Земельний кодекс України: коментар ч. 11

ч. 1   ч. 2   ч. 3   ч. 4   ч. 5   ч. 6   ч. 7   ч. 8   ч. 9   ч. 10   ч. 11   ч. 12   ч. 13

Стаття 165. Стандартизація і нормування в галузі охорони земель та відтворення родючості ґрунтів

  1. Стандартизація і нормування в галузі охорони земельта відтворення родючості ґрунтів здійснюється з метою забезпечення екологічної і санітари о-гігієнічної безпеки громадян шляхом прийняття відповідних нормативів і стандартів, які визначають вимоги щодо якості земель, допустимого антропогенного навантаження на ґрунти та окремітериторії, допустимого сільськогосподарського освоєння земель тощо.
  2. У галузі охорони земель та відтворення родючостіґрунтів встановлюються такі нормативи:

а)  оптимального співвідношення земельних угідь;

б)  якісного стану ґрунтів;

в)  гранично допустимого забруднення ґрунтів;

г)  показники деградації земель та ґрунтів.

  1. Нормативні документи із стандартизації в галузі охорони земель та відтворення родючості ґрунтів встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Організація стандартизації і нормування — це врегульована нормами земельного права управлінська діяльність спеціально уповноважених органів та їх організацій щодо розробки і встановлення комплексу обов’язкових правил, вимог, норм і нормативів у сфері охорони земель та відтворення родючості ґрунтів.

Система стандартів у сфері охорони земель та відтворення родючості ґрунтів — це система науково обґрунтованих, юридично значимих нормативно-технічних документів, які містять екологічні і санітарно-гігієнічні вимоги, правила і норми, затверджені уповноваженими органами держави, і є обов’язковими для виконання юридичними і фізичними особами.

Система нормативів у сфері охорони земель та відтворен-Ня родючості ґрунтів — це сукупність гранично допустимих

529

 

 

Глава 26

РОЗДІЛ I

показників (величин) можливого фізичного, хімічного, біологічного, іонізуючого, радіаційного та іншого впливу на стан земель, що не викликають суттєвих змін їх якості та погіршення здоров’я людей внаслідок їх використання.

Предметом стандартизації у цій сфері є визначення кола властивостей земель і виступають: поняття, терміни, визначення, вимоги запобігання шкідливому впливу на стан земель, методи контролю за станом земель, правила вибору і оцінки якості земель, інші вимоги. Порядок розробки і введення в дію стандартів передбачає: організацію розробки стандарту і складання технічного завдання, розробку проекту стандарту і розсилання його на експертизу, обробку висновків експертизи та доопрацювання і редагування проекту стандарту, підготовку погодження і подання проекту стандарту на затвердження, розгляд проекту стандарту, затвердження, реєстрацію Державним комітетом стандартизації, метрології та сертифікації України, видання стандарту.

Відповідно до Закону України «Про стандартизацію» від 17 травня 2001 р.1 стандартизація — це діяльність, що полягає у встановленні положень для загального і багаторазового застосування щодо наявних чи можливих завдань з метою досягнення оптимального ступеня впорядкування у певній сфері, результатом якої є підвищення ступеня відповідності продукції, процесів та послуг їх функціональному призначенню, усунення бар’єрів у торгівлі й сприяння науково-технічному співробітництву.

Наразі, в системі стандартів у сфері охорони земель та відтворення родючості ґрунтів наявна висока питома вага стандартів СРСР, які зберігають свою чинність у частині, що не суперечить чинному законодавству України, і до прийняття нових стандартів України. Так, серед таких стандартів можна виділити: ГОСТ 17.4.1.02-83 «Охорона природи. Ґрунти. Класифікація хімічних речовин для контролю забруднення»; ГОСТ 17.4.2.01-81 «Охорона природи. Ґрунти. Номенклатура показників санітарного стану»; ГОСТ 17.4.2.02-83 «Охорона природи. Ґрунти. Номенклатура показників придатності по-

ВВР. — 2001. — № 31. — Ст. 145.

530

Стаття 166

рушеного шару ґрунтів для землювання»; ГОСТ 17.4.2.03-86 «Охорона природи. Ґрунти. Паспорт ґрунтів»; ГОСТ 17.4.3.01-83 «Охорона природи. Ґрунти. Загальні вимоги до відбору проб»; ГОСТ 17.4.3.02-85 «Охорона природи. Ґрунти. Вимоги щодо охорони родючого шару ґрунту при здійсненні земляних робіт»; ГОСТ 17.4.3.03-85 «Охорона природи. Ґрунти. Загальні вимоги до методів визначення забруднюючих речовин»; ГОСТ 17.4.3.04-85 «Охорона природи. Ґрунти. Загальні вимоги до контролю та охорони від забруднення»; ГОСТ 17.5.1.02-85 «Охорона природи. Землі. Класифікація порушених земель для рекультивації»; ГОСТ 17.5.3.04-83 «Охорона природи. Землі. Загальні вимоги до рекультивації земель»; ГОСТ 17.5.3.06-85 «Охорона природи. Землі. Вимоги до визначення норм зняття родючого шару ґрунту при здійсненні земляних робіт».

Стаття 166. Рекультивація порушених земель

  1. Рекультивація порушених земель — це комплекс організаційних, технічних і біотехнологічних заходів, спрямованих на відновлення ґрунтового покриву, поліпшеннястану та продуктивності порушених земель.
  2. Землі, які зазвали змін у структурі рельєфу, екологічному стані ґрунтів і материнських порід та у гідрологічному режимі внаслідок проведення гірничодобувних, геологорозвідувальних, будівельних та інших робіт, підлягають

рекультивації.

  1. Для рекультивації порушених земель, відновленнядеградованих земельних   угідь   використовується   ґрунт,знятий при проведенні гірничодобувних, геологорозвідувальних, будівельних та інших робіт, шляхом його нанесення на малопродуктивні ділянки або на ділянки безґрунтового покриву.

Рекультивація (від лат. recultiatio — обробіток) є одним з основних заходів охорони земель. Рекультивованими є землі, на яких проведені роботи щодо відновлення їх цінності, зменшеної внаслідок порушення. Рекультивації підлягають порушені землі усіх категорій, а також суміжні земельні ділянки, які повністю чи частково втратили продуктивність у резуль-

531

 

 

Глава 26

РОЗДІЛ I

таті негативного впливу. Рекультивація є складовою частиною технологічних процесів, пов’язаних із порушенням земель — при розробці родовищ корисних копалин та торфу, будівництві лінійних споруд, проведенні геологорозвідувальних, пошукових та інших робіт. Рекультивація здійснюється за напрямами цільового використання.

Розробка проектів рекультивації земель проводиться з урахуванням таких чинників: природні умови району (кліматичні, геологічні, гідрологічні, тощо); розташування порушеної ділянки; перспективи розвитку району розробки; фактичний чи прогнозований стан порушених земель на момент рекультивації (площа, форма рельєфу, ступінь природного заростання, наявність родючого шару, прогноз рівня ґрунтових вод, підтоплення, ерозійні процеси, рівень хімічного забруднення тощо); показники хімічного складу, агрохімічних та агрофізичних властивостей; інженерно-геологічні характеристики порід; господарські, соціально-економічні та санітарно-гігієнічні умови району розміщення порушених земель; строк використання рекультивованих земель; охорона довкілля від забруднення пилом, газовими викидами та стічними водами; охорона флори та фауни.

Порушені землі мають бути рекультивовані переважно під ріллю чи інші сільськогосподарські угіддя. Якщо рекультивація земель під сільськогосподарські угіддя недоцільна, то створюються лісонасадження з метою збільшення лісового фонду, покращення екологічної обстановки або захисту земель від ерозії. За необхідності створюються рекреаційні зони чи заповідники у встановленому законом порядку.

Рекультивація порушених земель здійснюється у два етапи: технічний та біологічний. При проведенні технічного етапу рекультивації виконуються такі роботи: обстеження і типізація порушених земель, вивчення властивостей порід, складання тєхніко-економічних обґрунтувань та проектів рекультивації; планування, очищення, вирівнювання тощо рекультивованої поверхні земельної ділянки; селективне зняття, складування й зберігання розкривних порід та родючого шару ґрунту; формування відвалів порід; планування і покриття поверхні відвалів родючим шаром ґрунту; засипання і планування деформова-

532

Стаття 167

них поверхонь (карстів); будівництво під’їзних шляхів; меліоративні та протиерозійні заходи тощо.

Біологічний етап виконується після технічної рекультивації і містить заходи відновлення родючості земель — агротехнічні, фітосанітарні тощо. Біологічну рекультивацію здійснюють особи, яким передаються землі після технічної рекультивації, на кошти підприємств, установ, організацій, що проводили на цих землях гірничі, будівельні, розвідувальні

роботи.

Рекультивовані землі та прилеглі території після завершення усього комплексу робіт мають являти собою організований та екологічно збалансований сталий ландшафт.

Виділяються такі напрями рекультивації порушених земель: сільськогосподарський, лісогосподарський, водогосподарський, рекреаційний, санітарно-гігієнічний, будівельний.

Нормативно-технічні вимоги щодо рекультивації земель встановлені у: ГОСТ 17.5.1.02-85 «Охорона природи. Землі. Класифікація порушених земель для рекультивації»; ГОСТ 17.5.1.03-86 «Охорона природи. Землі. Класифікація розкривних та вміщуючих порід для біологічної рекультивації земель»; ГОСТ 17.5.3.04-83 «Охорона природи. Землі. Загальні вимоги до рекультивації земель»; ГОСТ 17.5.3.05-84 «Охорона природи. Землі. Рекультивація земель. Загальні вимоги до землювання» та ін.

Стаття 167. Охорона земель від забруднення небезпечними речовинами

  1. Господарська та інша діяльність, яка зумовлює забруднення земель і ґрунтів понад встановлені гранично допустимі концентрації небезпечних речовин, забороняється.
  2. Нормативи гранично допустимих концентрацій небезпечних речовин у ґрунтах, а також перелік цих речовинзатверджуються спеціально   уповноваженими   органамивиконавчої влади у галузі охорони здоров’я та санітарногонагляду, екології та природних ресурсів.
  3. Забруднені небезпечними речовинами земельні ділянки використовуються з дотриманням встановлених обме-

533

 

РОЗДІЛ I

Глава 26

 

 

 

ясень, вимог щодо запобігання їх небезпечному впливу на здоров’я людини та довкілля.

  1. Рівень забруднення ґрунтів враховується при наданні земельних ділянок у користування, вилученні з господарського обігу та зміні характеру і режиму використання.

Вимоги даної статті Земельного кодексу України спрямовані на встановлення чіткої системи критеріїв безпечності використання земель, що опосередковується системою нормативів гранично допустимих показників (величин) можливого негативного впливу на стан земель, які носять екологічний та санітар но-гігієнічний характер. З юридичного погляду- нормативи гранично допустимих концентрацій (ГДК) у ґрунтах є правовим критерієм правомірності чи неправомірності діяння, пов’язаного із впливом на стан земель. Відповідно до ст. 1 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» від 24 лютого 1994 р.1 державні санітарні гігієнічні нормативи — це обов’язкові для виконання нормативні документи, що визначають критерії безпеки та (або) нешкідливості для людини факторів навколишнього середовища і вимоги щодо забезпечення оптимальних чи допустимих умов життєдіяльності людини. Стаття 33 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» від 25 червня 1991 р.2 зазначає, що екологічні нормативи встановлюють гранично допустимі викиди та скиди у навколишнє природне середовище забруднюючих хімічних речовин, рівні допустимого шкідливого впливу на нього фізичних та біологічних факторів. Екологічні нормативи повинні встановлюватися з урахуванням вимог санітарно-гігієнічних та санітарно-протиепідемічних правил і норм, гігієнічних нормативів. Нормативи гранично допустимих концентрацій забруднюючих речовин у навколишньому природному середовищі та рівні шкідливих фізичних впливів на нього є єдиними для всієї території України.

На сьогодні у системі нормування у сфері охорони ґрунтів залишається висока питома вага діючих ГДК, прийнятих за часів СРСР,  які  відповідно до Постанови Верховної Ради j

1   ВВР. — 1994. — № 27. — Ст. 218.

2   ВВР. — 1991. — № 41. — Ст. 546.

