Земельний кодекс України: коментар ч. 1

ч. 1   ч. 2   ч. 3   ч. 4   ч. 5   ч. 6   ч. 7   ч. 8   ч. 9   ч. 10   ч. 11   ч. 12   ч. 13

ЗЕМЕЛЬНИЙ КОДЕКС УКРАЇНИ

Науково-практичний коментар

За загальною редакцією доктора юридичних наукпрофесора, членакореспондента НАН Україниакадеміка Академії правових наук України В. і. Семчика

Редакційна колегія:

Шемшученко Ю. С. —доктор юридичних наук, професор, академік НАН України і АПрН України Андрейцев В. І. — доктор юридичних наук, професор, академік АПрН України

Сємчик В, І. — доктор юридичних наук, професор, член-кореспондент НАН України, академік АПрН України Кулинич її. Ф. — кандидат юридичних наук, старший науковий співробітник Інституту держави і права ім. В. М. Корецького НАН України

Рецензенти:

Васильєв А. С. — доктор юридичних наук, професор, академік АПрН України (Одеський національний університет ім. І. І. Мечникова);

Дзера О. В. — доктор юридичних наук, професор (Київський національний університет імені Тараса Шевченка)

АВТОРСЬКИЙ КОЛЕКТИВ

Андрейцев Володимир Іванович — доктор юридичних наук, професор, академік Академії правових наук України, завідувач кафедри земельного, трудового та екологічного права, декан юридичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка (глави 1, 19, 34 (статті 202, 203 у співавт. з Гриньком С. В.).

Балюк Галина Іванівна — доктор юридичних наук, професор, професор кафедри земельного, трудового та екологічного права юридичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка (глави 25, 27, 28).

Гетьман Анатолій Павлович — доктор юридичних наук, професор, член-кореспондент Академії правових наук України, проректор Національної юридичної академії імені Ярослава Мудрого (м. Харків) (глава 22).

Гринько Сергій Валерійович — асистент кафедри земельного, трудового та екологічного права юридичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка (глава 34 (статті 202, 203 у співавт. з Андрейцевим В. І.)

Гуревський Володимир Климентійович — кандидат юридичних наук, доцент, доцент кафедри аграрного і земельного права Одеської національної юридичної академії, директор Інституту європейського права при цій же Академії (глава 6).

Ковальчук Тетяна Григорівна — кандидат юридичних наук, доцент, заступник декана юридичного факультету Київ-

 

ського національного університету імені Тараса Шевченка (глави 15, 24 (cm. 157).

Краснова Марія Василівна — кандидат юридичних наук, доцент, доцент кафедри земельного, трудового та екологічного права юридичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка (глави 23, 24 (cm. 156).

Кулинич Павло Федотович — кандидат юридичних наук, старший науковий співробітник відділу проблем аграрного, земельного та екологічного права Інституту держави і права ім. В. М. Корецького НАН України (глави 4, 5, 16; розділ XПерехідні положення).

Малишева Наталія Рафаелівна — доктор юридичних наук, член-кореспондент Академії правових наук України, головний науковий співробітник Інституту держави і права ім. В. М. Корецького НАН України, директор Центру космічного права при цьому ж Інституті (глави 9, 10, 32, 33).

Мунтян Василь Лук’янович — доктор юридичних наук, професор, професор кафедри правознавства Національного педагогічного університету ім. М. П. Драгоманова (глави 7, 8).

Носік Володимир Васильович — кандидат юридичних наук, доцент, доцент кафедри земельного, трудового та екологічного права юридичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка (глави 20, 21, 31, 34 (статті 193, 194t 197, 198, 201), 35, 36).

Погрібний Олексій Олексійович — доктор юридичних наук, професор, член-кореспондент Академії правових наук України, завідувач кафедри аграрного і земельного права Одеської національної юридичної академії (глави 17,18).

Поліводський Олександр Анатолійович — кандидат юридичних наук, науковий співробітник відділу проблем аграр-

ного, земельного та екологічного права Інституту держави і права ім. В. М. Корецького НАН України (глава 3).

Семчик Віталій Іванович — доктор юридичних наук, професор, член-кореспондент НАН України, академік Академії правових наук України, головний науковий співробітник Інституту держави і права ім. В. М. Корецького НАН України, завідувач кафедри аграрного, екологічного і підприємницького права Київського університету права (глави 2,11,12,14,розділ IXПрикінцеві положення).

Фролов Максим Олександрович — кандидат юридичних наук, доцент, доцент кафедри земельного, трудового та екологічного права юридичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка (глава 26).

Шемшученко Юрій Сергійович — доктор юридичних наук, професор, академік НАН України та Академії правових наук України, директор Інституту держави і права ім. В. М. Корецького НАН України, ректор Київського університету права (вступ, глава 37).

Шульга Михайло Васильович — доктор юридичних наук, професор, член-кореспондент Академії правових наук України, директор Інституту підвищення кваліфікації Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого (глави 13, 29, ЗО).

Янчук Василь Зіновійович — доктор юридичних наук, професор, академік Академії правових наук України, завідувач кафедри аграрного, земельного та екологічного права Київського національного аграрного університету (глава 34 (статті 95, 196, 199, 200, 204).

Розділ І ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА

Глава 1. ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ

Стаття 1. Земля — основне національне багатство

  1. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.
  2. Право власності на землю гарантується.
  3. Використання власності на землю не може завдаватишкоди правам і свободам громадян, інтересам суспільства,погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

Стаття 1 Земельного кодексу України відтворює ст. 14 Конституції України, за якою земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Цінність землі як національного багатства полягає в її багатофункціональному призначенні.

Земля є насамперед територією держави України, яка відмежовується кордонами від інших держав. Земля як територія держави є ознакою її цілісності, на яку поширюється суверенітет українського народу як носія незалежності і самостійності. Виходячи з цих конституційних положень, земля як територія держави є об’єктом права власності Українського народу.

Земля як територія держави поділяється на адміністративно-територіальні утворення, зокрема, на Автономну Республіку Крим і області, які, в свою чергу, поділяються на райони, міста, селища, села, які відносяться до їх територіальних громад. Кожна область територіально відмежовується від ін-

13

 

 

Глава 1

РОЗДІЛ І

щої області та АР Крим. Так само територіально відмежовується один від одного райони у межах території АР Крим і області. У межах територіальних громад визначається комунальна власність на землю, а в межах районів, областей та АР Крим — землі спільної комунальної власності. Органи місцевого самоврядування здійснюють регулювання земельних відносин на їх території і виступають суб’єктом права власності щодо земель комунальної власності.

Цінність землі полягає і в тому, що вона є об’єктом природи, у зв’язку з чим охорона землі створює сприятливі умови для забезпечення охорони природних об’єктів, лісів і вод, рослинного і тваринного світу, надр і атмосферного повітря. Як унікальний об’єкт природи земля створює сприятливе середовище для життя всіх живих організмів, у тому числі людини. Без землі будь-яке життя неможливе. Земля є тим об’єктом, на якому розташовані населені пункти, що створює сприятливі умови для проживання людей.

І нарешті, земля є основним засобом сільськогосподарського виробництва, а також засобом виробництва в інших галузях економіки. На землі будується не лише житло для людей, а й заводи і фабрики, залізниці, морські і річні порти, аеродроми. Без землі ні про яке виробництво не може бути й мови.

Усе зазначене свідчить про унікальні властивості землі, про її надзвичайну цінність для існування людей, для створення суспільства. Саме тому земля має перебувати і перебуває під особливою охороною держави.

Будучи засобом виробництва, засобом створення умов для соціального розвитку суспільства, його економіки, земля використовується для розташування і будівництва об’єктів соціального і економічного призначення, для виробництва сільськогосподарської продукції. Держава в особі законодавчих органів вирішує питання про порядок, умови використання землі.

Проголошуючи землю об’єктом права власності Українського народу, в особі органів державної влади і місцевого самоврядування держава як суб’єкт права державної власності законодавчо розпоряджається землею, у відповідності до ст. 14 Конституції України вирішує питання приватної і комуналь-

14

Стаття 1

ної власності, розмежування земель на державну і комунальну власність та надання земельних ділянок у приватну власність громадян із земель державної і комунальної власності, поділяє всі землі на відповідні категорії і закріплює у законах правовий режим кожної категорії земель.

Статтею 14 Конституції України визначено, що право власності громадян, юридичних осіб і держави реалізується виключно законами України. Встановлюючи право власності на землю громадян і юридичних осіб, Основний Закон держави тим самим визнає право приватної власності на землю в Україні. Така форма власності на земельні ділянки визнана Земельним кодексом України (статті 80—82).

Таким чином, в Україні існує право приватної, комунальної і державної власності. Згідно зі ст. 13 Конституції України суб’єкти всіх форм власності визнаються рівноправними і держава забезпечує їх захист. Конституція України (ст. 41 ч. 1) надає кожній людині право володіти, користуватися і розпоряджатися своїм майном та результатами своєї інтелектуальної діяльності. Конституція України не визначає і не надає перелік об’єктів приватної власності. За загальними цивільно-правовими принципами об’єктом права приватної власності є: майно, природні ресурси, які можуть перебувати у цивільному обігу, а також результати інтелектуальної творчої діяльності. Згідно з проектом нового Цивільного кодексу України земля є об’єктом права власності. Це узгоджується зі ст. 13 Конституції України, яка передбачає можливість набуття землі у власність громадянами і юридичними особами.

Гарантування і захист права приватної власності — одна з важливих функцій держави. Конституція України (ст. 41) проголошує непорушність права приватної власності і покладає на державу обов’язок забезпечити захист права усіх суб’єктів права власності (ст. 13). Згідно з Основним Законом ніхто не може бути протиправно позбавлений своєї власності. У цьому сутність гарантій права власності. Гарантіям прав на землю присвячено  розділ ЗК України, згідно з яким держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту права власності на землю і підтверджує конституційну норму, за якою власник не може бути позбавлений права

15

 

РОЗДІЛ І

Глава 1

Стаття 2

 

 

 

 

на земельну ділянку, крім випадків, передбачених цим Кодексом та іншими законами України.

Конституція України, визнаючи право приватної власності на землю, одночасно визначає необхідність охорони її як об’єкта природи і встановлює захист прав усіх громадян і юридичних осіб.

На підставі цих конституційних вимог ЗК України встановлює порядок та умови використання (правовий режим) землі як об’єкта природи, як засобу виробництва і як об’єкта, що має задовольняти інші потреби людини шляхом раціонального використання корисних властивостей землі, зокрема, оздоровчих, рекреаційних тощо.

З цією метою в ЗК України визначені склад і категорії земель (статті 18, 19), порядок встановлення та зміни цільового призначення земель, наслідки порушення цього порядку. Категорії земель України мають особливий правовий режим, і всі власники і землекористувачі зобов’язані суворо його дотримуватися.

Надаючи власникам землі широкі права щодо розпорядження земельними ділянками і можливості самостійно господарювати і використовувати їх для власних та інших потреб, ЗК України водночас покладає на них обов’язки щодо використання земельних ділянок за цільовим призначенням, не порушувати прав власників суміжних ділянок, прав і свобод інших громадян і юридичних осіб.

ЗК України передбачає також систему правових заходів щодо, охорони земель, спрямованих на раціональне використання земель, забезпечення особливого режиму використання земель природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та іс-торико-культурного призначення, на охорону земель від забруднення небезпечними речовинами, встановлює особливості використання техногенно забруднених земель сільськогосподарського призначення. Земельне законодавство зобов’язує власників земельних ділянок забезпечувати виконання встановлених норм з тим, щоб реалізація права власності на землю і землекористування не завдавало шкоди правам і свободам громадян, інтересам суспільства, не погіршувало екологічну ситуацію і природні якості землі.

16

Стаття 2. Земельні відносини

  1. Земельні відносини — це суспільні відносини щодоволодіння, користування і розпорядження землею.
  2. Суб’єктами земельних відносин є громадяни, юридичні особи, органи місцевого самоврядування та органи державної влади.
  3. Об’єктами земельних відносин є землі в межах території України, земельні ділянки та права на них, у томучислі на земельні частки (паї).

