заняття тим видом діяльності, яка забо­
    ронена засудженій особі; 2) вилучити відповідний документ, який
    дає даній особі право займатися певним видом діяльності (напри­
    клад, керувати транспортними засобами — державна автомобіль
    на інспекція); 3) вилучити відповідний документ та предмети, за­
    боронені судом для зберігання та використання (наприклад, погне

пальна та холодна зброя — дозвільна система органів внутрішніх справ); 4) негайно письмово повідомити про виконання вимог ви­року суду інспекцію.

  1. У разі невиконання таким органом вимог вироку суду праців­ник інспекції направляє про це інформацію прокуророві для від­повідного реагування.

Стаття 34. Обов’язки засуджених до покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю

  1. Засуджений до покарання у виді позбавлення права обійма­ти певні посади або займатися певною діяльністю зобов’язаний виконувати вимоги вироку суду, надавати за вимогою криміналь­но-виконавчої інспекції документи, які пов’язані з виконанням даного покарання, повідомляти інспекцію про місце роботи і про­живання чи їх зміну, з’являтися за викликом до кримінально-ви­
    конавчої інспекції. У разі неприбуття засудженого без поважних
    причин він за поданням кримінально-виконавчої інспекції може бути підданий приводу органом внутрішніх справ.

Поважними причинами неявки засудженого до кримінально-виконавчої інспекції у призначений строк визнаються: несвоєчас­не одержання виклику, хвороба та інші обставини, що фактично позбавляють його можливості своєчасно прибути за викликом і які документально підтверджені.

  1. Засудженому забороняється без дозволу кримінально-вико­навчої інспекції виїжджати за межі України.
  2. Засуджені до покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю виконують обов’яз­ки та користуються всіма правами людини і громадянина, за ви­нятком обмежень, визначених законодавством України і встанов­лених вироком суду.
  3. Особа, засуджена до покарання у виді позбавлення права обі­ймати певні посади або займатися певною діяльністю, зобов’язана: виконувати вимоги вироку суду; надавати на вимогу інспекції до­кументи, що пов’язані з виконанням даного покарання; повідом­ляти інспекцію про місце роботи і проживання чи їх зміну; з’явля­тися за викликом до інспекції.
  4. Виклик до інспекції працівник кримінально-виконавчої ін­спекції може: 1) направляти поштою; 2) передавати особисто чи за телефоном засудженій особі; 3) передавати через родичів, знайо­мих засудженого, керівників за місцем його роботи, через органи місцевого самоврядування за місцем проживання засудженої осо­би та інших осіб. Про передачі виклику (повістки) вноситься запис

 

 

 

13 1

115

 

на її корінці, а в разі передачі телефоном   – працівником інспекції складається довідка.

  1. Ч. 2 ст. 34 КВК України передбачає заборону засудженим на виїзд за межі України без дозволу кримінально-виконавчої інспек­ції. Інспекція може давати такий дозвіл тільки у випадках направ­лення засудженої особи у відрядження з місця роботи, у разі по­треби проходження курсу лікування та з разі смерті близького ро­дича (подружжя, батьки, діти, усиновлювачі, усиновлені, рідні брати й сестри, дід, баба, онуки), що обов’язково повинно бути під­тверджено документально. У таких випадках ксерокопії відповід­них документів долучаються до особової справи засудженої особи.

У разі прийняття рішення про надання засудженій особі дозво­лу на виїзд за межі України (відмови в наданні дозволу на виїзд) працівник інспекції виносить мотивовану постанову, яка видаєть­ся засудженій особі. Копія такої постанови долучається до особової справи засудженої особи.

  1. У разі неявки за викликом до інспекції без поважних причин засуджені особи за поданням інспекції можуть бути піддані при­воду через відповідні органи внутрішніх справ. Поважними при­чинами неявки засудженої особи до інспекції у призначений строк визнаються: несвоєчасне одержання виклику, хвороба та інші об­ставини, що фактично позбавляють її можливості своєчасно при­бути за викликом і які документально підтверджені.
  2. За порушення порядку та умов відбування покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною ді­яльністю, а також порушення громадського порядку, за яке засу­джену особу було притягнуто до адміністративної відповідальності, до засудженої особи застосовується застереження у виді письмово­го попередження про притягнення до кримінальної відповідаль­ності.

Стаття 35. Наслідки ухилення від відбування покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю

  1. У разі ухилення засудженого від відбування покарання у
    виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися
    певною діяльністю він притягується до кримінальної відпові­
    дальності відповідно до статті 389 Кримінального кодексу Украї­ни (2341-14).
  2. Засуджений до позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, розшук якого оголошено у зв’язку з ухиленням від покарання, затримується і конвоюється органом внутрішніх справ у порядку, передбаченому кримінально-проце­суальним законодавством.
  1. За інструкцією про порядок виконання покарань, не пов’яза­них з позбавленням волі, та здійснення контролю щодо осіб, засу­джених до таких покарань, ухиленням від відбування покарання вважаються: 1) порушення порядку та умов відбування покаран­ня, а також притягнення до адміністративної відповідальності за правопорушення, які були учинені після письмового попереджен­ня; 2) невиконання вимог вироку суду; 3) неповідомлення інспек­ції про місце роботи і проживання чи їх зміну.
  2. Порушником визнається також засуджена особа, яка не з’я­вилась без поважної причини до інспекції або зникла з метою ухи­лення від відбування покарання. За кожним фактом допущеного порушення засуджена особа дає письмовемове пояснення, яке долуча­ється до її особової справи.
  3. Стосовно особи, яка порушує порядок та умови відбування покарання або ухиляється від відбування покарання у виді позбав лення права обіймати певні посади або займатися певною діяльніс­тю, працівник інспекції направляє прокуророві матеріали для ви­рішення питання про притягнення засудженої особи до криміналь­ної відповідальності відповідно до ч. 1 ст. 389 КК України (доставка такого засудженого до прокуратури та до суду здійснюється пра­цівниками органів внутрішніх справ). Копії цих матеріалів підши­ваються до особової справи засудженої особи.
  4. Прокуророві направляються такі матеріали: подання; копія вироку суду; довідка про вчинені ним порушення та вжиті інспек­цією заходи впливу; пояснення засудженої особи; інші матеріали, що свідчать про ухилення або порушення. У поданні вказуються конкретні факти ухилення засудженої особи від відбування покарання: а) вимоги вироку суду, які не виконані; б) неявки в інспек­цію за викликом без поважних причин; в) порушення порядку й умов відбування покарання, які допущено; г) проступки, учинені засудженою собою, та види адміністративного реагування на них.
  5. Якщо місцезнаходження осіб, засуджених до покарань у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною ді­яльністю, невідоме, а також у разі неприбуття їх після звільнення з місць обмеження або позбавлення волі до обраного місця прожи­вання, працівник підрозділу інспекції, у якому засуджена особа перебуває на обліку (на територію обслуговування якого мала при­бути), здійснює такі початкові розшукові дії: 1) опитує родичів, сусідів та знайомих засудженої особи, установлює його можливе місцеперебування; 2) через працівників відділу кадрів за місцем роботи або навчання встановлює осіб, які можуть знати місцезна­ходження засудженої особи; 3) направляє запити: за місцем про­живання родичів та знайомих засудженої особи; до адресно-довід­кового бюро, ЖЕКу, селищної, сільської або міської ради, інших закладів, які можуть мати інформацію про місцеперебування за­судженої особи; 4) перевіряє: медичні установи за місцем прожи-

 

 

 

116

117

 

вання, морги (чи не стала засуджена особа жертвою нещасного ви­падку або злочину); за обліками органів внутрішніх справ (чи не­має засудженої особи серед затриманих, заарештованих, у спецустановах органів внутрішніх справ).