534

України «Про порядок тимчасової дії на території України окремих актів законодавства Союзу РСР» від 12 вересня 1991 р. та постанови Головного державного санітарного лікаря України «Про порядок дії на території України нормативних актів колишнього Радянського Союзу в галузі санітарного та епідемічного благополуччя населення» від 9 березня 1995 р. № 01/035 залишаються чинними за умов, якщо вони не суперечать санітарному законодавству України, до прийняття відповідних нормативів Україною. Зокрема, до них належать: «Санітарні норми допустимих концентрацій (ГДК) хімічних речовин у ґрунтах», затверджені наказом Головного санітарного лікаря СРСР від ЗО жовтня 1987 р. № 4433-87; «Санітарні норми допустимих концентрацій (ГДК) хімічних речовин у ґрунтах» від ЗО жовтня 1980 р. № 2264-80; «Санітарні норми допустимих концентрацій (ГДК) хімічних речовин у ґрунтах» від 1 лютого 1985 р. № 3210-85;  «Орієнтовно допустимі концентрації хімічних речовин у ґрунтах (ОДК)» від 10 червня 1981 р. № 2402-81; «Оціночні показники санітарного стану ґрунтів населених місць» від 7 липня 1977 р. № 1739-77. За змістом дані нормативи являють собою табличні дані, які вміщують цифрові показники граничної допустимості тієї чи іншої речовини (наприклад, фтору, свинцю, міді, цинку, бензолу, нітратів тощо) в одиниці ґрунту (тонні чи кілограмі). Перевищення показника кваліфікується як правопорушення і тягне відповідальність у порядку і на умовах, визначених низкою нормативних актів. Це — порядок обмеження, тимчасової заборони (зупинення) чи припинення діяльності підприємств, установ, організацій і об’єктів у разі порушення ними законодавства про охорону навколишнього природного середовища, затверджений Постановою Верховної Ради України від 29 жовтня 1992 р. № 2751-ХІІ; Інструкція про порядок застосування державною санітарно-епідеміологічною службою України адміністративно-запобіжних заходів (обмеження, тимчасова заборона,  заборона,  припинення,  зупинення),  затверджена наказом Міністерства охорони здоров’я України від 14 квітня 1995 р. № 67; Інструкція про порядок накладення і стягнення штрафів  за порушення санітарного  законодавства,  затверджена наказом Міністерства охорони здоров’я України від 14 квітня 1995 р. № 64; Порядок застосування фінансових сан-

535

 

РОЗДІЛ I

Глава 26

Статті 168, 169

 

 

 

кцій за порушення санітарного законодавства, затверджений наказом Міністерства охорони здоров’я України від 20 липня 1995 р. № 135.

Стаття 168. Охорона ґрунтів

  1. Ґрунти земельних ділянок € об’єктом особливої охорони.
  2. Власники земельних ділянок та землекористувачі немають права здійснювати зняття та перенесення ґрунтового покриву земельних ділянок без спеціального дозволу органів, що здійснюють державний контроль за використанням та охороною земель.
  3. При здійсненні діяльності, пов’язаної з порушеннямповерхневого шару ґрунту, власники земельних ділянок таземлекористувачі повинні здійснювати зняття, складування, зберігання поверхневого шару ґрунту та нанесення його на ділянку, з якої він був знятий (рекультивація), або наіншу земельну ділянку для підвищення її продуктивностіта інших якостей.

Ґрунти — верхній родючий шар земель, який становить екологічну та економічну цінність, а отже є об’єктом особливої охорони. При’здійсненні діяльності, пов’язаної зі зняттям ґрунтового покриву, власники та користувачі земельних ділянок зобов’язані отримувати спеціальний дозвіл, що визначається порядком здійснення землеустрою (статті 181—186 ЗК України).

Зняття та раціональне використання родючого шару при проведенні земляних робіт проводиться щодо земель усіх категорій. Нормативно-технічні вимоги збереження ґрунтів при проведенні земляних робіт врегульовані у ГОСТ 17.4.3.02-85 «Охорона природи. Ґрунти. Вимоги щодо охорони родючого шару ґрунту при виконанні земляних робіт».

Відповідно до вимог даного стандарту родючий шар ґрунту, знятий при будівництві лінійних споруд, меліоративних об’єктів, має бути використаний без його складування та зберігання для рекультивації порушених будівництвом земель та на суміжних малопродуктивних землях.

536

Доцільність зняття родючого, потенційно родючого шару ґрунту встановлюється залежно від рівня родючості ґрунтового покриву конкретного регіону, природної зони, типу ґрунтів та загальних показників якості ґрунту.

Зняття родючого та потенційно родючого шару ґрунтів здійснюється селективно. Родючий шар ґрунтів використовується для нанесення на малопродуктивні землі (землювання) та біологічної рекультивації; потенційно родючий шар використовується здебільшого тільки для біологічної рекультивації (див. коментар до ст. 166 ЗК України).

Родючий шар ґрунту, який не використаний одразу у ході земляних робіт, складується у бурти і зберігається терміном до 20 років. Під бурти відводяться непридатні для сільського господарства ділянки чи малопродуктивні угіддя, на яких виключається підтоплення, засолення, забруднення промисловими відходами та сміттям.

Визначені даною статтею правовідносини регулюються також нормами: ГОСТ 17.5.3.05-84 «Охорона природи. Рекультивація земель. Загальні вимоги до землювання»; ГОСТ 17.5.3.06-85 «Охорона природи. Землі. Вимоги до визначення норм зняття родючого шару ґрунту при виконанні земляних робіт».

Глава 27. ВИКОРИСТАННЯ ТЕХНОГЕННО ЗАБРУДНЕНИХ ЗЕМЕЛЬ

Стаття 169. Поняття техногенно забруднених земель

  1. Техногенно забруднені землі — це землі, забрудненівнаслідок господарської діяльності людини, що призвеладо деградації земель та її негативного впливу на довкілля іздоров’я людей.
  2. До техногенно забруднених земель відносяться землірадіаційно небезпечні та радіоактивно забруднені, землі,забруднені важкими металами, іншими хімічними елементами тощо. При використанні техногенно забруднених земель враховуються особливості режиму їх використання.

537

 

 

Глава 27

РОЗДІЛ I

  1. Особливості режиму і порядку використання техногенно забруднених земель встановлюються законодавством України.

Екстенсивна урбанізація та індустріалізація територій, не-контрольований тиск на ґрунтовий покрив спричинили глибокі зміни природних властивостей земель, трансформацію внутріпіньоґрунтових процесів, втрату ними самовідновлюва-ної здатності. Середньорічний обсяг технологічних викидів твердих відходів в Україні досягає 1,9 млрд т, стічних вод —  куб. км, газоподібних і пилових викидів в атмосферу — понад 20 млн т. Усі ці шкідливі речовини зосереджуються і накопичуються на землях, що безпосередньо прилягають до об’єктів виробництва, розповсюджуються через воду та повітря на десятки і сотні кілометрів від джерела викиду, випадають на поверхню землі з атмосферними опадами. Кислотні дощі стали частим явищем.

Найбільшою небезпекою для навколишнього природного середовища є забруднення ґрунтів хімічними та біологічними компонентами, зокрема радіонуклідами, важкими металами, пестицидами, збудниками інфекційних та інвазійних хвороб. Через ґрунти ці забруднювачі мігрують у суміжні географічні середовища (воду, повітря), забруднюють продукти харчування. Особливо небезпечним є сумісне забруднення ґрунтів важкими металами, пестицидами та радіонуклідами.

Пункт 1 даної статті містить поняття техногенно забруднених земель, якими законодавець визнає землі, забруднені внаслідок господарської діяльності людини, що призвела до деградації земель та її негативного впливу на довкілля і здоров’я людей.

Сам термін «техногенний» вказує на зв’язок забруднення земель із технікою. Техніка ( з грец. — майстерний, дослідний) означає сукупність засобів людської діяльності, що створюються для здійснення процесу матеріального виробництва1. Матеріальне виробництво є одним із видів господарської діяльності. Згідно зі ст. 1 Закону України «Про підприємнид-

1 Украинская Советская Энциклопедия. В 12-ти томах. — Том 11-К., 1984. — С. 143—145.

538

Стаття 169

тВ від 7 лютого 1991 р. господарська діяльність — це виготовлення та реалізація продукції, виконання робіт та надання послуг. Господарська діяльність негативно позначається на навколишньому природному середовищі в цілому, призводить до деградації земель та негативного впливу на здоров’я людей. Техногенна діяльність являє собою будь-яку господарську діяльність із використанням досягнень науки і техніки.

Деградація земель — це поступове погіршення, зниження або втрата їх позитивних (корисних) властивостей. Згідно з наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки України (нині Міністерства екології та природних ресурсів України) «Про затвердження Методики визначення розмірів шкоди, зумовленої забрудненням і засміченням земельних ресурсів через порушення природоохоронного законодавства» від 27 жовтня 1997 р. землі вважаються забрудненими, якщо в їх складі виявлені кількісні або якісні зміни, що сталися в результаті господарської діяльності та інших антропогенних навантажень. Факти забруднення земель встановлюються інспекторами Державної екологічної інспекції» посадовими особами спеціально уповноважених органів інших міністерств та органів виконавчої влади, яким надані права державних інспекторів, і оформлюються протоколом про порушення законодавства з охорони навколишнього природного середовища та відповідним актом.

На охорону земель, попередження негативного техногенного впливу на них спрямовані заходи, стандартизації і нормування в сфері охорони земель і відтворення родючості грунтів (ст. 165 ЗК України). Крім того, важливе значення відіграють також норми Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» від 25 червня 1991 p., зокрема: ст. 31 — «Завдання стандартизації і нормування в га-лУзі охорони навколишнього природного середовища», ст. 32 — «Екологічні стандарти», ст. 33 — «Екологічні нормативи», ст. 40 — «Додержання екологічних вимог при використанні природних ресурсів», ст. 51 — «Екологічні вимоги до роз-мііцення, проектування, будівництва, реконструкції, введения в дію та експлуатації підприємств, споруд та інших об’ек-

539

 

РОЗДІЛ I

Глава 27

Стаття 169

 

 

 

тів», ст. 52 — «Охорона навколишнього природного середовища при застосуванні засобів захисту рослин, мінеральних добрив, токсичних хімічних речовин та інших препаратів» ст. 53 — «Охорона навколишнього природного середовища від неконтрольованого та шкідливого біологічного впливу» ст. 54 — «Охорона навколишнього природного середовища від акустичного, електромагнітного, іонізуючого та іншого шкідливого впливу фізичних факторів та радіоактивного забруднення», ст. 55 — «Охорона навколишнього природного середовища від забруднення виробничими, побутовими, іншими відходами», ст. 56 — «Екологічна безпека транспортних засобів», ст. 57 — «Додержання вимог екологічної безпеки при проведенні наукових досліджень, впровадженні відкриттів, винаходів, застосуванні нової техніки, імпортного устаткування, технологій і систем», ст. 58 — «Вимоги екологічної безпеки щодо військових, оборонних об’єктів та військової діяльності», ст. 59 — «Екологічні вимоги при розміщенні і розвитку населених пунктів» тощо.

Катастрофічне радіоактивне забруднення земель України, що сталося внаслідок Чорнобильської катастрофи, не має аналогів у світі ні за масштабами, ні за глибиною економічних, соціальних і екологічних наслідків.

Пунктом 2 коментованої статті визначено, що до техногенно забруднених земель належать землі радіаційно небезпечні та радіоактивно забруднені, землі, забруднені важкими металами, іншими хімічними елементами тощо. Аналіз цього пункту свідчить, що джерелами техногенного забруднення земель є різні види господарської діяльності людини.

Згідно зі ст. З Закону України «Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи»1 радіаційно небезпечні землі — Де землі, на яких неможливе подальше проживання населення, одержання сільськогосподарської та іншої продукції, продуктів харчування, що відповідають республіканським та міжнародним допустимим рівням вмісту радіоактивних речовин, або які недоцільно використовувати з екологічних підстав.

ВВР. — 1991. — № 16. — Ст. 198.

540

До зазначених земель належать території зон, визначені у пунктах 1 і 2 ст. 2 вищеназваного Закону. Такими зонами є: зона відчуження — це територія, з якої проведено евакуацію населення у 1986 р., зона безумовного (обов’язкового) відселен-ня — це територія, що зазнала інтенсивного забруднення довго-ясивучими радіонуклідами, з щільністю забруднення ґрунту понад доаварійний рівень ізотопами цезію від 15,0 Кі/км2 та вище, або стронцію від 3,0 Кі/км2 та вище, або плутонію від 0,1 Кі/км2 та вище, де розрахункова ефективна еквівалентна доза опромінення людини з урахуванням коефіцієнтів міграції радіонуклідів у рослини та інших факторів може перевищити 5,0 мЗв (0,5 бер) за рік понад дозу, яку вона одержувала у доаварійний період.