У повсякденному житті люди завжди спілкуються між собою, вступають у певні суспільні відносини. Зокрема, між людьми та їх об’єднаннями виникають сімейні, майнові, трудові, житлові, земельні та інші відносини. Окремий вид становлять відносини власності, до яких належать відносини у сфері матеріальних благ, їх належності певному одноособовому чи груповому суб’єктові. Відносини власності виникають також щодо землі (земельної ділянки), інших природних ресурсів. Структура власності на землю розкривається через такі його елементи, як володіння, користування і розпорядження землею.

Володіння — це суспільно-земельне відношення певної особи до належної їй землі (земельної ділянки), панування над нею, коли у стосунках з іншими людьми ця особа ставиться до землі, як до «своєї».

Користування означає виробниче чи інше особисте використання властивостей землі, споживання результатів використання землі.

Для розпорядження характерним є визначення долі землі (земельної ділянки), здійснення управлінських, розпорядчих дій щодо землі. Власник на власний розсуд вирішує, що зробити з належною йому земельною ділянкою, яким чином її позбутися, обміняти, перевести з однієї категорії до іншої, для задоволення яких потреб її використати.

Юридичне значення мають правовідносини, під якими розуміються суспільні відносини, врегульовані правом, учасники яких наділені суб’єктивними правами і юридичними обов’язками. У правовідносинах конкретизуються приписи правових норм, які визначають права та обов’язки конкретних

17

 

 

 

Глава 1

РОЗДІЛ І

осіб, органів, організацій. Елементами земельних правовідносин є право володіння, право користування і право розпорядження землею (земельною ділянкою).

Згідно з Конституцією України (ст. 14) суб’єктами земельних відносин є особи, які можуть набувати право власності на землю. Це — громадяни, юридичні особи і держава. Згідно зі ст. 142 Конституції України право на землю комунальної власності належить територіальним громадам.

Громадянами — суб’єктами земельних відносин є громадяни України, громадяни іноземних держав та особи без громадянства. Правовий статус кожної з цих категорій громадян як суб’єктів земельних відносин є неоднаковим і визначається цим Кодексом. Найбільш широкими правами щодо права на землю наділені громадяни України. Вони можуть бути суб’єктами права власності на земельні ділянки всіх категорій земель приватної власності. Вони можуть набувати земельні ділянки у власність шляхом безоплатної їх приватизації, а також іншими способами, передбаченими ЗК України. Іноземні громадяни та особи без громадянства не можуть набувати право власності на землю шляхом безоплатної їх приватизації. Вони можуть набувати право власності на земельні ділянки несільськогосподарського призначення у межах населених пунктів, а також на земельні ділянки несільськогосподарського призначення за межами населених пунктів, на яких розташовані об’єкти нерухомого майна, що належать їм на праві приватної власності. При цьому землі сільськогосподарського призначення, отримані у спадок іноземними громадянами, а також особами без громадянства, підлягають відчуженню протягом одного року.

Юридичні особи, засновані громадянами України або юридичними особами України, можуть бути суб’єктами права власності на земельні ділянки, а інші юридичні особи можуть набувати земельні ділянки у постійне користування із земель комунальної та державної власності. Іноземні юридичні особи можуть бути суб’єктами права власності на земельні ділянки несільськогосподарського призначення. Землі сільськогосподарського призначення, отримані у спадок іноземними юри-

18

Стаття 2

дичними особами, підлягають відчуженню протягом одного

року.

Суб’єктами земельних відносин можуть бути територіальні громади і держава. Від їх імені у земельних відносинах правомочності суб’єкта права власності здійснюють органи місцевого самоврядування, а щодо державної власності — органи виконавчої влади. Суб’єктами земельних відносин, у тому числі права власності на землю, за певних умов можуть бути іноземні держави.

Органи державної законодавчої і виконавчої влади, а також органи місцевого самоврядування є суб’єктами земельних відносин, здійснюючи регулювання земельних відносин, а також контроль за додержанням земельного законодавства. У таких земельних відносинах вони здійснюють установлені для них функції і повноваження, що характеризують їх як владно-регулюючі чи владно-організуючі.

Об’єктами правовідносин є матеріальні або нематеріальні блага (цінності), щодо яких виникають суспільні відносини. Об’єктами права є і духовні цінності, наприклад, літературні твори, наукові досягнення (винаходи) тощо. Об’єктом земельних відносин виступає земля, або ж земельна ділянка. При цьому земля як об’єкт правовідносин має різне призначення, різні риси, різні об’єктивні характеристики.

З позиції конституційних відносин земля розглядається як територія України і об’єкт природи, а тому суб’єктами таких відносин є Український народ. Коли земля виступає засобом виробництва, місцем проживання людей, які на певній земельній ділянці будують житло, інші матеріальні об’єкти, то вона може бути об’єктом права приватної, комунальної та державної власності.

У правовідносинах власності об’єктом права виступає земля, що належить державі або територіальній громаді (комунальна власність), а також земельна ділянка, що належить громадянинові чи юридичній особі.

У процесі приватизації землі, що є державною власністю, передаються у приватну власність громадянину або недержавній юридичній особі.

2-02-66                                                                                                                                    Х9

 

 

Глава 1

РОЗДІЛ І

Землі, що перейшли у власність, наприклад, до колективного сільськогосподарського підприємства, поділяються на земельні частки (паї). Кожному членові КСП призначається рівна за розміром, виходячи з вартісної оцінки і кадастрових гектарів, земельна ділянка, але без виділення її в натурі (на місцевості). Земельна частка (пай) може бути предметом ку-півлі-продажу, міни, дарування, спадкування. У разі виходу з КСП кожен його член має право отримати земельну ділянку в натурі (на місцевості) у розмірі належного йому паю.

В екологічних відносинах земля виступає об’єктом екологічних, природоохоронних відносин і одночасно — об’єктом земельних відносин.

Права та обов’язки суб’єктів земельних правовідносин для кожного об’єкта права (землі, земельної ділянки, земельного паю) визначаються ЗК України, іншими законодавчими актами.

Стаття 3. Регулювання земельних відносин

  1. Земельні відносини    регулюються    КонституцієюУкраїни, цим Кодексом, а також прийнятими відповіднодо них нормативно-правовими актами.
  2. Земельні відносини, що виникають при використаннінадр, лісів, вод, а також рослинного і тваринного світу,атмосферного повітря, регулюються цим Кодексом, нормативно-правовими актами про надра, ліси, води, рослиннийі тваринний світ, атмосферне повітря, якщо вони не суперечать цьому Кодексу.

Основним законом, яким регулюються земельні відносини, є Конституція України, прийнята Верховною Радою України 28 червня 1996 року. Земельні відносини регулюються також цим Кодексом.

У ст. 13 Конституції України закріплено, що земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться у межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) екологічної зони є об’єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в ме-

20

Стаття З

жах, визначених цією Конституцією. Кожний громадянин України має право користуватися природними об’єктами права власності народу відповідно до закону.

Згідно зі ст. 14 Конституції України право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Отже, Конституція України визнає суб’єктами права власності на землю Український народ, громадян, юридичних осіб і держави. Український народ виступає суб’єктом права власності на землю, яка функціонально відображає територію України, відмежовану кордоном від інших держав, а також територію регіонів держави: АР Крим, областей, районів, сіл, селищ і міст, кожний з яких відмежований від іншої однорідної адміністративно визначеної території. Саме тому від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України.

На території кожного регіону земля може перебувати у власності громадян, юридичних осіб і держави. Об’єктом права власності громадян і юридичних осіб можуть бути конкретно визначені на місцевості земельні ділянки. Усі об’єкти, що належать на праві власності громадянам і юридичним особам, відповідно до ст. 41 Конституції України і ст. 80 (пункт «а») ЗК України відносяться до приватної власності, а згідно зі статтями 142, 143 Конституції України та ст. 80 (пункт «б») ЗК України — до комунальної власності.

Згідно зі ст. 84 ЗК України у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності. Це означає, що землі АР Крим, крім земель приватної і комунальної власності, належать до земель державної власності.

Крім цього, земельні відносини регулюються іншими, прийнятими відповідно до Конституції законами і підзаконними актами, а саме законами України «Про місцеве самоврядування», «Про місцеві державні адміністрації», «Про оренду землі», «Про плату за землю», «Про колективне сільськогосподарське підприємство», «Про селянське (фермерське) господарство», «Про сільськогосподарську кооперацію», Цивіль-

21

 

РОЗДІЛ І

Глава 1

Стаття З

 

 

 

ним кодексом України, а також указами Президента України «Про невідкладні заходи щодо прискорення земельної реформи в сфері сільськогосподарського виробництва» (1994 p.), «Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям» (1995 p.).

Цим Кодексом та іншими спеціальними законами регулюються земельні відносини, що виникають при використанні надр, лісів, вод, а також рослинного і тваринного світу, атмосферного повітря. Так, окрім ЗК України, земельні відносини при використанні надр регулюються Кодексом України про надра від 27 липня 1994 р.1 Кодекс встановлює порядок надання земельних ділянок для потреб, пов’язаних із користуванням надрами, і визначає, що земельні ділянки для користування надрами надаються користувачам після одержання ними спеціальних дозволів (ліцензій) на користування надрами чи використання гірничих відводів (ст. 18 Кодексу). Згідно зі ст. 23 Кодексу без спеціальних дозволів землевласники і землекористувачі в межах наданих їм земельних ділянок мають право видобувати для своїх господарських і побутових потреб корисні копалини місцевого значення та торф загальною глибиною розробки до двох метрів і прісні підземні води до 20 метрів та використовувати надра для господарських і побутових потреб. Стаття 48 Кодексу передбачає, що проектування гірничодобувних об’єктів провадиться після попереднього погодження у встановленому законодавством порядку питань про надання земельної ділянки чи гірничого відводу.

Лісовий кодекс України від 21 січня 1994 р.2 дає визначення земель лісового фонду, поділяючи їх на лісові і нелісові землі (ст. 5), встановлює порядок користування земельними ділянками лісового фонду (ст. 9), в тому числі на умовах оренди (ст. 10), припинення права постійного і тимчасового користування земельними ділянками лісового фонду (статті 21, 22), визначення меж земельних ділянок лісового фонду (ст. 37), виділення особливо захисних земельних ділянок лісового фонду (ст. 38), переведення лісових земель до нелісо-

ВВР. — 1994. ВВР. — 1994.

№ 36. — Ст. 340. № 17. — Ст. 99.

22

вих  (статті  42—44),  користування  земельними  ділянками лісового фонду (розділ I).

Водний кодекс України від 6 червня 1995 р.1 дає визначення земель водного фонду, до якого належать землі, зайняті морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водоймами, болотами, а також островами (ст. 4); визначає порядок та умови надання земель водного фонду у власність, постійного і тимчасового користування, у тому числі водоохоронними зонами, прибережними захисними смугами, смугами відведення, береговими смугами водних шляхів, зонами санітарної охорони (гл. 18).

Повітряний кодекс України від 4 травня 1993 р.2 дає визначення повітряного простору, яким є частина повітряної сфери, розташована над суходолом і водною територією України (ст. 1), тобто над земельною і водною територією; визначає структуру і порядок використання повітряного простору; встановлює порядок відведення території, тобто земельної ділянки, для будівництва аеродромів і аеропортів, а також будівництва на приаеродромній території (статті 39, 41); порядок використання повітряних трас і місцевих повітряних ліній (розділи III, IX) тощо.

Закони України «Про рослинний світ» від 9 квітня 1999 р.3 і «Про тваринний світ» від 3 березня 1993 р.4 безпосередньо не виділяють земельні відносини у галузі рослинництва і тваринництва. Проте ці питання регулюються законодавчими актами, що стосуються господарської діяльності у цих галузях, або ж тими, що регулюють порядок та умови використання лісів і водних ресурсів. Обов’язки громадян і юридичних осіб в означених сферах встановлені законодавчими актами про сільське господарство, про заповідні території тощо, зокрема законами «Про колективне сільськогосподарське підприємство» від 14 лютого 1992 р.5, «Про селянське (фермер-

1   ВВР.

2   ВВР.

3   ВВР.

4   ВВР.

5   ВВР.

  1. — № 24. — Ст. 190. 1993. — № 25. — Ст. 274. 1999. — № 22-23. — Ст. 198. 1993. — № 18. — Ст. 191. 1992. — № 20. — Ст. 272.

23

 

РОЗДІЛ І

Глава 1

Стаття 4

 

 

 

 

1   ВВР.2   ВВР.

3   ВВР.

4   ВВР.

5   ВВР.

6   ВВР.