Початкові розшукові заходи проводяться протягом одного мі­сяця з дня, коли працівнику інспекції стало відомо про залишення засудженою особою місця постійного проживання або неприбуття особи, звільненої з місць обмеження або позбавлення волі до обра­ного місця проживання.

  1. Якщо протягом указаного терміну місцезнаходження засу­
    дженої особи не встановлене, то працівник інспекції передає по­
    дання, копію вироку суду та матеріали початкових розшукових
    заходів із супроводжувальним листом до органів внутрішніх справ
    для здійснення подальшого розшуку засудженої особи.

Правову основу здійснення розшуку складають КВК, КПК України, закони України «Про міліцію», «Про оперативно-розшукову діяльність», а повноваження окремих служб органів вну­трішніх справ — Положення про службу дільничних інспекторів міліції в системі Міністерства внутрішніх справ України та наказ про порядок здійснення розшуку Міністерства внутрішніх справ України від 29.07.2002 р. № 765.

Одночасно з направленням матеріалів щодо розшуку стосовно засудженої особи прокуророві направляються матеріали для вирі­шення питання про притягнення її до кримінальної відповідаль­ності за ухилення від відбування покарання.

  1. Зниклою з місця проживання визнається засуджена особа, місцезнаходження якої не встановлено протягом ЗО днів у резуль­таті проведення інспекцією початкових розшукових заходів.
  2. Копії матеріалів початкових розшукових заходів долучають­ся до особової справи засудженої особи, як і всі інші матеріали, що надходять після цього (зокрема, в особовій справі особи, яка пере­буває у розшуку, мають бути: копія постанови про оголошення розшуку із зазначенням номера розшукової справи; довідки про стан розшуку особи через кожні шість місяців).

У разі потреби працівнику органів внутрішніх справ надаються копії інших документів, що містяться в особовій справі засудженої особи, яка розшукується.

  1. Після затримання засудженої особи (установлення місцезна­
    ходження) працівник інспекції з’ясовує всі обставини і причини
    залишення нею постійного місця проживання або неприбуття до
    обраного місця проживання і, упевнившись, що мало місце ухи­
    лення від відбування покарання, надсилає прокуророві матеріали
    для вирішення питання про порушення кримінальної справи за
    ухилення від відбування призначеного судом покарання. Копії ма­
    теріалів долучаються до особової справи засудженої особи.
  1. У разі встановлення місцезнаходження засудженої особи,
    яка розшукувалась і проживає в іншому регіоні (за відсутності
    ухилення від відбування покарання), працівник інспекції негайно
    надсилає запит про це до підрозділу інспекції за новим місцем про­
    живання засудженої особи з вимогою негайно провести перевірку
    за місцем проживання засудженої особи і при потребі зробити за­
    пит для направлення особової справи засудженої особи.

Після отримання такого запиту працівник інспекції протягом десяти днів проводить перевірку і за позитивного результату ро­бить запит про направлення на його адресу особової справи засу­дженої особи.

  1. В особовій справі особи, яка перебуває в розшуку, мають
    бути: копія постанови про оголошення розшуку із зазначенням но­
    мера розшукової справи, довідки про стан розшуку засудженої
    особи через кожні шість місяців. Особа, засуджена до позбавлення
    права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю,
    розшук якої оголошено у зв’язку з ухиленням від покарання, за­
    тримується і конвоюється органом внутрішніх справ у порядку,
    передбаченому кримінально-процесуальним законодавством, зо­
    крема, ст. 106, 106-1, 138, 139, 148, 158 КПК України (оскільки
    ухилення від відбування покарання складає окремий склад злочи­
    ну, передбаченого КК України, то до особи, що підозрюється у його
    вчиненні, можуть бути застосовані загальні правила, визначені
    КПК України щодо затримання підозрюваного та подальшого ви­
    рішення питання обрання щодо нього запобіжного заходу).

Глава 8

ВИКОНАННЯ ПОКАРАННЯ У ВИДІ

ГРОМАДСЬКИХ РОБІТ

Стаття 36. Порядок виконання покарання у виді громадських робіт

  1. Покарання у виді громадських робіт відбувається за місцем проживання засудженого. Громадські роботи полягають у вико­нанні засудженим у вільний від основної роботи чи навчання час безоплатних суспільно корисних робіт, вид яких визначають ор­гани місцевого самоврядування.
  2. Виконання покарання у виді громадських робіт здійснюєть­ся на основі участі засуджених у суспільно корисній праці і контро­лю за їхньою поведінкою відповідно до вимог цього Кодексу.
  3. Контроль за виконанням покарання у виді громадських ро­біт покладається на кримінально-виконавчу інспекцію, а прове-


 


118

119

вання, морги (чи не стала засуджена особа жертвою нещасного ви­падку або злочину); за обліками органів внутрішніх справ (чи не­має засудженої особи серед затриманих, заарештованих, у спецустановах органів внутрішніх справ).

Початкові розшукові заходи проводяться протягом одного мі­сяця з дня, коли працівнику інспекції стало відомо про залишення засудженою особою місця постійного проживання або неприбуття особи, звільненої з місць обмеження або позбавлення волі до обра­ного місця проживання.

  1. Якщо протягом указаного терміну місцезнаходження засу­
    дженої особи не встановлене, то працівник інспекції передає по­
    дання, копію вироку суду та матеріали початкових розшукових
    заходів із супроводжувальним листом до органів внутрішніх справ
    для здійснення подальшого розшуку засудженої особи.

Правову основу здійснення розшуку складають КВК, КПК України, закони України «Про міліцію», «Про оперативно-розшукову діяльність», а повноваження окремих служб органів вну­трішніх справ — Положення про службу дільничних інспекторів міліції в системі Міністерства внутрішніх справ України та наказ про порядок здійснення розшуку Міністерства внутрішніх справ України від 29.07.2002 р. № 765.

Одночасно з направленням матеріалів щодо розшуку стосовно засудженої особи прокуророві направляються матеріали для вирі­шення питання про притягнення її до кримінальної відповідаль­ності за ухилення від відбування покарання.