Згідно зі ст. 4 зазначеного Закону радіоактивно забруднені землі — це землі, які потребують проведення заходів радіаційного захисту та інших спеціальних втручань, спрямованих на обмеження додаткового опромінення, зумовленого Чорнобильською катастрофою, та забезпечення нормальної господарської діяльності. До зазначених у цій статті земель належать території зон, визначені у пунктах 3 і 4 ст. 2 Закону. Такими зонами є:

  • зона гарантованого добровільного відселення — це територія зі щільністю забруднення ґрунту понад доаварійнийрівень ізотопами цезію від 5,0 до 15,0 Кі/км2 , або стронціювід 0,15 до 3,0 Кі/км2, або плутонію від 0,01 до 1,0 Кі/км2, дерозрахункова ефективна еквівалентна доза опромінення людини з урахуванням коефіцієнтів міграції радіонуклідів у рослини та інших факторів може перевищувати 1,0 мЗв (0,1 бер)за рік понад дозу, яку вона одержувала у доаварійний період;
  • зона посиленого радіоекологічного контролю — це територія зі щільністю забруднення ґрунту понад доаварійнийрівень ізотопами цезію від 1,0 до 5,0 Кі/км2, або стронцію від°.О2 до 0,15 Кі/км2, або плутонію від 0,005 до 0,01 Кі/км2 заУмови, що розрахункова ефективна еквівалентна доза опромінення людини з урахуванням коефіцієнтів міграції радіонуклідів у рослини та інших факторів перевищує 0,5 мЗвw,05 бер) за рік понад дозу, яку вона одержувала у доаварій-аий період.

541

 

 

Глава 27

РОЗДІЛ I

Додаткові критерії забрудненості ґрунту радіонуклідами можуть встановлюватися Національною комісією з радіаційного захисту населення України з наступним затвердженням Верховною Радою України.

Критерії, за якими провадиться розмежування категорій зон, встановлюються Національною комісією з радіаційного захисту населення України з наступним затвердженням Верховною Радою України.

Межі зон встановлюються та переглядаються Кабінетом Міністрів України на основі експертних висновків Національної комісії з радіаційного захисту населення України, Академії наук України, Міністерства охорони здоров’я України, Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи, Міністерства агропромислової політики України, Міністерства екології та природних ресурсів України за поданням обласних рад і затверджуються Верховною Радою України.

Карти зазначених зон, перелік населених пунктів, віднесених до цих зон, друкуються в центральній та місцевій пресі для загального відома і зберігаються у центральних та місцевих органах влади.

До техногенно забруднених земель належать також землі, забруднені важкими металами, іншими хімічними елементами тощо. Тобто, це землі, на яких внаслідок забруднення відбулися зміни фізико-хімічного стану ґрунтів, що загрожує життю і здоров’ю людей. Антропогенне забруднення навколишнього природного середовища, а отже і земель, поділяється на декілька видів: пилове, газове, хімічне (у тому числі забруднення ґрунту агрохімікатами), ароматичне, теплове, біологічне тощо.

Надзвичайно важливе значення має законодавчо закріплена вимога при використанні техногенно забруднених земель враховувати особливості їх використання.

Застосування п. З даної статті вимагає розробки і прийняття спеціального нормативно-правового акта (закону), який би визначав порядок використання техногенно забруднених земельних ділянок.

542

Стаття 170

На сьогодні чинним законодавством України врегульовано дише правовий режим радіаційно небезпечних та радіоактивно забруднених земель (статті 12—19 Закону України «Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи»). Крім того, згідно з Декретом Кабінету Міністрів України «Про приватизацію земельних ділянок» від 26 грудня 1992 р. забороняється передача у приватну власність земельних ділянок на територіях зон відчуження та безумовного (обов’язкового) відсе-лення, що зазнали радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи. До того ж згідно з постановою Кабінету Міністрів України «Про затвердження Тимчасового порядку розмежування земель права державної і комунальної власності» від 1 серпня 2002 р. у процесі розмежування у державній власності залишаються землі зон відчуження та безумовного (обов’язкового) відселення, що зазнали радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи (п. 4 «Д»).

Автор коментованої статті вважає, що особливості режиму і порядку використання техногенно забруднених земель доцільно було б визначити в Законі України «Про охорону земель».

Стаття 170. Особливості використання техногенно забруднених земель сільськогосподарського призначення

  1. Техногенно забруднені землі сільськогосподарськогопризначення, на яких не забезпечується одержання продукції, що відповідає встановленим вимогам (нормам, правилам, нормативам), підлягають вилученню із сільськогосподарського обігу та консервації.
  2. Порядок використання техногенно забруднених земельних ділянок встановлюється законодавством України.

Згідно з п. 1 даної статті Земельного кодексу техногенно забруднені землі сільськогосподарського призначення, на яких не забезпечується одержання продукції, що відповідає встановленим вимогам (нормам, правилам, нормативам), підляга-

543

 

розділ i

Глава 27

Стаття 171

 

 

 

Ють вилученню із сільськогосподарського обігу та консервації. Слід зазначити, що в Україні прийнято ряд нормативно-правових актів, у тому числі законів, якими встановлені вимоги до харчової продукції та продовольчої сировини. Так Закон України «Про якість та безпеку харчових продуктів і продовольчої сировини» від 23 грудня 1997 р. встановлює правові засади забезпечення якості та безпеки харчових продуктів. Згідно зі ст. 5 зазначеного Закону документами, що підтверджують належну якість та безпеку харчових продуктів, є: сертифікат відповідності, державний реєстр або висновок державної санітарно-гігієнічної експертизи, ветеринарний дозвіл для харчових продуктів та продовольчої сировини тваринного походження, карантинний дозвіл для продукції Рослинного походження. Вимоги до якості продукції встановлюються також Законом України «Про захист прав споживачів» від 15 грудня 1993 p., Положенням про порядок припинення (заборони) господарюючими суб’єктами відвантаження, реалізації (продажу) і виробництва товарів, виконання Робіт і надання послуг, що не відповідають вимогам нормативних документів, затвердженим Постановою Верховної Ради України від 25 січня 1995 р. Згідно з Законом України «Про вилучення з обігу, переробку, утилізацію, знищення або подальше використання неякісної та небезпечної продукції» від 14 січня 2000 р. продукція, яка не відповідає вимогам, установленим законодавством, підлягає вилученню з обігу.

Землі сільськогосподарського призначення, на яких неможливо одержати якісну продукцію, підлягають вилученню із сільськогосподарського обігу та консервації.

Положення п. 2 даної статті співвідносяться зі змістом П- З ст. 169 ЗК України, оскільки вона відсилає до законодавства України, яким установлюється порядок використання техногенно забруднених земельних ділянок. Це підтверджує думку про те, що необхідна розробка і прийняття спеціального нормативно-правового акта, яким буде визначено порядок використання зазначених земель.

544

Глава 28. КОНСЕРВАЦІЯ ЗЕМЕЛЬ

Стаття 171. Деградовані і малопродуктивні землі

  1. До деградованих земель відносяться:

а) земельні ділянки, поверхня яких порушена внаслідокземлетрусу, зсувів, карстоутворення, повеней, добуваннякорисних копалин тощо.

б) земельні ділянки з еродованими, перезволоженими, зпідвищеною кислотністю або засоленістю, забрудненимихімічними речовинами ґрунтами та інші.

  1. До малопродуктивних земель відносяться сільськогосподарські угіддя, ґрунти яких характеризуються негативними природними властивостями, низькою родючістю,а їх господарське використання за призначенням є економічно неефективним.

Пункт 1 даної статті Земельного кодексу визначає, які землі належать до деградованих земель. Поняття «деградація» означає поступове погіршення, зниження або втрату позитивних якостей. Отже, деградовані землі — це земельні ділянки, поверхня яких порушена, на яких внаслідок антропогенних чи природних факторів відбуваються стійкі негативні процеси зміни стану ґрунтів.

Причиною появи деградованих земель згідно з п. 1 «а» ст. 171 ЗК України можуть бути як надзвичайні ситуації природного характеру (стихійні сили природи, зокрема землетруси, повені тощо), так і антропогенна діяльність (здійснення господарської діяльності, добування корисних копалин тощо).

Згідно з постановою Кабінету Міністрів України «Про по-Рядок класифікації надзвичайних ситуацій» від 15 липня 1998 р. надзвичайні ситуації природного характеру — це небезпечні геологічні, метеорологічні, гідрологічні морські та прісноводні явища, деградація ґрунтів чи надр, природні ио-ежі, зміна стану повітряного басейну, інфекційна захворюваність людей, сільськогосподарських тварин, зміна стану во-Дних ресурсів та біосфери тощо. Зазначена постанова серед НаДзвичайних ситуацій природного характеру виокремлює еМлетруси, зсуви, карстові провалля, високі рівні води (по-

545

 

РОЗДІЛ I

вінь, паводки), маловоддя, а також визначає міністерства та інші центральні органи виконавчої влади, відповідальні за визначення класифікаційних ознак зазначених ситуацій та інформування населення.

Згідно з п. 1 «б» ст. 171 ЗК України до деградованих земель належать також земельні ділянки з еродованими, перезволоженими, з підвищеною кислотністю або засоленістю, забруднені хімічними речовинами ґрунтами тощо.

Основні джерела забруднення ґрунтів хімічними речовинами поділяються на дві групи. До першої групи належать джерела забруднення, експлуатація яких безпосередньо не пов’язана з використанням земель: промислові підприємства, транспорт, інші господарські об’єкти, діяльність яких пов’язана з викидами забруднюючих речовин в атмосферне повітря чи скиданням їх у водні об’єкти, які в подальшому потрапляють до ґрунту. Другу групу становлять сільськогосподарські підприємства і організації (юридичні і фізичні особи), які проводять діяльність у сільському господарстві, що пов’язана із застосуванням пестицидів, агрохімікатів та інших шкідливих речовин і призводить до забруднення ґрунтів.

Малопродуктивні землі характеризуються негативними природними властивостями, низькою родючістю, а їх господарське використання за призначенням є економічно неефективним.

Стаття 172. Консервація деградованих, малопродуктивних і техногенно забруднених земель

  1. Консервації підлягають деградовані і малопродуктивні землі, господарське використання яких є екологічнонебезпечним та  економічно  неефективним.   Консерваціїпідлягають також техногенно забруднені земельні ділянки, на яких неможливо одержати екологічно чисту продукцію, а перебування людей на цих земельних ділянках є небезпечним для їх здоров’я.
  2. Консервація земель здійснюється шляхом припинення їх господарського використання на визначений термта залуження або заліснення.

546

Стаття 172

  1. Консервація земель здійснюється за рішенням органіввиконавчої влади та органів місцевого самоврядування напідставі договорів з власниками земельних ділянок.
  2. Порядок консервації земель встановлюється законодавством України.

Пункт 1 даної статті Земельного кодексу України визначає, які землі підлягають консервації (від лат. conseratio — збереження): деградовані, малопродуктивні і техногенно забруднені. Згідно з наказом Держомзему України, Міністерства фінансів і Міністерства юстиції України «Про затвердження розмірів оплати земельно-кадастрових робіт та послуг» від 15 червня 2001 р. консервація малопродуктивних, деградованих і не придатних для сільськогосподарського виробництва земель області (району) являє собою комплекс робіт, який включає в себе: збір, систематизацію та аналіз вихідних даних щодо кількісної та якісної характеристики земельних угідь області, розробку критеріїв консервації малопродуктивних земель та деградованих угідь, визначення обсягів консервації малопродуктивних та не придатних для сільськогосподарського використання земель у розрізі адмінрайонів, виходячи з вимог оптимізації агроландшафтів, складання наукового звіту.

Згідно зі ст. Ill 3K України право на земельну ділянку може бути обмежено законом чи договором шляхом встановлення умови додержання природоохоронних вимог або виконання визначених робіт. До таких природоохоронних вимог слід віднести і консервацію земель. Обмеження використання земельної ділянки на період консервації підлягає державній реєстрації і діє протягом терміну, встановленого законом чи договором.

п. 2 даної статті закріплено положення про те, що консервація земель здійснюється шляхом припинення їх господарського використання на визначений термін та залуження або заліснення.