ське) господарство» від 22 червня 1993 р.1, «Про сільськогосподарську кооперацію» від 17 липня 1997 р.2

Вищезазначеними кодексами і законами встановлені права та обов’язки щодо раціонального використання земель, зайнятих лісами і водами, у процесі ведення сільського і мисливського господарства, використання повітряного простору, створення сприятливого середовища для вирощування і збереження рослин, розвитку і збереження тваринного світу.

Стаття 4. Земельне законодавство та його завдання

  1. Земельне законодавство включає цей Кодекс, іншінормативно-правові акти у галузі земельних відносин.
  2. Завданням земельного законодавства є регулюванняземельних відносин з метою забезпечення права на землюгромадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель.

Залежно від питомої ваги земельно-правових норм у законах та інших нормативно-правових актах, що регулюють суспільні земельні відносини, їх можна поділити на дві групи. До першої групи належать нормативно-правові акти, всі або переважна більшість норм яких спрямована на регулювання безпосередньо земельних відносин. Такі нормативно-правові акти називаються спеціалізованими. У галузі земельного права такі законодавчі акти є основними, базовими. На відміну від них, існують спеціальні норми законодавства, які відображають особливості правового регулювання порівняно з основними законами, що стосуються відповідної галузі права. Так, норми земельного права, що передбачені в Лісовому і Водному кодексах, в законах «Про селянське (фермерське) господарство», «Про сільськогосподарську кооперацію» та інших, визначають особливості регулювання земельних відносин власності, землекористування, правового режиму порівняно з Земельним кодексом.

ЗК України є спеціалізованим законом у системі законодавства України, а в системі земельного законодавства — ос-

1   ВВР. — 1993. — !№ 32. — Ст. 41.

2   ВВР. — 1997. — № 39. — Ст. 261.

24

новним. Крім названих вище основних законів у системі земельного законодавства і законів, перелічених у коментарі до ст. З ЗК України, до земельного законодавства входять норми, що стосуються регулювання земельних відносин, зокрема ст. 74 Кодексу торговельного мореплавства України від 23 травня 1995 р.1; ст. 6 Закону України «Про залізничний транспорт» від 4 липня 1996 р.2; законів «Про основи містобудування» від 16 листопада 1992 р.3, «Про природно-заповідний фонд України» від 16 червня 1992 р.4 тощо.

Додатково до зазначених законів, якими регулюються земельні відносини, належать постанови Верховної Ради України «Про земельну реформу» від 18 грудня 1990 р.5, «Про прискорення земельної реформи та приватизацію землі» від 13 березня 1992 р.6; укази Президента України «Про невідкладні заходи щодо прискорення реформування аграрного сектора економіки» від 3 грудня 1999 р., «Про додаткові заходи щодо соціального захисту селян — власників земельних ділянок та земельних часток (паїв)» від 2 лютого 2002 p.; постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку державної реєстрації договорів оренди землі» від 25 грудня 1998 р. № 2073, «Про затвердження форми сертифіката на право на земельну частку (пай) та зразка Книги реєстрації сертифікатів на право на земельну частку (пай)» від 12 жовтня 1995 р. № 801 та інші.

Значна кількість законів і підзаконних актів, якими регулюються земельні відносини, спрямована на забезпечення цілісності земельної території України як суверенної держави, права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального і ефективного використання та охорони земель.

1995. 1996. 1992. 1992. 1991. 1992.

№ 47—52. — Ст. 349. № 40. — Ст. 183. № 52. — Ст. 683. № 34. — Ст. 502. № 10. — Ст. 100. № 25. — Ст. 55.

25

 

РОЗДІЛ І

Глава 1

Стаття 5

 

 

 

Стаття 5. Принципи земельного законодавства

Земельне законодавство базується на таких принципах:

а) поєднання особливостей використання землі як територіального базису, природного ресурсу і основного засобувиробництва;

б) забезпечення рівності права власності на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави;

в)   невтручання  держави  в  здійснення  громадянами,юридичними особами та територіальними громадами своїхправ щодо володіння, користування і розпорядження землею, крім випадків, передбачених законом;

г)  забезпечення раціонального використання та охорони земель;

ґ) забезпечення гарантій прав на землю;

д)  пріоритету вимог екологічної безпеки.

Принципами законодавства, якими регулюються суспільні (політичні, екологічні, соціальні) відносини, є основоположні нормативно регулюючі вихідні ідеї, засади, правила, виведені зі спостереження та узагальнення числених факторів, сприйняті і підтверджені практикою.

В основних принципах галузевого права, які базуються на основних принципах права, відображаються особливості відносин, що стосуються суб’єктів і об’єктів, змісту та інших елементів правовідносин.

Загальними принципами права, що закріплені в Конституції України і стосуються всіх галузей права, є: принцип верховенства права, принцип цілісності й недоторканості території України в межах існуючого кордону, принцип визнання людини, її життя і здоров’я, честі й гідності, недоторканості й безпеки найвищою соціальною цінністю, принцип державної гарантії прав і свобод людини та інші.

Принцип верховенства права (ст. 18) ґрунтується на положенні, що Конституція України має найвищу юридичну силу, а закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.

Одним із конституційних принципів є принцип непорушності права власності (ст. 41), а також принцип забезпечення

26

державою прав усіх суб’єктів права власності й господарювання і рівності всіх суб’єктів права власності перед законом (ст. 13).

Коментованою статтею ЗК України встановлено принцип поєднання особливостей використання землі як територіального базису, природного ресурсу і основного засобу виробництва. Першою особливістю цього принципу є те, що земля як територіальний базис проголошується об’єктом права власності Українського народу (ст. 13). Земельний кодекс підтверджує, що право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України і цього Кодексу (ст. 78 ЗК України). Статтею 80 ЗК України визнано, що, крім Українського народу як суб’єкта конституційного права на землю, суб’єктами права власності на землю визнаються громадяни та юридичні особи (приватна власність), територіальні громади — на землі комунальної власності, держава — на землі державної власності.

Принцип використання землі як природного ресурсу закріплений у ст. 19 ЗК України (склад земель за цільовим призначенням), у гл. 7 (землі природно-заповідного фонду), гл. 8 (землі оздоровчого призначення), гл. 9 (землі рекреаційного призначення); виділяють також землі лісового і водного фондів тощо.

Принцип використання землі як основного засобу виробництва визначений у гл. 5 ЗК України («Землі сільськогосподарського призначення»). На посилення ролі цього принципу спрямована ст. 23 ЗК України, за якою землі, придатні для потреб сільського господарства, повинні надаватися насамперед для сільськогосподарського використання.

У принципі забезпечення рівності права власності на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад і держави відтворені положення статті 13, 14 Конституції України, згідно з якими усі суб’єкти права власності рівні перед законом та право власності на землю набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону. Ці конституційні положення щодо рівноправності всіх суб’єктів права власності на землю відтворе-

27

 

 

Глава 1

РОЗДІЛ І

ні в гл. 14 ЗК України, щодо набуття права на землю громадянами та юридичними особами — у гл. 19 ЗК України.

Згідно зі ст. б Конституції України органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених Конституцією межах і відповідно до законів України. Статтею 8 Конституції України гарантується право людини і громадянина звертатися безпосередньо до суду для захисту конституційних прав і свобод. У ст. 41 Конституції України закріплено, що ніхто не може бути позбавлений права власності на землю та що право приватної власності є непорушним. У цих конституційних нормах відображений основний зміст принципу невтручання держави у здійснення громадянами, юридичними особами і територіальними громадами належних їм прав і свобод. Принцип невтручання держави у здійснення права на землю громадян і юридичних осіб реалізований у ст. 154 ЗК України, якою встановлено, що органи виконавчої влади та місцевого самоврядування без рішення суду не мають права втручатись у здійснення власником повноважень щодо володіння, користування і розпорядження належною йому земельною ділянкою або встановлювати непередбачені законодавчими актами додаткові обов’язки чи обмеження. Зазначені особи несуть відповідальність за шкоду, заподіяну їх неправомірним втручанням внаслідок порушення цих прав.

Принцип забезпечення раціонального використання та охорони земель закладено у розділі I ЗК України — «Охорона земель». Нормами цього розділу визначені завдання, зміст і порядок охорони земель, врегульовані питання щодо використання техногенно забруднених земель та їх консервації.

Забезпечення гарантій прав на землю є одним з важливих принципів земельного законодавства. Йому присвячено розділ  ЗК України — «Гарантії прав на землю». У гл. 23 «Захист прав на землю» (ст. 152) визначені способи захисту прав на земельні ділянки. Згідно з цією статтею власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов’язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. У гл. 24 ЗК України

28

_____________________________________________________ Стаття 5

визначені підстави та порядок відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам. Одним із способів забезпечення гарантій є встановлення Кодексом порядку вирішення земельних спорів, а саме, земельні спори вирішуються судами, органами місцевого самоврядування та органами виконавчої влади з питань земельних ресурсів. Незалежно від встановлення Кодексом позасудового розгляду спорів громадяни згідно зі ст. 8 Конституції України мають право звертатися за захистом своїх прав безпосередньо до суду.

Принцип пріоритету вимог екологічної безпеки у земельному законодавстві є одним із найголовніших. Екологічна безпека як юридична категорія в юридичній літературі розглядається як складова частина національної і транснаціональної безпеки, тобто такий стан розвитку суспільних правовідносин і відповідних їм правових зв’язків, за якого системою правових норм, інших державно-правових і соціальних засобів гарантується захищеність права громадян на безпечне довкілля, життя і здоров’я, забезпечується регулювання здійснення екологічно небезпечної діяльності і попередження погіршення стану довкілля та інших наслідків, небезпечних для життя і здоров’я особи, суспільства і держави, яка потребує чіткої конституціоналізації у чинному законодавстві1. У ст. 16 Конституції України зазначено, що забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги на території України, подолання наслідків Чорнобильської катастрофи — катастрофи планетарного масштабу, збереження генофонду Українського народу є обов’язком держави.

Конституційний захист забезпечення екологічної безпеки повною мірою стосується і земельного законодавства. Це обумовлено тим, що земля є матеріальною основою для існування і функціонування багатьох інших природних компонентів, які за своїми властивостями формують біосферу, тобто сферу життя для людини та інших живих організмів. Таким чином, земля є незаперечною умовою, засобом, джерелом та місцем життєдіяльності людини, існування інших живих біологічно активних організмів та об’єктів неживої природи (надр

Екологічне право. Повний академічний курс/ За ред. В. І. Андрейце-ва. — К., 2001. — С. 32.

29

 

розділі

Глава 1

Стаття 6

 

 

 

тощо/- Саме тому у ст. 1 ЗК України («Земля — основне національне багатство) закладена основна правова норма щодо забезпечення принципу пріоритету вимог екологічної безпеки. У п. З цієї статті зазначено, що використання власності на землю не може завдавати шкоди правам і свободам громадян, інтересам суспільства, погіршити екологічну ситуацію і природні якості землі.

Визначаючи повноваження органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування в галузі земельних відносин, ЗК України (глави 2, 3) закріплює за цими органами повноваження щодо реалізації державної політики у галузі використання й охорони земель і організації та здійснення державного і самоврядного контролю за використанням та охороною земель. Земельним кодексом України (статті 91, 96) на власників земельних ділянок і землекористувачів покладений обов’язок додержуватися вимог законодавства про охорону довкілля, своєчасно надавати органам виконавчої влади та місцевого самоврядування дані про стан і використання земель та інших природних ресурсів у порядку, встановленому законом. Згідно зі ст. 111 ЗК України право на земельну ділянку може бути обмежене законом або договором шляхом встановлення умов додержання природоохоронних вимог або виконання визначених робіт. Передбачена також необхідність створення охоронних (ст. 112), санітарно-захисних зон (ст. 114), а також зон санітарної охорони (ст. 113) та особливого режиму використання земель (ст. 115). Використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам, є підставою для припинення права користування земельною ділянкою (статті 141, 143 ЗК України).

На забезпечення принципу пріоритету вимог екологічної безпеки у земельному законодавстві спрямовані норми розділу I ЗК України — «Охорона земель». За ст. 162 ЗК України самостійними напрямами охорони земель є їх захист від шкідливого антропогенного впливу, відтворення і підвищення  родючості  ґрунтів,   підвищення  продуктивності  земель

1 Екологічне право. Повний академічний курс / За ред. В. І. Андрейце-ва. — К., 2001. — С 196.