  1. Зниклою з місця проживання визнається засуджена особа, місцезнаходження якої не встановлено протягом ЗО днів у резуль­таті проведення інспекцією початкових розшукових заходів.
  2. Копії матеріалів початкових розшукових заходів долучають­ся до особової справи засудженої особи, як і всі інші матеріали, що надходять після цього (зокрема, в особовій справі особи, яка пере­буває у розшуку, мають бути: копія постанови про оголошення розшуку із зазначенням номера розшукової справи; довідки про стан розшуку особи через кожні шість місяців).

У разі потреби працівнику органів внутрішніх справ надаються копії інших документів, що містяться в особовій справі засудженої особи, яка розшукується.

  1. Після затримання засудженої особи (установлення місцезна­
    ходження) працівник інспекції з’ясовує всі обставини і причини
    залишення нею постійного місця проживання або неприбуття до
    обраного місця проживання і, упевнившись, що мало місце ухи­
    лення від відбування покарання, надсилає прокуророві матеріали
    для вирішення питання про порушення кримінальної справи за
    ухилення від відбування призначеного судом покарання. Копії ма­
    теріалів долучаються до особової справи засудженої особи.
  1. У разі встановлення місцезнаходження засудженої особи,
    яка розшукувалась і проживає в іншому регіоні (за відсутності
    ухилення від відбування покарання), працівник інспекції негайно
    надсилає запит про це до підрозділу інспекції за новим місцем про­
    живання засудженої особи з вимогою негайно провести перевірку
    за місцем проживання засудженої особи і при потребі зробити за­
    пит для направлення особової справи засудженої особи.

Після отримання такого запиту працівник інспекції протягом десяти днів проводить перевірку і за позитивного результату ро­бить запит про направлення на його адресу особової справи засу­дженої особи.

  1. В особовій справі особи, яка перебуває в розшуку, мають
    бути: копія постанови про оголошення розшуку із зазначенням но­
    мера розшукової справи, довідки про стан розшуку засудженої
    особи через кожні шість місяців. Особа, засуджена до позбавлення
    права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю,
    розшук якої оголошено у зв’язку з ухиленням від покарання, за­
    тримується і конвоюється органом внутрішніх справ у порядку,
    передбаченому кримінально-процесуальним законодавством, зо­
    крема, ст. 106, 106-1, 138, 139, 148, 158 КПК України (оскільки
    ухилення від відбування покарання складає окремий склад злочи­
    ну, передбаченого КК України, то до особи, що підозрюється у його
    вчиненні, можуть бути застосовані загальні правила, визначені
    КПК України щодо затримання підозрюваного та подальшого ви­
    рішення питання обрання щодо нього запобіжного заходу).

Глава 8

ВИКОНАННЯ ПОКАРАННЯ У ВИДІ

ГРОМАДСЬКИХ РОБІТ

Стаття 36. Порядок виконання покарання у виді громадських робіт

  1. Покарання у виді громадських робіт відбувається за місцем проживання засудженого. Громадські роботи полягають у вико­нанні засудженим у вільний від основної роботи чи навчання час безоплатних суспільно корисних робіт, вид яких визначають ор­гани місцевого самоврядування.
  2. Виконання покарання у виді громадських робіт здійснюєть­ся на основі участі засуджених у суспільно корисній праці і контро­лю за їхньою поведінкою відповідно до вимог цього Кодексу.
  3. Контроль за виконанням покарання у виді громадських ро­біт покладається на кримінально-виконавчу інспекцію, а прове-


 


118

119

 

дення індивідуально-профілактичної роботи за місцем проживан­ня засудженого — на органи внутрішніх справ.

  1. Вирок суду приводиться до виконання не пізніше десятиден­ного строку з дня набрання вироком законної сили або звернення його до виконання.
  2. Кримінально-виконавча інспекція веде облік засуджених,
    роз’яснює порядок і умови відбування покарання, погоджує з ор­ганами місцевого самоврядування перелік об’єктів, на яких засу­джені відбувають громадські роботи, здійснює контроль за додер­жанням умов відбування покарання засудженими і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним ор­ганом за місцем відбування засудженим громадських робіт, веде сумарний облік відпрацьованого засудженим часу.
  3. Покарання у виді громадських робіт полягає у безоплатній праці засудженого на благо суспільства. Цей вид покарання має строковий характер і призначається у межах від 60 до 240 годин та відбувається не більш як чотири години на день, а щодо неповно­літніх — у межах від ЗО до .120 годин з тривалістю виконання ними таких робіт не більше двох годин на день. Ст. 52 КК України від­носить громадські роботи до основного виду покарань.

Громадські роботи також можуть бути призначені у разі: 1) за­міни штрафу при неможливості його сплати (ч. 4 ст. 53 КК Украї­ни); 2) призначення більш м’якого покарання, ніж те, що перед­бачене у санкції відповідної статті КК України (ч. 1 ст. 69 КК Укра­їни); 3) заміни невідбутої частини покарання у виді виправних робіт більш м’яким покаранням (ст. 82 КК України); 4) заміни не­відбутої частини покарання у виді позбавлення чи обмеження волі більш м’яким покаранням, якщо законом забороняється застосо­вувати обмеження волі чи виправні роботи (ст.ст. 57, 61 КК Украї­ни); 5) заміни більш м’яким покаранням обмеження чи позбавлен­ня волі стосовно звільнених від відбування покарання вагітним жінкам та жінкам, які мають дітей віком до трьох років, після до­сягнення дитиною трирічного віку або в ралі її смерті, якщо немож­ливо застосувати виправні роботи (ч. 4 ст. 83 КК України); 6) замі­ни покарання у виді виправних робіт або його невідбутої частини на підставі амністії чи акта про помилування, а у випадках немож­ливості застосування обмеження волі чи виправних робіт — і за­міни покарання у виді позбавлення волі чи його невідбутої части­ни (ст. 85 КК України).

  1. Відповідно до ч. 2 ст. 36 КВК України, виконання покарань у виді громадських робіт здійснюється на основі участі засуджених у суспільно- корисній праці та контролі за їх поведінкою.

Державний департамент України з питань виконання покарань визначає, що суспільно корисні роботи — це роботи, що викону­ються на користь певної громади (суспільства), якій було злочи-

120

ном завдано певну шкоду. Наприклад, коли особу було засуджено за хуліганські дії, то йому можуть бути призначені громадські ро­боти по прибиранню вулиць і парків, висадці дерев, фарбуванню парканів, наданню допомоги людям похилого віку, хворим, пенсі­онерам, участі у реалізації соціальних програм місцевих громад тощо. Характерною особливістю даного виду покарання є те, що результат громадських робіт слугує не потерпілому, а громаді в ці­лому, навіть у випадках, коли конкретна робота виконується на користь громадян похилого віку чи немічних, громадян, адже обов’язком громади є допомога таким людям.