Згідно з Законом України «Про меліорацію земель» від 14 січня 2000 р. залуження і заліснення є меліоративними за-ХоДами, які спрямовані на поліпшення хімічних і фізичних

547

 

РОЗДІЛ I

Стаття 172

 

 

 

властивостей ґрунтів, збереження і підвищення їх родючості та формування збалансованої раціональної структури угідь Так, залуження є одним із заходів культуртехнічної меліорації земель, яка передбачає проведення впорядкування поверхні землі та підготовку її до використання для сільськогосподарських потреб. Що стосується заліснення, то це один із заходів агролісотехнічної меліорації, яка передбачає здійснення комплексу заходів, спрямованих на забезпечення докорінного поліпшення земель шляхом використання ґрунтозахисних та інших властивостей захисних лісових насаджень. З цією метою формуються такі поліфункціональні лісомеліоративні системи, як:

  • площинні (протиерозійні) захисні лісонасадження, щозабезпечують захист земель від ерозії шляхом заліснення ярівкрутосхилів та інших деградованих земель;
  • лінійні (полезахисні) лісонасадження, що забезпечуютьзахист земель від вітрової та водної ерозії та поліпшення ґрунтово-кліматичних умов сільськогосподарських угідь шляхомстворення полезахисних і стокорегулюючих лісосмуг.

Так, Постановою Верховної Ради України «Про Основні напрями державної політики України у галузі охорони довкілля, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки» від 5 березня 1998 р. (розділ I) передбачено впровадження ґрунтозахисної системи землеробства з контурно-меліоративною організацією територій, першочерговим залуженням та консервацією дуже еродованих та схи-лових земель, розроблення проектів землеустрою з контурно-меліоративною організацією територій, відповідно до яких виконуються роботи щодо створення захисних лісових насаджень, будівництва протиерозійних гідротехнічних споруд та забезпечується необхідна їх експлуатація.

Крім того, Законом України «Про Загальнодержавну програму формування національної екологічної мережі України на 2000—2015 роки» від 21 вересня 2000 р. для збільшення площі національної екологічної мережі передбачено створення лісових насаджень та полезахисних лісових смуг, залуження земель, проведення консервації деградованих і забрУД” нених земель із наступним їх частковим залісненням.

548

Здійснення залуження і заліснення земель передбачено також наказом Держкомзему України «Про затвердження Рекомендації по складанню проектів роздержавлення і приватизації земель сільськогосподарських підприємств і організацій» від 15 травня 1992 р.

Слід зазначити, що консервація еродованої та техногенно забрудненої ріллі (способом залуження та заліснення) передбачена Національною програмою екологічного оздоровлення басейну Дніпра та поліпшення якості питної води (затверджена Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1997 р.)-Так, згідно з даною програмою протягом 2001—2010 років залуженню та залісненню підлягають 359,62 тис. гектарів земель.

Протягом 1999—2000 pp. в Україні з ріллі було виведено 1 млн гектарів перезволожених, заболочених, засолених і солонцюватих земель та тих, що мають крутосхили більше 7 градусів з наступним їх залуженням та залісненням (постанови Кабінету Міністрів України «Про заходи щодо реалізації Програми діяльності Кабінету Міністрів України» від 7 грудня 1998 р. та «Про державне замовлення на закупівлю товарів, виконання робіт, надання послуг для державних потреб на 2000 рік» від 3 серпня 2000 p.).

Пункт 3 даної статті передбачає, що консервація земель здійснюється за рішенням органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування на підставі договорів з власниками земельних ділянок. Повноваження зазначених органів у галузі земельних відносин закріплені в ЗК України (статті 8—12, 17), а також Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні».

На думку автора коментованої статті, рішення органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо консервації земель мають бути належним чином обґрунтовані Та підкріплені необхідними матеріалами. Земельним кодексом, на жаль, перелік таких матеріалів не визначений.

Згідно з наказом Держкомзему України «Про затвердженая Тимчасового положення про порядок здійснення органамиДержкомзему державного контролю за використанням і охо-Р      земель» від 25 липня 1993 р. (із змінами від 12 вересня

549

 

 

Глава 28

РОЗДІЛ I

2001 p.) головні державні інспектори і державні інспектори з використання і охорони земель України, областей, районів у межах своєї компетенції мають право вносити до органів виконавчої влади або виконавчих органів місцевого самоврядування питання (пропозиції) про тимчасову консервацію де-градованих чи забруднених земель, подальше використання яких може призвести до негативних наслідків.

Рішення про консервацію земель приймаються органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування на основі експертного висновку. Суб’єктами екологічної експертизи є спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань екології і природних ресурсів, його органи на місцях, створювані ними спеціалізовані установи, організації та еколого-експертні підрозділи чи комісії, а також інші державні органи, місцеві ради і органи виконавчої влади на місцях, які приймають рішення і організовують за необхідності проведення екологічної експертизи відповідно до законодавства України. Основними завданнями цієї експертизи має бути організація комплексної, науково обґрунтованої оцінки земель, які підлягають консервації, встановлення відповідності деградованих чи забруднених земель вимогам земельного та екологічного законодавства, оцінка впливу цих земель на навколишнє природне середовище тощо.

Автор коментованої статті вважає, що при вирішенні питання про консервацію земель повинна бути проведена державна екологічна експертиза, оскільки має місце реальна або ймовірна (потенційна) небезпека впливу таких земель на життя і здоров’я людей, стан навколишнього природного середовища. Здійснення державної екологічної експертизи належить до компетенції спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань екології і природних ресурсів і його органів на місцях (відповідно до Закону України «Про екологічну експертизу» від 5 лютого 1995 р. зі змінами від 6 квітня 2000 р. та Указу Президента України «Питання Міністерства екології і природних ресурсів» від 29 травня 2000 р).

Отже, рішення органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування про консервацію земель мають прийма-

550

_______________________________________ Стаття 172

тис   на основі експертного висновку Міністерства екології і природних ресурсів чи його органів на місцях.

Одночасно має затверджуватись і план заходів щодо поновлення деградованих земель тощо з зазначенням джерел фінансування і виконавців.

Порядок консервації земель встановлюється законодавством України. На даний час спеціального нормативно-правового акта, який би визначав вищезазначений порядок, в Україні немає. Окремі елементи порядку консервації земель містяться в ряді законодавчих актів України, зокрема в Кодексі України про надра від 27 липня 1994 р. (ст. 54 «Ліквідація і консервація гірничодобувних об’єктів»), наказі Міністерства праці та соціальної політики України «Про затвердження Порядку погодження питань ліквідації та консервації гірничодобувних об’єктів або їх ділянок» від 12 березня 1999 p., Законі України «Про поводження з радіоактивними відходами» від 30 червня 1995 р. (ст. 21 «Закриття (консервація) сховищ радіоактивних відходів»), Водному кодексі України від 6 червня 1995 р. (статті 107, 108 — «Шкідлива дія вод і заходи щодо запобігання їй та усунення її наслідків», «Невідкладні заходи щодо запобігання стихійному лихові, спричиненому шкідливою дією вод, аваріям на водних об’єктах та ліквідації їх наслідків»), у законах України «Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 27 лютого 1991 р., «Про зону надзвичайної екологічної ситуації» від 13 липня 2000 р. тощо.

Однак, на думку автора коментаря, найближчим часом необхідно розробити і прийняти спеціальний нормативно-правовий акт, який би визначав порядок консервації земель (зокрема Закон України «Про охорону земель»).

551

 

Розділ II

УПРАВЛІННЯ В ГАЛУЗІ ВИКОРИСТАННЯ І ОХОРОНИ ЗЕМЕЛЬ

Глава 29. ВСТАНОВЛЕННЯ ТА ЗМІНА МЕЖ АДМІШСГРАгавНО-ТЕРЇГГОРІАЛЬНИХ УТВОРЕНЬ

Стаття 173. Межі районів, сіл, селищ, міст, районів у містах

  1. Межа району, села, селища, міста, району у місті —це умовна замкнена лінія на поверхні землі, що відокремлює територію району, села, селища, міста, району у містівід інших територій
  2. Межі району, села, селища, міста, району у місті встановлюються і змінюються за проектами землеустрою, якірозробляються відповідно до техніко-економічного обґрунтування їх розвитку, генеральних планів населених пунктів.
  3. Включення земельних ділянок у мережі району, села,селища, міста, району у місті не тягне за собою припинення права власності і права користування цими ділянками,якщо не буде проведено їх вилучення (викуп) відповідно доцього Кодексу.

Територію одного адміністративно-територіального утворення (району, села, селища, міста, району в місті) від інших територій відокремлює межа — умовна замкнена лінія на поверхні землі. Вона не тільки визначає зовнішні кордони території, але й має інше значення, яке полягає в тому, що в ме” жах території конкретного адміністративно-територіальног

552

Стаття 173

утворення реалізовуються повноваження компетентних органів, наприклад, органів місцевого самоврядування.

Згідно з Законом України «Про планування і забудову територій» від 20 квітня 2000 р.1 територією є частина земної поверхні у визначених межах (кордонах) з властивими їй географічним положенням, природними та створеними діяльністю людей умовами та ресурсами, а також з повітряним простором та розташованими під нею надрами.

Проекти формування територій і встановлення меж адміністративно-територіальних утворень складаються з метою створення територіальних умов для самостійного вирішення органами місцевого самоврядування усіх питань місцевого життя з урахуванням інтересів населення, що проживає на відповідній території.

Необхідність встановлення меж адміністративно-територіальних утворень пов’язана з реалізацією земельної реформи в Україні. Порядок складання відповідних проектів щодо меж окремих категорій адміністративно-територіальних одиниць закріплений нормативно. Так, Технічними вказівками по складанню проектів встановлення меж сільських населених пунктів, затвердженими Держкомземом України ЗО жовтня 1991 р.2 передбачено, що проекти встановлення меж сільських населених пунктів розробляються на підставі завдання на проектування, яке складається сільською радою одночасно для всіх сіл, розташованих на території відповідної сільської ради.

Розроблені проекти розглядаються і погоджуються сільською радою, а затверджуються районною (міською) радою. Межі сільських населених пунктів установлюються в натурі (на місцевості) на основі затверджених проектів.

Межі району, села, селища, міста, району в місті не тільки встановлюються, але й змінюються за проектами землеустрою.

Встановлення (відновлення) і зміна на місцевості меж адміністративно-територіальних утворень є одним із основних завдань землеустрою.

2 ВВР. _ 2000. — № 31. — Ст. 250.

Земельні відносини в Україні: Законодавчі акти і нормативні документи // Держкомзем України. — К., 1998. — С. 610—624.

553

 

 

 

Глава 29

РОЗДІЛ II

Проекти землеустрою розробляються державними та іншими землевпорядними організаціями відповідно до техніко-економічного обґрунтування розвитку адміністративно-територіальних утворень та генеральних планів населених пунктів.

Межа адміністративно-територіального утворення не є постійною. З розвитком населених пунктів і збільшенням кількості жителів вона може змінюватися шляхом включення нових земельних ділянок до складу адміністративно-територіального утворення. Сам факт включення нових земельних ділянок у межі району, села, селища, міста, району у місті не припиняє права власності й права користування цими ділянками.

Правовий режим зазначених земельних ділянок може бути змінений лише у випадку їх вилучення (викупу) у відповідних суб’єктів. Тут застосовується загальний порядок вилучення (викупу) земель, встановлений Земельним кодексом. При цьому носіям земельних прав (власникам земельних ділянок і землекористувачам) відшкодовуються збитки у повному розмірі.

Стаття 174. Органи, які приймають рішення про

встановлення та зміну меж адміністративно-територіальних утворень

  1. Рішення про встановлення і зміну меж районів і містприймається Верховною Радою України за поданням Верховної Ради Автономної Республіки Крим, обласних, Київської чи Севастопольської міської рад.
  2. Рішення про встановлення і зміну меж сіл, селищприймаються Верховною Радою Автономної РеспублікиКрим, обласними, Київською чи Севастопольською міською радами за поданням районних та відповідних сільських, селищних рад.
  3. Рішення про встановлення і зміну меж районів у містах приймається міською радою за поданням відповіднихрайонних у містах рад.

Адміністративно-територіальні утворення займають певну територію, межі якої встановлюються та змінюються уповноваженими органами за проектами землеустрою.

554

_________________________________________ Статті 174, 175

Залежно від рівня конкретного адміністративно-територіального утворення (район, місто, селище, село) рішення про встановлення та зміну меж цього утворення приймається Верховною Радою України, Верховною Радою АР Крим, обласними, Київською чи Севастопольською міською радою. При цьому слід зауважити, що вирішенню питання про встановлення і зміну меж відповідного адміністративно-територіального утворення передує подання до вищестоящої ради з боку Верховної Ради АР Крим, обласних Київської чи Севастопольської міської ради або районних та відповідних сільських, селищних рад.