лісового фонду, забезпечення особливого режиму використання земель природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення.

Специфічною формою забезпечення цього принципу є призначення моніторингу земель, тобто застосування системи спостереження за станом земель з метою своєчасного виявлення змін, їх оцінки, відвернення та ліквідації наслідків негативних процесів (ст. 191). При цьому моніторинг земель є складовою частиною державної системи моніторингу довкілля.

Глава 2. ПОВНОВАЖЕННЯ ВЕРХОВНОЇ РАДИ УКРАЇНИ,

ВЕРХОВНОЇ РАДИ АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

ТА ОРГАНІВ МІСЦЕВОГО САМОВРЯДУВАННЯ

В ГАЛУЗІ ЗЕМЕЛЬНИХ ВІДНОСИН

Стаття 6. Повноваження Верховної Ради України в галузі земельних відносин.

До повноважень Верховної Ради України в галузі земельних відносин належить:

а) прийняття законів у галузі регулювання земельнихвідносин;

б) визначення засад державної політики в галузі використання та охорони земель;

в) затвердження загальнодержавних програм щодо використання та охорони земель;

г) встановлення і зміна меж районів і міст;

ґ) погодження питань, пов’язаних з вилученням (викупом) особливо цінних земель;

д) вирішення інших питань у галузі земельних відносинвідповідно до Конституції України.

Державна влада в Україні здійснюється шляхом її поділу на законодавчу, виконавчу і судову. Кожен вид влади реалізовується через певні органи або через систему органів державної влади. Пріоритетною гілкою державної влади є законодавча влада. її єдиним органом в Україні згідно зі ст. 75 Конституції України є парламент — Верховна Рада України.

 

 

 

ЗО

31

 

 

Глава 2

РОЗДІЛ І

До основних повноважень Верховної Ради України належить:

  • внесення змін до Конституції України у межах і порядку, визначених Конституцією України;
  • проведення всеукраїнського референдуму з питань, визначених ст. 73 Конституції України;
  • прийняття законів та інших актів (ст. 75 КонституціїУкраїни).

До повноважень Верховної Ради України у сфері земельних відносин належить прийняття законів у галузі регулювання земельних відносин. При прийнятті земельних законів Верховна Рада України зобов’язана керуватися конституційними нормами, що стосуються землі, зокрема:

  • земля та інші природні ресурси є об’єктами права власності Українського народу, від імені якого права власниказдійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування, визначені Конституцією; кожний громадянинмає право користуватися природними об’єктами права власності народу відповідно до закону; усі суб’єкти права власності рівні перед законом (ст. 13 Конституції України);
  • земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону (ст. 14 Конституції України).

Основним законодавчим актом у галузі земельних відносин є Земельний кодекс України, перша редакція якого була прийнята Верховною Радою України 13 березня 1992 p.1, a друга, що є нині чинною, — 25 жовтня 2001 р2. Із земельних законів можна назвати: «Про оренду землі» від 6 жовтня 1998 р.3 ; «Про плату за землю» в редакції Закону України від 19 вересня 1996 р.4 Окремі норми права, що стосуються землі, містяться і в інших законах, наприклад: «Про основи міс-

____________________________________          Стаття 6

тобудування» від 16 листопада 1992 р.1 ; «Про місцеве самоврядування в Україні» від 21 травня 1997 р.2 ; «Про сільськогосподарську кооперацію» від 17 липня 1997 р.3

До повноважень Верховної Ради України, визначених ст. 92 Конституції України, належить визначення засад державної політики в галузі використання та охорони земель, зокрема, визначення принципів земельного законодавства, встановлення правового режиму власності на землю, функцій і повноважень органів виконавчої влади і місцевого самоврядування в галузі земельних відносин; прав та обов’язків власників землі і землекористувачів, права на землю іноземних громадян і юридичних осіб, правового режиму земель сільськогосподарського та інших видів цільового призначення; набуття і реалізація права на землю, земельного податку, гарантій права на землю та охорони земель, управління в галузі використання і охорони земель, відповідальності за порушення земельного законодавства тощо.

Основні засади державної політики Верховної Ради України втілюються шляхом затвердження загальнодержавних програм щодо використання та охорони земель. До програмних актів у галузі земельних відносин можна віднести Постанову Верховної Ради України «Про земельну реформу від 18 грудня 1990 р. з наступними змінами і доповненнями, якою земельна реформа була проголошена складовою частиною економічної реформи, здійснюваної в Україні у зв’язку з переходом економіки держави до ринкових відносин4. Завданням земельної реформи було визначено перерозподіл земель з одночасною передачею їх у приватну та колективну власність. Цією Постановою всі землі України з 15 березня 1991 р. оголошені об’єктами земельної реформи. її здійснення було покладено на місцеві ради і Кабінет Міністрів України. До програмних актів належить також; Постанова Верховної Ради України «Про прискорення земельної реформи та приватизацію зем-

 

 

 

1 ВВР. — 1992. — № 25. — Ст. 354.

2 Урядовий кур’єр. — 2001. — № 211—212. — 15 лист.

3 ВВР. — 1998. — № 46—47. — Ст. 280.

4 ВВР. — 1996. — № 45. — Ст. 238.

 

1ВВР.— 1992.— №52.— Ст. 683
2ВВР.— 1997.— №24.— Ст. 170
3ВВР.— 1997.— №39.— Ст. 261
4ВВР.— 1991.— №10.— Ст. 100

 

 

 

32

3 02-66

33

 

 

Глава 2

РОЗДІЛ І

лі» від 13 березня 1992 р.1 Програмні положення земельної реформи були визначені «Основами національної економічної політики України», схваленими Постановою Верховної Ради України від 24 березня 1992 p., а також «Основними напрямами державної політики України у галузі охорони довкілля, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки», затвердженими Постановою Верховної Ради України від 5 березня 1998 р.

До повноважень Верховної Ради України належить вирішення окремих індивідуально визначених питань (зокрема, встановлення і зміни меж районів і міст), постанови з яких Верховна Рада України приймає за пропозиціями Верховної Ради АР Крим та обласних рад.

Віднесення до повноважень Верховної Ради України погодження питань, пов’язаних з вилученням (викупом) особливо цінних земель, обумовлене необхідністю здійснення законодавчим органом влади парламентського контролю за діяльністю органів виконавчої влади з питань використання особливо цінних земель та особливої їх охорони в межах, визначених ст. 85 (пункти 13, 33) Конституції України.

Згідно зі ст. 85 Конституції України Верховна Рада України може здійснювати й інші повноваження, які відповідно до Конституції України віднесені до її відання. Це правило стосується і повноважень щодо вирішення інших питань у галузі земельних відносин.

Стаття 7. Повноваження Верховної Ради Автономної Республіки Крим у галузі земельних відносин

До повноважень Верховної Ради Автономної Республіки Крим у галузі земельних відносин на території республіки належить:

а) розпорядження землями, що знаходяться у спільнійвласності територіальних громад;

б) забезпечення реалізації державної політики в галузівикористання та охорони земель;

Стаття 7

в)  погодження  загальнодержавних  програм використання та охорони земель, участь у їх реалізації в межах території Автономної Республіки Крим;

г)  затвердження та участь у реалізації республіканських програм використання земель, підвищення родючостіґрунтів, охорони земель;

ґ) підготовка висновків щодо вилучення (викупу) та надання земельних ділянок із земель державної власності, що проводяться органами виконавчої влади;

д)  координація діяльності районних і міських (міст республіканського значення) рад у галузі земельних відносин;

є) координація діяльності місцевих органів земельних

ресурсів;

є) координація здійснення контролю за використанням

та охороною земель;

ж) внесення до Верховної Ради України пропозицій щодо встановлення та зміни меж районів, міст;

з) встановлення і зміна меж сіл, селищ;

и) вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону.

Конституція України не встановлює республіканської форми власності на землю Автономної Республіки Крим (АР Крим). Це означає, що державні землі АР Крим не є об’єктом права власності АР Крим, вони є невід’ємною складовою частиною земель України. Згідно зі ст. 138 Конституції України до відання АР Крим належить розроблення, затвердження та реалізація програм АР Крим з питань раціонального природокористування, охорони довкілля — відповідно до загальнодержавних програм.

Повноваження АР Крим у галузі земельних відносин визначаються цим Кодексом і Конституцією АР Крим, прийнятою Верховною Радою АР Крим 21 жовтня 1998 р. і затвердженою Законом України від 23 грудня 1998 р.1 Оскільки згідно зі ст. 135 Конституції України нормативно-правові акти Верховної Ради АР Крим та рішення Ради міністрів АР Крим не можуть суперечити Конституції і законам України, то слід виходити з того, що повноваження Верховної Ради АР

 

 

 

1 ВВР. — 1992. — № 25. — Ст. 355. 34

1 ВВР. — 1999. — № 5—6. — Ст. 43.

3-02-66

35

 

 

Глава 2

РОЗДІЛ І

Крим у галузі земельних відносин здійснюються в межах повноважень, установлених цією статтею ЗК України. Такий принцип відтворений і в ст. 28 Конституції АР Крим.

Суб’єктами права власності на землі в АР Крим є: громадяни та недержавні юридичні особи — на землі, що належать до приватної власності; територіальні громади сіл, селищ, міст — на землі, що належать до комунальної власності; держава Україна — на землі, що належать до державної власності.

Як і в інших регіонах, з метою спільної діяльності або для задоволення спільних виробничих чи соціальних потреб можуть створюватися спільні землі територіальних громад.

Розпорядження такими спільними землями територіальних громад відповідно до цієї статті Кодексу належить до повноважень Верховної Ради АР Крим. Спільними можуть бути землі комунальної власності, що належать до земель сільськогосподарського, природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного, істор и ко-культурного та іншого призначення, а також природно-заповідного, лісового і водного фондів, згідно з законами, що визначають порядок та умови використання таких земель.

Верховна Рада АР Крим вживає законодавчих заходів щодо забезпечення реалізації державної політики у сфері використання та охорони земель, яка здійснюється Верховною Радою України і поширюється на всі землі України, в тому числі і на землі на території АР Крим, і яка відтворена в ЗК України, в інших законах про землю.

З метою забезпечення інтересів населення АР Крим загальнодержавні програми використання та охорони земель приймаються Верховною Радою України за погодженням з Верховною Радою АР Крим, узгоджується також участь у їх реалізації в межах території АР Крим. При цьому Верховна Рада АР Крим затверджує республіканські програми використання та охорони земель, підвищення родючості ґрунтів та бере участь у їх реалізації.

До повноважень Верховної Ради АР Крим належить підготовка висновків щодо вилучення (викупу) та надання земельних ділянок із земель державної власності, що проводяться

36

__________________________________________ Стаття 8

органами виконавчої влади, зокрема Кабінетом Міністрів України, Радою міністрів АР Крим, місцевими державними адміністраціями. При цьому питання про вилучення (викуп) особливо цінних земель погоджується також з Верховною Радою України.

Координація Верховною Радою АР Крим діяльності районних і міських рад (міст республіканського значення), місцевих органів земельних ресурсів, контролю за використанням та охороною земель спрямована на реалізацію загальнодержавної політики у сфері земельних відносин і захист земельних прав громадян, юридичних осіб, територіальних громад і держави Україна в цілому. У повноваженнях Верховної Ради АР Крим з питань внесення до Верховної Ради України пропозицій щодо встановлення та зміни меж районів і міст, а також у положенні про самостійне прийняття рішень щодо встановлення і зміни меж сіл і селищ простежується єдина для всієї України концепція вирішення питань територіального устрою районів і населених пунктів і розподіл між ними земельних територій.

Свої повноваження у сфері земельних відносин Верховна Рада АР Крим здійснює на території Республіки у порядку, визначеному цією та іншими статтями ЗК України, а також Конституцією Автономної Республіки Крим.

Стаття 8. Повноваження обласних рад у галузі земельних відносин

До повноважень обласних рад у галузі земельних відносин на території області належить:

а) розпорядження землями, що знаходяться у спільнійвласності територіальних громад;

б) підготовка висновків щодо вилучення (викупу) та надання земельних ділянок із земель державної власності,що проводяться органами виконавчої влади;

в) забезпечення реалізації державної політики в галузівикористання та охорони земель;

г) погодження загальнодержавних програм використання та охорони земель, участь у їх реалізації на відповіднійтериторії;

37

 

 

Глава 2

РОЗДІЛ І

ґ) затвердіння та участь у реалізації регіональних програм використання земель, підвищення родючості грунтів, охорони земель;

д) координація діяльності місцевих органів земельних ресурсів;

є) організація землеустрою;

є) внесення до Верховної Ради України пропозицій щодо встановлення та зміни меж районів, міст;

ж)  встановлення та зміна меж сіл, селищ;

з)  вирішеная земельних спорів;

и) вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону.