Засудженим до громадських робіт надається робота, не пов’яза­на зі шкідливим виробництвом, ризиком для життя та здоров’я, така, що не потребує спеціальної підготовки чи певної кваліфіка­ції. Такими роботами можуть бути: прибирання вулиць, парків, скверів та іншої території; праця з благоустрою населених пунк­тів; ремонт будівель, комунікацій; сільськогосподарські роботи; робота по впорядкуванню лісів; робота у будинках для старих та догляд за хворими; надання допомоги по господарству пенсіоне­рам та інвалідам.

У безоплатності громадських робіт відбивається характер споку­тування злочинця перед громадою за вчинений злочин. Засуджений повинен виконати певну роботу, не отримавши за це винагороду, до­вівши, що він ще не є втраченою особою для суспільства. Головним аргументом на користь громадських робіт повинна виступати заці­кавленість і участь місцевої громади (суспільства), державних і до­бровільних організацій, оскільки саме за рахунок засуджених до даного покарання можливо виконувати роботи, на які через невели­кий рівень оплати відсутні бажаючі влаштуватися.

При цьому потрібно враховувати, що відповідно до Кодексу за­конів про працю України, забороняється залучати жінок та осіб у віці молодше вісімнадцяти років до перенесення вантажів, які пе­ревищують встановлені для них граничні норми, а також залучен­ня їх до виконання роботи у нічний час.

  1. Контроль за виконанням покарання у виді громадських робіт покладено на кримінально-виконавчу інспекцію. Виконання пока­рання у виді громадських робіт включає в себе: 1) облік засуджених осіб; 2) роз’яснення порядку і умов відбування покарання; 3) погод­ження з органами місцевого самоврядування переліку об’єктів, на яких засуджені відбувають громадські роботи; 4) здійснення кон­тролю за додержанням умов відбування покарання засудженими і власником підприємства за місцем здійснення громадських робіт; 5) облік відпрацьованого засудженими часу; 6) проведення інших заходів, передбачених законом.
  2. Про порядок здійснення органами внутрішніх справ індиві­дуально-профілактичної роботи з засудженими до громадських ро­біт дивись коментар до ст. ЗО КВК України.

 

121

 

  1. У ч. 5 ст. 36 КВК України встановлено два терміни приведен­ня вироку суду до виконання: 1) не пізніше десятиденного строку з дня вступу вироку в законну силу; 2) не пізніше десятиденного строку з дня звернення вироку до виконання (про порядок вступу вироку в законну силу дивись коментар до ст. 4 КВК України). Від­повідно до ст. 404 КПК України, вирок, що набрав законної сили, звертається до виконання судом, який постановив вирок, не піз­ніш як через три доби з дня набрання ним законної сили або повер­нення справи з апеляційної чи касаційної інстанції.

Встановлення двох термінів приведення вироку до виконання обумовлено тим, що у деяких випадках момент вступу вироку в за­конну силу та момент звернення його до виконання можуть дуже розбігатися у часі (зокрема, при апеляційному перегляді справи вирок вступає в законну силу з дати прийняття рішення апеляцій­ною інстанцією, а звертається він до виконання лише після над­ходження до суду справи з апеляційної інстанції). У цьому випад­ку відправною точкою для обчислення строку приведення вироку суду до виконання стає момент його звернення до виконання.

  1. Окрім визначених у ч. 5 ст. 36 КВК України функцій щодо виконання вироку суду відносно засуджених до виправних робіт, згідно Інструкції про порядок виконання покарань, не пов’язаних з позбавленням волі, та здійснення контролю щодо осіб, засудже­них до таких покарань, вони також: 1) застосовують застереження щодо засуджених осіб; 2) проводять реєстрацію засуджених осіб;

3)  підтримують постійні контакти з власником підприємства для
своєчасного отримання інформації про ухилення засуджених осіб
від відбування покарання, переведення на інше місце роботи, поя­
ву на роботі в стані сп’яніння, порушення громадського порядку;

4)  постійно підтримують контакти з органами внутрішніх справ,
кримінальною міліцією у справах неповнолітніх та службою у
справах неповнолітніх при міських та районних держадміністра­
ціях, а також з громадськими формуваннями; 5) здійснюють у разі
потреби контрольні перевірки за місцем роботи засуджених осіб,
але не менше одного разу протягом строку відбування ними пока­
рання. За результатами перевірки складається акт у двох примір­
никах, один з яких залишається на підприємстві, а другий з від­
міткою про ознайомлення власника підприємства зберігається в
особовій справі засудженої особи та використовується для контро­
лю за усуненням виявлених недоліків; 6) направляють до відповід­
них органів внутрішніх справ подання про привід до інспекції за­
суджених осіб, які без поважних причин не з’явилися за викликом
до інспекції; 7) здійснюють початкові розшукові заходи щодо осіб,
місцезнаходження яких невідоме, та передають зібрані матеріали
до відповідних органів внутрішніх справ для оголошення розшуку
таких засуджених осіб; 7) у разі систематичного несвоєчасного по­
дання інформації про виконання громадських робіт або нездій-

снення контролю відповідальною особою за роботою та поведінкою засудженої особи, а також невиконання інших вимог КВК Украї­ни направляють матеріали прокуророві для вирішення питання про притягнення винних осіб до відповідальності згідно із законом (ст. 382 КК України); 8) направляють до суду подання відповідно до ст. 84 КК України про звільнення від відбування покарання щодо осіб, які під час відбування покарання захворіли на психічну чи іншу тяжку хворобу, що перешкоджає відбуванню покарання, та відповідно до ст. 37 КК України щодо осіб, які після постановлення вироку суду визнані інвалідами першої чи другої групи або досягли пенсійного віку, а також жінок, які стали вагітними; 9) у разі ухи­лення засуджених осіб від відбування покарання у виді громад­ських робіт направляють відповідно до частини другої ст. 40 КВК України прокуророві матеріали для вирішення питання про при­тягнення таких осіб до кримінальної відповідальності відповідно до ч. 2 ст. 389 КК України; 10) дають, у разі потреби, дозвіл засу­дженим особам виїжджати за межі України; 11) контролюють по­ведінку засуджених осіб.

  1. У день отримання копії вироку (постанови, ухвали) суду сто­
    совно особи, засудженої до громадських робіт, дані про таку особу
    заносяться до журналу обліку осіб, засуджених до покарання у
    виді громадських робіт. В аналогічному порядку здійснюється ре­
    єстрація особових справ, що надходять з іншого підрозділу інспек­
    ції у зв’язку зі зміною засудженими особами місця постійного про­
    живання (про обов’язковість наявності розпорядження про вступ
    вироку в законну силу дивись коментар до ст. 30 КВК України).

До суду, який виніс вирок (до органу чи установи, з якої засу­джена особа була звільнена), інспекція у десятиденний строк на­правляє повідомлення про прийняття вироку до виконання. Про взяття на облік засудженої особи інспекція у десятиденний строк повідомляє орган внутрішніх справ для проведення із засудженою особою індивідуально-профілактичних заходів та направляє сто­рожову картку до відділу (відділення) у справах громадянства, ім­міграції та реєстрації фізичних осіб.