Що стосується встановлення та зміни меж районів у містах, то відповідне рішення приймається міською радою за поданням районних у містах рад.

Слід також зазначити, що певні повноваження з цього приводу реалізують і місцеві державні адміністрації. Так, згідно зі ст. 17 ЗК України до повноважень місцевих державних адміністрацій у сфері земельних відносин належить, зокрема, підготовка висновків щодо встановлення та зміни меж сіл, селищ, районів, районів у містах та міст. Відповідні принципові положення з цього приводу закріплені Законом України «Про державні адміністрації».

Компетенція місцевих рад з питань встановлення та зміни меж адміністративно-територіальних утворень чітко визначена відповідними статтями ЗК України та Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні».

Стаття 175. Порядок встановлення і зміни меж

адміністративно-територіальних утворень

Межі адміністративно-територіальних утворень встановлюються в порядку та відповідно до закону.

Порядок встановлення і зміни меж адміністративно-тери-

т°ріальних утворень закріплений Земельним кодексом України.

Установлення та зміна таких меж здійснюється в порядку емлеустрою за рахунок Державного бюджету України, бю-ДЖету АР Крим і місцевих бюджетів.

555

 

РОЗДІЛ II

Глава 29

Статті 176, 177

 

 

 

Проекти землеустрою щодо встановлення та зміни меж адміністративно-територіальних утворень розглядаються і затверджуються в установленому порядку відповідними органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування.

У даній статті зазначено, що межі адміністративно-територіальних утворень встановлюються відповідно до закону. Проектом Закону України «Про адміністративно-територіальний устрій України», який знаходиться на розгляді у Верховній Раді України передбачено, що межі адміністративно-територіальних одиниць встановлюються:

1) на суші — за характерними точками і лініями рельєфу;

  • на водосховищах  гідровузлів  та інших  штучних  водоймах — відповідно до лінії меж, що проходили на місцевості до їх заповнення;
  • на залізничних і автодорожних мостах, греблях та інших спорудах, що проходять через ділянки судноплавних інесудноплавних річок (ручаїв), — по середині ліній цих споруд або по їх технологічній осі, незалежно від проходженнямеж на воді;
  • за межами землекористувачів;
  • по лінії Державного кордону України тощо.

Стаття 176. Посвідчення меж

адміністративно-територіальних утворень

  1. Межі адміністративно-територіальних утворень по-свідчуються державним актом України.
  2. Форма та порядок видачі державного акта Українина межі адміністративно-територіального утворення встановлюються Верховною Радою України.

Документом, яким посвідчуватимуться межі адміністративно-територіальних утворень, є державний акт України. Такий документ видаватиметься відповідному адміністративно-територіальному утворенню. Він має містити повні й достовірні відомості про межі конкретної адміністративно-територіальної одиниці. Форма такого акта поки що не встановлена.

На відміну від інших державних актів, які посвідчують право власності на землю чи право постійного землекористу-

556

вання, державний акт України на межі адміністративно-територіального утворення буде виконувати дещо іншу роль.

Наявність такого державного акта у конкретної адміністративно-територіальної одиниці даватиме уявлення про просторові межі території цієї одиниці. По-перше, у цих межах реалізуються повноваження відповідних компетентних органів. По-друге, у межах території села, селища, міста, району в місті можуть знаходитися земельні ділянки, які перебувають у державній, приватній чи комунальній власності. Право власності на ці землі, а також на землі, надані в постійне користування, посвідчується відповідними державними актами, форми яких затверджуються Кабінетом Міністрів України.

Форма державного акта України на межі адміністративно-державного утворення та порядок його видачі встановлюються Верховною Радою України.

Глава ЗО. ПЛАНУВАННЯ ВИКОРИСТАННЯ ЗЕМЕЛЬ

Стаття 177. Загальнодержавні програми використання та охорони земель

  1. Загальнодержавні програми використання та охорони земель розробляються з метою забезпечення потреб населення і галузей економіки у землі та її раціонального використання і охорони.
  2. Загальнодержавні програми використання та охорони земель розробляються відповідно до програм економічного, науково-технічного і соціального розвитку України.
  3. Загальнодержавні програми використання та охорони земель затверджуються Верховною Радою України.

В Україні вся діяльність щодо організації використання і охорони земель носить плановий характер. Планування раціонального землекористування є складовою частиною загальнодержавної системи планування. Так, «Основні напрями державної політики України у галузі охорони довкілля, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки», затверджені Постановою Верховної Ради України від 5 березня 1998 p., містять спеціальні розділи щодо

557

 

 

Глава ЗО

РОЗДІЛ II

використання та охорони земельних ресурсів. У цьому документі, зазначається, що сучасне використання земельних ресурсів України не відповідає вимогам раціонального природокористування (порушено екологічно допустиме співвідношення площ ріллі, природних кормових угідь, лісових насаджень, розораність земель є найвищою в світі тощо). Тобто, в Основних напрямах визначені основні заходи щодо збалансованого використання і відновлення земельних ресурсів. Зокрема те, що державна політика охорони і раціонального використання земель визначається системою правових, організаційних, економічних та інших заходів, які мають природоохоронний, ресурсозберігаючий та відтворювальний характер.

Державне планування використання та охорони земель є в Україні об’єктивною необхідністю. Воно обумовлене цілою низкою соціально-економічних факторів і, в першу чергу, особливою роллю землі в екологічній системі.

Оскільки в ст. 1 ЗК України визначено, що земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, то необхідність планування її раціонального використання та охорони стає нагальною.

Та обставина, що певна частина земель не перебуває у власності держави, не впливає на принцип планування використання і охорони земель. Згідно зі ст. 1 ЗК України використання власності на землю не може завдавати шкоди правам і свободам громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

Важливе значення для планування використання та охорони земель мають «Основні напрями земельної реформи в Україні на 2001—2005 роки», схвалені Указом Президента України від 30 травня 2001 р., та розпорядження Кабінету Міністрів «Про затвердження заходів щодо реалізації Основних напрямів земельної реформи в Україні на 2001—2005 роки» України від 26 вересня 2001 р.1 Серед цих заходів самостійне місце посідає удосконалення механізмів державного управління земельними ресурсами. Йдеться, зокрема, про необхідність проведення інвентаризації земель населених

Офіційний вісник України. — 2001. — № 39- — Ст. 1775.

558

Стаття 177

пунктів і земель несільськогосподарського призначення за межами населених пунктів, установлення меж населених пунктів, завершення грошової оцінки земель тощо.

Державне планування раціонального використання і охорони земель характеризується своїми особливостями.

Завдання планування щодо використання та охорони земель полягає у забезпеченні оптимального розподілу земель між галузями виробництва і для інших народногосподарських потреб, а також максимальному збереженні земель сільськогосподарського призначення, особливо найбільш цінних сільськогосподарських угідь. Це пов’язано також із залученням до сільськогосподарського обігу не використовуваних земель і постійним підвищенням їх родючості, здійсненням протиерозійних і протисельових заходів, створенням умов для широкої рекультивації земель і всебічної охорони їх від забруднення та засмічення. Для вирішення цих завдань розроблюються загальнодержавні та регіональні програми використання та охорони земель.

Розроблення загальнодержавних програм використання та охорони земель здійснюється Кабінетом Міністрів України. До повноважень цього органу виконавчої влади у сфері земельних відносин належить також забезпечення виконання зазначених програм.

Участь у розробленні та реалізації як загальнодержавних, так і регіональних програм використання та охорони земель приймають також інші органи державної виконавчої влади.

Так, відповідні повноваження у зазначеній сфері мають Центральний орган виконавчої влади з питань екології та природних ресурсів (Міністерство екології та природних ресурсів); центральний орган виконавчої влади з питань земельних Ресурсів (Державний комітет України по земельних ресурсах); Рада міністрів АР Крим; місцеві державні адміністрації. Крім того, розроблені загальнодержавні програми використання та охорони земель обов’язково погоджуються з Верховною Радою АР Крим та обласними радами. Названі органи беруть участь не тільки у розробленні, а й у реалізації загаль-нодержавних і регіональних програм на відповідних територіях.

559

 

РОЗДІЛ II

Глава ЗО

Стаття 178

 

 

 

Розроблення таких програм має на меті забезпечення потреб населення і галузей економіки у землі та її раціонального використання і охорони. Загальнодержавні програми мають затверджуватися Верховною Радою України.

Розроблення зазначених програм здійснюється відповідно до програм економічного, науково-технічного і соціального розвитку України. Кабінет Міністрів України своїм розпорядженням від 26 травня 2001 р. визнав за необхідне розроблення на виконання Закону України «Про державне прогнозування та розроблення програм економічного і соціального розвитку України» проекту Державної програми економічного і соціального розвитку України на 2002 рік1. Хоча певні програмні документи щодо використання та охорони земель уже діють. Так, 16 листопада 2000 р. Кабінет Міністрів України затвердив Комплексну програму розвитку меліорації земель і поліпшення екологічного стану зрошуваних та осушених угідь у 2001—2005 роках та прогноз до 2010 року2.

З метою створення умов для раціонального використання земель, відтворення родючості ґрунтів і запровадження екологічно збалансованого землекористування розпорядженням Президента України від 7 лютого 1996 р. визнано за необхідне розроблення Національної програми охорони земель на 1996—2005 роки. Цим розпорядженням була утворена комісія з розроблення проекту програми і затверджено її персональний склад. На Кабінет Міністрів України було покладено обов’язок забезпечити фінансування проекту Національної програми охорони земель. Проте, на жаль, така програма поки що не затверджена у встановленому порядку.

Стаття 178. Реґіональні програми використання та охорони земель

  1. Регіональні програми використання та охорони земель розробляються Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними державними адміністраціями і
Праця і зарплата. Офіційний вісник.

560

  1. — № 22. — Червень. 2000. — № 46. — Ст. 2003.

верджуються  Верховною  Радою  Автономної  Республіки Крим та обласними радами.

  1. Програми використання та охорони земель міст Києва і Севастополя розробляються Київською і Севастопольською міськими державними адміністраціями та затверджуються відповідними радами.

Регіональні програми використання та охорони земель розробляються відповідно до загальнодержавних програм.

Розроблення таких програм покладено на Раду міністрів АР Крим та обласні державні адміністрації. Затвердження та участь у реалізації регіональних програм здійснюють Верховна Рада АР Крим та обласні ради.

Самостійним специфічним різновидом регіональних програм використання та охорони земель є програми використання та охорони земель міст Києва і Севастополя. Вони розробляються Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями та затверджуються відповідними радами.

Особливістю цих програм як форми територіального планування використання та охорони земель є те, що їх зміст обумовлений цільовим призначенням земель, розташованих у межах території зазначених населених пунктів. Оскільки дані землі повинні використовуватися головним чином під забудову, то ця обставина суттєво впливає і на зміст регіональної програми використання та охорони цих земель.

Законом України «Про планування і забудову територій» Установлено, що планування територій на місцевому рівні полягає у розробленні та затвердженні генеральних планів населених пунктів, схем планування територій та іншої містобудівної документації, регулюванні використання їх територій, Ухваленні та реалізації відповідних рішень про дотримання містобудівної документації.

Програми використання та охорони земель міст Києва і Се-вастополя повинні узгоджуватися з місцевими правилами за-“Удови, якими встановлюється порядок вирішення питань Розташування, будівництва об’єктів, прийняття їх в експлуа-тйцію, а також порядок здійснення контролю за містобудів-н°ю діяльністю.

02-66                                                                                                                                   561

 

 

Глава ЗО

РОЗДІЛ II

На відміну від загальнодержавних програм, регіональніпрограми містять спеціальний розділ, присвячений підвищенню родючості ґрунтів. Вони враховують місцеві особливості й специфіку, які впливають на раціональне використаннята охорону земель. Так, складовими частинами Програми розвитку земельних відносин у Харківській області на 2001

2005 роки, затвердженої рішенням Харківської обласної ради від ЗО жовтня 2001 p., є підрозділи, присвячені захисту земель від водної та вітрової ерозії, дотриманню ґрутнозахис-них сівозмін, упровадженню енергозберігаючих систем землеробства з контурно-меліоративною організацією території та агролісомеліоративних заходів тощо. У даній Програмі закріплені положення, які стосуються формування землеволодінь і землекористувань новостворених сільськогосподарських підприємств, ґрунтового обстеження сільськогосподарських угідь, інвентаризації земель, розмежування земель державної і комунальної власності, економічного стимулювання раціонального використання та охорони земель тощо. Програма визначає також механізм реалізації певних заходів, його фінансове забезпечення та очікувані результати.