Згідно зі статтями 2 і 5 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» від 21 травня 1997 р.1 обласні та районні ради є органами місцевого самоврядування, які представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст, у тому числі в галузі земельних відносин.

Порівняння цієї статті з попередньою статтею ЗК України свідчить, що до повноважень обласних рад у галузі земельних відносин на території області належить вирішення більшості питань, що входять до повноважень Верховної Ради АР Крим на території Республіки, за незначними винятками.

Не повторюючи зміст повноважень обласних рад, аналогічних повноваженням Верховної Ради АР Крим, слід зауважити, що ЗК України (ст. 80) не відносить обласні і районні ради до суб’єктів права комунальної власності на землю. Такими суб’єктами є територіальні громади сіл, селищ, міст. Наділяючи обласну раду повноваженнями щодо розпорядження землями, що перебувають у спільній власності територіальних громад, Кодекс уповноважує Гї представляти спільні земельні інтереси територіальних громад.

Повноваження щодо реалізації державної політики в галузі використання та охорони земель та щодо підготовки висновків про вилучення (викуп) та надання земельних ділянок із земель державної власності, що проводяться органами виконавчої влади, можна розглядати як повноваження, делего-

1 ВВР. — 1997. — № 24. — Ст. 170. 38

__________________________ Стаття 8

вані обласній раді цим Кодексом та Законом «Про місцеве самоврядування в Україні».

Разом з тим, до повноважень обласних рад не віднесені такі повноваження, що належать Верховній Раді АР Крим: координація діяльності районних і міських рад у галузі земельних відносин та координація здійснення контролю за використанням та охороною земельних ресурсів. Розширення координаційних функцій Верховної Ради АР Крим встановлюється статтями 18 (п. 16) і 26 (п. 31) Конституції АР Крим та обумовлюється необхідністю посилення ролі Верховної Ради АР Крим у реалізації загальнодержавної політики в галузі земельних відносин на території Автономії, територіальний устрій якої має певні особливості.

У свою чергу, обласна рада наділена такими повноваження, які не передбачені для Верховної Ради АР Крим: організація землеустрою і вирішення земельних спорів. Землеустрій в Україні здійснюється державними та іншими землевпорядними організаціями за рахунок коштів Держбюджету України, місцевих бюджетів, а також коштів громадян. До повноважень обласної ради у справі організації землеустрою належить:

— визначення територій для містобудівних потреб;

—  затвердження  регіональних  містобудівних  програм  ірозпорядження з метою їх реалізації землями, що перебувають у спільній власності територіальних громад;

  • встановлення та зміна меж сіл і селищ;
  • внесення до Верховної Ради України пропозицій щодовстановлення меж районів і міст;
  • розподіл між районами і містами коштів з Держбюджету України і виділення для них коштів з обласного бюджетудля фінансування землевпорядних робіт.

Важливого значення після прийняття нового ЗК України набуває виділення обласними радами районним і міським радам коштів на проведення у процесі приватизації землевпорядних робіт щодо передачі у приватну власність громадян земельних ділянок у межах належних їм земельних часток (паїв) та видачі державних актів на право приватної власності на землю.

39

 

РОЗДІЛ І

Глава 2

Стаття 9

 

 

 

Повноваження обласної ради у питаннях вирішення земельних спорів здійснюються в порядку, передбаченому ст. 158 ЗК України. Обласні ради як органи місцевого самоврядування вирішують земельні спори у межах населених пунктів щодо меж земельних ділянок, що перебувають у власності і користуванні громадян, та додержання громадянами правил добросусідства, а також спори щодо визначення меж районів у містах. Земельні спори розглядаються обласною радою як органом місцевого самоврядування на підставі заяви однієї зі сторін у місячний термін з дня подання заяви (ст. 159 ЗК України).

Встановлення ЗК України позасудового порядку розгляду окремих земельних спорів не позбавляє громадян права на звернення з позовом для вирішення спору безпосередньо до суду.

Стаття 9. Повноваження Київської і Севастопольської міських рад у галузі земельних відносин

До повноважень Київської і Севастопольської міських рад у галузі земельних відносин на їх території належить:

а)  розпорядження землями територіальної громади міста;

б)  передача земельних ділянок комунальної власності увласність громадян та юридичних осіб відповідно до цьогоКодексу;

в)  надання земельних ділянок у користування із земелькомунальної власності відповідно до цього Кодексу;

г)  вилучення земельних ділянок із земель комунальноївласності в порядку, передбаченому цим Кодексом;

ґ) викуп земельних ділянок для суспільних потреб міста;

д)  припинення права користування земельними ділянками у випадках, передбачених цим Кодексом;

є) прийняття рішення щодо звільнення самовільно зайнятих земельних ділянок;

є) підготовка висновків щодо вилучення (викупу) та надання земельних ділянок із земель державної власності, що проводяться органами виконавчої влади;

40

ж)  встановлення та зміна меж сіл, селищ, районів у містах;

з)  організація землеустрою;

и) координація діяльності місцевих органів земельних ресурсів;

і) здійснення контролю за використанням і охороною земель комунальної власності, додержанням земельного та екологічного законодавства;

ї) обмеження, тимчасова заборона (зупинення) чи припинення використання земельної ділянки громадянами та юридичними особами в разі порушення ними вимог земельного законодавства;

й) інформування населення щодо надання, вилучення (викупу) земельних ділянок;

к) внесення у встановленому порядку пропозицій до Верховної Ради України щодо встановлення та зміни меж міст;

л) вирішення земельних спорів;

м) вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону.

Місто Київ — столиця, політичний, адміністративний, культурний, історичний, науково-освітній і духовний центр України. Є місцем розташування резиденції глави держави — Президента України, Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, Конституційного Суду України, Верховного Суду України, центральних органів виконавчої влади, Національної академії наук України, дипломатичних представництв іноземних держав і міжнародних організацій в Україні, Київської міської та обласної рад і Київської міської та обласної державних адміністрацій, відповідних органів виконавче”! влади та місцевого самоврядування.

Земельна територія Києва становить 836 кв. км. За своїм Цільовим призначенням землі Києва належать майже до всіх категорій, за винятком хіба що земель морського транспорту. На території Києва є земельні ділянки, які належать до приватної, комунальної і державної власності. Найбільшу територію займають землі міської житлової забудови, промисловості, транспорту, зв’язку, оборони, що належать до всіх форм   власності.   Є   в   Києві  й   землі  сільськогосподарсько-

41

 

РОЗДІЛ І

Глава 2

Стаття 9

 

 

 

го призначення. За цим Кодексом у Києві будуть набувати у власність земельні ділянки для розміщення будівель і споруд дипломатичних представництв та інших, прирівняних до них міжнародних організацій відповідно до міжнародних договорів.

Сучасний правовий статус Києва визначається Конституцією України, Законами «Про місцеве самоврядування в Україні», «Про основи містобудування» від 16 листопада 1992 р.1, а також «Про столицю України — місто-герой Київ» від 15 січня 1999 р.2

Місто-герой Севастополь — це стратегічне місто, на території якого розташовані військово-морський порт, база для військово-морського флоту Міністерства оборони України. У Севастополі за міждержавним договором розташований військово-морський флот Російської Федерації. Місто Севастополь — це морські ворота України. Саме тому розташоване на Кримському півострові місто Севастополь не входить до складу Кримської автономії і поряд з містом Києвом посідає самостійне місце в системі адміністративно-територіального поділу України з особливим статусом, у тому числі в галузі земельних правовідносин, є містом республіканського значення. На відміну від Києва, закон України про місто Севастополь до цього часу не прийнятий. Правовий статус цього міста визначається Конституцією України, законами «Про міс-j цеве самоврядування», «Про основи містобудування» та ін.

Повноваження Київської і Севастопольської міських рад у галузі земельних відносин регулюються цією спеціальною статтею ЗК України.

Стосовно земельних відносин населення міст Києва і Севастополя розглядається як територіальні громади, які є органами самоврядування і від імені яких виступають міські ради. У цих містах з районним поділом існують районні ради, які визначаються органами місцевого самоврядування. Суб’єкта-ми права комунальної власності на землю виступають міські ради, а районні ради у цих містах мають особливий статус у земельних відносинах.

1    ВВР. — 1992. — № 52. — Ст. 683.

2    ВВР. — 1999. — № 11. — Ст. 79.

Перелік повноважень Київської і Севастопольської міських рад у сфері земельних відносин свідчить, що вони наділені повноваженнями органів територіальних громад щодо земель комунальної власності, зокрема розпорядження ними, передачі їх у власність громадян і юридичних осіб, надання у користування, вилучення і викупу для суспільних потреб міста, припинення права користування і прийняття рішення щодо звільнення самовільно зайнятих земельних ділянок.

У разі, якщо особа, що самовільно зайняла земельну ділянку, не виконає рішення міської ради щодо її звільнення, то питання про повернення такої ділянки відповідно до ст. 212 (п. 3) ЗК України вирішується судом.

Як органи самоврядування, які виступають суб’єктом права власності на землю, міські ради цих міст наділені повноваженнями самостійно вирішувати питання про встановлення меж сіл, селищ і районів у цих містах, а також вносити в установленому порядку пропозиції до Верховної Ради України щодо встановлення та зони меж цих міст з іншими населеними пунктами.

На розгляд Верховної Ради України винесені пропозиції щодо приєднання до складу міста Києва міст Вищгород і Вишневе.

Третя група повноважень Київської і Севастопольської міських рад стосується земель інших форм власності. До таких повноважень належить підготовка висновків щодо вилучення (викупу) та надання земельних ділянок із земель державної власності, що здійснюється органами виконавчої влади; організація землеустрою і координація діяльності місцевих органів земельних ресурсів; інформування населення щодо надання, вилучення (викупу) земельних ділянок.

Четверта група повноважень Київської і Севастопольської міських рад визначена не лише ЗК України, а й законами України «Про місцеве самоврядування», «Про охорону навколишнього природного середовища» від 25 червня 1991 р.1, «Про основи містобудування». До таких повноважень належать: здійснення контролю за використанням і охороною земель комунальної власності, додержанням земельного та еко-

ВВР. — 1991. — № 41. — Ст. 546.

 

 

 

42

43

 

РОЗДІЛ І

Глава 2

Стаття 10

 

 

 

логічного законодавства; обмеження, тимчасова заборона (зупинення) чи припинення використання земельних ділянок громадянами та юридичними особами в разі порушення ними земельного та екологічного законодавства; реєстрація суб’єктів права власності на землю, права користування земельною ділянкою, договорів на оренду землі, видача документів про право власності і право користування землею; погодження проектів землеустрою; здійснення контролю за використанням проектів і схем землеустрою, проектів внутрішньогосподарського землеустрою, справляння плати за землю, вирішення земельних спорів, а також інших питань у галузі земельних відносин відповідно до названих та інших законів.

Стаття 10. Повноваження районних рад у галузі земельних відносин

До повноважень районних рад у галузі земельних відносин на території району належить:

а) розпорядження землями на праві спільної власностівідповідних територіальних громад;

б) підготовка висновків щодо вилучення (викупу) та надання земельних ділянок із земель державної власності,що проводяться органами виконавчої влади;

в) координація діяльності місцевих органів земельнихресурсів;

г) забезпечення реалізації державної політики в галузіохорони та використання земель;

ґ) організація землеустрою та затвердження землевпорядних проектів;

д) внесення до Верховної Ради Автономної РеспублікиКрим, обласних рад пропозицій щодо встановлення і змінимеж районів, міст, селищ, сіл;

є) вирішення земельних спорів;

є) вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону.

Районна рада є органом місцевого самоврядування, що представляє спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ і міст, розташованих у межах території району. Представницькі функції і повноваження районної ради у сфері со-

44

ціально-економічного і культурного розвитку визначені статтями 43 і 44 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні». До їх повноважень належать: вирішення питань щодо управління об’єктами спільної власності територіальних громад сіл, селищ і міст; регулювання земельних відносин; надання дозволу на спеціальне використання природних ресурсів районного значення, скасування такого дозволу. Вирішення зазначених та інших питань неодмінно пов’язане з необхідністю вирішення земельних питань, що стосуються даних об’єктів.