У десятиденний термін після взяття засудженої особи на облік, звільнення від відбування покарання, а також після його відбуття інспекція направляє сповіщення до підрозділів інформаційних технологій головних управлінь МВС України в Автономній Респуб­ліці Крим, місті Києві та Київській області, управлінь МВС Украї­ни в областях, місті Севастополі та на транспорті.

Якщо засуджена особа перебуває на військовому обліку та під­лягає призову на строкову військову службу, то в десятиденний термін до військового комісаріату направляється повідомлення.

  1. На кожну засуджену особу заводиться особова справа та запо­
    внюється облікова картка, у якій ведеться сумарний облік відпра­
    цьованих нею годин. Картка зберігається в особовій справі засу-

 

 

 

122

123

 

дженої особи у конверті, який наклеюється на другу сторінку об­кладинки особової справи. В особовій справі зберігаються всі матеріали, ідо є підставою для притягнення засудженої особи до відбування покарання та свідчать про відбутий ним тггіс громад-ських робіт, листування з цих ииіань. Усі документ1..: в особовім справі підшиваються V хронологічній послідовності, аркуші осо бової справи нумеруються і заносяться до опису. Номері! особової справи та облікової картки мають збігатися з номером реєстрації копії вироку суду в журналі.

  1. У разі зміни засудженою особою місця постійного проживан­
    ня до підрозділу інспекції за новим місцем мелікання надсилаєть­
    ся запит про перевірку факту прибуття та проживання засудженої
    особи за новою адресою. Підрозділ інспекції за новим місцем про­
    живання у десятиденний строк здійснює таку перевірку і в разі по­
    зитивного результату робить запит про особову справу, після отри
    мання якої у триденний термін надсилає підтвердження.
  2. На особу, якій невідбутий строк обмеження або позбавлення волі замінено громадськими роботами, адміністрація установи ви­конання покарань направляє до підрозділу інспекції за обраним місцем проживання засудженої особи дві копії вироку та постано­ви суду, підписку засудженої особи про явку до інспекції у триден­ний термін після прибуття, а також довідку, у якій вказані дані на засуджену особу, дата звільнення та дані про рідних.
  3. Про дії кримінально-виконавчої інспекції у випадку надхо­дження вироку, який містить помилки та неточності, дивись ко­ментар до ст. 4 КВК України.
  4. Під час виконання покарання у виді громадських робіт від­повідні органи внутрішніх справ:

 

  • виконують: а) постанови суду та подання інспекції про роз­шук засуджених осіб, місцезнаходження яких невідоме; б) подай ня про привід засуджених осіб, які без поважних причин не з’яви­лися за викликом до інспекції; в) постанови судів про привід засу­джених осіб, які ухиляються від явки до них у зв’язку з розглядом кримінальних справ;
  • здійснюють: а) затримання і конвоювання у порядку, перед­баченому кримінально-процесуальним законодавством, осіб, при­тягнутих до кримінальної відповідальності за ухилення від від­бування покарання у виді громадських робіт; б) затримання і конвоювання засуджених осіб, розшук яких оголошено у зв’язку з ухиленням від відбування покарання, у порядку, передбачено­му кримінально-процесуальним законодавством (ч. 4 ст. 40 КВК України).

Підрозділи інформаційних технологій головних управлінь МВС України в Автономній Республіці Крим, місті Києві та Київській області, управлінь МВС України в областях, місті Севастополі та на транспорті за запитами працівників інспекції безоплатно нада-

124

ють інформацію щодо розшуку, притягнення до кримінальної або адміністративної відповідальності засуджених осіб, які перебува­ють на обліку в інспекції.

Після порушення кримінальної справи стосовно особи, яка від­буває покарання у вид і громадських робіт, слідчий або орган дізнан­ня протягом 10 днів після встановлення факту засудження пови­нен направити до підрозділу інспекції, у якому засуджена особа перебуває на обліку, копію постанови про порушення криміналь­ної справи та інформацію про обрання запобіжного заходу щодо такої особи.

Стаття 37. Умови відбування покарання у виді громадських робіт

  1. Засуджені до покарання у виді громадських робіт зобов’язані додержуватися встановлених відповідно до законодавства поряд­ку і умов відбування покарання, сумлінно ставитися до праці, працювати на визначених для них об’єктах і відпрацьовувати встановлений судом строк громадських робіт, з’являтися за ви­кликом до кримінально-виконавчої інспекції, повідомляти ін­спекцію про зміну місця проживання, періодично з’являтися на реєстрацію до кримінально-виконавчої інспекції. Поважними причинами неявки засудженого до кримінально-виконавчої ін­спекції в призначений строк визнаються: несвоєчасне одержання виклику, хвороба та інші обставини, що фактично позбавляють його можливості своєчасно прибути за викликом і які докумен­тально підтверджені.
  2. Надання засудженому щорічної відпустки за основним міс­цем роботи не зупиняє виконання покарання у виді громадських робіт.
  3. Стосовно особи, яка після постановлений вироку визнана ін­валідом першої або другої групи або досягла пенсійного віку, а та­кож жінки, яка стала вагітною, кримінально-виконавча інспекція направляє до суду подання про звільнення її від подальшого від­бування покарання.
  4. Засудженому забороняється без дозволу криміиально-вико-навчої інспекції виїжджати за межі України.
  5. Після отримання копії вироку суду кожна засуджена особа викликається до інспекції (неповнолітній — з батьками або осо­бою, яка їх заміняє). З нею проводиться бесіда, під час якої роз’яс­нюються порядок та умови відбування покарання, повідомляється про стягнення, які можуть бути накладені, про відповідальність за Ухилення від відбування громадських робіт. За результатами бесі­ди засуджена особа дає підписку, у якій власноручно зазначає про

125

 

ознайомлення з вимогами щодо осіб, засуджених до громадських робіт. Крім цього, засуджена особа заповнює анкету.

  1. Працівник інспекції заздалегідь визначає з органом місцево­
    го самоврядування перелік підприємств, на яких засуджені особи
    будуть відбувати громадські роботи, і не пізніше десятиденного
    строку з дня отримання копії вироку суду видає засудженій особі
    направлення на одне з цих підприємств, де вона відбуватиме по­
    карання. І хоча в законі це прямо не вказується, побажання засу­
    дженого щодо можливої роботи повинні враховуватись.

При наданні роботи засудженим до громадських робіт необхід­но також враховувати, щоб неодноразово судимі не працювали з неповнолітніми та жінками, оскільки вони можуть негативно вплинути на виправлення цих засуджених, а також необхідно вра­ховувати вид злочинів, вчинених засудженими. Наприклад, неба­жано надавати роботи засудженим за квартирні крадіжки по при­биранню у будинках та на прилягаючих територіях, оскільки це може спонукати їх до вчинення аналогічного злочину.