Розроблені й затверджені загальнодержавні й регіональні програми використання та охорони земель стають правовою основою для проведення уповноваженими органами відповідних програмних заходів.

Здійснення заходів щодо прогнозування, планування, організації раціонального використання та охорони земель на національному, регіональному, локальному і господарському рівнях — це новий різновид землевпорядних робіт.

Зазначені програми містять прогнозні розробки з питань раціональної організації території, підвищення родючості ґрунтів, захисту земель від ерозії ґрунтів тощо.

Стаття 179. Природно-сільськогосподарське районування земель

  1. Природно-сільськогосподарське районування земель це поділ території з урахуванням природних умов та агр біологічних вимог сільськогосподарських культур.

562

______________________________________     Стаття 179

  1. Природно-сільськогосподарське районування земельє основою для оцінки земель і розроблення землевпорядної документації щодо використання та охорони земель.
  2. Використання та охорона сільськогосподарських угідьздійснюються відповідно до природно-сільськогосподарського районування.
  3. Порядок здійснення природно-сільськогосподарськогорайонування визначається Кабінетом Міністрів України.

У складі земель України значну питому вагу мають землі сільськогосподарського призначення — найцінніші землі.

Успішне здійснення земельної реформи в аграрному секторі нерозривно пов’язане зі специфічним напрямом планування їх використання і охорони — природно-сільськогосподарським районуванням цих земель.

Природно-сільськогосподарське районування земель — це поділ території з урахуванням природних умов та агробіологічних вимог сільськогосподарських культур, воно надає уявлення щодо характеру конкретних земель, особливостей їх доцільного використання, продуктивності тощо.

У свій час основи сільськогосподарського районування закладалися при створенні системи загальносоюзного природно-сільськогосподарського районування. З метою врахування відмінностей природних та економічних умов було розроблене комплексне природно-сільськогосподарське районування всього земельного фонду колишнього СРСР. Воно являло собою систему поділу території країни на окремі частини з урахуванням закономірних змін природних умов, а також особливостей використання земель у народному господарстві. Системою комплексного загальносоюзного районування було виділено природно-сільськогосподарські пояси, зони, провінції тощо.

Основною одиницею природно-сільськогосподарського районування визнавалася природно-сільськогосподарська зона. Вона характеризувалася певним балансом тепла і вологи, з якими пов’язувалися головні особливості ґрунтоутворення і мінерального живлення рослин. У зоні, як правило, панували відповідні типи і підтипи ґрунтів і рослинності та застосовувалися системи заходів щодо раціонального землекористуван-

к-ог-66                                                                                                 563

 

 

Глава ЗО

РОЗДІЛ II

ня. Кожна зона характеризувалася своїми особливостями сільськогосподарського виробництва, а також відповідним співвідношенням ріллі, кормових і лісових угідь. Зазначене районування, покладене в основу бонітування ґрунтів, використовувалося при здійснені економічної оцінки земель, а також у першому турі грошової оцінки земель сільськогосподарського призначення.

На території України було виділено п’ять природно-сільськогосподарських зон та дві гірські області. За основу бралося те, що зонам притаманні кліматичні умови, які визначали характерний напрям процесів ґрунтоутворення. У свою чергу, це призводило до формування зональних типів та підтипів ґрунтів, яким відповідали певні типи сільськогосподарського виробництві та системи агротехнічних і меліоративних заходів1.

У сучасних умовах при природно-сільськогосподарському районуванні враховуються також агробіологічні вимоги сільськогосподарських культур.

Матеріали природно-сільськогосподарського районування земель є основою для оцінки земель і розроблення землевпорядної документації щодо використання та охорони земель.

Природно-сільськогосподарське районування земель надає можливість швидко, економічно і водночас досить повно оцінити потенційні можливості земельних ресурсів певної території.

Відомо, що для сільськогосподарської оцінки території, тобто грошової оцінки земель сільськогосподарського призначення, важливим показником є саме рівень родючості ґрунтів. Слід зауважити, що на родючість ґрунтів і їх продуктивний потенціал впливає комплекс природних і економічних факторів. У свою чергу, сила і характер прояву цих факторів залежить від умов ґрунтоутворення, способу та інтенсивності використання відповідних земельних угідь, спеціалізації і концентрації сільськогосподарського виробництва, а також від ступеня здійснення природоохоронних заходів у процесі виробничої діяльності.

Канапі О. П. Основні проблеми сільськогосподарського земельно-ощн-ного районування // Землевпорядкування. — 2001. — №4. — С Зо.

564

_____________________________________________ Стаття 180

Агрогрунтове районування земель є основою для розроблення землевпорядної документації щодо використання та охорони земель (наприклад, проектів землеустрою сільськогосподарських підприємств, установ і організацій, особистих селянських, фермерських господарств; прогнозних матеріалів, техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель; проектів створення нових землеволодінь і земле-користувань тощо).

Використання та охорона сільськогосподарських угідь здійснюється відповідно до природно-сільськогосподарського районування.

Порядок здійснення природно-сільськогосподарського районування визначається Кабінетом Міністрів України.

Стаття 180. Зонування земель

  1. Зонування земель здійснюється у межах населенихпунктів.
  2. При зонуванні земель встановлюються вимоги щододопустимих видів забудови та іншого використання земельних ділянок у межах окремих зон відповідно до місцевих правил забудови.
  3. Зонування земель здійснюється відповідно до закону.

Специфічною формою планування використання та охорони земель є їх зонування, яке здійснюється у межах населених пунктів.

Зонування земель у межах населених пунктів нерозривно пов’язане з плануванням і забудовою територій, правове регулювання яких здійснюється Законом України «Про планування і забудову територій» та іншими нормативними актами. Зонування земель реалізується шляхом розроблення відповідного плану, який є елементом місцевих правил забудови. Такі правила є нормативно-правовим актом, яким встановлюється порядок планування і забудови та іншого використання територій, окремих земельних ділянок, а також перелік усіх допустимих видів, умов і обмежень забудови та іншого використання територій та окремих земельних ділянок у межах зон, визначених планом зонування.

565

 

 

Глава ЗО

РОЗДІЛ II

Згідно з Законом України «Про планування і забудову територій» місцеві правила забудови розробляються для міст Києва та Севастополя, міст обласного значення, республіканського значення АР Крим. Для інших населених пунктів такі правила розробляються і затверджуються відповідними радами. Вони мають узгоджуватися з регіональними правилами забудови.

Місцеві правила складаються з двох частин: текстової та графічної. Саме у текстовій частині місцевих правил забудови визначається перелік переважних і допустимих видів забудови та іншого використання земельних ділянок у межах окремих зон. Що ж стосується графічної частини місцевих правил — плану зонування, то на ньому встановлюється поділ території населеного пункту на зони з допустимими та переважними видами використання земельних ділянок.

План зонування та перелік переважних і допустимих видів забудови та іншого використання земельних ділянок розробляються для всієї території населеного пункту або окремої його частини.

Для кожної окремої зони згідно з державними будівельними нормами встановлюються єдині умови і обмеження забудови та іншого використання земельних ділянок, які стосуються:

  • гранично допустимих поверховості будинків і споруд тащільності забудови;
  • мінімальних відступів будинків і споруд для червонихліній, ліній регулювання забудови, меж суміжних земельнихділянок;
  • вимог до впорядкування доріг та під’їздів до будинків іспоруд, місць паркування транспортних засобів;
  • вимог до забезпечення експлуатації інженерно-транспортної інфраструктури, озеленення та впорядкування територій, утримання будинків і споруд;
  • переліку обмежень  використання  земельних ділянок(містобудівних, інженерних, санітарно-епідеміологічних, природоохоронних, історико-культурних);
  • інших вимог.

566

Стаття 181

Зонування земель здійснюється відповідно до закону. Відповідний проект закону про зонування земель знаходиться на розгляді у Верховній Раді України.

Глава 31. ЗЕМЛЕУСТРІЙ

Стаття 181. Поняття землеустрою

Землеустрій — це сукупність соціально-економічних та екологічних заходів, спрямованих на регулювання земельних відносин та раціональної організації території адміністративно-територіальних утворень, суб’єктів господарювання, що здійснюються під впливом суспільно-виробничих відносин і розвитку продуктивних сил.

У земельному праві та законодавстві землеустрій розглядається як одна з функцій державного і самоврядного регулювання земельних відносин, реалізація якої спрямована на охорону землі як особливого національного багатства, раціональну організацію території, закріплення на місцевості меж земельних ділянок як однієї з ознак їх правового режиму, виготовлення документів, що посвідчують права на земельні ділянки громадян, юридичних осіб, держави, територіальних

громад.

З правового погляду землеустрій включає в себе певну сукупність юридичних фактів, з якими закон пов’язує виникнення, зміну, припинення прав на землю, земельних правовідносин, визначення правового режиму земельних ділянок, окремих адміністративно-територіальних утворень, об’єктів Навколишнього природного середовища. Однією з характерних особливостей здійснення землеустрою на сучасному етапі s законодавче закріплення пріоритету екологічного і ландшафтного підходів до виконання заходів, пов’язаних з проведенням землевпорядних дій, що є виправданим в умовах інтенсивного техногенного впливу на навколишнє природне се-Редовище і на зміну клімату на землі.

Землеустрій має здійснюватися комплексно з реалізацією таких функцій державного і самоврядного регулювання земельних відносин, як планування територій, ведення держав-

567

 

РОЗДІЛ II

Глава Зі

Статті 182, 183

 

 

 

ного земельного кадастру, реєстрації прав на землю. Адже землеустрій не може бути проведений без наявності відповід. ної планувальної документації, зазначеної у Законі України «Про планування і забудову територій». Водночас планування територій на може бути завершене без проведення землевпорядних дій. Подібний взаємозв’язок землеустрою існує з державним земельним кадастром і реєстрацією прав на землю. Так, право на земельну ділянку не може бути зареєстроване у встановленому порядку, якщо не будуть виконані землевпорядні дії з відведення меж земельної ділянки в натурі, виготовлення документів, що посвідчують дане право. Без землеустрою не можна одержати повної і всебічної інформації щодо земельних ділянок для ведення державного земельного кадастру. На основі землеустрою забезпечується реалізація розподілу і перерозподілу земель як одного з основних напрямів реформування земельних відносин.

Об’єктами землеустрою є земля на території адміністративно-територіальних утворень, а також земельні ділянки суб’єктів господарювання, громадян, територіальних громад, держави.

Стаття 182. Мета землеустрою

Мета землеустрою полягає в забезпеченні раціонального використання та охорони земель, створенні сприятливого екологічного середовища та поліпшенні природних ландшафтів.

Відповідно до ст. 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Стаття 182 ЗК України визначає, що землеустрій як функція державного і самоврядного регулювання земельних відносин має забезпечувати раціональне використання та охорону земель у сучасних умовах реформування відносин власності на землю і землекористування на ринкових засадах, а також створювати сприятливе природне середовище, поліпшувати природні ландшафти.

Забезпечення раціонального використання земель у процесі землеустрою передбачає здійснення комплексу заходів що-

568

до приведення до оптимальних розмірів та структури угідь земельних ділянок громадян, юридичних осіб, створення нових землеволодінь і землекористувань, удосконалення системи організації територій існуючих суб’єктів права власності й права користування землею. У сільськогосподарському виробництві землеустрій має створювати сприятливі умови для реалізації механізмів економічного стимулювання раціонального використання земель шляхом складання планів земель кожного новоствореного сільськогосподарського підприємства з метою забезпечення умов для оперативного і перспективного планування сільськогосподарського виробництва, здійснення капіталовкладень у землю, уточнення економічної бази справляння плати за землю. У межах населених пунктів здійснення землеустрою має бути спрямоване на розмежування земель державної і комунальної власності, визначення меж лрибудинкових територій на землях житлової забудови, формування резервних територій для розвитку населених пунктів, створення сприятливих умов для залучення вітчизняних та іноземних інвестицій до розвитку територій, вільних економічних зон. У сфері охорони земель землеустрій має забезпечувати збереження та відтворення земельних ресурсів, екологічну цінність природних і набутих якостей земель, поліпшувати природні ландшафти. Визначена у цій статті закону мета землеустрою може бути досягнута у разі виконання завдань землеустрою, передбачених у ст. 183 ЗК України.