Хоча районна рада не визнана суб’єктом права комунальної власності на землю, до її повноважень відповідно до цієї статті ЗК України належить розпорядження землями, що перебувають у спільній власності відповідних територіальних громад. До спільної власності належать, зокрема, земельні ділянки, на яких побудовані спільні об’єкти комунальної власності територіальних громад відповідного району, наприклад, спільні хлібозаводи, птахофабрики, комбікормові заводи, науково-дослідницькі станції, інші комунальні підприємства та організації, а також спільні землі запасу.

У разі, якщо районна рада в межах наданої їй компетенції вирішує питання щодо приватизації підприємств, що перебувають у спільній власності територіальних громад відповідного району, то вона одночасно має вирішити питання і щодо приватизації земельних ділянок комунальної власності, на яких розташовані об’єкти, що приватизуються. У такому самому порядку вирішуються питання щодо продажу земельних ділянок разом з продажем спільних об’єктів комунальної власності, а також у разі надання земельних ділянок комунальної власності для будівництва спільних об’єктів для територіальних громад у межах району, наприклад, районної лікарні, районного будинку культури, адміністративного будинку для розміщення районної ради та її органів, об’єктів комунально-побутового обслуговування тощо.

Кабінет Міністрів України (ст. 13 ЗК України), Рада міністрів АР Крим (ст. 16), місцеві адміністрації, Київська і Севастопольська міські ради (ст. 9), а також сільські, селищні, міські ради (ст. 12) мають право вилучення і викупу земель-

45

 

 

Глава 2

РОЗДІЛ І

них ділянок із земель комунальної власності. Органи виконавчої влади — Кабінет Міністрів України (ст. 13), Рада міністрів АР Крим (ст. 16), місцеві державні адміністрації, що наділені повноваженнями розпоряджатися землями державної власності у межах, установлених для них цим Кодексом, мають право надавати земельні ділянки у постійне користування державним підприємствам та організаціям або у тимчасове, у тому числі на умовах оренди, громадянам, юридичним особам, а також іноземним громадянам, юридичним особам та іноземним державам у порядку, встановленому цим Кодексом. При вирішенні цих питань до повноважень районної ради входить підготовка висновків щодо вилучення земельних ділянок із земель комунальної власності та викупу їх із земель комунальної і приватної власності, а також щодо надання земельних ділянок із земель державної власності, що проводяться органами виконавчої влади.

Для здійснення землеустрою та землевпорядних робіт на землях комунальної власності, а також у межах населених пунктів, насамперед у містах, місцевими радами утворюються місцеві органи земельних ресурсів. Прикінцевими положеннями ЗК України (п. 4 «д») Кабінету Міністрів України доручено у шестимісячний строк в установленому порядку вирішити питання про введення посад інженерів-землевпо-рядників у штати сільських, селищних рад та організацію державних відділів (управлінь) земельних ресурсів у міських радах. На сьогоднішній день державні відділи (управління) земельних ресурсів, що входять до системи Держкомзему України, створені в усіх районах. У зв’язку зі створенням системи органів земельних ресурсів у містах та введенням посад інженерів-землевпорядників у селах і селищах районні ради наділені повноваженнями координації діяльності місцевих органів земельних ресурсів (міст районного підпорядкування, сіл і селищ).

Повноваження районної ради щодо забезпечення реалізації державної політики в галузі охорони та використання земель визначені як цією статтею ЗК України, так і нормами законів України «Про місцеве самоврядування в Україні» та «Про основи  містобудування.  Районні  ради,  які  безпосередньо

46

Стаття 10

відображають спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ і міст районного підпорядкування, беруть участь у підготовці пропозицій до регіональних і загальнодержавних програм використання та охорони земель, у розробці, затвердженні відповідних районних програм та в їх фінансуванні за рахунок коштів районних бюджетів.

Значну роль у реалізації державної політики в галузі охорони та використання земель у межах території району мають відіграти закони про землеустрій, про державний земельний кадастр, про оцінку та охорону земель, про розмежування земель права державної та комунальної власності, про державний земельний (іпотечний) банк, про ринок землі, про визначення правових засад вилучення земель приватної власності, прийняття яких передбачене Прикінцевими положеннями ЗК України (п. 4 «в»). З їх прийняттям буде створений надійний правовий механізм реалізації норм ЗК України, правові гарантії права власності на землю і захисту земельних прав землевласників і землекористувачів.

Повноваження районної ради щодо організації землеустрою та затвердження землевпорядних проектів спрямованіна правове забезпечення раціональної організації території району і територіальних громад, суб’єктів господарювання, що здійснюються під впливом суспільно-виробничих відносин і розвитку продуктивних сил, встановлення (відновлення) на місцевості меж адміністративно-територіальних утворень, землеволодінь і землекористувань у межах району, складання схем землеустрою, проектів упорядкування існуючих землеволодінь і землекористувань та створення нових, підготовка документів, що посвідчують право власності або право користування земельною ділянкою, здійснення інших заходів, передбачених статтями 183, 184 ЗК України. До повноважень районної ради належить затвердження землевпорядних проектів і проектів відведення земельних ділянок із земель спільної власності територіальних громад.

У порядку розмежування повноважень у галузі земельних відносин районна рада уповноважена вносити до Верховної Ради АР Крим і до обласних рад пропозиції щодо встановлення і зміни меж районів, міст і селищ.

47

 

 

Глава 2

РОЗДІЛ І

Районна рада може вирішувати земельні спори з питань розпорядження землями на праві спільної власності відповідних територіальних громад, а також здійснення організації землеустрою та затвердження землевпорядних проектів. Передбачений ЗК України позасудовий розгляд районними радами земельних спорів не позбавляє громадян права на звернення з позовом про розгляд земельного спору безпосередньо до суду.

Стаття 11. Повноваження районних у містах рад у галузі земельних відносин

Повноваження районних у містах рад у галузі земельних відносин визначаються міськими радами.

Районні у містах ради Земельним кодексом України не віднесені до суб’єктів права власності на комунальні землі, а тому ЗК України окремо не встановлює для них повноваження у галузі земельних відносин. Згідно зі ст. 41 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» питання організації управління районами в містах належить до компетенції міських рад. Районні у містах ради (у разі їх створення) здійснюють управління нерухомим майном та іншими об’єктами, що належать до комунальної власності територіальних громад районів у містах, формують, затверджують, виконують відповідні бюджети та контролюють їх виконання. Управління нерухомістю так чи інакше пов’язане з необхідністю управління земельними ділянками, на яких побудовані об’єкти нерухомості. У великих містах є гостра потреба делегувати районним радам частину своїх повноважень у вирішенні земельних питань, а можливо й у розпорядженні землями. Районні у містах ради займаються питаннями землеустрою. Про це свідчить те, що згідно зі ст. 9 ЗК України до повноважень Київської і Севастопольської міських рад входить координація діяльності місцевих органів земельних ресурсів. Районним радам можуть бути делеговані повноваження щодо справляння плати за землю.

Обсяг і межі повноважень районних у містах рад та їх виконання, у тому числі у галузі земельних відносин, визначаю-

48

Статті 11, 12

ться відповідними міськими радами за узгодженням із районними у містах радами з урахуванням загальних інтересів та колективних потреб територіальних громад районів у містах. Визначений міськими радами обсяг повноважень районних у місті рад та їх виконавчих органів не може змінюватися міською радою без згоди відповідної районної у місті ради протягом терміну дії даного її складу.

Стаття 12. Повноваження сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин

До повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить:

а) розпорядження землями територіальних громад;

б) передача земельних ділянок комунальної власності увласність громадян та юридичних осіб відповідно до цього

Кодексу;

в) надання земельних ділянок у користування із земелькомунальної власності відповідно до цього Кодексу;

г) вилучення земельних ділянок із земель комунальноївласності відповідно до цього Кодексу;

ґ) викуп земельних ділянок для суспільних потреб відповідних територіальних громад сіл, селищ, міст;

д) організація землеустрою;

є) координація діяльності місцевих органів земельних

ресурсів;

є) здійснення контролю за використанням та охороною земель комунальної власності, додержанням земельного та екологічного законодавства;

ж) обмеження, тимчасова заборона (зупинення) використання земель громадянами і юридичними особами у разіпорушення ними вимог земельного законодавства;

з)  підготовка висновків щодо вилучення (викупу) та надання земельних ділянок відповідно до цього Кодексу;

и) встановлення та зміна меж районів у містах з районним поділом;

і) інформування населення щодо вилучення (викупу), надання земельних ділянок;

49

ї) внесення пропозицій до районної ради щодо встановлення і зміни меж сіл, селищ, міст;

402-66

 

РОЗДІЛ І

Глава 2

Стаття 12

 

 

 

й) вирішення земельних спорів;

к) вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону.

За Конституцією України (ст. 140) до територіальної громади належать жителі села чи добровільного об’єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища та міста. Місцеве самоврядування є правом територіальної громади самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції та законів України. Обсяг повноважень місцевого самоврядування визначається законами України «Про місцеве самоврядування в Україні», «Про основи містобудування», Земельним кодексом України та іншими законами. Місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою в порядку, встановленому законом, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські ради (надалі — сільські ради) та їх виконавчі органи. Конституцією України (ст. 142) визначається, що матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об’єкт їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад. Територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що перебуває у комунальній власності (ст. 143 Конституції України). Статтею 83 ЗК України встановлено, що землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю. У комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земель приватної та державної власності, а також земельні ділянки за їх межами, на яких розташовані об’єкти комунальної власності. Повне розмежування земель комунальної і державної власності буде здійснене відповідно до Закону про розмежування земель права державної та комунальної власності, прийняття якого передбачене Прикінцевими положеннями ЗК України.

Обсяг повноважень сільських  рад  щодо  розпорядження землями територіальних громад, передачі земельних ділянок

50

у власність громадян та юридичних осіб, а також надання у користування відповідає правомочностям суб’єкта права власності на землю. Вони мають право волрдіти, користуватися і розпоряджатися землями комунальної власності у повному обсязі, встановленому для суб’єктів права власності цим Кодексом, Цивільним кодексом України, законами «Про місцеве самоврядування в Україні», «Про основи містобудування» тощо.

Як землевласник рада може передавати земельні ділянки із земель комунальної власності у власність громадян і юридичних осіб безоплатно (в разі приватизації майнових об’єктів комунальної власності і землі), а також за плату в усіх інших випадках із покладанням на нових власників обов’язків використовувати земельні ділянки за цільовим призначенням. Якщо продаж земельних ділянок, що перебувають у державній власності, здійснюють органи виконавчої влади, то земельних ділянок комунальної власності — органи місцевого самоврядування в межах їх повноважень. Підставою для укладення договору купівлі-продажу земельної ділянки є рішення сільської ради. При цьому договір купівлі-продажу підлягає нотаріальному посвідченню, а документ про оплату є підставою для видачі державного акта на право власності на земельну ділянку та її державної реєстрації.

Для підприємств та інших юридичних осіб, заснованих на комунальній власності, земельні ділянки надаються місцевими радами у постійне користування, в тому числі на умовах оренди. Передача в оренду» тобто у тимчасове користування земельних ділянок, що перебувають у комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу місцевого самоврядування шляхом укладення договору оренди земельної ділянки.

Відповідно до повноважень, визначених коментованою статтею ЗК України, сільські ради мають право викупу земельних ділянок, які перебувають у власності громадян та юридичних осіб для суспільних потреб, передбачених ст. 146 Кодексу. Власник земельної ділянки не пізніше, ніж за один рік до майбутнього викупу має бути письмово попереджений сільсь-

402-«                                                                                                                                      51

 

 

Глава

РОЗДІЛ І

кою радою, яка приймала рішення про її викуп. Викуп здійс- нюється за згодою її власника.

За рішенням сільських рад можуть бути вилучені для суспільних та всіх інших потреб земельні ділянки комунальної власності, надані цією радою у постійне користування. Порядок їх вилучення передбачений ст. 149 Кодексу. Земельні ділянки особливо цінних земель, що перебувають у комунальній власності, можуть вилучатися (викуповуватися) для будівництва об’єктів загальнодержавного значення і соціально-культурного призначення (ст. 150 ЗК України). Вилучення (викуп) зазначеної земельної ділянки здійснюється сільською радою за погодженням з Верховною Радою України.