  1. Одночасно працівник інспекції встановлює періодичність
    явки на реєстрацію засудженого від одного до чотирьох разів на
    місяць у залежності від злочину, за який його засуджено, ставлен­
    ня до відбування покарання та праці, оголошує йому під підпис і
    заводить листок реєстрації (ч. З ст. 13 КВК України).

Реєстрація встановлюється не по числах місяця, а по днях тиж­ня (наприклад: перша середа місяця). У разі встановлення реєстра­ції по конкретних числах часто виходить так, що день реєстрації припадає на вихідний або святковий день і реєстрацію потрібно пе­реносити, що є неприпустимим. Засуджені повинні приходити на реєстрацію в установлений їм день, у робочі години, тобто з 9 до 18 годин (окрім часу обідньої перерви інспекції), незалежно від того, працюють вони чи ні. На вимогу засуджених їм повинна видавати­ся копія повістки із зазначенням часу перебування в інспекції для подальшого пред’явлення керівництву установи, організації чи підприємства, на яких працює особа.

Зміна днів явки на реєстрацію допускається тільки у виключ­них випадках, повинна бути обґрунтована і тільки за постановою працівника кримінально-виконавчої інспекції, при цьому врахо­вується особа засудженого, його поведінка та виконання ним по­кладених обов’язків. Залежно від цих обставин в аналогічному по­рядку може змінюватися і кількість разів явки на реєстрацію як у бік зменшення, так і у бік збільшення.

  1. Засуджені особи які відбувають покарання у виді громад­ських робіт, виконують обов’язки та користуються правами, уста­новленими законодавством України, з обмеженнями, передбаче­ними для осіб, засуджених до покарання у виді громадських робіт, та вироком суду.

Каральні властивості покарання у виді громадських робіт знаходять своє втілення у правообмеженнях, які відчувають на собі особи, засуджені, до цього, зокрема: 1) вони повинні сумлінно пра­цювати тільки на тих об’єктах і роботах, які будуть призначені ін­спекцією, причому не менше 25 годин на місяць і повністю відпра­цювати призначений судом строк; 2) вони можуть працювати під час чергової відпустки за основним місцем роботи та залучатися до праці у вихідні і святкові дні; 3) періодично з’являтися на реєстра­цію; 4) повідомляти інспекцію про зміну місця проживання; 5) їм заборонено виїжджати за межі України без дозволу інспекції (ч. 4 ст. 37 КВК України); 6) за порушення порядку і умов, ухилення від відбування покарання, вчинення адміністративного проступку він може бути притягнутий до кримінальної відповідальності; 7) умов­но-дострокове звільнення від відбування покарання до них не за­стосовується (не передбачене у ст. 81 КК України).

Окрім цього вони зобов’язані додержуватися встановлених за­конодавством порядку та умов відбування покарання; сумлінно ставитися до праці, з’являтися за викликом до інспекції, не пору­шувати громадський порядок.

  1. Надання засудженій особі щорічної відпустки за основним місцем роботи не зупиняє виконання покарання у виді громад­ських робіт, тобто, навіть у тому разі, коли особа знаходиться у та­кій відпустці, вона повинна продовжувати виконувати громадські роботи та обов’язки, що з цього випливають (наприклад, не мо­жуть виїхати за межі України на відпочинок, повинні з’являтися в інспекцію тощо).
  2. У той же час особи, засуджені до покарання у виді громад­ських робіт, не відбувають покарання у вихідні та святкові дні в разі неможливості здійснення контролю за виконаним ними обся­гом робіт.

Відповідно до ст. 73 Кодексу законів про працю, в Україні вста­новлюються такі святкові дні: 1 січня — Новий рік; 7 січня — Різд­во Христове; 8 березня — Міжнародний жіночий день; 1 і 2 трав­ня — День міжнародної солідарності трудящих; 9 травня — День Перемоги; 28 червня — День Конституції України; 24 серпня — День незалежності України. Робота також не провадиться в дні ре­лігійних свят: 7 січня — Різдво Христове; один день (неділя) — Пасха (Великдень); один день (неділя) — Трійця. За поданням ре­лігійних громад інших (неправославних) конфесій, зареєстрованих в Україні, керівництво підприємств, установ, організацій надає особам, які сповідують відповідні релігії, до трьох днів відпочинку протягом року для святкування їх великих свят з відпрацюванням за ці дні. У дні, зазначені у даній статті, допускаються роботи, при­пинення яких неможливе через виробничо-технічні умови (безпе­рервно діючі підприємства, установи, організації), роботи, викли­кані необхідністю обслуговування населення. У ці дні допускають-

 

 

 

126

127

 

ся роботи із залученням працівників у випадках та в порядку, передбачених ст, 71 цього Кодексу.

  1. Щодо особи, яка згідно з висновком лікарсько трудової екс­
    пертної комісії під час відбування покарання визнається інвалідом
    першої або другої групи, працівник інспекції направляє до суду по­
    дання про звільнення такої особи від відбування покарання (окрім
    подання до суду подаються: особова справа та зазначений вище ви­
    сновок), при цьому до вирішення зазначених вище питань судом
    відбування покарання призупиняється.

В такому ж порядку вирішуються питання відносно засудже­них осіб, які досягли пенсійного віку і жінок, які стали вагітними під час відбування покарання (у цьому разі до подання додаються: особова справа та нотаріально завірена копія пенсійного посвід­чення).

Стосовно жінки, яка після постановлення вироку стала вагіт­ною, працівник кримінально-виконавчої інспекції направляє до суду подання (особову справу та, відповідно, завірену копію ме­дичного висновку) про дострокове звільнення її від відбування по­карання з часу звільнення жінки від роботи у зв’язку з вагітністю і пологами, при цьому з дати направлення матеріалів до вирішен­ня питання судом відбування покарання також призупиняється.

  1. Працівник інспекції може давати засудженим особам дозвіл на виїзд за межі України тільки в разі направлення їх у відря­дження з місця роботи, при потребі проходження курсу лікування та в разі смерті близького родича (подружжя, батьки, діти, усино­вителі, усиновлені, рідні брати й сестри, дід, баба, онуки), що обов’язково повинно підтверджуватися документально. У цьому випадку виноситься мотивована постанова про дозвіл (або відмову в ньому).
  2. Щоб отримати відомості про порушення засудженими особи ми громадського порядку, працівник інспекції один раз на три мі сяці направляє до органів внутрішніх справ запити про те, чи при­тягувалися вони до адміністративної відповідальності. Для контро­лю за можливістю вчинення засудженими особами нового злочину запити направляються до підрозділів інформаційних технологій головних управлінь МВС України в Автономній Республіці Крим, місті Києві та Київській області, управлінь МВС України в облас­тях, місті Севастополі та на транспорті.
  3. Окрім організаційних обов’язків, пов’язаних з обліком за­
    суджених, направленням їх на роботу, проведенням реєстрації за
    суджених, фіксації сумарного обліку відпрацьованого засуджени­
    ми особами часу, інспекція контактує з власником підприємства
    для отримання інформації про ухилення засуджених осіб від від
    бування покарання, переведення на інше місце роботи, появу на
    роботі в стані сп’яніння, порушення громадського порядку; з орга­
    нами внутрішніх справ, кримінальною міліцією у справах неповно-

літніх та службою у справах неповнолітніх при міських та район­них держадміністраціях а також з громадськими формуваннями.