Стаття 183. Завдання землеустрою

Основними завданнями землеустрою є:

а)  реалізація політики держави щодо науково обґрунтованого  перерозподілу земель,  формування  раціональноїсистеми землеволодінь і землекористувань з усуненням недоліків у розташуванні земель, створення екологічно сталих ландшафтів і агросистем;

б) інформаційне забезпечення правового, економічного,екологічного і містобудівного механізму регулювання земельних відносин на національному, регіональному, локальному, господарському рівнях шляхом розробки пропо-

569

 

РОЗДІЛ II

Глава 31

Стаття 183

 

 

 

 

зицій по встановленню особливого режиму і умов використання земель;

в) встановлення на місцевості меж адміністративно-територіальних утворень, територій з особливим природоохоронним, рекреаційним і заповідним режимами, меж земельних ділянок власників і землекористувачів;

г) здійснення заходів щодо прогнозування, планування,організації раціонального  використання та охорони земель на національному, регіональному, локальному і господарському рівнях;

ґ) організація територій сільськогосподарських підприємств із створенням просторових умов, що забезпечують еколого-економічну оптимізацію використання та охорони земель сільськогосподарського призначення, впровадження прогресивних форм організації управління землекористуванням, удосконалення співвідношення і розміщення земельних угідь, системи сівозмін, сінокосо- і пасовищезмін;

д) розробка системи заходів по збереженню і поліпшенню природних ландшафтів, відновленню і підвищенню родючості ґрунтів, рекультивації порушених земель і землю-ваннн) малопродуктивних угідь, захисту земель від ерозії,підтоплення, висушення, зсувів, вторинного засолення і заболочення, ущільнення, забруднення промисловими відходами і хімічними речовинами та інших видів деградації,по консервації деградованих і малопродуктивних земель,попередженню інших негативних явищ;

є) організація територій несільськогосподарських підприємств, організацій і установ з метою створення умов ефективного землекористування та обмежень і обтяжень у використанні земель.

і

Визначені у цій статті Земельного кодексу України завдання землеустрою передбачають виконання комплексу організаційно-правових, економічних, фінансових, технічних, картографічних, агротехнічних заходів, пов’язаних з визначенням правового режиму земель, розподілом і перерозподілом земель на етапі завершення земельної реформи в Україні, прогнозуванням використання земельного фонду нашої держави, плануванням перспективного розвитку територій на національному,  регіональному,  локальному і господарському рівнях,

570

створенням належної інформаційної бази для забезпечення правового, економічного, екологічного і містобудівного механізмів регулювання земельних відносин в цілому по Україні, в окремих адміністративно-територіальних утвореннях, а також в окремих землеволодіннях і землекористуваннях.

Перелік конкретних заходів, спрямованих на виконання завдань землеустрою в частині землевпорядного забезпечення земельної реформи, визначається в Указі Президента України «Про Основні напрями земельної реформи в Україні на 2001—2005 роки» від ЗО травня 2001 р.1 Відповідно до цього Указу землевпорядне забезпечення розподілу і перерозподілу земельного фонду України передбачає виявлення земель сільськогосподарського призначення, які не використовуються власниками та землекористувачами, і відповідно до законодавства вжиття заходів щодо їх перерозподілу; здійснення консолідації земель резервного фонду і земель запасу в межах районів з метою забезпечення ефективного їх використання шляхом передачі в оренду на конкурентних засадах; забезпечення виконання землевпорядних робіт, необхідних для проведення розмежування земель державної і комунальної власності; оптимізацію організації використання земель у межах адміністративно-територіальних одиниць.

Землевпорядне забезпечення правового режиму земель вимагає удосконалення нормативно-правової бази землевпорядкування, здійснення межування земель з установленням на місцевості меж адміністративно-територіальних утворень, територій з особливим природоохоронним, рекреаційним і заповідним режимами, меж сіл, селищ та міст, меж земельних Ділянок, які належать громадянам і юридичним особам; проведення організації території новостворених сільськогосподарських підприємств; розробку планів земельно-господарського устрою територій населених пунктів; складання планів °бмежень використання земель; виконання робіт щодо вста-н°влення та закріплення меж прибудинкових територій.

Землевпорядне забезпечення охорони земель вимагає про-ВеДення консервації малопродуктивних та техногенно забруд-

°фіційний вісник України. — 2001. — № 22. — Ст. 986.

571

 

 

Глава Зі

РОЗДІЛ II

нених сільськогосподарських угідь; забезпечення землевпорядного обґрунтування заходів щодо збереження і поліпшення природних ландшафтів, відновлення і підвищення родючості ґрунтів, рекультивації порушених земель і землювання малопродуктивних угідь, захисту земель від ерозії, підтоплення, зсувів, заболочення, забруднення промисловими відходами і хімічними речовинами та інших видів деградації, консервації деградованих і малопродуктивних земель; здійснення диференціації використання радіоактивно забруднених сільськогосподарських угідь; поновлення робіт щодо картографування земельних угідь, ґрунтових і геоботанічних обстежень, а також проведення комплексного обстеження техногенно забруднених земель.

Даний перелік землевпорядного забезпечення земельної реформи не є вичерпним, оскільки характеризує основні завдання землеустрою, що можуть бути конкретизовані у кожному конкретному випадку на національному, регіональному, локальному і господарському рівнях.

Стаття 184. Зміст землеустрою

Землеустрій передбачає:

а) встановлення (відновлення) на місцевості меж адміністративно-територіальних утворень, землеволодінь і зем-лекористувань;

б) розробку загальнодержавної і регіональних програмвикористання та охорони земель;

в) складання схем землеустрою, розроблення техніко-еко-номічних обґрунтувань використання та охорони земель відповідних адміністративно-територіальних утворень;

г) обґрунтування встановлення меж територій з особливими природоохоронними, рекреаційними і заповіднимирежимами;

ґ) складання проектів впорядкування існуючих земле” володінь і землекористувань та створення нових;

д)  складання проектів відведення земельних ділянок;є) встановлення в натурі (на місцевості) меж земельних

ділянок;

є) підготовку документів, що посвідчують право власності або право користування землею;

572

___________________________________________ Стаття 184

ж)  складання проектів землеустрою, що забезпечуютьеколого-економічне обґрунтування сівозмін, упорядкування угідь, а також розроблення заходів щодо охорони земель;

з)  розроблення іншої землевпорядної документації, пов’язаної з використанням та охороною земель;

и) здійснення авторського нагляду за виконанням проектів з використання та охорони земель;

і) проведення топографо-геодезичних, картографічних, ґрунтових, геоботанічних та інших обстежень і розвідувань земель.

Земельний кодекс України визначає не лише мету і завдання землеустрою, а й розкриває його зміст. Суть землеустрою полягає у розробці, складанні, розгляді та затвердженні землевпорядної документації, внесенні змін до неї, здійсненні авторського нагляду за виконанням проектів з використання та охорони земель, проведенні топографо-геодезичних, картографічних, ґрунтових, геоботанічних та інших обстежень, розробленні іншої земелевпорядної документації, пов’язаної з використанням та охороною земель, а також проведенні державної експертизи землевпорядної документації. Землеустрій має здійснюватися з додержанням вимог, визначених у чинному ЗК України та в інших законодавчих і нормативно-правових актах.

Залежно від мети і завдань землеустрою чинний ЗК України поділяє землевпорядну документацію на такі групи: загальнодержавні і регіональні програми використання та охорони земель та інші прогнозні матеріали, техніко-економічні обґрунтування використання і охорони земель, схеми землеустрою; проекти створення нових землеволодінь і землекористувань; проекти відведення земельних ділянок із земель Державної і комунальної власності; проекти землеустрою сільськогосподарських підприємств, установ і організацій, особис-Тїїх селянських, фермерських господарств; робочі землевпорядні проекти, пов’язані з упорядкуванням, докорінним по-ліпщенням та охороною земель, раціональним їх використанім; акти встановлення меж земельних ділянок в натурі (на Місцевості); документи, що посвідчують право власності чи

573

 

 

0

__________________ E£«3i

1Htui землевпорядні документи. й документація може містити (йикопіровки, креслення, схе-

здійснюється, як правило, у #ожїіа з яких включає в себе виковзаних зі збором необхідної ін-і анаЛізом, узгодженням тих чи ін-#яня і охорони земель, установлен-qP проектів і прогнозів, складанням Документації тощо.

ЗК України та інших нор-jjHTatjb землеустрою можна визна-0іо: підготовка необхідної інформа-і прогнозів використання в та іншої землевпоряд-і затЬердження землевпорядної до-схем землеустрою та іншої одЧст кожної з цих стадій зале-зелеустрою має бути реалізова-.Падку. Так, згідно з Техніч-проектів встановлення меж ‘ Ствердженими Держкомземом Pq6kt встановлення меж сільсь-є техніко-економічне обґрун- передбачає проведення під-кту, погодження та затвер- оформлення технічної доку- натуру1. До підготовчих ро-аналіз планово-картографіч-документації, матеріалів планування та забуД°’ землеустрою, проект-п\,и навколишнього природно-\аРизації земель, даних пр°  ‘ а також обстеження терито-

\”одавчі акти та нормативні доку

_______________________________________________ Стаття 184

рії сільського населеного пункту, нанесення на планову основу меж усіх землеволодінь, проведення польового обстеження і погодження меж сільських населених пунктів.

Складання проекту передбачає визначення і обчислення площі села, підготовку експлікації земель у межах населеного пункту, виготовлення графічного креслення проекту встановлення меж сільських населених пунктів. Виготовлення технічної документації передбачає написання пояснювальної записки, підготовку графічних матеріалів та матеріалів погодження і затвердження. Перенесення проекту в натуру передбачає попередню геодезичну підготовку, відповідно до якої складається креслення меж сільських населених пунктів, після чого виконуються роботи з перенесення зазначених меж на місцевість. Відповідно до Інструкції про порядок складання, видачі, реєстрації і зберігання державних актів на право приватної власності на землю, право колективної власності на землю, право власності на землю і право постійного користування землею, договорів на право тимчасового користування землею (у тому числі на умовах оренди) та договорів оренди землі, затвердженої наказом Держкомзему України від 4 травня 1999 р. (з наступними змінами і доповненнями) роботи зі складання державних актів на право власності й право постійного користування землею виконуються у такому порядку: підготовчі роботи, встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), складання плану земельної ділянки, заповнення бланка державного акта1. Порядок проведення топографо-геодезичних і картографічних робіт визначається Законом України «Про топографо-геодезичну і картографічну Діяльність» від 23 грудня 1998 р.2 Установлення (відновлення) на місцевості меж адміністративно-територіальних утворень, землеволодінь і землекористувань визначається статтями 173176 цього Кодексу, Законом України «Про планування і забудову територій»3, а також нормативно-правовими актами Держкомзему України з питань проведення робіт з

Офіційний вісник України. — 1999. — № 23. — Ст. 1079. Офіційний вісник України. — 1999. — № 3. — Ст. 91. ВВР. _ 2000. — № 31. — Ст. 250.

 

575

 

 

Глава 31

РОЗДІЛ II

видачі державних актів, проведення паювання земель недержавних сільськогосподарських підприємств, передачі земельної частки (паю) в натурі (на місцевості) членам колективних сільськогосподарських підприємств, внутрішньогосподарського землеустрою сільськогосподарських підприємств тоїцо.

Стаття 185. Організація та порядок здійснення землеустрою

  1. Землеустрій здійснюється державними та  іншимиземлевпорядними організаціями за рахунок коштів Державного бюджету України, бюджету Автономної Республіки Крим і місцевих бюджетів, а також коштів громадянта юридичних осіб.
  2. Землеустрій здійснюється відповідно до закону.

Норми цієї статті ЗК України визначають загальні засади організації, фінансування і порядку здійснення землеустрою державними та іншими землевпорядними організаціями відповідно до чинного законодавства України. Згідно з п. 2 ст. 185 ЗК України землеустрій здійснюється відповідно до закону. Однак спеціального закону щодо землеустрою поки що не прийнято. Тому суспільні відносини, що виникають у сфері землеустрою, регулюються нормами цього Кодексу та іншими законодавчими і нормативно-правовими актами.

Організацію землеустрою на національному, регіональному і місцевому рівнях мають забезпечувати органи державної влади та місцевого самоврядування згідно зі статтями 6—17 цього Кодексу, а також законами України «Про Кабінет Міністрів України», «Про місцеве самоврядування», «Про місцеві державні адміністрації», «Про топографо-геодезичну і картографічну діяльність» та іншими законода5” чими актами.

Безпосередньо виконання робіт, пов’язаних зі здійсненням землеустрою реалізовують підприємства, установи, організації та інші суб’єкти підприємницької діяльності в порядку» визначеному чинним законодавством України.