Крім того, до повноважень сільської ради належить підготовка висновків щодо вилучення земель державної власності і викупу земель приватної власності для суспільних потреб держави.

Повноваження сільської ради в галузі організації землеустрою, координації діяльності місцевих органів земельних ресурсів, здійснення контролю за використанням та охороною земель комунальної власності мають здійснюватися відповідно до законів про землеустрій, про земельний кадастр, про охорону земель, прийняття яких передбачене Прикінцевими положеннями ЗК України. До прийняття цих законів сільська рада здійснює свої повноваження відповідно до розділу I — «Охорона земель» та розділу II — «Управління в галузі використання і охорони земель» ЗК України.

Сільська рада як орган місцевого самоврядування без рішення суду не має права втручатись у здійснення власником повноважень щодо володіння, користування і розпорядження належною йому земельною ділянкою або встановлювати непередбачені законодавчими актами додаткові обов’язки чи обмеження. Вона наділена повноваженнями щодо обмеження, тимчасової заборони (зупинення) використання земель громадянами і юридичними особами лише в разі порушення ними вимог земельного законодавства (статті 143—145, 189 ЗК України). Сільська рада уповноважена інформувати населення з питань вилучення (викупу) та надання земельних ділянок. Ці повноваження зумовлені принципами демокра-

52

Стаття 12

тичного управління справами територіальної громади, забезпечення прозорості щодо розпорядження землею як об’єктом комунальної власності.

Винесення пропозиції до районної ради щодо встановлення і зміни меж сіл, селищ, міст — одне із важливих повноважень сільської, селищної, міської ради, що має забезпечити захист інтересів населення з питань адміністративно-територіального устрою. До повноважень міської ради входить установлення та зміна меж районів у містах з районним поділом, як і питання організації управління районами в містах. Порядок вирішення цих питань міськими радами встановлений ст. 41 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні».

Повноваження сільської, селищної, міської рад у питаннях вирішення земельних спорів спрямовані на забезпечення законності принципів місцевого самоврядування. ЗК України не визначає перелік питань, спори з яких вирішуються місцевими радами. З урахуванням характеристики всіх повноважень органів місцевого самоврядування можна стверджувати, що вони вправі вирішувати спори між громадянами, юридичними особами, в тому числі між власниками землі і землекористувачами, іншими особами, що проживають у населеному пункті, з питань земельних відносин, з яких органи місцевого самоврядування уповноважені приймати рішення щодо встановлення, зміни і припинення земельних правовідносин, у тому числі спорів, що виникають у процесі застосування сервітуту, з реалізації обов’язків землевласників і землекористувачів дотримуватися правил добросусідства, а також з питань землевпорядкування, межових спорів тощо. Розгляд земельних спорів органами місцевого самоврядування — це право громадян і юридичних осіб. Незважаючи на встановлення позасудового порядку розгляду земельних спорів, відповідно до ст. 8 Конституції України громадяни мають право на подання позову щодо розв’язання земельного спору безпосередньо до суду.

ЗК України передбачає право сільських, селищних і міських рад вирішувати й інші питання у галузі земельних відносин відповідно до закону.

53

 

 

Глава 2

РОЗДІЛ І

Земельний кодекс України не визначає виключної компетенції сільських, селищних, міських рад — які питання розглядаються виключно на їх пленарних засіданнях, а які вирішуються виконавчими органами рад.

Питання  компетенції органів  місцевого самоврядування врегульовані Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні». Згідно зі ст. 26 цього Закону найбільш важливі питання розглядаються на пленарних засіданнях рад, зокрема: затвердження програм соціально-економічного та культурного розвитку адміністративно-територіальних одиниць, цільових програм з інших питань місцевого самоврядування. Питання використання та охорони земель можуть бути окремими розділами зазначених програм або окремими цільовими програмами і вирішуватися на пленарних засіданнях рад. На пленарних засіданнях рад повинні вирішуватися питання про прийняття рішень щодо відсудження відповідно до закону комунального майна, у тому числі земельних ділянок,  на яких розташовані об’єкти нерухомості, затвердження місцевих програм приватизації, а також переліку земельних діля-  нок, які не підлягають приватизації, затвердження в установленому порядку місцевих містобудівних програм, генеральних планів забудови відповідних населених пунктів, іншої містобудівної документації,  до якої  входять  проекти  землевпорядкування, і прийняття рішень із питань адміністративно-територіального поділу в межах і порядку, визначених законом.

Повноваження у сфері регулювання земельних відносин, що входять до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад, визначені у ст. 33 Закону «Про місцеве самоврядування в Україні», а саме — підготовка і внесення на розгляд ради пропозицій щодо встановлення ставки земельного податку, вилучення (викупу), а також надання під забудову та для інших потреб земель, що перебувають у власності територіальних громад; справляння плати за землю.

Виконавчим органам рад делеговані такі повноваження у галузі земельних відносин: здійснення контролю за додержанням земельного законодавства, використанням та охороною земель; реєстрація суб’єктів права власності на землю, права користування землею і договорів на оренду землі; вида-

54

______________________________________ Стаття 13

ча документів, що посвідчують право власності і право користування землею; організація і ведення земельної кадастрової документації; вирішення земельних спорів; підготовка висновків щодо надання або вилучення в установленому законом порядку земельних ділянок, що проводяться органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування; погодження проектів землеустрою; здійснення контролю за виконанням проектів і схем землеустрою, проектів внутрішньогосподарського землеустрою.

До відання виконавчих органів міських (за винятком районного значення) рад належить також координація на відповідній території діяльності місцевих землевпорядних органів.

Глава 3. ПОВНОВАЖЕННЯ ОРГАНІВ ВИКОНАВЧОЇ ВЛАДИ В ГАЛУЗІ ЗЕМЕЛЬНИХ ВІДНОСИН

Стаття 13. Повноваження Кабінету Міністрів України в галузі земельних відносин

До повноважень Кабінету Міністрів України в галузі земельних відносин належить:

а)  розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом;

б) реалізація державної політики у галузі використаннята охорони земель;

в) викуп земельних ділянок для суспільних потреб у порядку, визначеному цим Кодексом;

г) координація проведення земельної реформи;

ґ) розроблення і забезпечення виконання загальнодержавних програм використання та охорони земель;

д)  організація ведення державного земельного кадастру, державного контролю за використанням і охороною земель та здійснення землеустрою;

є) встановлення порядку проведення моніторингу земель;

є) вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону.

Ця глава визначає повноваження органів виконавчої влади в галузі земельних відносин. Конституційною основою викла-

55

 

РОЗДІЛ І______________________

—            =                                                  =1

дених тут положень є ч. 2 ст. 19 Конституції України, відповідно до якої органи державної влади та органи місцевого са-п моврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбаченії Конституцією та  законами  України-  Стаття  6  Конституції! України встановлює, що органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених Конституцією України межах і відповідно до законів України. Правову основу для діяльності органів виконавчої влади складають такі закони України:  «Про місцеві державні адміністрації» від 9 квітня 1999 р. (зі змінами і доповненнями), «Про столицю України  — місто-герой Київ»  від  15 січня 1999 p., а також відповідні положення Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» від 21 травня 1997 р. та інші нормативні акти.

Загальні засади функціонування органів виконавчої влади визначаються Указом Президента України «Про систему центральних органів виконавчої влади» від 15 грудня 1999 р. (зі змінами і доповненнями).

Відповідно до п. 2 ст. 84 ЗК України право державної власності на землю набувається і реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради міністрів АР Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських, районних державних адміністрацій відповідно до закону.

На сьогодні де-факто не відбулося розмежування земель на землі державної та комунальної власності. Порядок проведення розмежування та засади, на яких це буде здійснено, має визначатися Законом України «Про розмежування земель права державної та комунальної власності», робота над проектом якого триває. Цей закон має бути прийнятий на виконання п. 4 «в» Прикінцевих положень (розділ IX) ЗК України. Вимога щодо необхідності розробки та прийняття цього нормативного акта міститься також у розпорядженні Кабінету Міністрів України від 10 січня 2002 р. «Про затвердження плану підготовки проектів законодавчих та інших нормативно-правових актів, що випливають із Земельного кодексу України»,

56

Стаття 13

До прийняття відповідних змін у законодавстві при вирішенні питань про розмежування повноважень органів державної влади та місцевого самоврядування щодо управління земельними ресурсами, слід виходити з пунктів 10—12 Перехідних положень (розділ X) ЗК України, які встановлюють повноваження органів виконавчої влади і місцевого самоврядування у перехідний період.

Правовий статус Кабінету Міністрів України визначається статтями 113—117 Конституції України та іншими нормативними актами. Відповідно до ст. 113 Конституції України Кабінет Міністрів України є вищим органом виконавчої влади. Стаття 116 Конституції України визначає загальні повноваження Кабінету Міністрів України, зокрема — здійснення управління об’єктами державної власності відповідно до закону, а також спрямування і координація роботи міністерств, інших органів виконавчої влади.

Стаття 80 ЗК України визначає, що відповідні державні органи мають повноваження виступати суб’єктом права власності на землі державної власності. Кабінет Міністрів України відповідно до п. 2 ст. 84 ЗК України здійснює повноваження власника щодо земель державної власності відповідно до закону у межах і порядку, визначених Земельним кодексом України та іншими нормативними актами. Так, у межах своїх повноважень Кабінет Міністрів України постановою від 1 серпня 2002 р. затвердив Тимчасовий порядок розмежування земель права державної і комунальної власності1. Цей порядок буде діяти до прийняття відповідного Закону України, передбаченого Прикінцевими положеннями ЗК України.

Розпорядження землями державної власності — це укладання щодо земельної ділянки, яка перебуває у державній власності, угод у встановленому порядку та відповідно до наданих повноважень. Розпорядження передбачає відчуження, тобто передачу прав власності на земельні ділянки або передачу права користування на відповідний об’єкт.

Кабінет Міністрів України відповідно до п. 1 ст. 129 ЗК України за погодженням з Верховною Радою України має

1 Урядовий кур’єр. — 2002. — № 196. — 23 жовтня.

57

 

РОЗДІЛІ

повноваження на продаж земельних ділянок, що перебуваюі„, у власності держави, іноземним державам та іноземним юридичним особам. Крім того, відповідно до п. 2 ст. 129 Кабінет Міністрів України погоджує з відповідними радами продаж земельних ділянок, що перебувають у власності територіальних громад, іноземним державам та іноземним юридичним особам. Продаж здійснюється відповідно до ст. 127 ЗК України та у порядку, що визначений ст. 128 цього Кодексу.

Відповідно до п. 7 ст. 122 ЗК України Кабінет Міністрів України уповноважений надавати у постійне користування земельні ділянки із земель державної власності юридичним особам у випадках, що визначені статтями 149, 150 ЗК України.

Відповідно до пунктів 2 та 9 ст. 149 ЗК України Кабінет Міністрів України має право приймати рішення щодо вилучення земельних ділянок державної власності, які перебувають у постійному користуванні, для суспільних та інших потреб. Викуп земельних ділянок для суспільних потреб здійснюється відповідно до ст. 146 ЗК України. Повноваження Кабінету Міністрів України у процедурі викупу при цьому визначаються пунктами 2 статей 150, 151 ЗК України.

Відповідно до п. З ст. 5 Закону України «Про оренду землі» від 6 жовтня 1998 р. орендодавцями земельних ділянок, що перебувають у державній власності, можуть виступати, зокрема, Кабінет Міністрів України у межах наданих повноважень, а відповідно до п. 2 ст. 6 зазначеного Закону Кабінет Міністрів України може також виступати орендарем земельних ділянок.