  1. Практикують періодичні контрольні перевірки за місцем роботи засуджених осіб, складають акт для усунення виявлених недоліків, направляють до відповідних органів внутрішніх справ подання про привід засуджених осіб, які без поважних причин не з’явилися за викликом до інспекції, здійснюють початкові розшу­кові заходи щодо осіб, місцезнаходження яких невідоме, та пере­дають зібрані матеріали до відповідних органів внутрішніх справ для оголошення їх розшуку.
  2. Про порядок інформування суду про виконання вироку — дивись коментар до ст. ЗО КВК України; про направлення виклику про явку до кримінально-виконавчої інспекції, повноваження ін­спекції щодо використання кутових штампів та печаток, підстави припинення виконання вироку суду — коментар до ст. 34 КВК України, а про порядок здійснення розшуку — коментар до ст. 35 КВК України.

Стаття 38. Обчислення строку покарання у виді громадських робіт

  1. Строк покарання у виді громадських робіт обчислюється в годинах, протягом яких засуджений працював за визначеним міс­цем роботи.
  2. Громадські роботи виконуються не більш як чотири години на день, а неповнолітніми — дві години на день, але не менше два­дцяти п’яти годин на місяць.
  3. Строк громадських робіт обчислюється в годинах, протягом
    яких засуджена особа працювала за визначеним місцем роботи
    (ч. 1 ст. 38 КВК України).

В залежності від часу роботи (навчання) засудженої особи на основній роботі та режиму роботи підприємства за місцем відбу­вання покарання власником підприємства щомісячно складається графік відбування громадських робіт та заповнюється табель ви­ходу на роботу. До відпрацьованого часу зараховується тільки той строк, який засуджений відпрацював згідно з повідомленням влас­ника підприємства.

  1. Згідно з Інструкцією про порядок виконання покарань, не
    пов’язаних з позбавленням волі, та здійснення контролю щодо
    осіб, засуджених до таких покарань, не зараховується до часу від­
    бування покарання:
  • час хвороби (якщо засуджений перебував на лікарняному і не виконував громадські роботи);
  • якщо засуджений прибув для виконання робіт у стані сп’я­ніння.

 

 

 

128

129

 

  1. Кількість відпрацьованих засудженою особою годин зано­ситься в картку обліку, яка заповнюється щомісяця. Після від­працювання встановленої вироком суду кількості годин інспекція надсилає власнику підприємства повідомлення про припинення відбування покарання засудженою особою, і вона знімається з об­ліку.
  2. Засудженій особі на її вимогу можу видаватися довідка про відбуття покарання або про звільнення від нього (ч. 6 ст. 153 КВК України). Дана довідка видається довільної форми, оскільки інше не передбачено у жодному нормативно-правовому акті.
  3. У день закінчення строку покарання у виді громадських ро­біт (у день отримання останнього повідомлення від власника під­приємства про відбутий засудженою особою час покарання), а при звільненні за іншими підставами — не пізніше наступного робочо­го дня після одержання відповідних документів працівник інспек­ції направляє повідомлення власнику підприємства, де засуджена особа відбувала покарання, про припинення його виконання.

Зняття засудженої особи з обліку після відбуття покарання здійснюється за рапортом працівника інспекції, затвердженим на­чальником підрозділу інспекції, в день надходження відповідних документів до інспекції.

У десятиденний термін після зняття з обліку особи, яка підля­гає призову на строкову військову службу, у відповідний військко­мат направляється повідомлення. У такий самий термін про знят­тя з обліку засудженої особи направляється повідомлення до відді­лу (відділення) у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб.

Про дату та підстави зняття з обліку робиться відповідний за­пис у журналі обліку, обліковій картці та на першій сторінці об­кладинки особової справи.

  1. Про терміни зберігання особових справ та журналів обліку
    дивись коментар до ст. ЗО КВК України.

Стаття 39. Обов’язки власника підприємства, установи, організації або уповноваженого ним органу за місцем відбування засудженими покарання у виді громадських робіт

  1. На власника підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган за місцем відбування засудженим покарання у виді громадських робіт покладається:

погодження з кримінально-виконавчою інспекцією переліку об’єктів, на яких засуджені відбувають громадські роботи, та ви­дів цих робіт;

контроль за виконанням засудженими визначених для них ро­біт та дотриманням правил техніки безпеки;

своєчасне повідомлення кримінально-виконавчої інспекції про ухилення засудженого від відбування покарання та переведення його на інше місце роботи, появу на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп’яніння, порушення громад­ського порядку;

ведення обліку та щомісячне інформування кримінально-ви­конавчої інспекції про кількість відпрацьованих засудженим го­дин і його ставлення до праці.

  1. У разі систематичного несвоєчасного подання інформації
    про виконання громадських робіт або нездійснення контролю від­повідальною особою за роботою та поведінкою засудженого, а та­кож невиконання інших вимог цієї статті кримінально-виконавча інспекція надсилає матеріали прокуророві для вирішення питан­ня про притягнення винних осіб до відповідальності згідно із за­коном.
  2. У разі ушкодження здоров’я під час виконання громадських робіт відшкодування шкоди засудженому здійснюється відповід­но до законодавства про страхування від нещасного випадку.
  3. За даною статтею на власника підприємства за місцем відбу­
    вання засудженими особами покарання у виді громадських робіт
    покладаються певні обов’язки, які у своїй сукупності складають
    дії по виконанню вимог вироку суду:

а) погодження з інспекцією переліку об’єктів, на яких засудже­ні особи відбувають громадські роботи, та видів цих робіт, що мо­жуть ними виконуватись; б) контроль за виконанням засуджени­ми особами визначених для них робіт та дотриманням правил тех­ніки безпеки; в) своєчасне повідомлення інспекції про ухилення засуджених осіб від відбування покарання та переведення їх на інше місце роботи, появу на роботі в нетверезому стані чи в стані наркотичного або токсичного сп’яніння, порушення громадського порядку; г) ведення обліку та щомісячне інформування інспекції про кількість відпрацьованих засудженими особами годин та їх ставлення до праці.

  1. У разі систематичного несвоєчасного надання інформації про
    виконання громадських робіт або нездійснення контролю відпові­
    дальною особою за роботою та поведінкою засуджених осіб, а та­
    кож невиконання інших вимог ст. 39 КВК України працівник ін­
    спекції надсилає прокуророві матеріали для вирішення питання
    про притягнення винних осіб до відповідальності згідно зі ст. 382
    КК України. Копії цих матеріалів долучаються до особових справ
    засуджених осіб.