Відповідно до п. 58 ст. 9 Закону України «Про ліцензуваН” ня  певних  видів  підприємницької діяльності»   від  1

576

__________________ Стаття 185

2000 р1. проведення землевпорядних робіт підлягає ліцензуванню. Тому юридичні особи незалежно від форм власності і фізичні особи — суб’єкти підприємницької діяльності, які виявляють бажання здійснювати землевпорядкування, зобов’язані одержати у встановленому порядку ліцензію — документ державного зразка, який засвідчує право ліцензіата на провадження зазначеного в ньому виду господарської діяльності протягом визначеного строку за умови виконання ліцензійних умов. Згідно з постановою Кабінету Міністрів України «Про затвердження переліку органів ліцензування» від 14 листопада 2000 р.2 ліцензії на виконання землевпорядних робіт видає Держкомзем України, який разом з Державним комітетом з питань регуляторної політики та підприємництва затверджує ліцензійні умови провадження господарської діяльності у сфері землевпорядкування.

Відповідно до Закону України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» для одержання ліцензії суб’єкт підприємницької діяльності звертається до Державного комітету України по земельних ресурсах із заявою встановленого зразка про видачу ліцензії. У заяві про видачу ліцензії зазначаються такі дані: 1) відомості про суб’єкта господарювання — заявника: юридична особа — найменування, місцезнаходження, банківські реквізити, ідентифікаційний код; фізична особа — прізвище, ім’я, по батькові, паспортні дані (серія, номер паспорта, ким і коли виданий, місце проживання), ідентифікаційний номер фізичної особи — платника податків та інших обов’язкових платежів; 2) вид господарської діяльності (повністю або частково). До заяви про видачу ліцензії додається копія свідоцтва про державну реєстрацію суб’єкта підприємницької діяльності або копія довідки про внесення до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України, засвідчена нотаріально або органом, який видав оригінал документа, а також додаються документи, вичерпний перелік яких встановлюється Кабінетом Міністрів країни. Держкомзем приймає рішення про видачу ліцензії

№ 46. — Ст. 2001.

ВВР. _ 2000. — № 36. — Ст. 299. Офіційний вісник України. — 2000.

577

 

 

Глава 31

РОЗДІЛ II

або про відмову у її видачі у строк не пізніше десяти робочих днів з дати надходження заяви про видачу ліцензії та документів, що додаються до заяви. Підставою для прийняття рішення про відмову у видачі ліцензії є недостовірність даних у документах, поданих заявником для отримання ліцензії, невідповідність заявника згідно з поданими документами ліцензійним умовам.

Ліцензійні умови є нормативно-правовим актом, положення якого встановлюють кваліфікаційні, організаційні, технологічні та інші вимоги для провадження господарської діяльності. Ліцензійні умови щодо проведення землевпорядних та зем-леоціночних робіт затверджені спільним наказом Держпідпри-ємництва та Держкомзему від 13 лютого 2001 р. № 28/181. Ліцензійні умови визначають перелік землевпорядних робіт, що підлягають ліцензуванню, а також кваліфікаційні, організаційні та інші вимоги до виконання таких робіт.

Відповідно до пунктів 3.2—3.7 Ліцензійних умов суб’єкт господарювання здійснює провадження господарської діяльності щодо виконання землевпорядних та землеоціночних робіт за таких умов: наявності в штаті юридичної особи (постійна робота) фахівців з однієї із зазначених спеціальностей (землевпорядкування, землевпорядкування та кадастр), які закінчили вищі навчальні заклади землевпорядного профілю зі стажем роботи за спеціальністю не менше трьох років; призначення цього фахівця в організації відповідальним за якість робіт, що ліцензуються; наявності у фізичної особи — суб’єкта підприємницької діяльності диплома про закінчення вищого  навчального  закладу  землевпорядного  профілю за спеціальностями землевпорядкування,  землевпорядкування та кадастр і стажу роботи за зазначеною спеціальністю не менше трьох років. Фах усіх спеціалістів, які виконують землевпорядні роботи, має бути підтверджений копією диплома про закінчення відповідного навчального закладу, засвідченою підписом керівника та печаткою організації. Суб’єкти господарювання, які виконують землевпорядні роботи, мають здавати проектну та технічну документацію, отриману в результаті виконання зазначених робіт, органам Держкомзему

1 Офіційний вісник України. — 2001. — №9. — Ст. 396. 578

Стаття 186

України, на які покладено функції контролю за їх виконанням та прийманням згідно з Положенням про Державний комітет України по земельних ресурсах, затвердженим Указом Президента України від 14 серпня 2000 р. № 970, Типовим положенням про місцеві державні органи земельних ресурсів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України «Про затвердження типових положень про місцеві державні органи земельних ресурсів» від 7 серпня 1996 р. № 930, або Центру державного земельного кадастру при Держкомземі України та його структурним підрозділам на місцях у разі залучення їх Держкомземом України або його місцевими державними органами до виконання зазначених функцій. У разі виконання топографо-геодезичних і картографічних робіт — мати ліцензію Мінекоресурсів України на виконання топографо-геодезичних і картографічних робіт. Суб’єкт господарювання, що здійснює провадження господарської діяльності щодо виконання землевпорядних робіт зобов’язаний представляти результати зазначених робіт в електронному вигляді на магнітних носіях згідно з вимогами, затвердженими Держкомземом України, на виконання постанов Кабінету Міністрів Україні  «Про Програму створення автоматизованої системи ведення державного земельного кадастру» від 2 грудня 1997 р.  № 1355 та «Про порядок ведення державного земельного кадастру» від 12 січня 1993 р. № 15. Видача ліцензій на провадження господарської діяльності з проведення землевпорядних та землеоціночних робіт здійснюється на види робіт, зазначені у заяві на отримання ліцензії відповідно до п. 2.1 Ліцензійних умов. За бажанням суб’єкта господарської діяльності після отримання ліцензії виконувати інші види робіт, зазначені у згаданому пункті, ліцензія на їх провадження видається у порядку і в строки, установлені для видачі ліцензії.

Стаття 186. Розгляд і затвердження землевпорядної документації

  1. Розгляд і затвердження землевпорядної документації проводиться в такому порядку:

а) прогнозні матеріали, техніко-економічні обґрунтування використання та охорони земель і схеми землеуст-

579

 

 

Глава 31

РОЗДІЛ II

рою після погодження їх у встановленому порядку розглядаються і затверджуються відповідними органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування;

б)  проекти створення нових землеволодінь і землекори-стувань після погодження їх у встановленому порядку розглядаються і затверджуються відповідними органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування;

в)  проекти відведення земельних ділянок із земель державної чи комунальної власності затверджуються органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які надають і вилучають земедьні ділянки;

г)  проекти землеустрою сільськогосподарських підприємств, установ і організацій, особистих селянських, фермерських господарств після погодження їх із сільськими,селищними, міськими радами або районними державнимиадміністраціями розглядаються і затверджуються власниками землі або землекористувачами;

ґ) робочі землевпорядні проекти, пов’язані з упорядкуванням, докорінним поліпшенням та охороною земель, раціональним їх використанням, розглядаються і затверджуються замовниками цих проектів.

  1. Зміни до землевпорядних проектів та інших матеріалів з питань землеустрою вносяться за рішенням органіввиконавчої влади, органів місцевого самоврядування абовласників землі та землекористувачів, які затвердили ціпроекти.
  2. Прогнозні матеріали використання і охорони земель,проекти землеустрою, матеріали державного земельногокадастру, проекти з питань використання і охорони земель, реформування земельних  відносин,  а  також тех-ніко-економічні матеріали обґрунтувань використання іохорони   земель   підлягають  державній   експертизі,   яказдійснюється органом по земельних ресурсах відповідно дозакону.

Завершальною стадією процесу землеустрою є розгляд і затвердження землевпорядної документації з метою її легалізації. Юридичне значення землевпорядної документації полягає в тому, що на її основі центральні органи державної влади розробляють і затверджують загальнодержавні програми використання і охорони земель, місцеві органи державної влади

580

Стаття 186

та місцевого самоврядування приймають рішення щодо перспектив використання земель на своїй території, надають земельні ділянки у користування, передають безоплатно чи передають у власність громадянам та юридичним особам земельні ділянки із земель державної та комунальної власності, легалізують у встановленому порядку права на землю, встановлюють обмеження права власності й права користування земельними ділянками. Землевпорядна документація є основою для вирішення земельних спорів державними органами земельних ресурсів, органами місцевого самоврядування та судами, визнання прав на земельні ділянки, поділу земельних ділянок у разі розірвання шлюбу, оформлення спадщини на земельні ділянки. Враховуючи важливість землевпорядної документації для регулювання земельних відносин, у ЗК України визначається процедура її розгляду і затвердження.

Порядок розгляду і затвердження землевпорядної документації визначається нормами чинного ЗК України залежно від виду землевпорядних документів, яким має бути надана відповідна юридична сила. Розгляд і затвердження землевпорядної документації проводять центральні та місцеві органи державної влади, а також органи місцевого самоврядування відповідно до їх компетенції.

На стадії розгляду і прийняття рішення про затвердження окремі види землевпорядної документації підлягають державній експертизі. Згідно з п. З ст. 186 ЗК України така експертиза здійснюється органами земельних ресурсів відповідно до закону. В Україні поки що не прийнято спеціального закону про державну землевпорядну експертизу. Тому державна експертиза землевпорядної документації здійснюється згідно з Положенням про здійснення державної землевпорядної експертизи, затвердженим наказом Держкомзему України від 11 березня 1997 р.1

Відповідно до цього Положення об’єктами державної землевпорядної експертизи є всі види передпроектних та проектних розробок (програми, техніко-економічні обґрунтування (ТЕО), схеми, проекти, надалі — проектна документація), по-

Офіційний вісник України. — 1997. — № 20. — Ст. 184.

581

 

 

Глава 31

РОЗДІЛ II

в’язані з регулюванням земельних відносин, проведенням землеустрою, використанням і охороною земель, веденням державного земельного кадастру та моніторингу земель.

Державна землевпорядна експертиза проводиться визначеними підрозділами або уповноваженими на те фахівцями Держкомзему України, Держкомзему АР Крим, обласних, Київського та Севастопольського міських управлінь земельних ресурсів із залученням, за необхідності, вчених та фахівців інших державних органів, наукових та проектних установ.

Державна землевпорядна експертиза здійснюється шляхом розгляду проектної документації: безпосередньо фахівцями органів земельних ресурсів; експертними комісіями, спеціально створеними із спеціалістів Держкомзему України та інших міністерств і відомств для розгляду особливо складних і важливих об’єктів; проектними, науково-дослідними та іншими організаціями і фахівцями відповідного профілю з оплатою за договорами. До проведення державної землевпорядної експертизи не можуть залучатися проектні, науково-дослідні та інші організації (розробники), фахівці яких брали участь у розробці проектно-технічної документації.

Положення закріплює строки державної землевпорядної експертизи при її проведенні: для Держкомзему України — до ЗО днів, для Дежкомзему АР Крим, обласних, Київського і Севастопольського міських управлінь земельних ресурсів — до 20 днів. При залученні до проведення експертизи фахівців проектних, науково-дослідних та інших організацій строки визначаються договором. Державна землевпорядна експертиза проектної документації проводиться за кошти замовника.

Існують три варіанти висновків державної землевпорядної експертизи. Перший — проектна документація, розроблена згідно з вимогами земельного законодавства і чинних нормативно-технічних документів, оцінюється позитивно (погоджується). За необхідності погодження може доповнюватися певними умовами щодо додаткового опрацювання деяких питань, внесення коректив тощо, виконання яких не потребує суттєвих доробок. Другий — проектна документація, яка не повною мірою відповідає вимогам земельного законодавства і

582

Стаття 187

чинних нормативно:технічних документів, повертається на доопрацювання. При цьому зазначаються конкретні вимоги, відповідно до яких необхідно внести зміни і доповнення до проектної документації. Третій — якщо проектна документація не відповідає вимогам земельного законодавства і є неприйнятною щодо раціонального використання і охорони земель, вона оцінюється  негативно  і  не  погоджується.  Негативна оцінка має бути всебічно обґрунтована положеннями відповідних законодавчих та нормативно-технічних документів. Висновки набувають правового статусу державної землевпорядної експертизи після затвердження їх відповідно керівництвом Держкомзему України, Держкомзему АР Крим, обласних, Київського і Севастопольського міських управлінь земельних ресурсів. Висновки державної землевпорядної експертизи зберігають свою силу протягом періоду дії документації, після чого, якщо передбачені проектні рішення не реалізовані, вона підлягає повторній державній землевпорядній експертизі (за необхідності — після відповідного коригування).