Кабінет Міністрів України виконує й інші повноваження, що надані йому положеннями ЗК України: визначає порядок встановлення та зміни цільового призначення земель (п. З ст. 20), а також порядок встановлення та використання берегових смуг водних шляхів (п. З ст. 64); у виняткових випадках надає дозвіл на проведення розвідувальних робіт на землях заповідників, національних дендрологічних, ботанічних, меморіальних парків, поховань і археологічних пам’яток (п. З ст. 97); затверджує форми державних актів на право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою (п. 1 ст. 126); затверджує методику гро-

58

Стаття 14

шової та експертної оцінки землі (п. 8 ст. 128); затверджує положення про технічний паспорт земельної ділянки, що виставляється на земельні торги (п. 4 ст. 136); встановлює порядок визначення та відшкодування збитків власникам землі і землекористувачам (п. 2 ст. 157); затверджує нормативні документи із стандартизації в галузі охорони земель та відтворення родючості ґрунтів (п. З ст. 165); встановлює порядок здійснення природно-сільськогосподарського районування (п. 4 ст. 179); встановлює порядок проведення моніторингу (п. 6 ст. 191); затверджує методику грошової оцінки земельних ділянок (п. 5 ст. 201) та здійснює інші повноваження, що визначені ЗК України та іншими нормативними актами.

Стаття 14. Повноваження центрального органу виконавчої влади з питань екології та природних ресурсів у галузі земельних відносин

До повноважень центрального органу виконавчої влади з питань екології та природних ресурсів у галузі земельних відносин належить:

а) участь у розробленні та реалізації загальнодержавних і регіональних програм використання та охорони земель;

б)  організація моніторингу земель;

в) участь у розробці нормативних документів у галузіохорони земель та відтворення родючості ґрунтів;

г)  здійснення державної екологічної експертизи землекористування;

ґ) внесення пропозицій щодо формування державної політики в галузі охорони та раціонального використання земель;

д) здійснення міжнародного співробітництва з питаньохорони земель;

є) вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону.

Статтею 20 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» від 25 червня 1991 р. (з відповідними змінами), яка має назву «Компетенція спеціально уповноважених органів державного управління в галузі охорони

59

 

РОЗДІЛ І

Глава З

Стаття 15

 

 

 

навколишнього природного середовища та використання природних ресурсів», визначено компетенцію спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань екології та природних ресурсів і його органів на місцях. Зокрема, до повноважень цього органу належить здійснення державного контролю за використанням і охороною земель, надр, поверхневих і підземних вод та інших природних ресурсів, а також здійснення контролю за додержанням норм екологічної безпеки.

Президент України Указом від 29 травня 2000 р. затвердив Положення про Міністерство екології та природних ресурсів України. Відповідно до п. 1 цього Положення Міністерство екології та природних ресурсів України (Мінекоресурсів України) є спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань екології та природних ресурсів. Мінекоресурсів України є головним (провідним) органом у системі центральних та інших органів виконавчої влади у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання природних ресурсів, екологічної безпеки, а також гідрометеорологічної, топографо-геодезичної та картографічної діяльності.

Засади щодо розробки і виконання загальнодержавних та регіональних програм використання та охорони земель містяться у статтях 177, 178 ЗК України. Такі програми розробляються з метою раціонального використання та охорони земель.

Організація моніторингу земель здійснюється відповідно до статей 191, 192 ЗК України, якими затверджені основні засади проведення моніторингу земель.

На сьогодні порядок проведення моніторингу регулюється «Положенням про моніторинг земель», затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 20 серпня 1993 р. № 661, відповідно до п. 6 якого здійснення моніторингу земель забезпечує Державний комітет по земельних ресурсах України за участю відповідних міністерств і відомств. Слід зазначити, що положення про моніторинг міститься також у ст. 15 (п. «ґ») ЗК України, а у ст. 191 (п. 5) ЗК України визначено, що ведення моніторингу земель здійснюється уповнова-

60

женими органами виконавчої влади з питань земельних ресурсів, з питань екології та природних ресурсів.

Державна екологічна експертиза здійснюється відповідно до вимог, що встановлюються розділом I «Екологічна експертиза» Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища. Відповідно до ч. 2 ст. 26 цього Закону проведення екологічної експертизи є обов’язковим у процесі законотворчої, інвестиційної, управлінської, господарської та іншої діяльності, що впливає на стан навколишнього природного середовища.

Відповідно до ст. 27 цього Закону екологічній експертизі підлягають, зокрема, проекти схем розвитку і розміщення продуктивних сил, розвитку галузей народного господарства, генеральних планів населених пунктів, схем районного планування та інша передпланова і передпроектна документація. Порядок проведення екологічної експертизи визначається законодавством України.

Стаття 15. Повноваження центрального органу виконавчоївлади з питань земельних ресурсів у галузіземельних відносин         

До повноважень центрального органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин належить:

а) внесення пропозицій про формування державної політики у галузі земельних відносин і забезпечення її реалізації;

б) координація робіт з проведення земельної реформи;

в) участь у розробленні та реалізації загальнодержавних, регіональних програм використання та охорони земель;

г) ведення державного земельного кадастру, в тому числі державної реєстрації земельних ділянок;

ґ) здійснення землеустрою, моніторингу земель і державного контролю за використанням та охороною земель;

д) здійснення державної експертизи програм і проектівз питань землеустрою, державного земельного кадастру,охорони земель, реформування земельних відносин, а та-

61

 

РОЗДІЛ І

Глава З

Стаття 16

 

 

 

кож техніко-економічних обґрунтувань цих програм і проектів;

є) розроблення економічного і правового механізму регулювання земельних відносин;

є) участь у розробленні та здійсненні заходів щодо розвитку ринку земель;

ж)   здійснення міжнародного співробітництва в галузіземельних відносин;

з)  вирішення інших питань у галузі земельних відносинвідповідно до закону.

Пунктом 1 Указу Президента України «Про систему центральних органів виконавчої влади» від 15 грудня 1999 р. (з відповідними змінами) встановлено, що до системи центральних органів виконавчої влади України входять міністерства, державні комітети (державні служби), та центральні органи виконавчої влади зі спеціальним статусом.

Відповідно до п. 2 цього Указу центральні органи виконавчої влади діють на підставі положень, які затверджує Президент України. Відповідно до п. 5 цього Указу центральні органи виконавчої влади можуть мати свої територіальні органи, що утворюються, реорганізовуються і ліквідовуються в порядку, встановленому законодавством.

Президентом України було прийнято Указ «Про створення єдиної системи державних органів земельних ресурсів» від 6 січня 1996 р., за яким система державних органів земельних ресурсів складається з Державного комітету України по земельних ресурсах та підпорядкованих йому Державного комітету АР Крим по земельних ресурсах і єдиному кадастру, обласних, Київського та Севастопольського міських головних управлінь, районних відділів, міських управлінь (відділів) земельних ресурсів та інженерів-землевпорядників сіл і селищ.

Відповідно до вищезазначеного Указу наступним Указом Президента України від 14 серпня 2000 р. (з відповідними змінами) було затверджено Положення про Державний комітет по земельних ресурсах, пунктом 1 якого встановлено, що Державний комітет по земельних ресурсах України (Держ-комзем України) є центральним органом виконавчої влади.

62

Цим Положенням визначено повноваження та завдання цього державного органу.

На виконання наведених вище указів Президента України Кабінет Міністрів України постановою від 7 серпня 1996 р. № 930 затвердив Типове положення про обласне управління земельних ресурсів, Типове положення про Київське та Севастопольське міське управління земельних ресурсів, Типове положення про районний відділ земельних ресурсів, а також Типове положення про міське (міст обласного та районного підпорядкування) управління (відділ) земельних ресурсів.

Засади щодо розробки і виконання загальнодержавних та регіональних програм використання та охорони земель містяться у статтях 177, 178 ЗК України. Такі програми розробляються з метою раціонального використання та охорони земель.

Порядок ведення державного земельного кадастру органом виконавчої влади з питань земельних ресурсів регулюється главою 34 (статті 193—204) ЗК України. Порядок реєстрації земельних ділянок, який би відповідав цьому Кодексу на сьогодні не встановлений, проте його планується запровадити з прийняттям відповідного закону України. На сьогодні порядок ведення державного земельного кадастру регулюється Положенням про порядок ведення державного земельного кадастру, яке затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 12 січня 1993 р. № 15.

Посадові особи органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин можуть застосовувати щодо порушників санкції у порядку та на підставах, що визначаються законодавством. Загальні засади застосування таких санкцій містяться у ст. 144 ЗК України.

Стаття 16. Повноваження Ради міністрів Автономної Республіки Крим у галузі земельних відносин

До повноважень Ради міністрів Автономної Республіки Крим у галузі земельних відносин належить:

а) розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом;

63

 

 

Глава

РОЗДІЛ І

б)  участь у розробленні та забезпеченні виконання за-1гальнодержавних і республіканських програм з питань використання та охорони земель;             .

в)  координація здійснення землеустрою і державного контролю за використанням та охороною земель;                                                                     .

г)  підготовка висновків щодо надання або вилучення(викупу) земельних ділянок;

ґ) викуп земельних ділянок для суспільних потреб у порядку, визначеному цим Кодексом;

д)  здійснення контролю за використанням коштів, щонадходять у порядку відшкодування втрат сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва, пов’язаних ізвилученням (викупом) земельних ділянок;

є) вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону.

Відповідно до ст. 134 Конституції України АР Крим є невід’ємною складовою частиною території України і в межах повноважень, наданих Конституцією України, вирішує питання, віднесені до її відання. Стаття 136 Конституції України встановлює, що Урядом АР Крим є Рада міністрів АР Крим.

Повноваження Ради міністрів АР Крим визначається Конституцією АР Крим, яка була прийнята на другій сесії Верховної Ради АР Крим 21 жовтня 1998 р. та затверджена Законом України «Про затвердження Конституції Автономної Республіки Крим» від 23 грудня 1998 р.

Відповідно до п. 1 ст. 35 Конституції АР Крим Рада міністрів АР Крим як орган виконавчої влади АР Крим самостійно здійснює виконавчі функції і повноваження з питань, віднесених до відання АР Крим Конституцією України, Конституцією АР Крим і законами України.

Відповідно до п. З цієї статті Рада міністрів АР Крим здійснює також державні виконавчі функції і повноваження, делеговані законами України відповідно до Конституції України.

Згідно з п. 1 ст. 38 Конституції АР Крим Рада міністрів АР Крим здійснює виконавчі функції та повноваження з питань, віднесених до самостійного відання АР Крим, а також здійснює державні виконавчі функції, делеговані відповідно до Конституції України. Пункт 2 цієї статті встановлює, що

64

Стаття 16

рада міністрів АР Крим здійснює виконавчі функції і повноваження, віднесені до самостійного відання АР Крим, зокрема, з питань землеустрою, лісового господарства, водогосподарського будівництва і зрошуваного землеробства, житлово-комунального господарства і благоустрою, архітектури і містобудування.

Згідно з п. 6. ст. 38 Конституції АР Крим Рада міністрів АР Крим у межах своєї компетенції має право скасовувати акти міністерств і республіканських комітетів АР Крим, інших підвідомчих їй органів, а з питань виконання державних функцій і повноважень — також акти місцевих державних адміністрацій, якщо вони прийняті з порушенням Конституції України, законів України, актів Президента України, постанов Кабінету Міністрів України.

Розпорядження землями державної власності — це укладення щодо земельної ділянки, яка перебуває у державній власності, угод у встановленому порядку та відповідно до наданих повноважень. Розпорядження передбачає відчуження, тобто передачу права власності на земельні ділянки або передачу права користування на відповідний об’єкт.

Рада міністрів АР Крим може приймати рішення щодо продажу земельної ділянки державної форми власності за умови дотримання вимог, встановлених статтями 127—132 ЗК України та іншими нормами законодавства.

Викуп земельних ділянок для суспільних потреб здійснюється відповідно до ст. 146 ЗК України. Повноваження Кабінету Міністрів України у процедурах викупу та вилучення земельних ділянок визначаються у пунктах 2 та 9 ст. 149, п. 2 ст. 150, ст. 151 ЗК України.

65

Відповідно до п. 6 ст. 122 ЗК України Рада міністрів АР Крим надає земельні ділянки із земель державної власності у постійне користування юридичним особам у межах міст республіканського (АР Крим) значення та за їх межами для всіх потреб, крім випадків, визначених пунктами 3, 7 цієї статті. Крім того, Рада міністрів АР Крим відповідно до п. З ст. 5 Закону України «Про оренду землі» від 6 жовтня 1998 р. може виступати орендодавцем землі.

5 02-66

 

РОЗДІЛ І

Глава З

– -я

У п. 2 ст. 6 Закону України «Про оренду землі» визначено, І що Рада міністрів АР Крим може виступати орендарем земе-1 льних ділянок.