Прокуророві направляються такі матеріали: подання; довідка працівника інспекції про допущені порушення власником підпри­ємства при виконанні покарання у виді громадських робіт і вжиті У зв язку з цим заходи; пояснення особи, яка здійснювала кон-

 

 

 

130

131

 

троль за роботою засудженої особи, або власника підприємства про причини допущення порушень; ксерокопії повідомлень про вихід засудженої особи на роботу в установлені дні; інші матеріали, що засвідчують допущені порушення.

  1. Вищевказані дії службових осіб підприємств, установ чи ор­
    ганізацій, у яких працюють засуджені до громадських робіт, утво­
    рюють склад злочину, передбаченого ст. 382 КК України. Цей
    склад є формальним, а його об’єктивна сторона вичерпується ді­
    янням, з моменту вчинення якого злочин визнається закінченим і
    яке полягає: а) або в невиконанні судового акту; б) або в перешко­
    джанні його виконанню.

Невиконання обов’язків, встановлених у ст. 39 КВК України для власника підприємства, установи, організації або уповноваже­ного ним органу за місцем відбування засудженим покарання у виді громадських робіт, перешкоджає працівникам кримінально-виконавчих інспекцій забезпечити виконання судового рішення, тобто такі дії фактично носять характер перешкоджання виконан­ню судового акту, що і дає можливість притягнути відповідних службових осіб до кримінальної відповідальності.

  1. Стаття, що коментується, передбачає три випадки, в яких
    можливо порушити питання про притягнення службових осіб до
    кримінальної відповідальності:

1) систематичне несвоєчасне надання інформації про виконан­
ня громадських робіт.

Зач. 1 ст. 39 КВК України власник підприємства, установи, ор­ганізації або уповноважений ним орган за місцем відбування за­судженим покарання у виді громадських робіт зобов’язаний вести облік та щомісячно інформувати інспекцію про кількість відпра­цьованих засудженими особами годин та їх ставлення до праці. Та­ким чином, підставою для направлення матеріалів до прокуратури з метою вирішення питання про порушення кримінальної справи буде несвоєчасне подання протягом щонайменше двох місяців ін­формації про стан виконання громадських робіт, оскільки систем­ність за загальним значенням передбачає вчинення двох та більше тотожних дій. При цьому вказані порушення повинні бути вчинені підряд (наприклад, неподання інформації у січні, потім у лютому). У тому разі, коли інформація не подавалась з розривом (напри­клад, неподана у січні, подана у лютому та знову неподана у берез­ні) не можна говорити про систематичність;

2) нездійснення контролю відповідальною особою за роботою та
поведінкою засуджених осіб.

Ця підстава випливає з обов’язку власника підприємства, уста­нови, організації або уповноважений ним орган за місцем відбуван­ня засудженим покарання у виді громадських робіт здійснювати контроль за виконанням засудженими визначених для них робіт та дотримання правил техніки безпеки (ч. 1 ст. 39 КВК України).

132

За загальним значенням контроль — це сукупність процесів у певній соціальній системі, за допомогою яких забезпечується від­повідність визначеним «зразкам» діяльності, а також дотримання обмежень у поведінці, порушення яких негативно позначається на функціонуванні системи; це системна та регулярна діяльність, ре­зультатом якої повинна стати законослухняна поведінка засудже­ного за місцем роботи, дотримання правил трудової дисципліни та розпорядку дня.

Обов’язок здійснення контролю за поведінкою засуджених хоча прямо в законодавстві не передбачений, але формально випливає з положень ст. 36 КВК України (про те, що виконання даного виду покарання здійснюється на основі контролю за поведінкою засу­джених) та ст. 39 КВК України (про те, що на ці органи та їх поса­дових осіб покладено обов’язок своєчасного повідомлення інспек­ції про ухилення засуджених осіб від відбування покарання та пе­реведення їх на інше місце роботи, появу на роботі в нетверезому стані чи в стані наркотичного або токсичного сп’яніння, порушен­ня громадського порядку).

Нездійснення контролю є бездіяльністю, яка означає незастосування службовою особою підприємства, установи, організації за місцем відбування засудженим покарання у виді громадських ро­біт, передбачених законом заходів, необхідних для здійснення тако­го контролю, за умови, що на цю службову особу покладено обов’я­зок (наприклад, за функціональними обов’язками чи службовими повноваженнями) і вона має реальну можливість здійснювати та­кий контроль. В першу чергу такий контроль є обов’язком органу (посадової особи), якому надано право прийняття на роботу (обран­ня, затвердження і призначення на посаду) даного працівника. 3) невиконання інших вимог ст. 39 КВК України. До цих порушень можна віднести три випадки: 1) відмову у по­годженні з інспекцією переліку об’єктів, на яких засуджені особи відбувають громадські роботи, та видів цих робіт, що можуть ними виконуватись; 2) відсутність або неналежне здійснення контролю за виконанням засудженими особами визначених для них робіт та дотриманням правил техніки безпеки; 3) несвоєчасне повідомлен­ня інспекції про ухилення засуджених осіб від відбування пока­рання та переведення їх на інше місце роботи, появу на роботі в нетверезому стані чи в стані наркотичного або токсичного сп’янін­ня, порушення громадського порядку.

Слід звернути увагу, що в законі не передбачено окремого термі­ну повідомлення інспекції про допущені засудженими порушення. Це дає формальну можливість службовим особам підприємства, Установи, організації за місцем відбування покарання у виді гро­мадських робіт здійснювати таке інформування один раз на місяць. Однак, виходячи з того, що вказані порушення є підставою для попередження засудженого або притягнення до кримінальної від-

133

 

повідальності, а подібні заходи реагування таку інформацію необ­хідно направляти до інспекції негайно, після виявлення факту. Так, наприклад, ухиленням від відбування покарання визнається невиконання встановлених обов’язків, порушення порядку та умов відбування покарання, а також притягнення до адміністра­тивної відповідальності за правопорушення, які були учинені піс­ля письмового попередження. У цьому разі, якщо про вчинення протягом одного місяця двох порушень з числа вказаних інспекції стало відомо тільки при щомісячному інформуванні, — вона по­збавлена можливості винести попередження за кожне з них, що призводить до відсутності формальних ознак ухилення від відбу­вання покарання).

  1. Оскільки засуджений до громадських робіт користується всі­ма правами людини та громадянина з обмеженнями, що визначені законом і встановлені вироком суду, законодавець не встановлює якогось спеціального порядку відшкодування такій особі шкоди, заподіяної здоров’ю під час виконання громадських робіт. Дане пи­тання вирішується на загальних підставах відповідно до законо­давства про страхування від нещасного випадку, що складається із: Основ законодавства України про загальнообов’язкове державне соціальне страхування, Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на вироб­ництві та професійного захворювання, які спричинили втрату пра­цездатності» , Кодексу законів про працю України, Закону України «Про охорону праці» та інших нормативно-правових актів.